Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Фінансування витрат на культуру та мистецтво місцевими бюджетами України

Название: Фінансування витрат на культуру та мистецтво місцевими бюджетами України
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: реферат Добавлен 14:22:35 19 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 346 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Європейський університет

Житомирська філія

Кафедра „Фінанси”

Реферат З дисципліни

„Місцеві фінанси”

на тему

«Фінансування витрат на культуру та мистецтво місцевими бюджетами України»

Житомир, 2011

Зміст

Вступ

1. Порядок фінансування соціально-культурних заходів

2. Рекомендації, щодо доцільного здійснення видатків на культуру і мистецтво

Список використаної літератури

Вступ

Культура як об’єкт управління є специфічною сферою суспільного життя, що зумовлюється існуванням таких різноманітних її сторін, властивостей і граней, які не допускають жорсткої впорядкованості чи регламентування. Об’єктом державного управління є сфера культури, яка забезпечує створення, збереження, поширення і засвоєння духовно-культурних цінностей, що становлять культурний здобуток людини і суспільства. Зазначена сфера потребує певного регулювання, підтримки та проведення відповідної політики державою, тоді як творчі процеси, якщо вони не суперечать загальнолюдським цінностям, нормам суспільної моралі, мають відбуватися вільно, за власними законами.

Аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, нормативно-правових документів української держави стосовно державної політики у сфері культури дав змогу визначити її сутність та основні завдання в сучасних умовах.

Державна політика у сфері культури - це діяльність держави, спрямована на максимально можливе забезпечення основної ролі культури в розвитку і самореалізації сутнісних сил людини, збереження національної самобутності народів, утвердження їх гідності. Основними завданнями державної політики у сфері культури є забезпечення: необхідних організаційно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов для створення, збереження та поширення культурних цінностей в суспільстві з метою максимального задоволення культурних запитів різних суспільних груп; прав громадян у сфері культури - свободи творчості, доступу до культурно-мистецьких цінностей; вільного функціонування і розвитку всіх існуючих на території країни національних культур, включаючи і культури національних меншин; спадкоємності культурного розвитку, збереження єдиного культурного простору держави.

За роки незалежності в Україні були створені нові засади державної політики у сфері культури, які відповідають загальновизнаним у світі демократичним принципам. З’явилися реальні можливості для вільного розвитку вітчизняної культури, свободи творчості митців, досягнення і збереження цілісності української національної культури, її інтеграції в європейський і світовий культурний простір. Водночас існуючий розрив між цілями державної політики та реальним станом культурного розвитку суспільства свідчить, що в умовах становлення ринкових відносин не вдалося визначити адекватні соціокультурним процесам підходи до здійснення політики держави у сфері культури, знайти оптимальні шляхи й механізми її реалізації, що призвело до суттєвого погіршення функціонування зазначеної сфери.

У сучасних умовах в Україні культура не стала пріоритетним напрямом державної політики. Політична і управлінська еліта поки що недооцінює важливої ролі культури в процесах державотворення, розвитку всіх сфер суспільного життя, у формуванні інтелектуального потенціалу суспільства. Свідченням цього є відсутність цілісної концепції розвитку вітчизняної культури, належної законодавчо-нормативної бази культурної сфери, здійснення бюджетної політики фінансування культури за залишковим принципом.

Успішному здійсненню державної політики у сфері культури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. Існуючі принципи, методи і форми бюджетного фінансування культурної сфери, підходи до нього не відповідають її потребам. Водночас позабюджетний механізм фінансування є малорозвиненим, що зумовлюється не розробленістю відповідної нормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну, меценатську діяльність і сприяла залученню інвестицій у сферу культури.

Головне завдання державної політики у сфері культури - забезпечення громадянам необхідних умов для культурного розвитку - доступу до культурних надбань і цінностей вітчизняної й світової культури, активної участі в культурному житті з максимальним урахуванням при цьому культурних потреб та інтересів усіх суб’єктів культурного процесу - залишається невирішеним і, по суті на сьогодні здебільшого є декларативним. Відчутно посилюються духовна деградація суспільства, цінності й норми, що утворюють духовне ядро вітчизняної культури, є нестійкими і розпливчастими. Сьогодні у суспільстві послаблюється зв’язок з історико-культурними традиціями, кращими надбаннями вітчизняної культури, що призводить до зниження усвідомлення громадянами себе єдиною державою і нацією. Це загрожує національній безпеці України. Культура поступово втрачає функції соціальної регуляції, суспільної консолідації й духовного самовизначення людини. Для вирішення складних соціокультурних проблем необхідне переосмислення сучасної державної політики у сфері культури, її пріоритетних напрямів, завдань і механізмів реалізації.

У незалежній українській державі разом із реорганізацією всієї системи виконавчої влади відбувається трансформація державного управління у сфері культури. Розпочато створення нової нормативно-правової бази, що регламентує управлінську діяльність відповідних органів, здійснюється реорганізація Міністерства культури і мистецтв України, пошук нових форм і методів управління. Водночас нові організаційно-управлінські відносини формуються повільно. Це зумовлюється як суперечливими соціально-економічними, політичними процесами в сучасному суспільстві, що ускладнює поєднання адміністративних методів державного управління з ринковими механізмами, так і недоліками організаційно-управлінського характеру.

Органи державного управління у сфері культури залишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб та інтересів громадян. Зміст їх управлінської діяльності неадекватний вимогам нової соціокультурної реальності. Поки що не вдалося встановити конструктивний діалог і налагодити механізм взаємодії між державними органами та громадськістю в процесі розробки і прийняття управлінських рішень з проблем культурного розвитку, відсутня належна система контролю за їх виконанням, що суттєво знижує ефективність реалізації державної політики у сфері культури.


1. Порядок фінансування соціально-культурних заходів

У Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головний обов'язок держави.

Отже, необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

До культурних видатків держави належать:

- освіту і науку;

- культуру і засоби масової інформації;

- фізичну культуру та спорт;

- заходи у сфері молодіжної політики.

Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття "благополуччя й задоволення" або "розчарування" тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту культурна сфера є найуразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за "залишковим принципом", тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.

Порядок фінансування освіти

Освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. У промислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державного сектора, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У країнах, що розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП і в середньому становлять меншу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і середньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій і допомог через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальну структуру регулювання приватної освіти.

Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Фінансування державних закладів освіти, установ та організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Відповідно до ст. 61 Закону України "Про освіту" держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. При цьому кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.

Додатково заклади освіти як джерела фінансування можуть розглядати:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

- плату за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- дотації з місцевих бюджетів;

- кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

- валютні надходження;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;

- інші кошти.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується:

- дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи).

На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

За рахунок коштів обласних бюджетів та бюджету АРК фінансуються заклади професійно-технічної освіти, що виконують державне замовлення, а також вищі заклади освіти 1, 2, 3 та 4-го рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад.

Фінансування шкіл.

Основну частину витрат місцевого бюджету на освіту складає фінансування загальноосвітніх шкіл. В основі визначення обсягів фінансування лежать два показники:

- вихідний - кількість учнів;

- похідний - кількість класів.

Ці показники враховуються на дві дати: 1 січня і 1 вересня планового бюджетного року.

Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахуванням повного ? переходу учнів із класу в клас.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, крім показників на 1 січня і 1 вересні, розраховуються середньорічні показники за такою формулою:

(1) де

К01 - кількість учнів на 1 січня;

К09 - кількість учнів на 1 вересня поточного року.

Система зарплати вчителів складається з 3 складових:

- оплати навчальних годин;

- доплати за перевірку зошитів;

- додаткових доплат.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин, що визначається за такою формулою:

(2) де:

С - ставка зарплати учителя, яка встановлюється в залежності від освіти (середня, середня спеціальна, неповна вища, вища) і кваліфікаційних категорій (учитель, учитель-методист, заслужений учитель, народний учитель);

Кч — кількість годин педагогічного навантаження на тиждень;

Нц - норма педагогічного навантаження вчителі на тиждень (1-4 класи - 20 годин, 5-11 класи - 18 годин).

Доплата за перевірку зошитів установлена для вчителів початкової школи і старших класів по таких предметах: мова і література, математика, іноземна мова. Сума доплати визначається по формулі:

(3) де

От - оплата за перевірку зошитів по всіх предметах;

Нт – норматив оплати за перевірку зошитів по одному предмету.

Додаткові доплати встановлені за класне керівництво, завідування навчальними кабінетами, досвідними майстернями і ділянками, ведений позакласної фізкультурної роботи, завідування бібліотекою.

Розрахунок зарплати учителів здійснюється в спеціальному документі - тарифікаційному списку, у рядках якого відображаються дані по кожному учителеві. У графах наводяться основні відомості і розрахунок зарплати:

- освіта, № диплома;

- кваліфікаційна категорія;

- предмет;

- навчальне навантаження на тиждень у розрізі 3 груп класів (1-4,5-9, 10-11);

- сума оплати педагогічного навантаження і доплати за перевірку зошитів по кожному класові;

- додаткові доплати (по кожному видові).

Підсумкова графа - загальна сума зарплати за місяць. У тарифікаційному списку підсумки підбиваються по рядку (зарплата кожного вчителя) і графам (обсяг педагогічного навантаження, зарплата, доплати і сумарна зарплата).

Керівники шкіл одержують зарплату, що складається з 2 частин ставки директора або завуча й оплати педагогічної роботи. При цьому для них встановлені обмеження - максимальний обсяг їхнього педагогічного навантаження не повинний перевищувати 2/3 від нормативу (тобто 12 годин).

Основним напрямком витрат по школі є фонд зарплати, що складається з 3 елементів:

- педагогічного персоналу;

- адміністративно-управлінського персоналу;

- обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати учителів планується в розрізі 3 вищезгаданих систем зарплати. Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на підставі 2 показників:

- кількості педагогічних ставок;

- середньої ставки зарплати.

Педагогічна ставка -- це умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативові педагогічного навантаження. Кількість педагогічних ставок розраховується по кожній групі класів шляхом загальної кількості годин педагогічного навантаження по даній груді на норматив навантаження. Загальна кількість годин зафіксована в тарифікаційному списку і визначається, виходячи з кількості класів у кожній групі й обсягу годин за планом. Крім того, враховується розподіл класів на групи по окремих предметах - праця, фізкультура, іноземна мова.

Середня ставка зарплати визначається шляхом розподілу суми оплати навчальних годин (з тарифікаційного списку) на кількість педагогічних ставок по даній групі класів.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі періодів - за січень - серпень і вересень - грудень. Це пов'язано з тим, що з початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість класів у кожній навчальній групі. У січні-серпні кількість педагогічних ставок визначена положенням на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на 8,5 місяців). За вересень-грудень кількість педагогічних ставок на 1 вересня збільшується на середню ставку зарплати положенням на 1 січня і на 4 (3,5) місяці.

Фонд зарплати на перевірку зошитів планується в розрізі груп класів шляхом помноження середньорічної кількості класів у даній групі на середні витрати по перевірці зошитів на один клас. Середні витрати визначаються розподілом суми доплат за перевірку зошитів по тарифікаційному списку на кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників по встановленому нормативові доплат:

- за класне керівництво - середньорічна чисельність класів,

- помножена на норматив доплат; »» за керівництво кабінетами - кількість кабінетів на норматив

- доплат;

- за проведення позакласної фізкультурної роботи – у залежності від чисельності класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

- директор;

- заступники;

- організатори масової роботи.

Кількість місць заступників і організаторів залежить від кількості класів у школі, а ставка зарплати директори і його заступників - від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом помноження кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом помноження кількості місць на ставку зарплати. Кількість робочих місць визначається по встановлених нормативах.

Нарахування на зарплату включають відрахування в Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування на випадок безробіття, Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності.

Фінансування дошкільних установ.

У фінансуванні дошкільних установ існують певні особливості. Планування фонду зарплати здійснюється за спрощеною методикою: кількість робочих місць помножується на середню ставку зарплати. Кількість місць вихователів і їхніх помічників установлюється по нормативах на одну групу. Норматив залежить від тривалості перебування дітей в установі: більш розповсюджене - 12-ти годинне перебування дітей, по якому норматив включає 2 вихователя + 2 помічники. Кількість робочих місць допоміжного персоналу встановлюється по типових штатних розкладах, виходячи з чисельності дітей у дитячій установі.

Оплата відпускних.

Основною особливістю планування фонду зарплати є виділення засобів на заміщення працівників, що знаходяться у відпустці. Сума цих витрат планується шляхом множення загальної кількості днів відпустки даного робочого місця на середньоденну зарплату.

Часткова оплата витрат у дитячих дошкільних установах здійснюється також за рахунок батьків.

Загальною особливістю для шкіл-інтернатів і дитячих дошкільних установ є встановлення часткового покриття витрат за рахунок оплати батьків. Ця оплата зараховується не на рахунки даних установ, а до бюджету. Вся сума витрат за кошторисом фінансується з бюджету.

Порядок фінансування науки

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

У Конституції України зазначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством (ст. 54).

Держава повинна приділяти велику увагу фінансуванню наукової та науково-технічної діяльності, що включає фінансування фундаментальних досліджень та видатків на розробку перспективних технологій і пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу.

Кошти виділяються на фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічні програми; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансування наукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундаментальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % ВВП України. Безпосередньо за рахунок коштів державного бюджету здійснюється фінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.

Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення:

- фундаментальних наукових досліджень;

- найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони;

- розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання;

- підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:

- науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

- забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

- проектів, що виконуються у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

Видатки на культуру мистецтва

Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери - це гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковими, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (держава) , яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва.

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій.

З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. У бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.

До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, належать:

- державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні

- програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського АРК і обласного значення, школи естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мистецтва).

Фінансування культурно-просвітніх установ

Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність, як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку. У кошторисному порядку фінансуються ті з них, що не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци і будинки культури в даний час фінансуються на мінімальному рівні.

Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самооплатність і одержання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг. Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, у відношенні театрів загальнонаціонального значення.

Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої по встановлених нормативах бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу бібліотек установлюється по типових штатних розкладах.

В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-фахівців визначається по нормативах музейних фондів на 1 працівника, посади обслуговуючого персоналу - по типових штатних розкладах. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок установленої вхідної плата.

Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету й отриманих доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується лише заробітна плата Штатний розклад розробляється окремо для кожної установи в залежності від того, які кружки, секції в ньому функціонують.

Телебачення і радіомовлення

За рахунок держави фінансуються державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств тощо. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них відносять витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також на дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.

Особливість фінансування витрат на пресу, телебачення та радіомовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин дедалі більша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основним стає самоокупність та доходи від діяльності, основаної на приватній власності. Державні програми телебачення, Радіомовлення та преса, які одержують бюджетні асигнування, також фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власних коштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу редакції газет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частково фінансуються з місцевих бюджетів. Зокрема, право місцевих органів на заснування власних засобів масової інформації, призначення і звільнення їх керівників закріплено в ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Фінансування установ соціального забезпечення

Соціальне забезпечення - це надання фінансового забезпечення або допомоги тим громадянам, що внаслідок об'єктивних причин не можуть мати достатніх власних доходів або не знаходяться на чийомусь утриманні. У систему соціального забезпечення входять:

- Будинки інтернати для престарілих і інвалідів.

- Притулки для неповнолітніх.

- Дитячі установи-інтернати (для дітей з різними відхиленнями в здоров'ї).


2. Рекомендації, щодо доцільного здійснення видатків на культуру і мистецтво

державна політика фінансування культура

Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України, Міністерству культури і мистецтв України розробити цілісну наукову концепцію розвитку національної культури, виходячи з розуміння суттєвої ролі культури в усіх сферах життєдіяльності суспільства як важливого чинника національного самоусвідомлення і самовираження, необхідної умови формування інтелектуального потенціалу суспільства і виходу його на нові рівні цивілізації. Така концепція має ґрунтуватися на глибокому осмисленні історії, нинішнього стану і перспектив розвитку української культури, визначати загальнонаціональні пріоритети і передбачати конкретні напрями діяльності, завдання та механізми їх реалізації. Важливо до розробки зазначеної концепції залучити широке коло науковців, представників громадських організацій у сфері культури, всіх зацікавлених суб’єктів культурного життя суспільства.

Започаткувати проведення у Верховній Раді України щорічних парламентських слухань “Про стан розвитку культури в Україні”, підготовку Доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України, Кабінету Міністрів України. Запровадження такого механізму формування та реалізації державної політики у сфері культури уможливлює здійснення об’єктивного аналізу стану вітчизняної культури, тенденцій та перспектив її розвитку, що сприятиме визначенню пріоритетних напрямів на місцевому рівні, а також розробленню необхідних заходів щодо забезпечення культурного розвитку суспільства і узгодженню діяльності органів державної влади і управління у сфері культури.

Верховній Раді України прискорити прийняття пакета законодавчих актів щодо створення сприятливих умов для залучення інвестицій у сферу культури та пільгового оподаткування меценатської, благодійної діяльності різних зацікавлених суб’єктів, а також звільнення від оподаткування закладів, підприємств сфери культури як неприбуткових організацій, що стимулюватиме залучення позабюджетних надходжень у зазначену сферу. Закріпити відповідні положення у новій редакції Податкового Кодексу України.

Створити в структурі Міністерства культури і мистецтв України управління законотворчої роботи, укомплектувавши зазначений підрозділ високопрофесійними кадрами, спеціалістами, які мають позитивний досвід управлінської діяльності в ринкових умовах. Основними завдання такого управління мають бути: проведення ґрунтовного аналізу всіх законодавчих і нормативних документів, прийнятих в період незалежності, що стосуються фінансового забезпечення культурної сфери та багатьох інших проблем; розробка рекомендацій та пропозицій щодо узгодження всіх згаданих документів, вилучення з них позицій, які гальмують створення дієвих механізмів фінансового забезпечення культурної сфери, а також заважають цілісному, логічному її реформуванню. Після розробки рекомендацій виробити конкретні пропозиції щодо вирішення назрілих проблем для їх розгляду у Верховній Раді України і затвердження Кабінетом Міністрів України.

Ширше використовувати в практиці державного управління програмно-цільовий підхід як ефективний механізм реалізації державної політики у сфері культури, який уможливлює розв’язання соціокультурних проблем шляхом застосування оптимальних форм, методів управлінської діяльності, що особливо важливе в умовах жорсткої обмеженості ресурсів.

Запровадити державно-громадську модель управління у сфері культури, яка ґрунтується на принципах децентралізації і демократизації, поєднує елементи державного і громадського управління, забезпечує максимальне залучення громадських структур, неурядових організацій до вироблення і прийняття обґрунтованих, узгоджених управлінських рішень з урахуванням культурних запитів усіх суб’єктів культурної діяльності і сприяє оптимізації державної політики у сфері культури. Для цього необхідно:

- створити в структурі Міністерства культури і мистецтв України консультативно-дорадчий орган - Раду з проблем культурного розвитку, основними функціями якого мають бути: формування і реалізація державної політики у сфері культури; розробка і прийняття управлінських рішень; розподіл фінансових ресурсів і контроль за їх використанням. До складу зазначеного органу мають входити представники Міністерства культури і мистецтв України, інших міністерств і відомств, які за своїми функціональними повноваженнями здійснюють державну політику у сфері культури, провідні вчені, представники творчих спілок, громадських об’єднань, недержавних організацій, визнані митці, представники регіональних (обласних) органів управління у сфері культури, народні депутати, представники місцевого самоврядування;

- сформувати державно-громадські органи в структурі управлінь чи відділів культури місцевих державних адміністрацій, розширити повноваження депутатських комісій з питань культурного розвитку відповідних місцевих рад, максимально залучаючи широкі кола громадськості до вироблення управлінських рішень.

З урахуванням складності і багатогранності вказаної проблематики виникає необхідність продовження вивчення її в майбутньому. На наш погляд, потребують спеціального дослідження проблеми правового, кадрового забезпечення державної політики у сфері культури, вивчення досвіду зарубіжних країн щодо вирішення цих проблем і можливості застосування його в Україні.


Список використаної літератури

Владимиров К.М., Чуйко Н.Г. Місцеві фінанси. – Навчальний посібник. Херсон: Олді-Плюс, 2006. – 352 стор.

Петренко Ю. В., Рожко О.Д. «Місцеві фінанси» // Опорний конспект лекцій. – К.: Кондор, 2003. – 282с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:52:56 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:55:18 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Фінансування витрат на культуру та мистецтво місцевими бюджетами України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150061)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru