Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"

Название: Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: курсовая работа Добавлен 14:04:05 27 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 1194 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Вступ

Актуальність дослідження. Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку.

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні чи психічні відхилення у здоров’ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах як правило домінує термін "інвалід". Інвалід – особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту [8, с. 53].

Мета дослідження: на основі аналізу літературних джерел визначити сутність понять: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров'я; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій","діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"

Завдання дослідження:

Проаналізувати стан дослідження проблеми щодо понять: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров'я; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Узагальнити зміст різних літературних носіїв та визначити найбільш прийнятні трактування цих понять.

Об'єкт дослідження — поняття: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров'я; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної, спеціальної літератури з проблем фізичної реабілітації, фізичного виховання і корекційно-педагогічної роботи з дітьми з вадами розвитку; дітьми з вадами функцій; дітьми з відхиленнями у стані здоров'я; людей з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Робота викладена на 48 сторінках тексту, бібліографічний покажчик вміщує 32 джерела.


1. Сутність поняття діти з вадами розвитку

вада розвиток соціальний реабілітація

В українській мові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як каліка, сліпець (давньоруською). На початку XIX ст. у слов’янських мовах починає вживатися слово "інвалід", яке за походження – безсилий, слабкий, важко поранений, - прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця XIX ст. вживалося в значенні "відслуживший, заслужений воїн, який не пристосований до служби через каліцтво, поранений".

В Україні дітей з вадами розвитку упродовж багатьох років відносили до особливої соціальної групи, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умов організації життєдіяльності. Зазвичай більшість таких дітей виховувались у закритих спеціалізованих закладах. Подібний підхід до освіти дітей з психофізичними вадами має як позитивні, так і негативні наслідки, адже родина фактично усунута від процесу виховання. Дитина упродовж 10-12 років перебуває вдома лише короткочасно – у вихідні дні чи на канікулах. Відірвана від родини, як головного джерела розвитку і соціалізації, від оточуючого середовища, стосунків з тими, хто не має психофізичних вад, дитина почуває себе чужою в цьому суспільстві. Багато дітей мають досвід емоційної травматизації, що призводить до виникнення емоційних порушень і позначається на їх поведінці [20, С.15].

Під причиною відхилення в розвитку розуміють дію на організм зовнішнього або внутрішнього несприятливого чинника, який визначає специфіку поразки або порушення розвитку психомоторних функцій.

До числа дітей з проблемами у розвитку відносять також і тих, у кого порушені функції в пізнавальній сфері (увага, пам'ять); дітей з загальмованими, уповільненими реакціями; дітей з тими чи іншими фізичними дефектами, які не викликають стійких порушень психічних функцій.

В дефектології визначаються основні види аномалій, що спричинюють специфічний розвиток: порушення зору (сліпі, слабозорі, осліплі), з вираженими та сталими порушеннями слухової функції (глухі, слабочуючі, пізнооглухлі); зі стійкими порушеннями інтелектуального розвитку на основі органічного ураження центральної нервової системи (розумово відсталі); з психопатичними формами поведінки; з важкими мовними вадами (логопати); з порушеннями опорно-рухового апарата; зі складними видами порушень (сліпоглухи, порушення слуху з розумовою відсталістю) .

Дефект розвитку- фізичний і психічний недолік, який спричиняє порушення нормального розвитку [7].

Види дефектів –в дефектології визначаються основні види аномалій, що спричиняють спеціфічний розвиток: порушення зору, слуху, мови, психіки, рухові порушення, складні порушення- одночасне порушення аналізазорів (слуху,зору).

Поняття про первинний дефект–ушкодження біологічних систем (різних видів ЦНС, аналізаторів-інтелекту, мови, зору, слуху, опорно-рухового апарату).

Поняття про вторинний дефект– ускладнення розвитку дитини, недорозвиток вищих психічних функцій (мови і мислення, пам’яті, сприйняття, просторового орієнтування, соціальної сторони.

Суть дефекту та його вплив на психічний розвиток дитини були проаналізовані Л.С. Виготським в роботі "Основні проблеми сучасної дефектології", де він піддав критиці погляди вчених того часу на суть дефекту, як "чисто кількісної обмеженості розвитку", і визначив основну тезу сучасної дефектології про те, що дитина, розвиток якої: ускладнений дефектом, не просто менше розвинена, ніж її нормальні однолітки, а інакше розвинута: дефективна дитина являє собою якісно інший, своєрідний тип розвитку". Л.С. Виготський підкреслював, що деякий дефект відіграє подвійну роль. З одного боку дефект — це мінус, недолік, з іншого — плюс, тому, що він створює стимули до розвитку і саме в цьому криються величезні сили компенсації: "...дефект не є лише недолік, слабкість, але і плюс, джерело сили і здібностей, в ньому є позитивний смисл!".

Найважливішим положенням, яке характеризує суть аномального розвитку, є вчення про його складну структуру, висунуте в тридцяті роки XX століття Л.С. Виготським. Згідно з цією теорією, у дитини внаслідок первинного дефекту (при сліпоті або слабозорості це порушення зорового сприймання) виникають вторинні відхилення у розвитку — зміни процесів сприймання інших модальностей, своєрідність запам'ятовування, порушення особистісного розвитку (волі, впевненості, самооцінки, самостійності та ін.). Таким чином порушення зору у дітей обумовлюють своєрідність їх розвитку.

Виділення первинного дефекту та вторинних відхилень допомагає розібратись в складній структурі розвитку такої дитини. Так, вже відмічалось, що при сліпоті та слабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функції зорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьому в розвитку дітей виникають: вторинні, третинні тощо відхилення — недостатність орієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметних уявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякі особливості характеру.

Розвиток такої дитини має ряд специфічних симптомів, але, як підкреслював Л.С. Виготський, "усі симптоми не вишиковуються в один ряд, кожний член якого знаходиться в однаковому відношенні до причини, яка породила весь ряд". Одні з таких симптомів, самим безпосереднім чином викликані хворобливими факторами — первинні дефекти, а інші опосередковано пов'язані з ними — вторинні відхилення або ознаки.

Дефектологи звернули увагу на наявність взаємодії між первинним дефектом та вторинними відхиленнями у розвитку. Те, що первинний дефект викликає вторинну симптоматику, але і вторинні ознаки можуть у зворотному порядку впливати на первинний дефект.

Наприклад, дитина з важким порушенням зорової функції має запас уявлень, спираючись на які вона використовує залишковий зір і тим самим розвиває його. Слід підкреслити, що позитивному педагогічному впливу здаються саме вторинні ознаки та ускладнення в розвитку дитини, оскільки їх виникнення пов'язане з дією розвиток психіки, головним чином, середовищних факторів.

Якщо виховання дитини з тим чи іншим порушенням з самих ранніх періодів не враховує виникнення специфічних особливостей і ускладнень в оволодінні соціальною культурою, вони стають стійкими вторинними відхиленнями психічного розвитку. В умовах дефектного розвитку, як вказував Л.С. Виготський, виникає "дивергенція", розходження обох планів розвитку (тобто біологічного та соціального), злиття яких характерне для нормальної дитини". Саме таке співпадання біологічних передумов розвитку та середовищних впливів на дитину з порушеним зором викликає пристосування, які розглядаються у тифлопсихології як вторинні своєрідності.

Л.С. Виготський вважав, це явище "основною відмінною рисою психічного розвитку дитини". Таким чином, чим раніше будуть створені спеціальні умови для виховання дитини з ушкодженим зором, чим більше такі умови будуть враховувати специфічні можливості її розвитку, обумовлені первинним дефектом, тим з більшою мірою ефективності вдасться попередити, або певним чином згладити, виникнення вторинних відхилень.

Як же сходить позитивне пристосування дитини з порушеним зором до оточуючої дійсності? Перш за все треба враховувати те, що пристосування дитини із зоровою недостатністю до дійсності проходить за рахунок спирання на більш збережені функції. Інтенсивно включаються в процес пізнання, встановлення зв'язків з оточуючим світом збережені аналізатори: слухові, дотикові, нюхові, смакові. За допомогою цих відчуттів дитина отримує різну інформацію, орієнтується у просторі. Педагогічний процес має створювати спеціальні умови для найбільш сприятливого використання збережених аналізаторів. Від ступеня вираженості первинного дефекту залежать кількісна і якісна своєрідності розвитку дитини. Важливим фактором, що впливає на своєрідність розвитку дитини, є часовий фактор виникнення порушення зору, тобто вік, в якому воно виникло [9].

В.П. Кащенко в процесі виправлення недоліків відхилень в розвитку особистості дітей та підлітків з різними вадами пропонував використовувати як педагогічні, так і психотерапевтичні методи. Він вважав , що "…лікувально- педагогічний вплив на дітей з недоліками розвитку можливі лише тоді, коли, з одного боку, медицина тісно зливається з педагогікою, а з другого – коли психонервові відхилення в таких дітей усуваються за допомогою педагогічних методів та прийомів "[19, с 52].

У дітей з порушеннями розвитку дефіцит рухів призводить до виражених функціональних та морфологичних змін. Відмічено, що при гіпокінезії у дітей знижується активність біохімісчних процесів, послаблюється імунітет до простудних та інфекційних захворювань, звужується діапазон можливостей дихальної і серцево – судинної систем, послаблюеться нервово- м’язовий апарат, формуються різні дефекти постави, що призводить до м’язової гіпотонії, зменшенню рухливості грудної клітки у всіх її відділах, загальному ослабленню організма, та зниженнгю життєвого тонусу. Характерним наслідком вказаних порушень у функціонуванні різних систем та органів є погіршення фізичних та психомоторних якостей: координації, влучності і швидкості рухів, швидкості рухової реакції, рухливості в суглобах, рівноваги, м’язової сили, витривалості та загальної працездатності [24].

У сучасній літературі немає усталеного терміна для позначення дітей, мають дефекти розвитку. В одних випадках вживається термін "діти зі спеціальними проблемами", в інших - "діти з вадами у розвитку", а в третіх - "аномальні діти". У цьому навчальному посібнику за основу взято термін "діти з обмеженими можливостями здоров'я", хоча широко використовуються й інші терміни-синоніми. Дане поняття, у порівнянні з іншими, на наш погляд, - найбільш ємне. Вхідне до нього слово "здоров'я" визначає специфіку внутрішньої і зовнішньої активності дитини в конкретних соціальних умовах. У дітей, що мають ті чи інші відхилення у розвитку, в залежності від стану здоров'я названі види активності обмежуються, і дитина починає відчувати труднощі у виконанні тих чи інших життєво необхідних функцій. Первинний дефект може мати характер недорозвинення, пошкодження функції, органу, або ж поєднання порушених функцій. Подолання первинного дефекту вимагає медичного впливу, яке, на жаль, часто буває малоефективним. Вторинний дефект є основним об'єктом психологічного вивчення аномального розвитку. Він піддається корекції. За допомогою педагогічних і психологічних засобів, особливо на ранніх етапах розвитку дитини, виникнення вторинного дефекту можна попередити або послабити, закласти основи розвитку стійкої особистості, здатної до успішної інтеграції в суспільство [1].

Залежно від типу порушення в Україні згідно з критеріями Міністерства освіти і науки виокремлюють такі категорії дітей:

з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

з мовленнєвими порушеннями;

з порушеннями опорно-рухового апарату;

зі складною структурою порушень (розумововідсталі і сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Розрізняють:

вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розладами, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медичних препаратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;

набуті порушення, зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфекційні захворювання тощо).

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

Діти з порушенням зору

Порушення зору може мати різний ступінь — від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10%); часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може бачити світло, до незначного зниження зору. За певної підготовки, яку діти з порушенням зору починають отримувати ще в дошкільному закладі, вони досить вільно і самостійно орієнтуються, пересуваються. Існує безліч засобів і технологій, що допомагають людям із порушенням зору бути самостійними: від простого диктофона і годинника, "що розмовляє", до міні-комп’ютера, який дає змогу орієнтуватися на місцевості.

Характеристика зорових функцій Зір - самий потужний джерело інформації про зовнішній світ. 85-90% інформації надходить у мозок через зоровий аналізатор, і часткове або глибоке порушення його функцій викликає ряд відхилень у фізичному і психічному розвитку дитини. Зоровий аналізатор забезпечує виконання найскладніших зорових функцій. Прийнято розрізняти п'ять основних зорових функцій:

1) центрального зору, 2) периферичного зору; 3) бінокулярного зору; 4) світловідчуття; 5) відчуття кольору. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я, 1999), в усьому світі налічується більше 35 млн сліпих, в Росії - 260 тис. Сліпота буває вродженою і набутою. Вроджена сліпота - порушення розвитку деяких відділів головного мозку, зорових нервів, сітківки ока. Придбана сліпота розвивається після перенесених очних захворювань: глаукоми, трахоми, кератиту, ураження зорового нерва, а також після травм очного яблука, пошкоджень очниці і черепно-мозкових травм. Дитина з порушенням зору - термін, що стосується як сліпих, так і слабозорих. Сліпих ділять на тотально сліпих(Vis - 0) та дітей із залишковим зором (Vis від 0 до 0, 04 з оптичною корекцією склом на кращому оці). Слабозорі діти за станом зорових функцій різноманітні. Це зумовлено перш за все клінічними формами та ступенем їх очної патології. [28, 39 c.]. Діти з порушеннями слуху

Статистикою встановлено, що приблизно у 10% людей є різноманітні порушення слуху. Серед причин порушення слуху — пологові травми, інфекційні захворювання, наслідки застосування деяких медикаментів, запальні процеси. Частковою компенсацією порушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики виховання глухих і дітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають їм змогу розвинути мовленнєве спілкування та мовленнєвий слух, успішно навчатися у звичайних школах, отримувати вищу освіту у вузах. У школі та вузі необхідно враховувати особливості дитини з порушенням слуху й стежити за тим, аби вона отримувала інформацію у повному обсязі: звукову інформацію потрібно обов’язково дублювати зоровою.

Діти з порушеннями мовлення

Порушення мовлення можуть бути різноманітними — слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.

Діти із затримкою розвитку

Діти із затримкою в розвитку навчаються нових навичок і сприймають нову інформацію повільніше, ніж інші. Однак, все це досить умовно і залежить від багатьох факторів, зокрема, виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто "розумово відсталими" помилково називають дітей, які мають порушення мовлення, слуху, а також педагогічно занедбаних дітей (які вчасно не отримали знання і навички, притаманні певному вікові

Порушення уваги з гіперактивністю.

Порушення уваги з гіперактивністю пов’язують з мозковою дисфункцією, яка спостерігається досить часто (5–10% усього населення).

Діти з порушенням психічної діяльності.

Часто такі розлади пов’язані з психічними захворювання та розладами центральної нервової системи. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух), пам’ять, мислення, мовлення, рівновагу, виникнення і прояв почуттів, дихання тощо. Будь-яка із цих функцій та їх синхронна робота можуть бути порушені внаслідок психічного захворювання. На сьогодні головна причина виникнення таких розладів ще недостатньо вивчена, але відомо багато обставин, що провокують початок хвороби, покращують або погіршують перебіг психічного захворювання.

Під розумовою відсталістю (відхиленням психофізичного розвитку) науковці розуміють стійкі порушення пізнавальної діяльності людини, що зумовлені органічним ушкодженням головного мозку в період пренатального розвитку або дитячому віці (до 18 років). Найбільш типовою моделлю психічного недорозвитку вважається олігофренія . Термін "олігофренія" об'єднує групу хворобливих станів, різних за етіологією, патогенезом і клінічними проявами. Вони характеризуються загальним психічним недорозвитком із домінуючим інтелектуальним дефектом і відсутністю прогредієнтності [6]. Частота вроджених вад розвитку опорно-рухового апарату, за даними різних авторів, коливається від 0,3 до 22%. Аномалії кінцівок становлять 55% усіх вад розвитку опорно-рухової системи. Аномалії розвитку нижніх кінцівок. Вроджені укорочення та деформації нижніх кінцівок відносяться до тяжких вад розвитку скелета. Вони прогресивно наростають з віком тому дитини, а також супроводжуються низкою супутніх деформацій органів руху і опори (сколіоз, перекіс таза, утворення контрактур у суглобах як ураженої, так і здорової кінцівки та ін.)

Інвалід – особа, яка має порушення здоров‘я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності та зумовлюють необхідність соціального захисту. [17;58c.]

Компенсація організму.

Компенсаторні пристосування - важливі адаптаційні реакції організму на пошкодження, що виражаються в тому, що органи і системи, безпосередньо не постраждали від дії пошкоджуючого агента, беруть на себе функцію зруйнованих структур шляхом замісної гіперфункції або якісних змін функції (Меерсон Ф.З., 1981). Так, наприклад, при пошкодженні (ампутації) правої руки людина негайно починає використовувати ліву руку для виконання функцій виключеною кінцівки [16 ]. У таких країнах, як США, Японія, Німеччина, Італія, Швеція, Данія, Бельгія та ін інтегроване навчання існує давно і має законодавчі основи. Мета його в тому, щоб сприяти незалежності та інтеграції дітей з відхиленнями у розвитку та допомагати їх сім'ям. Причому термін "відхилення у розвитку" трактується як важка хронічна або розумова недостатність, яка проявляється до 22 років, важко піддається лікуванню, призводить до функціональних обмежень основних галузей життєдіяльності, таких, як самозахист, здатність сприймати і відтворювати мова, здатність до навчання, мобільність, самоорієнтація, здатність до незалежного життя і матеріального забезпечення. У США на сьогоднішній день проживають приблизно 3 мільйони чоловік з відхиленнями у розвитку (Косарев Є.Д., 1995). [ 16, 59c]. Необережні, образливі визначення типу: дефективний, аномальний, ущербний, урод, каліка, дебіл, ідіот, даун, глухий, сліпий, візочник, спинальник, аномальне дитинство і т.п. принижують гідність і дитини та її батьків. Ефект такого кліше перетворює людину на ізгоя суспільства, людини найнижчого сорту. Важливо розуміти, що порушення організму відносяться перш за все не до людини, а до функції, особливостям розвитку. Відштовхуючись від умовної норми, краще говорити: людина з обмеженими можливостями, діти з відхиленнями у розвитку, особливі або особливі діти, діти з особливостями розвитку. При цьому, звичайно, потрібно вказувати про які відхиленнях і порушення йдеться: дитина з розумовою відсталістю, дитина із синдромом Дауна, дитина з порушенням слуху, мови, зору і т.п. Такі визначення не зовсім точними з медичної точки зору, але вони містять в собі повагу до людини. [ 16, 105c.].

Наслідком будь-якого дефекту є його подвійна роль. З одного боку, він обмежує фізичні і психічні можливості, створює складнощі у розвитку. З іншого, - він же стимулює розвиток, посилюючи рух вперед. Тому важливо не тільки встановити ступінь і тяжкість нестачі, а неодмінно врахувати характер компенсаторних процесів - заміщують, надбудовувати, вирівнюючих психофізичний розвиток і поведінку дитини [5] .

Компенсація елементарних функцій часом не вимагає спеціального навчання, так як вона відбувається автоматично за рахунок пристосувальних реакцій. Компенсація психічних функцій при виконанні складних по координації вправ вимагає активного навчання і включення найрізноманітніших відчуттів людини. Так, при порушенні зору компенсація формується під впливом складних і взаємодоповнюючих комплексів: слухових, шкірних, м'язово-суглобових, нюхових, вібраційних, температурних, а у слабозорих - і зорових відчуттів, які досить детально інформують людини про навколишній просторі, що й дозволяє йому вирішувати складні рухові завдання (Лібман E.Г., 1981; Семенов Л.А., Солнцева А.І., 1991; Кручинін В.А., 1991) [ 16, 135c.].

Психомоторний розвиток є складним діалектичним процесом, який характеризується певною послідовністю і нерівномірністю дозрівання окремих функцій, якісним їх перетворенням на новому віковому етапі. При цьому кожна подальша стадія розвитку нерозривно пов'язана з попередньою. В основі психомоторного розвитку лежить генетична програма, яка реалізується під впливом різних чинників навколишнього середовища. Тому якщо дитина відстає в розвитку, перш за все необхідно враховувати роль спадкових факторів в цьому відставанні.

Різні несприятливі дії у внутрішньоутробному періоді розвитку, під час пологів (родова травма, асфіксія), а також після народження можуть призводити до порушень психомоторного розвитку дитини.

Для успішної лікувально-коректувальної і педагогічної роботи з дітьми, що мають відхилення в розвитку, важливе значення має знання причин і характеру порушень розвитку. Добре відомо, що діти, страждаючі одним і тим же захворюванням, по-різному відстають в розвитку. Це пов'язано з генотипічесними особливостями їх центральної нервової системи, з різними впливами навколишнього середовища, а також з тим, наскільки своєчасно поставлений правильний діагноз і почата лікувально-коректувальна і педагогічна робота.

Відомо, що майже будь-яка більш менш тривала несприятлива дія на мозок дитини, що розвивається, може привести до відхилень в психомоторному розвитку. Їх прояви будуть різні залежно від часу несприятливої дії, тобто від того, на якому етапі розвитку мозку воно мало місце, його тривалості, від спадкової структури організму і перш за все центральної нервової системи, а також від тих соціальних умов, в яких виховується дитина. Всі ці чинники в комплексі визначають ведучий дефект, який виявляється у вигляді недостатності інтелекту, мови, зору, слуху, моторики, порушень емоційно-вольової сфери, поведінки. У ряді випадків може бути декілька порушень, тоді говорять про ускладнений або складний дефект.

Особливістю дитячого мозку є те, що навіть його невелике ураження не залишається частковим, локальним, як це має місце у дорослих хворих, а негативно позначається на всьому процесі дозрівання центральної нервової системи. Тому дитина з порушенням мови, слуху, зору, опорно-рухового апарату за відсутності ранніх коректувальних заходів відставатиме в психічному розвитку [22, 2c.].

Описані вище порушення розвитку є первинними. Проте разом з первинними часто мають місце так звані вторинні порушення, структура яких залежить від характеру провідного дефекту. Так, відставання психічного розвитку у дітей із загальним системним недорозвиненням мови перш за все виявлятиметься в слабкості словесної (вербальної) пам'яті і мислення, а у дітей з церебральним паралічем — в недостатності просторових уявлень і конструктивної діяльності. У дітей з недоліками слуху порушується розвиток розуміння обернутої мови, насилу формуються активний словник і зв'язна мова. При дефектах зору дитина випробовує утруднення при співвідношенні слова з предметом, що позначається, він може повторювати багато слів, недостатньо розуміючи їх значення, що затримує розвиток смислової сторони мови і мислення. Вторинні порушення в розвитку зачіпають перш за все ті психічні функції, які найбільш інтенсивно розвиваються в ранньому і дошкільному віці. До них відносяться мова, тонка диференційована моторика, просторові уявлення, довільна регуляція діяльності.

За даними Держкомстату України серед причин смерті дітей до одного року вроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії займають друге місце після окремих станів, що виникають у перинатальному періоді. Найбільший серед всіх регіонів країни показник частоти вроджених вад реєструється в Києві. Смертність, обумовлена вродженими вадами, за останні 5 років зросла в Києві на 36%, це головна причина інвалідності дітей, показник 42,14 на 10 тисяч дітей. Такі діти складають майже третину з більше ніж 8 тисяч всіх дітей-інвалідів міста.

Найважчі відхилення в розвитку виникають при клінічній смерті новонароджених, яка виникає при поєднанні внутрішньоутробної патології з важкою асфіксією в пологах. Встановлена певна залежність між тривалістю клінічної смерті і тяжкістю поразки ЦНС. При клінічній смерті більше 7—10 хвилин часто виникають малозворотні зміни з боку ЦНС з проявами надалі дитячого церебрального паралічу, мовних розладів, порушень розумового розвитку[22, 5c.].

Серед причин, зумовлюючих відхилення у психомоторному розвитку дитини, певну роль може грати імунологічна несумісність між матір'ю і плодом по резус-чиннику і антигенам крові.

При переважно внутрішньоутробних ураженнях мозку виникають найважчі відхилення в розвитку, включаючи розумову відсталість, недорозвинення мови, дефекти зору, слуху, опорно-рухового апарату. Ці складні дефекти можуть поєднуватися з вадами розвитку внутрішніх органів, які часто спостерігаються при різних інфекційних, особливо вірусних, захворюваннях вагітної жінки. Найважча поразка плоду виникає при захворюванні матері в першому триместрі вагітності.

Частота ураження плоду при різних вірусних захворюваннях майбутньої матері неоднакова. Найбільш несприятлива в цьому відношенні краснуха, епідемічний паротит, кір. Поразка плоду також може бути і при захворюванні вагітної жінки інфекційним гепатитом, вітряною віспою, грипом і ін.

У жінок, що перенесли під час вагітності краснуху, особливо в період ембріогенеза, тобто від 4 тижнів до 4 місяців, наголошується висока частота народження дітей з вадами розвитку мозку, дефектами органів слуху, зору, а також серцево-судинної системи, інакше кажучи у немовлят цих жінок має місце так звана рубеолярна эмбріопатія.

Внутрішньоутробні інтоксикації можуть виникати при застосуванні матір'ю під час вагітності лікарських засобів. Доведено, що більшість лікарських препаратів проходить через плацентарний бар'єр і проникає в кровоносну систему плоду. До таких препаратів відносяться нейролептичні, снодійні і заспокійливі засоби, багато антибіотиків, саліцилати і, зокрема, аспірин, анальгетики, у тому числі ліки, вживані при головному болі, і багато інших. Несприятливий вплив на розвиток мозку плоду можуть надати різні гормональні препарати і навіть великі дози вітамінів, препарату кальцію. Особливо виражений токсичний ефект всіх цих препаратів в ранні терміни вагітності.

Особливо несприятливий вплив на плід, що розвивається, надає вживання матір'ю під час вагітності алкоголю, наркотичних засобів, а також куріння.

Встановлено, що хронічний алкоголізм матері, як правило, поєднується з систематичним курінням, більш частим вживанням наркотиків і лікарських препаратів з наркотичною дією. В цих випадках у дитини спостерігаються явно виражені відхилення в розвитку, що поєднуються з порушеннями поведінки і часто судорожними припадками. Крім того, багато хто з цих дітей відрізняється вираженою фізичною ослабленою, низькою життєздатністю.

Несприятливий вплив на розвиток мозку плоду надають різні порушення обміну речовин у вагітної жінки, частіше всього виникаючі при пізньому токсикозі вагітності, особливо при нефропатії.

Негативну дію на розвиток плоду надають також такі захворювання, як цукровий діабет, гормональна недостатність, різні спадкові хвороби обміну речовин, наприклад фенілкетонурія.

До функціональних причин, що викликають відхилення психомоторного розвитку, відносяться соціально-педагогічна занедбаність, емоційна депривація (недостатність емоційно позитивного контакту з дорослим), головним чином в перші роки життя. Відомо, що несприятливі умови виховання, особливо в дитячому і ранньому віці, уповільнюють розвиток комунікативно-пізнавальної активності дітей. Видатний вітчизняний психолог Л. С. Виготський неодноразово підкреслював; що процес формування психіки дитини визначається соціальною ситуацією розвитку[22, 9c].

Порушення психомоторного розвитку мають різну динаміку. Разом із стійкими відхиленнями в розвитку, обумовленими органічним ураженням мозку, спостерігається безліч так званих зворотніх варіантів, які виникають при легкій мозковій дисфункції, соматичній ослабленій, педагогічній занедбаності, емоційній депривації. Ці відхилення можуть бути повністю подолані за умови своєчасного проведення необхідних лікувально-коректувальних заходів.

Серед таких зворотніх форм порушень в перші роки життя найбільш часто спостерігаються відставання в розвитку моторики і мови.

Уроджені пороки серця за частотою займають друге місце після дефектів розвитку ЦНС. За даними різних авторів, вони зустрічаються в 16—40% серед інших пороків і в 3—8% випадків за даними розтинів дітей, що померли в перинатальному періоді .

Дефект міжшлуночкової перегородки зустрічається часто. Виникнення його залежить від відставання в рості однієї з структур, що формують перегородку, внаслідок чого між шлуночками розвивається ненормальне сполучення. Частіше спостерігається дефект у верхній сполучнотканинній (мембранозній) частині перегородки. Кровоток через дефект здійснюється зліва направо, тому ціанозу і гіпоксії не спостерігається (білий тип пороку). Ступінь дефекту може варіювати аж до повної відсутності перегородки. При значному дефекті розвивається гіпертрофія правого шлуночка серця, при незначному — істотних змін гемодинаміки не відбувається.

Дитина з порушеннями у розвитку проходить всі ті ж стадії онтогенетичного розвитку, що й здорова дитина. Відмінності полягають у темпах фізичного і психічного розвитку, кінцевому результаті і способи його досягнення. Розвиток особистості дитини, її фізичних здібностей та пізнавальної діяльності залежить від основного дефекту і вимагає більшого часу, інших засобів і методів. Наприклад, при розумовій відсталості спостерігається ретардація, що виражається в незавершеності окремих етапів розвитку, при якій не відбувається зміни більш ранніх форм розвитку більш прогресивними (Матас Ю.Т., 1991) [ 16, 137c.]. Біологічний вік дитини аномального розвитку в більшості випадків відрізнється від паспортного. Процес індивідуального розвитку всіх фізіологічних і психологічних функцій протікає нерівномірно і неодночасно: періоди стабілізації змінюються прискореннями розвитку. Цей процес є закономірним для всіх дітей, відмінність полягає в тому, що в дитини з відхиленнями у розвитку періоди прискорення (сенситивні періоди) настають у середньому на 2-3 роки пізніше (Горська І. Ю., Синельникова Т. В., 1999). Динаміка психічних і фізичних здібностей суто індивідуальна, як індивідуальні і сенситивні періоди, їх важливо не пропустити і максимально використовувати для розвитку і особистісного зростання, особливо при плануванні програм розрахованих на декілька років [28,25 c.].

2. Сутність поняття діти з вадами функцій

Функція (лат. functio діяльність) у фізіологи - діяльність і властивість клітки, органу і системи організму, що виявляються як фізіологічний процес або сукупність процесів.

Функція адаптаційно- трофічна - функція органу (системи органів), що полягає в пристосуванні організму до змінних умов його існування шляхом регуляції обміну речовин і збудливості його органів і тканин.

В.Г. Афанасьєв (1977) характеризує це поняття як здатність до дії, роль системи, її властивості, значення, завдання. У теорії фізичної культури функція розглядається як "діяльність, соціальний обов'язок, спосіб прояву активності" [25]. Біологічна функція - це діяльність, тобто зміна в часі і просторі стану чи властивостей тих чи інших структур організму і його самого як цілого. Різноманітні структури виконують свої спеціалізовані функції. У процесі еволюції людини функції розвивалися і удосконалювалися зв'язано з розвитком і вдосконаленням структур, одночасно набуваючи доцільний характер. Доцільні для виживання структури і функції склалися в різні структурні і функціональні рівні життєдіяльності: молекулярному, субклітинному, клітинний, органний і системний (Саркісов Д.С., Пальців М.А., Хитров Н.К., 1995) [16, 26c.]. Специфічність поняття "адаптивна фізична культура" виражається в доповнюючому визначенні "адаптивна", що підкреслює її призначення для людей з відхиленнями у стані здоров'я, включаючи інвалідів. Це передбачає, що фізична культура у всіх її проявах повинна стимулювати позитивні реакції в системах і функції організму, формуючи тим самим необхідні рухові координації, фізичні якості і здібності, спрямовані на життєзабезпечення, розвиток і вдосконалення організму інваліда [15].

Закономірна ланцюг реакцій організму під впливом стійких відхилень у стані здоров'я змінює структурно-функціональний стан окремих систем та органів, а отже, і всього організму як цілісної соціально-біологічної системи. В даний час встановлено, що існує багато варіантів функціональних, парціальних (часткових) відхилень, що виявляються перш за все у відставанні розвитку мови або моторики, які обумовлені особливостями дозрівання мозку. Підхід до лікування і подолання цих відхилень суто індивідуальний, і далеко не всім дітям показано інтенсивне стимулююче лікування [23].

Мовлення - одна із найскладніших вищих психічних функцій людини. Розвинути цю функцію - основне завдання корекційно-виховної роботи. Достатній рівень розвитку мовлення дитини є основою її повноцінного психічного розвитку. Порушення мовленнєвого розвитку негативного впливають на формування особистості дитини, що позначається на процесах її соціальної адаптації. Причини цього різноманітні: вади усного мовлення і немовленнєві порушення, які безпосередньо та опосередковано пов'язані з мовленням (порушення кіркової нейродинаміки і ослаблення тонких диференціацій в мовно-руховому аналізаторі, дискоординованість, нечіткість у роботі рухомих органів артикуляції: язика, губ, нижньої щелепи, м'якого піднебіння; порушення тонкої довільної моторики пальців рук, розлади вегетативної нервової системи). Дітям з вадами мовлення також властиві:

- тривожність ( діти емоційно вразливі, плаксиві, бояться спілкуватися);

- замкнутість (діти відсторонені від однолітків і дорослих внаслідок нерозуміння оточуючими їхнього мовлення);

- невпевненість у власних силах (діти переживають свою неспроможність зрозуміти повноцінно інструкцію і впоратися з певним завданням внаслідок заниженої самооцінки);

- негативізм, який проявляється неврівноваженістю, підвищеною дратівливістю, впертістю;

- дитячі страхи, які виникають через психотравмуючу ситуацію. В деяких випадках сильні або тривалі переживання переходять у невроз страху.

Порушення функцій ендокринної системи.

Погоджена функція залоз внутрішньої секреції може порушуватися:

1.Залози можуть виділяти гормони в надлишку – гіперфункція (більше норми).

2.В інших випадках залози можуть утворювати мало гормонів – гіпофункція (менше норми). Гіпер і гіпофункції приводять до порушень життєдіяльності організму. До залоз внутрішньої секреції відносять:

1.Гіпофіз.

2.Епіфіз (шишкоподібна залоза)

3.Щитовидна.

4.Прищитовидна.

5.Наднирникові.

6.Тимус (вилочкова або волова залоза)

Епіфіз (шишковидне тіло) – маленька залоза знаходиться в черепній коробці. Міститься біля передніх горбків чотиригорбикового тіла. Гормон – мелатонін контролює біоритми тіла (сон і неспання) гальмує передчасний розвиток статевих залоз, бере участь в регулюванні пігментного обміну.

Щитовидна залоза – розміщена по обидва боки від гортані спереду дихального горла; маса 30-60 г. Виробляє гормон тироксин та інші гормони, до складу яких входить йод. Ці гормони з кров’ю розносяться по всьому організму, посилюють обмін речовин у клітинах тіла і збільшують збудливість нервової системи.

При гіпофункції в дитячому віці виникає кретинізм (затримка фізичного та психічного розвитку, діти ростуть лише до 140 см, порушуються пропорції тіла, понижені білковий і сольовий обміни, підвищується вуглеводність, затримується розвиток мови. Штучне введення гормонів в організм покращує розвиток, але повністю не нормалізує.

При гіперфункції щитовидної залози виникає базедовий зоб. При цьому, загальний обмін речовин і температура тіла підвищені, маса тіла зменшується, хворі дратівливі, внаслідок підвищення збудливості нервової системи, дрижання кінцівок, вирячкуватість. Щитовидна залоза збільшується і виступає на шиї у вигляді зобу.

При гіпофункції інсуліну розвивається цукровий діабет. В крові та сечі вміщується багато цукру, в організмі наростає відкладання кислих продуктів обміну речовин. Вони виділяються з сечею, кількість якої зростає, так як хворі потерпають від спраги і п’ють багато води. Для лікування застосовують штучне введення інсуліну або речовин, які схожі на нього за дією.

Спостереження за динамікою психічного розвитку дітей з розумовою відсталістю показують , що ознаки недорозвитку проявляються на всіх етапах онтогенезу , а ступінь виразності пропорційна глибині органічного ураження мозку, інтенсивності та екстенсивності коркової недостатності . Зокрема, перший рік життя характеризується затримкою формування перцептивних функцій, розвитку моторики, що проявляється в уповільненні статичних і локомоторних навичок. У 2-3 річному віці розумово відсталі діти характеризуються затримкою у формуванні навичок самообслуговування , недорозвитком мовленнєвих функцій, ігрової діяльності. У дошкільному віці чітко прослідковується недостатність інтелектуальної діяльності, також спостерігається значні труднощі в оволодінні початковими елементами сюжетно -рольової гри, читання та лічби. Саме ігрова діяльність дітей-олігофренів демонструє динаміку порушень психічного розвитку (Д.Н. Ісаєв, В.І. Лубовський , М. С.Певзнерт.ін.)

Тактильне чуття — здійснюється за допомогою нервів під поверхнею шкіри, які надсилають інформацію до мозку. Таким чином ми сприймаємо дотики, біль, температуру, тиск. Ця інформація є дуже важлива і на ній базуються захисні реакції.

При порушеннях функції тактильної системи люди можуть не бажати щоб їх торкалися, відмовлятися їсти харчові продукти певної структури чи носити одяг із тканин певної фактури. Чутливість до дотиків може проявлятися у відмовах стригтися або вмиватися. Діти можуть уникати таких занять як клеєння, гра з багнюкою чи малювання пальцями. Ознакою уникання дотиків може бути пересування предметів кінчиками пальців, а не всією рукою. Дисфункція тактильної системи може спричинити болісне або неправильне сприйняття дотиків, що призводить до самоізоляції, дратівливості, поганої концентрації уваги і гіперактивності.

Вестибулярний апарат — це специфічні кісткові структури з напівкруглими каналами в середині внутрішнього вуха, які дають нам змогу відчувати рухи головою. За допомогою цієї системи ми дізнаємося про положення голови, навіть із заплющеними очима. Порушення вестибулярного апарату бувають двох видів. У деяких дітей спостерігається гіперчутливість (надмірна чутливість) до вестибулярної стимуляції. Такі діти побоюються гойдалок, ковзанок і похилих поверхонь. Вони з труднощами піднімаються і спускаються по сходах, непевно почуваються на нерівних і нестабільних поверхнях. Таким чином, ці діти побоюються навколишнього простору і звичайно виглядають незграбними. Зустрічається і протилежний варіант. При гіпоактивності вестибулярної системи малята постійно намагаються стимулювати її, активно шукають інтенсивних сенсорних відчуттів, наприклад, у результаті швидкого бігу, стрибків та обертань. Пропріоцептивна система — ознаками дисфункції даної системи є незграбність, часті падіння, погана орієнтація в просторі, дивні пози тіла, мінімальне повзання в дитинстві, труднощі з маніпулюванням малими предметами (ґудзики, застібки), неохайність під час їжі, відмови брати участь у нових видах діяльності, що потребують активних рухів.Іншим аспектом пропріоцепції є праксис або здатність до планування та виконання різних дій, пов’язаних з рухами. Для цього ми повинні одержувати точну інформацію від сенсорних систем, а потім ефективно систематизувати й аналізувати ці відомості в мозку. Від системи пропріоцепції значною мірою залежить розвиток моторики малих рухів, тобто вміння писати, користуватися ложкою, застібати ґудзики тощо.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми, ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, паличками чи ходунцями.

Для забезпечення вертикального положення організму хребетний стовп відчуває динамічну напругу, обумовлене тонусом м'язів спини і живота. При ослабленні мускулатури, як наслідок, виникає знижений динамічний опір хребетного стовпа до навантажень. Крім того, несприятлива статика і скорочення м'язового плечового важеля сприяють явищам м'язової недостатності, що і призводить до зміни гоніометричних показників постави у дітей з різними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату. Встановлено, що зміни просторової організації тіла порушують високодиференційовану загальну структуру осьового скелета.Як правило, деформована біокінематіческая ланцюг хребетного стовпа не тільки змінює співвідношення м'язового тонусу для хребетного стовпа в цілому, але може також і негативно впливати на діяльність органів дихання і серцево-судинної системи. Найбільш поширеними функціональними порушеннями опорно-рухового апарату у дітей старшого дошкільного віку є: порушення постави у фронтальній площині, які спостерігаються у 47,5% дітей, порушення постави у сагітальній площині з збільшенням фізіологічних вигинів хребетного стовпа - у 18,75%, зі зменшенням фізіологічних вигинів хребетного стовпа - у 7,5%, комбіновані порушення постави - у 13,75%.

Розлади функції тазових органів включають урологічні розлади, порушення дефекації та статевої функції. Органи малого тазу мають подвійну іннервацію, т е. контролюються і центральною, і вегетативної (симпатичної на рівні LI-L2 і парасимпатичної на рівні S2-S4) нервовою системою.

Абілітація трактується як комплекс цілеспрямованих мотиваційних, організаційних, педагогічних та фізичних заходів, покликаних створити умови та викликати у дитини з особливими потребами появу і закріплення функцій і навичок, які не з’явились у ході її самостійного природного розвитку внаслідок порушень, обмежень життєдіяльності чи інвалідності, а також розвинути рухові, когнітивні, комунікаційні, соціальні вміння та життєві компетенції, необхідні для її адаптації та інтеграції в суспільство. Поняття абілітації часто асоціюється з особливими освітніми послугами для осіб з помірною, значною та глибокою розумовою відсталістю, які все ще за колишніми радянськими мірками нібито "не підлягають навчанню".

Регрес (в дефектології) – деградація якоїсь функції, її повернення на нижчий рівень розвитку. Може носити як тимчасовий, так і стійкий характер.

Компенсація функцій- відшкодування недорозвинених, порушених або втрачених функцій за рахунок якісної перебудови або посиленного використання підлягаючих зберіганню функцій. Процес компенсації елементарних фізіологічних функцій не вимагає навчання і відбувається за рахунок автоматичної перебудови, в якій важливу роль виконує оцінка успішності пристосовницьких реакцій, здійснювана в ЦНС. Компенсація вищих психічних функцій можлива лише в результаті спеціального навчання. Так, в результаті спец. педагогічного впливу по розвитку дотикового сприйняття досягається значна компенсація втраченої зорової функції у сліпої дитини [8].

Діти з особливими потребами мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими вадами.

3. Сутність поняття діти з відхиленнями у стані здоров’я

У практиці фізичного виховання здорових дітей корекційні завдання відносять до оздоровчих, профілактичних, що розв'язуються повсякденно на кожному уроці (Шитікова Г.Ф., 1986). У спеціальних медичних групах вирішення цих завдань потребує особливо пильної уваги, тому що в них входять діти, які мають тимчасові або постійні порушення різних систем і функцій організму (захворювання внутрішніх органів, систем дихання і кровообігу, гормональні порушення; дефекти опорно-рухового апарату: сколіози, плоскостопості, порушення постави, органів зору: міопія та ін.).

Здоров'я та загальний фізичний стан дитини є основою для розвитку певних можливостей її організму, в тому числі і розумових. У свою чергу, більш високий рівень розумового розвитку дошкільника сприяє успішному розв'язанню проблем його фізичного гарту. На думку Є.Аркіна, ні в якому іншому віці фізичне виховання не пов’язане так тісно із загальним розвитком дітей, як у перші шість років життя. У процесі самостійної та педагогічно керованої рухової діяльності дитина пізнає навколишній світ і саму себе, в неї вдо­сконалюється функціонування різних аналізаторів, розвиваються психічні функції. Рухи формують психіку, саме через них здійснюється практичний зв'язок дитини з навколишнім світом. Дослідження М.Могендович, І.Сєченова, Д.Роземблюма свідчать про те, що розвиток рухів справляє значний вплив на становлення відповідних структур мозку. Коли м'язи скорочуються, то покращується кровообіг мозку, в кору головного мозку надходять потоки нервових імпульсів і підвищують її тонус. Систематичне виконання фізичних вправ, забезпечує оперативність мислення, активізує психічні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення, підвищує пластичність нервової системи [2].

Діти, які за станом здоров'я відносяться медиками до другої групи здоров'я, вимагають особливої уваги лікарів і педагогів. Дотримання гігієнічних рекомендацій щодо підвищення резистентності організму неспецифічними засобами: оптимальна рухова активність. загартовування природним;: чинниками природі;, раціональний режим дня. додаткова вітамінізація продуктів харчування в сучасних умовах зумовлюються економічними можливостями дошкільних закладів. Вчасне проведення комплексу оздоровчих заходів матиме більшу ефективність в попередженні розвитку хронічної патології в дитячому і підлітковому віці.

Причинами відхилень у здоров’ї дітей вважають несприятливі соціально-матеріальні, побутові умови, відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праці в родині, наявність у більшості дітей різних вікових груп гіподинамії (режиму малої рухомості), недостатньо збалансоване харчування, формалізм під час загартовування дітей, безвідповідальне ставлення з боку педагогів до регулювання динаміки фізичної, психічної та емоційної працездатності вихованців; порушення режиму організації життя дітей, санітарно- гігієнічного, повітряного, світлового оточення [10].

Важливим чинником здоров'я дітей є гармонійний розвиток усіх фізіологічних систем: серцево-судинної, дихальної, нервової та опорно-рухового апарату. Забезпечити його в змозі оптимальна рухова діяльність, що виконує роль своєрідного регулятора росту та зміцнення дитячого організму.

Дитині властива природна потреба в рухах. Тому недостатня рухливість за будь-яких причин призводить до зниження стійкості організму - насамперед проти респіраторних захворювань та інших хвороб дихальни шляхів. Відбуваються зміни й у фізичних якостях - силі, швидкості та витривалості, від яких значною мірою залежить рівень працездатності та розумового розвитку дітей.

З кожним роком поширюються хвороби, спричинені малорухливим способом життя, нервовим перенапруженням, зміною екологічного стану довкілля. Збільшується кількість дітей, які страждають від надмірної ваги, на часті та хронічні захворювання верхніх дихальних шляхів, серцево-судинні захворювання, вегето-судинну дистонію, порушення постави, вроджену плоскостопість, дисплазію. Що стосується останньої, то якщо своєчасному перші півроку життя, не лікувати її, в майбутньому в дитини може бути вкорочена ніжка.

У дошкільному закладі діти з хронічними захворюваннями та проблемами фізичного розвитку залучаються до спеціальної групи здоров'я і потребують особливої уваги та систематичного контролю з боку медичних працівників. Відповідно до стану здоров’я, складності хвороби і певних проблем фізичного розвитку, для них визначається допустимий рівень рухової активності та фізичного навантаження, добираються найбільш доцільні фізичні вправи коригуючого спрямування, які виконуються лише під керівництвом спеціаліста. Здебільшого, такі заняття проводяться не щодня, а лише 2-3 рази на тиждень і не в змозі повністю задовольнити природну потребу дитини в рухах і забезпечити оздоровчий та розвивальний вплив фізичних вправ на організм.

Той факт, що з малюками займаються спеціалісти, розхолоджує вихователів дошкільних за­кладів, вони не надають вихованцям належної уваги та обмежують рухову діяльність дітей з проблемами розвитку, виходячи з того, що надмірне фізичне навантаження їм може зашкодити. Ось і виникає певна суперечність: адже чим слабші діти, тим більше уваги необхідно їм надавати, частіше залучати до виконання посильних фізичних вправ у повсякденному житті з метою зміцнення їхнього організму та досягнення позитивних зрушень у стані здоров’я, а не утримувати від активних рухових дій.

Ціла низка наукових досліджень свідчить, що щоденні цілеспрямовані заняття фізичними вправами можуть сприяти усуненню певних розладів у фізичному розвитку. Проблеми постави можна виправити за рахунок використання вправ коригуючого характеру, вправ у підлізанні, пролізанні та повзанні, які розвивають гнучкість і рухливість хребта. Загальнорозвивальні вправи та основні рухи і спортивні вправи циклічного характеру - такі, як ходьба, лазіння, біг, катання на велосипеді, лижах, ковзанах та санчатах, плавання - позитивно діють на функції дихання, підвищують життєву ємність легень, максимальну легеневу вентиляцію, все це в свою чергу знижує можливість респіраторних захворювань. Проведена своєчасна профілактика надлишку ваги зніме фактор ризику раннього розвитку атеріосклерозу і його тяжких наслідків.

Немає потреби підкреслювати цінність вправ для організму, що росте, а особливо для дітей з проблемами фізичного розвитку. Особливої актуальності набуває вироблення у дітей таких фізичних якостей, як сила і витривалості, від яких значною мірою залежить успішний розумовий розвиток, а це можливе лише при систематичному щоденному виконанні рухових дій з поступовим підвищенням рівня фізичного навантаження. Загальновідомо, що діти з ослабленим здоров'ям швидше втомлюються, а отже, менш ефективно сприймають і запам'ятовують навчальний матеріал. Розвиток координації рухів, орієнтації у просторі теж потребує копіткої та систематичної роботи саме з дітьми із проблемами фізичного розвитку. Статистичні дані свідчать, що найчастіше травми отримують малорухливі діти, які слабкі фізично, з поганою координацією рухів і недостатньою швидкістю реакцій тощо.

У працях І.Павлова ми знаходимо вислів, який належить відомому французькому лікареві XVIII ст. Тіссо: "Рух за дієвістю свого впливу може замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дії рухів".

Організовуючи рухову діяльність дітей з проблемами фізичного розвитку, вихователь поступово збільшує дозування вправ, тривалість рухової діяльності, рівень фізичного навантаження, попередньо отримавши консультації медичного персоналу.

Поняття "фізичний розвиток" тлумачиться у літературних джерелах по-різному. Загалом "фізичним розвитком " людини називають процес змін природних морфо- функціональних властивостей організму впродовж життя. Це також процес змін форм і функцій організму; сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники фізичного стану організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (зріст, вага, окружність грудної клітини, спірометрія легенів, динамометрія тощо); реалізація генотипу в певних умовах життєдіяльності людини.

Е. Вільчковський зазначає, що фізичний розвиток проявляється у становленні та зміні біологічних форм і функцій організму дитини в процесі життя та визначається рівнем антропометричних і біометричних показників (маса і довжина тіла, окружність грудної клітки, частота дихання та серцевих скорочень); рухових якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості); показників формування постави [4].

Практичні рекомендації щодо оздоровлення дітей з вадами постави, зору, ожирінням, порушень ступні, розроблені фахівцями (Волкова С.С., 1981; Велитченко В.К., 1986; Мурза В.П., 1991; Дубогай О.Д., 1995), стосуються дітей спеціальної медичної групи - зі значними відхиленнями в стані здоров'я. Практичне використання рекомендованих комплексів у фізичному вихованні дітей другої групи здоров'я ускладнюється ще й тим, що більшість з них розроблено без урахування особливостей ряду показників дітей з різними відхиленнями в стані здоров'я.

Короткий аналіз стану здоров'я, специфічних порушень фізичного і психічного розвитку, факторів, що впливають на рухову сферу дітей аномального розвитку дозволив виділити певні рухові розлади, характерні в різному ступені для всіх нозологічних груп дітей:

• знижена рухова активність, обумовлена тяжкістю первинного дефекту та його негативними наслідками;

• порушення фізичного розвитку, диспропорції тілобудови деформації стоп та хребта, ослаблений м'язовий "корсет ", зниження вегетативних функцій, що забезпечують рух;

• порушення координаційних здібностей: швидкості реакції, точності, темпу, ритму рухів, узгодженості мікро-і макромоторики, диференціювання зусиль, часу і простору, реакцій до вестибулярних подразнень, орієнтування в просторі, розслаблення;

• знижений рівень всіх життєво важливих фізичних спроможності - силових, швидкісних, витривалості, гнучкості та ін;

• порушення локомоторной діяльності - ходьби, бігу (особливо при порушенні опороспроможності), а також лазіння, повзання, стрибків, метання, вправ з предметами, тобто рухів, складаючих основу життєдіяльності дитини [ 28, 21c.] .

4. Сутність поняття людина з обмеженнями окремої функції

На сьогодні доведено, що функція і структура являють собою єдине ціле, в живому організмі одне не існує без іншого, і ніяких протиріч між ними немає і в принципі бути не може. Вони повністю зняті з порядку денного сучасними досягненнями молекулярної біології і патології. Дуже образно положення про нерозривну єдність структури і функції сформулював відомий терапевт В.Х. Василенко (1985): "Функція без структури немислима, а структура без функції безглузда". Основна концепція єдності структури і функції в адаптивній фізичній культурі має два аспекти практичної реалізації: перший пов'язаний з світоглядним уявленням про рівень патологічних процесів в організмі інваліда, другий - безпосередньо з впливом фізичних вправ. Будь-який патологічний процес (втрата зору або слуху, ампутація кінцівки або нервово-психічне захворювання) - це одночасно порушення структури і функції різних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу, аналіз залишкового здоров'я і стану збережених функцій дозволяють об'єктивно оцінити фізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегію рухової активності [16, 27c.].

5. Сутність поняття неповносправні особи

Недієздатність - це неможливість створення і здійснення людиною своїх громадянських прав та обов'язків. У залежності від обставин суд може визнати абсолютну недієздатність громадянина або частково обмежити його дієздатність. Недієздатність виникає в тому випадку, якщо людина ще не досягла вікової психічної зрілості і не може контролювати й розуміти важливість своїх вчинків або втратив цю здатність.

У силу різних причин (неповноліття, зловживання алкоголем, наркозалежність) суд може винести рішення про оформлення часткової недієздатності громадян (Ст. 30 ЦК). Якщо пияцтво і наркоманія людини ставлять під загрозу матеріальний добробут його сім'ї, в судовому порядку здійснюється оформлення недієздатності і призначається опіка над недієздатним. Неповнолітні громадяни вправі здійснювати самостійно лише незначні операції, розпоряджатися своїми доходами, претендувати на авторство інтелектуальної власності. Решта дій неповнолітній може виконувати за згодою батьків, опікунів або усиновителів. Причинами, з яких суд може визнати обмежену недієздатність громадянина, який не досяг 18-річного віку, є заява батьків або опікунів, а також нерозумна трата їм власних доходів на придбання алкоголю і наркотиків і т.п. І тільки психічні розлади, що не дозволяють людині адекватно сприймати дійсність і контролювати свої вчинки, - реальний привід подати позовну заяву про визнання недієздатності в повній мірі. У цьому випадку людина може бути примусово госпіталізований в спеціалізовані стаціонарні відділення для проходження психіатричного огляду. Мета експертизи на недієздатність - діагностування відсутності або наявності у людини психічних розладів, визначення ступеня їх впливу на здатність розуміти і контролювати свої дії. Експерти оцінюють ступінь психічних розладів, їх динаміку і складають прогноз захворювання. Експертиза на недієздатність повинна дати відповідь на питання про можливість адаптації людини в соціальному середовищі, його працездатності та ступеня агресивності щодо суспільства, необхідності призначення опіки над недієздатним. Визнання недієздатності осіб, що зловживають алкоголем і приймають наркотики, також може вимагати проведення експертизи на недієздатність. Її мета зводиться до визначення реального стану психічного здоров'я та визначення ступеня відповідальності людини за свої дії. Ухилення громадянина від огляду недієздатності та визначення його реального психічного стану служить причиною для примусового поміщення громадянина в психіатричний заклад. Держава забезпечує громадянам, визнаним недієздатними, захист від дискримінації щодо їх психічних розладів і право на звернення до органів влади зі скаргами та заявами. Недієздатні громадяни мають право на обов'язкову частку у спадщині, право на збереження і зміцнення здоров'я, соціальне обслуговування і ін Недієздатні громадяни мають право зберігати за собою житло на час перебування їх на стаціонарному лікуванні. Житловий кодекс РФ надає певним категоріям психічно нездорових громадян можливість позачергового отримання житла понад норму і пільгові умови оплати комунальних послуг. Згідно ст.29 ЦК право здійснення цивільних угод належить опікунам та піклувальникам недієздатних громадян. Людина втрачає право самостійно розпоряджатися своїм майном і доходами. Навіть за протиправні дії людини, визнаного судом недієздатним, відповідальність покладається на опікунів. Вони ж і відшкодовують шкоду, завдану недієздатною громадянином. При обмеженні дієздатності правоздатність громадян зберігається, тобто людина не має право самостійно розпоряджатися своїми доходами і укладати угоди, але несе відповідальність за свої правопорушення.

Опіка над недієздатними. На підставі рішення суду про визнання недієздатним піклувальні і опікунські органи призначають опікунство над недієздатним або обмежено дієздатним людиною, щоб захистити його права та інтереси. Опікунами чи піклувальниками недієздатних громадян можуть бути визначені повнолітні дієздатні громадяни (Ст.35 ЦК), не мають на даний момент судимості за умисне нанесення шкоди здоров'ю або життю людей. Опіка над недієздатними особами також заборонена громадянам, позбавленим батьківських прав. По можливості суд і піклувальні організації при вирішенні питання про опікунство над недієздатними особами керуються думкою самого підопічного щодо кандидатури опікуна. До уваги приймаються родинні стосунки опікунів і недієздатних громадян, які потребують опіки. ГК вказує на те, що опіка над недієздатним або обмежено дієздатним людиною доручається особам, здатним на належному рівні виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Опікун повинен піклуватися про свого підопічного, забезпечити йому необхідний догляд та лікування. Він має право здійснювати всі угоди від імені та в інтересах недієздатних громадян. У Росії недієздатність визнається за громадянином чинності недосягнення нею повноліття, тобто недосягнення вісімнадцятирічного віку. У разі, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу в шлюб. Придбана в результаті укладення шлюбу дієздатність зберігається в повному обсязі і в разі розірвання шлюбу до досягнення вісімнадцяти років. При визнанні шлюбу недійсним суд може прийняти рішення про втрату неповнолітнім чоловіком повної дієздатності з моменту, що визначається судом.

У деяких інших країнах (наприклад, в Болгарії та Польщі) дієздатність у повному обсязі виникає, як і в Росії, після досягнення громадянином вісімнадцятирічного віку. У німецькому цивільному праві повнолітнім визнається громадянин, якому виповнився двадцять один рік, відповідно до досягнення двадцятиоднорічного віку громадяни не володіють повною дієздатністю; згідно англійському законодавству, повна правоздатність (як і повноліття) настає з початком дня, що безпосередньо передує дню 21-го року народження. Відповідно до швейцарського законодавства, дієздатність настає після досягнення громадянином двадцяти років. Неповнолітні громадяни в законодавстві деяких країн мають обмеженою недієздатністю: у Німеччині вона виникає після досягнення неповнолітнім семирічного віку, у Польщі - тринадцятирічного. У законодавстві багатьох країн, крім поняття недієздатності, існує поняття часткової або обмеженої дієздатності - зазвичай стосовно неповнолітнім, особам, які страждають алкоголізмом і наркоманією, та особам з психічними розладами в тих випадках, коли розлад не дає підстави для повного позбавлення дієздатності, але при цьому стан особи обумовлює необхідність допомоги для ведення його справ. Особі, визнаній обмежено дієздатним, призначається піклувальник або радник. У особи з психічним розладом обмежуються деякі права (в першу чергу можливість укладання угод, договорів без погодження з піклувальником, за винятком незначних, побутових), використання яких без допомоги радника або піклувальника може принести шкоду психічно хворому.

Згідно з Цивільним кодексом Німеччини, особи, які страждають на слабоумство, можуть бути оголошені або недієздатними, або обмежено дієздатними; обмежені у дієздатності особи прирівнюються за своєю дієздатності до неповнолітніх, які досягли семирічного віку. Для дійсності виявлення волі особи, обмеженого у дієздатності, необхідно, якщо це виявлення волі не зводиться лише до отримання юридичної вигоди, згоду законного представника. У Болгарському цивільному законодавстві існує поняття "повної заборони" і "часткової заборони". Особи старше 14-річного віку, які через недоумства, душевної хвороби або фізичні вади не можуть піклуватися про свої справи, ставляться під повну заборону, тобто визнаються недієздатними. Такі особи після досягнення ними 18-річного віку, якщо стан їх не настільки важке, щоб ставити їх під повну заборону, ставляться під часткова заборона: вони здійснюють правові дії лише за згодою своїх батьків або піклувальників, однак можуть самі укладати звичайні дрібні угоди та розпоряджатися тим, що придбали своєю особистою працею. Згідно з польським Цивільному кодексу, обмеженою дієздатністю володіють неповнолітні, яким виповнилося 13 років, а також особи, частково позбавлені дієздатності "внаслідок душевної хвороби, розумової недорозвиненості або іншого психічного розладу, зокрема з огляду на алкоголізму чи наркоманії, якщо стан цієї особи не дає достатніх підстав для повного позбавлення дієздатності, але ця особа потребує допомоги для ведення своїх справ. Над обличчям, частково позбавленим дієздатності, встановлюється піклування ".

У Франції особа, згідно з судовим рішенням здійснює допомогу громадянину, визнаному обмежено дієздатним, у веденні його справ, іменується "радником". Суд може призначити тимчасову адміністрацію над громадянином, що страждають психічним розладом, у випадках, коли хвороба має тенденцію до зворотного розвитку. Права тимчасового адміністратора обмежені: він може протягом деякого часу здійснювати опіку над майном хворого і піклуватися про його лікування. В Італії обмежено дієздатними визнаються особи, які страждають "неважкої" душевною хворобою, марнотрати і алкоголіки; над ними встановлюється піклування [32]. Недієздатність: довгострокове або хронічний стан, що є наслідком хвороби або захворювання, або наслідком успадкованої, природженою або пізніше травми розуму або тіла. Обмеження: перешкода чи негативний ефект у виконанні завдань або видів діяльності. Може також бути несприятливою і видимої розумової, емоційної чи фізичної недієздатністю. Прикладами наведених вище перешкод є нездатність слідувати інструкціям у зв'язку з повільною здатністю до навчання, складнощами у відносинах з людьми з-за нервово-м'язових пошкоджень, алергічні реакції, напади, що викликають втрату свідомості і обмежують те, що людина може робити.

Каліцтво: збитки або перешкода до нормального виконання будь-якої бажаної ролі в житті (такий як: сімейна, освітня, соціальна чи професійна). Викликається обмеженням або іншими проблемами, пов'язаними з недієздатністю [3].

Оцінка недієздатності людини включає в себе не тільки фізичні обмеження, що не відповідають нормі, але також психологічні, соціальні та економічні фактори. Лікар не здатний визначити пристосовність людини до навколишнього середовища, його соціальну адаптацію або здатності до навчання. Лікар може вимірювати дефекти тільки тому що він навчений це робити. Це складні відносини між станом каліцтва та широким набором соціальних рис, складових людини і його здібності.

Виділяють три основні групи неповносправних осіб, потреби та вимоги яких суттєво впливають на формування просторового середовища:

- особи з ушкодженням опорно-рухового апарату;

- особи з дефектами зору, повністю або частково сліпі;

- особи з дефектами руху.

Особи з ушкодженням опорно-рухового апарату поділяються (в залежності від допоміжних засобів, які вони мусять застосовувати при пересуванні) на три групи:

- особи, які мають невеликі фізичні ушкодження та відповідно не мають обмежень чи мають незначні обмеження щодо можливостей самостійного пересування. Такі люди не потребують допоміжних засобів;

- особи, які мають такі фізичні ушкодження, що обумовлюють необхідність застосування милиць, опірних тростин, стоячків чи рухомий опір;

- неспроможні до ходіння особи, які мусять користуватися для пересування інвалідними візками.

Використовуються такі засоби для пересування як:

паралельні бруси;

ходунці з 2-ма або 4-ма колесами;

ходунці без коліс (рами);

милиці;

палиці з фіксацією ліктя;

4-ох точкові палички;

звичайні палички [27]

Відповідно до Міжнародної номенклатурі порушень, обмежень життєдіяльності і соціальної недостатності (МНП), "під обмеженням життєдіяльності розуміється будь-яке обмеження або відсутність здатності здійснювати діяльність способом або в рамках, що вважаються нормальними для людини цього віку". Обмеження життєдіяльності розрізняються за ступенем їх прояву, що визначається за допомогою розробленої МНП так званої "шкали тяжкості " (у вигляді кількісного показника). У 1976 р. Всесвітня Асамблея охорони здоров'я прийняла міжнародну класифікацію порушень зниження працездатності і соціальної недієздатності. Вона була прийнята в додаток до Міжнародної класифікації хвороб. Суть в тому, що наслідки хвороб розглядаються у вигляді послідовних станів (хвороба, порушення, обмеження життєдіяльності(ОЖД), соціальна недієздатність). Ця класифікація була покладена в основу наступного документа: "Класифікація та тимчасові критерії, які використовуються при здійсненні МСЕ". Затверджено Міністерством праці і соціального розвитку та Міністерством охорони здоров'я 29.01.97 р. № 1 / 30.

Соціальна недієздатність - це недолік, при якому людина може виконувати лише обмежено або зовсім не може виконувати звичайну для нього роль у суспільстві. Види соціальної недієздатності: - нездатність до самостійного проживання (фізична залежність) - неможливість інтеграції в суспільство - неможливість до забезпечення економічної незалежності і т.п. Для визнання хворого інвалідом необхідні три умови (вони лежать в основі визначення групи інвалідності): Порушення здоров'я зі стійким розладом або просто з первинними порушеннями; ОЖД; необхідність здійснення заходів соціального захисту. Інвалідність - соціальна недієздатність внаслідок порушення здоров'я зі і необхідності соціального захисту. Соціальний захист - система гарантованих державою заходів (економічних, соціальних, правових та ін), необхідних для подолання у інваліда обмеження і залежності, і спрямованих на створення йому рівних з іншими громадянами можливостей для участі в житті суспільства. Чотири групи розладів функцій: 1. Психічні - (сприйняття, увага, пам'ять, мислення, воля) 2. Сенсорні - (зір, слух, нюх, дотик) 3. Стато-динамічні - (стояння, рівновага, пересування) Вісцеральні і метаболічні - (кровообіг, дихання, травлення, виділення, обмін речовин).

Здатність до навчання (здатність до сприйняття та відтворення знань). Сюди належать знання загальноосвітнього і професійного характеру, оволодіння побутовими, культурними, соціальними навичками й уміннями. Класифікація ОЗ за ступенем вираженості: Здатність до самообслуговування: 1 ступінь - тільки з використанням допоміжних засобів 2 ступінь - з використанням допоміжних засобів та (або) допомогу іншої особи 3 ступінь - повна нездатність і залежність від інших осіб. Здатність до самостійного пересування: 1 ступінь - більш тривала витрата часу, повільність у виконанні 2 ступінь - за допомогою допоміжних засобів і (або) інших осіб 3 ступінь - нездатність і повна залежність від інших осіб [11].

За даними міжнародних організацій, кожний 10 мешканець Землі є неповносправний, майже 30 мільйонів осіб щороку отримують каліцтво і різні ураження. Враховуючи збільшення на планеті кількості людей з вродженими вадами, технократизацію суспільства, кількість інвалідів на початку XXI ст. зросте до одного мільярда. Отже, інвалідність— це всесвітнє соціальне явище, до якого має бути прикута постійна увага кожної країни, органів її державної влади та управління, науковців та медиків, психологів та педагогів, фахівців з фізичної культури та спорту.

Реабілітація;— це процес, який має на меті забезпечити неповносправних досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б сприяли досягненню вищого рівня самостійності. Реабілітація може включати заходи для підтримання і/або відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального обмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він охоплює широке коло заходів і видів діяльності, починаючи від основної та загальної реабілітації і до дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад, професійної реабілітації [31].


Висновок

Причинами відхилень у здоров’ї дітей вважають несприятливі соціально-матеріальні, побутові умови, відсутність належних умов для ігор, занять, різних видів праці в родині, наявність у більшості дітей різних вікових груп гіподинамії (режиму малої рухомості), недостатньо збалансоване харчування.

Медико-педагогічний аспект проблеми реабілітації і корекції відхилень у розвитку виявляється при підході до досліджуваних явищ, як до системи взаємозалежних і взаємообумовлених зовнішніх (педагогічних) і внутрішніх (психофізіологічних) факторів при ведучому значенні перших.

Будь-який патологічний процес (втрата зору або слуху, ампутація кінцівки або нервово-психічне захворювання) - це одночасно порушення структури і функції різних рівнів організації. Глибоке розуміння патологічного процесу, аналіз залишкового здоров'я і стану збережених функцій дозволяють об'єктивно оцінити фізичні і психічні можливості інваліда, вибрати індивідуальну стратегію рухової активності .

Важливо розуміти, що порушення організму відносяться перш за все не до людини, а до функції, особливостям розвитку.

Дитина з порушеннями у розвитку проходить всі ті ж стадії онтогенетичного розвитку, що й здорова дитина. Відмінності полягають у темпах фізичного і психічного розвитку, кінцевому результаті і способи його досягнення. Розвиток особистості дитини, її фізичних здібностей та пізнавальної діяльності залежить від основного дефекту і вимагає більшого часу, інших засобів і методів.


Список використаних джерел

1. Акатов Л.І. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я/ Л.І. Акатов //Психологічні основи: Учб. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 2003. - 368 с.

2. Богініч О. Л. Особливості організації рухової діяльності дітей з проблемами фізичного розвитку/ О.Л. Богініч //Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник. - К.: Контекст, 2000.

3. Велика медична енциклопедія. М.: Просвещение, - 1986, - 1067 с.

4. Вільчковський Е.С. Розвиток загальної витривалості у дошкільників/ Е.С. Вільчковський, Н.Ф.Денисенко, О.І. Курок//Освіта у сучасному суспільстві: проблеми, теорія, практика. – Одеса: 1996. – с. 117-118.

5. Выготский Л. С. Основи дефектології /Л.С.Выготский // Собр. соч. Т. 5. - М.: Педагогіка, 1983.

6. Выготський Л. С. Проблема умственной отсталости./ Л.С.Выготский,- М.: Просвещение, 1983.- Т.5.-180с.

7.Дефектология .Словарь – справочник./ Авт.-составитель

С.С. Степнов;Под ред..Б.П.Пузанова.- М.: ТЦ Сфера, 2007.- 208с.

8. Гребенюк Т.М. Медико- педагогічка корекція зорового сприймання у дошкільників з вадами зору/ Т.М. Гребенюк, І.О. Сасіна, Ю.В. Тімакова// Навчальний посібник. – К.: НПУ ім. Драгоманова 2008.- 147 с.

9. Дегтяренко Т.М. Корекційно- реабілітаційна робота в спеціальних дошкільних закладах для дітей з особливими потребами / Т.М Дегтяренко, Л.С. Вавіна //:Навчальний посібник.- Суми : Університетська книга, 2008

10. Денисенко Н.Ф. Через рух – до здоров’я дітей: Навчально- методичний посібник/ Н.Ф. Денисенко, О.П. Аксьонова – Тернопіль: Мандрівець, 2010

11. Законодавство щодо соціального захисту ветеранів та інвалідів у Російської Федерації (зі змінами та доповненнями на 1 лютого 1998 року) / під ред. Щуко Л.П. / Москва - Санкт-Петербург / Вид. Дім "Герда", 1998

12. Запорожець А. В. Основні проблеми онтогенезу психіки/ А.В.Запорожець // Избр. психол. Праці у 2 т. - Т. 1. - М.: Просвещение, 1986.

13. Ертанова О.М. Ми й особливі діти / О.М. Ертанова// Розвиток і освіта особливих дітей: проблеми, пошуки. - М.: 1999. 14. Євсєєв С.П. Адаптивна фізична культура (мета, зміст, місце в системі знань про людину)/С.П . Євсєєв / / Теор. і практ. физич. культ., 1998,№ 1. 15. Євсєєв С.П. Адаптивна фізична культура, її філософія, зміст та завдання / С.П . Євсєєв // Адаптивна фіз. культ, і функц. стан інвалідів. -СПб., 1996.

16.Євсеев С.П., Шапкова Л.В. Адаптивна фізична культура: Навч. посібник/ С.П . Євсєєв- М.: Радянський спорт, 2000. - 240 с.: 17. Іванова І.Б. Соціальні проблеми дітей і батьків у контексті їхнього ставлення до ситуації // І.Б. Іванова Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів. – К.: Логос, 2000

18. Іванова Г.П. Методика саморозвитку та реабілітації дітей

4-7 років, що мають проблеми здоров'я, за допомогою біотехнічних систем/ Г.П.Іванова ,О.В .Смирнов / / Матер. Міжн. конгресу "Людина та її здоров'я

19. Кащенко В.П. Педагогическая коррекция: Исправление недостатков характера у детей и подростков В.П. Кащенко / Кн. для учителя.- 2-е изд.- М.: Просвещение, 1994.-225с. 20.Лікувальна фізична культура в системі медичної реабілітації: Довідник для лікарів / За ред. А.Ф. Каптеліна, І.П. Лебедєвої. - М.: Медицина, 1995.

21. Мартынова Г.Ю. Психологическая коррекция в работе с детьми, имеющими различные отклонения в развитии/ Г.Ю. Мартынова // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. – 2003. – N 2

22. Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии: Ранняя диагностика и коррекция Е.М. Мастюкова – М..: Просвещение, 1992. – 95 с.

23. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Основы генетики: Клинико-генетические основы коррекционной педагогики и специальной психологии: Учеб. пособие для студ. пед. высш. учеб. заведений / Под ред. В.И. Селиверстова, Б.П. Пузанова. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003

24. Подвижные игры для детей с нарушениями в развитии/ Под ред. Л.В.Шапковой. – СПб, "Детство- пресс", 2005, 160 с.

25. Психологія спорту в термінах, поняттях, міждисциплінарних зв’язках. Словник-довідник М.: Физкультура и образование, 1996.- 452с.

27. Реабілітаційний супровід навчання неповносправних осіб. Упорядник Луговський А.,Сварник М., Падалка О., Львів: Колесо, 2008р. 81-83с.

28. Частные методтки адаптивной физической культуры Москва/ Учебное пособие/ под ред. Л.В.Шапковой "Советский спорт" 2003.-464с.

29. Шитікова Г.Ф. Теоретико-методичні основи фізичної рекреації школярів / /Зб. наук. тр.: Актуальні проблеми теор. физич.культ, як навч. дисципліни.

30. http://base.garant.ru/10164072/3/

31. http://uk.wikipedia.org/wiki/Фізична_реабілітація

32. http://ru.wikipedia.org/wiki/Недееспособность # cite_note-.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:51:24 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:54:26 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"
Экономическая система
1. Эк-я с-ма - ед-во ч-ка и общ-го пр-ва В любой ЭС существует 2 вида отношений: 1-отношение людей к природе; 2. отношение людей друг к другу. В ...
Соц-я эф-сть -соот-вие рез-тов хоз-й д-сти соц-м целям общ-ва.
Пок-ли произв-й стр-ры пр-я: 1. -размеры произв-х звеньев, 2 - степень централизации отдельных пр-ств, 3. - соотн-е между основными, вспом-ми и обслми производствами, 4. - пропорц ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 1654 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Ответы на госудаственные экзамены по психологии ЮУрГУ
1. Принцип единства сознания и деятельности как конкретизация принципа детерминизма Деятельность - динамическая система взаимодействий субъекта с ...
Ломов рассм. псих. системы как целенаправленные и соц-но бусловленные, изменяющиеся в процессе индив. развития.
Психологический диагноз - основная цель псих. диагност.; конечный рез-т Д-ти психолога, направленной на описание и выяснение сущности индивидуально-у-ких особ-тей Л-ти с целью ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2589 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Психология как научная дисциплина
1. Понятие о личности. Теории личности в зарубежной психологии Личность - индивид как субъект социальных отношений и сознательной деятельности ...
Мод-ция пов-ия (в шир-ом смысле) - это вся сово-сть мет-ов, направ-ых на изм-ние пов-ия лич-сти (это мет-ды псих-го воздей-ия, приме-ние спец-их преп-тов).
1) П. общения, изучающую закономерности общения и взаимодействия людей - в частности, роль общения в системе отношений общественных и межличностных; 2) П. групп, изучающую псих-е ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2564 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпоры по Госам МСХА
ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ 1. Эк теория и ее структура. Она состоит из общих основ эк теории, микрои макроэкономики и интерэкономики (мировой экономики). В ...
Соц-псих методами м.б.:
Оценка кач-ва услуг опр-ся факт-ми: ценность нов. инф. и идей; точ-сть выявл. пробл. и расчеов; коммуникаб-ть раб.
Раздел: Остальные рефераты
Тип: реферат Просмотров: 2892 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 3.3 Оценка: неизвестно     Скачать
Шпаргалки к госэкзаменам по Банковсому Делу
Банковская система РФ. (2) БС - форма орг-ции ф-нирования в стране специализированных кред. уч-ий, сложивш. исторически закреплена законами. Понятие ...
Связана с особой заинтересованностью общества в успешном функц-нии банк. системы, а также осущ-ние контроля над банк-ми операциями.
Д\этого необх. развитый вторич. рынок ц.б., его функц-е обесп-т ликв-ть кап-ла ип. банков.
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: реферат Просмотров: 1515 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 4 человек Средний балл: 4.5 Оценка: неизвестно     Скачать
Социальная работа как знание, деятельность и специальность
1. С.р. как знание, деят-ть и специальность. 27 октябряподдержки соц. работни_ 2000г. Президент РФ В. В. Путин издал Указ (№ 1796) об установлении нов ...
С прекращением действия советских соц-х структур, кот. во многом определялись гос-ми и партийными органами, перед спец-ами всех уровней: управленцами, учеными и практическими раб ...
СР- это общ-ая деят-сть, напр-ая на сохранение соц-го мира в конкр. общ-ве, в конкр. время ( вкл. и соц пом. детям, увечным; и соц. защита; соц.реаб-я).
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: шпаргалка Просмотров: 2808 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Административное право (шпаргалка)
1. ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПР-ИЕ, ПОНЯТИЕ И ОСОБЕННОСТИ Понятие и особ-ти соцупр-ия. Определение упр-ия: 1. Это целенапр-ое орг-щее возд-ие человека на соотв ...
ОИВ - это структурное подразделение гос.- властного мех-ма (госаппарата), создаваемое специально для повседневного функц-ия в системе разделения властей с целью проведения в жизнь ...
Общий субъект - вменяемый, достигший 16 лет гр-н. Спец. субъект - ДЛ, лицо, ранее привлекавшееся к АО, ин. гр-не, в/с. Субъективная сторона АП - псих. отн-ие субъекта к ...
Раздел: Рефераты по административному праву
Тип: шпаргалка Просмотров: 5291 Комментариев: 6 Похожие работы
Оценило: 9 человек Средний балл: 3.1 Оценка: 3     Скачать
Клиническая психология
Определение клинической психологии. Основные области клинической психологии, их краткая характеристика. практические задачи патопсихологии. Основной ...
Задачи, к-е актуализируют умственные операции, кот-ми пользуется ч-к в жизнедеятельности, его мотивы, побуждающие д-сть.
Н-р, санг. склонны к болезням кровообращ-я, хол.и флег.- к болезням желч.путей и т.д. Кречмер, псих-я теория конституции: у лептосомов - склон.к туберкул.легких и гастритам, у ...
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Просмотров: 10293 Комментариев: 8 Похожие работы
Оценило: 8 человек Средний балл: 4.8 Оценка: 5     Скачать

Все работы, похожие на Курсовая работа: Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи" (429)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151170)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru