Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Розподіл та поєднання трьох влад

Название: Розподіл та поєднання трьох влад
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 20:40:45 19 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 268 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

З дисципліни

„ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА”

На тему:

„РОЗПОДІЛ ТА ПОЄДНАННЯ ТРЬОХ ВЛАД”

План

Вступ

Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад як засобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства

1.1 Чи доцільним є ослабляти державну владу шляхом поділу: погляди науковців

1.2 Місце ідеї розподілу влад в філософії права

1.3 Мета функціонування та характеристика політичної влади та її основної складової – державної влади

Розділ ІІ. Історія виникнення ідеї розподілу влади в філософсько-правовому розумінні

2.1 Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу і Середньовіччя

2.2 Ідеї Нового часу. Ш. Монтеск’є та інші просвітники

2.3 К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад і диктатура пролетаріату

2.4 Основні здобутки історії розвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності

Розділ ІІІ. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади

3.1 Зміст інституту стримувань і противаг

3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади

3.3 Принципи поділу і гармонізації влади

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Темою даної роботи є єдність, взаємодія влади в контексті теорії поділу влад, яка знайшла своє відображення в чинному українському законодавстві, зокрема на високому конституційному рівні в ст. 6 Конституції України. Проблема розподілу влади актуальною являється завжди, так як людина є владолюбною істотою, і кожна з гілок влади постійно намагається зосередити в своїх руках якомога більше повноважень. Прикладом того є недавні події в Україні. Політична реформа, яка відбулася одночасно з початком терміну президентства В. Ющенка, розставила нові акценти між повноваженнями президента і парламенту, а прем’єр-міністр став більш незалежною фігурою. Метою політичної реформи було удосконалення, перш за все механізму стримувань і противаг і введення суворої політичної відповідальності Кабінету міністрів перед виборцями. Однак, з нововведенням почалися проблеми, які зумовлені все тим же недосконалим механізмом стримувань і противаг балансу трьох влад..

Тому, зважаючи на той факт, що об’єм курсової роботи є досить обмеженим, ми намагатимемося торкнутися суті основної ідеї розподілу і взаємодії трьох влад, прослідкувати її історичну трансформацію, торкнутися принципів, в рамках яких має розвиватися національна правова система. Досягнення вказаної мети зумовлює структуру даної роботи. Дана робота побудована з розділів, які розкривають сутність самої ідеї розподілу влад, історії виникнення такої ідеї та її розвитку у різні епохи, систему стримувань і противаг як невід’ємну частину концепції поділу влади. Ми вважаємо за доцільне зупинитись саме на філософсько-правовому аспекті, так як вважаємо, що це є необхідним і достатнім для зрозуміння суті, причин виникнення, мети функціонування та прогнозування подальшого розвитку такого державного інституту, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову.

В роботі була використана наступна методологія:

1. метод аналізу,

2. формально-логічний метод,

3. методи абстрагування,

4. метод дедукції,

5. метод юридичного аналізу,

6. метод юридично-догматичного тлумачення.

За допомогою використання вказаних методів наукового пізнання, на наш погляд, ми матимемо змогу дослідити інститут розподілу влад та зробити певні висновки, які допоможуть в майбутньому при практичній діяльності захищати права та законні інтереси громадян шляхом розвитку національної правової системи.


Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад, як засобу існування правової демократичної держави і громадянського суспільства

1.1 Чи доцільним є ослабляти державну владу шляхом поділу: погляди науковців

Дослідженим проблеми функціонування гілок державної влади викликає необхідність визначити філософсько-правові й теоретичні основи концепції поділу влади. Це стає особливо актуальним, тому що нині висловлюється точка зору, що принцип поділу влади як конституційний принцип був реальним лише в епоху промислового капіталізму і став формулюванням тієї об'єктивної політичної закономірності, яку породили і визначили зароджені в надрах феодалізму капіталістичні виробничі відносини, розвитку яких перешкоджала феодальна політична організація суспільства, зокрема, абсолютна монархія.

Один із захисників цього міркування Д. О. Ковачов стверджує, що "смертна година" для "вічного" принципу поділу влади пробила, коли "капіталізм досяг своєї останньої. стадії розвитку - імперіалізму", і хоча й залишається проголошеним у конституціях деяких буржуазних держав, на сьогодні - це свого роду гасло, що використовується як засіб для омани легковірної публіки, яка продовжує вірити в демократизм сучасної буржуазної держави". Д.О. Ковачов вважає, що реальним принципом, на якому будується така держава, є принцип бюрократичного централізму, тобто зосередження всієї державної влади в руках центральних органів "виконавчої влади" та її чиновницького і військового апарату, що виражається в праві законодавчої ініціативи, законодавчого вето, праві центральних виконавчих органів скликати вищу представницьку установу і розпускати її тощо [ 9; 81].

Аналіз даної концепції дає підстави вважати, що в ній виражено не зовсім правильне розуміння сутності концепції поділу влади і поєднуються воєдино дві сторони цієї теорії: поділ влади і взаємодія гілок влади. Видається, що в даному випадку можна застосувати діалектичний закон єдності і боротьби протилежностей, згідно з яким саме співробітництво між споконвічно самостійними гілками влади може призвести до прогресивного розвитку держави і суспільства.

Інший дослідник - О. М. Пилипенко - критикує принцип поділу влади, на якому базується більшість сучасних конституцій, відзначаючи його значеннєву алогічність: "Відомо, що операція поділу цілого на частини знищує саме ціле. У цьому значенні механічне тлумачення поділу влади позбавляє змістовного початку державну владу, що, будучи розподіленою між її різними суб'єктами, втрачає цілісність і фактично знищується. Тобто абсолютизація принципу поділу влади логічно веде до знищення державної влади як цілісного явища, а практично - до паралічу держави" . Але, висловивши таку думку, автор далі сам відкидає цю тезу, підтверджуючи виголошене багатьма дослідниками, насамперед, автором доктрини -Ш. Монтеск'є. Очевидно, що теорія поділу влади має досить відносний характер, а дійсність, у якій функціонують усі гілки влади, змушує їх діяти, щоб перетворити в єдине ціле те, що іменується державною владою. Звичайно, важливо не лише проголосити та закріпити принцип поділу влади, а й визначити оптимальний баланс між гілками влади і створити такий механізм їхньої взаємодії, який дозволив би їм бути ефективно діючим цілісним організмом, тобто справжньою державною владою. І тут я згоден думкою О.М. Пилипенка, що пошук політичних рішень у визначенні на основі принципу поділу влади статусу державних інститутів, у тому числі виконавчої влади, не повинен переступати межу, за якою поділ влади веде до вивільнення енергії розпаду державної влади.[15;25 ]

Однак, незважаючи на критику, багато вчених і фахівців усе-таки вважають найбільш плідним підхід до проблеми державної влади з позиції теорії поділу влади. Цей висновок ґрунтується По-перше, на тому, що вона (теорія) показала, свою життєвість. По-друге, її залучення означає використання величезного наукового потенціалу, накопиченого вченими і практикою державного будівництва багатьох країн. Хоча, звичайно, успішна реалізація доктрини поділу влади залежить від багатьох умов. Необхідно, скажімо, щоб ці влади співробітничали, доповнювали одна одну, але при цьому певною мірою були незалежні, мали можливість контролювати, впливати одна на одну. Наявність системи стримувань і противаг реально перешкоджає концентрації влади, призводить до її правильного використання, сприяє встановленню ефективних відносин держави а громадянським суспільством, з кожною людиною зокрема. У результаті створюються умови для забезпечення прав і свобод людини, становлення громадянського суспільства, реалізації на практиці ідеї правової держави.

1.2 Місце ідеї розподілу влад в філософії права

Історія виникнення і розвитку доктрини поділу влади та її теоретичне обґрунтування займає особливе місце у філософсько-правовій науці. Тривалий час філософсько-правову думку цікавила проблема кращого устрою людського суспільства, ідея побудови справедливої, правової (як її пізніше назвали) держави. І важливою складового цієї ідеї стала проблема "правильної" організації державної влади, що відповідала б потребам громадянського суспільства.

Слід зауважити, що ідея влади тісно пов'язана з державою, вона ніби іманентно притаманна їй. "Якщо держава - не, насамперед, інституціоналізована влада...., то влада - особлива загальна сфера... Влада щось структурне, безособове, тому що здатна представляти вище благо, виражати кагальний інтерес, у тому числі й у формі держави" .

Відзначаючи важливе значення влади в державі, Б. М. Чичерін писав, що Посередником між протилежними елементами, на які поділяється суспільство, може бути лише єдина державна влада, яка стоїть над ними, зважує протиборчі інтереси, стримує непомірні прагнення і дає кожному належне йому місце в загальному організмі. [ 18; 43].

1.3 Мета функціонування та характеристика політичної влади та її основної складової – державної влади

Спробуємо проаналізувати поняття "влада". Кожна людина народжується вільною. Сутністю свободи є воля. Мати свободу - означає мати — волю, а мати волю - відповідно мати владу.

Влада - це не чиста форма, а форма, що розвивається. Для того, щоб влада могла реалізуватися в наявному бутті, вона повинна знайти своє вираження у свободі. Влада взагалі -це "чиста невизначеність". Загальність влади знімається в переході її в наявне буття. Це можна назвати моментом "особливого" у визначенні влади. Тобто влада вже з'являються як джерело і мета.

Влада сама по собі - можливість, але як вона буде здійснена? Яку прийме форму? Влада - це поняття, яке не можна виміряти, тому що вода нематеріальна, але стосовно суб'єкта може зменшуватися чи збільшуватися. Кожна людина у суспільстві наділена владою. Але вона віддає (усвідомлено, добровільно чи примусово) частину своєї влади державі як органу, покликаному забезпечити нормальне існування конкретній людині, Влада може набувати різних форм, поділяючись і зливаючись, переходячи від одного суб'єкта до іншого і повертаючись назад. Крім того, влада здатна до граничної концентрації. У зв'язку з цим підтримуємо правильну позицію Ф. А. Хайєка, який різко критикує "трагічні ілюзії деяких ліберальних соціалістів, які вважають, що, відбираючи в індивіда владу, якою він володів в умовах лібералізму, і віддаючи її суспільству, ми тим самим знищуємо владу як таку. Усі, хто так міркує, зустрічаються з очевидним фактом: влада, необхідна для здійснення плану, не просто делегується, вона ще тисячократно підсилюється" .

Влада сама по собі є ніщо до того моменту, поки вона не реалізується в якому-небудь суб'єкті існуючого, це не просто ідея, тут влада починає не просто "водити", а водити "щось". Влада - це одна зі сполучних ниток, що поєднують людське суспільство. Вона є в кожного, але й у кожного сама по собі також є ніщо, доки не почне взаємодіяти з владою інших. Поєднуючись, вона починає, реалізовуватися, цей процес нескінченний.

Реалізуючись у суспільстві, влада покликана служити суспільству, забезпечуючи його цілісність, організованість і належне функціонування. У демократичному громадянському суспільстві влада забезпечує й охороняє, у першу чергу, права і свободи особистості. Але влада може набувати значення самостійної сили, бути ареною зіткнень різних інтересів. Таким чином, у широкому значенні слова під владою варто розуміти здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати па діяльність, поведінку людей за допомогою якого-небудь засобу - авторитету, права, насильства.

Слід зазначити, що проходячи через усі суспільні відносини, влада набуває різних характеристик залежно від об'єкта відносин, але однією з найважливіших у життєдіяльності людського суспільства є політична влада - реальна здатність даного класу, групи, індивіда проводити свою волю в політиці і правових нормах.

Найважливішою складового політичної влади є державна влада, яка має свої особливості: вона носить публічний характер (тобто виступає від імені всього суспільства); підкріплюються силою закону, завдяки якій вона здатна проводити державні веління в усьому суспільстві; носить суверенний і легітимізований характер (тобто має соціальну і юридичну підставу для того, щоб виступати як публічна влада - представляти народ, усе суспільство). Державна влада є складним соціальним явищем, яке пильно вивчалося багатьма мислителями минулого і сучасності. "Предметом даних досліджень є одна з найважливіших соціальних характеристик державної влади в демократичному суспільстві - поділ влади. Але спершу відбувся тривалий період становлення, коли державна влада відокремилася від інших видів політичної влади, а пізніше па перший план вийшла проблема поділу власне державної влади.[13;79 ]


Розділ ІІ. Історія виникнення ідеї розподілу влади в філософсько-правовому розумінні

2.1 Ідеї обмеження одноосібно правління, які існували в епоху Античного світу і Середньовіччя

В. Соловйов писав: "Не викликає ніякого сумніву, що перший, найдавніший період людської історії представляє своїм пануючим характером злитість чи невідособленість усіх сфер і ступенів загальнолюдського життя. Не викликає ніякого сумніву, що спочатку не було чітких розбіжностей між духовним, політичним і економічним суспільством; перші форми економічного союзу - роди - мали, разом з тим, значення політичне і релігійне, були першою державою і першою церквою . Влада в суспільстві відповідно також була єдина. Але поступово, з розвитком суспільства, сила первісної єдності починає руйнуватися, уже дуже рано у Греції і Римі

(а почасти навіть і в Індії) починається послідовне виділення різних життєвих сфер і елементів. Проте необхідно визнати, що для загальнолюдської свідомості первісна злитість була рішуче й у самому корені вражена інше з появою християнства, коли вперше принципово відокремилося "sacrum" від "рrofanum", [ 6; 41]. І в ньому відношенні християнство, що нанесло остаточного удару зовнішній мимовільній єдності, с початком дійсної свободи.

Протягом усього середньовіччя питання про поділ духовної і світської влади було дуже гострим і важливим для суспільно-політичної думки. Одним з перших мислителів, хто увернув увагу па цю проблему, був Аврелій Августин. У трактаті "Про град Божий" він показав боротьбу між світською (диявольською) державою і церквою як боротьбу добра і зла. Фома Аквінський також цікавився питанням поділу влади в суспільстві, вважаючи поділ влади між церквою і королем результатом цільової творчості Бога. Але в суперечці між державою і церквою він стояв па позиціях церкви, проголошуючи необхідність безумовного підпорядкування світської влади духовній. Вільям Оккам же, навпаки, різко критикуючи папство, вважав його тимчасовою конструкцією та заявляв, що духовна і світська влада повинні існувати роздільно, причому духовна влади має обмежуватися лише церковними справами, релігійними питаннями. Так само вважав і Марсилій Падуанський, який стверджував, що церква повинна відділятися від держави і бути підлеглою світській політичній владі.

В Україні ця проблема була чітко позначена при Патріархові Никоні, хоча носила, закономірно, дещо відмінний від західноєвропейського процесу характер .

Ця перша велика криза влади, що вилилась у багатовіковий конфлікт сакрального і мирського, світського, закінчилася перемогою світського. І допомогли державній владі одержати цю перемогу широкі верстви населення, які В. Соловйов називає земством: "У своїй боротьбі проти церкви і феодалізму державна влада спиралася не на який-небудь вищий принцип, а винятково па реальну силу, але ця сила належала не безпосередньо державі, а давалася їй земством, і королівська влада мала таким чином дійсне значення як представниця народу. Коли ж державний абсолютизм відмовився від такого значення і відокремився від народу у своєму винятковому самоствердженні, то та реальна сила, на яку він спирався, повинна була повернутися проти нього. Державна влада посилилася так надмірно, що для послаблення цієї страшної у своїй зосередженості сили держави необхідно було цю силу розсіяти, поділити. Так па перший план вийшла проблема поділу державної влади, яку слід було перетворити "із влади сили у владу права", за образним виразом Б.О. Кістяківського [ 14; 79].

Всю історію розвитку ідеї поділу влади можна поділити на два періоди, тісно пов'язаних з концепцією правління права. Відомий дослідник І. Ю. Козліхін поділяє всю історію соціально-політичної думки до XIX ст. на два архетипи правління права. Перший архетип - античність. "Закон в уявленнях античних філософі в захищає індивідів один від одного, а не від полісу. Домінантою їхніх міркувань є порядок у суспільстві, а не індивідуальна воля. Архетип концепції Нового часу в більшій мірі співвідноситься з визначеною системою інститутів державної влади, з характером їх побудови та взаємодії. Сам об'єкт дослідження з'являється в ускладненому вигляді: де вже і не відносини "індивід - поліс", а "індивід - суспільство - держава"-.. Головна небезпека для права вбачається не іі індивідуальній, а в державній сваволі. У зв'язку з цим у межах даного архетипу розробляються принципи обмеженої держави" .

Цієї ж точки зору дотримується і В. В. Абашмадзе, який представляє цей поділ у такий спосіб: під час першого періоду поділ державної влади розумівся як система технічного поділу функцій державної влади між різними органами, тобто поділ державної влади як результат розподілу праці, застосований до державного механізму з метою спрощення і контролю (формальне розуміння поняття поділу державної влади); у Новий час поділ державної влади - це політичний принцип пристрою Й організації влади у суспільстві (матеріальне розуміння поняття поділу державної влади)

Давньогрецькі філософи першими помітили, що для кращого функціонування єдиної державної влади необхідно, щоб вона була розподілена між державними органами і виражала інтереси різних верств населення, але при цьому була єдиною в досягненні загального блага.

Платон стверджує, що кожен може добре займатися лише однією справою, а не багатьма. Якщо він береться за все відразу, йому нічого не вдасться і він ні в чому не проявить себе. У працях Платона ("Закони", "Держава") досить чітко відокремлюються одна від одної законодавча, виконавча і судова влада.

Вчення Платона про необхідність поділу влади в державі, як результат загального принципу розподілу праці, знайшло більш повне відображення у працях Арістотеля. Аристотель визначає залежно від завдань, що стоять перед суспільством, три основних елементи в кожному державному устрої. Відповідно до цих завдань, конституція коленої держави повинна містити відповіді на наступні питання: 1. Які органи повинні радитися для здійснення законодавства? 2. Які органи повинні здійснювати урядову (адміністративну) діяльність? 3. Яким органам можна довірити здійснення правосуддя? Аристотель у праці "Політика", розмірковуючи про найкращий .вид державного устрою, називає окремі його частини та складові. Від чудового стану цих частин залежить і прекрасний стан державного ладу; ...Ось ці три частини: перша - законодорадчий орган, що розглядає справи держави, друга - посади (саме які посади повинні бути взагалі, чим вони повинні відати, який повинен бути спосіб їхнього заміщення), третя - судові органи. У зв'язку з цим вважаємо правильною точку зору яка, відзначає, що ідеї Арістотеля хоча і не цілком відповідають більш пізньому вченню про три влади, але все-таки дуже близько підходять до нього.

Проте найпереконливішою з погляду ідеї про поділ влади в державі має концепція змішаного правління в розробці Полібія (210-128 рр. до н. є.). Показавши на прикладі римлян, яким чином правління державою розподіляється між трьома владами, вона (концепція) висвітлює ті усталені політичні процедури й способи, за допомогою яких окремі влади можуть за необхідності заважати одна одній чи, навпаки, надавати взаємопідтримку і сприяння [ 5;79]. Можливі претензії однієї влади щодо недостатнього її значення зустрічають належну протидію іншої влади, і в цілому держава зберігає свою стабільність і міцність .

Дослідження ролі Полібія у становленні та розвитку теорії поділу влади дозволяє погодитися з. С. Нерсесянцем, який стверджував:"- При всіх історичних і соціально-політичних розбіжностях між античною концепцією змішаного правління і наступною теорією поділу влади в них є й суттєво важливі загальні моменти. Так, у змішаній формі правління (особливо чітко в Поліція) повноваження представників різних форм правління, як і повноваження різної влади в теорії поділу влади, не зливаються в один єдиний початок і не втрачають своєї специфіки й особливостей, а залишаються розділеними і відносно самостійними, взаємодіють, сполучаються і співіснують, взаємостримуючи і врівноважуючи одне одного в рамках державного ладу. Мета в обох випадках одна - формування такої конструкції державної влади, при якій повноваження правління зосереджені в одному центрі, не сконцентровані в одному органі (одній із влад), а справедливо розподілені (у вигляді сфер ведення і правомірностей різної влади) між різними взаємостримуючими началами, що врівноважують - складовими частинами загальнодержавної влади.

Проведений аналіз політичних теорій у часи середньовіччя виявив наступну тенденцію: коли йшла запекла боротьба між церквою і державою за чільну роль у суспільстві і центральною проблемою політико-філософського знання стала проблема пріоритету духовної чи світської влади, питання про необхідність обмеження, поділу державної влади було неактуальним. Проте ця проблема не залишалася без уваги. Так, Фома Аквінський розрізняє законодавчу владу як владу самобутню і первісну. Причому законодавча влада, на його думку, повинна належати народові. А оскільки народ є приходом церкви, то в такий спосіб Фома Аквінський підтверджує доказ щодо пріоритету церкви над королівською владою.

2.2 Ідеї Нового часу. Ш. Монтеск’є та інші просвітники

Марсилій Падуанський, посилаючись на Аристотеля, стверджує, що для досягнення гармонії між станами необхідно розподілити владу між ними на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада повинна належати народу. Від законодавчої влади Марсилій Падуанський відрізняє виконавчу владу, компетенція якої визначається прийнятими народом законами. Взагалі, виконавча влада діє завдяки тому авторитету, яким її наділяє законодавець, і покликана суворо дотримуватися вимог закону. Виділяє він і судову владу.

Дослідження даної проблеми свідчить проте, що саме коли в Західній Європі остаточно утвердилася думка щодо роздільного існування світської і духовної влади, на перший план виступила проблема державної влади та її формально рівної для всіх правової організації у вигляді упорядкованої системи роздільної державної влади. Людство усвідомило, що "поруч з носіями безумовного авторитету і безумовної влади в суспільстві повинні бути носії безумовної свободи. Право свободи засноване на самій суті людини і повинно забезпечуватися ззовні державою". Однак для нього треба певним чином організувати державну владу.

Узагальнено зміст суспільно-політичних теорій Нового часу полягає у тому, щоб забезпечити приватну сферу, яка народжується, рід довільного втручання в неї держави. Тому основний її зміст пов'язаний і обмеженнями, що накладаються па державну владу, і порядком її організації і функціонування, зі способами її легітимації. У зв'язку з цим у суспільній науці того часу вирішального значення набувають проблеми політичної влади і формально рівної для всіх її правової організації у вигляді упорядкованої системи роздільної державної влади.

Слід зазначити, що питання поділу влади в державі набуло зовсім іншого значення в той час, коли в суспільно-політичній думці на перший план вийшла проблема людини і її буття у світі. У зв'язку з цією філософсько-правовою наукою виникали й інші, не менш важливі питання: Що є держава? Чому, на якій підставі держава має верховну владу в суспільстві? Чи дійсно правляча державна влада є вираженням загальної волі?

На ці питання політична філософія Нового часу дала дві різні відповіді, причому, дуже важливо те, що обидва ці підходи до вирішення даних питань були втілені на практиці. Ф. Хайєк дає опис цих двох напрямів у політичній думці Нового часу: англійського і французького. "Перший - емпіричний і несистематизований, другий - спекулятивний і раціоналістичний; перший базується па інтерпретації традицій та інститутів, другий захоплюється конструюванням утопій. Французи намагалися забезпечити свободу за допомогою кращої організації державної влади, що з англійської точки зору означало шукати свободу там, де її ніколи не було. Для французів головне не саме державне втручання в життя суспільства, а те, хто його здійснює, для англійців державне втручання погане саме по собі, воно є необхідне зло, яке важливо обмежити до максимально можливих меж. Англійське розуміння свободи уособлювали юристи, французьке -філософи.

Цікаво, що практично так само визначав ці два напрямки іде в XIX ст. М. Ворошилов: "За словами Лорана, двоякий напрям у французькій революції визначався двома школами, що утворилися до неї. Одна прагнула свободи, розуміючи під нею права людини, проголошуючи народний суверенітет, але як політичну гарантію і краще забезпечення вільної діяльності людини. Друга виставляла па своєму прапорі також гасло свободи, але остання полягала у пануванні, владі; і вона охоче поєднала її з рівністю, для досягнення якої не зупинялася навіть перед принесенням індивідуальних прав у жертву нації, державі. Перший напрям - Ш. Монтеск’є, Вольтер та їхні учні; другий -Ж.-Ж. Руссо, Маблі. Основоположник першого напряму англійської політичної філософії Дж. Локк - вважав, що завдання держави дуже обмежені, головною її метою є захист і збереження власності людей. Ллє оскільки все-таки державам (урядам) властиво прагнути до зловживань, Дж. Локк пропонує вжити певних заходів проти держави. Гарантією того, що ніхто не буде правити "тиранічно", тобто здійснювати свою владу поза правом, повинна стати реалізація принципу поділу влади і їхнього підпорядкування. Відповідно до його концепції, верховна влада повинна складатися з трьох незалежних, але взаємозалежних інститутів. Законодавча влада призначалася парламенту, виконавча - переважно суду й армії, а федеративна (яка відає відносинами з іншими державами) - королю і його міністрам. Причому, незважаючи па те, що Дж. Локк вважав законодавчу владу вищою владою в державі, він всіляко її обмежував: 1) Вона не поширюється довільно ("arbitrary") на життя і-майно народу... 2) Законодавча влада не може діяти окремими довільними декретами, а зобов'язана ("is bound") виявлятися за обнародуваним позитивним, установленим законом і через відомих уповноважених суддів. Ідея поділу державної влади в Англії мала давню історію, однак лише Дж. Локк зумів здійснити великомасштабний ідеологічний синтез, розробивши вчення, "яке поступалось багатьом доктринам у наступальності, але переважало шириною і глибиною відображення потреб суспільства, Наступним ступенем у розвитку вчення про розподіл галузей державної влади стала концепція Ш. Монтеск'є. На відміну від Дж. Локка, який тлумачив поділ влади як співробітництво і тісну взаємодію на основі переваги законодавчої влади лад виконавчою, Ш. Монтеск’є підкреслював необхідність повної рівноправності і незалежності влад. Це, однак, не означало їхньої необмеженості, навпаки, згідно з Ш. Монтеск'є, жодна влада не повинна втручатися в компетенцію іншої, але кожна з них, захищаючи себе від цього, могла контролювати і стримувати іншу владу, запобігаючи перевищення повноважень, зловживання і деспотизму. Мислитель вважав, що "свобода може підтримуватися тільки и помірних державах, у тих, де здійснено поділ влади і створені умови для їхнього взаємостримування, а це можливо лише тоді, коли влада перебуває в різних руках". Роль Ш. Монтеск'є в розробці теорії поділу влади дуже влучно визначив французький державознавець А. Есмен, який зауважив, що Ш. Монтеск'є настільки перетворив елементи концепції поділу влади, вироблені його попередниками, що зробив з них ніби нове утворення; із зародка він вивів живу істоту, що досягла свого повного розвитку [ 6; 123]. .

Ідеї Дж. Локка і Ш. Монтеск'є були розвинені "батьками-засновниками" США і, що особливо важливо, вони довели істинність політичної доктрини па практиці. Найбільш повного і послідовного відображення даний принцип набув спочатку в конституціях окремих штатів (Вірджинії у 1776 р., Массачусетса у 1780 р.), а потім і у федеральній Конституції США (1787 р.). Про значення теорії поділу Влади для державного будівництва США свідчить цікаве зауваження Дж. Брайса: "Укладачі американської конституції і взагалі американські державні люди не дотримувались жодного із загальних політичних принципі в так само твердо, як вони дотримувались того догмата, що розподіл трьох влад є необхідним для забезпечення свободи Цей догмат уже раніше був основою для конституцій деяких штатів; па нього постійно вказували письменники і звертали увагу американці..

Таким чином, можна зробити висновок, що поділ влади, як його уявляли собі американські, мислителі згідно з теорією Ш. Монтеск’є, складає суть вільної держави, тобто такої держави, де свобода кожної людини знаходить своє втілення в наявному бутті завдяки розумно влаштованому громадському життю. У такій державі кожна вільна людина делегує частину своєї влади законодавчій, виконавчій і судовій владі. Тобто джерелом кожної з них є громадяни, що вільні в будь-який момент замінити осіб, які складають законодавчі, виконавчі і судові органи держави, у випадку зловживання наданою їм владою. Це відбудеться також, якщо всі три галузі влади не зуміють об'єднатися в єдину державну владу, що абсолютно необхідно. Крім того, Монтеск'є писав: "Здавалося б, ці три влади повинні прийти в стан спокою і бездіяльності. Але під впливом деяких обставин вони будуть змушені діяти узгоджено. Вважаємо, що лише в держиш, заснованій на такому принципі, можна вести мову про відносний збіг загальної свободи із свободою держави (звичайно, з деякими застереженнями).

Дослідження проблеми поділу влади в історико-філософському аспекті дозволяють виділити другий напрям суспільно-політичної думки з питання доктрини поділу влади, представлений такими видатними мислителями, як Ж.-Ж. Руссо, і. Гегель та ін., які своє бачення цієї концепції будували, спираючись па інше розуміння держави і суспільства.

Аналізуючи теорію Ж.-Ж. Руссо про суспільний договір, доцільно погодитися з думкою: не можна заперечувати, що на Ж.-Ж. Руссо досить сильно вплинуло вчення Дж. Локка. Ж--Ж. Руссо належну увагу приділяє поділу влади в державі, розуміючи його як своєрідний поділ єдиного організму на функції: "Будь-яка вільна дія виникає з двох основ, що спільно роблять її. Одіта з них основ - моральна, а саме - воля, що визначає акт; друга - фізична, а саме - сила, що здійснює її. Політичний організм має ті ж двигуни: у ньому можна також розрізняти силу і волю. Остання зветься законодавчою владою, а перша - виконавчою владою. Законодавча влада у Ж.-Ж.. Руссо належить народу і може належати лише йому - у цьому мислитель, безсумнівно, правий. Але він вважає, що виконавча влада не може належати цілому суспільству як законодавцю чи суверену. Пояснює це філософ тим, що "ця влада виражається лише у приватних актах, що не є законами, і отже, не відносяться до сфери дії суверена, всі акти якого можуть бути тільки законами. Таким чином, виконавча влада в особі уряду стає лише посереднім органом між підданими і сувереном "для їхніх взаємовідносин", а також уповноважена викопувати Закони й охороняти свободу. Виділяє Ж.-Ж. Руссо і третю владу, називаючи її трибунатом, що не повинен брати ніякої участі ні у виконавчій, ні в законодавчій владі; але саме тому його влада обширніша обох вищезгаданих, тому що, не будучи в етапі нічого зробити, трибунат може усьому перешкодити. Будучи захисником законів, він - влада більш священна і ціанована, аніж государ, що їх виконує, і суверен, що їх видає". Ці ідеї Ж.-Ж. Руссо виявилися досить сучасними: "Трибунат, розумно помірний, є найміцнішою опорою хорошого державного управління; але, підсилюючись хоча б у незначному ступені більше, ніж слід, він перекидає все. Трибунат вироджується в тиранію, коли узурпує виконавчу владу, яку повинен тільки зменшувати, і також тоді, коли прагне скасувати закони, які має лише охороняти.

У цілому ж необхідно зазначити, що ідеї Руссо відіграли дуже важливу роль в історії світової філософсько-правової і суспільно-політичної думки.

Вчення Руссо і події Великої французької революції істотно вплинули на розвиток німецької суспільно-політичної думки взагалі і на теорію поділу влади зокрема. Так, проблема поділу влади знайшла своє відображення й у політичних поглядах І. Канта, який чітко відокремлює державу як соціальний феномен ("царство свободи") від сукупності (системи) її органів (державного апарату), за допомогою яких здійснюється сам процес управління. Кант відзначає, що в кожній державі існують три влади. Але, за І. Кантом, вони с вираженням єдиної волі у трьох обличчях, чого зовсім не було у Ш. Монтеск'є. І. Кант пише: "У кожній державі існують три влади, тобто загальним чином об'єднана свобода у трьох обличчях : верховна влада (суверенітет) в особі законодавця, виконавча влада в особі правителя (що править відповідно до закону) і судова влада (яка присуджує коленому своє відповідно до закону) в особі судді.. І. Кант розвиває думку про панівну роль законодавчої влади стосовно усіх інших галузей, продовжуючи так звану "французьку" традицію.

Важливим етапом у розпитку зазначеного напряму суспільно-політичної думки варто вважати погляди Г. Гегеля. на думку Г. Гегеля, на характер співвідношення суспільства і держави, а саме про первинність держави стосовно суспільства, вирішальний вплив мала, очевидно, ідея Платона про субстанціальний характер морального цілого - полісу і положення Аристотеля про те, що держава передує індивіду, як ціле - частині. Уявлення Аристотеля і Платона про державу як досконалу, і отже, первинну за своєю суттю стосовно окремого індивіда моральної цінності, Г. Гегель поєднує із запозиченими у Ж.-Ж. Руссо положеннями про свободу як принцип держави. Загальна свобода, представлена і! держані, є, за Г. Гегелем, первинною і моральною, цілісною стосовно всіх інших частин, суб'єктів громадянського суспільства[ 14;78 ]. Згідно зі своїм уявленням про державу, Г. Гегель представляє проблему поділу влади. У цілому, погоджуючись з ідеями своїх попередників, він вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної свободи. Але Г, Гегель розходиться з ними як у розумінні характеру і призначення такого поділу, так і в складі виділеної влади, вважаючи, що різні влади - не лише різні моменти єдиного поняття, "поточні члени державної цілісності". Законодавча влада відповідає загальності, виконавча - особливості. Одиничність, за Г. Гегелем, виражається у владі государя, в якій різні влади об'єднані в індивідуальну єдність, і яка, таким чином, V вершиною і початком цілого конституційної монархії. Судова влада, за гегелівською класифікацією віднесена до виконавчої влади. Виконавча (або урядова) влада визначається Г. Гегелем як "влада підводити особливі сфери й окремі випадки під загальне. Завдання урядової влади, куди він включає також судову і поліцейську влади, - виконання і застосування рішень монарха, підтримка відповідних законів і установ. Урядова влада має справу із застосуванням загальних положень в особливих та одиничних випадках. Важливим моментом у діяльності урядової влади Гегель вважає сполучення загальних інтересів держави й інтересів особливих сфер (корпорацій, громад, промислів, станів тощо), з цим, на наш погляд, не можна не погодитися. Законодавча влада, за Регелем, - це влада визначати і встановлювати загальне. Аналіз поглядів Гегеля показав, що одна з найістотніших розбіжностей Гегеля з теоріями Аж. Лобка і Ш. Монтеск'є про поділ влади виникає з того, що компромісність, закладена в самій ідеї поділу влади, уявляється йому недостатньою. Як справедливо вважає В. С. Нерсесянц, "...цим, зокрема, зумовлене гегелівське прагнення максимально перебороти у своїй конструкції ті самостійність, автономне буття і протиріччя різної влади, які є в Дж. Локка і Ш. Монтеск'є" .

2.3 К. Маркс і Ф. Енгельс: розподіл влад і диктатура пролетаріату

Таким чином, з точки зору самостійності гілок влади ї їхнього взаємного обмеження Гегель вважає помилковою, оскільки припускає ворожість кожної з влади до іншої, взаємний страх і протидію. У результаті цього всього, вважає Гегель, виникає лише "загальна рівновага, а не жива єдність.

Аналіз поглядів Дж. Руссо, І. Канта, Г. Гегеля та інших теоретиків показує, що їхня концепція також була базою для реалізації принципу поділу влади у процесі державного будівництва в багатьох країнах.

Незважаючи на досить серйозний вилив теорії поділу влади на суспільно-політичну думку XIX ст., не всі мислителі вважали її актуальною. Так, швидше за все, саме точка зору Г. Гегеля привела К. Маркса і Ф. Енгельса до неприйняття ідеї поділу влади. Спадкоємці гегелівської діалектики різко критикували теорію Ш. Монтеск'є, називаючи її "цвілою мудрістю", звівши її до прозаїчного ділового розподілу праці, застосованого щодо державного механізму з метою спрощення й контролю. Тому, ймовірно, варто погодитися з В. Мігшим, який пояснює таке відношення класиків марксизму конкретно-історичними умовами XIX ст. у Західній Європі: можливість народу через обмежене виборче право просувати своїх представників у законодавчий орган влади і впливати тим самим па зміну громадського життя зводилася нанівець у зв'язку із зосередженням майже всієї влади у виконавчій її гілці. . Маркс вважав недоцільним застосовувати принцип поділу влади і запропонував об'єднати законодавчу і виконавчу владу, а зловживання посадових осіб, їхню можливу некомпетентність нейтралізувати загальним виборчим правом і оголошенням замінювати депутатів, без усякого винятку, в будь-який час за. рішенням їхніх виборців Тобто за Марксом, влада повинна бути не парламентарною, а корпорацією, яка працює, у той же час такою, що видає закони і виконує їх .

Система Рад, створена її СРСР покликана була реалізувати цю концепцію па практиці. Однак дана система не змогла задовольнити потреби суспільства, що призвело наприкінці 80-х років вітчизняну суспільно-політичну думку до повернення до, здавалося б, назавжди відкинутих концепцій, серед яких важливе місце приділялося саме реалізації теорії поділу влади[ 2; 75]. . Ця ж тема залишається злободенною й у закордонних філософсько -правових дослідженнях, де поділ влади вважається найважливішим принципом вільного правління.

2.4 Основні здобутки історії розвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності

Отже, можна зробити наступний висновок. Проблема розподілу функцій у системі, державної влади має багатовікову історію, але своє філософсько-правове обґрунтування одержала лише в Новий час.

Необхідно зазначити, що головним недоліком теорії Ш. Монтеск’є критики вважали те, що вона страждала докорінною вадою, оскільки фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і, по суті, безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в установи, які могли видавати закони, але не мали права стежити за їх виконанням.

Однак, на нашу думку, названі докази не зовсім вагомі. Набагато переконливішою в даному контексті є така думка Соловйова: "Зрозуміло, що ні три різні влади -- законодавча, судова і виконавча - при своїй необхідній роздільності (диференціації) не можуть бути роз'єднані (і проте повніші вступати о протиборство між собою), тому що вони мають одну мету: правомірне служіння загальному благу. Безсумнівно, не можна допускати такий ступінь протиборства, коли починається процес саморуйнування державної влади. Але поділ влади є необхідним - лише вій може гарантувати відносний збіг державної влади з інтересами всіх громадян. А для того, щоб розділені влади реально злилися в єдину державну владу, варто забезпечити систему взаємодії розділених галузей влади.

Однією з найважливіших частин дослідження проблеми реалізації принципу поділу влади вважається уточнення термінологічних аспектів і теоретичних складових даної теорії. Своє завершене оформлення термін "поділ влади" одержав у знаменитій праці Ш. Монтеск'є "Про дух законів" , який дав класичне визначення цієї концепції. Необхідно зауважити, що сам переклад назви цієї теорії в російській і українській мовах не зовсім точний, тому він став причиною багатьох суперечок.

Тривалий час полеміка навколо нього терміна велась у російській дореволюційній літературі. Вона часто тлумачилась як спроба цілком відокремити галузі влади одну від одної. Виходячи з такого розуміння, багато критиків вели мову щодо нереальності цієї концепції; що реалізація її на практиці призведе до нескінченної війни влад. Разом з тим критикувалося неточне вираження послідовників даної теорії, а саме поділ влади, начебто це не було б поділом однієї державної влади. Пропонувалося використовувати інші визначення: "розмежування діяльності влад", "розмежування влад" (М. Ворошилов), "теорії поділу влади" (Ф. Кокошкін), "відокремлення влади" (В. М. Гессен) .Так автори прагнули підкреслити невід'ємність взаємодії, співробітництва між галузями єдиної державної влади.

Досить цікаво проблему розуміння Монтеск’є поділу влади свого часу вирішував Ф. Кокошкін, який писав: "Монтеск'є зовсім не уявляє собі три галузі влади у вигляді трьох самостійних суб'єктів або трьох окремих свобод держави. Слово "влада" він розуміє інакше, аніж німецькі юристи, і розуміє набагато правильніше з філософсько-правової точки зору. Під владою він розуміє не особливу юридичну особу чи свободу, а: 1) у буквальному значенні - відомого роду суб'єктивне право держави; 2) у переносному значенні - орган, який здійснює це право. З огляду на це в ідеї поділу влади немає ніякого протиріччя. Йдеться не про розподіл свобод особистості або держави, а лише про те, що загальне суб'єктивне право держави, яке називається державною владою, включає окремі суб'єктивні права, які випливають з нього (влади: законодавчу, виконавчу і судову) і що ці окремі права повинні здійснюватися різними органами держави.

Таким чином, можна зробити висновок, що Ш. Монтеск'є пише швидше не про поділ, а про розподіл, і не влади, а повноважень між ними. хоча навряд чи обґрунтованим буде перейменування терміна "поділ влади", що затвердився в науковій літературі, проте варто мати на увазі, що Монтеск'є зовсім не уявляв собі три галузі влади у вигляді абсолютно самостійних суб'єктів чи трьох зовсім окремих свобод держави. Він вважав, що сам плин речей змусить галузі влади діяти узгоджено. Ця думка французького філософа найчіткіше виражена в афоризмі його послідовника, діяча революційної епохи Муньє: "Щоб влади були дійсно розділені, вони не повинні відособлюватись одна від одної.[12;34,79].


Розділ ІІІ. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади

3.1 Зміст інституту стримувань і противаг

Невід'ємною частиною концепції поділу влади стало положення про необхідність балансу влад. У зв'язку з цим В. Гессен справедливо зазначає: "Розглядаючи відокремлення влади як необхідну гарантію політичної свободи, Ш. Монтеск'є справедливо вважає, що воно повинно бути стійким і незмінним. А це, на його думку, можливо лише в тому випадку, якщо людна із владне є настільки сильною, щоб узурпувати повноваження інших. Тому необхідно, щоб одна влада зупиняла іншу; необхідна рівновага, балансування влад.

Дослідження даної проблеми показало, що ще приймаючи Конституцію США, "батьки Конституції" прагнули до зрівноважування гілок влади для того, щоб жодна з них не могла піднятися над другою, придушуючи ту чи іншу. їх скоординованість одержала назву ''балансу влади".

Стримування і противаги - це система політико-правових засобів, які дозволяють одній галузі влади виливати па діяльність іншої, що здійснюється шляхом узаконеного проникнення у сферу діяльності іншої гілки влади. Отже, варто констатувати, що система стримувань і противаг представляє єдино можливу схему організації державної влади її демократичному суспільстві. Відповідно до цього принципу, кожна гілка влади не тільки врівноважує, але й обмежує інші гілки влади.. Інститут стримувань і противаг, його зміст, взаємовідносини різних гілок влади перебувають в діалектичному розвитку залежно від зміни конкретних соціально-економічних, політичних, культурних умов життя суспільства. Тут доречно навести висловлювання В. Остромаз цього приводу: Якщо в наявності є обмеження на здійснення виконавчої влади, якщо посадові особи, які здійснюють виконавчі повноваження, обмежені у своїх діях нормами права, і якщо судді незалежні при винесенні рішень по спорах, пов'язаних із застосуванням права, то не існує ніщо, подібне до системи стримувань і противаг. Влада в такому випадку використовується для стримування іншої влади за допомогою різних інтересів, які протидіють. Ми можемо уявити, що в такому суспільстві створюються умови, сприятливі для обговорення справ співтовариств з різними інтересами відповідно до встановлених правил, що полегшують належний краповий процес. У цьому випадку норми прана служать мірою для упорядкування відповідних взаємин. Аналіз проблеми показав, що відстоюючи свою концепцію поділу клади, Ш. Монтеск’є акцентував увагу не так на незалежності влад, як на необхідності їхнього взаємного врівноваження і доповнення, тобто на погодженій взаємодії. Користуючись сучасною науково-методологічного термінологією, можна цілковито погодитися з думкою Г. Агабекова стосовно того, що її міркуваннях Ш. Монтеск'є "розділені влади виступають як підсистеми категорії, як три гілки одного стовбура. Поділ влади - це фактично функціональне відділення кожної з них, що зовсім не означає, що між відповідними державними органами виключаються які-небудь контакти і взаємини. Навпаки, останні обов'язково повинні бути і причому винятково на правовій основі. [1; 79].

Крім того, аналіз сформованих політичних відносин усередині державної влади свідчить, що йде процес не лише тісної координації, але й взаємопроникнення гілок влади. Так, наприклад, її. Ньюстадт звертає увагу па те, що президент Д. "Ейзенхауер називав себе частиною законодавчого процесу, завдяки праву президентського вето. Конгрес США, як головний розпорядник коштів бюджету, справді виступає його частиною управлінського адміністративного апарату. І таких прикладів можна навести безліч. Поряд з вище перерахованими питаннями, однією з важливих сторін концепції поділу влади є проблема розмежування повноважень. Повноваження між органами державної влади та органами місцевого самоврядування розмежовуються., як правило, у конституціях або спеціальних законах. На рівні місцевого самоврядування не діє принцип поділу влади, і, хоча кожен орган наділяється власною компетенцією, що не дозволяє йому дублювати діяльність іншого органу, межі такого поділу можуть бути досить рухливими. Більше того, навіть інституцій по можливе об'єднання органів з різними функціями. Ще в другій половині ХІХ ст. один з найбільших фахівців в галузі теорії поділу влади М. Ворошилов помітив: "Поділ влади цілком зрозумілий у сфері вищого управління, може бути зрозумілим і обласному, але аж ніяк не в місцевому. Якою він буде проведений у всьому управлінні, то це призведе до централізації, яка стягне діяльність по кожній галузі справ в одну, відповідну їй центральну владу. Аналогічні думки висловлюються й зараз.

3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади

Багато суперечок, які тривають уже понад два століття, пов'язано з питанням щодо кількості гілок влади. Одні дослідники доводять цю кількість до 11 і більше (Ахенвалль та інші), і йти і називають тільки 2 влади (наприклад, Маблі законодавчу і виконавчу). Проте не всі з них с гілками державної влади, нерідко зустрічається плутанина, підміна понять. У деяких конституціях, крім трьох, названі й інші гілки влади: "В основних законах Колумбії, Нікарагуа, інших країн говориться про виборчу владу, яка належить корпусу виборців і організаційно представлена виборчими трибуналами, у деяких країнах, скажімо, у Бразилії, аж до Вищого виборчого трибуналу.

Досить часто в літературі як самостійна гілка влади визнається установча влада, тобто право встановлювати основний закон держави, що визначає устрій верховної влади і докорінних прав і волі людини та громадянина. Однак у цьому контексті варто зазначити, що ще в ХІХ ст. видатний теоретик у даній галузі Б. М. Чичерін пояснив недостатню обґрунтованість виділення даного права в самостійну гілку влади. Він писав, що "немає достатньої підстави ставити її (установчу владу) поряд із законодавчою чи виконавчого владою. Останні розрізняються самим змістом діяльності: перша полягає у праві встановлювати загальні норми, друга в управлінні державою. Установча ж влада, так само як і законодавча, установлює загальні норми... Там, де для цього існують особливі установи, вони є посиленням того ж начала, яке потрібне і для законодавства, а саме - участі народу. Тому установчу владу ми можемо визнати тільки вищою галуззю законодавчої.

У багатьох країнах існує система спеціальних органів державного контролю, що с незалежними від будь-якої іншої гілки влади і складають так звану контрольну владу. Виділення її в самостійну гілку влади па сучасному етапі, ймовірно, є дещо передчасним, однак підстави для цього існують. Існують навіть спроби виділити судовий конституційний контроль як самостійний вид державної влади. Але доцільніше вважати її (контрольну владу) все-таки судовою владою, хоча і такою, що має певні специфічні властивості.

Поширеним також став вираз: "Преса - четверта влада в державі", хоча, незважаючи на весь її вплив, до державної влади неможливо віднести засоби масової інформації у справжньому демократичному суспільстві. В окремих конституціях країн, що розвиваються, з одпопартійною системою (Алжир 1976 р., Гвінея-- 1982 р.), згадувалася політична влада, належить єдиній дозволеній в країні правлячій політичній партії.

Сучасна філософсько-правова і політологічна думка виділяє як самостійну гілку влади - президентську, вважаючи, що вона володіє деякими тільки їй властивими рисами і характеристиками. Однак, на паш погляд, президентська влада все-таки у своїй основі є виконавчою гілкою влади.

Таким чином, а одного боку, кількість влад у державі стає майже прирівнюється до кількості напрямів діяльності держави, причому зовсім не враховується необхідність відносної незалежності, самостійності формування гілок влади. З другого боку, ставляться нарівні органи неоднакового значення, у тому числі й такі, які займаються суто технічного діяльністю. Найбільш усталеною, випробуваною практикою все-таки варто вважати поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

Законодавчою владою є діяльність держави із встановлення загальнообов'язкових юридичних норм. Здійснюється вона, як правило, загальнодержавним представницьким органом. Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією, правами людини. Вона визначає форму державного устрою, створює установи, визначає ті правила, за якими вони повинні діяти тощо. Але якщо законодавча влада за значенням займає перше місце, то за своєю реальною силою вона поступається місцем виконавчій владі і лише встановлює норми, саме ж застосування й здійснення цих норм надає іншій владі.

Досить багато суперечок викликає тлумачення іншої гілки влади -виконавчої. Ще Б. Чичерін визначав виконавчу владу як право приводити закон у виконання, чи керувати державою па підставі законів. Погляд па виконавчу владу, як на пасивну механічну діяльність з виконання законів.

Реалізації законів, давно вже спростований. Вона є виконавицею не тільки законів, а й взагалі завдань державного життя. Виконавча влада обмежується межами закону, але часто Діє зовсім самостійно. Вона сама вида обов'язкові норми, що визначають способи дії в межах закону. Як справедливо стверджує О. Пилипенко, "вона в силу даного їй права, за розсудом обставин, дозволяє, стверджує і розпочинає різні дії. Нарешті, в особливих випадках вона уповноважена діяти і поза межами закону. Таким чином, можна зробити висновок про велике значення виконавчої влади в державі. У зв'язку з цим багато дослідників визнають недостатньо чітким визначення даної влади як виконавчої. Так, Б. Чичерін вважає, що її варто називати урядовою.[18 .47 ]. О. Пилипенко наводить думку відомого французького політолога М. Дюверже, який, характеризуючи сучасний політичний режим Франції, писав, що так звані виконавчі органи керують державою і керують у буквальному значенні слова. Тому він відносить вищі органи виконавчої влади Франції до "керуючих" [ 15; 78]. Судова влада веде свій початок діє з найдавніших часів. Судовою владою варто вважати особливу форму діяльності держави, що здійснює свої повноваження спеціально створеними державними органами - судами, в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина, основ конституційного ладу.

Основу судової влади складає сукупність судових органів різної компетенції, що здійснюють правосуддя, володіють деякими повноваженнями у сфері контролю за законністю діяльності інших гілок влади. Характерними властивостями судової влади є самостійність і винятковість. Основним змістом діяльності судової влади є захист прав і свобод людини і громадянина, і це один З головних елементів, що характеризує судову владу як владу арбітра, противагу законодавчій і виконавчій владі. Саме суд служить гарантом законності як правоохоронний інститут, підлеглий тільки Конституції і правовим законам.

Отже, можна зробити наступний висновок: під принципом поділу Влади варто розуміти таку організацію механізму державної влади, що складається з трьох самостійних гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової), які функціонують на основі балансу і взаємного контролю, системи стримувань і противаг, співробітництва і взаємодії, спрямованих на виконання завдань, що стоять перед державою для забезпечення захисту прав, свобод і законних Інтересів громадян. Мета концепції поділу влади полягає в тому, щоб перебороти монолітний характер державної влади, зробити її здатною до самоконтролю і самокоректування, створити механізми подолання авторитарних тенденцій, а для цього розмежувати влади, виділити їм особливу сферу, додати структурну та функціональну самостійність, а потім знову пов’язати гілки влади, взаємодію їх одна з одною, через кооперацію і співробітництво для виконання поставлених на керівництво держави і державу в цілому завдань, виконання яких стоїть перед суспільством.

розподіл влада суспільство демократичний

3.3 Принципи поділу і гармонізації влади

Принцип у теорії права визначається як основоположна ідея, джерело, на базі якого має функціонувати і розвиватись правова система, законодавство і інші державні і правові інститути. Хочу зупинитися на специфічних принципах, які водночас є і вимогами ідеї функціонування розподілу та єдності влад.

Так, даними принципами є:

· Поділ функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

· Закріплення певної самостійності кожного органу влади при здійсненні своїх повноважень, недопустимість втручання в прерогативи один одного і їх злиття;

· Наділення кожного органу можливістю протиставляти свою думку рішенню іншого органу і виключення зосередженості всієї повноти влади в одній з гілок;

· Наявність у органів влади взаємного контролю дій один одного і неможливість зміни компетенції органів держави поза конституційним шляхом.

Слід зазначити при цьому, що принцип поділу влади не є абсолютним, з одного боку, є потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних гілок влади. З іншого боку, здійснення судового контролю за законністю діяльності управлінського апарату означає порушення принципу поділу влади, тому що у такий спосіб судова влада втручається у виконавчу. Отже, за думкою Скакун О. Ф., принцип поділу влади не можна реалізувати повністю. Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежить від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Ситуації. Влада у демократичній державі у вигляді трьох її гілок (законодавчої, виконавчої, і судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи поділеною, влада в державі повинні залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій. Юридичний прояв єдності і гармонізації влади полягає в тому, що:

· Органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;

· Різні органи держави не можуть приписувати тим самим субєктам за тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.

Тому поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади в Україні[ 14; 96]. .


Висновок

Щойно нами був досліджений інститут розподілу влади, без якого фактично стає неможливим розвиток будь-якої країни як у демократичному напрямку, так і взагалі розвиток суспільства і становлення громадської правосвідомості. З огляду на проведене дослідження можна зробити певні висновки.

Ідеї розподілу влади можна зустріти в кожній епосі політичних і правових вчень, однак саме в наш час принцип розподілу влади отримує найбільшу актуальність. Виникнення цієї теорії було обумовлено в першу чергу боротьбою зміцнілої буржуазії проти феодального абсолютизму, боротьбою з системою, яка гальмувала розвиток держави і суспільства.

Звичайно концепцію розподілу влади зв’язують з іменем англійського вченого Аж. Лобка і французького мислителя М. –Л. Монтеск’є, який в праці “Про дух законів” виклав результати довгого вивчення політико-правових вчень і установ декількох держав, і прийшов до висновку, що свобода можлива при любій формі правління, якщо в державі панує право, гарантоване від порушень законності шляхом розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову, які взаємно здержують одна одну. Цілями даної теорії являлось створення безпеки громадянина від зловживання владою, захист прав людини від посягання на них держави. Розділ влади оснований на ідеї її ослаблення влади для того, щоб остання не посягала на індивідуальні і суспільні свободи. З цією ціллю її потрібно розчленувати таким чином, щоб одна частина (гілка) обмежувала іншу і в результаті сукупна влада була б обмежена і строго розподілена. Українській державності принцип розподілу влади на протязі всієї історії був чужий, це, можливо було зумовлено невеликому і недостатньому розвитку самої української державності.

Конституція України закріпила ясно нову організацію державної влади, сприйнявши загальновизнаний принцип її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. При чому треба зазначити , що у питаннях державотворення український народ має певні пріоритети. Зокрема принцип поділу влади було закріплено ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 року. У зв’язку з цим потребує уточнення правило і твердження, що український народ США у 1787 році першим створив систему поділу влади і дотримується її майже понад 2000 років.

Створюючи перший уряд, американці прагнули того, щоб він міг захистити їх, але не був би настільки сильним, щоб вони зазнавали від нього утисків. Це й стосувалося і інших гілок влади, зокрема судової.

Законодавство України не дає можливості вплинути на судову гілку влади (навіть якщо її рішення не ґрунтуються на законі). Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України “Про судоустрій” суддя не зобов’язаний надавати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадку, встановленому законом. Тому, на нашу думку, судова гілка влади є найбільш самостійною.

Адміністративно-командна система радянської України, яка ґрунтувалася на монополії однієї партії, не визнавала концепцію поділу влади. Лише декларація “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року вперше передбачила поділ влади на виконавчу, законодавчу і судову.

Проте доводиться констатувати, що принцип поділу влади, а також система стримувань і противаг між гілками влади не мають достатньо відпрацьованого (навіть з урахуванням конституційної реформи) механізму її реалізації. Через це відбувається ситуація, коли кожна гілка влади намагається перебрати на себе більше влади і часто тлумачить вказане конституційне положення як механічний поділ влади, “роздачу влади” різним державним інституціям порівну чи у певній частині, що призводить до з’ясування відносин між гілками влади, що ми маємо змогу наблюдати на сьогоднішній день.

Директор Інституту держави і права НАН України ім. В.М. Корецького, академік НАН України Ю.С. Шемшушенко свого часу правильно зазначав, що ми не маємо науково обґрунтованої та цілісної системи влади, яка би враховувала сьогоденні конкретні умови і історичні традиції нашої державності. Механічне поєднання елементів колишньої адміністративно-командної системи влади і не завжди критично запозиченого досвіду не завжди, як показує нам практика нашого життя , видається вдалим. Тому доводиться констатувати кризу майже всіх гілок влади. При конструюванні моделі влади без достатнього осмислення застосовуються деякі теоретичні концепції. Йдеться, зокрема, про у цілому правильну концепцію поділу влади, яка передбачає два моменти: поділ влади і взаємодію її гілок.

Вирішуючи про поділ влади в Україні, необхідно не механічно, а з урахуванням історичних і національних традицій та особливостей використовувати досвід зарубіжних країн й новітні погляди на теорію поділу влади. Нині, чиста теоретична модель поділу влади не існує в жодній із сучасних систем. Така модель, де кожна з них (гілок державної влади) відокремлена від інших, не лише неприйнятна, але й небажана. За демократичного режиму має бути рівновага між владою більшості та фундаментальними цінностями. Ця рівноваг неможлива, якщо кожна з гілок влади діє відокремлено, без взаємодії з іншими гілками, а також без взаємного урівноваження сили і нагляду. Така ситуація в кінцевому етапі може призвести до зосередження сили і влади в одних руках ( в руках однієї з гілок влади.)

Виходячи з вище зазначеного, необхідно розвивати і вдосконалювати існуючі форми взаємодії і взаємоконтролю між законодавчою, виконавчою і судовою гілкою влади.


Список використаної літератури

1) Агабеков Г.Б. Концепция разделения властей: теория и современность.( Научно-теоретический обзор). – М.: Арена, 1993.

2) Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні. // Право України. –2002, № 5.

3) Ведяхина К.В. Разделение властей как принцип российского права. // Право и политика. – 2002. - №5.

4) Ворошилов Н. Критический обзор учений о разделении властей. – Киев. – 2002. – 345 с.

5) Гессен В.М. Теория правового государства. – М.: Арена. – 1998.

6) Дзьобань О.П.Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект // Бюллетень Міністерства юстиції України. - 2004 - № 11.

7) Зарубинский Е.А. Конспект лекций по теории государства и права. М., 1985. – 182 с.

8) Коваленко А. Чим вимірюється ефективність влади? // Віче.- 2001. - №1.-С.93.

9) Ковачев Д.А. Конституционній принцип: его понятие, реальность и фиктивность // Журнал российского права. – 1997. - №9.

10) Козлихин И.О. Идея правового государства. История и современность // Журнал российского права. – 1997. - №4.

11) Лазарев Б.М., Давитнидзе И.А. Общая теория государства и права. М., 1992. – 498 с.

12) Монтескье Ш. Избранные произведения. – Мысль., 1985.

13) Нерсесянц В.С. История идей правовой государственности. – М.:Прогресс, 1993.

14) Павло Волвенко. Акти тлумачення (рішення і висновки) конституційного Суду України в механізмі правового регулювання з погляду теорії поділу влади // Конституційне право.- грудень 2005. – №12.- С. 136- 140.

15) Пилипенко А.Н. Конститууционная регламентация статуса исполнительной власти в зарубежных странах //Журнал российского права. – 1997. - №11.

16) Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995г.- 228с.

17) Тиунова Л.Б. Разделение властей в российской федерации: Конституционная модель //Правоведение. 1996. - № 4. С. 44-45.

18) Чичерин Б.Н. Политические и социальные идеалы : власть и право: из истории русской правовой мысли. – М.: Политиздат. – 1990. – 298 С.

19) Шаповал В. Ідея поділу влад у конституційній теорії і практиці в Україні (історико-правовий аспект) // Вісник Академії правових наук України. - 1994. - №2. – С. 29-37.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:51:09 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:54:17 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Розподіл та поєднання трьох влад

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150625)
Комментарии (1838)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru