Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Право інтелектуальної власності

Название: Право інтелектуальної власності
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: контрольная работа Добавлен 01:23:11 27 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 492 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

1. Сутність об’єктів права інтелектуальної власності. Місця походження товарів. «Ноу-хау»

2. Поняття та сутність суміжних прав

3. Задача

Список використаної літератури

Сутність об’єктів права інтелектуальної власності. Місця походження товарів. «Ноу-хау»

Сутність об ’єктів права інтелектуальної власності.

Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмислення ( цілеспрямованої) творчості.

Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Сутність інтелектуальної власності означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах.

Поняття інтелектуальної власності було закріплено в міжнародно-правовій практиці на законодавчому рівні. Також це поняття з’явилося й у національному законодавстві України.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Конституція України у ст.. 54 гарантує кожному громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Окрім цього, держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлює пряму заборону використання чи поширення вказаних результатів без згоди автора. Проте обмеження творчості встановлюється законом – творчість не може бути аморальною, спрямованою проти суспільства, людства.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промисловості зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», «Про авторське право і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін..

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Визначаючи поняття «право інтелектуальної власності», слід урахувати, що воно може вживатися у суб’єктивному та об’єктивному розумінні, а також нерідко вживається для визначення елемента правосуб’єктності особи.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі створення, легітимізації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

· літературні та художні твори;

· комп’ютерні програми;

· компіляції даних (бази даних);

· виконання;

· фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

· наукові відкриття;

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

· раціоналізаторські композиції;

· сорти рослин, породи тварин;

· комерційні (фірмові) найменування, торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

· комерційні таємниці.

Визначені об’єкти права інтелектуальної власності, залежно від сфери застосування, можна умовно поділити на три групи.

До першої групи належать об’єкти авторського права та суміжних прав. Ця група має відмінності від об’єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії. На відміну від об’єктів авторського права, права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, а також організацій мовлення належать до суміжних прав, тобто прав, суміжних з авторським правом. До об’єктів авторського права належать літературні, художні твори, комп’ютерні програми, бази даних, до об’єктів суміжних прав – виконання творів, фонограми та відеограми, передачі організацій мовлення.

До другої групи належать об’єкти промислової власності, вони іменуються так тому, що застосовуються у промисловості. Об’єктами права промислової власності слід вважати винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торгівельні марки, географічні зазначення, комерційні найменування.

До третьої групи належать штучно виділені, так звані нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Це сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції.

Цей перелік не є вичерпним, він може поповнюватися новими результатами творчої діяльності.

Місця походження товарів.

В українському законодавстві з’явився новий цивільно-правовий інститут, який в наш час є потрібним. Цим інститутом є право найменування місця походження товару. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факторами, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району.

Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному об'єкті та ще й у поєднанні з людським фактором.

В українському законодавстві, зокрема, ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» термін «зазначення походження товару» є складним, комплексним поняттям. Зазначення походження товару є складним поняттям тому, що включає у себе ще два терміни, а саме:

· назву місця походження товару;

· географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару,що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором [1] .

Найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта.

Законодавства зарубіжних країн, як правило, містять певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоч і містять назву географічного об'єкта, проте увійшли до загальновживаного обороту як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення.

Також однією із необхідних ознак такого визначення є вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються у даному географічному об'єкті, тобто в конкретно визначеній місцевості.

Позначення вказує на особливі властивості товару, якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

Всі ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими факторами даного географічного об'єкта або природними і людськими факторами водночас.

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного об'єкта дають йому найменування місця походження товару, яке здатне до реєстрації.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідок міжнародних договорів держави.

Реєстрація місця походження товару відбувається відповідно до Розділу 3 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Заява на право реєстрації подається згідно з нормами вказаними в ст. 10 цього ж закону.

Право на подання заяви мають:

1. особи чи групи, які в заявленому географічному місці виробляють товар;

2. асоціації споживачів;

3. установи, що мають відношення до відповідних продуктів, виробників, технологічних процесів, географічних місць [2] .

Після подачі заявки відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» проводиться експертиза, яка перевіряє всі дані подані в заявці. Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації. Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає вимогам, передбаченим статтями 7, 8 і 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Установи. Потім здійснюється реєстрація відповідно до якої вся інформація вноситься до Реєстру [3] Після винесення рішення експертизи про відповідність заяви та реєстрації даних у Реєстрі, згідно, ст. 15 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» видається свідоцтво про права на використання походження товару.Свідоцтво на право використання найменування місця походження товару надає його володільцю певні права і накладає на нього певні обов'язки, які зазначені в ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Власник свідоцтва має право: 1. використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару; 2. вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права; 3. вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку. Використанням найменування місця походження товару прийнято вважати застосування його на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.Власник свідоцтва не має права: 1. видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару; 2. забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання. Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі [4] . Підстави визнання недійсною та припинення правової охорони походження товару зазначені в розділі 5 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Частіше за всё це відбувається в разі не дотримання вимог вказаних в ст. 7, 8, 9 цього закону.«Ноу-хау».

Інтелектуальна власність є однією з найбільш актуальних проблем української економіки, праворегулюючої і правоохоронної діяльності.

Проблеми використання і охорони інтелектуальної власності, патентування і так званого «піратства» грають все більш важливу роль. Результати інтелектуальної діяльності є одним з найбільш могутніх стимуляторів прогресу в науково-технічній, культурній і інших сферах людської діяльності. Вони підвищують якість життя, приносять високі доходи своїм володарям, сприяють загальносвітовому прогресу.

Одним із результатів інтелектуальної діяльності,який сприяє світовому розвитку є «ноу-хау».

Оскільки «ноу-хау» – це секретна інформація, використовують ряд методів, що дозволяють досить надійно забезпечити її юридичний захист.

Термін «ноу-хау» широко використовувався в багатьох країнах. Зокрема визначення поняття в 1961 році дала Міжнародна торгова палата, а в 1965 році Міжнародне бюро по охороні інтелектуальної власності. А в 1968 р. в Угорщині на нараді Міжнародної асоціації по охороні інтелектуальної власності (AIPPI) вводиться нове поняття «промислове ноу-хау».

У 1974 році в Мельбурні AIPPI рекомендувало більш розширене визначення «ноу-хау», яке потім увійшло в Конвенцію про захист інтелектуальної праці. В ньому зазначено, що «ноу-хау» являє собою знання, практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, які практично застосовуються у виробництві та професійній практиці.

Отже, «ноу-хау» чи інакше — секрети виробництва визначають як інформацію, що виходить за рамки загальних, відкритих відомостей про об’єкт. При цьому найчастіше саме «ноу-хау» визначає найбільш ефективний спосіб функціонування об’єкта техніки. Розповсюдженим прийомом пропозиції «ноу-хау» на ринок є пропозиція до продажу об’єкта техніки без «ноу-хау», але за зниженою ціною. Якщо об’єкт техніки продається разом з «ноу-хау», то сума платежів зростає. Для покупця буває важливо купити нову технологію з можливістю її максимально ефективного функціонування, тобто разом із супутнім «ноу-хау».

Характерні ознаки ноу-хау:

1. науково-технічна та економічна цінність;

2. практичне застосування;

3. відсутність прямого захисту у вигляді промислової захисту;

4. повна або часткова конфіденційність.

В залежності від виду роботи, що виконується і в результаті якої отримане «промислове ноу-хау» можна розділити на такі підвиди:

1. науково-дослідне;

2. конструкторське (здобуто внаслідок дослідно-конструкторських розробок);

3. розрахункове (здобуто внаслідок створення системи розрахунків);

4. технологічне і виробниче (секрети виробництва);

5. проектне (здобуте в галузі проектування промислових та невиробничих об’єктів – фактично, інжиніринг);

6. будівельне;

7. монтажне;

8. експлуатаційне.

Часто замість торгівлі укладаються угоди про обмін «ноу-хау» (задля ліквідування технологічного розриву між компаніями).

Комерційне «ноу-хау» полягає в передачі знань і досвіду, а галузі реалізації продукції містить дані про кон’юнктуру ринків або сегментів ринків, про найбільш досвідчені фірми-посередники в країнах збуту, про найбільш доцільні форми реалізації, по реалізації реклами і т.д.

Фінансове «ноу-хау» містить дані про найбільш вигідні форми використання коштів, цінних паперів, інформація щодо митних обмежень, банківські об’єднання, фінансові структури, кредитні організації, тощо.

Існує ряд методів, що дозволяють досить надійно забезпечити юридичний захист таких об’єктів. Такими методами є патентування і ліцензування.

Патент — це право, що надається винахідникові урядом, на позбавлення можливості всіх інших суб'єктів виготовляти, використовувати і (або) продавати запатентований процес або виріб протягом обмеженого часу. Це право розглядається як особиста власність, яку можна продати, купити, ліцензіювати, використовувати як додаткове забезпечення позики. При цьому патентна монополія — це не якесь абсолютне право, що надається раз і назавжди. У встановлених законом випадках його можна позбутися досить швидко.

На «ноу-хау» може видаватися патент. Він видається за наслідками кваліфікаційної експертизи заявки на винахід. Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) встановлює відповідність винаходу умовам патентоспроможності.

Технічне рішення, що претендує на правову охорону, не повинне суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо), процес (спосіб), а також застосування раніше відомого продукту або способу по новому призначенню [5] .

Термін дії патенту України на винахід складає 20 років з дати подачі заявки [6] .

Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо воно не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо. Винахід має винахідницький рівень, якщо воно не є очевидним для фахівця [7] .

Залежно від обставин право на отримання патенту мають винахідник, працедавець винахідника і правонаступник винахідника або працедавця. Ті, хто мають право на отримання патенту, повинні мати ще і бажання отримати його. Заявка на винахід повинна відноситися до одного або групі винаходів, зв'язаних єдиним винахідницьким задумом. За подачу заявки сплачується збір.

Закон детально регламентує дату подачі заявки, її пріоритет, процедуру експертизи. В Україні застосовується відстрочена система експертизи. Має місце так зване викладення заявки, тобто публікуються основні відомості про подану заявку.

Кваліфікаційна експертиза проводиться по клопотанню заявника, поданому протягом трьох років з дати подачі заявки. Інша особа може подати це клопотання після публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше трьох років з дати подачі заявки.

Заявник має право перетворити заявку. З дати надходження заявки і до публікації відомостей про заявку або про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Допускається заміна заявника, але тільки до ухвалення рішення про видачу патенту. Заявник, що подав заявку на отримання патенту на винахід, має право на тимчасову правову охорону.

Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземних державах. До подачі заявки на отримання охоронного документа на винахід (корисну модель) в орган іноземної держави, у тому числі і міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку в Україні і повідомити центральний орган виконавчої влади по питаннях правової охорони інтелектуальної власності про свої наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони відповідного органу протягом 3 місяців з дати надходження цього повідомлення заявка на отримання патенту на винахід (корисну модель) може бути подана в орган іноземної держави.

За подачу заявок в Україні, проведення їх експертиз, державну реєстрацію і видачу патентів, підтримку їх дії, продовження терміну дії сплачуються збори [8] .

У сучасних умовах зазвичай використовується комплексний захист інновацій: автори отримують патент (частіше - пакет патентів), і до них прикладають пакет «ноу-хау», який страхує авторів від несанкціонованого застосування інновації в країнах, де не здійснюється патентний захист, а також від викрадання винаходів державою.

Інший метод захисту «ноу-хау» — ліцензування. Відомості нікому не розкриваються, але у разі розголошування або незалежного відкриття іншою особою заборонити використання такого способу (технічного рішення) вже неможливо. Права на «ноу-хау» діють до тих пір, поки зберігається конфіденційність.

Передача на комерційній основі, обмін, розповсюдження «ноу-хау» здійснюється, перш за все, шляхом укладання ліцензійних угод, що передбачає не тільки передачу відповідній документації, але також і підготовку персоналу, участь фахівців в налагодженні виробництва, надання іншої технічної допомоги імпортерові.

Продаж за кордон ліцензій на використання винаходів, технічних знань, досвіду, а також товарних знаків прийнято називати закордонним ліцензуванням.

Ліцензійна торгівля — форма торгівлі технологією, що включає операції з «ноу-хау», патентами і ліцензіями на винаходи. Предметом ліцензійної торгівлі є ліцензії на використання технологічного досвіду, винаходів, промислових секретів, товарних знаків і іншого.

Найбільшого поширення в міжнародній торгівлі набули ліцензійні угоди, що передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаного з ними «ноу-хау».

Ліцензіар — юридична особа, власник винаходу, патенту, технологічних знань та ін., що видає своєму контрагентові (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав в певних межах.

Ліцензіат — фізична чи юридична особа, що набуває у власника винаходів, патентів, виробничих і комерційних знань і ін. (ліцензіара) ліцензію на право їх використання в певних межах.

Ліцензія — власником (ліцензіаром) запатентованого винаходу іншій фізичній або юридичній особі дозвіл на здійснення однієї або більше дій,на які має виключні права власник винаходу [9] .

За характером і об'ємом прав на використання технології, що надається угодою ліцензіату, розрізняють невиняткові (прості), виняткові і повні ліцензії. Невиняткова ліцензія дає ліцензіару право самостійного використання ліцензії і видачі аналогічних ліцензій будь-яким зацікавленим особам. Виняткова ліцензія передбачає монопольне право ліцензіата використовувати винахід або секрет виробництва на даній території, при цьому ліцензіар відмовляється від самостійного використання ліцензії і її продажу.

Повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на її використання протягом всього терміну дії ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода — угода про передачу прав на використання ліцензій, «ноу-хау», товарних знаків та ін.

Ліцензійна угода може передбачати передач:

· патентної ліцензії;

· комплексну передачу декількох патентів і пов'язаного з ними «ноу-хау».

Росте також число ліцензійних угод на використання «ноу-хау» без патентів на винахід. Ліцензійні угоди останніх двох типів передбачають крім передачі технічних знань надання ліцензіаром (власником патенту) супутніх інжинірингових послуг по організації ліцензійного виробництва, а також відповідні постачання устаткування, початкової сировини, окремих вузлів і тому подібне

Ліцензійні угоди розрізняються залежно від того:

· дозволяють вони експорт ліцензійної продукції, повністю виключають його або частково обмежують;

· наявністю або відсутністю в них зобов'язання ліцензіара протягом терміну дії угоди надавати ліцензіату (покупцеві ліцензії) інформацію про нові удосконалення ліцензійної техніки;

· за способом передачі технології, тобто ліцензія надається незалежно або одночасно з укладенням контракту на будівництво об'єкту, постачання комплектного устаткування і надання інжинірингових послуг (самостійні або супутні ліцензійні угоди).

Ліцензійний договір – це правочин, на підставі якого власник запатентованого або запатентованого винаходу (ліцензіар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіатові) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов’язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу [10] .

Об'єктом ліцензійного договору є технічні рішення, що визнаються винаходами за законом країни, громадянином якої є покупцем ліцензії; ними можуть бути також інші технічні досягнення, в тому числі секрети виробництва, «ноу-хау» і тому подібне

Умови ліцензійного договору можуть встановлювати:

· територію застосування ліцензії (частина держави, одне або декілька держав);

· форму використання об'єкту ліцензії (виробництво виробів і (або) їх продаж, застосування технології і так далі);

· його об'єм в кількісному відношенні;

· термін застосування (звичайно від п'яти до десяти років) і так далі.

У ліцензійний договір включаються також умови для передачі набувальнику ліцензії технічної документації, надання йому технічної допомоги шляхом посилки і прийому фахівців, про постачання зразків машин і устаткування, взаємну інформацію сторін про внесені до об'єкту технічні удосконалення, про участь сторін в захисті прав власника ліцензії проти порушення цих прав третіми особами, про порядок вирішення суперечок за ліцензійним договором і ін. У ліцензійному договорі встановлюється також розмір ліцензійної винагороди, порядок його визначення і виплати.

Ліцензійна винагорода — відшкодування за надання прав на використання ліцензій, «ноу-хау» і інше, що є предметом ліцензійної угоди.

Організаційні заходи щодо захисту «ноу-хау» зводяться до наступних дій, що повинний виконувати власник секретів виробництва:

1) Насамперед, повинний здійснюватися строгий контроль за доступом співробітників підприємства до секретів виробництва. Відомості про них повідомляються обмеженому числу осіб під розпис із зобов’язанням про нерозголошення зазначених відомостей. Як правило, у цьому документі вказуються паспортні дані обізнаної особи чи може укладатися окремий додатковий договір про режим таємності об’єкта техніки.

2) При прийомі на роботу бажано в трудовій угоді, що укладається, зафіксувати режим доступу і володіння секретами виробництва, а також зобов’язати працівника підписати зобов’язання про нерозголошення. Інакше, після відходу з роботи і при переході на іншу роботу, працівник може «віднести» із собою секрети виробництва.

3) Один зі способів фіксування «ноу-хау» — про ставлення на кожнім листі технічної документації, призначеної для внутрішнього користування, штампа з фразою «Об’єкт інтелектуальної власності».

4) У деяких випадках документи, що описують технічний секрет, укладають у пакет, роблять наклейку на конверт: «Розкрити тільки за рішенням суду», що одночасно з підписанням зобов’язання про нерозголошення цього секрету дозволяє створити ефективний організаційно-юридичний механізм охорони секретів виробництва. Ведеться облік осіб і їхніх паспортних даних, що мають доступ до охоронюваної інформації.

5) Розповсюдженим прийомом передпродажної тактики є висновок опціонних угод, тобто попередніх згод, що надають час для ухвалення рішення про покупку технології. У рамках опціону можуть частково передаватися відомості про об’єкт техніки для його експериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слід строго дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих «ноу-хау», тому що по опціоні потенційний покупець може усвідомити для себе сутність нової технології і далі відмовитися від її покупки. Тому звичайно опціонні угоди бувають оплачуваними й укладаються з додатком списку присвячених осіб, що включає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал, тобто абсолютно всіх людей, що мають доступ до «ноу-хау».

Отже, можна констатувати, що при правильно обраній технічній політиці підприємства існують дуже ефективні способи правової охорони «ноу-хау».

Поняття та сутність суміжних прав

авторське право ноу хау інтелектуальна власність

Запровадження інституту суміжних прав до законодавства Україні відбулося в 1994 р., коли набув чинності прийнятий 23 грудня 1993 р. Закон України «Про авторське та суміжні права». В законодавстві різних англомовних країн трапляється використання двох термінів: «related rights» - суміжні права та «neighboring rights» - сусідні права Якщо перший термін фактично означає підпорядкованість, залежність цих прав від авторських, то другий передбачає паралельність, незалежність їх існування від авторських. У більшості випадків суміжні права тісно пов’язані з авторськими та підпорядковані останнім, хоча можуть існувати незалежно від авторських.

Суміжні права – це права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення [11] .

До об’єктів суміжних прав,згідно з ст. 449 Цивільного кодексу України, належать:

1. виконання;

2. фонограми;

3. відеограми;

4. програми (передачі) організацій мовлення.

Виконання слід розуміти у вузькому та широкому значенні. У вузькому – це творча діяльність виконавця, спрямована на подання творів шляхом гри, співу, танцю, декламації тощо. Саме у вузькому розумінні виконання є підставою для виникнення суміжних прав фізичної особи – виконавця. Щодо широкого розуміння виконання, то законодавство містить поняття «публічне виконання» як подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефірі чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих сім’ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час. Проте щодо фонограм, відеограм та програм (передач) організацій мовлення, то виконання може бути їх складовою частиною, а щодо виконання зазначених об’єктів, все ж таки скоріше слід говорити про публічну демонстрацію або публічний показ.

Фонограма – звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звукові, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Оскільки фонограмою вважається звукозапис виконання або будь-яких звуків, то у разі, коли йдеться про звуки, це має бути будь-який звуковий ряд. Звукозапис одного звуку не може вважатися фонограмою. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Відеограма – відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (зі звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Програма (передача) організацій мовлення – власний продукт організації мовлення, змістовно завершена частина програми (телерадіопрограми), яка має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський звук, може бути використана незалежно від інших частин програми і розглядається як цілісний інформаційний продукт. Частиною телерадіопрограми є аудіовізуальний твір,який визначається в цьому зв’язку як об’єкт авторського права, який має певну тривалість, авторську назву і власну концепцію, складається з епізодів або цілісних авторських творів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними чи звуковими засобами, та є результатом спільної діяльності автора, виконавців та виробників.

Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограм, відеограм, програм (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі,відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення [12] .

Виконавець – актор, співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музико-драматичних творів. Виконавцем може бути тільки фізична особа.

Виробник фонограм – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативі і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Виробник відеограм – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативі і несе відповідальність за перший відеозапис або будь-яких рухомих зображень.

Виробником як фонограм, так і відеограм може бути фізична або юридична особа.

Організація мовлення – організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. Організацією мовлення може бути виключно юридична особа. Діяльність у галузі телебачення і радіомовлення підлягає ліцензуванню.

Виробників фонограм та організації мовлення як суб’єктів суміжних прав об’єднує те, що їх діяльність спрямована на представлення творів широкій публіці.

Суб’єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону [13] .

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків. Таким чином, саме здійснення виконання, вироблення фонограм чи відеограм, здійснення передачі (програми) організації мовлення є тим юридичним фактом, що викликає виникнення прав. Ніякої реєстрації такого права або здійснення будь-яких інших формальностей не вимагається. Проте для виникнення суміжних прав необхідно дотримання виконавцем – прав автора, виробником фонограм (відеограм) – прав авторів та виконавців, а організацією мовлення – прав авторів, виконавців, виробників фонограм (відеограм). В іншому випадку суміжне право не виникає.

Суміжні права також поділяються на два блоки:

· особисті немайнові права;

· майнові права.

Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:

1. вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;

2. вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

3. вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може задавати шкоди його честі і репутації.

Виробник фонограми та виробник відеограми мають право зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограм (відеограм).

Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав включають:

1. право на використання об’єкта суміжних прав;

2. виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав;

3. право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;

4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені, зокрема – Законом України « Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р.

Кожен з об’єктів суміжних прав мають свої особливості використання, які зазначені в ст.ст. 453, 454, 455 Цивільного кодексу України.

Для всіх суміжних майнових прав встановлений єдиний строк чинності – 50 років, але різні правила щодо відліковування цих строків.

Так, строк чинності майнових прав на виконання відліковується з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису – з 1 січня року, наступного зо роком здійснення виконання.

Строк чинності майнових прав на фонограму, відеограму відліковується з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування – з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.

Строк чинності майнових прав на передачу (програму) організації мовлення відліковується з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Задача

За замовленням телебачення Придворов і Гладкова зробили переклад ряду не охоронюваних творів іноземних авторів на українську мову. Між перекладачами і телебаченням виникли розбіжності з приводу виплати винагороди і подальшого використання перекладів. Телебачення вважає, що оскільки зроблені переклади не охоронюваних творів, то переклади теж не є охоронюваними. Крім того, взагалі у них виникає сумнів, що переклад може носити творчий характер. Тому телебачення готове розрахуватися з перекладачами як за технічну роботу. Що ж стосується подальшого використання перекладів, то вони підлягають вільному використанню.

Перекладачі звернулися за консультацією до юриста.

Яка повинна бути дана консультація по виниклим питаннях?

У чому виражається творча робота перекладача? Чи відображається на охороні перекладу та обставина, що він може бути зроблений з охоронюваного і не охоронюваного твору?

Згідно зі 20 Закону України «Про авторське право та суміжні права» «перекладачам і авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку» таким чином перекладачі мають право використовувати свої переклади самостійно, як автори. Також, згідно з ст. 16 цього ж закону «за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем». Тобто громадянин Придворов і громадянка Гладкова, які працювали, робили переклад, телекомпанії мають всі права на авторську винагороду.

Єдиним випадком коли ці права перекладачів не будуть законними є випадок, коли твори, які вони перекладали не можуть бути об’єктом авторських прав. Такі об’єкти зазначені в ст. 10 Закону України «Про авторське право та суміжні права».

Список використаної літератури

1. Закону України «Про авторське право та суміжні права» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 20. 11. 2003 р.

2. Закон України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 14. 04. 2009 р.

3. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 04. 2008 р.

4. Цивільний кодекс України. – Х.:ТОВ «Одіссей», 2009.

5. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навч. Посібник. - Хмельницький: ТУП, 2003.

6. Дроб’язко В. С., Дроб’язко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. Посібник – К.: Юрінком Інтер, 2004.

7. Завальна Ж. В. та ін. Основи цивільного права України/Навчальний посібник. – Суми: ПП «ПоліГраф», 2009.

8. Тарасова І.І. Планування функціонування та діяльності підприємства за допомогою інтелектуального забезпечення // Науково-практичний господарсько-правовий журнал ВАК «Підприємництво, господарство і право» Київ, 7.2006 (127). - 178 с.

9. Харитонов. Науково-пратичний коментар Цивілього кодексу України.

10. http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/11011/11114/

11. http://intkonf.org/tarasov-os-sutnist-ta-klasifikatsiya-obektiv-intelektualnoyi-vlasnosti/

12. http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=5548&Itemid=1


[1] [1] Ст. 1 Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 04. 2008 р. [2] Ст. 9 Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 04. 2008 р. [3] Ст. 14 Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 04. 2008 р.

[4] Ст. 18 Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 10. 04. 2008 р.

[5] П. 2 ст. 6 Закон України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 14. 04. 2009 р.

[6] П. 4 ст.6 Закон України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 14. 04. 2009 р.

[7] Ст. 7 Закон України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 14. 04. 2009 р.

[8] Ст. 12 Закон України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» Із змінами, внесеними згідно із Законами від 14. 04. 2009 р.

[9] Харитонов. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – с. 1010.

[10] Харитонов. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – с. 1014.

[11] Харитонов. Науково-пратичний коментар Цивілього кодексу України. – с. 460.

[12] Ч. 1 ст. 450 Цивільний кодекс України

[13] Ч. 2 ст. 450 Цивільний кодекс України

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:51:03 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:54:14 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Право інтелектуальної власності

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150295)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru