Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Конституційно-правовий статус засобів масової інформації

Название: Конституційно-правовий статус засобів масової інформації
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 22:59:26 28 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 287 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

на тему

«Конституційно-правовий статус засобів масової інформації»

з дисципліни “ Конституційне право України”

Харків 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття інформації, основні принципи інформаційних відносин в Україні

2. Види інформації та їх конституційно – правове регулювання

3. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації

4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

Висновки

Список літератури

Вступ

Побудувати демократичну, правову державу неможливо в закритому суспільстві. На сучасному етапі ступінь відкритості інформації та рівень обміну інформацією обумовлюють темпи розвитку соціуму. Тому інформаційні відносини стають об’єктом правового, і насамперед конституційного, регулювання.

В Україні на сучасному етапі державотворення в умовах розбудови нової правової системи значно зростає роль засобів масової інформації (далі - ЗМІ), оскільки суспільне життя відбивається саме в масовій інформації, а на зміну техногенній цивілізації приходить інформаційна. Україна як суверенна і незалежна держава входить у міжнародний і європейський правовий простір. Вступ України до Ради Європи на засадах повноправного членства і приєднання до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини зумовлюють необхідність приведення українського законодавства у відповідність до європейської системи стандартів захисту прав людини. У демократичних державах сучасне життя неможливо уявити без активного, впорядкованого руху та обміну інформацією. В умовах вільного й відкритого суспільства, за допомогою інформації громадяни, особи без громадянства, державні та громадські інституції задовольняють свої інтереси, реалізують конституційні права і свободи. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави, складовою процесів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень, одним з головних ресурсів суспільства.

1. Поняття інформації, основні принципи інформаційних відносин в Україні

Сучасне інформаційне суспільство формується і ефективно розвивається тільки в умовах правової держави, яка базується на безумовному застосуванні закону. Роль права в житті інформаційного суспільства є вирішальною, а всі його члени мають виконувати норми закону і діяти в межах та на підставі закону.

Важливою умовою для розбудови демократичної правової держави, формування громадянського суспільства є поінформованість, яка безпосередньо пов’язана зі здійсненням принципу гласності та реалізації демократичних прав і свобод громадян - свободою совісті, слова, друку, права на отримання інформації. Для забезпечення поінформованості громадян та реалізації принципу гласності суттєве значення мають конституційні норми та чинне законодавство України про інформацію.

Конституцією України (ст. 34) уперше у вітчизняній конституційно-правовій практиці закріплюється право кожного на інформацію, гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій розсуд. Зазначена норма відповідає положенням ст. 19 Загальної декларації прав людини, статей 18, 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини й взаємопов’язана зі статтями 21, 23, 31, 32, 35 Основного Закону України. Водночас вона символізує розвиток і конкретизацію положення частини третьої ст. 15, яким в Україні забороняється здійснення цензури, та гарантує доступ до ЗМІ політичним партіям, рухам, громадським організаціям, профспілкам і кожній окремій людині.

Частина третя ст. 34 Конституції передбачає можливість обмеження право на інформацію законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Правові засади діяльності ЗМІ регулюються відповідними конституційними нормами та законами "Про інформацію " від 2 жовтня 1992 р., " Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні " від 16 листопада 1992 р., " Про телебачення і радіомовлення " від 21 грудня 1993р., " Про інформаційні агентства" від 28 лютого 1995 р., "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів " від 23 вересня 1997 р., "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" від 23 вересня 1997 р., " Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України " від 18 липня 1997 р. та іншими законодавчими актами й міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

У зазначених законах встановлений правовий статус друкованих органів та інших засобів масової інформації, юридичні засади одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право громадян на одержання інформації в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також система інформації, її джерела. У законодавстві визначається статус учасників інформаційних відносин, докладно регламентується порядок доступу до інформації, забезпечення її охорони, захисту особистості та суспільства від неправдивої інформації.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до Закону "Про інформацію" (ст. 9) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання і поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У процесі обміну інформацією виникають особливі суспільні відносини, які називаються інформаційними. Вони базуються на важливих політико-правових принципах. Головними з них є: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, об’єктивність, вірогідність інформації, повнота і точність інформації, законність її одержання, використання, поширення та зберігання.

Гарантією реалізації суб’єктами правовідносин права на інформацію є державна інформаційна політика , яка є сукупністю основних напрямків і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами реалізації державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально–технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; створення загальної системи охорони інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

До суб’єктів інформаційних відносин відносяться: громадяни України, юридичні особи, держава, інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Гарантуючи громадянам право на одержання інформації, держава зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування інформувати населення про свою діяльність та прийняті рішення. Держава гарантує і забезпечує контроль за додержанням законодавства про інформацію. Однією з гарантій права на інформацію, окрім перелічених вище, є також встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно з Законом України “Про інформацію” (ст. 11) мова інформації визначається Законом " Про мови в Українській РСР", іншими нормативно-правовими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Конституційне законодавство встановлює обов’язок державних органів, інших суб’єктів політичної системи України, зокрема політичні партії, інформувати громадськість про свою діяльність.

2. Види інформації та їх конституційно – правове регулювання

У Законі України «Про інформацію» визначені основні галузі інформації (ст. 17), її види (ст. 18), джерела (ст. 26) та режим доступу до неї (ст. 28).

Галузі інформації – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави.

До основних галузей інформації належать : політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Основні види інформації : статистична, адміністративна, масова, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, інформація про особу, довідково-енциклопедична, соціологічна.

Статистична інформація – це офіційно документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Цей вид інформації підлягає відкритому, систематичному опублікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених законом про інформацію. Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України "Про державну статистику" та іншими правовими актами у цій галузі.

Адміністративна інформація – це офіційні документовані дані, що збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами з метою виконання адміністративних обов’язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

Друкованими засобами масової інформації є друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем, а аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих ЗМІ визначаються відповідними законами.

Під інформацією державних органів та органів місцевого самоврядування необхідно розуміти офіційну документовану інформацію, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: закони України, інші акти, що приймаються Верховною Радою України та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування.

Інформація державних органів, та органів місцевого самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій, опублікування її в державних ЗМІ або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні ЗМІ; без попереднього доведення її до зацікавлених осіб; наданням можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи. Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав і свобод та законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили (частина третя ст. 57 Конституції України).

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Її джерелами є Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативно - правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Для забезпечення доступу громадян до законодавчих та інших нормативних актів держава видає ці акти масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Це сприяє кращому засвоєнню і розумінню громадянами змісту законодавчих та інших нормативних актів, дотриманню ними правових приписів, формує у них правосвідомість.

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. До джерел документованої інформації про особу належать: видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Законом про інформацію (ст. 23) забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право знати у період збирання інформації, які відомості і з якою метою збираються про неї, яким чином вони можуть бути використані. Згідно з законодавством державні органи, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи, які містять інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і безоплатно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу. Відмова в доступі до інформації або приховування її, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. До основних джерел цього виду інформації належать: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, а також довідки що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.

До соціологічної інформації належать документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Її джерелами є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

Джерелами інформації є носії інформації : документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом . У ст. 28 Закону "Про інформацію” йдеться про режим доступу до інформації, що означає передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення й зберігання інформації.

Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом (п. 3 ст. 29). Однак це стосується не всієї інформації. Конституція України (ст. 50) забороняє засекречення інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту і гарантує право на поширення такої інформації. Це обумовлено правом кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Право громадян на сприятливе навколишнє природне середовище, на одержання інформації про стан довкілля на сучасному етапі набуває все більшого значення з огляду на наслідки Чорнобильської катастрофи, стихійний процес введення ринкової економіки, недоліки в правовому регулюванні екологічних відносин.

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях; поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну . Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо) та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей.

Таємною є інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає (чи може завдати) шкоди особі, суспільству і державі. Критерії віднесення інформації до таємної, порядок її обігу та захисту врегульовано Законом України "Про державну таємницю", в якому даються поняття "державна таємниця", "ступінь секретності", сфери інформації" тощо. Визначається коло осіб, які є державними експертами з питань таємниць, встановлюється відповідальність за порушення закону про державну таємницю: дисциплінарна, адміністративна, кримінальна. Кримінальний кодекс України (ст. 328)закріплює відповідальність за розголошення відомостей, що відповідно до Закону " Про державну таємницю " становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі.

Інформація – об’єкт власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. У Законі “Про інформацію” (ст. 38) дається визначення цього поняття як урегульованого законом ставлення суспільства щодо користування, володіння та розпорядження інформацією. Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Законодавець вводить також поняття інформації як товару, інформаційної продукції та інформаційної послуги. Це положення створює правову базу для діяльності різноманітних інформаційних служб.

масова інформація конституційний правовий

3. Правовий статус друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні визначені в Законі "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", в якому встановлені основні положення їх організації і діяльності відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових договорів. У Законі "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" подається визначення поняття друкованих ЗМІ (ст. 1), перелік суб’єктів їх діяльності (ст. 7) та принципів їх функціонування, порядок заснування і особливості державної реєстрації друкованого засобу, відносини між редакціями державних ЗМІ, громадянами і організаціями, порядок спростування негативної інформації, а також відповідальність за порушення свободи діяльності державних ЗМІ і підстави для звільнення від такої відповідальності.

Під друкованими ЗМІ (пресою) розуміють періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Друкованими ЗМІ є періодичні друковані видання: газети, журнали, бюлетені та інші разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними ЗМІ є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. ЗМІ представлені відповідними органами: редакціями періодичного друку, теле- і радіомовленням. Друкований ЗМІ вважається виданим, якщо він підписаний до виходу у світ і надрукований будь - яким тиражем. Сфера розповсюдження ЗМІ не обмежується. Друковані ЗМІ є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими ЗМІ, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих ЗМІ, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

Діяльність друкованих ЗМІ – це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих ЗМІ з метою її поширення серед читачів. Діяльність друкованих ЗМІ спрямована на отримання прибутку і є підприємницькою діяльністю у цій сфері. Забороняється втручання в діяльність друкованих ЗМІ поза межами, визначеними законодавством.

До суб’єктів діяльності друкованих ЗМІ належать : засновник (співзасновники), його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.

Друковані ЗМІ в Україні не можуть бути використані для інформації, яка спрямована на: повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, зазіхання на права та свободи людини; на розповсюдження відомостей, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, на поширення порнографії, а також з метою вчинення інших кримінально караних діянь. Забороняється використання друкованих ЗМІ для втручання в особисте життя громадян, посягання на їхні честь і гідність, розголошення будь - якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди та згоди його представника.

Згідно зі ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. В Україні друковані ЗМІ видаються державною мовою, а також іншими мовами. Це положення надає широкі повноваження для використання мов національних меншин. Стиль і лексика друкованих ЗМІ мають відповідати загальновизнаним морально-етичним нормам. Вживання лайливих і брутальних слів не допускається.

Особливого значення набуває відбір інформації для опублікування. Це має принципове значення у процесі інформування про важливі суспільні явища. Саме журналіст, який професійно збирає, готує інформацію для поширення через друковані ЗМІ, є ключовою фігурою. Діяльність журналіста ґрунтується на договірних відносинах з редакціями ЗМІ.

Здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст користується правами та виконує обов’язки, передбачені законами України "Про інформацію", та "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов’язків. Зловживання правами і обов’язками з боку журналіста тягне застосування до нього різних санкцій, серед яких, зокрема, заборона займатися журналістською діяльністю.

4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

Ці взаємовідносини будуються на основі підтримки ЗМІ і контролю за їх діяльністю. Реєстрація друкованих ЗМІ здійснюється органами державної виконавчої влади, які визначає Кабінет Міністрів України. Друковані ЗМІ можуть видаватися тільки після їх реєстрації (ст. 11), якій підлягають усі друковані ЗМІ, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу й засобу його виготовлення. У заяві про реєстрацію друкованих ЗМІ має бути вказано: засновник (співзасновники) видання, вид видання, назва видання, мова видання, сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів, програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість, передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання, юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити, місцезнаходження редакції.

Реєструючий орган має право зажадати від засновника (співзасновників) подання документів, якими підтверджується його (їх) цивільна правоздатність та цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо). Реєструючий орган зобов’язаний у місячний термін розглянути заяву про державну реєстрацію друкованого ЗМІ і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результати розгляду.

Згідно зі ст. 18 закону випуск друкованого ЗМІ може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або суду. Це буває, коли друкований ЗМІ закликає до насильницької зміни конституційного ладу, поширює порнографію, розпалює релігійну, національну ворожнечу тощо. Про своє рішення суд обов’язково повідомляє реєструючий орган.

Законом визначено, що контрольні примірники періодичних видань обов’язково, відразу після надрукування безоплатно надсилаються редакцією засновникові (співзасновникам) і реєструючому органу (ст. 33).

Законодавчо окреслюються права і обов’язки, статус редакцій друкованих ЗМІ, редактора, редакційної колегії. Державні засоби масової інформації є вільними. Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку ЗМІ, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

При розповсюдженні інформації особливе місце займають взаємовідносини редакцій державних ЗМІ з громадянами та організаціями у широкому розумінні цього слова (органи, управління, підприємства, установи, об’єднання, асоціації тощо). У нормативних актах визначені основні права і обов´язки цих суб’єктів.

У Законі "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" визначені загальні положення про будь-яку інформацію. У ст. 34 закону визначено, що громадяни України, юридичні особи і державні органи згідно зі ст. 9 Закону України “Про інформацію” мають право на оперативне одержання через друковані ЗМІ публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, громадських об’єднань і їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій. У свою чергу друковані ЗМІ мають право на одержання такої інформації від посадових осіб, державних органів, громадських об’єднань, які надають можливість засобам масової інформації одержувати необхідні відомості, знайомитись з необхідними документами.

Тут взаємно кореспондують права і обов’язки друкованих ЗМІ та колективних утворень, що має важливе значення для забезпечення поінформованості, вільного обігу інформації та прийняття оптимальних рішень в сфері управління та господарювання.

Авторські твори і листи також є джерелом інформації, якщо вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редакція зобов’язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися авторських прав та прав на інтелектуальну власність. Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов’язана відповідати на листи чи пересилати їх до інших інстанцій (ст. 36).

На практиці іноді виникає необхідність спростування опублікованої інформації. У періодиці неодноразово повідомлялось про публікації, що не відповідають дійсності. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" визначаються відповідні правила спростування (ст. 37). Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їхні законні представники мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність .

Крім того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інформації опубліковані відомості, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді у тому ж друкованому ЗМІ. Чітко визначений порядок публікації спростування або відповіді. У разі, коли редакція не має доказів того, що поширені відомості є правдивими, вона зобов’язана на вимогу зацікавленої особи опублікувати спростування у запланованому найближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у формі відповіді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спростовуваного матеріалу.

Забороняється вимагати, щоб спростування було менше половини стандартного аркуша машинописного тексту, скорочення або інші зміни у тексті спростування не допускаються.

Важливою гарантією є розгляд судом скарги про відмову в публікації спростування або про порушення порядку його публікації (ст. 37). У законі передбачені певні вимоги, які мають бути дотримані при опублікуванні спростування. Так, його текст має бути набрано тим же шрифтом і вміщено під заголовком "спростування" на тому ж місці шпальти, де було викладено відомості, які спростовуються.

У разі відмови у публікації спростування або відповіді, або порушення ЗМІ встановленого для такої публікації місячного строку зацікавлена особа має право звернутися до суду протягом одного року з дня публікації. У суді заява розглядається відповідно до правил, які встановлені цивільно-процесуальним законодавством.

З урахуванням специфіки урегульоване питання спростування недостовірної інформації Законом "Про телебачення і радіомовлення”. З метою недопущення перекручення інформації особа, в якої беруть інтерв’ю чи особа, яка передає інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди - навіть вилучення матеріалу з передачі (ст. 42).

А згідно з положеннями ст. 43 зазначеного Закону громадяни чи представники юридичних осіб, яким заподіяно шкоду розповсюдженням інформаціії, телерадіоорганізація зобов’язана надати можливість відповіді і спростування чи власного тлумачення обставин справи. Але спростування інформації в пресі чи на каналах мовлення не звільняє редакцію від матеріальної відповідальності за завдану її поширенням моральну шкоду.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 Закону України "Про інформацію"). У ст. 41 закону про друковані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідальність для осіб, винних у вчиненні таких порушень.

До них відносять: необґрунтовану відмову в наданні відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації; примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширювання інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону “Про інформацію”.

У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить, позови до ЗМІ про захист честі і гідності стали досить поширеними. Питання захисту честі та гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами цивільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бути заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опосередковано ганьблять їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст – автор матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні (ст. 42) передбачено випадки, коли журналіст та редакція не несуть відповідальність за публікацію відомостей, що принижують честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушують їх права та охоронювані законом інтереси.

Це може бути, якщо поширені відомості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, організацій і громадських об’єднань; є дослівним відтворенням матеріалів опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього; розголошують таємну інформацію, що спеціально охороняється законом, проте їх було отримано журналістом законним шляхом.

Згідно зі ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальність за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інформаційних агентств або прес-служб державних органів чи органів об’єднань громадян, вони є дослівними цитуванням виступів народних депутатів чи офіційних виступів посадових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функціонування державних і недержавних інституцій на засадах гласності, відкритості, врахування суспільної думки. Воно в цілому відповідає міжнародно-правовим стандартам, які передбачені міжнародно-правовими актами. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні потребує його подальшого удосконалення.

Список літератури

1.Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.

2.Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009. – № 3.

3.Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2007.– № 5.

4.Федоренко В.Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.

5.Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.

6.Федоренко В.Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.

7.Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. –2007. –№ 8.

8.Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 2009. – № 6.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:50:26 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:53:50 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Конституційно-правовий статус засобів масової інформації

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149988)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru