Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження

Название: Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження
Раздел: Рефераты по банковскому делу
Тип: курсовая работа Добавлен 23:06:32 24 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 186 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

1. Сутність проблеми легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

1.1 Економіко-правова характеристика поняття «легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом»

Президентська комісія США по боротьбі з організованою злочинністю в 1984 р. використовувала наступне формулювання: відмивання грошей – це процес, за допомогою якого ховається існування, незаконне походження або незаконне використання доходів і потім ці доходи маскуються таким чином, ніби вони були отримані від законної діяльності [29, c. 20].

Першим міжнародним актом, спрямованим на боротьбу з відмиванням грошей, стала Віденська конвенція ООН «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» від 20 грудня 1988 р. [8], що сильно вплинула на розвиток відповідного законодавства західних країн. Віденська конвенція визнала злочином відмивання грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків. У той же час розвиток організованої злочинності призвів до зростання доходів злочинних організацій, одержуваних з інших сфер незаконної діяльності. Частина цих доходів також відмивалася і потім інвестувалася в легальну економіку.

Конвенція Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів від злочинної діяльності» визнала злочином дії по відмиванню грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, але і від інших видів злочинної діяльності, визначивши перелік правопорушень, пов'язаних з цим процесом [10].

Проведений аналіз міжнародних та національних нормативних актів дає змогу зробити висновок, що вперше визначення терміну відмивання грошей зустрічається в Директиві Парламенту та Ради ЄС «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (2005/60/ЄЕС)» [11]. У цьому документі, на нашу думку, надано найбільш вичерпне визначення терміну відмивання грошей. Сутність цього терміну полягає в тому, що, як показав проведений нами аналіз, в міжнародній практиці такі дії визначаються у наступних чотирьох елементах:

1) перетворення і передача майна, знаючи, що це майно отримане в результаті злочинної діяльності або в співучасті в такій діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження коштів, або надання допомоги будь-якій особі, втягненій в таку діяльність, з метою запобігання юридичних наслідків цієї діяльності;

2) приховування або маскування дійсних джерел, місцезнаходження, розміщення, переміщення, приналежності прав або власності майна, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

3) придбання, володіння або користування майном, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

4) співучасть, надання допомоги, спроби щодо здійснення або надання допомоги в здійсненні, підбурюванні, сприянні або наданні порад щодо здійснення дій, зазначених у попередньому пункті [9,10,11].

Аналіз міжнародних нормативних актів виявив, що до легалізації злочинних доходів можна також віднести:

1) приховування слідів надходження доходів, отриманих з нелегальних джерел;

2) створення вигляду законності одержання доходів;

3) приховування осіб, що одержують незаконні доходи й ініціюють сам процес відмивання;

4) забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих з нелегальних джерел;

5) створення умов для безпечного і комфортного споживання відмитих коштів;

6) створення умов для безпечного інвестування доходів у легальний бізнес [9,10,11].

Для розробки міжнародних норм протидії легалізації грошей і фінансування тероризму в 1989 р. була створена міжнародна організація FATF – Група по розробці фінансових заходів по боротьбі з відмиванням грошей. Спочатку FATF була покликана розробити заходи протидії легалізації коштів, отриманих від торгівлі наркотичними і психотропними речовинами на виконання Конвенції ООН «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» від 20 грудня 1988 р [8]. Згодом масштаби діяльності цієї міжнародної організації розширилися, про що ми розповімо нижче. Крім того, FATF публікує список країн, що не сприяють боротьбі з легалізацією грошей, надає рекомендації по прийняттю цими країнами національних законодавств щодо протидії легалізації на основі міжнародних стандартів і т. п. Список таких країн став показником надійності їхньої економіки, інвестиційної привабливості і міжнародного визнання.

За визначенням FATF, легалізація (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом, – це надання правомірного вигляду володінню, використанню або розпорядженню коштами або іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом [21].

Аналіз праць вітчизняних вчених дає змогу узагальнити структуру кримінально-економічного циклу і звести її до трьох структурно-послідовних дій: а) генерування кримінального доходу; б) легалізація кримінальних коштів; в) використання легалізованих кримінальних коштів [23, 26, 29, 36].

Генерування кримінального доходу – фаза кримінального економічного циклу, змістом якої є одержання доходу в результаті злочинної (суспільно небезпечної) діяльності.

Легалізація кримінальних коштів – фаза кримінального економічного циклу, змістом якої є фінансові операції, спрямовані на додання злочинно отриманим коштам видимості отриманих законним шляхом.

Використання легалізованих кримінальних коштів – фаза кримінального економічного циклу, що включає споживання, кримінальне інвестування злочинних доходів (використання легалізованих злочинно отриманих коштів для поновлення і розширення злочинної організації), інфільтрація їх у легальний бізнес (використання легалізованих злочинно отриманих коштів для здійснення прямих і портфельних інвестицій в організації легального бізнесу).

Для аналізу об'єкту відмивання (доходи, одержані злочинним шляхом) варто звернутися до міжнародної правової практики. Так, Конвенція ООН від 20 грудня 1988 р. відзначає, що в рамках цього документа об’єктом відмивання є «доходи», які означають будь-яку власність, отриману або придбану прямо або опосередковано внаслідок здійснення правопорушення [8]. Конвенція Ради Європи від 8 листопаду 1990 р. визначає, що «доходи» – це будь-яка економічна вигода, придбана злочинним шляхом, що може складатися з будь-якої власності [10].

У Міжнародній Конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 р. об’єктом відмивання називають «надходження». Надходження означають будь-яку економічну вигоду, отриману внаслідок здійснення предикатного злочину, що може складатися: з матеріальної власності; власності, вираженої в правах; власності на рухоме або нерухоме майно; власності на правові документи, які підтверджують право на таку власність або частину в ній [9]. У Конвенції також конкретизується поняття:

Надходження – це будь-які грошові кошти (активи будь-якого роду, матеріального або нематеріального, рухомі або нерухомі, незалежно від способу їхнього придбання, а також юридичні документи або акти в будь-якій формі, у тому числі в електронній або цифровій, котрі засвідчують право на такі активи або участь у них, включаючи банківські кредити, дорожні чеки, банківські чеки, поштові перекази, акції, облігації, векселі, акредитиви, але не обмежуючись ними), отримані або придбані прямо або опосередковано шляхом здійснення злочину, зазначеного в статті 2 Конвенції [9].

Відмивання грошей може визнаватися злочином тільки за умов доведення факту скоєння предикатного злочину, яким було згенеровано дохід. Предикатним злочином, згідно міжнародних вимог, визнається суспільно-небезпечне протиправне діяння, яке карається національним кримінальним законом позбавленням волі на строк три і більше років [9].

Відмивання грошей – досить складний процес: доходи, отримані злочинним шляхом, проводяться через фінансову систему з метою приховання їхнього нелегального походження і надання їм виду законно отриманих.

Хоча процес відмивання грошей найбільш часто складається зі складної послідовності операцій, та аналіз міжнародних нормативних актів показує, що в цілому він зводиться до трьох основних дій

Розміщення – це фізичне розміщення наявних коштів у фінансові інструменти, а також розміщення коштів, територіально віддалене від місць їхнього походження.

Аналіз документів міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана з цією проблемою, дає достатнє підґрунтя для представлення структурованої схеми об’єктів розміщення доходів, одержаних злочинним шляхом. Можна стверджувати, що на стадії розміщення нелегальні доходи розміщують:

▪ у традиційних фінансових установах;

▪ у нетрадиційних фінансових установах;

▪ через установи нефінансового сектора;

▪ за межами країни.

Перша форма розміщення – розміщення у традиційних фінансових установах.

Подібні установи здійснюють фінансову діяльність на основі ліцензії або дозволу. До них відносяться банківські і спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути (комерційні банки, ощадні банки та асоціації, кредитні союзи, взаємні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії, фінансові компанії, інвестиційні фонди), діяльність яких регулюється державними органами. Аналіз нормативно-методичних матеріалів FATF, які було проаналізовано нами в процесі дослідження, дає змогу виділити такі методи [38]:

▪ смерфінг (smurphing) – поділ суми на кілька дрібних, нижче встановленої граничної суми, з метою уникнення повідомлення про неї;

▪ встановлення контролю над фінансовими установами;

▪ незаконне використання виключень із закону;

▪ використання кореспондентських відносин між банками;

▪ створення помилкового аудиторського сліду;

▪ переказ коштів, отриманих незаконним шляхом, за кордон;

▪ використання «колективних» рахунків;

▪ використання транзитних рахунків;

▪ механізм гарантії позички;

▪ обмін дрібних банкнот на купюри більшої вартості;

▪ злиття законних і незаконних коштів.

Друга форма розміщення – розміщення в нетрадиційних фінансових установах.

Як свідчить міжнародна практика, до нетрадиційних фінансових установ необхідно відносити небанківські фінансові установи, що фактично здійснюють надання банківських послуг. До них відносяться [38]:

а) установи, що здійснюють валютні операції;

б) валютні біржі;

в) організації, що здійснюють грошові перекази;

г) брокери по цінних паперах;

д) брокери і дилери по дорогоцінних металах,

е) казино та інші заклади, що займаються азартними іграми;

є) адвокати, висококваліфіковані бухгалтери, фінансові радники

Третя форма розміщення – розміщення через установи нефінансового сектора.

Звичайно виділяються наступні види нефінансових установ, що активно використовуються для відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом Вразливим для використання цих закладів з метою відмивання грошей є притаманні цьому бізнесу розрахунки готівкою.

1. Установи, пов'язані з індустрією розваг (підприємства, що організують дозвілля в цілому; бари; кафе-морозиво; дискотеки; спортивні оздоровчі центри; готелі і ресторани; клуби для чоловіків; агентства по організації концертів; масажні салони; піцерії; сауни; секс-шопи; відеотеки).

2. Роздрібна торгівля(антикварні магазини; комісійні магазини; магазини з продажу електронно-обчислювальної техніки; фотомагазини; ювелірні магазини; пункти прокату; магазини з продажу зброї; фірми-постачальники для ресторанів).

3. Підприємства сфери послуг (фірми по установці різних автоматів; агентства, що здійснюють перевезення автобусами; друкарні; фірми по найманню житла; агентства по організації морських і річкових перевезень; майстерні по виконанню татуювань і т.д.)

4. Інші підприємства (будівельні фірми; підприємства, що торгують металобрухтом).

Четверта форма розміщення – розміщення за межами країни.

Розміщення незаконно отриманих доходів за кордоном без залучення офіційних установ відбувається за допомогою фізичного вивозу коштів. Він здійснюється різними методами, серед яких найбільш типовими є: схований вивіз грошей кур'єрами (контрабанда); вивіз грошей у схованках у транспортних засобах або вантажах; поштовими відправленнями; з використанням підпільних банківських систем.

Наступною – другою стадією відмивання брудних коштів – є шарування.

Шарування – відокремлення незаконних доходів від їхніх джерел шляхом створення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування аудиторського сліду цих доходів.

Завдання на цій стадії полягає в тому, щоб шляхом складної послідовності фінансових операцій (накладання шарів) відокремити незаконні доходи від їхнього джерела і сховати так званий аудиторський слід (відстеження угод при проведенні перевірки). Ця стадія може включати такі операції, як переказ депонованої готівки, конвертація депонованої готівки в грошово-кредитні інструменти (облігації, акції, дорожні чеки та ін.), перепродаж товарів високої цінності і грошово-кредитних інструментів, інвестиції в нерухомість і легальний бізнес, особливо в індустрію туризму і дозвілля. Компанії, зареєстровані в офшорних зонах – типовий інструмент, що використовується на стадії «шарування» [38].

Аналіз документів міжнародних організацій, зокрема Егмонтської групи органів фінансової розвідки, дозволив визначити найбільш притаманні для цієї стадії відмивання грошей методи і способи.

Електронний переказ коштів. Є, мабуть, найбільш важливим із сучасних методів «шарування». Він надає злочинцям такі переваги, як швидкість, мінімальний аудиторський слід і висока анонімність при значному обсязі грошових переказів. Подібний переказ, що маскується помилковими угодами за допомогою самоліквідації фірм, дозволяє досить ефективно ховати джерело походження фінансових коштів.

Перетворення готівки в грошові інструменти. Після того, як незаконні доходи успішно розміщені у фінансових установах, вони перетворюються в грошові інструменти (дорожні чеки, грошові перекази, банківські чеки, облігації та акції), що полегшує вивіз незаконних доходів із країни.

Продаж майна, придбаного за готівку. Коли особа, яка відмиває гроші, поміщає їх у придбане майно. Останнє згодом перепродається усередині країни або вивозиться за кордоном.

Третя стадія процесу відмивання брудних коштів – інтеграція. Інтеграція– надання видимості легальності злочинно отриманим фінансовим коштам. Після того, як процес розшарування успішно проведений, особи, які відмивають гроші, повинні створити видимість легальності при поясненні джерел появи свого багатства. На стадії інтеграції відмиті гроші вносяться в банківську систему під виглядом законно зароблених доходів. На цій фазі гроші знаходять легальне джерело походження та інвестуються в легальну економіку.

При інтеграції відмиті гроші повертаються в банківську систему під виглядом легально зароблених доходів. Інтеграція може включати досить велику кількість різного роду способів і технік, наприклад використання компаній для надання позики в розмірі незаконних доходів або використання коштів, депонованих в іноземному банку, як заставу під кредити місцевих банків [39, c. 33].

Якщо слід грошей, що відмиваються, не був виявлений на двох перших стадіях, то потім відокремити законні гроші від незаконних досить складно. Виявлення відмитих грошей на стадії інтеграції стає можливим, як правило, лише за допомогою агентурної роботи.

Найбільш притаманні для стадії інтеграції методи і способи:

1. Продаж нерухомого майна підставної компанії. Нерухомість може бути куплена підставною фірмою, що використовує незаконні гроші. Виторг від наступного продажу цієї нерухомості вже вважається законно заробленим доходом.

2. Перекручування цін зовнішньоторговельних операцій. Як показала практика міжнародного досвіду, цей метод застосовується найчастіше для інтеграції незаконних доходів в економіку.

3. Угоди із заниженням ціни. Купується будинок за заниженою ціною, а різниця доплачується брудними грішми. Після цього імітується ремонт, і об'єкт продається за більш високу ціну.

4. Угоди із завищенням ціни. Поширені на аукціонах, в операціях із творами мистецтва. Речі, вартість яких можна визначити лише умовно, продаються по дуже високій ціні.

5. Трансферпрайсинг. Складаються два договори: реальний і фіктивний (із завищеною сумою угоди). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі-посередникові, як правило, зареєстрованої в офшорній зоні. Різниця між реальною і фіктивною ціною залишається на рахунку цієї фірми як дохід.

6. Використання банківських рахунків іноземної або спільної фірми. Основна мета – маніпулювання грішми у виді надання позичок, оплати акредитивів, виплати гонорару за консультації, читання лекцій, проведення платежів по фальшивих договорах або за фіктивні послуги.

7. Відмивання через казино і лотереї. для легалізації злочинних доходів використовується механізм декларування виграшу як засобу маскування незаконного походження таких коштів.

8. Установлення контролю над іноземними банками [38].

Використання зазначених методів інтеграції грошової маси істотно полегшується в зв'язку з існуванням закордонних банків, що не зацікавлені давати поліції відповідну інформацію про своїх клієнтів. Мова йде, головним чином, про офшорний банківський бізнес, що вважається в даний час одним із найбільш прибуткових.

1.2 Типологія засобів «відмивання грошей»

Аналіз останніх досліджень тенденцій у легалізації злочинних доходів, що проводилися Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), Егмонтською групою органів фінансової розвідки та регіональними групами з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (APG, MONEVAL, CFATF, GAFISUD) дозволяє зробити висновок, що під терміном «засоби відмивання грошей» треба розуміти складну категорію, що в логічно-конструктивному плані складається з трьохмірної структури таких понять, як: а) послуги, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; б) інструменти, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; в) інституціональні структури, що експлуатуються для цілей відмивання грошей [34, c. 7].

Розглянемо наведену типологію більш детально.

Перший сегмент типології – послуги, що експлуатуються для цілей відмивання грошей у структурованому вигляді поділяються на складові:

1) банківські послуги on-line;

2) електронні перекази;

3) приватна банківська справа [34, c. 9].

Банківські послуги on - line . Доступ до таких послуг через Інтернет може використовуватися злочинцями для «відмивання» грошей. Три основних характеристики Інтернету обумовлюють цей ризик: легкість доступу до послуг через Інтернет; відсутність фізичного контакту між клієнтом і установою банку; швидкість електронних операцій.

Електронні перекази. Розвиток систем електронних переказів як на валовому так і роздрібному рівнях надає більше територіальне охоплення та ефективність у проведені переказів. Система SWIFT здійснює все більше банківських переказів, а в роздрібному банківському секторі послуги телефонного та електронного банкінгу дозволили клієнтам здійснювати фінансові операції без особистого контакту з працівниками фінансової установи.

Попри всі переваги електронних переказів, існують слабкі місця, які є привабливими для використання їх у відмиванні грошей або фінансуванні тероризму. По перше, це відмінності в законодавчому полі з питань протидії легалізації в різних країнах, а конкретно відмінність вимог до обов’язкових реквізитів документів за електронними переказами.

По друге, використання множинних переказів з метою створення складного або заплутаного фінансового сліду з метою уникнення виявлення.

По третє, використання фальшивих документів ідентифікації особи, підставних осіб або компаній-оболонок для забезпечення «чистих» реквізитів при проведенні переказів.

Для цілей протидії відмиванню грошей через використання електронних переказів необхідно: а) впровадити неухильне дотримання країною Спеціальної Рекомендації FATFVII«Грошові Перекази»; б) встановити граничну суму переказу для подання звітів національному органу фінансової розвідки; в) розробити чіткі критерії використання електронних переказів злочинцями. Такі критерії повинні використовуватись у програмному забезпеченні для автоматичного відслідковування операцій за ключовими словами.

Приватна банківська справа. Під приватною банківською справою розуміється надання банками спеціальних послуг своєму або відомому чи високопоставленому клієнту. Послуги для таких клієнтів характеризуються більшою волею і конфіденційністю, ніж для звичайних клієнтів.

Уразливим місцем зазначених відносин є можливість використання банку корумпованими високопоставленими особами для «відмивання» своїх доходів. Ці особи можуть також контролювати або мати власні фінансові установи для цих цілей [29, c. 37].

Другий сегмент типології – інструменти, що експлуатуються для цілей відмивання грошей. У структурному вигляді цей сектор, також, як і попередній, поділяється на три складові:

1) готівка, телеграфні перекази та ін.;

2) цінні папери та інші інструменти;

3) кореспондентські банківські рахунки [34, c. 8].

Готівка, телеграфні перекази, електронні гаманці, смарт-картки і WAP-технології. Хоча готівка – це найбільш анонімний актив, злочинці через міри, що починаються в країнах у боротьбі з «відмиванням» грошей, намагаються вивезти їх в інші країни, з надією розмістити в іноземну фінансову систему. Тому контрабанда грошей стає більш популярною.

При телеграфних перекладах і безготівкових платежах експертам важко виявити факти «відмивання» у всій масі проведених операцій. Звичайно вони спираються на інші, зв'язані з такою операцією фактори, такі як звіти про підозрілі операції, звіти про рух через кордон коштів чи інформації, що міститься в SWIFT-повідомленнях.

Електронні гаманці, смарт-картки і WAP-технології є новими платіжними технологіями, що зараз не носять масового характеру, але мають потенціал у застосуванні у схемах «відмивання» грошей. Так, WAP-технології надають доступ до Інтернету з мобільного телефону. У цьому випадку можуть починатися ті ж дії, що й у банківському on-line.

Цінні папери на пред'явника та інші інструменти, що переуступаються (чеки на пред'явника, дорожні чеки, банківські чеки і банківські тратти). Можливість сховати справжнього власника цінних паперів обумовлює уразливість такого типу фінансових інструментів – на пред'явника – до їх використання при «відмиванні» грошей. Ця ж особливість являє собою можливість злочинного використання чеків (виписаних чи індосованих на пред'явника) і банківських тратт. Дорожні чеки використовуються в схемах «відмивання» грошей через можливість у деяких країнах не декларувати ці інструменти при перетинанні границі.

Кореспондентські банківські рахунки. Найбільш уразливі для відмивання грошей – міжнародні кореспондентські відносини банків.

При кореспондентських відносинах банк-кореспондент не має інформації про ідентифікацію клієнтів банку-респондента. Тим самим банк-кореспондент вірить у те, що банк-респондент почав усі необхідні міри (ідентифікація клієнта, операцій і т.д.) по недопущенню реалізації злочинної схеми [38].

Третій сегмент типології – інститути, що використовуються для цілей відмивання грошей. У структурному вигляді цей сегмент поділяється на такі складові: організації (трасти, неприбуткові організації, страхові компанії), професії (юристи / нотаріуси, бухгалтери та інші професіонали), альтернативні системи переказу грошей.

Перша із складових цього сегменту – організації . Приватна природа трасту дозволяє під завісою твердих правил чи захисту таємниці приватного життя сховати особистість бенефіціарія чи власника трастового майна. Трасти також можуть допомогти сховати активи від законних кредиторів, захистити майно від вилучення при юридичних діях або замаскувати зв'язку в грошових потоках, зв'язаних з «відмиванням» чи грошей ухилянням від сплати податків.

Неприбуткові організації використовуються злочинцями, часто терористами, для акумулювання коштів за допомогою отримання благодійних внесків, членських зборів тощо. Неприбуткові організації також використовують для переміщення грошей з однієї країни в іншу. Такі операції підлягають менш суворому моніторингу через задекларований специфічний вид діяльності неприбуткової організації

Страхові компанії. До методів відмивання грошей в страховому секторі можна віднести наступні. На стадії розміщення страховий бізнес використовується для придбання страхових продуктів за кошти злочинного походження. При цьому злочинці експлуатують факт, що страхові продукти продають брокери, які здійснюють свою діяльність без безпосереднього контролю та без нагляду з боку компанії, що надає продукт.

Інший метод відмивання через страхові поліси полягає у здійсненні злочинцем одного або декількох виплат страхових премій з подальшою вимогою сплати відшкодування на користь третьої особи. Також до потенційних ознак відмивання відносять часту зміну вигодонабувачів, використання страхового полісу як активу на пред’явника або застави за іншими фінансовими операціями [38].

Друга складова – професії (юристи/нотаріуси, бухгалтери та інші професіонали) . якщо злочинець сам не є професіоналом, використовуються консультації легальних професіоналів: бухгалтерів, юристів, фінансових консультантів і т.д.

Третя складова – альтернативні системи переказу грошей. Альтернативні системи переказу грошей засновані на специфічних етнічних, культурних або історичних факторах і в деяких випадках є традиційним способом руху коштів, що передують розвитку західної банківської системи в XIX і XX вв.

У світі існують багато альтернативних систем переказу грошей, що мають схожі характеристики: а) відсутність записів по операціях; б) відсутність ідентифікації клієнта і нагляду з боку влади; в) потенціал для використання в злочинних схемах [38].

Отже, сутність терміну відмивання грошей полягає в тому, що, як показав проведений нами аналіз, в міжнародній практиці такі дії визначаються у наступних чотирьох елементах:

1) перетворення і передача майна, знаючи, що це майно отримане в результаті злочинної діяльності або в співучасті в такій діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження коштів, або надання допомоги будь-якій особі, втягненій в таку діяльність, з метою запобігання юридичних наслідків цієї діяльності;

2) приховування або маскування дійсних джерел, місцезнаходження, розміщення, переміщення, приналежності прав або власності майна, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

3) придбання, володіння або користування майном, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

4) співучасть, надання допомоги, спроби щодо здійснення або надання допомоги в здійсненні, підбурюванні, сприянні або наданні порад щодо здійснення дій, зазначених у попередньому пункті.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених дає змогу узагальнити структуру кримінально-економічного циклу і звести її до трьох структурно-послідовних дій: а) генерування кримінального доходу; б) легалізація кримінальних коштів; в) використання легалізованих кримінальних коштів.

Типологія засобів відмивання коштів а) послуги, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; б) інструменти, що експлуатуються для цілей відмивання грошей; в) інституціональні структури, що експлуатуються для цілей відмивання грошей.

2. Роль банків у боротьбі з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом

відмивання гроші злочинний банк

2.1 Аналіз діяльності банків з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

Розглядати систему протидії відмиванню грошей банками на Україні слід у розрізі нормативно-правових актів, що регулюють дане питання. Основними законами і підзаконними актами у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, є:

1. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» (далі – базовий закон) [3].

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» [4].

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення [1].

4. Кримінальний кодекс України [2].

5. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

6. Укази Президента України:

- від 10.12.2001 №1199/2001 «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [12];

- від 22.07.2003 №740/2003 «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» [13].

7. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі – ФМ) та інші нормативно-правові акти з питань ведення ФМ Національного банку України (НБУ):

- Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 14 травня 2003 року №189 [17];

- Постанова Правління НБУ «Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» від 14 липня 2006 року №267 [18];

- Постанова Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок накладення адміністративних штрафів» від 29 грудня 2001 року №563 [19].

8. Міжнародні стандарти і рекомендації:

- Сорок рекомендацій [21], а також спеціальні рекомендації групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей – FATF;

- Директиви Європейського парламенту та Ради;

- стандарти Базельського комітету [33].

Базовим Законом визначено структуру системи протидії відмиванню грошей в Україні, яка є дворівневою і складається: із державного рівня та первинного.

Відповідно до базового закону, сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України – це обов’язковий фінансовий моніторинг. Діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом», фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів – є внутрішнім фінансовим моніторингом [3].

Суб’єктами держaвного ФМ є:

- центральні органи виконавчої влади та Національний банк України;

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань ФМ – Державний комітет фінансового моніторингу (далі – ДКФМ).

Суб’єктами первинного ФМ є:

- банки, страхові та інші фінансові установи;

- платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові фінансові установи;

- товарні, фондові та інші біржі;

- професійні учасники цінних паперів;

- інститути спільного інвестування;

- гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

- підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

- підприємства і об’єднання зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

- інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції [3].

Суб’єкти державного ФМ: НБУ, Державна комісія з ЦП та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, здійснюють функції нагляду та контролю за відповідними суб’єктами первинного ФМ. Суб’єкти первинного ФМ контролюють безпосередньо операції клієнтів і повідомляють про операції, які підозрюються у легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Згідно статті 10 базового закону у обов’язки суб’єктів державного фінансового моніторингу, за виключенням ДКФМ, входить:

- вимагати від суб’єктів первинного ФМ виконання завдань та обов’язків передбаченим базовим законом;

- проводити перевірку стану організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення внутрішнього ФМ, вживати заходів передбаченим базовим законом;

- під час здійснення нагляду перевіряти дотримання норм законодавства, вживати заходів, передбаченим базовим законом;

- інформувати ДКФМ про виявлені випадки порушення законодавства суб’єктами первинного ФМ;

- забезпечувати зберігання інформації, одержаної від суб’єктів первинного та державного ФМ і правоохоронних органів;

- погоджувати з ДКФМ нормативні документи, що стосуються питань пов’язаних з виконанням вимог базового закону;

- надавати ДКФМ інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань, окрім інформації щодо особистого життя [3].

Що ж стосується банківського сектору то наглядовим органом тут виступає НБУ, який, відповідно, і виконує наглядові та регулятивні функції покладені на нього, як на суб’єкта державного ФМ, згідно базового закону, а також Закону України «Про Національний банк України» [5], «Про банки і банківську діяльність» [4].

У обов’язки суб’єктів первинного ФМ входить:

- проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає ФМ відповідно до базового Закону, або відкриває рахунок, або за наявності підстав, що інформація щодо клієнта потребує уточнення;

- забезпечувaти виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають ФМ;

- надавати ДКФМ інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому ФМ, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

- сприяти працівникам ДКФМ у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому ФМ;

- надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит ДКФМ, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом ФМ, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

- сприяти суб'єктам держaвного ФМ з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають ФМ;

- вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається ДКФМ, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації);

- зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що згідно з базовим законом підлягає ФМ, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції [4].

Розглядаючи систему протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в банківській системі, банк може виступати як активною сутністю системи протидії легалізації доходів, так і пасивною. З точки зору кожного із вищезгаданих підходів у банка є свої специфічні завдання, а також об’єкт і суб’єкт.

Регулювання питань ФМ в Україні відбувається низкою нормативно-правових актів:

1. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 р. №638 [6].

2. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. №249 [3].

3. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664 [7].

4. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-ІІІ [4].

5. Сорок рекомендацій Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також спеціальні рекомендації, введені в дію загальною постановою Кабінету Міністрів України і Правління НБУ від 28.08.2001 р. №1124 [15].

6. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.05.2003 р. №189, зі змінами та доповненнями [17].

Окрім вищенаведених документів слід віднести ЗУ «Про національний банк» [5], в якому виписуються основні положення щодо здійснення Національним банком своїх обов’язків по нагляду за банками.

Відповідність національного законодавства Сорока рекомендаціям FATF є необхідною умовою для визнання України, як країни, що бореться з відмиванням грошей і фінансуванням терористичної діяльності.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» безпосередньо ФМ торкається глава 10 «Банківська таємниця та конфіденційність інформації» та глава 11 «Запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [4]. Окремо слід відмітити статтю 71 «Інспекційні перевірки банків», яка описує права та обов’язки банків при перевірці їх співробітниками НБУ [4].

Основним законом при боротьбі з відмиванням грошей у банківському секторі виступає Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», що був прийнятий наприкінці 2002 року і став ключовим фактором при виключенні України із «чорного списку» FATF у 2003 році. У базовому законі окрім описаних основних положень у сфері боротьби з легалізацією доходів, що були отримані злочинним шляхом, описана система ФМ, що присутня в Україні, а також розписані фінансові операції, які підлягають обов’язковому та внутрішньому ФМ. Описуючи існуючу систему протидії відмиванню грошей у банківській сфері слід більш детально зупинитися саме на операціях, що підлягають під ФМ у банках.

Базовий Закон описує операції, що підлягають обов’язковому та внутрішньому ФМ, зокрема, до обов’язкового ФМ відносять операції, що перевищують 80000 гривень, або еквівалент у іноземній валюті, та має наступні ознаки [3]:

- переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон. Що стосується другої частини даної ознаки, то слід відмітити, що Розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 24 лютого 2003 року №77-р, відповідно до пункту 18.3 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» такий перелік встановлений;

- купівля або продаж чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

- зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту, проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн і території затверджується Кабінетом Міністрів України, на основі переліків, що затверджені міжнародними організаціями. На даний момент у списку не має жодної країни, що встановлено відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України;

- переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

- зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

- зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

- відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

- переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;

- обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

- проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

- придбання особою цінних паперів за готівку;

- виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;

- виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

- розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбард.

Що стосується обов’язкового ФМ, то операції, які сюди відносяться достатньо чітко описані і можуть бути піддані автоматизації.

Розглянемо операції, що за базовим законом підлягають під внутрішній ФМ [3]:

- заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зокрема:

1) прийняття суб'єктом первинного ФМ коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встановлена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій з його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного ФМ за тотожними вкладами або операціями на поточний момент;

2) наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від встановлених законодавством та внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;

3) внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна, в тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через два та більше рахунки інших осіб;

4) представлення клієнтом банку інформації, яку неможливо перевірити;

5) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб'єктом первинного ФМ коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття;

6) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб'єкта первинного ФМ;

7) регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи;

8) прийняття суб'єктом первинного ФМ коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійснює неодноразовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних з таким обміном;

9) настання страхового випадку протягом короткого терміну, який визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, після укладення страхової угоди;

- невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи, зокрема:

1) не пов'язане з діяльністю особи істотне збільшення залишку на рахунку, який згодом перераховується іншому суб'єкту первинного фінансового моніторингу або використовується для цілей купівлі іноземної валюти (з переказом на користь нерезидента), цінних паперів на пред'явника;

2) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

3) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного ФМ;

4) регулярне представлення чеків, емітованих банком-нерезидентом та індосованих нерезидентом, на інкасо, якщо така діяльність не відповідає діяльності особи, відомій суб'єкту первинного ФМ;

5) зарахування на рахунок особи значної кількості платежів від фізичних осіб на суму, що не перевищує суму, визначену базовим законом на рівні 80000 грн., у тому числі через касу суб'єкта первинного ФМ, якщо діяльність особи не пов'язана з наданням послуг населенню, збором обов'язкових або добровільних платежів;

6) істотне збільшення частки готівки, що надходить на рахунок особи, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в безготівковій формі;

7) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здійснювати фінансову операцію на таку суму;

8) разовий продаж (купівля) особою великого пакета цінних паперів, що вільно не обертаються на організованому ринку, за умови, що особа не є професійним учасником ринку цінних паперів і цінні папери не передаються особі в погашення простроченої заборгованості контрагента перед особою;

- виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового ФМ, передбачених базовим законом, зокрема:

1) регулярне зарахування на рахунок особи (у випадку юридичної особи, якщо це не пов'язано з її основною діяльністю) коштів у готівковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини суми протягом одного операційного дня або наступного за ним дня на рахунок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта первинного ФМ, або на користь третьої особи, у тому числі нерезидента;

2) передавання особою доручення про здійснення фінансової операції через представника (посередника), якщо представник (посередник) виконує доручення особи без встановлення прямого (особистого) контакту з суб'єктом первинного ФМ.

Що стосується операцій внутрішнього ФМ, то, з вищенаведеного можна зробити висновок, що операції описані в 12 статті базового закону носять «рекомендаційний» характер для виявлення банками спроб відмивання грошей, оскільки, немає чітко визначених подій при настанні яких банк повинен повідомити про це повноважний орган і при повідомленні ДКФМ про операції, що можуть мати підозру у відмиванні коштів, банки мають самостійно прийняти рішення про повідомлення чи неповідомлення про таку операцію. Ефективність такого підходу викликає сумніви, особливо серед категорії банків, що створюються для обслуговування невеликого кола клієнтів і, як правило, контролюються саме своїми основними клієнтами.

В теперішній час банки, що здійснюють діяльність на території України досить активно розвивають методи протидії відмиванню грошей через банківську систему. Сприяє цьому прихід на український ринок банків з іноземним капіталом із високорозвинених країн, оскільки саме ці банки мають достатньо розвинену структуру і високі стандарти протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Контролюючим органом у сфері ФМ у банках виступає Національний банк і за перевірками, що здійснюються ним, фіксуються порушення.

Так, для ДКФМ, інформація про підозрілі фінансові операції надходить від суб’єктів первинного ФМ, якими виступають [17]:

- банки;

- страхові та інші види фінансових установ;

- товарна, фондова та ін. біржі;

- ломбарди;

- казино;

- юридичні особи, які провадять будь-які лотереї;

- інвестиційні фонди;

- недержавні пенсійні фонди;

- поштові відділення;

- інші фінансові посередники.

Інформація від суб’єктів первинного ФМ може надходити по високошвидкісному з’єднанню, якщо відповідна установа підключена до загальної мережі ДКФМ, через Інтернет, використовуючи відповідні способи захисту інформації (брандмауери, антивіруси, обов’язкове шифрування тощо), чи на носіях електронної інформації, як то: дискети, цифрові диски та інші поширені носії даних. Інформація про фінансові операції може надходити до Уповноваженого органу також у паперовому вигляді з послідуючим скануванням, розпізнаванням і занесенням даних до електронної бази даних. Наступним кроком, після розшифровки і занесення до оперативної бази даних, отримана інформація проходить початкову обробку: вправлення наявних помилок і підготовка до формату, що може бути підданий електронній перевірці. Після цього до суб’єкта первинного ФМ надсилається повідомлення про прийняття отриманої від нього інформації. Після початкової обробки інформація проходить фільтрацію, що базується на спеціальних критеріях для ФМ по виявленню суб’єктів підозрілих операцій.

Після фільтрації інформації по фінансових операціях надходить до відділу зв’язків, де проходить початкову аналітичну обробку у ході якої, на основі відповідних критеріїв, проходить прийняття або неприйняття інформації, у другому випадку відсилається відповідний запит до суб’єкта первинного ФМ на додаткову або ж уточнюючу інформацію. До компетенції департаменту зв’язків ДКФМ також входить співробітництво з правоохоронними органами України та іншими міністерствами і відомствами.

На даний момент для підвищення ефективності і оперативності аналізу інформації ДКФМ створена Єдина інформаційна система (ЄІС), до якої входять:

- Державний комітет статистики;

- Державний комітет фінансових послуг;

- Міністерство фінансів;

- Державний комітет землевпорядкування;

- Держпідприємництво;

- Міністерство юстиції;

- Держзв’язок;

- Національний банк України (НБУ);

- Фонд державного майна;

- Міністерство економіки;

- ГоловКРУ;

- Служба безпеки України (СБУ);

- Міністерство внутрішніх справ (МВС);

- Державна митна служба;

- Державна податкова адміністрація (ДПА);

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

- Адміністрація Державної прикордонної служби.

2.2 Механізм діяльності банку з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

На державному рівні визначено систему фінансового моніторингу, як методу боротьби з відмиванням грошей, фактично весь комплекс заходів по боротьбі з відмиванням грошей у банку має назву «фінансовий моніторинг». Однак, на думку М.В. Колдовського, даний підхід є не повним, з точки зору розуміння суті механізмів протидії легалізації доходів банків. На даний момент система боротьби з відмиванням грошей банку може включати спектр заходів, що не можна назвати «фінансовим моніторингом», оскільки це більш вузьке поняття, що представляє з себе фінансовий моніторинг транзакцій клієнтів банку, а також проведення ідентифікації відповідно до законодавства [26, c. 9].

Фінансовий моніторинг транзакцій – це ланка у системі боротьби з відмиванням грошей, хоча дане направлення досить важливе, не потрібно ототожнювати систему боротьби з відмиванням грошей в банку лише з проведенням фінансового моніторингу транзакцій клієнта банку. Якщо розділити відносини клієнта з банком на два етапи: етап встановлення відносин і етап безпосереднього співробітництва клієнта і банку, то до першого етапу можна віднести роботи по ідентифікації клієнта, встановлення йому відповідного ступеня ризику та побудови стратегії банку по відношенню до цього клієнта, а до другого – безпосередньо моніторинг транзакцій клієнта. Моніторинг транзакцій клієнта повинен в себе включати не тільки перевірку операцій на належність до внутрішнього чи обов’язкового фінансового моніторингу, але і їх безпосередній зв’язок із бізнес-діяльністю клієнта банку [26, c. 10].

Наступним інструментом системи є тренування фахівців банку. Навчання за напрямом протидії легалізації доходів, які можна розділити на зовнішні навчання, що проводяться для фахівців відділу протидії легалізації доходів, а також навчання для працівників «фронт-офісу», що безпосередньо беруть участь у спілкуванні з клієнтами банку. Навчання для працівників відділу протидії легалізації доходів банку повинні проводитися за участі фахівців органів нагляду та інших структур, що взаємодіють із банками у питаннях протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Програми навчання для працівників «фронт-офісу», як правило, розробляються фахівцями відділу протидії легалізації доходів банку [24, c. 413].

Взаємодія із зовнішніми інститутами банку є тим інструментом системи попередження і протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в банку через який банк або отримує додаткову інформацію, або надає її стороні, що запитала, у межах встановлених законодавством, зокрема, Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Основний інструмент системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку – фінансовий моніторинг транзакцій, деякі науковці ототожнюють фінансовий моніторинг із системою попередження і протидії легалізації доходів, в банку. Не зменшуючи ролі даного інструменту системи, хочемо виділити фінансовий контроль транзакцій в окрему категорію. На наш погляд, така розбивка дозволить більш детально розділити функції складових елементів, виявити сильні і слабкі сторони системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку та знайти резерви для покращення роботи системи. Що стосується підходів до підвищення ефективності – то основним механізмом тут залишається розробка автоматизованих систем по виявленню операцій, що підпадають під фінансовий моніторинг. На даному етапі розвитку банківських інформаційних технологій, можна стверджувати, що існує достатня кількість програмних рішень, що задовольнять вимоги банків, однак, потрібно зауважити, що у всіх подібних систем рішення про повідомлення державного органу щодо тієї чи іншої операції повинно бути за відповідальним працівником. На наш погляд, саме фінансовий контроль транзакцій клієнта є основою для виконання принципу «знай операції свого клієнта».

Наступним інструментом системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку виступають навчальні програми, семінари, як для працівників відповідальних за функціонування системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку, так і працівників «фронт-офісу», що приймають безпосередню участь у взаємодії з клієнтами банку. Відповідно до національного законодавства в банку повинна бути затверджена програма навчання співробітників, а також, не рідше одного разу на рік працівники повинні відвідувати семінари з протидії відмиванню грошей в банках, що проводяться за участі співробітників Національного банку України, Державного комітету фінансового моніторингу, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, фахівців з країн, що мають значні досягнення у боротьбі з відмивання грошей, також запрошуються співробітники з банків, які мають значні досягнення у створенні систем з попередження і протидії легалізації доходів, в банку і які здійснюють свою діяльність на території України, тощо. Дані семінари, окрім свого прямого призначення, виконують ще одну позитивну функцію, а саме: фахівці з різних банків можуть зустрітися, обговорити «наболілі» питання чи виробити нові рішення, щодо деяких нестандартних ситуацій чи взаємодії з контролюючими органами тощо [24, c. 415].

Взаємодію із зовнішніми інститутами також виділимо в окремий інструмент системи, оскільки, на даний момент, дана взаємодія не обмежується лише передачею інформації про операції, що підпадають під фінансовий моніторинг. У даному напрямку банкам необхідно розвивати взаємодію із правоохоронними органами, мати доступ до бази втрачених паспортів, потрібно мати уніфіковані зовнішні списки шахраїв, тощо. Направлена на взаємодію суб’єктів державної системи боротьби з відмиванням грошей, створена ЄІС (Єдина інформаційна система) підтвердження, що даний напрямок є одним із пріоритетних.

Ідентифікація клієнтів банку, відповідно до законодавства, є лише частиною системи фінансового моніторингу банку. На нашу думку, ідентифікації клієнта на сучасному етапі відведена замала роль, особливо в реаліях українського сьогодення, де саме ідентифікація може стати дієвим механізмом у боротьбі з відмиванням грошей. Проводити ідентифікацію клієнта банку необхідно для зменшення не тільки ризику бути втягнутим в схеми відмивання грошей, а це не лише операційний ризик, а й ризик втрати репутації, але й для зменшення кредитних ризиків, при видачі кредиту, ідентифікація особи, що приймається на роботу, необхідна банку для зменшення ризику використання банку у фінансових махінаціях недобросовісними співробітниками, а «інсайдерські» посягання стають дедалі більш актуальними. Ідентифікація повинна проводитися і бізнес-партнерів банку, наприклад, орендодавців. Всі ці види проведення ідентифікації і будуть забезпечувати той комплекс політик, дотримуватися яких повинен банк: «знай свого клієнта», «знай клієнтів свого клієнта», «знай своїх співробітників», «знай своїх бізнес партнерів». Безсумнівно, недооцінена роль компоненту ідентифікації як на державному рівні, що зазначено в нормативно-правових документах, так і з боку банків, які обмежують себе лише нормативною базою, не роблячи дієвих кроків на шляху вдосконалення методик оцінки ризику клієнта можливості ним проводити операції з легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Роль проведення якісної ідентифікації клієнта недооцінена і з позиції проведення операцій з легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, так, згідно трьохфазної моделі відмивання, процес відмивання найбільш уразливий на першій стадії – розміщення злочинних доходів, тому якісно проведена ідентифікація з розумінням джерел доходів свого клієнта є необхідною умовою для створення ефективної системи попередження і протидії легалізації доходів, в банку [26, c. 13].

Також, зважаючи на те, що в реаліях теперішнього розвитку економічних відносин і широкого розповсюдження розрахунків у готівковій формі всередині держави, складаються умови при яких перетворювати готівкові грошові інструменти в безготівкові позбавлено сенсу, тому запозичені із розвинених країн системи контролю фінансових операцій і в повній мірі не адаптовані до українських умов можуть мати замалий ефект. Саме тому найчастіше в Україні предикативним злочином є ухилення від сплати податків підприємствами за допомогою офшорних територій і економічних зон з послабленим податковим контролем. В результаті вдалої маніпуляції розрахунками з підрядчиками, партнерами і дочірніми компаніями, що розташовані в офшорних юрисдикціях українські підприємства вдало «оптимізують» податкове навантаження, при чому, вивільнені, внаслідок таких дій, гроші конвертуються в готівку, що є процесом прямо протилежним відмиванню грошей. Фактично в Україні вся боротьба з відмиванням грошей перетворилася у боротьбу з «конвертаційними» центрами і для ефективного виявлення діяльності останніх повинні бути розроблені процедури ідентифікації, які б і оцінювали клієнтів банку враховуючи його діяльність, території на яких підприємство діє, проводили оцінку кінцевих вигодоодержувачів та продуктів банку, що запросило підприємство. На нашу думку, розробка механізмів саме в сфері ідентифікації клієнтів банку може бути найбільш ефективним засобом у боротьбі з відмиванням грошей.

Розроблення ефективних засобів боротьби в банківській системі можна умовно розділити на два рівня, до першого рівня віднести розробку нормативно-правової бази, яка допоможе ефективно протидіяти злочинам, впровадження уніфікованих правил бухгалтерського обліку в банках та уніфікація міжнародних правил, що дозволить убезпечити банки з більш жорсткими правилами від відтоку клієнтів. До другого рівня слід віднести безпосередньо розробки з протидії відмиванню грошей самого банку до яких віднести ефективні процедури ідентифікації клієнтів з знаходженням справжніх вигодоодержувачів проведення фінансових операцій, розробку і впровадження ефективних правил контролю підозрілих операцій з повідомленням про них фінансову розвідку країни [26, c. 14].

При розгляді конкретних підходів до контролю за розміщенням кримінальних фондів у фінансових установах, то науковці виділяють три основні моделі [23, c. 44]:

- система контролю, що передбачає обов’язкове повідомлення Уповноваженого органу про всі операції, які перевищують певну суму;

- система контролю, яка передбачає повідомлення про підозрілі операції;

- система контролю, що передбачає заборону великих угод з готівкою, оминаючи фінансового посередника.

Виділяючи переваги та недоліки кожної із моделей, слід зауважити, що у першому випадку з банку знімається тягар визначення підозрілості або ступеня підозрілості певної операції. Друга модель, не позбавлена такого тягаря, коли банк повинен на власний розсуд визначати ступінь підозрілості фінансової операції і приймати рішення про повідомлення чи неповідомлення про таку операцію фінансову розвідку країни. Однак, друга модель може бути ефективною за умови високорозвиненої банківської інфраструктури країни, коли банки не займаються обслуговуванням інтересів певної фінансової групи. Третя модель повинна впроваджуватися в кожній країні незалежно від вибору банками першої чи другої моделі, оскільки саме від розміру готівкових розрахунків пропорційно залежить і розмір тіньової економіки країни.

Розглядаючи побудову системи ФМ в банку слід відмітити класифікацію зроблену Барановським О.І., який розділив підходи, щодо організації проведення ФМ на наступні [23, c. 46]:

- принцип «знай свого клієнта», який означає тверді правила ідентифікації клієнтів;

- вимога до фінансових і не фінансових організацій про обов’язкове збирання і передачу інформації до компетентних органів;

- чітке визначення операцій, що підлягають контролю на предмет відмивання грошей:

1) визначення розміру операцій, що підлягають контролю на предмет можливого відмивання коштів;

2) характер операцій – у якості операцій, що теоретично можуть бути операціями по відмиванню грошей, як правило, виділяються нестандартні або заплутані операції.

В України є нормативно-правові акти, яким підкорюються банки, що здійснюють свою діяльність на території країни. Саме цими законними і підзаконними актами визначено правила контролю фінансових операцій.

Суб’єкти первинного ФМ, а у даному випадку це банки, повинні займатися виключно внутрішнім ФМ, який включає в себе окрім моніторингу операцій, що підлягають обов’язковому ФМ ще моніторинг додаткових операцій, що можуть бути пов’язані з відмиванням грошей. Однак, як показує практика, більшість українських банків, а особливо невеликих банків, з нерозвиненою системою ФМ, не надто навантажують себе виявленням операцій з відмивання за внутрішнім ФМ, оскільки 12 стаття ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», не виписує чітких операцій, які повинні підпадати під моніторинг, а віддає прийняття цього рішення на розсуд відповідальної особи, а, з іншого боку, у самого банку можуть виникнути претензії до працівника, який прийняв рішення по повідомлення ДКФМ, у разі втрати важливого клієнта [3].

Що стосується питання ідентифікації клієнта, то воно знаходиться дещо осторонь у системі внутрішнього ФМ банку. Закони України та нормативні акти, що регулюють це питання наступні:

Стаття 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [4], яка визначає коло суб’єктів яких необхідно ідентифікувати банку, іншими словами відповідає на питання: «Кого потрібно ідентифікувати?»

Стаття 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яка визначає набір реквізитів, що необхідні банківській установі для ідентифікації клієнта, або визначає порядок ідентифікації клієнта [3].

Постанова НБУ №189 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» [17], яка дещо дублює статтю 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» і деталізує порядок ідентифікації клієнта.

У випадку ідентифікації клієнта – фізичної особи все зводиться до формальної процедури визначення особи, для цього потрібно, якщо особа резидент, подати такий пакет документів: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо особа не є резидентом, тоді документи мають бути наступні: прізвище, ім'я, по батькові (у разі його наявності), дата народження, серія та номер паспорта (або іншого документа, який посвідчує особу), дата видачі та орган, який його видав, громадянство, місце проживання або тимчасового перебування.

Процедура ідентифікації юридичної особи, згідно нормативно-правових актів, включає визначення для резидентів: найменування, юридичної адреси, документів про підтвердження державної реєстрації (включаючи установчі документи, інформацію щодо посадових осіб та їх повноважень тощо), ідентифікаційного коду згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), реквізитів банку, в якому відкрито рахунок, та номер банківського рахунку. Для нерезидентів-юридичних осіб необхідно визначити: повне найменування, місцезнаходження та реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер банківського рахунку. Суб'єкту первинного ФМ надається також копія легалізованого витягу торговельного, банківського чи судового реєстру або засвідчене нотаріально реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи [17].

Хоча це є вичерпний перелік реквізитів необхідних для ідентифікації юридичної особи, однак, пункт 3.15 Постанови НБУ №189 говорить наступне: «З метою концентрації зусиль щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, на підставі всієї інформації і документів, що дають змогу ідентифікувати і вивчити клієнта – юридичну особу, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками істотної участі в цій юридичній особі, мають прямий або опосередкований вплив на неї, а також осіб, які мають право давати обов'язкові для юридичної особи вказівки або іншим чином мають змогу визначати її рішення (реальних власників) та отримують економічну вигоду від її діяльності» [17].

Тобто, процедура ідентифікації значно ускладнюється у випадку ідентифікації юридичної особи, оскільки окрім самою юридичної особи необхідно ідентифікувати всіх власників істотної участі, які можуть бути як юридичними так і фізичними особами. Вищевказана постанова не наводить який відсоток володіння юридичною особою необхідний для того, щоб це вважалося істотною участю. Однак, своє бачення на дану проблему НБУ зобразив наступним чином.

Згідно бачення НБУ банк повинен ідентифікувати всіх осіб, що мають прямий або опосередкований вплив. Так із власників, що прямо впливають на клієнта банку (перший рівень) банк повинен ідентифікувати всіх у кого частка участі складає 10% або більше. На послідуючих рівнях частка участі повинна бути 50 або більше відсотків, оскільки такий вплив уже буде ідентифікуватися як непрямий. На наш погляд, при існуючий системі організації ФМ в банку, а також нормативно-правовій базі, така робота може виявитися занадто затратною без принесення відповідного ефекту, більш реальним можна вважати бачення ДКФМ.

Ідентифікація осіб проходить за аналогічною схемою, тобто 10 або більше відсотків на першому рівні і 50 і більше на всіх послідуючих, але сама ідентифікація повинна проходити лише до третього рівня деталізації, що, з одного боку, дозволяє достатньо детально вивчити клієнта, а з іншого, не переводити марно часові і трудові ресурси банку.

Слід відмітити, що хоча у більшості випадків ідентифікації клієнтів схеми будуть співпадати, оскільки занадто розгалужені системи істотної участі зустрічаються досить рідко, у даному випадку слід використати більш гнучкий підхід до ідентифікації клієнтів

Такий підхід дозволить зекономити часові і трудові ресурси банку, оскільки для кожного клієнта немає необхідності визначати всіх суттєвих власників, то дана процедура повинна проводитись лише при виконанні однієї із умов визначених у блок-схемі.

Сучасний підхід до розуміння операцій клієнта називається KYC («knowyourcustomer»), або політики «знай свого клієнта» [33].

Ключовими елементами KYC є: політика прийняття нових клієнтів; визначення клієнтів; постійного моніторингу високоризикових рахунків; управління ризиками.

При політиці сприйняття нових клієнтів банк повинен виробити чіткі процедури і підходи при прийнятті рахунків клієнта на обслуговування, зробити розмежування клієнтів за ступенем ризикованості, особливо слід звернути увагу на країну походження, соціальний статус, стосунки з органами влади, пов’язані з ним рахунки, ділова активність тощо. Особлива увага повинна приділятися клієнтам з великими коштами на рахунках походження яких невідоме, а рішення про вступ у ділові стосунки з клієнтами з високою ризиковістю, має прийматися лише керівництвом банку.

Ключовою ланкою у загальній політиці «знай свого клієнта» – є ідентифікація клієнта. Згідно із Базельськими стандартами під визначенням «клієнта» розуміють [33]: фізичну чи юридичну особу з рахунком в банку або особу на чию користь даний рахунок ведеться; бенефіціари транзакцій, що здійснюються професійними посередниками; будь-яка фізична чи юридична особа, що пов’язана з фінансовою транзакцією і яка може нанести значну шкоду репутації чи фінансовому становищу банку. При ідентифікації клієнта банк повинен проводити як первинне і періодичне розпізнання, що, в першу чергу, залежить від ризикованості діяльності клієнта, так і непланову ідентифікацію, яка може ініціюватись у випадку суттєвих змін у документах чи характері використання рахунка клієнта.

Основним моментом у ідентифікації клієнта банку повинна стати ціль банку – зрозуміти характер діяльності свого клієнта та природу отримання грошових надходжень на його рахунки. Виходячи з вищевказаного банку не слід спрощувати процедуру ідентифікації при переведенні рахунка з іншого банку, який дотримується політики «знай свого клієнта» не зрозумівши причин проведення такої операції, оскільки існує ймовірність того, що попередній банк відмовив у обслуговуванні клієнту в зв’язку з неможливістю перевірки даних, що використовуються для ідентифікації клієнта.

Особливої уваги заслуговує пункт у рекомендаціях Базельського комітету «Рекомендовані клієнти» [33]. Відомо, що процедури детальної ідентифікації клієнтів з розгалуженою структурою, які до цього можуть бути ще нерезидентами, займатиме багато часу і може бути пов’язане з певними труднощами, особливо для невеликого банку. Втрата стратегічних клієнтів для невеликого банку може жорстко позначитися на економічних показниках банку, тому можна використати дані ідентифікації клієнта іншого банку, якщо даний клієнт користувався його послугами, або іншими «рекомендуючими особами», за умови, що вони дотримуються стандартів «знай свого клієнта». Що стосується рекомендуючих осіб, то це може бути створена на базі ДКФМ структура яка професійно веде реєстр ідентифікованих осіб, однак це може бути структурна одиниця державного масштабу створена за ініціативою банків. Однак, при проведенні ідентифікації клієнта не самим банком, а сторонньою структурою природно виникає питання, щодо якості проведення впізнання клієнта, оскільки в кінцевому випадку відповідальною виявиться установа у якій відкритий рахунок, тому методи повинні в повній мірі відповідати політиці «знай свого клієнта» і бути відкритими для установи яка отримує інформацію щодо ідентифікації клієнта, також на запит банку рекомендуюча особа повинна передавати всю первинну інформацію що стосується клієнта який походить ідентифікацію.

Окремо відмічені особи які займають високе політичне становище в країні, за рекомендацією Базельського комітету банкам слід приділяти особливу увагу при вході у ділові стосунки з такими особами, особливо у країнах з розвиненою корупцією, оскільки політичні діячі можуть використовувати своє політичне становище задля отримання хабарів чи розкрадання державного майна [33]. Дане зауваження слушне для країн у яких бізнес, а особливо великий бізнес, відокремлений від політики і керівництва країною на вищих щаблях влади. При адаптації даного пункту для України обов’язково виникнуть певні труднощі, оскільки в Україні певні політичні сили відстоюють окремі бізнесові інтереси і досить часто особа, що займає високе політичне становище в країні є власником певного банку. Ефективним способом впровадження даного пункту в життя буде відмова іноземних банків співпрацювати з установами, які не виконують усіх рекомендацій Базельського комітету. Такий спосіб виявиться достатньо дієвим з огляду на транснаціональну банківську систему України.

Третя складова правил «знай свого клієнта» – це постійний моніторинг рахунків і операцій клієнта є важливим аспектом при оцінці ризику клієнта. Банки повинні здійснювати не тільки постійний контроль і нагляд за операціями клієнта, а й розуміти суть операцій, що залежить від характеру діяльності клієнта, від його виробничих потужностей, розміру активів тощо. Невідповідність вищевказаних факторів з кількістю коштів, що проводяться по рахунках клієнта може свідчити про те що на цих рахунках проходить відмивання коштів. При виставленні оцінки ризику клієнта банк повинен враховувати результати постійного моніторингу операцій клієнта. Для того щоб правила банку відповідали вимогам «знай свого клієнта», для всіх рахунків повинні діяти системи для виявлення незвичайних або ж підозрілих схем діяльності.

Заключна частина рекомендацій стосується управління ризиками банку, що відповідають за організаційний аспект процедур «знай свого клієнта» банку. Особлива увага відводиться правилам та нормам, що відповідають за організацію виявлення підозрілих операцій, документування та повідомлення, якщо це необхідно, про них відповідним органам. Задля ефективного дотримання процедур «знай свого клієнта» рекомендується користуватися внутрішнім аудитом банку, що повинен здійснювати незалежну оцінку управління ризиками і контролю банку. У обов’язки внутрішнього аудиту, окрім періодичної оцінки дотримання процедур «знай свого клієнта», має ще входити профілактика можливих недоробок, критичних зауважень та навчання персоналу. Навчальні програми повинні бути різними для нових працівників банку та для працівників які вже працюють за правилами «знай свого клієнта». Співробітники «фронт-офісу», які безпосередньо працюють з громадськістю повинні навчатися за особливою програмою, що дозволить проявляти особливу обачність при обробці рахунків клієнтів на поточній основі і виявленню підозрілої діяльності. Програми, за якими навчаються працівники банку повинні завжди підтримуватися в актуальному стані і відповідати як національному законодавству так і сучасним тенденціям у боротьбі з відмиванням грошей. Важливим аспектом загальної політики банку має стати розуміння співробітниками банку важливість суворого дотримання правил «знай свого клієнта».

Правила «знай свого клієнта» достатньо детально описують процес організації проведення фінансового моніторингу в банку, однак, дані правила не враховують специфіки конкретно взятої країни, що безумовно знизить ефективність запропонованих заходів. Для України, як країни з досить високим рівнем корупції і тіньової економіки, а також недосконалою правовою системою, потрібна адаптація міжнародних рекомендацій за для ефективної і системної протидії використанню національної системи для відмивання грошей.

Оцінки наявної системи протидії відмиванню коштів, що вживаються банками в Україні, фахівці вважають як «досить ефективні», однак, загальні оцінки фінансової системи України не такі оптимістичні: «Финансовая система Украины теоретически может быть использована для перевода средств террористическим организациям из одной страны в другую». Тому фінансова розвідка планує розширити коло фінансових посередників до обов’язків яких буде входити надання інформації ДКФМ, до таких посередників відносяться: юристи, нотаріуси, аудитори, бухгалтери та ін. Завдяки таким діям планується підвищити ефективність протидії відмиванню коштів у загальній системі України.

Значно підвищить ефективність протидії відмиванню грошей реструктуризація наявної системи ФМ. Основним стрижнем при реструктуризації має стати політика «знай свого клієнта», ідентифікація клієнта та його моніторинг протягом всієї діяльності.

Таким чином, можна отримати наступні висновки:

- по-перше, при ідентифікації клієнта суб’єктом первинного ФМ законодавчо не визначено частку «істотної участі», що стає на заваді уніфікації правил ідентифікації клієнта. Хоча і НБУ і ДКФМ визначає, а банки підтримують таке значення, частку «істотної участі» на рівні 10% на першому рівні ідентифікації і більше 50% на послідуючих, даний рівень потрібно закріпити законодавчо в новій редакції базового закону;

- по-друге, в деяких випадках проведення ідентифікації клієнта до максимального рівня заглибленості може виявитися непотрібним, тому при підході до ідентифікації, потрібно користуватися гнучкими механізмами.;

- по-третє, банки повинні розуміти суть діяльності їх клієнтів, а не лише проводити моніторинг операцій без розуміння суті операції, це дозволить більш ефективно протидіяти операціям, що мають за мету відмивання грошей.

2.3 Методика оцінки ризику відмивання грошей у банківських установах

Ціль оцінки ризику легалізації доходів при здійсненні операції окремими підприємствами полягає, у тому, що, по-перше, отримати впевненість у дотриманні фінансовою установою законодавчих вимог протидії відмиванню грошей; по-друге, оцінити ризик відтоку активів за умов вжиття санкцій за порушення законодавчих вимог протидії відмиванню грошей; по-третє, оцінити репутаційний ризик для фінансової установи.

Дослідження міжнародного досвіду оцінки вразливості підприємств до відмивання грошей, дозволяє нам стверджувати, що процес оцінки ризику відмивання грошей повинен ґрунтуватись на аналізі якісних та кількісних показників діяльності підприємств фінансового сектору.

За загальноприйнятою практикою представлення рівнів послідовних дій, направлених на досягнення певної цілі, представимо порядок оцінки ризику відмивання грошей в трьохмірному форматі: етапи – найвищий рівень сукупності дій, стадії – групи певних дій в рамках певної стадії, дії – конкретні кроки, яких необхідно здійснити для досягнення цілей оцінки ризику відмивання грошей.

Синянським С.О. запропоновано наступний структурно-логічний порядок проведення оцінки ризику відмивання грошей [34, c. 18]:

Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи

Стадія 1.1. Оцінка середовища в якому функціонує фінансова установа

Стадія 1.2. Оцінка впливу суб’єктів на прийняття рішень менеджментом

Стадія 1.3. Оцінка цілей, задач та стратегій фінансової установи

Стадія 1.4. Оцінка ключових процесів у фінансовій установі

Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу

Стадія 2.1. Аналіз внутрішніх документів фінансової установи з питань фінансового моніторингу

Стадія 2.2. Оцінка результатів аналізу нормативного забезпечення фінансового моніторингу

Етап 3. Аналіз ключових процесів

Стадія 3.1. Аналіз ключових процесів, що вразливі для їх використання у відмивання грошей

Дія 3.1.1. Визначення ключових процесів шляхом аналізу фінансової звітності

Дія 3.1.2. Документування ключових процесів

Дія 3.1.3. Визначення слабких місць в процесах

Дія 3.1.4. Тест контролів або тест деталей

Дія 3.1.5. Тест зв’язків

Стадія 3.2. Оцінка результатів аналізу ключових процесів

Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу

Стадія 4.1. Аналіз повідомлень про операції, що підлягають фінансовому моніторингу

Стадія 4.2. Оцінка результатів аналізу стану взаємодії

Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення

Стадія 5.1. Аналіз програмно-технічного забезпечення

Стадія 5.2. Оцінка результатів аналізу стану програмно-технічного забезпечення

Етап 6. Завершення оцінки ризику відмивання грошей

Стадія 6.1. Розрахунок ризику відмивання грошей

Стадія 6.2. Підготовка акту для керівництва, власників, уповноважених органів

Розглянемо, запропоновані вище етапи, детальніше.

Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи. Даний етап методики, як це свідчить зарубіжна практика, має ще таке термінологічне визначення, як «розуміння бізнесу». Розуміння бізнесу необхідне для оцінки потенційної можливості менеджменту або бізнесу здійснювати або не перешкоджати відмиванню грошей. На цьому етапі ми можемо зрозуміти, як функціонує бізнес, в якому середовищі, слабкі місця та потенційні можливості для відмивання грошей. Розуміння бізнесу включає трьохмірну оцінку: середовище, в якому функціонує установа; стратегії фінансової установи. Саме це і визначає чотирьохстадійний аналіз діяльності [27, c. 75].

Стадія 1.1. Оцінка середовища в якому функціонує фінансова установа. Бізнес-середовище, в якому функціонує фінансова установа, забезпечує можливості по виявленню потенційних бізнес ризиків. Розуміння того, як працює фінансова установа на своєму ринку, та яким чином фактори бізнес середовища впливають на цілі, задачі та стратегію установи, допомагає оцінити бізнес-ризики та ризики, притаманні для рахунків фінансової установи.

Основними джерелами одержання необхідної інформації, як показав аналіз здійснення аудиту за міжнародними стандартами, можуть бути: а) попередній досвід перевірок фінансової установи; б) опитування працівників та керівництва фінансової установи; в) публікації та інформаційні матеріали; г) документи фінансової установи.

Стадія 1.2. Оцінка впливу суб’єктів на прийняття рішень менеджментом.На цій стадії необхідно визначити власників фінансової установи, встановити ключових власників/акціонерів, зрозуміти вплив власників на прийняття менеджментом управлінських рішень. Під впливом слід розуміти дії власників, які можуть мати ефект на цілі, задачі та стратегії діяльності фінансової установи.

Стадія 1.3. Оцінка стратегій фінансової установи. На даній стадії проводиться аналіз цілей, задач та ключових процесів, що відбуваються у фінансовій установі. Сама наявність цілей розвитку фінансової установи та сформульовані задачі досягнення цілей дозволяють зробити висновок про добре корпоративне управління. Аналізуючи завдання фінансової установи, можна визначити, чи вони: а) сумісні з цілями діяльності бізнесу; б) сумісні з вимогами та очікуваннями ключових власників бізнесу і відповідають визначеним внутрішнім та зовнішнім факторам; в) відповідають фінансовим та операційним аспектам; г) реагують на ризики та можливості.

Стадія 1.4. Оцінка ключових процесів. Виходячи з міжнародної практики вважаємо, що оцінка ключових процесів у фінансовій установі повинна здійснюватись у трьох основних напрямках (в залежності від виду процесів): а) управлінські процеси (формулювання місії, ризик менеджмент, контролінг тощо); б) бізнес процеси (розробка продукту, надання послуги тощо); в) допоміжні процеси (менеджмент персоналу, ведення бухгалтерського обліку тощо) [34, c. 19].

Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу . Сутність даного етапу полягає у визначенні ступеня забезпечення діяльності фінансової установи в площині здійснення цією установою моніторингу сумнівних операцій. Чинним законодавством України висуваються вимоги до наявності у фінансових установ внутрішніх документів, що регламентують процедури здійснення фінансового моніторингу. Внутрішні документи з питань здійснення фінансового моніторингу розробляються у відповідності з законами та нормативними документами та повинні враховувати особливості організаційної структури, технічних можливостей та видів фінансових послуг у фінансовій установі.

Стадія 2.1. Аналіз внутрішніх документів фінансової установи з питань фінансового моніторингу. Першочерговим нормативним документом при розробці внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу є Конституція України – основний закон держави. Аналіз документів, розроблених фінансовими установами, показує, що основним джерелом для розробки внутрішнього документа з питань фінансового моніторингу є нормативні документи регулятора. Звичайно, нормативні документи регуляторів розроблені у відповідності з законами, що націлені на боротьбу з відмиванням грошей. До основних законів Україні в сфері фінансового моніторингу можна віднести: а) Закон України «Про попередження та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [3]; б) Кримінальний Кодекс України (ст. 209 Особливої Частини) [2]; в) Закон України «Про банки і банківську діяльність» [4]; г) Закон України «Про фінансові послуги та ринки фінансових послуг» [7].

Аналіз внутрішніх документів з питань здійснення фінансового моніторингу повинен включати аналіз: а) наявності основних вимог та положень, що висуваються законодавчими та нормативними документами; б) наявності рекомендацій міжнародних організацій щодо протидії відмиванню грошей; в) власних розробок з питань здійснення фінансового моніторингу.

Стадія 2.2. Оцінка результатів аналізу нормативного забезпечення фінансового моніторингу.

Етап 3. Аналіз ключових процесів. Сутність даного етапу полягає в аналізі тих процесів, реалізація яких приносить компанії найбільший прибуток, та які можуть бути використані у відмиванні грошей. Процес – це цикл дій від ініціації до завершення по виконанню роботи або наданню послуги, який включає дії працівників, обіг документів та забезпечення ІТ. Ми можемо стверджувати, що процес це є операція, яку здійснює фінансова установа

Стадія 3.1. Аналіз ключових процесів, що вразливі для їх використання у відмивання грошей.

Виявлення ключових процесів починається з аналізу фінансової звітності та номенклатури операцій фінансової установи. При цьому при аналізі фінансової звітності великі залишки за балансовими статтями фінансової звітності, а також обороти за статтями доходів та витрат можуть вказати на процеси, які охоплюють такі статті. Вважається, що ключових процесів в компанії не буде більше десяти. Дуже важливо проаналізувати фінансову звітність компанії на предмет нетипових статей доходів та витрат, або нетипових для виду діяльності фінансової установи – балансових статей. Такі нетипові статті необхідно добре вивчити.

Стадія 3.2. Оцінка результатів аналізу ключових процесів. Оцінка результатів аналізу повинна здійснюватись із визначенням кількісної характеристики виявлених характеристик. Також на основі систематизації вже здійснених оцінок, які застосовуються аудиторськими компаніями в міжнародній практиці [34, c. 20].

Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу . Сутність цього етапу полягає у визначенні ступенів взаємодії фінансової установи в процесі здійснення моніторингу та виявлення сумнівних операцій з держаними суб’єктами діяльності по боротьбі з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом. В структурному плані цей етап поділяється на дві стадії, другий з яких є результуючим і полягає в оцінці стану такої взаємодії.

Стадія 4.1. Аналіз повідомлень про операції, що підлягають фінансовому моніторингу. Законодавством України встановлена вимога повідомляти Державному департаменту фінансового моніторингу про фінансові операції, що підпадають під обов’язковий та внутрішній фінансовий моніторинг. Необхідно проаналізувати записи в реєстрі сумнівних фінансових операцій та оцінити судження менеджменту про фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу.

Стадія 4.2. Оцінка результатів аналізу стану взаємодії.

Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення. Сутність цього етапу полягає в оцінці на основі аналізу інформаційного середовища необхідних для виявлення автоматичних контролів або спеціалізованих модулів програм, розроблених для протидії відмиванню грошей.

Стадія 5.1. Аналіз програмно-технічного забезпечення. Такий аналіз рекомендується проводити шляхом опитування працівників та керівництва компанії з метою дізнатися, чи використовує компанія спеціалізоване програмне забезпечення для збору, аналізу та повідомлення про сумнівні фінансові операції.

Стадія 5.2. Оцінка результатів аналізу стану програмно-технічного забезпечення. З методичної точки зору оцінка повинна здійснюватись на припущенні, що при наявності підстав можна вважати, що інформаційне середовище компанії налагоджене для протидії відмиванню грошей і є ефективним.

Етап 6. Завершення оцінки. Даний етап є узагальнюючий, і на ньому повинна здійснюватись комплексна, завершена оцінка ризику відмивання грошей на підприємствах фінансового сектору. В структурному плані цей етап поділяється на дві стадії: розрахунок ризику відмивання грошей та підготовка акту оцінки.

Стадія 6.1. Розрахунок ризику відмивання грошей. Ризик відмивання грошей – це комплексний показник вразливості внутрішньої системи фінансового моніторингу суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Враховуючи сутність цього, С.О. Синянський запропонував визначення ризику відмивання грошей (або, у термінах законодавчих норм України, легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом) визначення цього поняття за формулою [34, c. 19]:

(3.1.)

Стадія 6.2. Підготовка акту для керівництва, власників, уповноважених органів.Дана стадія є завершальною. Акт оцінки має обмежене коло користувачів і видається замовникам оцінки, власникам, менеджменту або державним органам [36, c. 7].

Підсумовуючи зазначемо, що в теперішній час банки, що здійснюють діяльність на території України досить активно розвивають методи протидії відмиванню грошей через банківську систему. Сприяє цьому прихід на український ринок банків з іноземним капіталом із високорозвинених країн, оскільки саме ці банки мають достатньо розвинену структуру і високі стандарти протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Контролюючим органом у сфері ФМ у банках виступає Національний банк і за перевірками, що здійснюються ним, фіксуються порушення.

На нашу думку, найоптимальнішим порядком проведення оцінки ризику відмивання грошей, є порядок, запропонований Синянським С.О.:

Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи

Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу

Етап 3. Аналіз ключових процесів

Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу

Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення

Етап 6. Завершення оцінки ризику відмивання грошей.

3. Участь банківських систем у протидії легалізації доходів, отриманих злочинних шляхом у зарубіжних країнах

3.1 Вимоги міжнародних організацій до національних систем протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

Першою міжнародною організацією створеною для боротьби з відмиванням грошей стала Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF) – створена у 1989 році країнами великої сімки, як міжурядовий орган боротьби з відмиванням грошей. На даний час FATF досить потужна організація яка виступає світовим координатором боротьби з відмиванням грошей і включає більше 30 країн: Аргентина, Австралія, Австрія, Бельгія, Бразилія, Канада, Данія, Країни Європейської комісії, Фінляндія, Франція, Германія, Греція, Об’єднані Арабські Емірати, Гонконг (Китай), Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Люксембург, Мексика, Королівство Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Російська Федерація, Сінгапур, Південна Африка, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, США. Основні задачі, що ставить перед собою Комісія наступні:

- контроль за виконанням 40 рекомендацій, а також 9 спеціальних рекомендацій FATF. Всі країни-члени FATF самостійно виконують рекомендації, при цьому контроль за їх виконанням 2х-рівневий: кожного року проходить самоаналіз, а також аналіз з боку іншої країни-учасниці FATF;

- розгляд тенденцій у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, і прийняття контрзаходів. Оскільки відмивання грошей знаходиться у постійному розвитку, тенденції якого необхідно постійно відслідковувати, то країни-члени постійно збирають і оброблюють найновішу інформацію, щодо сучасних методів відмивання грошей;

- розповсюдження ідеї боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, по всьому світу. Організація підтримує встановлення міжнародної системи протидії відмивання грошей, яка базується на збільшенні країн-учасниць FATF. Також, для збільшення ефективності протидії відмиванню грошей і протистоянню міжнародним злочинним угрупованням, створюються міжнародні регіональні організації за типом всесвітньо визнаної FATF. Завданням, що стоять перед даними організаціями є протидія відмиванню доходів та фінансуванню тероризму у відповідному регіоні, здійснення взаємних оцінок членів на відповідність вимогам 40 рекомендаціям FATF та 9 спеціальним рекомендаціям FATF, а також вивчення тенденцій і методів відмивання грошей саме для цього регіону.

На травень 2007 року FATF офіційно визнала 8 регіональних організацій, це:

- Карибська група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням доходів (КФФТФ);

- Азійсько-Тихоокеанська група по боротьбі з відмиванням доходів (АПГ);

- Спеціальний експертний комітет Ради Європи по оцінці заходів у сфері боротьби з відмиванням доходів («MONEYVAL»);

- Група Східної та Південної Африки по боротьбі з відмиванням доходів (ЄСААМЛГ);

- Група Південної Америки по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням доходів (ГАФІСУД);

- Євразійська група по протидії легалізації кримінальних доходів та фінансуванню тероризму (ЄАГ);

- Група Близького Сходу та Північної Америки по розробці фінансових заходів боротьби з відмиванням доходів (МЕНАФАТФ);

- Міжурядова група по розробці заходів боротьби з відмиванням доходів в Африці (ГІАБА).

Окрім вищеназваних організацій, існує поки офіційно не визнана FATF Група по боротьбі з відмиванням доходів у Центральній Африці (ГАБАК), а також Офшорна група банківських наглядів (ОГБС), яка виконує подібні до регіональних організацій функції і є офіційним спостерігачем у FATF [31, c. 54].

У методологічному плані основою розробки такої методики для оцінки української національної системи послужила методологія оцінки прийняття країнами Рекомендацій FATF, яка встановлювала загальні засади проведення перевірок та індикатори відповідності національної системи рекомендаціям Групи.

В червні 2003 року Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) (далі – Група) була прийнята нова редакція Сорока Рекомендацій FATF. На XIII пленарній сесії Групи було прийнято рішення про необхідність імплементації країнами Сорока Рекомендацій в новій редакції, та здійснення Групою оцінок прийняття Сорока Рекомендацій в новій редакції [21].

Для кожної Рекомендації було визначено чотири можливих рівня відповідності національної системи протидії. А саме, національна система протидії відмиванню грошей: відповідає рекомендації, загалом відповідає рекомендації, частково відповідає рекомендації, не відповідає рекомендації. У виняткових випадках Рекомендація може бути визначена як така, що не застосовується. Рейтинги ґрунтуються на ключових критеріях і мають наступні тлумачення [34, c. 12].

Структура Сорока Рекомендацій складається з чотирьох розділів, які згруповують рекомендації відносно різних складових національної системи протидії відмиванню грошей. Кожен із розділів складається з декількох секцій, які в свою чергу згруповують рекомендації [21].

Розділ А. Правові системи (включає 3 рекомендації).

Розділ B. Фінансові системи. Заходи, яких необхідно вжити фінансовим установам, суб’єктам нефінансового сектору і представникам деяких категорій професій, щоб запобігти відмиванню грошей та фінансуванню тероризму (включає 22 рекомендації).

Розділ С. Інституціональні системи. Інституціональні та інші заходи, які необхідні у системах для боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму (включає 9 рекомендацій).

Розділ D. Міжнародне співробітництво (включає 6 рекомендацій).

Як свідчить аналіз даних наведеної нижче таблиці (табл. 2.1.), національна система відповідає вимогам рекомендацій FATF за рейтингами відповідності таким чином: повністю відповідає 10 рекомендаціям; загалом відповідає 19 рекомендаціям; частково відповідає 7 рекомендаціям; повністю не відповідає 3 рекомендаціям; до національної системи не застосовується одна рекомендація.

Таблиця 2.1. Оцінка відповідності національної системи України вимогам FATF в структурі рейтингів відповідностям (кількість рекомендацій)

Рейтинг відповідності Розділ рекомендацій FATF Всього

А

(правові системи)

B

(фінансові системи)

C

(інституційні системи)

D
(міжнародне співробітництво)
Відповідає рекомендації 1 5 3 1 10
Загалом відповідає рекомендації 2 8 4 5 19
Частково відповідає рекомендації 5 2 7
Не відповідає рекомендації 3 3
Рекомендація не застосовується 1 1
Всього 3 22 9 6 40

Рекомендації, що не виконуються Україною або виконуються частково, в основному зосереджені в Розділі В Сорока Рекомендацій FATF – «Фінансові системи».

FATF-модель ґрунтується на вивченні методів кількісного аналізу, що використовуються Держказначейством США при проведені оцінок дотримання вимог законодавства до фінансової звітності підприємств, та Офшорною групою банківських спостерігачів при оцінці прийняття учасниками групи рекомендацій щодо здійснення банківських операцій.

Розділ А Сорока Рекомендацій щодо вимог до правових систем, що охоплює 2 секції та 3 рекомендації, виконується на 83%. Це найбільший показник по розділах. Такій результативності спряла криміналізація злочину відмивання грошей в Україні, визначення кримінальної, адміністративної та цивільно-правової відповідальності для фізичних та юридичних осіб за здійснення злочинів з відмивання грошей або недотримання вимог законодавства з питань протидії відмиванню, а також чітко визначені законодавством заходи конфіскації, стосовно злочинів з відмивання грошей та інших предикатних злочинів.

Розділ В Сорока Рекомендацій щодо вимог до фінансових систем включає 5 секцій та 22 рекомендації. Розділ виконується на 68%, що згідно з міжнародними вимогами є недостатнім для ефективної системи протидії відмиванню грошей. На результат в основному вплинуло невиконання (повна невідповідність) трьох рекомендацій. Зокрема Рекомендації №6 (щодо вимог про належну увагу до високопоставлених політичних осіб), Рекомендації №20 (щодо необхідності встановлення контролю над використанням для цілей відмивання грошей визначених категорій нефінансових установ та професій) та Рекомендації №22 (щодо дотримання вимог національної системи протидії закордонними філіями фінансових установ). Також на оцінку вплинула часткова відповідність Рекомендаціям №7, №12, №16, №24 та №25. В свою чергу, повністю відповідала національна система протидій відмиванню грошей Рекомендації №10 (щодо необхідності зберігання документів за фінансовим моніторингом протягом п’яти років), Рекомендації №11 (щодо наявності мінімального переліку критеріїв сумнівності фінансових операцій), Рекомендації №14 (про юридичний захист осіб, що за умов виконання фінансового моніторингу, розкрили комерційну та/або банківську таємницю), та Рекомендації №21 (про підвищену увагу до фінансових операцій з установами, походженням з країн, що не виконують або недостатньо виконують рекомендації міжнародних організацій щодо побудови національної системи протидії відмиванню грошей).

Розділ С Сорока Рекомендацій щодо вимог до інституціональних систем, що включає дві секції і 9 рекомендації, виконується на 78%, що є достатнім показником. На результат в основному вплинула відповідність рекомендаціям по створенню органу фінансової розвідки і залучення інших правоохоронних органів до протидії відмиванню грошей (Рекомендація №27); визначення повноважень правоохоронних органів, що задіяні у протидії відмиванню грошей (Рекомендація №28), встановлення співробітництва між правоохоронними органами (Рекомендація №31). Негативно вплинули на оцінку по розділу недостатнє фінансове та ресурсне забезпечення компетентних органів з питань протидії відмиванню грошей (Рекомендація №30) та вимоги про підготовку та опублікування аналітичних та статистичних матеріалів органом фінансової розвідки (Рекомендація №32).

Розділ D Сорока Рекомендацій щодо вимог до міжнародного співробітництва включив дві секції та 6 рекомендацій, яким національна система загалом відповідала на 79%. На результат вплинуло повна відповідність Рекомендації №37 в частині надання юридичної допомоги при розслідуванні злочинів з відмивання грошей в інших країнах, а також відповідність іншим рекомендаціям завдяки змінам, що внесені в законодавство України, у зв’язку з ратифікацією Віденської Конвенції ООН від 1989 року, Конвенції Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» №141 від 1990 року [8], та Директиви Європейського Економічного Співтовариства «Про запобігання використанню фінансової системи для цілей відмивання грошей» №91/308/ЄЕС.

В цілому українська національна система протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, на 73% відповідає міжнародним вимогам, що сформульовані в Сорока Рекомендаціях FATF. За міжнародними визначеннями, це оцінка задовільно. Тобто система протидії відмиванню в країні встановлена, але її ефективність вимагає доопрацювання та удосконалення. У випадку з Україною ми визначили, що найбільш слабким місцем національної системи протидії є невідповідність вимогам FATF фінансової системи країни відносно можливості боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом.

Проведений аналіз відповідності національної системи дозволив сформулювати конкретні недоліки, які вимагають для їх вирішення як політичної волі, так і наукових розробок у сфері економіки, фінансів та права. Виявлені недоліки виявилися наступними:

· відсутність нормативно регламентованих механізмів обміну інформацією між фінансовими установами (Рекомендація 4);

· відсутні вимоги щодо виявлення джерел походження коштів вигідних власників або вигодоодержувачів (Рекомендація 5);

· звужені сектори, до яких нормативно визначаються вимоги щодо отримання фінансовими установи у своїх клієнтів інформації про цілі та наміри ділових відносин; такі вимоги визначені тільки для банків, решта фінансових установ не охоплені такою вимогою (Рекомендація 5);

· не акцентується на законодавчому рівні необхідність виявлення підвищеної уваги до таких клієнтів або ділових відносин як нерезиденти, приватна банківська справа, трасти, компанії що випускають акції на пред’явника (Рекомендація 5);

· не розроблені механізми управління ризиками при проведені ідентифікації клієнтів фінансової установи після здійснення фінансової операції (Рекомендація 5);

· не реалізовані вимоги рекомендацій щодо створення механізму покладання на третіх осіб при реалізації заходів належної уваги до клієнтів (Рекомендація 9);

· формально не сформульовано спеціальні вимоги до ідентифікації клієнтів для визначених категорій нефінансових установ та професій (Рекомендація 12);

· не встановлено зобов’язання звітувати про підозрілі операції незалежно від того, чи включає операція податкові питання (Рекомендація 13);

· звужена сфера застосування тестування внутрішньої системи на рівні підприємств. Вимоги до аудиторського тестування внутрішньої системи закріплені тільки за банками, і стосуються тільки тестувань на відповідність чинному законодавству (Рекомендація 15);

· необхідно розробити механізми, за яким фінансові установи були б впевнені, що їх закордонні банки-респонденти не дозволяють користуватися своїми рахунками банкам-оболонкам (Рекомендація 18);

· відсутня система, в якій банки, інші фінансові установи та посередники повідомляли б про всі внутрішньодержавні та міжнародні операції з готівкою, які перевищують встановлену суму, у центральне національне агентство, яке має у розпорядженні комп’ютерну базу даних (Рекомендація 19);

· відсутні вимоги щодо проведення оцінок систем протидії відмивання грошей в різних країнах (для оцінки фінансовими установами своїх контрагентів) або офіційних бюлетенів Державного департаменту фінансового моніторингу (Рекомендація 21);

· відсутня нормативна вимога щодо необхідності забезпечення фінансовими установами дотримання їх закордонними філіями вимог національного законодавства та Рекомендацій FATF (Рекомендація 22);

· вимагають вдосконалення заходи перешкоджання прийняттю на роботу осіб, щодо яких є підозра про їх пов’язаність із злочинними або терористичними угрупуваннями (Рекомендація 23);

· необхідно сформулювати вимоги, які б запобігали участі злочинців в управлінні або володінні істотною участю в казино (Рекомендація 24);

· для визначених категорій нефінансових установ та професій не розроблено спеціальних рекомендацій відповідності національній системі протидії відмиванню грошей, регуляторів для таких суб’єктів не визначено (Рекомендація 24);

· не розроблено типології відмивання грошей для більшості фінансових установ та визначених категорій нефінансових установ та професій (Рекомендація 25);

· не розроблено зворотній зв’язок компетентних органів з фінансовими установами, визначеними категоріями нефінансових установ та професій, фізичними та іншими юридичними особами (Рекомендація 25);

· необхідно зобов’язати Державний департамент фінансового моніторингу випускати періодичні звіти, що містили б статистику, типології та інформацію щодо діяльності ОФР (Рекомендація 26);

· необхідно розглянути можливість створення фонду конфіскованих активів для депонування всіх або частини конфіскованих активів, що використовувалися б для забезпечення правоохоронних органів, розвитку охорони здоров’я, освіти або інших цілей (Рекомендація 38).

Проведений вище аналіз та виявленні недоліки формують подальшу наукову направленість роботи, що буде сконцентрована на удосконаленні фінансового сектора національної системи протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом.

Таким чином, першою міжнародною організацією створеною для боротьби з відмиванням грошей стала Financial Action Task Force on Money Laundering (FATF) – створена у 1989 році країнами великої сімки, як міжурядовий орган боротьби з відмиванням грошей.

Основні задачі, що ставить перед собою Комісія наступні:

- контроль за виконанням 40 рекомендацій, а також 9 спеціальних рекомендацій FATF. Всі країни-члени FATF самостійно виконують рекомендації, при цьому контроль за їх виконанням 2х-рівневий: кожного року проходить самоаналіз, а також аналіз з боку іншої країни-учасниці FATF;

- розгляд тенденцій у сфері боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, і прийняття контрзаходів. Оскільки відмивання грошей знаходиться у постійному розвитку, тенденції якого необхідно постійно відслідковувати, то країни-члени постійно збирають і оброблюють найновішу інформацію, щодо сучасних методів відмивання грошей;

- розповсюдження ідеї боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, по всьому світу. Організація підтримує встановлення міжнародної системи протидії відмивання грошей, яка базується на збільшенні країн-учасниць FATF.

В цілому українська національна система протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, на 73% відповідає міжнародним вимогам, що сформульовані в Сорока Рекомендаціях FATF. За міжнародними визначеннями, це оцінка задовільно. Тобто система протидії відмиванню в країні встановлена, але її ефективність вимагає доопрацювання та удосконалення. У випадку з Україною ми визначили, що найбільш слабким місцем національної системи протидії є невідповідність вимогам FATF фінансової системи країни відносно можливості боротьби з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом.

3.2 Протидія відмиванню доходів, отриманих незаконним шляхом у зарубіжних країнах

Метою відмивання грошей та пов’язаних з цим значної кількості злочинних дій є отримання прибутку окремою особою або групою людей, які здійснюють цей злочинний акт. Відмивання грошей – це процес, який дозволяє приховати незаконне походження таких грошей. Цей процес має надзвичайно важливе значення, оскільки він дозволяє злочинцям користуватися своїм прибутком без створення загрози для джерела таких прибутків.

Незаконна торгівля зброєю, а також діяльність організованої злочинності, в тому числі, наприклад, торгівля наркотиками та проституція, можуть породжувати велетенські суми. Схеми розтрат, інсайдерської торгівлі, хабарництва та комп’ютерного шахрайства також можуть дати значний прибуток і породити стимули до «легалізації» отриманих нечесним способом грошей шляхом відмивання грошей.

Коли кримінальна діяльність породжує значні прибутки, окрема особа або група осіб, задіяних у ній, повинні знайти спосіб здійснення контролю коштів так, щоби не привертати увагу до діяльності, яка є їх джерелом, або до осіб, що беруть участь у такій діяльності. Злочинці досягають цього шляхом приховування джерел, зміни форми або переміщення коштів туди, де менша ймовірність привернути до них увагу.

По мірі зростання усвідомлення політичної загрози для нашого суспільства зі сторони організованої злочинності, все більш підвищена увага приділяється можливості успішної боротьби з організованою злочинністю, ціллю якої є великі суми грошей, створені в результаті такої діяльності, бо гроші є основною метою та життєдайною кров’ю злочинності.

Рада міністрів та Європейський парламент закликали до додаткових заходів, аби підсилити заходи Європейського Співтовариства по боротьбі з відмиванням грошей. Від часу прийняття Директиви у 1991 році еволюціонувала як загроза відмивання грошей, так і реакція на цю загрозу. Комісія за підтримки Європейського парламенту та держав-членів ЄС вважає, що ця реакція повинна вдосконалюватись.

Європейський Союз не одинокий у проведенні активної кампанії проти відмивання грошей. Створення ефективної глобальної кампанії проти відмивання грошей знаходить всебічну підтримку у світі. Не будуть обмежувальними за природою та перешкодою лібералізації, успішні заходи проти відмивання грошей в дійсності є важливою передумовою посилення міжнародної торгівлі та бізнесу, лібералізації фінансового ринку та вільного руху капіталу при оптимальних умовах.

Аналогічно як Директива 1991 року у порівнянні з 40 рекомендаціями FATF пішла далі, вимагаючи обов’язкового інформування компетентних органів про підозрілі операції, Європейський Союз повинен продовжувати запроваджувати високий стандарт у державах-членах Союзу, щоб отримати або і перевищити очікуваний ефект від вдосконалення 40 рекомендацій FATF, 1996 року. ЄС може показати шлях пошуку та активного залучення певних професій до боротьби з відмиванням грошей у фінансовому секторі. Тоді Директива ЄС буде залишатись провідним міжнародним інструментом у боротьбі з відмиванням грошей. Як важлива частина спільного досвіду, розроблені ЄС правила запобігання відмиванню грошей, будуть становити стандартний набір для країн, що хочуть стати членами ЄС, та для інших країн, з якими Союз співпрацює у даній галузі.

Проаналізуємо які заходи протидії відмиванню грошей запровадили країни-члени ЄС:

- Бельгія

Карний Кодекс (Стаття 505) охоплює відмивання коштів від будь-яких кримінальних злочинів. Спеціальне законодавство у сфері відмивання грошей (Закон від 11–1–1993 із змінами та доповненнями) охоплює відмивання грошей, пов'язаних із злочинами, що включають: тероризм, організовану злочинність, торгівлю наркотиками, нелегальну торгівлю зброєю та іншими товарами, торгівлю незаконної робочою силою, торгівлю людьми, проституцію, незаконне використання гормонів щодо тварин, торгівлю органами людського тіла, шахрайство, що шкодить фінансовим інтересам ЄС, організоване шахрайство в великих масштабах у сфері оподаткування, корупцію державних службовців, порушення інвестиційного законодавства, обман, утримання заручників, крадіжки або вимагання грошей, насилля або погрози, а також банкрутство, що носить шахрайський характер.

- Данія

Акт Данії Про відмивання грошей стосується активів, що виникли внаслідок порушення Кримінального Кодексу (тобто в результаті всіх злочинів). Проте згідно із законодавством Данії «відмивання грошей» не є окремим порушенням, а розглядається у двох розділах Кримінального Кодексу, що стосуються «отримання» грошей – S 191 (а), згідно з якими порушенням закону вважається отримання прибутку внаслідок порушення законодавства щодо використання наркотичних речовин відповідно до S 191 та S 284, у якому порушенням вважається отримання прибутків або сприяння іншим особам у отриманні прибутків від крадіжок, неправомірне присвоєння знайдених речей, розтрати, шахрайства, комп'ютерного шахрайства, порушення довіри, вимагання грошей, шахрайські дії проти кредиторів, контрабанда у особливо великих масштабах та грабіжництво.

- Німеччина

Відмивання грошей є кримінальним злочином відповідно до Розділу 261 Кримінального Кодексу (відмивання грошей; приховування незаконно отриманих коштів). Відмивання грошей означає такі злочини:

· всі основні види злочинів (Verbrechen), тобто всі злочини, які тягнуть щонайменше один рік ув'язнення, наприклад, торгівля людьми у значних масштабах, викрадення та укриття, а також незаконна торгівля наркотичними речовинами та зброєю;

· всі менш серйозні злочини (Vergehen) відповідно до Розділу 29, підрозділу 1, першого положення №1 Акту Про наркотичні речовини (Betaubungsmittelgesetz) або Розділу 29, підрозділу 1 Акту про контроль товарів споживання (Grundstoffuberwachungsgesetz), зокрема незаконна торгівля наркотичними речовинами та наркосировиною (термін «Vergehen» означає злочин, що тягне за собою мінімальне покарання у вигляді ув'язнення строком менш ніж один рік або стягнення штрафу);

· певні «Vergehen,» що включають злочинні дії пов'язані з власністю, шахрайство, підробку документів та корупцію, вчинені на комерційній основі членами бандитського угрупування, створеного з метою постійного здійснення таких злочинів (наприклад, комерційне та організоване шахрайство);

· всі Vergehen, вчинені членами кримінального угрупування у значенні, передбаченому у Розділі 129 Кримінального Кодексу (наприклад, вимагання грошей, звідництво та незаконні азартні ігри).

16 січня 1998 р. Бундестаг прийняв законопроект, покликаний посилити боротьбу з організованою злочинністю в т.ч. з організованою економічною злочинністю. Це значно розширить перелік визначених злочинів, особливо у сфері організованої злочинності.

- Греція

Закон Греції Про відмивання грошей охоплює торгівлю наркотиками та зброєю, розбійні напади, шантаж, викрадення дітей, викрадення майна в особливо великих масштабах, розтрату або шахрайство, нелегальну торгівлю предметами антикваріату, захоплення вантажу або судна, нелегальну торгівлю тканинами або органами людського тіла, контрабанду, злочинні дії з предметами, що містять радіаційні речовини, проституцію, нелегальні азартні ігри.

- Іспанія

У статті 301 Карного Кодексу про відмивання грошей йдеться у розділі, який охоплює сферу отримання прибутків внаслідок здійснення злочинів. Воно стосується всіх серйозних злочинів (будь-яких злочинів, що тягнуть за собою ув'язнення протягом більш ніж 3 років). Злочин вважається особливо важким, якщо він пов'язаний з торгівлею наркотиками.

Закон Іспанії Про відмивання грошей (від 23–12–19933) має за мету боротьбу проти відмивання грошей, отриманих в результаті здійснення організованого злочину, тероризму та торгівлі наркотиками.

- Франція

Закон №96–392 від 13–5–1996, який є доповненням до Карного Кодексу, розширив перелік злочинів з відмиванням грошей і відтоді до таких грошей належать кошти, отримані в результаті здійснення всіх видів злочинів («crimes» або «délits»).

- Ірландія

Акт кримінального законодавства 1994 р. визначає як злочин відмивання грошей, отриманих внаслідок «торгівлі наркотиками або отриманих в результаті іншої кримінальної діяльності.»

- Італія

Законом 328/1993 внесено зміни до статей 648біс та тер Кримінального Кодексу, внаслідок чого злочинним вважається відмивання грошей, отриманих в результаті всіх навмисних кримінальних дій («tutti i dellitti non colposi»).

- Люксембург

Чинне законодавство охоплює лише відмивання грошей, пов’язане із торгівлею наркотиками.

Втім, законопроект, який наразі розглядається в Парламенті Люксембурга, передбачає розширення переліку визначених злочинів і включатиме будь-який злочин (який тягне за собою ув'язнення протягом більш ніж 5 років), а також порушення («délits»), пов'язані з організованою злочинністю, а також певні порушення законодавства, зокрема проституцією, розтління молоді, а також із зброєю та військовим спорядженням.

- Нідерланди

Визначення злочину отримання у Кримінальному Кодексі (Статті 416–417біс) коштів охоплює кошти, отримані в результаті будь-якого тяжкого злочину («misdrijf»).

- Австрія

У Карному Кодексі Австрії (Статті 165 та 278а) злочином вважається відмивання будь-яких коштів, отриманих внаслідок скоєння тяжкого злочину, а саме всіх злочинів («Verbrechen»), які, згідно із Статтею 17 (1) Кримінального Кодексу, тягнуть за собою покарання у вигляді ув'язнення упродовж 3 років.

- Португалія

Згідно з Декретом 15/93 торгівля наркотиками та наркосировиною вважається кримінальним злочином, так само, як і відмивання грошей. Декретом 313/93 було введено директиви щодо відмивання грошей у законодавство Португалії, а Декретом 325/95 було розширено перелік заздалегідь визначених злочинів і включено до нього торгівлю зброєю, викрадення дітей, проституцію, корупцію та різноманітні тяжкі економічні та фінансові злочини.

- Фінляндія

У Карному Кодексі Фінляндії злочинами, тобто пов'язаними із відмиванням грошей (термін «відмивання грошей» не використовується) вважаються кошти, отримані внаслідок здійснення будь-яких злочинів.

- Швеція

Злочином вважається відмивання грошей, отриманих в результаті здійснення серйозного злочину. У Главі 9 Карного Кодексу Швеції про приховування викраденого майна стверджується, що злочином вважається умисне або не умисне відмивання грошей, отриманих в результаті будь-якого серйозного кримінального злочину, що тягне за собою покарання у вигляді ув'язнення терміном більш ніж 6 місяців. Співучасть у відмиванні грошей також вважається злочином. Втім, термін «відмивання грошей» у Карному Кодексі не використовується.

- Велика Британія

У базовому законодавстві немає загального визначення терміну «відмивання грошей.» Фактично злочином вважається відмивання коштів, отриманих внаслідок скоєння тяжкого злочину. Сюди включається торгівля наркотиками, тероризм, крадіжки та шахрайство, грабіжництво, підробка та виготовлення фальшивих документів тощо, незаконний прийом депозитів, шантаж і вимагання грошей (в основному будь-яка поведінка, яку можна вважати такою, що «підлягає судовому переслідуванню» у Великій Британії).

Проаналізуємо діяльність не фінансового сектора, яку охоплює законодавство країн-членів ЄС у сфері відмивання грошей

В багатьох країнах-членах ЄС законодавство у сфері боротьби з відмивання грошей уже охоплює професії та види діяльності не фінансового сектора або ж розроблено законопроекти, що передбачають таке розширення сфери їхньої дії.

- Бельгія

Законопроект передбачає розширення сфери дії закону і охоплення таких професій як нотаріуси, судові пристави («huissiers de justice»), бухгалтери та аудитори, агенти з нерухомості, казино та охоронні фірми, що перевозять гроші.

- Франція

Всі особи, які займаються наданням консультацій щодо операцій, які мають відношення до руху грошових коштів, здійснюють такі операції або контроль за ними, зобов'язані повідомляти компетентні органи про будь-які відомі їм операції, пов'язані з відмиванням грошей. Певні обмеження також накладаються на операції з грошовими коштами (такі як … купівля автомобілів).

- Італія

Операції на суму понад 20 мільйонів італійських лір повинні здійснюватися через фінансових посередників. Нове законодавство, прийняте в 1997 р., передбачає прискорену процедуру, завдяки якій не фінансові види діяльності можуть підпадати під законодавство, спрямоване на боротьбу з відмиванням грошей.

- Люксембург

Закон передбачає розширення переліку відповідних видів діяльності та професій і включатиме казино, азартні ігри, аудиторів та нотаріусів.

- Нідерланди

Казино. Нотаріуси заявили про добровільний намір повідомляти компетентні органи про вельми підозрілі операції, які свідчать про серйозні випадки відмивання грошей. Правники та бухгалтери вже взяли на себе такі добровільні зобов'язання.

- Португалія

Казино, агенти з нерухомості (брокери та дилери), компанії, що здійснюють управління нерухомим майном або компанії, що займаються організацією азартних ігор та лотерей, дилери, які займаються антикварними виробами або витворами мистецтв, ювеліри, дилери літаків, суден та автомобілів.

- Фінляндія

Законопроект поширюватиме свою дію на казино, букмекерські контори та агентів з нерухомості.

- Велика Британія

Базове законодавство поширюється на всіх фізичних осіб. Регулювання у сфері відмивання грошей охоплює всіх фізичних осіб та установи, включаючи правників та бухгалтерів, які працюють у банківській сфері, у сфері інвестицій або страхування.

Провідною країною по нагляду за дотриманням законності у сфері грошових потоків та протидії відмиванню коштів є США. Розглянемо як це забезпечується.

Кілька федеральних структур несуть відповідальність за дотримання законності у сфері відмивання грошей та виконання вимог Закону «Про банківську конфіденційність» стосовно обліку та повідомлення відповідної інформації.

Відповідно до 18 U.S.С. 1956 та 1957, Міністерство фінансів та Міністерство юстиції США – головні державні відомства, що відповідають за забезпечення законності у боротьбі з відмиванням грошей.

Міністр фінансів, за допомогою свого заступника, контролює діяльність міністерства по дотриманню законності у боротьбі з відмиванням грошей. До цієї діяльності залучені наступні підрозділи міністерства: Відділ систем боротьби з фінансовими злочинами (СБФЗ), Відділ кримінального розслідування Служби внутрішніх доходів (КР-СВД), Митна служба США (МС), Служба розвідки США (СР) та Управління алкогольно-табачних виробів та вогнепальної зброї (УАТВЗ).

Відділ систем боротьби з фінансовими злочинами (СБФЗ) розробляє, контролює та запроваджує заходи по запобіганню та виявленню злочинів з відмивання грошей. СБФЗ об’єднує управління органів правопорядку, фінансові та регулятивні структури в єдину систему обміну інформацією. Використовуючи дані, отримані від банків та інших фінансових установ згідно вимог Закону «Про банківську конфіденційність», СБФЗ є своєрідною кліринговою системою, що сприяє обміну різноманітною інформацією з проблеми відмивання грошей, і це допомагає слідчим органам вийти на слід злочинних елементів та їхніх кримінальних доходів. СБФЗ також надає органам правопорядку тактичні розвідувальні дані та аналітичну підтримку. Відділ СБФЗ опрацьовує дані, отримані за законом ЗБК, та порівнює їх з даними, що надходять до органів правопорядку від інших урядових та державних структур, та представляє результати у формі аналітичних звітів, які допомагають органам правопорядку у проведенні розслідувань та розробці нових методів боротьби з відмиванням грошей.

Виконання вимог про облік інформації та подання повідомлень згідно Закону «Про банківську конфіденційність» є важливою складовою програми боротьби з відмиванням грошей. Численні виконавчі установи та незалежні агенції стежать за тим, щоб банки та інші юридичні і фізичні особи дотримуватися цих вимог, включаючи державні органи регулювання діяльності банків, Комісію з цінних паперів та бірж, Відділ інспектування Служби внутрішніх доходів. Допомогу також надають інші структури та установи, включаючи Комісію з ф’ючерсних операцій у торгівлі, шляхом обміну інформацією та інших спільних заходів.

Велике значення щодо вдосконалення міжнародного співробітництва у сфері боротьби з фінансовими злочинами та порушенням законодавства надається «Великою сімкою «[279]

На Самміті у Денвері було ухвалено звернення до країн посилити міжнародне співробітництво між органами правопорядку та органами регулювання фінансової діяльності, у сфері боротьби з фінансовими злочинами та порушенням законодавства. З метою запровадження необхідних перетворень у цих галузях і вдосконалення обміну інформацією на міжнародному рівні як у спонтанному режимі, так і у відповідь на конкретний запит, країни «Великої сімки «взяли на себе зобов’язання дотримуватися таких основних принципів та зобов’язань.

Особливо великої уваги заслуговує співпраця між органами фінансової розвідки. Директива передбачає, що країни-члени ЄС повинні призначити орган або органи, які здійснюватимуть прийом повідомлень про підозрілі операції. Такі органи часто називаються органами фінансової розвідки або ОФР. Втім, у різних країнах-членах ЄС такі органи називаються по-різному: деякі є адміністративними або посередницькими органами, водночас інші наділені повноваженнями поліцейського або судового характеру, або ж змішану природу:

Посередницький орган: Бельгія, Фінляндія (FSA), Франція, Греція, Італія, Нідерланди, Іспанія

Установа, наділена повноваженнями поліції: Австрія, Фінляндія (MLID), Німеччина, Ірландія, Швеція, Велика Британія

Судові повноваження має відповідний орган таких країн: Люксембург, Португалія. Орган, що має змішані поліцейські та судові повноваження: Данія

Органи фінансової розвідки – ОФР (підрозділи фінансової розвідки – ПФР): по перше, забезпечують швидкий обмін інформацією між банківськими установами та правоохоронними органами; по друге, співпрацю між правоохоронними органами різних країн світу; по – третє, співпрацюють з аналогічними структурами по розкриттю економічних злочинів у сфері боротьби з відмиванням грошей; по-четверте, ведуть слідчі дії на підставі зібраної інформації; по – п'яте, виконують регулюючі та наглядові функції у сфері боротьби з відмиванням грошей. В багатьох країнах для співпраці з ОФР були створені обмінні пункти фінансової інформації.

Внаслідок різного юридичного характеру органів фінансової розвідки можуть виникнути проблеми співпраці та обміну інформацією між ними. Деякі з таких проблем можна подолати, уклавши двосторонні угоди про співпрацю, але певні країни-члени ЄС не можуть укласти подібні угоди, оскільки їхнє законодавство передбачає можливість співпраці поліцейських органів лише з поліцейськими органами інших країн (з використанням існуючих каналів). Такі перешкоди для вільного обміну інформацією можуть ставати на заваді при здійсненні заходів, спрямованих проти відмивання грошей, і вони мають бути предметом розгляду Комісії у контексті чинної Директиви (див. IP/98/). Наразі є такі можливості для співпраці та обміну інформацією:

Укладення двосторонніх угод або прямий обмін інформацією загалом можливі:

1) з метою розвідки в таких країнах: Італія, Португалія, Швеція

2) з метою розвідки та з метою здійснення кримінального розслідування або судового переслідування в таких країнах: Бельгія, Франція, Нідерланди, Іспанія, Велика Британія

Обмін інформацією обмежений:

Австрія: ніякого обміну інформацією з адміністративними органами; ніякої інформації про контроль за дотриманням законодавства

Данія, Німеччина, Люксембург: ніякого обміну інформацією з адміністративними органами

Ірландія: ніякого обміну інформацією з адміністративними та судовими органами

Фінляндія (FSA): ніякого обміну інформацією з поліцією або судовими органами; ніякої інформації про контроль за дотриманням законодавства

Рада міністрів та Європейський парламент закликали до додаткових заходів, аби підсилити заходи Європейського Співтовариства по боротьбі з відмиванням грошей. Від часу прийняття Директиви у 1991 році еволюціонувала як загроза відмивання грошей, так і реакція на цю загрозу. Комісія за підтримки Європейського парламенту та держав-членів ЄС вважає, що ця реакція повинна вдосконалюватись.

Європейський Союз не одинокий у проведенні активної кампанії проти відмивання грошей. Створення ефективної глобальної кампанії проти відмивання грошей знаходить всебічну підтримку у світі. Не будуть обмежувальними за природою та перешкодою лібералізації, успішні заходи проти відмивання грошей в дійсності є важливою передумовою посилення міжнародної торгівлі та бізнесу, лібералізації фінансового ринку та вільного руху капіталу при оптимальних умовах.


Висновки

В курсовій роботі узагальнено наукові та практичні доробки у сфері діяльності банків по боротьбі із легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Для цього було надано економіко-правову характеристику легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; запропоновано найбільш оптимальну типологію засобів «відмивання грошей»; проаналізовано систему та функції міжнародних організацій, що займаються боротьбою з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом; визначено рівень відповідності національної системи з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом вимонам міжнародних стандартів; проведено аналіз діяльності банків з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; досліджено механізм діяльності банку з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом; виокремлено найбільш ефективну методику оцінки ризику відмивання грошей у фінансових установах.

Відмивання грошей – це надання правомірного вигляду володінню, використанню або розпорядженню коштами або іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом. Було зокрема визначено, що відмивання грошей є логічним супутником «підпільної економіки».

Під поняттям «легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом» слід розуміти надання правомірного вигляду володінню, використанню або розпорядженню коштами чи іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом. Легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, є складовою частиною кримінально-економічного циклу, що складається з трьох структурно послідовних дій: а) генерування кримінального доходу через здійснення предикатних злочинів; б) надання правомірного вигляду кримінальним доходам з використанням легальних засобів; в) використання легалізованих кримінальних доходів (як для задоволення власних потреб, так і для потреб інших осіб);

Процес легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, необхідно поділяти на три етапи: «розміщення», яке включає розміщення кримінальних коштів у фінансові інструменти; «шарування», яке полягає у відокремленні кримінальних доходів від їх джерел шляхом створення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування аудиторського сліду цих доходів; «інтеграція», яка пов’язана з наданням видимості легальності злочинно отриманим доходам;

Типологія засобів, які використовуються при наданні легального вигляду коштам, одержаним злочинним шляхом, повинна мати чотиримірну структуру: а) послуги; б) інструменти; в) організації; г) професії, що експлуатуються для цілей надання легального вигляду доходам, отриманим злочинним шляхом.

Відмивання грошей явище досить розвинене і багатогранне в наш час, тому слід чітко усвідомлювати, що для ефективної боротьби потрібно застосовувати різні механізми контролю, на різних етапах відносин банку з клієнтом.

Враховуючи тенденції розвитку та трансформації нових методів і способів до відмивання грошей, вважаємо, що слід зосередити увагу саме на вдосконаленні підсистеми ідентифікації клієнта банку, використовуючи підходи «знай свого клієнта», «знай клієнтів свого клієнта» тощо.

В реаліях українського сьогодення, а також, враховуючи перспективи подальшої інтеграції української економіки до світової, вважаємо, що ефективним методом буде проведення моделювання оцінки ризику клієнта банку, яка б здійснювала багатогранний підхід у оцінці ризику легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, клієнтом банку.

Україна має дворівневу структуру проведення ФМ, що складається з державного ФМ та первинного ФМ. До державного рівня відносяться: ДКФМ, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До суб’єктів первинного ФМ відносяться банки, страхові компанії, ломбарди, гральні заклади та інші установи. Законодавством України закріплено обов’язки установ як державного рівня так і суб’єктів первинного ФМ, у відповідності до законодавства до обов’язків суб’єктів первинного ФМ відноситься обов’язкове повідомлення про підозрілі операції своїх клієнтів. На державні органи покладені обов’язки збирання наявної інформації її аналізу та передачі узагальнених матеріалів для подальшого розслідування до правоохоронних органів України.

Розробка нормативно-правової бази в Україні відбувається у відповідності з міжнародними рекомендаціями і стандартами. На даний момент існує достатньо розбіжностей в нормативно-правовій базі України і вона потребує вдосконалення.

Методика оцінки ризику відмивання грошей на підприємствах фінансового сектору з системних позицій дозволяє на основі аналізу рівня організаційно-нормативної забезпеченості внутрішньої системи протидії відмиванню грошей, здійснити комплексну оцінку відповідності такої внутрішньої системи з точки зору виникнення ризику відмивання грошей в конкретних фінансових установах. В структурно-логічному плані методика оцінки ризику відмивання грошей на підприємствах фінансового сектору повинна будуватися за реалізацією 6 етапів: Етап 1. Аналіз діяльності фінансової установи. Етап 2. Аналіз нормативного забезпечення фінансового моніторингу. Етап 3. Аналіз ключових процесів. Етап 4. Аналіз стану взаємодії фінансової установи з суб’єктами державного фінансового моніторингу. Етап 5. Аналіз стану програмно-технічного забезпечення. Етап 6. Завершення оцінки ризику відмивання грошей

Банки відіграють ключову роль на шляху боротьби з відмиванням грошей і успіх боротьби з відмиванням грошей саме у банківській сфері в значній мірі визначає успіх країни у боротьбі з відмиванням грошей.

Методика комплексної оцінки відповідності національної системи протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом повинна здійснюватись на основі ключових критеріїв відповідності національної системи конкретним рекомендаціям FATF. Критерії відповідності необхідно розраховувати на основі чотирьохмірною системи рекомендацій. На основі практичного застосування методики одержані такі результати відповідності національної систем України вимогам міжнародних рекомендацій: а) правові системи – 83% відповідності (оцінювалася за трьома рекомендаціями FATF); б) фінансові системи – 68% відповідності (оцінювалася за двадцятьма рекомендаціями FATF); інституційні системи – 78% відповідності (оцінювалася за дев’ятьма рекомендаціями FATF); міжнародне співробітництво – 79% відповідності (оцінювалася за шістьма рекомендаціями FATF). Загальний рівень відповідності – 73%;

Основними недоліками існуючої національної системи є її істотна невідповідність більш як половині рекомендацій FATF. Найбільш суттєвими є такі: відсутні механізми обміну інформацією між фінансовими установами; відсутні вимоги щодо отримання від всіх фінансових установ інформації про цілі і наміри ділових відносин (визначено тільки для банків); не розроблені механізми управління ризиками при проведенні ідентифікації клієнтів; не визначено особливості типології відмивання грошей для конкретних фінансових установ; не організовано зворотній зв’язок компетентних органів з фінансовими установами; відсутня єдність в розробці програм протидії відмиванню грошей для фінансових установ.


Список використаних джерел

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-х // ВВР УРСР. – 1984. – №52. – ст. 1122

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 // ВВР України. – 2001. – №25–26. – ст. 131

3. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом: Закон України від 28.11.2002 №249-IV // ВВР України. – 2003. – №1. – ст. 2

4. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 №2121-ІІІ // ВВР України. – 2001. – №5–6. – ст. 30

5. Про Національний банк України: Закон України від 20.05 1999 р. №679 // ВВР України. – 1999. – №29. – ст. 238

6. Про боротьбу з тероризмом: Закон України: Закон України від 20.03.2003 р. №638 // ВВР України. – 2003. – №25. – ст. 180

7. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 р. №2664 // ВВР України. – 2002. – №1. – ст. 1

8. Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин: Конвенція ООН від 20 грудня 1988 р. // Інститут законодавства «Закони України». – Т.14

9. Про боротьбу з фінансуванням тероризму: Конвенція ООН від 9 грудня 1999 р.

10. Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом: Конвенція Ради Європи від 08.11.1990 року // Збірка договорів Ради Європи.: Парламентське видавництво. – К., 2000

11. Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (2005/60/ЄЕС): Директива Парламенту та Ради ЄС від 26.10.2005

12. Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Указ Президента України від 10.12.2001 №1199/2001 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

13. Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму: Указ Президента України від 22.07.2003 №740/2003 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

14. Деякі питання фінансового моніторингу: Постанова КМУ від 25.08.2010 №747 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

15. Про Сорок рекомендацій з розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей (FATF): Постанова Кабінету Міністрів України і Правління НБУ від 28.08.2001 р. №1124 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

16. Про перелік офшорних зон: Розпорядження КМУ 24 лютого 2003 року №77-р // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

17. Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу: Постанова Правління НБУ від 14 травня 2003 року №189 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

18. Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці: Постанова Правління НБУ від 14 липня 2006 року №267 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

19. Про затвердження Положення про порядок накладення адміністративних штрафів: Постанова Правління НБУ від 29 грудня 2001 року №563 // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

20. Дев’ять спеціальних рекомендацій FATF по боротьбі з фінансування тероризму // http://www.sdfm.gov.ua/

21. Сорок Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF): Міжнародний документ від 25.09.2003 http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

22. Андрєєв П.П. Роль і місце фінансового контролю в системі боротьби за легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом // Безпека підприємництва та фінансового моніторингу: Зб. наук. праць – К. 2008. – С. 69–72

23. Барановський О.І. «Відмивання» грошей: сутність та шляхи запобігання. / НАН України. Ін-т екон. прогнозування. – Х.: Форт, 2003. – 471 с.

24. Дмитров С.О. Аналіз діяльності банківської системи із запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. – Львів. – 2004. – Вип. 6 (50). – С. 411–418

25. Зайцев О. Война продожается. Новый этап борьбы с отмыванием денег // Банковская практика за рубежом. – 2009. – №9. – С. 80–86

26. Колдовський М.В. Діяльність банків з протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом: Автореф. дис…. канд. екон. наук: 08.00.08. / Держ. вищ. навч. закл. «Укр. акад. банк. справи Нац. банку України» – Суми, 2009. – 21 с.

27. Лисенков Ю.М., Синянський С.О. Оцінка рівня національної системи відмивання грошей в Україні відповідно вимогам міжнародних організацій // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2005. – С. 73–77

28. Марчук Р.П. Боротьба з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму: довідник. / Марчук Р.П., Попов О.І., Онісьєв В.А.; Укр. акад. бізнесу та підприємництва. Т.1 – К.: Бізон, 2008. – 879 с

29. Марчук Р.П., Попов О.І., Онісьєв В.А. Боротьба з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М-во освіти і науки України, Держ. ком. України з питань регулятор. політики та підприємництва, Укр. акад. бізнесу та підприємництва. – К.: Бізон, 2008

30. Мазур І.І. «Втеча капіталу» з України у системі глобального перерозподілу фінансових ресурсів // Банківська справа. – 2005. – №2. – С. 56 63

31. Мацко А.С. Виконання Україною міжнародних зобов’язань щодо боротьби за відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом // Безпека підприємництва та фінансового моніторингу: Зб. наук. праць.-К. 2008.–С. 54–61

32. Оцінка та управління ризиком використання послуг для легалізації кримінальних доходів або фінансування тероризму в комерційному банку / [авт.: С.О. Дмитров, О.В. Меренкова, Т.А. Медвідь, О.М. Ващенко]; за заг. ред. О.М. Бережного. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2010. – 114 с.

33. Про запобігання злочинному використанню банківської систем з метою відмивання коштів: Декларація Базельського комітету (грудень 1998 р.)

34. Синянський С.О. Удосконалення національної системи протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в умовах посилення інтеграційних процесів: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.05.01 / Укр. акад. зовніш. торгівлі. – К., 2005. – 20 с.

35. Степаненко А.І. Банківський нагляд в Україні: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. екон. наук. 08.04.01. / Київ. нац. екон. ун-т. – К., 2004. – 20 с.

36. Степаненко А.І. Боротьба з відмиванням грошей у банківському секторі економіки // Банківська справа. – 2003. – №5. – С. 3–10

37. Типології легалізації злочинних коштів в Україні у 2004–2005 роках / Янушевич Я.В., Фещенко О.Ю., Попов О.І., Сапунова Г.А. / [За ред. С.Г. Гуржія] – К.: Міжнар. агенція «Бізон», 2006. – 62 с.

38. Тлумачення Сорока рекомендацій FATF:// http://www.sdfm.gov.ua/

39. Чернявський С.С., Користін О. Є. Протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: навч. посіб. [для студ. ВНЗ] / М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т внутр. справ. – К.: Хай-Тек Прес, 2010. – 271 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:47:14 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:51:53 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150781)
Комментарии (1840)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru