Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Філософські ідеї періоду "високої класики"

Название: Філософські ідеї періоду "високої класики"
Раздел: Рефераты по философии
Тип: контрольная работа Добавлен 21:55:34 23 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 51 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

З дисципліни:

Філософія

на тему

Філософські ідеї періоду «високої класики»

Варіант № 5

Київ 2010


Зміст

1. Вступ

2. Філософські ідеї періоду «високої класики»

3. Філософська система Платона

4. Провідні ідеї філософії Аристотеля

5. Висновок

6. Список використаної літератури

Вступ

Періодом "високої класики" в філософії дуже часто називають період розквіту давньогрецької філософії з середини V і до кінця IV століття до нашої ери. Це був період інтенсивного розвитку грецьких міст-полісів, піднесення всіх сторін життя людей. В першу чергу це стосувалось вільних мешканців країни, які за рахунок нещадної експлуатації рабів, створили для себе умови для самодостатнього розвитку.

В цей період й зародилася класична філософія. Теоретичні напрацювання мислителів того часу стали основою для подальшого розвитку наук і використовувалися не тільки в античні часи, а й багато століть після цього.

Платон і Арістотель - найвидатніші філософи тієї доби. Вони, використовуючи концепції своїх попередників, розробили власні філософські системи, які стали основою для багатьох мислителів, культурних діячів і науковців впродовж багатьох наступних віків. Їх погляди стали відправною точкою для розробки наукових теорій і в наші дні. Ознайомлення з їх поглядами дозволяє зрозуміти логічну послідовність розвитку філософської думки протягом розвитку цивілізації.

Філософські ідеї періоду «високої класики»

Послідовники Сократа, Платон і Арістотель, здійснили переворот у філософському світогляді Давньої Греції. Ними була зроблена спроба пояснити сутність природи, Космосу, людини, однак вони зробили це набагато глибше ранніх філософів античності.

Платон і Арістотель стали засновниками цілого ряду наук, узагальнили та систематизували практично весь наявний запас теоретичних знань того часу. Заслуга цих мислителів у тому, що вони перейшли від декларативно-догматичного методу філософствування до діалого-доказового способу вирішення проблем буття. Їх творчість сприяла становленню класичної античної філософії, радикального повороту до логіко-гносеологічної, соціально-політичної, етично-етичної і антропологічної проблематиці. Особливе місце в їх діяльності займає філософо-просвітницька діяльність – вони створили навчальні заклади, де разом з учнями займалися проблемами осмислення природи, буття, сущого. Роботи Платона і Арістотеля на багато віків вперед обумовили хід розвитку філософської думки Західної Європи.Періодом "високої класики" в філософії дуже часто називають період розквіту давньогрецької філософії з середини V і до кінця IV століття до нашої ери. Це був період інтенсивного розвитку грецьких міст-полісів, піднесення всіх сторін життя людей.

В першу чергу це стосувалось вільних мешканців країни, які за рахунок нещадної експлуатації рабів, створили для себе умови для самодостатнього розвитку.В цей період й зародилася класична філософія. Теоретичні напрацювання мислителів того часу стали основою для подальшого розвитку наук і використовувалися не тільки в античні часи, а й багато століть після цього.Платон і Арістотель – найвидатніші філософи тієї доби. Вони, використовуючи концепції своїх попередників, розробили власні філософські системи, які стали основою для багатьох мислителів, культурних діячів і науковців впродовж багатьох наступних віків. Їх погляди стали відправною точкою для розробки наукових теорій і в наші дні. Ознайомлення з їх поглядами дозволяє зрозуміти логічну послідовність розвитку філософської думки протягом розвитку цивілізації.

Філософська система Платона

Афінський філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Справжнє ім'я Платона – Арістокл, а Платон – прізвисько (від "платюс" – "широкий", "широкоплечий"). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство.Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", – фактично об'єктивоване поняття.Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоПлатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло – смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями.

На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання Платона полягає в тезі, що "знання – це пригадування (анамнез)" того, що колись душа знала, а потім забула. Метод анамнезу – метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, питань і відповідей і т.д.

Оригінальні думки Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву "ідеальна держава Платона".Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота якої в мужності, – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині душі – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива. бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших.

Провідні ідеї філософії Аристотеля

Основні філософські погляди:

Якщо речі дійсно існують, то необхідним чином існують і ідеї речей; так що без ідеї річ не існує або сама річ залишається непізнаваною.

Немає принципового відриву ідеї речі від самої речі.

Ідея речі знаходиться усередині самої речі.

Ідея речі, будучи чимось одиничним, як одинична і сама річ, у той же час є й узагальненням усіх частин речі, є якоюсь спільністю. Спільність речі обов'язково існує й у кожної окремої речі, і існує щораз по-різному; але це значить, що спільність речі охоплює всі її роздільні частини і тому є цілісністю речі. Цілісність речі, коли з видаленням однієї частини речі гине і вся річ, є організм речі на відміну від механізму речі, коли річ залишається цілісною, незважаючи ні на яке видалення окремих її частин і заміну їх іншими частинами. Організм є така цілісність речі, коли мається одна або кілька таких частин, у яких цілісність присутня субстанціонально.

Чотирьохпринципна структура всякої речі, як організму:

1. Ейдос (ідея) речі є такою її сутністю, яка знаходиться в ній самій, і без якої взагалі не можна зрозуміти, що таке дана річ.

2. Матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення і можливість ця - нескінченно різноманітна. Ейдос речі не є її матерія, а матерія речі не є її ейдосом.

3. Якщо речі рухаються, а для руху повинна існувати яка-небудь визначена причина руху, то це значить, що необхідно визнати якийсь саморух, якусь причину, що є причиною для самої ж себе. У бутті існує саморушійна причина і цей саморух так чи інакше відображається й у реальній залежності руху однієї речі від руху іншої речі.

4. Не можна мислити рух в абстрактному виді, тобто без того результату, що вона дає. Рух речі має на увазі мету руху - специфічну категорію речі, що не є ні її формою, ні її матерією, ні її причиною.

Загальне формулювання чотирьохпринципної структури - річ є матерія, форма, діюча причина і певна доцільність, тобто кожна річ є упредметнена форма з причинно-цільовим призначенням.

Художньо-творчий першопринцип:

1. Художня роль матерії - матерія не просто відсутність усяких форм, але і нескінченна творча можливість. Матерія виявляє себе у виді тих чи інших просторових і тимчасових форм.

2. Природа як твір мистецтва - природні речі і вся природа, узята в цілому, є тією чи іншою смисловою картиною.

3. Душа є не що інше, як принцип живого тіла. Душа - субстанція в якості ейдоса фізичного тіла, у потенції володіючого життям.

Художньо-творчий принцип у його завершенні:

1. Подібно тому, як усяке матеріальне тіло є щось, тобто є тим або іншим ейдосом, і подібно тому, як ейдос живого тіла є принцип його життя, то є його душа, подібно цьому і всякій душі, що рухає тілом у тім або іншому напрямку, теж має свій власний ейдос, що називається Розумом, так що душа є енергія Розуму.

2. Розум є ейдос усіх ейдосів.

3. Розум, незважаючи на усю свою волю від почуттєвої матерії, містить свою власну чисто розумову матерію, без якої він не був би художнім твором.

Основні політичні погляди:

Держава є політичне спілкування.

Спілкування, природним шляхом виникле для задоволення повсякденних потреб, є сім’я.

Держава належить до того, що існує по природі, як і людина є по природі своєї істота політична.

Хто природі своєї належить не самому собі, а іншому і при цьому все-таки людина, той по своїй природі раб. У найкращій державі краще, щоб власність була приватною, а користування нею – загальним. Державний устрій – це розпорядок у області організації державних посад узагалі, і у першу чергу верховної влади.

Державні устрої, що мають на увазі загальну користь, є позитивними, - це царська влада, влада небагатьох, але більш ніж одного – аристократія, влада більшості – політія.

Відхилення від зазначених устроїв: від царської влади – тиранія, від аристократії – олігархія, від політії – демократія.

З усіх видів державного устрою, що відхиляються від правильних, найгіршим буде той, котрий виявиться відхиленням від первісного і самого божественного. Тиранія, як найгірший із усіх видів державного устрою, стоїть дальше усього від самої її сутності; до неї безпосередньо примикає олігархія, найбільше ж помірним з видів, що відхиляються – демократія.

Правильне законодавство повинне бути верховною владою, а посадові особи повинні мати вирішальне значення тільки в тих випадках, коли закони не в змозі дати точну відповідь.

Держава, що складається переважно з людей середнього статку, буде мати і найкращий державний лад. Законодавець повинен при створенні того чи іншого державного устрою постійно залучати до себе середніх громадян.

В усякому державному устрої повинні бути три основні частини: законодавчий орган, посади, судові органи.

Причиною обурень є нерівність.

Найважливішим способом збереження державного ладу є виховання в дусі відповідного державного устрою.

Насамперед необхідно визначити, до якого роду (сущого) відноситься душа і що вона таке: чи є вона визначене щось; чи відноситься вона до того, що існує в можливості, або, скоріше, є деяка ентелехія – (грец. entelechia - що має ціль у самому собі)?

Варто також з'ясувати, чи складається душа з частин чи ні і чи однорідні всі душі чи ні? І якщо не однорідні, то чи відрізняються вони одна від одної по виду або по роду. Це потрібно з'ясувати тому що ті, хто говорить про душу і досліджує її, розглядають, очевидно, лише людську душу, але не повинно вислизати від нас і те, чи існує одне визначення душі, як наприклад, визначення живої істоти одне, чи душа кожного роду має особливе визначення, як наприклад, душа коня, собаки, людини, Бога. Далі, якщо йдеться не про безліч душ, а тільки частини душі, то виникає питання: чи потрібно спочатку досліджувати всю душу або її частини? Важко також визначитися щодо частин душі, які з них відрізняються між собою по природі і чи потрібно спочатку досліджувати частини або ж види їхньої діяльності (наприклад, мислення або розум, відчуття або здатність відчуття). І точно так само щодо інших здібностей душі. Якщо ж потрібно спочатку досліджувати види її діяльності, то знов-таки можна було б порушити питання, чи не варто спочатку розглянути те, що їм протилежить, наприклад, те, що відчувається раніше здатності відчуття і т.п.

Аристотель розумів душу, як рушійний початок, але стверджував, що сама душа не може рухатися.

Аристотель розрізняв чотири види руху (зміни):

1) виникнення і знищення;

2) якісна зміна, тобто зміна властивості;

3) кількісна зміна, тобто збільшення і зменшення (ріст, збиток);

4) переміщення, зміна місця.

Власне до руху він відносить зміни виду (2)-(4), оскільки зміна виду (1) є скоріше простий вимір, що полягає в переході однієї речі в іншу. Тим часом, стверджує філософ, виникнення і знищення відбуваються щодо сутності; для неї ж “немає руху, тому що ніщо існуюче їй не протистоїть”.

Оскільки існує чотири види рухів, то душа повинна мати або один з цих рухів, або кілька, або усі. Якщо душа рухається не привхідним чином, то рух повинен бути їй властивий по природі, а якщо рух, то місце: адже всі названі рухи відбуваються в якомусь місці. Але якщо сутність душі полягає в тому, що вона сама себе рухає, той рух їй буде властивий не привхідним чином. Якщо рух властивий душі від природи, то вона могла б бути приведена в рух і сторонньою силою, а якщо і сторонньою силою, то і від природи. Так само стоїть справа і зі спокоєм. Адже куди річ прагне від природи, там же вона і від природи знаходиться в спокої. І точно так само: куди річ рухається під дією сторонньої сили, там же вона під дією сторонньої сили знаходиться в спокої. Аристотель не міг точно пояснити рух душі в стані її спокою під дією сторонньої сили.Ми говоримо, що душа уболіває, радується, дерзає, відчуває страх, далі, що вона гнівається, відчуває, міркує. Усе це здається рухами. І тому можна було подумати, що і сама душа рухається. Але це зовсім не необхідно. Адже якщо й уболівати, радуватися, міркувати – це саме руху, і все це означає бути приведеним у рух, той такий рух викликається душею. Тим часом сказати, що душа гнівається, - це те ж, що сказати - душа тче або будує будинок. Адже краще, мабуть не говорити, що душа співчуває, або учиться, або міркує. І це не означає, що рух знаходиться в душі, а означає, що воно то доходить до неї, то виходить від неї; так, сприйняття від таких-то речей доходить до неї, а спогад – від душі до рухів або до їхніх залишків в органах почуттів.З викладеного очевидно, що душа не може рухатися. А якщо вона взагалі не рухається, то ясно, що вона не може рухати саме себе.

Яке співвідношення душі і тілесності?

Душа є причина як те, відкіля рух, як ціль і як сутність одушевлених тіл.До сутності відноситься,по-перше матерія, що сама по собі не є визначене щось; по-друге, форма або образ. Завдяки яким вона вже називається визначеним чимось, іпо-третє, те, що складається з матерії і форми. Матерія є можливість, форма ж – ентелехія, і саме в двоякому змісті – у такому як знання. і в такому як діяльність споглядання.

Ентелехія має двоякий сенс: або такий, як знання, або такий, як діяльність споглядання; зовсім очевидно, що душа є ентелехія в такому змісті, як знання. Адже в силу наявності душі існують і сон, і пильнування, причому пильнування подібне з діяльністю споглядання, сон же – з володінням, але без дії. У тої самої людини знання по своєму походженню передує діяльності споглядання.

Саме тому душа є перша ентелехія природного тіла, що володіє в можливості жити. А таким тілом може бути лише тіло, що володіє органами. Тому і не слід запитувати, чи є душа і тіло щось єдине, як не випливає це запитувати щодо будь-якої матерії і того, чого вона є матерія. Адже хоча єдине і буття мають різні значення, але ентелехія є єдине і буття у власному змісті.

Душа є суть буття і форма (logos) природного тіла, що у самому собі має початок руху і спокою. Сказане потрібно розглянути й у відношенні частин тіла. Сказане ж про частини тіла потрібно прикласти до всього живого тіла. Як частина відноситься до частини, так подібним чином сукупність відчуттів відноситься до всього тіла, що відчуває і як відчуває.

Але живе в можливості – це не те. що позбавлено душі, а те що нею володіє. Так само як зіниця і зір складають око, так і душа і тіло складають живу істоту.

Душа невіддільна від тіла; ясно також, що невіддільно яка-небудь частина її, якщо душа по природі має частини, тому що деякі частини душі суть ентелехії тілесних частин Але звичайно, ніщо не заважає, щоб деякі частини душі були віддільні від тіла, тому що вони не ентелехія якого-небудь тіла в тім же змісті. у якому корабельник є ентелехія судна.

Людина, що займає вище місце в природі, відрізняється від іншої тварини наявністю розуму (розумної душі). І структура його душі, і будова тіла відповідають цьому більш високому положенню. Воно позначається в прямоходінні, наявності органів праці і мови, у найбільшому відношенні обсягу мозку до тіла, у достатку “життєвої теплоти” і т.д. пізнання виступає діяльністю розумної душі людини. Відчуття або сприйняття – це зміна, що виробляється сприйманим тілом у душі за посередництвом тіла сприймаючого.

Аристотель визначив душу як “першу ентелехію органічного тіла”, тобто життєвий початок тіла, що рухає його і будує його як своє знаряддя. Тому в живих тілах найбільше виразно виявляється доцільна діяльність природи. Відповідно своїм функціям душа поділяється на три роди. Функція харчування і розмноження, наявні в будь-якої живої істоти, утворять живильну, або рослинну, душу. Відчуття і пересування, властиві тваринам, утворять душу, що відчуває, або тваринну. Нарешті, мислення здійснюється як діяльність розумної душі - вона належить людині.

Висновки

Послідовники Сократа, Платон і Арістотель, здійснили переворот у філософському світогляді Давньої Греції. Ними була зроблена спроба пояснити сутність природи, Космосу, людини, однак вони зробили це набагато глибше ранніх філософів античності. Платон і Арістотель стали засновниками цілого ряду наук, узагальнили та систематизували практично весь наявний запас теоретичних знань того часу. Заслуга цих мислителів у тому, що вони перейшли від декларативно-догматичного методу філософствування до діалого-доказового способу вирішення проблем буття. Їх творчість сприяла становленню класичної античної філософії, радикального повороту до логіко-гносеологічної, соціально-політичної, етично-етичної і антропологічної проблематиці. Особливе місце в їх діяльності займає філософо-просвітницька діяльність – вони створили навчальні заклади, де разом з учнями займалися проблемами осмислення природи, буття, сущого. Роботи Платона і Арістотеля на багато віків вперед обумовили хід розвитку філософської думки Західної Європи.

Список використаної літератури

висока класика філософія платон аристотель

1. Аристотель. Сочинения. - М., 1984. Т. 4., - 402с.

2. Арістотель. Політика / Пер. з давньогрец. О.Кисилюк. 3-є вид. - К., Основи, 2005. - 239 c.

3. Арістотель. Нікомахова етика / Віктор Ставнюк (пер.). - К., Аквілон-Плюс, 2002. - 480с.

4. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. - К., Либідь, 2001. - 406с.

5. История философии: Энциклопедия /сост. А. Грицанов. - Минск, Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. - 1376 с.

6. Історія філософії: Словник / В.Ярошовець (заг.ред.). - К., Знання України, 2005. - 1199с.

7. Пікашова Т.В. Від витоків до середини ХІХ століття: Короткий довідник з історії філософії. - К., МАУП, 1998. - 150с.

8. Платон. Держава / Пер. з давньогрец. Д. Коваль, К., Основи, 2005. - С. 355.

9. Платон. Диалоги: Пер. с древнегреческого. - Х., Фолио, 1999. - 383с.

10. Платон. Законы / А.Ф. Лосев (общ.ред.), А.Н. Егунова (пер.с древнегреч.). - М., Мысль, 1999. - 832с.

11. Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вузів/ За ред.І.Ф.Надольного. - К., Вiкар, 1998. - 624 c.

Размещено на http://www.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:43:50 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:49:48 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Філософські ідеї періоду "високої класики"

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150295)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru