Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Державне регулювання процедури банкрутства

Название: Державне регулювання процедури банкрутства
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Добавлен 03:09:46 21 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 4850 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Розділ 1. Державне регулювання процедури банкрутства суб’єктів господарювання

1.1 Суб’єктивно - об’єктивні відносини держави та неспроможних суб’єктів господарювання

1.2 Міжнародний досвід державного регулювання банкрутства

1.3 Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення

Розділ 2. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом

2.1 Поняття банкрутства

2.2 Сторони в справі про банкрутство

2.3 Стадії провадження справи про банкрутство

Розділ 3. Шляхи вдосконалення правового регулювання банкрутства в Україні

3.1 Проблеми правового регулювання процедури банкрутства в Україні

3.2 Прогалини норм діючого законодавства України, що регулюють процедуру банкрутства суб’єктів господарювання

3.3 Шляхи вдосконалення процедури банкрутства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Важливим напрямом державного регулювання є забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки в цілому, так і окремих суб`єктів господарювання. Це здійснюється як при розробці та реалізації промислової і конкурентної політики, так і при врегулюванні питань відновлення платоспроможності підприємств чи визнання їх банкрутами.

Механізм банкрутства підприємств є інструментом перерозподілу ресурсів виробництва та їх передачі ефективному власнику, а також засобом захисту майнових прав кредиторів. В той же час протягом періоду становлення ринкових відносин в Україні механізм банкрутства не завжди використовували за своєю метою і він став засобом, що є альтернативним приватизації та для перерозподілу прав власності. Крім того, враховуючи особливість національній економіки, що полягає у наявності значної кількості збиткових підприємств, необхідно забезпечити можливість відновлення їх платоспроможності. Отже, дослідження формування та функціонування механізму відновлення платоспроможності підприємств чи визнання їх банкрутами та пошук шляхів його вдосконалення є надзвичайно важливим і актуальним для України.

Теоріям економічних циклів та дослідженню змін ринкової кон’юнктури, періодичності виникнення кризових ситуацій, а також державного регулювання банкрутства, діагностики кризових ситуацій і пошуку оптимальних шляхів їх подолання приділялося багато уваги у працях як вітчизняних, так і іноземних вчених-економістів. В той же час ще існує низка неврегульованих питань, у зв’язку з чим необхідне уточнення понятійного апарату, з’ясування причин виникнення кризи на підприємствах, а також розробка методичного забезпечення цього важливого напряму економічної політики держави. Саме це зумовило вибір теми магістерської роботи, її мету, структуру та основні задачі.

Мета і задачі дослідження

Метою магістерської роботи є розроблення теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо державного регулювання процесів відновлення платоспроможності підприємств чи їх банкрутства.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені такі завдання:

- уточнити сутність та причини виникнення неспроможності підприємств;

- проаналізувати зарубіжний досвід державного регулювання банкрутства та відновлення платоспроможності підприємств;

- оцінити структуру та динаміку показників, що характеризують процеси банкрутства підприємств в Україні, визначити тенденції їх зміни;

- удосконалити механізм державного регулювання відновлення платоспроможності чи банкрутства підприємств.

Об’єктом дослідження є процеси відновлення платоспроможності підприємств чи визначення їх банкрутами в Україні, а його предметом - теоретичні та практичні питання державного регулювання відновлення платоспроможності підприємств чи їх банкрутства та напрями його вдосконалення в умовах європейської інтеграції економіки України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення і висновки, викладені в магістерській роботі, є основою для розв’язання практичних проблем, пов’язаних із ефективним використанням інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки.

Отримані в магістерській роботі результати мають як теоретичне, так і практичне значення, дають змогу об’єктивно оцінити розвиток інституту банкрутства в Україні, виявити суперечності процесу реорганізації неплатоспроможних вітчизняних підприємств та їх взаємозв’язок з динамікою соціально-економічного розвитку.

Обсяг і структура роботи:

Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст роботи викладено на 85 сторінках комп’ютерного набору. Список використаних літературних джерел налічує 93найменування.

Розділ 1. Державне регулювання процедури банкрутства суб’єктів господарювання

1.1 Суб’єктивно - об’єктивні відносини держави та неспроможних суб’єктів господарювання

Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи. Кризові явища в його діяльності, загроза визнання підприємства банкрутом мають негативні наслідки не тільки для його кредиторів (з точки зору ризику незадоволення вимог), а й для усіх суб'єктів макроекономічної системи.

Населення не отримує необхідні йому товари та послуги. Порушується відповідність між попитом та пропозицію на споживчому ринку, що може призвести до зростання цін.

Партнери підприємства з господарської діяльності не отримують продукцію та послуги, необхідні їм для власної виробничої діяльності, що призводить до погіршення їхнього фінансового становища.

Працівники підприємств втрачають роботу, можливість отримання заробітної плати та поповнюють армію безробітних, які потребують державної фінансової підтримки.

Держава, з одного боку, втрачає платника податків та обов'язкових платежів, що зменшує надходження до державного бюджету і ще більше посилює його дефіцит, з іншого - погіршується макроекономічна ситуація в країні у зв'язку з розбалансованістю економіки та її невідповідністю ринковим вимогам.

Таким чином, у банкрутстві підприємств не зацікавлений жоден суб'єкт макроекономічної системи. Отже, проблема кризи та банкрутства, його прогнозування та запобігання, має не тільки локальний (для окремого підприємства), а й загальнодержавний характер.

Визнання цього факту об'єктивно обумовлює необхідність створення певної державної системи контролю, діагностики та захисту підприємств від фінансового краху (системи протидії банкрутству).

Термін „система банкрутства" вперше використаний у колективній монографії за редакцією Г.П. Іванова з посиланням на зарубіжний досвід. У поданому тлумаченні система банкрутства - це не законодавчі акти, що регламентують правові основи процесу неспроможності (банкрутства), а певним чином організована система контролю, діагностики і, по можливості, захисту підприємств від фінансового краху. Складовими такої системи визнано цілі та принципи, учасники та організаційний механізм процедури банкрутства, організаційна структура, методичне та нормативне забезпечення, діагностика стану підприємства, запобігання банкрутству, соціальний захист, підготовка кадрів [2].

Метою створення та застосування механізмів системи банкрутства визнано необхідність проведення структурної перебудови економіки та її адаптації до ринкових вимог. Відповідно до визначеної мети сформульовані основні вимоги (принципи) створення системи банкрутства, які засвідчують її захисний характер, орієнтацію на виживання господарських суб'єктів та їх пристосування до потреб ринку.

У сучасному розумінні система протидії банкрутству розглядається як сукупність двох взаємопов'язаних підсистем, що реалізуються на макро- та мікрорівнях.

Система протидії банкрутству на рівні підприємства повинна бути спрямована на створення передумов для подолання кризових явищ у життєдіяльності окремого суб'єкта господарювання і є постійно діючою складовою загального господарського механізму підприємства, її елементами є: по-перше, механізм подолання кризових явищ та запобігання банкрутству, представлений у спеціальний спосіб організованою підсистемою антикризового управління; по-друге, механізм профілактики виникнення кризи, який охоплює основні напрями роботи, пов'язані зі створенням передумов недопущення виникнення та поширення кризових явищ (підсистема профілактики).

Підсистема профілактики має створюватися в усіх функціональних сферах підприємства, де існує ймовірність виникнення локальних криз. Але головне значення має ефективний операційний та фінансовий менеджмент, оскільки саме реалізація фінансово-економічних заходів підтримує належний фінансовий стан підприємства, оптимізує позиції суб'єкта господарювання на шкалі „прибутковість - ризик", що унеможливлює перехід локальних кризових явищ у системну кризу.

Формування системи протидії банкрутству на рівні держави спрямовано на створення необхідних передумов для нормальної взаємодії між окремими суб'єктами господарювання на принципах рівності та порядності, створення загальних умов їх функціонування, збереження кожного життєздатного підприємства, діяльність якого вигідна суспільству. Основні складові системи протидії банкрутству на рівні держави зазначені нижче (рис.1.1.), а саме:

законодавство про банкрутство та санацію неплатоспроможних підприємств, яке є вагомим інструментом державної підтримки підприємств, що опинилися в ситуації банкрутства, але є потенційно життєздатними суб'єктами ринку - ефективне. Його формування повинно здійснюватися відповідно до викладених вище цілей, завдань та принципів застосування цього інструменту, що є запорукою його високої ефективності.

законотворча діяльність держави, спрямована на створення рівних умов для ведення бізнесу, захист справедливих вимог та майнових інтересів підприємств, протидію монополістичним тенденціям та недобросовісній конкуренції.

державне регулювання процесу створення підприємства та формування їх статутного фонду, яке дозволяє протидіяти виникненню свідомо нежиттєздатних суб'єктів господарювання, які неспроможні розпочати господарську діяльність, зберегти інвестиційні ресурси.

державний контроль за функціонуванням підприємств та проведенням окремих особливо ризикованих господарських операцій, в перебігу яких можуть бути порушені справедливі права одного з учасників або завдані суттєві фінансові збитки.

державний контроль за функціонуванням банківсько-кредитної сфери та фінансових посередників, який є необхідним для протидії платіжній кризі та прискоренню швидкості обороту, недопущенню втрат коштів підприємств під час проведення розрахунково-касових операцій.

антикризова державна промислова політика, спрямована на сприяння структурній передумові економіки та впровадження досягнення науково-технічного прогресу, що є запорукою підвищення конкурентоспроможності продукції, експортного потенціалу, захист вітчизняних товаровиробників, сприяння розвитку товарів, які можуть замінити імпортні тощо.

- антикризова інвестиційна політика держави, основними формами якої є фінансова підтримка неплатоспроможних підприємств, насамперед стратегічно важливих, містоутворюючих, особливо небезпечних тощо, а також сприяння покращенню інвестиційного клімату в цілому, що є необхідною передумовою інвестування, у тому числі за рахунок іноземних джерел, санації українських підприємств.

антикризова соціальна політика, в межах якої основними напрями державного впливу є регулювання зайнятості населення, соціальної допомоги, пенсій, сприяння розвитку освіти, медицини, соціальний захист незахищених верств населення тощо.

пряме антикризове управління на підприємствах державної та муніципальної власності, що дозволяє підвищити ефективність функціонування державного сектора економіки та забезпечити зростання бюджетних надходжень.

методологічна та консалтингова допомога підприємствам усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання з питань антикризового управління, банкрутства та санації.

кадрове забезпечення антикризового процесу на мікрорівні шляхом проведення підготовки та перепідготовки кадрів арбітражних керуючих, розміщення державного замовлення на вузівську та після вузівську підготовки (підвищення кваліфікації).

Таким чином, головним завданням системи протидії банкрутству на рівні держави є антикризове регулювання (адміністрування) економічних процесів на мікрорівні шляхом реалізації відповідних організаційно-економічних та нормативно-правових заходів впливу державних органів на діяльність підприємства.

банкрутство державне регулювання україна

Термін „антикризове регулювання" введено у вжиток в монографії за ред. проф. С.Г. Біляєва та В.І. Кошкіна. Він визначається як макроекономічна категорія, що охоплює заходи організаційно-економічного і нормативно-правового впливу з боку держави, спрямовані на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або ліквідації у випадках недоцільності його подальшого функціонування [1]. Визнано, що основні напрями антикризового регулювання економіки мають розроблятися і затверджуватися вищими органами управління країною, втілюватися в життя спеціально створеним органом - управлінням або Агентством з банкрутства.

В Україні сьогодні сформувалася багаторівнева система державних органів, діяльність яких безпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економіки.

Державний орган з питань банкрутства, який відповідно до Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст.2) реалізує Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, а також в певних випадках суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності [61].

Державний орган з питань банкрутства:

сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, до яких порушено провадження у справі про банкрутство;

організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;

готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства [63].

2. Державна госпрозрахункова установа „Агентство з питань банкрутства" (створена в 2000 році на базі ліквідованого центрального органу виконавчої влади, який діяв з 1992 року - Агентства з питань банкрутства та ліквідована у вересні 2005 року).

В компетенцію Агентства входило надання послуг у процесі провадження у справах про банкрутство відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

3. Комісія з питань неплатоспроможності (створена в 2001році), завданням якої є забезпечення координації дій міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиних підходів до проведення державної політики щодо визначення оптимальних шляхів відновлення платоспроможності містоутворюючих підприємств, підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, особливо небезпечних підприємств і суб'єктів природної монополії, що перебувають у державній власності або у статутному фонді частка яких державної власності перевищує 25%, а також у разі порушення справи про їх банкрутство.

Комісія:

1) бере участь у розгляді матеріалів, пов'язаних з аналізом фінансово-господарського стану підприємств, з метою виявлення боржників та своєчасного вжиття заходів для запобігання їх банкрутству;

2) вносить міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади пропозиції щодо розроблення актів законодавства з питань удосконалення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

3) розглядає пропозиції міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо: доцільності проведення досудової та судової санації державних підприємств; визначення оптимальних шляхів реструктуризації та погашення їх заборгованості; доцільності надання державної підтримки неплатоспроможним підприємствам;

4) приймає рішення щодо доцільності ініціювання порушення справ про банкрутство підприємств та рекомендує відповідним контролюючим органам видавати відповідно до законодавства довіреності державній госпрозрахунковій установі „Агентство з питань банкрутства" на право представляти у суді їх інтереси з питань задоволення підприємствами вимог щодо погашення заборгованості;

5) бере участь у розгляді планів санації підприємств;

6) бере участь у розгляді пропозицій, спрямованих на забезпечення захисту інтересів держави, удосконалення механізму взаєморозрахунків суб'єктів підприємницької діяльності у разі застосування до підприємств процедур стягнення боргів відповідно до законодавства.

4. Регіональний економіко-правовий центр з питань банкрутства. Центр займається підготовкою і перепідготовкою арбітражних керуючих на підставі Договору з Міністерством економіки і з питань Європейської інтеграції України. З 1999 року було підготовлено понад 400 фахівців, що складає третю частину всієї кількості арбітражних керуючих, підготовлених 16 учбовими центрами в Україні. Проводяться також регулярні семінари і конференції за участю суддів господарських судів, Агентства з питань банкрутства, Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства юстиції України.

5. Державне підприємство "Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства". Наказом Міністерства економіки України від 25.12.2008 N 912, з метою впорядкування питань надання послуг відповідно до Законів України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" створено державне підприємство "Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства". Відповідно до вимог пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника визначається державною госпрозрахунковою установою України з питань банкрутства [66]. Згідно з Наказом Міністерства економіки України від 26.02.2009 № 169 здійснення повноважень державної госпрозрахункової установи України з питань банкрутства покладено на Державне підприємство "Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства". На виконання Наказу Міністерства економіки України від 26.02.2009 № 169 "Про деякі питання продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства" Державне підприємство "Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства", відповідно до вимог пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначило Тимчасовий порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства. Відповідно до цього Порядку організатором продажу в процедурах розпорядження майном, санації чи ліквідації боржника виступає Державне підприємство "Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства", на яке покладаються обов'язки щодо забезпечення захисту інтересів держави на різних стадіях провадження у справі про банкрутство при продажу активів платника податків для погашення його зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами та іншими кредиторами.

1.2 Міжнародний досвід державного регулювання банкрутства

Висока значущість і недостатня практична розробленість проблеми банкрутства визначають безперечну актуальність цієї тематики в сучасних умовах, тому метою нашої статті є розгляд та порівняльний аналіз регулювання банкрутства з боку державних органів у зарубіжних країнах.

Поняття неспроможності і банкрутства як юридичні терміни означають одне й те ж саме явище і виникли під впливом законодавства та судової практики англомовних країн. Проте банкрутство як елемент неспроможності має вужчий зміст. Крім того, банкрутство може вважатися кримінальним діянням і регулюється кримінальним законодавством. Таким чином, використовувані у вітчизняному законодавстві терміни банкрутство, процедура банкрутства, інститут банкрутства співпадають з аналогічним терміном "конкурсне провадження як спеціальний інститут врегулювання неплатоспроможності боржника". Законодавство про банкрутство в країнах з ринковою економікою необхідне для розвитку економіки, заснованої на конкуренції і безперервних структурних змінах [7].Воно сприяє вихованню дисципліни і дотриманню правил ділового обороту в області фінансового управління, а також призначене для сприяння реструктуризації неефективних підприємств або їх цивілізованому виводу з ринку. Таким чином, воно є важливою складовою частиною законодавчої бази ринкової економіки або економіки, що знаходиться в перехідному періоді, і забезпечує гарантії як місцевим, так і іноземним інвесторам, що зрештою сприяє економічному розвитку країни.

Основними завданнями, які вирішуються законами про банкрутство країн з ринковою економікою, є наступні:

захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і їх розподіл відповідно до закону в цілях максимального задоволення вимог кредиторів;

повернення боргів кредиторам за допомогою розподілу виручки від продажу активів у виді акцій реорганізованого діючого підприємства у разі наявності можливості відновлення його платоспроможності;

максимальне використання існуючих можливостей порятунку підприємства або його структурних одиниць, які за допомогою процедури банкрутства будуть відновлені і зможуть внести свій вклад до економіки країни;

забезпечення механізму розгляду справ про порушення і зловживання в управлінні збанкрутілими підприємствами і анулювання неправомірних операцій [10].

Як свідчить практика більшості країн з розвинутою ринковою економікою (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідерланди та інші), наявність спеціально створеного державного органу з питань банкрутства є необхідним елементом при проведенні процедур банкрутства. У деяких країнах функції цих органів іноді виконують органи прокуратури, судової влади та інші органи публічної влади. Але в будь-якому випадку, сфера банкрутства або фінансової неспроможності підприємств не залишається поза увагою держави.

В Австралії державним органом з питань банкрутства є державна Комісія з корпоративних справ, яка має такі повноваження: аналізувати фінансовий стан підприємств, які проходять у справах про банкрутство; забезпечувати достовірність інформації про боржника; робити висновки про відповідальність керівників боржника за доведення підприємства до банкрутства; дискваліфікувати винних керівників самостійно [10].Штатах Америки існує багаторічний багатий досвід державного регулювання банкрутств. З 1934 р. роль державного органу з питань банкрутства почала виконувати Комісія по біржам і цінним паперам (КБЦП) уряду США. На сьогодні у Сполучених Штатах справи про банкрутство законодавчо регулюються на федеральному рівні Кодексом законів про банкрутство. Окремі штати не мають законодавчих повноважень в частині банкрутства. Судочинство у процедурах банкрутства в США здійснюють федеральні суди, у справах про банкрутство - спеціалізовані суди, що входять до складу федеральних окружних судів США.

Спеціальний орган, що займається адміністративним управлінням справ про банкрутство, входить до складу міністерства юстиції і називається Виконавче бюро федеральних керуючих США. Воно виступає як наглядач за процедурою банкрутства від імені генерального прокурора США. Його члени, федеральні керуючі керівники, є службовцями федеральному уряду і призначаються генеральним прокурором [69].

Федеральні керуючі виконують безліч наглядових і адміністративних функцій, що виникають в процедурі банкрутства. Основна їх функція полягає в нагляді за ходом процесів у галузі банкрутства. Вони відповідають за призначення і нагляд за діяльністю приватних керівників конкурсною масою (приватних працівників, керівників конкурсною масою майна боржника), передають справи в органи слідства, забезпечують своєчасність і професіоналізм управління конкурсною масою майна і стежать за тим, щоб професійні гонорари були розумними, а також призначають комітети кредиторів і скликають їх збори в процедурах реорганізації підприємств.

У Швеції державний орган з банкрутства об’єднаний в єдину систему з податковою службою і органами судового виконання і діє в сумісній компетенції Міністерства фінансів і Міністерства юстиції. Цей орган, що має відділення у всіх провінціях країни, контролює і регулює здійснення процедур банкрутства. Повноваження його такі:

вироблення і контроль здійснення державної політики в сфері банкрутства;

консультування судів, що займаються процедурами неспроможності;

підготовка, ліцензування, консультування арбітражних керуючих;

консультування кредиторів при здійсненні процедур банкрутства;

контроль рівня оплати конкурсних керівників, доплата за послуги цих фахівців у разі нестачі ресурсів у підприємства-боржника;

контроль дотримання інтересів забезпечених кредиторів;

здійснення публікацій про визнання підприємств банкротами.

У Великобританії роль державного органу з банкрутства виконує Служба банкрутства, яка входить до системи Міністерства торгівлі та промисловості. Функції цієї Служби такі:

розробка рекомендацій Уряду відносно політики в галузі банкрутства;

аналіз фінансового стану і контроль фінансової діяльності всіх фізичних і юридичних осіб, стосовно яких у суді збуджено справу про неспроможність (банкрутство), з метою виявлення вірогідних причин банкрутства боржника і збитків, що зазнані ним;

здійснення функцій арбітражного керуючого у справах, що представляють суспільний інтерес;

здійснення функцій конкурсного керуючого у справах, за якими активів підприємства, що піддається процедурі банкрутства, не вистачає для оплати незалежного професіонала;

виявлення кримінальних порушень у справах про неспроможність (банкрутство) і збудження в судах справ про судове переслідування відповідних осіб (керівників боржників або арбітражних керуючих);

ліцензування і регулювання діяльності фахівців з банкрутства (або безпосередньо, або шляхом делегування відповідних повноважень акредитованим професійним асоціаціям); контроль відповідності діяльності арбітражних керуючих професійно-етичному кодексу і законодавству про банкрутство;

виявлення причин подання заяви про банкрутство керівниками боржника;

перевірка документації будь-якої компанії у разі надходження скарг від клієнтів, партнерів або громадськості [41].

В Росії функції спеціального органу з питань банкрутства виконує Федеральна служба Росії з фінансового оздоровлення і банкрутства, яка є федеральним органом виконавчої влади, що здійснює виконавчі, контрольні, дозвільні, регулюючі і організаційні функції, передбачені законодавством Російської Федерації про фінансове оздоровлення і неспроможність організацій. Цей орган:

розробляє і реалізує заходи щодо фінансового оздоровлення і реструктуризації неплатоспроможних організацій; проводить державну політику із запобігання банкрутства осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність відповідно до цивільного законодавства, а також забезпечує умови реалізації процедур банкрутства;

виконує повноваження державного органу у справах про банкрутство і фінансове оздоровлення, а також органу, уповноваженого забезпечувати захист інтересів Російської Федерації при вирішенні питань про неспроможність (банкрутство) організацій;

розробляє і реалізує заходи щодо забезпечення аналізу фінансового стану організацій і контролю за дотриманням ними платіжно-розрахункової дисципліни;

веде облік платоспроможності великих, а також економічно або соціально значущих організацій, формує переліки таких організацій, аналізує їх фінансовий стан і представляє в Уряд Російської Федерації пропозиції щодо фінансового оздоровлення вказаних організацій;

організовує в установленому порядку залучення необхідних фінансових коштів для реалізації заходів щодо реструктуризації і фінансового оздоровлення неплатоспроможних організацій, зокрема зарубіжних інвесторів; бере участь у справі про банкрутство боржника і здійснює відповідні процесуальні права при розгляді справ про неспроможність (банкрутство);

забезпечує за запитами арбітражного суду або за зверненнями кредиторів реалізацію процедури відбору арбітражного керівника за наявності декількох запропонованих кандидатур;

забезпечує реалізацію процедури банкрутства відсутнього боржника; затверджує вимоги, які пред’являються до фізичних осіб - арбітражних керівників, проводить ліцензування їхньої діяльності;

аналізує фінансовий стан організацій-боржників і оцінює їх платоспроможність, який є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства економіки [7].

Цей орган займається розробкою і реалізацією державної політики щодо попередження економічної неспроможності; вживає заходів із фінансового оздоровлення і попередження економічної неcпроможності комерційних організацій та індивідуальних підприємців; здійснює в установленому порядку ліцензування діяльності антикризових керуючих у справах про економічну неспроможність і контролює діяльність цих осіб; забезпечує проведення процедур економічної неспроможності відсутніх боржників; організовує підготовку і проведення атестації на відповідність фізичних осіб професійно-кваліфікаційним вимогам, що пред’являються до керуючих в справах про економічну неспроможність.

Не всі країни мають спеціальний державний орган з питань банкрутства. До таких країн належить Італія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія та інші.

В Нідерландах розгляд справ щодо банкрутства контролюється Окружними судами. У кожній конкретній справі вони призначають суддів по банкрутству. Суддя по банкрутству має право допитувати свідків, виносити накази про опитування або дослідження експертів, наприклад бухгалтерів, і пропонувати повному складу суду винести ухвалу про затримання не бажаючого співробітничати з судом боржника або члена правління боржника. Крім того, Окружний суд призначає конкурсного довірчого керуючого (куратора). Конкурсний довірчий керуючий управляє майновою масою боржника під контролем судді по банкрутству [93].

В Бельгії участь держави в процедурі банкрутства в особі своїх органів досить обмежена. Законодавці цієї країни прагнули до того, щоб система банкрутства була побудована на судовій, а не на виконавчій владі. Проте держава не повністю усунена від участі в процедурах - її інтереси представляє прокуратура. В такому випадку держава, коли це необхідно, вважається рядовим кредитором, і її інтереси беруться до уваги з урахуванням всіх покладених привілеїв [5, c.113].

В Італії не існує спеціального органу виконавчої влади, що займається питаннями банкрутства. Відповідно до Закону про банкрутство державні органи влади не втручаються в процедуру банкрутства.

В Німеччині справи про банкрутство та неспроможність розглядаються виключно у судовому порядку. Роль судів у справах про неспроможність виконують місцеві суди (Amtsgerichte). До компетенції місцевих судів входить надзір за діяльністю конкурсних керуючих, складання переліку всіх юристів компетентних і правомочних на здійснення процедур банкрутства [14].

Законодавство про банкрутство передбачає як процедури реабілітації неспроможного боржника, так і його банкрутства (примусової ліквідації).

Функції арбітражних керуючих в різних процедурах виконують судовий адміністратор (admistrateur judiciare), уповноважений ліквідатор (mandataires-liquidateurs) і судовий уповноважений (juge commissaire). Процедури фінансового оздоровлення (реабілітації боржника) здійснюють адміністратори, а процедури банкрутства - ліквідатори. Одна і та ж людина не може суміщати обидві ці професії. Судовий комісар контролює як хід здійснення всієї процедури, так і діяльність судового адміністратора, уповноваженого ліквідатора і судового уповноваженого. Адміністратор процедури, відповідно до закону, зобов’язаний регулярно надавати судовому комісарові звіти про свою діяльність. Основними функціями судового комісара є:

загальний контроль за діяльністю адміністратора, представника кредиторів і контролерів;

участь у розробці плану фінансового оздоровлення, участь у дослідженні боржника (зокрема, складання обов’язкових для відповідей запитів в міністерство фінансів, податкові і інші державні органи);

ухвалення рішень при конфліктних ситуаціях в питаннях включення до реєстру вимог окремих кредиторів, управління боржником, розпорядження його майном, вирішення трудових суперечок [21].

У Франції існує також професійний орган, що забезпечує доступ до професії адміністратора і накладає на них професійну відповідальність. Таким органом є Національна комісія адміністраторів, що складається з одинадцяти членів (суддів вищої кваліфікації, вчених і найбільш авторитетних адміністраторів) і допоміжного персоналу. Комісія складає "Національний список адміністраторів", і лише особи, представлені в цьому списку, можуть призначатися судами на процедури фінансового оздоровлення.

Згідно з постановою Кабінету міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 в Україні функції спеціального органу з питань банкрутства виконує Державний департамент з питань банкрутства, який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства економіки. На сьогоднішній день Державний департамент діє на підставі Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 р. № 533 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року № 81) [63].

Необхідність існування в Україні такого органу мотивується недостатньою ефективністю державного впливу на процеси, які відбуваються у процедурах банкрутства, а також занепокоєння уряду тим, що не була створена система запобіжних заходів щодо виникнення ситуації неспроможності підприємств розрахуватися за своїми зобов’язаннями, особливо це стосується стратегічних підприємств. Йдеться, зокрема, про відсутність дієвого контролю за діяльністю арбітражних керуючих, а також про поширення схем неконкурентного відчуження державного майна через застосування процедур санації з наступним продажем цього майна способами, встановленими комітетом кредиторів.

Основними завданнями Департаменту є участь у реалізації державної політики у сфері запобігання банкрутству і забезпечення умов здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, і суб’єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом рішення державного органу з питань банкрутства має допомогти самостійній реалізації політики у сфері банкрутства, яку формує Міністерство економіки. Також створення такого органу покликане підвищити повноваження і зробити персональною відповідальність за реалізацію даної політики підрозділами міністерства [9].

Створення спеціального органу з питань банкрутства було першим кроком на шляху до розвитку цивілізованого інституту банкрутства в Україні. Розумне регулювання сфери банкрутства в Україні повинно стати ефективним засобом оздоровлення економіки, інакше існуючі проблеми в питаннях банкрутства будуть гальмувати розвиток країни та заважати залученню інвесторів в українську економіку. Завдання, що вирішуються за допомогою законів про банкрутство в країнах з ринковою економікою, цілком конкретні. Найважливішим з них є максимальне використання існуючих можливостей порятунку підприємства або його частин, які за допомогою процедури банкрутства можуть бути відновлені, щоб в подальшому внести свій внесок до економіки країни. В той же час держава повинна підтримувати захист активів підприємства-боржника на користь кредиторів і розподіл цих активів з метою максимального задоволення вимог кредиторів. Без існування спеціального органу, який виконує функції регулювання процесів банкрутства в країни, всі ці завдання не можуть бути виконати належним чином.

1.3 Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції [84].

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі [29].

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств [90].

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу (рис.9.1).

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

· орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

· множинність об'єктів-користувачів;

· різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

· максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

· аналіз абсолютних показників прибутку;

· аналіз показників рентабельності;

· аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

· аналіз ефективності використання залученого капіталу;

· економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу [57].

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

· аналіз майна (капіталу) підприємства;

· аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

· оцінка ділової активності підприємства;

· аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

· аналіз кредитоспроможності підприємства;

· оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

· аналіз власних фінансових ресурсів;

· аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

· аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

експертних оцінок і сценаріїв,

психологічні,

морфологічні,

порівняльні,

побудови системи показників,

побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика [76].

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

ланцюгових підстановок,

арифметичних різниць,

балансовий,

виокремлення ізольованого впливу факторів,

відсоткових чисел,

диференційний,

логарифмічний,

інтегральний,

простих і складних відсотків,

дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу. Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

Розділ 2. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом

2.1 Поняття банкрутства

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують та засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.

Ознаки банкрутства:

Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною характерною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку).

Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану).

Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч.4 ст. 205 ГК України) [15].

Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб'єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури - ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше як через застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов [48].

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства. Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити натри категорії:

I - акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);

II - акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб'єктів з виключним видом діяльності (банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб'єктів банкрутами;

ІІІ - спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб'єктів підприємництва банкрутами: Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), постанова Кабінету Міністрів України від 27.03.2006 р. № 370 "Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства" та ін. [52].

Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином:

кодекси:

Господарський кодекс України - глава 23 "Визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом" (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрутства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст.210; заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва - ст.211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, - ст.212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, - ст.213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства - ст.214; відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство - ст.215) [15];

Цивільний кодекс України, зокрема ст.18 (передбачає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням ним підприємницької діяльності), ст.110 (ч.3 якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом) [88];

закони України:

від 14.05.1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в ред. Закону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює відносини, пов'язані з банкрутством [61];

від 21.12.2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами" [66];

від 20.09.2001 р. "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (встановлює засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України);

від 29.11.2001 р. "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств) [60];

від 18.11.2003 р. "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);

низка законів містить, що положення про можливість визнання банкрутом господарські організації певних видів, зокрема: від 19.10.1991 р. "Про господарські товариства" (ст. 19), від 20.03.1991 р. "Про банки і банківську діяльність" (в редакції Закону від 07.12.2000 р.) - ст.88, від 14.02.1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст.31), від 07.03.1996 р. "Про страхування" (ст.43), від 15.03.2006 р. "Про холдингові компанії в Україні" (ч.6 ст.11) та ін. [13];

підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінеті/ Міністрів України:

від 17.03.2000 р. № 515 "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств";

від 27.03.2006 р. № 370 "Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства";

від 19.04.2006 р. № 533 "Про затвердження Положення про Державний департамент з питань банкрутства" та ін.;

відомчі нормативні акти:

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України від 04.05.2001 р. № 72/49;

Наказ Міністерства економіки України від 20.07.2006 р. № 247 "Про затвердження форм подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та Інструкції щодо заповнення цих форм" та інші.

Важлива роль і рішень Конституційного Суду України, в тому числі рішення № 5-рп/2007 від 20.06.2007 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" про офіційне тлумачення положень ч.8 ст.5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) [52].

2.2 Сторони в справі про банкрутство

Участь у справі про банкрутство беруть:

а) сторони в справі про банкрутство - боржник (банкрут) і кредитори;

б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство; Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника; уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю [22].

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами (у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших видів обов'язкових платежів), які сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, іменується банкрутом або суб'єктом банкрутства. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:

відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

казенні підприємства;

комунальні унітарні підприємства згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;

у частині санації та ліквідації - державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.

Законом (ч.6 ст.5) встановлені деякі особливості щодо окремих категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовугледобувні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25% і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій) [61].

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не можуть бути стороною у справі про банкрутство:

кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;

кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досягнуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення зобов'язання, відповідно до Закону вважаються погашеними [92].

За ознакою часу виникнення вимог до боржника і, відповідно, особливостями правового становища розрізняють конкурсних кредиторів (це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані конкурсними відповідно до вимог Закону та зобов'язання яких не забезпечені заставою) і поточні кредитори (тобто кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Вимоги, що подаються першою категорією кредиторів (конкурсними кредиторами), якщо вони стали ініціаторами порушення справи про банкрутство, мають бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Поточні кредитори вступають у процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржнику, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).

Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.

Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:

арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду;

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства - у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50%;

представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-боржників;

представник працівників боржника;

уповноважена особа акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю - особа, уповноважена загальними зборами акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, ідо володіють більше ніж половиною статутного капіталу товариства, представляти їхні інтереси під час проведення процедур банкрутства цього товариства з правом дорадчого голосу [86]

Здійснення державної політики щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, і суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, покладається на державний орган з питань банкрутства - Державний департамент з питань банкрутства, утворений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 2006 р. № 370 "Про утворення Державного департаменту з питань банкрутства" у складі Міністерства економіки.

Відповідно до Положення про Департамент з питань банкрутства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2006 р. № 533:

Державний департамент з питань банкрутства (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки та йому підпорядковується;

має статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням;

основні завданнями Департаменту: участь у реалізації державної політики у сфері запобігання банкрутству і забезпечення умов здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, і суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1) сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

2) забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі - арбітражні керуючі) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

3) забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;

4) організовує роботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих;

5) ліцензує діяльність арбітражних керуючих;

6) організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;

7) пропонує господарському суду за участю органу, уповноваженого управляти державним майном, кандидатури арбітражних керуючих для державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

8) аналізує результати діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки відповідні матеріали з висновками та пропозиціями;

9) організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, у процесі підготовки справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи з наданням відповідного доручення;

10) готує на запит суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки щодо наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%;

11) узагальнює практику застосування законодавства и питань банкрутства та ліцензування діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки пропозиції щодо його вдосконалення;

12) розробляє проекти типових документів з витань здійснення процедур підновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і подає їх Мінекономіки;

13) розглядає пропозиції органів виконавчої вдали щодо фінансування заходів, передбачених планом досудової санації, за рахунок коштів Державного бюджету і подає Мінекономіки відповідні висновки;

14) здійснює у визначених Мінекономіки межах управління майном підприємств, що належать до сфери управління зазначеного міністерства;

15) видає відповідно до законодавства довідки про порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, визнання їх банкрутами, перебування у процедурі банкрутства;

16) виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань [63].

2.3 Стадії провадження справи про банкрутство

Провадження у справі про банкрутство можна поділити на кілька стадій:

1. Подання заяви до господарського суду та порушення провадження у справі про банкрутство: ініціатором порушення проваджений у справі про банкрутство може бути боржник або його кредитори (кредитор). Вимоги до заяви та комплекту документів, що додаються до заяви, визначаються ст.7 Закону. Відповідно до ч.5 ст.7 Закону боржник обов'язаний звернутися в місячини строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство разі виникнення таких обставин:

1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

2) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

3) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

4) в інших випадках, передбачених Законом. У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону [61].

Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна боржника, якщо це можливо та даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, у тому числі вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня з дня прийняття заяви пре порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів і пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:

а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство;

б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію).

Крім того, ухвалою визначаються:

розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;

дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду);

дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду);

дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство (не пізніше 6 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду).

У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.

Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом 1 місяця після опублікування н офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство.

Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5. Визнання боржника банкрутом. Якщо внаслідок проведення спеціальних судових процедур у справі про банкрутство не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної постанови господарського суду:

завершується підприємницька діяльність банкрута;

вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута;

припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається лише в порядку ліквідаційної процедури;

припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше;

в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.

На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припинення провадження у справі про банкрутство, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

у встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією;

затверджено мирову угоду;

у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;

боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника [42].

Рис.2.1 Схема провадження справи про банкрутство

Стадії провадження у справі про банкрутство здійснюються відповідно до загального порядку, а саме:

1. Порушення провадження у справі про банкрутство відбувається протягом 5 днів з дня надходження _ відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя господарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства)

2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення обґрунтованості вимог кредиторів і заперечені, боржника (якщо такі будуть) на підставі оцінки поданих документів та пояснень сторін. За результатами підготовчого засідання виноситься ухвала, якою:

а) на заявника покладається обов'язок подати до офіційних друкованих органів (газет "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство;

б) зупиняється процес приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію), в) визначаються: розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство; дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду); дата попереднього засідання суду; дата скликання перших загальних зборів кредиторів; дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі про банкрутство.

3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника, відбувається протягом 1 місяця після опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про порушення справи про банкрутство [31].

4. Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухвалою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включені до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5. Визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (якщо попри проведення спеціальних судових процедур банкрутства не була відновлена платоспроможність боржника і не про-1 ведені розрахунки по його боргах). Наслідки: завершується підприємницька діяльність банкрута; вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута; припиняється нарахування неустойки (нені, штрафу), процентів по всіх видах заборгованості банкрута; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається ліпне в порядку ліквідаційної процедури; припиняються повноваження органів управління та власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше; в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія, на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної процедури.

6. Проведення ліквідаційної процедури

Підстави припинення провадження у справі про банкрутство:

1. Боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності

2. Подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи

3. У провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника

4. У встановленому порядку затверджено звіт керуючого санацією

5. Затверджено мирову угоду

6. У встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора

8. Боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами

9. Кредитори не висунули вимоги до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство.

Нормативна база, що регулює інститут банкрутства в Україні, потребує як розширення, так і вдосконалення. На сьогодні не внесено змін до багатьох законів, що так чи інакше стосуються процедури банкрутства, а також правовідносин сторін та учасників банкрутства. До того ж бракує підзаконних нормативних актів, які б належним чином регламентували механізм практичного застосування даної процедури в Україні [57].

На Україні створено правовий механізм, який дозволяє узгоджувати інтереси боржника та його кредиторів, сприяючи розвитку вітчизняної економіки. Основним законом, що регулює правовідносини в сфері банкрутства є Закон України від 30.06.99 р. № 784-XVI "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Для узгодження правових проблем під час проведення процедури банкрутства також використовують інші законодавчі та нормативні акти.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення правового регулювання банкрутства в Україні

3.1 Проблеми правового регулювання процедури банкрутства в Україні

Формування економіки України на принципах ринкових відносин та стрімкий розвиток світових процесів глобалізації сприяли виникненню нових функцій держави, у тому числі щодо захисту усіх суб'єктів права власності і господарювання. З'явилися раніше не відомі українському суспільству правові інститути, що регулюють правовідносини в цій сфері. Одним із таких став інститут банкрутства. За своєю суттю банкрутство як цивільно-правова категорія є невід'ємною частиною ринкової економіки, природним процесом конкурентної боротьби, у ході якої слабкі підприємства вибувають з цього процесу, а натомість держава отримує економічно міцних, конкурентноздатних суб'єктів господарювання. У той же час у процесі банкрутства набули поширення порушення законодавства, що його регулює, факти фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та незаконних дій у разі банкрутства, що й визначає актуальність вказаної проблеми. Багаторічний досвід застосування Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" свідчить, що правовий механізм банкрутства використовується суб'єктами господарювання як для реального відновлення платоспроможності боржників, так і для ухилення від майнової відповідальності перед контрагентами та бюджетом. Господарюючі суб'єкти не тільки перестали боятися процедури банкрутства, але й навчилися користуватися і навіть зловживати лояльністю законодавця до неплатоспроможних підприємств та прогалинами чинного законодавства [78].

На сьогодні деякі кредитори намагаються використати процедуру банкрутства не для задоволення своїх грошових вимог до боржника чи участі у санації з метою відновлення платоспроможності останнього, а для заволодіння майном підприємства, що опинилося у кризовому стані, шляхом контролю над процедурою банкрутства через комітет кредиторів та арбітражного керуючого. У таких випадках не лише ВГСУ, але й всі інші суди не повинні, затуливши очі і вуха, освячувати своїми ухвалами плани санації та мирові угоди, посилаючись на схвалення останніх комітетом кредиторів. Суд оцінює всі докази у справі, зокрема, рішення комітету кредиторів, подання арбітражних керуючих, заперечення кредиторів у їх сукупності, перевіряє їх відповідність чинному законодавству і зобов'язаний у рівній мірі стояти на охороні інтересів боржника, кредиторів, держави.

Проте до Вищого господарського суду постійно надходять звернення як від господарюючих суб'єктів, так і від державних контролюючих органів, органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з приводу необґрунтованого затягування процедур банкрутства у різних стадіях провадження, ігнорування інтересів держави при введенні процедур санації або ліквідації підприємств з часткою державної власності у статутному фонді, що перевищує 25%, незаконного відчуження державного майна або відчуження його за заниженими цінами, зловживань з боку арбітражних керуючих тощо.

Проблеми, що виникають при розгляді справ про банкрутство, обумовлені, насамперед, недосконалістю чинного законодавства про відновлення платоспроможності та наявними колізіями з іншими галузями законодавства, в окремих випадках - недостатнім рівнем кваліфікації суддів, які розглядають цю складну категорію справ, і насамкінець, недобросовісністю, а часом і зловживанням з боку учасників провадження у справах про банкрутство [53, с.8-9].

Починаючи з 2005 року до сьогодні, кількість справ про банкрутство збільшувалась і становила у 2008 р. - 9358. Цьому, певною мірою, сприяла зміна у законодавстві, а саме: прийняття у новій редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який кардинально змінив процедуру банкрутства. Цим Законом були змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначено судові процедури, які застосовуються до боржника; передбачено участь у справі арбітражного керуючого та ін. Незважаючи на те, що метою Закону є відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта і з прокредиторського, він змінився на продебіторський, цей Закон не вирішив багато принципових питань. З його прийняттям реформа законодавства у сфері банкрутства не закінчилася. В Україні, як і раніше, мають місце факти банкрутства. Неплатоспроможними стають як малі, так і великі підприємства. Переважну більшість їх умисно доводять до банкрутства, і виручені від цієї процедури кошти не надходять до бюджету України. Сьогодні за формальними ознаками банкрутами можна визнати 40 % українських підприємств, оскільки за офіційними даними вони працюють збиткове [84].

Однією з причин такого стану є неврегульованість законодавства. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у справах. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознак неплатоспроможності. Починаючи з того, що такою ознакою є просто неспроможність підприємства в якийсь конкретний момент розрахуватись із боргами і закінчуючи тим станом, коли вже є підстави для порушення справи про банкрутство, тобто коли неплатоспроможного підприємця вже можна визнати боржником на законних підставах. У Законі зазначено, що відновлена платоспроможність вважається такою, коли відсутні ознаки банкрутства. Поняття банкрутства визначається як неплатоспроможність боржника, що може бути відновлена лише через ліквідаційну процедуру. Таким чином, маємо три різні визначення неплатоспроможності.

Через недосконалість законодавства про банкрутство у судовій практиці виникають проблеми з його застосуванням. Однією з таких причин є неузгодженість між окремими приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства гірничих підприємств" від 6 березня 2003 року № 597-ІУ, яким було внесено низку доповнень до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У Законі недостатньо точною є визначеність ознак кола гірничих підприємств, на які має поширюватись його чинність, та наявні прогалини, що виникли у механізмі провадження зі справ про банкрутство гірничих підприємств [51].

Про наявність серйозних проблем у сфері правовідносин, зростання кількості порушень законодавства свідчить і практика роботи правоохоронних та контролюючих органів. Зафіксовані лише поодинокі прецеденти притягнення осіб до кримінальної відповідальності за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, незаконні дії у разі банкрутства. Проведений аналіз свідчить, що справи по цих злочинах до суду майже не доходять і закриваються на стадії досудового слідства.

За фіктивне банкрутство (ст.218 КК), починаючи з 2008 р., засуджено (за вироками, які набрали законної сили) лише 13 осіб, а за доведення до банкрутства (ст.219 КК) 4 особи [35].

Основна причина цього полягає у так званій "відсутності" потерпілих, та осіб, зацікавлених у викритті цих злочинів. Більш ніж 75 % злочинів, пов'язаних з банкрутством, мають латентний характер і ретельно приховуються суб'єктами підприємницької діяльності під виглядом цивільних правовідносин.

На ефективність боротьби із зазначеними злочинами негативно впливають розбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального і господарського права. Так, згідно зі статтями 218-221 КК України великою матеріальною шкодою вважається сума, яка в п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Проте у прикінцевих положеннях Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року встановлюється: "Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року" [35].

У той же час, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Така неузгодженість між нормами статей 218-219 КК України та ст.6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави не вважати злочином, передбаченим статтями КК України, випадок, коли заява не є підставою для порушення справи про банкрутство. За таких умов значна частина фіктивних банкрутств і доведень до банкрутства не підпадають під дію кримінального закону, а особи, винні в їх вчиненні, залишаються безкарними.

Порушенню справи про банкрутство чи визнанню підприємства банкрутом у переважній більшості передують певні некоректні чи навмисні дії керівників боржника. Проте, довести вину зловмисників не завжди вдається. Майже неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між деякими господарськими операціями підприємства, його подальшим тяжким становищем і матеріальним збагаченням окремих осіб за рахунок цього.

Тому нерідко для припинення зловживань у процедурах банкрутства правоохоронними органами практикується порушення кримінальних справ за суміжними статтями Кримінального кодексу, за якими вже існує досвід доказів та застосування норм про зловживання владою або службовим становищем, службову недбалість, службове підроблення, ухиляння від сплати податків, хабарництво, розкрадання і т. ін.

Сама процедура визнання підприємств банкрутами передбачена Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ключову роль у цих процесах відведено арбітражним керуючим, які одноособове уповноважені судами розпоряджатися майном банкрута, проводити розрахунки по зобов'язаннях перед державою та іншими кредиторами [70].

Проте, недостатня законодавча урегульованість діяльності арбітражних керуючих та відсутність системного аналізу стану справ у цій сфері створюють умови для порушення Закону та зловживань при проведенні процедур банкрутства, упередженості дій арбітражних керуючих на користь окремих кредиторів. Найбільшого поширення набули факти хабарництва, зловживання службовим становищем при заниженні оцінки та незаконній передачі майна, умисне невиконання рішень суду, порушення процедур продажу майнових комплексів.

Аналіз справ про банкрутство свідчить, що зловживають інститутом банкрутства як боржники, так і кредитори.

Зловживання з боку боржників полягають у тому, що вони намагаються ухилитися від оплати своїх грошових зобов'язань, при цьому вдаються до навмисних, фіктивних банкрутств, зменшують конкурсну масу. Суспільна небезпека цих дій полягає не тільки в тому, що вони порушують інтереси конкретних осіб, але й у тому, що підривають основи позики й кредиту [10].

Найбільш типовими способами зловживань з боку боржників є такі:

ухилення від сплати податків через банкрутство. Широкі можливості для цього надає мораторій на задоволення вимог кредиторів, на час дії якого упиняється виплата боржником податкових зобов'язань, і до нього не застосовуються податкові санкції. Якщо до комітету кредиторів не увійшли представники податкової служби, боржник може домогтися списання всього податкового боргу чи розрахуватися по ньому неліквідним майном. А у разі ліквідації боржника, від якого залишилися одні лише неліквідні активи і борги, податковим органам треба лише списати його податковий борг як безнадійний [81].

Виведення активів підприємства-боржника або незаконне їх заміщення. Цьому сприяє непрозорість процедури оцінки та реалізації активів боржника, які у ході банкрутства надають можливість для виведення в іншу структуру, підконтрольну керівництву чи власникам боржника. Наприклад, ціна ліквідного майна боржника може бути дуже занижена. Таке майно, як правило, реалізується "своїй" структурі боржника практично за безцінь. Вигоду від цього можуть отримати керівники боржника, які не є його власниками, але своїми діями фактично призвели підприємство до навмисного банкрутства.

Аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що найчастіше при банкрутстві реалізуються схеми, які передбачають акумулювання всіх пасивів на підприємстві-боржнику з метою збільшення його неплатоспроможності та виведення його активів на новостворене підприємство ще до початку процедури банкрутства.

Зазначені схеми реалізуються, як правило, такими шляхами.

1. Передачі майна:

підприємства-боржника в статутні капітали новостворених юридичних осіб в обмін на отримання неадекватної частки участі (акцій) в них. При цьому вартість майна, що передається в статутний капітал нових юридичних осіб, може значно занижуватися відносно його реальної ринкової вартості;

за рахунок погашення заборгованості за будь-якими зобов'язаннями перед конкретним кредитором, де розмір вимог кредитора значно завищується у порівнянні з основним боргом. У цьому разі заборгованість збільшується за рахунок сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків і т. ін.;

за договорами про надання послуг нематеріального характеру маркетингових, консалтингових, юридичних тощо. У ряді випадків умови укладеного договору (ціна) не відповідають фактичній вартості наданих послуг;

у заставу в разі, коли вартість заставного майна значно перевищує суму основного зобов'язання, забезпеченого заставою;

підприємства-боржника за неіснуючою заборгованістю по орендній платі, або безоплатна передача майна у вигляді надання допомоги, дарування тощо.

Прямого продажу майна підприємства-боржника за заниженою ціною, або його обмін на інше майно, вартість якого завищена, або на майно, що не представляє інтересу для господарської діяльності цього підприємства.

Прийняття хибних управлінських рішень у сфері управління виробництвом, які негативно відображаються на фінансовому стані підприємства.

4. Фальсифікації:

фінансової звітності про результати господарської діяльності підприємства з відображенням у ній завищеної кредиторської заборгованості;

документів про кредиторську заборгованість підприємств (розписки, гарантії, договори, рахунки, претензії, рішення судів тощо) [77].

5. Приховування:

боржником реальної до стягнення дебіторської заборгованості, що дає можливість зробити розрахунки з кредиторами;

майна або інформації про майно підприємства та ін. Зловживання з боку кредиторів полягають у тому, що вони прагнуть не

одержати борг, а незаконно перехопити управління бізнесом боржника чи незаконно довести його до банкрутства для того, щоб за невиправдано низькою ціною скупити його активи, тобто прагнуть до переділу власності. Суспільна небезпека цих дій полягають у тому, що вони знижують інвестиційну активність в державі, оскільки інвестиції можуть бути незаконно захоплені [76].

Найбільш типовими способами вчинення зловживань з боку кредиторів є такі:

використання банкрутства як інструмента у корпоративній конкуренції. Так, інвестор, скупивши борги підприємства, і вибравши найсприятливіший момент, може ініціювати процедуру банкрутства та призначити свого арбітражного керуючого, через якого надалі контролюватиме всю діяльність і фінансові потоки боржника. А у плані санації з подачі найбільшого кредитора може бути передбачений пункт про обмін корпоративних прав боржника на вимоги кредиторів. Таким чином, банкрутство використовується як відносно дешевий та ефективний інструмент приватизації, що здійснюється поза межами законів про приватизацію;

штучне збільшення заборгованості та ініціювання процесів банкрутства з метою придбання у подальшому майна.

Для доведення до банкрутства можуть використовуватися й інші махінації як під виглядом легальних операцій, так і прямі порушення закону: фальсифікація документів, підкуп посадових осіб, приховування майна тощо [76].

Незначну кількість кримінальних справ, пов'язаних з фіктивним банкрутством та доведенням до банкрутства, на нашу думку, можна пояснити низкою причин. По-перше, однією з головних є те, що не напрацьовано практики розслідування кримінальних справ за діяння, передбачені статтями 218, 219 Кримінального кодексу України. По-друге, у деяких випадках присутній острах ряду працівників правоохоронних органів займатися такими справами через незначний досвід практичної роботи, брак правових знань. По-третє, до причин слід також віднести низький рівень правової захищеності економічних відносин, значну латентність серед злочинів економічної спрямованості, недосконалість законодавчої бази у сфері банкрутства та відсутність чіткої судової правозастосовчої практики по цих злочинах [5].

Зазначені норми Кримінального кодексу України не повною мірою застосовуються також через несвоєчасне реагування господарських судів на ознаки фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства при розгляді ними справ, пов'язаних з банкрутством та передачі інформації до правоохоронних органів [35].

Перелік та аналіз недоліків у правовому регулюванні банкрутства в Україні можна було б продовжувати. Але й наведеного, на нашу думку, достатньо, щоб дійти висновку, що наявна законодавча база не є досконалою і застосування її норм не сприяє підвищенню ефективної протидії фіктивному банкрутству, доведенню суб'єктів господарювання до банкрутства та незаконним діям у разі банкрутства.

3.2 Прогалини норм діючого законодавства України, що регулюють процедуру банкрутства суб’єктів господарювання

Однією з причин є неврегульованість законодавства. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [3] містить ряд суперечностей, які ускладнюють провадження у справах. Наприклад, в окремих його статтях наводяться різні визначення ознак неплатоспроможності.

Через недосконалість законодавства про банкрутство у судовій практиці виникають проблеми з його застосуванням. Однією з таких причин є неузгодженість між окремими приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законів України "Щодо банкрутства гірничих підприємств" від 6 березня 2003 року № 597-IV, яким було внесено низку доповнень до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У Законі недостатньо точною є визначеність ознак кола гірничих підприємств, на які має поширюватись його чинність, та наявні прогалини, що виникли у механізмі провадження зі справ про банкрутство гірничих підприємств [52].

На ефективність боротьби із злочинами пов’язаними з банкрутством негативно впливають розбіжності в окремих положеннях, що регулюються нормами кримінального і господарського права. Так, згідно зі статтями 218-221 КК України великою матеріальною шкодою вважається сума, яка в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто сума більше 8,5 тис. грн. У той же час справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, що складає 238,3 тис. грн.

Порушенню справи про банкрутство чи визнанню підприємства банкрутом у переважній більшості передують певні некоректні чи навмисні дії керівників боржника. Проте, довести вину зловмисників не завжди вдається.

Тому нерідко для припинення зловживань у процедурах банкрутства правоохоронними органами практикується порушення кримінальних справ по суміжних статтях Кримінального кодексу, за якими вже існує досвід доказів та застосування норм про зловживання владою або службовим становищем, службову недбалість, службове підроблення, ухиляння від сплати податків, хабарництво, розкрадання і т. ін.

Через недосконалість законодавства, ослабленої уваги до процесів відновлення платоспроможності боржника з боку держави, а також застосування різних злочинних схем, щороку в Україні ліквідовується велика кількість підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими, соціально значимим через велику кількість робочих місць. При цьому, вирішувати дану проблему необхідно комплексно, починаючи з формування надійного правового середовища. Для усунення недоліків законодавства про банкрутство слід опрацювати концепцію його реформування. Логічним було б створити спільну робочу групу з практиків, представників господарських судів, департаменту агентства з питань банкрутства, вчених, які б розробили якісно новий законопроект про банкрутство.

Наш закон з цієї точки зору виглядає досить еклектично, оскільки, з однієї сторони, спрямований на відновлення платоспроможності, а з іншого - досить тривалий час дозволяє здійснювати ці заходи старою командою управлінців хоч і під певним контролем. Проте чи можна сподіватися, що старий менеджмент, який власне і довів підприємство до кризового стану (банкрутства), спроможеться його з цієї ситуації витягти? Досить сумнівно. Адже крім того, досудова інстанція не передбачає відсторонення керівництва підприємства-боржника і є системою заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином кредитори втягуються у “переговорний процес” стосовно своїх вимог, який може носити навмисно затягнутий характер. Введення до Закону процедури “мирова угода" та закріплення можливості її укладання на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство також свідчать про зазначену сутність Закону, але використання цього правового інституту є цілком виправданим [73].

Також доцільним було б передбачити в Законі більш широкі можливості для усунення керівництва боржника, окреслити перелік ситуацій в яких його усунення є безспірним (наприклад, якщо кризовий стан підприємства є наслідком зловживань, безгосподарності, та безпосередньої недобросовісності вищого управлінського апарату, а не зумовлений, наприклад, незадовільною платіжною дисципліною його контрагентів).

Інший недолік Закону криється в ст.6, за якою справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Отже боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму понад 282 300 грн. (на сьогоднішній день - 300 * 941 грн.), щоб отримати копію ухвали господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство.282 300 грн. - це багато чи мало? На мою думку - дивлячись для кого, адже для середнього чи великого бізнесу це зовсім не значна сума, в той час як для представників малого та мікробізнесу вона може вважатися астрономічною. Очевидно, що розробники Закону пішли на певний компроміс, вигідний в першу чергу підприємствам із незначним оборотом, яким можна сподіватися і на автоматичне зростання цієї межі пропорційно збільшенню мінімальної заробітної плати. Тому, на мою думку, необхідно провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб’єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність.

Виходячи з тлумачення статей 1 та 14 Закону стосовно поняття “офіційний друкований орган”, можна дійти висновку, що для оголошення про порушення справи про банкрутство достатньо подати інформацію до друкованого видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника. А це значно обмежує можливості кредиторів у відстеженні таких публікацій і своєчасному звертанні до арбітражного суду. Тому перелік офіційних друкованих органів необхідно обмежити виданнями “Голос України" і “Урядовий кур’єр” і вилучити видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника.

Не позбавлений недоліків і принципово новий вид підприємницької діяльності для України (на відміну, наприклад, від Росії, де арбітражні керуючі працюють з 01.03.1998 р. - дати вступу в силу російського закону “Про неспроможність (банкрутство) ”) - інститут арбітражних керуючих [69].

Арбітражний керуючий стає ключовою фігурою у вирішення подальшої долі потенційного банкрута. За визначенням Закону арбітражним керуючим може бути призначено лише ліцензованого фахівця. Кількість (а також і якість підготовки) ліцензованих арбітражних керуючих, без яких практично не можливе здійснення процедур, передбачених Законом, поки що далеко неадекватна потребі в них. В наслідок чого - швидкість та масштаб змін, які передбачені новим механізмом, є досить низькими.

Цілком недостатнім виглядає і захист особи арбітражного керуючого, життя та здоров’я якого, за Законом, лише можуть бути застраховані за рахунок коштів кредиторів згідно з законодавством, а ризик здійснення такого роду діяльності є надзвичайно великим (процеси банкрутства охоплюють приватизацію та реструктуризацію підприємств і досить часто пов’язані із діями кримінальних структур). В польській практиці, де також діють арбітражні керуючі (синдики), питання власної безпеки вирішуються ними самостійно - їм приходиться витрачатися не тільки на помічників, але й на охорону. Тому оплата праці синдиків в Польщі є відповідно високою [7].У нас же Закон обмежує оплату праці арбітражного керівника не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. Основним заохоченням роботи арбітражного керуючого є разова винагорода, яка становить певний відсоток від суми повернення боргів. У Росії початкова така винагорода була законодавчо обмежена 5%, але працювати на таких умовах практично ніхто не погоджувався. Обмеження довелося зняти, і ціна послуг одразу підскочила до 15-25%. Не врегульованим залишається і питання: як на практиці зацікавлені у банкрутстві особи зможуть оплачувати послуги арбітражного керуючого за відсутності (чи недостатності) у банкрута майна. Нехтування ж, з боку Закону, матеріальних потреб та необхідності високого рівня захисту арбітражного керуючого підвищує ймовірність корупції, використання останнім механізмів банкрутства для досягнення особистих корисливих цілей.

Не дивлячись на те, що Законом створені сприятливі умови для проведення санації підприємств-банкрутів на сьогоднішній день така процедура не дістала широкого поширення. Однією з головних причин є те, що грошей на неї ніхто зазвичай не дає. Кредитори, як правило, прагнуть повернути свої борги, а боржники - бодай частково віддати борги. Єдиним виходом тут може слугувати реструктуризація підприємства, коли деякі активи розпродуються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але й тут існує проблема: застарілі основні фонди (а це є характерним для переважної більшості українських підприємств), як правило, не є ліквідним майном. Частковим виходом із даної проблеми могла б стати застава або продаж нерухомості, а головне - землі. Але на сьогоднішній день на заваді цьому стоїть політика місцевих адміністрацій та не сформованість ринку землі в Україні [16].

Отже, кредитори та інвестори поки що не зацікавлені у проведенні процедури відновлення платоспроможності свого боржника. Для державних підприємств ще одним джерелом коштів на проведення санації є фінансування з держбюджету. Причому в цьому випадку витрати на санацію повинні фігурувати в Законі про державний бюджет на відповідний рік. При існуючому стані справ уряд навряд чи може дозволити собі витрачати на ці заходи великі кошти. Закон “Про бюджет на поточний рік" та “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - перебувають у суперечності. Бюджетний закон, фактично, вимагав безальтернативної ліквідації неплатоспроможних підприємств і на сьогоднішній день відновлення їх платоспроможності, яке проголошене за мету Законом “ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" - не більш ніж міраж.

Не тільки не вирішила, а й навіть в деякій мірі поглибила проблеми банкрутства держпідприємств Постанова Про Порядок проведення досудової санації держпідприємств, затверджена Кабінетом Міністрів України 17.03.2000 р. В цілому вона лише формально носить продебіторський характер і не передбачає вагомих важелів для реального відновлення платоспроможності боржників-держпідприємств, хоча перелік заходів, які можуть застосовуватися з метою відновлення платоспроможності боржника розширений. В цей перелік на сьогодні входять: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних фондів, передача майна в оренду, відстрочення платежів, переоформлення короткострокових кредитів в довгострокові, скорочення персоналу. Якщо відкинути деяку термінологічну плутанину (перепрофілювання і закриття нерентабельних виробництв, наприклад, входять у поняття “реструктуризація”), то дійсно свобода маневрів для керівників санації збільшена. В переліку навіть передбачено можливість скорочення працівників, про що шість років потому не можна було б і уявити. В той же час присутню раніше норму про обов’язкове врахування соціальних наслідків закриття (перепрофілювання) того чи іншого підприємства скасовано. В цьому значенні Порядок носить виражену антисоціальну спрямованість, адже одночасно не вводить жодних захисних механізмів для скорочених працівників.

Головний недолік постанови - повна невизначеність прав кредитора державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації і все. В той же час повноваження держоргану, який за визначенням, відстоює інтереси боржника, доволі широкі.

Насамперед насторожує поява в документі строків проведення санації - “строки проведення санації не повинні перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може подовжити строки, але не більше ніж на шість місяців”. Аналогічні строки фігурують в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Але там рішення про санацію приймають кредитори, а не боржники або уповноважений орган.

Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або кредиторів передбачено “придбання прав власності на майно підприємства у відповідності із законодавством”. Цим фактично пропонується приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію державного майна (за винятком окремих разових випадків відчуження основних засобів виробництва) не передбачає чіткого порядку придбання такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації.

Під час проведення санації, боржника (державне підприємство зокрема) збанкрутіти практично неможливо. Тобто кредитор може спробувати порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме справу до розгляду.

Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України, задекларовано рівність всіх форм власності. Тому неприпустимим є створення пільгових умов - так званих “банкрутних канікул" для держпідприємств і обмеження прав інших форм власності.

Уточнено повноваження керуючого санацією. Зокрема, він зобов’язується не просто здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості боржником, але й подавати від імені боржника позови про це. А його право відмовлятися від договорів у разі якщо їх виконання завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких же умов, трансформуються в право відмовлятися від усіх договорів, виконання яких завдає боржнику збитків.

В той же час закон в своєму ставленні до кредиторів і їх прав є дуже жорстким. Насамперед, з’являється поділ кредиторів на “конкурсних" та “поточних”. Під “конкурсними кредиторами" слід розуміти кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення справи про банкрутство або визнані як такі згідно з цим законопроектом і не забезпечені заставою майна боржника. В свою чергу, “поточними кредиторами" є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження справи про банкрутство. Законопроект наділяє “конкурсних кредиторів” більшими правами ніж “поточних”. Саме з “конкурсних кредиторів” складаються збори кредиторів і їх комітет. Крім того, “конкурсний кредитор” здобуває право отримувати від розпорядника майна інформацію про вимоги інших кредиторів та заперечувати їх. Уточнено також, що ліквідатор має право заявляти заперечення лише щодо “поточних кредиторів”.

Більш жорстко сформульовані і вимоги для виявлення кредиторів при порушенні справи про банкрутство. Зокрема, встановлюється, що вимоги “конкурсних кредиторів”, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання (до речі, цей термін дещо уточнено: замість місяця пропонується визначити його у 30 днів), або не виявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що арбітражний суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Підкреслюється, що цей термін є присічним і поновленню не підлягає.

Тобто закон вимагає від кредиторів постійно здійснювати моніторинг стану своїх контрагентів-боржників (це також є проблематичним на сьогоднішній день, оскільки навіть офіційна статистична звітність не є загальнодоступною, а альтернативні джерела інформації на Україні ще практично не відпрацьовані), більш зважено підходити до вибору форм і способів розрахунків (тут можна передбачити скорочення грошового та товарного кредитування).

Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом’якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься із відповідних внесків всіх підприємств. Арбітражний керуючий отримує кредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після продажу майна повертає кошти до фонду із низькими відсотками. Ефективність використання таких механізмів підтверджена закордонною практикою (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та ін.) - вона дозволяє уникнути соціальних вибухів, спричинених банкрутством.

Світова практика показала, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови наявності всього необхідного “інструментарію" є високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну. Серед них можна виділити такі, як достатньо розвинена економіка, більш-менш стабільна фінансова ситуація, наявність відповідної правової бази, грамотна інвестиційна політика і наявність самих інвесторів, напрацьована система оздоровчих і антикризових засобів, пристосованих саме до економіки даної країни, наявність висококваліфікованого штату антикризових керуючих. Особливо важливим є використання даного інституту в комплексі з іншими засобами: інвестиціями, державним регулюванням і підтримкою.

Незважаючи на те що антикризове управління економікою спрямовано на подолання таких явищ, як банкрутство, безпосередньо у діяльності підприємства (на мікрорівні) важливе значення має також регулювання ситуації з неплатоспроможністю на державному (макро) рівні шляхом запровадження сучасних розвинених систем правового регулювання неплатоспроможності.

Державне регулювання проблеми неплатоспроможності найбільшою мірою залежить від законодавчої бази, основою якої є Закон України від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (зі змінами та доповненнями; далі - Закон № 2343-ХІІ), проте не менш важливим є факт застосування норм цього Закону на практиці.

Специфікою органів державної податкової служби є те, що вони входять до системи органів державної виконавчої влади i наділені спеціальним статусом - контролюючого органу та органу стягнення одночасно.

Наслідком порушення конституційного обов’язку зі сплати податків є поява податкового боргу, який має бути погашеним або платником податків самостійно, або за рішенням податкового органу в позасудовому порядку.

У разі ж неможливості погашення податкового боргу у зв’язку з недостатністю активів платника податків при застосуванні процедур Закону України від 21.12.2000 р.2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-III) Законом № 2343-ХІІ передбачено підтвердження його неплатоспроможності шляхом визнання такої юридичної особи банкрутом.

Податкові органи, використовуючи надане Законом № 2181-III право на стягнення податкового боргу, а також у випадку, якщо застосування заходів щодо запобігання банкрутству боржника, зокрема досудової санації, виявилось неефективним або їх проведення не привело до бажаного результату (відновлення платоспроможності боржника), то звертаються до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство щодо такого платника податків.

Податкові органи можуть також приєднати свої вимоги до кредиторських вимог іншого позивача.

Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб’єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям.

Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на недоведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.

I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності арбітражних керуючих.

3.3 Шляхи вдосконалення процедури банкрутства

Як відомо, порядок і умови визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами регулюється ГК (Глава 23 "Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом") та ГПК України, законами "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про банки і банківську діяльність", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств". Незважаючи на прогрес, досягнутий у процесі реформування законодавства про банкрутство, Закон "Про відновлення платоспроможності". все ще містить деякі положення, які здаються не зовсім несумісними з загальновизнаними в сучасному світі принципами економіки.

Варто також висловити побоювання щодо певних норм Закону "Про відновлення платоспроможності", які сприятимуть ухиленню боржника від виконання своїх зобов'язань шляхом застосування процедур банкрутства.

Отже, з метою удосконалення інституту банкрутства суб'єктів господарювання в Україні доцільно було б передбачити наступні зміни до чинного законодавства:

Скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності щодо виняткового статусу казенних підприємств, на які законодавство про банкрутство не поширюється. Концепція "казенних підприємств" недостатньо чітко визначена в чинному законодавстві, а в світі є невідомою (можливо, за винятком Росії) і є незрозумілою для західних експертів права. Казенні підприємства мають бути на рівних з іншими суб'єктами господарювання. Також учасники визнали за необхідне скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності" про те, що місцевим органам влади належить виняткове право вирішувати, на які муніципальні підприємства законодавство-про банкрутство не поширюється;

Скоротити термін процедури розпорядження майном боржника, який за чинним законодавством безпідставно складає 6 місяців. За рахунок раціонального упорядкування алгоритму завдань, що мають бути виконані в межах процедури розпорядження майном, видається можливим скоротити цей строк до 2 місяців. Основним резервом скорочення часу є реформування нераціонального механізму виявлення кредиторів та інвесторів, яке краще було б проводити вже з моменту прийняття заяви про порушення справи про неспроможність боржника.

Зменшити строк порядку визначення фінансово-економічного становища боржника та висунення пропозицій з боку арбітражного керуючого про можливий варіант врегулювання проблеми заборгованості неплатоспроможного боржника до 1-2 місяців;

Недосконалими залишаються і підзаконні нормативні акти. Так, Порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515, не містить ефективних механізмів щодо захисту прав кредиторів на участь у прийнятті рішень стосовно відновлення платоспроможності державних підприємств (розглядати і брати участь у розробці і затвердженні плану досудової санації). Рішення про санацію та способи її проведення можуть прийматися уповноваженим державним органом. Зазначений нормативний акт пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення ігнорування прав кредиторів;

Передбачити адміністративну відповідальність за завідомо не правдиве оголошення громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності про свою неспроможність, утому числі звернення цих осіб до суду із заявою про визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової неспроможності суб'єкта господарської-діяльності;

Передбачити кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб'єкта господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв'язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов'язків.

Передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника. Наслідком такого припинення має бути перевірка можливої наявності у заявника ознак злочину, передбаченого ст.218 КК України (фіктивне банкрутство). Адже у разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній отримує можливість зловживати своїм правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів у силу дії конкурсного мораторію;

Вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і законодавчої юридичної техніки взагалі.

Проаналізувавши досвід іноземних країн, потрібно ще раз зазначити, що в світі існує дві відмінні концепції законодавства про банкрутство: прокредиторська, що покликана захищати інтереси кредиторів (Англія, Німеччина) і про дебіторська, спрямована на захист суб’єкта підприємницької діяльності, а також соціальний захист робітників підприємства (США, Франція). Звичайно, в чистому вигляді певного законодавчого підходу не існує. В Україні домінує про дебіторський підхід, але нашим законодавцям потрібно ще визначитися з пріоритетами: або забезпечувати соціальний захист, або зацікавлювати вкладників-акціонерів. Слід не забувати, що зараз для розвитку української економіки важливе значення мають іноземні інвестиції і саме про кредиторське законодавство зробить Україну більш привабливою для інвесторів, адже вони вимагають гарантій для своєї діяльності.

Сумно визнавати, що в Україні процедура банкрутства часто використовується, як частина схеми зміни права власності. За словами судді Вищого господарського суду України Олександра Удовиченка, суб’єкти господарювання не тільки перестали боятися процедури визнання банкрутом, а й почали користуватися прогалинами в законодавстві на свою користь.

Наприклад, зараз на сході країни багато промислових підприємств, що є прибутковими, перебувають в процесі визнання їх банкрутами за заявами так званих дружніх кредиторів.

Незважаючи на те, що в законодавство про неплатоспроможність вже було внесено чимало змін, в ньому ще залишилися деякі норми, що потребують вдосконалення.

Як категорія, "банкрутство" з’явилася доволі давно. З часом ця категорія змінювала певні критерії відношення її до цивільного чи кримінального права, відбувалися інші зміни. І як свідчить час, незмінним залишається одне - після своєї появи категорія "банкрутство" не зникне ніколи і нікуди, тому що це невід’ємний інструмент економіки.

У законодавчій і фінансовій практиці існує декілька видів банкрутства підприємств. Банкрутство підприємств обумовлено різноманітними факторами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Не зважаючи на статистику розвинутих країн в нашій країні значна частина банкрутств пов'язана з зовнішніми факторами.

Основними дійовими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори і боржник) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються епізодично, в випадках, вказаних у Законі. Порушення провадження в справі про банкрутство відбувається за заявою або кредитора (кредиторів) або боржника. Поданню заяви передують певні умови, вказані в Законі, за наявності яких можна порушувати провадження в справі.

Склад та розмір вимог кредиторів починає визначатися та формуватися з моменту публікації в газеті відомостей про порушення провадження по справі. Для того щоб увійти до реєстру кредиторів, кредитору необхідно подати заяву до господарського суду про це. У випадку не звернення кредиторів у встановлений строк до господарського суду, вони втрачають право на сплату боргу в рамках процедури банкрутства.

При практичному здійсненні банкрутства витікають певні проблеми у зв'язку з недосконалістю законодавства про банкрутство та іншого законодавства, що стосується банкрутства. Щоб уникнути цих проблем, законодавство необхідно постійно коригувати за умови суттєвої зміни економічного середовища.

З метою удосконалення чинного законодавства пропонується внести зміни до нього:

скоротити термін процедури розпорядження майном боржника до двох місяців;

порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515 пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення - ігнорування-прав кредиторів;

передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника;

вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та і законодавчої юридичної техніки взагалі;

перетворити законодавство України на прокредиторське, адже це зробить Україну більш привабливою для інвесторів, оскільки вони вимагають гарантій для своєї діяльності.

Для усунення недоліків законодавства про банкрутство слід опрацювати концепцію його реформування. Логічним було б створити спільну робочу групу з практиків, представників господарських судів, департаменту агентства з питань банкрутства, вчених, які б розробили якісно новий законопроект про банкрутство.

Урахування викладених пропозицій щодо подальшого вдосконалення законодавства про банкрутство надасть можливість Україні стати рівноправним і передбачуваним учасником світового та європейського співтовариств.

Посильну допомогу боржнику також можуть надавати органи влади. Зміст даної допомоги полягає у фінансуванні погашення зобов’язань перед кредиторами. Таким чином, боржник, спираючись на державу, пробує припинити розвиток явища неплатоспроможності. Проте погашення зобов’язань є не єдиним напрямом використання наданих коштів. Більш ефективним буде їх спрямувати на усунення причин кризи та створення умов для успішної господарської діяльності. Вчасна реалізація оздоровчих заходів дозволяє уникнути судового провадження справи про банкрутство та вчасне задоволення вимог кредиторів.

Для підвищення суспільної корисності від діяльності арбітражних керуючих треба встановити залежність між оплатою їх праці і кінцевими результатами провадження справ про банкрутство:

якщо підприємство ліквідовано, то розмір оплати має становити мінімально передбачений рівень;

якщо господарський суб’єкт вдало пройшов процедуру санацію і підвищив свою платоспроможність, то розмір оплати має становити максимально передбачений рівень;

якщо на початку провадження справи про банкрутство було укладено мирову угоду між боржником і кредиторами, окрім виплати гонорару за максимальним рівнем слід передбачити преміювання керуючого.

Впровадження оплати праці за результатами дозволить суттєво збільшити кількість оздоровлених підприємств та зменшити кількість ліквідованих серед них, сприяти економічному зростанню та розвитку вітчизняної економіки.

Варто також висловити побоювання щодо певних норм Закону "Про відновлення платоспроможності", які сприятимуть ухиленню боржника від виконання своїх зобов'язань шляхом застосування процедур банкрутства.

Отже, з метою удосконалення інституту банкрутства суб'єктів господарювання в Україні доцільно було б передбачити наступні зміни до чинного законодавства:

скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності щодо виняткового статусу казенних підприємств, на які законодавство про банкрутство не поширюється. Концепція "казенних підприємств" недостатньо чітко визначена в чинному законодавстві, а в світі є невідомою (можливо, за винятком Росії) і є незрозумілою для західних експертів права. Казенні підприємства мають бути на рівних з іншими суб'єктами господарювання. Також учасники визнали за необхідне скасувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності" про те, що місцевим органам влади належить виняткове право вирішувати, на які муніципальні підприємства законодавство-про банкрутство не поширюється;

скоротити термін процедури розпорядження майном боржника, який за чинним законодавством безпідставно складає 6 місяців. За рахунок раціонального упорядкування алгоритму завдань, що мають бути виконані в межах процедури розпорядження майном, видається можливим скоротити цей строк до 2 місяців. Основним резервом скорочення часу є реформування нераціонального механізму виявлення кредиторів та інвесторів, яке краще було б проводити вже з моменту прийняття заяви про порушення справи про неспроможність боржника.

зменшити строк порядку визначення фінансово-економічного становища боржника та висунення пропозицій з боку арбітражного керуючого про можливий варіант врегулювання проблеми заборгованості неплатоспроможного боржника до 1-2 місяців;

передбачити адміністративну відповідальність за завідомо не правдиве оголошення громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності про свою неспроможність, утому числі звернення цих осіб до суду із заявою про визнання боржника банкрутом за наявності у нього можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; створення або збільшення фінансової неспроможності суб'єкта господарської-діяльності;

передбачити кримінальну відповідальність за втручання у діяльність суб'єкта господарської діяльності з метою створення фінансової неспроможності та погрозу або насильства щодо власника чи службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також щодо їх близьких родичів, у зв'язку з виконанням чи невиконанням ними службових обов'язків.

передбачити окрему підставу для припинення провадження у справі саме у зв'язку з відсутністю простроченої заборгованості у заявника. Наслідком такого припинення має бути перевірка можливої наявності у заявника ознак злочину, передбаченого ст.218 КК України (фіктивне банкрутство). Адже у разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника, останній отримує можливість зловживати своїм правом на тимчасовий захист від стягнень кредиторів у силу дії конкурсного мораторію;

вдосконалити як термінології чинного Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і законодавчої юридичної техніки взагалі.

Недосконалими залишаються і підзаконні нормативні акти. Так, Порядок проведення досудової санації державних підприємств, затверджений постановою КМ України від 17 березня 2000 р. № 515, не містить ефективних механізмів щодо захисту прав кредиторів на участь у прийнятті рішень стосовно відновлення платоспроможності державних підприємств (розглядати і брати участь у розробці і затвердженні плану досудової санації). Рішення про санацію та способи її проведення можуть прийматися уповноваженим державним органом. Зазначений нормативний акт пропонуємо відмінити, оскільки він містить дискримінаційні положення ігнорування прав кредиторів.

Сумно визнавати, що в Україні процедура банкрутства часто використовується, як частина схеми зміни права власності. За словами судді Вищого господарського суду України Олександра Удовиченка, суб’єкти господарювання не тільки перестали боятися процедури визнання банкрутом, а й почали користуватися прогалинами в законодавстві на свою користь.

Наприклад, зараз на сході країни багато промислових підприємств, що є прибутковими, перебувають в процесі визнання їх банкрутами за заявами так званих дружніх кредиторів.

Висновки

В роботі розглянуто особливості формування і розвитку інституту банкрутства в Україні. Це було зроблено шляхом узагальнення існуючого стану наукових досліджень, розробки та законодавчої регламентації проблем правового регулювання банкрутства, виявлення недоліків та прогалин у чинному законодавстві, внесення пропозицій щодо їх усунення та вдосконалення законодавства, яке регулює цю сферу.

Вбачається, що основними тенденціями розвитку інституту банкрутства в Україні мають стати:

спрямованість законодавства на збереження господарюючого суб'єкта, насамперед, як економічної структури, роботодавця, платника податків, а не боржника - юридичної особи;

усунення можливостей для зловживання боржником статусом неплатоспроможного суб'єкта, зокрема, захистом від кредиторів, який надається мораторієм, зупиненням виконавчого провадження з примусового стягнення заборгованості, зупиненням нарахування пені, штрафів, інших фінансових санкцій тощо;

участь держави у процедурах банкрутства підприємств державного сектора економіки як власника майна із застосуванням ринкових методів, а не тільки владних приписів. Створення з цією метою спеціальної державної установи або госпрозрахункової організації, яка здійснювала б контроль за процесами банкрутства і певним чином впливала на розвиток подій у цій сфері: акумулювала претензії кредиторів державних органів, була наділена фінансовими ресурсами - для повноцінної участі у справах в якості кредитора, інвестора, санатора; готувала арбітражних керуючих, працювала над удосконаленням нормативної бази;

гармонізація законодавства про банкрутство з іншими галузями та інститутами законодавства.

Сьогодні у світі визнається, що законодавство про банкрутство повинно спрямовуватися на збереження соціальне значущих і потенційно прибуткових підприємств шляхом перепрофілювання збиткових виробників, гарантування зайнятості і, у кінцевому рахунку, забезпечення стабільності майнових відносин у країні. Саме така мета визначена у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", але було б доцільно, рухаючись у бік розвитку так званого проборжникового законодавства про банкрутство не нехтувати й правами кредиторів, які у разі незадоволення їх майнових Інтересів самі можуть опинитися у стані неспроможності.

З огляду на задеклароване прагнення України стати активним учасником світового співтовариства не можна не враховувати певні принципи будування правової системи країн учасниць світового господарства, включаючи й законодавство про банкрутство. Серед таких принципів гласність, публічність, відкритість процедур, підзвітність призначених професійних осіб тощо. Критичний перегляд чинного законодавства України про банкрутство, введення згаданих принципів у чинний спеціальний закон вбачається необхідним для того, щоб зазначене законодавство відповідало світовим стандартам.

Аналізуючи стан платоспроможності на державних підприємствах, можна зробити висновок про те, що держава як власник майна для поліпшення фінансово-господарського стану цих підприємств застосовує різноманітні заходи щодо відновлення їх платоспроможності, основними з яких є процедура реструктуризації та списання податкової заборгованості.

Інформація щодо стану розгляду справ у господарських судах свідчить про наявність тенденції до збільшення сум вимог кредиторів до неплатоспроможних підприємств, загальної кількості розглянутих справ та справ, результатом яких стало прийняття рішення щодо банкрутства підприємств

Магістерська робота спрямована на розв`язання важливої проблеми - удосконалення державного регулювання процесів відновлення платоспроможності підприємств чи визнання їх банкрутами. У дослідженні були узагальнені питання передбачення виникнення та подолання неплатоспроможності підприємств, механізму державного регулювання в цій сфері та напрямів його вдосконалення. Проведено дослідження дає змогу зробити наступні висновки та пропозиції:

1. Необхідно розрізняти поняття „банкрутство”, „неплатоспроможність”, „криза”, що зумовлено тим, що під банкрутством слід визнавати лише окремий, найбільш серйозний випадок неплатоспроможності, коли неспроможний боржник здійснює карне діяння, яке заподіє шкоду кредиторам, що для підприємства є фінансовою кризою. Економіко-правовий зміст цієї градації полягає у тому, що неспроможний суб’єкт господарської діяльності при визначених умовах може повернути собі рівень звичайного неплатника, продовжити підприємницьку діяльність та розрахуватися з боргами. Визнання арбітражним судом підприємства банкрутом є основою для його ліквідації.

2. Визначено та систематизовано основні причини виникнення кризи на українських підприємствах, що зумовлено, в першу чергу, переходом від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової, кризовими явищами, притаманними трансформаційному періоду, а також процесами приватизації та адаптації підприємств до ринкових умов господарювання. В роботі вони класифіковані на внутрішні (а саме: операційні - неефективне використання виробничих потужностей, наявність та зростання зношеності активів, використання застарілих технологій, дефіцит ресурсів; інвестиційні - низький рівень інвестиційної активності, неефективний фондовий портфель; фінансові - висока вартість капіталу, велика частка позикового капіталу, зростання розміру заборгованості) та зовнішні (до яких відносяться загальноекономічні - інфляція, безробіття, нестабільність та недосконалість законодавства, тінізація економіки; ринкові - нестабільність валютного ринку, наявність зловживань з боку підприємств-монополістів, необґрунтоване втручання держави в ринкові відносини, необхідність адаптації підприємств до ринкових умов; інші - корупція, низький рівень економічної освіти, ринкового мислення та підприємницької поведінки, руйнування господарських зв`язків).

3. Доведена необхідність вдосконалення механізму державного регулювання відновлення платоспроможності (банкрутства) підприємств на основі уточнення його концептуальних положень. Зокрема, в якості основних принципів слід визначити наступні: забезпечення пріоритетності відновлення платоспроможності підприємства порівняно з його банкрутством; узгодження норм законодавчого регулювання процесів відновлення платоспроможності (банкрутства) підприємства з законодавством у сфері приватизації, а також положеннями антимонопольно-конкурентної, бюджетної, податкової, соціальної, регіональної політики та політики в сфері детінізації економіки; забезпечення балансу загальнодержавних інтересів з інтересами суб`єктів підприємницької діяльності та членів трудових колективів; здійснення селективної підтримки і стимулювання відновлення платоспроможності підприємств з тих видів економічної діяльності та виробництв, що мають стратегічно важливе значення для економіки та безпеки країни, а також моніторингу їх фінансово-господарського стану; гармонізація вітчизняного законодавства із законодавством ЄС; забезпечення прозорості процедур відновлення платоспроможності (банкрутства) підприємств.

4. З метою вдосконалення механізму державного регулювання процедури відновлення платоспроможності чи банкрутства в Україні запропоновано здійснити комплекс заходів, що передбачають перерозподіл функцій державних органів, відповідальних за регулювання цього питання та позбавлення їх дублювання. Крім того, вважається за доцільне у перехідний період (за умов закінчення приватизації та визнання економіки України ринковою) залишити особливі умови застосування процедур банкрутства стосовно окремих груп підприємств (зокрема, гірничих).

5. Збереження стратегічно важливих та підприємств - монополістів, що діють на загальнодержавних ринках, котрі опинилися у фінансовій кризі, доцільно забезпечувати за допомогою санаційних процедур, що повинні фінансуватися за рахунок стратегічного інвестора (власника). Участь держави у цьому процесі можлива у вигляді надання безвідсоткових кредитів, списання або розстрочення податкових боргів, надання державного замовлення або звільнення на деякий час від сплати податків.

6. Вдосконаленню механізму державного регулювання в сфері, що розглядається, повинно сприяти упорядкування статистичного (інформаційного) забезпечення. Статистичні дані щодо стратегічно важливих підприємств повинні відображати відомості щодо їх фінансово-господарського стану та надаватися органам, уповноваженим управляти державним майном, не рідше 1 разу на рік з метою формування ними відповідних заходів, спрямованих на запобігання банкрутства цих підприємств. Крім того, ФДМУ необхідно створити єдину бази даних щодо підприємств, у статутному фонді яких держава має 25% або більше, які (за умов застосування процедур відновлення платоспроможності) вирішили свої проблеми та працюють прибутково, справа щодо їх банкрутства завершена та вони визнані платоспроможними. Ця база дозволить в майбутньому зробити висновки стосовно найбільш ефективних процедур відновлення платоспроможності для різних груп підприємств.

8. Для вдосконалення моніторингу забезпечення процесу відновлення платоспроможності розроблена методика аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств в Україні, яка передбачає здійснення п`яти основних етапів робіт, а саме: оцінка фінансового стану підприємства; проведення аналізу наявності (відсутності) ознак фіктивного або навмисного банкрутства; аналіз фінансових факторів, що привели до неплатоспроможності, визначення доцільності проведення санації; аналіз використання виробничого апарату та трудових ресурсів; здійснення висновку щодо подальшого розвитку підприємства (тобто, чи економічно доцільно використовувати фінансові ресурси держави або інвесторів з метою відновлення платоспроможності цього підприємства, чи слід ліквідувати підприємство).

Список використаних джерел

1. Антикризове державне регулювання: сутність та вихідні положення / [В.І. Кошкіна, Л.П. Білих, С.В. Корягіна та ін.]; за ред. С.Г. Біляєва. - М.: ІНФРА-М, 2000. - 484 с.

2. Антикризисное управление: от банкротства - к финансовому оздоровлению/ [С.Г. Беляев, О.М. Вовченко, Е.Н. Жильцов та ін.]; за ред. Г.П. Иванов. - М.: ЮНИТИ, 1995. - 320 с.

3. Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за законодавством України: автореф. дис… канд. юрид. наук.: спец.12.00.04 "Господарське право; господарськийпроцес" / Р.Г. Афанасьєв. - Д., 2001. - 20 с.

4. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління / [О.М. Бондар, О.В. Мозенков, О.В. Раевнєва, та ін.]; за ред. Т.С. Клебанова. - X.: Вид - во ІНЖЕК, 2003. - 271 с.

5. Безсмертна Н.В. Підприємницьке право / Н.В. Безсмертна, О.Ю. Кашинцева, Я.О. Іолкін. - К.: Істина, 2005. - 448 с.

6. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: Науково - практичний коментар / В.Е. Беляневич. - К.: Юстініан, 2009. - 872 с.

7. Бірюков О.М. Транскордонні банкрутства: проблеми і шляхи розв’язання: [монографія] / О.М. Бірюков - К.: Вид-вовидавничо-поліграфічний центр Київський університет, - 2008. - 318 с.

8. Бірюльов О.М. Право банкрутства на зламі віків: уроки для України / О.М. Бірюльов // Вісник господарського судочинства. - 2006. - № 4 - С.175.

9. Бобкова А.Г. Правове регулювання відносин у процедурі банкрутства: Навчальний посібник. / А.Г. Бобкова, З.Ф. Татькова. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. − 152 с.

10. Боровські М. Над Україною нависло банкрутство/ М. Боровські, А. Кюнленц // Іноземна преса про Україну. - 2009. - № 15. - С. 20.

11. Валеев Д.Х. Подведомственность дел о несостоятельности /Д.Х. Валеев // Адвокат. - 2000. - № 5. - С.13-15.

12. Валеев Д.Х. Процесуальные нормы надзора и контроля в исполнительном производстве /Д.Х. Валеев // Адвокат. - 2001. - № 9. - С.66-71.

13. Вінник О.М. Господарське право: [монографія] / О.М. Вінник - К.: Атіка, 2005. - 623 с.

14. Вышинский А.Я. Вопросы теории государства и права / А.Я. Вышинский. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1949. - 424 с.

15. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=436-15

16. Грек Б.М. Банкрутство. Правозастосування та судова практика / Б.М. Грек, О.В. Буряк, М.П. Шкабрій. - К.: Юрінком, 2007. - 304 с.

17. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні / В.В. Джунь // Право України. - 2000. - № 4. - С.28.

18. Джунь В.В. Вдосконалення структури провадження у справах про неспроможність: проблемні питання / В.В. Джунь // Право України. - 2004. - № 5. - С.92 - 3.

19. Джунь В.В. Проблема процесуального плюралізму у справах про неспроможність / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 1. - С.216-217.

20. Джунь В.В. Проблеми вдосконалення конкурсного управління / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 2. - С.163-171.

21. Джунь В.В. Інститут неспроможності; світовий досвід розвитку та особливості становлення в Україні: [монографія] / В.В. Джунь - К.: Юридическая практика, 2006. - 384 с.

22. Джунь В.В. До питання про принципи інституту неспроможності / В.В. Джунь // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 4. - С.21-24.

23. Дубинчин А. Мировое соглашение в деле о банкротстве: проблеми теории й практики / А. Дубинчин // Хозяйство и право. - 2000. - №7. - С.17.

24. Єлецький С.Я. Фінансова санація та банкрутство підприємств / С.Я. Єлецький. - К.: Юстініан, 2007. - 170 с.

25. Заболотний В.М. Реструктуризація підприємства / В.М. Заболотний, Л.П. Батенко, В.А. Білошапка. - К.: Міленіум, 2001. - 439 с.

26. Знаменський Г. Господарське право: перспективи та пріоритети / Г. Знаменський // Юридичний вісник України. - 2002. - № 25. - С.4.

27. Зыкова И.В. Новое в законодательстве о несостоятельности (банкротстве) / И.В. Зыкова // Законодательство и экономика. - 2003. - № 3. - С.35.

28. Зуєва Л.С. Економічний механізм реструктуризації підприємств / Л.С. Зуєва, Е.І. Архипчук // Економіка. Фінанси. Право. - 2004. - № 10. - С.3-8.

29. Коваленко М.А. Оцінка ефективності санації підприємств / М.А. Коваленко, Н.В. Лобанова // Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.147-152.

30. Колиниченко Е.А. Защита интересов неплатежеспособного должника при банкротстве. Сравнительно-правовой анализ /Е.А. Колиниченко - М.: Статут, 2001. - 208 с.

31. Копилюк О.І. Фінансова санація та банкрутство підприємств / О.І. Копилюк, А.М. Штангрет. - Л.: УАД, 2005. - 150 с.

32. Корецька С.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств / С.О. Корецька. - Запоріжжя.: ГУ ЗІДМУ, 2005. - 159 с.

33. Крикун В.Б. Інститут банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки: автореф. дис. … канд. наук з держ. упр.: спец.25.00.02 “Механізми державного управління” / В.Б. Крикун. - К., 2007. - 25 с.

34. Лобартас В. Мирова угода у процедурі банкрутства / В. Лобартас // Юридичний вісник України. - 2005. № 4. - С. - 9.

35. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=2341-14

36. Мамутов Г.Л. Господарське право / Г.Л. Мамутов. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 910 с.

37. Мельник О.О. Господарське право / О.О. Мельник. - К.: Вид-во КНЕУ, 2005. - 212 с.

38. Ніколаєва Л.В. Підприємницьке право / Л.В. Ніколаєва, О. Старцед. - К.: Істина, 2006. - 208 с.

39. Папе Г. Институт несостоятельности: общие проблемы и особенности правового регулирования в Германии. Комментарий к действующему законодательству / Г. Папе; [пер. з нем. В. Крикун]. - М.: БЕК, 2002. - 272 с.

40. Пасічник В.Г. Планування змін та реструктуризація підприємств / В.Г. Пасічник, О.В. Акіліна. - К.: Вид-во Європейського університету, 2006. - 150 с.

41. Пінк Ф. Професія фахівця з питань банкрутства та законодавство у Великобританії / Ф. Пінк; [пер. з англ. О.Г. Тарасенко]. - К.: Преса України, 2000. - С.117-131.

42. Повар П.О. Особливості ліквідації підприємств у разі недостатності майна / П.О. Повар // Вісник господарського судочинства. - 2008. - №2. - С.127.

43. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права / И.А. Покровский. - М.: Статут. 1998. - 353 с.

44. Політико-правове регулювання підприємництва в Україні:

45. теорія і практика / [Г.М. Волянська, В.М. Кампо, В.В. Ковтунець та ін.]; за ред.З.С. Варналій. - К.: Знання України, 2005. - 379 с.

46. Полищук О. Непрерывное удовлетворение требований / О. Полищук // Юридическая практика. - 2006. - № 1. - С.14.

47. Полищук О. Спасение от налогового залога / О. Полищук // Юридическая практика. - 2005. - № 41. - С.18-19.

48. Поляков Б.М. Мирова угода у процедурі банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник господарського судочинства. - 2001. - №2. - С.15

49. Поляков Б.М. Законодавство України про банкрутство: теорія та практика його застосування // Б.М. Поляков. - К.: Юридична думка. 2005. - 240 с.

50. Поляков Б.М. Мораторий как необходимый элемент процедуры банкротства / Б.М. Поляков // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 10. - С.14-16.

51. Поляков Б.М. Порядок установления и изменения пассива должника в отношениях несостоятельности (банкротства) / Б.М. Поляков // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 8. - С.11-15.

52. Поляков Б.М. Практика применения Закона Украины "О возобновлении платежеспособности должника или признания его банкротом" / Б.М. Поляков // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 10. - С.37-39.

53. Поляков Б.М. Закон Украины о возобновлении платежеспособности должника или признания его банкротом: Научно-практический комментарий / Б.М. Поляков. - К.: ІнЮре, 2003. - 272 с.

54. Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: теорія и практика / Б.М. Поляков. - Донецьк.: Донбасс, 2001. - 480 с.

55. Поляков Б.М. Німецький конкурсний процес / Б.М. Поляков // Санація та банкрутство. - 2005. - № 3. - С.94-95.

56. Поляков Б.М. Припинення грошових зобов’язань в процедурі банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 4. - С.22-28.

57. Поляков Б.М. Санація як процедура банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 1. - С.156-167.

58. Пригуза П.Д. Деякі аспекти відновлення платоспроможності боржника у межах процедури розпорядження майном / П.Д. Пригуза // Санація та банкрутство. - 2006. - № 2. - С.150.

59. Примакова Е. Ликвидация (реорганизация) предприятия, Мякота В., Бойцова М. - X.: Издательский дом "Фактор", 2004. - 240 с.

60. Притика Д.М. Питання формування судової практики у справах про банкрутство / Д.М. Притика // Санація та банкрутство. - 2005. - № 1. - С.3-5.

61. Про введення мораторію на примусову реалізацію майна [Електронний ресурс]: Закон України від 29 листопада 2001 р. № 2864-ІІІ. Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=2864-14

62. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [Електронний ресурс]: Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-12. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws

63. Про господарські товариства [Електронний ресурс]: Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-12. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=1576-12

64. Про державний департамент з питань банкрутства [Електронний ресурс]: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 р. № 533. - Режим доступу: http://www.sdb.gov.ua/control/uk/publish

65. Про деякі питання практики застосування Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [Електронний ресурс]: Рекомендації Вищого господарського суду України від 04 червня 2004 р. № 04-5/1193. - Режим доступу: http://sudpraktika. in.ua/pro-deyaki-pitannya-praktiki-zastosuvannya-zakonu

66. Про оподаткування прибутку підприємств [Електронний ресурс]: Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР. - Режим доступу:http://search. ligazakon.ua/l_doc2. nsf/link1/Z0334_0.html

67. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами [Електронний ресурс]: Закон України від 20 лютого 2003 р. № 550-IV. - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=550-15

68. Про систему оподаткування [Електронний ресурс]: Закон України від 25 червня 1991 р. № 1251-XII. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=1251-12

69. Пянтковський В.Л. Особливості регулювання санації державних підприємств / В.Л. Пянтковський // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 10. - С.40-44.

70. Ращевский Е. Сравнительно-правовой анализ новых положений законодательства о банкротстве, касающихся зачета встречных требований / Е. Ращевський // Хозяйство и право. - 2003. - № 6. - С.99-106.

71. Ращупкина В.Н. Реструктуризация й санация предприятия / В.Н. Ращупкина. - Донецьк.: Норд-Пресс, 2005. - 317 с.

72. Родзинський А. Банківські міфи про банкрутство для українців / А. Родзинський // Економічна правда, - 2009. - № 4. - С.17-19.

73. Салига С.Я. Управління фінансовою санацією підприємства / С.Я. Салига, О.І. Дацій, Н.В. Нестеренко. - Запоріжжя.: ЗІДМУ, 2005. - 238 с.

74. Свит Ю. Восстановительные процедуры - способ предотвращения банкротства / Ю. Свит // Российская юстиция. - 1998. - № 3. - С.16-18.

75. Святогор А. Замораторенные требования кредиторов / А. Святогор // Юридическая практика. - 2005. - № 23. - С.12-13.

76. Сгара З. Особенности заключения мирового соглашения в процедуре банкротства финансовых учреждений / З. Сгара // Предпринимательство, хазяйство й право, - 2002. - № 9. - С. 19-21.

77. Селіванов А.О. Процедура штучного банкрутства підприємств: колізії у законодавстві та практика господарських судів / А.О. Селіванов // Вісник господарського судочинства. - 2005. - № 2. - С.137-144.

78. Серан А.В. Основания недействительности сделок должника-банкрота / А.В. Серан // Арбитражная практика. - 2005. - № 4. - С.3-13.

79. Слівак А. Є. Проблеми регулювання банкрутства підприємств чи відновлення їх платоспроможності в Україні/ А. Є. Слівак // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 12. - С.8-10.

80. Сміян Л.С. Правове регулювання банкрутства [підручник] / Л.С. Сміян - К.: КНТ, 2009. - 464 с.

81. Телюкина М.В. Зачет встречного однородного требования. Специфика его применения в конкурсном процессе / М.В. Телюкина // Законодательство. - 1999. - № 8 - С.23-25.

82. Телюкина М.В. Мораторий на удовлетворение требований кредиторов в течение внешнего управления / М.В. Телюкина // Закон. - 2003. - № 8. - С.65-69.

83. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств [навчальний посібник] / О.О. Терещенко - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

84. Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / Тітов М.І. - Х.: Консул, 1997. - 197 с.

85. Торкановский Е. Антикризисное управление / Е. Торкановский // Хозяйство и право. - 2000. - № 1. - С.14 - 30.

86. Україна. Конституція (1996). Конституція України = Конституція України: [із змін. та допов.] станом на груд. 2004 р. - Одеса: Негоціант, 2005. - 80 с.

87. Фролов Ю. Некоторые проблемы применения сроков исковой давности, их отличия от иных сроков в гражданском праве / Ю. Фролов // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2001. - № 10. - С.45-47.

88. Хатню Н.С. Рейдерство як спосіб припинення права власності / Н.С. Хатню // Вісник АПСВ при федерації профспілок. - 2005. - № 2. - С.115-118.

89. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=435-15

90. Чубар Т.М. Зарахування зустрічних однорідних вимог у конкурсному процесі Стародавнього Риму / Т.М. Чубар // Санація та банкрутство. - 2005. - № 3. - С.96-98.

91. Чумак О. Оцінка ймовірності банкрутства / О. Чумак // Головбух: Всеукраїнська бухгалтерська газета, перший щотижневик для головного бухгалтера. - 2008. - № 15. - С.34-39, 50-64.

92. Шершеневич Г.Ф. Конкурсний процес / Г.Ф. Шершеневич. - М.: Статут, 2000. - 46 с.

93. Щербина В.С. Господарське право / В.С. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 653 с.

94. Яцева Е. Принципы законодательства о банкротстве и действительность сделок несостоятельного должника / Е. Яцева // Юрист. - 2003. - № 9. - С.35-38.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:38:53 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:46:43 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Державне регулювання процедури банкрутства
Науково-практичні основи аналізу банкрутства підприємства та шляхи ...
Науково-практичні основи аналізу банкрутства підприємства та шляхи його подолання ПЛАН ВСТУП Розділ 1. Теоретичні аспекти аналізу банкрутства ...
Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з ...
Українське законодавство передбачає чотири варіанти судових процедур щодо провадження справи про банкрутство підприємства, зокрема розпорядження майном боржника; мирову угоду ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: дипломная работа Просмотров: 4799 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Предмет и задачи хозяйственного права
1. Понятие ХП, сущность, задачи Хозяйственное право как отрасль права представляет собой совокупность норм, регулирующих предпринимательские отношения ...
Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника ...
Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: шпаргалка Просмотров: 3009 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально ...
Міністерство науки і освіти України Запорізький національний університет Дипломна робота на тему: Підстави припинення діяльності суб'єктів ...
За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника ...
Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищого господарського суду ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 2274 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства ...
ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: "Розроблення експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства" ЗМІСТ ВСТУП 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ...
Отже, в Україні державне регулювання банкрутства регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6].
Банкрутство, згідно законодавства, визнана господарським судом неспроможність боржника відновити власну платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше ...
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: дипломная работа Просмотров: 2383 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Ліквідація субектів підприємницької діяльності
Ліквідація і банкрутство суб'єктів підприємництва Перш ніж починати гру, слід знати, як з неї вийти. Організовуючи підприємство, необхідно знати, як ...
Дія мораторію не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, яке здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 Закону про банкрутство, або керуючим санацією ...
З метою виявлення всіх кредиторів і осіб, що бажають взяти участь у санації боржника, суд на підготовчому засіданні своєю ухвалою зобов'язує кредитора, що ініціював банкрутство ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: дипломная работа Просмотров: 83 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
... і прикладні проблеми визнання ймовірності банкрутства підприємства
Вступ Невід'ємною частиною ринкового господарства є інститут банкрутства. Він служить могутнім стимулом ефективної роботи підприємницьких структур ...
Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової ...
Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він відповідно до закону, зобов"язаний звернутися протягом місяця до господарського ...
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Просмотров: 530 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Фінанси і фінансова діяльність
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ Захищений з оцінкою відомість № від "_" 200 р. ЗВІТ про виробничу практику ...
Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з ...
Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на ...
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: отчет по практике Просмотров: 819 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Межі та обмеження права власності
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук МЕЖІ ТА ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ...
Власник обмежується у вільному здійсненні своїх правомочностей ухвалами та постановами господарського суду про призначення розпорядника майна боржника, керуючого санацією, про ...
Особливо яскраво демонструються межі прав на майно у разі порушення розгляду справи в господарському суді про відновлення платоспроможності боржника, внаслідок чого органи АТ вже ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 1896 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Правові проблеми організації та діяльності банківської системи України
Національна Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого На правах рукопису УДК 347.734 Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних ...
Було також ліквідовано прогалину, що існувала протягом 2000 р. щодо можливості проведення процедури банкрутства банківської установи, оскільки з 1 січня 2000 р., з моменту набрання ...
Формування саме банківського законодавства в Україні пов"язують з прийняттям 20 березня 1991 р. Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність".[253] Його було ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 2302 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Дипломная работа: Державне регулювання процедури банкрутства (3965)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150940)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru