Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Інструменти фінансового ринку

Название: Інструменти фінансового ринку
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: контрольная работа Добавлен 16:37:36 11 февраля 2011 Похожие работы
Просмотров: 237 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький національний університет

ім. М. Остроградського

Кафедра „Фінанси і кредит”

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

Фінансова стратегія підприємства

Варіант 6

Виконала студентка

Групи Ф-10-1з сп

Максимова Ольга Геннадіївна

Перевірив викладач

Хоменко Л.М.

Кременчук 2010


Варіант 6

1. Склад основних видів фінансових інструментів

2. Класифікація інструментів фінансового ринку

3. Типи центрів відповідальності

4. Види свопу

Список використаної літератури


1. Склад основних видів фінансових інструментів

Похідний фінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) — фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціни чогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи (наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно, облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси, фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови). Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи інших форм кредитування.

Основними видами похідних фінансових інструментів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони та свопи.

Рис.1.1 Види похідних фінансових інструментів

Вимоги або зобов’язання в рамках умовних фінансових контрактів залежить від умов угоди. Реалізація фінансового контракту опціонного типу залежить від рішення одного з контрагентів контракту. Наприклад, покупець опціону „колл лонг” американського типу має право купити визначені цінні папери (надалі – ЦП) за визначеною ціною до визначеної дати. Якщо ціна, зазначена в контракті протягом усього строку дії контракту є вищою за ринкову, тоді власник такого опціону просто не використовує його – опціон пропадає. Окрім опціонів американського типу існують опціони європейського та бермудського типу. Така класифікація здійснена за критерієм часового виконання опціону. В основному, опціони поділяють на "прості" – з простою структурою, та екзотичні – зі складною. Іншим типом умовних фінансових контрактів є страхування. Вимоги страхувальника до страховика залежать від того, чи вступила умова виплати страховки, наприклад, дефолт якогось боржника. В цю категорію можна також віднести кредитні дефолтні свопи та інші кредитні деривативи, хоча свопи трактуються в основному як безумовні контракти.

Вимоги або зобов’язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов’язкову поставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціною на якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі, тоді він називається ф’ючерсом на відміну від форварда, який є результатом індивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також під назвою "Over-the-counter" (OTC) (англ. – через прилавок). Опціонами також можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакції через біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадку дефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділ біржі (англ.: "Clearing House").

На окрему згадку заслуговують свопи (від англ. swap – обмін), які тут визначаються як безумовні позабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами, пов’язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів – кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони, індекси та навіть борги держав. Наприклад, японська фірма потребує кредит в розмірі 1 млн. євро, а взамін може надати кредит в еквівалентній вартості в єнах, оскільки останній вона може отримати на пільгових умовах від японського банку. Грецька ж фірма знаходиться в протилежній ситуації – їй потрібний кредит в єнах, а вона може запропонувати кредит в євро на пільгових умовах. Від свопу виграють обидві фірми – вони отримують потрібний їм кредит на пільговій умові, уникаючи при цьому валютних ризиків.

Здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення. Фінансові інструмент це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють наступні інструменти, які їх обслуговують.

Інструменти ринку позичкових капіталів. До них відносять гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів - різноманітні цінні папери, Ідо обертаються на ньому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).

Інструменти валютного ринку. До них відносять іноземну валюту, розрахункові валюті документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку - страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) та дорогоцінного каміння. До них належать вказані види цінних металів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, Ідо обслуговують цей ринок.

До інструментів ринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють наступні види фінансових інструментів.

Короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів с найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції на ринку грошей

Довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року). До цього виду фінансових інструментів належать і так звані "безтермінові фінансові інструменти", кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад, акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на наступні види.

Інструменти, наступні фінансові зобов’язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань). Вони с, як правило, предметом самої фінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть, додаткових фінансових зобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо).

Боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки тощо.

Дольові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).

Залежно від пріоритетної значимості розрізняють наступні види фінансових інструментів.

Первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку). Такі фінансові інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі і т.п.).

Вторинні фінансові інструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку) характеризують виключно цінні папери, Ідо підтверджуючі, право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому періоді. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику ("хеджування"). Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущені в обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти бувають наступних видів.

Фінансові інструменти з фіксованим доходом. Вони характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон'юнктурних коливань, ставки позикового відсотка (норми прибутку па капітал) на фінансовому ринку.

Фінансові інструменти І невизначеним доходом. Вони характеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти і т.п.). За рівнем ризику виділяють наступні види фінансових інструментів.

Безризикові фінансові інструменти. До них відносять державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків, "тверду" іноземну валюту, золою та інші цінні метали та каміння, придбані на короткий період. Термін "безризикові" є певною мірою умовним, так як потенційний фінансовий ризик несе в собі будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів; вони служать лише для формування точки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами.

Фінансові інструменти з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника (характеризується терміном "першокласний позичальник").

Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику. Вони характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому.

Фінансові інструменти з високим рівнем ризику. До них відносяться фінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий.

Фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні "). Вони характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом таких високоризикованих фінансових інструментів є акції "венчурних" (ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф'ючерсні контракти тощо.

Наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальними ознаками.

Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.


2. Класифікація інструментів фінансового ринку

фінансовий контракт опціон своп

Ті чи інші форми торгівлі фінансовими зобов'язаннями, на думку істориків, виникли щонайменше до часів Римської імперії. Фінансові зобов'язання, які можна вважати прообразом сучасних фінансових інструментів, існували ще в середні віки, і найвідоміший приклад - зобов'язання італійських міст-держав. Серйозним аргументом на користь ринку фінансових інструментів як додаткового каналу мобілізації коштів є наявність багатьох можливостей фінансування різноманітних проектів, вибору шляхів і способів прибуткового вкладання, а також динамічність переміщення фінансових ресурсів відповідно до поточних потреб господарства.

Майже всі види ринків відображені у фінансових інструментах. Так, наприклад, ринок виробленої продукції та послуг представлений коносаментами, товарними ф'ючерсами та опціонами, комерційними векселями; ринок землі та природних ресурсів - закладними, акціями, облігаціями, забезпеченням яких слугують земельні ресурси тощо. Слід зазначити, що проведення дослідження проблеми залучення капіталу в економіку за допомогою фінансових інструментів неможливе без чіткого визначення того, що ж власне розуміється під категорією "фінансовий інструмент".

Фінансові інструменти в бухгалтерському обліку України поділяються на фінансові активи, фінансові зобов'язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти. До фінансових активів входять: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. Згідно з П(С)БО 13, до фінансових активів, призначених для перепродажу, належать фінансові активи, придбані з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових змін їхньої ціни та/або винагороди посередника.

Фінансові зобов'язання включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання. Згідно з П(С)БО 13, фінансове зобов'язання - контрактне зобов'язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах. Фінансове зобов'язання, призначене для перепродажу - фінансове зобов'язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструменту з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

До інструментів власного капіталу належать прості акції, частки та інші види власного капіталу. Похідний фінансовий інструмент - це фінансовий інструмент, розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому; його вартість змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними; який не потребує початкових інвестицій. Похідні фінансові інструменти включають ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.

Акція є фінансовим активом на балансі інвестора і водночас - пайовим інструментом (фінансовим зобов'язанням) на балансі емітента. Облігація - це фінансовий актив на балансі утримувача і фінансове зобов'язання - на балансі емітента. Вексель - фінансовий актив на балансі його утримувача і фінансове зобов'язання - на балансі особи, яка його підписала. У всіх цих випадках наявні договірні відносини, на яких ґрунтується фінансове право однієї сторони і фінансове зобов'язання або капітал - іншої сторони, а отже, йдеться про фінансові інструменти.

Дебіторська заборгованість, як право на отримання грошових коштів, є фінансовим активом, адже на балансі дебітора у результаті операції виникло відповідне фінансове зобов'язання. У цьому випадку дебіторська заборгованість на балансі кредитора і кредиторська заборгованість (зобов'язання) на балансі дебітора - це фінансові інструменти.

Усі облікові елементи, що кваліфікуються як фінансові інструменти і підпадають під дію МСФЗ 32 та МСФЗ 39, поділяються згідно з МСФЗ 32 на три класи:

- фінансові активи (financial assets);

- фінансові зобов'язання (financial liabilities);

- інструменти власного капіталу, або у термінах МСФЗ - пайові інструменти (equity instruments).

Очевидною відмінністю від П(С)БО 13 є те, що похідні фінансові інструменти не виокремлюють, вони входять до складу фінансових активів підприємства.

Фінансові активи варто розглянути детальніше. Отже, до фінансових активів, згідно з §11 МСФЗ 32, належать:

a) грошові кошти;

b) пайові інструменти інших компаній, що утримуються на балансі компанії (такі акції та договори про участь у капіталі інших компаній є фінансовими активами на балансі інвестора, а на балансі емітента - інструментами власного капіталу);

c) договори, що дають право:

- на отримання грошових коштів чи інших фінансових активів від іншої компанії;

- на обмін фінансових активів чи фінансових зобов'язань з іншою компанією на потенційно вигідних для цієї компанії умовах.

Так, дебіторська заборгованість, від погашення якої компанія отримає грошові кошти, цінні папери тощо, є фінансовим активом, а дебіторська заборгованість, що утворена в процесі бартерного обміну, внаслідок перерахування авансів і попередньої оплати - фінансовими активами не вважається.

Фінансовим активом також є дебіторська заборгованість, яка утворилася внаслідок видачі іншій стороні позики, що очікується у грошовій або будь-якій іншій формі, яку можуть мати фінансові активи.

d) договір, виконати який компанія повинна наданням іншій стороні власних пайових інструментів і який при цьому є:

- непохідним інструментом, за яким у компанії може виникнути обов'язок отримати змінну кількість власних пайових інструментів. Одним із прикладів є обов'язок компанії-емітента викуповувати власні привілейовані акції на першу вимогу їх утримувачів. Оскільки викуповуються вони за поточною ринковою ціною, то кількість привілейованих акцій, які на момент здійснення такої операції будуть викуплені, заздалегідь не обумовлюється. Фінансовим активом у такому разі може бути дебіторська заборгованість, яка утворюється, якщо гроші на рахунки акціонерів вже перераховані, а передача від них акцій ще не відбулася. Але йдеться не про вже викуплені акції, які фінансовими активами не є;

- похідним інструментом, розрахунок за яким буде чи може бути здійснений у будь-який спосіб, відмінний від обміну фіксованої суми грошових коштів або певної кількості будь-яких інших фінансових активів на фіксовану кількість власних пайових інструментів. Похідний інструмент є фінансовим активом утримувача, але не емітента. У ньому вони (похідні інструменти, що передбачають передачу фіксованої суми грошових коштів або інших фінансових активів за фіксовану кількість власних пайових інструментів компанії) не відображаються. Але емітент відображає на своєму балансі лише інструменти, від яких ті є похідними: емітовані ним акції та облігації. Тому що похідні інструменти (ф'ючерси, опціони) не мають номіналу, а вартість виникає лише коли вони реалізуються. Після чого і стають фінансовими активами сторони, що їх придбала.

Фінансовий актив визнається тоді і лише тоді, коли компанія стає стороною за договором щодо такого інструменту. При цьому зовсім не обов'язково, щоб договір укладався у письмовій формі або таку форму мав сам інструмент.

Класифікацію фінансових інструментів можна проводити залежно від видів та сегментів фінансових ринків, на яких вони обертаються. Виділяють такі фінансові інструменти:

• Інструменти ринку позичкових капіталів - гроші, розрахункові документи, що знаходяться в обігу на грошовому ринку.

• Інструменти ринку цінних паперів - цінні папери, що обертаються на цьому ринку (їх склад за видами, особливостями емісії та обігу затверджується нормативно-правовими актами).

• Інструменти валютного ринку - іноземна валюта, розрахункові валютні документи, окремі види цінних паперів, що обслуговують зазначений ринковий сегмент.

• Інструменти страхового ринку - страхові послуги, які пропонуються на продаж, тобто страхові продукти, розрахункові документи та окремі види цінних паперів, що обслуговують цей сегмент фінансового ринку.

• Інструменти ринку дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння - цінні метали (золото, срібло, платина) та камені, які купують з метою формування фінансових резервів, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.

• Інструменти ринку нерухомості - цінні папери та документи, що засвідчують право власності на нерухомість.

Існують й інші критерії для класифікації категорії "фінансовий інструмент". Так, залежно від пріоритетної значимості, розрізняють:

• Первинні фінансові інструменти - переважно цінні папери, які характеризуються тим, що їх випустили в обіг власне первинні емітенти. Вони підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту. До них входять: акції, облігації, чеки, векселі і т. п.

• Вторинні фінансові інструменти або деривативи - цінні папери, що підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньому. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операцій та страхування цінового ризику ("хеджування"). Деривативи класифікуються залежно від складу первинних фінансових інструментів, наприклад: фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. До них входять: опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.

За термінами обігу виділяють короткострокові (з періодом обігу до одного року) та довгострокові (з періодом обігу більше одного року) фінансові інструменти.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти поділяють на:

• фінансові інструменти з фіксованим доходом. Вони характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку;

• фінансові інструменти з невизначеним доходом. Вони характеризують фінансові інструменти, рівень дохідності яких може змінюватися залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти і т. п.).

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти класифікуються як:

• інструменти, наступні фінансові зобов'язання за якими не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань). Вони є, як правило, предметом власне фінансової операції, і при передачі їх покупцю не несуть додаткових фінансових зобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо);

• боргові фінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки тощо;

• дольові фінансові інструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутному фонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду, відсотка і т. п.). Дольовими фінансовими інструментами є, зазвичай, цінні папери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).

За рівнем ризику виокремлюють такі види фінансових інструментів:

• безризикові фінансові інструменти. До них належать державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, "тверда" іноземна валюта, золото та інші цінні метали й каміння, придбані на короткий період;

• фінансові інструменти з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійною репутацією позичальника;

• фінансові інструменти з помірним рівнем ризику. Вони характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому;

• фінансові інструменти з високим рівнем ризику. До них належать фінансові інструменти, рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий;

• фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику ("спекулятивні"). До товарів фінансового ринку належать грошові кошти та цінні папери.

Головним критерієм, відповідно до якого певні грошові документи вважають цінними паперами, а інші - ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. У більшості країн існують нормативні правові переліки цінних паперів, тобто переліки грошових документів, які мають юридичний статус цінного папера.

Тобто, оскільки у нашому дослідженні йдеться про фінансові інструменти фінансового ринку, маємо на увазі насамперед різні види цінних паперів, що перебувають в обігу.

Цінні папери - грошові і товарні документи, володіння якими надає можливість здійснити виражені у них майнові права; грошові документи, які підтверджують право власності відносно позики, що визначають стосунки між їхнім емітентом і власником з виплатою дивіденду і процента та передбачають можливість передачі прав, посвідчених ними, іншим особам. Також цінні папери визначаються як представницька форма реального капіталу або як інвестиційні інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання чи участь у компанії на правах власника, законне право купити або продати певну частку участі.

Поняття цінного папера формується в результаті аналізу функцій, які виконуються в торговельному обігу юридичними документами. Так, цінний папір (або інструмент фінансового ринку) визначається як документ, що засвідчує право на одержання частини майбутнього доходу емітента або частини його активів, або борговий папір, що гарантує періодичні виплати протягом певного проміжку часу.

Основним законом, що регулює відносини, які виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, є Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок". Цей закон містить визначення категорії "фінансові інструменти", яке також ототожнює поняття "фінансові інструменти" та "цінні папери": "фінансові інструменти - це цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони)".

Стаття 3 цього закону дає таке трактування цінних паперів: "Цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам" [Про цінні папери та фондовий ринок : закон України від 23.02.2006 № 3480-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 31. - Ст. 268.].

Відповідно до вказаного закону цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються на емісійні та неемісійні. Зокрема, до емісійних цінних паперів належать цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

Цінні папери за формою існування поділяються на документарні та без-документарні. Також цінні папери за формою випуску можуть бути: на пред'явника, тобто права, посвідчені цінним папером, належати: пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника); іменні, тобто права, посвідчені цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір); ордерні, тобто права, посвідчені даним цінним папером, належать особі, зазначеній у ньому, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

В Україні у цивільному обороті можуть перебувати такі групи цінних паперів:

1. Пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають йому право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать: а) акції; б) інвестиційні сертифікати.

2. Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів належать: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі.

3. Іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів належать: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати ФОН.

4. Приватизаційні цінні папери - це цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

5. Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

6. Товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Підсумовуючи викладене, зазначимо: якщо у відносних пропорціях скласти обсяги ринків товарів, послуг, фінансового ринку, то обсяг фінансових інструментів значно перевищуватиме своє реальне вартісне вираження. Так, сучасна фінансова система являє собою структуру, засновану на механізмі кредиту. Абсолютно всі фінансові інструменти, за винятком золота, є чиїмись зобов'язаннями: держави (паперові грошові знаки, державні цінні папери); банків (кредит, депозитні та ощадні сертифікати, чеки, векселі, тощо); акціонерних товариств (акції, облігації, векселі); професійних учасників фондового ринку (похідні фінансові інструменти).

Відтак, фінансові інструменти виконують свої функції доти, поки інститути, що їх випустили, відповідають за зобов'язаннями, які оформлені цими фінансовими інструментами. У випадку банкрутства організації її активи знецінюються. Причому ризики фінансових інструментів вищого рівня значно більше ризиків їх базисного активу. Наприклад: ризики, закладені в опціони або ф'ючерси, вище ризиків цінних паперів, що складають їх базисний актив; ринок операцій з акціями вище ризиків операцій з валютою, в якій виражена їхня вартість; ризики операцій з грошовими коштами вище ризиків з реальним товаром.

Отже, можна зробити висновок, що фінансові інструменти - це певною мірою права на ресурси (активи), які повинні відповідати таким вимогам: вільний обіг (здатність купуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжний інструмент, що полегшує обіг інших товарів); доступність (можливість бути об'єктом усіх видів угод (позики, дарування, зберігання тощо)); стандартність (випуск однорідними серіями, класами тощо); документальність (повинні містити передбачені законодавством реквізити, відсутність будь-якого з них вказує на їх недійсність); регулювання і визнання державою (мають регулюватися та бути визнані державою як передумова довіри до них); ліквідність (здатність бути швидко реалізованими без істотних втрат для держателя); ризик (можливість втрат, що пов'язані з інвестиціями у фінансові інструменти).

Фінансові інструменти виконують низку функцій у системі суспільного виробництва. Вони є регулятором, що відображає дію закону вартості і динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва. Фінансові інструменти забезпечують приплив капіталу з одних галузей в інші, а також мобілізують грошові кошти інвесторів. У розвинених промислових країнах в умовах рівноважної економіки значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю фінансових інструментів.

Фінансові інструменти здійснюють інформативну функцію, відображаючи економічний стан. Наприклад, стабільне зниження біржових курсів тих чи інших цінних паперів, а також масове падіння курсів є ознакою погіршення економічної кон'юнктури. І навпаки, стабільні курси або їх підвищення, зазвичай, засвідчують нормальне економічне становище країни.

Через фінансові інструменти загалом реалізується можливість контролю за економікою й економічними процесами як у рамках макро-, так і мікроекономіки.

Фінансові інструменти являють собою ланку, що сполучає суспільні, політичні, державні інститути (надбудову), з одного боку, і сукупність економічних відносин та зв'язків у суспільстві (базис), - з другого.

3. Типи центрів відповідальності

Досягнення мети компанії істотно полегшується, якщо вони трансформовані в меті окремих підрозділів. Якщо, наприклад, компанія планує збільшити рентабельність активів від 10 до 15% в перебігу бюджетного року, то доведення до окремих підрозділів відповідних планів згідно збільшенню виручки, зниженню витрат, нарощуванню активів сприятиме включенню всього колективу підприємства можуть бути названі центрами відповідальності. Мається на увазі відповідальність за виконання відповідних показників, які визнані релевантними для цих підрозділів. Відповідно останні наділяються правами по ухваленню необхідних рішень, пов'язаних з реалізацією відповідальності.

Можуть бути виділені наступні типи центрів відповідальності:

центри витрат;

центри виручки;

центри прибутку;

центри інвестиції.

Центри витрат — це підрозділи, які несуть відповідальність за витрати. Характерною особливістю цих центрів є те, що об'єм виконуваних ними робіт дуже важко, а найчастіше неможливо зміряти: це обслуговуючі виробничі підрозділи, відділи заводоуправління. Наприклад, щоб виразити кількісно об'єм робіт планового відділу, можна, звичайно, враховувати роботи, які виконує даний відділ для інших підрозділів, якимсь чином відносити на ці підрозділи його витрати, використовувати різні нормативи, зокрема чисельності працівників, і т.д. Але все це буде дуже умовно і неточно. Тому доцільно планувати витрати даного підрозділу і контролювати перевищення окремих статей бюджету витрат. Відразу відмітимо, що економія не завжди доречна, оскільки у ряді випадків вона може привести до недостатнього виконання необхідних функцій підрозділу. Дані центри іноді називаються місцями виникнення витрат.

Деякі підрозділи покликані забезпечити реалізацію продукції підприємства. Вони не займаються виробництвом, тому не можуть відповідати за пов'язані з ним витрати. Перш за все це відділи збуту, маркетингу, торгові доми, магазини і т.д. Від них залежить вибір ринків, споживачів, цін та інших параметрів, що характеризують продажі. Але одночасно плануються витрати на зміст подібних центрів, тобто вони є центрами одночасно і виручки, і витрат, але ці показники відносяться до різних об'єктів.

Підрозділ, який може контролювати і нести відповідальність і за продажі, і за витрати, пов'язані з виробництвом продукції, може бути центром прибутку. Такі підрозділи володіють більшою самостійністю, чим центри виручки або витрат. Це можуть бути самостійні підприємства, філіали, внутрішні венчури. Проблема для них полягає у визначенні ціни і обліку витрат. Чинник ціни особливо важливий при використанні трансфертних цін.

Деякі підрозділи наділяються правом ухвалювати інвестиційні рішення. Як правило, встановлюється граничний розмір інвестицій, який знаходиться в компетенції керівника центру. В більшості випадків такі центри наділяються фінансовими ресурсами або правом їх самостійного залучення. Вони (разом з центрами прибутку) можуть бути названі також центрами фінансової відповідальності.

На практиці форматування центрів відповідальності багато в чому пов'язано з прийнятою організаційною структурою і характером взаємин між підрозділами. Якщо підприємству властивий високий ступінь централізації і функціональна структура управління, то більшість його підрозділів — це центри витрат (місця виникнення витрат), а відділ збуту (маркетингу, комерційний відділ) — центр продажів. Центром прибутку і інвестицій є підприємство в цілому. Тому керівники підрозділів, виконуючи бюджет витрат, вносять свій внесок до прибутку підприємства, але опосередковано, а в цілому на її розмір вплинути не можуть. І навіть коли прибуток використовується в якості показника преміювання, то робиться це в основному для вирішення двох завдань: встановлення кількісного взаємозв'язку розмірів премії з джерелом, тобто з прибутком, і чинення психологічного тиску, спонукаючого керівників підрозділів хоч якось враховувати вплив їх дій на прибуток підприємства в цілому. Але, враховуючи, що на прибуток впливають результати роботи всіх підрозділів і зовнішні чинники, спроби окремих підрозділів понизити, наприклад, витрати «тонуть» в загальних негативних результатах роботи інших підрозділів. Тому безпосередній зв'язок результатів діяльності окремих підрозділів і прибутку підприємства втрачається.

Якщо на підприємстві використовується децентралізована форма управління, то виділяються окремі частини підприємства — дивізіони, відповідальні за виробництво певних видів продукції. Вони очолюються менеджерами, які здійснюють повне або майже повне управління по всіх аспектах діяльності. Управління усередині цих дивізіонів побудоване за функціональним принципом.

Деякі з дивізіонів можуть стати повноцінними центрами прибутку, а також інвестиції. При цьому частина підрозділів залишаться центрами витрат. Якісь підрозділи, які використовують трансфертні ціни, будуть центрами квазіприбутку. В останньому випадку розрахунки здійснюватимуться за внутрішніми цінами, встановлених централізовано.

У такій ситуації окремі підрозділи, що в принципі працюють прибутково, можуть виявитися планово-збитковими.

У виробничих системах, що мають складну організаційну структуру, велике число залежних від них дочірніх підприємств, філіалів, об'єднаних в єдине ціле, центри відповідальності будуються за ієрархічним принципом, тобто мають вертикальні підлеглість. Разом з тим центри відповідальності можуть будуватися за функціональним принципом. В цьому випадку підприємство розбивається на блоки, які включають підрозділи, об'єднані згідно спільновиконуваних ними функцій, наприклад виробничий блок, комерційний блок і т.д.

Далі, відповідно до вже згаданої вертикальної підлеглості кожен блок ділиться на рівні. Так, велике акціонерне товариство складається з менших акціонерних суспільств, а ті, у свою чергу, з підприємств-філіалів.

При формуванні центрів відповідальності слід прагнути до того, щоб модель центрів відповідальності була наскрізною, причому за кожним центром повинні бути закріпленні відповідні місця виникнення витрат. Або іншими словами, для кожного місця виникнення витрат визначений центр відповідальності, в який воно входить і який планує йому встановлені показники. В цілях закріплення будується так звана матриця відповідності місць виникнення витрат центрам відповідальності.

4. Види свопу

За процентного свопу одна із сторін має початкову позицію з боргового інструменту з фіксованою ставкою процентних платежів, тоді як інша сторона може мати початкову позицію з боргового інструменту з плаваючою ставкою процентних платежів. У даній позиції сторона, яка має зобов'язання із плаваючою процентною ставкою, піддається ризику зміни дисконтної ставки процента. Шляхом обміну за допомогою свопу зобов'язань із плаваючою процентною ставкою ця сторона усуває свій ризик зазнати збитків від зміни процентних ставок. Для сторони, що має зобов'язання із фіксованою процентною ставкою, процентний своп збільшує чутливість до зміни процентних ставок.

Аби наочно уявити собі процентний своп, скористаймося прикладом. Припустімо, що своп діє протягом п'ятирічного періоду і передбачає здійснення щорічних платежів, що підраховуються з розрахунку І млн. дол. основної суми. Припустімо також, що сторона А дає згоду на виплату стороні Б платежів за фіксованою ставкою 12 %. У обмін сторона Б дає згоду на здійснення стороні А платежів за плаваючою ставкою LIBOR* (ЛІБОР) + 3 %. Плаваючі ставки на ринку свопів найчастіше встановлюються на основі дорівнення до ЛІБОР плюс якийсь додатковий процент.

З концептуального погляду протилежні сторони мають обмінюватися й основною сумою в розмірі 1 млн. дол. Проте фактичний переказ одна одній 1 млн. дол. не мав би практичного сенсу. У зв'язку з цим основною сумою звичайно не обмінюються, тому її називають умовною основною сумою, оскільки вона є сумою, що використовується як база для підрахунків, а не передається насправді від однієї сторони до іншої. У нашому прикладі умовна основна сума дорівнює 1 млн. дол., і саме вона є основою для підрахунку фактичної суми потоків готівки, які обидві сторони угоди переказують одна одній щороку.

Припустімо, що під час здійснення першого платежу ЛІБОР встановлено на рівні 10 %. Це означає, що сторона А має виплатити стороні Б і 20 000 дол. Сторона Б, у свою чергу, має виплатити стороні А 130 000 дол. Робиться залік двох взаємних зобов'язань, і сторона Б буде винна стороні А 10 000 дол. Отже, фактично здійснюється тільки чистий платіж, тобто різниця між сумою двох зобов'язань. Слід зазначити, що практика загалом уникає здійснення непотрібних платежів.

За валютного свопу якась його сторона є власником однієї валюти, а хоче одержати іншу. Своп виникає, коли одна зі сторін передає визначену основну суму в одній валюті іншій стороні в обмін на еквівалентну суму в іншій валюті. Наприклад, сторона С має в розпорядженні євро і бажає обміняти шляхом свопу ці 'LIBOR — скорочення від "London Interbank Offered Rate" (ставка пропозиції (продавця) на Лондонському міжбанківському ринку депозитів) — являє собою базову ставку, за якою великі міжнародні фінансові установи надають одна одній кредити.

Валютний своп охоплює три різні види грошових потоків. По-перше, на початковій стадії свопу дві сторони дійсно обмінюються готівкою. Адже до здійснення валютного свопу спонукає реальна потреба в коштах, деномінованих у різних валютах. У цьому відмінність його від процентного свопу, при здійсненні якого обидві сторони ведуть підрахунок у доларах і можуть здійснювати платіж чистої суми. По-друге, сторони здійснюють одна одній періодичні процентні платежі протягом терміну дії угоди. По-третє, по закінченні терміну дії свопу сторони знову обмінюються основною сумою.

Припустімо, що поточний курс "спот" обміну євро на долари США дорівнює 1,1 євро за 1 дол. Євро, отже, коштує 0,90 дол. Припустімо також, що процентна ставка в США дорівнює 10 %, а в Німеччині — 8 %. Сторона С є власником 11 млн. євро і бажає обміняти ці євро на долари. В обмін на євро сторона Д виплатить стороні С на початку дії свопу 10 млн. дол. Припустімо, крім того, що термін дії цього свопу дорівнює семи рокам, а також що сторони цієї угоди робитимуть щорічні процентні платежі. З огляду на наведені в нашому прикладі процентні ставки сторона Д виплатить 8 % на 11 млн євро, що вона одержить, тому щорічний платіж, який надходить від сторони Д стороні С, дорівнюватиме 0,88 млн. євро. Сторона С одержала 10 млн дол. і виплатить проценти з розрахунку 10 %, тому сторона С щорічно сплачуватиме стороні Д 1 млн. дол.

На практиці сторони роблять тільки нетто-платіж і. Наприклад, припустімо, що в певний рік обмінний курс долара на євро на ринку "спот" дорівнює 1 євро за 1 долар. Оцінюючи зобов'язання в доларах за цим обмінним курсом, сторона С буде винна стороні Д 880 тис. дол. (0,88 млн. євро множимо на 1 дол.). Отже, сторона С виплатить різницю в розмірі 120 000 дол. В інші роки курс обміну валют може бути іншим, і в нетто-платежі буде відбитий інший валютний курс.

Наприкінці семирічного періоду обидві сторони знову обміняються основною сумою. У нашому прикладі сторона С виплатить 10 млн дол., а сторона Д — 11 млн. євро. Здійснення цього остаточного платежу означатиме завершення валютного свопу.

Помічники зі здійснення свопів

Помічник зі здійснення свопу — це третя сторона, що допомагає в завершенні свопу. Якщо такий помічник є тільки посередником і не займає ніякої фінансової позиції в угоді, такий помічник виступає як брокер зі свопу. У деяких випадках помічник зі здійснення свопу може укласти угоду за свій власний рахунок, щоб допомогти завершити своп. У цьому випадку він виступає як дилер зі свопу Як брокери зі свопу, так і дилери зі свопу називаються ще банками, що займаються свопами.

Брокер зі свопу є інформаційним посередником. Він використовує своє краще знання потенційних учасників операцій своп для знаходження необхідного партнера по угоді. Брокер, крім того, зберігає анонімність клієнта доти, доки партнери зі свопу не будуть знайдені. Зауважимо, що брокер зі свопу не є якоюсь стороною, що укладає договір про своп. Він не несе фінансового ризику, а лише допомагає двом протилежним сторонам угоди завершити операцію своп.

Дилер зі свопу виконує всі функції брокера. Але на додаток до цього дилер зі свопу бере на себе позицію під ризиком в операції своп, стаючи фактично однією зі сторін угоди. Проте з цього зовсім не випливає, що дилер зі свопу є спекулянтом. Навпаки, своп-дилер ризикує, аби завершити операцію. Дилери зі свопів діють як фінансові посередники, заробляючи прибуток шляхом надання допомоги в завершенні операцій своп. Якщо завершення свопу призводить до появи в дилера позиції під ризиком, він намагатиметься мінімізувати цей ризик шляхом здійснення власних подальших операцій.


Список використаної літератури

1. А.В. Калина, М.Т. Пашута «Прогнозування та макроекономічне планування»; Навчальний посібник, К: МАУП, 2003 р.

2. А.М. Ковалева «Финансы», Научное пособие, М: 2001.

3. А.М. Поддерьогін «Фінанси підприємств»

4. Бонк И.А. «Стратегия и тактика управления фінансами», К, 2005, с. 21

5. БизнесИнформ; ж, №5-6, 2005.

6. Портер М. «Стратегія конкуренції:методика аналізу галузей і діяльності конкурентів», К, 2006.

7. «Стратегическое планирование», Под ред. Уткина Э.А., М: 2001

8. Тян Р.Б. «Планирование деятельности предприятия», Научное пособие; К: МАУП, 2008 г.

9. «Формування державної системи економічного прогнозування та планування», ж. Банківська справа №2, 2003 р.

10. Ю.В. Николенко,М.М. Діденко,А.В. Шегда «Основи економічної теорії», Підручник: У 2 кн. Кн.2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві, К: Либідь, 2006 р, 272 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:27:15 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:42:33 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Інструменти фінансового ринку

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150628)
Комментарии (1838)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru