Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Зовнішня політика Італії в пост біполярний період

Название: Зовнішня політика Італії в пост біполярний період
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа Добавлен 15:42:49 15 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 161 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зовнішня політика Італії в пост біполярний період

План

1. Зовнішньополітичні пріоритети Італії у 1990-х - 2010 роках

2. Італія та югославська криза

3. Італія - Євросоюз

4. Італія та політика США щодо Іраку

5. Італо-російські відносини

1. Зовнішньополітичні пріоритети Італії у 1990-х - 2010 роках

УпостбіполярнийперіодвофіційнихдокументахІталіявсечастішезаперечуєтрадиційнупасивністьсвоєїзовнішньоїполітикиідекларує «власнийвнесокусвітовуполітику», активністьісамостійністьуційцариніівихідзфарватеруполітикиНАТОтаЄС. Фігурують у документах та виступах державних посадовців такі нові ідеологеми, як «універсалізм італійського зразка», «глобальне бачення» Італії, яка проголошує себе «активним учасником процесів глобального виміру».

Поворотним моментом для цих змін в офіційній ідеології Італії вважається завершення «холодної війни», яке поставило країну «перед лицем одночасно нової і важкої відповідальності». У червні 2000 року італійський міністр закордонних справ Ламберто Діні визначив під час свого виступу у сенаті базові положення нової офіційної зовнішньополітичної концепції, суть якої полягає у тому, що «біполярний світ змінився світом протагоністів, членом якого є і сама Італія», викресливши себе із списку «середніх держав».

У межах «світу протагоністів», який формується, Італія офіційно окреслює свої власні зовнішньополітичні пріоритети. Серед найважливіших сегментів італійської «глобальної відповідальності» вважається врегулювання балканської кризи, розширення ЄС, забезпечення середземноморської безпеки, боротьба з тероризмом і незаконною міграцією. Італія позиціонує себе глобальним арбітром на світовій арені. У контексті цієї позиції екс-президент К. Чампі визначив приналежність своєї країни до «вузького кола великих держав». На його думку, італійська зовнішня політика повинна спрямовуватися на те, щоб XXI століття перетворилося у століття миру, громадянського та економічного поступу.

Новим обов'язком для Італії є привнесення у світову політику моральних цінностей, фундаментальних цінностей демократичного світу і навіть за межами зони італійської відповідальності. Ідеологема миру займає у італійській зовнішньополітичній риториці пріоритетне значення. Проте показово, що найчастіше італійські офіційні особи, говорячи про мир, оперують терміном «європейський мир» (під яким необхідно розуміти сучасний стан розвитку Євросоюзу).

2. Італія та югославська криза

ВраховуючискладнівідносиниІталіїзсоціалістичноюЮгославією щодо повоєнного територіального розподілу, вона приділяла велику увагу процесам, які відбувалися на теренах СФРЮ по завершенні холодної війни. У 1991 році італійський уряд на першопочатках, як і всі країни ЄС і США, підтримував єдність Югославії. Проте, як відомо, з початком військових дій у Словенії деякі держави, у першу чергу Німеччина, підтримана Австрією, Данією і Угорщиною, стали виступати за визнання незалежності Словенії і Хорватії. В італійській спільноті можна було простежити дві тенденції з цього приводу. Одна була спрямована на єдність Югославії і звідси підтримка, хоча не завжди послідовна, дій Сербії. Цієї позиції притримувався у перші місяці югославського конфлікту італійський міністр закордонних справ Де Мікеліс, який став одним із «протагоністів» Бріонської декларації СФРЮ, Хорватії і Словенії від 7 липня 1991 року, яка встановлювала тримісячний мораторій на відокремлення двох республік і визначала мирний шлях врегулювання конфлікту. Згодом позиція Де Мікеліса набрала одверто проюгославського, антихорватського характеру. Він заявив, що 2Італія віддає перевагу об'єднаній Югославії у формі конфедерації». Інша, прохорвато-словенська тенденція, поширювалася під впливом Ватікану і охоплювала католицькі верстви країни. Рупором цих настроїв став колишній посол Італії в СРСР Серджо Романо. Прихильники розпаду Югославії плекали надію на перегляд Озимської угоди 1975 року, яка закріпляла непорушність італо-югослвського кордону, який склався після Другої світової війни у результаті підписаних договорів, регулювала культурну автономію меншин і визначала напрямки економічної співпраці.між обома країнами.

Кардинальна зміна офіційної позиції Італії щодо югославської кризи сталася після так званого трієстського скандалу на початку жовтня 1991 року. Суть його полягала у тому, що виникла ідея відправки додому через італійський порт Трієст частини Югославської народної армії (ЮНА), які були блоковані у Словенії після припинення там військових дій - всього близько 2,5 тис. осіб і 80 танків. Де Мікеліс прийняв це рішення практично одноосібно. Йому опонував президент Італії Франческо Коссіга, парламент, який висловив протест щодо дій міністра закордонних справ, жителі Трієста розпочали маніфестації.

Після цього скандалу Італія змінює своє ставлення до Хорватії та Словенії і сам де Мікеліс запропонував у грудні 1991 року запропонував своїм колегам по ЄС визнати ці дві югославські республіки до кінця року. Як відомо, Хорватія і Словенія були визнані Євросоюзом 15 січня 1992 року.

Водночас змінилася офіційна позиція і ставлення Італії до Сербії. Вона погодилася на економічні санкції тільки щодо Сербії і Чорногорії, а президент Ф.Коссіга заявив, що «Сербія і ЮНА здійснюють геноцид».

Так само Італія стала перейматися проблемою захисту італійської меншини у цих двох республіках. 15 січня 1992 року, у день визнання двох республік, Італія підписала з Хорватією Меморандум про захист італійської меншини в Хорватії і Словенії. Словенія не підписала цей документ, але заявила, що дотримуватиметься його положень. Окрім цього, 23 грудня 1991 року в Італії було прийнято закон, який полегшував в'їзд та проживання на італійській території італійців з Югославії.

З розвитком кризи югославська політика Італії у 1992-1993 роках виглядає надто пасивною, оскільки вона була зайнята своїми внутрішніми проблемами (операція «Чисті ркуи»). Країна лише надавала свої авіабази для літаків НАТО (США, Франції, Великобританії, Нідерландів), які з квітня 1993 року патрулювали повітряний простір Боснії і Герцеговіни (БІГ). Італія також брала участь у міжнародних конвоях у Боснію.

Водночас необхідно констатувати значне погіршення відносин з новими югославськими республіками - Хорватією та Словенією. Причин цього декілька: дискримінація італійської меншини (заборона іноземцям, у тому числі італійцям, володіти нерухомістю у Словенії), небажання керівництва обох республік повертати майно італійських біженців, втрачене ними після війни, та розв'язати прикордонні проблеми тощо.

Італія не була запрошена Євросоюзом стати учасником контактної групи з БІГ, що викликало невдоволення нового уряду на чолі з С. Берлусконі і його уряд взяв курс самостійну політику в югославському питанні та на співпрацю з іншими організаціями: «вісімкою», Центрально-Європейською ініціативою (ЦЄІ) та Росією.

Італія в особі свого міністра закордонних справ А.Мартіно закликала якнайскоріше скасувати санкції проти СРЮ. Під час Трієстської зустрічі ЦЄІ (липень 1994 року) під впливом Італії була прийнята заява про участь представників СРЮ у врегулюванні кризи. Щодо війни у БІГ Італія виступала за укладення миру, а не локалізацію конфлікту і також не підтримала пропозицію скасувати ембарго на на поставки зброї у БІГ. Це пояснюється тим, що італійські урядовці прагнули уникнути як сербського, так і ісламського (не тільки боснійського) тероризму біля своїх кордонів. Зате відносини з Хорватією та Словенією залишалися напруженими. Головним залишалося становище італійської общини. Більше того міністри, які представляли в уряді С.Берлусконі Національний альянс, відкрито закликали до перегляду східних кордонів.

Італія заблокувала у листопаді 1994 року прохання Словенії щодо вступу до ЄС.

Перехідний уряд Ламберто Діні, який був сформований у січні 1995 року, налагодив стосунки з ЄС і відповідним чином скорегував югославську політику з загальноєвропейським підходом до неї. Тоді ж Італія була запрошена до участі у контактній групі з БІГ. Загалом, 1995 рік характерний прагненням Італії до інтенсивної міжнародної координації своїх дій щодо Югославії. Але все ж Італія не брала участі у мирних переговорах у Дейтоні, які відбулися наприкінці 1995 року і результатом яких стало врегулювання боснійської кризи. Результатом цих переговорів стала Паризька мирна угода, підписана президентами СРЮ, Хорватії і БІГ під егідою Росії і провідних держав Заходу, але без Італії.

У стосунках з Словенією було досягнуто прогресу: 13 червня 1995 року словенський уряд запропонував своєму парламенту змінити статтю 68 республіканської конституції, яка забороняла іноземним громадянам володіти нерухомістю на території Словенії. Це стало підставою підтримки Італією наміру Словенії інтегруватися до ЄС, ЗЄС і НАТО. Зате політичні відносини з Хорватією у 1995 році залишалися напруженими, оскільки Конституційний суд Хорватії вніс поправки до 18 статей статуту регіону Істрія, які позбавили тамтешню італійську меншину білінгвізму і фіскальної автономії.

Натовське бомбардування Сербії в березні 1999 року без санкції Ради Безпеки ООН італійське керівництво загалом підтримало, але, остерігаючись сербської відповіді, підкреслено заявляла, що не бере участі в нанесенні авіаударів. Італійські літаки займались лише супроводом натовських бомбардувальників, радіолокаційною розвідкою та іншими допоміжними завданнями. Проте з 14 квітня Італія безпосередній учасник бомбрдування Югославії. Всього в операції НАТО в Югославії брали участь 42 італійські літаки ( США - на початку операції 240 літаків, Франція - 40, Німеччина - 16, Голандія - 16, Бельгія - 10, Великобртанія - 9, Норвегія - 8, Канада - 6, Туреччина, Іспанія і Данія - по 4, Португалія - 3. Згодом кількість американських літаків збільшилась до 480, британських - до 28, французьких - до 81).

У той же час Італія проводила активні акції щодо розподілу гуманітарної допомоги косовським біженцям в Албанії. Активну позицію зайняв уряд країни і у червні 1999 року, коли обговорювалися шляхи післякризового урегулювання в Косово. У результаті всього цього, як відомо, Італія отримала свій власний сектор відповідальності в Косово і тим самим символічно виявилась прирівненою до провідних держав НАТО (чого вона не змогла добитися у ході Дейтонського процесу).

3. Італія - Євросоюз

Після приходу до влади у 1994 році нового уряду на чолі зі С.Берлусконі Італія відмовилася від традиційного зовнішньополітичного курсу. Новий кабінет міністрів став провідником політики так званого «євроскептицизму». Його суть заключалася у критиці положень Маастрихтського договору, який встановив чотири фінансово-економічні критерії для країн-учасниць з метою досягнення єдиної грошової системи в Європі. Італія не попала до числа так званого «твердого ядра» (Німеччина, Франція, Бенілюкс).

Після відставки у грудні 1994 року уряду Є.Берлусконі було сформовано у січні наступного року перехідний уряд Ламберто Діні. Першим кроком нового уряду стало «повернення до Європи» і він запевнив, що виконуватиме Маастрихтський договір, в тому числі фінансово-економічні критерії.

З 1 липня 2003 року Італія перебрала піврічне керівництво в ЄС. Тому Є.Берлусконі і Ф. Фраттіні виступили з ідеєю про відродження так званого «духу засновників» Євросоюзу. Мова йшла про те, щоб шість країн, які стояли біля витоків європейської інтеграції, виробили би спільні пропозиції з нової реформи ЄС напередодні його розширення. Зокрема, італійці запропонували створити офіційну посаду міністра закордонних справ ЄС, який би об'єднав існуючі тоді посади комісара з зовнішніх справ і високого представника з СЗППБ. Інша ідея зводилася до створення «зони єврооборони», з тим, щоб країни ЄС оформили свої території як єдиний військовий простір, тобто прийняли би на себе зобов'язання з колективної оборони за аналогією зі статею 5-ою статуту H АТО і ЗЄС. Наступна італйська пропозиція зводилася до розробки чіткого механізму субсидіарності і підпорядкування між усіма національними парламентами ЄС і Європарламентом.

4. Середземноморська політика італійських урядів

ПроблемиСередземноморськогорегіонузавждизаймалиоднезнайважливішихмісцьузовнішнійполітиціІталіїЩеучасиколоніальноїімперіїІталіїімуссолінієвськогоперіодувкраїніутвердиласьдавньоримськаідеологема «mare nostrum» («нашеморе»).

Особливу специфіку для Італії розвиток Середземномор'я набрав після завершення холодної війни. Річ у тім, що з з розпадом СРСР, розпуском ОВД Середземноморський регіон втратив для Заходу значення першочергового стратегічного об'єкту. Проте італійські експерти у зовнішньополітичній сфері сформулювали нові загрози для безпеки Італії у постбіполярний період: претензії Туреччини на роль лідера в регіоні; фрагментація Середземномор'я на субрегіони; своєрідне змагання між Середземномор'ям і Центральною і Східною Європою за отримання масштабної західної допомоги і підтримки для свого розвитку; збільшення внутрішньої конфронтації і нестабільності у низці ісламських країн регіону у результаті припинення радянської економічної та військової допомоги тощо.

Звідси активізація уваги Італії до середземноморських проблем. Насамперед італійці наголошують на важливості Середземномор'я як південного кордону для всього Європейського союзу. Італійське керівництво закликає до того, щоб всі члени ЄС, а не лише його південні країни, допомагали народам Середземномор'я з метою, «щоб вони йшли разом з нами по дорозі миру». Результатом стало формулювання нової ідеологеми: «Середземномор'ю, яке зміцниться у найближчі десять років, буде потрібно більше Європи; Європі у новому тисячолітті буде потрібно більше Середземномор'я».

Інша середземноморська тема, якою переймався італійський уряд весною- літом 2002 року - це нелегальна імміграція з арабських країн до Італії. С.Берлусконі ініціював зустріч з послами найбільш «проблемних» африканських країн, на якій жорстко зажадав від них зміцнити прикордонний та поліційний контроль за незаконною міграцією. Все це, щоправда, загалом дещо контрастувало з поміркованим підходом стосовно міграції президента К. Чампі, який він проголосив в рамкках свого «міжкультурного діалогу» в Середземномор'ї. Результатом цього стало те, що найбільш активним прихильником співпраці і інтеграції в Середземномор'ї наприкінці 2001- першій половині 2002 року став не уряд, а президент Італії, який виступив з концепцією «міжкультурного діалогу» між Заходом та ісламом в регіоні.

Певну дипломатичну активність в останні роки Італія стала виявляти ще в одному регіоні, який є сусідом Середземномор'я, - це Африканський Ріг. Італійські представники активно втручалися у спроби налагодити мирний діалог між воюючими Ефіопією і Ерітреєю, а замісник міністра закордонних справ Італії Серрі став офіційним посланником ЄС на переговорах між цими двома країнами. Укладення у середині червня 2000 року в Алжирі угоди між Ефіопією та

Ерітреєю про припинення вогню і введення миротворчих сил ООН і Організації африканської єдності на лінію розмежування сторін було розцінено на Апеннінах як вагомий дипломатичний успіх Італії і реальне свідчення її можливості відігравати активну роль у світовій політиці.

Ще одна особливість характеризує італійську зовнішню політику кінця 1990-х років, а саме: готовність до неформального і навіть офіційного діалогу з так званими «країнами-паріями» (Іран, Лівія, КНДР та інші) і тим самим Італія демонструє свою позицію як «світового протагоніста».


5. Італія та політика США щодо Іраку

1. На початку 2003 року міністром закордонних справ Італії було призначено Франко Фраттіні, колишнього куратора розвідслужби в уряді країни. Саме Фраттіні став ідеальним кандидатом для того, щоб реалізовувати відкрит о проамериканський курс уряду Берлусконі напередодні війни в Іраку. У результаті заяви італійських урядовців мали вкрай жорсткий характер. 21 січня Ф.Фраттіні мав першу зустріч з держсекретрем США К.Пауеллом, після якої заявив, що Італія була і залишається вірним союзни ком США у боротьбі з тероризмом. Щоправда, йому вдалося уникнути відповіді на запитання журналіста, чи готова Італія підтримати операцію в Іраку без санкції РБ ООН. Але наголосив на тому, що у разі війни Італія буде на боці США.

19 березня 2003 року, буквально напередодні війни, в італійському парламенті відбулися масштабні дебати щодо ситуації довкола Іраку. Уряд країни у кінцевому підсумку прийняв рішення не відряджати свої війська в зону конфлікту і обмежитися політичною підтримкою США. Юридичною підставою для цього стала стаття 11 Конституції Італії, яка дозволяє уряду розпочинати військові дії тільки у випадку, якщо сама Італія або її союзники піддані атаці.

Головною проблемою, яка дебатувалася урядом і опозицією, стало питання про надання італійських баз у розпорядження американських військ для військових дій в Іраку. Уряд запросив згоди у парламенту на дозвіл США користуватися базами і повітряним простором країни, посилаючись на існуючі двосторонні договори. Незважаючи на протести опозиції, проурядова більшість перемогла і дала дозвіл уряду на надання військових баз і повітряного простору для американців (304 депутати проголосували «за», 246 - «проти»). Таким чином Італія офіційно стала членом антиіракської коаліції.

6. Італо-російські відносини

У 1990-і роки Італія прагнула підтримувати конструктивні зв'язки з Росією і демонструвала постійну готовність надати їм нового імпульсу. Італійські урядовці усвідомлювали взаємовигоду від комплексного розвитку віддноси з Російською Федерацією. В обох країнах сформувався загальнонаціональний консенсус щодо поглиблення цих стосунків.

Ключовим елементом російсько-італійських відносин стало регулярне проведення міждержавних консультацій. На цих консультаціях, а також на двосторонніх зустрічах на вищому рівні розробляється стратегія двосторонніх зв'язків на перспективу. Багато з успішно діючих спільних проектів в економічній ікультурній сферах були започатковані на цих зустрічах. Достатньо назвати проривні домовленості в газовій сфері між «Газпромом» та італійським концерном ЕНІ, які охоплюють у часовому вимірі майже всю половину XXI століття. Одним із найбільших проектів на перспективу повинно стати будівництво 400-кілометрового газопроводу, так званого «Південного потоку», який не обмежується тільки Росією та Італією, оскільки в його реалізації братимуть часть інші країни Європи. Проектна потужність цього трубопроводу становить близько ЗО млрд. куб. м.

Домовленість щодо будівництва цього газопроводу була досягнена під час візиту до Росії у 1999 року прем'єр-міністра Массімо Д'Алема з групою найбільших промисловців і банкірів.

Важливою віхою італо-російських відносин став офіційний візит президента В.Путіна до Італії в червні 2000 року. У перший же день його зустрічі з керівництвом Італії російський президент запропонував всім європейським лідерам створити спільну систему протиракетної оборони силами Росії, НАТО і ЄС, а премєр-міністра Італії Дж.Амато попросив виступити посередником і провести відповідні переговори з іншими членами ЄС і НАТО.

У листопаді цього ж року президент Італії К.Чампі відвідав Москву, де провів досить результативні переговори з російським керівництвом. Цей візит відкрив нові можливлості для подальшої торговельно-економічної співпраці обох країн. Обидві сторони підкреслили, що зростання економічних зв'язків між Італією та Росією становить 70% щорічно. Особлива увага під час цього візиту була приділена вже згадуваному проекту транспортування російського газу по дну Чорного моря, а також двом іншим проектам - створенню спільного підприємстива «ВАЗ-ФІАТ» по випуску легкових автомобілів у Нижньому Новгороді і спільного виробництва унікального навчально-тренувального літака Як-130, на якому можна фахово навчати льотчиків як військової, так і цивільної авіації.

Аналогічні процеси відбуваються і у сфері електроенергетики, де крок за кроком вибудовується співпраця між РАО «ЄЕС Росії» і концерном ЕНЕЛ, який успішно працює на російському ринку. Купівля великого пакету акцій ОГК-5 - однієї з основних російських генеруючих компаній - виводить цю італійську групу на місце стратегічного партнера всієї російської енергетики. До речі, чимало домовленостей з ЕНІ і ЕНЕЛ не мають аналогів і є першими у такому сенсі.

Новий етап співпраці між двома країнами був окреслений під час візиту прем'єр-міністра Італії до Москвм у лютому 2003 року і візиту-відповіді президента Росії В.Путіна в Італію в серпні цього ж року. Лідери обох країн обговорили актуальні питання міжнародного життя, зокрема іракську проблему, яка, на їхню думку, повинна бути врегульована мирними засобами за участю РБ ООН. Вони також накреслили нові шляхи взаємовигідної торговельно-економічної співпраці.

У листопаді 2003 року відбувся державний візит президента Росії В. Путіна до Італії, під час якого було підписано 12 важливих угод у сфері торговельно-економічної та науково-технічної співпраці, включаючи, зокрема, створення з урахуванням досвіду Італії промислових округів в Росії, що дозволяє якісно покращити умови для діяльності та створення малих і середніх підприємств. При реалізації цього досвіду враховувалися російські реалії. Формуючись довкола потужного головного «ядра», малий й середній бізнес у тісній коопераціїз своїм зарубіжним партнером активно залучаються до виробництва комплектуючих і супутніх матеріалів й послуг для «материнського» виробництва, надаючи тим самим могутній імпульс розвитку всієї прилеглої зони. Першим такий округ став функціонувати на базі допоміжних виробництв для заводів холодильників і пральних машин фірми «Індезит» в Липецькій області. Сьогодні заводи у Липецьку виробляють щорічно 1,5 млн. холодильників! майже 1 млн. пральних машин. Існують нові проекти - створюється виробництво витяжок для кухонь проектною потужністю до 1 млн. штук і будується завод електроплит. Особливо важливо те, що своїм позитивним прикладом «Індезит» відчинив шлях на російський ринок значному числу італійських малих і середніх підприємств, чи то меблевих, чи то взуттєвих, чи будь-яких інших. Більше того, досвід Липецька активно впроваджується в Татарстані, Московській області, Чувашії, Свердловській і Пермській областях, де практично вже створені аналоги цих структур. Існує спеціальна російсько-італійська робоча група, яка, налізуючи досягнуті результати, пропонує російським та італійським партнерам апробовані схеми можливої взаємодії.

Активно розвивається у рамках двосторонніх взаємин регіональне співробітництво. До нього залучені такі великі регіони Росії, як Москва, Санкт- Петербург, Московська область, Свердловська та Ульянівська області, які породичалися відповідно з Римом, Міланом, Лаціо, Лігурією і Сицилією. Це співробітництво скріплене угодами, число яких перевищує 40.

Успішно просувається і співпраця у фінансово-інвестиційній сфері. За оцінками керівництва італійського банку «Унікредит», його інвестиції в Росії сяглм 4 млрд. євро, а сам він перетворився у серйозного гравця на російському фінансовому ринку, контролючи, зокрема, Московський міжнародний банк і компанію «АТОН». Декілька років у Росії діє банк ЗАО «Інтеза», який належить одній з найпотужніших італійських фінансових груп «Інтеза-Сан-Пауло».

Абсолютно новим явищем, характерним для останніх років, став прихід на італійський ринок великих російських компаній. Вперше це зробили металурги. Так, ЗАТ «Северсталь» купила одну з найстаріших італійських сталеливарних компаній «Луккіні».

Загалом товарообіг між Італією та Росією становив у 2006 році 31 млрд. дол.

У 2003 році розпочав свою роботу російсько-італійський Форум діалогу по лінії громадянських товариств. Багатоаспектною є співпраця Італії та Росії у культурній царині: угода між Большим театром і «Ла Скала», вже традиційний Російський вечір в Мілані, бал Петра Великого у Венеції, серії концертів і кінофестивалів, які проводяться під егідою Російського фонду культури, обмін художніми виставками, відкриття у м. Феррара наукового і культурного центру «Ермітаж - Італія» тощо.


Література

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая война в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

11. Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

14. Майский И.М. Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:52:36 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:16:20 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Зовнішня політика Італії в пост біполярний період

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151106)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru