Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Сутність та функція грошей

Название: Сутність та функція грошей
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 17:36:39 21 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 394 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Київський Національний Університет технології та дизайну

Курсова робота з навчальної дисципліни

Тема: Сутність та функція грошей

Виконав: Студент группи ЗОВ-10

Косьміна Р.В.

Науковий керівник: Музиченко О.А.

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей. Гроші як товар особливого роду

2. Функція грошей як загального еквівалента. Грошові агрегати

3. Розвиток теорії грошей

Висновок

Література

Вступ

„Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, що можна застосувати напряму у хазяйській політиці. Вона скоріш є засобом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею” (Джон Мейнард Кейнс).

Економічна теорія є системою наукових поглядів на господарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює, як відтворюється суспільство, а й сприяє запобіганню повторення деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток.

Знання з економіки потрібні кожній людині не менше, ніж знання з хімії чи фізики, географії чи біології. Ми живемо у світі економічних явищ. Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з економічними явищами і змушена оперувати низкою економічних категорій: товар, гроші, ціна, ринок, зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит, дефіцит, інфляція, кредит, платежі, податки тощо.

В даній курсовій роботі, я розгляну сутність та функції грошей. Ця тема є актуальною, адже економіка є наукою про ведення господарства, операції з яким на пряму пов`язані з грошима. Ринкову економіку неможливо уявити без розвинутої грошової системи з різноманітними механізмами регулювання грошового обігу, грошової маси, валютного регулювання. Тому з’ясування сутності і функцій грошей передбачають всебічний розгляд і простеження існуючих теорій, концепцій щодо вирішення цих питань, систематизацію і аналіз усіх теорій для полегшення вивчення такої складної категорії, як гроші. Проблема суті сучасних грошей набула особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її. А це особливо важливо у період трансформації економічної системи України. Також питання грошей під час та після фінансової кризи та інфляцій.

Метою моєї курсової роботи є дослідження грошей за допомогою класичних та сучасних теорій, а також їх функція, як загального еквіваленту. Також є важливим засвоєння теоретичного матеріалу за для кращого знання та вміння користуватися ними в економічному та повсякденному житті.

1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей. Гроші як товар особливого роду

Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з'явилася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вартості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості - це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а товар А - в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості.

Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність - вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу - гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї - метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність і абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю - безпосередньо суспільною працею. В цьому випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-еквівалента відбиває свою протилежність.

Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередковано, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Її можна виразити так:

х товару А = у товару В, або = z товару С, або = q товару D, або = п товару Е.

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.

Повна, або розгорнута, форма вартості - це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки , які взагалі властиві міновому господарству як специфічній історичній формі догрошового обміну і створюють труднощі у відносинах товаровиробників. До них належать, по-перше , незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге , різнорідний характер таких еквівалентів. Наприклад, вартість м'яса виражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє , неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідності попиту і пропозиції на конкретному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте , зумовленість пропорцій обміну Значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності.

Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв'язує суперечності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. Їх розв'язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших - хліб (зерно), в третіх - хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вартості, яка може бути представлена так:

х товару А, у товару В, z. товару С, q товару D. = п товару Е

Отже, загальна форма вартості - це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства - супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид - худоба, хутро, раби - змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однорідність (наприклад, хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль тощо).

В решті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно - від загальної форми вартості до грошової.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості. Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні - у Стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались на рубежі III і II тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес (VII ст. до н. е.).

Слово "монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е. В Римі при її храмі (Юнони - Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Англійська грошова одиниця фунт стерлінгів раніше була повноваговим фунтом срібла, про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане в основних країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше - в Німеччині, в Росії - лише в кінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р.

Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. Це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального еквівалента.

Золото - товар, але як гроші - незвичайний. Монопольне виконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.

Золото як гроші, поряд із своєю звичайною споживною вартістю, набуває додаткової споживної вартості, пов'язаної з його унікальними природними властивостями. Ця додаткова споживна вартість полягає в здатності грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживну вартість.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші - це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду з 1 квітня 1978 р. золото вилучено з грошового обігу і скасовано грунтування на ньому офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залишатись особливим товаром, який легко конвертується в будь-яку валюту. За останню чверть століття (1971-1995 рр.) світові ціни на зливкове золото зросли на вільних ринках більш як у 10 разів. Це підняло прибутковість існуючих золото-розробок та дало змогу поновити розробки, раніше не рентабельні. В результаті різко зріс видобуток золота у світі.

Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші - це загальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювались безпосередньо ТТ . потім такий обмін став майже неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін ТТек. - Т . при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, срібло, золото. Це вже були локальні, регіональні або тимчасові гроші. Гроші за їх глибинною сутністю - це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші як вартість - це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою ТГТ . таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.

2. Функція грошей як загального еквівалента. Грошові агрегати

Еволюція форми вартості протягом довгого історичного періоду привела до виникнення грошей. З цієї точки зору, гроші - це товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром - грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

Ціна - це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота. У США масштабом цін є долар, який втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових одиниць (ґ. о.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувала ваговий зміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою ваговою кількістю металу.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою ТГТ , де Т - товар, Г - гроші. Цей процес включає. два протилежних акти - продаж товару за гроші (ТГ )

і купівлю товару на гроші (ГТ ), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою ТТ) до товарного обігу за допомогою грошей (ТГТ) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обмінюються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі також стає непотрібним. На одержані за проданий товар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е . У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетвореної в драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая - онука Чингісхана.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці XVII - на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716 - 1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатів під час французької революції та в перші роки після неї (1789-1797 рр.).

Паперові гроші функціонували у вигляді "континентальних" грошей у США з 1775 по 1780 р., так званих грінбеків - у 1861 - 1879 рр., не розмінюваних на золото банкнот в Англії - в 1797 - 1815 рр. В Австрії паперові гроші розповсюджуються з 1762 р., в Росії - з 1769, в Італії - з 1866, в Пруссії - з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Оскільки гроші - це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар . Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого - створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель - це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошове зобов'язання. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.

Обліком векселів займаються банки, фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

Банкнота - це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти - важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні - з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

Функція світових грошей . Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості - золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як запільний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом, світових грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національних резервних валют та інших різновидів грошей.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, метало-карбований і емісійний. До товарно-лічильного загального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, худоба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продуктами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше - і з металами. Метало-карбований тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, а емісійний - різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.

У сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента – депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках і електронних грошах.

Грошові агрегати

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи.

Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси.

Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу. Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб`єктів економічного обороту у населення, підприємств, їх об`єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб`єктів.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу.

Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він ґрунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів - М1, М2, М3 та інші.

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;

3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

Агрегат М1 - це грошова маса у вузькому розумінні. До нього відносяться найбільш ліквідні форми грошей - готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном “готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватись з боргами, або “готівка” - це сукупність платіжних засобів випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати, що центральні банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.

Вклади до запитання (депозитні гроші) - це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія - тільки ті депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше, вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.

Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які представляють собою “майже гроші" - це активи, які не виконують повністю усі функції, що властиві грошам.

Грошовий агрегат М2 . Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Грошовий агрегат М3 . Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.

Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3М1) - це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти.

В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше пов`язана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон`юнктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим об`єктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об`єктом регулювання грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати: М0 = готівка (гроші поза банками). М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах. М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження). М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Грошова маса в обігу України (2007 рік).

У січні - лютому 2007 року за умов збереження тенденції прискорення темпів економічного розвитку Національний банк України продовжував проводити політику, спрямовану на збереження сприятливих умов для кредитної підтримки банківською системою процесів економічного розвитку з одночасним запобіганням утворенню монетарних ризиків для цінової стабільності.

На 01.03.2007 р. обсяг грошової маси в обігу (М3) становив 261.3 млрд. грн., або був на 0.1% більшим, ніж на початок року (в тому числі

в іноземній валюті - на 4.9%, у національній валюті - зменшився на 1.7%). За цей період змінилася структура грошової маси за видами валют: частка грошової маси в національній валюті знизилася на 1.3 процентного пункту і на кінець лютого становила 71.7%.

У січні - лютому поточного року збільшення грошової пропозиції забезпечувалося Національним банком України в основному через операції на валютному ринку. Обсяги проведених операцій з рефінансування банків були незначними (145.7 млн. грн.).

Одночасно в умовах високого рівня ліквідності банків Національний банк України для забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку продовжував проведення мобілізаційних операцій, загальний обсяг яких за січень - лютий становив 22.4 млрд. грн.

Рівень монетизації економіки за січень - лютий 2007 року підвищився з 42.47 до 43.97%. Процесу ремонетизації економіки сприяло уповільнення швидкості обертання грошей - розрахункова швидкість обертання грошей уповільнилася з 2.77 до 2.61.

У лютому поточного року грошова маса зросла на 2.0%, зокрема в національній валюті - на 1.6%, в іноземній - на 3.1%.

На 01.03.2007 р. обсяг готівки поза банками (М0) становив 71.8 млрд.грн. і зменшився за перші два місяці року на 4.3% (за лютий - зріс на 1.6%). У поточному році тривали позитивні зміни у структурі грошової маси (М3) - зокрема зменшилася питома вага готівки з 28.7% на початку року до 27.5% на кінець лютого 2007 року.

На 1 березня 2007 року обсяг грошової маси (М1) становив 118.5 млрд. грн. і зменшився з початку року на 3.9%, а порівняно з січнем його абсолютне значення не змінилося. У складі грошової маси (М3) переказні кошти у національній валюті становили 46.7 млрд. грн., або 17.9%. Упродовж січня - лютого 2007 року обсяг зазначених коштів зменшився на 3.3%, у тому числі за лютий - на 2.2%.

У лютому 2007 року тенденція попередніх років до зменшення питомої ваги грошей поза банками (М0) у структурі грошової маси (М1) змінилася на протилежну, за місяць частка готівки в структурі грошової маси (М1) зросла на 0.9 процентного пункту до 60.6% (див. графік 26).

У лютому, на противагу січню 2007 року, обсяг грошової маси (М2) збільшився на 2.0% і досяг рівня початку року - 259.5 млрд. грн. Упродовж січня - лютого поточного року обсяг переказних коштів у іноземній валюті збільшився на 3.6%, у тому числі за лютий - на 3.7%, а їх питома вага в загальній сумі (М3) зросла на 1.7 процентного пункту до 53.9%.

Зростання коштів у іноземній валюті сприяло зростанню рівня доларизації економіки з 26.97% на початку року до 28.27% на 01.03.2007 р.

Найбільшим у загальному обсязі (М3) було зростання (на 12.3%) коштів клієнтів, вкладених у придбання цінних паперів банків. На 1 березня 2007 року їх обсяг дорівнював 1.8 млрд. грн., а частка становила 0.7%.

На 01.03.2007 р. обсяг готівки в обігу становив 71.8 млрд. грн., а його частка від загального обсягу грошової маси - 27.5%.

Протягом перших двох місяців поточного року ситуація з готівкою на грошовому ринку була такою: у січні спостерігалося вилучення готівки з обігу, пов’язане з перевищенням обсягів надходжень у каси банків над видатками, а в лютому, навпаки, - перерахування готівки зі сховища цінностей до оборотної каси (1.1 млрд. грн.).

За січень - лютий 2007 року було видано готівки на 41.9% більше, ніж у відповідному періоді попереднього року, надходження за цей період зросли на 39.7%.

Основним джерелом надходження готівки до кас банків залишалася торговельна мережа - 36.9%, однак порівняно з аналогічним періодом попереднього року її частка скоротилася на 3.6 процентного пункту. Також зменшилася питома вага надходжень виручки від усіх видів платних по слуг (з 12.5 до 11.8%) та від продажу іноземної валюти (з 19.6 до 17.7%).

Водночас зросли частки надходжень на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 3.1 процентного пункту) та за платіжними картками (на 0.7 процентного пункту) і на 01.03.2007 р. і відповідно становили 14.0 та 3.6%.

Протягом лютого 2007 року в каси банків через торговельну мережу надійшло готівки на 16% більше, ніж у попередньому місяці. Порівняно з лютим поточного року суттєво зросли надходження за платіжними картками (на 16.0%), надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб (на 14.1%) та від продажу іноземної валюти (на 11.8%). Одночасно надходження торговельної виручки зменшилися на 7.2%. У цілому в лютому надходження готівки до кас банків становили 45.9 млрд. грн.

Обсяг видачі готівки з кас банків за лютий 2007 року становив 47.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з січнем поточного року на 17.2%. При цьому виплати, пов’язані з оплатою праці, зросли на 30.9%, видача на закупівлю сільськогосподарської продукції - на 32.0%, з рахунків за вкладами фізичних осіб - на 19.5%, на купівлю товарів, оплату послуг і за виконані роботи - на 16.5%, за придбану іноземну валюту - на 16.1%, на виплату пенсій, допомоги і страхових відшкодувань - на 11.3%.

Розміщення грошової маси За січень - лютий 2007 року кошти фізичних осіб (включаючи кошти на придбання цінних паперів банків) збільшилися на 2.1% і на 1 березня 2007 року становили 187.3 млрд. грн. Кошти суб’єктів господарювання за цей період, навпаки, зменшилися на 4.5% і дорівнювали 74.0 млрд. грн.

Протягом перших двох місяців поточного року в структурі розміщення грошової маси частка коштів фізичних осіб (включаючи кошти на придбання цінних паперів банків) зросла на 1.4 процентного пункту і на 01.03.2007 р. становила 71.7%, решту - кошти суб’єктів господарювання.

На 1 березня 2007 року заощадження фізичних осіб (включаючи кошти клієнтів, вкладені в придбання цінних паперів банків) становили 115.5 млрд. грн. і збільшилися за січень - лютий поточного року на 6.5% (за лютий - на 3.9%), у тому числі в національній валюті - на 7.2%, в іноземній - на 5.6%.

У загальній сумі заощаджень фізичних осіб основна частка припадала на інші кошти - 77.2% (порівняно з початком року вона зросла на 1 процентний пункт), які зросли за січень - лютий на 7.8% переважно за рахунок їх зростання в національній валюті (на 9.3%). За лютий 2007 року інші кошти фізичних осіб збільшилися на 3.5% (у тому числі в національній валюті - на 4.7%) і на 01.03.2007 р. становили 89.2 млрд. грн.

Переказні кошти фізичних осіб, що становили 21.2% від усіх за ощаджень населення, зросли за січень - лютий 2007 року на 1.4% (виключно за рахунок їх збільшення в національній валюті на 2.1%) і на 1 березня поточного року становили 24.5 млрд. грн. У лютому порівняно з січнем обсяг зазначених коштів збільшився на 5.2%.

На 1 березня 2007 року вкладення в цінні папери банків становили 1.8 млрд. грн., або 1.6% (порівняно з початком року їх частка скоротилася на 0.1 процентного пункту) від загального обсягу заощаджень фізичних осіб. За січень - лютий 2007 року загальний обсяг цих коштів збільшився на 12.3%, у тому числі в лютому - на 5.8%. (2008 рік)

За станом на 01.09.2008 р. загальний обсяг грошової маси в обігу дорівнював 474.9 млрд. грн. і збільшився з початку року на 19.9% (за аналогічний період 2007 року - на 26.0%). За січень - серпень поточного року грошова маса в національній валюті збільшилася на 19.0%, в іноземній - на 23.0%


Динаміка складових грошової маси

У серпні 2008 року обсяг грошової маси збільшився на 1.6%, у тому числі у національній валюті - на 1.9%, в іноземній - на 0.9%.

Підвищення у поточному році заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат вплинуло на динаміку готівки в обігу. За станом на 01.09.2008 р. обсяг грошей поза банками (М0) дорівнював 134.0 млрд.грн., або збільшився за січень - серпень на 20.6% (у тому числі за сер пень - на 2.3%), що у свою чергу вплинуло на зростання частки зазначеної складової у структурі грошової маси (М3) на 0.2 процентного пункту до 28.2%.

Грошова маса (М1) з початку 2008 року збільшилася на 17.0% (у тому числі у серпні - на 2.3%) і на 1 вересня становила 212.6 млрд. грн. У складі грошової маси (М1) обсяг переказних коштів у національній валюті за 8 місяців поточного року зріс на 11.5% до 78.6 млрд. грн., пере важно за рахунок зростання коштів фізичних осіб (на 18.9%). У серпні поточного року приріст (на 2.3%) переказних коштів у національній валюті відбувся за рахунок зростання коштів фізичних осіб на 3.7%, коштів суб’єктів господарювання - на 1.2%. Незважаючи на збільшення обсягу переказних коштів у національній валюті з початку року, їх частка в загальному обсязі грошової маси (М3) у цілому за січень - серпень 2008 року скоротилася на 1.3 процентного пункту до 16.6%.

За січень - серпень 2008 року грошова маса (М2) збільшилася на 20.3% і на 1 серпня 2008 року становила 470.6 млрд. грн., у тому числі 258.0 млрд. грн. - переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти. У цілому з початку поточного року обсяг переказних коштів у іноземній валюті та інших коштів збільшився на 23.1%, проте у серпні їх приріст був дещо меншим (на 1.1%), ніж у липні (на 4.1%). Уповільнення темпів зростання зазначених коштів було зумовлене зменшенням (на 1.9%)

переказних коштів у іноземній валюті фізичних осіб та інших коштів суб’єктів господарювання (на 0.6%). У загальному обсязі грошової маси (М3) частка переказних коштів у іноземній валюті та інших коштів порівняно з початком 2008 року зросла на 1.4 процентного пункту до 54.3%.

Упродовж січня - серпня поточного року обсяг коштів, вкладених в цінні папери банків, зменшився на 12.8% до 4.3 млрд. грн. У серпні, вперше за останні 7 місяців 2008 року, спостерігалося зростання (на 2.1%) зазначених коштів за рахунок збільшення їх частини як у національній (на 1.9%), так і в іноземній (на 4.3%) валюті. Частка коштів, вкладених в цінні папери банків, у загальному обсязі грошової маси (М3) порівняно з початком року скоротилася на 0.3 процентного пункту і на 01.09.2008 р. становила 0.9%.

Із початку 2008 року спостерігалася тенденція до зростання як над ходжень, так і видачі готівкових коштів із кас банків.

За січень - серпень 2008 року надходження готівки до кас банків зросли на 47.5% до 655.3 млрд. грн.

За станом на 01.09.2008 р. у структурі надходжень готівки до кас банків надходження від підприємств торговельної мережі та підприємств, що надають усі платні послуги, дорівнювали 45.4% (на 01.09.2007 р. - 47.9%). Питома вага надходжень на рахунки за вкладами фізичних осіб становила 15.8%, надходжень за платіжними картками - 6.0%, або від повідно на 2.9 та 1.7 процентного пункту більше, ніж на відповідну дату торік. Одночасно скоротилася частка надходжень від продажу іноземної валюти (на 2.8 процентного пункту до 17.0%)


Структури надходження валюти в каси банків у січні - серпні 2008р

Обсяг видачі готівки з кас банків за січень - серпень 2008 року становив 678.1 млрд. грн. і збільшився порівняно з відповідним періодом 2007 року на 47.0%.

У загальному обсязі видачі готівки з кас банків за 8 місяців поточного року виплати, пов’язані з оплатою праці, пенсій та допомог, становили 6.6%, або були на 1.8 процентного пункту меншими, ніж за аналогічний період торік. Також скоротилася питома вага видачі готівки на купівлю товарів і оплату послуг (на 0.8 процентного пункту до 6.1%) та за придбану іноземну валюту (на 2.4 процентного пункту до 15.6%).

Одночасно зросли частки видачі готівки з кас банків за платіжними картками (на 3.1 процентного пункту до 30.2%) та з рахунків за вкладами фізичних осіб (на 1.9 процентного пункту до 22.6%) (див. графік 22).

Протягом січня - серпня 2008 року за рахунок емісії покривалося 3.4% від усіх видач готівки з кас банків (за відповідний період торік - 3.7%).

У серпні поточного року порівняно з липнем надходження готівки до кас банків зменшилися на 9.2%. Надходження коштів за місяць скоротилося майже за всіма джерелами: залучена до кас банків готівка на рахунки за вкладами фізичних осіб - на 15.4%, торговельна виручка - на 11.0%, виручка від усіх видів платних послуг - на 8.3%, надходження за платіжними картками - на 6.3%. Одночасно надходження від продажу іноземної валюти зросли на 0.5%.


Структури видачі валюти в касси банків у січні - серпні 2008р

Також за місяць зменшився (на 11.7%) і обсяг видачі готівки з кас банків. Зокрема, видачі готівки за придбану іноземну валюту скоротилися на 21.1%, з рахунків за вкладами фізичних осіб - на 12.5%, на купівлю товарів, оплату послуг - на 11.7%, на виплату заробітної плати, пенсій та допомог - на 6.8%.

У цілому за серпень 2008 року обсяг видачі готівки з кас банків перевищував обсяг надходжень, унаслідок чого додатково було випущено готівки в обіг на суму 3.0 млрд. грн.

Тенденції, що склалися у структурі грошової маси України мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системи так і для економіки в цілому.

По-перше, відбулося подальше скорочення грошових надходжень на розрахункові (поточні) рахунки суб`єктів господарювання, що значно ускладнює і без того важкий стан з розрахунками в народному господарстві. Це викликано кризою в економіці та постійною недостачею у суб`єктів господарювання вільних обігових коштів.

По-друге, це зменшення (через низький рівень реальних депозитів) ліквідності та послаблення кредитного потенціалу комерційних банків, що в свою чергу призводить до зниження інвестицій та меншого зростання ВВП у довгостроковому періоді. Тому задовільний прогноз інфляції та основних макроекономічних показників надзвичайно важливий для проведення монетарної політики.

3. Розвиток теорії грошей

Стихійний процес обміну змусив суспільство зробити кардинальний крок в еволюції обмінних операцій. Розвиток товарних відносин привів до того, що з'явилися гроші - особливий товар, який служить загальним еквівалентом вартості будь-якого товару.

У своїй еволюції гроші виступають у вигляді металевих (мідних, срібних, золотих), паперових, кредитних і нового виду кредитних грошей - електронних грошей. У джерел розвитку товарних відносин у ролі грошей виступали хутро, худоба, шкіри.

У теоріях грошей виділяються три основні напрямки.

В економічній науці про гроші найбільш поширеною і відомою є кількісна теорія . Хоч сформувалася ця теорія як обгрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобто на базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайно широка теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповіді по суті на всі питання теорії та практики використання грошей.

Ключовим в кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих в світовій науці поглядах на вартість взагалі, на суть грошей та формування їх вартості.

Період зародження кількісної теорії грошей відноситься до ХVI ст. У цей час в Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність дати пояснення причин цього явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося істинне збільшення притоку в Європу золота з Америки після відкриття континенту в 16 столітті. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість навіть золотих грошей, а отже і товарні ціни, залежать від їх кількості.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. У своєму трактаті “Відповідь на парадокси де Мальструа" він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною є збільшення кількості золота і срібла. Інші економісти ХVIХVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Дж. Локк), розроблюючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії.

Важливий вклад у кількісну теорію вніс англійський економіст Дж. Локк, який дійшов висновку, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному випадку золота і срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота і срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їх думку, дійсне багатство нації міститься не в мертвих запасах золота і срібла, а в створенні мануфактур, у використанні в них живої праці. Тим самим ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно якої золото та срібло вже по природі своїй є гроші.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найбільш чітко виразив англійський філософ Д. Юм. У нарисі “Про гроші" (1750) Юм висунув і обгрунтував принцип, який у сучасній літературі називається “постулатом однорідності”: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня цін, виражений у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм “постулатом однорідності" Д. Юм дав поштовх до формування концепції “нейтральності грошей” в ринковій економіці та екзогенного пов’язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу.

Визначення “нейтральності грошей” та екзогенності кількісного фактору створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії і вона до кінця ХIХ століття обмежувалася використанням своїх класичних постулатів:

причинності, згідно якого зміна цін визначається зміною кількості грошей;

пропорційності, згідно якого ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;

однорідності, згідно якого при зміні кількості грошей в такій же пропозиції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.

Номіналістична теорія грошей.

Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монет з метою збільшення доходів казни.

Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.

Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в кінці XIX - на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму, об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).

Найбільш яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей". Основні її положення зводились до наступного:

гроші - продукт державного правопорядку, творіння державної влади;

гроші - хартальний платіжний засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;

основна функція грошей - засіб платежу.

Помилковість теорії грошей Кнаппа полягає в тому, що: по-перше, гроші - категорія не юридична, а економічна; по-друге, металевим грошам притаманна самостійна вартість, а не отримання її від держави, представницька вартість паперових грошей також визначається не державою, а обумовлена об'єктивними економічними законами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, а міра вартості.

Австрійський економіст Ф. Бендіксен ("Про цінність грошей", "Про гроші як загальний знаменник") спробував дати економічне обґрунтування державній теорії грошей, оцінюючи гроші як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, яке надає право на отримання зворотних послуг. Але його спроба економічно обґрунтувати номіналізм не вдалася, так як при оцінці сутності грошей він ігнорував теорію вартості.

В період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізм отримав подальший розвиток як теоретична основа для виправдання відмови від золотого стандарту. Так, Дж.М. Кейнс ("Трактат про гроші", 1930 р.) назвав золоті гроші "пережитком варварства", "п'ятим колесом возу". Ідеальними він вважав паперові гроші, які більш еластичні, ніж золото, і повинні забезпечити постійне процвітання суспільства. Витіснення з обігу золота паперовими грошима він розглядав як емансипацію грошей від золота і перемогу теорії Кнаппа. Кейнс вважав, що всі цивілізовані гроші є хартальними і кнапповський харталізм повністю здійсненний.

Помилковим в теорії Кейнса було твердження, що металічний обіг нееластичний: в дійсності еластичність досягається шляхом випуску банкнот, розмінних на золото. Практична мета номіналізму Кейнса полягала в теоретичному обґрунтуванні скасування золотого стандарту, переходу до паперовогрошового обігу і регулювання економіки через управління інфляційним процесом.

В сучасних умовах номіналізм - одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.

Таким чином, всім різновидам номіналізму характерні одні і ті ж вади: ігнорування товарного походження грошей, відмова від їх найважливіших функцій, ототожнення грошей з масштабом цін, ідеальною лічильною одиницею.

Металістична теорія грошей.

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховує суспільної природи грошей (ототожнюючи їх із золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення. Паростки металістичної теорії з’явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота.

Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов’язували її з вченням про гроші як про багатство нації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводили функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігу та платежу.

Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші - це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей. Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізнього меркантилізму була система активного “торгового балансу”. При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Прихильниками цієї теорії у XVIIXVIII ст. були: в Англії - У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Hope; в Італії - Ф. Галіані; у Франції - А. Монкретьєн.

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягала в наступному:

визнання золота і срібла грошима за їх природою;

ототожнення грошей з товарами;

нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію - служить загальним еквівалентом;

ігнорування того, що гроші - це історична категорія.

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставляти капітал в обороті “мертвим” скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливість обігу знаків вартості, однак вимагали обов’язкового обміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення, принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції. У XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Повернення до металістичної теорії грошей відбулося після Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і М. Дебре, а також англійський економіст Р. Харрод запропонували ідею про необхідність введення золотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперін та француз Ш. Ріст висунули вимоги про введення його також у внутрішньому обігу. З крахом БреттонВудської валютної системи на початку 70х років знову здійснювалися спроби обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту. Так наприклад, експрезидент США Р. Рейган в час передвиборчої кампанії вважав можливим повернення до золотого стандарту. Будучи обраним президентом в січні 1981 р., він створив спеціальну комісію з цієї проблеми, яка, однак, вирішила, що введення золотого стандарту є недоцільним.

Кейнсіанська теорія інфляції. Сучасний монетаризм, його відмінність від кейнсіанської теорії.

Представники цієї теорії (Дж.М. Кейнс і Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та видатків господарюючих суб’єктів та впливу їх на збільшення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до збільшення виробництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. В зв’язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. В даній концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, “ефективний" або грошовий попит, який, нібито, і створює грошову масу. Причому Кейнс розглядає два види інфляції:

напівінфляція (повільна або повзуча), тобто таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки, оскільки не стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва;

справжня інфляція (галопуюча) - вона можлива при досягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари та послуги.

В зв’язку з цим в своїй роботі “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей" (1936 р.) Кейнс рекомендував проводити зниження не номінальної, або “грошової" заробітної плати, яка, з його слів, є “непіддатливою” в силу завзятого відпору працівників, а здійснювати “гнучку інфляційну грошову політику”, яка в кінцевому результаті призведе до зниження реальної заробітної плати. На базі кейнсіанської теорії інфляції з’явилась так звана “крива Філіпса”, яка відображає обернену залежність в розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландський вчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Великобританії з 1861 по 1957 р. прийшов до висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалося переборювати спад виробництва і збільшувати зайнятість, а стабілізація цін супроводжувалась зниженням рівня зайнятості та економічної активності.

Згідно з “кривою Філіпса" були розроблені рекомендації щодо призупинення інфляції, утриманню її на певному рівні: або довести безробіття до високого рівня, або ж профспілкам вести більш стриману політику при переговорах про підвищення заробітної плати. Однак економічні кризи 1974-1975 рр. та 1980-1982 рр. виявили новий феномен - стагфляцію, що заперечує “криву Філіпса”, так як в ці періоди - періоди стагнації або кризи - темпи інфляції не зменшувались, а збільшувались.

Сучасний монетаризм.

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970х - початку 1980х рр багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930х рр домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорював оберти.

Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це, насамперед, інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин. Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися в основному внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси. Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини 1970х рр., а також іншими - не лише економічними, а й соціально-політичними, в т ч й ідеологічними, чинниками.

Ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічної думки, зародилися ще в 1920х рр. Як цілісна система економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960і рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій 1956 р книжці "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей", яка вийшла під редакцією М Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - I960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. У 1990х рр вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.

Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має розгалуження. Він об'єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті чи ті аспекти економічної теорії та політики.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії Найпоширенішою є концепція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів" У підручнику Е. Дж. Долана, К.Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: монетаризм - школа економічної думки, котра акцентує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості.

Відповідно до цього визначення монетарнім ототожнюється з кількісною теорією грошей. "Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей. - відзначає М. Фрідман, - тепер називається монетаризмом". Однак в одному з підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що "визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним каменем школи монетаризму". У зв'язку з цим вважається, що монетаризм являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної теорії грошей. Ідеться про використання монетаризмом лише методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням М. Фрідмана, поняття "кількісна теорія" використовується як термін, що "характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої сутності теорії монетаризму".

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття “монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошових агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової маси.

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей” професор Селден пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів

1) гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон'юнктуру,

2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу”.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються теорії грошей та грошової політики, є такі положення:

Вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили цьому не заважають. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій праці "Історія грошей Сполучених Штатів.1868-1960" М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова економічна криза 1929 - 1933 рр., що розпочалася в США, була спровокована помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілізації для сектора реальної економіки.

Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом державного регулювання з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

Аналіз динаміки грошової маси (пропозиції грошей) та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років, проведений М. Фрідманом та А. Шварц, довів, що номінальний обсяг ВВП перебуває у тіснішому кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, ніж з інвестиціями та генеруючою нормою процента, які визнаються кейнсіанцями вирішальним чинником впливу на економіку. Динаміка ВНП, а значить і цін, чітко, тільки з деяким відставанням, йде за динамікою маси грошей в обороті. Тому монетаристи знову в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових явищ, згладжування коливань ділового циклу.

Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу "рівняння обміну" І. Фішера:

М У = Р Q

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на вплив цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної теорії про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р Q . - це фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

М*V=ВНП

де ВНП - номінальний валовий національний продукт.

Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класичної кількісної теорії.

Монетаристи по-новому сформулювали: М - П0 - Ц , тобто розглянули як зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати збалансованість попиту і пропозиції на ринку через пропозицію грошей.

Однак, такий "передатний механізм" обмежується лише процесами, що відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва (так званого "чорного ящика"). М. Фрідман пояснює механізм, що скритий у "чорному ящику", через портфель активів, якими володіють усі економні суб'єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших активів (фінансових і не фінансових). І якщо пропозиція грошей (М) зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити, економічні суб'єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме розширення виробництва.

Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на Інфляційні позиції. Адже нарощування пропозицію грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВН Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто Інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував "грошове правило" довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву “рівняння Фрідмана”:

де deltaМ - середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;

deltaР - середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

deltaT - середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії:

визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює зв'язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;

між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний часовий лаг, який теж ускладнює зв'язок між Мта Р і повинен враховуватися в монетарній політиці;

ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати кількісної теорії - пропорційності й однорідності, і вони замінюються постулатом асинхронності в динаміці М і Р;

держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні проблеми, а на перспективні - передусім на підтримання цін на стабільному рівні.

Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці , а його рекомендації - в економічній практиці. Його сила полягає:

у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері, що діє подібно до золотого стандарту;

у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання інфляції тощо) - для" цього достатньо тримати під жорстким контролем грошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при регулюванні грошової сфери;

у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних та соціальних негараздів - ним є орган, який допустив надмірне зростання, або надмірне скорочення в обороті у явних симпатіях монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього найсприятливіші конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представниками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики держави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових механізмів. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин. Це свідчить про зв'язок між монетаризмом і кейнсіанством. Воднораз наявність спільних позицій, що характеризують роль і місце грошового чинника в економічній структурі суспільства передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанством у методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж М Кейнса про внутрішню нестабільність господарської системи, вся споруда монетаризму як неокласичного напрямку теорії методологічно базується на - з одного боку, на внутрішній структурній збалансованості і здатності до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого - на відносній автономності грошової системи, котра виступає як зовнішній генератор дестабілізаційних процесів розвитку.

Проблеми стабільності грошового обігу та конвертованості валюти. Мотиви стабільності валют.

Сталість грошей означає постійність їхньої мінової вартості, яка виражається в певній кількості товарів чи послуг, котрі можна придбати на грошову одиницю. І чим довший період, протягом якого можна купити за одну й ту ж суму грошей одну й ту ж масу товарів та послуг, тим вища їхня сталість. Сталість грошей - одна з головних їхніх якісних ознак, тому що за сталої купівельної спроможності гроші найкраще виконують свої функції.

Основними факторами, від яких залежить сталість грошей з боку товарів , є затрати на виробництво, якість та кількість товарів, а з боку грошей - їхня внутрішня вартість, маса грошей в обігу та швидкість їх обертання.

Внутрішня ж вартість була вирішальним фактором сталої купівельної спроможності лише для повноцінних грошей, включаючи й розмінні на метал банкноти. З переходом до неповноцінних грошей на перше місце висунулися чинники їхньої кількості й швидкості обігу. Що стосується України, то за нинішньої кризи, інфляції, відставання в проведенні об'єктивно необхідних радикальних реформ економіки, відсутності суттєвих структурних змін, монополізму окремих галузей та підприємств, а також за колосального зовнішнього політичного, економічного й цінового тиску щодо енергоносіїв та матеріальних ресурсів, без урегулювання на ринкових засадах широкого кола економічних процесів ці чинники не стали визначальною причиною нестабільності.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні насамперед має спиратися на сильну виконавську владу, яка користувалася б загальною підтримкою населення і яка б на ділі енергійно проводила радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Серед економічних заходів, що мають бути насамперед реалізовані, слід назвати такі:

а) досягнення структурної збалансованості суспільного відтворення, в тому числі й між його І та II підрозділами, групами А і Б у промисловості, промисловістю і сільськогосподарським виробництвом та іншими галузями економіки, між виробничою і невиробничою сферами;

б) збалансування темпів зростання продуктивності суспільної праці та темпів підвищення середньої грошової оплати праці;

в) забезпечення швидкого зростання ефективності суспільного виробництва в цілому та інвестиційної сфери зокрема;

г) підтримання кредитних вкладень в об'єктивних межах позичкового капіталу, реальність яких повинна визначатися обсягами й темпами розвитку суспільного виробництва.

В Україні нині постала проблема розробки власного механізму підтримання пропорцій та збалансованості, який забезпечив би достатню сталість грошей, стабілізацію фінансів та економіки в цілому. До цього спонукають об'єктивні економічні, соціально-політичні та фінансові мотиви.

Економічні мотиви стабілізації пов'язані з гострою потребою забезпечення збалансованості сировини, напівфабрикатів і готової продукції; нормальних пропорцій між товарами народного споживання та засобами виробництва, без чого неможлива соціальна орієнтація економіки; досягнення оптимальної величини (частки) необхідного продукту, з тим щоб він стимулював підвищення продуктивності праці; ефективне використання могутнього потенціалу високоякісної робочої сили, яка ще зберегла національну психологію, традиційну любов до праці, бережливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

За умов нормального господарювання всі ці фактори здатні допомогти перебороти кризу й швидко наблизити Україну до рівня цивілізованого світу і, навпаки, невиправдано низька питома вага необхідного продукту в загальному результаті живої раці суспільства не лише погіршує економічне становище, а й посилює відчуження виробника від створеного ним продукту, руйнує стимули до високоякісної сумлінної праці, дезорганізує виробництво й обмін. Сьогодні за середньої продуктивності праці в Україні на рівні 60-80% розвинутих країн світу показник споживання гірший у 70-200 разів.

Соціально-політичні мотиви стабілізації передусім пов'язані з небезпекою інфляції, яка не лише знижує життєвий рівень, а й загрожує самому існуванню та виживанню незалежної і демократичної України. Нині падіння споживання вже сягнуло такого рівня, що спричинило до погіршення здоров'я, зниження працездатності робочої сили та можливостей розвитку її інтелекту. Тому зупинити процес зниження рівня життя - найважливіша мета стабілізаційних заходів. Серед них провідними повинні стати формування ринкового середовища у сфері робочої сили, забезпечення свободи підприємництва та гарантії отримання адміністративне необмежених доходів, які мають визначатися лише реальним внеском у зростання суспільного багатства в будь-якій його формі.

Фінансові мотиви заінтересованості у стабілізації валюти випливають з негативного впливу інфляції на державні фінанси. Інфляція постійно створює перешкоди стабільності надходжень до державного бюджету і знецінює їх. Крім цього, вона зупиняє інвестиційний процес, породжує нові диспропорції і занепад виробництва, що, в свою чергу, загрожує катастрофічне скоротити надходження коштів і до державного бюджету. Товаровиробники інтуїтивно відмовляються від тих економічних відносин, що базуються на "порожніх" грошових одиницях. Реальні надходження до державного бюджету не зростають навіть від прямої емісії паперових грошей, оскільки на певній стадії інфляції їхнє знецінення відбувається швидше, ніж їхня емісія.

Отже, цілий комплекс мотивів діє на суспільство так, аби підштовхувати його до проведення політики стабілізації валюти, формування такої фінансової системи, яка не залежала б від зовнішнього неконтрольованого деструктивного впливу, спиралася б на незалежну економіку й народ України.

Методи стабілізації валют.

Загострення інфляції в різні часи пережили багато держав світу. Для її переборення та формування ефективної політики стабілізації вони застосовували цілий ряд методів. Найпоширенішим серед них є нуліфікація знецінених грошей. В часи, коли оберталися повноцінні гроші та їхні знаки, суть її полягала в тому, що знецінені паперові гроші оголошувалися недійсними і в країні поверталися до повноцінних металевих грошей. Таку нуліфікацію було проведено наприкінці XVIII ст. у Франції.

В сучасних умовах формування незалежної економіки України, її власної фінансово-кредитної системи і національної валюти метод нуліфікації можна було використати для вилучення з обігу знеціненого карбованця. Тоді випуск в обіг купонів багаторазового користування в необхідній кількості для підтримання нормального товарообороту давав змогу обмежити неконтрольований наплив рублевої маси з інших регіонів. Але забезпечити тривалу рівновагу грошової й товарної маси та ефективне регулювання суспільного виробництва на основі дії закону вартості можна лише шляхом радикальних структурних змін в економіці.

Протилежним нуліфікації є метод стабілізації валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей.

Однак потрібно мати на увазі той факт, що ревалоризація застосовується в разі, коли інфляція лише частково підірвала купівельну спроможність грошей. Тоді вона є досить сильним важелем для усунення інфляційних чинників, сприяє підвищенню ефективності виробництва й одночасному систематичному вилученню знецінених грошей з обігу. В здійсненні ревалоризації провідним є поступове формування рівноваги: Г - Т, досягнення якої означає завершення ревалоризації і настання реставрації валюти. При золотовалютному обігу реставрація означає відновлення обміну паперових грошей на золото за номінальною їх вартістю. Так було, наприклад, у США, коли інфляція в період громадянської війни 1861-1865 рр. знецінила курс паперового долара на 40%. Після завершення війни, оздоровлення виробництва, зростання товарообігу й часткового вилучення паперових грошей з обігу паперовий Долар в 1870 р. піднявся до 81% номіналу, а в 1979 р. - до 100%. Тобто інфляція була подолана, а паперовий долар став обмінюватися на золотий за курсом 1 паперовий дол. = 1 золотому дол.

Найпоширенішим методом стабілізації валюти є девальвація , котра означає офіційне (законодавчим шляхом) пониження курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти або до золота. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів щодо оздоровлення економіки та фінансів, без чого чергова девальвація стане лише показником прогресуючого знецінення валюти. Це особливо відчутно в умовах відсутності золотовалютного обігу, коли девальвація не означає відновлення обміну паперових грошей на золото, а запорукою стабільності валют є достатня кількість високоякісних і конкурентоспроможних товарів, маса яких відповідає кількості грошей в обігу.

Девальвації проводилися відкрито, коли обмін паперових грошей здійснювався на металеві монети за курсом, нижчим їх номіналу, та приховано, коли обмін паперових грошей здійснювався за номіналом, але з одночасним зниженням вагової кількості металу у грошовій одиниці.

Стабілізацію валюти можна розпочати також з проведення традиційної в багатьох країнах світу політики дефляції. Дефляція означає вилучення з обігу певної частки надлишкових грошей, що проводиться здебільшого перед грошовою реформою. Вона, з одного боку, приводить до зростання купівельної сили й підвищення курсу національної валюти по відношенню до курсів іноземних валют, а з іншого - здатна Підривати реалізацію товарів і викликати скорочення національного виробництва. Дефляція здійснюється скоординованими зусиллями виконавчих структур влади й Національного банку і набуває форми збільшення податків, скорочення державних видатків, заморожування рівнів заробітної плати, підвищення позичкового процента, скорочення кредитних ресурсів тощо. Як наслідок відбувається зменшення грошової маси в обігу, випущеної в період інфляції, зниження цін і ліквідація надмірного грошового споживання.

Висновок

Дослідивши вище наведений матеріал, можна зазначити що питання грошей турбувало людей ще з давніх часів, і залишається актуальним й досі. Гроші та грошовий обіг практично здійснюється в кожній країні світу і виконує важливу економічну роль. Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття У. Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями, як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти стверджували, що гроші - результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші "впроваджуються" державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з'ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб'єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості. З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів на гроші - це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці. Звідси випливають три важливих висновки, які характеризують сутність грошей: по-перше, гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реальність, конкретність, дійовість.

Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти до висновку, що гроші, як економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин, що базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири функції.

Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості, а також засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню властивість грошам надає держава, яка через своє законодавство та спеціальні інститути взагалі керує грошовим обігом країни.

Гроші можуть мати свою власну цінність (товарні або металеві) і цінність похідну від функцій, що їх вони виконують кредитні гроші. Функцію нагромадження гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх вартості тобто при незмінному загальному рівні цін.

Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть носити: національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти витраченні на придбання цінних паперів; боргові зобов`язання, які використовуються для платежів тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функції зокрема, але і їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони забезпечують реальний рух грошей тобто функціонування грошової маси.

Література

1. С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. "Економічна теорія: Підручник". - К.: Видавничий центр "Академія", 2004. (Розд. - 2, § 2.2.)

2. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. Київ: Вища школа - Знання, 1997 (Розд. - 11, § 1 - 4.)

3. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ, 2001

4. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978

5. Офіційний сайт Міністерства Фінансів України (Посилання http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=40360&cat_id=54623)

6. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 1996

7. Харрис Л. Денежная теория.М. "Прогресс", 1990

8. Офіційний сайт Національного Банку України (Бюлютень Нац. Банку на 2007 рік) (Посилання:

http://www.bank.gov.ua/Publication/econom/Buleten/2007/bull_05-07. pdf)

9. Жан - Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці. // Фінанси України, 2000

10. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1996

11. Макконелл К.Р. Брю С.Л. Экономикс. Принципы. Проблемы. Политика Т.1 М., "Республика", 1992.

12. Сайт Державного комітету статистики України - www.ukrstat.gov.ua

13. Гроші та кредит: Підручник /Ред. Б.С. Івасів. - Тернопіль, 2000

14. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг. - К.: Основи, 1996

15. Самюелсон П., Нордхауз В. Макроекономіка. - К.: Основи, 1995

16. Економічна теорія в 2х кн. Навч. посібник/ За ред. З.Г. Ватаманюка. - К.: Заповіт, 1997

17. Сало І.В. Фінансовокредитна система України на перспективи її розвитку. - Київ., 1995

18. Економіка і теоретичні основи. / Ред. В. Ковальчук - Тернопіль 1997

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:51:03 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:15:20 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Сутність та функція грошей

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150696)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru