Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

Название: Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії
Раздел: Рефераты по международным отношениям
Тип: курсовая работа Добавлен 16:30:21 30 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 91 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота з теми:

Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії


План

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст.

1.1 Місце сучасної Японії на політичній мапі світу

1.2 Зародження капіталізму в Японії. Японський мілітаризм

1.3 Японія після Другої Світової війни

Розділ 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ

2.1 Доктрина Коїдзумі

2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях

2.3 Нові контури економічної взаємодії

2.4 Реорганізація і переозброєння Сил Самозахисту

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Останнє десятиліття ХХ-го сторіччя і перше десятиліття ХХІ-го сторіччя показали істотні зміни в світовій системі. Ці зміни вплинули, фактично, на всі аспекти життя міжнародного суспільства. Загалом, вони відомі як процес глобалізації, який приводить до безпрецедентної взаємодії і взаємозв'язку економічних, соціальних і культурних зв'язків серед різних країн, таких як вільний рух товарів, капіталу і робочої силі через національні кордони, створення міжнаціональних корпорацій і міжнародних організацій. Звичайно, всі ці події певною мірою впливають на життя будь-якої держави або регіону. Кожна нація, яка з'єднана багатьма видимими і невидимими нитками з іншими, не завжди діє, виходячи зі своїх національних інтересів, їй доводиться озиратися на все міжнародне суспільство.

Сучасне положення Японії, її політична роль в світі абсолютно не відповідають досягнутій економічній потужності країни. Політичні умови, нав'язані Японії США після поразки у війні 1941-1945 рр., значно обмежують її свободу у виробленні власної внутрішньої і зовнішньої політики, у виборі геополітичного шляху. На Японію мала вплив як Азіатська криза в кінці ХХ-го сторіччя, так і внутрішня структурна криза. Це стосується і геостратегічних відносин Країни висхідного сонця як в світі, так і з її найближчими сусідами.

Дана обставина викликає настійну необхідність всебічного аналізу нових геополітичних і геоекономічних проектів, розроблених Японією за останній період і які стають основою її нових відносин в Північно-Східному регіоні і світі.

Це робить вельми актуальним аналіз сучасних проектів Японії, її місця і ролі в геостратегічних планах провідних країн світу.

Як об'єкт дослідження виступає геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії.

Предметом дослідження є інтеграційні процеси, які відбуваються в сучасній Японії як засіб досягнення своїх геополітичних і геоекономічних інтересів.


РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМКІВ ЯПОНІЇ ДО 90-Х РОКІВ ХХ ст.

1.1 Місце сучасної Японії на політичній мапі світу

Японія - острівна країна, розташована на східному узбережжі Азії, в північно-західній частині Тихого океану. Зі сходу і півдня її омиває Тихий океан, з заходу - води Японського та Східно-Китайського морів, а з півночі - Охотське море. Японський архіпелаг витягнутий дугою з північного сходу на південний захід. Він складається з чотирьох великих островів Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю, які складають 97% загальної площі архіпелагу, а також близько 7 тисяч дрібних островів. Особливістю географічного положення Японії є те, що архіпелаг розташований далеко від Євразійського континенту. Найближча відстань від острова Кюсю до південного закінчення Корейського півострова складає 190 км, що в чотири рази більше, ніж відстань між Флоридою і Кубою і більш, ніж в п'ять разів більше відстані між Англією і Францією. Материковий Китай і Японію розділяє Східно-Китайське море завширшки приблизно 800 км. В безпосередній близькості від Японії знаходиться російський Сахалін, але ця територія Сибіру завжди була малонаселеною. [3]

Будучи великою економічною державою, Японія займає друге місце в світі по номінальному ВВП і третє по ВВП, розрахованому по паритету купівельної спроможності. Японія є четвертим по величині експортером і шостим по величині імпортером. Це розвинена країна з дуже високим рівнем життя (десяте місце по індексу розвитку людського потенціалу). В Японії одна з найвищих очікуваних тривалостей життя, в 2009 році вона складала 82,12 років, і один з найнижчих рівнів дитячої смертності. Японія посідає 10-е місце у світі за чисельністю населення, яке становить більш ніж 127 мільйонів осіб. Столиця країни, Токіо, нараховує більше 8 мільйонів мешканців (агломерація Великого Токіо нараховує більш ніж 30 мільйонів осіб і є найбільшою в світі).

Японія входить до числа країн-членів Великої вісімки і АТЕС, а також непостійний член Ради безпеки ООН. Хоча Японія офіційно відмовилася від свого права оголошувати війну, вона має велику, сучасну армію, яка використовується в цілях самооборони і в миротворчих операціях.

Згідноконституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена в руках прем'єр-міністра. З червня поточного року цю посаду посідає Наото Кан. Законодавча влада належить Парламенту, який є одним із найстарших демократичних інститутів Азії. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь[8].

До національних особливостей Японії, котрі визначають формування її геополітичних поглядів, відноситься перш за все гомогенність і закритість японського суспільства, що визначилося тривалим, майже трьох сторічним (аж до середини XIX століття) періодом її самоізоляції. Гомогенність не сприяє подоланню закритості суспільства і виражається в самоідентифікації японців як частинок єдиної держави («одна нація - одне серце (іккоку - іссин)»). Крім того, в свідомості японського суспільства закріпилася традиція оцінки оточення країни крізь призму «японоцентричності».

Розвиток капіталістичних відносин в Японії пов'язаний з епохою Мейдзі, революції, під час якої було повалено уряд сьогуната Токугава, який правив Японією впродовж 250-ти років. Після революції почався бурхливий процес знищення феодалізму і побудови сучасного суспільства. Був організований парламент. Уряд встав на шлях буржуазних соціально-економічних перетворень, почав шукати нові джерела сировини (Японія нужденна на корисні копалини, енергоресурси) і нові ринки збуту. Нащадки самураїв обернули свій погляд на території найближчих сусідів: Корею, Китай і Росію.

За півстоліття країна стала провідною державою в Тихоокеанському регіоні і значною силою у світовому масштабі. З іншого боку, в цю епоху почався японський мілітаризм і колоніальна експансія, яка згодом привела Японію до участі в Другій світовій війні на стороні країн Осі.

1.2 Зародження капіталізму в Японії. Японський мілітаризм

Політика Японії, починаючи з епохи Мейдзі, але особливо в 30-і роки XX ст., відображала і відображає особливості її географічного і політичного положення. Острівне розташування, перенаселеність, недолік природних ресурсів з одного боку, а з іншого - могутня промисловість, яка динамічно розвивається, гостра потреба в сировині і ринках збуту зумовили прагнення Японії зайняти гідне своєму потенціалу місце під сонцем.

На сьогоднішній день Японія прагне до цих же цілей, використовуючи економічні засоби, але робить це ефективніше, ніж в 30-40-і роки, коли була вироблена ставка на японський мілітаризм.

Можна виділити такі геополітичні імперативи Японії того часу:

· Централізація влади і внутрішньої єдності японських островів.

· Контроль над вдаленими територіями.

· Встановлення контролю над стратегічними морськими протоками, усунення погроз не тільки з боку Кореї і Тайваню, а також з боку Сахаліну і Курильських островів.

· Придбання нових джерел сировини, ринків збуту і робочої сили загарбницьким засобом або активним втручанням в діяльність інших держав: Російського Сибіру, Маньчжурії, Китаю і країн Південно-Східної Азії. [3]

До 1874 року Японія встановила свій контроль над островами Рюкю, що відкрило шлях до Японії з боку Східно-Китайського моря. З 1904 по 1905 рік вона одержала перемогу у війні з Росією і захопила Ляодунський півострів, південну частину Сахаліну та інші території в Охотському морі. В 1910 році була анексована Корея, повністю встановлений контроль над островами Тайвань і Пенхулідао. Таким чином перші три імперативи були виконані. Тепер Японський мілітаризм міг рухатися в любому напрямку. Його цілі носили перш за все економічний характер. Індустріалізація метрополії потрібувала ресурсів. Швидке зростання промисловості Японії хворобливо відбилося на мізерних корисних копалинах. Потрібно було все більше нафти, залізної руди, вугілля, каучуку. З іншого боку, швидко зростаюче населення, яке зросло з 30 мільйонів осіб в 1868р. до 60 мільйонів в 1926р., вимагало більше продовольства, чим Японія спроможна була виробити. Японські мілітаристи розуміли, що саме існування розвиненої імперії гостро залежить від імпорту і безпечних торговельних шляхів.

Тому в 1930 році Японія повністю окупувала Маньчжурію і глибоко проникла в Китай, експлуатуючи їх природні ресурси і робочу силу.

Але треба віддати належне прозорливості політиків Країни висхідного сонця. Вони реалізували і наполегливо роблять це зараз – пан-азійськую доктрину, проголошену ще в 1934 р. В ній, зокрема, йшлося: Японія вважає себе безпосередньо відповідальною за мир і порядок на Далекому Сході, ніяка інша держава не має права здійснювати експлуататорську політику на Далекому Сході. Японія протистоятиме будь-яким іноземним вчинкам в Китаї, які вона визнає ворожими її власним інтересам[6,290].

Західний світ кипів. Сполучені Штати, турбуючись про свої Тихоокеанські території, особливо про Філіппіни, висунули Японії ультиматум зупинити експансію, погрожуючи нафтовим ембарго. В той час США забезпечувало 80% японської нафти [3]. Перед Японією проступив вибір: зупинитися чи просуватись далі до багатої на нафту, але контрольовану голландцями Індонезію. Завдавши удару голландцям і англійцям, союзникам США, Японія вступає у війну із Сполученими Штатами. Це було болісною геополітичною дилемою: чи повинна Японія йти до заключної стратегічної цілі, чи відступити, залишаючись на досягнутих цілях. Японія зробила свій твердий вибір і 7 грудня 1941р. віроломно нанесла удар по головній базі американського флоту в Перл-Харборі.


1.3 Японія після Другої Світової війни

Поразка в Другій світовій війні привела до втрати незалежності й окупації Японії Сполученими Штатами, позбавивши її фундаментальних стратегічних цілей. Керівництво Японії зіткнулось з необхідністю возз'єднання розірваною війною нації. Треба було знайти робочі місця для 6-ти мільйонів військових і цивільних осіб, які повертались в країну з Азії. Крім того, в Японії було вже понад 7 мільйонів безробітних [2, 118]. В період окупації Японія виживала за рахунок матеріальної і фінансової допомоги Сполучених Штатів, які забезпечили Японію продовольством і фінансовими ресурсами.

Після закінчення другої світової війни в Японії, яка знаходилась під американською окупацією, були розпущені озброєні сили, проведена земельна реформа, реорганізовані колишні монополістичні конгломерати (дзайбацу) такі, як Міцуі, Міцубісі, Сумітомо, Ясуда, прийняті антимонопольні закони. Починаючи з 1947р. Японія офіційно змінила свою назву - з «Велика Японська імперія» на «Державу Японія», була проведена конституційна реформа і здійснений перехід до системи парламентської демократії. Японія відмовилася також від застосування військової сили як засобу вирішення міжнародних проблем, проголосила пацифізм базовим принципом своєї зовнішньої політики.

Японія позбулась права створювати власні сухопутні війська, флот і військово-повітряні сили, щоб виключити в майбутньому будь-яку японську загрозу американським стратегічним інтересам в Тихому океані [3].

В 1952р. підписання Сан-Франциського мирного договору відновило суверенітет Японії. За цим договором Японія відмовлялася від своїх колоніальних володінь, Південного Сахаліну, Курильських островів, Південного Тихоокеанського мандату, претензій на Антарктиду, островів Спратлі, Парасельських і Пескадорських островів. В той же час, згідно з договором, Японія не втрачала острова Ліанкур (пізніше оголошені Південною Кореєю своєю територією), через що японський уряд вважає їх своєю територією. Після підписання договору окупація Японії закінчилася і вона знов стала суверенною державою. Одночасне укладення японо-американського договору про гарантії безпеки, по якому країна стала союзником США і надала їм право створювати на своїй території військові бази і містити необмежені військові угрупування, фактично заклало основи концепції національної безпеки Японії, яка отримала найменування доктрини Йосида (по імені прем'єр-міністра Японії і голови Ліберальної партії в 1946-1954рр. Йосиди Сігеру). Доктрина Йосида заклала генеральний напрямок післявоєнної політики національної безпеки Японії, який передбачає прискорений економічний розвиток, різке обмеження військових витрат і тісний союз з США. Це була доктрина економічного націоналізму (практичного націоналізму), основною метою якої був розвиток японської економіки під американською ядерною парасолькою.

В той же час, в середині 50-х років в Японії були створені сили самооборони, які здебільше були націлені на протистояння будь-яких потенційних загроз з боку Радянського Союзу з півночі (Південна Корея і Тайвань входили до сфери американських інтересів).

Таким чином, після підписання договору про безпеку в 1960р., Вашингтон відновив Японії три геополітичні цілі. Доктрина Йосида покликана переслідувати четвертий геополітичний імператив - придбання матеріальних ресурсів і сировини без військового втручання.

Основною геополітичною моделлю Японії в період дії доктрини Йосида стало поєднання «Сумісного азіяцентризма» (у військово-політичній сфері) і чистого «азіяцентризма» в економічній сфері. Японський «азіяцентризм» розвивався на шляху різних варіантів створення «Тихоокеанського об'єднання» при лідируючій економічній і політичній ролі Японії. Ця ідея була сформульована ще на початку ХХ століття як «велика Східно-Азійська сфера процвітання», в центрі якої знаходилися Японські острови – «метрополія» - навколо яких у формі концентричних кругів утворювалися «північний і південний простори», багаті мінеральною сировиною. Під час Другої Світової війни саме це бачення лежало в основі стратегічних планів ведення війни на Тихому океані.

К 1948 року, Сполучені Штати були зацікавлені в швидкому відновлені японської економіки для військових постачань в ході Корейської війни. Розкручувалася холодна війна і Сполучені Штати прагнули перетворити Японію на оплот капіталізму в Східній Азії на противагу комуністичній ідеї. Перший крок був направлений на відновлення японської індустрії. Гігантські дзайбацу, такі, як Міцубісі, Міцуі і Сумітомо були реформовані в кейрецу (групи компаній). Виникли нові індустріальні групи. Японський уряд і промисловість скористались можливістю відродження з завзяттям. Реальний ВНП досяг довоєнного рівня в 1951р., а рівень споживання на душу населення в 1953р. До 1955р. всі економічні показники були перевищені і країна приступила до подальшого розвитку.

В 1950-60 роки країна обходилась без імпорту сировини для своєї промисловості. Основним двигуном зростання були внутрішнє споживання і зростаючі капіталовкладення. До того ж в другій половині 50-х років в Японії почався «бум споживання», тобто зріст попиту на зовсім нові для того часу товари - пилососи, холодильники, телевізори і поступово автомобілі.

Крім того, в період 60-х рр. значно зріс військовий потенціал країни, націлений на заслон СРСР і Китаю від експансії в АТР. Так, з опорою на військово-технічну допомогу США були наново створені значні сухопутні сили (5 польових армій і 13 дивізій), а також основи оборонної промисловості і фактично дозволило створити сучасні ВМС. В цілому, доктрина Йосида була основою для проведення класичного варіанту політики національної безпеки.

Наступним кроком було налагодження морських шляхів для експорту японських товарів. Сполучені Штати надали пільговий доступ японським виробникам до свого масивного споживчого ринку.

Постійне зростання капіталовкладень з імпортом передових технологій, частково стимульований спеціальною податковою ставкою «прискореної амортизації», також різко підвищив продуктивність праці і забезпечив повне становлення важкої і хімічної галузей, які володіють набагато більшими чим легка промисловість впливом на зростання інших галузей.

Японія добилася після Другої світової війни найвищих в світі темпів розвитку промисловості і сільського господарства, приросту товарів і послуг. Середньорічні темпи зростання ВВП до 90-х років XX ст. складали приблизно 8-10%. Швидке економічне зростання Японії забезпечили багато чинників: орієнтація на досягнення науково-технічного прогресу у сфері нової техніки, технології, організації виробництва і менеджменту, виняткова працьовитість народу, боротьба за високу якість виробленої продукції, жорстка економія. Ці і інші чинники зумовили «японське економічне диво» і дозволили острівній державі до кінця 80-их років XX ст. зайняти друге місце в світі (після США) по виробництву ВВП. Якщо прийняти валове накопичення основного капіталу в США за 100%, то в Європі воно складає 75-85%, в Росії - 9%, а в Японії - 136%[6,292]. Валове накопичення капіталу - це прибуток підприємств, вільні кошти банків, приватних осіб. Якщо цих коштів забагато, то ціна товару знижується. Тоді кредит стає дешевим, йде швидке відтворення прибутку на вкладений капітал, економіка бурхливо розвивається.

Із зростанням японської економіки, зростає її потреба в зовнішніх джерелах сировини. З кінця 70-х - початку 80-х років японська економіка Японії вступила на шлях інтернаціоналізації. Її основою став інтенсивний експорт капіталу за межі країни. Створюючи дочірні підприємства, перш за все, в азіатських країнах, купуючи тут сировину, використовуючи місцеву робочу силу, випускаючи продукцію головним чином середнього технологічного рівня, і імпортуючи її назад в Японію, японський капітал почав поступово переходити до горизонтального типу участі в міжнародному розподілі праці.

Сюди ж, в азіатські країни значною мірою почали переводитися і деякі структурно хворі і трудомісткі галузі японської промисловості (текстильна, чорна металургія, суднобудування, нафтохімічна і ін.). Почала створюватися і наростати взаємозалежність економік Японії і сусідніх азіатських країн вже на якісно новому рівні. Проте ця взаємозалежність носила асиметричний характер, оскільки на її «вершині» діяли японські підприємства. В подібній ситуації не доводилося говорити про якісно рівноправні економічні відносини, взаємопереплетення капіталів, технологій і інших ресурсів.

Токійські інвестиції почали йти в тих же напрямках, що і військові завоювання початку ХХ сторіччя: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, країни Південно-Східної Азії, а з 1979р. і Китай. В Південно-Східній Азії Японія отримала доступ до тих самих джерел енергії, яких вона добивалася в ході Другої Світової війни. Вона затвердила свій економічний вплив в Східній Азії через розширення кейрецу, забезпечення офіційної допомоги розвитку (ОДР), надання прямих інвестицій, формуючи сильні міжурядові і особисті зв'язки.

Іншими словами, Японія в значній мірі досягла свого четвертого геополітичного імперативу економічної безпеки в 1970-80-х роках використовуючи політику економічного націоналізму.

До кінця 1980-х років Радянський Союз поступово втратив свою роль великої держави. Реальна зовнішня загроза з боку СРСР фактично перестала існувати. Її місце займає Корейський півострів і Китай, а також проблеми нерозповсюдження ядерної зброї і інші транснаціональні погрози.

На початку 1990-х років Японія стала відставати в прийнятті рішень по своїм фундаментальним стратегічним інтересам, а економіка Японії почала давати помітні збої. Вслід за багатьма країнами Заходу і Південно-східної Азії, Японія почала вповзати в смугу депресії. Почалося повільне і хворобливе зниження виробництва товарів і послуг. Темпи зростання економічного розвитку топталися близько 2%. Дефіцит енергії економічного зростання, криміналізація виробництва, перенасичення ринку, хронічне падіння курсу ієни свідчили про те, що післявоєнне бурхливе економічне зростання і пов'язаний з ним таке ж бурхливе зростання рівня життя позаду. Японське «відчуття переваги» покотилося вниз. Про це говорять соціологічні опити. Якщо в 1978 р. лише 15% японців вважали себе нещасним, то в 1998 р. їх число досягло 23%. Задоволених життям в 1998 р. було менше 47% з числа респондентів[6,292]. Японію наздоганяє могутній сусід - Китай. Відношення валютних резервів до ВВП падає з 25 до 17- 18%. Накопичення валютних резервів, як наслідок післявоєнного бурхливого економічного зростання, до кінця XX в. значно впало. Ця тенденція стала характерна для багатьох країн Азії і Європи: Японії і Кореї, Китаю і Тайваню, Італії і ФРН. Японію очікувало так зване «Lostdecade» - втрачене десятиліття, в якому вона боролась з серіями дефляційних спадів. Підвищення процентної ставки Центральним банком привело до того, що комерційні банки почали скорочувати кредитування, посилюючи спад. Роздуті ціни на землі і акції впали за короткий час, знизивши вартість застави банківських кредитів.

Розмір катастрофи був величезним. Сукупна втрата у вартості акцій склала 5 трлн. USD, і ще 5 трлн. USD. був втрачений у вартості землі, що у результаті досягло розмірів ВНП Японії за два роки, хоча рівень життя більшості японців майже не постраждав. Вони лише втратили прибутки від «міхура», який лопнув.

Рушійні сили японської економіки, млрд. ¥

1975р. 1980 р. 1985 р. 1990 р. 1995 р.
Приватне внутрішнє споживання 143,400 173,354(рост – 20,9%) 202,226(16,7%) 250,760(24,0%) 277,930(10,8%)
Експорт 16,545 29,383(77,6%) 41,956(42,8%) 41,457(– 1,2%) 41,531(0,2%)
Приватні інвестиції на обладнання і устаткування 30,292 39,093(29,1%) 52,689(34,8%) 85,418(62,1%) 76,624(– 10,0%)

Закінчуючи перший розділ курсової роботи можна зробити наступні висновки:

1. Геополітичними напрямками розвитку Японії до кінця ХХ сторіччя були:

· Централізація влади і внутрішньої єдності японських островів.

· Контроль над вдаленими територіями.

· Встановлення контролю над стратегічними морськими протоками, усунення погроз не тільки з боку Кореї і Тайваню, а також з боку Сахаліну і Курильських островів.

· Придбання нових джерел сировини, ринків збуту і робочої сили загарбницьким засобом або активним втручанням в діяльність інших держав: Російського Сибіру, Маньчжурії, Китаю і країн Південно-Східної Азії.

2. Відродження Японії після Другої Світової війни відбулося при безпосередній допомозі Сполучених Штатів, які були зацікавлені в створенні оплоту капіталізму в АТР на противагу комуністичній ідеї.

3. Японія добилася після Другої світової війни найвищих в світі темпів розвитку промисловості і сільського господарства, приросту товарів і послуг за рахунок доступу до сировинних ресурсів, ринків збуту готових товарів, орієнтації на досягнення науково-технічного прогресу у сфері нової техніки, технології, організації виробництва і менеджменту, виняткової працьовитість народу, боротьби за високу якість виробленої продукції, жорсткої економія.

4. Крах японської економіки в 1990-х роках обусловлений:

· З розпадом Радянського Союзу в 1991р., США знаходиться без реальної військової загрози в західній частині Тихого океану і географічне положення Японії стало не так важливим в стримуванні радянської експансії в Східній Азії, що було основною причиною реконструкції після Другої Світової війни економіки Японії – оплоту проти комунізму в регіоні.

· Зростанням економік Південної Кореї, Тайваню і інших країн НІЕ.

· Економічною політикою президента США Рейгана (коли у США немає необхідності в наданні Японії своїх ринків чи низьких тарифів), зрощенням економік Японії і США.

· Перенасиченості внутрішнього ринку споживання.

· Намаганнями США зробити з Японії світову державу, переклавши на неї тягар офіційної економічної допомоги третім країнам.

· Сплати ¾ витрат по розміщенню американських військових баз на своєї території.


РОЗДІЛ 2. НОВІ ОРІЄНТИРИ ГЕОПОЛІТИЧНОГО І ГЕОЕКОНОМІЧНОГО КУРСУ СУЧАСНОЇ ЯПОНІЇ

2.1 Доктрина Коїдзумі

Розвитокглобалізації в останньому десятилітті ХХ сторіччя і на початку ХХІ поставив Японію перед новими викликами.Мова йде провизначення наново пріоритетів в зовнішній політиці, економіці, культурно-побутових проблемах.

Японські політичні круги в цілому продовжують дотримуватися традиційних уявлень про роль Японії в світі, ставлячи основною задачею зміцнення позицій країни як могутньої національної держави. Японія веде боротьбу за місце постійного члена Радибезпеки ООН, бере участь в міжнародних антитерористичних акціях і активізує власну політику в Азії, зокремана Близькому Сході. При цьому вона в деяких випадках дистанціюється від політики США.

До кінця 80-х років були визначені основні вектори японської зовнішньополітичної стратегії. Вони включали в себе:

а) військово-політичний союз з США;

б) активну регіональну дипломатію (переважно економічну);

в) прагнення утвердитись в якості одного з лідерів «західного світу»;

г) спроби підвищити свій авторитет в Азії і серед третіх країн взагалі;

д) діяльна участь в ООН і інших міжнародних організаціях.

Перша половина поточного десятиліття XXI ст. міцно пов'язана зім'ям і політикою колишнього прем'єр-міністра Коїдзумі Дзюн'ітиро, який став третім (після Накасоне Ясухиро і Сато Ейсаку)прем'єром-довгожителем на політичному олімпі країни. Не випадково цей період називають «ерою Коїдзумі». Не володіючи при вступі на посаду великим досвідом в області зовнішньої політики,дипломатії і національній безпеки, роблячи акцент на новомувнутрішньополітичному курсі країни, проте, він, можливобільше за все запам'ятається своїми рішучими діями взовнішній політиці. В 2002 р. в своїй промові на саміті АСЕАН в Сінгапурі, що здобула популярність як «доктрина Коїдзумі», японський прем'єр-міністр висунув ідею створення «розширеної Східно-Азіатської Співдружності», виразив надію, що в його центрі будуть Японія, країни АСЕАН, Китай, Південна Корея, Австралія і Нова Зеландія.[2,116]

Завданням свого уряду Коїдзумі проголосив «безперервні реформи» під девізом: «Ми змінимо ЛДП. Ми змінимо Японію». В першій парламентській промові прем'єр-міністр заявив про рішучість проводити «структурні реформи без заборонених зон». З їх допомогою він пообіцяв за три роки вивести країну з економічної кризи.

Одним з ключових елементів оздоровлення японської економіки Коїдзумі назвав боротьбу за підвищення ефективності японського бізнесу, включаючи жорстке відношення до компаній-боржників, щоб змусити їх скорочувати витрати.

До структурних реформ, які повинні були проводитися негайно, одночасно з вирішенням завдань «періоду інтенсивного впорядкування японської економіки» Коїдзумі відносив наступні напрями:

1. «Приватизація і реформа регулювання». Акцент чинився на приватизації суспільних підприємств, які мають статус особливих юридичних осіб. При цьому ставилося завдання вивчити інші об'єкти приватизації, особливо державної поштової служби, яка грає важливу роль в наданні таких послуг, як прийом від населення грошових коштів на заощадження і страхування.

2. «Підтримка вибору» припускала формування сприятливих умов в оподаткуванні для вкладення капіталу в акції, для створення нових підприємств і налагодження виробництва нових товарів і послуг. Крім того, ставилося завдання зміцнення апарату Комітету із справедливих і чесних операцій і розширення його функцій, визначуваних антимонопольним законодавством.

3. Розширення можливостей страхування, зокрема, за рахунок введення особових рахунків соціального забезпечення і здійснення програми підвищення ефективності страхового медичного обслуговування.

4. «Подвоєння інтелектуального капіталу». В документі висловлювалася концепція сприяння розвитку таких перспективних напрямів, як інформаційно-комунікаційні технології, екологія і т.п. Ставилися завдання довести рівень вищих учбових закладів до кращих світових стандартів шляхом впровадження в їх діяльність конкуренції, а також вивчити можливості встановлення пільгового оподаткування в цілях залучення інвестицій в розвиток науково-технічних досліджень на базі вузів.

5. «Оновлення життя». Висувалася ідея ухвалення комплексу заходів, направлених на наближення місць проживання до робочих місць, ліквідацію дискримінації за статевою ознакою при наймі на роботу, мешкання в екологічно чистих районах і т.д.

6. Активізація місцевого самоврядування. З цією метою передбачалось сприяння прискореному укрупненню первинних ланок місцевого самоврядування (міст, селищ, сіл) шляхом їх злиття, зміцнення самостійної фінансової бази органів місцевої влади за рахунок перегляду «місцевого передаваного податку» (порядку перерозподілу центром частини державних податків на місця) і збільшення частки місцевих податків в державному оподаткуванні.

7. Проведення бюджетної реформи. Її головними моментами визначені перегляд «особливих джерел фінансування» суспільних підприємств (перехід до звичайного використання засобів від ряду спеціальних податків, що нині використовуються за цільовим призначенням, наприклад, на будівництво дорогий), а також перегляд довгострокових планів розвитку суспільних робіт з метою скорочення бюджетних витрат.[5,10]

Саме Коїдзумі більшою мірою, чим хто інший, зробив основоположним принцип пріоритету альянсуіз Сполученими Штатами. Він дуже міцно зв'язав долю своєї країни іздолею США. Коїдзумі підкреслював, що це - єдина країнав світі, яка заявила, що розглядатиме будь-який військовий напад на Японію, як напад на саму себе. По суті, зміцненнязв'язків з Вашингтоном є наріжним каменем японськоїзовнішньополітичній стратегії, на основі якої можливий розвиток відносин з іншими країнами, тим більше що Японія все більшестурбована швидким розвитком КНР, а також ядерною загрозою збоку КНДР.

Кабінет Коїдзумі в кінці 2004 р. обнародував нові«основні напрями програми національної оборони», де Китай і Північна Корея згадувалися як країни, які представляють потенційну загрозу безпеці Японії. Положення в КНДР визнано «серйозним дестабілізуючим чинником длявсій Східній Азії, включаючи Японію», а відносно Китаю зазначено, що він «останніми роками модернізує свій військовий потенціал, роблячи особливий упор на ядерний і ракетний потенціал, а також навійськово-повітряні і військово-морські сили».

Вперше в оборонній програмі був згаданий Китай, який в свою чергу заявив, що Японія, модернізує свою політику в сфері безпеки, розвиваючи і розміщуючи систему протиракетної оборони. Крім того, між Японією і Китаєм існують серйозні проблеми, які можуть стати причиною виникнення озброєних конфліктів, зокрема, природні ресурси в спірному районі Східно-Китайського моря, територіальна суперечка навколо островів Сенкаку, підтримка Японією США в конфлікті з Китаєм із-за Тайваню.

Порівняння «доктрини Коїдзумі» з висунутими в 2009 р. новим прем'єр-міністром Японії Хатоямой ідеями будівництва Східно-Азіатської Співдружності дозволяє зробити висновок про те, що вони багато в чому схожі. Можна сформулювати, як мінімум, три особливості нових ідей Хатоями.

1. Відсутність конкретики в пропонованих форматах співпраці.

2. Принципова позиція про пряме підключення США, які покликані грати важливу роль у Східно-Азіатській Співдружності, а американо-японський союз безпеки буде його краєугольним каменем.

3. Особлива увага до людської безпеки і підвищення якості життя громадян країн співдружності, включаючи такі аспекти, як розвиток співпраці між молоддю, міжнародної освіти і т. п.

Таким чином, головну новизну склала ідея підключення США, як одного з ключових учасників співдружності.

Новітній приціл Японії - активізація в країнах Центральної Азії і Кавказу. Колишній японський прем'єр-міністр Рю оголосив про те, що «Японія має особливо ностальгічне відношення до цього регіону, який бере початок ще з часу існування Шовкового шляху». А це - не що інше, як відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.

Іншими словами, в геополітичному плані справа йде до витіснення Росії з Далекого Сходу, Середньої Азії.

2.2 Участь Японії в міжнародних організаціях

На початку ХХI в. лідери Японії все частіше замислюються про те, як краще вирішувати нові проблеми в сфері економіки і безпеки в міжнародному плані, а також розглядають зовнішньополітичні пріоритети і пов'язані з ними надії як всередині країни, так і за кордоном. Крім проблем і викликів пов'язаних з міжнародним оточенням, внутрішня економічна і політична перебудова в Японії все глибше вбудовує її в систему міжнародних відносин і зобов'язань.

Зростаюче значення міжнародних економічних організацій і регіональних економічних угод сприяють посиленню взаємозалежності і глобалізації, і навпаки. В зв'язку з цим значно розширюється контекст багатобічного підходу. Більшість урядів більшою чи меншою мірою визнають, що вирішення таких проблем, як екологія, міжнародні економічні і торгові правила, цивільні конфлікти, вимагають колективних зусиль. Все більший акцент чиниться на багатобічні домовленості.

Японська політична еліта розуміє цю логіку світового розвитку. По мірі поглиблення міжнародної інтеграції, міжнародні інститути набувають все більшого значення, й ті, хто приймає рішення, повинні, по можливості, займати в цих інститутах відповідне положення.

Слід зазначити, що вся геоекономічна стратегія Японії післявоєнного періоду якраз і була заснована на приматі мультілатеризму, тобто доктрини участі переважно в багатобічних економічних і політичних організаціях глобального і регіонального масштабу. Саме за рахунок участі в таких структурах, Токіо послідовно добивався стратегічної цілі: міжнародного визнання країни, закріплення за нею гідного місця в світовій спільноті. Пріоритет в процесі зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і бюджетного планування завжди віддавався таким організаціям, як СОТ, Міжнародний валютний фонд, ООН. Починаючи з 1999 р. Токіо поступово приходить до розуміння важливості двосторонніх форматів, запустивши процес переговорів з Сінгапуром. Разом з тим слід підкреслити, що в цілому Токіо продовжує рахувати двосторонні формати економічного співробітництва такими, що «доповнюють» режим, який задається СОТ і іншими масштабними економічними організаціями, яким як і раніше надається першочергове значення.

Одним з найбільш перспективних напрямівз погляду розширення впливу країни в міжнародних справах,японські політики вважають підвищення статусу Японії в ООН. Можнасказати, що цей вектор японської зовнішньої політики зберіг своюзначущість в нових умовах.

Одним з найважливіших інструментів для вирішення цього завдання служить фінансовий внесок Японії в діяльність організації. Останніми роками він коливався в межах 20% (19,468% в 2006 р.)відзагальної суми бюджету ООН. Таким чином, країна займає другемісце після США (22%). Щорічний внесок Японії перевищує сукупний внесок решти чотирьох постійних членів Ради Безпеки ООН - Великобританії, Франції, Китаю і Росії.[1,50] Японіятакож займає лідируючі позиції в наданні допомоги 150 країнам (з погляду об'ємів допомоги - переважно азіатським державам). При цьому вона на відміну від більшості країн-донорів ООН повністю виконує свої фінансові зобов'язанняперед організацією.

Цій обставині надається велике значення, оскількипередбачається, що величезні розміри фінансових вливань в ООНповинні забезпечувати Японії можливість участі в обговоренніключових питань світової політики і безпосередньо впливати наїх рішення. Так, виражався подив, що, коли Рада Безпеки виявилася розколеною з приводу війни в Іраку, непостійнічлени РБ, «чиї внески в ООНне перевищують 1% бюджету», при ухваленні рішень мали значно більшу вагу, чим Японія, яка в той час не входила в Раду Безпеки.

За час свого членства в ООН Японія дев'ять разів займала місце непостійного члена Ради Безпеки. Починаючи з 90-х роківвона офіційно добивається статусу його постійного члена. Протедосягнення цієї мети безпосередньо пов'язане з проведенням реформи ООН і з внесенням змін до статуту організації.

Японія входить до основних міжнародних економічні організацій як глобального, так і регіонального характеру, зокрема в Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світову організацію торгівлі (СОТ), Всесвітній банк (ВБ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) і багато інших. Мабуть важко назвати хоч би одну структуру міжнародної економічної співпраці, в якій би не було представника Японії.

В системі міжнародного економічного співробітництва Японія надає велике значення своїй участі в Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Зокрема, вона є одним з лідерів в справі надання офіційної допомоги розвитку (ОДР), яка здійснюється в рамках Комітету допомоги розвитку ОЕСР (в першу чергу країнам Азії і Тихого океану).

В зв'язку з реструктуризацією державних фінансів, яку проводить уряд Японії, об'єм бюджетних коштів, які виділяються потреби ОДР, на початку першого десятиліття XXI ст. почав знижуватися, внаслідок чого в 2001 р. Японія втратила статус головного донора міжнародних програм допомозі розвитку, перемістившись на друге місце після США. Проте як і раніше вона зберігає провідні позиції в загальному потоці ОДР (близько 13% її світового об'єму в 2004 р.).

Основним нормативним документом, який направляє діяльність японського уряду по лінії ОЕСР, є Національна хартія ОДР. Прирозгляді питання про виділення допомоги конкретній країні, відповідно до духу Національної хартії, уряд в комплексі враховує як негативні (військові витративиробництво і розповсюдження зброї, пригнічення прав людини),так і позитивні (розвиток демократії і ринкових реформ, гарантії політичних прав) моменти.

В 2003 р. була прийнята нова редакція Національної хартії ОДР. Головною метою офіційної допомогирозвитку тепер є «сприяння встановленню миру і розвитку міжнародного співтовариства і таким чином сприяти забезпеченню безпеки і процвітанню Японії».

Іншими словами, значення ОДР як інструменту зовнішньополітичної стратегії для Японії почало розглядатися в програмнихзовнішньополітичних документах перш за все в контексті національних інтересів самої Японії.

В 2004 р. з 8955,5 млн. USD, виділених на потреби ОДР з державного бюджету Японії, на двосторонню допомогу було асигнованоблизько 5917,19 млн. USD (66,4% від загального об'єму ОДР), на внескиміжнародним організаціям - 2988,36 млн. USD (33,6%).

Об'єм бюджетних асигнувань на програми офіційної допомоги розвитку (2004 р.)

Сума млд. USD Частка в загальному об'ємі бюджетних асигнувань на ОДР %
Фінансові гранти 4323,87 33,8
Технічна допомога 2806,76 48,3
Низьковідсоткові «ієнові кредити» з урахуванням коштів, списаних у якості безнадійних боргів 1041,28 17,9

Фінансові гранти, які представляють безвідплатну грошову допомогу, надаються найбільш відсталим і бідним державам, а також країнам, які постраждали від конфліктів і стихійних лих. Традиційне велике місце (40-50%) в загальному об'ємі японських фінансових грантів займали країни Південної і Південно-Східній Азії. Проте у зв'язку з поліпшенням економічного положення в азіатських країнах і у відповідь на критику за несправедливий географічний розподіл допомоги, акцент останнім часом був зміщений в бік країн Близького і Середнього Сходу (в даний час більш ніж 40% допомоги), а також бідних країн Африки (близько 17%).

Технічна допомога також представляється на безвідплатній основі. Їїмісія полягає в тому, щоб «служити перекидним мостом міжжителями Японії і бідних країн, надавати цим країнамдопомогу і добиватися створення мирного і благополучного світу».

Японія здійснює технічну допомогу з акцентом на побудову вкраїнах, що розвиваються державних інститутів, посиленні їхорганізаційної бази, розвитку соціально-економічних і людських ресурсів, які б могли дозволити країнам-реципієнтамсамостійно розвиватися в соціально-економічній сфері.

«Ієнові кредити» надаються країнам, що розвиваються, націлі розвитку на пільгових умовах, тобто по низькій процентній ставціі на тривалий термін. Вони виділяються для потреб створення економічної і соціальної інфраструктури, що має першорядне значення для успішного економічного розвитку країн-реципієнтів, націлі економічної стабілізації і структурні зміни в економіці країн, які зазнають гострі економічні труднощі. Наприклад, до таких відносилися країни, які постраждали від азійськоїфінансової кризи 1997-1998 рр. Істотна частина кредитів виділяється також на захист навколишнього середовища, соціальний розвиток ірозвиток трудових ресурсів.

Японія критикується за відносно низький в порівнянні з іншими країнами-членами Комітету допомоги розвитку об'єм бюджету ОДР щодо рівня національного доходу. В 2004 році вона займала по даному показнику 20-е місце серед 22-х країн-членів Комітету.

Проблемною точкою японської політики вобласті ОДР є надмірна орієнтація на власні економічні інтереси і ув'язка з комерційною активністю національногобізнесу. Зокрема, переважна частина «ієнових кредитів» (близько 80%) призначена країнам Східної і Південно-Східної Азії, на які доводиться основна частка інвестиційної активності японських компаній, тоді як країнам Африки впрограмах ОДР приділяється явно недостатньо уваги. Це дає підстави звинуватити Японію в егоїзмі і недостатності зусиль по відношенню до основної мети ОДР по ліквідації бідності.

Після Другої Світової війни Японія досягла великих економічних успіхів саме тому, що вона перетворилася на найбільшу зовнішньоторговельну імперію. При цьому найважливішою запорукою її успіху з'явилася глобальна тенденція усунення протекціоністських бар'єрів і інші кроки по лібералізації міжнародної торгівлі, інструментом яких виступає СОТ. Для Японії свобода міжнародної торгівлі представляється найважливішою умовою розвитку національної економіки, багато в чому зав'язаною на експорт.

Але позиція Токіо в СОТ носить яскраво виражений суперечливий характер. Суперечність полягає в поєднанні тенденцій лібералізації в сфері торгівлі промисловою продукцією і протекціонізму в торгівлі продукцією сільського господарства. З одного боку Японія прагне до мінімізації митних тарифів у відношенні промислових товарів, які в її експортній номенклатурі займають основну частину. З іншого боку, Токіо турбує вразливість власного сільського господарства, продукція якого є не конкурентоздатною з погляду світових цін. Тому Японія прагне винести аграрну продукцію за дужки торгової лібералізації, яка проводиться в рамках СОТ.

З питань про лібералізацію сільгосппродукції Японія виступає проти країн експортерів, до яких належать США, Австралія, Канада, деякі країни ЄС (наприклад, Франція), а також «Група двадцяти», в яку входять такі країни-експортери, як Бразилія, Індія і т. д. Блокуючись в цьому напрямі з «Групою десяти» (Швейцарія, Південна Корея і ряд інших країн-імпортерів сільгосппродукції), Японія пропонує план помірного зниження імпортних мит на сільгосппродукцію. Вона побоюється, що зниження імпортних тарифів може підсилити залежність продовольчого ринку від зовнішніх поставок, які нині складають 60%, і таким чином понизити рівень продовольчої безпеки.

З моменту заснування в 1989 р. АТЕС, Японія прагне гратипровідну роль в діяльності цієї структури багатобічногоекономічного співробітництва в АТР. На глобальному рівні Токіорозглядає АТЕС як важливий інструмент сприяння розвиткубагатобічній торгівлі в рамках СОТ, з одного боку, і як ефективний провідник в АТР угод про багатобічну торгівлюприйнятих у СОТ, - з іншого.

Економічні відносини Японії з країнами-членами АТЕСмають для неї виключно велике значення. На ці країни доводиться до трьох чвертей всього зовнішньоторговельного обороту Японії і близько 40% всіх прямих іноземних інвестицій (ПІІ).

Токіо проводить курс на розвиток всебічних відносин з країнами АТЕС, розглядаючи взаємодію з цією структурою в рамках своєї зовнішньополітичної концепції як «найбільш ефективний» спосіб розвитку взаємної співпраці. По-перше, даний формат дозволяє забезпечувати Японії можливість діалогу основними економічними партнерами, які беруть участь в різних процесах в рамках АТЕС.

По-друге, Токіо намагається з максимальною ефективністю використовувати можливості самого Форуму АТЕС для розвитку регіональної співпраці. Особливість позиції Японії полягає в тому, що регіональна співпраця в рамках АТЕС повинна, по її думці, здійснюватися на користь запобігання регіональному сепаратизму, тобто з упором на інтереси глобального світового співробітництва. Даний підхід припускає, що всі регіональні організації економічної інтеграції повинні мати прагматичну спрямованість в таких областях міжнародної співпраці, як «зони вільної торгівлі», фінансово-кредитна сфера, захист навколишнього середовища, боротьба із злочинністю і т. д.

2.3 Нові контури економічної взаємодії

В умовах економічної глобалізації жодна з ведучих економік світу, жодна з крупних корпорацій, які працюють на ринках«тріади» – Північна Америка–Євросоюз–Японія, – не може небрати участь на макро- і мікрорівні в експорті і імпорті прямих інвестицій. На макрорівні потоки прямих закордонних інвестицій відображають діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК) - основних суб'єктів глобалізації, які створюють системи міжнародного виробництва і формують умови конкуренції на основних світових ринках товарів і послуг.

Разом з тим до останнього часу Японія і де-юре іде-факто залишалася закритою щодо для прямих іноземнихінвестицій (далі ПІІ). В даний час приплив ПІІ до Японії і їх накопичення не зіставні ні з ВВП і внутрішніми інвестиціями в країні, ні зоб'ємами експорту капіталу японськими компаніями. Внесок іноземного бізнесу в економіку Японії відносно невеликий впорівнянні з роллю ПІІ в економіці таких країн, як США, НімеччинаКНР, які являються крупними реципієнтами інвестицій. Головнимипричинами незначних в порівнянні з масштабами економікиоб'ємів ПІІ до Японії є відносна «закритість» внутрішнього ринку країни і висока вартість виробництва.

На початку першого десятиліття XXI ст. спостерігаються істотнізрушення у сфері економічної взаємодії Японії з оточуючим світом, які стосуються характеру участі країни вглобалізаційних процесах. В Японії вперше за всю постмейдзійську історію почала формуватися політика залучення вкраїну прямих іноземних інвестицій.

В 2003 р. прем'єр-міністр Японії Коїдзумі оголосив про плани подвоєння накопичених прямих зарубіжних інвестицій вЯпонії протягом п'яти років запропонував цілий пакет невідкладнихзаходів. Найсуттєвішими з них стали:

1) розповсюдження інформації про ситуацію з ПІІ в Японії і за кордоном; поліпшення підприємницького середовища в Японії;

2) перегляд адміністративних процедур, регулюючих діяльність іноземного бізнесу в Японії;

3) підвищення якості життя для іноземців, які працюють в іноземних компаніях в Японії;

4) розвиток загальнонаціональних і місцевих організацій, зв'язаних із забезпеченням умов для іноземних інвестицій.

Крупний бізнес в основному підтримує політику уряду по залученню прямих іноземних інвестицій. Проведенняцієї політики передбачається на національному і регіональномурівнях. Вона має системний і комплексний характер і охоплюєзаконодавчу, організаційну, фінансову сфери. Іноземний капітал у вигляді прямих інвестицій йде в самі різні сферияпонської економіки, але більш за все в сектор послуг, на якийдоводиться близько 2/3 потоку ПІІ в країну [7].

Разом з тим досить високі показники динаміки притоки інакопичення ПЗІ в Японії не повинні вводити в оману. Стартовий рівень цього процесу був дуже низьким (у 1990 р. накопиченняне досягало і 10 млрд. USD). Тому і в даний час кумулятивні об'єми ПІІ в Японії на порядок нижче, ніж в інших промислово розвинених країнах і не відповідають масштабам економікикраїни. До того ж динаміка притоку прямих зарубіжних інвестиційдо Японії дуже нестійка. Дуже важливо, що японський уряд завдав певний вектор політиці в даній сфері, але багато щозалежатиме від стратегії міжнародних і, звичайно, самих японських компаній як партнерів по бізнесу.


Роль ПІІ в економіці Японії

Країни/гр. країн Інвестиції Частка потоків ПІІ у валовому внутрішньому капіталонакопиченні, % Частка накопичених ПІІ в ВВП, %
2003р. 2004р. 2005р. 2003р. 2004р. 2005р.
Разом по світу що заходять 7,3 7,7 9,4 8,5 18,3 22,3
що виходять 7,4 9,3 8,3 8,6 20,6 23,9
Розвинуті країни що заходять 6,4 6,3 8,0 8,2 16,2 21,4
що виходять 9,2 10,9 9,5 9,6 22,8 27,9
Японія що заходять 0,7 0,7 0,3 0,3 1,1 2,2
що виходять 3,0 3,0 4,3 6,6 5,9 8,5

Приблизно до середини 80-х років модель зовнішньоекономічних зв'язків Японії представляла собою класичний варіант «вертикальної» моделі, яка припускає організацію в межах національної території автономного виробничого комплексу, який характеризується низьким ступенем міжгалузевої і внутрішньогалузевої кооперації із зарубіжними країнами та іншими рисами. Ця модель дуже відрізнялась від типової для більшості промислово розвинених країн «горизонтальної» моделі, яка характеризується в зовнішній торгівлі значною часткою взаємообміну продукцією оброблювальної промисловості, поглибленням кооперації і інтеграції між ними.

Додання до японської моделі зовнішньоекономічних зв'язків більшої «горизонтальності» почалося з середини 80-х років, коли країна приступила до масштабного експорту капіталу. При цьому особливістю цього процесу стало те, що трансформація японської моделі йшла не стільки за рахунок розвитку зв'язків з промислово розвиненими державами, скільки за рахунок розширення і поглиблення співпраці з країнами середнього рівня розвитку - новими індустріальними економіками (НІЕ) Азії. В 80-і роки один за іншим Японія почала переводити в НІЕ Азії «нижні поверхи» своєї промислової структури, освоюючи і розвиваючи на власній території високотехнологічні, наукоємні виробництва. Одночасно з року в рік зростали об'єми постачань з цих країн до Японії різної промислової продукції - текстилю, продовольчих товарів, швейних виробів, металів, хімічних добрив, різної побутової електротехніки і електроніки.

В період 90-х років XX ст. - початку першого десятиліття XXI ст. роль країн Східної Азії в зовнішньоекономічних зв'язках Японії ще більш зросла. З одного боку, істотно розширився круг країн (Китай, члени АСЕАН), які стали для Японії значущими партнерами. З іншого боку, відношення з державами цього регіону перетворилися на найбільш зрілий сектор всієї системи зовнішньоекономічних зв'язків країни. І все більше відкриття японської економіки миру, освоєння Японією все більш зрілих форм участі в міжнародному розподілі праці відбуваються, перш за все, за рахунок східноазіатського напряму її зовнішньоекономічних зв'язків.

В структурі торгівлі Японії із Східною Азією відбувається поступове підвищення частки постачань проміжної продукції і відносне зниження обміну готовою продукцією. Таке зрушення є яскравим свідоцтвом поглиблення і розширення процесів розподілу праці між Японією і країнами Східної Азії, формуванням тісних виробничих взаємозв'язків між японськими і азіатськими підприємствами. Матеріальною базою швидкого розширення торгівлі між Японією і країнами Східної Азії є прямі інвестиції японських компаній, об'єм яких на кінець 2005 р. склав більше 86 млрд. дол.

Поступово до Східної Азії вслід за крупними компаніями спрямувалися дрібні і середні підприємства. З їх приходом в регіон розподіл праці між Японією і Східною Азією придбав нову якість. Почався процес формування системи оптимального розміщення виробництва в масштабах всього Східно-Азійського регіону з урахуванням конкурентних переваг, які існують в кожній країні. Проявом цього є численні випадки закриття крупними японськими компаніями своїх підприємств в одних країнах і відкриття - в інших, посилення концентрації виробництва тих або інших деталей, компонентів або виробів кінцевого попиту на певних підприємствах, передача замовлень на певні види субпідрядних робіт азіатським підприємствам. Цей процес набирає все більшу силу і здійснює все більший вплив на розвиток японської економіки і, зокрема, на систему підприємництва.

Японія наших днів не тільки активно діє в багатьох високотехнологічних областях, але відкриває всьому світу шляхи, які ведуть до більш ефективного інноваційного розвитку. Вона орієнтує науково-технічну і економічну діяльність виробників на найбільш перспективні напрями. Розроблені японцями особливі прийоми аналітичного прогнозування істотно підвищують соціально-економічну ефективність наукових досліджень. Результати прогнозів широко використовуються не тільки в Японії, але і за її межами.

2.4 Реорганізація і переозброєння Сил Самозахисту

Хоч з розпадом Радянського Союзу Сполучені Штати опинились без військової загрози в регіоні, вони опинились перед економічною загрозою з боку Японії, країни дуже слабкої в військовому відношенні, але яка є одною з найбагатших країн світу, економіка якої повністю залежить від зовнішньої торгівлі. Тому США і Японія надаватимуть все більший вплив на геополітику в західній частині Тихого океану.

Як вже розглядалось в попередніх розділах курсової роботи, Японія, економіка якої є другою в світі, повинна імпортувати всі свої сировинні матеріали і експортувати готову промислову продукцію на світові ринки. Шляхами для цієї торгівлі є морські простори Світового океану. Японія повинна бути зацікавлена в гарантованій безпеці торговельних шляхів, яку забезпечували Сполучені Штати з кінця Другої Світової війни. У зв'язку із зміною геополітичного вектора Сполученими Штатами, для захисту цих торговельних шляхів і закордонних інвестицій, Японія повинна збалансувати свої Сили Самозахисту зі своїм економічним положенням в світі.

Після закінчення Холодної війни, Сили Самозахисту Японії через гнучкі інтерпретації японської пацифістської конституції стійко розширювались і переозброювались. В 1990-х - 2000-х роках процес переозброювання Сил Самозахисту прискорився в результаті збільшення відповідальності Японії за безпеку в регіоні. Заохочуване США, прискорення військової реформи викликано зростанням військової та економічної мощі Китаю і брязкання зброєю Північною Кореєю. В цих умовах переозброєння японських Сил Самозахисту не викликало особливого резонансу.

Ряд спірних територій залишаються невирішеними і навряд чи ці питання вирішуються в найближчий час. Це стосується областей, потенційно багатих на природні ресурси, у тому числі острів Токдо у спорі з Південною Кореєю, архіпелаг Сенкаку у спорі з Китаєм, а також так звані «Північні території» або південні Курили у спорі з Росією. Річ у тому, що відповідно до Конвенції ООН по морському праву від 1982р. держава, яка ними володіє, володіє абсолютними правами на господарську діяльність в 200-мільній зоні від берегової лінії. І справа не тільки в рибних багатствах, покладах вуглеводнів, але і у величезних запасах конкрецій (мінеральних утворень округлої форми в осадкових гірських породах). Великий резонанс в Японії викликали відвідини південних Курил президентом Росії Д. Медведєвим восени поточного року. Взагалі ці територіальні спори з сусідами стимулюють націоналістичні відчуття японців.

Японія турбується про вразливість морського постачання сировинних матеріалів, особливо нафти, постачання якої з країн Близького Сходу проходить через Малаккську протоку. Це спонукає Японію збільшувати морські Сили Самозахисту і розширити їхню роль. Японські військові кораблі вже були з місією в Малаккській протоці, Індійському океані і у узбережжя Сомалі.

По визнанню посла Японії в РФ, після бурхливих дебатів на початку 90-х років, в парламенті Японії був прийнятий закон, який вирішив участь Сил Самозахисту в операціях по підтримці миру. В даний час Японія бере участь у ряді миротворчих операцій ООН. Японські солдати підтримували мир в Голландських Висотах, Мозамбіку і Камбоджі. Вони надали значну допомогу в ліквідації стихійного лиха після удару цунамі, яке обрушилось на Південно-Східну Азію в 2004р. Але подальше військове переозброєння Сил Самозахисту натикається на діючу Конституцію Японії.

Закінчуючи другий розділ курсової роботи, можемо підвести наступні підсумки:

1. Геополітичними складовими розвитку сучасної Японії можна вважати:

· Прагнення зайняти лідируюче положення в регіоні шляхом створення розширеної Східно-Азіатської Співдружності, активну регіональну дипломатію, розвиток відносин в двосторонньому форматі.

· Намагання утвердитись в якості одного з лідерів «західного світу» через підвищення свого статусу в ООН, набуття постійного членства в Раді Безпеки, фінансування ООН, участі в миротворчих операціях, що відповідало б економічному положенню Японії в світі.

· Військово-політичний альянс із Сполученими Штатами.

· Розширення і переозброєння Сил Самозахисту для захисту своїх геоекономічних інтересів, шляхів доставки сировинних матеріалів, енергоресурсів, протидії піратству і розповсюдженню наркотиків.

· Активізацію в країнах Центральної Азії і Кавказу. Відновлення стародавніх зв'язків між Далеким Сходом і Європою через Середню Азію під контролем Японії.

2. Основними геоекономічними напрямками Японії на сучасному етапі розвитку, які витікають з її геополітичних устремлінь, можна вважати:

· Активну роль Японії в ОЕСР, намагання зайняти лідируючу позицію в наданні ОДР третім країнам в контексті своїх національних інтересів.

· Участь Японії в міжнародних економічних організаціях, таких як СОТ, Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд з метою усунення протекціоністських бар'єрів в міжнародній торгівлі.

· Регіональну економічну політику в рамках АТЕС, де Японія грає провідну роль.

· Залучення в країну прямих іноземних інвестицій (ПІІ), експорт ПІІ в інші країни.

· Створення горизонтальної системи міжнародного виробництва, розподілу праці перш за все за рахунок східноазіатського напрямку її зовнішньоекономічних зв'язків.


ВИСНОВКИ

Найвагомішою загрозою досягнення Японією її стратегічних імперативів в ХХІ ст. є швидке старіння нації і скорочення чисельності її населення. З 1970 р. по 1990 р. частка населення похилого віку приблизно подвоїлась. Цей показник в кілька разів вище, ніж в європейських країнах, що з'явилось критичним непрямим чинником економічного краху 1990 років, так як велика частка непрацюючого населення лягла важким тягарем на економіку країни.

Згідно статистичних даних, загальна чисельність населення Японії скоротилась до 128 млн. осіб в 2004 р., по прогнозах вона скоротиться до 115 млн. осіб в 2030 р. і до 95 млн. в 2050 році. В той же час, між 2010 р. і 2050 р. дитяче населення віком до 14 років скоротиться від 13% сьогодні до менш ніж 9% в майбутньому, а частка населення віком старше 65 років збільшиться від 23% до приблизно 40%. Частина працездатного населення впаде за цей період з 64% до 52% від загальної чисельності населення країни [3].

У зв'язку з погіршенням свого демографічного стану, Японія вже стикається з вичерпанням своїх економічних, політичних і оборонних ресурсів. Продовжиться спад економіки, бюджетні можливості знизяться разом із падінням доходів корпорацій і приватних прибутків, обтяжені великими соціальними виплатами на пенсії і охорону здоров'я (японці мають найвищу тривалість життя в світі). Національні Сили Самозахисту також ослабнуть разом із скороченням військового бюджету. Поки ці зміни викликають лише соціальну і економічну напругу, часті зміни Парламенту і уряду.

Японії потрібно омолодити себе, свою національну енергію. Їй необхідно створити технологічне постіндустріальне суспільство із збільшенням виробництва не дивлячись на зменшення споживання. Зараз Японія знаходиться на роздоріжжі. Багато чого буде залежати від еволюціонуючого глобального оточення. Проте, весь історичний шлях Японії показує, що вона може відродитись і виплеснути таку національну енергію, яка може порівнятися по своїй силі тільки з японським землетрусом.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Япония: открытая миру //М.: «АИРО ХХІ». 2007 - 304 с.

2. TangSiewMan. Japan’sGrandStrategicShiftfromYoshidatoKoizumi: Reflections on Japan’s Strategic Focus in the 21-st Century // Akademika 70 (Januari) 2007.

3. ThegeopoliticsofJapan: AnIslandPowerAdrift // - Stratfor 2009.

4. Стапран Д.А. Внешняя политика Японии – новые приоритеты и традиционные направления // Япония 2001-2002. Ежегодник. - М.: «МАКС-Пресс». 2002 – 410 с.

5. Столяров Ю.С. Внешнеэкономическая политика Японии: новые ориентиры// Япония 2001-2002. Ежегодник. - М., 2002 – 410 с.

6. Нартов Н.А. Геополитика. // Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999. - 359 с.

7. У карты Тихого океана. Информационно-аналитический бюллетень №14/2010.

8. Інтернет http://ru.wikipedia.org/wiki/Япония

9. Інтернет http://ru.wikipedia.org/wiki/Ёсида, _Сигэру

10. Інтернет http://www.dergachev.farlep.net/work/magazine.html

11. Інтернет http://www.budgetrf.ru/Publications/Magazines/VestnikSF/2000/vestniksf117-05/vestniksf117-05030.htm

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:50:17 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:14:49 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Геополітична і геоекономічна складові розвитку сучасної Японії

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151115)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru