Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Етапи розвитку земної кори

Название: Етапи розвитку земної кори
Раздел: Рефераты по геологии
Тип: реферат Добавлен 01:54:41 16 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 288 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Криптозой (від греьцк. "приховане життя") — етап розвитку органічного світу, протягом якого його існування було завуальовано відсутністю черепашкового кістяка в організмів, тобто найбільш інформативних палеонтологічних решток. К. передує фанерозою й найчастіше приймається як синонім терміна "докембрій"; стратиграфічно в цьому випадку його розуміють як одиницю, що відповідає архею і протерозою.

Лавразія (від Лавренції, колишньої назви області Канадського щита й Азії) — суперматерик, або континент, що включав Північну, Америку, Європу і значну частину Азії. Як єдиний материк він сформувався в середньому палеозої, коли відбулося закриття Япе-туса (Палеоатлантики). У пізньому палеозої Л. була складовою Панґеї й лише в ранньому мезозої до початку формування Північної Атлантики існувала як самостійний материк. Поняття про Л. було введено Дю Тойтом (1937), який не приймав положень А. Ве-генера про єдиний континент Панґею й обстоював погляди про існування в середині фанерозою двох — північного й південного — суперконтинентів, розділених тетічним басейном.

Літосферна плита— частина літосфери Землі, внутрішні деформації в межах якої мають другорядне значення порівняно з горизонтальними переміщеннями на її межах. Останні є зонами сейсмічної активності й тих ділянок, де відбувається переробка і формування нового типу земної кори. Найбільш виразно уявлення про Л. п. формулював Дж. Т. Вілсон (1965), що було пов'язане з розвитком ідей нової глобальної тектоніки, або плейттектоніки; раніше для них пропонувалися інші назви: "тверді блоки", "блоки Землі", "пластини" та ін. Межі колишніх Л. п. у сучасній структурі континентів відновлюються за наявністю офіолітів, складчастих поясів і давніх зсувів, контрольованих іноді вулкано-плутонічними поясами. Прийнято виокремлювати три основні типи їхніх меж: 1) конвергентний, що передбачає сходження двох Л. п.; 2) дивергентний — пересування їх відбувалося в різні боки від місця загального походження; 3) трансформний, або консервативний, що не відбиває яких-небудь принципових змін і не завжди однозначно розуміється. Оскільки термін "плита" використовується у вітчизняній літературі в іншому розумінні, розглянута назва обов'язково має застосовуватися з пояснювальним словом "літосферна".

Магматизм — сукупність геологічних процесів, рушійною силою яких є магма. Розрізняють вулканічні (ефузивні) і плутонічні, або інтрузивні, його прояви, що супроводжуються виливом лави на поверхню або застиганням магми на глибині. За схемою Г. Штілле (1940), що відбиває історико-геологічний розвиток рухливих структур і характер вулкано-плутонічних процесів, М. можна поділити на геосинклінальний (початковий, або ініціальний, виявлений переважно підводними виливами лав основного складу), орогенний, виявлений проникненням гранітоїдних магм або виходом кислих лав на поверхню, і платформний (кінцевий, фінальний) — наземні виливи основних лав. М. — важливий історико-геологічний фактор та індикатор тектонічних режимів, а також будови земної кори відповідних площ, етапів історії. Результатом його діяльності є формування магматичних гірських порід і геологічних тіл.

Мезозой, мезозойська ератема, або група, М. ера (ера середнього життя) — стратиграфічний підрозділ й інтервал часу, упродовж якого він сформувався. Виокремлена Дж. Філліпсом (1841). Це середня ера фанерозою, яку поділяють на тріас, юру та крейду, її тривалість становить близько 175 млн років (240-66). Геологічна історія М. являє собою час активного розколу Панґеї на самостійні, сучасні материки, а також початку формування сучасних океанів. М. є. характеризувалася теплим кліматом, активним платформним вулканізмом, у тому числі грандіозними виливами в Сибіру, Африці, Південній Америці (сибірські й деканські трапи) і орогенним магматизмом у Тихоокеанському поясі. Органічний світ М. істотно відрізняється від палеозойського й характеризується широким розвитком таких своєрідних груп, як динозаври, амоноїдеї, белемніти; з'являються птахи, покритонасінні рослини.

Міжнародна геологічна кореляційна програма (МГКП) — програма різноманітних досліджень, розпочата в 1972 р. і виконувана впродовж майже двох десятиліть. Включала розробку різних проблем, важливих для історичної геології, — геотектонічних, палеонтологічних та ін.; супроводжувалася друкуванням великої кількості збірників наукових праць.

Мобілізм (від лат. "рухливий") — наукова течія, або система поглядів, в основу яких покладено уявлення про значні переміщення в горизонтальному напрямку великих ділянок земної кори. Такі ідеї з'являлися протягом кількох останніх століть, але досить обґрунтовані положення запропонував лише А. Вегенер (1912), який припускав переміщення материків базальтовим шаром Землі. Цілковитої підтримки ці уявлення на той час не отримали, але й не були забуті. У 60-х рр. XX ст. з'явилися перші положення про переміщення літосферних плит астеносферою (неомобілізм), які наразі стали панівними; на них ґрунтуються принципи нової глобальної тектоніки (НГТ). Значні горизонтальні переміщення великих ділянок земної кори доведені геологічними, геофізичними й геодезичними методами й не можуть заперечуватися, незважаючи на окремі недоліки схем їх руху й гіпотез.

Неоген, неогенова система, Н. період — друга знизу система кайнозою; назва була запропонована М. Гернесом (1853). Поділяється на два відділи, що мають власні назви — міоцен і пліоцен. Загальноприйнятого ярусного поділу немає. Тривалість Н. п. становить близько 22 млн років (24-1,78). Це час інверсії режимів — переходу від геосинклінальної стадії альпійського циклу до ерогенного, початок існування новітнього, або неотектонічного, етапу розвитку земної кори. У межах Середземноморського поясу оформляються найбільші на Землі гірсько-складчасті спорудження (альпіди), а на заході Тихоокеанського пояса виокремлюється система острівних дуг і глибоководних жолобів. Серед найбільш виразних тектонічних фаз — штирійська (межа середнього й пізнього міоцену) та її вікові аналоги в інших районах Землі. Розвивається ерогенний магматизм у Середземноморському поясі, наземний базальтоїдний вулканізм на материкових площах Євразії та острівно-дуговий — уздовж західних окраїн Тихого океану. Триває скорочення морських площ, у другій половині Н. почалися значні похолодання. Відбуваються незначні зміни у вигляді тваринного й рослинного світу, що наблизили його до сучасного.

Неотектоніка — галузь геології й геотектоніки, що вивчає всі типи тектонічних рухів і динамічні процеси, що відбувалися протягом пізнього кайнозою. Термін був запропонований В. О. Обручевим (1948); положення Н. активно розроблялися М. І. Ніколаєвим (1948, 1962, 1988), С. С. Шульцем (1939, 1979), І. П. Герасимовим (1964) та ін. Процесами Н. створено обриси сучасного рельєфу, тому методи їх вивчення є специфічними. Синонімами Н. можна вважати поняття "новітнятектоніка", "живатектоніка".

Неповнота літопису (палеонтологічного, геологічного) — поняття, введене Ч. Дарвіним (1859) для пояснення неповних відомостей про розвиток організмів минулого, відсутності у викопному стані певних, відомих науці проміжних їхніх форм або груп. Біологічні розрахунки свідчать про те, що за всю історію Землі мало існувати 1,5 млрд видів, а сучасна палеонтологія нараховує лише 150 тисяч. Причиною Н. л. може бути неможливість збереження значної їх частини (несприятливі умови поховання або наступне знищення процесами денудації), недостатня їх вивченість (можливі подальші знахідки) тощо. Згодом це положення було сформульоване як самостійний принцип палеонтології, стратиграфії і навіть історичної геології, що пояснює неможливість спостережень у конкретних розрізах або глобальному розвитку відбитків окремих або навіть багатьох загальних подій і документів, згодом знищених, а також поки що не знайдених. Відповідно можна розрізняти неповноту збереження і вивченості. У палеонтології й геології Н. л. трактується іноді як результат стрибкоподібного розвитку певних явищ, геологічних процесів, органічного світу і навіть еволюції в цілому.

Нова глобальна тектоніка (НГТ) — гіпотеза, теорія, концепція, парадигма або велика система поглядів, відповідно до яких літосфера Землі розбита на незначну кількість плит, у процесі взаємодії яких відбуваються найбільш важливі події геологічної історії. Літосферні плити переміщаються астеносферою переважно в горизонтальному напрямку. Поблизу серединноокеанічних хребтів відбувається нарощування океанічної кори за рахунок надходження речовини з надр; у зонах глибоководних жолобів відбувається підсув океанічної земної кори під материкову, яка поглинається мантією. В остаточній формі гіпотеза НГТ була запропонована американськими геологами Р. Дітцем і Г. Хессом (1961-1962) і після значного опору наразі приймається значною більшістю дослідників; у її розробці брали участь також фізики, математики, геофізики, геодинаміки. Ле Пішон (1968) показав, що тектоніка літосферних плит забезпечує отримання узгодженої кінематичної картини в глобальному масштабі. її основними перевагами слід вважати можливість використання кількісних підрахунків, давати пояснення багатьом тектонічним та історико-геологічним подіям (наприклад, одночасному існуванню геосинклінальних і орогенних режимів), пропонувати нову схему розвитку геотектонічних циклів. НГТ може розглядатися як подальший розвиток уявлень А. Вегенера (1912), через що іноді її називають неомобілізмом. Окремі положення НГТ потребують доопрацювання. Існує низка гіпотез, які можна розглядати як альтернативні їй (розшарування, геоблоки, пульсація Землі).. У цілому НГТ трактується як революція в геології. Синоніми: тектоніка літосферних плит, плейттектоніка.

Ордовик, ордовикська система, О. період (за назвою давнього кельтського племені, що населяло Британські о-ви) — друга знизу система палеозою. Виділена Р. Мурчісоном (1835), назва запропонована Ч. Лапвортом (1879). Як самостійна система була виокремлена в 1960 р. Поділяється на три відділи, але межі між ними проводяться по-різному. Віковий інтервал — 504-438 млн років, тривалість — 66 млн років. Перша половина О. п. характеризується розростанням морських площ, а друга — їх скороченням (у зв'язку з таконським орогенезом); тоді ж відоме невелике за площею зледеніння. У межах Атлантичного й Урало-Монгольського поясів (Казахстан, Тянь-Шань) широко виявлено вулканічну діяльність. У тваринному світі найбільшого розвитку набули брахіоподи, трилобіти, головоногі молюски, граптоліти, а наприкінці періоду — корали. З'являються перші представники хребетних, імовірно, примітивні вищі рослини.

Палеоген, палеогенова система, П. період — перша знизу система кайнозою. Назва була запропонована К. Ф. Науманном (1866) за розрізами Центральної Франції. Його відділи мають власні назви — палеоцен, еоцен, олігоцен. Загальноприйнятого ярусного поділу П. с. немає. Існують дві основні шкали її ярусів — Західної Європи та Кримсько-Кавказької області. Тривалість 11. п. становить 41 млн років (66-25). Це час завершення геосинклінальної стадії альпійського циклу; серед найбільш виразних слід назвати піренейську тектонічну фазу (друга половина еоцену). П. п. характеризується подальшим скороченням морських площ і порівняно невеликою трансгресією в середині періоду. Магматизм має локальний прояв. Після великого вимирання наприкінці крейди органічний світ П. зазнав різкого відновлення. З-поміж морських організмів з'явилися нумуліти (раніше П. називали навіть нумулітовою системою); істотні зміни відбулися й у складі форамініфер. Серед наземної фауни запанували ссавці, а в рослинному світі — покритонасінні.

Палеогеографічні перерозподіли — своєрідне явище геологічної історії, що полягає в збігу за часом трансгресій, або наступі моря в одних районах з регресіями в інших. Наприклад, початок формування в другій половині мезозою Атлантичного океану й трансгресії в Західному Сибіру відповідає часу ліквідації морських басейнів на північному сході (Верхоянсько-Чукотська область), що існували досить тривалий час. Подібні П. п. найчастіше супроводжують структурно-геологічні перебудови, зміни тектонічних режимів.

Палеогеографія — наука, що розвивається на стику геології й географії, які однаково вважають її "своєю", хоча і вкладають у неї різний зміст. У геології П. вивчає ландшафти й фізико-географічні умови минулого: розподіл суходолу і моря, клімати, формування рельєфу та інші подібні режими та зміни в часі. Перші уявлення про П. виникли ще в XVIIст. (Стено та ін.); М. В. Ло-моносов (1763) уже використовував термін "давня географія". Термін П. як такий використовували М. О. Головкінський (1870), А„ Лаппаран (1885); А. Буе (1875) говорить про "палеогеологічну географію" або "геологічну палеогеографію". У XIX ст. П. розвивається як складова історичної геології (О. П. Карпінський та ін.), а у XX ст. оформляється як самостійна наука; з другої половини XX ст. з'являються перші підручники й широкі зведення. Важливість П. для історичної геології визначається тим, що уявлення про сучасні ландшафти й фізико-географічні процеси можуть використовуватися для розшифрування умов минулого (актуалізм), виявлення просторово-часових закономірностей розвитку текто-генезу.

Палеозой, палеозойська ератема (група), п. ера — стратиграфічний підрозділ та інтервал часу, протягом якого формувалися його відкладення. Це найдавніший етап фанерозою, ера давнього життя (звідки й походить його назва), що була виділена А. Седжвіком (1838). До складу П. входить шість систем (знизу вверх): кембрій, ордовик, силур, девон, карбон, перм. Крім такого загально прийнятого стратиграфічного, здійснюється й історико-геологічнийподіл П. на дві або три частини (ранній, середній і пізній П.). Тривалість П. — близько 330 млн років (570-240). П. — час існування материків Ґондвана, Лавразія, Анґаріда, Панґея, а також океанів Япетус, Палеотетіс і Урало-Монгольського, на місці яких згодом сформувалися складчасті пояси. Органічний світ П. розвивався в морях, а в другій його половині почав активно виходити на суходіл; за цими ознаками його іноді поділяють на талофіт, псилофіт і палеофіт.

Палеокліматичні епохи (періоди, ери) — час переважання певних кліматів минулого, виявлених на великих площах земної поверхні. Так, у фанерозої та пізньому докембрії можна виокремити холодні ери (пізній рисей-ранній венд, пізній палеозой, пізній кайнозой) і теплі ери, якими є пізній венд-ранній і середній палеозой, ранній мезозой-ранній кайнозой. Більш короткочасними були епохи й періоди аридизації кліматів (перша половина кембрію, девон, середня перм-середній тріас, пізня юра), коли переважав посушливий клімат, або його гумідизації в ранньому-середньому карбоні, пізньому тріасі, середній юрі-першій половині крейди. У деяких випадках на Землі існували епохи зі строкатою диференціацією кліматів (середина пермі, пізній девон), упродовж яких водночас відбувалися найбільші накопичення солей в одних зонах і значне вугленакопичення в інших. Такі чергування кліматів минулого були результатом або переміщення окремих континентів у приполярні зони, що спричиняло великі зледеніння (наприклад, ґондван-ське), або різкої диференціації чи, навпаки, нівелювання рельєфів. Наслідком великих трансгресій було потепління кліматів та їх гумі-дизація. Деякі дослідники пов'язують потепління й похолодання на Землі з космічними причинами, рухом нашої планети в різних зонах галактичної орбіти, що вимагає додаткового обґрунтування.

Палеонтологія (від грецьк. "наука про давніх істот") — напрям, що вивчає органічний світ минулого й геолого-історичні закономірності його розвитку. Як наука біологічного профілю П. розробляється головним чином геологією, оскільки вивчення викопних решток організмів і слідів життєдіяльності використовується насамперед для визначення віку відкладень, що містять їх, обґрунтування певних стратиграфічних одиниць і з'ясування фізико-географічних обстановок минулого. Палеонтологічний метод є основним у стратиграфії фанерозою. У складі П. виокремлюється палеозоологія, палеоботаніка, мікропалеонтологія, палі-нологія. Основи палеонтологічних знань з'явилися в XVI ст., коли "фігурні камені" та інші прояви "гри природи" почали трактуватися як палеонтологічні рештки (Леонардо да Вінчі, К. Гезнер, Б. Паліссі, Д. Рей та їй;); Ж. Кюв'є (1796), який розробив метод реконструкції викопних організмів за їхніми рештками й зібрав величезний фактичний матеріал, вважається одним із засновників П. як самостійної науки. Його учень Дюкроте де Блен-віль (1822) увів термін "палеонтологія"; незабаром цей курс з'явився в навчальних закладах. XIX ст. було часом формулювання основних принципів і законів П. (природний добір Ч. Дарвіна, біогенетичний закон Е. Геккеля, еволюційна П. В. О. Ковалевського, закон про необоротність еволюції Л. Долло), з'явилися мікроскопічні методи дослідження в П. (X. І. Пандер, 1856). У XX ст. були сформульовані різноманітні й численні гіпотези щодо походження життя, сформувалися нові уявлення про еволюцію й катастрофи в розвитку органічного світу.

Панґея (дослівно — "загальна земля") — єдиний гіпотетичний материк, що включав у себе майже всі сучасні материкові площі. Поняття про П. уперше було сформульовано А. Вегенером (1913), який розвивав уявлення про дрейф материків. Досить упевнено її існування можна припускати в пізньому палеозої, коли вона простягалася в субмеридіональному напрямку від Південного полюса майже до північних приполярних площ. Зі сходу в цей материк глибоко врізався океанічний басейн-затока Палєотетіс, що проникав до сучасного Кавказу, а подекуди — аж до Альп. За підрахунками Р. Діца й Дж. Холдена (1974), ця П. займала близько 40 % поверхні Землі, що дуже подібно до сучасної картини. З кінця Пермі в результаті активних рифтових процесів, розколів і розсування окремих ділянок земної кори почався розпад II. Є теорії про існування подібних II. і в пізньому докембрії (Панґея-П), а також у середньому протерозої, під час найбільшої кратонізації на Землі в інтервалі 1,9-1,65 млрд років (Панґея-І).

Періодизація геологічної історії — схема поділу й одне з найважливіших питань історичної геології. Принципи П. бувають різними й відрізняються для докембрійських і фанерозойських етапів розвитку. У докембрії головним є принцип, що ґрунтується на прояві регіональних або глобальних геотектонічних циклів, які супроводжуються регіональною складчастістю, магматизмом, метаморфізмом. Фанерозой поділяється на етапи розвитку органічного світу (палеозой, мезозой, кайнозой), а також за седиментаційно-палеогеографічними й тектоно-магматичними ознаками, які не завжди збігаються з біотичними. Запропоновано чимало схем фанерозойської П., які базуються на тектонічному принципі (геотектонічні цикли), формаційному (схеми М. А. У сова, М. К. Ко-ровіна), седиментаційно-палеогеографічному (С. В. Тіхоміров, Ю. М.. Маліновський), закономірностях прояву циклічності (М. Ф. Балуховський, Ю. М. Карогодін), палеомагнітних змінах (Е. А. Молостовський, А. Н. Храмов), структурно-геологічних перебудовах (В. О. Соловйов). Вони, як правило, не узгоджені між собою й не набули загального визнання. Для четвертинного періоду П. ґрунтується на використанні палеокліматичиого принципу (потепління й похолодання).

Перм, пермська система, П. період (за назвою Пермської губернії) — верхня, шоста знизу система палеозою. Виокремлена Р. Мур-чісоном (1841). Загальноприйнятого поділу її на відділи та яруси немає. У нас П. с. поділяється на два відділи й сім ярусів, у Західній Європі існував тричленний її поділ (отен, саксоній, тюрінґій), а в СЩА вона поділялася на чотири самостійні стратиграфічні підрозділи. Тривалість П. п. становить близько 45 млн років (287-240). Це час скорочення морських площ, широкого накопичення червоноколірних відкладень і активного соленакопичення (Приуралля, Прикаспій, ДДВ, Західна Європа) і, водночас, найбільшого вугле-накопичення: загальні запаси пермських вугіль становлять понад чверть світових, перевершуючи навіть такі кам'яновугільної сис-> теми. Протягом П. п. тривало ґондванське зледеніння й герцин-ський орогенез, формувалися численні наземні вулканічні пояси та існували геосинклінальні режими в Тихоокеанському поясі. Серед форамініфер переважали фузулініди, що вимерли наприкінці періоду; досить численними й різноманітними були брахіоподи* пишного розквіту досягли моховатки й комахи. Наприкінці П. остаточно вимерли трилобіти й гоніатити. Рослинний світ фіксує складну кліматичну зональність цього часу.

Протерозой (від грецьк. "первинне, або найдавніше, життя" ) — найбільший підрозділ загальної стратиграфічної та геохронологічної шкали докембрію, що розділяє архей і фанерозой, і найбільш тривалий інтервал часу докембрійської історії, вікові межі якого зазвичай приймаються в інтервалі часу 2,6-0,57 млрд років. П. складений переважно метаморфічними й магматичними породами; на відміну від архею в П. зростає кількість червоноколірних і карбонатних відкладень, досить широко розвинені льодовикові утворення; угору по розрізупоступовозникають залізисто-силікатні утворення. Органічні рештки представлені слідами життєдіяльності синьо-зелених водоростей і бактерій (строматоліти, мікрофі-толіти, мікрофітофосилії); достовірні й досить численні поки що безкісткові форми відомі лише у верхах П. (венд). Єдиної схеми стратиграфічного поділу П. немає; він поділяється на дві, три або чотири частини, що зазвичай мають самостійні назви. У нас останнім часом прийнято двочленний його поділ; у складі верхнього П. виокремлюються рифей і венд. Загалом П. розглядається як еонотема; нижній і верхній П. трактуються як ератеми.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:29:09 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:04:52 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Етапи розвитку земної кори

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150918)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru