Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Аналіз теорії конфлікту

Название: Аналіз теорії конфлікту
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 08:58:36 04 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 443 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План курсової роботи

Вступ

Розділ І: Конфлікти в історії суспільної думки

1. Давні уявлення про конфліктність буття

2. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець XVIII - початок ХIХ ст.)

3. Теорії конфліктів (кінець ХIХ - початок ХХ століття)

Розділ ІІ: Сучасні концепції конфлікту

1. Теоретико-методологічні засади конфліктології

2. Р. Дарендорф и Л. Козер початок конфліктології

3. Становлення конфліктології

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У повсякденному спілкуванні слово “конфлікт" застосовується щодо широкого кола явищ - від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя.

Слово “конфлікт" багатозначне і походить від латинського conflictus - зіткнення. Має наступні основні значення:

- стан відкритої боротьби, війна, битва;

- дисгармонія управління персоналом і економіка праці відносинах людей, зіткнення протилежностей;

- психічна боротьба між взаємовиключними можливостями;

- емоційна напруга внаслідок непримиренності внутрішніх настанов з вимогами ситуації.

Майже в такому вигляді воно входить і в інші мови (conflikt - англійська, conflit - французька, конфлікт - українська та ін.).

З других видань (“Советский энциклопедический словарь" 1988) до цього можна додати ще одне значення: емоційна напруга (хвилювання, неспокій), які виникають в результаті зіткнення протилежних імпульсів або від неможливості узгодити, примирити внутрішні імпульси з навколишньою реальністю або моральними обмеженнями.

Загальний синонімічний ряд поняття “конфлікт" включає конфлікт, спор, суперництво, двобій, боротьбу, скандал. Суперництво відноситься як до дружнього змагання, так і до ворожої боротьби за досягнення цілей, єдиноборство , як правило, використовується коли мова йде про військовий конфлікт, боротьба частіше всього означає зіткнення індивідуальних суперників, скандал припускає публічне зіткнення або шумну сутичку.

Аналіз розглянутих синонімічних рядів показує, що практично незмінним компонентом значення поняття “конфлікт" є зіткнення опозиційних начал, частіше всього - двох.

На сьогоднішній момент у науковій літературі відсутня єдність розуміння терміну ”конфлікт" в наявності різні рівні його вжитку:

- на рівні звичайного осмислення під конфліктом розуміють сварку, суперечку;

- на семантичному рівні конфлікт трактується як зіткнення, розбіжність., колізія;

- на конвекціональному рівні визначається у відповідності з предметом дослідження.

Проаналізувавши наведені визначення конфлікту можна дати синтезоване його визначення:

Конфлікт - це різні види протидій, протиборства осіб і груп з приводу неузгоджених істотно значущих для них цілей, інтересів, цінностей, установок, а також усвідомлена практична діяльність щодо подолання цих суперечностей.

Поняття конфлікту набуло статус терміна порівняно пізно: так, в виданому на початку століття відомому трьохтомному “Словнику філософії і психології” під редакцією Дж. Болдуіна приводиться тільки поняття “конфлікт законів”. В подальшому проблемне поле поняття інтенсивно розширюється. В якості різних форм конфлікту починають роздивлятись зіткнення окремих особистостей, внутрішньосімейні чвари, конкурентна боротьба монополій, громадянські війни, військові перевороти, всі типи міжнародних конфліктів, незалежно від їх характеру.

Один з можливих варіантів визначення конфлікту заснований на його філософському розумінні, в відповідності з яким він описується як “крайній випадок загострення протиріччя”. Тоді соціальний конфлікт може бути визначений як “крайній випадок загострення соціальних протиріч, які виявляються в зіткненні різних соціальний спільнот - класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів, обумовлених протилежністю або існуванням різних їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку”.

Аналіз показує, що соціальні протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя - економічну, політичну, соціальну, духовну. Загострення тих чи інших соціальних протиріч створює певні “зони кризи”. Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає в конфлікт. Соціологи відзначають, що конфлікт є тимчасовим станом суспільства, який можна перебороти за допомогою раціональних засобів.

Більшість соціологів схильні вважати, що існування сучасного суспільства без конфліктів неможливе, тому що конфлікт є невід’ємною частиною життєдіяльності людей. А також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соціальні зміни більш динамічними і мобільними. Адже звичні норми поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли їх, з дивною рішучістю часто-густо відкидаються ними без усякого жалкування. Під впливом конфліктів суспільство може перетворюватися. Що сильніше соціальний конфлікт, то помітніше його вплив на протікання соціальних процесів і темпи їх здійснення.

Соціологічне визначення конфліктів є одним з перших досліджень в конфліктології. Соціологів цікавлять насамперед, суспільні конфлікти, їх роль для держави, її політичного устрою. Вже перші представники конфліктології звернули увагу на таку складову структури конфлікту як суперечності, розбіжності.

Мета моєї курсової роботи - аналіз теорії конфлікту

Завдання :

· надання загальної характеристику теорії конфлікту;

· аналіз витоків, етапів розвитку та становлення;

· аналіз світоглядних умов конфліктології.

Розділ І: Конфлікти в історії суспільної думки

1. Давні уявлення про конфліктність буття

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть.

Конфлікти як суттєва сторона соціальних зв’язків, взаємодії та відносин людей, їх поведінка і вчинки, з далеких часів притягували до себе увагу людини. Свідки тому - міфологія інформаційні системи в менеджменті релігія різних народів, фольклор і пам’ятки давньої літератури, судження античних інформаційні системи в менеджменті середньовічних мислителів, досягнення соціальних та гуманітарних наук.

Витоки досліджень проблеми соціального конфлікту беруть свій початок із глибокої давнини. Ще китайські філософи у VІІ - VІ ст. до н. е. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежностей.

Так, Конфуцій - знаменитий мудрець давнього Китаю - ще в VІ ст. до н. е. в своїх висловах стверджував, що злобу і заздрощі, англійська мова з ними і конфлікти, породжує в першу чергу, нерівність інформаційні системи в менеджменті несхожість людей.

Над природою конфлікту уже замислювались давньогрецькі філософи. Анаксимандр (бл.610 - 547 р. р. до н. е.) твердив, що речі виникають із постійного руху “апейрону" - єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.

В один час з Конфуцієм зробив спробу раціонально осмислити природу конфлікту древньогрецький філософ-діалектик Гераклід. Він вважав. що все в світі народжується через ворожнечу і чвари. Конфлікти уявлялись йому як важливі властивості, обов’язкова умова соціального життя, бо протиборство в тому числі і війна є “батько всього і цар всього”.

Античний філософ Гераклід (бл.530 - 470 р. р. до н. е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує в Космосі - це війна - батько і цар усього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність.

Ідеї Геракліда про конфлікти і боротьбу як основу всіх речей поділяли й інші філософи-матеріалісти давнини. при цьому деякі з них (наприклад, Епікур), висловлювали думку про те, що ворожі зіткнення своїми важкими наслідками в кінцевому результаті переконають людей жити в мирі та злагоді.

Конфліктам приділяли увагу також Платон і Арістотель. Вони вважали, що людина по природі своїй соціальна; окрема людина являє собою лише частину більш ширшого цілого - суспільства; закладене в людині суспільне начало надає їй здібності до взаєморозуміння і співробітництва з іншими людьми.

Не виключались при цьому потяг до ворожнечі, ненависті і насиллю. В своєму трактаті “Політика" Аристотель вказував на джерела розбрату (конфліктів), які, на його думку, виходять з нерівності людей в володіння майном, англійська мова також в несхожості характерів, страху, наглості, надмірному возвеличенні одних і приниженні інших.

В умовах середньовіччя колективізм означав підкорення людини феодальній державі, поглинення особистості селянською общиною, ремісничим цехом, купецькою корпорацією, рицарським або чернечим орденом.

Фома Аквінський (1225 - 1274) висунув думку, що війни допустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю.

Еразм Роттердамський (1469 - 1536), вказував на наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує в орбіту свого впливу нові і нові сили. Зокрема він писав, що “війна солодка для тих, хто її не знає”. Витупав з різким осудом середньовічної смути, соціального безладу і кровопролитних міжусобиць. Ратував за мир добру згоду між людьми, визнаючи їх вирішальним фактором розвитку суспільства.

Іншої точки зору притримувались Д. Локк, Т. Гоббс. Вони вважали, що людина є окремою самоцінним створінням, для якого інші люди - тільки середовище його існування. У відповідності з суспільством пріоритет належить особистості. Природний. стан суспільних зв’язків - це “війна всіх проти всіх”, в якій люди виступають в ролі ворогів або партнерів.

Френсіс Бекон (1561 - 1626) уперше глибоко проаналізував причини соціальних конфліктів в Англії. Ф. Бекон звертає увагу на конкретні заходи попередження конфліктів, зауважуючи, що на “кожен випадок хвороби" існують свої ліки. Крім політичних помилок в управлінні Ф. Бекон називає і деякі психологічні чинники соціальних негараздів. Важливим засобом запобігання соціальним конфліктам він вважав мистецтво політичного маневрування, особливо слід звертати увагу на те, аби у невдоволених не знайшлося підхожого ватажка, який би міг їх об’єднати.

Іманнуїл Кант (1724 - 1804) вважав. Що стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом, природнішим є стан війни або загрози, тобто проблемності й конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель (1770 - 1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого.

Чарльз Дарвін (1809 - 1902) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав у праці “Походження видів шляхом природного відбору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя”. Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту, вважав він.

2. Конфлікти в рамках соціополітичного виміру (кінець XVIII - початок ХIХ ст.)

Вже на початку ХІХ ст. чимало мислителів виходили з того, що конфлікт - це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку.

Боротьба, конфліктні зіткнення уявлялись не просто можливими, а й неминучі явища людського буття. Вслід за Ч. Дарвіном, з’являється так званий соціальний дарвінізм - напрямок, представники якого пояснюють розвиток суспільства за біологічними законами природного відбору найбільш пристосовані до виживання і боротьби за існування.

Фундамент конфліктології закладався з участю засновників конфліктології - О. Конта, Г. Спенсера, К. Маркса. Їх праці стали, з одного боку загальнотеоретичною базою конфліктології, а з іншого методологічним посібником для розробки практичних прийомів аналізу, оцінки і вирішення соціальних конфліктів.

О. Конт приділяв велику увагу застосованим. в історії людства проявам розподілу та кооперації праці. Неминучі наслідки відміченої ним закономірності: виникнення соціальних та професійних груп; концентрація багатства в руках небагатьох і експлуатація значної частини людей; виникнення в різних формах корпоративних об’єднань; посилення егоїстичної моралі, яка зруйнувала природні для людини почуття солідарності і згоди.

Г. Спенсер послідовно відстоював погляд на суспільство як єдиний організм, цілісну систему, кожна частина якої виконує притаманні їй специфічні функції. Орієнтуючись, хоча і в соціальному аспекті, на принцип боротьби за існування, він вважав стан протиборства, конфлікти універсальними, вбачав у них загальний закон суспільного розвитку, який забезпечує рівновагу не тільки в межах окремо взятого суспільства, але також між всім соціумом і його природним оточенням.

При цьому Спенсер сформулював положення того методологічного підходу до аналізу суспільних явищ, який в соціології визначається як функціоналізм. Суть його положень в слідуючому:

- кожний елемент суспільної системи може існувати тільки в рамках цілісності, виконуючи тільки строго відповідні функції;

- функції частин єдиного соціального організму означають задоволення якоїсь суспільної потреби інформація разом з тим направлені на підтримку стійкості суспільства, його стабільності;

- збій в діяльності тої чи іншої частини суспільної системи створює ситуацію важкозамінного порушення яких-небудь життєво необхідних функцій;

- збереження цілісності і стабільності, інформація відповідно запобігання конфліктам можливо, це забезпечується згодою більшості з прийнятою в суспільстві системою цінностей. В кінченому результаті конфлікти, будучи неминучими, стимулюють суспільний розвиток.

Людвіг Гумплович (1838 - 1909) у книзі “Расова боротьба” висунув своє бачення соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання, панування. Соціальне життя - це групова взаємодія. Основні положення якої такі:

- Конфлікти - суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми;

- Конфлікти сприяють єдності суспільства;

- Диференціація суспільства на панівних та підлеглих - явище вічне.

Гумплович писав, що конфлікти слід шукати не тільки в природі людини, а й у соціальних феноменах різних за типом культур.

Взаємовідношення груп Л. Гумплович характеризував як постійну і безкомпромісну боротьбу, яка визначає соціальне життя в цілому. В історичному розвитку первісна боротьба між ордами (тобто групами, об’єднаними фізико-антропологічними і етнічними ознаками), в результаті якої виникає держава, в наступному змінюється боротьбою, з одного боку, між державами, з іншого - всередині держави між групами. класами, прошарками, політичними партіями. Основними причинами соціальних конфліктів Л. Гумплович вважав економічні мотиви, прагнення до задоволення матеріальних потреб.

Вільям Самнер (1840 - 1910) - американський соціальний дарвініст, основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав “конфлікт інтересів”. З огляду на переконання, що боротьба за існування є безперечним чинником прогресу, він зробив висновок, що в цій боротьбі гинуть найслабкіші, гірші представники роду людського. В Самнер , спираючись на великий історико-етнографічний матеріал, поклав початок системному вивченню норм соціальної поведінки, внутрішньо групових і міжгрупових відносин.

Велике зацікавлення серед конфліктологів викликала соціологічна теорія Карла Маркса (1818 - 1883), яка розглядає соціальний конфлікт з позицій історичного матеріалізму. Маркс залишився в історії соціологічної думки родоначальником конфліктологічної традиції. Незалежно від історичної долі теоретичних передбачень, практичної реалізації ідей його вчення, основні Марксові наукові гіпотези, дослідницькі моделі, соціологічні узагальнення мають аналітичну продуктивність. Найбільш вживані з них у царині соціології моделі класового конфлікту. Маркс вважав, що конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на його погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.

Ці положення можуть бути зведені до наступних тез (за схемою Дж. Тьорнера):

- Із збільшенням рівня продуктивності суспільного виробництва збільшується розподіл праці і навпаки;

- Зростаючий розподіл праці у суспільстві призводить до посилення нерівності;

- Відповідно до збільшення продуктивності виробництва зростає згуртованість і солідарність пригноблених;

- Чим більша класова солідарність пригноблених, тим ймовірніше загострення конфлікту між тими, хто панує, і тими, хто пригнічений і експлуатований.

Рівень конфліктності між гнобителями і пригнобленими, можливість насильства залежатиме від ступеня поляризації відносин між ними, оскільки чим більша класова солідарність поміж пригнобленими, тим глибша поляризація між ними і пригноблюючими, що справедливо і в разі збільшення солідарності поміж останніми.

Посилення класової солідарності залежить, у свою чергу, від рівня зв'язків, спілкування між пригнобленими, які зростатимуть із збільшенням освіти останніх, рівня урбанізації суспільства, поширенням соціального досвіду громадського життя. Збільшення кількості пригноблених, які усвідомили спільність своїх інтересів, також посилює класову солідарність. Це усвідомлення спільності залежить від поширення почуттів відчуження серед гноблених, від дистанції у нерівності, від активності панівного класу, спрямованої на розкол пригноблених, утримання їх у темряві, від ступеня заниження поцінування праці, від рівня деградаційної мобільності у суспільстві. Розвиток єднаючої ідеології також приводить до збільшення класової солідарності. Вона залежатиме від здатності пригноблених рекрутувати ідеологічних лідерів, від можливостей панівних класів керувати соціалізацією підпорядкованих їм класів, від здатності владарюючої верхівки спрямовувати засоби масової комунікації на протидію ідеологічному згуртуванню пригноблених;

Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, причини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та їх ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів з’являється як історія боротьби гнобителів і пригноблених. Критики марксистського підходу відзначають, що проблема конфлікту у теорії марксизму не одержала всебічного обґрунтування, тому що конфлікти розглядались цією теоретичною доктриною тільки як зіткнення між антагоністичними класами. До того ж у марксистській концепції абсолютизувалися економічні відносини, що вважалося головною причиною конфлікту між класами та іншими соціальними групами.

Помилковість марксистів полягала в тому, що вони вважали можливим у майбутньому, після знищення приватної власності на засоби виробництва, створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і, отже, побудувати безконфліктне суспільство

Соціологічне значення конфлікту підкреслював американський соціолог, представник психологізму в соціології А.В. Смолл . Він, зокрема стверджував, що “немає нічого соціального, що не було психічним”. Вважав поняття інтересу важливим феноменом боротьби. Звідси - загальний конфлікт інтересів, де індивіди - продукт боротьби власних інтересів, а суспільство - наслідок зіткнення інтересів соціальних груп. Таким чином, конфлікт є базовим і універсальним соціальним процесом.

У першій половині ХХ ст. під впливом марксизму утвердилась самостійна галузь західної політичної соціології, що стала основним джерелом розвитку сучасних концепцій конфлікту. Серед її представників - В. Парето, Г. Моска , Ж. Сорель, Ф. Оппенгеймер, А. Бентлі . Вони звернули увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, а не лише злагоди й стабільності в суспільному житті. В . Парето (1848 - 1923) - італійський дослідник, який створив свою теорію еліти і наголосив на подвійності психології людини. Будь-які суспільні теорії, ідеології є ширмою, що ховають дії, продиктовані почуттями, емоціями. Таким чином, ірраціональні Пласти психіки людини детермінують соціальну поведінку.

Гаетано Моска (1858 - 1941) - італійський юрист, соціолог, історик - теж серед творців теорії еліт. У своїй праці “Еліти політичної науки" (1896) він виокремлює тезу про формування панівного класу на основі розуму, здібностей, освіти й творчих заслуг.

У теорії французького соціолога і філософа Ж. Сореля (1847 - 1922) центральне місце займає політична боротьба та насильство. В його праці "Роздуми про насильство" (1907) сформульовані ключові поняття міфу та насильства. Згідно з його теорією, соціальні та політичні конфлікти виявляються ознакою ірраціонального характеру суспільства і історії, вони заперечують ідею соціального процесу й утверджують стихійний рух мас.

Ф. Оппенгеймер (1869 - 1943) звертав увагу на питання походження держави та особливості соціальних процесів, які відбуваються в ній. Держава могла виникнути тільки шляхом пограбування та підкорення людей.

Артур Бентлі , американець, розглядав політичне життя як процес політичної діяльності. Політичні групи реалізують свої інтереси через дії. Із зіткнення інтересів різних груп складається політичне життя суспільства. За формою свого прояву це життя являє собою багатоманітність фактів застосування сили.

Таким чином, у соціально-політичному житті на початку ХІХ ст. виникає очевидний інтерес до проблеми конфлікту, а саме:

- природі людини та суспільства властиві біологічний, психологічний та інші фактори, що породжують численні конфлікти;

- конфлікти виконують певні позитивні функції;

- протилежність між керівною меншістю та керованою більшістю є вічна істина, що породжує завжди різні колізії;

3. Теорії конфліктів (кінець ХIХ - початок ХХ століття)

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858 - 1918) вважається першим, хто запропонував у науковий вжиток термін” соціологія конфлікту ”.

Він запропонував зайнятись аналізом “чистих форм” соціального спілкування та взаємодії. Серед таких відносно стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підпорядкування, співробітництво та інші, особливе місце займає конфлікт - не лише норма, а й винятково важлива форма життя. Конфлікт сприяє соціальній інтеграції, він визначає характер конкретних соціальних утворень, зміцнює їхні принципи й норми організації. З цього приводу Г. Зіммель писав, що "конфлікт очищає повітря".

За Зіммелем, конфлікт виражає не просто зіткнення інтересів, а виникає на основі інстинктів ворожості. Останні властиві окремим частинам соціального організму так само, як інстинкти любові. Таким чином, одним із джерел конфлікту є внутрішня, біологічна природа людей.

На відміну від Маркса, який підкреслював антагоністичний характер конфліктів і, тим самим, їхню деструктивну роль у структурних змінах соціального цілого, Зіммель робить акцент на інтегративних функціях конфліктів. Конфліктні процеси властиві якому завгодно суспільству, однак вони не обов'язково і не в усіх випадках ведуть до структурних змін і руйнування соціального цілого. Навпаки, конфлікти, за 3іммелем,є одним із головних соціальних процесів, що служать згуртованості і збереженню соціального цілого.

Свою увагу німецький соціолог зосереджує на малоінтенсивних І не гострих конфліктах, які, на його думку, в диференційованому, розвинутому суспільстві сприяють інтеграції останнього, бо перешкоджають виникненню руйнівних конфліктів. Саме часті, не трипалі, не глибокі конфлікти допомагають індивідам позбавитися почуття ворожості й роздратування, запобігти всякій можливості нагромаджувати такі прикрі почуття. В цілому теорія конфлікту "Зіммеля орієнтована на пояснення конфліктних процесів у контексті їхніх інтегративних наслідків для соціального цілого та його складових. У світлі прийнятих організмічних припущень ця зіммелівська теорія спрямована на пошук насамперед позитивних функцій конфлікту, які так чи інакше сприяють інтеграції соціального цілого. Значно менше дана теорія стурбована тими функціями конфлікту, які ведуть до зміни соціального цілого. Трактовка конфлікту як способу досягнення певної функціональної єдності поклала початок одному з напрямів сучасної соціологічної теорії продовжує використовувати

Згідно з Вебером (1864 - 1920) - головним чинником, який створює клас є економічний інтерес. Спрямування інтересів може варіюватися згідно з тим, в якій мірі спільні дії учасників класової ситуації відповідають загальним. Сумісні дії відносяться до типу дій, орієнтованих з одного боку на відчуття належності людей до єдиного цілого, з іншого - раціонально мотивованої згоди інтересів. При цьому сумісні дії членів одного класу, на думку М. Вебера , ніяким чином не визначені різницею життєвих шансів. Умови і результати класової ситуації усвідомлюються людьми по-різному. Вебер вважав, що тільки в такому випадку відчувається нерівномірність життєвих шансів, і то не як абсолютна даність, а як результат, витікаючий з двох категорій: перша - конкретний розподіл власності; друга - структура конкретного економічного порядку.

Для М. Вебера суб’єктом соціальної дії є. не суспільство в цілому. а більше індивід, положення якого пов’язане з відповідним соціальним статусом. З його точки зору, суспільство - це взаємодія людей, які є продуктом соціальних, т. б. орієнтованих на інших людей, дій; це арена. на якій діють позитивно і негативно привілейовані статусні групи.

Вебер від пояснення соціальних явищ дією законів, притаманних. природному середовищу. зробив крок вперед в інтерпретації соціального життя, способів його упорядкування. Він вважав. що капіталізм - це раціональний тип хазяйнування, відмінною рисою якого є наявність добре організованого підприємства, де той або інший індивід займає своє місце.

Помітний вклад у відносно нову область наукового знання вніс Питирим Сорокін , один з самих видатних представників “соціокультурної школи" в соціології, прихильник ідей інтеграції соціальних і культурних систем. Він визначав соціологію як науку про форми, причини и результати поведінки людей, які живуть в середовищі собі подібних.

Сорокін підкреслював: без знання суспільства і культури, в яких народжується і росте індивід, ніякі особисті його якості - вірування, ідеї, переконання, смаки, пристрасті і те, що викликає неприйняття - не можуть бути зрозумілі. Без таких знань неможливо зрозуміти поведінку людини, його думки, манери, мораль. Іншими словами, конфлікт обов’язково пов’язаний з задоволенням потреб і його джерело міститься в придушенні базових потреб людини.

Починаючи з ХХ ст. відбувається активний розвиток науково-практичного осмислення конфліктів.

Спочатку була запропонована модель рівноваги суспільства, пов’язана з методологією структурно-функціонального аналізу. Суспільство розглядається як цілісне утворення, в якому гармонійно взаємодіють його складові. Представники цього напряму (найбільш відомий серед них - американський соціолог Т. Парсонс ) зазначали роль саморегулюючих механізмів суспільного життя, які підтримують стійкість всієї системи, конфлікт вони розглядали як властиве людському суспільству явище. Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, заснованих на нормах і цінностях, утворюючих культуру.

Головна теза Т. Парсонса в тому, що суспільство являє собою складну систему соціальних елементів (груп, інститутів, індивідів), які знаходяться в стані активної взаємодії, направленої системою цінностей, які мають апріорне походження. При цьому система для Парсонса - це будь-який стабільний комплекс соціальних дій, які повторюються і взаємопов’язані між собою. Потреби особистості виступають змінними в соціальній системі.

Важливу роль в теоретичній схемі Т. Парсонса має поняття соціального порядку, під яким мається на увазі взаємозалежність між компонентами, які входять в систему. Поняття структури охоплює стійкі елементи будови соціальної системи. Т Парсонс вважав, що джерела соціального розвитку треба шукати в неекономічних факторах, головний серед яких - мораль.

Відносини структурних одиниць будуються на основі функцій, які забезпечують виживання суспільства як цілого. Т. Парсонс виділяє чотири види таких функцій: адаптація, цілеорієнтація, інтеграція і підтримання взірця.

Норми Т. Парсонсонс вважав найважливішим засобом регуляції соціальних процесів, які здійснюють функцію інтеграції.

Роберт Мертон (1910 р. н.) - американський соціолог, учень Т. Парсонса , представник школи структурно-функціонального аналізу. Ввів поняття "дисфункція", "явних" і "латентних" функцій. Щоб відповісти на питання, що переважає - позитивні функції чи дисфункції, розробив поняття "чистого балансу", яке дозволяє аналізувати реальні явища.

Е. Дюркгейм (1858-1917), один з основоположників французької соціологічної школи - ставив знак рівності між суспільним станом і соціальною солідарністю. Вважав. що люди об’єднуються в суспільства не заради індивідуальної і групової ворожнечі, англійська мова внаслідок взаємної потреби одне в одному. В трактаті “О разделении общественного труда" (1893) стверджується: конфлікт - універсальне явище соціального життя, але не менш універсальним є співробітництво, взаємообмін і згуртованість людей; конфлікт, якщо він вирішується ефективно і мирно, відіграє двояку роль - виступає симптомом соціальних проблем і є одночасно засобом відновлення соціальної рівноваги.

На відміну від послідовників Маркса Дюркгейм відводив вирішальну роль в житті суспільства не матеріальному виробництву, не економіці, а культурі. Остання розумілась ним як специфічна сукупність засобів, способів, форм і орієнтирів взаємодії людей з середовищем свого існування, або - майже те ж саме - як система колективно розділених цінностей, переконань образів і норм поведінки, притаманна окремій групі людей. На лице - ідеалістична картина.

Проблемам конфліктів були присвячені праці З. Фрейда, К. Юнга, Е. Берна . На відміну від соціологів психологи, пояснюючи природу конфліктної поведінки, ставили її в залежність від психологічних факторів.

Австрійський психолог Зігмунд Фрейд (1856 - 1939) створив теорію психоаналізу. Згідно з цією теорією, поява і розвиток внутрішньо-особистісних конфліктів визначається зіткненням всередині особистості несвідомих психічних сил, основою яких є лібідо (сексуальний потяг) та необхідністю вистояти в ворожому індивідові соціальному середовищі. Заборони з боку середовища завдають душевної травми, придушують енергію несвідомих потягів, що прориваються обхідними шляхами у вигляді невротичних синдромів. З. Фрейд наголошував на необхідності пошуку причин між особистісних конфліктів у сфері несвідомого.

Важливо відмітити, що дуже скоро прихильники вчення Фрейда стали відкидати його ідею про бісексуальність. Вони перемістили центр уваги на міжособистісні стосунки, на пристосування людини як індивіда до соціального середовища.

Послідовник З. Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875 - 1961) заснував школу аналітичної психології, висунув концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів особистості, що до певної міри пояснювала поведінку особистості в конфлікті.

Відмовившись від фрейдистської теорії сексуальності, він в той же час надавав велике значення потягам і тенденціям індивіда як на “поверхні" свідомості, так і несвідомому рівні, вважаючи, що поведінка і дії особистості визначає психічна енергія людини, її звернення на зовнішнє середовище або всередину самої особистості.

У 60-х роках були опубліковані праці американського психолога Еріка Берна (1902 - 1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу й інтеракціонізму (Г. Міда ) створив теорію трансактного аналізу. Згідно з Берном , структура особистості поєднує в собі три компоненти-стани: "дитина" (джерело спонтанних емоцій, прагнень і переживань), "родич" (потяг до стереотипів, забобон, повчання) і "дорослий" (раціональне і ситуативне ставлення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес спілкування порушується і може виникнути конфлікт.

Представники немарксистської традиції розглядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти керувати. Природно, що в їхніх поглядах є змістовні розбіжності, однак принципово важливо, що соціологи немарксистської орієнтації розглядають конфлікт як соціальний процес, який не завжди веде до зміни соціальної структури суспільства (хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розв’язаний).

Інший американський учений М. Амстуті розвинув ідею "корисності" та "негативності" (шкідливості) конфліктів. Конфлікти є корисними тому, що:

- можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв’язувати проблеми цивілізованим шляхом;

- стимулюють творчість та ініціативу;

- пояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.

Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безпорядку, нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняття рішень.

Розділ ІІ: Сучасні концепції конфлікту

1. Теоретико-методологічні засади конфліктології

Теорія конфлікту вийшла на авансцену сучасного соціологічного знання у 60 - 70-х роках, відтіснивши традиційно впливові позитивістські течії і викликавши гостру полеміку у соціологічних колах. Вона спонукала до постановки цілої низки проблем розвитку соціологічної науки, а тому у наші дні займає одне з провідних місць серед напрямів сучасної соціології.

Як вважають прибічники цього напрямку, конфліктологічний підхід має більші пізнавальні можливості, ніж класичний марксизм, у дослідженні різноманітності шляхів і форм перетворення соціальної реальності за допомогою вирішення широкого спектра конфліктів, які їй притаманні.

Численні дослідження у галузі політичної соціології, виробничих, расових та міжнаціональних відносин, соціальної стратифікації, форм колективної поведінки тощо, які проводилися в ракурсі конфліктологічного підходу, стали доказами його плідності й водночас обмеженості інших підходів, що ігнорували значущість проблем влади, розподілу благ і суперечливості інтересів різних соціальних груп та інститутів.

В новий час теорія конфлікту набула більшої конкретизації. Проблематика конфліктології отримала більш чітких обрисів.

Теоретики конфліктологічного напряму в центр своєї аналітичної уваги поставили вид найпоширеніших соціальних процесів у суспільних системах - конфлікти. Разом з тим, досліджуючи конфлікти у соціальному житті, вони не залишили без уваги й те, що конфліктам передує чи йде слідом або існує паралельно - соціальна інтеграція і кооперація, конкретно-історичні параметри умов, які породжують чи допомагають усунути конфлікти. Конфліктологам притаманний історичний масштаб аналізу, довгочасні моделі змін, інакше кажучи, “історичний погляд” на соціальні явища. Водночас, теорія конфлікту невіддільна від кардинальних питань соціології: як і чому виникають, розвиваються і змінюються певні типи суспільної організації.

Може скластися враження, що в ракурсі конфліктології вивчаються тільки драматичні події суспільного життя, такі як революції, війни масові рухи тощо. Насправді, подібні прояви боротьби є лише меншою частиною конфліктності якою просякнута вся соціальна дійсність. Соціальні формування характеризуються домінуванням і підпорядкуванням інтересів різних їх частин, соціальних груп та індивідів. Конфліктологів цікавлять не лише конфліктні явища, що мають місце. А й те що відбувається в суспільстві, коли конфліктність не виривається назовні. У площині цієї парадигми ставиться завдання з’ясувати: яким чином даний соціальний порядок складається з устремлінь суспільних верств. Груп та індивідів реалізувати свої інтереси у суперництві з іншими. Теорія конфлікту виходить з того, що незалежно від того, спостерігається відкрита боротьба інтересів чи ні, у суспільстві вона завжди присутня, завжди йде боротьба за успіх і першість.

Термін “конфлікт" у цьому розумінні дещо метаморфічний. Цариною конфліктології є суперечливість суспільного життя взагалі, зіткнення різноманітних інтересів та цілей у громадській діяльності. Тому не слід тлумачити термін “конфліктологія" надто буквально. Йдеться не тільки про теорію власне конфліктів, йдеться також про теорії суспільної організації, про моделі соціальної поведінки, про групову мотивацію, пояснення історичних соціальних структур, що склалися, про причини їх змін.

Сучасна теорія конфлікту сприйняла багато положень марксизму. Доповнюючи нові його інтерпретації ідеями Зіммеля, Вебера та Парето. Для різних версій конфліктології характерне своє відмінне від інших розуміння природи соціальних конфліктів. Зокрема Маркс акцентував увагу на антагоністичному характері соціальних конфліктів, їх економічному підґрунті. Зіммель відштовхувався на буцімто притаманних людським істотам "інстинктів боротьби" й звертав увагу на інтегративні наслідки конфліктів. Вебер запропонував суто соціологічний підхід багатофакторної теорії соціальної стратифікації, наголошуючи на ролі ідейно-культурних факторів.

У сучасній конфліктологічній теорії використовуються різні схеми причин і факторів конфліктності, зокрема виділяють: діалектичну теорію конфлікту, що коріниться у марксових концепціях, і конфліктний функціоналізм, що надихається зіммелівськими ідеями.

Вихідні тези, які є основою конфліктного підходу, такі:

- в усіх соціальних системах можна знайти нерівномірний розподіл обмежених за кількістю цінних ресурсів;

- нерівний доступ до благ закономірно і неминуче породжує конфлікти інтересів різних частин системи;

- конфлікти інтересів рано чи пізно викликають відкрите зіткнення між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє цінними ресурсами;

- конфлікти спричиняють реорганізацію соціальної системи, створюючи нові види нерівності, що, в свою чергу, слугуватиме поштовхом для нових конфліктів та змін і т.д.

З часів Маркса, Вебера, Зіммеля теоретики соціального конфлікту досягли чимало успіхів в царині своєї дисципліни. Найбільшим внеском у соціологічне теоретизування нашого часу вважається: конфліктне розуміння соціального порядку, суспільних взаємин людей; конфліктне бачення громадських інститутів; аналіз конфліктних процесів - їх причин, факторів, інтенсивності, довгочасності, врешті-решт, соціальних функцій; визначення ролі конфліктів у соціальній динаміці, суспільно-історичному розвитку. Найвиразніше конфліктний підхід проявився у дослідженнях конфронтації класових культур, статевих та вікових страт, боротьби у виробничих сферах та сфері обміну, врешті - міжнаціонального напруження та геополітичного протистояння. У конфліктологічній площині простежується головна тенденція трансформації конфліктних протистоянь - від класових та міжнаціональних протиборств (або ж економічно-політичних) до суперництва культурних моделей життєдіяльності, морально-ціннісних уподобань.

Конфліктологічна парадигма у 80-ті роки помітно трансформувалася у напряму розвитку макроісторичної соціології у деідеологізованому вигляді, тобто очищеному від марксового бачення історичного процесу як виключно переходу капіталізму до соціалізму, від абсолютизації тез класової боротьби, антагоністичних суперечностей і т. ін. Долаючи "методологічний індивідуалізм", притаманний мікрорівневим, психологічним парадигмам, конфліктна теорія зосередилась переважно на аналізі макромасштабних соціальних об'єктів, де суб'єктами конфліктних відносин виступають великі спільності, громадські інститути, партії, корпорації, нації, держави.

Змінився і статус прихильників конфліктологічного підходу серед соціологів - вони вже не є головними опонентами функціоналізму, а стали рівноправними партнерами творчого діалогу. Лідери цієї впливової течії в сучасній соціологічній теорії (Р. Коллінз, Л. Крайсберг, М. Манн та ін.) не заперечують, що до первісних тез конфліктології були додані нові важливі аргументи, залучені емпіричні докази з нових дослідницьких сфер, що й сприяло оновленню конфліктної парадигми. Проте основні концептуальні положення, які були обґрунтовані у працях перших теоретиків соціального конфлікту, залишаються підвалинами сучасної конфліктології.

Конфліктологічні теорії складались під впливом низки історично-культурних та ідейних факторів 60-х, 70-х років. Їх теоретики групувались навколо неприйняття функціональних теоретико-методологічних установок, критики неопозитивістських постулатів. Як справедливо зазначалось теоретичні зусилля були направлені не “в ім’я”, а “від супротивного” в ролі якого виступав академічний структурно-функціональний аналіз.

На альтернативності підходу Парсонса, що домінував в американській соціології, власне й виростала популярність конфліктологічної парадигми у соціологічній теорії. "Теорії порядку" була протиставлена "конфліктна теорія", ідеї "соціальної рівноваги" - ідея "соціальної зміни". У такій антитезовості, протиставленні вихідних положень і полягає сутність "повстання проти парсонсіанського синтезу" (Дж. Александер).

Р. Мертон вважав протиставлення структурно-функціонального та конфліктологічного підходів непорозумінням, а такі провідні аналітики американської соціології, як Р. Коллінз, Дж. Александер, Дж. Тьорнер та інші, розглядають соціологію згоди та соціологію конфлікту як "дві сторони однієї монети". Критикуючи провідний у США теоретичний напрямок, так би мовити, зсередини, підкреслюючи слабкі місця, хиби та недоліки структурно-функціонального аналізу, прихильники конфлікту сприяли поглибленню осмислення соціальних процесів, особливо тих, які залишались поза полем зору академічної соціології.

Боротьба різних теоретико-методологічних підходів у соціологічній науці з початку століття, гострий взаємний критицизм, понятійна різноголосиця й неспівставність рівнів дослідження соціальної дійсності, тобто стан, який серед соціологів відомий як мультипарадигматизм, став сутнісною характеристикою і особливістю дисципліни. За цих обставин критика теоретичного підґрунтя кожного з провідних напрямів соціологічного аналізу стала обов'язковою рисою всіх течій теоретичної думки. Більше того, соціальний критицизм нерідко розглядається як головний зміст соціологічної науки.

Розуміння соціологами своєї дисципліни як форми соціального критицизму набуло у США в 60-х роках значного поширення. Показовою в цьому відношенні е козерівська точка зору на значущість критичного бачення в соціології. Можна сказати, що принципи аргументації своєї теорії конфлікту він застосував також до аналізу шляхів розвитку американської соціології. Аналогом позитивних функцій соціальних конфліктів у суспільному розвитку в самій соціології виступає незгода з панівними поглядами у соціологічній дисципліні, критична самооцінка й критична перевірка існуючих концептуальних схем, висновків і методологій досліджень. Все це перебуває площині так званої "соціологи соціології".

Отже теорії конфлікту формувались в силовому полі ідеологічного неприйняття функціоналізму. Їх прихильники ставили під сумнів надто оптимістичне зображення соціальних відносин. Очевидним уявляється зв’язок конфліктологічного теоретизування з європейською соціально-філософською думкою лівого ґатунку. Всі провідні теоретики конфліктології так чи інакше були причетні до соціалістичних чи робітничих рухів в Західній Європі.

Конфліктологія не тільки народжувалась та завойовувала собі прихильників серед соціологів, а й сама живилась ідеями демократизму, гаслами соціальної рівності, захисту пригнічених і в кінцевому підсумку ідеями соціальної перебудови сучасного суспільства. Конфлікт інтересів і цілей лежав в центрі моделі суспільної системи як цілого. Соціологи, передусім в США, почали широко використовувати таку модель суспільної системи в емпіричних спеціалізованих дослідженнях. Протягом трьох десятиліть конфліктологія мала величезний вплив на прикладну соціологію, “репродукуючи конфліктологічне бачення у багатьох емпіричних сферах”, запропонувавши нові тлумачення соціальних явищ. Хоча при цьому виявилась і певна обмеженість конфліктологічного підходу, зокрема в поясненні громадянської солідарності, “відчутті спільності” та морального контролю. До того ж політична система західного суспільства другої половини ХХ ст. набула досить диференційованих та плюралістичних рис, що відкрили можливості для включення різних його груп у суспільні завдання суспільного управління, для політичної гармонізації суспільних суперечностей. Це також позначилось на еволюції конфліктологічних концепцій.

2. Р. Дарендорф и Л. Козер початок конфліктології

Послідовниками Маркса і Зіммеля і сучасними “класиками” конфліктології вважаються Німецький соціолог Р. Дарендорф і американський вчений Л. Козер, ідеї якихстали концептуальною основою сучасної парадигми конфлікту.

Р. Дарендорф заявив про себе у кінці 50-х років як непримиренний критик домінуючого тоді функціоналістського підходу до суспільних явищ. "Звільнимося від утопії: до переорієнтування соціологічного аналізу" - такою була назва його відомої праці, у якій втілилася сутність його теоретичної позиції. Пристрасний його заклик не впадати в оману відносно того, що у суспільстві панує стабільність, гармонія та злагода, не ігнорувати суспільні конфлікти та напруження, що постійно видозмінюються, - мало ким тоді був почутий. Однак ідеї Дарендорфа поклали початок впливовому теоретичному напрямові - діалектичній теорії конфлікту.

Суспільний організм, як стверджує Дарендорф, завжди має дві сторони - світлу, яка виявляється у громадській злагоді, та темну, що представлена безперервною боротьбою і конфліктами. Перша сторона досить повно проаналізована у структурно-функціональному плані. Час уже звернутися й до другої, щоб позбутися утопізації суспільного життя. Для цього необхідно приділити увагу соціальним процесам, що розкриваються тільки за допомогою понять "соціальне напруження", "конфлікт", "зміна", і зрозуміти, що ці процеси не такі вже й небажані, як вони видаються з позицій функціоналістських теорій "соціальних систем". Останніх влаштувала б статична консенсусність суспільства, інтегративність, але це бажане, а не дійсне бачення суспільних процесів.

Р. Дарендорф у своєму розумінні соціальної дійсності виходить з того, що конфліктність спостерігається завжди і всюди, вона відіграє важливу роль і її не можна лімітувати. Конфлікти є головними пружинами змін у суспільстві. "Ми не зможемо зрозуміти суспільство, якщо не уявимо його з точки зору діалектики стабільності й зміни, інтеграції й конфлікту, функцій і мотивів, згоди і примусу", - зазначає Р. Дарендорф.

Слідом за Марксом Дарендорф кладе в основу своєї концепції, портрет соціальної реальності з такими визначальними рисами:

- соціальні системи перебувають у постійному стані конфліктності;

- конфліктуючі інтереси зосереджуються на опозиційних полюсах і позначаються на соціальній структурі;

- суперечливість інтересів є наслідком поділу влади, розподілу на владарюючих та підвладних;

- існує тенденція до поляризації інтересів;

- діалектичність конфліктності полягає в тому, що розв'язання одного конфлікту створює грунт для наступного, породжує нове протистояння;

- соціальні зміни притаманні будь-якій системі, існує певна циклічність конфліктних протистоянь.

Разом з тим очевидна й відмінність концептуальних положень видатних німецьких теоретиків: у К. Маркса корені соціальних конфліктів (класової боротьби) в економіці, власності на засоби виробництва, а у Р. Дарендорфа - в інституалізації відносин влади в суспільних організаціях.

Р. Дарендорф вважав свої теоретичні висновки "ліберальною відповіддю світу, який радикально змінюється". Ліберальна демократія, на його думку, є способом "правління через конфлікти", гнучким відгуком на структуру інтересів, що змінюється. Звідси намагання конфліктолога по-новому використати Марксові положення. Минулі форми боротьби замінюються "впорядкованими формами дискусій між класами". Зростають у межах західної демократії "шанси участі" в управлінні, розмиваються колишні лінії розлому суспільства. І хоча конфлікти (у тому числі й у формі класового усвідомлення інтересів) повністю не можна усунути, їх певною мірою, наскільки вдається, можна скеровувати й контролювати".

Взагалі, з міркувань Дарендорфа про суспільні науки випливає, що ідеї марксизму - це значною мірою романтична утопія, а оскільки утопія - це "недосконала схема для невизначеного майбутнього", то вона малопридатна для конкретної наукової аналітики. Він же прихильник формалізованих знань про соціальну чільність. Спроби реалізувати утопію ведуть до тоталітаризму, в основу ж соціально-ліберальної політики мають бути покладені об’єктивні висновки про соціальну нерівність, структури владарювання та підлеглості.

Теорія конфлікту Льюіса Козера Розглядає дуже широкий комплекс питань, а саме: причини конфліктів, їх гостроту, тривалість, функції.

Л. Козер належить до когорти, що становить ядро посткласичної соціології в США. Його ім'я асоціюється з напрямом соціологічної, відомим як "конфліктологічний підхід", "конфліктна парадигма". У "повстанні" проти монополії на істину структурно-функціонального підходу, яке відбулося в американській соціології в середині 60-х років, конфліктологічна критика Л. Козера зайняла чільне місце.

Л. Козер, безперечно, сприйняв чимало від марксизму, передусім розуміння історичної, активізуючої ролі протиріч у суспільному житті. Однак значно більше при побудові своєї теорії конфлікту американський вчений відштовхувався від ідей Г. Зіммеля, який на рубежі сторіч займався аналізом систематизованого матеріалу з соціології конфлікту; багато позитивістських і функціоналістських поглядів Г. Зіммеля на конфліктні процеси були близькими до поглядів Л. Козера. Взагалі ж справедливою є думка, що з теоретичних положень трьох великих німецьких умів - К. Маркса, М. Вебера і Г. Зіммеля, а їх аналізу соціальної нерівності, влади, експлуатації й суперечностей у суспільстві власне і виникла теорія конфлікту в усіх її модифікаціях.

Поміркованість конфліктного бачення соціальної дійсності, що була притаманна Л. Козеру, виявляється у підкресленні ним того, що конфлікти рідко торкаються ключових факторів, які підтримують цілісність системи, що різні моделі аналізу однаково важливі, що в плюралістичному суспільстві різноманітні конфлікти виникають та вщухають, не порушуючи в цілому підвалин системи.

Прийнявши організмічну модель соціальної організації Г. Зіммеля за основу, Л. Козер розвиває аналіз тих умов функціонування соціального організму, які б дозволяли враховувати конфліктні процеси. Його уявлення про соціальну реальність будуються на таких вихідних тезах:

- соціальний світ можна розглядати як систему різноманітне взаємопов'язаних частин;

- будь-якій соціальній системі, оскільки вона складається з різноманітне пов'язаних частин, притаманні дисбаланс, напруження, зіткнення інтересів;

- процеси, що відбуваються у складових частинах системи та між ними, за певних умов сприяють збереженню, зміні, зростанню чи ослабленню інтеграції, її адаптивності;

- багато процесів, що звичайно вважаються руйнівними для системи (наприклад, насильство, суперечки, відхилення і конфлікти), за певних умов можна розглядати як засоби, що зміцнюють основи інтеграції системи, підвищують потенціал її пристосовуваності до середовища.

На базі таких тез розгортається козерівське тлумачення позитивних функцій конфлікту в соціальних системах. Дослідницька увага загострюється на виявленні причинних зв'язків, які пояснюють: яким чином конфлікт зберігає або відтворює інтегративність системи, підсилює її адаптивність.

У цій площині конфліктолог здійснює всеоб'ємне дослідження змінних характеристик конфліктних явищ, зокрема: причини, гостроту, тривалість, функції конфлікту, - намагаючись зв'язати аналітичні поняття із специфікою та різноманітністю форм суперечливих громадських відносин, зробити свою схему такою, що перевіряється й емпірично уточнюється.

За висновками Л. Козера, причини конфлікту у кінцевому підсумку виникають тоді, коли існуючій соціальній нерівності, системі розподілу дефіцитних ресурсів відмовляють у правомірності. Втрата існуючою системою легітимності є наслідком дії таких соціальних структурних змінних, як, наприклад, можливість відкрито висловлювати невдоволення у рамках певної системи, як рівень мінімальної взаємної лояльності, необхідної для збереження цілісності системи, як допустимий у системі рівень мобільності, а також залежить від темпів зростання знедолення та різних структурних обмежень, в які потрапляють незаможні верстви. Особливо важливими є психологічні зміни, наприклад особисті утиски та пригноблення, які посилюють вірогідність виникнення відкритого конфлікту.

Гострота конфліктних відносин розкривається при дослідженні взаємозалежності таких змінних, як емоції, що їх породжує в учасників конфлікту, жорстка соціальна структура, рівень реалізму учасників, зв'язок конфлікту з основоположними цінностями і проблемами. Найбільше значення надається першим двом змінним, які визначатимуть об'єктивність і реалістичність конфлікту.

Тривалість конфлікту у свою чергу залежить від таких факторів, як чіткість цілей конфліктуючих груп, ступінь їх згоди відносно сенсу перемоги або поразки, від здатності лідерів тверезо оцінювати тої дії і можливі результати. Аналізові усіх цих змінних до Л. Козера не приділялося достатньої уваги.

І, врешті-решт, в дослідницькій стратегії Л. Козера акцент ставиться саме на позитивних функціях конфлікту ( з врахуванням збереження інституціоналізованих зразків як в усій соціальній системі, гак і в її підсистемах). Конфліктолог підкреслює адаптивні функції конфлікту в соціальних системах. Це головний висновок його аналітичних розвідок. Як уже зазначалося, американський соціолог розвивав традицію організмічних аналогів у дусі Г. Спенсера і Г. Зіммеля. Тобто конфлікт розглядається ним як функціональний процес, що сприяє підтриманню життєво важливих умов функціонування "соціального організму". Отже, конфліктні процеси, що протікають в окремих частинах суспільства та між ними, за певних обставин сприяють збереженню, зміні та адаптивності системи, іншими словами, постійному пристосуванню її до умов, що змінюються, сприяють життєздатності й стійкості інституціоналізованих зразків соціальної організації. За аргументами Л. Козера, конфлікт може сприяти чіткішому розмежуванню групових інтересів, централізації прийняття рішень, зміцненню ідеологічної єдності, підсиленню соціального контролю.

Водночас у теоретичній конструкції американського конфліктолога залишилися відкритими ряд питань. Насамперед ідеться про саме визначення конфлікту. У Л. Козера конфлікт означає будь-яке зіткнення інтересів, де присутній елемент суперечності, - від родинних чвар до міждержавних протистоянь. Не встановлена міра, критерій конфліктності, немає повної ясності щодо причин та усіх функцій конфлікту. Не з'ясовані також рівень абстрактності понять теорії конфлікту, можливості формулювання загальних, універсальних закономірностей у конфліктних процесах, не розроблена методологія концептуалізації "середнього рівня" для специфічних типів конфлікту тощо. Все це завдання подальшого розвитку конфліктології, які лише поставлені в концепції Л. Козера. Зазначимо, й те, що американський теоретик висвічує ті сторони соціального світу, у яких конфлікт сприяє інституціоналізації й інтеграції, та обходить потенційні дисфункціональні наслідки конфлікту. Певною мірою йому притаманна така сама однобічність, у якій він звинувачував Парсонса, хоч не важко помітити, що конфліктна версія соціальної системи у козерівській інтерпретації за своїми висновками мало відрізняється від парсонсівської моделі. Вона базується на тому ж функціоналістському підході, запозичує нормативні елементи функціоналізму та, відштовхуючись "від супротивного", підводить до тих же висновків відносно механізмів саморегуляції "соціального організму".

Конструктивність критичного підходу до соціологічного відображення реальності була закладена Л. Козером у визначення ним своїх теоретичних завдань. Це зумовило його авторитет в усіх прибічників інших течій в соціології США. Як зазначав Л. Козер, він був "офіційною опозицією" академічної соціології.

Л. Козер займав у структурі соціології США 60 - 70-х років особливе місце. Він виступав представником двох супротивних тенденцій у соціологічному мисленні тих років: позитивістської, функціоналістсько-апологетичної, і гуманістичної, критичної. Він був свого роду містком між консерваторами і радикалами в соціології, які однаково могли б вважати його своїм прихильником.

Це добре видно на прикладі ставлення теоретика до відомої дилеми соціальної науки: чи є її метою опис механізмів соціального життя, які мають використовуватися "соціальними інженерами" задля закріплення і репродукції існуючих форм влади й домінації, існуючих моделей і зразків соціальних взаємин та інститутів тощо, чи її завдання - соціальний критицизм, критичний аналіз функціонуючої системи, виявлення її хиб, соціальне просвітництво, розуміння того, як соціальні взаємини і інститути утворюються, функціонують, та можуть бути змінені і т. ін., інакше кажучи, постійна критична перевірка відповідності суспільної практики тим ідеалам (насамперед, гуманістичним), досягнення яких ставиться як мета суспільного розвитку. Л. Козер як гуманістично мислячий соціолог, ймовірно, схиляється до другого варіанту, хоча за теоретико-методологічними засадами його концепції його можна віднести до позитивістського, ліберально-апологетичного напряму. Він водночас виступає у двох іпостасях: і як "позитивний функціоналіст","конструктивний конфліктолог", орієнтований на вдосконалення суспільних механізмів та підтримання "у робочому стані" суспільного організму, і як критично налаштований аналітик, котрий доводить незрілість соціальних змін, необхідність врахування протиріч і незгод серед суспільних груп і котрий націлений на розкриття діючих сил соціальної динаміки й громадського прогресу. Показовим у цьому плані є його тлумачення ролі й значення незгоди, "різнобачення", що виявляється у суспільній свідомості, й особливо в межах однієї наукової дисципліни - соціології.

3. Становлення конфліктології

В 1950р. в американському соціологічному журналі з’являється стаття Дж. Бернард “Де сучасна соціологія конфлікту?", в якій аналізуються причини відсутності прогресу в цій області і причини пренебр. вивчення конфліктів. На думку автора, суспільство не бажає визнавати факт існування деяких конфліктів. Крім того, деякі впливові організації не зацікавлені в розвитку вивчення конфліктів, тому що вивчення конфліктів “роззброює” конфліктуючі сторони. В якості ще одного пояснення слабкої вивченості конфліктів приводиться сообр. що той хто вивчає конфлікти, невольно захищає і одобрює його.

Вже через десятиліття (після публікації статті Дж. Бернард) фактично починає формуватись наука конфлікологія, сочет. як концептуальні і методологічні підходи до вивчення і опису конфліктних явищ різного роду, так і практику роботи з ними. Найбільш інтенсивний період розвитку досліджень в області конфліктів припадає на другу половину 50-х - початок 60-х років.

Первонач. конфліктологія формується як область пошуку запобігання конфліктів та їх послаблення. Розвиток конфліктології характеризується поступовим переходом від теоретичного опису до практики керування конфліктами. Аналіз сучасного стану конфліктології дозволяє зробити висновок про домінуючий розвиток саме практичних підходів. З одного боку це можливо пов’язано з деякими теоретичними невдачами. Так, не вдались спроби побудувати єдину концептуальну схему опису всіх видів конфліктів, створити загальну теорію конфлікту, побудувати єдину універсальну типологію конфліктів. Такого роду побудови існують, але вони змушено наділені тим ступенем абстракції, яка перешкоджає їх практичному вжитку до вирішення задач прогнозування і регулювання конфліктів.

З іншого боку, і інтерес до конфліктів в більшій мірі зміщується якраз до проблем їх регулювання і практичної роботи з ними. Дж. Бертон, один з ведучих дослідників в області конфлікту, підкреслює, що академічні розробки в області теорії конфлікту традиційно обмежувались створенням “пояснюючих" концепцій, т. б. пошуком витоків конфліктних ситуацій. В останні десятиліття все більшу цікавість викликають методи запобігання та аналітичного вирішення конфліктних ситуацій. На думку Дж. Бертона, основне завдання саме в переході до створення теорії і “техніки” вирішення конфліктів.

Ця прагматична переорієнтація фактично визначила характер конфліктології, яка приділяє основну увагу практиці вирішення конфліктів. Цікавість до цього сьогодні розвивається в різних направленнях науки і суспільного життя (міжнародні відносини, юридична, соціальна, психологічна практика та ін.) Спочатку конфліктології приписувався міждисциплінарний статус, оскільки припускається що вона об’єднує зусилля різних областей знання. Разом з тим Бертон наголошує на “адисціплінарному" характері сфери досліджень, пов’язаних з попередженням конфліктів, їхнім керуванням та вирішенням, і не визнає ніякого розмежування знань.

Особливу позицію по відношенню до конфліктів займає відомий французький соціолог Ален Турен. Одна з його праць “Возвращение человека действующего”, написана на початку 80-х років. Ця праця цікава тим, що автор виступає з різкою критикою класичної соціології, прихильною до структурного функціоналізму і еволюціонізму, вважає, що в умовах переходу до індустріального суспільства потрібно орієнтуватись на інше - на соціологію дії, активізацію суспільства як діючої особи, здатність суспільства до самоконструювання через конфлікти і суспільні рухи.

“Конфлікт, - вважає соціолог, - має значення і підтверджує себе в якості реального суспільного конфлікту тільки в тій мірі, в якій діючі особи, кожен зі своєї сторони, прагнуть керувати областю своєї взаємодії”. І додає: конфлікт не означає ні протиріччя, ні бунту. а є соціальною формою самовиробництва суспільства; конфлікт не пов’язаний ні з одною формою соціальної дійсності, він всюди і повинен визнаватись у всіх областях суспільного життя.

Сукупність оригінальних ідей, викладених Туреном, можна з деякою долею умовності охарактеризувати як концепцію всезагальності соціального конфлікту, притаманного постіндустріальному суспільству.

Загальна теорія конфлікту розробляється також американським соціологом Кеннетом Боулдінгом , який написав працю "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963). Він констатує, що в сучасних суспільствах можливе та необхідне регулювання соціальних конфліктів. Так, К. Боулдінг вважає, що конфлікт є невід’ємним атрибутом суспільного життя. Уявлення про сутність соціальних конфліктів дозволяє суспільству контролювати і керувати ними, а також передбачати їх наслідки.

На думку К . Боулдінга, конфлікт - це ситуація, у якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє відношення до нього. І тоді вони свідомо організуються, а також виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.

Таким чином, за останнє століття початкова точка зору на конфлікти як на негативне явище, яке потребує придушення і ліквідації еволюціонувала до характерного для сучасної соціології поняття конфлікту в якості невідривного елементу суспільного життя, який має в тому числі і позитивні функції. Акцент був перенесений на регулювання конфліктних явищ, яке дозволяє мінімізувати негативні наслідки, і більш того, використовувати позитивний ефект з конфліктного процесу.

Висновки

Основні зміни в парадигмі дослідження конфліктів, які вплинули на відношення до конфліктів і практику роботи з ними, можуть бути сформульовані в кількох простих тезисах:

Конфлікт - це розповсюджена риса соціальних систем, він неминучий і невідворотний, а тому повинен роздивлятись як природний фрагмент людського життя. Конфлікт повинен бути прийнятий як одна з форм нормальної людської взаємодії. Хоча конфлікт і не найкраща форма людської взаємодії, митне та господарське право повинні припинити сприймати його як патологію і аномалію. Конфлікт - це нормально.

Конфлікт не обов’язково і не завжди приводить до руйнування. Напроти, це один з головних процесів, який служить збереженню цілого. При деяких умовах навіть відкриті конфлікти можуть сприяти збереженню життєздатності і стійкості соціального цілого. Конфлікт не слід сприймати як однозначно деструктивне явище і також однозначно оцінювати.

Перші описи конфліктної проблематики в філософсько-соціологічній традиції було пов’язано з розглядом процесів боротьби в людському суспільстві, який знайшов найбільш повне вираження в школі соціал-дарвінізма. Конфлікт ототожнювався з боротьбою яка розглядалась. як форма (часто основна) соціальної взаємодії.

Перші уявлення соціологів про відносно стабільну і інтегровану природу стійкості суспільства виразились в функціональній моделі її опису. Теза про функціональну єдність, гармонічну відповідність і внутрішню єдність різних частин соціальної системи, приводив до трактування конфліктів як патології в функціонування суспільства, як аномалії, яка повинна бути виключена з життя суспільства.

На противагу “теорії рівноваги" була сформульована “теорія конфлікту”, заснована на ідеї постійної зміни суспільства. Ціннісна перевага “моделі порядку" стримувала розвиток і прийняття “конфліктної моделі”.

Основи теорії конфлікту і наступного формування соціології конфлікту були закладені Марксом і Зіммелем, авторами систематичних описів процесів боротьби і конфлікту в суспільстві. Праці Маркса досліджували діалектику розвитку суспільства і закономірного виникнення конфліктів. Зіммель сформулював уявлення про позитивні функції конфлікту, заклав основі конфліктного функціоналізму.

Продовженням дослідів Маркса і Зіммеля і концептуальною основою сучасної парадигми конфлікту стали праці Дарендорфа і Козера. В їхньому трактуванні конфлікт набуває більш конкретного опису, конкретну феноменологію; його існування в соціальному просторі встроювався в більш строгі рамки. Праці Дарендорфа і Козера стали незапаречною основою сучасної конфлітології, яка здійснила перехід від теоретичного опису конфлікту до практичної роботи з ним.

Теоретичне визнання конфлікту в якості закономірної характеристики соціальних систем дозволило перейти до більш глибоких його досліджень і вирішенню задач керування конфліктними явищами. В 50-60-ті роки починається оформлення конфліктології як особливої міждисциплінарної області, яка об’єднує теоретичні, методологічні і методичні підходи опису, вивчення і розвитку практики роботи з конфліктними явищами різного роду, які виникають в різних областях людської взаємодії.

Сучасна конфліктологія виходить з принципів визнання конфлікту в якості закономірної і природної характеристики соціальних відносин, можливості протікання конфліктів в різних, в тому числі і конструктивних формах, утвердження принципіальної можливості керування конфліктами.

Список використаної літератури

1. Ануфриева Н.М., Зелинская Н.Т., Зелинский Н.Е. Социальная психология.К., 2003.

2. Бандурка А.М., В.А. Друзь. Конфликтологія - Харьков, 1997.

3. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія. - К., 2002.

4. Городяненко В.Г. Соціологія: навчальний посібник. - К., 2005.

5. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.К., 2004.

6. Макєєв С.О. Соціологія: навчальний посібник. - К., 2003.

7. Пірен Т.Н. Конфліктологія. - К., 2003.

8. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К., 1995.

9. Советский энциклопедический словарь. - М., 1988.

10. Сурмин Ю.П. Теория систем и системный анализ. - К., 2003.

11. Українська радянська енциклопедія, том 5. - К., 1980.

12. Щекин Г.В. Социальная теорія и кадровая политика. - К. 2000.

13. Ложкин Г.В. Практическая психология конфликта. - К., 2002.

14. Гришина Н.В. Психилогия конфликта. - С. - П., Москва-Харьков-Минск, 2000.

15. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління. - К., 2205.

16. Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфліктология. - М., Инфра-М, 2000.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:28:35 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:04:34 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Аналіз теорії конфлікту

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150887)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru