Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Законодавчий процес в Україні

Название: Законодавчий процес в Україні
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 12:27:21 05 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 4211 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1. Поняття законодавчого процесу та його стадії в Україні

2. Характеристика стадій законодавчого процесу в Україні

3. Особливості законодавчого процесу в Верховній Раді України

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Регламент

Вступ

Конституцiя України закрiпила здiйснення державної влади на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу i судову (ст.6). Це загальне положення, що втiлюється нормою-принципом, враховується i вiддзеркалюється у нормативному визначеннi Конституцiєю Верховної Ради України, яка констатується єдиним органом законодавчої влади в Українi - парламентом (ст.75). Сам факт закрiплення конституцiйного поняття Верховної Ради має велике позитивне значення, є реальним проявом переваги Конституцiї України, як i низки конституцiй iнших країн СНД, над основними законами захiдних держав, де аналогiчна дефiнiцiя здебiльшого не формулюється.

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Актуальність теми дослідження . Проголошення Україною своєї незалежності, конституційне закріплення її статусу як соціальної, демократичної, правової держави, визначення стратегічного курсу на входження до Євросоюзу обумовило об'єктивну необхідність вдосконалення національної системи законодавства, здатної забезпечити життєдіяльність нашої країни в сучасних демократичних формах. Сприяти досягненню зазначених перетворень, глибинних за своєю сутністю, покликана законотворчість як складний і багатогранний процес, як цілеспрямована поступова діяльність, що має своєю метою врегулювання суспільних відносин шляхом пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, створення законів, системи законодавства в цілому.

Мета та завдання дослідження . Метою роботи є аналіз сутності законотворчого процесу як системи, закономірностей його розвитку, шляхів вдосконалення, нормативно-правового, організаційного та наукового забезпечення.

Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання :

дослідити сучасний стан законотворчого процесу в Україні, його наукове, нормативно-правове та організаційне забезпечення, тенденції розвитку;

виявити фактори, що сприяють забезпеченню системності, ціледосягання, стабільності та демократичності законотворчого процесу;

сформулювати пропозиції щодо системного вдосконалення законотворчого процесу в Україні.

Об'єктом дослідження є законотворчий процес як цілісність в єдності його основних складових.

Предметом дослідження є процес здійснення та вдосконалення законотворчості як системного цілого.

1. Поняття законодавчого процесу та його стадії в Україні

Ефективність законодавчого процесу залежить від досконалості його організаційних форм, чіткої визначеності їх змістовної сторони та складу, відпрацьованості інших елементів.

Організаційна сторона законодавчого процесу всебічно досліджувалася вченими-правниками. Вони визначають складові законодавчого процесу як стадії, етапи, інші розбивають стадії на етапи, або навпаки - етапи на стадії. Наприклад, С.С. Алексєєв, А.С. Піголкін законодавчий процес розділяють на стадії, В.М. Горшнев - на етапи. Визначається різна кількість стадій та етапів, як правило, їх виокремлюють три або чотири. Фактично не розглядаються поняття обговорення як стадія законодавчого процесу. На думку автора, підставою цього є наявна законодавча практика, а саме - недостатня продуктивність постатейного обговорення законів у режимі пленарного засідання, прийняття більшості законів взагалі без фактичного постатейного обговорення і голосування та інші недоліки регламентної законодавчої процедури [17].

Звідси, розглядаючи технологію прийняття законів вчені роблять спробу проаналізувати їх ефективність, виявити можливі нераціональні елементи та запропонувати напрямки вдосконалення.

Перш за все, слід відмітити, що кількісний склад етапів (стадій) залежить від того, як широко розглядається їх змістовна сторона і яким є комплекс законодавчих правовідносин на тій чи іншій стадії законодавчого процесу.

Етап тлумачиться енциклопедичним словником як частина шляху дистанції, відрізок часу, що характеризується якісними змінами, подіями; стадія процесу. Стадія - певний етап, ступінь, період в розвитку чогось, що має свої якісні особливості. Тобто, з однієї сторони, ці терміни використовуються як синоніми. В такому ж контексті про етапи (стадії) законодавчого процесу вказується в проекті Закону України “Про закони і законодавчу діяльність” [8].

Законодавчий процес в своїй організаційній формі, відмічає більшість правників, в основному відповідає стадіям правотворчості, але в силу особливого місця законів в системі нормативно-правових актів має свою специфіку і конституційно закріплений. Традиційним є наступне розуміння стадій законодавчого процесу:

1) законодавча ініціатива;

2) обговорення законопроекту;

3) прийняття закону та оприлюднення закону.

Кожна із зазначених стадій законодавчого процесу відносно самостійна і має свою специфіку, свій статус. Разом вони утворюють законодавчий процес, що відображає процедурні правила і норми проходження законопроекту у Верховній Раді України. Досвід зарубіжної парламентської практики свідчить, що зазначені стадії законодавчого процесу мають місце в парламентах всіх держав світу.

Процедура законодавчого процесу в Україні регулюється Регламентом Верховної Ради України, який є основним документом, що визначає організаційну структуру та роботу парламенту; встановлює юридично обов’язкові для всіх учасників цього процесу нормативні правила. Аналіз станів (стадій) у діючому Регламенті Верховної Ради, аналогічних проектах нормативних документів, юридичної літератури дозволяє виявити як напрацювання у цій сфері, так і проблеми.

Під правом законодавчої ініціативи прийнято розуміти юридично передбачену можливість державних органів і депутатів вносити у парламент проекти законів. Право законодавчої ініціативи реалізується її суб’єктами у формі внесення: проекту нового закону про зміни чи доповнення до чинного закону або про його скасування; обґрунтованої пропозиції про необхідність прийняття нового закону; пропозицій та поправок до документа законодавчої ініціативи, що розглядається Верховною Радою України. А також право законодавчої ініціативи включає в себе: право виступу у комітетах та на пленарному засіданні Верховної Ради України; право на відкликання законопроекту.

Право законодавчої ініціативи не загальним, воно не належить всім без виключення суб’єктам - громадянам, державним органам чи громадським організаціям. Кожна держава у залежності від її природи та призначення, по своєму вирішує питання про суб’єкти права законодавчої ініціативи, їх коло є різним в країнах світу і визначається, частіше всього, конституціями. В Російській федерації, наприклад, нараховується за підрахунками В.Ю. Рагозіна, 723 суб’єкта законодавчої ініціативи [13].

В Україні суб’єкти законодавчого процесу конституційно визначені. Ними є суб’єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади, а у разі затвердження (прийняття) закону всеукраїнським референдумом - Український народ.

Коло суб’єктів законодавчої ініціативи з числа органів державної влади зазначено Конституцією і перелік є вичерпний. Згідно ст.93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному Банку України. Це право належить також Українському народу відповідно до ст.5, 72 Конституції України.

Слід відмітити, що коло суб’єктів законодавчої ініціативи, зазначених Конституцією України 1996 р., різко скорочено порівняно з аналогічними за Конституцією 1978 р. УРСР. В юридичній літературі є лише окремі пояснення щодо цього. Вказується, наприклад, що законодавчий орган не спроможний розглядати як законопроектні, пропозиції про удосконалення законодавства, що можуть надходити від різних осіб, коло яких взагалі складно окреслити. Конституцією України 1996р. визначені як суб’єкти законодавчої ініціативи, ті суб’єкти, які безпосередньо пов’язані із вирішення найважливіших загальнодержавних питань.

Самостійною стадією прийняття нормативного акту є стадія обговорення законопроекту. Більшість дослідників її називають центральною, так як саме в її межах забезпечується безпосередня підготовка до прийняття рішення щодо проекту нормативного акту. Стадії обговорення законопроектів приділено найбільшу увагу в нормативно-правових актах як чинних так і проектах регламентів Верховної Ради України, а також в юридичній літературі. Стадія обговорення законопроекту передбачає три читання, у межах яких здійснюються наступні юридичні дії: представлення законопроекту, запитання до відповідачів та співдоповідачів, обговорення законопроекту, прийняття рішення.

Щодо врахування поправок до законопроекту існує певна проблема. Як відомо, Регламент передбачає, що пропозиції вносяться лише ті, які запропоновані народними депутатами, постійними комітетами, а також правка юридичного та Редакційно-видавничого відділу Секретаріату Верховної Ради. У той же час, цілком слушні пропозиції юридичного відділу не стають предметом законодавчих пропозицій, обговорення депутатів і окремі положення, на погляд М.О. Тепляка, які потребують вдосконалення, так і залишаються в тексті закону. А потім недоліки цих положень стають основою для накладання вето Президентом [8].

Після стадії „обговорення законопроекту" відповідно до глави 6.10. Регламенту Верховної Ради України йде стадія опублікування і введення в дію закону. За юридичними наслідками ця стадія є однією з найбільш вагомих та напружених і в зв’язку з цим звернемо увагу на наступне формулювання ст.94 Конституції України “якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений”. У тому разі, коли Президент не погоджується із законопроектом, він має прав на вето. Практика показує, що глава держави подає вето з різних підстав: частіше всього у разі невідповідності норм законопроекту Конституції України; у разі невідповідності іншим нормативним актам, з якими даний законопроект регулює однорідну сферу суспільних відносин.

Аналіз світової законодавчої практики свідчить, що повернення главою держави закону до парламенту зустрічається в поодиноких випадках, в Україні - це часта практика.10 відсотків прийнятих законів парламентом розглядаються повторно, а то й тричі.

У правовій науці висловлюється вірна точка зору щодо того, що опублікування закону юридичним наслідком має вступ його в силу, набрання ним чинності. Варто підкреслити, що вступ прийнятого акту в силу свідчить про початок офіційних дій юридичних норм, що містяться в цьому акті, мова вже не йде про дії законодавця, а лише про юридичний наслідок опублікування акту [3].

Підводячи підсумок, слід зазначити, що кожна стадія законодавчого процесу характеризується комплексом різних за змістом правових та організаційних правотворчих відносин. Зміст кожної окремої стадії обумовлюється відповідною правотворчою діяльністю: з розробки та подання законодавчої ініціативи, наукової експертизи законопроектів, їх обговорення тощо. Сукупність стадій представляє собою регламентовану за допомогою процесуальних норм процедуру підготовки і видання (зміни, припинення чинності) правових норм.

Таким чином, стадія законодавчого процесу - це певна організаційно правова форма діяльності правомочних суб’єктів, уповноважених брати участь у законодавчому процесі, і взаємовідносин між ними з відповідними до змісту цієї діяльності юридичними результатами.

2. Характеристика стадій законодавчого процесу в Україні

Стадіями законодавчого процесу є: а) законодавча ініціатива; б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України; в) розгляд проекту закону Верховною Радою України; г) прийняття та введення в дію закону; д) підписання прийнятого Верховною Радою України закону Президентом України; е) набрання чинності законом.

Перша стадія законодавчого процесу - законодавча ініціатива, зводиться до внесення на розгляд Верховної ради законопроекту. Право на здійснення такого роду дій іменується правом законодавчої ініціативи. Згідно Конституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові України, ВР, депутатам Верховної Ради, Урядові України, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів України. Це право належить також Конституційному судові України, Верховному Судові України і Вищому Арбітражному Судові України із питань їхнього ведення.

Законодавча ініціатива - це звернення суб'єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України. Законодавча ініціатива підлягає обов`язковій реєстрації у Верховній Раді України і прийняттю її до розгляду [7].

Підготовка проекту закону до розгляду його ВРУ. Розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Порядок розробки проектів законів визначається Положенням про порядок розробки проектів законів. Розробка законопроекту про державний бюджет є обов'язком Уряду України, передбаченим законом, і здійснюється ним за правом. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону (його структурної частини) постійній або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради, а також Уряду. Фінансування розробки проекту закону, дорученої Верховною Радою, здійснюється за рахунок державного бюджету. Розробку проекту закону (його структурної частини) на договірній основі замовляє Президія Верховної Ради за рахунок кошторису витрат Верховної Ради, про що повідомляється на пленарному засіданні. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи. Законопроекти повинні бути оформлені відповідно до вимог глави 6.2 Регламенту Верховної та Положення про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені за дорученням або на замовлення Верховної Ради, а також ті, що вносяться Президентом України або Урядом, повинні супроводжуватися пояснювальною запискою, виконаною в повному обсязі згідно з Положенням про порядок розробки проектів законів. До доручення чи замовлення Верховної Ради на розробку проекту закону (його структурної частини) додаються:

1) завдання на розробку проекту закону (його структурної частини); рішення Верховної Ради з питань, зазначених у ст.6.4.4, якщо таке є;

2) законодавча пропозиція, за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про необхідність розробки проекту закону;

3) стенографічні бюлетені засідань Верховної Ради, на яких розглядалася законодавча пропозиція про необхідність розробки проекту закону;

4) інші документи щодо розроблюваного законопроекту (його структурної частини) [8].

Голова Верховної Ради попереднього скликання подає новообраній Верховній Раді перелік питань порядку денного, розгляд яких не було завершено прийняттям остаточного рішення щодо них на останній сесії Верховної Ради попереднього скликання. До переліку додаються пояснювальна записка з даними про виконану роботу щодо підготовки та розгляду цих питань, а також справи з незавершених законопроектів (ст.6.7.7). Законодавчі пропозиції і законопроекти, не прийняті Верховною Радою попереднього скликання в першому читанні, вважаються відкликаними. Прийняті Верховною Радою України попереднього скликання в першому чи подальшому читанні законопроекти, щодо яких не прийнято рішення про введення їх в дію, підлягають подальшому розгляду за процедурою підготовки і розгляду до другого читання, встановленої Регламентом Верховної Ради. Якщо депутатська пропозиція підписана кількома депутатами, ініціатором її внесення вважається той, підпис якого стоїть першим; у разі, коли ініціатор внесення відкликає цю пропозицію, ініціатором її внесення вважається той, чий підпис є наступним. В одній депутатській пропозиції не можуть міститися пропозиції з різних питань порядку денного або з різних законопроектів. Законодавча пропозиція повинна містити проект рішення Верховної Ради, який пропонується Верховній Раді для прийняття. Пропозиції, внесені на ім'я комісії Верховної Ради, опрацьовуються нею в ході підготовки відповідних документів і на розгляд Верховної Ради можуть не подаватися. Це положення також поширюється на висновки, аналогічно внесені іншими комісіями Верховної Ради. Питання, пропозиції, резолюції, додаткові статті чи пункти, поправки, що вносяться у порядку законодавчої ініціативи для голосування, вносяться в письмовій формі в такій редакції, щоб щодо них можна було відповісти "так" або "ні"; при цьому ініціатор повинен уникати наявності в формулюванні кількох заперечень, підходів від негативного чи зворотнього, які б ускладнювали однозначне розуміння того, що ставиться на голосування і за що має голосувати депутат. Внесений на голосування текст може супроводжуватися стислим обгрунтуванням (його зачитування не може перевищувати 1/3 часу для відповідного виступу, визначеного в ч.1 ст.3.3.1) [3]. Проект документа, внесений в порядку законодавчої ініціативи та поширений серед депутатів, крім його назви, на титульному та наступних аркушах повинен містити відомості про:

1) назву органу, до якого він вноситься;

2) дату та ініціатора внесення і його підпис (підпис вимагається при внесенні на перше читання);

3) реєстраційний номер справи законопроекту (ст.6.7.7) та редакцію проекту документа;

4) дату роздачі або розсилки депутатам;

5) дати і перелік стадій опрацювання та розгляду, які пройшов поданий проект документа, текст останнього рішення Верховної Ради щодо нього, а також текст рішення, прийнятого відповідно до положень ст.3.5.6, якщо таке є;

6) перелік комісій Верховної Ради, яким доручено роботу по підготовці цього документа, із зазначенням головної комісії, а також тих, які подали в письмовій формі свої висновки щодо поданої редакції документа;

7) прізвище і посаду визначеного головною комісією доповідача (співдоповідача);

8) перелік законодавчих актів, на які є посилання в тексті проекту документа із зазначенням номерів статей чи пунктів, в яких міститься таке посилання;

9) авторів, які розробили внесений в порядку законодавчої ініціативи чи за підтримкою законопроект або його структурні частини (вимагається при внесенні на перше читання);

10) перелік додатків до проекту документа із зазначенням кількості аркушів кожного;

11) зміст документа, що містить назви частин, розділів, глав або, у разі їх відсутності, - назви статей (вимагається при внесенні на перше і третє читання). Законодавчі пропозиції реєструються в Секретаріаті Верховної Ради. Пропозиції, поправки, зауваження до законопроекту передаються до Секретаріату Верховної Ради або безпосередньо до комісії Верховної Ради, визначеної головною з цього законопроекту. Про відкликання законодавчої пропозиції чи законопроекту оголошується на засіданні Верховної Ради [8].

Після поширення серед депутатів законопроекту, підготовленого головною комісією, у шестиденний термін можуть вноситися: пропозиції і поправки до нових текстів, які виникли в ході доопрацювання законопроекту до цього читання; поправки до поправок; пропозиції і поправки, запропоновані головною комісією з цього законопроекту; пропозиції і поправки, запропоновані Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій); пропозиції про неприйнятність, преюдиціальні та відкладальні питання.

Розгляд проекту закону ВРУ. Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях, які проводяться згідно з правилами, встановленими розділом 3 цього Регламенту, з урахуванням особливостей, викладених у розділі 6. Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та в цілому (розгляд в трьох читаннях). За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про: відхилення законопроекту; передачу законопроекту на доопрацювання з встановленням строку доопрацювання і повторне подання його на перше читання; опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання; прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комісіям підготувати законопроект на друге читання [10].

Після введення закону в дію Секретаріат Верховної Ради за допомогою відповідної постійної комісії Верховної Ради веде справу закону, яка включає:

1) прийнятий Верховною Радою чи за наслідками референдуму текст закону;

2) розроблений Урядом і схвалений Верховною Радою план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення прийнятого закону в дію та його дотримання, а також повідомлення Уряду Верховній Раді та її Президії про хід виконання цього плану;

3) перелік і тексти офіційно виданих документів Президентом України, Урядом, міністерствами, іншими центральними органами державної влади у зв'язку з введенням в дію цього закону;

4) повідомлення Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Міністерства юстиції України, Генерального прокурора України, інших центральних органів державної влади та їх посадових осіб про дотримання прийнятого закону, а також їх пропозиції щодо підвищення ефективності дії цього закону, якщо такі є;

5) документи, пов'язані з тлумаченням, зміною, доповненням, скасуванням цього закону Верховною Радою та відповідні остаточні редакції тексту закону;

6) рішення Конституційного Суду України щодо цього закону та відповідні рішення Верховної Ради, якщо такі є. Справа закону включає остаточні редакції прийнятих Верховною Радою актів щодо цього закону. Проекти цих актів та інші документи, пов'язані з розробкою і розглядом цих проектів, включаються до справи законопроекту.

Внесення змін і доповнень, скасування законів. Внесення змін і доповнень до закону здійснюється шляхом прийняття відповідного закону за процедурою трьох читань. Зміни і доповнення вносяться до закону, а не до закону про внесення змін і доповнень до нього. Рішення щодо пропозицій, які стосуються скасування закону, внесення до нього змін і доповнень, приймаються більшістю голосів депутатів. Обговорення цих пропозицій може проводитися за скороченою процедурою, за винятком випадків скасування, внесення змін і доповнень до Конституції або конституційних законів, коли обговорення проводиться в повному обсязі. Скасування закону здійснюється голосуванням щодо нього в цілому. Зміни і доповнення до закону можуть вноситися шляхом вилучення або доповнення його структурних частин, прийняття поправок або викладення тексту закону в новій редакції. Прийняття Верховною Радою закону в цілому в новій редакції і введення його в дію скасовує раніше прийнятий закон. У разі, коли пропозиція або поправка, яка вноситься до тексту закону, відхиляється за наслідками голосування Верховної Ради, попередня редакція закону залишається без зміни. Закон про державний бюджет підлягає голосуванню в цілому, якщо внаслідок внесених до нього змін чи доповнень зменшується сума надходжень до державного бюджету або зростає сума видатків з нього. Закон або постанова Верховної Ради про порядок введення в дію закону про внесення змін чи доповнень до закону або про його скасування повинні містити положення про правові наслідки для суб'єктів правовідносин, які настануть у зв'язку з внесенням до чинного закону змін, доповнень або його скасуванням. Верховна Рада здійснює тлумачення чинних законів, їх окремих положень, яке має нормативний характер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймає постанову. Тлумачення закону не повинно суперечити самому закону, іншим чинним законам і не повинно створювати нові правовідносини. Тлумачення договорів між державами здійснюється згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року [9].

Прийняття та введення в дію закону. Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони (разом з законами або постановами Верховної Ради про порядок введення їх в дію) передаються на підпис Президенту України.

Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст.92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються також територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них [7].

Крім нього, виключно законами встановлюються: державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри й часу, порядок встановлення державних стандартів.

3. Особливості законодавчого процесу в Верховній Раді України

Юридична революція виявила численні реальні та потенційні суперечності в національній правовій системі, організації публічної влади в Україні на всіх рівнях. З'ясувалося, що правовий механізм здійснення публічної влади може бути заблокований деструктивними антиправовими діями окремих ланок влади й при цьому правова система автоматично не відновлює режим законності. Так, глава держави може просто не брати на підпис ухвалені парламентом закони, а змусити його зробити це немає юридичних важелів. Конституційний Суд жодними юридичними засобами не примусити оперативно й за законом розглядати нагальні правові питання, зокрема стосовно неконституційних блокувальних актів глави держави або парламенту. Будь-який місцевий суд може своїм рішенням заблокувати введення в дію закону чи взагалі зупинити законодавчий процес або поставити поза законом акти глави держави, наприклад, про звільнення тих-таки суддів Конституційного Суду.

В окремі моменти взагалі зникає правова визначеність юридично значущих фактів, і вже ніхто толком не може відповісти, чи є орган влади повноважним приймати рішення в межах своєї компетенції. Навіть радикальний шлях врегулювання конфлікту між главою держави й парламентом через всеукраїнський референдум або позачергові вибори цих органів виявляється юридично нездійсненним без внесення відповідних змін до Конституції, які, у свою чергу, неможливо примусово забезпечити існуючими юридичними засобами. Утворилося антиправове зачароване коло [13].

Отже, практика переконує в тому, що витоки політико-правової конфліктності необхідно шукати в недосконалості, потворності інституту публічної влади, через який, по суті, блокується реалізація принципу народовладдя (оскільки не діє демократичний механізм здійснення влади народу як безпосередньо, так і через державу та місцеве самоврядування). Недосконалість механізмів виборів і референдуму, конфліктна практика формування державної влади і, як наслідок, внутрішньо суперечлива конституційно-правова модель її організації і недотримання правової форми її здійснення, спотвореність і немічність місцевого самоврядування - незаперечне підтвердження такої характеристики публічної влади в Україні.

Тож перший принциповий висновок полягає в тому, що найактуальнішою політико-правовою проблемою в Україні стала проблема формування ефективної установчої влади.

Звичайно, є багато чинників, які впливають на розв'язання проблеми формування установчої влади та правового забезпечення її реалізації, однак серед них безпосередньо визначальним стає законодавчий процес, у якому виробляються правові основи національного законодавства - законодавчі акти, що закріплюють юридичний механізм організації влади та порядок її здійснення.

Саме законодавчий процес є концентрованим виявленням усіх інших чинників (політичних, економічних, соціальних, ідеологічних, культурних, міжнародних тощо), від яких залежить якість правотворчості. Якщо в кінцевому підсумку вдосконалення законодавчої бази потребує підвищення рівня одночасно всіх таких чинників, то при цьому законодавчий процес відіграє узагальнюючу, орієнтуючу роль, бо щодо нього інші чинники мають значення передумов. Тільки системно змінюючи політичні, управлінські, економічні та інші відносини в контексті законодавчого процесу, реформуючи водночас цей процес, можна досягти цілеспрямованого впливу на поліпшення якості законів як продукту законодавчого процесу [7].

Цей принциповий висновок - теоретична складова розроблення нашою юридичною наукою теорії законодавчого процесу. Можна впевнено стверджувати, що вітчизняна юридична наука має в розпорядженні необхідний методологічний інструментарій для вирішення актуальних прикладних завдань реального законодавчого процесу в Україні.

Насамперед нагадаємо, що сучасний законодавчий процес в Україні відбувається у формі конституційного та ординарного (парламентського) процесів. Внесення змін до Конституції у грудні 2004 року - лише незавершений фрагмент конституційного процесу, що триває [2].

Передусім у рамках конституційного процесу здійснюється законодавче забезпечення формування установчої влади. Тому головне завдання конституційного процесу в Україні полягає, не у виробленні нової редакції Конституції України (до чого схиляється юридична думка останнім часом), а насамперед у розробленні та прийнятті конституційного закону "Про установчу владу в Україні".

По суті, йдеться про формування правових передумов для наступного вироблення та ухвалення нової редакції Конституції України. Очевидно, що на існуючих конституційно-правових засадах підготувати та прийняти оптимальний варіант нової редакції Конституції довгострокової дії неможливо, бо ці засади ґрунтуються на хибній основі компромісу між парламентом і Президентом щодо поділу влади.

Закон "Про установчу владу в Україні" повинен визначити принципові положення щодо того, який орган (органи) та в який спосіб розроблятиме й ухвалюватиме (затверджуватиме) нову редакцію Конституції, коли і як вона буде введена в дію; які принципові ідеї установчої влади народу як єдиного джерела влади в Україні повинні бути закріплені в новій редакції Конституції, як конкретизувати в ній принцип народовладдя.

Цей закон, звісно, не може бути конкурентом чинної Конституції. Він узагалі має стосуватися лише її майбутньої нової редакції; його положення мають бути відтворені в новій редакції Конституції, а після ухвалення останньої він має бути визнаний таким, що втратив чинність. Себто, цей закон має відіграти роль будівельних риштовань для майбутньої Конституції.

На мій погляд, найоптимальнішим було б ухвалення нової редакції Конституції у двох читаннях (за основу, а після доопрацювання - у цілому) Всеукраїнськими установчими зборами, склад, статус і порядок роботи яких можна було б передбачити в законі "Про установчу владу в Україні". Вочевидь, у цьому процесі мали б брати участь парламент і глава держави, але, звичайно, не як керівні органи цих зборів, а на проміжних етапах.

Щодо невідкладних завдань конституційного процесу, то тут, звісно, не слід чекати нової редакції Конституції, а варто, на мій погляд, на основі чинної Конституції внести необхідні (тобто реально можливі за цих умов) зміни до тих її статей, які не забезпечують врегулювання юридично конфліктних ситуацій, що ми їх маємо нині. Зокрема, треба змінити порядок формування Конституційного Суду та посилити гарантії його діяльності; удосконалити важелі стримувань і противаг між парламентом і Президентом, найперше в частині здійснення законодавчих повноважень; бодай мінімально уточнити конституційне визначення судоустрою, а також гарантії незалежності суддів і посилення їхньої відповідальності; нарешті, конкретизувати конституційні вимоги до виборчої системи України, зокрема встановивши мажоритарну систему як обов'язкову для формування місцевого самоврядування на базовому рівні, тощо.

Звісно, за нинішніх умов розраховувати на якісне вирішення цих невідкладних завдань не доводиться. Однак внести згадані зміни потрібно, щоб перевірити на практиці запропоновані ідеї до розв'язання юридичних конфліктів і врахувати їхні позитиви та негативи під час підготовки нової редакції Конституції [13].

Очевидно, що основним завданням ординарного (парламентського) законодавчого процесу на найближчий період стає законодавче забезпечення конституційних новацій шляхом прийняття законів щодо виборів, діяльності Верховної Ради, Президента України, уряду, місцевого самоврядування, судоустрою й судочинства тощо.

Разом з тим було б нераціональним відмовлятися від невідкладного запровадження елементів стабілізації законодавчого процесу навіть за цих юридично нестабільних умов. Мається на увазі потребу прийняття такого стратегічного закону, як "Про закони і законодавчу діяльність", законів, що регламентують підзаконну правотворчість, розробку нової в концептуальному плані редакції Регламенту Верховної Ради тощо. Одне слово, треба законодавчо упорядковувати сам законодавчий процес. Без цього ми щоразу стикатимемося із ситуацією, коли на догоду так званим політичним інтересам окремих політичних сил законодавчий процес підпорядковуватимуть під скороминущі потреби, продукуючи черговий правовий брак у вигляді недолугих (як потім з'ясовується) рішень законодавчого й навіть конституційного характеру. Наслідки таких рішень відчувалися не раз [9].

За великим рахунком варто зазначити про необхідність переходу до свідомого управління законодавчим процесом в Україні, проблеми формування комплексної системи управління законодавчим процесом у рамках здійснення широкомасштабної правової реформи, що запропоновано в науковій літературі. Проте головна проблема поточного моменту - відсутність єдиного суб'єкта реформ, єдності державної влади, що перешкоджає здійсненню послідовного реформування політичних і державних інститутів, зокрема удосконалення законодавчого процесу.

Висновки

Таким чином, правотворчість - це специфічна, державно-владна діяльність уповноважених на це суб’єктів по розробленню нових, зміні і відміні старих правових норм, яке здійснюється шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільстві правилам поведінки, або шляхом надання (делегування) громадським організаціям повноважень безпосередньо приймати і видавати нормативні акти з метою встановлення оптимального варіанту правового регулювання суспільних відносин. Як і адміністративний, кримінальний громадянські процеси, правотворчий також носить офіційний характер і починається з того моменту, коли створення нормативного акту опирається на нормативну основу, коли виникають правовідносини, юридичні права і обов’язки.

Із змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.

Підвищення ефективності законодавчої діяльності Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в державі, забезпечення покращення її якості - особливо відповідальний напрямок парламентської реформи в Україні. Досвід роботи Верховної Ради України в умовах незалежності свідчить, що законодавчій діяльності вищого представницького органу не може бути дана однозначна оцінка. Позитивним є те, що значно розширилося коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньо законами, а негативним - що деякі з цих законів досить далекі від досконалості.

Законодавчий процес - це процес прийняття закону, який розпочинається із ініційованої парламентом законодавчої ініціативи або внесення законопроекту до парламенту, охоплює реалізацію законодавчої ініціативи у парламенті і завершується введенням в дію закону.

У зв'язку з цим, особливого значення набуває критичне осмислення проблем прийняття законів, як з точки зору підтримання позитивного досвіду, так і з позиції виправлення недоліків і помилок у законодавчому процесі на всіх його стадіях.

Сьогодні стає дедалі очевидним, що ефективність і дієвість законів залежить від того, наскільки є чіткими та узгодженими норми щодо їх ініціювання, розгляду та затвердження. Звичайно, це повинні бути такі правила, які створені на основі вивчення сучасної технології прийняття законів, врахування передових світових зразків здійснення законодавчої діяльності.

В роботі висвітлені основні стадії законодавчого процесу в Україні. Судячи з того, наскільки недосконалими є закони в Україні, можна зробити висновок, що і сам процес прийняття законів є недосконалим. Можливо це можна пояснити недбалістю та безвідповідальністю тих, що пишуть та приймають закони, а можливо і тим, що наші обранці не мають відповідної освіти та сучасного світогляду.

Список використаної літератури

1. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною радою Української РСР 16 липня 1990 р. - К.: Україна, 1991

2. Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.М. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2003. - 672 с.

3. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - c.272.

4. Конституція України. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV. - К.: Школа, 2006. - 64 с.

5. Коментар до Конституції України: Наук. - поп. вид. - К., 1996. - 427 с.

6. Конституція України - основа подальшого розвитку законодавства: Збірник наукових праць. - К., 1997. - Вип.2. - 207 с.

7. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. - 3-є вид. - К.: Наукова думка, 2002. - 469 с.

8. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії та етапи // Право України. - 1999. - №6. - с.12-17

9. Олійник А. Законотворчий процес - його основні риси і особливості // Право України. - 1998. - № 4. - с.81-83.

10. Перепелюк В. Конституційні процедури. Державно-процесуальне право: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2004. - 312 с. 

11. С.Э. Демський, В.С. Ковальский, А.Н. Колодій Правоведение: Учебник /. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 752 с.

12. Теплюк М., Ющик О. Законодавча ініціатива та її реалізація в законодавчому процесі // Віче. - 1995. - №7. - с.3-10.

13. Ющик О. Юридична революція. - Юридичний вісник України. - 2007. - №17 (28 квітня - 4 травня). - С.9.

14. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории. - М., 1977

15. Дрєйшев Б.В. "Правотворчество в советском государственном управлении". - М.: Юридична література, 1977

16. Алексєєв С.С. "Общая теория права." - М., 1982

17. Піголкін А.С. "Процессуальная форма правотворчества // Юридическая процессуальная форма: теория и практика". - М., 1976

18. Горшнєв В.М. "Нетипичные нормативные предписания в праве // Советское государство и право". - 1978. - №3. - С.113-118

19. http://www.kiev.ua/zakon/

20. Бондаренко И.Н., Бондаренко О.Н., Бондаренко С.И. "Общая теория государства и права. Конспект лекций." - Донецьк: Кассіопея, 1998. - С.60

Додаток

Регламент

Конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних Доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президенту України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному Прокурору України, що має наслідком його відставку з посади;

25) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом 2-х днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Верховна Рада України працює сесійно. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Робота Верховної Ради України ведеться державною мовою.

У разі, коли промовець не володіє державною мовою, він має право виступати іншою мовою. Секретаріат Верховної Ради забезпечує переклад його виступу на українську мову.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Прийняття Законів є вищою формою прояву державної влади.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Законом про регламент Верховної Ради України. Цей Закон складається з 11 розділів:

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Сесії Верховної Ради.

Розділ 3. Засідання Верховної Ради.

Розділ 4. Народні депутати України, посадові особи і органи Верховної Ради України.

Розділ 5. Формування органів виконавчої і судової влади. Персональні обрання, призначення, затвердження і звільнення.

Розділ 6. Законодавча процедура.

Розділ 7. Прийняття постанов та інших актів Верховною Радою України, її органами і посадовими особами.

Розділ 8. Здійснення Верховною Радою та її органами контрольних функцій і повноважень.

Розділ 9. Розгляд і прийняття рішень Верховною Радою за спеціальними процедурами.

Розділ 10. Апарат і кошторис.

Розділ 11. Заключні положення.

Таблиця “ Компетенція органів Верховної Ради України”

Сфера

Голова Верховної Ради

Президія

Секретаріат

Комісії

Законодавча

+

Кадрова

+

Організаційна

+

+

СХЕМА СТРУКТУРИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:16 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:02:17 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Законодавчий процес в Україні
Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи
... Кафедра правознавства КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: Теорія держави і права України на тему: Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи
Об"єктом дослідження є законодавчий процес - шлях який проходить закон від розробки законопроекту до набрання ним чинності.
Так, стадії законодавчого процесу можна назвати "аналогічними" майже в усіх сучасних державах, діяльність яких ґрунтується на принципах розподілу влад, верховенства права ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 194 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Нотаріальний процес в Україні
... нотаріату в Україні 1.1 Поняття, предмет, система та методи нотаріату 1.2 Значення нотаріату в сучасних умовах Розділ 2. Теоретико-правові аспекти
Але питання про місце нотаріального процесу в правовій системі має дискусійний характер.
... в Законі "Про нотаріат", оскільки це дасть змогу розробити комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 2238 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Правовий режим об"єкту цивільного права за законодавством України
Вступ Актуальність теми обумовлена юридичними чинниками, основними з яких є ст. 19 Конституції України, яка є вагомою перепоною для визначення об"єкта ...
Ѭ сукупність однорідних речей, матеріально не пов'язаних, але об'єднаних загальним призначенням чи назвою (бібліотека, колекція, стадо корів, табун коней).
Ѭ виробничими - отриманими у процесі створення речі чи її прив"язки до нерухомості (номер двигуна та шасі автомобіля, тип кузова);
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 3985 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Політична влада
... ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін КОНТРОЛЬНА РОБОТА з курсу "Політологія" Тема 10. Політична влада Варіант № 10
До числа таких організацій відносяться: усесвітній парламент, наділений законодавчими функціями: всесвітній уряд як виконавчо-розпорядницький орган; усесвітній суд із національною ...
Парадигма примусу розглядає владу як організований примус держави (насильницький, узаконений, правовий, ідеологічний, прихований) для забезпечення суспільного порядку національної ...
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: контрольная работа Просмотров: 31 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Місце та роль української греко-католицької церкви в процесі ...
... На правах рукопису ВОЛИНЕЦЬ ОКСАНА ОЛЕКСІЇВНА МІСЦЕ ТА РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В ПРОЦЕСІ НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ
Не дивлячись на правовий статус Української Католицької Церкви в Польській державі по суті вона, за впливом Н.Полонської-Василенко, залишалася тільки "терпимою." [201, С. 392, 394 ...
Кожна з існуючих Церков, не заперечуючи принцип відокремлення від держави, шукає свого місця в державі, прагне визначити себе у правовій та законодавчій системі, активно входячи в ...
Раздел: Рефераты по религии и мифологии
Тип: дипломная работа Просмотров: 6589 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 2 человек Средний балл: 3 Оценка: неизвестно     Скачать
Розподіл та поєднання трьох влад
Курсова робота З дисципліни "ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА" На тему: "РОЗПОДІЛ ТА ПОЄДНАННЯ ТРЬОХ ВЛАД" План Вступ Розділ І. Сутність ідеї розподілу влад як ...
Виділяє Ж.-Ж. Руссо і третю владу, називаючи її трибунатом, що не повинен брати ніякої участі ні у виконавчій, ні в законодавчій владі; але саме тому його влада обширніша обох ...
19) Шаповал В. Ідея поділу влад у конституційній теорії і практиці в Україні (історико-правовий аспект) // Вісник Академії правових наук України.
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 268 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Экономическая система
1. Эк-я с-ма - ед-во ч-ка и общ-го пр-ва В любой ЭС существует 2 вида отношений: 1-отношение людей к природе; 2. отношение людей друг к другу. В ...
Зп = Зм / t'раб * tраб, где Зм - месячная повременная ЗП работника, руб.; tраб - число рабочих часов по графику в данном месяце; t'раб - количество часов, фактически отраб-х ...
Кнепр= Тт. ц. /Тпр. ц., 6. принцип концентрации и интеграции производственных процессов используется на наличие высокого современного оборудования, когда в единичном комплексе ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 1654 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Теорія розподілу влад
... внутрішніх справ Кафедра історії та теорії держави та права Курсова робота на тему: "Теорія розподілу влад" Виконав: курсант Перевірив: Харків 1999
Але по суті вона страждала корінним недоліком, так як фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і по суті справи ...
Таким чином в правовій державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом і принципами Конституції.
Раздел: Рефераты по теории государства и права
Тип: реферат Просмотров: 1901 Комментариев: 4 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Теоретико-правові основи бюджетного процесу
План Вступ Розділ 1. Теоретико-правові основи бюджетного процесу 1.1 Історико-правовий аспект формування державного бюджету 1.2 Поняття та зміст ...
4 законопроекту говорилося, щовідкриті законодавчим шляхом бюджетні асигнування не можуть бути збільшені ніякими сторонніми надходженнями, і для цієї мети всі збори й доходи, не ...
Фінансове право містить окремий правовий інститут, присвячений регламентації процесу утворення, розподілу та використання ресурсів, мобілізованих до централізованих фондів ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 304 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Курсовая работа: Законодавчий процес в Україні (1467)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151310)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru