Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Проблема розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера

Название: Проблема розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера
Раздел: Рефераты по маркетингу
Тип: курсовая работа Добавлен 18:38:05 11 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 431 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Завдання на курсову роботу

Реферат

Вступ

1. Становлення та розвиток іміджмейкінгу

1.1 Витоки та історична ґенеза феномену «імідж»

1.2 Становлення «іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу

1.3 Іміджмейкінг як практична діяльність та професія у сучасному світі

2. Професія «іміджмейкер»

2.1 Професійний портрет іміджмейкера

2.2 Галузева спеціалізація іміджмейкера

2.3 Професійна місія іміджмейкера в сучасному світі

3. Найвидатніші іміджмейкери в історії людства

3.1 Айві лі

Висновок

Список використаної літератури

РЕФЕРАТ

текст курсової роботи 25 с., 18 джерел.

Об’єкт дослідження: специфіка професійної діяльності іміджмейкера.

Мета роботи : дослідити та розкрити проблему розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера.

Завдання дослідження:

- дослідити витоки та історичну ґенезу поняття імідж;

- простежити становлення «іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу;

- описати професійний портрет іміджмейкера;

- сформулювати професійну місію іміджмейкера в сучасному світі.

Методи дослідження: описовий,порівняльний,метод системного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі визначити сучасне уявлення про професію іміджмейкера та сформулювати професійну місію іміджмейкера в сучасному світі.

Сфера застосування: теоретична та практична іміджологія.

ІМІДЖ, ІМІДЖОЛОГІЯ, ІМІДЖМЕЙКІНГ, ТЕХНОЛОГІЇ ІМІДЖУВАННЯ, ФІЗІОГНОМІКА, ЛЮДИНОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНОВОДЧІ ТЕХНОЛОГІЇ, ОБРАЗ, ПОЗИЦІОНУВАННЯ

ВСТУП

Сьогодні, як ніколи зростає інтерес до іміджу особистості й різних соціальних структур. У зв’язку з цим зростає й обсяг видаваної літератури з цієї теми - «професія – іміджмейкер». Фахівець з іміджу необхідний і у «паблік-рілейшнз» і стилістам, чиє поле діяльності в шоу-бізнесі або в театрі, і багатьом іншим. Наразі існує конкуренція у всіх сферах життєдіяльності і щоб «продати себе», свій товар чи послугу необхідно вирізнятися на фоні своїх конкурентів. Конкуренція сьогодні йде не на рівні якості чи ще якихось характеристик, а вже на рівні іміджу. Усе це обумовило зростання "попиту" на іміджмейкерів.

Наразі, фахівці з іміджмейкінгу, стали стикатися на практиці з проблемою непрацюючих теорій. Теорія і метод прецеденту не працюють на практиці. Іміджі розпадаються на очах здивованих іміджмейкерів. Чому так відбувається не можуть відповісти навіть такі імениті автори як Шепель В.М. і Панасюк А.Ю.

У нас поняття імідж стало вивчатися лише наприкінці ХХ сторіччя. Що це таке знало лише обмежене коло людей, які цікавилися чи працювали з публікаціями закордонних практиків-дизайнерів, візажистів, перукарів. Перші вітчизняні розробки з іміджування з'явилися у середині 90-х.

Видання, що позначило формування нової галузі наукового дослідження - іміджології, а у професійній сфері появу нової спеціальності – іміджмейкер, було опубліковано в 1994 р. Це перше видання книги В. М. Шепеля «Іміджологія: секрети особистого шарму».

Згодом з'явилися й такі, вже відомі зараз роботи Г. Г. Почепцова, як: «Іміджмейкер. Паблік рілейшнз для політиків та бізнесменів» (1995 р.); «Іміджологія: теорія і практика» (1997 р.); «Імідж: від фараонів до президентів» (1997 р.); «Імідж & Вибори. Імідж політика, партії, президента» (1997р.); «Інформаційні війни. Основи військово-комунікативних досліджень» (1998 р.), та інші. Ці публікації спричинили початок епохи реклами, PR, іміджології та інших суміжних категорій знання.

Після такого «прориву», протягом десятиріччя в теорії іміджології, наскільки це не дивно, так і не склалося безлічі поглядів та напрямів. І в теорії, і на практиці існувало (та й зараз існує) порівняне затишшя. Зараз більша частина теоретиків (вже не говорячи про практиків) цієї сфери вивчають одну й ту саму літературу, використовують один набор термінів, запозичених з інших наук, і роздумують над значенням процесів, що відбуваються в теорії.

1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІМІДЖМЕЙКІНГУ

1.1 Витоки та історична ґенеза феномену «імідж»

Імідж як такий не є сьогоднішнім винаходом. Можна сказати, що прийоми іміджмейкінгу були відомі ще із часів Прадавньої Греції або Шумеру. Практично протягом усього існування людського суспільства фактор іміджу значно впливав на хід політичних процесів. Саме цим обумовлений той факт, що до питання образу ідеальної держави, ідеального правителя так чи інакше, зверталися багато філософів стародавності, античності, середніх віків і нового часу. Вони замислювалися над питаннями того, яким повинен бути правитель (політик) в очах мас, наскільки йому реальному необхідно й можливо відрізнятися від уявлень про нього[12].

Визнавалося, що правителями були найгідніші, найдужчі, найсміливіші люди, яких підтримували усі навколо. У країнах Стародавнього Сходу від Єгипту й до Китаю однією з таких неабияких якостей, які обов'язково повинні бути властиві правителю, вважалося його божественне походження. Ця риса образа впроваджувалася й актуалізувалася всією міццю державних і релігійних установ.

Із прадавніх мислителів, що зверталися до проблем, пов'язаних з іміджологією, як одного з характерних, вважаємо за необхідне відзначити, Езопа. Сам жанр байки, у якому він написав більш 400 творів, по суті, являє собою втілення легковпізнаваних рис, властивих якій-небудь особі, в іншу форму. Саме завдяки своєму іміджу той, хто описаний у байці у вигляді, наприклад, тварини, легко впізнаваний. Однак Езоп застерігав від помилок у судженнях, заснованих лише на поверхневих враженнях: «Видимість оманна: за гарними словами часто проступають дурні справи, за величним видом - незначна душа». Величезну увагу проблемам іміджології приділяли софісти. Вони були відомі не тільки своєю просвітницькою діяльністю й тим, що зуміли перетворити науку в заняття здатне приносити значний прибуток. Софісти також готували судові промови для представників різних соціальних груп таким чином, щоб ураховувалися характерні риси цих груп, а також особистісні риси замовників. У результаті практично ні в кого зі слухачів не виникало сумнівів у тому, що автором мови є саме мовець.

Фактор іміджу використовувався не тільки з метою придбання яких-небудь благ для того, кому він належить, але й для створення негативного про нього уявлення, тобто мова йде про негативний імідж. Наприклад, німецький кайзер Вільгельм II у листах, адресованих своєму кузенові російському імператорові Миколі II, умовляв його не вірити французам і не йти з ними на політичне й військове зближення. Вільгельм аргументував свою позицію тим, що французи «свого часу відрубали голову королю й королеві, а не так давно допустили до себе Паризьку комуну» . Таким чином, кайзер проектував на них образ страшенних царевбивць і революціонерів - республіканців, природних ворогів будь-якої монархії. Вільгельм впливав на емоції. Маніпулюючи Миколою, він мав намір спровокувати його на дії, вигідні Німеччини, але суперечні інтересам Росії.

Ще один приклад негативного іміджу. Поперед військ Чингізхана, йшов їхній імідж дуже жорстоких воїнів. Відомо було, що вони вирізали всіх мешканців, якщо місто не здавалося до застосування облогових знарядь[12].

До проблеми іміджу в сучасному його розумінні у відкритих дослідженнях і літературі почали активно звертатися порівняно недавно: на Заході - з 1960-х років, у країнах колишньої соціалістичної співдружності (стосовно до власної політичної практики) - з кінця 1980-х - початку 1990-х.

Може здатися несподіваним, але першими активно почали працювати з ним економісти, що займаються підприємництвом. Відомий такий факт американський економіст Болдуінг в 60-х роках XX століття запровадив у діловий обіг поняття «імідж» і обґрунтував його корисність для ділового процвітання.

Потім «імідж», як специфічний феномен, був узятий на озброєння політологією, фахівці побачили в ньому важливий напрямок своєї роботи. Політологам відомі роботи Ніколо Макіавеллі «Государ» і Г. Лєбона «Психологія соціалізму», у яких науково-прикладне обґрунтування практичної цінності цього феномена. Макіавеллі переконливо показав, яке значення для державної особи має володіння відповідною «личиною» (маскою), а Лєбон інтерпретував значення іміджування як засіб досягнення політичного успіху завдяки ефекту «особистої чарівності».

Психологічне обґрунтування іміджування стало об'єктом і предметом дослідження соціальних і політичних психологів. Володіючи знаннями законів процесу соціального сприйняття й суб'єктного усвідомлення зовнішнього образа, вони додали цій проблемі теоретико-прикладне обґрунтування.

В 70-х роках імідж став з'являтися в СРСР у журнальних й рідше в газетних публікаціях як категорія негативна. Його розглядали в основному як маніпулятивний прийом буржуазної політики й засобів масової інформації, використовуваний з метою ідеологічної обробки масової свідомості людей. Подібне ставлення до іміджу не сприяло об'єктивному інтересу до нього з боку радянських учених. Однією зі спроб подолати подібне ставлення до іміджу були в ті роки статті в журналі «Питання філософії» талановитого вченого професора О. Феофанова[4, с.194-197].У своїй роботі «США: реклама й суспільство», що з'явилася в 1974 році, він розглядає імідж як основний засіб психологічного впливу рекламодавця на споживача. Цікаво відзначити, що цей термін, що органічно вписався у сучасний підприємницько-політичний сленг, майже не зустрічається в таких фундаментальних роботах американських авторів, як: «Основи маркетингу» Ф. Котлера, «Реклама: теорія й практика» Ч. Сендиджа, В. Фрайбургера, К. Ротцола. У той же час Ф. Котлер багато пише про формування образу фірми.

Згідно із російським дослідником Є. А. Блажновим[1, с.94], імідж - це образ потреби, створюваний художніми засобами. А офіційно-узагальнене визначення цього поняття є у «Великій Російській Енциклопедії»: «Імідж (англ. image, від лат. imago - образ, вигляд), цілеспрямовано формований образ (якої-небудь особи, явища, предмета), покликаний зробити емоційно-психологічний вплив на будь-кого із метою популяризації, реклами й т.п.»

Імідж, за Почепцовим Г.Г. - найбільш економний спосіб породження та розпізнавання складної соціальної дійсності. Імідж - це результат обробки інформації, тому допомога на цьому шляху вільно чи мимовіль підтримується кожною людиною. Наш імідж як картинка нас в інших галузях в низці випадків стає важливіше нас самих[13].

Відповідно до тлумачного словника Вебстера[7, с. 295], імідж являє собою штучну імітацію або подання зовнішньої форми будь-якого об’єкту, особливо особи. Він є мислене уявлення про людину, товар чи інститут, що спрямовано формується в масовій свідомості за допомогою пабліситі, реклами або пропаганди.

«Кожне оголошення має розглядатися як внесок у складний символ, який і є способом іміджу, як довгостроковий внесок у репутацію марки…яка воістину золота відплата чекає рекламодавця, у якого вистачило розуму створити сприятливий образ своєї марки і триматися за нього протягом довгого часу», - так писав одних з найбільших фахівців у галузі реклами, творець теорії марки Девід Огілві [9, с. 10].

Як стверджують, боротьба на ринку зараз, в основному, ведеться не між товарами і фірмами, а між їх іміджами, причому відсутність свідомо спроектованого іміджу зовсім не означає відсутність образу як такого. При спілкуванні з фірмою, знайомством з товаром, послугами в сприйнятті споживача однаково складеться певний образ. Тільки він може виявитися зовсім не таким, який потрібен, і фірма понесе збиток. А який потрібен? [5, с. 17-20]. Адекватний, оригінальний, пластичний, з чіткою адресою.

Значимість іміджу різко зростає в наш час, але імідж був присутній завжди. Це можна пояснити тим, що імідж є природнім продуктом обробки великих масивів інформації. Оскільки ми не в змозі пам'ятати весь цей обсяг інформації, ми починаємо користуватися ярличками, які відсилають на ситуації, що стоять за ними. Вдало обрані ярлички закріплюються. У будь-якій ситуації ми маємо такі ярлички-іміджі. Так школа залишає нам імідж «відмінника», який знає все, але ладний на що завгодно заради п'ятірки, і «двієчник», якому все одно.

1.2 Становлення «іміджології» як науки та мистецтва формування іміджу

Ще Цицерон казав, як би відраховуючи початок іміджології: «Для того, щоб нам було легше всього здаватися такими, які ми є в дійсності, - хоча важливіше всього, щоб ми були такими, якими прагнемо здаватися, - все-таки треба дати деякі наставляння».[17,с.111].

Проблемою іміджу й технологій його реалізації займається науково-прикладна галузь людинознавства з назвою іміджологія. Вона створена в Росії, хоча деякі автори публікацій з іміджології сором'язливо замовчують цей факт, не надають належного значення російській інтерпретації вихідного поняття. Головне призначення іміджології - науково обґрунтувати, як створювати привабливий імідж, як вибудовувати моделі гідної поведінки, адекватні тим життєвим ситуаціям, у яких ми опиняємося[16].

Іміджологія - це система різноманітних знань, спеціально відібраних для інформаційного забезпечення процесу проектування й розробки технологій самопрезентації різноманітного рівня й характеру. Завдяки іміджології й іншим науковим і практичним знанням можна створити імідж особистості, фірми, політичної партії, держави. Але призначення іміджології не зводиться до створення технологій іміджу. Самопрезентація іміджу не тільки «працює» на особистість, але й стає важливим суб'єктним фактором комфортності її соціальних стосунків. Про що переконливо свідчить «ефект чарівності» керівника в трудовому колективі або батьків у родині. Чарівні люди неминуче створюють обстановку доброзичливості й взаємних симпатій[16].

Іміджологія - це звернений до кожного заклик бути чарівним і вміти нести світло людям. Вона сприяє зовнішньому прояву глибинної потреби людини бути гідною особистістю.

Іміджологія - це мрія про шляхетний вигляд кожного громадянина, мати який - неодмінна умова створення демократичного й гуманного суспільства.

Іміджологія - це теоретичне відбиття специфіки російського менталітету, у якому величезна роль належить душевній складовій людей. Не випадково у Зводі законів Російської імперії 1897 року виділялися філантропія, дбайливість до спільного добра, заступництво безвинним і ображеним як моральні цінності, що складають головні критерії законотворчості й законослухняності.

Іміджологія - це технологія впливу. Блез Паскаль писав, що існують два засоби впливу на людей: «засіб переконання» і «засіб сподобатися». З них останній найбільш дійовий - стверджував він, шкодуючи, що не володіє їм належною мірою.

На сучасному етапі іміджологія перебуває на стику науки й мистецтва. Поєднавши в собі теоретичні знання й практичний досвід, досягнення цілої низки сучасних наук, іміджологія допомагає розібратися в досить складному механізмі впливу зовнішнього вигляду одних людей на інших.

У наш час вкрай складно впливати на людей і особливо на молодь. Цьому чимало причин, але одна з головних у тому, що у добу розвиненості засобів масової комунікації ефект живого спілкування й безпосереднього особистісного впливу блокується у психіці людей наявністю в ній інформаційних кліше, розмитих духовних цінностей, скепсису до моральних авторитетів. Б. Паскаль був правий, коли привертав увагу до логічної послідовності вживання методів впливу на людей: спочатку треба зуміти їм сподобатися, а потім намагатися їх у чомусь переконувати. Без привабливого іміджу, тобто вміння душевно розташувати до себе людину, цієї проблеми не розв'язати. У цьому полягає прагматичне призначення іміджології.

Іміджологія базується на фундаментальних звичаях національної культури. У її витоків стояли такі творчі гіганти, як театральні режисери М.С. Щепкін, К.С. Станіславський і Вл. І. Немирович-Данченко, Е.Б. Вахтангов, А.Д. Попов, М.І. Кнебель. Ф.І. Шаляпіну належать слова, що відбивають сутність іміджології.: «Дивно, скільки в талановитих людях буває невичерпного внутрішнього життя і як часто їх зовнішній вигляд суперечить їхній дійсній натурі».

У Росії поняття імідж стало предметом суспільної уваги й наукового аналізу лише наприкінці ХХ сторіччя. Масовий читач був обізнаний у цій сфері завдяки окремим популярним публікаціям закордонних практиків-дизайнерів, візажистів, перукарів. У середині 90-х років з'явилися й перші серйозні вітчизняні розробки з іміджування, присвячені психологічним аспектам формування індивідуального іміджу.

Перше видання книги В. М. Шепеля «Іміджологія: секрети особистого шарму», що вийшло у світ в 1994 р., позначило формування нової галузі наукового дослідження - іміджології, а у професійній сфері появу нової спеціальності - іміджмейкер.

Пізніше з'явилися найвідоміші роботи Г. Г. Почепцова, що виходили одна за одною: «Іміджмейкер. Паблік рілейшнз для політиків та бізнесменів» (1995 р.); «Іміджологія: теорія і практика» (1997 р.); «Імідж: від фараонів до президентів» (1997 р.); «Імідж & Вибори. Імідж політика, партії, президента» (1997р.); «Інформаційні війни. Основи військово-комунікативних досліджень» (1998 р.), та інші. Ці видання дали початок ери реклами, PR, іміджології та інших суміжних категорій знання.

Після «вибуху», протягом десяти-п'ятнадцяти років в теорії іміджології, як це не дивно, так і не склалося безлічі підходів та напрямів. І в теорії, і на практиці існувало (та й зараз існує) відносне затишшя. Більша частина теоретиків (вже не кажучи про практиків) цієї галузі знання вивчають одну й ту саму літературу, користуються одним і тим самим набором термінів, запозичених з інших наук, і розмірковують про важливість процесів, що відбуваються в теорії.

Як вже зазначалося раніше, зараз немає чіткого (або наближеного до подібного) категоріального апарату, єдиної теорії або безлічі напрямів і підходів, практично немає гіпотез. Іміджологія зараз знаходиться у пошуку категорії наукового знання куди б краще себе віднести, бо назвати себе наукою поки не силах.

Президент Академії іміджології Є. А. Петрова пише: «Іміджологія - це нова науково-прикладна дисципліна, що виникає на стику психології, соціології, філософії, культурології, костюмологіі і низці інших наук. Іміджологія вивчає закономірності формування, функціонування та управління іміджем людини, організації, товару і послуги. Вона розкриває загальне, особливе і одиничне в онтології всіх видів іміджів. Технології іміджування дозволяють формувати необхідний образ. Значення іміджу в житті конкретної людини настільки значуще, що справедливо сказати, що імідж - це доля» [10]. Таке визначення саме себе розвінчує.

Тільки в останні роки (2003-2009) стали з'являтися публікації невідомих авторів, де можна помітити тенденцію до сумніву у прийнятих нормах і правилах іміджології. На практиці фахівці стали стикатися з проблемою непрацюючих теорій. Міфи, породжені теорією заважають вирішенню на практиці реальних завдань. Іміджі руйнуються на очах здивованих іміджмейкерів, робота не йде на лад. Питання «чому так відбувається», неминуче наводить фахівців на думки про помилки теорії. Навіть такі автори, як Панасюк А. Ю. і Шепель В. М. стали замислюватися над серйозністю побудови системи іміджу. Але стереотипи та міфи щодо іміджу вже настільки міцно «засіли» в теорії, що обійти їх дуже важко.

Будь-яке культурне, соціальне чи наукове явище в нашій країні завжди сприймається не так як на Заході. Цьому сприяє, в першу чергу, ментальність людини, спосіб життя, геополітичні причини і навіть сама мова. Будь-яка сучасна вітчизняна наука стикається з труднощами «приживання» західної термінології та методології.

Іміджологія може стати яскравим прикладом такого «приживання». Спочатку, необхідність в іміджології (та інших суміжних теоріях, таких як PR, реклама, стилістика, маркетинг) не була настільки гострою, наскільки її підносили теоретики (чи, радше, практики). У 90-і роки всі культурні та соціальні процеси обумовлювалися важким економічним становищем. Політична іміджологія, саме практична її частина, стала на той момент одним із способів «заробляння» грошей, що абсолютно неприпустимо щодо науки, з огляду на відсутність теоретичної бази.

«Дев'яності були епохою свободи і хаосу ... з часом дев'яності самі стануть точкою відліку - як міфічний час тотальної свободи і великих звершень» [3]. На той момент, перекладені іноземні джерела з теорії іміджмейкінгу здавалися єдиним вірним, а головне, швидко засвоюваним і простим матеріалом для теорії.

Книги перекладалися, що, без сумніву, спотворило багато термінів, за рахунок різниці мовних і культурних норм. Найяскравішим прикладом такого спотворення може служити безпосередньо сам термін «імідж». «Image» - просто перекладене на російську мову з англійської (а не з латини, наприклад) залишило глибокий шрам на теорії у вигляді «образу», який не «зажив» до цього часу [18].

Сьогодні важко знайти великого політичного діяча, який спеціально не звертався до іміджмейкерів. Імідж таких особистостей відшліфований до дріб'язків. Наприклад, на обличчях людей похилого віку міміка сильніше фіксує вікові зміни, тому під час телепередач їх обличчя подаються на певній відстані від знімальної камери. Або такий факт: дуже важливим є тло, на якому представлена особа. Маргарет Тетчер було важко отримати політичне визнання в країні з настільки консервативними порядками. Тому її іміджмейкери пильну увагу приділяли вибору інтер'єрів: більшість її телевиступів було знято в сімейній обстановці на фоні запаленого каміна. Що чисто в англійськім класичнім стилі.


1.3. Іміджмейкінг як практична діяльність та професія у сучасному світі

Іміджмейкінг – це створення в очах громадськості унікального образу, що запам'ятовується, того або іншого суб’єкта: компанії, окремої людини, товару або послуги.

В XIX столітті мешканці штату Північна Кароліна (США), освоюючи нові життєві простори, вибрали собі відповідне гасло: «Бути, а не здаватися!». В 1970 році французькі манекенниці об'єдналися вже під лозунгом: «Здаватися, щоб бути!». Останнє гасло теж має сенс. Коли? При рівних умовах витрат (гроші, нерви, час) шановний клієнт купує те або голосує за того, хто йому «найбільш приємний».

Призначення заходів іміджмейкінга - інформаційна конкуренція, що має метою формування керованого іміджу кандидата, політичної партії, ідеології й т.п. Як правило, ці заходи складаються не з одиничних (сприйманих клієнтами, як випадкові), а саме із системи взаємоузгоджених акцій, спрямованих на клієнтів, потенційних клієнтів, партнерів фірми й влади.

Формування іміджу містить у собі позиціонування,піднесення іміджу і відбудування від конкурентів.

Позиціонування(від англійського position - положення, знаходження, стан, позиція й т.п.) - це створення й підтримка (відтворення) зрозумілого іміджу; роз'яснення клієнтам існуючих проблем. Якщо об'єкт не позиціонований - він просто незрозумілий потенційним клієнтам, і його розкрутка - реклама непізнаного.

Піднесення іміджу. Після кваліфіковано виконаного позиціонування можна перейти до піднесення іміджу.

Відбудування від конкурентів. Як правило, це комбінація піднесення іміджу при зниженні іншого. Або так: позиціонування свого об'єкта PR на тлі конкурентів. Відбудування може бути явним й неявним.

У світі конкуренції діючі особи зацікавлені виглядати якнайкраще . Були проведені дослідження, які виявили фактори, що впливають на створення іміджу:

- те, наскільки ви добре виконуєте свою роботу - 10%

- імідж і особистісний стиль (як саме ви виконуєте свою роботу) - 30%

- ваша репутація в середовищі тих, хто вас знає, ваші контакти, ваші успіхи, відбиті в засобах масової інформації - 60%

Звідси випливає важливий висновок, що основні фактори, що формують імідж, тією чи іншою мірою керовані[11]. Саме тому виникає іміджмейкінг.

Опора на власний імідж потрібна сьогодні в кожній професії. Ми йдемо саме до цього лікаря, оскільки за ним є слава цілителя. Ми обираємо саме цього політика, очікуючи побачити в ньому рятівника від наших лих.[12]

2. ПРОФЕСІЯ «ІМІДЖМЕЙКЕР»

2.1 Професійний портрет іміджмейкера

Зі зростанням інтересу до іміджу особистості й різних соціальних структур наростає обсяг видаваної літератури по проблемі «професія – іміджмейкер». Такий фахівець необхідний і службам «паблік-рілейшнз» і стилістам, чиє поле діяльності в шоу-бізнесі або в театрі, і багатьом іншим працівникам, наприклад, лікарям, педагогам, керівникам, для яких презентація себе й своїх професійних послуг має діловий сенс, реально-практичне значення. Усе це обумовило зростання "попиту" на іміджмейкерів.

Якби ви поставили запитання, хто такий іміджмейкер хоча б кілька років тому, то навряд чи отримали б зрозумілу відповідь на нього. Що-небудь конкретне про цю професію знала лише обмежена кількість людей, тому що сама ця професія як така поширилася в нашій країні п'ять років тому, а може бути, трохи раніше.

«Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму», - говорить відоме прислів'я. Уявлення про людину складається на підґрунті її зовнішнього вигляду, звичок, манери говорити, менталітету, вчинків - все це важливо для іміджмейкера. В задачу іміджмейкера входить не тільки створення зовні приємного вигляду (зачіски, стиля одягу), але й зміна самої людини, щоб вона не тільки сподобалася своєму глядачеві, виборцеві, але щоб по-іншому ставилася до себе. Гарні, приємні манери, упевнені рухи, приємна посмішка - все це входить у роботу іміджмейкера. Також люди подібної спеціалізації відповідають за розробку текстів, сценаріїв, організацію виступів - все проробляється до деталей. Висококваліфікований іміджмейкер одночасно є гарним психологом і фахівцем з PR.

Іміджмейкер вибудовує навколо свого клієнта будь-які комбінації, які б сприяли підвищенню його іміджу. За допомогою всіх наявних методів і технологій він прагне донести образ клієнта, його ідеї, ролі, у яких він виступає, до тих, заради кого робиться вся ця робота. Іміджмейкер прагне домогтися необхідного (не обов'язкового сприятливого) відбиття вигляду клієнта в «дзеркалі громадської думки» [6].

Є дуже багато варіацій визначення хто ж такий іміджмейкер. Нижче я представила декілька різних прикладів.

Іміджмейкер - фахівець зі створення вигляду окремої особистості або репутації конкретних соціумів, демографічних шарів, державних і недержавних установ, регіонів, нації, країни.

Іміджмейкер - це фахівець, який стурбований тим, як висвітлити кращі якості, приховані в людині.

Іміджмейкер - це особлива професія. Насамперед тому, що він займається створенням не образа, а особистісного вигляду. Не випадково у В. Даля ці два поняття розведені чітко й категорично. Якщо образ у його тлумаченні є щось застигле й зовні помітне, то вигляд - це сукупність зовнішніх характеристик особистості, завдяки яким наочно зримими стають її внутрішні якості [16].

Іміджмейкер - фахівець, що створює естетично привабливий вигляд, що враховує, що в кожній людині є позитивні риси, яким треба надати, говорячи сучасною мовою, добротний "товарний вигляд". Не можна, звичайно, сподіватися на те, що іміджмейкер здатен перетворити будь-які недоліки людей у їхні переваги. Однак він може допомогти їх сховати - і це вже чимало.

Іміджмейкер - складна професія. Для її професійного освоєння необхідно не тільки мати деякі теоретичні знання в іміджології (одна з тих сфер знання, яка поки не здобула статусу науковості навіть за основними параметрами) і практику в стилістиці, іміджмейкер повинен мати найглибші пізнання в теорії іміджу, стилістиці й психології; мати величезну кількість матеріалу й досвіду в роботі з гардеробом, макіяжем і зачісками; бути ерудованим і готовим до обговорення будь-якої теми; бути чуйною і гостромислячою людиною.

Поза всяким сумнівом, іміджмейкер покликаний бути стилістом у найширшому змісті. Без знання основ дизайну одягу, косметології, візажу, перукарської справи він не зможе змоделювати сучасний вигляд свого клієнта. Мова йде не про те, щоб він умів все це робити сам. Кожна названа сфера - це особливі види професійної діяльності. Щоб ними володіти, потрібні певні здібності, знання й навички. Скажемо, іміджмейкер повинен знати правила корекції фігури за допомогою малюнка тканини й фасону одягу. Йому слід ґрунтовно розбиратися у фізіогноміці й у сучасних досягненнях медичної естетики.

У російського філософа А. Лосєва є висловлення про те, що людська особистість відбиває в собі загальну стихію божества. Фрідріх Ніцше, навпаки, стверджував, що багато чого усередині людини схоже на устрицю - огидну й слизьку, а тому шляхетна шкаралупа повинна за неї заступитися. І він призивав словами одного зі своїх літературних героїв учитися цьому мистецтву: «...мати шкаралупу - прекрасна ознака й мудре осліплення». Володіти таким мистецтвом і допомагати людям, викликаючи в інших людей сприятливе враження, - головне професійне вміння іміджмейкера.

Відомо, що жити своїм розумом завжди не просто. Ще складніше перемагати в собі негативне й світитися людям своїми достоїнствами. Як казав знаменитий модельєр Джанні Версаче: «В усьому світі не знайдеться жодної жінки, у якої не було б жодної привабливої риси».

Уміння знайти в людині позитивні якості, створити довкола нього ауру уваги - усе це має потужний психотерапевтичний вплив. Відчуття здорового інтересу до себе в процесі спілкування збуджує в людини душевний оптимізм. Чим стійкіше його прояв у людині, тим вона більш психічно врівноважена і психологічно впевнена у собі. Тобто створюється та «сталість внутрішнього середовища людини», про яку говориться в книзі І.І. Мечникова «Етюди оптимізму». Про це писав В. Распутін: «Одна справа - безладдя навколо, і зовсім інше - безладдя усередині себе». От чому людинозбереження й особистісне піднесення - це постійні проблеми, які покликаний вирішувати іміджмейкер, що створює особистісно-індивідуальні образи.

Іміджмейкер повинен мати дар антроповіда. Тому що покликаний навчити людей гуманно спілкуватися й поводитися з іншими, самостійно розкривати свій індивідуально-діловий потенціал. Він, як казав Сенека, викладає, не вдаючись до вчительського тону, в нього особлива метода не доводити правила, а залишати їх непомітно в серцях. Іміджмейкер покликаний навчити своїх клієнтів досконало володіти методом, говорячи словами Блеза Паскаля, «подобатися людям».

Успіху в цій роботі доб'ються ті, хто не тільки прагне сам бути чарівним, але може іншим допомогти стати такими [16].

Професія іміджмейкер - це особливий хист, володіння набором яскраво виражених здібностей до спілкування, естетичної уяви, тілесної пластики, мовної чарівності.

Для того щоб бути дизайнером особистості, вибудовувати технологію життєдіяльності, людина повинна мати сильну духовну енергетику, величезний багаж знань і вмінь.

У роботі з майбутніми іміджмейкерами особливе значення приділяється розвитку уяви, системного пізнання особистості клієнта, почуття художнього міри, осмислення свого внутрішнього досвіду, технологічності використання знань і т.д. [8].

Отже, професія іміджмейкера - це складна людинотворча діяльність. Щоб бути іміджмейкером, треба мати великий багаж знань, володіти набором людиноводчих технологій. І завжди пам'ятати, що кожна особистість унікальна, а тому індивідуальний підхід органічно повинен бути «вмонтований» у роботу кожного іміджмейкера.

Людинотворчість породжує величезну різноманітність технологій: технічні, інжинірингові, фінансові, медичні, біологічні і т.д. Серед них пріоритетне значення мають людиноводчі технології. Це система живих реальних впливів, у результаті яких людина як окремо , так і в групах здійснює цільові дії. Якщо сказати конкретніше, то сутність людиноводчих технологій полягає в тому, що за допомогою цих технологій формується моральне й естетичне ставлення людини до себе, до людей, до природи, до духовних і матеріальних цінностей.

Таким чином, іміджмейкеру необхідно вміти працювати з командою, куди входять різні фахівці: психологи, соціологи, модельєри, косметологи, маркетологи. Йому треба використовувати їхні професійні вміння, тобто бути неабияким менеджером - конструктором. Це особлива грань його професійної компетентності. Він повинен бути досить ерудованою людиною, що глибоко поважає всіх фахівців, які працюють із людьми на благо їх особистісного підвищення, створення комфорту в спілкуванні.

2.2 Галузева спеціалізація іміджмейкера

В.Шепель виділяє такі видові спеціалізації:

· Іміджмейкер ділової сфери (бізнес, менеджмент, маркетинг);

· іміджмейкер сімейний;

· іміджмейкер у медичній сфері;

· іміджмейкер в освітній сфері;

· іміджмейкер у дошкільній установі;

· іміджмейкер у військовій сфері;

· іміджмейкер у засобах масової інформації;

· іміджмейкер у політичній діяльності;

· іміджмейкер у театрі й кіно;

· іміджмейкер у шоу-бізнесі;

· іміджмейкер у дипломатичній діяльності;

· іміджмейкер у торгівлі й сервісі;

· іміджмейкер у спортивній сфері;

· іміджмейкер працівників установ культури й мистецтва;

· іміджмейкер держслужби;

· іміджмейкер правосилових органів[16].

Робота над іміджем потрібна абсолютно у всіх сферах життєдіяльності людини, тому спеціалізації іміджмейкерів підрозділяються: на персональну, коли фахівець працює індивідуально із клієнтом, враховуючи особливості характеру, його мети й завдання, типаж, особливості фігури, кольоротип, професійну діяльність і т.д. Потім корпоративну, коли іміджмейкер може займатися не тільки зовнішнім виглядом персоналу й розробкою дресс-коду, а так само в цілому іміджем фірми. І, нарешті, політична, де іміджмейкер крім розробки зовнішнього вигляду відповідає за розробку сценаріїв виступів і веде рекламну кампанію[8].

На сьогоднішній день фахівці в галузі формування іміджу діляться на три категорії.

Іміджмейкер-Стиліст працює в основному із зовнішнім образом клієнта, формує його гардероб, за допомогою якого коректує його фігуру й допомагає виглядати яскравіше. Він підбирає «правильний» макіяж і зачіску, супроводжує клієнта при поході по магазинах.

Іміджмейкер-Психолог звернений у першу чергу до внутрішнього світу людини. Він виводить клієнта на новий рівень, допомагає позбутися комплексів, призиваючи його подивитися на себе як на людину унікальну, талановиту й упевнену у своїх силах.

Імідж-Тренер (коуч стосунків) не звертається до минулого клієнта й не з'ясовує причин його поведінки. У цьому людина повинна розібратися самостійно. Імідж-Тренер допомагає просуватися вперед, ставити перед собою й домагатися особистих і професійних цілей, які згодом забезпечать людині таке життя, про яке вона мріє. Даний фахівець сприяє розвитку внутрішньої сили клієнта, його особистого потенціалу[18].


2.3 Професійна місія іміджмейкера в сучасному світі

Іміджмейкер - це особлива професія. Мистецтво іміджмейкера полягає у створенні індивідуального образу, створеного на основі особистої унікальності людини з урахуванням вимог значущою для неї соціального середовища. Причому мова йде не тільки про візуальний образ, а, перш за все, про особистісні прояви, особливий стиль поведінки та взаємовідносин з людьми, а так само про розкриття її особистісно-ділового потенціалу. Місія іміджмейкера - допомогти своїм клієнтам досконало володіти мистецтвом «подобатися людям»[8].

Майже загальноприйнято, що «іміджмейкер дає людям не справжній образ світу, а його імідж, що усуває всі темні сторони». Чи це так? Зрозуміло, існують різні іміджмейкери, у тому числі й такі, одна згадка про послуги яких здатна зіпсувати будь-який імідж[15].

Психологія іміджу не вчить ні хитрощів, ні обману. Всього цього і так занадто багато у світі. Місія іміджмейкера в іншому - навчитися представляти людям різні об'єкти «такими, якими вони є насправді». Само по собі це надзвичайно важко. Труднощі самовираження гостро відчув і яскраво висловив поет: «Як серцю висловити себе? Іншому як зрозуміти тебе? ... Думка сказана є брехня ». У тому числі і щирість може не прийматися з довірою. «Добрими справами можна накликати на себе ненависть так само, як і поганими».

В іміджовій практиці прагнуть показати, чим буде корисний товар людям з відповідними потребами чи проблемами, інтереси яких верств населення висловлює даний політик, в чому роль даного менеджера для організації та її персоналу.

Медичне правило «не нашкодь!» цілком можна застосувати і в практичній психології іміджу. Кожному хочеться, щоб люди думали про нього добре. Для цього є два шляхи: намагатися «бути хорошим» і не пускати на самоплив процес формування думки про себе. Звичайно ж, у різних соціальних ситуаціях людина хоче справляти різні враження. Не можна навіть беззастережно сказати, що в більшості випадків люди прагнуть справити сприятливе враження на інших. Вони хочуть сподобатися одним, віддалити себе від інших, залякати третіх, підпорядкувати собі четвертих, комусь ввійти (втертися) в довіру. У всіх цих епізодах в механізм створення іміджу включаються різні сторони особистості і приймаються до уваги властивості інших людей - потенційних суб'єктів іміджу.

Таким чином, імідж - це символ, за яким стоїть складна і незвична проблема людських відносин в економіці, політиці та повсякденному житті. Теоретичне і практичне вирішення цієї проблеми істотно підвищило б рівень ділової, політичної та побутової моральності.

Навіть самий вдалий образ провалюється, якщо він статичний. Мало привернути увагу до персони, необхідно її втримати, що значно складніше. Тому необхідно постійно працювати над драматургією образу, розвивати його, розкривати нові риси[14].

Імідж розвивається за принципом "мильної опери": з персонажем постійно має щось відбуватися. Для підтримки динаміки образу необхідно створювати цікаві події. За порадою політтехнологів, В. Путін літає на винищувачі, а В. Ющенко сходить на Говерлу і купається в ополонці.

Події, що виникають в житті публічних особистостей стихійно, також вимагають відповідного освітлення. Хоча дівчина у блакитній сукні зіграла негативну роль у біографії Клінтона, а дівчина в рожевій кофтинці доставила неприємності Філіпу Кіркорову, але обидві події привернули додаткову увагу мільйонів людей.

3. НАЙВИДАТНІШІ ІМІДЖМЕЙКЕРИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

3.1 Айві лі

Айві Ледбеттер Лі - експерт зі зв'язків з громадськістю, автор, лектор і філантроп. Лі народився в Джоржії і вчився в Прінстонському університеті, отримав науковий ступінь у 1898 році. Айві Лі був дуже амбітним журналістом. Ще в період навчання, він почав будувати свою кар'єру, публікуючи статті в різних газетах.

У січні 1899 він переїхав до Нью-Йорку і знайшов стабільну роботу репортера. Айві Л. Лі вважав, що великий бізнес потребує кращого PR. Він покинув пресу і відкрив консалтингову фірму зі зв'язків з громадськістю, а в 1915 році Лі почав епохальну співпрацю з Джоном Д. Рокфеллером. Особливо успішно Айві змінив громадську установку: з «Рокфеллера скнари» в «Рокфеллера благодійника». Іншими клієнтами Айві Ледбеттера Лі були «Pennsylvania Railroad» («Залізниці Пенсільванії») і «Bethlehem Steel» («Бетлеем сталь»), а також численні благодійні фонди та церкви, яким він служив безкоштовно.

Самого себе Лі характеризував як «лікаря корпоративної громадськості». Він вірив, що корпорації не повинні приховувати правду від преси, а лідери бізнесу не повинні уникати гласності. Його принципи допомогли зробити бізнес США більш патріотичним і гуманним.

Врятувати Рокфеллера.На початку минулого століття, в 1902 році, в одному з американських журналів з'явилася серія статей Іди M. Тарбелл «Історія Стандарт-Ойл компанії». Автор відома як ас дослідницької журналістики. Її статті розпочали хвилю засудження безжальних методів конкурентної боротьби; особливе обурення, природно, викликав голова компанії Джон Рокфеллер, казково розбагатілий в результаті монопольного хазяйнування у сфері нафтового бізнесу (85% роздрібного продажу нафтопродуктів). Він вже був відомий надзвичайною брутальністю зі своїми службовцями і частими звільненнями співробітників.

Обурення збудженої громадськості призвело до прийняття Конгресом США антимонопольного законодавства і покарання в судовому порядку компаній, які займалися «тіньовим» бізнесом. Репутація Д. Рокфеллера була всебічно зіпсована, його нещодавні партнери почали працювати обережно. Операції сповільнилися. Службовці почали відкрито висловлювати солідарність із звільненими й приниженими. У цій неспокійній обстановці Д. Рокфеллер раптом робить несподіваний хід. Він наймає Айві Лі, журналіста, визнаного знавця ділового світу, для «виправлення» своєї репутації.

Айві Лі блискуче виконав умови контракту. Він підготував і розташував в пресі серію статей, у яких Д. Рокфеллер був показаний в колі своєї численної сім'ї та родичів. І всі якості його характеру були описані тільки в цьому контексті (причому абсолютно без прикрас і без натягнутих компліментів). Завдяки журналістського таланту Лі, «старина Джон» став добрим дідусем, дбайливим батьком, уважним чоловіком, вірним другом, щедрим і гостинним господарем домашніх свят, авторитетним і розсудливим суддею сімейних сварок і негараздів.

Сприйняття Д. Рокфеллера публікою змінилося. Його імідж був перебудований: з грубіяна і засудженого законом нахабного підприємця Айві Лі «зробив» порядного сім'янина, енергійного підприємця, що дає країні сотні і тисячі робочих місць.

Він використовував в організації громадської думки престиж сім'ї, пріоритет сімейних цінностей - речі досить шановані в усьому світі, а в Америці, особливо. Він вміло використовував інтерес публіки до особистості успішного бізнесмена, збудженої попередніми публікаціями і рішеннями влади на рівні Конгресу. Причому Лі підносив свої статті в підкреслено правдивому викладі. У його описі сімейних аспектів немає фальші, упущень або спотворень. Він пише тільки про те, що добре знає і абсолютно чистий перед публікою. А що стосується ділових відносин його героя, - то автор їх просто взагалі не торкається. Він не говорить про «принижених і ображених» службовців - мова йде не про них ... Автор, таким чином, хитромудро створює новий підтекст всіє історії з гіпермонополістом Д. Рокфеллером. Новий імідж мільйонера поступово виштовхнув його колишній образ. Справу було зроблено[2].

ВИСНОВОК

Значимість іміджу різко зростає в наш час, але імідж був присутній завжди. Це можна пояснити тим, що імідж є природнім продуктом обробки великих масивів інформації. Оскільки ми не в змозі зберігати весь цей обсяг, ми починаємо користуватися ярличками, які відсилають на ситуації, що стоять за ними. Вдало обрані ярлички закріплюються. У будь-якій ситуації ми маємо такі ярлички-іміджі.

Тільки в останні роки (2003-2009) почали з'являтися публікації невідомих авторів, де можна відзначити тенденцію до сумніву у прийнятих нормах і правилах іміджології. На практиці фахівці стали стикатися з проблемою непрацюючих теорій. Міфи, породжені теорією заважають вирішенню на практиці реальних завдань. Іміджі розвалюються на очах здивованих іміджмейкерів, робота не йде на лад. Питання «чому так відбувається», неминуче наводить фахівців на думки про помилки теорії. Навіть такі автори, як Панасюк А. Ю. і Шепель В. М. стали замислюватися над серйозністю побудови системи іміджу. Але стереотипи та міфи щодо іміджу вже настільки міцно «засіли» в теорії, що обійти їх дуже важко.

Опора на власний імідж потрібна сьогодні в кожній професії. Ми йдемо саме до цього лікаря, оскільки за ним є слава цілителя. Ми обираємо саме цього політика, очікуючи побачити в ньому рятівника від наших лих.

Таким чином, імідж - це символ, за яким стоїть складна і незвична проблема людських відносин в економіці, політиці та повсякденному житті. Теоретичне і практичне вирішення цієї проблеми істотно підвищило б рівень ділової, політичної та побутової моральності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Блажнов Е.А. Public Relations. Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественных отношений. М., 1994.

2. Беляков А. Связные, или Фабрика общественного мнения. [Електронний ресурс]. – Advertology. Наука о рекламе.// [Режим доступу]: http://www.advertology.ru/article26832.htm

3. Засурскій І. І. Реконструкція Росії. Мас-медіа і політика в 90-і роки - М.: Изд -во МДУ ім. М. В. Ломоносова, 2001

4. Зверинцев А.Б. Коммуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR. М.: Глоссарий, 1998

5. Имидж и фирменный стиль.//25 уроков рекламиста. М., 1993.

6. Киккас Д. Имиджмейкер. [Електронний ресурс]. - Справочник профессий // [Режим доступу]:http://www.rabotka.ru/infoworker/019.php

7. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз. - М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер,2001. – 524с.

8. Косован Т., Розова И. Про имидж и имиджмейкеров [Електронний ресурс]. – Деловой квартал. Россия // [Режим доступу]: http://dkvartal.ru/imageservices/3711

9. Огилви Д. Откровения рекламного агента. М., 1994.

10. Петрова Е. А. Привітання на сайті Академії іміджології: http://www.academim.org/index.html

11. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. - М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер, 2001.-352с.

12. Почепцов Г.Г. Имиджелогия. – М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер, 2000.-768с.

13. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. - М.: Рефл-бук, Киев: Ваклер,1998. –

14. Слободянюк Э. Персональный имидж. Имиджмейкинг в связи с общественностью [Електронний ресурс]. – Практика рекламы, информационный ликбез.// [Режим доступу]: http://www.advertme.ru/pr/14

15. Фоменко И. PR в деталях [Електронний ресурс]. – Московский психологический журнал// [Режим доступу]: http://magazine.mospsy.ru/nomer11/s13.shtml

16. Шепель В.М. Имиджелогия. Как нравиться людям. - М.: Народное образование, 2002.

17. Цицерон. Про старість. Про дружбу. Про обов'язки. - М., 1975. - С. 111

18. Цой В. Наука ли имиджелогия? [Електронний ресурс]. - Агентство профессиональных стилистов шоперов и имиджмейкеров.// [Режим доступу]:http://www.imageservices.ru/articlesingle10.htm

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:17:36 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:58:48 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Проблема розуміння специфіки професійної діяльності іміджмейкера

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150051)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru