Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Вчення Геракліта про державу і право

Название: Вчення Геракліта про державу і право
Раздел: Рефераты по философии
Тип: контрольная работа Добавлен 20:51:29 09 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 167 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Вступ

Мислителі античної Греції і античного Риму відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю політичної та правової думки. Вони стояли біля витоків теоретичного підходу до проблем держави, права, політики, інших державно-правових явищ, формування юриспруденції.

Особливо велика роль належить давньогрецьким мислителям. Саме завдяки їм було зроблено перехід до раціонально-логічного способу пізнання і пояснення оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і концептуально оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики. У багатоманітності форм філософсько-правових уявлень давньогрецьких мислителів, тією чи іншою мірою, можна прослідкувати всі ідеї, які пізніше розвиваються і стають визначальними в європейській і світовій правовій та політичній думці. Особливо велика цінність античної політичної та правової думки полягає у тому, що вона оформилася і розвивалася, як ідеологія вільних людей.

Геракліт, біля 530 – біля 470 рр. до н.е., – знаменитий філософ діалектик. Політико-правові погляди мислителя можна зрозуміти тільки у контексті його світогляду в цілому. Все в світі, згідно з Гераклітом, знаходиться у вічному русі, зміні, боротьбі й оновленні: «Не можна двічі увійти в одну і ту ж ріку, оскільки все тече, все змінюється». У цьому вічному потоці змін єдине складається з протилежностей, а протилежності переходять одна в одну і складають єдність. Основою впорядкованих зв`язків протилежностей і упорядкованості світу, як космосу (а «космос» для Геракліта і є «впорядкований світ», «світовий порядок»), є вогонь – загальний еквівалент взаємоперехідних протилежних явищ і міра світового порядку в цілому. «На вогонь обмінюється все, і вогонь – на все, як на золото товари і на товари – золото». Вогонь – одночасно принцип (першооснова) і міра космосу, а також всіх процесів і явищ, які відбуваються у ньому. «Цей космос, єдиний для всього існуючого, не створював ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічно живим вогнем»

Мета дослідження – розгляд вчень Геракліта про державу і право

1. Космос і «космічна справедливість»

Антропологічна тенденція, що намітилася в мілетській філософії, отримує розвиток і переосмислення у Геракліта. Висловлена в загальному вигляді думка про етичну і одночасно політичну (у архаїчний час етика і політика не були розділені) спрямованість поглядів Геракліта зазвичай не викликає заперечень. Дуже суворий і пристрасний тон Геракліта у викритті людських пороків, в закликах жити згідно істині і справедливості, перш за все згідно логосу, який говорить вустами Геракліта, щоб можна було говорити про його етичну і політичну нейтральність. Інша справа, як обґрунтовується ця етична спрямованість. О. Гигон, зокрема, пише про Геракліте: «Його основна думка є етичною. Але оскільки закон, до якого людина повинна прислухатися, одночасно є законом космосу, Геракліт також вивчає і космологію»

Запропоноване трактування достатньо безумовно вириває Геракліта із співтовариства іонійських філософів з характерним для них пошуком субстанції всесвіту і модельним баченням світу. Тим часом, якщо спробувати відновити духовний контекст, в якому сформувалися основні поняття і ідеї Геракліта, неможливо обійти питання про вплив на Геракліта мілетських філософів – Анаксімандра і Анаксімена і, з іншого боку, про його полеміку з великими попередниками. В той же час немає потреби заперечувати можливість певної спільності в поглядах Геракліта і Ксенофана (просвітителя і раціоналіста) і Геракліта і Піфагора (етичного оновлення людини, що проголосило програму). Цілком імовірно, що Геракліт знав зміст їх учень. Це підтверджується висловами Геракліта, що збереглися, в адресу своїх попередників. Нас цікавить, в якому ступені ідеї Геракліта можуть бути розглянуті як підсумкові для цілої історичної епохи, чи репрезентує і якоюсь мірою завершує учення Геракліта певний період в історії античної антропології, тобто чи знаменує учення Геракліта властива для всієї гречеської проблематики єдність в розумінні космосу і проблем людського життя і призначення людини.

Учення Геракліта було більшою мірою присвячене питанням етичним і соціально-політичним, чим природничонауковим. Вже деякі стародавні автори висловлювали думку, що її твір був «не про природу, але про державу, вислови ж про природу приводилися у вигляді прикладу.

Нерідко дослідники відзначали, що соціально-політичне учення Геракліта найявніше виявляє свій зв'язок з осмисленням соціальної динаміки поліса.

В той же час вислову Геракліта по етичних і політичних питаннях важко піддаються однозначному тлумаченню. Ці вислови містять певний підтекст, що виносить смислові можливості розуміння за межі їх безпосереднього змісту. «Війна» («полемос») – це не тільки грізна повсякденна дійсність, але і символ космічного цілого, образ і розгадка буття. Проте подібною космічною символікою володіють і інші образи Геракліта.

Про космос оповідає головний фрагмент Геракліта: «Цей космос, один і той же для того, що всього існує, не створив ніякий бог і ніяка людина, але завжди він був, є і буде вічне живим вогнем, заходами що спалахує і заходами що потухає». Основна ідея, що міститься у фрагменті, дозволила деяким дослідникам так високо оцінити його «стихійний матеріалізм», полягає в затвердженні вічності і не створила миру.

У Геракліта спостерігається постійний, напружений інтерес до тих, що оточують людину і таким звичним речам і явищам, що шукати тут щось незвичайне, загадкове означало б, згідно думці більшості людей, переконаних, що день – це одне, а ніч – це інше, що насичення і голод – це різні речі і т.д., виставити себе на сміховиську.

У цьому зіткненні, порівнянні Геракліт нащупує граничні підстави людського буття – світ, який ніким не створений, «який був, є і буде». Ця формула говорить про те, що відправною крапкою для Геракліта виступає сьогодення, «тут», «тепер». Мабуть, загадка часу хвилювала і Геракліта. І кажучи про світ як про «вічно живий вогонь, заходами що спалахує і заходами що потухає», Геракліт підкреслює не тільки динаміку миру, але указує на «річку життя», характеризує тимчасові параметри людського і одночасно космічного буття. Звернення до вогню як найбільш «рухомій», динамічній стихії як би завершує і обґрунтовує «космічне звучання» так званих «річкових фрагментів», в яких затверджується ідея рухливості речей і вічності мирообновления. Ці фрагменти викликали цілу бурю полеміки.

Обумовленість долі космосу змінною мірою вогню – це і є, за Гераклітом, загальна закономірність, тій вічний логос, який лежить в основі всіх подій у світі. Все в світі відбувається відповідно до цього логосу: через боротьбу і в силу необхідності. Справедливість і правда полягає у тому, щоб слідувати загальному божественному логосу. Згідно з позицією Геракліта, люди не рівноцінні один одному, не рівні між собою. Мислення – велике благо і воно спільне всім людям. Проте більшість людей нерозумна, не розуміє сенсу того, з чим стикається. Саме тому він відкидає демократію, як правління «нерозумних» і вважає найкращою формою правління – правління «кращих». Тобто, по суті, його позицію можна охарактеризувати, як елітаристську концепцію.

2. Держава і право у вченні Геракліта

Звернення Геракліта відразу до двох аспектів буття – скороминущому і вічному – додає його висловам по політичних і етичних питаннях космічну символіку. У своїй обращенности до людини Геракліт взагалі піддав корінній реформації традиційні соціальні і етичні цінності, що базуються на загальноприйнятих переконаннях на зевса і справедливість. Нове бачення миру-космосу і Гераклітом вимоги усвідомлення єдиного, загального всьому порядку, що висуваються, пов'язані з новим трактуванням «дике» – земній і космічній справедливості. До цього питання ми ще повернемося далі.

Вогонь Геракліта – один з його найважливіших смислообразів, і таким він стає тому, що він перетворюється з генетичного в субстанциональное почало, «просвічується» в бесперестаному мигтінні багатообразних речей і нескінченних взаімопереходах. Вогонь Геракліта – «вічно живий». В цьому відношенні Геракліт продовжує натуралістичну традицію в розумінні єдності людини і миру. Їх єдність полягає в загальній для них субстанції – «живому вогні». Душа людини – «вогненна психея»

У вогні Геракліт підкреслює також його «правлячу» функцію. Аналіз системи символів, що характеризують «правлячу» функцію вогню.

«Гармонія», «міра», «порядок», а тим самим темпоральна структурируємість космосу є процесом самопороджування, внутрішньо властивим космосу. Іншими словами, темпоральна структурируемость є результатом базисного для космосу процесу єднання і боротьби протилежностей – тимчасового і вічного. Людина складає невід'ємну частину цих процесів. Символом людського буття, але буття космизированного, а тому символом всього космосу виступає «полемос»

Це – загальна боротьба, нескінченний життєвий поєдинок, в який вступає все живе (абсолютно неживих явищ у Геракліта немає). «Полемос» (м. рід) виступає не руйнуючим початком, як це було у Гомера, а що творить. У цій функції «полемос» має не тільки просторові, але і тимчасові параметри, йому властиві відсутність хорологической локальності і присутність хронологічної процессуальности. Якщо «полемос» в першу чергу характеризує взаємини людей, то людина знаходиться в центрі структуризації явищ і подій і може вибирати «золото» або «солому», проте в останньому випадку він йде наперекір подіям, не підозрюючи, що «полемос» і «міра» відновляться під впливом «дике» і «вогню», який «все обійме і всіх розсудить»

Нові тенденції натурфілософії Геракліта виражаються в способі побудови космосу, в новому трактуванні ролі Діку в космічних процесах. Залучення даних, отриманих в результаті серйозних філологічних досліджень гераклитовых текстів, дозволяє говорити про істотні особливості вживання Діку Гераклітом

Англійський філолог Керк виділяє наступні значення слова дике(dike) у вживанні стародавніх греків:

1. «Санкціонований звичай» або «встановлений порядок»;

2. «Вирок»;

3. «Судовий процес»;

4. «Покарання».

Якщо говорити про производности третього і четвертого значень з другого, то треба пояснити зміну сенсу кореня в цих значеннях. На думку Керка, «невелика відмінність сенсу кореня підкреслюється не стільки вказівкою правильного напряму між двома протилежностями, скільки тавруванням помилкового шляху». Так або інакше, але і третє і четверте значення можуть виражати як правильність руху без відхилень в ту або іншу сторону, до тієї або іншої протилежності, так і корекцію цих відхилень.

Хоча у досократиков (dike) зазвичай зустрічається в протилежність (adikia), де останнє означає «невірвну дію» в конкретному сенсі, «Діку у Геракліта означає швидше правильний шлях поведінки людей і речей, чим корекцію послідовних відхилень від цього шляху»

Навіть у Геракліта зустрічається в трьох випадках. Якщо вживання Діку у можна ще тлумачити як покарання і відхилення від правильного шляху: «Те, що самий випробуваний (мудрець) знає і дотримує, є тільки думка. І, проте, Правда наздожене брехунів і лжесвідків», то фрагмент 94: «Сонце не перейде своєї міри, інакше б його наздогнали Ерінії, помічниці «Правди» свідчить про неможливість відхилення.: «Слід знати, що боротьба всеобща, що справедливість в розбраті, що все народжується через розбрат і з потреби» (переклад Ст.С. Соколова) дає свідоцтва того, що Діку (дике) тут виражає принцип певного стійкого стану, а не відхилення від норми. Більш того, самим цим стійким станом виявляється постійне відхилення – боротьба, розбрат. Спожите в цьому фрагменті і переведене як необхідність слово (chreion) не тотожне (anagke) – сліпій необхідності, насильству (це значення сходять до Гомера), а несе відтінок долженствования в результаті опосредования чогось чимось.

Світ представляється таким, що існує в боротьбі і через боротьбу і це виявляється його необхідним (природним) станом. Подальший аналіз випадків відхилення, боротьби, які тепер стали «справедливими», показує, що боротьба протилежностей є робочий принцип побудови космосу.

Позитивна програма засвоєння логосу виражена в необхідності вчитися, вірити, бути готовим сприймати відірване від текучки повсякденних занять, несподіване. Негативна – конкретизує цей спосіб засвоєння логосу. Треба звертатися до світу не подібно до сплячих і таких, що бачать сни, а уміти уловлювати сенс миру в цілому. Професійний спосіб засвоєння знань (як діти від батьків) тут не придатний. Не можна вірити і народним переказам, довіряти «натовпу». Мова йде про цивільній діяльності в суді, в народному зібранні. І хоча здатність мислення властива всім, логосом володіють тільки якнайкращі. Як ні парадоксально, але Геракліт терпіти не міг тому цивільному життю, яке протікало в Ефесі. Але може тому такий суворий його тон, такі виявні його звернення до співгромадян? Тоді соціально-антропологічні аспекти вчення про логос – це ніщо інше, як один з перших зразків соціальної утопії, обґрунтування не сущого, але належного, тим більше, онтологічні обґрунтування всесвіту будуються на апеляції до війни, боротьби, розбрату і справедливості, що зрівнює їх.

«Якнайкращі» – це область належного, це громадяни, що відрізняються своїми достоїнствами перед рештою громадян поліса. Тому такий гнів у Геракліта викликають эфесци, Гермадора, що «вигнали, чоловіка якнайкращого серед них, із словами: «Та не буде серед нас ніхто якнайкращим, якщо ж такий опиниться, то хай він живе у іншому місці і серед інших». Про це ж говорить фрагмент 125а: «Якнайкращі» – що віддають перевагу спілкуванню з вічним речам, що «приходять». «Якнайкращі» для Геракліта – це перш за все в чомусь активно себе що проявили. Очі в пізнанні Геракліт цінує вище, ніж вуха, оскільки краще той, який не просто слухає, а сам бачить і може сказати. Відбуваються це в цивільній діяльності, де потрібне уміння і «вислухати і висловити», потрібно розуміти що відбувається. Для тих же, які мають варварські душі ока і вуха, – погані свідки

Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.

Тому Геракліт закликає «битися за закон, як за свої стіни. Не слід забувати, що міські стіни єдине зміцнення, за яким можна бути в безпеці. Поза полісом, поза міськими стенами немає ніяких прав і захисту. Також, як міські стіни цінується закон. Здатність утриматися в рамках полісних встановлень дозволяє бути мудрим, пізнати єдине. «Тим, хто бажає говорити розумно, повинно укріпити себе цим для всіх загальним, як місто, законам і багато міцніше. Адже всі людські закони харчуються єдиним божественним, який простягає свою владу, на скільки бажає, всьому є достатній і над всім бере верх»

Діяльність відповідно до закону означає, що будь-яке слово «в зборах» повинне відповідати закону. Слід поступати відповідно до слова – клятвопорушників наздожене Діку. Не слід поспішати висловлюватися про значні речі. Кожне слово повинне бути зважене, співвіднесене з полісним номосом, це і дозволяє пізнати космічну мірну і єдність, залучитися до логосу. Діку карає за довільне вживання слова. Щодня можлива зустріч спілкування з логосом, тільки треба свою мову будувати не так як це роблять оратори, прагнучі до того, щоб «зарізати» супротивника

Геракліту властивий той погляд, що в світі існує єдина закономірність, відповідно до якої людина і може здійснювати свою активність. Правда, активність людини, по Геракліту, протікає в основному у сфері політичної. Нею володіють ті, хто віддають перевагу «вічній славі – скороминущим речам», проявляючи стриманість і шанобливість до закону держави, не поспішають висловитися, із значного питання, не використовують свій виступ лише для того, щоб заплутати супротивника. У такому розумінні активності людини виявляється те значення, яке додавалося писаному закону і проходженню йому всіх громадян ораторському мистецтву, військовій доблесті і так далі в античному демократичному полісі. Але важливе те, що в активності людини Геракліт шукає щось об'єктивне, стійке, що, власне, і відрізняє свавільну поведінку від поведінки у відповідність з дике як нормою належного і сущого

Геракліт дуже тонко передає соціально-політичну обстановку рідного Ефеса. Увага його привертають явища і економічного, і політичного характеру. У житті античного суспільства цього періоду відбулися важливі зміни – на зміну родової спільності прийшла полісна спільність, широкий розвиток отримала торгівля, з кінця VП століття до н.е. починається чеканка монети. Операції товарообміну осмислюються і притягуються Гераклітом в узагальненнях найширшого характеру: функціонування космічної підстави – вогню пояснюється шляхом апеляцій до грошового звернення

Важливе зауваження робить Геракліт про рабство і його природу: війна (polemos) «одних зробила рабами, інших – вільними». Перш за все, фіксується джерело виникнення рабства – війна, про рабство – должничестве немає і мови. У Ефесі вже відбулися реформи солоновского типу. Як відмітив Ф.Х. Кессиді, є підстави вважати Геракліта прихильником цих реформ. У привернутому вже фрагменті 53 рабство зовнішньополітичне, а не боргове – норма для Геракліта. Це також непрямим чином свідчить про визнання Гераклітом соціальних змін в полісі, реформ солоновского типу, що відміняли боргове рабство. Цікавий в даному фрагменті той факт, що війна визнається не тільки джерелом рабства, але і джерелом громадянства (робить людей не тільки рабами, але і вільними). Погляди античності на природу громадянства традиційні: цивільні права успадковувалися по народженню. Афінян Евксей, наприклад, відстоював свої цивільні права, доводить, що його отець не був чужоземцем. Війна може перетворити вільного в раба, цей мотив зустрічається в античній літературі досить часто. Геракліт звертає увагу на інше – війна не тільки може зробити вільного рабом, але вона і вільних робить вільними. Тому війна несе одночасно два протилежні явища – рабство в свободу.

Вільний (eleuteros) – синонім громадянина, поза рамками поліса не можна бути вільним. Війна як спосіб отримання свободи у Геракліта перекликається з його закликом «битися за закон, як за міські стіни», «полеглих на війні боги почитали і люди». Відомо, що Геракліт дуже високо оцінює Біаcа, що відстоює необхідність боротьби з персами. Війна з персами за свободу міста, за його закон не в менше ступеня, чим за міські стіни і робить людей вільними. У цих переконаннях Геракліта виявляються його погляди на зовнішньополітичні відносини поліса.

Для того, щоб закон був нормою внутрішнього життя, всі повинно йому слідувати. Сама людина і оцінюється Гераклітом по цій нормі політичною, по проходженню закону. Всі можуть і повинні слідувати закону як виразу загальних інтересів. Всі громадяни поліса предстають в рівній мірі здатними бути політично активними. У гострому політичному конфлікті Геракліт прямо апелює до всіх ефессцам, «скільки не є змужнілих», тобто дорослих, повноправних громадян. Але цьому єдиному закону не всі слідують в однаковій мірі. Люди не можуть визначити, хто ж є «якнайкращим», в проходженні закону. В цьому відношенні Геракліт виділяє «кращих людей» і «натовп».

Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.

Поліс і його закон, за Гераклітом, – це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. «Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх». Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.

Для Геракліта Зевс, логос, вогонь – синоніми. У теологічній площині людський закон випливає з божественної справедливості, в гносеологічній – із загального логосу, в онтологічній – з вічного вогню. У зв`язку з цією триєдністю джерела закону, важливо пам`ятати про те принципове для всієї концепції Геракліта положення, що саме онтологічне начало (вогонь) дає міру (і масштаб) всьому іншому – сам космос впорядкований тільки завдяки певній мірі вогню. Основна гносеологічна характеристика закону, за Гераклітом, полягає в його відповідності загальному логосові (світовим закономірностям). Саме тому праворозуміння одного («кращого») є кращим, ніж правосвідомість демосу. «Один для мене – десять тисяч, якщо він найкращий».

Висновки

Антропологічна тенденція, що намітилася в мілетській філософії, отримує розвиток і переосмислення у Геракліта. Висловлена в загальному вигляді думка про етичну і одночасно політичну (у архаїчний час етика і політика не були розділені) спрямованість поглядів Геракліта зазвичай не викликає заперечень. Дуже суворий і пристрасний тон Геракліта у викритті людських пороків, в закликах жити згідно істині і справедливості, перш за все згідно логосу, який говорить вустами Геракліта, щоб можна було говорити про його етичну і політичну нейтральність. Інша справа, як обґрунтовується ця етична спрямованість.

Приділяючи у своїй творчості значну увагу проблемам полісу та його законів, він виступає за писане право, тобто за закон, і підкреслює, що «народ повинен боротися за закони, як за свої стіни». У цьому формулюванні маємо яскравий приклад ідеї боротьби за право, надпартійний, надідеологічний принцип законності, як такої, принцип панування права у полісному (політичному) житті.

Поліс і його закон, за Гераклітом, – це щось спільне, однаково божественне і розумне як по виникненню, так і по суті. «Всі людські закони виходять від єдиного божественного, який простягає свою владу на все, над всім панує і над всім отримує верх». Божественна справедливість і правда (діке) інтерпретуються Гераклітом, як те розумне начало (загальний логос), з якого випливає і яке виражає (повинно виражати) людський закон. Без божественного, космічно-вогняного масштабу у людей не було б і самого уявлення про справедливість.

Діяльність у сфері законодавчої, де і виявляються «якнайкращі» володарі логосу, – цілком допустимий шлях до усвідомлення єдиного порядку речей. Закони поліса носять космічне встановлення, обумовлені підпорядкуванням Діку (космічній справедливості) всіх сфер і космосу, і соціуму.

Власне з Геракліта можна починати відлік боротьби ідей демократії (Солон) та протилежних їй ідей, започаткованих Гераклітом. В той же час, вчення Геракліта використовувалися, в тій чи іншій мірі, прихильниками як раціоналістичної, так і релігійно-божественної доктрини природничого права.

З урахуванням подальшої еволюції правової думки можна сказати, що до гераклітовської концепції сходять все ті правові доктрини античності і нового часу, які під природним правом розуміють якийсь розумний початок (норму загального розуму).

Список використаних джерел

1. Дудченко Г.М., Овдієнко П.П. Історія політичних і правових вчень. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. – 44 с.

2. Кирилюк Ф.М., Батрименко О.В. Історія зарубіжних політичних вчень. – К.: ТОВ «ХХІ століття: Діалог культур», 2005. – 256 с.

3. Колісніченко А. І. Історія держави і політико-правових вчень Стародавньої Греції та Риму. – Миколаїв: Видавництво МФ НаУКМА, 2002. – 274 с.

4. Орленко, В.В. Історія вчень про державу та право: посіб. для підготов. до іспитів / В.В. Орленко. – 2-е вид. стереотип. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 204 с.

5. Цюрупа М.В. Історія політичних і правових вчень. – К.: КУТЕП, 2005. – 220 с.

6. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 301

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:14:08 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:57:02 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Вчення Геракліта про державу і право

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150900)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru