Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Українська Народна Республіка

Название: Українська Народна Республіка
Раздел: Рефераты по истории
Тип: курсовая работа Добавлен 05:20:54 08 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 121 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Вступ

1.Політичні сили в Україні після повалення самодержавства

2. Центральна Рада та її Універсали

3. Корніловський заколот і більшовизація Рад

4. Жовтневий переворот в Петрограді та ситуація в Україні

5. Проголошення УНР, боротьба за владу з більшовиками

6. Проголошення Радянської УНР в Харкові та І-а Українсько-радянська війна

7. Поняття «громадянська війна» та «інтервенція»

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів.

На першому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР).

Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами.

Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).

І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.


1. Політичні сили в Україні після повалення самодержавства

Революційна українська партія.

Наприкінці XIX ст. провідну роль у боротьбі за українську державність стали відігравати представники молодої генерації національно-визвольного руху, які об'єднувалися в нових національних політичних організаціях.

29 січня (11 лютого) 1900 року в Харкові група студентської молоді на «Раді чотирьох» проголосила заснування Революційної української партії (РУП). Біля її джерел стояли студенти Харківського університету Дмитро Антонович, Боніфат Камінський, Левко Мацієвич, Михайло Русов, відомі в українському патріотичному русі завдяки своїм батькам, колишнім українофілам.

За пропозицією Д. Антоновича харківський адвокат М. Міхновський виробив програму новоствореної партії. Улітку 1900 року вона була надрукована у Львові під назвою «Самостійна Україна» і таємно поширена на українських землях, що перебували в складі Російської імперії.

«Самостійна Україна». У «Самостійній Україні» М. Міхновський, спираючись на тисячолітню традицію української державності, обґрунтував історичні права України на самостійне існування та сформулював найближчу вимогу на шляху до цього — «повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії». У державній самостійності України автор убачав головну умову існування української нації. У програмі наголошувалося, що «третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і нещадної. Вона вірить у свої національні сили, і вона виповнить свій обов'язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів по Кавказ» ».

Наприкінці «Самостійної України» автор висловив готовність розв'язати цю проблему за будь-яку ціну. Він зазначає: «... Ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою... Хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців ».

Зміни в програмі РУП. Проте в процесі подальшого організаційного оформлення та практичної діяльності новостворені українські політичні партії почали поступово відходити від проголошених раніше радикальних патріотичних гасел і трансформуватися в партії соціал-демократичного спрямування. З часом з'ясувалося, що керівництво Революційної української партії у своїх ідейних переконаннях усе ж віддавало перевагу марксистському соціалізмові, а гасло самостійності України вважало другорядним політичним завданням. Наприкінці 1902 року програмні документи партії були скорек-товані. У друкованому теоретичному органі РУП — місячнику «Гасло» — зазначалося, що кінцева мета боротьби «полягає в ідеалі самостійної Української Республіки робочих мас з усуспільненням засобів продукції, націоналізацією землі і диктатурою пролетаріату...».

На початку 1903 року керівництво РУП офіційно відмовилося від своєї першої програми — «Самостійної України», — посилаючись на «брак соціалістичного світогляду» в обґрунтуванні ідеї державної незалежності України.

Київська вільна громада РУП запропонувала свій власний «Нарис програми Революційної української партії», автором якого був М. Порш. Цей документ з деякими змінами був затверджений як нова програма партії на другому з'їзді РУП у 1905 році. У ньому наголошувалося на необхідності повної автономії України у внутрішніх справах із забезпеченням рівноправності національностей, що її населяють. Крім того, зазначалося, що в інтересах класової боротьби пролетаріату України та інших частин Російської держави автономія України на цьому етапі важливіша за її самостійність, яка є «ідеалом», тобто справою далекого майбутнього.

Як цілком слушно зауважив американський історик Т. Гунчак, з появою нової програми закінчився перший період змагань Революційної української партії — період роздоріжжя й пошуку шляхів, і почався другий — період безпосередньої злуки з Українською соціал-демократичною робітничою партією.

З програми «Самостійна Україна» Революційної української партії 1900 р.

Над нами висить чорний стяг, а на йому написано: «Смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації?» Се не є самі слова: зміст їм відповідає. Коли ж в Української держави відібрано право бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних прав людини. Колишній український республіканець має менш прав, ніж нинішній найостатніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої Української республіки наче в завойованій свіжо країні! Висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає осатаній гріш бідного народу. Урядовці з чужинців обсіли Україну і зневажають той люд, на кошт якого годуються. Непокірливі тубольці погорджуються невимовне, а небезпечні з них засилаються на Сибір. Законами Росийської імперії зневажається право свободи совісти, погорджується право свободи особистої, ганьбиться навіть недоторканність тіла...

...Просвіта занедбана, культура знівечена й темрява панує скрізь по Україні! Через 247 років по Переяславській конституції «вільний і рівний» Українець відіграє ще гіршу ролю ніж колишній їлот, бо в їлота не вимагали принаймні інтелектуальної «данини», бо від їлота не вимагали любови й прихильності до своїх гнобителів, бо їлот розумів свій гніт. Українець же тільки відчуває його. Така то є логіка подій і такі її наслідки. І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися докупи, ми згромадилися ув одну сім'ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народну душу, і — хай навпаки логіці подій — ми виписали на свому прапорі: «ОДНА, ЄДИНА НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ».

Українська народна партія

З позицій повної державної самостійності України виступала створена в 1901-1902 pp. під керівництвом М. Міхновського та О. Макаренка Українська народна партія (УНП). її головний програмний документ отримав назву «Десять заповідей». «... Поки ще не пізно, — зазначалося в програмній заяві УНП, — поки ще московські організації слабі і нечисленні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуття своєї політичної волі з-під п'яти самодержавства, а польські організації вибираються з-під національного утиску, ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки національно-українська робітнича організація може врятувати Україну від недолі, що вже насунулася і страшить смертю. ... Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно за самостійну Україну».

У статті «Робітнича справа в програмі Української народної партії» (1902 рік) позицію політичної організації викладено так: «Українська народна партія хоче зорганізувати, приготувати частину українського народу, що стогне під неволею московською у Росії, до здійснення великого національного ідеалу: єдиної нероздільної самостійної демократичної України освічених робочих мас, до заснування тієї великої держави національної, в яку увійдуть усі частини українського народу».

Українська соціал-демократична робітнича партія

Ще в січні 1904 року Центральний комітет РУП видав заяву, у якій підтвердив, що партія остаточно перейшла на соціал-демократичні позиції. Одна частина рупівців, що намагалася перетворити партію на автономну організацію Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), створила Українську соціал-демократичну спілку, яка згодом приєдналася до меншовицького крила РСДРП.

У 1905 році основна частина РУП утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), яка в політичній сфері обмежувалася лише гаслами автономії України.

Її очолили Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, які намагалися зберегти рівновагу між національними та соціалістичними пріоритетами, досить суперечливо поєднуючи націоналізм із марксизмом. Вони, зокрема, вважали, що партія має бути виключно національною, складатися виключно з українців.

Це, певна річ, аж ніяк не узгоджувалося з відомим марксистським гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!».

Як бачимо, напружена ідейна боротьба та пов'язані з нею хитання та розколи в РУП наочно засвідчили ціннісні орієнтири представників українського ліворадикального руху, що намагався поєднати в собі як націоналістичні, так і соціалістичні тенденції. Деякі його речники, скажімо, М. Міхновський, рішуче виступали за домінанту національних цінностей, не відмовляючись при цьому від соціалістичного ідеалу. їхні опоненти, такі, як М. Меленевський, навпаки віддавали перевагу соціал-демократичним гаслам, уважаючи розв'язання національного питання вторинним проти першорядних соціально-економічних проблем. Треті, а таких серед українських соціал-демократів була більшість, прагнули органічно поєднати національні й соціальні цінності. Це, без сумніву, було привабливим для багатьох, але саме такий підхід стримував розробку чіткої концепції та вибір конкретної стратегії політичної діяльності, яких так бракувало керівництву УСДРП під час революційних подій 1905-1907 pp.

Українська демократично-радикальна партія

Поряд з національними партіями соціалістичного спрямування в Україні поступово став розвиватися ліберально-демократичний рух. Проте, на відміну від радикалів, ліберали почали оформлятися в політичні організації дещо пізніше — практично напередодні Російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907 pp.

Так, у середині 1904 року з ініціативи молодих членів українських громад була створена Українська демократична партія (УДП) на чолі з поміркованими громадівськими діячами О. Лотоцьким і Є. Чикаленком та Українська радикальна партія, яку очолили Б. Грінченко і С. Ефремов. Обидві партії, нечисленні складом, займали послідовні ліберально-демократичні позиції, обстоюючи ідею встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка надала б Україні автономію. Принципових програмних розходжень між ними не існувало, тому 1905року вони злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП), яка, як і її попередники, обстоювала лише ідею автономії України в складі Росії.

2. Центральна Рада та її Універсали

I Універсал

10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. По проголошенні автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови І Універсалу

Проголошення автономії України в складі Росії;

Джерелом влади в Україні є український народ;

Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому З'їзді;


II Універсал

3 липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови ІІ Універсалу

Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні;

Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.

III Універсал

7 листопада(20.11-за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови ІІІ Універсалу

Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

До установчих зборів у України вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

Скасовується право приватної власності на землю;

УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

Запроваджується 8 годинний робочий день;

Встановлюється державний контроль над виробництвом;

На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

IV Універсал

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV Універсалу

УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

3. Корніловський заколот і більшовизація Рад

Після провалу Московської наради центром контрреволюційної змови стала Ставка Верховного го-ловнокомандуючого генерала Корнілова, який повинен був за допомогою спеціально відібраних військових частин підняти заколот і "відновити порядок", тобто розгромити революційні сили в Петрограді, Кронштадті й у всій країні. Великі надії Корнілов покладав на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів, якими командували генерали А.Денікін і Д. Щербачов, а також штабів Київського й Одеського військових округів. Денікін, начебто для допомоги Північному фронтові, відправляв із Південно-Західного фронту під Петроград частини так званої "дикої дивізії" та 3-го кінного корпусу. Коли 25 серпня Корнілов направив на Петроград 3-й кінний корпус генерала Кримова, революційні сили столиці закликали робітників і солдатів до зброї й організовували розгром заколотницьких сил.За прикладом Петрограда демократичні організації створювали скрізь у країні революційні комітети, революційні штаби, комітети порятунку революції, комітети дії. Під їхнім безпосереднім керівництвом робітники та солдати ізольовували й знешкоджували осередки корнілівців, контролювали рух ешелонів і не пропускали до Петрограда війська, що рухалися на допомогу заколотникам. У Києві ввечері 27 серпня, коли було одержано з Петрограда повідомлення про корнілівський заколот, на екстреному засіданні виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів за участю представників різних партій було створено Комітет охорони революції, до якого ввійшли представники Генерального Секретаріату Центральної Ради, голови виконавчих комітетів рад робітничих і військових депутатів, командуючий військами КВО, начальник міліції, представники Центрального бюро профспілок і лівих політичних партій. Комітет охорони революції взяв у свої руки безпосередньо організацію відсічі контрреволюційним силам. За рішенням виконкому ради робітничих депутатів і особливого комітету охорони революції були заарештовані начальник штабу Київського військового округу Оболєшев, відомий монархіст В.Шульгін та ін. Активно виступили проти контрреволюції й робітники, солдати та матроси в усіх основних адміністративних центрах України – Харкові, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Чернігові. Діяльну участь у боротьбі проти заколотників узяли широкі солдатські маси, насамперед у Житомирі та Бердичеві, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. У Житомирі, де перебувала частина штабних установ фронту, 28 серпня солдати виставили свої караули, зайняли пошту, телеграф, залізничну станцію та почали арешти генералів і офіцерів – учасників змови. У Бердичеві обурені солдати 28 серпня оточили штаб фронту, а 29 серпня заарештували головнокомандуючого фронтом Денікіна, начальника штабу генерала Маркова, генерал-квартирмейстера Орлова та багатьох інших генералів і офіцерів. Отже, завдяки рішучим діям солдатських мас спроба підняти заколот штабом Південно-Західного фронту та надіслати сили на допомогу Корнілову була придушена. Корніловський заколот та його розгром зумовили зменшення авторитету Тимчасового уряду, який не зумів ні попередити заколот, ні організувати рішучу відсіч заколотникам. Посилився вплив більшовиків у радах, почалася так звана “більшовизація рад”. Ради вимагали передати їм всю повноту влади. Більшовики, які в другій половині липня 1917 р. взяли курс на збройне повстання на своєму VI з’їзді, розпочали активну підготовку до повалення Тимчасового уряду. А народне господарство країни на осінь 1917 р. було у стані розрухи: зростало безробіття, безперервно зростали ціни на товари першої необхідності, трудящі маси голодували.

4. Жовтневий переворот в Петрограді та ситуація в Україні

Жовтневий переворот (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — події в Росії, внаслідок яких владу захопили більшовики. Жовтневий переворот докорінно змінив хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії.

Хронологія перевороту

16 жовтня за пропозицією Троцького був створений Військово-революційний комітет Петроградської Ради (ВРК).

21 жовтня на мітингу в Смольному була прийнята резолюція про підтримку ВРК гарнізоном, після чого ВРК зажадав від командування військовим округом Петрограду підкорятися його наказам. У відповідь Тимчасовий уряд зажадав, щоб ВРК розпустився, обіцяючи у такому разі відмовитися від переслідувань.

Відбувається історичне закрите засідання вождів більшовиків, на яке Ленін прибуває таємно в гримі робітника. За пропозицією Леніна було вирішено виступити точно в день відкриття II з'їзду Рад — 25 жовтня, щоб поставити з'їзд перед фактом, що відбувся, не розкриваючи при цьому своїх планів заздалегідь.

24 жовтня (у ніч на 25-е) загони матросів, прибулі з Кронштадта за наказом ВРК, займають телефонну станцію, телеграф і Державний банк. Війська гарнізону залишилися в казармах. Незначний опір чинили лише загони юнкерів.

25 жовтня (у ніч на 26-е) озброєні загони ВРК, не зустрічаючи опору охорони, пройшли в Зимовий палац і заарештували членів Тимчасового уряду. Керенський утік до Гатчини за допомогою.

Народження автономії

Після падіння самодержавства влада на місцях перейшла до різних органів місцевої самоврядування. У Києві центром влади стала міська Дума, із складу якої був виділенні Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві і фактично виконував всі владні функції.

4 квітня була створена Українська Центральна Рада. Спочатку Рада була лише одній у ряді інших національних об'єднань — «Радою об'єднаних єврейських організацій» і «Польським виконавським комітетом».

Проте незабаром Рада стала вести самостійну політику. Проводячи широку агітацію серед сільського населення і спираючись на військові частини, укомплектовані українцями, Рада добилася фактичного визнання Тимчасовим урядом своєї лідируючої ролі. Це положення було закріплене 2 липня 1917 під час візиту до Києва міністрів Тимчасового уряду М. І. Терещенко та І. Г. Церетелі . На нараді з представниками Центральної Ради і Виконавчого комітету міської Думи були розмежовані повноваження влади — Центральна Рада стала законодавчим центром автономної провінції. Тоді ж на нічному засіданні були визначені географічні рамки, на які поширювалася влада Ради.

Дії Терещенко і Церетелі, особливо визначення географічних меж юрисдикції Центральної Ради, привели до урядової кризи в Петрограді: всі міністри-кадети на знак протесту вийшли із складу Тимчасового уряду.


Жовтень 1917

На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.

9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того в Універсал були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

5. Проголошення УНР, боротьба за владу з більшовиками

7 листопада Українська Центральна Рада виступила зі своїм Третім універсалом, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР) як автономної державної одиниці Російської Республіки. Але про Росію під владою більшовиків не йшлося. УНР планувала вступити у федеративні відносини з тими державами, які сформуються на руїнах імперії і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція УНР поширювалася на дев'ять українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Південь, у т. ч. Таврію (без Криму). Що ж до приєднання до УНР як «частини Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське», то Універсал відкладав це питання на майбутнє і передавав «зорганізованій волі народів».

Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку Української революції. Рішення Центральної Ради відбивало настрої більшості населення України. Основна частина українських селян, солдатів-українців, національної інтелігенції, службовців підтримувала Центральну Раду та українські національні партії, що входили до її складу. На виборах до Всеросійських Установчих зборів, які відбулися в Україні в листопаді 1917 р., українські національні партії одержали близько 75% голосів.

Отже, наприкінці жовтня - на початку листопада 1917 р. в Україні, за винятком хіба що деяких районів Донбасу, співвідношення сил було на користь Центральної Ради, яка, відповідно до пануючих серед населення настроїв, проголосила утворення Української Народної Республіки.

Особливо жорстокою була боротьба трьох політичних сил за владу в Києві. Збільшовизованим військовим частинам і червоногвардійським загонам, загальна чисельність яких становила 6500 чол., протистояли війська, об'єднані під командуванням штабу Київського військового округу: разом близько 10 тис. юнкерів, курсантів шкіл прапорщиків, солдатів і офіцерів частин гарнізону, вірних Тимчасовому уряду, і 18 тисяч солдатів і офіцерів зукраїнізованих військових частин Центральної Ради. Запеклі бої точилися три дні, 29-31 жовтня.

Спочатку Центральна Рада зайняла позицію доброзичливого нейтралітету щодо більшовиків, вважаючи «контрреволюційний Тимчасовий уряд» своїм головним противником. Від петроградського жовтневого перевороту і спроб поширити його в Україну Центральна Рада відмежувалася лише 27 жовтня, коли стало зрозумілим, що розгромом сил Тимчасового уряду більшовики не обмежаться і домагатимуться всієї повноти влади в Україні. Генеральний Секретаріат виступив з відозвою «До всіх громадян України», яка негативно оцінювала переворот у Петрограді й попереджала, що Рада рішуче боротиметься з будь-якими спробами підтримати петроградське повстання в Україні.

В умовах, коли сили більшовиків і Тимчасового уряду знекровлювалися, війська Центральної Ради зберегли високу боєздатність і взяли під контроль у Києві всі ключові пункти, у тому числі пошту та телеграф. Влада в столиці України перейшла до рук Центральної Ради.

6. Проголошення Радянської УНР в Харкові та І-а Українсько-радянська війна

Помилки Центральної Ради в сфері державотворення, непослідовність у вирішенні соціально-економічних питань викликали розчарування мас. Обіцяючи негайно розв'язати всі проблеми, поставлені життям, задовольнити всі вимоги робітників і селян, більшовики почали готувати в Києві нове повстання, очолюване утвореним ними військово-революційним комітетом. Повстання було зірване військами Центральної Ради, які 30 листопада оточили казарми збільшовизованих частин, роззброїли їх і під вартою в ешелонах відправили до Росії. Провалом закінчилась і спроба захопити Київ силами 2-го гвардійського корпусу, який перебував під контролем більшовиків і був спрямований ними на Київ. Поблизу Вінниці корпус перехопили сили 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, у складі якого було 60 тис. солдатів і офіцерів. «Якщо більшовики не з'явились в Києві ще у листопаді 1917 року, то це сталося тільки завдяки Першому Українському корпусові», - писав пізніше у «Спогадах» П. Скоропадський.

За нових умов тактика більшовиків в Україні стала гнучкішою. Вони почали враховувати реальність - існування суверенної української держави - УНР, уряд якої підтримувала більшість населення. Більшовики взяли курс на скликання Всеукраїнського з'їзду рад, спроможного об'єднати незадоволених політикою Центральної Ради і здійснити внутрішній переворот - проголосити на терені УНР більшовицьку владу. З'їзд запланували на початок грудня.

Конфлікт Центральної Ради і Раднаркому РСФРР досяг апогею. 4 грудня було опубліковано «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради». 3-5 грудня у Києві працювала обласна нарада більшовиків Південно-Західного краю. Ультиматум Раднаркому примусив нараду закликати своїх прибічників до рішучої боротьби проти Української Центральної Ради.

Але надії на Всеукраїнський з'їзд рад, який сам зібрався в Києві, не виправдалися. Більшість делегатів становили селяни, що перебували під впливом українських есерів. За цих умов члени РСДРП(б) залишили з'їзд, звинувативши есерів у фальсифікації складу його делегатів. Насправді селянська частина з'їзду значно реальніше відбивала пануючі на той час в Україні настрої, ніж невелика група більшовиків, що покинули його. Таким чином, провалилася спроба здійснити мирний переворот, обрати новий, підконтрольний більшовикам орган, який би замінив Українську Центральну Раду і проголосив в УНР більшовицьку владу.

Посилення тиску Раднаркому РСФРР на Центральну Раду вилилося в «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради» від 4 грудня 1917 р., підписаний В. Леніним і Л. Троцьким. У маніфесті містилося принципової ваги положення: «...Ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними». Однак це положення зводилося нанівець усім подальшим змістом документа. Виявляється, Раднарком визнавав не реально існуючу УНР, якою керувала Центральна Рада. «Раду як повноважного представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки» Раднарком визнати відмовився, тому що Рада ігнорує «радянську владу в Україні». В цьому і полягає суть ультиматуму: щоб бути визнаною Раднаркомом, Центральна Рада повинна визнати радянську (більшовицьку) владу, тобто саморозпуститися. Після цього мала з'явитися радянська УНР, яку уряд Росії готовий був визнати. Маніфест містив і конкретні вимоги: «...сприяти революційним військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням», не пропускати військових частин з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркому урядами, «припинити спроби роззброєння на території України радянських полків і робітничої Червоної гвардії».

У разі невиконання ультиматуму протягом двох діб, попереджував Раднарком, він вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни «з радянською владою в Росії і на Україні». Рада відмовилася виконати вимоги уряду Росії, цілком справедливо оголосивши їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР.

Ще не були відомі результати Всеукраїнського з'їзду рад, а Раднарком Росії своїм рішенням, прийнятим наступного дня після ультиматуму, 5 грудня 1917 р., ухвалив «вважати Раду в стані війни з нами». Була створена комісія Раднаркому у складі В. Леніна, Л. Троцького і Й. Сталіна для загального керівництва війною. Командувачем військами Раднаркому у війні з УНР затвердили наркома військових справ Росії В. Антонова-Овсієнка. В Гомелі, Брянську і Бєлгороді для стрімкого наступу в Україну з півночі готувалися загони солдатів, моряків, червоногвардійців. Уранці 8 грудня озброєні артилерією і підтримані бронепоїздами російські червоні війська раптовим ударом з Бєлгорода захопили Харків. Харків перетворився на головний більшовицький центр в Україні. Тут було створено штаб групи військ по боротьбі з контрреволюцією на Півдні, начальником якого В. Ленін і В. Антонов-Овсієнко призначили підполковника М. Муравйова, який відзначився при розгромі військ генерала П. Краснова під Петроградом. Бойові дії планувалося вести за всіма правилами воєнного мистецтва: при штабі діяли артилерійський, продовольчий відділи, служби зв'язку, розвідки, охорони та інші.


7. Поняття «громадянська війна» та «інтервенція»

Громадянська війна (1917—1921) — громадянська війна на теренах Росії (у вузькому тлумаченні — в межах Російської республіки, в ширшому — на території колишньої Російської імперії), яка розпочалась із падіння Тимчасового Уряду, та захоплення більшовиками Петрограду. В війні брали участь різні за чисельністю і складом збройні формування. Найважливіші з них — Червона Армія (створена більшовиками), Добровольча армія (створена офіцерами царської армії), армія УНР (створена для захисту УНР), Революційна повстанська армія (армія батьки Махна, створена для захисту інтересів селянства України) та інші.

В російських історичних джерелах - Енциклопедіях, підручниках, довідниках - ця війна часто зветься розширено: «Громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття Гр.Війна додається (в нього додатково включається):

Продовження військових дій з Німеччиною і Австро-Угорщиною на фронтах 1-ї світової війни після жовтня 1917 р.,

Воєнний конфлікт між Радянською Росією та країнами Антанти, а також на Далекому Сході з Японією - після складення урядом Леніна сепаратної мирної угоди з Німеччиною в Брест-Литовську на початку 1918 р.; відмови більшовиків сплачувати зовнішний борг Росії її закордонним кредіторам; розсекречення урядом більшовиків таємних міжнародних договорів і угод між урядом Російської імперії (царський дім Романових) і країнами Заходу.

За офіційною радянською версією Громадянська війна завершилась перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи і верстви населення силою, а іноді і зброєю, конфлікт проїснував у різних прихованих формах по різним оцінкам до другої половини 20-го ст.

Висновки

У житті — не так сталося, як гадалося. Центральні і місцеві органи УНР потонули у нескінченних заявах і скаргах на безчинства гостей, які почували себе не "приятелями", а повноправними хазяями. Інакше не можна розцінити, наприклад, накази головнокомандуючого німецькими військами генерал-фельдмаршала фон Ейхгорна про впровадження на Україні законів воєнного часу, смертної кари, німецьких польових судів й німецького судочинства.

Результати такої "дружби" показали себе дуже швидко. "Будучи в гущі народу, — писав В.Винниченко, — я на свої очі бачив, що дала нашій нації "орієнтація на зовнішні сили".

У житті, таким чином, все виявилося набагато складнішим, а ідилічні картини міжнаціональних взаємин не мали шансів у тодішньому розколотому суспільстві. На жаль, М.Грушевський та його соратники не змогли знайти оптимального рішення, і це, врешті-решт, визначило їхню долю.


Список використаної літератури

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999.

2. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1998.

3. Семененко В.І. Радченко Л.О. Історія України. – Харків, 2004.

4. Лановик Б. Матейко Р. Матисякевич З. Історія України. – К., 2005.

5. Рибалка К.І. Історія України. – Ч.І. – К., 1994.

6. Яковенко Н. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. –К., 1977.

7. Історія України. Під редакцією Зайцева Ю. – Львів, 1997.

8. Котляр М. Кульчицький С. Довідник з історії України. – К., 1996.

9. Довідник з історії України. За ред. Підкови І. В. Шуста Р.М. Вид. в 3 томах. –Т.І. –К., 1993; –Т.2. –К., 1995; –Т.3. – К., 2000.

10. Верстюк В.Ф. Дзюба О. М. Репринцев В. Ф. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 2005.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:12:42 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:56:25 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Українська Народна Республіка

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151202)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru