Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Власні українські імена

Название: Власні українські імена
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Добавлен 13:27:22 08 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 398 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

КУРСОВА РОБОТА

ВЛАСНІ УКРАЇНСЬКІ ІМЕНА

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1.ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН

1.1 Наукове вивченя східнослов’янської антропонімії

1.2 Особливості у сфері найменування

1.3Деякі діалектні відмінності в творенні варіантів імен

РОЗДІЛ 2.СПЕЦИФІКА ОНОМАСТИЧНОЇ СИСТЕМИ РІДНОГО НАРОДУ

2.1 Процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених немовлят

2.2 Семантика власного імені та українські імена у діаспорі

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Чи не найбільш відповідальним після хрещення вважається звичай ім'я наречення. Це пов'язано з переконанням, що вдало обране ім'я має сприяти щастю та добробуту немовляти, саме воно визначатиме його долю. Інколи кажуть: забути рідну культуру — все одно що втратити своє ім'я. Це непоправна, жахлива втрата.

Слов'яни «стали славними від славлення Богів» — так пояснюється етнонім (назва етносу, народу) у Велесовій книзі. Це загальне ім'я для багатьох сучасних націй, які походять від давніх слов'янських племен і народів. Недивно, отже, що серед власних імен слов'ян збереглося найбільше з основою на славі Святослав, Ярослав, Мирослав, Мстислав, В'ячеслав, Доброслав, Славомил, Славомир. Це також далеко не другорядний факт для з'ясування внутрішньої сутності слов'янства й слов'янського менталітету. Мабуть, друге місце за поширеністю посідають імена на бог- та род-: Богдан, Богуслав, Боголюб, Богомил, Богумир, Богород, Божеслав, Божидар, Божимир, Божич, Божко, Божен, Богусь, Родак, Родомир, Родослав, Родик, Родько, Благород, Домород, Живород. Бог і Рід — святі для українця поняття... Навіть у деяких сучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх ще язичницьких імен богів та свят: Велес, Волос, Леляк, Русаль, Перун, Керечун, Дажбогович, Віщун, Чортулинець, Ворожко, Дідух та ін.

Нині стало вважатися нормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що ж означає її власне ім'я. Ніби ми замість імен носимо порядковий номер, який для нас не має ніякого значення...

Наші предки вірили, наприклад, що цілителі мусять користуватися у своїх магічних заклинаннях лише справжніми родовими іменами людей, інакше їхнє лікування буде неефективним, бо ім'я людини, перекладене чужою мовою, незрозуміле богам і духам, до яких звертається знахар». Ця мудрість була здавна відома нашим пращурам, адже для слов'ян слово було священним, бо вважалося не просто звуком, а особливим станом світу й людини, коли можливо вести діалог з Богом (людини з космосом). Саме поєднання слова й часу давало чудодійні результати їхньої магії. Тому при народженні дитини треба було уважно слухати якої сторони світу, з лісу, річки чи з поля й т. ін.), дивитися, під якими зорями (сузір'ями) народилась дитина, а також враховувати багато інших прикмет, які були важливим засобом зрозуміння (передбачення, пророкування) не просто майбутньої долі дитяти, але в першу чергу з'ясування ЇЇ внутрішньої сутності. При такому підході до вибору імен забезпечувався лад (духовний комфорт) людини та її імені, тобто ім'я не суперечило особистісним характеристикам людини. Якщо ім'я обрано правильно, людина ніколи в подальшому своєму житті не повинна відчути дискомфорт, пов'язаний із ним.

Правильності вибору імені наші пращури надавали величезного значення. Якщо після наречення (називання) дитина плакала, або виявляла інші ознаки невдоволення, то вважали, що ім'я вибране невдало, не відповідає природі новонародженого дитяти, може зашкодити йому в майбутньому. Обряди наречення дитини вважалися обрядами найвищого рівня святості, тому батьки старанно готувалися до них. І досі в народі існує чимало повір'їв, пов'язаних з називанням дітей. Так, на півдні України вважають, що вибирати ім'я немовляті має наймолодший член сім'ї (бо діти ще не втратили природного зв'язку з космосом), подекуди — навпаки, вважають, що ім'я має давати найстарший член родини (як наймудріший). Звичне для нас нині слово «іменини» означає саме обряд надання імені, який в старі часи називався «нареченням».

Велесова книга нагадує нам: «Будете синами своїх Богів, і сила їхня перебуватиме з вами до кінця». Не слід забувати, що й звичаї наречення слов'янських дітей є нічим іншим як обрядами поєднання з нашими богами, тобто залучення до святинь наших прабатьків. Адже власне ім'я — то не порожній звук: у ньому пам'ять поколінь, неоціненна та незнищенна спадщина минулого, без якого ми не матимемо майбутнього.


РОЗДІЛ 1 . ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН

1.1 Наукове вивченя східнослов’янської антропонімії

Сучасна офіційна форма іменування людини – явище порівняно пізнього часу. Кожен компонент, з яких ця форма складається, – ім’я, ім’я по батькові та прізвище, має свою історію й специфіку побутування як в офіційному вжитку, так і в усній народнорозмовній традиції.

Процеси становлення й еволюції формули іменування особи тісно пов’язані із звичаями й особливостями духовної культури народу, його історією. У системі наших власних найменувань, що склалась протягом минулих віків, знайшли відображення різні сторони суспільної, господарської, культурної і мовної діяльності народу на різних історичних етапах. Тому імена і прізвища українців є одним з важливих джерел для дослідження мови, історії, матеріальної і духовної культури нашого народу.

Уся сукупність особових імен (індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо) називається антропонімією, а відповіда галузь знання, яка вивчає систему особових імен, антропонімікою. Антропоніміка є частиною ономастики – науки про власні імена взагалі (куди входять, крім антропонімії, географічні назви, найменування космічних об’єктів, назви літературних персонажів, клички тварин тощо). Антропоніміка досліджує особливості утворення антропонімів, основні принципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в антропоніми, і навпаки, хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах. Антропоніміка вирішує також суто практичні питання: правопис антропонімів, передача їх іншою мовою. Вона може служити важливим джерелом для інших наук: антропоніми минулого свідчать, зокрема, про колишнє розселення народів. У більшості народів за різних епох найменування (або зміна імені) пов'язане з певними обрядами, завдяки яким часто можна одержати нові відомості про побут, устрій та вірування народу.

Наукова українська антрономіка зародилася в XX столітті, хоч окремі спори пояснення антонімів відомі починаючи з давньоруських літописців. Спочатку це були невеликі роботи, присвячені окремим явищам в антрономії, в основному діалектним (часто пов'язаним з етнографічними реаліями), правописним, публікації джерел тощо.

Початок XX століття ознаменований появою праць з елементами наукового узагальнення, з'ясування національних рисукраїнської антропонімії та продовженням регіонального вивчення антропонімів на основі діалектних особливостей. У 40-50 рр. XX ст. почалися активізація роботи на антропонімічній ниві. Дослідження того часу відзначаються цілеспрямованим добором фактичного матеріалу, спробами його класифікації, окремо порівняльно – історичними екскурсами, певними узагальненнями в межах дібраного фактажу. 1960-90 рр. характерні особливим розвитком українськоїантропоніміки, за це період написано низку ґрунтовних праць (П. Чучка, М. Худаш, І. Сухомлин, О. Недільно, Р. Керста, Л. Кракалія, Р. Сташ та інші). Наукові роботи останнього часу присвячено походженню (етимології), словотвірній будові, регіональній характеристиці українських антропонімів; створено антропонімічні словники різних типів.

Систематичне наукове вивчення східнослов’янської антропонімії розпочалося порівняно недавно – в останні три десятиліття, але за цей час українська антропоніміка вже досягла значних успіхів. Шість видань витримав укладений в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР словник власних імен (останнє видання: Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей.К.–, 1986). До перших спроб нормативного словника прізвищ належить «Довідник українських прізвищ» Ю. К. Редька (К., 1969), який містить близько чотирьох тисяч антропонімів.

Видано кілька фундаментальних монографічних жосліджень української антропонімії: «Сучасні українські прізвища» Ю. К. Редька (К., 1966), «Антропонімія Закарпаття» П. П. Чучки (Ужгород, 1970), «З історії української антропонімії» М. Л. Худаша (К., 1977), «Українська антропонімія XVIст. Чоловічі іменування» Р. Й. Керсти (К., 1984), «Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців XIV – XVII ст.» М. О. Демчук (К., 1988). У мовознавчих виданнях опубліковано також низку досліджень з антропоніміки згадуваних авторів, а також І. Д. Сухомлина, І. М. Желєзняк, Л. Л. Гумецької, С. П. Бевзенка, В. В. Німчука, О. Б. Ткаченка, А. М. Заленського, О. Д. Неділько та ін.

Зазначені праці започаткували ту велику роботу, якої потребує збирання, систематизація й дослідження багатющого і розмаїтого матеріалу, що його містить історичний і сучасний український антропонімікон. До першочергових завдань нашої ономастичної науки належить, зокрема, створення фунтаментального історико‑етимологічного словника прізвищ українців.

1.2 Особливості у сфері найменування

«Щоб викинув тебе господь із уст!», «Щоб згинуло ім’я твоє, як слина!» – таке прокляття кидають левіти співцеві Елеазарові у драматичній поемі Лесі Українки «Вавілонський полон». Слова «знаю ім’ятвоє», «знаю всі імена твої» часто повторювались у давніх заклинаннях. У цих словесних формулах яскраво відбились властиві багатьом народам світу давні вірування в магічну силу імені, його нерозривний зв’язок з людиною, яку воно називає. Вірили в це і давні слов'яни. Тому часто нарікали дітей назвами звірів — Вовк, Ведмідь, Зубр, вважаючи, що такі імена відлякуватимуть злих духів. Дитину могли назвати й негарним ім'ям (Некрас, Поганка, Нехорош, Мал, Крив), сподіваючись, що воно не сподобається нечистій силі і вона залишить дитину в спокої.

Деякі давньослов'янські язичницькі вірування і забобони, пов'язані з вибором імені для дитини, збереглися до нового часу. Так, видатний сербський філолог Вук Караджич в укладеному ним «Сербському словнику...» 1818 р. під словом вук (вовк) написав: «Коли у якої-небудь жінки діти довго не живуть, тоді дитині дають ім'я Вук — вовк (щоб відьми не могли її звести з світу і тому й мені дали таке ім'я)».

У складі сучасних імен дослідники виділяють кілька шарів:

1. У кінці IX ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Ці канонізовані (узаконені) церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські і давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими греки візантійської епохи підтримували торговельні і культурні зв’язки. До візантійських імен належать, наприклад, популярні на Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. Н українському мовному грунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені.

Канонізовані церквою імена на території сучасної України приживалися поступово. В живомовній народній стихії канонізовані форми імен зазнавали адаптації, пристосування до звукової і словотворчої системи рідної мови. В результаті виникали відмінні від канонічних народні варіанти християнських імен. Іноді одна й та сама особова є носієм церковного і слов’янського імені: на имя максима инако влада драгосиновича [1]. В імені Федір важко впізнати канонічну форму Теодор (Феодор), в Панасі – Атанасія (Афанасія), в Якимі – Іоакима, в Остапі – Євстафія. Змінились запозичені імена згідно з місцевими мовними особливостями і в іншіх народів. Адже такі різні, на перший погляд, імена, як східнослов’янське Іван, польське Ян, фінське й естонське Юхан, англійське Джон, французьке Жан, походять від одного імені, яке в давній Іудеї вимовлялось як Йоханаан і означало «божа благодать», «божий дар». Те саме значення має наше ім’я давньогрецького походження Федір і слов’янське Богдан. «Незважаючи на поширеність церковних імен у XIV – XV ст., – слов’янські особові назви не виходять з ужитку». Паралельне вживання таких імен засвідчують історики мови і в XVIIIст. [2]

2. Давньоруські — Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила та ін., у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, і окремі імена скандінавського походження, що побутували в Древній Русі — Ігор, Олег, Ольга.

3. Імена, запозичені із західнослов’янських і південнослов’янських мов: Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та ін.

4. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободу вибору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Оновлювання здійснювалося за рахунок запозичення західноєвропейських імен, як: Альберт, Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав; створення нових, зокрема абревіатур, наймень, що відображали зв’язок з іменами та прізвищами вождів: Владлен (з рос. Владимир Ленин), Маркс, Вілен, Ленінслав, Енгельсина, Кім — «Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем — «революція, електрифікація, машинобудування», Ревмира — (рос. революция мировая), Пятвчет — (рос. пятилетка в четыре года) та ін.

У нових іменах знайшли відбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, сподівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей називали такими іменами, як: Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля, Титан, Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифікація, Мартен, Трактор і т. п. Щоправда, побутування таких імен не набуло масового характеру, більшість з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони почали щезати. Лишились у вжитку лише деякі з новостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші. Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старого іменника. Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за частотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валентина, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес протікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зайняли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, залишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію.

5. Індивідуальні імена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких, наприклад, можна віднести імя’я Вальженна, згадане у творі І. Григурка «Ватерлінія»:

— А Вальжанна — це хто з таким чудним ім’ям? — Донька. Ім’я.. — подвійне. Жінка хотіла Жанною назвати, а я Валентиною. Вирішили піти на компроміс.

У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від попередніх поколінь, але естетично відшліфованої.

Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свої особливості. В силу ряду історичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна на західноукраїнських землях. До складу імен, які функціонують серед корінного українського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор, Гіза, Жужа), чеські (Божена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські (Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Вілі, Руді, Герміна, Герта, Йоганка) та ін. [3]. На Буковині виділяється група імен, не властивих іншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонета та ін. У середовищі українців зустрічаються молдавські імена: Віоріка, Лівія, Родіка, Філінія, Манолія і под. [4].

У вживанні загальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Наприклад, у деяких говірках південно-західної групи ім’я Дмитро звучить як Гмитро, Марися як Маришя; Ілько, Омелько, Антін — як Гилько, Гомелько, Гантін. Орудний відмінок чоловічих імен типу Микита, Кузьма, Микула має в середньокарпатських і покутсько-буковинських говорах зустрічаються усічені кличні форми Марі, Гафі, Мико (замість Маріє, Гафіє, Миколо) та ін.

1.3 Деякі діалектні відмінності в творенні варіантів імен

Зростання культурного рівня народу, посилення зв’язків міста й села сприяють нівеляції діалектних особливостей у сфері найменування, унормуванню загальнонаціонального репертуару імен.

Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поруч з офіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові (скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти.

Явище варіантності властиве і документальним іменам. Загальнонаціональні варіанти документальних імен виникли у процесі освоєння давніх запозичень і відображають взаємодію літературно-книжкової та усно-розмовної традицій у розвитку української мови. З основних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти цього типу, можна назвати:

а) чергування голосних звуків (Анто н – Анті н, Нико н – Никі н; Є ремія – Я рема; Є фим – Ю хим; Є всей – О всій, Є фрем – О хрім; А веркій – О веркій, О верко; У ліян – Ю ліан; В лас – У лас, Мо йсей – Му сій);

б) чергування приголосних звуків (Амв росій – Амб росій; Устин – Устим , Пан філ – Пам філ; Парф ен – Парх ом, Пархім; Ф адей – Т адей, Ф еодосія – Т еодозія, Стеф ан – Степ ан; Ф ома – Х ома, Ф отинія – Х отина);

в) скорочення початку чи кінцівки імені (іноді – і початкової і кінцевої частин): Ігнатій – Ігнат – Гнат, Іларіон – Ларіон, Гликерія – Ликера, Анастасій – Анастас, Арсеній – Арсен, Прокопій – Прокіп та ін.

Число варіантів чоловічих імен (частина з них належить до розмовного фонду) поповнюють типові для української мови утворення на -а, -о, -ко, -аш (-яш), -ош : Олексій – Олекса, Лавр – Лавро, Лев – Левко, Герасій – Герасько, Григорій – Грицько, Зіновій – Зінько, Ілля – Ілько – Ілаш, Лука – Луцько –Лукаш, Дорофій – Дорош, Єрофій – Ярош та ін.

У жіночих документальних іменах найпоширеніше варіювання закінчень -ія, -а(я) : Арсенія – Арсена, Дарія – Дар’я, Євгенія – Євгена, Лукерія – Лукера, Наталія – Наталя, Парасковія – Параска тощо.

Національна мовна специфіка кожного народу виявляється також у сфері творення здрібніло-пестливих форм імен. Так, у говорах російської мови Александра називають Алексашею, Сашею, Санею, Сашурою, Шурою, Шуриком, в українській – Сашком, Олесем, Лесем, Лесиком.

Характерною рисою східнослов’янських мов є надзвичайне розмаїття здрібніло-пестливих форм імен. Часто вживані імена побутували в уснорозмовній народній стихії у численних варіантах. За спостереженням Р. Й. Керсти, в пам’ятках української мови XVI ст. фіксується до 40 продуктивних суфіксальних варіантів власних імен, зокрема здрібніло-пестливі форми імен з суфіксом -ко (Иванко), -ец (Гаврилец), -ик (Дмитрик), -чик (Наумчик), -ка (Савка), -аш (Петраш), -хно (Сахно), -ула (Петрула), -ач (Лукач), -ина (Петрина) та ін. У староукраїнській мові поширеним було також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь, Клим, Юр замість Хведоръ, Климентъ, Юрий [5].

Великоюваріативністюутворенніпохіднихвідособовихвласнихіменхарактеризуютьсядеякіговорисучасноїукраїнськоїмови. Наприклад, наЗакарпаттіжіночеім'яГаннамаєпонад 70 розмовнихваріантів: Аннуся, Ануша, Аннушка, Ангорка, Анниско, Аннище, Аннуца, Андя, Анніка, Ганя, Ганька, Ганиско, Ганьча, Ганьчуша, Низя, Ниця, Онизя, Онушатощо. Ім'я Микола побутує на цій же території у таких формах: Миколав, Миколай, Миколайко, Миколаїк, Миколайцьо, Микула, Микулик, Микульцьо, Никола, Никора, Никоцьо, Коця, Коцьо[6]. Понад сто розмовно-побутових варіантів імені Іван засвідчила Л. В. Кракалія в буковинських говорах. Деякі з них виникли в процесі багатовікових контактів українського народу з молдавським, як-от: Івануца, Івон, Івоніка, Івонел. Варіанти імені Марія: Маріука, Марікуца, Маріуца, Маріца, Маріучка, Марійора, Марцьола тощо. Місцеві риси мають розмовно-побутові імена й інших регіонів республіки [7].


РОЗДІЛ 2 . СПЕЦИФІКА ОНОМАСТИЧНОЇ СИСТЕМИ РІДНОГО НАРОДУ

2.1 Процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених немовлят

Найновіші дослідження, проведені на території України, повідомлення з багатьох місць республіки дають уявлення про ті процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених нині. Вони в основному близькі до тих, що спостерігаються в Росії та Білорусії.

Є підстави констактувати повну відсутність соціальної диференціації особовиї імен на Україні (однаковим набором імен користуються в родинах робітників, колгоспників та інтелігенцйї), інтенсивне зближення міського і сільського іменного репертуару. Очевидне прагнення батьків до збагачення, оновлення сучасного складу імен, що значно звузився у порівнянні з попередніми поколіннями. І в містах, і в селах чітко окреслюється група панівних імен, окремі з яких можуть у той чи інший рік відрізнятися частотою реєстрації, заступатися іншими, але сама група імен-улюбленців різко вирізняється на тлі імен обмеженого чи поодинокого вжитку. Лідерство по всій Україні тривалий час тримають імена Андрій, Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій; Ірина, Людмила, Марина, Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана, Тетяна. Останнім часом до імен масового поширення долучилися Максим, Роман, Руслан, Алла, Валентина, Вікторія, Ганна (Анна), Інна, Оксана, Юлія. Не обійдені увагою батьків, хоч використовуються рідше, ніж вищезгадані, імена Анатолій, Антін, Богдан, Вадим, Валерій, Василь, Владислав, Вячеслав, Геннадій, Григорій, Костянтин, Леонід, Микола, Мирослав, Назар, Павло, Петро, Станіслав, Тарас, Ярослав; Галина, Віра, Катерина, Любов, Лариса, Лідія, Лілія, Марія, Надія, Яніна.

Помітно, що основною тенденцією розширення сучасного іменного репертуару є активізація вживання імен традиційного вітчизняного фонду. Молоді батьки відновили у своїх правах призабуті імена Арсен, Артем, Гліб, Данило, Денис, Єгор, Іван, Ілля, Інокентій, Кирило, Микита, Остап, Платон, Родіон, Тимофій; Анастасія, Антоніна, Дарія, Євдокія, Єлизавета, Марія, Соломія, Уляна, Ярина, хоч такі традиційні імена, як Георгій, Клим, Лев (Левко), Марко, Степан, Федір, Яків; Зінаїда, Зіновія, Зоя, Марта, Мар’яна, порівняно рідко.

У пошуках свіжих імен, які б вирізнялися на тлі масових, подружні пари звертаються також до імен з виразним поетичним забарвленням типу жіночих Зорина, Зоряна, Калина, Маїна, Раїна, Сніжана, Юнія, Розалія. Оновлюється іменний репертуар і за рахунок запозичень з братніх мов СРСР чи з мов сусідніх народів соціалістичних країн. Рідкими вкрапленнями є зарубіжні імена Альберт, Едуард, Еміль, Ернест; Анжела, Анжеліка, Елеонора, Еліна, Ельвіра, Ельва, Емма, Еріка, Жанна, Жанетта, Іоланта, Сабіна тощо.

Основними мотивами, які в наш час визначають обрання імені для немовлят, є:

1. Родинна традиція, за якою сина чи доньку називають іменем батька, дідуся, матері, бабусі чи когось із близьких родичів.

2. Вшанування іменем дитини видатних осіб, літературних персонажів, кіногероїв, спортсменів тощо: Юрій, Герман, Павло, Андріан, Валентина – імена піонерів космосу, Фідель- вождь кубинського народу та ін.

3. Милозвучність імені, його легкість у вимові. Більшість із популярних жіночих імен, наприклад, має «лелійні» сонорні звуки л, н: Алла, Аліна, Ганна (Анна), Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана, Юлія, Яніна.

За частотою вживання вони розподіляються у такій послідовноті. Першість належить двом іменам – Іван (11 % від загальної кількості імен), Василь – 6 %. Далі йде 9 імен, кожне з яких має частотність 2–3 %. Це Федір, Степан, Грицько, Михайло, Семен, Андрій, Яків, Олексій, Фесько (похідне від Феодосій). Близько 1 % набрали імена: Гаврило, Данило, Ігнат, Роман, Савка, Дмитро, Максим, Мартин; 0,5 % - Кондрат, Левко, Лук’ян, Марко, Матвій, Микита, Остап, Павел, Пилип, Юрко, Ярема, Ясько (похідне від Яків).

На тлі спільних тенденцій сучасного найменування людей, властивих трьом східнослов’янських народам, проявляється деяка своєрідність у функціонуванні імен на Україні. Вона найбільш очевидна у сфері жіночих імен: подружні пари досить часто звертаються д жіночих імен, утворених від чоловічих (Адріана, Богдана, Василина, Віталіна, Володимира, Іванна, Леоніда, Михайлина, Павла, Романа, Руслана та ін.); активізується вибір давньоруських і слов’янських складних імен з компонентами -мир, -слав: Дзвенимира, Дзвенислава, Златослава, Зореслава, Квітослава, Мирослава, Ярослава та под.

Взагалі, у дореволюційний період обряд наречення новонародженого належав церкві. Під час церковного обряду хрещення піп обирав із святців, календарного церковного списку святих, ім'я для новонародженого. Процес наречення дитини не був лише формальним ритуалом, він розглядався як духовне прилучення людини через ім'я до релігії. Ім'я в християнській релігійній традиції виконувало сакральну функцію. Святий, ім’ям якого було наречено дитину, вважався її духовним охоронцем, небесним заступником. У церковних календарях вказувалась і етимологія кожного імені, тому значення їх було загальновідомим.

У православних святцях, на відміну від католицьких, на кожен день року припадає, як правило, поминання кількох святих, отже піп мав можливість вибору імені з-поміж кількох. Деякі імена згадувались у святцях неодноразово, іноді понад 10 разів (ім'я Іван поминалось 79 днів на рік, лише в січні були дні Иоанна Предтечи, Иоанна Кушника, Иоанна Златоуста тощо)[8], інші ж були рідкісними, екзотичними. Згадаймо в цьому зв'язку історію наречення героїні повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»: «Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на ЇЇ неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову, а баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому і губила його на поповому порозі. Тій дівчині піп дав ймення Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою».

Внаслідок протистояння православної та уніатської церков з'явилося багато біблійних, переважно старозавітних, імен типу Авраам, Веньямін, Герасим, Давид, Дамнян, Инокентій, Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, Назарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл,Серафим, Соломон, Філімбн, Версавія, Гликерія, Діонісія, Єфросінія, Макрина, Рахиля, Ребека, Соломія, Таїса, та ряд інших.

2.2 Семантика власного імені та українські імена у діаспорі

Незайвим було б і хоч побіжно зазирнути у розділ «Семантика людських імен». Адже функції власного імені в різні часи у різних суспільствах відрізнялися.Певно, зовсім небагато батьків, називаючи свою доньку Клавдією, знають, що у перекладі з латини це значить «кульгава». Річ у тім, що структура латинського власного офіційного імені була також трикомпонентна: власне ім'я, родове ім'я, прізвисько (як правило, за характерною ознакою представників роду). Клавдій — кульгавий, Назон — носатий, Ціцерон — горох, Катулл — кошеня. Жінки у Римі не мали власного імені — лише родове із певним індексом для зручності: Клавдія Пріма, Секунда (Перша, Друга) або ж Майор, Мінор (Старша, Менша).

Етимологія деяких антропонімів іще складніша. Так, в останні роки чимало малих Галинок потерпають від того, що нерозважливі однолітки дражнять їх «Галіна Бланка». Справді, це той латинський іменник, але смислове навантаження його зовсім інакше.

Gallus, і (m) лат.— півень; gallina, ae (f) –курка. Римська імперія, розширюючи свої кордони на Захід, зіткнулася з іншими, менш розвинутими, але самобутніми культурами. На території сучасної Франції мешкали племена, які ще у ті часи ретельно дбали про свій зовнішній вигляд і були великими чепурунами: чоловіки полюбляли прикрашати свої голови пір'ям із півнячого хвоста. Цей звичай, як і інший — носити штани, спочатку дуже потішав римських завойовників. Вони дали місцевим жителям глузливе прізвисько «галли»- півні. Представники підкорених народів — слуги, раби часто отримували ім'я за походженням: Спартак — родом зі Спарти, Галліна — жителька Галлії, жінка із племені галлів (а зовсім не курка!).

Ще раз нагадаємо, що ім'я по батькові має гармоніювати із власним іменем та прізвищем як фонетично, так і стилічно. У післявоєнні роки дитячі будинки були переповнені дітьми, які нічого не могли сказати ні про своїх батьків, ні про своє ім'я та прізвище. Нерідко таким дітям записували новостворені прізвища: Правденко, Горносталь, Переможний, Большевиков.

Інколи ім'я чи прізвище із певних причин зазнає деформації, що може спричинити чималі проблеми у носіїв та їх прямих нащадків. Із творів класиків нам відома халепа, у яку потрапив Мартин Боруля, що бажав вибитися у дворяни, але через одну букву в прізвищі не зміг; потуги Мини Мазайла, який будь-що хотів відхреститися від свого роду. Навіть при побіжному огляді ономастичної проблематики неважко зауважити, що у кожного народу існує свій варіант ономастичної системи: певне коло лексем — власних імен (укр. Оксана, фр.Франсуаза, рос. Дар'я): фонетика (пор. укр. Микола, фр. Ніколь, італ. Мікеле, укр. Йосип, фр. Джозеф, італ. Джузеппе); морфологія (пестливі форми імен: укр. Леночка, Ярославчик, ісп. Бетіто, Лаурита, рос. Катюша, Наташенька); синтаксис (власні назви: укр. село Мала Березянка, Муровані Курилівці, англ.м. Statford –on-Avon, ісп. м. Rio-de-Janeiro та ін.).

Специфіка ономастичної системи багатьох народів настільки яскрава, що почувши ім'я людини, часто можна без особливих зусиль здогадатися, до якого народу належить ця особа. Оленников Федот Сидорович — звичайно, росіянин, Шевченко Оксана Опанасівна — українка, Мішель де Ланже — француз. Але інколи можна і помилитися: чорнява дівчина на ім'я Дукашвілі Юлія Гурамівна — не грузинка, а українка, про що свідчить відповідний запис у паспорті — діти батьків, що належать до різних народів, самостійно обирають національність.

ВИСНОВКИ

Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.

Але чи можна вважати позитивним таке відчутне звуження кола популярності імен? Звичайно, ні. З кількох причин. Насамперед воно призводить до появи численних тезок. Сьогодні часто можна почути від виховательок дитсадків і вчителів нарікання на одноманітність імен нашого наймолодшого покоління. В одній групі дітей буває стільки Саш або Наташ, вихователі змушені звертатись до чотирьох-п’ятилітніх малюків за прізвищами. На уніфікованість дитячих імен звертають увагу й письменники. Так, у гротескно-сатиричній повісті «Пух» В. Шевчук пише: «Таксі сколихнуло сонну тишу околиці, і таксистиха схвильовано вибігла надвір, сподіваючись того, чого вже перестала сподіватися. Але таксі не зупинилося біля її двору, проминуло й рябу Надьку на камені, за машиною чкурнув щосили босякуватий Олежик з десятком інших Олежиків й п’ятіркою Лен». Не самі імена – Олег і Олена – нічим не гірші за інші, висміює тут письменник, а їх надмірну популярність, внаслідок якої ім’я втрачає своє основне призначення – виділяти.

Другий негативний момент цього явища – забуття споконвічних народних традицій у сфері іменування. Чи часто зустрінемо сьогодні хлопчиків з іменем Микитки, Василька або Олеся? А жіночі ймення? Куди поділись улюблені народні імена Дарина, Соломія, Софія, Уляна, Христина та інші? Протягом багатьох століть вони вважались найкрасивішими, овіяними легендами, неперевершеною українською поезією.

У наш час досліджуючи іменник українців слід звернути увагу на ті суттєві якісні зміни, які відбувалися упродовж 90-х років ХХ ст. під впливом соціально – політичних чинників. Так, на склад іменника українців помітним став вплив іменників західноєвропейських народів, що зумовлено більш тісними та ширшими контактами українців та громадян Центральної, Західної Європи, а також США та Канади. Вагомим чинником, що забезпечує поширення в українському іменнику власних імен романського та германського походження, стала трудова еміграція в Італію, Іспанію, Португалію тощо. Внаслідок таких контактів в іменнику українців з’явилися такі нові імена, як Алькін, Джулія, Джовані, Зоран, Крістін, Фред, Франческо, Рустем, Ромео тощо.

Отже, соціально – політичні та економічно – техногенні чинникиупродовж останнього часу по-різному впливають на стан сучасного іменника [9].

Останнім часом набуло поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Петра кличемо лише Петею, начебто не називали його наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася — Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.

На закінчення розмови про імена хотілося б нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, а саме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого — іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і наші діти.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:04:37 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:52:58 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Власні українські імена

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151067)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru