Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Фінансові посередники

Название: Фінансові посередники
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 08:02:11 12 декабря 2008 Похожие работы
Просмотров: 333 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

на тему

Фінансві посередники

Зміст

Вступ

1. Посередницькі фінансові інститути та їх роль в ринковій економіці

1.1. Економічний зміст посередницьких фінансових інститутів та їх значення на фондовому ринку

1.2. Організація діяльності фінансових посередників

1.3. Зарубіжна практика функціонування посередницьких фінансових інститутів

1.4. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні

2. Аналіз діяльності посередницьких фінансових інститутів

2.1. Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному фондовому ринку

2.2. Аналіз функціонування посередницьких фінансових інститутів на світовому фондовому ринку

3. Проблеми діяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищення ефективності їх діяльності

Висновки

Література


Вступ

Структурна перебудова української економіки потребує істотного збільшення обсягу інвестицій та активізації інвестиційної діяльності. Через падіння виробництва, неефективну сис тему оподаткування значно зменшилися обсяги прибутків – основних власних джерел інвестиційної діяльності підприємства.

Не забезпечують зростання обсягу інвестицій в економіку України також банківська система, фондовий ринок, спеціальні (вільні) економічні зони. Недосконалість законодавчої бази, брак практичного досвіду надання позик, недостатній розвиток інфраструктури ринку цінних паперів, обмеження правовії гарантії для інвесторів стримують інвестиційну діяльність у країні.

Історично інститут фінансового посередництва виникає з моменту розподілу праці у сфері обслуговування кругообігу фінансових активів як еквівалента товарних продуктів, поступово виокремлюючись у самостійний вид бізнесу. Оскільки сприяння розвитку будь-яких структур, запозичення чи залучення капіталу потребує спеціальних знань, послуги фінансових посередників об"єктивно викликаються практикою. Без фінансового посередництва можлива загроза операційного звуження ринку і натуралізація господарського життя (коли має місце безпосередній товарний взаємообмін без грошового компоненту, тобто бартеризація).

На сьогодні зареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких є торговці цінними паперами, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії та комерційні банки. Реально на фондовому ринку України працює близько 20-30 відсотків зазначеної кількості фінансових посередників.

Основна їхня функція -- це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний доход. Акумулюючи кошти таким чином, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим та виплаченим процентним доходом іде на покриття витрат фінансового посередника та його прибуток.

Щодо змістовно-структурної характеристики терміна "фінансове посередництво", то слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять достатньо акцептованого визначення і тлумачення цього поняття.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки й зумовлюють створення фондового ринку як складової частини ринкових відносин, що забезпечує вільний обіг коштів у формі цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових ресурсів, дає можливість реально оцінювати ефективність управління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму.

Для розвитку вітчизняного ринку інвестиційних ресурсів важливим є вирішення проблеми понятійного визначення та структуризації фінансових посередників. Фінансові посередники – сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Найголовніше завдання фінансових посередників – спрямувати рух капіталу до найефективніших споживачів. Базовою основою їх функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через випуск власних вторинних зобов"язань. Логічно, що предметом праці для посередників на ринку стають цінні папери і гроші.

Таким чином, ми можемо зробити висновок про доцільність та необхідність дослідження проблеми фінансового посередництва в ринковій економіці, оскільки вони постають невід"ємною проміжною ланкою руху капіталів.


1. Посередницькі фінансові інститути та їх роль в ринковій економіці

1.1. Економічний зміст посередницьких фінансових інститутів та їх значення на фондовому ринку

Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку – професійними маркетмейкерами, вони утворюють інституційну структуру ринку. Головне завдання фінансових посередників, які становлять інфраструктуру ринку полягає у спрямуванні руху капіталу (інвестиційних ресурсів) до найефективніших споживачів. Проте представники як попиту, так і пропозиції позичкового капіталу можуть виходити на фінансові ринки самостійно або скориставшись послугами фінансових посередників.

Виникає питання: навіщо користуватися послугами фінансових посердників, якщо можна безпосередньо здійснювати свої фінансові операції на фінансовому ринку?

Проте, як показує практика, роль фінансових посередників дуже важлива. Їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів, і для позичальників, а саме:

· відпадає потреба в пошуках один одного;

· знижується ризик неповернення позики або неефективних капіталовкладень;

· з попереднього випливає зростання процентного доходу заощаджувача;

· знижуються сумарні витрати та витрати часу на відшкодування декількох заощаджувачів для отримання потрібної суми позики;

· дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки (порівняно з наданням у борг невеликої суми), але який був недосяжний для них через необхідність значних інвестицій;

· часто для заощадників привабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал (у вигляді, наприклад, банківського відсотка, доходу з облігацій, отримання пенсійних прав), ніж ризик участі у не завжди надійних проектах (наприклад, купівля акцій);

· фінансові посередники зменшують вартість здійснення фінансових операцій. Це досягається ними за рахунок уніфікації та спеціалізації.

Наведемо приклад. Певна особа укладає фінансову угоду з іншою. При цьому необхідно скористатися послугами юриста та нотаріуса (для складання інших документів, оформлення їх). Чим більше кваліфікованих спеціалістів буде залучено до цієї справи, тим надійнішою буде ця угода, але одночасно і більших витрат від цього зазнають сторони.

При всьому розмаїтті фінансових угод існує не так багато їх основних видів, що зустрічаються в практиці фінансового посередника, який спеціалізується в певній галузі. Маючи велику кількість клієнтів, фінансових посередник може залучити найкваліфікованіших юристів для складання декількох типових форм угод, які легко буде пристосувати до кожного конкретного випадку. Навіть при великих витратах на таку розробку якість її буде висока, а ціна в розрахунку на одного клієнта –­ низька.

Наведений приклад є проявом так званого ефекту масштабу. Цей ефект є найбільш потужним джерелом ефективності існування фінансових посередників. Крім зростання ефективності використання коштів за рахунок їх акумуляції, ефект масштабу проявляється також у вартості оформлення фінансових операцій, вартості збирання інформації про економічний стан потенційних клієнтів та вартості наданих позик. Одержання необхідної інформації та моніторинг -- не просто надто дорогі операції для окремої фізичної чи юридичної особи, а й практично їм не під силу.

Без фінансових посередників не можуть бути реалізовані всі переваги існування фінансових ринків. Вони зменшують операційні витрати, знижують ризик та зменшують асиметричність інформації.

Оскільки існують різні фінансові ринки, різні види посередницьких послуг, то закономірно, що виникли досить різноманітні види фінансових посередників.

Відмінність у фінансових системах різних країн зумовлюють і дещо різний розподіл фінансових посередників на типи. Наведемо перелік та короткі характеристики фінансових посередників згідно з класифікацією, яка застосовується в США, оскільки вона найбільш розгалужена і значна кількість з наведених видів фінансових посередників уже зараз функціонує у фінансовій системі України.

Фінансові посередники поділяють на три такі основні категорії:

· Депозитарні установи – фінансові інститути, що мають право приймати внески та депозити.

Основною функцією депозитарних установ є залучення коштів населення та установ у вигляді депозитів і надання позик населенню та установам. З точки зору вивчення грошового обігу та контролю над ним, ця категорія фінансових посередників є найважливішою, бо саме вони шляхом відкриття та закриття депозитів впливають на пропозицію грошей в економіці.

Депозитарні установи – це комерційні банки та ощадні установи.

- Комерційний банк – це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам усіх галузей господарства.

У більшості країн світу це найчисленніша група фінансових посередників. У США історично склалося так, що лише комерційні банки (на відміну від ощадних установ) мали право виконувати послуги щодо відкриття чекових депозитів та надання короткотермінових комерційних позик. Останнім часом права ощадних установ в США значно розширилися, і тепер вони менше відрізняються від комерційних банків.

- Ощадні установи. До них належать:

позико-ощадні асоціації. Це, як правило, друга за кількістю група фінансових посередників.

Позико-ощадна асоціація – фінансовий інститут, джерелами надходжень якого є ощадні, термінові та чекові депозити; акумульовані кошти в основному використовуються на надання позик під заставу нерухомості. Оскільки позики під заставу надають на досить тривалий термін, то заміна процентних ставок протягом цього часу істотно впливає на фіксований стан асоціації (аж до банкрутства при значному підвищенні рівня банківського відсотка).

взаємоощадні банки. Дуже подібні до позиково-ощадних асоціацій у функціонуванні, але відрізняють організаційною структурою: взаємоощадні банки завжди організовані на кооперативних засадах, і вкладники банку є його співвласниками.

кредитні спілки – це невеликі фінансові установи, створені на кооперативних засадах у певній соціальній групі (службовці однієї фірми, члени однієї профспілки тощо) для надання позик (здебільшого споживчих).

· Ощадні установи контрактного типу: страхові компанії та пенсійні фонди

Залучають довготермінові заощадження на контрактній основі. Свої фонди вони отримують у вигляді періодичних внесків згідно з контрактами. Значна кількість укладених контрактів дає змогу, використовуючи теорію ймовірності та економічного ризику, досить точно встановити сукупні обсяги майбутніх виплат по контрактах. Це в свою дає змогу ощадним установам контрактного типу бути менше занепокоєними можливими збитками порівняно з депозитарними установами. Отже, вони можуть знизити вимоги щодо ліквідності своїх активів, тобто вкладати кошти в менш ліквідні, а саме – довготермінові, цінні папери, такі, наприклад, як корпоративні облігації, акції та закладні.

- страхові компанії

компанії зі страхування життя;

компанії зі страхування від пожеж та нещасних випадків

- пенсійні фонди

· Інвестиційні посередники

- інвестиційні банки

Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов"язань. Виступає організаційним посередником (з"ясовує потреби позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, їх розміщення, організовує при потребі банківські синдикати) та гарантом між позичальниками та інвесторами.

- інвестиційні компанії

Інвестиційна компанія – компанія, що спеціалізується на інвестиціях в цінні папери інших компаній. Акумулює кошти приватних інвесторів шляхом емісії акцій. Відрізняється від інвестиційного банку тим, що виражає інтереси індивідуального інвестора. Інвестиційні компанії бувають закритого та відкритого типу.

- іпотечні банки

Іпотечний банк – банк, що спеціалізується на іпотечних операціях: видає довготермінові позики під іпотеки; акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій; виконує операції, пов"язані з пакетуванням іпотечних позик.

- житлові банки

Житловий банк – банк, що спеціалізується на кредитуванні та фінансуванні житлового будівництва.

- фінансові компанії

Фінансова компанія отримує свої фонди шляхом продажу комерційних паперів та випуску акцій та облігацій. Отриманні кошти надаються споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання дорогих товарів (меблів, автомобіль тощо), ремонт будинку та потреби малого бізнесу.

- взаємні фонди

Взаємний фонд продає акції фонду багатьом дрібним інвестора і на залучені кошти формує диверсифікований портфель цінних паперів (здебільшого акції та облігації).

- взаємні фонди грошового ринку

Взаємний фонд грошового ринку є різновидом взаємних фондів, що виник нещодавно, має риси взаємних фондів і одночасно дещо розширені функції, властиві депозитарним установам (акціонери фонду мають право випустити чеки з певними обмеженнями на їх суму).

Таким чином, ми можемо визнати, що фінансові посередники окрім власного комерційного спрямування розв"язують і загальні макроекономічні проблеми.

1.2. Організація діяльності фінансових посередників

Фінансові посередники на фондовому ринку здійснюють такі види діяльності:

- управління цінними паперами: інвестиційне управління інвестиційними фондами, контроль за чистими активами взаємних фондів інвестиційних компаній, управління портфелем цінних паперів клієнтів, управління цінними паперами, що перебувають у власності державних органів управління;

- операції з акціями та іншими пайовими паперами: надання брокерських послуг, виконання генеральної угоди щодо операцій із цінними паперами на умовах дилерської угоди, зберігання цінних паперів свої акціонерів і клієнтів;

- операції з облігаціями: здійснення клірингового обслуговування первинного розміщення, вторинного обертання, сплата доходів та погашення облігацій державної позики, виконання функцій дилера на ринку державних короткострокових безкупонних облігацій, клірингове обслуговування обороту облігацій своїх клієнтів;

- операції з векселями: облік векселів, виконання договорів доручення (виконання функцій доміціанта), поручительство за вексельними зобов"язаннями (надання авалю), прийняття векселів на інкасо, надання кредиту під векселі.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати тільки такі види діяльності:

- діяльність з випуску цінних паперів (виконання торговцем з доручення, від імені та за рахунок емітента обов"язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом);

- комісійну діяльність щодо цінних паперів (брокерську діяльність);

- комісійну діяльність щодо цінних паперів (дилерську діяльність).

Допускаються також окремі види діяльності, пов"язані з обігом цінних паперів, наприклад консультаційна діяльність для власників цінних паперів, управління активами інвестиційних фондів тощо.

Для здійснення торгівельної діяльності з цінними паперами необхідно отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Поряд із комерційними банками на ринку цінних паперів багатьох країн активно функціонують інвестиційні банки. Інвестиційний банк – це фінансово-кредитний інститут. який спеціалізується виключно на операціях з цінними паперами – випуску, розміщенні, обслуговуванні обороту – з метою залучення додаткових грошових засобів, а також довгострокового кредитування своїх клієнтів, серед яких може бути і держава.

Інвестиційні банки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони не виконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному комерційному банку. Тому їх часто називають інвестиційними банкірами. Діяльність інвестиційних банків, що визначає їхню сутність, відображається у їхніх основних функціях. По-перше, вони сприяють отриманню фінансових ресурсів тими корпораціями, органами державної та місцєвої влади, які їх потребують у значних обсягах. По-друге, інвестиційні банкіри діють як брокери чи дилери при купівлі-продажу цінних паперів.

Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія

¨ засновує взаємний фонд для здійснення діяльності щодо спільного інвестування

¨ випускає інвестиційні сертифікати

¨ одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд

¨ одержує прибутки від діяльності, зв"язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд

¨ одержує прибутки від діяльності, зв"язані зі спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд

¨ здійснює придбання до 5% цінних паперів одного емітента

¨ інвестує до 10% своїх цінних паперів у одного емітента

¨ тримає в цінних паперах не менше 70% активів

Інвестиційна компанія зобов"язана заснувати інвестиційний фонд, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятним, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об"єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов"язаннями з діяльністю інвестиційного фонду.

Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред"явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.

На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред"явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондів.

Управління різноманітними видами активів за згодою і дорученням власників здійснюють спеціальні органи, які у ринковій економіці мають назву трастового управління. Найпоширенішим у світовій практиці є трастове управління фінансовими і виробничими активами.

Таким чином, процес формування та функціонування трасту передбачає наявність трьох осіб, а саме: засновника трасту, довірчого власника та бенефіціарія.

У сучасній практиці траст – це передусім проведення операцій з цінними паперами і грошовими коштами. Такі операції трастові структури (комерційні банки, трастові й інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства) здійснюють за згодою і довірою своїх клієнтів. Тому розрізняють такі види трастів.


Рис. 1.1. Види трастів

При створені трасту важливе значення має обґрунтування компетенції всіх його учасників, яка визначається у контракті про заснування трасту.

Таким чином, ми можемо сказати про досить розгалужену структуру діяльності фінансових посередників, яка є дієвим механізмом ринкової економіки.

1.3. Зарубіжна практика функціонування посередницьких фінансових інститутів

Одними із активних учасників ринку цінних паперів, в багатьох країнах, традиційно виступають банки. Хоча їхня роль на ринку різних країн неоднакова, можна визначити певні риси взаємодії комерційних банків на національному та міжнародному фондовому ринку. У країнах, де банки мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники та значні інвестори. У таких країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку значно обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній та посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами. До того ж практично у всіх країнах доходи комерційних банків від інвестиційної діяльності та операцій із цінними паперами становлять значну частку в структурі загальних доходів.

Розширення та диверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвели до формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп, центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносно самостійні структури – інвестиційні фонди, та компанії, консультаційні фірми, трастові компанії і т.ін.

Як свідчить світова практика, основний обсяг трастових операцій припадає на операції управління портфелями цінних паперів довірителя, а також на здійснення інвестицій у цінні папери. Слід враховувати світовий досвід обґрунтування у договорах випадків відчуження довірчими товариствами майна довірителя, а саме: коли це можливо, яка процедура та умови такого відчуження. Невизначеність цих питань може призвести до конфлікту між довірителем і довірчим товариством. Крім того, багатьох країнах трастові компанії управляють пакетами цінних паперів. Цей процес охоплює також підтримку ліквідності на певному рівні, продаж у необхідних випадках частини акцій із пакета, що ним управлять, і купівлю більш інвестиційно-привабливих акцій. Такі питання теж треба відбити у договорі.

Пенсійні фонди – порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією "General Motors" 1950 року. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних системах (програмах). Активи пенсійних фондів США, як свідчить таблиця, перевищують 4,7 трлн.дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат. Найбільшими корпоративними пенсійними фондами США є фонди компаній AT&T, "GeneralMotors", "GeneralElectric", IBM та "Ford" із загальної вартості активів 161,5 млрд.дол. До найбільших некорпоративних (громадських) пенсійних фондів належать Національний пенсійний фонд працівників сфери освіти, Каліфорнійський пенсійний фонд, Пенсійний фонд "NewYorkCity" та громадські пенсійні фонди штату Нью-Йорк із загальною вартістю активів 251,2 млрд.дол.


Таблиця 1.1

Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (2003 р.)

Показники Франція Німеччина Італія Нідерланди Великобританія США
Пенсійні активи як частка особистих активів % 3 2 2 39,6 25 20
Активи пенсійних фондів як частка ВВП, % 5,6 3 4 92 77 62
Активи пенсійних фондів (млрд.дол. США) 65 43 363 897 4752

У багатьох країнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині, Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожує стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва й економічного зростання.

Сучасні інвестиційні банки в багатьох країнах займаються не тільки купівлею-продажем цінних паперів, а й організацією інвестиційних компаній, управлінням іпотекою та венчурним капіталом. На підставі цього можна припустити, що діяльність інвестиційних банків не відрізняється від діяльності комерційних банків. Однак дуже суттєва різниця між цими інституціями визначається сутністю та характером державного регулювання їх. Законодавство багатьох країн орієнтує комерційні банки на виконання класичних операцій, відокремлюючи від них інвестування капіталу в цінні папери. Тим самим держава страхує клієнтів комерційних банків від ризику операцій з цінними паперами, які в силу свого спекулятивного характеру загрожують стабільній роботі банків із грошовими заощадженнями. Однак рівень зовнішнього регулювання інвестиційних банків у різних країнах має свою специфіку, яка відображає особливості національної економіки.

1.4. Правове забезпечення діяльності посередницьких фінансових інститутів в Україні

В основу регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів покладено відповідне законодавче забезпечення та контроль. До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання правовідносин на ринку цінних паперів, належить низька кодексів та законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативних документів міністерств та відомств. Найбільш важливі регулюючі, контролюючі та наглядові функції на фондовому ринку покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Розглянемо детальніше кілька нормативних документів, що регулюють діяльність учасників ринку цінних паперів, і які схвалено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Основним документом, котрий регулює діяльність торговців цінними паперами є "Правила здійснення торговцями цінних паперів комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів".

Не менш важливі зміни пропонує Проект стосовно статусу інвестиційних компаній. Положення визнає інвестиційну компанію торговця цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії. Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов"язана заснувати взаємний фонд, зареєструвати випуск інвестиційних сертифікатів.

Згідно з Проектом, інвестиційна компанія може заснуватися лише у формі відкритого акціонерного товариства, а діяльність по спеціальному інвестуванню є для компанії виключним видом діяльності. Внесено зміни до порядку формування статутного капіталу компанії – він формується виключно за рахунок грошових коштів, його розмір визначається Законом України "Про господарчі товариства" і "не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства". Мінімальний розмір статутного капіталу компанії, таким чином, зменшується в сорок разів.

Обмеження можливих для інвестиційної компанії видів діяльності такими, що пов"язані виключно зі спільним інвестуванням, робить компанію більш контрольованою, зменшує можливість використання керуючим коштів власників інвестиційних сертифікатів на в інтересах інвесторів.

Створені в Україні інвестиційні фонди не мають права:

· випускати облігації та векселі;

· купувати понад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов"язання державної скарбниці та інші;

· тримати в цінних паперах менше 70% активів інвестиційного фонду;

· купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

· займатися представницькою діяльністю з приватними паперами;

· брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

· здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду);

· видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави;

· купувати цінні папери повних та командитних товариств.

Для інвестиційних компаній та фондів порядок випуску інвестиційних сертифікатів, розрахунку чистих активів фондів, здійснення додаткових емісій та інших аспектів діяльності також регламентуються відповідним рішенням та положеннями, а саме:

¨ порядком реєстрації інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії;

¨ положенням про порядок оцінки вартості чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній;

¨ порядком здійснення інвестиційним фондом або інвестиційною компанією додаткової емісії інвестиційних сертифікатів.

Для здійснення кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів учасники ринку, як уже мовилося, мусять мати відповідні дозволи. Усі основні питання, пов"язані з процедурою отримання їх, відображено у відповідних "Порядках видачі дозволу" для кожного виду учасників ринку цінних паперів.

Вони визначають:

- умови видачі дозволу;

- порядок подання заяви та перелік документів для отримання дозволу;

- терміни розгляду документів;

- обмеження за видачу дозволу;

- порядок анулювання або зупинення дії дозволу;

- форми документів.

Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів та правозастосування є одним з головних елементів регулювання ринку цінних паперів, що забезпечує створення сприятливого правового клімату і захист прав інвесторів через виявлення та своєчасне запобігання правопорушенням, оперативне й усебічне їх розслідування.

Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загальнообов"язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої системи Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти: "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які були прийняті Верховною Радою у першому читанні 15 листопада 2001 року.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливість формування добровільних пенсійних заощаджень. Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до проекту недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Проектом встановлено законодавчі вимоги до інвестиційної діяльності фондів. До основних правил інвестування входять вимоги щодо диверсифікації, окрім обмеження щодо емітентів та іноземного інвестування для консервативних, поміркованих та агресивних фондів відповідно. Велику увагу приділено також створенню належної системи адміністративного управління пенсійними фондами, в основі якої лежить надійний механізм автоматизованого персоніфікованого обліку, відповідні технологічні схеми і форми звітності, що надаються суб"єктами недержавного пенсійного забезпечення уповноваженим органам державного нагляду. Все це є першочерговим заходом успішного створення і функціонування недержавних пенсійних фондів, який не призведе до повторення окремих помилок інших щодо впровадження системи добровільного пенсійного забезпечення.


2. Аналіз діяльності посередницьких фінансових інститутів

2.1. Аналіз та оцінка діяльності фінансових посередників на вітчизняному фондовому ринку

Сьогодні спостерігається тенденція до здійснення фінансовими посеред-никами діяльності через філії. Так понад 50 відсотків усіх фінансових посеред-ників, що отримали ліцензії Міністерства фінансів України та ФДМУ на діяль-ність з цінними паперами, зареєстровані у 6 областях: Київській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській і здійснюють діяльність на території України через мережу філій. Внаслідок законодавчої невизначеності та неузгодженості дій державних органів філії фінансових посередників практично за межами без контролю. При цьому, як правило, залучивши кошти громадян, філії фінансових посередників зникають без надання будь-яких відомостей про нове місцезнаходження або ліквідації як громадянам, так і державним органам.

Незважаючи на велику кількість фінансових посередників, які здійснюють операції з цінними паперами, укладання угод в рамках організаційно оформленого ринку, представленого біржами, майже не відбувається. Позабіржовий ринок на сьогодні є практично неорганізованим, відсутні електронні торгово-інформаційні системи, відсутня законодавча база для їх створення. Поки що позабіржовий ринок України самоорганізовується через три асоціативні громадські об'єднання –Українську асоціацію інвестиційного бізнесу, Українську асоціацію торговців цінними паперами та Українську асоціацію довірчих товариств, інвестиційних фондів і компаній, які об'єднують фінансових посередників на добровільних засадах. Впорядкування потребує біржова торгівля похідними цінними паперами - опціонами, ф'ючерсними угодами, варантами тощо. Стандарти організованого ринку похідних цінних паперів нині повністю поза увагою чинного законодавства (зокрема, обов'язковість реєстрації похідної цінного паперу у державному реєструвальному органі), що дає можливість біржам влаштовувати торги на свій власний розсуд і за правилами, які не відповідають світовим нормам та стандартам.

Однією з проблем законодавства на сьогодні є відсутність чіткої сис­теми санкцій за порушення фінансовими посередниками чинного законодавства. Основними санкціями, які застосовуються до фінансових посередників відповідно до статті 39 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", є призупинення дії та відкликання ліцензій. На мою думку, таких санкцій недостатньо для припинення та попередження порушень. Необхідна розробка системи штрафних санкцій в залежності від виду порушення. Неодноразові перевірки діяльності фінансових посередників державними органами показують, що порушення, виявлені при попередній перевірці, не усуваються фінансовими посередниками, що пояснюється відсутністю санкцій. Основною проблемою на сьогодні є те, що не передбачені подальші заходи після призупинення дії та відкликання ліцензій щодо розрахунків за зобов'язаннями фінансових посередників, не розроблена процедура банкрутства та санації фінансових посередників, які припинили свою діяльність.

Відсутній порядок бухгалтерського обліку в інвестиційних фондах, інвестиційних компаніях, довірчих товариствах. Недосконалий порядок розрахунку чистих активів інвестиційного фонду. Крім того, додаткові труднощі виникають через відсутність у громодян-інвесторів елементарних знань про функціонування ринку цінних паперів та діяльність фінансових посередників. Внаслідок своєї необізнаності вони розраховують на великі розміри дивідендів та негайну виплату доходів за цінними паперами і вимагають виплат від фінансових посередників та звертаються з цього приводу до державних органів. Крім того не маючи відповідних знань, громадяни підписують угоди з фінансовий посередниками, що утискають їх права та надають можливості для зловживань за вкладеними коштами. Часто договори не відповідають вимогам , чинного законодавства.

З метою сприяння кооперуванню підприємств, що кооперуються та приватизуються, а також зміцненню виробничих зв’язків між ними, в Україні передбачено створення холдингових компаній. Це господарський суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій ін. суб’єктів господарювання і здійснює відповідний контроль. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір є меншим за 51%, приймає Антимонопольний комітет України.

Холдингові компанії також можуть бути дочірніми щодо інших холдингових компаній.

Існують різноманітні шляхи створення холдингових компаній, а саме: заснування їх органами, вповноваженими управляти державним майном самостійно або разом з іншими засновниками; поглинання одного суб’єкта господарювання іншим у процесі приватизації.

Для заснування холдингових компаній необхідно подати ряд документів: обґрунтування доцільності створення; перелік підприємств та їхніх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію, та проект статуту.

В Україні є ряд галузей, в яких не допускається створення холдингових компаній ( торгівля товарами народного споживання та продукцією виробничо-технічного призначення, громадське харчування та побутове обслуговування, автомобільний транспорт).

Законодавчо заборонено створювати холдингові компанії для реалізації ними та дочірніми підприємствами взаємозамінних товарів, при тому що їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищуватиме 35%.



Рис.2.1. Особливості створення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації

Поглинання одного суб’єкта господарювання іншим не допускається, якщо:

а) суб’єкт господарювання, що поглинається, та холдингова компанія реалізують третім особам взаємозамінні товари та їхня сукупна частка на відповідному ринку перевищує 35%

б) холдингова компанія або будь-яке з її дочірніх підприємств є споживачем товарів, які виробляє суб’єкт господарювання, що поглинається, і частка цього суб’єкта на відповідному ринку перевищує 35%

в) суб’єкт господарювання, що поглинається, здійснює збут товарів, які виготовляє холдингова компанія або будь-яке дочірнє товариство, і частка першого на відповідному ринку в момент поглинання перевищує 35%.

Холдингова компанія, понад 25% акцій якої належать державі, не має права збувати продукцію дочірніх підприємств, передавати дочірнім підприємствам право на збут продукції ін. дочірніх підприємств, регулювати у будь-якій формі ціни на товари дочірніх підприємств.

Дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі. У разі, коли понад 50% активів холдингової компанії, що створюється, становлять фінансові активи, то до її статутного фонду, крім зазначених фінансових активів, може входити тільки те майно, яке безпосередньо необхідне для забезпечення функціонування апарату управління цієї компанії.

Контрольні пакети акцій дочірніх підприємств, що передаються засновниками до статутного фонду компанії, не можуть перевищувати 30% відповідних статутних фондів цих підприємств. Така холдингова компанія має право здійснювати лише інвестиційну діяльність.

В Україні як початкову прийнято модель рівноправної участі всіх інвестиційних інститутів в операціях на ринку цінних паперів, але практично не визначено поняття "інвестиційний банкір" (інвестиційний банк). Комерційні банки, як і всі інші фінансові посередники, мають практично рівні права щодо здійснення операцій на фондовому ринку.

Треба відзначити, що інвестиційна діяльність на ринку України має високий потенціал. По-перше, зростає обсяг акціонерного капіталу, по-друге, на українському ринку постійно зростає потреба значних довгострокових інвестицій із надійними гарантіями повернення та доходності вкладів. Однак при значній кількості професійних учасників фондового ринку залишається практично незайнятим широкий сектор, призначений для інвестиційних банків.

На ринку цінних паперів України комерційні банки можуть виконувати практично всі функції: емітента, інвестора, фінансового посередника, інфраструктурного учасника.

2.2. Аналіз функціонування посередницьких фінансових інститутів на світовому фондовому ринку

У світовій практиці відомі так звані чисті холдингові компанії. Вони мають тільки один вид основної діяльності – участь у капіталі й управлінні інших компаній. Як приклад можна назвати відому американську фірму "Ексон", до складу якої входить центральна холдингова компанія та ряд територіальних (можлива також наявність компаній на базі продуктового ринку, орієнтованого на спеціальну групу споживачів). Для другого типу холдингів характерним є, крім участі у капіталі, безпосереднє здійснення виробничої діяльності. Прикладом такого холдингу може бути товариство "Америкен Телефон енд Телеграф" (АТТ), яке має багато дочірніх фірм і займається самостійним виробництвом продукції. Можлива і складна ситуація, коли у холдинг-компанію входять "чисті" холдинги і субхолдинги, які утримують акціонерні портфелі, а також ворибночо-фінансові групи: мішані холдинги: акціонерні компанії, які безпосередньо здійснюють виробничо-збутову діяльність. Яскравим прикладом може бути структура італійського автомобілебудівного концерну ФІАТ, у якому основним є "чистий" холдинг "Італійське фінансове товариство". Він володіє контрольним пакетом акцій "мішаного" холдингу ФІАТ. У свою чергу, останній утримує контрольні пакети акцій субхолдингів і дочірніх акціонерних компаній типу "Альфа-Ромео".

Створення таких структур у своїй основі має на меті можливість збільшення автономності комерційної діяльності окремих структурних підрозділів при початковому інвестуванні холдингом дочірніх компаній, та майбутне посилення контролю за використанням прибутку. Крім того, холдинг-компанії концернів використовують функцію управління активами через купівлю прибуткових та продаж неприбуткових підрозділів.

Досвід розвинення країн свідчить, що холдингові компанії не обов"язково повинні володіти абсолютним контрольним пакетом акції дочірніх компаній. Такий пакет може бути у межах 10% загальної кількості акцій з правом голосу. Це зв"язазано , по-перше, з широкою дисперсією акцій, або наявністю великої кількості дрібних акціонерів: по-друге, з поступовим зростанням впливу на ту чи іншу компанію (рис.2.2.).

Очевидним є те, що для управління дочірньою компанією завжди достатньо 51% її акцій. Але на практиці можлива ситуація, коли контрольний пакет акцій є значно меншим. У деяких країнах залежно від ступеня впливу розрізняють окремі види акціонерних товариств. Наприклад, у Франції володіння компанією 10-50% акцій іншого товариства визначається як участь у володінні капіталом, а у випадках, коли пакет акцій становить понад 50%, то це вже буде філія.


5


4

3

2

1

Рис. 2.2. Рівні впливу холдингу на процес управління іншою компанією

Якщо компанії попадають під другий, третій, четвертий і п"ятий рівень впливу, таку групу називають фінансовою. Ці групи можуть мати централізовану або децентралізовану систему прийнятих рішень. Найвижливіший рівень централізації пекомендується для фінансових груп, що в них фірми виробляють однотипні товари або надають аналогічні послуги. Повна децентралізація рекомендується холдингам, які заінтересовані, насамперед, у вигідному інвестуванні різних галузей виробництва.

Аналітична оцінка процесу створення та функціонування холдингових компаній у багатьох країнах дозволяє обгрунтувати їх реальні переваги у порівнянні з простою сукупністю підприємств( рис.2.3.)


Рис.2.3. Реальні переваги системи материнських та дочірніх компаній

Підбиваючи підсумки діяльності фінансових результатів діяльності фінансового посередника, не можна забувати, що пріоритетність відносних показників ефективності діяльності над абсолютними не в усіх ситуаціях доречна. В умовах жорстокої конкуренції фінансових посередників в економічно розвинутих країнах має низку рентабельність, але за рахунок здійснення значного обсягу операцій вони мають високі абсолютні показники ефективності діяльності й з упевненістю можна стверджувати, що їхня діяльність високоефективна.

3. Проблеми діяльності посередницьких фінансових інститутів та шляхи підвищення ефективності їх діяльності

На ринку цінних паперів у взаємодії між собою виступають різноманітні учасники, які залежно від виконуваних функцій поділяються на основних та інфраструктурних учасників. До першої групи належить емітенти, інвестори і фінансові посередники – інституційні особи. До найбільш важливих інфраструктурних учасників фондового ринку належать депозитарії, клірингово-розрахункові установи, реєстратори власників цінних паперів, продавці ринкової інформації, біржі й позабіржові торгівельні системи.

У перспективі комерційні банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку цінних паперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів. Основними видами конкуренції інвестиційними інститутами можуть стати:

1) конкуренція за обсяги здійснення інвестиційних операцій, за перерозподіл наявних та набуття нових функцій на ринку цінних паперів;

2) конкуренція за залучення фінансових ресурсів потенційних інвесторів. Розвиток ринкової економіки веде до перерозподілу грошових накопичень бізнесу й населення на користь вкладень у цінні папери. Це викликає серйозну конкурентну боротьбу між банками та іншими інвестиційними інституціями за грошові ресурси;

3) конкуренція за сфери діяльності фінансових брокерів і дилерів, якими найчастіше виступають комерційні банки;

4) конкуренція за обсяги послуг із інвестиційного консультування та фінансового посередництва на фондовому ринку;

5) конкуренція за здійснення функцій інфраструктурних учасників фондового ринку.

Досвід зарубіжних країн доводить, що регуляторні зміни здебільшого відбуваються за економічними кризами. Для України в сучасних умовах завдання ефективного регулювання фінансовими потоками і поведінкою посередників дуже актуальне. Здається доцільним акцентувати увагу на таких формах регулятивних змін і контролю:

1. Структурний контроль – нагляд за структурою фінансової системи (моніторинг за процесами злиття і об"єднання компаній, галузеві й географічні обмеження в діяльності різних фінансових інститутів).

2. Протекційний контроль (сприяння) – підтримка надійності фінансових інститутів, стимулювання довіри населення до фінансових посередників, забезпечення захисту прав власності при реалізації партнерських угод, посилення вимог до закриття і поширення фінансової інформації, створення гарантійних фондів і установ із розв"язання суперечок.

3. Контроль за розміщенням – вплив на просторове і галузеве переміщення капіталу на користь пріоритетних напрямків (стимулювання інвестицій, селективне кредитування, податкові, митні та інші пільги).

4. Організаційний контроль – встановлення стандартів функціонування ринків і фінансових інститутів (посередників).

Через необізнаність населення та внаслідок шахрайських дій деяких фінансових посередників підірвана довіра громадян до них у цілому, що негативно впливає на процес приватизації і розвиток фондового ринку.

Недержавна пенсійна система є безпечним, а у більшості випадків і пільговим засобом забезпечення після виходу на пенсію більш високого життєвого рівня, ніж той, що його спроможна забезпечити лише солідарна система. Інша, не менш важлива функція недержавної пенсійної системи полягає в тому, що вона, як підкреслюють багато дослідників, є джерелом довгострокових інвестицій, необхідних для економічного розвитку країни. Акумулюючи заощадження населення у межах пенсійних програм та інвестуючи їх у акції, облігації підприємств, державні цінні папери, венчурні фонди тощо, пенсійні фонди забезпечують довгострокове фінансування економіки і держави.

В Україні назріла нагальна потреба у створенні та розвитку недержавних пенсійних фондів як обов"язкового елемента системи недержавного пенсійного забезпечення. Ці фонди, з одного боку, мають надати змогу ефективно й цивілізовано залучати кошти громадян і роботодавців на формування додаткових пенсійних заощаджень для забезпечення достойного життя після виходу на пенсію, а з другого – стати джерелом довгострокових інвестицій для реального і інноваційного секторів економіки, що сприятиме загальному економічному розвитку країни.

Інфраструктурні інститути ринку цінних паперів формуються в Україні за принципами, що близькі до директив Європейського Співтовариства. Змішана, проміжна модель ринку цінних паперів України включає комерційні банки, які мають право на операції з цінними паперами, і небанківські інститут. Ця модель універсального комерційного банку відрізняється від "американської" моделі, де банк має значні обмеження на операції з цінними паперами.

Визначимо основні цілі й напрями розвитку фінансового посередництва в Україні, а саме:

· створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання притоку інвестицій у виробництво;

· інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

· мобілізація всі джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

· стимулювання процесів розвитку кредитно-фінансової системи;

· забезпечення зростання ВВП і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів;

· запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування виробництва комерційними банками;

· стимулювання збільшення заощаджень громадян та вдосконалення системи гарантій збереження їх вкладень у фінансово-кредитні установи;

· удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності;

· прийняття законів "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)", "Про недержавні пенсійні фонди", відповідних нормативних актів державних органів виконавчої влади, які повинні передбачити:

- заходи щодо захисту прав та законних інтересів приватних інвесторів;

- неприпустимість конфлікту інтересів між структурними елементами систем спільного інвестування;

- виконання вимог і рекомендацій міжнародних організацій стосовно спільного інвестування;

- мінімізацію внутрішніх витрат систем спільного інвестування, здійснюваних за рахунок інвесторів;

· стимулювання інститутів фондового ринку (організаторів торгівлі, прямих учасників Національної депозитарної системи) до впровадження нових фінансових послуг, продуктів та інструментів;

· усебічне сприяння розвитку фондового ринку;

· створення законодавчих передумов для сек"юритизації активів та зобов"язань підприємств і впровадження в обіг іпотечних цінних паперів;

· сприяння випуску високоліквідних і довгострокових державних цінних паперів, а також надання місцевим органам влади можливості емітувати муніципальні облігації під певні пріоритетні прибуткові програми;

· зосередження торгівлі ліквідними цінними паперами на організованому ринку за допомогою передусім економічних важелів.

Саме за таких умов функціонування фінансових посередників можна досягти підвищення ефективності їх діяльності.

Висновки

Вітчизняний фінансовий ринок неоднорідний за складом учасників: поряд із великими конкурентноздатними структурами існує чимало вузько профільних та малих. Майже всі посередники достатньо диференційовані за клієнтами і напрямками діяльності (як міжгалузевими, так і сегментарними), але у кризових умовах тяжіють до універсальності як форми вживання і оперують на різних секторах фінансових послуг. Попри всі негаразди здобутки професійного представництва досить вагомі: розвивається депозитарно-клірингова система, інститут зберігачів і реєстраторів, управління активами орієнтується на виділення в окрему функцію. Пропонований клієнтам сервіс включає консультації щодо вибору стратегії фінансової поведінки, формування інвестиційно-кредитного портфеля, облік і зберігання активів, брокерське обслуговування, інформаційно-аналітичне супроводження. Безумовно, що "законодавцями моди" є нерезиденти і компанії з участю іноземного капіталу. Відносна позиційна слабкість суто вітчизняних структур особливого пояснення не потребує: не можуть бути сильними посередниками в умовах розбалансованої фінансової системи і малопродуктивної економіки.

Незважаючи на велику кількість фінансових посередників, які здійснюють операції з цінними паперами, укладання угод в рамках організаційно оформленого ринку, представленого біржами, майже не відбувається. Позабіржовий ринок на сьогодні є практично неорганізованим, відсутні електронні торгово-інформаційні системи, відсутня законодавча база для їх створення.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і проводиться на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок клієнтів або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам.

Без фінансових посередників не можуть бути реалізовані всі переваги існування фінансових ринків. Вони зменшують операційні витрати, знижують ризик та зменшують асиметричність інформації.

Оскільки основною вимогою до функціонування фінансових посередників є забезпечення прозорості і ліквідності, їх діяльність потребує відповідно регулювання – як на державному рівні, так і на рівні самоорганізації. Слід визнати, що вітчизняним фінансовим посередникам доводиться діяти в умовах недопрацьованих правил гри, що суттєво дається взнаки.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" буде створене правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливість формування добровільних пенсійних заощаджень. Проектом закону передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами.

Політика у сфері формування прозорого інституційного середовища з чіткою регламентацією поведінки фінансових посередників спрямована на затребування і відновлення інвестиційного потенціалу ринку. Запропоновані форми регулювання посередництва можуть дати очікуваний раціональний ефект, тобто підтримати надійність конкретних інститутів і стимулювати довіру потенційних партнерів до фінансової системи в цілому. Звичайно, при цьому можуть зрости операційні витрати держави і корпоративних структур, але підсумкові результати перекриють первісні витрати. Збіг інтересів у поточному і перспективному моментах зробить посередницькі угоди взаємовигідними для всіх сторін, згодом можна реально чекати становлення масштабного вторинного ринку капіталів. Держава відновить найбільше джерело поповнення держбюджету – заощадження населення і приватні інвестиції. Постачальники і споживачі капіталу зможуть суттєво гармонізувати свої відносини.

Розширення та диверсифікація форм участі комерційних банків на ринку цінних паперів призвели до формування в економіці ряду країн великих фінансово-банківських груп, центром яких є комерційні банки, що концентрують поряд із собою відносно самостійні структури – інвестиційні фонди, та компанії, консультаційні фірми, трастові компанії і т.ін.

Для розвитку українського ринку інвестицій важливого значення набуває розширення мережі та активізація діяльності інституціональних інвесторів, насамперед інвестиційних компаній та фондів спільного інвестування (пайових і корпоративних), завдання яких полягає в нагромадженні значних обсягів капіталу, зокрема вільних коштів домашніх господарств.

Література

1. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 №1576 - 12 // Баланс, 1998р., № 33

2. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 №1560 - 12 // Бізнес, 1999р., №1-2

3. Антикризисное управление: Учебное пособие - под ред. Короткова Э.М.- М: Инфра, 2000.

4. Балабанов И.Т. ”Основы финансового менеджмента”, М., ”Финансы и статистика ”, 94р.

5. Бланк И.А. “Стратегия и тактика управления финансами”, К., СП ”АДЕФ-Украина “, 96р.

6. Брігхем Е.Ф. ” Основи фінансового менеджменту ”, видавництво “Молодь”, К., 1997р.

7. Буряк П. У. Мобілізація фінансових ресурсів для активізації малого та середнього підприємництва // Фінанси України. - 1999. - № 12.

8. Волков Н.Ф. Державне регулювання діяльності фінансових посередників // Фінанси України. - 1996. - № 8.

9. Долішній М. І. Фінансова політика і стабілізація економіки України // Регіональна економіка.-2000,-№ 1.

10. Збірник наукових праць УФЕІ, 1999, - № 1(4)

11. Зимин И.А Реальные инвестиции: Учебное пособие - М: Тандем, 2000.

12. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч.пос. – К.: МАУП, 2000

13. Ковалев В.В.”Управление финансами”, М., ФБК-ПРЕСС,98г.

14. Козикіна А.Д. Аналіз діяльності фінансових посередників // Фінанси України. - 2001. - № 3.

15. Корнєєв В.В. Фінансові посередники: інституційна роль та інструментарій // Фінанси України. - 2000. - № 2.

16. Набока О. Деятельность банков на фондовом рынке // БизнесИнформ, - 1999, - №13-14

17. Партин Г.О. Пенсійні фонди як учасники фондового ринку // Фінанси України. - 2002. - № 9.

18. Пшик Б. Розвиток фінансового посередництва – шлях до вдосконалення інвестиційної політики // Вісник НБУ, 2002, - №7.

19. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. М.: ИНФРА-М, 1995.

20. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Финансы предприятий: Учебное пособие. М.: ИНФРА-М, 1997.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:00:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:51:29 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Фінансові посередники

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150887)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru