Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Управління активами та пасивами підприємства

Название: Управління активами та пасивами підприємства
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: дипломная работа Добавлен 08:24:01 19 июля 2010 Похожие работы
Просмотров: 989 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ І ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Класифікація та основні форми розміщення активів підприємства

1.2 Класифікація та основні форми пасивів підприємства

1.3 Організаційні аспекти політики управління активами та пасивами підприємства

2. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ НА ПРИКЛАДІ ТОВ „КВАРК”

2.1 Фінансово - економічна характеристика підприємства

2.2 Характеристика ефективності функціонування активів підприємства

2.2.1 Загальна оцінка майна підприємства

2.2.2 Аналіз стану і використання оборотних коштів

2.2.3 Управління фінансування необоротних активів

2.3 Аналіз стану та використання пасивів підприємства

2.3.1 Співвідношення власних і позикових коштів ТОВ „КВАРК”

2.3.2 Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості ТОВ „КВАРК”

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

3.2 Реструктуризація дебіторської заборгованості, як один з шляхів поліпшення фінансового стану підприємства

3.3 Обґрунтування методики визначення показників ефективності використання позикового капіталу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавленні в результатах його функціонування. На основі доступної їм звітно-облікової інформації вказані особи намагаються оцінити фінансове положення підприємства. Основним інструментом для цього слугує економічний аналіз, за допомогою якого можна об’єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини об’єкта, що аналізують: охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім по його результатам прийняти обґрунтовані рішення.

В даний час зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Це значно збільшує роль аналізу фінансового стану підприємства. Для виживання і розвитку підприємства необхідно максимально чітко і ефективно управляти його капіталом. Одна з характерних рис економічних відносин - прагматизм учасників. Будь-яка цінність матеріального або нематеріального характеру, що фігурує в процесі таких відносин, представляє інтерес лише в тому випадку, у тому випадку, якщо, володіння нею сприяє досягненню якоїсь мети, перш за все економічного характеру. Основа ділової активності - нарощування економічного потенціалу підприємства.

Вважаючи на високий рівень актуальності управління активами та пасивами підприємства, була обрана тема дипломної роботи.

Мета роботи – вивчення та аналіз управління активами та пасивами підприємства.

Виходячи з поставленої мети, були визначені завдання роботи, а саме:

- розглянути механізм функціонування активів та пасивів підприємства із врахуванням специфіки реалізації цього механізму стосовно до торгівельного підприємства;

- визначити комплекс методів та способів управління різними формами розміщення активів та пасивів;

- застосувати сучасні методики для аналізу особливостей функціонування активів та пасивів підприємства;

- проаналізувати параметри ефективності функціонування як активів в цілому, так і окремих їх елементів. Також необхідним є визначення впливу структури активів на ліквідність та платоспроможність підприємства.

Об’єктом дослідження стало підприємство ТОВ “КВАРК”.

Слід зауважити, що торгівельне підприємство має специфічну діяльність і специфічну практику управління активами і пасивами. Від політики управління обіговими активами підприємства залежить саме існування підприємства. Предметом дослідження стали суттєві закономірності функціонування активів та пасивів даного підприємства, визначення яких дозволить сформулювати і вирішити основні проблеми в управлінніними.

Для реалізаціїперерахованих завдань передбачається використати методи фінансового аналізу,аналіз ліквідності балансу, коефіцієнтний аналіз ліквідності. Передбачається використати сукупність економіко-статистичних методів.

Відзначимо, що у сфері управління активами та пасивами підприємства існує велика кількість фундаментальних та методичних робіт, використання яких дозволить досить повно розкрити тему дипломної роботи. В українській економічній літературі це роботи Лещинського О.Л., Бабицького А.Ф., Калини А.В., Оберемчука В.Ф., Ізмайлової К.В., Ефимової О.В., В.В. Буряковского, В.Я. Кармазина, С.В. Каламбет та інщі.

Застосування перелічених вище методів та методик з врахуванням практики їх використання, наведеної в економічній літературі, дозволить досягти мети дипломної роботи.


1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ І ПАСИВІВ ПІД ПРИЄМСТВА

1.1 Класифікація та основні форми розміщення активів підприємства

Активи підприємства - це його ресурси, які повинні принести підприємству вигоди в майбутньому. Активи підприємства повинні належати йому (а не бути, наприклад, орендованими) і повинні бути набутими раніше (а не знаходитися у стадії придбання) [6].

Залежно від характеру участі в господарському процесі і швидкості обороту виділяють необоротні та оборотні активи підприємства.

Необоротні активи (або основний капітал) є сукупністю майнових цінностей підприємства, що багато разів беруть участь в процесі господарської діяльності і переносять на продукцію свою вартість частинами. У практиці господарювання до необоротних активів відносять майнові цінності всіх видів з терміном використання більше одного року і вартістю понад 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Оборотні активи (або оборотний капітал) є сукупністю майнових цінностей підприємства, що обслуговують господарський процес і повністю споживаються протягом одного виробничого циклу. У практиці господарювання до оборотних активів відносять майнові цінності всіх видів з терміном використання до одного року і вартістю до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У складі, необоротних і оборотних активів розрізняють окремі їх види.

Так, у складі необоротних активів виділяють:

1. Основні засоби. До них відносяться засоби праці, що належать підприємству, в натуральній формі з терміном служби більше одного року і вартістю понад 15 неоподаткованих мінімуми доходів громадян.

2. Нематеріальні активи. До них відносяться придбані підприємством права користування окремими природними ресурсами (землею, водою і т. п.), виробничими зразками, товарними знаками, об'єктами виробничої і інтелектуальної власності (патенти, «ноу-хау», авторські права і т. п.) і інші аналогічні майнові права.

3. Довгострокові фінансові вкладення (фінансові інвестиції). До них відносяться довгострокові (на термін більше одного року) фінансові вкладення до статутних фондів спільних підприємств, а також в різноманітні фондові і грошові інструменти (акції, облігації, депозитні внески і т. п.).

4. Інші види необоротних активів. До них відносяться незавершені капіталовкладення, устаткування, призначене до установки, і деякі інші їх види.

У складі оборотних активів виділяють:

1. Запаси товарно-матеріальних цінностей (матеріальні оборотні активи). До них відносяться виробничі запаси (сировина, матеріали, пальне і т. д.), незавершене виробництво, запаси малоцінних і швидкозношуючихся предметів (засоби праці з терміном експлуатації до одного року і вартістю до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян), запаси готової продукції (на підприємствах торгівлі - запаси товарів).

2. Дебіторська заборгованість (розрахунки з дебіторами). До них відноситься заборгованість юридичних і фізичних осіб підприємству за товари, роботи, послуги і інші види.

3. Грошові активи. До них відносяться грошові кошти підприємства в касі, на розрахунковому, валютному і інших рахунках.

4. Короткострокові фінансові вкладення. До них відносяться фінансові вкладення підприємства в різні фондові і грошові інструменти на термін менше одного року. По своєму економічному змісту вони є формою тимчасового використання вільних грошових активів з метою отримання доходів по них в короткостроковому періоді.

5. Інші види оборотних активів. До них відносяться витрати майбутніх періодів (витрати, зроблені в поточному періоді, але які будуть віднесені на виробництво в майбутніх звітних періодах) і деякі інші їх види (не віднесені до вище перелічених груп).

Склад обігових коштів підприємства показано на рис.1.1.

Рис 1.2. Склад обігових коштів підприємства

Оборотні кошти підприємства відрізняються від основних активів тим, що підприємство володіє цими засобами впродовж періоду, що не перевищує один рік. Протягом деякого часу (менше одного року) ці засоби трансформуються в гроші, потім оборотні кошти поповнюються, забезпечуючи тим самим безперервний процес поточної діяльності підприємства. Оборотні кошти, що використовуються в процесі діяльності підприємства включаються у витрати підприємства і беруть участь тим самим у формуванні прибутку компанії. Основні засоби отримуються підприємством розраховуючи на тривале, більше одного року, користування. Це результат так званих довгострокових вкладень (інвестицій) підприємства. В процесі поточної діяльності компанії вартість основних засобів підприємства включається в його витрати по частинах відповідно до прийнятих в конкретній країні правил. Способи амортизації розрізняються згідно типу основних засобів.

Короткострокові зобов'язання є сумою заборгованостей підприємства різним юридичним і фізичним особам, кожна з цих заборгованостей повинна бути погашена протягом терміну, що не перевищує один рік. Довгострокові зобов'язання є позиковим капіталом компанії. Відмітною особливістю позикового капіталу є те, що він передається підприємству на порівняно тривалий час (більше одного року) і повинен бути повернений власнику капіталу разом або по частинах з виплатою фіксованої наперед обумовленої винагороди (відсотків). Власний капітал вкладається його власниками на невизначений проміжок часу і не припускає повернення коли-небудь в майбутньому. Власники власного капіталу, на відміну від власників позикового капіталу, не розраховують на отримання фіксованої винагороди. Ця винагорода залежить від результатів діяльності підприємства і виплачується у вигляді дивідендів.

Процес виробництва і продажу продукції може здійснюватися безперебійно при наявності в підприємства не тільки необхідних основних фондів, нематеріальних активів, але й оборотних коштів, переважно у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, пального і т.д. Як і основні, оборотні кошти функціонують у сфері виробництва, являючись матеріальною основою виробництва і являють собою виробничі фонди. Але в процесі функціонування засоби праці і предмети праці по-різному й у різному ступені переносять свою вартість на вартість виробленого продукту. Цим і обумовлений розділення виробничих фондів на основні й оборотні.

Оборотні виробничі фонди по речовинному змісті являють собою предмети праці, а також знаряддя праці, що враховуються в складі малоцінних і швидкозношуючихся предметів. Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва і цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції, змінюючи первісну форму в процесі одного виробничого циклу.

Оборотні виробничі фонди являють собою мінімально необхідні для виконання виробничої програми запаси сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, палива, запасних частин для ремонту, малоцінних і швидкозношуючихся предметів, а також незавершеного виробництва.

Фонди обігу складаються з запасів готової продукції на складі підприємства, товарів, відвантажених споживачам, і залишків коштів на рахунках у банку й у касі підприємства.

Оборотні виробничі фонди і фонди звертання тісно зв'язані між собою. Їхній рух має однаковий характер і складає єдиний процес кругообігу фондів підприємства. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: із грошової вона перетворюється в товарну, потім у виробничу і знову в товарну і грошову. Таким чином, виникає об'єктивна необхідність авансування коштів для забезпечення безупинного руху оборотних виробничих фондів і фондів обігу з метою створення необхідних виробничих запасів, заділ незавершеного виробництва, готової продукції й умов для її реалізації.

Як видно з наведеного малюнка рух оборотних коштів підприємства в процесі виробничо-комерційного циклу проходить чотири основні стадії, послідовно змінюючи свою форму.

На першій стадії грошові й інші високоліквідні активи (векселі, депозитні внески і т.п.) використовуються для придбання сировини, матеріалів, палива і т.д., тобто запасів факторів виробництва.

На другій стадії запаси окремих факторів виробництва в результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.

На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання оплати перетворяться в дебіторську заборгованість.

На четвертій стадії (інкасуванні) оплачена дебіторська заборгованість знову перетвориться в грошові активи (частина яких до настання терміну їхні використання може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень) [22].

Формування обігових коштів підприємства має ґрунтуватися на таких основних принципах: самостійного розпорядження своїми обіговими коштами; визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування; використання раціональних джерел фінансування обігових коштів; контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів з метою прискорення їх обертання.

Підприємства формують обігові кошти за рахунок власних і залучених фінансових ресурсів. До власних джерел фінансування обігових коштів належить статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, цільові фонди, нерозподілений прибуток, сталі пасиви тощо.

У період створення підприємства обігові кошти формуються за рахунок частки коштів його статутного (пайового, акціонерного) капіталу. У процесі експлуатації обігові кошти підприємства поповнюються за рахунок таких власних джерел фінансування як: нерозподілений прибуток, дотації, субсидії тощо, а також коштів, які можна прирівнювати до власних – цільове фінансування, сталі пасиви. Сталі пасиви – це залучені підприємством кошти, що формально йому не належать, але за прийнятою системою розрахунків постійно перебувають у розпорядженні підприємства. До сталих пасивів належать: перехідна заборгованість із заробітної плати, відрахувань у страхові фонди, до бюджету (у межах встановлених термінів їх сплати), забезпечення майбутніх витрат і платежів тощо.

За рахунок власних джерел формують мінімальну частину обігових коштів підприємства.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємства виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів для фінансування його тимчасових витрат у зв’язку з сезонністю виробництва, збільшенням обсягу виробництва і реалізації продукції, розширенням її асортименту, зміною умов розрахунків із постачальниками і покупцями тощо. У таких випадках підприємство поповнює обігові кошти за рахунок залучених джерел фінансування, до яких належать короткотермінові кредити банків (строком до 1 року), комерційні кредити, інші види кредиторської заборгованості, в тому числі і оформлені виданими векселями.

Застосування різних джерел фінансування обігових коштів впливає на швидкість їх обертання, на витрати підприємства та його фінансові результати.

Активи будь-якого підприємства підрозділяють на поточні (короткострокові) і основні (довгострокові) [7]. До поточних активів відносяться грошові кошти, вкладені до основних фондів, нематеріальних активів, оборотних фондів, фондів обігу. Основні активи є засобами праці (будівля, устаткування, транспорт і т.д.), які багато разів використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою речовинно-натуральну форму.

В процесі кругообігу необоротні активи проходять три основні стадії.

На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи в процесі свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Цей процес здійснюється протягом багатьох виробничо-комерційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів необоротних активів.

На другій стадіїв процесі реалізації продукції знос необоротних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних засобів (амортизаційного фонду).

На третій стадії амортизаційні засоби як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відновлення діючих або придбання нових видів необоротних активів.

Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів необоротних активів, характеризує термін їхньої служби.

Оновлення необоротних активів підприємства здійснюється на простій і розширеній основі, представляючи собою процес простого і розширеного їхнього відтворення.

Просте відтворення необоротних активів може здійснюватися в межах амортизаційного фонду в наступних формах:

а) поточного ремонту (вінявляє собою процес часткового відновлення основних засобів, тобто відшкодування їхнього зносу). Витрати на поточний ремонт фінансуються за рахунок витрат підприємства;

б) капітального ремонту (він являє собою процес значного відновлення основних засобів і часткової заміни їхніх окремих елементів). Витрати на капітальний ремонт фінансуються звичайно за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань (у сучасних умовах витрати на капітальний ' ремонт дозволено відносити на витрати підприємства). На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів і тим самим збільшується їхня залишкова вартість;

в) придбання нових видів необоротних активів з метою заміни цілком зношених їхніх видів у межах сум накопиченої амортизації (для нематеріальних активів це основна форма простого їхнього відтворення).

Розширене відтворення необоротних активів являє собою процес формування нових їхніх видів, здійснюваний не тільки за рахунок сум накопиченої амортизації, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових позик і т.п.).

Формування нових видів необоротних активів у процесі простого або розширеного їхнього відтворення зв'язано з інвестиційною діяльністю підприємства і являє собою особливу сферу фінансового менеджменту.

Результати оновлення необоротних активів підприємства виражаються рядом показників, до числа основних з яких відносяться:

а) коефіцієнт надходження необоротних активів. Він характеризує частку нових видів необоротних активів у загальному їхньому складі і розраховується за формулою:


КНна =НАп /НАк , де

КНна - коефіцієнт надходження необоротних активів;

НАп - вартість знов сформованих (намічуваних до формування) необоротних активів протягом визначеного(звітного або планового) періоду;

НАк - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.

б) коефіцієнт вибуття необоротних активів. Він характеризує частку вибулих видів необоротних активів (у зв'язку з фізичним і моральним зносом, а також з інших причин) у загальному їхньому складі і визначається за формулою:

1 КВна =НАв /НАк , де

КВва - коефіцієнт вибуття необоротних активів;

НАв - вартість вибулих (намічуваних до вибуття) видів необоротних активівпротягом розглянутого періоду;

НАк - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.

в) коефіцієнт оновлення необоротних активів. Він характеризує приріст необоротних активів стосовно загальної їхньої суми і розраховується за формулою:

КВна =НАп - НАв /НАк , де

КВна - коефіцієнт відновлення необоротних активів;

НАп - вартість знов сформованих необоротних активів;

НАв - вартість вибулих необоротних активів;

НАк - загальна вартість усіх необоротних активів на кінець розглянутого періоду.

г) швидкість оновлення необоротних активів. Характеризує середній період часу повного відновлення усіх необоротних активів. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою:

ШВна =1/КВна , де

ШВна -швидкість оновлення необоротних активів, роках;

КВна - коефіцієнт відновлення необоротних активів протягом року.

Зазначені показники можуть бути використані в процесі управління оновленням як усіх необоротних активів підприємства, так і окремих їхніх видів (основних засобів, нематеріальних активів).

Визначення розміру потреби в прирості необоротнихактивів. Для забезпечення процесу оновлення необоротних активів на розширеній основі необхідно визначити потребу в їхньому прирості накожний період, що планується. Принципова формула для визначення необхідного приросту необоротних активів (у цілому й у розрізі окремих їхніх видів) має такий вигляд:

ΔПна =ПЗна – Нна + Вф + Вм , де

ΔПна - потреба в прирості необоротних активів уперіоді, що планується;

ПЗна - загальна потреба у необоротних активах підприємства відповідно до планованого обсягу його господарської діяльності;

Нна - наявність необоротних активів на початок періоду, що планується;

Вф - передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що планується, у зв'язку з їхнім фізичним зносом;

Вм -передбачуване вибуття необоротних активів у періоді, що планується, у зв'язку з їхнім моральним зносом.

У фінансовому менеджменті визначення розміру потребив прирості необоротних активів (у цілому й у розрізі основнихзасобів і нематеріальних активів) здійснюється тільки увартісних показниках (у виробничому менеджменті вищенаведенаформула може бути використана і для розрахунку приросту окремих видів активів у натуральних показниках).

Визначення форм задоволення потреби в прирості окремих видів необоротних активів. Потреба в прирості необоротних активів може бути задоволена двома основними способами:

а) шляхом придбання нових видів необоротних активів у власність підприємства (сюди ж відноситься і будівництво власних основних фондів);

б) шляхом їхньої оренди на визначений період (сюди ж відносяться і такі її форми, як лізинг і селенг).У той час як для виробничого використання даних активів вибір цих форм не має істотного значення, у фінансовому менеджменті він дуже важливий, тому що визначає різні обсяги інвестиційних програм, необхідних фінансових ресурсів і т.ін. Критерієм прийняття управлінських рішень у кожному конкретному випадку виступає порівняння показників ефективності вибору окремих з цих форм. Механізм таких розрахунків докладно буде розглянуто нижче.

Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів. Основним показником, що характеризує ефективність використання необоротних активів, є їхня рентабельність (відношення суми прибутку до середньої вартості необоротних активів, у відсотках). Ефективність використана основних засобів крім показника рентабельності характеризується також показником фондовіддачі (відношення обсягу зробленої або реалізованої продукції до середньої вартості основні засобів).

Використовуючи в процесі управління ефективністю необоротних активів показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два важливих моменти, що забезпечують об'єктивність оцінки. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відновна вартість необоротних активів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде врахований фактор інфляції, що у прибутку й обсязі продукції відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці варто використовувати залишкову вартість необоротних активів, тому що в процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Ріст ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити потребу в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів.Підходи до фінансування необоротних активів не настільки багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Виходячи з розглянутих раніше принципів фінансування, можна стверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу. Винятком з цього правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування, коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно переважає над рівнем ефективності використання капіталу.

З урахуванням вищевикладеного, підходи до формування оптимальної структури джерел фінансування власних необоротних активів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується на тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується винятково за рахунок власного капіталу (являючи собою вкрай консервативний підхід до фінансування, він забезпечує ріст фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на змішаному фінансуванні необоротних активів за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу (у сучасних економічних умовах основну частку у фінансуванні необоротних активів складає власний капітал, тому що довгостроковий кредит у силу високого рівня фінансового ризику банками видається вкрай рідко, а вартість його залучення дуже висока).

Нормальне функціонування підприємства можливе тільки за умови оптимального співвідношення складових його оборотного капіталу. Ефективне функціонування обігових коштів забезпечується через їх нормування.

Нормування обігових коштів – це визначення мінімальної їх потреби з метою створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умов і термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо).

При застосуванні економічного методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів обчислених раніше прямим методом.

Міністерством фінансів України встановлено Типовий порядок обчислення норм запасів товарно-матеріальних цінностей для державних підприємств і організацій, який передбачає нормування обігових коштів для створення виробничих запасів, у незавершеному виробництві, у витратах майбутніх періодів, для створення запасів готової продукції.

Нормування обігових коштів для створення виробничих запасів.

До складу виробничих запасів належать: сировина, основні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, комплектуючі частини тощо.

Норматив виробничих запасів (Нвз) розраховують за формулою


Нвз = Овз х Твз, (1.1)

де Овз – одноденне витрачання виробничих запасів за окремими їх видами (статтями) у грн;

Твз – норма запасу обігових коштів за окремими їх видами у днях.

Розмір одноденного витрачання виробничих запасів (Овз) обчислюють діленням обсягу їх витрачання у четвертому кварталі планового року згідно кошторису виробництва на 90 (90 – середня кількість днів у кварталі).

Овз = З/90 (1.2)

де З – обсяг витрачання виробничих запасів у четвертому кварталі планового року, грн.

Норма запасу обігових коштів (Твз) складається з таких елементів: транспортний запас, підготовчий запас, технологічний запас, поточний (складський) запас, гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас (Тз) – це різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробляння банком. Наприклад, якщо час транспортування вантажу від постачальника до споживача 15 днів, час обробки документів у вантажовідправника 3 дні і у банку – 5 днів, то транспортний запас дорівнює 15–3–5=7 днів.

Якщо запаси надходять від різних постачальників, то розраховують середньозважену величину запасу. За умови одночасного надходження товарних документів і виробничих запасів, транспортний запас не визначають.

Підготовчий запас (Тпід) – це час для прийняття, розвантаженння, сортування і складування виробничих запасів.

Технологічний запас (Ттех) – це час на виконання підготовчих операцій (витримування, подрібнення виробничих запасів тощо), якщо вони не є складовою виробничого циклу.

Поточний запас(Тпот) залежить від частоти і рівномірності обсягів поставок виробничих запасів. Його тривалість приймають у розмірі 50% від середньої (фактичного або планового) інтервалу між окремими поставками виробничих запасів, за їх видами. Середню тривалість інтервалу між поставками розраховують методом середньозваженої величини з врахуванням обсягів поставок.

Гарантійний (страховий) запас (Тг) – це запас для запобігання перебоїв у постачанні виробничих запасів. Гарантійний запас (Тг) приймають у розмірі 50% від поточного запасу виробничих запасів.

Норму виробничих запасів визначають за формулою

Твз = Ттв + Ттех +Тпот +Тг (1.3)

Норматив обігових коштів для тари обчислюють як добуток норми вартості тари на 1000 грн. товарної продукції, вираженої в гривнях на плановий обсяг товарної продукції за гуртовими цінами.

Норматив обігових коштів у запасні частини для ремонтів машин і обладнання визначають множенням норми вартості запасних частин на 1000 грн. діючого обладнання на загальну вартість діючих машин і обладнання підприємства у плановому періоді.

Нормування обігових коштів у незавершеному виробництві.

Норматив обігових коштів для фінансування витрат у незавершеному виробництві розраховують за показниками одноденних витрат у незавершеному виробництві, тривалості виробничого циклу та коефіцієнта наростання витрат у незавершеному виробництві за формулою:


Ннв = Онв х Твц х Кзв, (1.4)

де Онв – одноденні витрати у незавершеному виробництві за планом, грн.;

Твц – тривалість виробничого циклу в днях;

Кзв – коефіцієнт зростання витрат у незавершеному виробництві.

Планові одноденні витрати у незавершеному виробництві Онв обчислюють діленням виробничої собівартості валової продукції підприємства (Св) у четвертому кварталі планового року на 90.

Онв = Св/90 . (1.5)

Тривалість виробничого циклу (Твц) визначають на основі аналізу технологічних карт на виконання виробничих процесів, необхідних для виготовлення продукції. Тривалість виробничого циклу включає тривалість обробки деталей, їх транспортування, перерв між окремими операціями, передачі готової продукції на склад. Часто середньозважений показник тривалості виробничого циклу обчислюють за певною кількістю однорідних виробів.

Коефіцієнт зростання витрат (Кнв) характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві. При рівномірному розподілі витрат Кз розраховують за формулою:

Кзв = (В1 + 0,5В2)/ (В1 + В2), (1.6)

де, В1 – одноразові витрати на початку виробничого циклу, грн.;

В2 – наступні витрати у незавершеному виробництві, які включають у собівартість продукції, грн.

Нормування обігових коштів у витратах майбутніх періодів.

Норматив обігових коштів у витратах майбутніх періодів (Нмп) обчислюють як алгебраїчну суму витрат майбутніх періодів на початок планового періоду, витрат майбутніх періодів у плановому році та витрат майбутніх періодів, які будуть включені у собівартість продукції планового року, за формулою:

Нмп = Вп + Вк – Вс, (1.7)

де Вп – сума коштів, які вкладені у витрати майбутніх періодів на початок планового року, грн.;

Вк – витрати майбутніх періодів, передбачені кошторисом у плановому році, грн.;

Вс – витрати майбутніх періодів, які згідно кошторису будуть включені у собівартість продукції у плановому році, , грн.

Нормування обігових коштів для створення запасів готової продукції.

Норматив обігових коштів для створення запасів готової продукції (Нгп) обчислюють за формулою:

Нгп = Огп х Тгп, (1.8)

де Огп – одноденний випуск товарної продукції у IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн.;

Тгп – норма запасу обігових коштів для готової продукції у днях.

Норма запасу обігових коштів для готової продукції (Тгп) рівна сумі витрат часу на комплектування готової продукції для поставки (Тк), часу на упакування продукції (Ту), часу на оформлення і здавання платіжних документів у банк (Тс).


Тгп = Тк + Ту +Тс. (1.9)

Сукупний норматив обігових коштів підприємства (Тс) на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих обігових коштів. Порівнюючи сукупний плановий норматив обігових коштів з фактичною їх наявністю на початок планового періоду обчислюють обсяг приросту (зменшення) суми обігових коштів підприємства у плановому періоді. Ці дані використовуються для складання фінансового плану. У фінансовому плані визначають джерела фінансування приросту нормативу обігових коштів підприємства.

Розрахунок нормативів обігових коштів прямим методом вимагає значних витрат коштів і часу. Тому часто їх використовують на підприємстві протягом ряду планових періодів. Однак, щорічно обчислені прямим методом нормативи обігових коштів коригують відповідно до змін виробничої програми підприємства, швидкості обертання його обігових коштів тощо. Для коригування нормативів використовують економічний метод.

Визначення нормативу обігових коштів економічним методом здійснюється у такій послідовності:

1) нормативи обігових коштів, обчислені методом прямого розрахунку розподіляють на дві частини. До першої частини відносять нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких пропорційно залежить від обсягу виробництва. До них належать нормативи обігових коштів у запасах сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, готової продукції. Суму нормативів обігових коштів за цими статтями називають виробничим нормативом. До другої частини належать нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких прямо не залежить від обсягу виробництва, суму нормативів за цими статтями нормованих обігових коштів називають невиробничим нормативом. До невиробничих належать нормативи обігових коштів у запасні частини для ремонту обладнання, нормативи малоцінних та швидкозношуваних предметів, витрат майбутніх періодів тощо;

2) на плановий рік виробничий норматив збільшують пропорційно до темпів зростання виробничої програми, а невиробничий норматив – лише на 50%;

3) отримана загальна сума обігових коштів зменшується на суму коштів, що вивільняються унаслідок прискорення їх обертання у плановому періоді порівняно зі звітним.

Економічний метод розрахунку нормативу обігових коштів підприємства є простим, не вимагає значних витрат праці, однак його можна застосувати лише на вже діючих підприємствах.

1.2 Класифікація та основні форми пасивів підприємства

Пасиви підприємства - це сукупність його боргів і зобов'язань, що складаються з позикових і привернутих засобів, включаючи кредиторську заборгованість [17]. До пасивів не відносяться дотації, субвенції, власні засоби.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини: 1) реєстрований; 2) нереєстрований. Перший — це статутний, або пайовий, капітал. Другий — додатковий — резервний, страховий, капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Статутний капітал утворюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання, цінні папери, права на користування землею, водою, будинками. Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку.

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві. Пайовий капітал складається із сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, а також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, одержаних внаслідок розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається з емісійного доходу від розміщення акцій власної емісії за цінами, що перевищують номінальну вартість, дооцінки активів, безоплатно одержаних необоротних активів, іншого додаткового капіталу.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються згідно з установчими документами — у випадку нестачі прибутку покриваються витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Нерозподілені прибутки — це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році, у тому числі нарахування податку на прибуток. Якщо є збитки, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

Неоплачений капітал призначений для обліку розрахунків із засновниками підприємства за вкладами до статутного капіталу підприємства.

П(С)БО 11 "Зобов'язання" визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання.

До довгострокових зобов'язань належать:

• довгострокові кредити банків;

• інші довгострокові фінансові зобов'язання;

• відстрочені податкові зобов'язання;

• інші довгострокові зобов'язання.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгостроковізобов'язання,наякінараховуються відсотки,відображаються в балансі заїхтеперішньоювартістю. Визначеннятеперішньоївартостізалежитьвідумовтавиду зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

короткострокові кредити банків;

поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

короткострокові векселі видані;

кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

поточну заборгованість за розрахунками зодержанихавансів, зарозрахункамизбюджетом,зарозрахункамизпозабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

інші поточні зобов'язання.

Поточні зобов'язання відображаються вбалансізасумою погашення.

Забезпеченнястворюютьсядлявідшкодуваннянаступних (майбутніх) операційних витрат на:

виплату відпусток працівникам;

додаткове пенсійне забезпечення;

виконання гарантійних зобов'язань;

реструктуризацію;

виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.

Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів,що втілюють в собі економічні вигоди,тайогооцінка можебутирозрахункововизначена.Забороняєтьсястворювати забезпеченнядляпокриттямайбутніхзбитківвіддіяльності підприємства.

Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію створюєтьсяуразінаявностізатвердженогокерівництвом підприємстваплануреструктуризаціїзконкретнимизаходами, строками їх виконання та сумою витрат,що будуть зазнані, й після початку реалізації цього плану.

Сумазабезпеченнявизначаєтьсязаобліковоюоцінкою ресурсів(завирахуваннямсумиочікуваноговідшкодування), необхіднихдляпогашеннявідповідногозобов'язання,надату балансу. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію визначається за сумою прямих витрат, які не пов'язані з діяльністю підприємства,щотриває. Забезпечення довгострокових зобов'язань визнаються у сумі їх теперішньої вартості.

Забезпеченнявикористовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено.

Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та,у разі потреби, коригується (збільшується або зменшується). У разівідсутностіймовірностівибуттяактивівдляпогашення майбутніхзобов'язаньсуматакогозабезпеченняпідлягає сторнуванню.

Непередбаченізобов'язаннявідображаютьсяна позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.

Уприміткахдофінансовоїзвітностінаводитьсятака інформація:

Суматастрокипогашеннязобов'язання,якебуло виключенеізскладу поточних зобов'язань з обґрунтуванням причин цього.

Перелікісумизобов'язань,щовключенідо статей балансу"Іншідовгостроковізобов'язання","Іншіпоточні зобов'язання".

Підприємство щодо кожного виду забезпечень наводитьтаку інформацію:

Цільовепризначення,причининевизначеностіта очікуваний строк погашення.

Залишокзабезпеченнянапочатокікінецьзвітного періоду.

Збільшеннязабезпеченняпротягомзвітногоперіоду внаслідок створення забезпечення або додаткових відрахувань.

Сума забезпечення,щовикористанапротягомзвітного періоду.

Невикористанасумазабезпечення,щосторнованау звітному періоді.

Сума очікуваного відшкодування витратіншоюстороною, що врахована при оцінці забезпечення.

1.3 Організаційні аспекти політики управління активами та пасивами підприємства

В умовах ринку підприємству необхідно позбавлятися від непотрібних засобів, скорочувати об'єми незавершеного будівництва, а також максимально прискорювати оборот по реалізації продукції (робіт, послуг) - мова про це піде далі.

Коротко зупинимося на деяких організаційних аспектах політики оптимізації структури оборотного капіталу підприємства.

В деяких випадках рентабельність може бути істотно підвищена, якщо підприємство активно використовує позикові засоби, тобто оптимізує структуру свого капіталу шляхом кредитної політики. В цілях вироблення такої кредитної політики підприємства рекомендується провести аналіз структури пасиву балансу і рівень співвідношення власних і позикових засобів. На підставі цих даних підприємство вирішує питання про достатність власних оборотних коштів або про їх нестачу (йдеться про необхідність ухвалити рішення про залучення позикових засобів, для чого прораховується ефективність різних варіантів).

Ухвалюючи рішення про залучення позикових засобів, підприємству доцільно скласти план їх повернення, розрахувати за період кредиту відсоткову ставку і визначити суми відсотків за даним кредитним договором, а також джерела їх виплати з урахуванням порядку і умов оподаткування прибутку. Слід також враховувати порядок оподаткування курсових різниць в тому випадку, якщо кредит узятий у валюті.

Підприємству може бути вигідно узяти вексельний кредит, при цьому слід порівняти процентні ставки по векселю і кредиту. Фінансовим службам рекомендується враховувати всі можливі вигоди і витрати по залученню фінансових ресурсів як через систему кредитування, так і через інструменти ринку цінних паперів, а також розробити схему забезпечення їх погашення з урахуванням всіх можливих джерел отримання підприємством засобів.

Фінансовій службі підприємства необхідно для цього:

1. Розрахувати потребу в позикових засобах (при її відсутності - можливу вигоду від їх залучення);

2. Правильно вибрати кредитну організацію (враховуючи наявність ліцензії, розмір процентної ставки, способи її розрахунку - складним відсотком або простим відсотком, терміни погашення, форми видачі, репутацію на ринку цінних паперів, умови пролонгації кредитів і т.д.);

3. Скласти план погашення позикових засобів і розрахунок процентної суми з урахуванням особливостей оподаткування прибутку.

Управління оборотними коштами (грошовими коштами, ринковими цінними паперами), дебіторською заборгованістю, кредиторською заборгованістю, нарахуваннями і іншими засобами короткострокового фінансування (окрім виробничих запасів), а також рішення питань по цих проблемах вимагає значної кількості часу, і на цьому напрямі найяскравіше виявляється основна проблема управління фінансами: вибір між рентабельністю і вірогідністю неплатоспроможності (вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості).

Фінансовій службі підприємства доцільно постійно контролювати черговість термінів фінансування активів, вибираючи один з декількох існуючих на практиці способів:

- хеджування (компенсація активів зобов'язаннями при рівному терміні погашення);

- фінансування по короткострокових позиках;

- фінансування по довгострокових позиках;

- фінансування переважне по довгострокових позиках (консервативна політика);

- фінансування переважне по короткострокових позиках (агресивна політика).

У справжніх умовах підприємство може підтримувати забезпеченість узятих позик наступними методами:

1. Збільшення частки ліквідних активів;

2. Подовження термінів, на які видаються позики підприємству.

Проте слід врахувати, що ці методи ведуть до зниження прибутковості:

у першому - шляхом вкладення засобів в малоприбуткові активи;

у другому - за допомогою можливості виплати відсотків по позиці в період наявності власних засобів.

Крім того, може бути застосований метод фінансування за рахунок відкладання виплат за зобов'язаннями, проте існують межі, встановлені законодавством, до яких підприємство може відносити терміни платежів. В результаті аналізу оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості з урахуванням їх нормативних значень рекомендується провести наступні заходи:

- ухвалення рішення про заміну негрошових форм розрахунків або принаймні про встановлення їх оптимального критичного рівня на основі аналізу ефективності вексельних розрахунків або операцій по переуступці прав вимоги довга;

- складання програми по ліквідації заборгованості по виплаті заробітної платні (за наявності такої заборгованості);

- розгляд можливості реструктуризації заборгованості по платежах до бюджету і позабюджетних державних фондів.

В результаті такого аналізу доцільно провести повну інвентаризацію заборгованості в цілях реалізації можливості взаємного погашення заборгованості або її реструктуризації або провести аналіз і списання безнадійних боргів і незатребуваних сум. У ряді випадків підприємству слід почати претензійну роботу або звертатися з позовами до арбітражного суду.

При цьому підприємству рекомендується робити аналіз впливу курсових різниць на систему показників звітності і рівень оподаткування в тому випадку, якщо є заборгованість у валюті, причому при виробленні податкової політики і облікової політики підприємства слід враховувати, що ступінь впливу курсових різниць по дебіторській і кредиторській заборгованості різний.

Фінансовим службам доцільно розглянути і заборгованість, виражену у векселях, розрахувавши при цьому дисконтні суми по векселях як до отримання, так і до сплати. Цю роботу слід проводити спільно з бухгалтерією підприємства і його аналітичними службами (як правило, керує цією роботою фінансовий менеджер).

Мета деталізованого аналізу фінансового становища – більш докладна характеристика майнового і фінансового становища суб'єкта, що хазяює, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному виді програма заглибленого аналізу діяльності підприємства виглядає в такий спосіб.

1.Попередній огляд економічного і фінансового становища суб'єкта господарювання:

1.1. Характеристика загальної спрямованості хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності;

1.2. Виявлення “хворих” статей звітності;

2.Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання:

2.1. Оцінка майнового положення:

2.1.1. Побудова аналітичного нетто;

2.1.2. Вертикальний аналіз балансу;

2.1.3. Горизонтальний аналіз балансу;

2.1.4. Аналіз якісних зрушень у майновому положенні;

2.2. Оцінка фінансового становища:

2.2.1. Оцінка ліквідності;

2.2.2. Оцінка фінансової стійкості;

3.Оцінка й аналіз результативності хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності і суб'єкта господарювання:

3.1. Оцінка виробничої (основний) діяльності;

3.2. Аналіз рентабельності;

3.3. Оцінка положення на ринку цінних паперів.

Сума господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства дає узагальнену вартісну оцінку активів, що числяться на балансі підприємства. Це облікова оцінка, що не збігається із сумарною ринковою оцінкою активів підприємства. Ріст цього показника свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства. При аналізі балансів в оцінці брутто цей показник розраховується вирахуванням регулюючих статей з підсумку балансу.

Частка активної частини основних засобів. Відповідно до нормативних документів під активною частиною основних засобів розуміють машини, устаткування і транспортні засоби. Ріст цього показника в динаміку звичайно розцінюється як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що залишилася до списання на витрати в наступних періодах. Звичайно використовується в аналізі як характеристика становища основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт відновлення показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство початок діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин.

Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел засобів. Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов ріст цього показника в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Не слід змішувати поняття “оборотні кошти” і “власні оборотні кошти”. Перший показник характеризує активи підприємства, другий – джерела засобів, а саме частина власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів.

Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов'язаннями. Теоретично (іноді і практично) можлива ситуація, коли величина поточних зобов'язань перевищує величину поточних активів. З позиції теорії така ситуація аномальна, оскільки в, цьому випадку одним із джерел покриття основних засобів і необоротних активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансове становище підприємства в цьому випадку розглядається як хитливе, потрібні негайні заходи для його виправлення.

Маневреність функціонуючого капіталу характеризує ту частину власних оборотних коштів, що знаходиться у формі коштів, тобто засобів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник міняється в межах від нуля до одиниці. За інших рівних умов ріст показника в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтоване значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт покриття (загальний) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка вирахування даного показника полягає в тім, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів; отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче (але крайній мері теоретично). Розмір перевищення і задається коефіцієнтом покриття. Значення показника може значно варіюватися по галузях і видам діяльності, а його розумний ріст у динаміку звичайно розглядається як сприятлива тенденція. У західній обліково-аналітичній практиці приводиться критичне нижнє значення показника – 2; однак це лише орієнтоване значення, що вказує на порядок показника, але не на його точне нормативне значення.

Коефіцієнт швидкої ліквідності аналогічний коефіцієнтові покриття; однак обчислюється по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їхня частина – виробничі запаси. Логіка такого виключення складається не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але, що набагато більш важливо, і в тім, що грошові кошти, які можна виручити у випадку змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижче витрат по їх придбанню. Зокрема, в умовах ринкової економіки типової є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів. У західній літературі приводиться орієнтоване нижнє значення показника – 1, однак ця оцінка також носить умовний характер. Крім того, аналізуючи динамікові цього коефіцієнта, необхідно звертати увагу і на фактори, що обумовили його зміна. Так, якщо ріст коефіцієнта швидкої ліквідності був зв'язаний в основному з ростом невиправданої дебіторської заборгованості, навряд чи це характеризує діяльність підприємства з позитивної сторони.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства; показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Рекомендаційна нижня границя показника, що приводиться в західній літературі, – 0,2. У вітчизняній практиці фактичні середні значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності, як правило, значно нижче значень, що згадуються в західних літературних джерелах. Оскільки розробка галузевих нормативів цих коефіцієнтів – справа майбутнього, на практиці бажано проводити, аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом доступних даних по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів характеризує ту частину вартості запасів, що покривається власними оборотними коштами. Традиційно має велике значення в аналізі фінансового становища підприємств торгівлі: нижня границя показника, що рекомендується, у цьому випадку – 50%.

Коефіцієнт покриття запасів розраховується співвіднесенням величини “нормальних” джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника менше одиниці, то поточне фінансове становище підприємства розглядається як хитливе.

Одна з найважливіших характеристик фінансового становища підприємства – стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато бізнесменів, включаючи представників державного сектора економіки, воліють вкладати в справу мінімум власних засобів, а фінансувати його за рахунок грошей, узятих у борг. Однак якщо структура “власний каптал – позикові засоби” має значний перекіс убік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо трохи кредиторів, одночасно зажадають свої гроші назад у “незручне” час.

Фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується, отже, співвідношенням власних і позикових засобів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовий і вітчизняну обліково-аналітичну практику розроблена система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно і незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації притягнутого (позикового) капіталу – їхня сума дорівнює 1 (або 100%). З приводу ступеня залучення позикових засобів у закордонній практиці існують різні, часом протилежні думки. Найбільш поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика. Вказують і нижня межа цього показника – 0,6 (або 60%).

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Ріст цього показника в динаміку означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (або 100%), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство. Інтерпретація показника проста і наочна: його значення, рівне 1,25, означає, що в кожної 1,25 грн., вкладеного в активи підприємства, 25 коп. позикові. Даний показник широко використовується в детермінованому факторному аналізі.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіюватися в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто (у деякому змісті) належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів характеризує структуру капіталу. Ріст цього показника в динаміку – у визначеному змісті – негативна тенденція, що означає, що підприємство усе сильніше і сильніше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення власних і запозичених засобів як і деякі з вищенаведених показників, дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, наприклад 0,178, означає, що на кожну гривню власних засобів, вкладених в активи підприємство, приходиться 17,8 коп. позикових засобів. Ріст показника в динаміку свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Необхідно ще раз підкреслити, що не існує якихось єдиних нормативних критеріїв для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої приналежності підприємства, принципів кредитування, що склалася структури джерел засобів, оборотності оборотних коштів, репутації підприємства й ін. По цьому прийнятність значень цих коефіцієнтів, оцінка їхньої динаміки і напрямків зміни можуть бути встановлені тільки в результаті просторово-часових зіставлень по групах родинних підприємств. Можна сформулювати лише одне правило, що “працює” для підприємств будь-яких типів: власники підприємства (акціонери, інвестори й інші особи, що зробили внесок у статутний капітал) вважають за краще розумний ріст у динаміку частки позикових засобів, навпроти, кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички, і інші контрагенти) віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшої фінансовою автономністю.

Показники оцінки ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства і родинних по сфері додатка капіталу підприємств. Такими якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції: наявність продукції, що поставляється на експорт; репутація підприємства, що виражається, зокрема, у популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства, і ін. Кількісна оцінка дається по двох напрямках:

· ступінь виконання плану (установленого вищестоящою організацією або самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту;

· рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Для реалізації першого напрямку аналізу доцільно також враховувати порівняльну динаміку основних показників. Зокрема, оптимально наступне їхнє співвідношення:

Тпб > Тр > Так > 100%, (1.10)

де Тпб, Тр, Так – відповідно темп зміни балансового прибутку, реалізації, авансованого капіталу (Бн).

Ця залежність означає, що: а) економічний потенціал підприємства зростає: б) у порівнянні зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає більш високими темпами, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно; в) прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить, як правило, про відносне зниження витрат виробництва і звертання.

Приведене співвідношення можна умовне назвати “золотим правилом економіки підприємства”. Однак можливі і відхилення від цієї ідеальної залежності, причому не завжди них варто розглядати як негативні. Зокрема, досить розповсюдженими причинами є: освоєння нових перспективних напрямків додатка капіталу, реконструкція і модернізація діючих виробництв і т.п. Така діяльність завжди сполучена зі значними вкладеннями фінансових ресурсів, що по більшій частині не дають моментальної вигоди, але в перспективі можуть окупитися з лишком.

Слід зазначити, що таке зіставлення в даний час ускладнюється впливом інфляції, що спотворює.

Для реалізації другого напрямку можуть бути розраховані різні показники, що характеризують ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Основні з них – вироблення, фондовіддача, оборотність виробничих запасів, тривалість операційного циклу, оборотність авансованого капіталу.

До узагальнюючих показників оцінки ефективності використання ресурсів підприємства і динамічності його розвитку відносяться показник ресурсовіддачі і коефіцієнт стійкості економічного росту.

Ресурсовіддачі (коефіцієнт оборотності авансованого капіталу). Характеризує обсяг реалізованої продукції, що приходиться на гривню засобів, вкладених у діяльність підприємства. Ріст показника в динаміку розглядається як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт стійкості економічного росту. Показує, якими в середньому темпами може розвиватися підприємство надалі, не змінюючи вже сформоване співвідношення між різними джерелами фінансування, фондовіддачею, рентабельністю виробництва, дивідендною політикою і т.п.

До основних показників оцінки рентабельності, використовуваним у країнах з ринковою економікою для характеристики рентабельності вкладень у діяльність того або іншого виду, відносяться рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу. Економічна інтерпретація цих показників очевидна – скільки гривень прибутку приходиться на одну гривню авансованого (власного) капіталу. При розрахунку можна використовувати або балансовий прибуток, або чистий прибуток.

Аналізуючи рентабельність у просторово-часовому аспекті, необхідно приймати в увагу три ключові особливості цих показників, істотні для формулювання обґрунтованих висновків.

Перша зв'язана з часовим аспектом діяльності підприємства. Так, коефіцієнт рентабельності продукції визначається результативністю роботи звітного періоду; ймовірний і планований ефект довгострокових інвестицій він не відбиває. Коли підприємство робить перехід на нові перспективні технології або види продукції, що вимагають великих інвестицій, значення показників рентабельності можуть тимчасово знижуватися. Однак, якщо стратегія перебудови була обрана вірно, понесені витрати надалі окупляться, тобто зниження рентабельності в звітному періоді не можна розглядати як негативну характеристику поточної діяльності.

Друга особливість визначається проблемою ризику. Багато управлінських рішень зв'язані з дилемою “добре їсти або спокійно спати?”. Якщо вибирають перший варіант, то приймають рішення, орієнтовані на одержання високого прибутку, хоча б і ціною більшого ризику. При другому варіанті – навпаки. Одним з показників ризиковості бізнесу саме і є коефіцієнт фінансової залежності – чим вище його значення, тим більше ризикованим з позиції акціонерів і кредиторів є підприємство.

Третя особливість зв'язана з проблемою оцінки. Зокрема, чисельник і знаменник показника рентабельності власного капіталу виражені (у деякому змісті) у грошових одиницях різної купівельної спроможності. Чисельник показника, тобто прибуток, динамічний, він відбиває результати діяльності і сформований рівень цін на товари і послуги в основному за минулий період. Знаменник показника, тобто власний капітал, складався протягом ряду років. Він виражений у книжковій (облікової) оцінці, що може досить істотно відрізнятися від поточної оцінки.

Крім того, облікова оцінка власного капіталу не має ніякого відношення до майбутніх доходів. Дійсно, далеко не усіх може бути відбите в балансі; наприклад, престиж фірми, торговельна марка, суперсучасні технології, класний управлінський персонал не мають грошової оцінки (мова не йде про продаж фірми в цілому) у звітності. Тому ринкова ціна акцій може значно перевищувати облікову ціну. Таким чином, високе значення коефіцієнта рентабельності власного капіталу зовсім не еквівалентно високій віддачі на капітал, що інвестується у фірму; при виборі рішень фінансового характеру необхідно, отже, орієнтуватися не тільки на цей показник, але і брати до уваги ринкову ціну фірми.

Благополучний фінансовий стан підприємства – це важлива умова його безперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхідно забезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність його балансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.

Для цього необхідно вивчати численні показники, що характеризують усі сторони діяльності підприємства (виробництво, його потенціал, організацію, реалізацію, фінансові операції, рух грошових потоків і т.п.) для виявлення глибинних причин зміни фінансового становища. Застосування багатобічного комплексного аналізу фінансового стану підприємства створює реальні передумови для управління окремими показниками, і відповідно і для посилення їхнього впливу на поліпшення фінансового клімату.


2. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ НА ПРИКЛАДІ ТОВ „КВАРК”

2.1 Фінансово - економічна характеристика підприємства

Згідно Статуту ТОВ „КВАРК” було зареєстроване. Виконавчим комітетом Сумської міської Ради народних депутатів. 19.12.2001 р. №344

Форма власності – колективна.

Взятий на податковий облік ДПУ по Зарічному району м. Суми 29.12.2001р.

Статутний фонд на момент утворення товариства відповідно до установчих документів склав 0,50 тис. грн., а на цей час він складає –363 тис. грн..

Засновниками є 7 фізичних осіб.

ТОВ „КВАРК” структурних підрозділів не має.

Згідно із статутом товариства мало право здійснюватиторгівельну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність; комерційну діяльність.

Але фактично товариство здійснює торгівельну діяльність.

ТОВ „КВАРК” має розрахунковий рахунок.

Підприємство має державну ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Метою діяльності Товариства є: отримання прибутку шляхом використання майна Товариства, здійснення виробничо-господарської, комерційної, іншої діяльності у порядку та згідно чинного законодавства.

Предметом діяльності Товариства є:

• виробництво товарів народного споживання та надання платних послуг населенню;

• торгово-комерційна та зовнішньоекономічна діяльність, у тому числі:

• оптова і роздрібна реалізація, організація та здійснення оптової, комісійної, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України та за її межами через власну та іншу торгову мережу;

• брокерські послуги, проведення біржових операцій у власних інтересах та інтересах інших осіб;

• здійснення торгово-закупівельної діяльності для підприємств, установ, організацій, громадян, у тому числі іноземних;

• надання послуг населенню в сфері громадського харчування, створення барів, кафе, піцерій з використанням алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

• товарообмінні (бартерні) операції у відповідності до діючого законодавства;

• надання всіх видів побутових послуг, прокат;

• здійснення оптово-роздрібної торгівельної діяльності;

• надання рекламно-інформаційних послуг;

• розробка і впровадження програмного забезпечення.

Якщо певний вид діяльності з вказаних вище можливо здійснювати лише за умов його ліцензування. Товариство здійснює вказаний вид діяльності лише після отримання відповідної держаної ліцензії або дозволу.

Товариство має право здійснювати інші види діяльності, які не заборонено чинним законодавством України.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Товариство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, цього Статуту та внутрішніх локальних Положень.

Майно Товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також матеріальних та нематеріальних цінностей, вартість яких відображено в балансі Товариства..

Товариство є власником:

• майна, переданого йому засновником у власність;

• продукції, виробленої Товариством у результаті господарської діяльності;

• одержаних доходів (прибутку);

• житлового фонду, що не є державною власністю;

• іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством.

Товариство здійснює володіння, розпорядження, користування майном, що йому належить, відповідно до мети своєї діяльності.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями тільки майном, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках; фірмову марку та товарний знак, які затверджуються Правлінням Товариства і реєструються згідно з чинним законодавством.

Товариство має круглу печатку зі своєю назвою, штампи та фірмовий бланк.

Товариство має право у встановленому чинним законодавством порядку:

• використовувати належне йому майно та інші матеріальні ресурси для здійснення господарської діяльності; продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним та фізичним особам вказані ресурси, відчужувати їх іншим способом, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому Статуту.

• укладати угоди (контракти) в т.ч. зовнішньоекономічні, зокрема угоди купівлі-продажу, комісії. доручення, підряду, перевезень, зберігання, страхування, застави; видавати довіреності (доручення), створювати комісії, та інше; набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному та третейському суді.

• засновувати об'єднання та брати участь в об'єднаннях з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, в тому спільні підприємства в Україні та за її межами, приймати участь у фондах. асоціаціях, корпораціях спільно з українськими та іноземними партнерами.

• створювати на території України та за її межами свої підрозділи, філії, представництва, дочірні підприємства та інші. Створені структурні підрозділи, філії, представництва та дочірні підприємства можуть наділятися основними засобами та обіговими коштами, які належать Товариству. Керівництво їх діяльністю здійснюється особами, що призначаються Правлінням Товариства і затверджуються Спостережною Радою Товариства. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації філій, представництв, дочірніх підприємств регулюється чинним законодавством, цим Статутом та Положенням про філії.

• відкривати фірмові, комісійні та комерційні магазини.

• самостійно встановлювати для працівників Товариства додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги згідно колективного договору.

• залучати до роботи фахівців, які не входять до його складу, самостійно визначати форми, системи, вид та розміри оплати їх праці.

• застосовувати систему контрактів при найму на роботу працівників.

• встановлювати економічно обґрунтовані норми праці та заробітної плати.

• отримувати кредити у національній та іноземній валюті.

• самостійно визначати ціни та тарифи на вироблену продукцію, надані послуги та роботи.

• вимагати відшкодування заподіяних збитків та моральної шкоди від акціонерів Товариства, інших фізичних та юридичних осіб, якщо їхні дії призвели до матеріальних втрат Товариства чи його акціонерів,

• має право на комерційну таємницю, а саме відомості пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю Товариства, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам; а також на захист своєї комерційної таємниці;

• вчиняти інші дії, що не суперечать чинному законодавству України.

Фінансова стабільність є важливою передумовою успішного ведення господарської діяльності. Вона досягається налагодженням ритмічної та ефективної роботи підприємств і вмілим управлінням виробничими фондами та джерелами їх формування.

Важливими показниками фінансової діяльності підприємства є його ліквідність та платоспроможність. Ліквідність-це спроможність підприємства своєчасно виконувати свої грошові зобов’язання, передусім сплачувати борги. Вона характеризується наявністю ліквідних засобів (активів) які можуть бути використаніна погашення боргових зобов’язань. Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов'язань організації її активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення зобов'язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідному для перетворення їх у грошові кошти. Чим менше час, що буде потрібно, щоб даний вид активів перетворився в гроші, тим вище їхня ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих по ступеню їхньої ліквідності і розташованих у порядку убування ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення і розташованимивпорядкузростаннятермінів.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому варто використовувати загальний показник ліквідності, що обчислюється по формулі, приведеної в таблиці Додатку Г. За допомогою даного показника здійснюється оцінка зміни фінансової ситуації в організації з погляду ліквідності. Даний показник застосовується також при виборі найбільш надійного партнера з безлічі потенційних партнерів на основі звітності.

Різні показники ліквідності не тільки дають характеристику стійкості фінансового стану організації при різному ступені обліку ліквідності засобів, але і відповідають інтересам різних зовнішніх користувачів аналітичної інформації. Наприклад, для постачальників сировини і матеріалів найбільш цікавий коефіцієнт абсолютної ліквідності. Покупці і власники акцій підприємства в більшій мері оцінюють платоспроможність за коефіцієнтом поточної ліквідності.

Виходячи з даних балансу на ТОВ «КВАРК» коефіцієнти, що характеризують платоспроможність, мають наступні значення (див. Додаток Г).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець 2009 року склав 0,18, при його значенні на початок року 0,08. Це значить, що 18% (з необхідних 20%) короткострокових зобов'язань підприємства, може бути негайно погашене за рахунок коштів і короткострокових фінансових вкладень. Цей показник практично дорівнює нормативному, що позитивно позначиться на відношення до даної організації з боку постачальників (сума заборгованості постачальникам складає 82,13% від загальної суми кредиторської заборгованості). Можна відзначити ріст даного показника за звітний період у 2 рази, що є позитивним моментом.

Значення проміжного коефіцієнта покриття з 1,44 на початок 2009 року зменшилося до 1,27 на кінець року і стало вище нормативного значення на 0,57. Тобто за рахунок дебіторської заборгованості, у випадку її виплати, ТОВ «КВАРК» зможе погасити 100% кредиторської заборгованості. Але в цілому значення даного коефіцієнта можна назвати прогнозним, тому що підприємство не може точно знати, коли й у якій кількості дебітори погасять свої зобов'язання. Тобто практично співвідношення можна вважати на кінець 2009 року задовільним, але воно може ще більш погіршитися внаслідок залежності від таких факторів,як: швидкості платіжного документообігу банків; термінів дебіторської заборгованості; платоспроможності дебіторів.

Загальний поточний коефіцієнт покриття скоротився за звітний період на 0,12 і склав на кінець року 1,34 (при нормі >2). Зміст цього показника полягає в тому, що якщо підприємство направить усі свої оборотні активи на погашення боргів, то воно ліквідує короткострокову кредиторську заборгованість на 100% і в нього залишиться після даного погашення заборгованості для продовження діяльності 34% від суми оборотних активів.

Таким чином усі показники крім показників, що характеризують платоспроможність підприємства на ТОВ «КВАРК» знаходяться на рівні нижче норми. У цілому висновок про платоспроможність можна зробити по загальному коефіцієнту ліквідності. Його значення на кінець року складало 0,81, тобто в середньому (за умови реалізації абсолютно ліквідних засобів, 50% активів, що швидко реалізуютьсяі 30% активів, що повільно реалізуються ) підприємство не зможе покрити ще 19,9% зобов'язань у порядку їхньої терміновості. У порівнянні з 2008 роком загальна ліквідність засобів підприємства трохи покращилася.

Показники рентабельності - це найважливіші характеристики фактичного середовища формування прибутку і доходу підприємств. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.

Рентабельність продукції показує, скільки прибутку приходиться на одиницю реалізованої продукції. Ріст даного показника є наслідком росту цін при постійних витратах на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг) або зниження витрат на виробництво при постійних цінах, тобто про зниження попиту на продукцію підприємства, а також більш швидким ростом цін чим витрат.

Показник рентабельності продукції містить у собі наступні показники:

- Рентабельність усієї реалізованої продукції, що представляє собою відношення прибутку від реалізації продукції на виторг від її реалізації (без ПДВ);

- Загальна рентабельність, рівна відношенню балансового прибутку до виторгу від реалізації продукції (без ПДВ);

- Рентабельність продажів по чистій пробули, обумовлена як відношення чистого прибутку до виторгу від реалізації (без ПДВ);

- Рентабельність окремих видів продукції. Відношення прибутку від реалізації даного виду продукту до його продажної ціни.

Розрахунок даних показників по ТОВ «кварк» представлений у таблиці 2.1.


Таблиця 2.1 Показникирентабельностіпродукції ТОВ “КВАРК” (тис. грн.)

Показники

2007 2008 2009 Відхилення + /-
2008 від 2007 2009 від 2008
1.Виторг від реалізації товарів, робіт, послуг (без ПДВ, акцизів і аналогічних обов'язкових платежів). 809,00 1 141,20 1 162,80 332,20 21,60
2. Прибуток від реалізації. 139,10 133,30 87,90 -5,80 -45,40
3. Балансовий прибуток. 139,50 133,70 113,20 -5,80 -20,50
4. Чистий прибуток. 93,2 92,2 82,80 -1,00 -9,40

Розрахункові показники (%)

1. Рентабельність усієї реалізованої продукції. 17,19% 11,68% 7,56% -5,51% -4,12%
2. Загальна рентабельність. 17,24% 11,72% 9,74% -5,53% -1,98%
3. Рентабельність продажів по чистому прибутку. 11,52% 8,08% 7,12% -3,44% -0,96%

Показник загальної рентабельності за аналізований період знизився з 17,24% у 2007 до 9,74% у 2009 році, тобто зменшився більше чим у 1,5 рази, в основному за рахунок зниження показника рентабельності продажів.

Показник рентабельності продажів по чистому прибутку також знижувався з 11,52% на початок аналізованого періоду до 7,12% на кінець. Це говорить про те, що попит на продукцію сильно зменшився. Таким чином, у 2009 році на 1 грн. реалізованої продукціїпідприємство мало лише 7,12 копійок чистого прибутку.

Рентабельність усієї реалізованої продукції знизилася за звітний період на 9,63% і склала до кінця 2009 року 7,56%.Це значить, що наприкінці звітного періоду кожна гривня реалізації стала приносити на 2 копійки менше прибутку від реалізації.

Унаслідок зниження попиту на продукцію через зміну кон'юнктури рику збуту, а також унаслідок зниження платоспроможності покупців показники рентабельності продукції істотно знизилися.

На основі проведеного аналізу фінансової діяльності ТОВ "КВАРК" були зроблені наступні висновки. Не дивлячись на збільшення вартості майна підприємство в 2009 році, його фінансова стійкість залишилася на незадовільному рівні. Маючи на балансі значну по величині вартість оборотних активів, підприємство має потребу в більшій величині оборотних коштів, незважаючи на значну питому вагу в складі майна. Усі показники, що характеризують платоспроможність знаходяться на рівні нижче норми, що визвано, восновному, наявністю у підприємства значної суми кредиторської заборгованості.

Балансовий прибуток у 2009 році знизився майже на 19%. Це було викликано зниженням показників рентабельності, за рахунок втрати підприємством конкурентоздатності на ринку збуту. Показник оборотності основних засобів на кінець аналізованого періоду є не задовільним (395 днів), на що в основному вплинула оборотність дебіторської заборгованості (160 днів). На підставі цих даних був зроблений висновок про не ефективність використання майна підприємства.

У цілому на основі проведеного аналізу, були зроблені висновки, що свідчать про проблеми, зв'язаних, насамперед, з поточним оперативним керуванням фінансами на ТОВ "КВАРК". Керуванню фінансами на підприємстві приділяється, занадто, мала роль. Це зв'язано з тим, що підприємство існує, порівняно недавно, форми внутрифірмових звітів ще не відпрацьовані. Власне кажучи, керування фінансами відбувається на рівні бухгалтерської служби і керівника підприємства. Тому необхідно організувати службу керування фінансами і провести ряд заходів щодо поліпшення фінансового стану відповідно до даних рекомендацій.


2.2 Характеристика ефективності функціонування активів підприємства

2.2.1 Загальна оцінка майна підприємства

Актив балансу дозволяє дати загальну оцінку майна, що знаходиться в розпорядженні підприємства. А також виділити в складі майна оборотні (мобільні) та позаоборотні (іммобілізовані) кошти.

Таблиця 2.2 Оцінка майна (коштів) підприємства (тис. грн.)

Показники 2008 2009 Відхилення 2008р Відхилення 2009р

На початок

року

На кінець

року

На початок

року

На кінець

року

Абсолютне

%

Абсолюте

%
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1.Усього майна 617,9 712,3 712,3 713,9 94,4 115,28% 1,6 100,22%
у тому числі:
Позаоборотні активи
2.ОЗ та інші позаоборотні активи 115,30 163,40 163,40 200,80 48,10 141,72% 37,40 122,89%
- те ж у % до майна 18,66% 22,94% 22,94% 28,13% 4,28% 5,19%
2.1.Нематеріальні активи
-те ж у % до позаоборотних активів
2.2.Основні засоби 115,30 163,40 163,40 200,80 48,10 141,72% 37,40 122,89%
-те ж у % до позаоборотних активів 100,00% 100,00% 100,00% 100,00% 0,00% 0,00%
2.3.Незавершене будівництво
-те ж у % до позаоборотних активів
2.4.Довгострокові фінансові вкладення
Оборотні активи
3.Оборотні (мобільні) засоби 502,60 548,90 548,90 513,10 46,30 109,21% -36 93,48%
- те ж у % до майна 81,34% 77,06% 77,06% 71,87% -4,28% -5,19%
3.1.Матеріальні оборотні кошти 9,50 6,60 6,60 12,50 -2,90 69,47% 6 189,39%
-те ж у % до оборотних засобів 1,89% 1,20% 1,20% 2,44% -0,69% 1,23%
3.2.Грошові. засоби і короткострокові фінансові вкладення 29,60 67,90 67,90 98,30 38,30 229,39% 30,40 144,77%
-те ж у % до оборотних коштів 5,89% 12,37% 12,37% 19,16% 6,48% 6,79%
3.3.Дебіторська заборгованість 461,00 474,40 474,40 387,50 13,40 102,91% -86,90 81,68%
-те ж у % до оборотних коштів 91,72% 86,43% 86,43% 75,52% -5,30% -10,91%
3.4.ПДВ по придбаних цінностях 2,50 14,70 2,50 14,70
-те ж у % до оборотних коштів 0,46% 2,86% 0,46% 2,86%

Майно це основні фонди, оборотні кошти й інші цінності, вартість яких відбита в балансі.Дані аналітичних розрахунків приведені в таблиці 2.2.

Аналізуючи в динаміці показники можна відзначити, що загальна вартість майна підприємства не змінилася за звітний рік, у той час як за попередній рік даний показник збільшився на 94,4 тис. грн., або на 15,28%. Збільшення майна підприємства в 2008 році можна охарактеризувати як позитивне, тому що його ріст відбувся за рахунок росту власних засобів.

2.2.2 Аналіз стану і використання оборотних коштів

Розглянемо зміни в оборотних коштах. У складі майна на початок звітного року оборотні кошти складали 22,94%. За минулий період вони зросли на 37,40тис. гривень, а їхня питома вага у вартості активів підприємства піднялася до 28,13%. Ця зміна відбулася за рахунок перерозподілу засобів отриманих при зменшенні дебіторської заборгованості.

Частка найбільш мобільних коштів і короткострокових фінансових вкладень зросла на 6,79% (30,40 тис. гривень) у структурі оборотних коштів. Завдяки ростові в 1.44 рази, за звітний період, частка їх у структурі оборотних коштів склала 19,16% на кінець звітного року, при 5,89% на початок 2008 року. Ріст цього сектора активів можна охарактеризувати як позитивний, тому що підприємство досягло оптимального співвідношення власних і позикових засобів, що сприятливо позначиться на відношенні позикодавців до даного підприємства.

У той же час менш ліквідні засоби – дебіторська заборгованість за 2009 ріку зменшився на 86,90 тис. гривень або на 18,32%, таке зниження можна охарактеризувати позитивно. Однак дане зниження не забезпечило кардинальної зміни ситуації в структурі активів підприємства. На кінець 2009 року частка дебіторської заборгованості в оборотних активах 75,52%, а частка взагальному майні підприємства 50,28%. Дана заборгованість є простроченою на ТОВ «КВАРК», що збільшує ризик не повернення боргів.Наявність непогашеної дебіторської заборгованості на кінець року в сумі 387,5 тис. гривень свідчить про відволікання 75% поточних активів на кредитуванні споживачів готової продукції (робіт, послуг) і інших дебіторів, фактично відбувається іммобілізація цієї частини оборотних коштів з виробничого процесу.

Матеріальні оборотні кошти збільшилися на 6 тис. гривень у 2009 році або на 89,39%, при їхньому зменшенні в 2008 році на 2,9 тис. гривень або 30,53%. Частка їх у загальній вартості оборотних коштів у 2008 році упала з 1,89% до 1,20%, а 2009 року частка матеріальних оборотних коштів зросла з 1,20% до 2,44%.

Таким чином, перейдемо до аналізу оборотності всіх оборотних коштів і їх складових. Оцінка оборотності виробляється шляхом зіставлення її показників по декількох хронологічних періодах аналізованого підприємства. Показниками оборотності є:

- Коефіцієнт оборотності, що показує число оборотів аналізованих засобів за звітний період і дорівнює відношенню виторгу від реалізації без ПДВ до середньої вартості оборотних коштів.

- Час обороту, що показує середню тривалість одного обороту в днях і обумовлене відношенням середньої вартості до виторгу від реалізації і помножене на число календарних днів в аналізованому періоді.

Розраховані показники оборотності оборотних коштів приведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Показники оборотності оборотних коштів за 2008-2009 (тис. грн.)

Показники Значення показників по роках
2008 2009 % 2009 до 2008р
1 2 3 4 5
1 Середня вартість матеріальних оборотних коштів, тис. грн. 8,05 9,55 118,63%
2 Середня дебіторська заборгованість, тис. грн. 467,70 430,95 92,14%
3 Середня вартість оборотних коштів, тис. грн. 525,75 531,00 101,00%
4 Виторг від реалізації без ПДВ, тис. грн. 951 969 101,84%
5 Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів. 118,14 101,41 85,84%
6 Час обороту матер. обор. засобів, днів 3,05 3,55 116,49%
7 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості 2,03 2,25 110,52%
8 Час обороту дебіторської заборгованості, днів 177,05 160,19 90,48%
9 Коефіцієнт оборотності оборотних коштів. 1,81 1,82 100,83%
10 Час обороту оборотних коштів, днів. 200,02 197,38 99,17%

З фінансової точки зору структура оборотних коштів покращилося в порівнянні з попереднім роком, тому що частка найбільш ліквідних засобів зросла (грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення), а частка менш ліквідних активів (дебіторська заборгованість) зменшилася. Це підвищило їхню можливу ліквідність. Також були придбані нові основні фонди, що можливо підвищить обсяги виробництва і продажів. Ефективність використання оборотних коштів характеризується, насамперед, їхньою оборотністю.

По даним таблиці видно, що відбулося збільшення показників оборотності дебіторської заборгованості та взагалі оборотних коштів. При цьому показник оборотності матеріальних активів зменшився. Кількість днів обороту дебіторської заборгованості зменшилося в порівнянні з 2008 роком з 177,05 днів до 160,19 днів, тобто в порівнянні з попереднім роком погашення дебіторської заборгованості відбувалося більш швидкими темпами. Але керівництву підприємства необхідно надалі звернути особливу увагу на вироблення кредитної політики. Зменшилася оборотність матеріальних оборотних коштів з 118,14 оборотів у 2008 році до 101,41 оборотів у 2009 році. Відповідно час обороту збільшився до 3,55 днів. Низька оборотність у 2009 році відбулася за рахунок труднощів зі збутом продукції, що у свою чергу викликані недостатнім дослідженням фірмою ринків збуту своєї продукції і можливостей розширення каналів збуту.

2.2.3 Управління фінансування необоротних активів

Розглянемо зміну реальних активів, що характеризують виробничу потужність підприємства. До реальних активів відносяться засоби підприємства, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі:

• основні засоби;

• сировина, матеріали й інші аналогічні цінності;

•МБП;

• витрати в незавершеному виробництві (витратах обігу).

Розрахуємо вартість реальних активів і частку їх у майні:

1.На початок року:

Реальні активи на початок року = 163,4 + 6,6= 170 тис. гривень

Частка реальні активи на початок року =170 тис. гривень / 712,3 х 100% = 23,87%

2.На кінець року:

Реальні активи на кінець року = 200,8 +12,5 = 213,3 тис. гривень

Частка реальні активи на кінець року = 213,3 тис. грн. / 713,9 х 100% = 29,88%

В абсолюті сума реальних активів збільшилася з 170 тис. грн. на 43,3 тис. грн. або на 25,48%, що відбулося в основному за рахунок збільшення вартості ОС. У структурі майначастка реальних активів виросла на 6,01%. У цілому можна відзначити збільшення реальних активів, що дозволить збільшити виробничі можливості підприємства.

Коефіцієнт зносу основних засобів. Розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості та характеризує стан та ступінь зносу основних засобів. Позитивною тенденцією є зменшення цього показника. В нашому випадку коефіцієнт у 2007 році становив 0,513, у 2008 році він підвищився до 0,548, на початку 2009 року зменшився до 0,524, і на кінець цього ж року становив 0,478, тобто ступінь зносу основних засобів найвищим був у 2008 році, а найнижчим – на кінець 2009 року.

Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду становлять нові основні засоби, і розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що надійшли за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на кінець звітного періоду. Позитивною є тенденція збільшення. На підприємстві коефіцієнт оновлення був найвищим у 2008 році (0,105), у 2009 році цей показник суттєво зменшився (0,061), а найнижчим значення показника було у 2007 році (0,006).

Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів вибула за звітний період, та розраховується як відношення первісної вартості основних засобів, що вибули за звітний період, до первісної вартості основних засобів, наявних на балансі підприємства на початок звітного періоду. Нормативне значення цього показника повинно бути меншим ніж коефіцієнт оновлення основних засобів. В нашому випадку отримані дані відповідають нормативному значенню.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства. Позитивною є тенденція збільшення. В нашому випадку фондовіддача у 2007 році становила 0,8, у 2008 – 0,9, у 2009 – 0,87.

Розраховані показники (коефіцієнти) занесені до табл. 2.4.

Таблиця 2.4 Зведена таблиця фінансових показників

№ п/п Показник Позитивне нормативне значення 2007 рік 2008 рік 2009 рік
1. Коефіцієнт оновлення основних засобів збільшення 0,006 0,105 0,061
2. Коефіцієнт вибуття повинен бути менше ніж коефіцієнт оновлення основних засобів 0,003 0,026 0,024
3. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) збільшення 0,816 0,903 0,868
4. Коефіцієнт зносу основних засобів зменшення 0,513 0,548

0,524

(на поч. пер.)

0,478

(на кінець пер.)

На базовому підприємстві показник забезпеченості основними засобами зростає протягом періоду, що аналізується. Максимальне ж зростання цього показника відбулося у 2008 році. Також було встановлено, що в динаміці змін позитивною тенденцією є випереджаюче зростання виробничих фондів у порівнянні з невиробничими, тобто активна частина основних засобів достатньо висока і темпи її росту вищі за темпи росту пасивної частини та випереджують темпи загального росту вартості основних коштів. Це свідчить про правильну економічну політику, що проводиться на підприємстві для підвищення ефективності виробництва та використання основних коштів.

2.3 Аналіз стану та використання пасивів підприємства

2.3.1 Співвідношення власних і позикових коштів ТОВ „КВАРК”

Підприємство може купувати основні, оборотні кошти і нематеріальні активи за рахунок власних і позикових (притягнутих) джерел (власного і позикового капіталу). Необхідно відзначити, що зменшенняпідсумку балансу саме по ce6e не завжди є показником негативного положення справ на підприємстві. Так, наприклад, при росту активів необхідно аналізувати джерела в пасиві, що послужили їхнього росту. Якщо ріст активів відбувався за рахунок власних джерел (нерозподілений прибуток, статутний капітал, резерви і т.д.), то це оптимальний варіант. Якщо ж ріст активів відбувся за рахунок позикових засобів під високі відсотки річних і при низької рентабельності, а також при наявності збитків минулих років, то сформоване положення справ повинне насторожувати.

Для оцінки даних пасиву балансу складається аналітична таблиця 2.5.

Таблиця 2.5 Власні і позикові кошти ТОВ „КВАРК”

Показники 2008 рік 2009 рік Відхилення

На початок

року

На кінець

року

На початок

року

На кінець

року

Абсолютне %
2008 2009 2008 2009

1.Усього засобів підприємства, тис. грн.

- у тому числі:

617,90 712,30 712,30 713,90 94,40 1,60 115,28% 100,22%
2.Власні засоби підприємства, тис. грн. 240,50 333,80 333,80 406,60 93,30 72,80 138,79% 121,81%
-те ж у % до майна 38,92% 46,86% 46,86% 56,95% 0,08 0,10
2.1.Наявність власних оборотних коштів, тис. грн. -252,20 -208,10 -101,50 0,00 44,10 101,50
-те ж у % до власних засобів. - - - -
3.Позикові засоби, тис. грн. 377,40 378,50 378,50 307,30 1,10 -71,20 100,29% 81,19%
-те ж у % до майна; 61,08% 53,14% 53,14% 43,05% -0,08 -0,10
з них:
3.1.Довгострокові позики, тис. грн.
- у % до позикових засобів.
3.2.Короткострокові кредити і позики, тис. грн.
- у % до позикових засобів.
3.3.Кредиторська заборгованість, тис. грн. 377,40 378,50 378,50 307,30 1,10 -71,20 100,29% 81,19%
- у % до позикових засобів. 100,00% 100,00% 100,00% 100,00% 0,00 0,00

Дані таблиці 2.5 показують, що загальне збільшення джерел склало 1,6 тис. грн. або 0,22%. Цей ріст отриманий за рахунок збільшення власних засобів підприємства (на 72,80 або на 21,81%) , в основному в результаті зменшення дебіторської заборгованості. У той же час частка позикових засобів скоротилася на 18,89% , при зменшенні її абсолютної величини на 71,20 тис. гривень.

Питома вага власних засобів підприємства в 2008 році збільшився на 38,79 %, а в 2009 році їхня питома вага збільшилася на 21,81 % і склав до кінця аналізованого періоду 56,95 % від засобів підприємства, що викликано (як уже було відзначено)різким зменшенням дебіторської заборгованості. Наприкінці аналізованого періоду власні засоби складаютьбільш 50 %, тобто в підприємства власних засобів більше, ніж позикових. Необхідно відзначити, що якщо питома вага власних засобів складає більш 50%, то можна вважати що, продавши приналежному підприємству частину активів, воно зможе цілком погасити свою заборгованість різним кредиторам.


Рис. 2.1.Співвідношення власних і позикових засобів ТОВ „КВАРК” на кінець 2008-2009 років

За досліджуваний період підприємство досягло нульовий оцінки власних оборотних коштів в основному за рахунок погашення частини простроченої дебіторської заборгованості. У такій ситуаціїпідприємство виявилося в зв'язку з вибором партнерів без аналізу їхньої платоспроможності. На даному етапі керівництву підприємства необхідно якнайшвидше погасити виниклу дебіторську заборгованість (387,5 тис. гривень) або хоча б її частина. У випадку повного погашення дебіторської заборгованості підприємство зможе цілком погасити кредиторську заборгованість і забезпечити підприємство оборотними коштами в розмірі 71 тис. гривень.

2.3.2 Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості ТОВ „КВАРК”

На кінець аналізованого періоду підприємство має вкрай не стійке фінансове становище, але здатно покрити усі свої зобов'язання, у разі потреби, у порядку оголошення підприємства банкрутом.


Таблиця 2.6 Аналіз складу і структури кредиторської заборгованості.

2008 рік
Розрахунки з кредиторами На початок року На кінець звітного періоду. Зміна за звітний період
сума, тис. грн. питома вага, % сума, тис. грн. питома вага, % сума, тис. грн. %
З постачальниками і підрядчиками 118,10 31,36% 299,20 79,60% 181,10 253,34%
По оплаті праці 17,90 4,75% 15,50 4,12% -2,40 86,59%
По соціальному страхуванню і забезпеченню 7,30 1,94% 6,20 1,65% -1,10 84,93%
Заборгованість перед бюджетом 55,30 14,68% 55,00 14,63% -0,30 99,46%
Аванси отримані 177,7 47,19% 2,40 0,64% -175,30 1,35%
Інші кредитори 0,3 0,08% 0,20 0,05% -0,10 66,67%
Разом кредиторська заборгованість 376,60 100,00% 375,90 100,00% -0,70 99,81%

2009 рік

Розрахунки з кредиторами На початок року На кінець звітного періоду. Зміна за звітний період
сума, тис. грн. питома вага, % сума, тис. грн. сума, тис. грн. питома вага, % сума, тис. грн.
З постачальниками і підрядчиками 299,20 79,05% 250,40 82,13% -48,80 83,69%
По оплаті праці 15,50 4,10% 12,90 4,23% -2,60 83,23%
По соціальному страхуванню і забезпеченню 6,20 1,64% 5,50 1,80% -0,70 88,71%
Заборгованість перед бюджетом 55,00 14,53% 30,20 9,90% -24,80 54,91%
Аванси отримані 2,40 0,63% 5,70 1,87% 3,30 237,50%
Інші кредитори 0,20 0,05% 0,20 0,07% 0,00 100,00%
Разом кредиторська заборгованість 378,50 100,00% 304,90 100,00% -73,60 80,55%

Кредиторська заборгованість становить найбільшу питому вагу в позикових засобах – 82,13 % на кінець року. Причому її зменшення з 299,20 тис. грн. до 250,40 тис. грн. (на 48,80 тис. грн.) не перекривається збільшенням коштів і короткострокових фінансових вкладень. Це спричиняє погіршення платоспроможності підприємства. Тому необхідно більш детально вивчити склад кредиторської заборгованості.

Аналізуючи зміни в складі і структурі кредиторської заборгованості, приведені в таблиці 2.6, можна відзначити, що відбулися істотні змінив наступних статтях:

· зросла практично в 2,5 разизаборгованість перед постачальниками в 2008 році з одночасним збільшенням її частки в структурі кредиторської заборгованості на 53,34 %. Причому в 2009 році по даній статті відбулося зменшення на 16,3% з одночасним ростом частки в загальній сумі заборгованості до 82,13%.

· у 2009 році відбулося зменшення заборгованості практично по всіх статтях у середньому на 10%. У половину зменшена заборгованість перед бюджетом, що складає 30,20 тис. грн. (9,90 % від загальної суми заборгованості).

Зміна структури кредиторської заборгованості показано на рисунку Додатку Ж.

У цілому можна відзначити деяке поліпшення структури кредиторської заборгованості пов'язане зі скороченням частки «хворих» статей (заборгованість перед бюджетом, заборгованість по оплаті праці). Негативним моментом є ріст заборгованості стороннім підприємствам (її частки), що зв'язано з взаємними не платежами. У той же час у 2008 році відбулося збільшення частки кредиторської заборгованості в підсумку балансу підприємства до 53,13%, а в 2009 році відбулося зниження її частки до 43,05%, що свідчить про деяке поліпшення структури пасивів підприємства в 2009 році.

До кінця звітного періоду спостерігається велика частка кредиторської заборгованості в структурі активів підприємства (43,5%). З одного боку, кредиторська заборгованість - найбільш привабливий спосіб фінансування, тому що відсотки тут звичайно не стягуються. З іншого боку, через великі відстрочки по платежах у підприємства можуть виникнути проблеми з постачаннями, збиток репутації фірми через несприятливі відкликання кредиторів, судові витрати по справах, збудженим постачальниками.

Зниженню заборгованості сприяє ефективне керування нею за допомогою аналізу давнини термінів. Такий аналіз виявляє хто з кредиторів, довго чекає оплати і швидше за все почне виявляти нетерпіння. ТОВ "КВАРК" необхідно, насамперед, розрахуватися з боргами перед бюджетом, по соціальному страхуванню і забезпеченню, тому що відстрочки по цих платежах, звичайно спричиняють виплату штрафів (пені). Потім необхідно чітко структурувати борги перед постачальниками і підрядчиками, і виявити які з них вимагають невідкладногопогашення. На ТОВ "КВАРК" рекомендується удатися до механізму взаємозаліків.

Для більш детального аналізу структури всієї заборгованості, доцільно розглянути співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, представлений у таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 Порівняльний аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості ТОВ „КВАРК” (тис. грн.)

Розрахунки

Дебіторська

заборгованість

Кредиторська

заборгованість

Перевищення заборгованості
2008 2009 2008 2009 Дебіторської Кредиторської
2008 2009 2008 2009
1.З покупцями або постачальниками за товари і послуги 465,90 377,00 299,20 250,40 166,70 126,60
2.По векселях
3. По авансах 0,30 2,40 5,70 2,10 5,70
4. По відрахуваннях на соціальні нестатки
5. З бюджетом 14,80 55,00 30,20 55,00 15,40
6. По оплаті праці 15,50 12,90 15,50 12,90
7. З іншими 8,20 10,50 0,20 0,20 8,00 10,30
Разом 474,40 402,30 372,30 299,40 174,70 136,90 72,60 34,00

В наявності перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською в сумі 102 тис. грн. або в 4 рази. Тобто, якщо 1/6 частина дебіторів погасять свої зобов'язання, то ТОВ «КВАРК» зможе погасити всі зобов'язання перед кредиторами.

3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ І ПАСИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Шляхи підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства

У системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності управління оборотними коштами підприємства і зміцнення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштів. Проблема поліпшення використання оборотних коштів стала ще більш актуальної в умовах формування ринкових відносин. Інтереси підприємства вимагають повної відповідальності за результати своєї виробничо-господарської діяльності. Оскільки фінансове положення підприємств знаходиться в прямій залежності від стану оборотних коштів і припускає порівняння витрат з результатами господарської діяльності і відшкодування витрат власними коштами, підприємства зацікавлені в раціональній організації оборотних коштів - організації їхнього руху з мінімально можливою сумою для одержання найбільшого економічного ефекту.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується системою економічних показників, насамперед оборотністю оборотних коштів.

Під оборотністю оборотних коштів розуміється тривалість одного повного кругообігу коштів з моменту перетворення оборотних коштів у грошовій формі у виробничі запаси і до виходу готової продукції і її реалізації. Кругообіг коштів завершується зарахуванням виторгу на рахунок підприємства.

Оборотність оборотних коштів неоднакова на підприємствах як однієї, так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва і збуту продукції, розміщення оборотних коштів і інших факторів. Так, у важкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обороту коштів найбільше, швидше обертаються оборотні кошти в харчовій і видобувних галузях промисловості.

Оборотність оборотних коштів характеризується поруч взаємозалежних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за визначений період - рік, півріччя, квартал (коефіцієнт оборотності), сумою зайнятих на підприємстві оборотних коштів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Тривалість одного обороту оборотних коштіву днях (О) обчислюється по формулі:

О = Т / С:Д ,де(3.1)

С - залишки оборотних коштів (середні чи на визначену дату);

Т - обсяг товарної продукції;

Д - число днів у розглянутому періоді.

Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення використання оборотних коштів.

Кількість оборотів за визначений період, чи коефіцієнт оборотності оборотних коштів (Ко), обчислюється по формулі:

КО = Т / С(3.2)

Чим вище за даних умов коефіцієнт оборотності, тим краще використовуються оборотні кошти.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз), зворотний коефіцієнту оборотності, визначається по формулі:


Кз = С / Т(3.3)

Крім зазначених показників також може бути використаний показник віддачі оборотних коштів, що визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків оборотних коштів.

Показники оборотності оборотних коштів можуть обчислюватися по всіх оборотних коштах, що беруть участь в обороті, і по окремих елементах.

Зміна оборотності коштів є шляхом зіставлення фактичних показників із плановими показниками чи попереднього періоду. У результаті порівняння показників оборотності оборотних коштів є її прискорення чи уповільнення.

При прискоренні оборотності оборотних коштів з обороту вивільняються матеріальні ресурси і джерела їхнього утворення, при уповільненні - в оборот утягуються додаткові кошти.

Вивільнення оборотних коштів унаслідок прискорення їхньої оборотності може бути:

- Абсолютне вивільнення має місце, якщо фактичні залишки оборотних коштів менше нормативу чи залишків попереднього періоду при збереженні чиперевищенні обсягу реалізації за розглянутий період.

-Відносне вивільнення оборотних коштів має місце в тих випадках, коли прискорення їхньої оборотності відбувається одночасно з ростом виробничої програми підприємства, причому темп росту обсягу виробництва випереджає темп росту залишків оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох факторів, які можна розділити на зовнішні, що роблять вплив поза залежністю від інтересів підприємства, і внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати. До зовнішніх факторів можна віднести такі, як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови одержання кредитів і процентні ставки по них, можливість цільового фінансування, участь у програмах, що фінансуються з бюджету. Ці й інші фактори визначають рамки, у яких підприємство може маніпулювати внутрішніми факторами раціонального руху оборотних коштів.

На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів, що впливають на стан і використання оборотних коштів, можна віднести такі, як криза неплатежів, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту.

Криза збуту зробленої продукції і неплатежі приводять до уповільнення обороту оборотних коштів. Отже, необхідно випускати ту продукцію, яку можна досить швидко і вигідно продати, припиняючи чи значно скорочуючи випуск продукції, що не користується поточним попитом. У цьому випадку крім прискорення оборотності запобігається ріст дебіторської заборгованості в активах підприємства.

При існуючих темпах інфляції отриманий підприємством прибуток доцільно направляти насамперед на поповнення оборотних коштів. Темпи інфляційного знецінення оборотних коштів приводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розпилення оборотних коштів на податки і невиробничі витрати.

Значні резерви підвищення ефективності і використання оборотних коштів криються безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься насамперед до виробничих запасів. Будучи однієї зі складових частин оборотних коштів, вони відіграють важливу роль у забезпеченні безперервності процесу виробництва. У той же час виробничі запаси представляють ту частину засобів виробництва, що тимчасово не бере участь у виробничому процесі.

Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; удосконалюванню нормування; поліпшенню організації постачання, у тому числішляхом установлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їхнього виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів у незавершеному виробництві досягається шляхом удосконалювання організації виробництва, поліпшенням застосовуваної техніки і технології, удосконалювання використання основних фондів, насамперед їхньої активної частини, економії оборотних коштів.

Перебування оборотних коштів у сфері обігу не сприяє створенню нового продукту. Зайве відволікання їх у сферу обігу - негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів у цю сферу є раціональна організація збуту готової продукції, застосуванні прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Ефективність керування оборотними коштами підприємства дуже впливає на результати його фінансово-господарської діяльності.

З одного боку, необхідно більш раціонально використовувати наявні оборотні ресурси – мова йде насамперед про оптимізацію виробничих запасів, скорочення незавершеного виробництва, удосконалювання форм розрахунків.

З іншого боку, у даний час підприємства мають можливість вибирати різні варіанти списання витрат на собівартість, визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування.

Наприклад, у залежності від кон'юнктурипопиту та пропозиції, прогнозування обсягів продажів підприємства можуть бути зацікавлені в інтенсивному списанні витрат або в їх більш рівномірному розподілі протягом якого-небудь періоду. Для цього важливо вибирати з переліку варіантів той, котрий буде відповідати поставленим цілям. Необхідно простежити, яке вплив зроблять прийняті рішення на собівартість, розміри прибутку і податків. Значна частина зазначених альтернативних можливостей відноситься до сфери керування оборотними коштами підприємства.

Матеріально-виробничі запаси є найменш ліквідною статтею середстатей оборотних активів. Для обігу цієї статті в кошти потрібен час не тільки для того, щоб знайти покупця, але і для того, щоб одержати з його згодом оплату за продукцію.

Аналіз цієї статті має велике значення для ефективного фінансового керування. Запаси можуть складати значну питому вагу не тільки в складі оборотних активів, але й у цілому в активах підприємства. Це може свідчити про те, що підприємства мають утруднення зі збутом своєї продукції, що у свою чергу може бути обумовлено низькою якістю продукції, порушенням технології виробництва і вибором неефективних методів реалізації, недостатнім вивченням ринкового попиту і кон'юнктури. Порушення оптимального рівня матеріально-виробничих запасів приводять до збитків у діяльності фірми, оскільки збільшує витрати по збереженню цих запасів, відволікає з обороту ліквідні кошти, збільшує небезпеку знецінювання цих товарів і зниження їхніх споживчих якостей, приводить до втрати клієнтів, якщо це викликано порушенням яких-небудь характеристик товарів. У цьому зв'язку визначення і підтримка оптимального обсягу запасів є важливим розділом фінансової роботи.

Матеріально-виробничі запаси відображаються в звітності відповідно до правила нижчої з двох оцінок – по собівартості або ринковій ціні. Відповідно до загальноприйнятих стандартів базою оцінки матеріально-виробничих запасів є собівартість, під якою розуміються витрати на їхнє придбання. Ці витрати не є постійною величиною і змінюються в результаті коливання цін на ці товари, у зв'язку з чимтой самий вид товару може мати різну собівартість у залежності від терміну його закупівлі. В умовах великої кількості запасів важко визначити фактичну собівартість товарів, що вже знаходяться в переробці, і товарів, що ще залишаються на складі. Щоб вирішити цю проблему, в обліку використовується допущення, відповідно до якого послідовність надходження запасів у переробку трактується не як потік фізичних одиниць товарів, а як рух їхньої вартості(flow of cost). Відповідно до цього використовуються наступні методи оцінки запасів: по собівартості кожної одиниці закуповуваних товарів (specific identification method); по середній собівартості (average cost), зокрема по середньозваженій вартості (weighted average cost) і ковзної середньоївартості (moving average cost); по собівартості перших закупівель (у часі) ФІФО (first-in-first-out - FIFO); по собівартості останніх за часом закупівель ЛІФО (last-in-first-out – LIFO).

Метод оцінки на підставі визначення собівартості кожноїодиниці закуповуванихзапасів- це облік їхнього руху по фактичній собівартості. Для використання цього методу необхідна фізична ідентифікація усіх вироблених закупівель товарно-матеріальних цінностей, що досить складно зробитив умовах великомасштабноговиробництва. У зв'язку з цим даний метод, незважаючи на його точність, можуть застосовувати тільки тіфірми, що або виконуютьспеціальнізамовлення на виробництвоякої-небудь продукції. або роблять операції з порівняноневеликими втратами дорогих товарів (ювелірні вироби й автомобілі, деякі види меблів). Оцінка запасів по методу ФІФО заснована на припущенні, що запаси використовуються в тій же послідовності, у якій вони закуповуються підприємством, тобто запаси, що першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших у часі закупівель. Порядок оцінки не залежить від фактичної послідовності витрати матеріалів. При розрахунку застосовується формула:

В = З + П - К, де(3.4)

В - вартість витрачених матеріалів, З - залишок матеріалів на початок періоду, П - вартість матеріалів, що надійшли, за весь період,К - залишок матеріалу на кінець періоду.

Залишки матеріалів на кінець періоду оцінюються за ціною останньої закупівлі:


К = V * Ц , де(3.5)

V - кількість матеріалів на кінець звітного періоду в натуральному вимірі, Ц- ціна останньої закупівлі.

Метод ЛІФО дозволяє більш точно визначити собівартість реалізованої продукції і чистий прибуток від реалізації, однак змінює собівартість запасів на кінець періоду. Але на відміну від методу ФІФО, метод ЛІФО забезпечує ув'язування поточних доходів і витрат (принцип відповідності) і дозволяє згладити вплив інфляції. При росту цін прибуток, відбиваний підприємством у звітності, знижується. Усі приведені методи оцінки матеріально-виробничих запасів відповідають міжнародним стандартам обліку і звітності.

Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє визволити значні суми і, таким чином, збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а кошти, що вивільнилися, використовувати відповідно до потреб підприємства. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів – впровадження економічно обґрунтованих норм запасу; наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів; широке використання прямих тривалих зв'язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва-прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізації виробництва); розвиток стандартизації, уніфікації, типізації; удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструкційних матеріалів; удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів; збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу - наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків; збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів; ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується по партіях, асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

3.2 Реструктуризація дебіторської заборгованості, як один з шляхів поліпшення фінансового стану підприємства

У політиці управління активами, а саме дебіторською заборгованістю одним із головних етапів розглядають процес її реструктуризації. Необхідність реструктуризації товарної дебіторської заборгованості може виникнути не лише у разі проведення внутрішньої фінансової санації підприємства-постачальника в час загрози банкрутства, а й при виявленні симптомів легкої кризи, пов'язаної із зниженням рівня абсолютної платоспроможності, виникненням постійної потреби у залученні додаткових позикових коштів для здійснення поточних платежів.

Хоч сьогодні термін "реструктуризація" став чи не найпопулярнішим в українському економічному лексиконі, необхідно дати роз'яснення з приводу його застосування щодо товарної дебіторської заборгованості.

Реструктуризація товарної дебіторської заборгованості підприємства є складовою процесу реструктуризації активів і може розглядатися як сукупність заходів, спрямованих на підвищення рівня її ліквідності та прибутковості.

Достатній рівень ліквідності товарної дебіторської заборгованості характеризується можливістю своєчасної (відповідно до термінів кредитної угоди) або дострокової трансформації у грошову форму без значних фінансових втрат. Підвишення рівня прибутковості товарної дебіторської заборгованості пов'язане із забезпеченням зростання доходів (збільшення обсягів реалізації, підвищення ціни реалізації, стягнення штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки) та зменшенням відносних витрат з її обслуговування.

Процес реструктуризації відрізняється від політики управління дебіторською заборгованістю непостійністю, необов'язковістю, але чіткою цілеспрямованістю. Потреба у зміні структури та обсягу товарної дебіторської заборгованості виникає внаслідок виявлення негативних змін у поточній платоспроможності підприємства-постачальника. Прийняття рішення щодо ліквідації відхилень залишається за фінансовим директором або власником і може бути пов'язане не одразу із дебіторською заборгованістю, а навпаки - з реструктуризацією поточних зобов'язань підприємства. При неможливості використання внутрішніх резервів підвищення рівня платоспроможності, пов'язаних із поточними зобов'язаннями, виникає потреба у реструктуризації товарної дебіторської заборгованості. Обов'язкова цілеспрямованість такого процесу пояснюється необхідністю обґрунтування ефективності форм та порядку проведення.

Проведення роботи з реструктуризації товарної дебіторської заборгованості підприємства потребує чітко визначеної послідовності дій.

На першому етапі власник або керівництво підприємства повинні усвідомити та оцінити наявні або можливі проблеми, зрозуміти необхідність їх розв'язання та виявити бажання зробити це за допомогою реструктуризації активів, в тому числі товарної дебіторської заборгованості.

Доведення до підлеглих прийнятих управлінських рішень щодо обсягу та структури товарної дебіторської заборгованості повинно супроводжуватися встановленням кінцевих результатів у кількісному вимірі, тобто цілей, яких необхідно досягти після завершення процесу реструктуризації дебіторської заборгованості.

Другий етап процесу реструктуризації товарної дебіторської заборгованості пов'язаний із призначенням відповідальної особи або керівника групи спеціалістів (залежно від розмірів підприємства та обсягів дебіторської заборгованості).

Третій етап - проведення поглибленого її дослідження. Основним завданням на цьому етапі є оцінка рівня й складу товарної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих у неї фінансових ресурсів.

Аналіз обсягів та питомої ваги у загальному обсязі окремих "вікових груп" заборгованості дає змогу наочно виявити гостроту проблеми погашення дебіторської заборгованості. Точний аналіз стану дебіторської заборгованості за окремими її видами може бути зроблено тільки шляхом визначення "віку" усіх рахунків дебіторів за книгами підприємства та класифікації їх за строками виникнення (наприклад: до 20 днів, до 40 днів, до 60 днів) — і далі шляхом порівняння цих строків з умовами кредитування за кожною угодою. За результатами такого порівняння необхідно зробити висновок щодо доцільності кредиту конкретному дебітору.

На четвертому етапі робіт і реструктуризації товарної дебіторської заборгованості розробляються окремо заходи щодо підвищення її ліквідності.

Основною метою фінансового аналізу є отримання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об’єктивну і точну картину фінансового становища підприємства, його прибутків і збитків, змін в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами.

Фінансовий аналіз, як метод пізнання економічних процесів і явищ, займає важливе місце в системі управління підприємством.

Основними функціями фінансового аналізу є [13]:

- об’єктивна оцінка фінансового становища об’єкта аналізу;

- виявлення чинників і причин досягнутого стану;

- підготовка і обґрунтування управлінських рішень, що приймаються в області фінансів;

- виявлення і мобілізація резервів поліпшення фінансового становища діяльності.

Результати фінансового аналізу сприяють зростанню інформованості адміністрації підприємства інших користувачів економічної інформації (суб’єктів аналізу) про стан цікавлячих об'єктів.

Практика фінансового аналізу вже виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити шість основних методів:

1. Горизонтальний (тимчасовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

2. Вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат загалом.

3. Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з поряд попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показників, обчищеної від випадкових впливів і індивідуальних здібностей окремих періодів. З допомогою тренда формують можливі значення показників в майбутньому, а отже ведеться перспективний прогнозний аналіз.

4. Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників

5. Порівняльний (просторовий) аналіз – це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності по окремих показниках фірми, підрозділів, так і міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів і середніми господарськими даними.

6. Факторний аналіз – аналіз впливу окремих чинників на результативний показник. Причому факторний аналіз може бути як прямим, коли результативний показник дроблять на складові частини, таким чином, коли його окремі елементи з’єднують в загальний результативний показник.

Мета фінансового аналізу оцінити фінансове становище підприємства на основі виявлених результатів, дати рекомендації по його поліпшенню.

Оскільки фінансове становище оцінюється перед усім по статтях бухгалтерського балансу і додатком до нього, то такий аналіз можна назвати зовнішнім.

Задачами зовнішнього аналізу є: оцінка майнового положення, аналіз фінансової стійкості платоспроможності підприємства, аналіз ефективності вкладеного капіталу.

Внутрішній фінансовий аналіз більш глибоко досліджує причини складання фінансового становища, ефективність використання основних і обробки коштів, взаємозв’язок показників об’єму, собівартості і прибутку.

Управлінський аналіз може бути тільки внутрішнім. Він використовує весь комплекс економічної інформації, носить оперативний характер і повністю підлеглий волі керівництва підприємства. Тільки такий аналіз має можливість реально оцінити стан для підприємства, дослідити структуру собівартості не тільки всієї випущеної і реалізованої продукції, але і собівартості окремих її видів, склад комерційних і управлінських витрат, дозволяє з особливою ретельністю вивчити характер відповідальності посадових осіб за дотримання розділів бізнес-плану. Результати управлінського аналізу розголосу не підлягають, тобто відносяться до відомостей, що є комерційною таємницею.

Фінансовий аналіз є гнучким інструментом в руках керівників підприємства. Особливо це торкається малих підприємств, фірм.

3.3 Обґрунтування методики визначення показників ефективності використання позикового капіталу

Поточна неплатоспроможність - це такий фінансовий стан підприємства, коли на певний момент через випадковий збіг обставин у господарюючого суб'єкта недостатньо високоліквідних активів для погашення поточних зобов'язань. Показником, що характеризує поточну неплатоспроможність(Пнп ), є різниця між сумою грошових засобів, їх еквівалентів,інших високоліквідних активів та сумою поточних зобов'язаньпідприємства:

Пнп = Дфі + Пфі + Гк – Пз ,(3.6)

де Дфi - довгострокові фінансові інвестиції; Пфі - поточні фінансові Інвестиції; Гк - грошові кошти та їх еквіваленти; Пз - поточні зобов'язання.

Від’ємний результатсвідчить про поточну неплатоспроможність господарюючого суб'єкта.

Критична неплатоспроможність - такий фінансовий стан підприємства, коли присутні ознаки поточної неплатоспроможності, коефіцієнт покриття менше 1,5, а коефіцієнт забезпечення власними засобами менше 0,1.

Якщо за результатами року коефіцієнт покриття менше одиниці і підприємство не одержало прибутку, то такий фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому станупідприємства, коли воно відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зобов'язане звернутись у місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, тобто якщо задоволення вимог одного чи декількох кредиторів призведе до неможливості погашення зобов’язань в повному обсязі перед іншими кредиторами [14]. З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючих підприємств та використання антикризових заходів з метою попередження банкрутства, методичними рекомендаціями пропонується проведення систематичного експрес-аналізу фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера (К6 ), який визначається як відношення різниці між чистим прибутком та нарахованою амортизацією до суми довгострокових та поточних зобов'язань.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є такий фінансовий стан підприємства, коли протягом тривалого проміжку часу (1,5 - 2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2. Даний результат відображує небажане скорочення прибутку, який спрямовується на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому результаті призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг, а його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1

Згідно задуму коефіцієнт Бівера повинен виконувати роль показника, який характеризує рентабельність довгострокових та поточних зобов’язань. Алечистий прибуток – це результат використання як залучених , так і власних фінансових ресурсів. Тому він не може виконувати це завдання.

Найбільш оригінальною методикою визначення ефективності використання позикового капіталу єметодика , запропонована А. Андрійчуком та С. Галузинським [1]. Основним показником ефективності використання позикового капіталу розглядається розмір прибутку в розрахунку на одиницю власного капіталу, тобто рентабельність. Формула в цьому випадку з урахуванням перетворень може бути подана в одному з варіантів:

або ;(3.8)

;(3.9)

;(3.10)

;(3.11)


вл.к – рентабельність власного капіталу; Ра.к – рентабельність авансованого капіталу; ПП. – позиковий відсоток; П, ПАК – загальний розмір прибутку, грош. одиниць; П1 – прибуток, одержаний на власний капітал, грош. одиниць; П2 – прибуток, одержаний на позиковий капітал, грош. одиниць; Вл.к – власний капітал, грош. одиниць; ПК – позиковий капітал, грош. одиниць).

Наведені формули є, на наш погляд, некоректними, бо у чисельнику представлено прибуток, який є результатом ефективного використання як власного, так і позикового капіталу, тобто авансованого капіталу (ΣАкл.кк ). У знаменнику ж значиться тільки власний капітал, який при відсутності позикового капіталу не міг забезпечити реалізацію потенційних можливостей біологічних виробничих ресурсів. Це потребує подальшого вдосконалення та уточнення методик оцінки достатності розмірів кредиту та його ефективності.

Метою даного дослідження є розробка методики обчислення показників ефективності використання кредитних ресурсів та обґрунтування оптимального розміру кредиту для збереження позитивного рівня рентабельності виробництва займача.

В процесі дослідження використовується монографічне та вибіркове спостереження ,абстрактно-логічний метод,метод групувань та разрахунково – конструктивний .

Результати досліджень . Вивчення методик визначення показників ефективності використання позикових фінансових ресурсів показало , що в них є раціональне зерно. В найбільшій мірі цьому завданню відповідає методика А. Андрійчука та С. Галузиньського. Тим не менше, на наш погляд, вона потребує деякого вдосконалення.

Уявляється правильним обчислення рентабельності всього авансованого капіталу, виходячи із загального розміру одержаного прибутку:


.(3.12)

Прибуток, одержаний від використання позикового капіталу, буде дорівнювати загальному обсягу прибутку, помноженому на питому вагу позикового капіталу в авансованому:

.(3.13)

Але зважаючи на те, що займач повинен сплачувати позиковий відсоток, загальна сума прибутку, одержаного від використання позикового капіталу, повинна бути зменшена на величину виплат кредитодавцю (Пк* ПП):100% . Тоді сума прибутку, одержаного за рахунок позикового капіталу, буде обчислюватися за формулою:

П2 = ( Пак * Пк / Ак ) – ( ПК * ПП ) : 100%.(3.14)

Прибуток від використання власного капіталу може бути обчислений за формулою:

П1АК2 ;(3.15)

Тоді рентабельність власного капіталу можна обчислити за формулою:

;(3.16)

Рентабельність позикового капіталу у цьому разі може бути обчислена за формулою :


; (3.17)

Таким чином, для забезпечення існуючого рівня рентабельності авансованого капіталу рентабельність власного капіталу повинна бути більшою, тому що рентабельність позикового капіталу, в залежності від величини позикового відсотка, може бути і від’ємною.

З урахуванням зниження рентабельності авансованого капіталу призбільшенні в ньому питомої ваги позикового капіталу виникає запитання, дояких розмірів її можна збільшувати. Тобто потрібні критерії доцільностізбільшення питомої ваги позикового капіталу при існуючих рівняхрентабельності авансованого капіталу та позикового відсотка.

Результати дослідження . На основі запропонованої методики в таблиці 3.1 розраховано допустимий розмір позики даного підприємства приіснуючій рентабельності для збереження її позитивного рівня.

Розрахунки, зроблені згідно із запропонованою методикою визначення рентабельності авансованого капіталу за існуючим рівнем рентабельності власного капіталу і питомою вагою позикового капіталу при фіксованій ставці позикового відсотка, дозволяють визначати граничну межу питомої ваги позикового капіталу. При рентабельності на рівні 40 %, виробництво продукції буде рентабельним навіть при повній заміні власного капіталу на позиковий для забезпечення виробництва оборотними засобами. При рівні 30 % можна використовувати 80 % позикового капіталу, при 20% - 50%, при 10 % - не більше 20 %.

Таблиця 3.1. Допустимий розмір позики при відповідному рівні рентабельності виробництва, %

Рівень рентабельності власного капіталу, %. Питома вага позикового капіталу, %.
0 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100
40 40 36,6 33,2 29,8 26,4 23,0 19,6 16,2 12,8 9,4 6,0
30 30 26,6 23,2 19,8 16,4 13,0 9,6 6,2 2,8 -0,6 -4,0
20 20 16,74 13,2 9,8 6,4 3,0 -0,4 -3,8 -7,2 -10,6 -14,0
10 10 6,6 3,2 -0,2 -3,6 -7,0 -10,4 -13,8 -17,2 -20,6 -24,0

Таким чином, можливості використання позикового капіталу в залежності від існуючого рівня рентабельності для більшості підприємств обмежені. Цей критерій дозволяє банку визначати розмір кредиту, який може бути наданий підприємству при існуючому рівні ефективності виробництва.

Разом з тим для низькорентабельних господарств, тим більше для збиткових, проблема позикових коштів є ще актуальнішою. Тому поряд з визначенням граничних розмірів позики важливе значення має обґрунтування випадків, коли надання позик можливе навіть при збитковості підприємства.

Можливість і необхідність надання кредиту в обмеженому розмірі базується на тому, що в сучасних умовах визнання майже всіх сільськогосподарських підприємств банкрутами не змінить ситуації, інвесторів або бажаючих стати власниками цих підприємств на Україні знайти майже неможливо. Тому головним завданням самих підприємств і кредитодавців-банків є підтримка тих галузей, де ще не втрачено можливості реалізації потенціалу.


ВИСНОВКИ

Ефективне управління коштами, метою якого є їх раціональне використання визначає в цілому розвиток підприємства, а формування і використання оборотного капіталу вимагають ретельного аналізу.

В умовах ринкової економіки підприємство повинне приділяти велику увагу не тільки маркетинговим дослідженням, вивченню ринку, але й ефективному використанню наявних внутрішніх ресурсів. Важливий показник економічного аналізу - собівартість. Вона багато в чому залежить від методів керування запасами (ФІФО і ЛІФО).

Підприємство в першу чергу повинне піклуватися про одержання прибутку, тому що прибуток є важливим показником положення фірми на ринку. Величина прибутку залежить від ефективного використання оборотних коштів (їх оборотності).

Таким чином слід зазначити, що поряд з основними фондами для успішної роботи підприємства величезне значення мають оборотні кошти, їхня оптимальна кількість і ефективне використання. Управління оборотними коштами повинно чітко регулювати їх кількість, оборотність та ефективність використання. Розумне керування цими коштами має забезпечити оптимальний рівень ефективності використання оборотними коштами, що призведе до економії ресурсів підприємства і тим самим подальшого розвитку.

Коли говоришпро основні фонди й оборотні кошти, обов'язково постає питання про ефективність їх використання і застосування.

Підвищення ефективностіосновнихфондів здійснюється за рахунок більш швидкого освоєння нових потужностей,підвищеннязмінностіроботи машин і устаткування, удосконалювання організації матеріально-технічної бази,ремонтної служби, підвищення кваліфікації робітників, технічного переозброєння підприємств,модернізації і проведення організаційно-технічних заходів.

У системізаходівщодопідвищення ефективності суспільного виробництва важливе місце займають питання раціонального використання оборотних коштівувсіхсферах діяльності людини,особливо в промисловості.

При найбільш економічному використанні оборотних коштів,при ресурсах, що вивільняються, необхідно зміцнити фінансовий стан підприємств і об'єднань, підвищити матеріальну зацікавленість робітників та службовців у підвищення ефективностівиробництва.

На основі проведеного аналізу фінансової діяльності ТОВ "КВАРК" були зроблені наступні висновки. Не дивлячись на збільшення вартості майна підприємство в 2009 році, його фінансова стійкість залишилася на незадовільному рівні. Маючи на балансі значну по величині вартість оборотних активів, підприємство має потребу в більшій величині оборотних коштів, незважаючи на значну питому вагу в складі майна. Усі показники, що характеризують платоспроможність знаходяться на рівні нижче норми, що визвано, восновному, наявністю у підприємства значної суми кредиторської заборгованості.

Балансовий прибуток у 2009 році знизився майже на 19%. Це було викликано зниженням показників рентабельності, за рахунок втрати підприємством конкурентоздатності на ринку збуту. Показник оборотності основних засобів на кінець аналізованого періоду є не задовільним (197 днів), на що в основному вплинула оборотність дебіторської заборгованості (160 днів). На підставі цих даних був зроблений висновок про не ефективність використання майна підприємства.

Для досягнення оптимального складу активів на аналізованому підприємстві рекомендується провести ряд заходів щодо поліпшення фінансових показників:

- При подальшій роботі з клієнтами оцінювати їхню платоспроможність та впровадити нову кредитну політику (відстрочка платежу до 15 днів). Ця міра викликана величезною дебіторською заборгованістю (53% загального майна підприємства), причому заборгованість прострочена. Також рекомендується вести моніторинг платоспроможності клієнтів. Якщо надалі підприємство буде проводити регулярні перевірки платоспроможності клієнтів, це знизить до мінімуму кількість простроченої дебіторської заборгованості, що у свою чергу підвищить оборотність дебіторської заборгованості й оборотності оборотних коштів у цілому. Дані заходи дозволять більш ефективно використовувати капітал підприємства і підвищать частину фінансових показників.

- У максимально короткий термін витребувати по можливості більшу частину простроченої дебіторської заборгованості та спрямувати отримані кошти на розширення асортименту пропонованої продукції та відкриття торгівельних площ на нових ринках збуту. Розширення асортименту підвищить конкурентоспроможність та дозволить підняти об’єми продаж,тобто оборотність мобільного капіталу.

- За останні роки рентабельність продаж і рентабельність підприємства в цілому мала тенденцію до зниження. Це було викликано сильно вирослим конкурентним тиском. Для підвищення показників рентабельності і відповідно прибутковості підприємства рекомендується: підвищити якість обслуговування постійних покупців і привернути увагу нових шляхом проведення рекламних і маркетингових акцій, розміщення інформації про підприємство і пропонованої їм продукції електронних каталогах глобальної мережі Інтернет, ведення реєстру постійних покупців з наданням для них додаткових пільг, участі у виставках, масованої рекламної компанії в місцевій печаті, на радіо каналах і шляхом адресного розсилання. Для цих цілей керівництво може створити на базі підприємства відділ маркетингу і реклами або при відсутності засобів необхідних для цього заходу звернутися у фірми, що спеціалізуються на цьому виді діяльності.

- збільшити обсяг продажів за рахунок одержання великих державних або приватних замовлень. Для цього необхідно регулярно відслідковувати проведені тендери, а також для великих організацій пропонувати спеціальні умови по комплексному обслуговуванню інформаційних систем і мереж. Великі замовлення можуть забезпечити стабільний достатній доход у поточному періоді, навіть при не високій рентабельності, і попередньо спланувати діяльність підприємства. Наприклад, якщо підприємство виконає державне замовлення на 5 млн. гривень, то його прибуток при рентабельності 5% складе 200 тис. грн., коефіцієнт оборотності оборотних коштів при незмінному їхньому розмірі підніметься до рівня 4,66, а кількість днів обороту упаде до 77.

- збільшити ефективність використання капіталу шляхом розміщення тимчасово вільних засобів на депозит у банку або вкладення в цінні папери.

- Тенденція останніх років до збільшення питомої ваги необоротних активів з 18,66% до 28,13 є негативним при умові, що прибутковість та рентабельність підприємства знижується. Це збільшення виправдане лише якщо іде процес інвестування коштів у новий напрямок розвитку підприємства який ще не приноситьприбутку. Інакше керівництву підприємства необхідно звернути увагу на цю тенденцію та переоцінити необхідність таких вкладень у найближчий час. Рекомендований відсоток питомої ваги необоротних активів на торгівельному підприємстві – 20%.


СПИСОК використаної літератури

1. Андрейчук В.,Галузинский С. Собственный и ссудный капитал предприятий и критерии их рационального соотношения// Экономика Украины. – 2008.- С.15-23.

2. Балабанов А.И., Балабанов И.Т. Финансы: Учеб.пособие. -Спб.: Питер, 2000. - 190 с.

3. Батехин С. Финансовая инженерия и оптимизация финансовых потоков // Финансы. - 2001. - №1. - C. 68-69.

4. Береславська О. Складовi та механiзми стабiлiзацiї:Аналiз проблем фiнансових ринкiв України // Вiсник Нацiонального банку України. - 2000. - №6. - C. 37-39.

5. Бланкарт Ш. Державнi фiнанси в умовах демократiї: Вступ до фiнансової науки/ Пер. з нiм. С.I. Терещенко та О.О. Терещенко. Передмова та наук. редагування В.М.Федосова. - К.: Либiдь,2000. - 654 с.

6. Бланк И. А. Управление активами. - К.: Ника-Центр-Эльга, 2000. -716 с. -(Биб-ка финансового менеджмента).

7. Бланк И. А. Управление использованием капитала. - К.: Ника-Центр-Эльга, 2000. -651 с.

8. Богачева Г. Государственное воздействие на среду фиктивного капитала //Економист. - 2000. - №10. - С. 49-53

9. Богачева Г. Фиктивный капитал как обучающая система реального сектора экономики: Взаимодействие реального и фиктивного капитала // Маркетинг. - 2000. - №2-3.

10. Бородина И. Национальный капитал и его финансовые потоки // Консультант директора. - 2000. - №8. - C. 2-9.

11. Бойко А.та iн. Прозорiсть на ринку капiталу // Фондовий ринок. - 2001. - №17. - C. 2-9.

12. Брезвiн А. Удосконалення фiнансово-економiчних вiдносин в iнтегрованих структурах // Фiнанси України. - 2001. - №1. - C. 81-93.

13. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 799 с

14. Василик О. Фiнанси в економiчнiй системi держави // Фiнанси України. - 2000. - №1. - C. 3-10.Василик О. Фiнансова наука // Фiнанси України. - 2001. - №1. - C. 3-11.

15. Вяземский А. Национальная депозитарная система: проблемы и пути их решения: [в Украине] // Зеркало недели.- 2000.- №41.- С. 9

16. Венецкий И.Г., Венецкая В.И. Основные математико-статистические понятия и формулы в экономическом анализе: Справочник.-М.: Статистика, 1979. – 447с.

17. Василик О., Василик Д. Фінансові методи забезпечення суспільного добробуту // Вісник Київського університету. Сер. Економіка. - 2000. - вип. 45.- С. 13-16.

18. Воробйов Ю. Особливостi формування фiнансового капiталу пiдприємств // Фiнанси України. - 2001. - №2. - C. 77-86.

19. Гласюк В., Гласюк В. Понятие денежных потоков и условных денежных потоков в контексте финансовой концепции капитал МСБУ // Финансовая консультация. - 2000. - №31-32. - С. 17-19.

20. Данич В. Денежно-финансовые и товарные потоки:Динамические модели //Бизнесинформ. - 2009. - №13-14. - C. 43-48.

21. Долгов С.,Фрумкин А. О проектах реформирования международной финансовой системы//Деньги и кредит.-2000.-№6.-С.54-63

22. Долiшнiй М. Фiнансова полiтика i стабiлiзацiя економiки України // Регiональна економiка. - 2000. - №1. - C. 7-13.

23. енисенко Ю. Неокласичний підхід у сучасній теорії корпоративних фінансів //Банківська справа.-2000.-№4.-С.53-55

24. Довгань Л. Державне регулювання фiнансової дiяльностi акцiонерних товариств //Фiнанси України. - 2000. - №1. - C. 52-58.

25. Дуб K. Питання розвитку малого бiзнесу в Українi // Вiсник УАДУ. - 2000. - №2. - C. 162-168.

26. Запоточний И., Захарченко В. Адаптация предприятий к экономическим проблемам реформы // Фондовый рынок. - 2000. - №22. - C. 26-35.

27. Загороднiй А. Г. и др. Фiнансовий словник / Загороднiй А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. - 3-є вид. виправ. тадоп.. - К.: Знання,2000. - 587 с.

28. Запоточный И. Хозяйственная деятельность предприятий в условиях действующей налоговой системы // Фондовый рынок. - 2001. - №2. - C. 20-26.

29. Збаразька Л. Фiнансовi аспекти ринкової адаптацiї промислових пiдприємств // Фiнанси України. - 2001. - №1. - C. 47-54.

30. Iщук С. Фiнансово-кредитнi потреби пiдприємств України // Регiональна економiка . - 2001. - №1. - C. 98-105.

31. Климко Г. та ін. Прогнозування та запобігання впливу міжнародних фінансових криз на економіку України//Вісник Київського університету.Сер.Економіка.-2000.-№44.-С.14-17

32. Кравець В. Перспективи здійснення безготівкових розрахунків в Україні//Банківська справа.-2000.-№6.-С.3-8

33. Кондинская О. Стратегический маркетинг и финансовое планирование // Маркетинг. – 2001 . - №2. - C. 34-46.

34. Крейнина М.Н. Финансовая устойчивость предприятия: оценка и принятие решения // Финансовый менеджмент. - 2001. - №2. - C. 3-12.

35. Крюков А.Ф. Анализ методик прогнозирования кризисной ситуации коммерческих организаций с использованием финансовых индикаторов // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №2. - C. 92-98.

36. Крамаренко Г. А. Финансовый анализ: Учеб. пособие. - Дн-ск: Академия управления бизнеса и права, 2000. - 150 с.

37. Лагутiн В.Д. Фiнанси i виробництво: структурнi взаємозв'язки, суперечностi, стимули //Фiнанси України. - 2000. - №2. - C. 10-19.

38. Лобода К. Вплив нетарифного методу регулювання на експортний потенцiал цукрової галузi // Фiнанси України. - 2000. - №3. - C. 51-58.

39. Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 2008. – 400 с.

40. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. – м.: Финансы и статистика, 2006

41. Нестеренко О.П. Сучасний монетаризм i Україна:проблеми сумiсностi // Вiсник Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка,сер.Економiка. - 2000. - №46. - C. 29-31.

42. Основи фiнансового аналiзу: Навч. Посiбник / Єлейко Я.I. та iнш. - Львiв: Львiвський банкiвський iнститут НБУ, 2000. - 141 с.

43. Палий В. Международные стандарты отчетности - условие прозрачного управления предприятием // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - №3. - C. 86-91.

44. Печеник В. Концептуальні підвалини фінансової системи України //Вісник Київського університету.Сер.Економіка.-2000.-вип.45.-С.34-37

45. Пташек Я. Стратегии поддержки экспорта // Проблемы теории и практики управления. - 2001. - №2. - C. 24-27.

46. Сазонець О. М. Iнформацiйнi системи у фiнансово-кредитних установах: Навч. посiбник. -Дн-ск: Дн-ська академiя управлiння , бiзнесу та права, 2000. - 94 с.

47. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: Власть. Право. Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торгов ля. Реклама. Преступность. - К.:А.С.К., 2000. - 539 с.

48. Тадвей Р. Фiнансовi аспекти суспiльного добробуту // Фiнанси України. - 2000. - №5. - C. 30-35.

49. Финансово-юридическая терминология: Справочник / Под ред.С.А.Смирнова. -Дн-ск: ДФ ООО Ника ЛТД, 2000. - 351 с. - (Золотые страницы Украины).

50. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учеб.для вузов/ Под ред. Л.А.Доброзиной. -М.: ЮНИТИ, 2000. -477 с.

51. Шесть шагов к успешной реструктуризации: Шаг четвертый:финансы //Фондовый рынок. - 2000. - №27. - C. 10-14.

52. Шеремет А. Д. Сайфулин Р. С. Финансы предприятий. – М.: Инфра, 2007 г.


ДОДАТКИ

Додаток А

БАЛАНС на 31. 12. 2008 р.

Актив Код На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
1 2 3 4
I. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість 10
первісна вартість 11
знос 12 () ()
Незавершене будівництво 20
Основні засоби:
залишкова вартість 30 115,3 163,4
первісна вартість 31 148,6 212,6
знос 32 33,33 49,2
Довгострокові фінансові інвестиції:
- які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств 40
- інші фінансові інвестиції 45
Довгострокова дебіторська заборгованість 50
Відстрочені податкові активи 60
Інші необоротні активи 70
Усього за розділом I 80 115,3 163,4
II. Оборотні активи
Запаси:
- виробничі запаси 100 7,8 4,8
- тварини на вирощуванні та відгодівлі 110
- незавершене виробництво 120
- готова продукція 130
- товари 140 1,1 1,5
Векселі одержані 150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість 160 285,0 465,9
первісна вартість 161 285,0 465,9
резерв сумнівних боргів 162 () ()
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
- з бюджетом 170 2,5
- за виданими авансами 180 170,5 0,3
- з нарахованих доходів 190
- із внутрішніх розрахунків 200
Інша поточна дебіторська заборгованість 210 5,5 8,2
Поточні фінансові інвестиції 220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
- в національній валюті 230 29,6 67,8
- в іноземній валюті 240 0,1
Інші оборотні активи 250
Усього за розділом II 260 502,0 548,6
III. Витрати майбутніх періодів 270 0,6 0,3
Баланс 280 617,9 712,3
Пасив Код На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
1 2 3 4
I. Власний капітал
Статутний капітал 300 122,5 170,6
Пайовий капітал 310
Додатковий капітал 320
Інший додатковий капітал 330
Резервний капітал 340 118,0 163,2
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350
Неоплачений капітал 360 () ()
Вилучений капітал 370 () ()
Усього за розділом I 380 240,5 333,8
II. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу 400
Інші забезпечення 410
Цільове фінансування 420
Усього за розділом II 430
III. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків 440
Інші довгострокові фінансові зобов'язання 450
Відстрочені податкові зобов'язаня 460
Інші довгострокові зобов'язання 470
Усього за розділом III 480
IV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків 500
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями 510
Векселі видані 520
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 530 118,1 299,2
Поточні зобов'язання за розрахунками:
- з одержаних авансів 540 177,7 2,4
- з бюджетом 550 28,0 25,3
- з позабюджетних платежів 560 28,1 29,7
- зі страхування 570 7,3 6,2
- з оплати праці 580 17,9 15,5
- з учасниками 590
- із внутрішніх розрахунків 600
Інші поточні зобов'язання 610 0,3 0,2
Усього за розділом IV 620 377,4 378,5
V. Доходи майбутніх періодів 630
Баланс 640 617,9 712,3

Додаток Б

БАЛАНС ТОВ „КВАРК”на 31.12. 2009 р.

Актив Код На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
1 2 3 4
I. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість 10
первісна вартість 11
знос 12 () ()
Незавершене будівництво 20
Основні засоби:
залишкова вартість 30 163,4 200,8
первісна вартість 31 212,6 284,8
знос 32 49,2 84,0
Довгострокові фінансові інвестиції:
- які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств 40
- інші фінансові інвестиції 45
Довгострокова дебіторська заборгованість 50
Відстрочені податкові активи 60
Інші необоротні активи 70
Усього за розділом I 80 163,4 200,8
II. Оборотні активи
Запаси:
- виробничі запаси 100 4,8 9,8
- тварини на вирощуванні та відгодівлі 110
- незавершене виробництво 120
- готова продукція 130
- товари 140 1,5 2,7
Векселі одержані 150
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість 160 465,9 377,0
первісна вартість 161 465,9 377,0
резерв сумнівних боргів 162 () ()
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
- з бюджетом 170 14,8
- за виданими авансами 180 0,3
- з нарахованих доходів 190
- із внутрішніх розрахунків 200
Інша поточна дебіторська заборгованість 210 8,2 10,5
Поточні фінансові інвестиції 220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
- в національній валюті 230 67,8 92,8
- в іноземній валюті 240 0,1 5,5
Інші оборотні активи 250
Усього за розділом II 260 548,6 513,1
III. Витрати майбутніх періодів 270 0,3
Баланс 280 712,3 713,9
Пасив Код На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
1 2 3 4
I. Власний капітал
Статутний капітал 300 170,6 207,9
Пайовий капітал 310
Додатковий капітал 320
Інший додатковий капітал 330
Резервний капітал 340 163,2 198,7
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 350
Неоплачений капітал 360 () ()
Вилучений капітал 370 () ()
Усього за розділом I 380 333,8 406,6
II. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу 400
Інші забезпечення 410
Цільове фінансування 420
Усього за розділом II 430
III. Довгострокові зобов'язання
Довгострокові кредити банків 440
Інші довгострокові фінансові зобов'язання 450
Відстрочені податкові зобов'язаня 460
Інші довгострокові зобов'язання 470
Усього за розділом III 480
IV. Поточні зобов'язання
Короткострокові кредити банків 500
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями 510
Векселі видані 520
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 530 299,2 250,4
Поточні зобов'язання за розрахунками:
- з одержаних авансів 540 2,4 5,7
- з бюджетом 550 25,3 30,2
- з позабюджетних платежів 560 29,7
- зі страхування 570 6,2 5,5
- з оплати праці 580 15,5 12,9
- з учасниками 590
- із внутрішніх розрахунків 600
Інші поточні зобов'язання 610 0,2 2,6
Усього за розділом IV 620 378,5 307,3
V. Доходи майбутніх періодів 630
Баланс 640 712,3 713,9
Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:00:28 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:51:14 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Управління активами та пасивами підприємства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151358)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru