Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Місцеві бюджети як основа місцевого самоврядування

Название: Місцеві бюджети як основа місцевого самоврядування
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: реферат Добавлен 04:31:46 18 апреля 2010 Похожие работы
Просмотров: 589 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

РЕФЕРАТ

на тему:

Місцеві бюджети як основа місцевого самоврядування

Роботу виконала:

студентка 2 курсу магістратури

за спеціальністю: фінанси-1

заочна форма навчання

Туманян Амаля Артушівна

Київ 2010


ЗМІСТ

ВСТУП

1. Місцеві бюджети як фінансова складова органів місцевого самоврядування

2. Структура доходів та видатків місцевих бюджетів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Разом із здобуттям незалежності перед Україною постало важливе завдання - створення власної фінансової і бюджетної систем, а в даний час - їх подальше вдосконалення. Вирішення цього завдання вимагає переосмислення природи бюджету взагалі і місцевих бюджетів зокрема, визначення їх місця і ролі в економічній системі держави, теоретичного обґрунтування процесів формування доходної бази і напрямів витрачання бюджетних коштів, сутності місцевого оподаткування і його ролі в доходах місцевих бюджетів, створення ефективної системи міжбюджетних відносин. Місцевим бюджетам як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки на упорядкування населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Діюча система формування місцевих бюджетів характеризується низьким рівнем фінансової автономії, зменшенням частки власних доходів та збільшенням трансфертних платежів, а також відсутністю дієвих стимулів соціально-економічного розвитку, не сприяє впровадженню ефективної державної регіональної політики, як одного з головних чинників забезпечення ринкових перетворень та подальшого розвитку економіки України.

Однією з ключових проблем сучасного розвитку національної економіки є обмеженість фінансових ресурсів. Її розв’язання вимагає не тільки визначеної державної діяльності в підтриманні збалансованості місцевих бюджетів, але й відповідної взаємозалежності між доходами та видатками, оскільки обмеженість фінансових ресурсів звужує економічну базу функціонування бюджетної системи держави, зокрема її складової ланки – місцевих бюджетів.

1. Місцеві бюджети як фінансова складова органів місцевого самоврядування

Однією з вирішальних умов створення високо розвинутої ринкової економіки є формування ефективно функціонуючого суспільного сектора, у тому числі його складової частини – місцевого самоврядування. Існування самостійних органів місцевого самоврядування є необхідним для утвердження засад громадянського суспільства, збереження демократичного ладу, адже саме через них, у першу чергу, відбувається залучення громадян до вирішення суспільних проблем та їх реальний вплив на політику оподаткування та бюджетних видатків.

Кожен орган влади повинен володіти своїми фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки на упорядкування населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування акумулюються в бюджеті. Як економічна категорія бюджет відображає грошові відносини з приводу утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів [12, с.99].

Щодо визначення поняття «місцеві бюджети», в економічній літературі немає єдиної думки.

На думку О.Д. Василика, місцеві бюджети – це збалансовані розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території [4, с.181].

Деркач М.І., Гордєєва А.П. базуються на визначенні місцевих бюджетів як економічної категорії, яка виражає сферу економічних відносин суспільства, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначені для соціально-економічного розвитку певних регіонів країни [6, с.113].

В. Кравченко характеризує місцевий бюджет у трьох аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія [10, с.119].

Усі визначення, про які йшлося вище, як правило, торкаються його форми. Адже за формою бюджет – це план доходів і видатків відповідних органів влади, який має юридичну силу, тобто одночасно є правовим актом. На нашу думку, у визначенні бюджету, зокрема місцевих бюджетів, необхідно відобразити його сутність як економічної категорії. А наведене в економічній літературі визначення бюджету як фонду грошових засобів недостатньо розкриває його економічний зміст.

С.І. Юрій [20, с.6] вважає, що економічний зміст бюджету не може бути визначений однозначно, його суть проявляється, в першу чергу, в процесах, що формують, використовують кошти централізованого загальнодержавного фонду фінансових ресурсів.

Кожна держава має власну бюджетну систему та встановлює принципи ЇЇ побудови, щоб законодавчо закріпити права на витрачання коштів як державною владою за рахунок коштів державного бюджету, так і окремим адміністративно-територіальними одиницями за рахунок місцевих бюджетів.

У сучасних нормативних документах, що визначають правові засади функціонування місцевих бюджетів, подається їх визначення тільки за формою або складом. Проте слід зазначити, що і в нормативних документах немає єдиної думки щодо визначення сутності терміна «місцеві бюджети».

Бюджетний кодекс України, всупереч положенням норм Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розмежовує поняття «місцевий бюджет» та «бюджети місцевого самоврядування». Так, ст.2 Бюджетного кодексу України [3, с.13] визначає, що бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань, в свою чергу, місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

У Конституції України вживається поняття «місцеві бюджети», а саме, ст.142 визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад [9]. Також, відповідно до ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», «бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування» [17, с.12].

Отже, як бачимо із вищезазначеного, ні Конституція України, ні зазначені Закони не розмежовують поняття «бюджети місцевого самоврядування» та «місцеві бюджети». Більш того, Закон України «Про місцеве самоврядування» ототожнює дані поняття, а Конституція України визначає бюджети місцевого самоврядування як бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць [7, с.157].

О. Кириленко [8, с.121] зазначає, що Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" відносить до місцевих бюджетів лише бюджети територіальних громад, а саме – міські (районні у містах), селищні та сільські бюджети.

Таке визначення складу місцевих бюджетів науковець вважає правильним із погляду побудови державного устрою країни, розподілу повноважень між рівнями влади. Точнішим буде визначення міських, селищних і сільських бюджетів як бюджетів територіальних громад.

Отже, поняття місцевого бюджету можна сформулювати як фонд фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні органів виконавчої влади відповідного органу місцевого самоврядування для виконання покладених на нього функцій, передбачених конституцією. За своєю формою місцевий бюджет – це основний фінансовий план органів місцевого самоврядування, за матеріальним змістом – централізований фонд їх фінансових ресурсів.

Особливістю місцевих бюджетів є те, що вони відображають певну, чітко обмежену, частину грошових відносин, які функціонують на окремій території; забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування і безпосередньо їм підпорядковані; усі їхні ланки органічно пов'язані не тільки між собою, а й з установами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону.

Бюджетним кодексом України визначена нова структура побудови місцевих бюджетів (див. рис. 1).


Рис. 1 - Структура місцевих бюджетів України

Розглядаючи місцевий бюджет як економічну категорію, можна дати таке визначення: місцевий бюджет відображає систему економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу утворення децентралізованих фондів грошових коштів, їх розподілу та використання для надання суспільних благ на місцевому (локальному) рівні.

Як економічна категорія місцеві бюджети виконують такі основні функції: розподільчу, контрольну, регулюючу та стимулюючу (див. рис.2).

Рис. 2 - Функції місцевих бюджетів, як економічної категорії

Розподільча функція полягає в розподілі через місцеві бюджети суспільних фондів споживання між окремими верствами населення. Об’єктом розподілу та перерозподілу є валовий внутрішній продукт (ВВП), вироблений на відповідній території, або переданий від інших органів управління у вигляді міжбюджетних трансфертів (прямих – дотацій, субвенцій, субсидій та непрямих – закріплених та регулюючих податків). З місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, передусім, комунального господарства, відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між галузями економіки [5, с.252].

Важливою функцією місцевих бюджетів є контрольна, яка реалізується у формі фінансового контролю за правильністю та повнотою стягнення податків і зборів, мобілізації інших доходів; дотриманням бюджетних процедур на всіх стадіях бюджетного процесу. При здійсненні бюджетних видатків контролюється ефективність їх використання, а також цільове призначення витрат.

Місцевий бюджет відіграє важливу роль, впливаючи на стан місцевої економіки. Розміри місцевого бюджету, величина податкового навантаження і структура бюджетних витрат певним чином впливають на динаміку виробництва, тенденцію зайнятості і загалом соціально-економічний стан відповідної території.

Через податки, податкові пільги, обсяги та напрями видатків місцевих бюджетів здійснюється їх стимулююча функція. Таким чином створюються сприятливі умови для розвитку місцевої інфраструктури, а також тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення.

Особливе призначення місцевих бюджетів пов’язується з соціально-економічним розвитком. Із місцевих бюджетів фінансуються 60% видатків на соціально-культурні заходи, 20% охорону здоров’я, фізичну культуру і спорт, засоби масової інформації. Повністю утримуються об’єкти житлово-комунального господарства, а також державне управління. За кошти місцевих бюджетів проводяться видатки на заходи підвищення життєвого рівня населення, виплачуються допомоги окремим категоріям громадян тощо.

Постійно зростають видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, у тримання об’єктів культури, фізичної культури і спорту, засобів масової інформації, земельних ресурсів, водне, лісове і рибне господарство, мисливство, благоустрій міст.

За допомогою місцевих бюджетів реалізуються загальнодержавні програми, пов’язані з розвитком галузей народного господарства, здійснюється підтримка вітчизняних виробників, фінансуються заходи з підвищення життєвого рівня населення, створення нових робочих місць, з реабілітації та працевлаштування інвалідів, виплачуються допомоги незаконно депортованим особам, біженцям, реабілітованим. За кошти місцевих бюджетів проводяться превентивні, оздоровчі, спортивні та культурні заходи.

Місцеві бюджети займають важливе місце в економічній системі кожної держави, їх роль і значення безпосередньо зумовлені типом економічної системи, обраними цілями та пріоритетами суспільного розвитку [14, с.78].

Основними складовими багатопланової ролі місцевих бюджетів є те, що вони виступають: важливим чинником економічного розвитку і фінансової стабільності; інструментом макроекономічного регулювання; важелем здійснення перерозподільних процесів; фінансовою базою місцевого самоврядування; інструментом реалізації державної регіональної політики; планами формування і використання фінансових ресурсів територіальних утворень; основним важелем фінансового вирівнювання; головним джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем; з їх допомогою реалізуються перспективні цілі національного розвитку і загальнодержавних програм, проводиться фінансування державних видатків; місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні конституційних гарантів, вирішенні соціальних проблем, піднесення рівня добробуту населення.

Місцеві бюджети є важливим інструментом макроекономічного регулювання. Поряд з державним бюджетом, місцеві бюджети забезпечують процес розширеного відтворення. За допомогою певних важелів місцевими органами влади, відповідно до їх компетенції, забирається частина коштів у виробничих, інших структурах, населення у вигляді податків, зборів, платежів та акумулюється у місцевих бюджетах. З іншого боку, ресурси місцевих бюджеті спрямовуються на утримання установ соціально-культурної сфери та охорони здоров’я, підприємств житлово-комунального господарства, виплати соціальних допоміг, тобто місцеві фінанси відіграють основну роль у забезпеченні потреби населення у соціальних послугах. Відбувається процес накопичення фінансових ресурсів місцевих бюджетів та їх розподілу і використання на різні сфери діяльності. Отже, в місцевих бюджетах зосереджуються не лише фінансові ресурси даного регіону. Місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування можуть отримувати до місцевого бюджету відповідного рівня грошові засоби з бюджетів іншого рівня (державного або місцевих) або передавати грошові засоби даного бюджету до інших ланок бюджетної системи.

Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів.

Загальний фонд включає надходження з поточного або реєстраційного рахунку фінансового органу на поточний або реєстраційний рахунок установи платіжним дорученням, в якому вказуються суми засобів, виділених на видатки установи в розрізі кодів економічної класифікації.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок загальних надходжень бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

Надходження від здійснених запозичень, видатки на обслуговування боргу, забезпечення виконання гарантій і забезпечення інших боргових зобов’язань включаються тільки до загального фонду місцевого бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти, або вартісне вираження дарунків, одержаних розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

В місцевих бюджетах може передбачатися резервний фонд . Резервний фонд формується для здійснення непередбачених видатків, що не носять постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 відсотка обсягу видатків загального фонду бюджету.

Місцевий бюджет розподіляється на поточний бюджет та бюджет розвитку. До поточного бюджету включаються видатки на поточне утримання та ремонт житлово-комунального господарства, установ охорони здоров’я, освіти, соціального забезпечення, культури, фізичної культури та інші видатки, що не відносяться до бюджету розвитку. До бюджету розвитку включаються видатки на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, пов’язаної з капітальними вкладеннями на соціально-економічний розвиток та інші видатки на розширене відтворення.

У складі бюджету передбачаються захищені статті, які фінансуються в повному обсязі незалежно від виконання доходної частини бюджету. Перелік захищених статей не є постійним і встановлюється відповідно до законодавства та з урахуванням соціальних пріоритетів і фінансових можливостей місцевого бюджету.

У кожній країні місцеві бюджети є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи. В Україні нараховується 12213 місцевих бюджетів, до яких входить: 1- бюджет Автономної Республіки Крим; 2 - бюджети міст Києва і Севастополя, що мають статус міст державного значення; 24 – обласні бюджети; 453 – міських бюджетів; 83 – районні у містах бюджети; 488 – районні бюджети; 887 – селищних бюджетів; 10275 – сільські бюджети.

У Конституції України закріплені основи фінансового забезпечення функціонування місцевого самоврядування. Так, у статті 142 зазначається, що фінансовою основою місцевого самоврядування, окрім іншого, є доходи місцевих бюджетів [9, с.54]. Основним Законом держави надається можливість територіальним громадам сіл, селищ і міст об'єднувати на договірних засадах кошти своїх бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, організацій і установ.

У статті 62 закону України "Про місцеве самоврядування" закріплені основні гарантії самостійності органів місцевого самоврядування у бюджетній сфері та визначені межі державного втручання. Зокрема, зазначається, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком [17, с.12].

Тут також визначаються основні положення здійснення фінансового вирівнювання для гарантування органам місцевого самоврядування доходної бази, достатньої для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Закон України "Про місцеве самоврядування" визначає два джерела доходів місцевих бюджетів: власні та закріплені (загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі) [17, с.13]. Окрім цього, деталізуючи положення статті 143 Конституції, передбачається, що у доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади [9].

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону [16, с.372].

Відповідно до статті 9 Бюджетного кодексу України доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти;

Податковими надходженнями визначаються передбачені податковим законодавством України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом включають надходження від продажу основних засобів, державних запасів товарів, землі і нематеріальних активів.

Трансферти – це кошти одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи місцевих бюджетів згідно Бюджетним кодексом поділяються на доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів («закріплені доходи») та доходи, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів («власні доходи») у дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (рис. 3) [3].



Рис. 3 - Доходи місцевих бюджетів

Перелік власних та закріплених доходів визначений у Бюджетному кодексі на тривалу перспективу, що покликано створити необхідні передумови для здійснення перспективного планування.

Надходження власних доходів не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє безпосередній зацікавленості органів місцевого самоврядування у нарощуванні дохідної бази.

За економічною природою власні доходи місцевих бюджетів – це доходи, які формуються внаслідок дій і рішень, прийнятих місцевими органами самоврядування. Власними можна вважати лише такі доходи місцевих бюджетів, які одночасно задовольняють такі вимоги: вони є територіально локалізованими, безпосередньо залежними від діяльності органів місцевої влади, які повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд. Найбільш характерними прикладами власних доходів є: місцеві податки і збори; платежі, які запроваджуються органами місцевого самоврядування; доходи від комунального майна та підприємств комунальної власності; штрафи та санкції, пов’язані із формуванням власних доходів.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному обсязі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю це загальнодержавні податки, збори або доходи, які традиційно формують дохідну частину місцевих бюджетів (податок з доходів фізичних осіб, державне мито, плата за ліцензії та торгові патенти тощо). Відповідно до чинної бюджетної політики, найбільш вагому частку закріплених доходів складає податок з доходів фізичних осіб, надходження від якого поділяються місцевими бюджетами окремих видів певним чином.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на обсяги бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з державного бюджету України.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на обсяги бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з державного бюджету України.

Власні й закріплені доходи у більшості випадків виявляються недостатніми для фінансування витрат органів місцевого самоврядування і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються офіційні трансферти . Крім того, трансферти надаються відповідно до передачі чи делегування функцій органів державної виконавчої влади місцевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства має супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів. Метою надання трансфертів місцевим бюджетам з державного бюджету України є також фінансове вирівнювання.

Згідно з Бюджетним кодексом України застосовуються такі види міжбюджетних трансфертів: дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Структура доходів місцевих бюджетів: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі, та регулюючі доходи.

Регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в законі про державний бюджет. Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

Згідно зі статтею 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма. До цих бюджетів не включають як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Дотація вирівнювання (субсидія) - міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція - цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджує Верховна Рада України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих повноважень.

Обов'язкові видатки це - видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Факультативні видатки - це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов'язків. Ще один вид видатків - видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні, або адміністративні, і капітальні, або інвестиційні.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовують на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовують на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому разі у першу чергу фінансують видатки, включені в поточний бюджет.

Головна мета створення бюджету розвитку - фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1)кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2)надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3)кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

4)запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

5)субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1)погашення основної суми боргу відповідно АРК та місцевого самоврядування;

2)капітальні вкладення;

3)внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Величина перевищення видатків місцевого бюджету над його постійними доходами становить дефіцит місцевого бюджету . За статтею 72 Бюджетного кодексу:

- бюджет АРК та місцеві бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку;

- дефіцит бюджету АРК та місцевих бюджетів покривається за рахунок запозичень;

- затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Відповідно до Бюджетного кодексу Українивидатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави та органів місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення функцій держави та органів місцевого самоврядування;

За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне Казначейство України веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

При складанні бюджету за програмно-цільовим методом застосовується програмна класифікація видатків бюджету.

Видатки на здійснення повноважень , що виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки здійснення державних неделегованих повноважень – це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню;

2) видатки здійснення делегованих державних повноважень – це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на здійснення власних повноважень – видатки на реалізацію прав, обов'язків та відповідальності місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законодавством України.

Джерела забезпечення повноважень.

Видатки на неделеговані державні повноваження виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Делеговані та власні повноваження виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Держава може передати видатки на повноваження, визначені цим Кодексом як делеговані, до місцевих бюджетів лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків, зборів, обов’язкових платежів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Органи влади зобов’язані планувати та здійснювати фінансування видатків на виконання делегованих повноважень з відповідних бюджетів з додержанням розподілу цих видатків, визначеного цим Кодексом.

Критерії розмежування делегованих повноважень між бюджетами місцевого самоврядування.

Розмежування видів видатків по делегованих державних повноваженнях між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності із урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;

3) третя група – видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування специфічних програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів міст, селищ, сіл в межах виділених державою бюджетних ресурсів.

Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського та обласного значення, а також районних бюджетів.

Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Структура видатків місцевих бюджетів протягом останніх років засвідчує їх чітко окреслену соціальну спрямованість. Тобто значну частку в структурі видатків займають витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення, утримання об'єктів соціально-культурної сфери. На ці цілі витрачається майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів України.

Бюджетний кодекс України передбачає, що внутрішня будова і державного і місцевих бюджетів складається із загального та спеціального фондів.

У загальному фонді акумулюються кошти, які мають загальнодержавний характер і підлягають подальшому перерозподілу. У спеціальному фонді зосереджуються кошти, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим призначенням.

У складі місцевих бюджетів обов'язково виділяють бюджет розвитку, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. У ньому зосереджені бюджетні ресурси, призначені для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності.

Підбиваючи підсумок викладеного, зазначимо, що місцеві бюджети є важливою економічною категорією і в цій якості виконують у фінансовій системі держави такі функції: розподільчу, контрольну, регулюючу та стимулюючу.

Місцеві бюджети становлять фінансову основу місцевого самоврядування і забезпечують виконання самоврядних функцій. Водночас, структура доходів місцевих бюджетів засвідчує їх значну фінансову залежність від обсягів міжбюджетних трансфертів центрального уряду, що безпосередньо впливає на становлення та розвиток самого інституту місцевого самоврядування. Для забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування необхідно надати їм права щодо мобілізації, володіння та розпорядження фінансовими ресурсами, розмір яких повинен відповідати функціям і завданням, що покладаються на ці органи.

2. Структура доходів та видатків місцевих бюджетів

Нинішня модель бюджетних відносин в Україні характеризується надмірною централізацією фінансових ресурсів, асиметрією між зобов’язаннями та доходами органів місцевого самоврядування, складністю та неефективністю механізмів бюджетних трансфертів та відсутністю системи дієвих стимулів нарощування доходів у регіонах. Видатки місцевого самоврядування в Україні складають 13,5 % ВВП, тоді як середній показник у ЄС – 24 %. Для прикладу, у Данії він складає 54,6 %, Швеції - 44,3 %, Ірландії - 40,1 %, Латвії - 25,8 %, Польщі - 22,2 % [13, с.24]. Це свідчить, що розподіл фінансових ресурсів в Україні відбувається в більшій мірі централізовано через державний бюджет, тоді як практика економічно розвинутих країн тяжіє до передання повноважень на місцевий рівень (рис. 4). Доходи ж місцевих бюджетів в Україні взагалі складають лише 7,4 % ВВП при тому, що в Україні через Зведений бюджет перерозподіляється майже 48 % ВВП (з урахуванням державних позабюджетних фондів).

Рис. 4 - Структура доходів місцевих бюджетів у 2004-2009 роках

За підсумками 2009 року у структурі доходів місцевих бюджетів спостерігається подальше зростання частки податкових надходжень до 83,3 % (на 3,0 в. п.), неподаткових надходжень (на 0,5 в. п.) та зменшення питомої ваги доходів від операцій з капіталом (на 2,5 в. п.) і цільових фондів (на 1,0 в. п.) (див. рис. 6). Щодо відповідних показників попереднього року збільшення номінальних надходжень до місцевих бюджетів демонструють лише неподаткові надходження – на 1,0 %. За доходами від операцій з капіталом, надходженнями до цільових фондів та податковими надходженнями відмічається зменшення фактичних обсягів відповідно на 43,3 %, 34,3 % та 0,2 % [2].

На зменшення обсягів податкових надходжень значно вплинула динаміка надходжень податку з доходів фізичних осіб, що у номінальному вираженні зменшилися порівняно з показниками 2008 року на 3,1 % та склали 44,5 млрд. грн. Поряд з цим протягом звітного періоду зберігається тенденція до збільшення частки цього податку (до 62,5 %) у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів).

Протягом року значний приріст щодо 2008 року демонстрували надходження від плати за землю (+25,2 %), що призвело до збільшення їх питомої ваги у структурі доходів місцевих бюджетів з 9,1 % до 11,8 % [2].

Потрібно зазначити, що в останньому кварталі 2009 року спостерігалося стрімке збільшення надходжень до місцевих бюджетів від сплати акцизних зборів. Їх обсяг за ІV квартал 2009 року склав 259,1 млн. грн., що у понад 9 разів більше, ніж відповідний показник 2008 року. Основною причиною такого зростання стало, зокрема, підвищенням ставки акцизів на лікеро-горілчану продукцію.

Вагомим чинником збереження завузької ресурсної бази для діяльності органів місцевого самоврядування є незацікавленість центральної влади проводити децентралізацію бюджетно-податкової системи, оскільки це автоматично обмежить її повноваження та звузить ресурсну базу. Технічно, бюджетна централізація зберігається трьома головними чинниками:

Перший - недостатня ємність ресурсної бази органів місцевого самоврядування . Місцеві податки та збори формують до 2 % дохідної частини місцевих бюджетів, тоді як в ЄС їх доля сягає 30 % (в основному завдяки податку на нерухомість). Плата за землю, яка могла б стати твердим підґрунтям фінансової стійкості органів місцевого самоврядування, сьогодні складає лише до 11 % доходів місцевих бюджетів, і до запровадження та становлення ринку землі не має перспектив до значного зростання. Всі інші статті власних доходів - плата за ліцензії, патенти та сертифікати, реєстраційний збір, єдиний податок - формують незначну частину доходів. Більш того, через відсутність індексації цей ресурс щорічно частково «з'їдає» інфляція.

Другий - надмірно об’ємний кошик № 1 (доходи якого Міністерство фінансів України враховує при визначенні трансфертів і розраховує як різницю між розрахунковими доходами та видатками). Очевидно, що чим більше доходів включається до кошика № 1, тим менше стимулів до проведення роботи з їх мобілізації мають органи місцевого самоврядування. Закономірно, що за такої ситуації в Україні зростає кількість дотаційних регіонів. Якщо на початку 1990 років таких областей було 13-15, на початку 2000-х років - близько 20, сьогодні такими є всі регіони, крім Києва. Частка ж кошику № 2 (доходи, які не враховуються при визначенні трансфертів) у загальному обсязі доходів досить низька [13, с. 26].

Третійнеузгодженість моделі бюджетних відносин та адміністративно-територіального устрою . Бюджетна система в Україні сформувалася ще за планової централізованої економіки, під інші завдання. Найбільш актуальною проблемою в даному контексті бачиться визначення балансу між повноваженнями органів місцевого самоврядування областей та районів та місцевими державними адміністраціями. Відтак, доки не буде проведена адміністративно-територіальна реформа, корекція моделі міжбюджетних відносин матиме здебільшого поверхневий характер і не зможе вирішити фундаментальні проблеми.

Ці проблеми доповнюються негативними тенденціями фінансової кризи, яка розгорнулася в Україні в 2009 р. Динаміка формування місцевих бюджетів в Україні за останній рік засвідчила існування низки проблем, серед яких найважливішими є наступні:

1. Розрив між зобов’язаннями та ресурсами органів місцевого самоврядування. Видатки місцевих бюджетів характеризуються висхідним вектором, результатом чого є збільшення їх долі в структурі видатків Зведеного бюджету з 58,6 % в 2003 р. до 59,0 % в 2008 р. При цьому, в 2005 році їх частка сягала 63,2 %. Лише через більш стрімке зростання видатків державного бюджету частка видатків місцевих бюджетів дещо знизилася в останні роки, хоча в грошовому виразі вони продовжували зростати. Так, в 2008 р. обсяг видатків місцевих бюджетів склав 134,6 млрд. грн., що на 33,5 % більше, ніж в 2007 р [2].

Структура видаткової частини зведеного бюджету у 2009 році також залишилася майже незмінною (див. рис. 5). За підсумками 2009 року спостерігається падіння обсягів видатків зведеного бюджету щодо відповідного показника попереднього року на 0,6 %. Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті за 2009 рік збільшилась на 0,4 в.п. порівняно з 2008 роком, і становила 41,4% [2].

Рис. 5 - Частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті за 2004-2009 роки

Обсяг видатків місцевих бюджетівза 2009 рік становив 134,9 млрд. грн., що практично відповідає аналогічному показнику 2008 року. Рівень виконання плану, затвердженого місцевими радами, становить 92,0 % порівняно із 94,3 % у 2008 році.

Натомість частка доходів місцевих бюджетів в структурі Зведеного бюджету України залишається неадекватно низькою. Більш того, вона має негативну динаміку. Якщо в 2003 р. частка доходів місцевих бюджетів складала 30,0 %, то в 2008 р. – менше 25 % [2].

Дохідну частину зведеного бюджету у 2009 році виконано на рівні 88,8 % річного плану (порівняно з 97,3 % у 2008 році), при цьому дохідну місцевих бюджетів – на рівні 90,7 % (97,8 %) [2]. Тенденція до зниження рівня виконання річних планових показників за доходами пов’язана, перш за все, зі зменшенням темпів зростання надходжень до бюджетів усіх рівнів, що, у свою чергу, пояснюється впливом кризових явищ. Частка доходів місцевих бюджетів у структурі зведеного бюджету за аналізований період залишилася майже на рівні 2008 року і склала 24,6 %, скоротившись на 0,2 в. п. (див. рис. 6).

Рис. 6 - Частка доходів місцевих бюджетів у зведеному бюджеті за 2004 -2009 роки

Доходи місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів)у 2009 році склали 71,0 млрд. грн., що на 3,8 % (або на 2,8 млрд. грн.) менше за показник 2008 року. Рівень виконання плану доходів, затвердженого місцевими радами, склав 90,7 % проти 97,8 % у 2008 році [2].

У звітному періоді сукупна частка видатків місцевих бюджетів, що спрямовується на соціально-культурну сферу, склала 77,3 % (див. рис. 7), що більше за аналогічний показник 2008 року на 7,5 в. п.


Рис. 7 - Структура видатків місцевих бюджетів за функціональною класифікацією у 2009 році

У структурі видатків місцевих бюджетів за функціональною класифікацією порівняно з даними 2008 року найбільші зміни відбулися за видатками на соціальний захист та соціальне забезпечення, частка яких зросла на 2,9 в. п. і становить 20,2 %, та видатками на економічну діяльність, де спостерігається зменшення питомої ваги на 4,6 в. п. до 4,8 %. Частка видатків місцевих бюджетів на житлово-комунальне господарство зменшилась на 1,0 в. п. щодо показника попереднього року і склала 5,3 % [2]. Відбулось зростання часток видатків на охорону здоров’я (на 2,0 в. п. до 21,5 %) та на освіту (на 2,5 в. п. до 31,8 %).

Частка трансфертів, що передаються з місцевих бюджетів до державного, залишилась на рівні 2008 року і становить 5,8 % усіх видатків місцевих бюджетів. Коштів, що передаються з місцевих бюджетів до державного бюджету, було перераховано у сумі 7,3 млрд. грн., або 97,8 % від запланованого показника на рік.

У розрізі економічної класифікації за підсумками 2009 року 79,9 % усіх видатків місцевих бюджетів припадає на захищені статті (див. рис. 8), що більше за відповідний показник попереднього року на 9,5 в. п.


Рис. 8 - Структура видатків місцевих бюджетів за економічною класифікацією у 2009 році

Суттєві зрушення у структурі видатків місцевих бюджетів пов’язані зі зменшенням частки капітальних видатків. Так, порівняно з показниками 2008 року вона скоротилася на 8,5 в. п. і склала лише 7,5 %. У номінальному вираженні капітальні видатки скоротились більше ніж удвічі та склали 10,0 млрд. грн.

Видатки на оплату праці з нарахуваннями традиційно є найбільшими серед усіх видатків місцевих бюджетів і становлять 45,1 %, що на 4,7 в. п. перевищує відповідний показник 2008 року. Також спостерігається збільшення на 2,2 в. п. частки видатків на поточні трансферти населенню (до 17,3 %) та на 1,5 в. п. частки видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (до 6,0 %) [2].

Таким чином, органи місцевого самоврядування мають в 2,4 разу більше бюджетних зобов’язань, аніж отримують доходів. В основі такого становища лежать як недостатність власних джерел надходжень, так і неврегульованість механізму надання міжбюджетних трансфертів . Власними доходними джерелами (кошик № 2) забезпечується близько 20 % доходів місцевих бюджетів.

Натомість, закріпленими податками та зборами (кошик № 1) забезпечується до 80 % доходів. Якщо врахувати, що трансфертами забезпечується близько 45 % доходів, то виявляється, що частка доходів, на мобілізацію яких органи влади мають вплив, складає приблизно 11 %. Це автоматично звужує автономність фінансової політики органів місцевого самоврядування.

2. Зростання частки трансфертів і частки дотацій вирівнювання.

У структурі доходів місцевих бюджетів постійно зростає частка трансфертів: від 34,1 % у 2003 р. до 44,5 % у 2008 р. (рис. 11). За планом на 2009 р., їх доля має складати 54,8 % в загальних доходах бюджетів місцевого самоврядування (за підсумками першого півріччя вона склала 41,3 %).

До місцевих бюджетів з державного бюджету протягом 2009 року надійшло 62,2 млрд. грн. міжбюджетних трансфертів (97,8 % річного плану), що більше за обсяги таких надходжень у 2008 році на 5,2 %. Унаслідок цього збільшилася частка міжбюджетних трансфертів у загальній структурі доходів місцевих бюджетів – 46,7 % проти 44,5 % за результатами 2008 року [2].

У структурі трансфертів найбільшу частку складає дотація вирівнювання - 53,6 %, що на 4,9 в. п. більше за аналогічний показник 2008 року.


Рис. 9 - Динаміка перерахування трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджетів за 2004-2009 роки

За 2009 рік до місцевих бюджетів перераховано дотації вирівнювання обсягом 33,4 млрд. грн., що на 15,8 % більше за відповідний показник 2008 року.

При плануванні бюджету на 2009 рік відбулися суттєві зміни у системі міжбюджетних відносин, що спричинили зрушення у структурі трансфертів (див. рис. 9).

Так, частка надходжень субвенцій з соціального захисту зросла щодо аналогічних показників 2008 року на 5,8 в. п. і склала 36,7 %. У номінальному вираженні ці субвенції збільшилися на 24,7 % і склали 22,8 млрд. грн. Водночас частка інших трансфертів, що надходять до місцевих бюджетів з державного бюджету, становила 5,4 % проти 17,6 % за даними 2008 року, а їх обсяги зменшилися на 68,0 % до 3,3 млрд. грн.[2].

За даними 2009 року рівні виконання річних планових показників щодо надання різних видів міжбюджетних трансфертів є такими: фінансування дотації вирівнювання та додаткових дотацій здійснено на рівні 100,0 %; субвенції, що перераховуються до загального фонду місцевих бюджетів, виконано на 96,3 %; субвенції до спеціального фонду профінансовано на 90,6 %.

Найменшими показниками виконання річних планів характеризувалися субвенції на:

– фінансування заходів із запобігання поширенню та лікування грипу типу А/H1N1/Каліфорнія/04/09 і гострих респіраторних захворювань (план на 2009 рік складає 277,9 млн. грн., рівень виконання – 34,2 %);

– фінансування ремонту приміщень управлінь праці та соціального захисту виконавчих органів міських (міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення), районних у містах Києві та Севастополі та районних у містах рад для здійснення заходів з виконання спільного зі Світовим банком проекту «Вдосконалення системи соціальної допомоги» (передбачено на 2009 рік 43,9 млн. грн., профінансовано 52,0 %);

– здійснення виплат, визначених Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів» (план на 2009 рік становить 370,0 млн. грн., виконання склало 54,2 %).

Зростання частки трансфертів також свідчить про посилення залежності місцевого самоврядування від рішень органів влади та зниження ініціативності у мобілізації власних резервів наповнення місцевих бюджетів. Очевидно, що частина зобов’язань, які виникають у органів місцевого самоврядування, об’єктивно сформована у зв’язку з потребою реалізації державних програм, тому має фінансуватися з ресурсів держави через інструменти державних трансфертів. В той же час, у органів місцевого самоврядування має залишатися ресурс для фінансування власних програм, у тому числі і соціальних (наразі це може дозволити собі лише м. Київ).

Суттєвою негативною тенденцією є зростання у структурі трансфертів частки дотацій вирівнювання. Збільшення частки дотацій вирівнювання свідчить про погіршення фінансового стану регіонів та надмірно високі темпи зростання видатків, динаміка яких випереджає зростання власних надходжень місцевих бюджетів. Цю тезу підтверджує і той факт, що видатки місцевих бюджетів зросли в 2008 р. на 33,5 %, а доходи - лише на 26,8 % [13, с.26].

3. Падіння рівня надходжень до місцевих бюджетів через загальне погіршення макроекономічного становища України.

Кризові явища та загострення загальноекономічних протиріч призвели до того, що у 2008 р. вперше за останні роки було недовиконано план доходів по показниках, затверджених місцевими радами, на 2,2 %. І це, не зважаючи на те, що, через чинну систему сплати податків, ознаки кризи у цій сфері могли відзначитися, тільки починаючи з листопада і навіть грудня 2008 р. За перше півріччя 2009 р. план з перерахування трансфертів (переданих дотацій) також було виконано на 44,4 % затвердженого розпису на півріччя. До того ж, частка міжбюджетних трансфертів за той самий період збільшилась на 1,5 в.п. і становила 44,3 % затвердженого плану доходів місцевих бюджетів.

4. Обмежена можливість реалізації фінансових потреб місцевого самоврядування у рамках чинного законодавства.

Згідно Бюджетного кодексу України (2001 р.) та Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори” (1993 р.) [18], ініціатива і самостійність органів місцевого самоврядування у мобілізації доходів обмежується правом встановлювати місцеві податки та збори, частка яких не перевищує 1-2 % у доходах місцевих бюджетів.

Зростання частки трансфертів у доходах місцевих бюджетів, незначна частка доходів та видатків місцевих бюджетів у Зведеному (за досвідом розвинених країн, частки державного та місцевих бюджетів мають бути приблизно врівноваженими), залежність формування та виконання місцевих бюджетів від рішень органів влади потребує внесення змін до чинної нормативно-правової бази. Крім того, у кризовий період зросла необхідність пошуку органами місцевого самоврядування додаткових можливостей забезпечення потрібних обсягів фінансування місцевих бюджетів та виконання усіх статей видатків.

У цьому аспекті певний потенціал містить проект Закону України „Про внесення змін до Бюджетного кодексу України” (№ 2709 від 02 липня 2008 р., подано народними депутатами – членами Комітету з питань бюджету, 21 жовтня 2009 р. закон направлено на доопрацювання в комітет), положення якого сприяють розширенню матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування.

По-перше, відповідно до даного законопроекту має бути звужено перелік надходжень, які враховуються при розрахунку трансфертів, що розширить ресурси органів місцевого самоврядування, які вони можуть спрямовувати на власні потреби.

По-друге, ряд статей надходжень до бюджету має бути перерозподілено на користь органів місцевого самоврядування. Зокрема, якщо зараз обласний бюджет одержує 25 % від податку з доходів громадян, то за проектом ці кошти мали б спрямовуватися до місцевих бюджетів (міст районного значення, селищних і сільських рад). Крім того, закон передбачає, що до місцевих бюджетів також надходитимуть 100 % збору за землю й 100 % податку на нерухоме майно.

По-третє, нова редакція Бюджетного кодексу передбачає прямі відносини з місцевими бюджетами. Завдяки цьому, місцеві бюджети мали б більш оперативно одержувати державні трансферти. Зменшення кількості ланок (обласних та районних адміністрацій), через які мають проходити виділені кошти, не лише збільшить оперативність руху коштів державного бюджету до місцевих, а й зменшить „корупційні втрати”.

Водночас, подібний перерозподіл ресурсів відразу ж актуалізує ряд проблем:

1. Маючи прямий вплив на місцеві бюджети, кожний уряд матиме велику спокусу коригувати бюджетну політику в залежності від політичних уподобань громади. Справедливість формульних розрахунків була поставлена під сумнів ще у 2004 році, коли ухвалення Формули не усунуло загроз „ручного” управління фінансовими потоками.

2. Проект передбачає збільшення часток окремих надходжень від загальнодержавних податків (податку з доходів фізичних осіб, плати за землю, фіксованого податку) у бюджетах місцевого самоврядування – за рахунок зменшення таких часток в районних та обласних бюджетах. Тим самим обласні та районні ради позбавляються коштів на виконання повноважень щодо реалізації спільних інтересів громад. Як правило, найбільш ресурсоємними проектами є транс-територіальні проекти – дороги, водопроводи, електромережі та ін. Передаючи значну частину доходних статей з регіонів до територіальних громад, уряд зменшує ефективність реалізації таких проектів. Очевидно, що місцеві громади не зможуть вирішити завдання такого масштабу. Для подібних проектів необхідна мобілізація ресурсів усього регіону, а також серйозне лобі в центральних органах влади, яке може забезпечити тільки регіональна еліта.

3. Незважаючи на низьку ефективність і високий ступінь корумпованості нинішньої моделі бюджетної системи, влада областей та районів все ж має більш точне та повне уявлення про місцеві пріоритетні напрямки розподілу коштів, ніж уряд, який має аналізувати потреби близько 12,5 тисяч громад. Зокрема, на пріоритетах фінансування освітньої інфраструктури територіальна громада, очевидно, краще розуміється, аніж уряд чи регіональна влада, тоді як фінансування інфраструктурних проектів, які охоплюють декілька районів і мають корелюватися з інтересами регіону, має відбуватись під керівництвом органів влади та самоврядування цього регіону. В даному контексті, перелік статей витрат (особливо щодо індивідуальних проектів) все ж мав би затверджуватися на рівні регіону.

Нова редакція Бюджетного кодексу передбачає активізацію інструментів прогнозування – складання прогнозу бюджету на наступні три бюджетні періоди. З метою підвищення ефективності використання коштів та посилення контролю за їх витрачанням унормовується застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі, яке нині не має всеохопного характеру. На порядку денному стоїть також питання ухвалення Податкового кодексу, у якому має бути чітко унормовано перелік, об’єкти, ставки та базу оподаткування місцевих податків і зборів, ліквідовано фіскально незначущі джерела надходження і запроваджено суто місцеві податки – наприклад, податок на нерухомість [13, с.28].

Епізодичні намагання удосконалити нормативно-правову базу щодо збільшення фінансового ресурсу бюджетів місцевого самоврядування можуть дати тільки тимчасовий ефект. Необхідним є покращання ситуації у сфері наповнення місцевих бюджетів і вирішення не тільки поточних завдань розвитку, але й проблем, які виникли у зв’язку з кризовими явищами в економіці.

З метою зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування доцільно вжити такі заходи:

- запровадити податок на нерухомість на наднормові обсяги житлової площі та комерційні будівлі;

- перерозподілити частину надходжень з державного до місцевих бюджетів, зокрема частину податку на прибуток підприємств, частину ресурсних платежів, збір за забруднення навколишнього природного середовища;

- запровадити автоматичну систему індексації розміру податків з жорсткими ставками (передусім, стосовно єдиного податку);

- прорахувати можливості зменшення частки трансфертів і збільшення частки цільових субвенцій у трансфертах у проекті Державного бюджету України на 2010 рік;

- дотримуватися цільового та ефективного витрачання коштів місцевих бюджетів, особливо із бюджету розвитку;

- прийняти Податковий кодекс з чітким визначенням системи місцевих податків і зборів.


ВИСНОВКИ

Місцеві бюджети є важливим економічним важелем регіонального розвитку. Тому важливим завданням фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб громади та сприяння соціально-економічному розвитку регіону. Але у сучасних умовах органи місцевого самоврядування не володіють достатніми обсягами фінансових ресурсів, що не дає змоги ефективно здійснювати організацію та управління муніципальним фінансовим господарством.

Отже, сучасна система розподілу бюджетних ресурсів не забезпечує необхідного рівня незалежності місцевого самоврядування у вирішенні соціально-економічних проблем територій через низьку частку власних надходжень у структурі місцевих бюджетів. Тому, розв’язавши проблеми наповненості місцевих бюджетів, ми не тільки надамо їм можливості виконувати як власні, так і делеговані повноваження, а й сприятимемо активізації економічного та соціального розвитку територій і відповідно держави в цілому.

З метою зміцненняфінансової бази місцевого самоврядуваннядоцільно вжити такі заходи: запровадити податок на нерухомість на наднормові обсяги житлової площі та комерційні будівлі; перерозподілити частину надходжень з державного до місцевих бюджетів, зокрема частину податку на прибуток підприємств, частину ресурсних платежів, збір за забруднення навколишнього природного середовища; запровадити автоматичну систему індексації розміру податків з жорсткими ставками (передусім, стосовно єдиного податку); прорахувати можливості зменшення частки трансфертів і збільшення частки цільових субвенцій у трансфертах у проекті Державного бюджету України на 2010 рік; дотримуватися цільового та ефективного витрачання коштів місцевих бюджетів, особливо із бюджету розвитку; прийняти Податковий кодекс з чітким визначенням системи місцевих податків і зборів.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Борщевич Л.О. Місцевий бюджет як основа фінансової самостійності / Теорія та практика державного управління: зб. наук. пр. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. – Вип. 1 (24). – 492 с.

2. Бюджет та економіка. Основні тенденції 2009 року / [Щербина І.Ф., Рудик А.Ю., Зубенко В.В., Самчинська І.В.] ; ІБСЕД, Проект «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи», USAID. – К.: ДГВПП «Зовнішторгвидав України», 2010. – 12 c.

3. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001.- № 37-38, ст. 189 // http://zakon.rada.gov.ua.

4. ВасиликО.Д. Теорія фінансів. / О.Д.Василик. – К.: НІОС, 2000. – 416 с.

5. Державне регулювання економіки: / [С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценкота ін.] – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

6. Деркач М.І., Бюджет і бюджетний процес в Україні / М.І. Деркач, Л.П.Гордєєва. – Дніпропетровськ: Пороги, 1995. – 256 с.

7. Єфремова І.І. Місцеві бюджети та бюджети місцевого самоврядування: проблеми правового визначення / І.І. Єфремова // Форум права. -2009. - № 1. - С. 157-161 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-l/09eiippv.pdf

8. КириленкоО.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) [монографія] / О.П. Кириленко. – К.: НІОС, 2000. – 384 с.

9. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96. № 254/96-ВР // Відомості ВРУ. – 1996. – № 30.

10. КравченкоВ.І. Місцеві фінанси України / В.І.Кравченко. – К.: Знання, 1999.– 487 с.

11. КравченкоВ.І. Фінанси місцевих органів влади України: Основи теорії та практики: [монографія] / В. І. Кравченко. – К.: НДФІ, 1997.

12. Кульчицький І.М. Місцеві бюджети і механізм їх формування / І.М. Кульчицький // Фінанси України. – 2001. - № 9. – С.98-104.

13. Місцеве самоврядування в Україні: стан та перспективи розвитку.[аналітична доповідь /керівник авторського колективу С.О. Біла ]; Аналітична доповідь. – К.: НІСД, 2009. – 62 с.

14. Місцеві фінанси: Підручник / [О.Р. Квасовський, А.В. Лучка, Б.С. Малиняк та інші] / За ред. О.П. Кириленко. - К, Знания, 2006 - 677с.

15. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: навчальний посібник. / Ю.В. Пасічник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003.- 523с.

16. Про місцеві податки і збори: декрет Кабінету Міністрів України від 17.06.1993 р. №3293-ХІІ. – Режим доступу [електронний ресурс]: http:// www.rada.gov.ua.

17. Про формування місцевих органів влади і самоврядування: закон України від 03.02.1994 р. – Режим доступу [електронний ресурс]: http:// www.rada.kiev.ua.

18. Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету /С.І. Юрій // Фінанси України. – 2001. – № 10. - С.3–10.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:57:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:50:06 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Місцеві бюджети як основа місцевого самоврядування

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150687)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru