Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Історія вексельної форми розрахунків

Название: Історія вексельної форми розрахунків
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: контрольная работа Добавлен 02:43:45 22 августа 2010 Похожие работы
Просмотров: 14 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Історія вексельної форми розрахунків


Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних перед посилок і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного суб’єкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи. Жоден із інструментів сучасної розрахунково-платіжної системи, крім самих грошей у всіх численних проявах їхніх економічних функцій, не може зрівнятися по своїй історії із векселем. Саме розвиток вексельного обертання призвів до безготівкових грошових розрахунків: витісненню з грошового обігу металів - золота і срібла, заміні еквівалентів мінового обороту паперовими символами.

Вексель - різновид кредитних грошей, що вже декілька століть використовуються у торгівельній практиці, тільки в останнє десятиріччя почали використовуватися українськими підприємствами та банками на внутрішньому ринку.

Безумовність векселя, як боргового зобов’язання, строгість та швидкість стягнення по ньому, послужили основою створення видів платежу та розрахунків - банкнот, чеків, акредитивів.

Розвиток різноманітних інструментів ринку цінних паперів - акцій, облігацій, депозитних сертифікатів та їхніх похідних, йшло так само на базі векселя.

Векселя активно використовувались та використовуються в міжнародних розрахунках і внутрішніх угодах країн. Промисловцям та комерсантам векселя дають можливість оплачувати свої покупки з відстрочкою платежу - бути засобом оформлення та забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських.

Формування ринкових відносин призводить до поступового відновлення в Україні інституту комерційного кредитування, яке пов’язано з представленням постачальниками (виробниками) товарів, робіт, послуг своїм покупцям кредиту у вигляді відстрочки платежу, який оформлюється векселем. Розвиток векселя, як і інших фінансових інструментів в Україні був перерваний в 1917 році (частково відроджений у 1930 році в період НЕПу ) і знову відродився лише у 1990 році.

Уповільнення розрахунків, а тим більш виникнення платіжної кризи, яка є складовою частиною фінансової кризи, негативно впливає на стан економіки країни. В цих умовах вексель здатний виступати не тільки інструментом кредиту, а і засобом платежу, виконуючи роль внутрішньогосподарських грошей.

Вексель як універсальний інструмент кредитно-розрахункових відносин з'явився в результаті багатовікового розвитку товарно-грошового господарства.

Історія векселя, як і історія грошей і банків іде в глиб сторіч. У Вавилоні, Римі, Древньої Греції, у філіпійців із розвитком грошових відносин виникла банківська діяльність, з'явилися в обороті грошові договірні зобов'язання, що нагадували сучасні банківські білети і векселя. Проте справжня історія векселя пов'язана з розвитком капіталістичних відносин, тому батьківщиною переказного векселя признається Італія, де в XII-ХIII ст., у силу цілого ряду економічних, політичних і географічних чинників, склалися найбільше сприятливі умови для розвитку капіталізму, торгових зв'язків з іншими країнами.

Саме потреби торгового обороту, розвиток ярмаркової торгівлі викликали до життя вексель. Його винахідниками можна вважати середньовічних банкірів - мінял, що займалися поряд із звичайним обміном монет, що знаходилися в обігу, збереженням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті таких переказних операцій і народився переказний вексель. Його прообразом був супровідний повідомний лист (avid) банкіра-міняли, адресоване своєму колезі в іншій країні або в іншому місті і яке мало прохання про видачу подавцю листа звичайному купцю, що відправлявся на ярмарок, визначеної суми в місцевій валюті замість сплаченої купцем при виїзді. По своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини Х11 до середини ХУ22 ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності.

Саме тому Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий або відсотковий векселя. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова розписка 1339 року.

Так з'явилися три основних учасники вексельних відносин: векселедавець (банкір, що одержав гроші і видали супровідний лист), перший вексельний тримач, кредитор (купець, пойменований одержувачем грошей у супровідному листі) і, нарешті, платник (банкір, якому було адресоване прохання про виплату визначеної суми подавцю листа).

Спочатку, відносини між учасниками цієї переказної операції носили чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характеру юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (згодом ця дія перетворилася в акцепт переказного векселя) признавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо карало несправних вексельних боржників і передбачало особливу, полегшену процедуру розгляду вексельних суперечок. І в даний час законодавство багатьох країн для розгляду справ по зобов'язаннях у вексельній формі, установлює прискорений і спрощений процесуальний порядок, особливий вексельний процес. У силу цих обставин за допомогою векселя стали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних із переказом грошей, іншого роду зобов'язання, насамперед, ті що випливають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, що, поряд із звичайною діловою розпискою, став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором позики.

Поступово, із розвитком і ускладненням ринкових відносин, функції векселя як засобу переказу грошей поступово утратили своє значення, але незмірно виросла його роль у сфері кредитно-розрахункових відносин. Насамперед, вексель стає найважливішим, надзвичайно зручним, універсальним кредитним документом, незамінним для оформлення кредитних відносин між постачальником і одержувачем, експортером і імпортером, кредитором і позичальником. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передатного напису або довіренням у випадках, передбачених вексельним законодавством, дозволила істотно розширити коло учасників вексельного обороту. Оскільки тим самим векселем у процесі обертання стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель стає не тільки інструментом кредиту, але і зручним, широко застосовним засобом платежу, сурогатом грошей.

До XIV сторіччя вексельні відносини одержали широке поширення у всій Європі. Вексель поступово перетворювався в узвичаєний засіб взаємних розрахунків і платежів. Їм користувалися вже не тільки торговці і мандрівники, але також і духівництво. До кінця XVI сторіччя, завдяки старанням італійських банкірів, були закладені основи вексельного права, а самий вексель набув строго установленої форми. У 1569 р. у Болоньї був прийнятий перший, вексельний статут. Проте по цьому статуті ще не можна було передавати вексель іншій особі. Протягом наступних років вексель усе більш починає одержувати сучасні обриси.

На початку XVII сторіччя на ньому з'являється особлива позначка, - "індосамент" (від італійського in dosso.- зворотний бік, італійські банкіри ставили передатний напис на звороті векселя), що дозволяє передавати його іншій особі. Перша звістка про індосамент відноситься до початку ХУ11 ст. ( у PragmaticaНеаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Індосамент був остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика Х1У (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу. Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його у розпорядження торгівців як знаряддя торгового кредиту. З того часу головна функція векселя - покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).

У XIX сторіччі в Німеччині вексель набуває значення абстрактного зобов'язання прийняттям Загальнонімецького Вексельного Статуту (1848 р.), по якому вексель дозволялося використовувати у відриві від торговельних угод, виключно як борговий цінний папір. Саме цей статут брався за основу вексельного законодавства Швеції у 1851 р., Фінляндії у 1858 р., Сербії у 1860 р., Бельгії у 1878 р., Норвегії у 1880 р., Італії у 1882 р.

Це дозволило йому в сфері товарного обороту замінити готівку і стати засобом оформлення кредиту, наданого в товарній формі. Найбільше застосовуваною операцією з векселями стало їхнє врахування в банку до закінчення терміну погашення. За наданий у такий спосіб кредит банку стягували обліковий відсоток.

Таким чином можна виділити три основні етапи в історії векселя:

· Перший період - італійський, який зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду;

· Другий період - французький (індосамент). Найважливіша пам’ятка французького періоду - це CodedeCommerce (1808 р.).

· Третій період - німецький. Його найважливіший твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої копіювалися сучасні вексельні закони.

У Росії поява першого вексельного статуту в 1729 р. пов'язана з діяльністю Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливість застосувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вексельний Статут, введений 16 травня 1729 року був виданий розпорядженням уряду у вигляді твору на російській та німецькій мовах. В основу цього статуту покладені німецькі вексельні статути того часу, тому вся термінологія була німецькою. Вже при Петрові 11 векселі в Росії стали поділятися на казенні та приватні.

Розвиток господарського життя країни привів надалі до прийняття ще двох вексельних статутів у 1832 і 1902 р.( вступив в дію з 1 січня 1903 р.). Останній був розроблений російськими правознавцями і, на відміну від попередніх, що копіювали західні положення, відбивав піввіковий вітчизняний досвід. Цей статут проіснував без змін до 1917 р. Після революції потреба у векселях виникнула з розвитком НЕПу, і в 1922 р, радянський уряд прийняв Положення про векселі.

Цим положенням вексельне обертання регулювалося практично протягом 10 років. Векселя виписувалися зазвичай у твердій валюті - золотих рублях. Вексель мав силу тільки після оплати гербового збору, що оплачувався при самому написанні векселя, а не згодом. Гербовим збором оподатковувалися й індосаменти, несплата його в цьому випадку не спричиняла за собою визнання передатного напису недійсної. Винуватець несплати тільки піддавався встановленому штрафу. При цьому гербовий збір сплачувався трьома засобами.

Перший засіб передбачав покупку спеціальних "Вексельних паперів для боргових зобов'язань", випущених у 14 розрядах на різні суми векселів від 40 до 30000 рублів золотом. Надписувати вексель було необхідно на бланку тільки рівної або меншої гідності. При цьому якщо вексельна сума перевищувала 30000 рублів, те її розбивали на декілька сум.

Другий засіб полягав у безпосередній сплаті гербового збору в місцевому фінансовому відділенню або відділенню державного банку, які видавали спеціальну квитанцію, що прикріплюється до векселя.

Третій засіб полягав у покупці спеціальних гербових марок. Марки наклеювалися на вексель і погашалися або підписом, або штемпелем.

Банківська структура при НЕПі обмежувалася існуванням одного державного банку СРСР із множиною філій у всіх містах. Всі філії державного банку активно практикували врахування векселів підприємств.

Векселя до врахування давалися підприємствами разом із реєстрами, що були двох кольорів: білі - для місцевих векселів і рожеві - для іногородніх. Банк, прийнявши по реєстрі векселя, перевіряв їх на формальну відповідність вексельному законодавству. У випадку виявлення такого не відповідності векселя викреслювалися з реєстру.

З реєстру також викреслювалися векселя з місцем платежу, де немає заснування державного банку або до терміна яких залишилося занадто мало часу для їхньої своєчасної пересилки в місце платежу. Потім векселя перевірялися по "Покажчику протестів" і виключалися ті з них, що були підписані особами, що припустили раніше векселя до протесту. Векселя, що залишилися, аналізувалися більш старанно.

По-перше, з'ясовувалося, чи не подають дані векселя листування (копію) колись облічених векселів; чи не є вони зустрічними векселями або векселями родинних фірм; чи немає в переліку векселів осіб, обтяжених значними боргами, чи немає векселів, у яких до терміна платежу залишається більше часу, чим це прийнято в нормальному торговому обороті. Особо аналізувалися векселя, виписані на круглі цифри, тому що реальні угоди вкрай рідко полягали в круглих цифрах. Якщо в результаті перевірки виявлялися приятельські або зустрічні векселя, необхідно було про них повідомити в Центральне управління банку, що заносило підприємства, що їх видали, у спеціальні ("чорні") списки. Згодом таким підприємствам обмежувалися кредити або приймалися інші санкції.

Державним банком були розроблені єдині ставки по урахуванню векселів, що коливалися від 9 до 16% у залежності від терміна врахування і виду векселів. Всі облічені векселя заносилися в спеціальну книгу. І, як векселедавцям, так і пред'явникам направлялося про це спеціальне повідомлення.

У випадку несплати векселя, він опротестовувався приблизно також, як і в даний час. Проте, нотаріальні контори, що чинили протест, повинні були щотижня сповіщати про це в місцеві відділення Державного банку. Потім ці зведення пересилалися у Відділ Кредиту Правління Держбанку, що регулярно випускав "Покажчик протестів по СРСР".

Крім врахування векселів Державним банком практикувалася видача онкольних позичок до запитання під забезпечення векселями. До векселів, прийнятим у забезпечення, подавалися особливі вимоги. По-перше, від моменту пред'явлення векселя до його погашення не повинно було залишатися більш шести місяців. По-друге, кредит видавався на суму, що складає не більш 75% від суми валюти векселів. У третіх, векселя, що знаходяться в якості забезпечення, інкасувалися самим банком, і їхній обмін не припускався.

При оформленні онкольної позички клієнту відкривався спеціальний рахунок, а самий клієнт одержував розрахункову і чекову книжки. У розрахункову книжку записувалися банком усі прийняті гроші і ті, що видаються в забезпечення (векселя). Чекова книжка служила для одержання грошей із рахунку. Ставки по онкольних позичках коливалися від 9 до 15% у залежності від терміну позички і клієнта. Але вексельне обертання проіснувало не довго, у 1930 р. фінансова реформа ліквідувала комерційний кредит, а з ним і вексельне обертання. Проте, частково вексель зберігся, тому що СРСР продовжував брати участь у міжнародних операціях. У 1936 р. Радянський Союз приєднався до міжнародної Женевської вексельної конвенції, а вексельні відносини регламентувалися Положенням про переказний і простий вексель, затвердженому ЦВК РНК 7 серпня 1937 р. Перші спроби відродження вексельного обертання були почати в жовтні 1988 р. Промбудбанком СРСР у рамках експерименту, що проводився ним. Але остаточно вексельне обертання почало затверджуватися в країні з 1990 р., із прийняттям "Положення про цінні папери", що закріпило використання векселя у внутрішньому платіжному обороті.

Після розпаду СРСР впровадження вексельного о6ертання в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їх власній нормативній базі.

Так, відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ч. 5 ст.24) передбачається, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями відсотків за користування цим відсотком.

У зв'язку з цим виникнула необхідність оформлення таких договорів векселями. Для рішення цього питання Верховного Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті в Україні". Цією постановою Кабінету Міністрів і НБУ було доручено розробити нормативні документи, що визначають порядок ведення операцій із векселями. Відповідно до цього доручення НБУ листом №22001/85 від 25 лютого 1993 року ввів у дію вже згадане Положення ЦВК і РНК СРСР "Про переказний і простий вексель". Для забезпечення режиму сприяння при використанні векселів, прискорення вексельного обертання НБУ рекомендував своїм регіональним управлінням видавати комерційним банкам кредити для рефінансування засобів, витрачених на операції з векселями. Проте, в умовах гіперінфляції і неплатежів вексельне обертання у фінансово-господарській діяльності не прижилося.

Такою спробою сформувати ринок векселів став Указ Президента України від 14 вересня 1994 року " Про випуск і обертання векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України", у відповідності, із яким із метою забезпечення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової відповідальності підприємств за невчасне виконання ними платіжних зобов'язань комерційні банку були зобов'язані здійснювати взаємозалік заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності з оформленням простих векселів на користь кредиторів із терміном платежів до 28 лютого 1995 року. Це положення в частині оформлення простроченої заборгованості векселями поширювалося також на заборгованість по банківських позичках. У випадку відмови підприємств - боржників від оформлення простроченої заборгованості векселями кредитору було надано право безакцептного списання сум заборгованості або повідомляти їх неплатоспроможними.


Рис. 1. Схема законодавчого процесу вексельного обігу в Україні


При цьому Указ передбачає, що суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі засновані на базі державної власності, відповідають по векселях своїм майном. Вирішуються ці суперечки в порядку, передбаченому Законом України "Про банкрутство". У випадках, коли майно держпідприємств не підлягає приватизації, таке підприємство підлягає санації у встановленому порядку.

Отже, вексель - універсальний інструмент кредиту, платіжний засіб, цінний папір. Всі ці якості визначають широке використання векселів і у внутрішньому обороті, і в міжнародних розрахунках в умовах розвитку ринкових відносин.

Векселя, що з'явилися в результаті торгових угод між підприємствами однієї країни, прийнято називати внутрішніми, а за участю "іноземного елемента" - іноземними, або зовнішніми.

У країнах із розвиненими фінансовими системами, наприклад, у Німеччині, вексель займає значне місце у фінансовому обороті країни -20-25%. І це навіть при наявності в країні сучасних електронних кредитів, що можна оформити протягом одного часу.

Вексельне обертання охоплює різноманітні сфери економічних відносин, функціональна задача ринку векселів - це перерозподіл коштів через короткострокове кредитування. Вексель це документ, що формалізує економічні взаємовідносини покупця і продавця грошового або матеріального товару. Лежача в основі вексельного обертання позичкова угода як у товарної, так і в грошової формах припускає взаємний контроль контрагентів і спитається на вільний вибір партнерами економічних взаємовідносин.

Взаємний контроль і одночасно довіра учасників вексельної угоди один одному, їхнє прагнення чітко виконувати прийняті зобов'язання виступає важливою стороною розвитку ринкових взаємозв'язків.


Література

1. Фінанси України - підр. за ред. Огійчуко М.Ф. – К. 2008 р.

2. Фінанси України – журнал - № 3-12 – 2009 р.

3. Фінансове право – підр. за ред. Марков В.Г. – К. – 2007 р.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:57:50 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:50:02 29 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Історія вексельної форми розрахунків

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151387)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru