Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Філософія Платона

Название: Філософія Платона
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 15:52:30 20 июля 2009 Похожие работы
Просмотров: 492 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Філософія Платона

Зовнішній вигляд Платона

Політична філософія Платона, його вчення про політику

Список використаної літератури

Філософія Платона

Успіх софістів на ниві освіти завів би грецьку філософію в безвихідь. В результаті ми не мали б ні Платона, ні Арістотеля. Проте в другій половині V в. до н. э в Афінах у софістів з'явився могутній конкурент. Їм опинився Сократ, послідовник філософії Анаксагора. Сократ сприйняв кращі традиції мілетської школи, що сходила до світлого, незамутненному джерелу дійсного знання (Тертулліан в "Апологетиці" говорить про те, що філософія в своїх витоках сходить до божественного одкровення). Між Сократом і софістами розгорілася справжня боротьба за душі грецьких хлопців, що цікавляться наукою і філософією Щоб отримати перемогу в цій боротьбі Сократ повинен був показати, що він не тільки розумніший, але і етично вище за своїх супротивників: не тільки мистецтвом суперечки, але і прикладом свого життя він повинен був завоювати, привернути до себе душі своїх учнів. З учнів Сократа найбільш здатним був Платон. Особа Сократа, його мученицька смерть, прийнята з незвичайною мужністю, - все це поза сумнівом, справило сильне враження на Платона. У цьому контексті доречно пригадати євангельські слова: "Якщо зерно, занепале в землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду" (Ін.12.24). Володіючи прекрасною пам'яттю, Платон запам'ятав бесіди Сократа в найдрібніших подробицях і пізніше записав їх. Записи бесід (діалогів), в яких Сократ грає головну роль, складають основну частину філософської спадщини Платона.

Спадщину Платона надав величезний вплив на європейську філософію. Систематичне вивчення філософії Платона продовжувалося протягом всього античного періоду в стінах, заснованій Платоном Академії (закритою за наказом імператора Юстініана лише в 529 р. н. е); після деякого занепаду інтересу до платонізму протягом середніх століть, вивчення філософії Платона було продовжене в Італії в ХV столітті. Головна заслуга в підготовці перекладів праць Платона на латинську мову і коментуванні їх належить великому італійському гуманістові Марсиліо Фічино (1420-1499). Ось що пише про Платона Марсиліо Фичинo у введенні до латинського перекладу діалогу Платона "Протагор";

"Існує у греків правдівейшєє про Платона вислів: Феб народив двох видатних синів - Ескулапа і Платона. Ескулап лікував тіла, а Платон - душі [...] Хвороба ж душі полягає в помилкових думках і поганих вдачах. Таке ж зло обдарованим душам ніким так легко не заподіюється, як софістами. Дійсними філософами є ті, хто старанно шукає істину з любові до самої істини. Софісти ж прив'язуються до думок з любові до думки".

Той же Марсиліо Фічино в передмові до іншого діалогу Платона "Другий Алкивіад або про молитву" показує, що дійсна відмінність філософа від софіста полягає також і в тому, що філософ вірить в Бога і просить у Нього мудрості, тоді як софіст вірить тільки в себе: "Що просить Сократ? Блага. Якого блага? Мудрості, тобто пізнання божественної істини, яке може дати лише Бог. Що просить перш за все? Щоб Бог зробив його гідним мудрості. Хто гідний божественної мудрості? Той, хто готовий нести її світло".

Таким чином, ми бачимо, що філософія, що загрожувала було зійти з правильного шляху, в особі Сократа знову повертається до своїх чистих витоків: божественній істині.

Софісти бажали здаватися праведними, подібно до фарисеїв, про яких ми читаємо в Євангелії. Сократ же бажав не здаватися, а бути праведним, унаслідок чого він неминуче повинен був зазнати гоніння, бо тут на землі істина ходить в терновому вінці. Трагедія Сократа і взагалі всякого страждаючого праведника пояснена в діалозі Платона "Государство":

"Сама вища несправедливість - це коли праведним виглядає той, хто не є праведним. Тому дамо несправедливому максимальну несправедливість, але дозволимо, щоб той, хто багато зробив неправедного, всьому почитався як справедливий [...] Коли встановимо такого, поряд з ним поставимо чоловіка праведної, простої і незнатної людини, яка, як у Есхіла, хоче не здаватися, але бути добрим. Приберемо від нього, таким чином, всяку добру славу, щоб він нікому не здавався праведним. Бо якщо він здаватиметься праведним, то отримає почесті і нагороди. Тому буде неясно, ради почестей або нагород він такий, чи ні. Отже, позбавимо його всіх речей, окрім праведності і представимо його таким, щоб він був повною протилежністю неправедному, тобто щоб не роблячи нічого неправедного, всім здавався несправедливим, так щоб він був випробуваний якимсь випробуванням на праведність і ні унаслідок поганої слави, ні унаслідок того, що з неї виходить. не відхилявся від свого наміру, але пребил недвіжім навіть до смерті, будучи протягом всього свого життя шанобливий неправедним, будучи насправді праведним; і коли обидва досягнуть межі: цей - праведності, а той - неправедності, розсудимо, хто з них виявиться щасливішим".

З цього чудового зіставлення ми бачимо, як глибоко розумів Сократ трагічність своєї місії. Софісти, будучи брехунами, здаються всім мудрими, а дійсний мудрець і праведник приречений на гоніння і страждання. По суті Сократ прийшов до висновку, який афористично виразить пізніше св. ап. Павло: “Всі охочі жити по Христу будуть гнані".

Яка ж доля, згідно Сократу, чекає того праведника, який хоче не здаватися, а бути праведним? У діалозі "Державу" ми читаємо: "Скажуть, що такого праведника битимуть, мучитимуть, і зв'яжуть його ланцюгами; вирвуть у нього очі і, нарешті, після того, як він зазнає всілякі муки, повісять його, щоб він знав, що слід бажати не бути, а здаватися праведним".

Та ж дилема стоїть і перед філософом: шукати істину і здаватися божевільним, або не шукати істину і здаватися мудрим.

Кульмінація несправедливості полягає в тому, що несправедлива людина неначе зможе добитися милості богів, оскільки "захопивши владу в своїй країні і бажаючи здаватися праведним [...] буде щедрими дарами і жертвопринесеннями шанувати богів і набагато краще, ніж праведник, зможе примиритися з будь-якою з людей або богів: з чого виходить, як вони думають, що він буде угоднєє Богові, чим праведник".

Тут Сократ полемізує з софістами, що вважали, що неправедний багач, що приносить богам щедрі жертви, і що роздає жебраком багату милостиню, бажаніший Богові, ніж убогий праведник, який нічого, не може запропонувати ні Богові, ні людям. Цим міркуванням софісти викривають свою невіру в справедливість і всезнання Божіє. Сократ же слідує Фалесу, що затверджував, що "від богів не сховається не тільки неправедний, але і такий, що задумує неправду". Пізніше Ісус Христос похвалить бідну вдову, що поклала дрібну монету в скарбницю храму, і скаже, що ця вдова поклала більше, ніж багато багачів, бо віддала весь свій прожиток. Тим самим Ісус дасть зрозуміти, що Богові потрібні не подачки, а серце людини.

Декілька слів про терміни, які використовує Платон в даному тексті. У грецькому оригіналі "справедливий" звучить як "dikaios" що Марсиліо Фічино переводить латинським прикметникам "justus", а на російську мову можна перевести і як "справедливий", і як "праведний". Грецький словник приводить крім інших наступне значення слова "dikaios": “виконуючий свої обов'язки по відношенню до богів і людей, чесний, справедливий". Це слово зустрічається вже в "Одіссеї" Гомера, а також в Новому Заповіті, наприклад Мф.1, 19: "Йосип же, чоловік її, будучи праведним [...] "

Коментуючи діалог "Держава", Марсиліо Фічино пише: "Завдання філософії полягає не в тому, щоб позбавити душу всякого релігійного страху, як учить в своїх вульгарних віршах нечестивий Лукреций, хоча з тієї, що смердить цієї клоаки багато хто сьогодні прагне черпати чистоту і елегантність латинської старовини, явно з великим збитком для добрих вдач [...] Я не говорю про дійсну релігію, бо знаю, що Платон не відав її, але про релігійне відчуття, яке, якщо хто винищить з душ людських, той зруйнує заснування держави".

Про зв'язок платонізму і християнства Марсиліо Фічино пише наступне: " (Платон) не знав істину, бо не знав Христа, Який є шлях, і істина, і життя. Недаремний нам, проте, розглядати ці іскри, сяючі посеред тьми: щоб ми знали, що Бог ніколи не залишав мир без свідоцтва".

Що стосується космологічних переконань Платона, то, наприклад, про форму Землі Платон пише в діалозі "Федон" (оповідання ведеться від імені Сократа): "Якби хто-небудь [...] зробився крилатим і злетів увись, то, немов риби тут. у нас, які висовують голови з моря і бачать цей наш світ, так само і він, піднявши голову, побачив би тамтешній мир [...] Отже, друг, розповідають перш за все, що та Земля, якщо поглянути на неї зверху, схожа на м'яч, зшитий з дванадцяти шматків шкіри і строкато розписаний різними квітами". У коментарі до цього місця в Зібранні творів Платона (М., 1969-1972) сказано: "Земля в розповіді Сократа володіє формою досконалого тіла, тобто кулі або сфери, про що учили піфагорійці: "З форм тіл найпрекрасніше куля". По Піфагору, існує п'ять тілесних математичних фігур, причому з додекаедра виникла "сфера Всесвіту" (у Платона Земля - теж додекеедр.). Піфагорієць Гиппас перший розголосив і накреслив кулю з дванадцяти п'ятикутників".

Слід також сказати декілька слів про діалог Платона "Тімей". У цьому діалозі вперше прозвучала ідея створення світу з аморфної матерії. Цікаво, що, згідно Платону, і само час твориться одночасно з світом. Спочатку учасники діалогу поводяться з молитвою до Бога: "Бо все, які хоч в якій те мірі володіють здоровим розумом, у всякій справі, великій або малій, перш за все мають звичай закликати Бога: тим більше це пристойно нам, що збирається обговорювати питання, чи народжений всесвіт або не народжена; якщо ми не божевільні, то повинні призвати Бога в допомогу". Що стосується вічності всесвіту у Платона, то коментатор ХV1 в. Себастіан Морцилло пише: "Якщо ми хочемо пояснити його (Платона - И. Л) дійсну думку, то ясно, що він, як і Арістотель, вважав, що мир вічний і не народжений ні від якого початку. Оскільки суть миру Платон називає вічною, він говорить, що Бог не наново її провів, але повідомив їй форму і привів її в порядок". Морцилло вважає, що, згідно Платону, час істотовало до повідомлення Богом форми миру, але було "нечітким і невизначеним": "Бо і до створення неба субстанція всесвіту існувала, хоч і була необробленою і неврегульованою; також і час був тоді нечітким і невизначеним. Коли ж був народжений мир, і час разом з небом зробився впорядкованим і завдяки руху його (неба - І. Л) чітким".

На закінчення скажемо про сприйняття Платона в Росії. На російську мову твору Платона були переведені в 70-і роки ХVIII століття працями перекладачів Імператорської Академії наук в Санкт-Петербурзі. У введенні перекладачі (священик Іоанн Сидоровський і колезький реєстратор Матвій Пахомов) пишуть:

"Важ світло із здивуванням поглядає на те блаженство Росії, Вітчизни нашого, до якого піднеслася вона в справжньому золотому столітті. Але чи може що інше бути джерелом добробуту якого-небудь царства, як не єдина тільки мудрість предержащия влади? Платон, знаменитий зі всіх стародавніх філософів, вважаючи цю істину всякого сумненія чужою, в п'ятій книзі свого громадянства (мова йде про діалог "Держава" - И. Л) ськазуєт, що всяке царство тоді досягне свого блаженства, коли або царі будуть любомудрствователі, або любомудрствователі соделаются царями. Такої істини, як би прорекательне Платоном прореченою, зрітся в Росії нині, паче ніж у віка, що передйшли, саму подію. Вітчизна наше, коль найбільшою не блищить тепер перед іншими державами славою, коліким не насолоджується благоденствуванням всьому сему є винуватиця державствующая в днех цих найясніший монарх наша [...] "

У цьому ж введенні дається коротка біографія Платона і огляд його творчості. Зокрема, авторами введення мовиться, що "багато хто засуджує цього письменника (Платона - І, Л) за те, що він не пропонує про речі просто і ясно, і цим самим заподіює читачам своїм темноту і неудобовразумітельность". Відповідаючи на це звинувачення в адресу Платона, перекладачі пишуть: "Відомо, що знаходяться два образи творів. Єдиний є простий і сухий образ, властивий мафіматікам, що представляє істини, чужі всяких прикрас [...] Цей образ тоді буває витончений і корисний, коли уживається перед человекамі освіченими, розумними і непричетними передміркуванням. Вопреки, він позбавляється всього своєя сили, якщо пропонуємо буде людям упередженим, легковажним і жестоковийним [...] "

Це введення до Зібрання творів Платона є перший вітчизняний досвід аналізу філософії видатного грецького мислителя.

Зовнішній вигляд Платона

Ок. 427-347 рр. до н. е. Син Арістона і Перікліони. Старогрецький філософ.

Враховуючи видне місце, яке займає Платон у філософії, зрозуміло, природно, бажання дізнатися, як він виглядав. У епоху Відродження його представляли ідеально красивою людиною. Про це говорили античні автори. Саме таким зобразив Платона Рафаель на фресці "Афінська школа". Тому дослідники стали вважати портретом Платона красиву бронзову голову з пов'язкою на волоссі, яка, мабуть, зображає Діоніса. І тим більшим було розчарування, коли став відомий автентичний портрет Платона. У зборах Кастеллані в Римі була добре герма, що збереглася, з написом. У 1884 р. вона була привезена до Берліна і лягла в основу іконографії Платона. І хоча незабаром було виявлено що дещо краще збереглися до опій, учені залишалися в подиві, бо цей портрет абсолютно не відповідав існуючим уявленням про великого філософа. "Мені здається... що у філософа не може бути неінтелігентної, обивательської зовнішності", - висловився 1934 р. Антон Хеклер визнав Платона схожим на "строгого вчителя дітей"; і дійсно, ніщо на герме не говорило про генія, про якого Гете сказав, що це був "той щасливий дух, якому завгодно було парити над світом". Раптом пригадали про те, що Платон, який спочатку називався Арістоклом, отримав своє ім'я за "широких і плоскі" груди і лоб. Це можна бачити на його численних зображеннях, які, по словах Олімпіодора, були встановлені всюди. Невже ми повинні змиритися з цим портретом? Філолог У. фон Вілламовіц попросив археологів пошукати інший портрет Платона, і вони його знайшли. Мова йде про шедевр знаменитого скульптора Силаніона. Його вважають творцем статуї Платона, яку перс на ім'я Мітрідат присвятив музам в афінській Академії. Художник, що створив портрети Сапфо і Корінни, керуючись тільки власною фантазією продемонстрував в портреті Платона свій блискучий талант. Дійсно, за цей час сталі відомі інші копії, кращі за якістю і більш точні. Ці копії, зокрема, підкреслюють динаміку оригіналу, яка зазвичай слабо передавалася. Проте в цілому очікування не виправдалися. Платон залишається і тут вельми земним, таким, яким його описував комік Амфіс, що похмуро дивиться перед собою. Великий мислитель не уникнув розчарувань, особливо під час його багатократних відвідин Сіцілії. Хоча, не слід забувати, що сам Платон, обгрунтовувавши своє вчення про "ідеї", характеризував мистецтво як щось досконале ілюзорне: воно дає лише брехливе зображення речей, які у свою чергу є відображенням "ідей". У Ш в. н. е. в неоплатонізмі Дамба історична фігура Платона поступилася місцем ідеальному уявленню про універсального філософа. У той час зображення Платона на мармуровій інкрустації, поміщене напроти зображення Гомера, прикрашало стіну будівлі в Кенхреях, біля Корінфа, що служив, ймовірно, приміщенням для культових цілей. Тут художник створив ідеальний образ філософа; ми бачимо повної гідності прекрасного людини з схрещеними руками і ногою, закиненою на ногу.

Політична філософія Платона, його вчення про політику

Політична філософія Платона, його вчення про політику, державу і право - нерозривна частина всієї платонівської філософії, з якої лише умовно можна вичленувати її політико-правовий аспект.

Сенс платонівського вчення про ідеї полягає в тому, що "дійсне буття - це безтілесні ідеї, дані ж відчуттю емпіричні тіла, речі і явища - не істинні, оскільки взагалі відносяться не до буття, а до чогось рухомого, становленню.

У співвідношенні з світом ідей світ явищ виступає в ученні Платона як щось уявне і несамостійне (у онтологічному, гносеологічному і аксіологічному значеннях). Разом з тим Платон не заперечує зв'язки цих двох світів. Кінець кінцем світ явищ трактується їм як копія і тінь (нехай, спотворена і слабка) світу ідей. У такій концептуальній схемі світ ідей виступає як вічне і незмінне божественне першоджерело і розумно-логічний проект для мінливого людського світу.

Будучи суттю світу речей і явищ, ідея в ученні Платона виступає як першооснова і сенс емпірично рухомих, мінливих його значень; первинність ідеї з цієї точки зору виступає як первинність єдиного сенсу перед багатообразними емпіричними значеннями речі і явища. Світ ідей - онтологічна основа світу речей і явищ. В процесі розумного впорядкування світу людських відносин (наприклад, політико-правового життя і т.п.) ідея виступає як керівний принцип, стандарт, модель і зразок (парадигма) його організації.

У роботі "Держава" Платон, освітлюючи проект ідеальної справедливої держави, виходить з тієї відповідності, яка, за його уявленнями, існує між космосом в цілому, державою і окремою людською душею. Своєю причетністю до ідеї справедливості справедлива людина і справедлива держава у принципі схожі один з одним. Трьом початкам (або частинам) людської душі - розумному, лютому і жадаючому - аналогічні в державі три схожих почала - дорадче, захисне і ділове, а цим останнім відповідають три стани - правителів, воїнів і виробників (ремісників і землеробів).

Справедливість, згідно Платону, властива як окремій людині, так і, можливо, цілій державі. При дослідженні поняття справедливості Платон вважає за правильне спочатку розглянути сенс цього поняття стосовно держави в цілому, а потім вже, використовуючи одержані знання, перейти до питання про приватну справедливість. "... В тому, що більше, - помічає Платон (Держава, 368 е - 369 а), - ймовірно, і справедливість приймає великі розміри і її легше там вивчати. Тому, якщо хочете, ми спершу досліджуємо, що таке справедливість в державах, а потім так само розглянемо її і в окремій людині, тобто помітимо в ідеї меншого подібність більшого".

Такий підхід до приватного і індивідуального в контексті соціально-політичного цілого представляється тим більше плідним, що в своїй уявній "побудові держави із самого початку" Платон виходить з вельми реалістичного і перспективного положення: "його створюють наші потреби".

Сказане свідчить і про вельми змістовний і реалістичний контекст платонівського аналізу проблем справедливості.

До проблеми співвідношення дійсної форми політичного правління і закону Платон звертається не тільки в діалозі "Держава", але і в цілому ряду інших робіт і перш за все в таких, як "Крітій", "Політик", "Закони". В цілому можна відзначити, що дійсному правителю (тобто правителю-філософу, що володіє дійсним і конкретним знанням) Платон віддає перевагу перед законом, положення якого неминуче носять загальний (неконкретний, абстрактний) характер.

Для забезпечення справедливості в полісних справах необхідно досягти ієрархічної супідрядності різних початків (у людині і полісі) в ім'я і на користь цілого. Так, здібності міркувати (тобто філософам, які персоніфікують цю здатність) личить панувати; лютому початку (тобто воїнам) - бути озброєним захистом, підкоряючись першому початку; обидва ці початки управляють початком що жадає (ремісниками, землеробами і іншими виробниками), яке "за своєю природою жадає багатства".

Для людей, що живуть в умовах порочного державного ладу, характерні, згідно Платону, помилковий вибір цінностей, ненаситне прагнення до блага, що помилково зрозуміло і невірно здійснюваному (у тимократії - нестримна пристрасть до військових успіхів, в олігархії - до багатства, в демократії - до безмежної свободи). Саме це, згідно Платону, і губить даний лад. Іншими словами, кожна форма держави гине із-за внутрішніх суперечностей, властивих її власному принципу, і зловживань останнім.

Список використаної літератури

1. Лосев А.Ф. "Жизненный и творческий путь Платона" // Платон, собр. соч., т.1, М, 1990.

2. Платон, собр. соч., т.3, ч.1, "Государство" // М, 1971.

3. Поппер К. "Открытое общество и его враги", т.1, "Чары Платона", // М, 1992.

4. Асмус В.Ф. "Платон", // К, 1993.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:56:11 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:49:24 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Філософія Платона

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150884)
Комментарии (1841)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru