Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник

Название: Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 01:36:31 11 января 2009 Похожие работы
Просмотров: 11554 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

з сучасної української літературної мови

на тему:

«Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник»

План

1. Питання до теми «Прикметник»:

1.1. Лексико-словотвірна синоніміка прикметників.

1.2. Повні та короткі форми прикметників.

1.3. Морфемна будова та словотвір прикметників.

1.4. Написання прикметникових суфіксів.

1.5. Написання не з прикметниками.

1.6. Написання н , нн у прикметниках.

1.7. Правопис складних прикметників.

1.8. Написання прізвищ прикметникової форми.

1.9. Явище ад’єктивації.

1.10. Субстантивація прикметників.

2. Питання до теми «Числівник»:

2.1. Морфемна структури числівників та способи їх творення.

2.2. Буква м’який знак у числівниках.

2.3. Правильне вживання форм непрямих відмінків кількісних числівників.

2.4. Правопис числівників.

2.5. Вживання числівників у різних стилях мовлення.

2.6. Характер сполучуваності числівників з іменниками.

2.7. Нагошування числівників при словозміні.

3. Питання до теми «Займенник»:

3.1. Стилістичне вживання займенників.

3.2. Ні в заперечних займенниках.

3.3. Правопис неозначених займенників.

3.4. Явище прономіналізації.

3.5. Відмінювання займенників.

4. Питання до теми «Прислівник»:

4.1. Способи творення прислівників.

4.2. Наголошення прислівників.

4.3. Правопис прислівників разом, окремо і через дефіс.

4.4. Н і нн у прислівниках.

4.5. Не і ні з прислівниками.

4.6. И та і в кінці прислівників.

4.7. Явище адвербіалізації.


1. Питання до теми «Прикметник»

1.1. Лексико-словотвірна синоніміка прикметників

Синоніміку прикметників і непрямих відмінків іменників становлять співвідносні мовні засоби вираження різних форм ознаки, в основі яких лежить спільне значення, наприклад: сонячний промінь і промінь сонця; дідова борода і борода діда; колгоспна власність і власність колгоспу.

Близькими до форм родової приналежності (без прийменника) є присубстантивні родові відмінки з прийменниками (солом'яний бичокбичок (з соломи), кам'яна стіна стіна (з каменю), глиняний горщикгорщик (з глини), в яких можна вбачати і об'єктні відношення: стіна (яка?) — з каменю і стіна (з чого?) — з каменю, але в більшості випадків вони є синтаксичними синонімами прикметників.

Правда, не завжди форма ознаки, виражена морфологічним засобом, має собі паралельну форму ознаки, вираженої засобом непрямих відмінків іменника (університет культури, твори Тичини, Бажана).

1.2. Короткі і повні форми якісних прикметників

Короткі і повні форми якісних прикметників успадковані українською мовою від давньоруської. В сучасній українській мові короткі форми прикметників творяться здебільшого від окремих повних якісних прикметників чоловічого роду називного відмінка однини шляхом відкидання закінчень (зелений зелен, радий рад). В основі прикметника, що закінчується на два приголосні, появляється вставний голосний е (ясний ясен, здатний здатен), рідше ї ( j + і ): достойний достоїн. Іноді способом звичайного повтору коротких форм творяться складні прикметники (зелен-золот).

У сучасній українській літературній мові повна (нестягнена) форма поширена в називному відмінку однини тільки в прикметниках чоловічого роду (червоний, добрий, синій, довгошиїй, дев'ятий). В окремих прикметниках жіночого і середнього роду така форма використовується здебільшого з стилістичною метою (надання мові піднесеного й урочистого характеру) внародній творчості та художньо-поетичній літературі: Я ще молод козак, вислужуюся: за два коні воронії , за дві шаблі золотії (Нар. тв.).А щедрая матусенька раділа у садку (П. Т.).

Основна форма прикметників жіночого і середнього роду в називному і знахідному відмінках однини стягнена (червона, добра, синя, червоне, добре, сине, червону, добру, синю).

Короткі прикметники вживаються тільки в чоловічому роді (певен, ясен, дрібен). У контексті вони вживаються лише у формі називного відмінка однини (рад би я не хилитись; свят союз наш; народ непоборен навік) і найчастіше виконують функції іменної частини складеного присудка: Океан повен ! В глибині чудовен (П. Т.).Рідшевиконують функції означення: Та світи ж ти їм дорогу, ясен місяць угорі! (П.Т.).

1.3. Морфемна будова та словотвір прикметників

Прикметник як частина мови оформлявся на протязі тривалого історичного періоду в процесі розвитку і вдосконалення граматичної будови мови і збагачення її лексичного запасу.

Розряд прикметників дуже численний за своїм лексичним складом і занадто складний за своєю морфологічною будовою. Це пояснюється історично.

Серед прикметників є слова невивідні , або первісні , і вивідні . Первісних прикметників, тобто тих, що складаються лише з кореня і флексії, небагато; всі вони належать до розряду якісних прикметників, наприклад: стар-ий, -а, -е, молод-ий, -а, -е, добр-ий, -а, -е, біл-ий, -а, -е, син-ій, -я, -є, сір-ий, -а, -е, зл-ий, -а, -е, прям-ий, -а, -е, крив-ий, -а, -е, довг-ий, -а, -е, чист-ий, -а, -е.

Інші якісні і всі відносні та присвійні прикметники належать до вивідних, зв'язаних своїм походженням або з основами самих же прикметників, або з основами інших частин мови, наприклад: світлий, рідний, завзятий, тутешній, приміський.

У сучасній українській літературній мові переважну більшість становлять прикметники, утворені різними способами і за допомогою різних засобів від основ іменників і дієслів. Від основ інших частин мови прикметники утворюються рідко.

Граматичний клас прикметників безперервно й інтенсивно поповнюється новими словами найрізноманітнішого морфологічного характеру і значення, наприклад:, атомний, мічурінський, фестивальний, квадратно-гніздовий, достроковий, міжпланетний, залізобетонний, антифашистський і т. ін. Разом з тим деякі прикметники виходять з ужитку, наприклад: губернський, дворянський, приходський і т. д.

Розряд прикметників поповнюється новими словами за допомогою різних способів словотворення.

В українській мові, як і в інших слов'янських мовах, прикметники творяться в основному тими ж способами, що й іменники.

Основні способи творення прикметників такі:

а) суфіксація,

б) префіксація,

в) суфіксація і префіксація,

г) основоскладання і

д) ад'єктивація (перехід у прикметники дієприкметників).

Найбільш продуктивним способом творення прикметників у сучасній українській мові є суфіксація. Переважна більшість прикметників утворюється від основ різних частин мови за допомогою численних суфіксів, які передають найрізноманітніші, найтонші граматичні і семантичні відтінки ознак, наприклад: білий білявий, біленький, білісінький, білесенький, білюсенький і т. ін. Чимала група прикметників утворюється за допомогою префіксів, наприклад: без краю безкраїй. Префікси, за допомогою яких творяться прикметники, взагалі малопродуктивні. Тому значна частина прикметників твориться за допомогою префіксів і суфіксів разом, наприклад: при березі прибережний.

Продуктивний тип у сучасній українській мові становить творення прикметників від двох або більше основ шляхом їх сполучення або шляхом підпорядкування однієї основи іншій, наприклад: темно-синій, історико-філологічний, п'ятирічний, працездатний і т. ін. Утворені таким способом слова становлять групу так званих складних прикметників.

Перехід дієприкметників у прикметники являє собою досить активний процес поповнення прикметників новими словами, наприклад: лежачий, рухомий, нерухомий, стоячий, тріскучий і т. ін.

Творення прикметників за допомогою суфіксів становить собою дуже продуктивний спосіб словотворення в сучасній українській мові.

Вживання окремих суфіксів в різних групах прикметників більш-менш чітко розмежовується між якісними, відносними, і серед відносних — присвійними прикметниками.

Поруч з продуктивними суфіксами вживаються і малопродуктивні й зовсім непродуктивні; поруч з суфіксами, за допомогою яких творяться якісні і відносні прикметники, вживаються й такі, за допомогою яких утворюються або тільки' відносні прикметники, або тільки якісні.

Тому при аналізі суфіксального способу творення прикметників в сучасній українській мові важливе значення має виділення продуктивних суфіксів з урахуванням їх словотворчих можливостей в різних розрядах прикметників.

І. Суфікси, за допомогою яких творяться прикметники, що виражають ознаку без додаткових відтінків.

Серед продуктивних суфіксів, за допомогою яких утворюються прикметники, визначаються такі суфікси: -ив(ий), -к(ий), -н(ий) , -л(ий) і група суфіксів дієприкметникового походження — -уч(ий), -юч(ий), -ач(ий), -яч(ай), -ущ(ий), -ющ(ий), -ащ(ий), -ящ(ий).

Суфікс -яв (ий) вживається для утворення прикметників, що означають внутрішні прикмети, істотну властивість або нахил до чогось: правдивий, лінивий, плаксивий, щасливий, примхливий.

Суфікс -ив(ий) виступає переважно при іменниковій початковій основі і має сталий наголос.

При дієслівній початковій основі він виступає частіше в ускладненій формі -лив (ий) і має несталий наголос: спостережливий, розсудливий, довірливий, переконливий, пронизливий, пустотливий, бурхливий, грайливий, шумливий, обачливий, полохливий, квапливий, вразливий, ущіпливий, настирливий, чванливий.

Суфікс -к(ий) у прикметниках, утворених від основ іменників, виражає прикмету чи ознаку, подібну до тієї, яка виражена самим іменником: стрункий, легкий, гіркий, швидкий, в'юнкий, дзвінкий, вузький, низький, солодкий. Наголос у таких прикметниках частіше буває на флексії. У прикметниках, утворених від дієслівних основ, суфікс -к(ий) виражає здатність чи нахил до певної дії: стійкий, плавкий, гнучкий, говіркий, меткий, стрімкий.

Суфікс -н(ий) , рідше -н(ій) вказує на означення якості і властивості: сильний, активний, дотепний, моторний, розумний, надійний, спокійний, гарний, дивний, потужний, надмірний, пізній, давній. Суфікс -н(ий) особливо часто виступає при початковій дієслівній основі. З допомогою цього суфікса утворені дієприкметники, які згодом втратили значення часу, виду і стану і перетворилися в звичайні прикметники із значенням якостей і властивостей: здатний, приватний, невідступний, доступний, підступний, принадний, улюблений, привітний, прихильний, невпинний, непохитний, непробудний, невгамовний, незабутній.

Суфікс -л(ий) виступає дуже часто в прикметниках з дієслівною основою (колишніх дієприкметниках) на означення прикмети як наслідку певної дії: спілий, стиглий, дозрілий, змарнілий, небувалий, зарозумілий, гнилий, засмаглий, запустілий, підлеглий, рідше цей суфікс виступає при інших основах на означення зовнішньої або внутрішньої ознаки: підлий, щуплий.

Суфікси дієприкметникового походження – -уч(ай), -юч(ий), -ач(ий), -яч(ий), -ущ(ий), -ащ(ий) — виступають при дієслівній основі і означають стан чи схильність до певної дії: блискучий, пекучий, балакучий, колючий, палючий, гарячий, видющий, пропащий, гулящий, роботящий.

З непродуктивних суфіксів цієї групи слід відзначити суфікси –ок(ий), -ом(ий), -им(ий).

Суфікс -ок(ий) виступає в словах: високий, широкий, глибокий, жорстокий, одинокий.

Колишні дієприкметникові суфікси -ом(ий) і -им(ий) у сучасній мові виступають лише у віддієслівних прикметниках -.відомий, видимий, незримий, любимий.

Суфікси -ичн-, -чн- вживаються головним чином для творення прикметників від іменників іншомовного походження: категоричний, меланхолічний, оптимістичний.

2. Суфікси, за допомогою яких утворюються прикметники, що означають міру виявлення ознаки.

Серед цієї групи суфіксів виділяються такі суфікси: -ист(ий), -іст(ий), -ав(ий), -яв(ий), -уват(ий), -юват(ий), -ат(ий), -аст(ий), -яст(ий), -овит(ай), -езн(ий), -елезн(ий), -енн(ий) і суфікси дієприкметникового походження -анн(ий), -енн(ий).

Суфікси -ист(ий), -іст(ий) виступають переважно при іменникових початкових основах і виражають високий ступінь ознаки або подібність: плечистий, голосистий, барвистий, зернистий, водянистий, каменистий, дернистий, сочистий, врожаїстий, урочистий, троїстий, гонористий, норовистий, краплистий, іскристий, сріблистий. Значно рідше ці суфікси виступають при прикметникових основах: розложистий, бадьористий.

Іноді суфікс -ист(ий) вказує на звичайну ознаку: урочисте свято.

Суфікси -ав(ий), -яв(ий) виражають різні відтінки ознак; а) наближення до означуваного первісною основою: чорнявий, білявий, русявий, зеленавий, золотавий; б) підкреслення певної ознаки: дірявий мішок, слинявий; особливо чітко виступає ця риса при ускладнених суфіксах -ляв(ий), -орляв(ий): кістлявий, худорлявий, сухорлявий; в) вираження певної ознаки без додаткових відтінків : пухляве дерево, іржаве залізо.

Суфікси -уват(ий), -юват(ий) виражають ознаки, які виявляються не в повній мірі: піскуватий, круглуватий, холоднуватий, темнуватий, зеленуватий, синюватий; іноді ці суфікси виражають значення подібності: стіжкуватий, кількуватий; в ряді слів ці суфікси виражають значення нахилу або властивості особи: вайлуватий, злодійкуватий, забудькуватий.

Суфікс -ат(ий) виступає при іменниковій основі і підкреслює зовнішню ознаку: крилатий, головатий, зубатий, бородатий, язикатий, волосатий, рогатий. У деяких прикметниках відтінок підкреслення ознаки відсутній: волохатий, горбатий. Прикметники типу язикатий, зубатий при вживанні їх у переносному значенні виражають якусь негативну ознаку, погану звичку.

Суфікси -аст(ий), -яст(ий) вживаються на означення подібності, неповноти збільшеності ознаки: гребенистий, круглястий, попелястий, променястий, горластий, зубастий. У цих прикметниках наголос стоїть на суфіксі.

Суфікс -овит(ий) вказує на високий ступінь вияву ознаки: талановитий, гоноровитий, родовитий, гордовитий, громовитий.

Близькозначні суфікси і -езн(ий), -елезн(ий), -енн(ий) виражають дуже високий ступінь вияву ознаки або підкреслюють відтінок згрубілості, зневажливості: величезний, широчезний, довжелезний; здоровенний, страшенний, силенний.

Суфікси -анн(ий), -енн(ий) виражають найвищий ступінь вияву ознаки, що передається в формі заперечення: нескінченний, незліченний, неподоланний, несказанний, невблаганний.

3. Суфікси, за допомогою яких творяться прикметники з відтінком пестливості або здрібнілості.

Суфікс -еньк(ий) у прикметниках, як і в іменниках, виражає значення пестливості або здрібнілості: гарненький, червоненький, здоровенький, рідненький.

Відтінок пестливості ще виразніше виражається в прикметниках з ускладненим суфіксом -есеньк(ий) : гарнесенький, червонесенький, ріднесенький.

Найвищий ступінь вияву ознаки пестливості найсильніше виражається за допомогою суфікса -юсіньк(ий) : славнюсінький, тонюсінький, малюсінький.

Суфікси на означення пестливості дуже продуктивні. Особливо часто вживаються вони в розмовній мові, де можна зустріти слова, які виражають найтонші відтінки пестливості, наприклад: від прикметника малий, вживаються такі утворення: малесенький, малесенький, малесечкий, манесечшй, малісісінький, малісечкий, манісечкий, малюченький, манюсенький, шлюсечкий, манюсечкий, малісісенький, манісісінький, малюсюсенький, манюсюсенький, малюній, манюній, малюнький, манюнький, малюнечкий, манюнечкий, малюський, манюський, малщький, шлюсюський, манюсюський, мацюпий, мацьопий, мацюнюсенький, шщіпусенький.

Суфікси цієї групи вживаються з відтінками пестливості і в деяких числівниках та займенниках, співвідносних з прикметниками: однісінький, самісінький, отакесенький, всенький.

Відносні прикметники творяться за допомогою таких суфіксів:

1) -ськ-, -зьк-, -цьк- — на означення приналежності, зв'язку з місцем, національністю, родом занять тощо: бондарський, слюсарський, столярський, студентський, товариський, учительський, шахтарський, міський, сільський, морський, російський, український, білоруський, харківський, мистецький. До цієї підгрупи належать також прикметники з ускладненим суфіксом з тим же значенням: батьківський, материнський, громадський, селянський. Переважна більшість прикметників цієї підгрупи мають несталий наголос;

2) -ов-, -ьов-, -йов-, -ев-, -єв- — на означення відношення до матеріалу, з якого зроблений предмет, а також на відношення до інших різних ознак: березовий, дубовий, каштановий, кленовий, липовий, сосновий, паперовий, алюмінійовий, польовий, смушевий, вишневий, грушевий, баєвий; цеховий, полковий, шляховий, крайовий, розумовий — означають відношення; казковий, науковий, святковий, службовий, овочевий — означають призначення; лісовий, гайовий, польовий, степовий — означають прикмети за місцем походження предмета;

3) -ч- — допомогою цього суфікса творяться прикметники як від іменникових, так і від дієслівних основ на означення відношення: а) творення від іменників — дівочий, парубочий, жіночий; б) творення від дієслів: виборчий, вірчий, господарчий, виробничий, будівничий, споживчий;

4) -к- — на означення простору, місця, часу: на означення простору і місця —творення від іменників і прислівників: всесвітній, крайній, передній, сусідній, хатній; ближній, дальній; на означення часу: а) творення від іменників, що означають час —вечірній, денний, обідній, ранній, досвітній, літній, осінній, зимній; б) творення від прислівників часу: давній, пізній, ранній; в) творення від іменників, що виражають ознаку за матеріалом або за її джерелом: залізний, мідний, срібний, молочний, пшеничний; г) творення, що виражають сталу ознаку за певною дією: протилежний, переламний, незаперечний, непритомний.

Часто цей суфікс виступає в ускладненій формі -льн- наступальний, винищувальний, визвольний, прощальний, родильний. В усіх випадках зберігається наголос основного слова;

5) -шн- — з тим же значенням, що й суфікс -н- : вчорашній, завтрашній, сьогоднішній; горішній, долішній, околишній; домашній; ці прикметники мають несталий наголос;

6) -альн-(-яльн-) на означення відношення, мети або призначення : а) експериментальний, журнальний, театральний — означають відношення; б) в'язальний, стругальний, а також привітальний — означають призначення; наголос на суфіксі;

7) -ильн- з тим же значенням, що й суфікс -альн-: гострильний, свердлильний, точильний; наголос на суфіксі;

8) -арн- (-ярн-) — на означення відношення, а також властивостей предметів: гуманітарний, популярний, вульгарний; наголос на суфіксі;

9) –ивн- вживається здебільшого в прикметниках, утворених від іншомовних слів: ілюстративний, інструктивний, негативний, позитивний; наголос на суфіксі;

10) -ичн- (-ічн-) — на означення й відношення до суспільного ладу, науки, вчень тощо: соціалістичний, комуністичний, політичний, історичний, геологічний, біологічний, хімічний, геометричний, геодезичний, астрономічний.

Присвійні прикметники творяться від основ іменників, що означають назви людей, тварин і взагалі істот.

1. За допомогою суфікса -ин-, -їн- присвійні прикметники творяться від основ іменників першої відміни: Микола Миколин, Миколина, Миколине; Софія Софіїн, Софіїна, Софіїне; також материн.

При творенні прикметників від іменників, у яких основа закінчується на г, к, х, перед суфіксом -ин- відбувається чергування приголосних — г -ж, к -ч, х -ш, шк -щ ; наприклад: Івга Івжин, Лука Лучин, Одарка Одарчин, свекруха свекрушин, Малашка Малашчин.

2. За допомогою суфіксів -ів-, -ов(а), -ов(е) присвійні прикметники творяться від основ іменників твердої групи другої відміни незалежно від місця наголосу: батько батьків, батькова, батькове, директор директорів, директорова, директорове.

Від основ іменників мішаної групи з основою на шиплячий за допомогою суфіксів -їв-, -ов(а),-ов(е) творяться прикметники з наголошеним суфіксом: сторож сторожів, сторожова, сторожове.

Від основ іменників м'якої групи з основою на у за допомогою суфіксів -їв-, -ов(а), -ов(е) творяться прикметники як з наголошеним, так і з ненаголошеним суфіксом: Матвій Матвіїв, Матвієва, Матвіеве; Григорій Григоріїв, Григорієва, Григорієве.

За допомогою суфіксів -їв-, -ов(а), -ов(е) творяться присвійні прикметники від іменників м'якої групи з основою на р і на м'який приголосний незалежно від наголосу: друкар друкарів, друкарева, друкареве; слюсар слюсарів, слюсарева, слюсаре-ве; коваль ковалів, ковалева, ковалеве.

3. За допомогою суфіксів -ин(ий), -їн(ий), -ач(ий) присвійні прикметники творяться від основ іменників, що означають назви тварин і взагалі живих істот: орлиний, солов'їний, кошачий, телячий.

При творенні прикметників від іменників за допомогою афікса -ий- відбувається чергування приголосних: к -ч, д -ж, ц -ч: вовк вовчий, ведмідь ведмежий, заєць заячий.

Ці прикметники вживаються як у значенні присвійних, так і в значенні якісних.

З префіксів, за допомогою яких творяться прикметники, слід відзначити такі: най-, пре-, -за-, перед-, без-, анти-, ультра-.

1. Префікс най- служить для творення найвищого ступеня порівняння прикметників і тим самим виражає найбільшу міру якості, позначуваної прикметником, наприклад: Орден Леніна — то найвища з найдорожчих в житті нагород (П. Тичина).

2. Префікс пре- вживається на означення збільшеної якості. Цей префікс книжного походження і тепер малопродуктивний. Кількість прикметників, утворених за допомогою цього префікса, незначна. До них належать, наприклад, слова: премудрий, прегарний, предобрий, презлий і ін.

3. Префікс за- виражає ознаку, яка перевищує дану міру (завеликий, замалий, зависокий, занизький, заширокий, завузький), а в відносних прикметниках вказує на місце і простір (зарічний, загородній, зарубіжний).

Префікс перед- означає час або порядок, наприклад: а) час передвесняний, передтравневий, передсвятковий, передзбиральний, передвечірній; б) порядок — передостанній.

5. Префікс без- вказує на відсутність ознаки, вираженої прикметником: безбородий, безвусий, безголовий, безголосий, безрукий, безухий.

6. Префікс анти- (латинського походження) своїм значенням відповідає нашому «проти»: антивоєнний, антисанітарний.

7. Префікс ультра- своїм значенням близький до префікса «над»: ультракороткий, ультралівий, ультрареакційний, ультра-радикальний, ультрачервоний, ультрафіолетовий. Прикметники цього типу малопродуктивні.

8. Префікс арх - (грецького походження) вказує на високий ступінь ознаки: архірозумний, архідивний, архісміливий, архібанальний.

1.4. Написання прикметникових суфіксів -Н(ИЙ), -Н(ІЙ)

Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, природний, фабричний.

Суфікс -н(ій) уживається порівняно в небагатьох прикметниках (переважно відносних): братній, всесвітній, городній, давній, житній, задній, крайній, літній, майбутній, матерній, незабутній, освітній, пізній, ранній, самобутній, суботній, хатній та ін. Суфікс -н(ій) уживається в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження, які мають перед цим суфіксом ж, ш : ближній, вчорашній, давнішній, домашній, дорожній, дружній (потиск руки), зовнішній, колишній, мужній, поздовжній, порожній, прийдешній, ранішній, сінешній, справжній, сьогоднішній, тутешній, художній, але — потужний.

Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів -н(нй), -н(ій) викликає подвоєння н: знаменний, осінній, плинний, рамній, туманний.

-АНН(ИЙ), -ЕНН(ИЙ), -АН(ИЙ), -ЕН(ИЙ)

Прикметникові суфікси -анн(Ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н : невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний (але жаданий). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): бажаний, незлічений, неоцінений, неподоланий, несказаний, нескінчений.

-ИЧН(ИЙ), -ІЧН(ИЙ) [-ЇЧН(ИЙ)]

Складні суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), [-їчн(ий)] виступають, як правило, у прикметниках, похідних від слів іншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається -ичн(ий): історичний, класичний, математичний, ортопедичний; після решти при голосних ічн(ий): академічний, анархічний, археологічний, епічний, ідилічний, органічний; після голосних -їчн(нй): архаїчний, героїчний, прозаїчний.

-ИН, -ЇН

У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й ) пишеться суфікс -ин : баба бабин, Галя Галин, Коля Колин, Маруся Марусин, свекруха свекрушин, тітка тітчин; після голосних -їн: Марія Маріїн, Софія Софіїн.

Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч(щ), ш: Ольга Ольжин, дочка доччин, Мелашка Мелащин, сваха свашин.

-ИН(ИЙ), -ЇН(ИЙ)

У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й ) пишеться суфікс -ин(ий) : бджолиний, голубиний, горобиний, качиний, орлиний; після голосних і апострофа -їн(ий): зміїний, солов'їний.

-ИСТ(ИЙ), -ЇСТ(ИЙ)

Суфікс -ист(ий) уживається в прикметниках після приголосних: барвистий, голосистий, іскристий, перистий (пірчастий; але перістий — рябий), променистий, урочистий; після голосних — -їст(ий) : вибоїстий, гноїстий, двоїстий, оліїстий, троїстий.

-ЕВ(ИЙ), -ЄВ(ИЙ), -ОВ(ИЙ)

Суфікс -ев(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом м'який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березневий, грушевий, овочевий, ситцевий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м'які н, т або й , пишеться -єв(ий) : алюмінієвий, дієвий, життєвий, значеннєвий, суттєвий.

Суфікс -ов(ий) незалежно від наголосу вживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітровий, казковий, кварцовий, палацовий, святковий, службовий. Крім того, суфікс -ов(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ) , м'який приголосний або й , причому наголос падає на закінчення: бойовий, гайовий, грошовий, дійовий, дощовий, життьовий, крайовий, нульовий, речовий, стильовий.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев- (-єв-) у присвійних прикметниках жіночого і середнього роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер майстрова, майстрове; Петро Петрова, Петрове; робітник робітникбва, робітникове; Шевченко Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев - (після голосного -єв- ) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м'якої та мішаної груп: Андрій Андрієва, Андрієве; Ігор Ігорева, Ігореве; кобзар кобзарева, кобзареве; скрипаль скрипалева, скрипалеве; сторож сторожева, стдрожеве; товариш товаришева, товаришеве.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв) : Василева Василів, майстрова майстрів, Олексієва Олексіїв.

-УВАТ(ИЙ) [-ЮВАТ(ИЙ)], -ОВАТ(ИЙ), -ОВИТ(ИЙ)

Суфікс -уват(ий) , а після м'яких приголосних -юват(ий) , уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбуватий, круглуватий, синюватий, темнуватий, а також на виявлення невеликої міри,властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплуватий, злодійкуватий, остюкуватий, піскуватий.

Суфікс -оват(нй) уживається в прикметниках, якщо наголос падає на о : плисковатий, стовбоватий.

Суфікс -овит(ий) уживається на означення високого ступеня вияву ознаки: гордовитий, грошовитий, талановитий.

1.5. Написання не з прикметниками

Прикметники з не пишемо разом, якщо:

- без не прикметник не вживається: недбалий, неозорий, невсипущий;

- до прикметника з не можна дібрати синонім: невеликий малий; невисокий низький, незрячий сліпий.

Окремо з не прикметники пишемо, якщо:

- у реченні є протиставлення: не ледачий, а працьовитий; не широкий, а вузький;

- прикметник є у реченні присудком: Я тут не самотній . (Є. Гуцало). Вуж не отруйний , не страшний нітрохи. (М. Рильський).

Завжди пишемо разом прикметники з префіксом недо- : недовчений, недопечений.


1.6. Написання н, нн у прикметниках

Пишемо -нн- у прикметниках:

- із суфіксом -н- , утворених від іменників з коренем на -н- : лимон лимонний; день денний;

- з наголошеними суфіксами -енн-, -анн- (-янн-) , що означають збільшену міру ознаки або неможливість дії: страшенний, здоровенний, незліченний, невблаганний.

У прикметниках, утворених від іменників з допомогою суфіксів -н-, -ан- (-ян-), -ин- (-їн-) , пишемо -н- : мрійний, гречаний, качиний, зміїний.

1.7. Правопис складних прикметників

Разом пишуться:

а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), лісостеповий (лісостеп), м'ясозаготівельний (м'ясозаготівля), радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем).

б) Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов'янський (східні слов'яни).

в) Складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний.

Примітка. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний.

г) Складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, в яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово.

Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв'язаний.

Примітка 2. У складних термінах прислівник — компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишеться разом із цим прикметником: видовженотупокошчний, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний.

д) Складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також — глухонімий, сліпоглухонімий.

е) Складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип'ятирічний, але 125-річний.

є) Складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема, ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).

Через дефіс пишуться:

а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер).

Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставиться: Москва-ріка москворіцький.

б) Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття непідпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-виховний, науково-технічний, партійно-політичний, плоско-опуклий, постачально-збутовий, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підздлисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з'єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і : аграрний і сировинний, навчальний і виховний і под.

в) Складні прикметники, в яких перша частина закінчується на -ико (-іко) : буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний.

г) Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний.

Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов'язаний, військовополонений пишуться разом.

д) Складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або є : м'ясо-вовняний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий.

Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові терміни, пишуться разом: головоногі, грудочеревна (перепона).

є) Складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори).

є) Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний.

ж) Складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.

1.8. Написання прізвищ прикметникової форми

Російські прізвища прикметникової форми передаємо з дотриманням норм українського правопису.

Російська літера е передається українською є :

- якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і : рос. Репин — укр. Рєпін (бо ріпа);

- у суфіксах -єв, -єєв , якщо вони стоять після шиплячих, р або ц : рос. Бондарев — укр. Бондарєв, рос. Плещеев — укр. Плещєєв.

Російську літеру и передаємо українською и :

- після шиплячих та ц : рос. Сажин — укр. Сажин, рос. Пущин — укр. Пущин, рос. Синицын — укр. Синицин;

- якщо в українській мові є споріднене слово з и : рос. Тихомиров — укр. Тихомиров (бо тихий і мир);

- у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ- : рос. Стариков — укр. Стариков, рос. Куницин — укр. Куницин, рос. Ганич — укр. Ганич, рос. Радищев — укр. Радищев.

Літері ё в російських прізвищах в українській мові відповідають:

- буквосполука йо (якщо ё позначає [йо] ): Соловйов;

- буквосполука ьо (якщо ё позначає м'якість попереднього приголосного та [о] ): Корольов.

Апостроф у прізвищах уживається за правилами українського правопису.

1.9. Явище ад’єктивації

Активні і пасивні дієприкметники, втрачаючи ознаки дієслова (дієслівні категорії виду, стану і часу, здатність керувати відмінком іменника і здатність мати при собі пояснюючі слова обставинного типу), можуть переходити у прикметники (ад'єктивація). Наприклад, усі давні дієприкметники пасивного стану теперішнього часу на -мий, що ще збереглися в українській мові, перейшли в розряд прикметників (відомий, знайомий, питомий, любимий, свідомий).

Активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксом книжного (старослов'янського) походження -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- також зазнали ад'єктивації і перейшли, хоч їх і невелика кількість, у прикметники (невмирущий, пропащий, цілющий, тямущий, невсипущий) .

Такі форми зрідка використовують українські письменники: у Т. Шевченка знаходимо «несущих і добро творящих», у М. Бажана — б'ющий, у П. Тичини — невмирущий, назва роману П. Мирного «Пропаща сила», поширене в народі «цілюща вода».

Можуть ад'єктивізуватись також активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами східнослов'янського походження -уч-, -юч-, -ач-, -яч- (гарячий, балакучий, ревучий, колючий, живучий, линючий, плакучий). Під процес ад'єктивації підпадають також пасивні і активні дієприкметники минулого часу (гнила солома, в'ялі рухи, спілі вишні, стиглі плоди, поживні речовини, незламний характер, биті черепки, обмиті груші).

Переходячи у прикметники, дієприкметники можуть міняти наголос (печена картопля і печена на попелу картопля, варена страва і варена в юшці риба).

1.10. Субстантивація прикметників

Деякі прикметники в процесі мовлення втрачають своє основне прикметникове значення, набувають ознак іменників і виражають предметність, тобто субстантивуються і, таким чином, переходять до розряду іменників.

Переходячи до розряду іменників, прикметники разом з лексичним значенням іменників набувають і граматичних властивостей ЇХ. При цьому відбувається в більшій або в меншій мірі узагальнення, абстрагування. Якщо прикметник, пояснюючи іменник, виражає його конкретну ознаку, то, субстантивуючись, він уже абстрагується й виражає досить широке загальне поняття, наприклад: Розумний б'є на те, що справді в його є (Л. Глібов); Старії люди правду кажуть: Два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов); Дивлюся, сміються. Дрібно утираю (Т. Шевченко); Але живий жив? Гадати мусить (Л. Українка); На віки вічні старий зникає, занесе з собою і бобре й лихе, поховає пережите й перемучене і стражданням закручене (П. Мирний).

Субстантивація прикметників відбувається в зв'язку з опущенням означуваних прикметниками іменників, внаслідок чого номінативна функція іменників переходить на прикметники, які згодом і стають постійними найменуваннями предметів, наприклад: вихідний день вихідний і т. ін. Проте субстантивація прикметників не завжди пояснюється опущенням означуваних іменників. Деякі субстантивовані прикметники ніколи не мали при собі іменників. Наприклад, такі слова, як ланкова, їздовий утворилися в українській мові безпосередньо для найменування осіб за характером виконуваної ними роботи. Так само слово пальне ніколи не мало при собі означуваного іменника. Воно утворилося на основі поширеного вживання форм середнього роду субстантивованих прикметників типу минуле, сучасне, майбутнє і т. ін.

Субстантивація прикметників буває повна і неповна.

При повній субстантивації прикметники цілком переходять в іменники і не вживаються як прикметники, наприклад: придане, набережна, мостова та деякі інші.

При неповній субстантивації прикметники вживаються і як найменування предмета"і як найменування ознаки, наприклад: лісничий, хворий, бідний, рідний, старий, старший, малий, полонений, подорожній, їздовий, колискова, сліпий, кривий, посівна, збиральна, пряма, минуле, майбутнє, прийдешнє, шампанське, кахетинське та ін. Ця група прикметників досить численна.


2. Питання до теми «Числівник»

2.1. Морфемна структура числівників та способи їх творення

Сучасні форми числівників творяться від основ простих числівників. До розряду простих числівників належать назви чисел першого десятка: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять і числівники сорок, сто, тисяча. Ці числівники (крім сорок) успадковані від спільнослов'янської мови.

Кількісні числівники

Назви чисел другого десятка (11-19) разом з назвами десятків (20-90) і назвами сотень (200-900) в сучасній українській мові становлять групу складних кількісних числівників

Числівники одинадцять-дев'ятнадцять у давньоруській мові як і в інших старих слов'янських мовах, являли собою сполучення числових назв на означення одиниць одінъ...девψть в називному відмінку за допомогою прийменника на (зверх) з формою міси відм. однини числівника десять (тобто десяте): одинъ на десяте, дъвђ на десяте, три на десяте, четыре (и) на десяте, пять на десяте і т. д. Слово десять у староруській мові мало менш абстрактне значення, ніж у сучасній мові. Воно сприймалось як десяток.

Словосполучення типу одинъ (-а, -о) на десяте буквально означали: один (-а, -о) зверх десятка, один (-а, -о) на десяткові, один (-а, о) понад десяток.

Перша частина такого словосполучення відмінювалась і узгоджувалась з іменниками (одинъ на десяте человђкъ, дъва на десяте человђка, четыре на десяте человђци) або керувала ними (пять на десяте человђкъ).

У процесі спілкування складові елементи словосполучення з’єднувались все тісніше, наголос закріплявся на одному складовому елементі на , словосполучення поступово перетворилося на слова. У зв’язку з цим ці слова зазнали значних фонетичних і граматичних змін. Складовий елемент десяте, який не мав на собі самостійного наголосу, зазнав фонетичної редукції. Голосний закінчення і кореневий голосний е спочатку редукувались і нарешті зовсім зникли. Звук с внаслідок асиміляції перетворився в ц. Приголосний т залишився м'який, бо зредукований голосний в кінці слова був переднього ряду. Десяте перетворилось в суфікс -дцять (десяте ®десять ®дьсять ® дьцять ®дцять) Так на протязі кількох століть складені числівники внаслідок стягнення складових елементів перетворились у складні. Утворені внаслідок стягнення складні числівники почали відмінюватись, як прості числівники п'ять, шість.

У числівнику одинадцять звуки -н- основи один і прийменника на злилися в один звук. У російській мові маємо одиннадцать. На збереженні обох н мав вплив наголос, який в російській мові падає на перший складовий елемент цього числівника. У білоруській мові цей числівник має форму адзінаццаць.

У сучасній українській і білоруській мові в числівникові дванадцять першим складовим елементом виступає, стара форма двоїни чол. роду два з (дъва). У давній українській мові була окрема форма двоїни для ж . р. і сер. роду — двђ (дъвђ), тобто як і в давньоруській мові. У російській мові в числівникові двенадцать закріпилась саме стара форма жіночого — серед нього роду двоїни.

У числівнику тринадцять першим складовим елементом виступає в усіх слов'янських мовах стара форма жін. і сер. роду числівника три: укр. тринадцять; рос. тринадцять; білор. трынаццаць.

У числівнику чотирнадцять перший складовий елемент — чотири втратив звук и . Це пояснюється прискореним темпом вимови числівників і переходом наголосу на його складовий елемент на .

У числівниках п'ятнадцять, шістнадцять і дев'ятнадцять звук т в середині слів ствердів під впливом дальшого твердого приголосного звука н .

У сучасній морфологічній будові числівників від одинадцяти до дев'ятнадцяти виявляється своєрідний принцип аглютинації, тобто склеювання складових частин: назва одиниці плюс невідмінюване слово на плюс відмінюване слово — дцять.

У сучасній українській літературній мові числівники 11-19 мають такі форми: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять.

У давньоруській мові числівники двадцять, тридцять, як і числівники одинадцять...дев'ятнадцять, являли собою словосполучення, які в процесі розвитку мови перетворилися на слова.

Поняття 20 виражалось словосполученням дъва (дъвђ) десяти (Н.в. двоїни).

Поняття 30 виражалось словосполученням три десяте (або десяти). Десяте форма Н.в. множини. Коли обидві складові частини цих числівників тісно сполучались між собою і утворили одне неподільне ціле, друга трискладова частина з кінцевим м'яким приголосним змінилась на суфікс -дцять. Ці зміни відбувались одночасно з відповідними змінами в числівниках одинадцять... дев'ятнадцять. Процес утворення -дцять (із десяти, десяте) в числівниках двадцять, тридцять проходив так само, як і в числівниках одинадцять... дев'ятнадцять.

У числівнику двадцять в усіх слов'янських мовах першою складовою частиною виступає стара форма чол. роду числівника дъва, а в числівнику тридцять — форма жін. і сер. роду числівника три: укр. двадцять, тридцять; рос. двадцать, тридцать; білор. дваццаць, трыццаць.

Так на протязі кількох століть внаслідок стягнення складені числівники дъва (дъвђ) десяти, три десяте(и) перетворилися в складні.

Числівник сорок займає окреме місце в системі числівників східнослов'янських мов.

Слово сорок вживається тільки в українській, російській і білоруській мовах. Отже, воно виникло на східнослов'янському ґрунті, від давнього слов'янського кореня. Етимологічно слово сорок зв'язане з «сорочка». Сорок є варіант чоловічого роду слова сорока, від якого утворилось слово сорочька — «спідня сорочка». Звідси — сорочькъ (сорочок).

Слово сорок довгий час (до XVII ст.) вживалось як назва предмета і назва чотирьох десятків. Згодом слово сорок набуло значення чотирьох десятків і стало вживатись взагалі на означення числа 40. Таким чином, конкретна лічба стала абстрактною.

В українських пам'ятках слово сорок в числовому значенні засвідчене з XIV століття. Наприклад, у грамоті 1359 р.Після XIV ст. числівник сорок в українській мові вживається послідовно.

Сучасні українські форми числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят утворились відповідно з давніх сполучень назв одиниць п'ять... вісім з формою родового відмінка множини числівника десять (тобто десять).

Ще в давньоруській мові ці словосполучення перетворились у своєрідні складні слова з єдиним наголосом. Головний наголос закріпився на кінці другої частини слова. Стались відповідні фонетичні і граматичні зміни. Втратилась м'якість приголосного в першій частині слова.

Сучасні українські форми числівників п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відбивають рефлекси старих форм з втратою м'якості приголосних у першій складовій частині цих складних числівників.

У старій українській мові, як і в давньоруській, числівник дев'яносто вживався у формі девятьдесятъ. Проте форму числівника девятьдесятъ ще в старій українській мові почала заступати нова форма — дев'яносто. У сучасній українській літературній мові вживається тільки форма дев'яносто.

Сучасна форма сто утворилась із съто. Числівник сто, як і числівник дев'яносто, сприймався в старі часи як іменник середнього роду о- основи (пор. місто).

У живій народній мові числівник сто до недавнього часу був найбільшою одиницею числення. В західноукраїнських діалектах і тепер можна зустріти лічбу сотнями. Слово сто часто вживається в значенні — дуже багато. Наприклад: сто раз говорити, сто сот раз і ін.

Сучасна форма двісті є закономірним розвитком старої форми дъвђ сътђ.

У російській мові маємо двести. У зв'язку із зникненням категорії двоїни в російській мові (XVI ст.) в кінці цього слова закріпилось и .

Числівники триста, чотириста — це результат сполучення форм Н.в. жін.-серед, роду числівників три, чотири з формою наз. відмін, множ. сер. роду числівника съта.

У західноукраїнських діалектах ці числівники вживаються і в невідмінюваних формах, але їх уже заступають загальнонародні форми триста, чотириста.

Слова, що виражають назви сотень, від п'ятисот до дев'ятисот включно, в старій українській мові, як і в давньоруській та старослов'янській мовах, являли собою сполучення назв одиниць п'ять... дев'ять з формою Р.в. множини числівника съто (п'ять... дев'ять сотень, як п'ять... дев'ять літ). Складові частини цих числівників сприймались як окремі слова. Тому м'якість звука т в першій частині кожного з цих числівників зберігалась дуже довго. У російській мові вона зберігається й тепер.

Слово тисяча раніше сприймалося як іменник жіночого роду а- основи.

Числівник тисяча ще й тепер зберігає категорію роду і форми числа. Але значення предметності в слові тисяча вже ослаблене.

Слово мільйон утворилось від кореня латинського слова mille — тисяча. Вперше появилося слово мільйон у XIV ст. у Фландрії і Нідерландах, де в той час були найрозвиненіші фінансові операції. Згодом, коли грошовий обіг країн світу швидко зріс, слово мільйон стало інтернаціональним. Слово мільйон вживалось і для позначення чисел вищого порядку. Слово мільйон яскраво показує процес абстрагування від конкретного до загального. Тут ще виразно виступає предметно-збірне позначення множинності, але в той же час яскраво виступає і тенденція абстрагування.

Слово мільярд появилося в Європі в XIX ст. для позначення тисячі мільйонів. Паралельно із словом мільярд для позначення цього числа вживалося і слово більйон бі-мільйон, тобто двічі мільйон). Тепер це слово майже не вживається. Його цілком заступає слово мільярд.

Мільйон, мільярд і інші позначення великих величин ще сприймаються нами, як предметно-збірні позначення множинності. Вони мають усі ознаки іменників.

Складені числівники у давньоруській і в старій українській мові утворювались шляхом з'єднання простих і складних числівників за допомогою сполучників і прийменників.

Збірні числівники

Збірні числівники творяться від основ кількісних числівників.

Збірний числівник двоє — це стара форма середнього роду цього числівника, який у давньоруській мові мав форму: дъвои, дъвоя . Числівник двоє означає дві особи або два предмети.

Поряд із числівниками два, дві, двоє в українській мові вживаються числівники обидва, обидві, оба, обі, обоє, обадва, обідві. Ці числівники займають проміжне становище між кількісними і збірними числівниками.

Сучасні форми числівника обидва, обидва, обидві, обидві утворились із старих форм цього числівника обадъва (чол. р.), обђдвђ (жін. і сер. р.).

Числівник обоє являє собою форму сер. р. цього числівника, який у давньоруській мові мав форми: обои, обоя, обок.

Числівник обидва, обидві, як і латинське uterque, означає: той і другий. У сучасній українській літературній мові форми обидва, обидві, обоє вживаються досить часто, останні форми — діалектні.

Числівник троє являє собою розвиток старої форми сер. р. цього числівника, який у давньоруській мові мав форми: трои, троя, трок.

Збірний числівник четверо утворився від тієї ж самої основи, що й порядковий числівник четвертий: четвер + (т) + ий — четвер + о .

У дальших збірних числівниках, починаючи з числівника п'ятеро, виступає суфікс збірності -ер- , який є характерною ознакою збірних числівників.

Усі збірні числівники, починаючи з числівника п'ятеро і далі, творяться від основ відповідних кількісних числівників за допомогою суфікса збірності -ер- + о.

На закріплення суфікса -ер- у всіх збірних числівниках, починаючи з п'ятеро і далі, очевидно, мала вплив форма збірного числівника четверо. Від кількісних числівників, які ще не втратили ознак іменників, збірні числівники не творяться. До таких числівників належать: сорок, тисяча, мільйон, мільярд і ін.

Збірні числівники в українській мові дуже поширені. Вонивживаються і в сполученні з іменниками і самостійно. Іменники опускаються в реченні в тому разі, коли про них можна легко Догадатися із контексту, наприклад: семеро одного не ждуть.

В українській мові збірні числівники можуть вживатися із суфіксом пестливості -ко, -єчко: двойко, двійко, двоєчко, трійко і под. Наприклад: Як ми любилися двоєчко (Метлинський); Ото було тими вечорами, довгими, осінніми, як вже стомить мене робота, заберу обойко... (М. Вовчок).

У тісному зв'язку із збірними числівниками стоять і слова, що передають поняття розподільності. У сучасній українській мові окремих форм для розподільних числівників нема. Для передачі поняття розповідальності використовуються кількісні і збірні числівники в сполученні з прийменниками, наприклад: по одному, по двоє, по троє і т. д.

Дробові числівники

Дробові числівники виражають частини від цілого і синтаксично являють собою сполучення кількісних числівників з відповідними порядковими числівниками. Наприклад: одна п'ята (1 /5 ); дві четвертих (2 /4 ) ; сім десятих (7 /10 ) ; дев'ять двадцятих (9 /20 ) ; десять сьомих (10 /7 ) і ін.

У сучасній українській мові, як і в російській, дробові поняття можуть виражатися окремими словами (пів, півтора, чверть), які не становлять собою сполучення кількісних числівників з порядковими.

Числівник пів, сполучаючись з іменниками, виступає як головна частина словосполучення. Цей числівник зливається з іменником в одно ціле. Він керує родовим відмінком з'єднаного з ним іменника, наприклад: півдня, піввідра, півроку, піваркуша, пів’яблука та ін. Але є й такі форми: південь, північ. Тут другий складовий елемент виступає в формі називного відмінка іменника. Усі ці слова переходять у категорію іменників.

Числівник пів має одну форму для всіх відмінків. Друга ж частина сполучення відмінюється на загальних підставах.

Абстрактне число 1 /2 виражається іменником половина.

Числівники типу 21 /3 , 31 /2 і т. д. виражаються кількісними числівниками в сполученні з іменником половина. Наприклад: 21 /2 два з половиною, 31 /2 три з половиною і т. д.

Числівник півтора утворився з полъ + вътора. Друга складова частина (вътора) цього дробового числівника — це родовий відмінок однини чол. і сер. р. короткої форми числівника въторъ. Цей числівник має ще одну форму, а саме — півтори, яка являє собою сполучення пів з формою род. відм. одн. жін. роду — втори: поль въторы.

Таким же способом утворювались і інші складені дробові числівники. Вони складалися з пів + відповідний порядковий числівник.

Утворення типу півтора в старі часи були дуже поширені.

Із складених числівників типу полтретьянадцять (25), полцетвертастами (350) у сучасній українській мові, як і в російській та білоруській, вживається тільки числівник півтораста , який часто вживається замість числівника сто п'ятдесят.

Неозначені числівники

Утворення неозначених числівників проходило аналогічний шлях з утворенням прислівників.

Неозначені числівники типу мало, багато, чимало і под. утворились із «доприслівникових іменників». Слова мало, чимало, скільки, стільки і под. мають ту властивість, що сполучають значення числівників з функціями прислівників, а деякі з них навіть мають ознаки прикметників. Отже, коли ці слова показують кількісні відношення, вони віддаляються від прислівників і втрачають функцію присудка, тобто вони переходять в категорію числівників.

За своєю морфологічною будовою неозначені числівники типу мало, багато, чимало і под. являють собою ніби закам'янілу коротку форму знахідного відмінка однини прикметників середнього роду на .

Слово кільканадцять (поверх десятка) утворене тим же способом, що й одинадцятьдев'ятнадцять, а кількадесят (кілька десятків), як вісімдесят. Ці старовинні форми неозначених числівників вийшли вже з ужитку.

Порядкові числівники

Порядкові числівники утворюються без суфіксів від основ відповідних кількісних числівників за допомогою прикметникового закінчення -ий, -а, -е. Тільки порядкові числівники перший, -а, -е і другий, -а, -е мають інші основи, ніж відповідні їм кількісні числівники один, -а, -о і два, дві. У числівниках третій, -я, -є , четвертий, -а, -е основи відповідних кількісних числівників три і чотири виступають у трохи зміненому вигляді.

Сучасна форма числівника перший, -а, -е в українській мові є новотвором. Числівник перший, -а, -е утворився з основи порівняльного ступеня цього числівника: пьрв + іш + ий. Звук ь у слабкій позиції зник. Збіг приголосних в незвичній групі рвш спричинився до втрати середнього звука в , залишилось рш. Отже: пьрв-ьш-ий ® первш-ий ® перший. Сучасна форма числівника другий в українській мові утворилася із форми старого числівника другъ + и, а не від въторъ, хоч від основи вътор- в українській мові утворилося чимало слів, наприклад: вторити, повторювати, вівторок та ін.

Порядкові числівники перший і другий виділяються в системі порядкових числівників. Сучасна система порядкових чкслівників — це явище пізніше. А числівники перший і другий є найстаріші члени ряду порядкових числівників. Про це свідчить, наприклад, той факт, що числівники перший і другий в різних мовах найбільше різняться своїми основами.

Кількісному числівнику три відповідає порядковий числівник третій, третя, трете.

У західноукраїнських діалектах зустрічаються форми цього числівника на -ий, -а, -е і на -ій, -я, -є , тобто третій, третя, третє і третий, трета, трете.

Сучасна форма числівника четвертий утворилась із старої форми четвьртъ.

Корінь цього слова — четвер- (ер тут частина кореня, а не суфікс). Отже, порядковий числівник четвертий утворився від того самого кореня, що й збірний числівник четверо.

Порядкові числівники, починаючи від п'ятий і по дев'яностий (за винятком числівника сороковий), утворюються від основ відповідних кількісних числівників через додавання прикметникового закінчення -ий, -а, -е .

При утворенні порядкових числівників від п'ятий по тридцятий кінцевий м'який приголосний (т) основи відповідних кількісних числівників замінюється на твердий приголосний.

У порядковому числівнику шостий звук о після шиплячого розвинувся з давнього е , що стояв перед дальшим твердим складом.

У числівнику сьомий звук о виступив на місці давнього є за аналогією до шостий, восьмий.

В числівнику восьмий звук о зберігся без переходу в і бо умов для такого переходу тут не було.

Порядковий числівник сороковий утворився від кількісного числівника сорок за допомогою суфікса -ов- та закінчення -ий, -а, -е .

Порядкові числівники п'ятдесятий, шістдесятий, сімдесятий, вісімдесятий, дев'яностий утворюються через додавання закінчення -ий, -а, -е до форм називного відмінка відповідних кількісних числівників (де друга складова частина десят десятъ) являє собою стару форму родового відмінка множини від числівника десять). Отже: п'ятдесят п'ятдесятий, -а, -е ; шістдесятшістдесятий, -а, -е ; сімдесят сімдесятий, -а, -е ; вісімдесят вісімдесятий, -а, -е ; дев'яносто дев'яностий, -а, -е .

Порядковий числівник дев'яностий, -а, -е утворюється від кількісного числівника дев'яносто через заміну його закінчення на закінчення -ий, -а, -е .

Порядковий числівник сотий, -а, -е утворився від основ кількісного числівника сто за допомогою прикметникового закінчення -ий, -а, -е . Звук основи ъ , будучи в сильній позиції (під наголосом і перед дальшим слабким зредукованим) переходить в о . Так, сът ® сот + ий.

Порядкові числівники від двохсотий, по дев'ятисотий утворюються шляхом сполучення форми родового відмінка відповідного кількісного числівника з порядковим числівником сотий, -а, ; (двохсотий, -а, -е ; трьохсотий, -а, -е ; чотирьохсотий, -а, -е ; п'ятисотий; -а, -е ; шестисотий, -а, -е ; семисотий, -а, -е ; восьмисотий, -а, -е ; дев'ятисотий, -а, -е ).

Порядкові числівники тисячний, -а, -е , мільйонний, -а, -е , мільярдний, -а, -е утворюються від основ відповідних кількісних числівників за допомогою суфікса -н- та закінчення -ий, -а, -е : тисяча тисячний, -а, -е , мільйон мільйонний, -а, -е , мільярд мільярдний, -а, -е . Порядкові числівники понад мільярдний в сучасній мові майже не вживаються, бо заступаються різними скороченнями.

Якщо кількісний числівник складається з кількох чисел, то при утворенні порядкового числівника тільки останній числівник має порядкову форму і узгоджується з означуваним словом. Усі ж інші числівники залишаються в формі звичайних кількісних числівників і не змінюються; наприклад: тисяча дев'ятсот п'ятдесят дев'ятий рік.

2.2. Буква м’який знак у числівниках

М'який знак пишеться:

- у кінці числівників (п'ять, шість, дев'ять, одинадцять — дев'ятнадцять, двадцять, тридцять );

- перед закінченнями у непрямих відмінках (трьох, п'ятьом, дванадцятьма, шістдесятьом).

Примітка . В орудному відмінку числівника чотири можливі варіанти з м'яким знаком і без нього (чотирьома, чотирма).

У називному відмінку числівників від п'ятдесяти до вісімдесяти та від п'ятисот до дев'ятисот м'який знак не пишеться ні в середині, ні в кінці слова (п'ятдесят, дев'ятсот).

У непрямих відмінках числівників, що позначають сотні , м'який знак вживається у їхній першій частині (трьохсот, п'ятьомстам, дев'ятьмастами).

2.3. Правильне вживання форм непрямих відмінків кількісних числівників

Числівник один пов'язується з пояснюваним іменником у тому ж роді, числі, відмінку: одна книжка, одне озеро; одні окуляри, одному товаришеві .

У множині числівник один вживається з іменниками, які мають тільки форму множини або означають парні предмети: одні лижі .

Примітка . Слово один може вживатися в значенні якийсь, деякий : Вас шукав один чоловік. Одні книжки захоплюють з першої сторінки, інші не викликають зацікавлення.

Числівники стоять у тих відмінках, що й пояснювані іменники: Медалі вручили п'ятьом випускникам. Картоплю посаджено па двадцятьох гектарах.

У складених числівниках усі слова в непрямих відмінках узгоджуються з пояснюваним іменником: школа із трьомастами сімдесятьма сімома учнями .

Іменники у сполученні з називним відмінком складеного числівника залежать від останнього слова у його складі: якщо це один , то в Н. відмінку однини (сто тридцять одна сторінка) , якщо два , три , чотири — в Н. відмінку множини, часто зі зміною наголосу (двадцять чотири книжки) , з іншими – в Р. відмінку множини (вісімдесят шість гривень).

2.4. Правопис числівників

У складних числівниках після першої частини м’який знак не пишеться: шістнадцять (але шість ), дев’ятсот (але дев’ять ), п’ятдесят (але п’ять ).

Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом. Перша частина них стоїть у Р.в. (крім сто і дев’яносто ). Наприклад: трьохсотий, п’ятимільйонний, десятитисячний, тридцятимільярдний. Але: стотисячний, дев’яностомільйонний.

У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: тридцятий, тридцятого, тридцятому, сімдесятий, сімдесятого, сімдесятому .

На початку складних прикметників та іменників пишеться одно-, дво-, три-, чотири- перед приголосними: двоповерховий (не двохповерховий!), трикутний ( не трьохкутний!), чотириколесний .

Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються перед голосними: двохярусний, трьохелементний, чотирьохосьовий. Виняток: трьохярусний .

Числівники п'ять і більше (крім дев’яносто і сто ) на початку складних слів стоять у Р.в.: п’ятдесятилітній, тридцятидоларовий, сорокатрьохденний, двадцятисемирічний . Але: стогривенний , дев’яностолітній – перша частина у Н.в.

Якщо перша частина складного слова записана цифрами, друга дописується через дефіс: 57-мільйонний (читається: п’ятдесятисемимільйонний ), 175-річчя (читається: стосімдесятип’ятиріччя ), 73-процентий (читається: сімдесятитрьохпроцентний ).

Букви дописуються тільки до цифр на позначення порядкових числівників: 7-й (сьомий), 11-го (одинадцятого), на 14-му (на чотирнадцятому), у 70-х (у сімдесятих). До римських цифр букви не дописуються: ХХ століття, у ІІІ кварталі, до ІІ ст. н. е.

2.5. Вживання числівників у різних стилях мовлення

Числівники не належать до особливо виразних стилістичних засобів мови, тому у художньому мовленні кількість числівників незначна. Причиною цьому є те, що у числівників нема синонімічних форм.

Із стилістичною метою найчастіше вживаються збірні числівники (двоє, троє, четверо), які виступають як синоніми до кількісних. Кількісні числівники, як відомо, використовують в поєднанні з іменниками для позначення кількості осіб: два учні, три бійці, чотири агрономи. Для позначення ж кількості осіб, які уявляються як єдине ціле і становлять ніби неподільну сукупність, використовують збірні числівники: двоє учнів, троє бійців.

Збірні числівники вживаються в розмовному і художньому стилях і зовсім не властиві для наукового і ділового стилів.

У розмовній мові, вживаючись без іменників, збірні числівники субстантивуються. Такі субстантивовані збірні числівники надають висловленню емоційності, експресивності. Пор.: Сім одного не ждуть і Семеро одного не ждуть.

Числівникові форми в розмовній мові нерідко використовують як засіб гіперболізації: сто разів треба нагадувати; тисячу раз говорили тобі і под.

2.6. Характер сполучуваності числівників з іменниками

Числівники в мові пов'язуються з іменниками.

Звичайно числівник стоїть у тому самому відмінку, що й іменник, до якого цей числівник відноситься: у трьох кімнатах, з п'ятьмастами робітниками, без ста двадцяти одного дня, у четвертому ряду, о п'ятій годині, тисяча дев'ятсот сімдесят третього року.

Числівник один, крім того, узгоджується з іменником у роді та числі: один стіл, однієї кімнати, в одних дверях.

Проте не завжди і не всі числівники узгоджуються з іменниками, а саме:

1. Після числівників два, обидва, три, чотири, вжитих у формі називного відмінка, іменник стоїть у називному відмінку множини, але наголос має, як у родовому однини: дві сестри, два брати, три товариші, три голуби, тридцять чотири трактори.

Прикметник при таких числівниках може стояти як у називному, так і в родовому відмінку множини: два рідні (рідних) брати, три рідні (рідних) сестри, три нових (нові) будинки, двадцять чотири могутніх (могутні) дуби.

2. Після власне кількісних числівників п'ять і більше, а також після всіх збірних (крім обидва), вжитих у формі називного відмінка, іменник стоїть у родовому відмінку множини: двоє коней, четверо хлопців, п'ять сестер, сім братів, дев'ятсот днів, тисяча двісті сторінок.

3. Числівники тисяча, мільйон, мільярд з іншими числівниками поєднуються, як іменники: два мільйони, три мільярди, чотири тисячі, п'ять мільйонів, шість мільярдів, сім тисяч.

Під час змінювання числівників тисяча, мільйон, мільярд іменники при них вживаються тільки в родовому відмінку множини: у тисячі кілометрів, з двома мільйонами тонн, трьом мільярдам жителів.

4. Після дробових числівників іменники вживаються тільки в родовому відмінку однини: одна п'ята (частина) земної кулі, у трьох четвертих (частинах) кілограма, сімдесятьма цілими і п'ятьма десятими процента.

Це стосується також числівника півтора: півтора року, півтора місяця, півтора центнера.

5. У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку однини: присвячено двадцять третьому (числу місяця) лютого, вітаю з Восьмим (числом місяця) березня, про перше вересня.

2.7. Наголошування числівників при словозміні

Наголос в українській мові, як і в інших слов'янських мовах, тісно зв'язаний з граматичною формою, з словотворенням і словозміною. Він знаходиться у тісному зв'язку з інтонацією і ритмікою.

Числівники в східнослов'янських мовах мають свої специфічні акцентологічні особливості. Ці особливості виявляються найчіткіше в кількісних числівниках.

У кількісних числівниках один...десять наголос при відмінюванні їх переходить на флексію. У цих числівниках наголос остаточно закріпився на флексії.

Окремо виділяються форми жіночого роду числівника одна, що відмінюється за зразком займенника та і має наголос такий же, як і займенник та при його відмінюванні, тобто в деяких відмінках на передостанньому складі (однієї, однією).

Числівники одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять мають наголос на афіксі — на . Іноді він переходить на флексію (одинадцятьох).

В російській мові числівники одиннадцать і четырнадцать мають наголос на основі першої числової назви Числівники двадцять, тридцять, сорок і сто при відмінюванні мають наголос на закінченнях.

Числівники п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят в українській мові відмінюються тільки в другій своїй частині і мають наголос на флексії.

Числівник дев'яносто має нерухомий наголос: дев'яносто, дев'яноста.

Складні числівники, що означають сотні: двісті, триста, чотириста, п'ятсот, шістсот, вісімсот, дев'ятсот — відмінюються в обох своїх частинах і за винятком форм двісті, триста, чотириста мають наголос на другій частині слова.

Іноді буває й такий наголос: двохсот, двомстам, трьохсот, трьомстам, чотирьохсот, чотирьомстам. Це буває тоді, коли на числівник падає логічний наголос.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд і інші позначення великих чисел мають нерухомий наголос.

У кількісних складених числівниках при відмінюванні наголос також постійно закріплюється на флексії, наприклад: двадцяти п'яти, тридцяти одному і под., причому сильніший наголос буває завжди на флексії останнього числівника: двадцяти трьох, ста сорока, п'ятдесяти п'яти чоловік і под.

Збірні числівники двоє, троє, четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, одинадцятеро... двадцятеро, тридцятеро і т. д. при відмінюванні в непрямих відмінках мають форми кількісних числівників з тим же кінцевим наголосом.

Збірні числівники обидва, обоє, оба, обі (останні дві форми вживаються тільки в південно-західних діалектах) в непрямих відмінках мають свої форми, спільні для всіх родів, з наголосом на флексії: обох, обом, обома.

Неозначено-кількісні числівники при відмінюванні мають наголос на флексії. На відмінювання цих числівників і на закріплення в них наголосу мав вплив числівник два.

Числівник декілька при відмінюванні зберігає постійно наголос на префіксі: декількох, декільком, декількома, на декількох.

Числівник кільканадцять при відмінюванні не зберігає наголосу на афіксі -на-, а переносить його на флексію.

Числівник кількадесят при відмінюванні має постійно наголос на флексії.

Ці акцентологічні особливості неозначено-кількісних числівників підкреслюють відокремленість їх від інших імен.

Порядкові числівники виявляють вплив на них імен. Вони, як і прикметники, при відмінюванні мають нерухомий наголос. Наприклад: перший -а, -е , першого, першої, першій, перші, перших, першим; другий, -а, -е , другого, другої, другій, другі, других, другим.

Числівники взагалі міцно тримають свій наголос на собі і не передають його іншим словам у реченні, як його передають, наприклад, односкладові прийменники (в, на, над, до, від, під та ін.) або односкладові сполучники (і, й, то, так, хоч,щоб та ін.).

Деякі ж числівники (наприклад, один, два, три і інші односкладові числівники), сполучаючись з іншими словами в реченні, прилягають до них так тісно, що передають їм свій наголос.

В українській мові числівники не передають свого наголосу прийменникам.

Якщо між прийменником і числівником стоїть якесь слово,то наголос також лишається на числівнику.

У сполученнях числівників з іменниками при інверсії головний наголос тримають на собі числівники. В таких випадках кількість визначається приблизно. Очевидно, у зв'язку з потребою уточнення означуваного предмета в кількості наголос посилився і закріпився саме на числівнику.

Числівники два, три, чотири сполучаються з іменниками, перетягають наголос іменників на те місце, що й родовий відмінок однини іменників.

3. Питання до теми «Займенник»

3.1. Стилістичне вживання займенників

Лексико-граматичні особливості займенників зумовлюють і своєрідність їх вживання в мові. Узагальненість значення займенників потребує вживання їх після імен, на які вони вказують. Наприклад: Сонце ще світило по-літньому, теплом дихала настояна на травах та квітах земля, а до лісу вже підкрадалася багряна осінь. Вона почервонила тремтливі осики, наклала жовтизну на тендітні листки-монетки беріз, перекувала на пощерблені бляшанки листки дубів (Ю. Збан.).

У діловому мовленні, де будь-яка двозначність зовсім неприпустима, займенники, що належать до назв осіб, часто супроводжуються пояснювальними іменами: Слідством встановлено, що він, Василь Васильович Кривунець, завчасно повідомив його, Петра Дем'яновича Сороку. В усному ж мовленні або в учнівських письмових роботах таке вживання Займенників небажано.

Не всі займенники однакові щодо вираження смислового значення. Так, займенники я, ти, він, порівняно з іншими мають більш конкретне смислове значення. Займенник я завжди означає того, хто говорить, чи того, до кого звертаються; він — особу або предмет, про який іде мова. Займенники той, хто характеризуються великою узагальненістю, свідченням цьому є вживання їх у прислів'ях і приказках, у яких узагальнено життєвий досвід, глибоку мудрість народу. Наприклад: Хто добре вчиться, той буде й добре робить; Гарно того вчити, хто хоче все знати; Хто знання має, той мур зламає.

У ліричних творах часто вживається займенник я. Так зване ліричне я виконує стилістичну функцію особливої виразності у вірші. Найяскравіше виявляється ліричне я в усіх своїх художніх якостях на початку твору або строфи чи іншої текстуально завершеної одиниці, наприклад:

Як не горю

Я не живу,

Як не люблю

Я не співаю.

Але цього

Я ще не знаю,

Бо завжди я

Як полум'я

(Павло Тичина).

В усній розмовній мові, а відтак, і в діалогічній мові художніх творів нерідко використовується форма займенника 1-ї особи однини в давальному відмінку мені з метою підкреслення наказу, вимоги тощо: Хома, не гаючись, проінструктував їздових, як належить триматись. На Каленика посварився:

Чортом мені дивись!

Єсть! промимрив Каленик (О. Гонч.).

Займенник ти в усній розмовній мові нерідко вживається в особливому узагальненому значенні, тобто в устах персонажа він не вказує на відношення до другої особи, а вносить у розповідь своєрідний відтінок інтимності: Юрій! гукнув він, лежачи над струмком.Справжній тобі нарзан! П'єш і ще хочеться (О. Гонч.).

Займенник ти вживається також як компонент розмови персонажа із самим собою. У мові художніх творів цей стилістичний засіб використовується з тим, щоб надати висловлюванню забарвлення особливої ліричності та емоційної насиченості. Наприклад: Що власне сталося? думав Сагайда, крокуючи вулицею Грінави.Чому тобі такою особливою, багатозначною видається ця сьогоднішня розмова в словацькій хаті? Ну, закликали тебе , ну, привітали. Зрештою звичайнісінька річ... Але чому ж ти вийшов звідти такий розхвильований? Яким зіллям тебе напоїли в отій убогій світлиці, розмальованій до самої стелі буйним виноградом! Ідеш і не чуєш землі під собою... Ідеш і дзвенить тобі весь час у вухах ніжно слово: Братку! (О. Гонч.).

Займенник ти може вживатися замість займенника він, щоб посилити психологічні мотиви у змісті висловлювання: Щастя твоє, що автомат у мене був за спиною! 3 веселими погрозами думав телефоніст. А то я б тобі показав... І де він тут узявся? (О. Гонч.).

Займенник ти за певних умов уживання може набувати експресивного відтінку: Хаєцький не міг далі байдуже дивитись на його самокатування. Він кинув батіжок, плюнув у долоні: Ех, ти , Європа!.. Дай-но я цюкну! (О. Гонч.).

Займенник ви, залежно від контексту, то наповнюється холодною ввічливістю, то вказує на шанобливе ставлення, то надає розмові жартівливого, а часом іронічного забарвлення наприклад: Міномети стояли на вогневій, мов панянки: всі під кокетливими парасольками, що захищали їх від дощу. Бійці до них звертались, як до панянок, тільки на «ви»:

Дозвольте перевірити ваш приціл...

Дозвольте вас протерти банником... (О. Гонч.). Займенник воно може мати стилістичні відтінки: 1) співчуття: Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало у холодочку під снопом (Т. Ш.). 2) ласкавості, пестливості: Тшто знову зиркнув на мене: «Оце ж написало воно якусь п'єсу, і її поставлять у школі» (М. Ст.). Воно й училось нівроку йому, страх ят до книжки було: чита, одно чита... (А. Тесл.); 3) зневаги: Ти йтну стрижене, а воно тобі голене (Присл.).

Слово воно може вживатися і як частка: ...не так воно робиться, як нам хочеться (Т. Ш.). У ролі частки нерідко виступає і займенник собі, що створює колорит усної, вільної, невимушеної розповіді, концентруючи увагу на слові, при якому стоїть: Од зіроньки до зіроньки сидять собі у вдівоньки. Сидять собі, розмовляють... (Т. Ш.). Ти нехай собі як знають... (П. Т.). Було собі два брати один убогий, а другий багатий (Нар. тв.).

У відповідному контексті набувають емоційного забарвлення і неозначені займенники: На той час суддями були якіїсь два осли... (Л. Гл.).

Присвійні займенники мій, наш у розмовній мові і в мові творів художньої літератури нерідко вживаються для зосередження уваги на предметі розмови: Усміхнувся мій Ярема, Тяжко усміхнувся; Іде софі наш Ярема, Нічого не бачить (Т. Ш.). Москва наша люба, Москва наша славна, красою ти дужа, ділами преславна (П. Т.).

3.2. Ні в заперечних займенниках

Займенники пишемо разом із часткою ні- , наприклад: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки.

Окремо пишемо, якщо між часткою і займенником уживається прийменник: ні до кого, ні з чим.

3.3. Правопис неозначених займенників

Займенники пишемо разом:

- із частками ні-, аби-, де-, -сь : ніхто, ніякий, щось, хтось, абищо, абискільки, дечий, декотрий.

Окремо:

- якщо між частками і займенником уживається прийменник: ні до кого, ні з чим, де у кого, будь з яким, аби в якому, будь за ким.

Через дефіс:

- із частками будь-, -небудь, казна-, хтозна- : будь-хто, будь-що, який-небудь, чий-небудь, казна-скільки, казна-що, хтозна-який, хтозна-чий.

3.4. Явище прономіналізації

Деякі іменники, прикметники, дієприкметники та числівники, втрачаючи за певних умов своє конкретне лексичне значення, вибувають абстрактного значення і починають виконувати вказівну роль, наближаючись своїми функціями до займенників, переходячи в них. Перехід різних частин мови в займенники називається прономіналізацією (від лат. pronomen — займенник).

Повністю переходить в займенники лише незначна кількість слів.

У функції займенників найчастіше виступають такі слова:

1. Числівники один і другий . Прономіналізація числівника один особливо чітко виявляється в пестливо-зменшувальних формах, наприклад: Мов одірвалось од гіллі, одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко); у цьому реченні одно-однісіньке означає саме-самісіньке.

Числівник один у заперечних реченнях (у поєднанні з заперечною підсилюючою часткою ні) виступає в значенні заперечних займенників ніхто, жоден, ніякий: Ні один з лижників не відстав у поході; тут ні один = ніхто, жоден.

Прономіналізація слова другий обумовлюється в певній мірі його походженням. Етимологічно слово другий пов'язується з займенником другий і в давнину означало інший: На другу осінь учитель перейшов у друге село (А. Тесленко).

Особливо часто явище прономіналізації числівників один, другий спостерігається в усталених зворотах один одного, один другого, один другому і под.

В ряді одні другі треті четверті і т. д. ці числівники іноді вживаються в значенні деякі, ті, наприклад: Одні питали, чи не краще б вийти назустріч війську з хлібом та сіллю, упасти в ноги, скоритись. Другі радили битись, не пускати козаків (М. Коцюбинський); тут одні, другі означають ті, деякі.

Часто прономіналізується і порядковий числівник перший, виступаючи в значенні той, там-той.

2. Прикметники і дієприкметники. З прикметників і дієприкметників у значенні займенників найчастіше виступають такі слова: цілий, повний, різний, різноманітний, перший-ліпший, окремий, певний, відомий, даний, слідуючий, останній та ін., наприклад: Був у неї Андрій цілий вік гризлися з ним, а тепер нема вже й Андрія (М. Коцюбинський); тут слово цілий вжите в значенні весь.

3. Іменники . Втрачати своє лексичне значення і переходити в розряд займенників можуть лише деякі іменники. Найвиразніше проявляють тенденцію до прономіналізації такі іменники: людина, чоловік, люди, діло, справа, річ, факт та деякі інші, наприклад: Роками кричали деякі наші військові стратеги: Давайте нам побільше літаків, швидкість діло другорядне, нам кількість важлива (О. Корнійчук).

У функції особових займенників першої і другої особи однини або множини вживаються словосполучення наш брат, ваш брат, ваша сестра, наприклад: Ти цю пісеньку облиш. Ми її знаємо, наслухались від вашого брата (О. Корнійчук); Знаємо ми вашого брата (А. Головко).

У значенні присвійного займенника свій часто вживається словосполучення свій брат, наприклад: Бач, що! схитнув головою Павло. Бач, як нашого брата пани! Так йому хочеться з кимось, з своїм братом побалакать про це, переглянуться хоч (А. Тесленко); тут нашого брата означає нас, з своїм братом своїми.

3.5. Відмінювання займенників

Займенники відмінюються, як слова, які вони заміняють. Частина займенників відмінюється, як іменники, частина - як прикметники, займенники стільки, скільки - як числівники.

Відмінювання особових займенників:

я, ти

Відм. Однина Множина Однина Множина

Н. я ми ти ви

Р. *мене (до мене) нас тебе (до тебе) вас

Д. мені нам тобі вам

З. =Р.в. =Р.в. =Р.в. =Р.в.

О. мною нами тобою вами

М. мені нас тобі вас

При відмінюванні особових займенників вживаються різні основи ( я – ми, ми – нас, ти /тобі, ви /вас). Це явище називається суплетивізмом.

Особові займенники відмінюються, як іменники – за відмінками і числами, але мають свої характерні закінчення.

він (чол.р.), вона (жін.р.), воно (сер.р.),вони

Відм. Однина Множина

Н. він вона воно вони

Р . *його (до нього) *її (до неї) *його (до нього) *їх (до них)

Д. йому їй йому їм

З. =Р.в. =Р.в. *=Р.в. =Р.в.

О. *ним *нею *ним *ними

М. *ньому/нім *ній *ньому/нім *них

Особливістю відмінювання займенників ІІІ особи є поява в них після прийменників в Р.в. та М.в., а також в О.в. початкового н : Р.в. без нього; від неї; без них; М.в.(на/у/по) ньому/нім; ній; по них; О.в. ним, з ним; нею, з нею; ними, з ними.

Займенник сер.роду воно має З.в.=Р.в.: бачу його (село, море)

Відмінювання зворотного займенника себе

Відм. Однина

Н. ----

Р. себе

Д. собі

З . себе

О . собою

М. (у) собі

Займенник себе не має форми Н.в. (у словнику він записаний як себе); не має множини.

Відмінювання питальних займенників хто , що

Відм. Однина Множина

Н . хто що

Р. кого чого

Д. кому чому

З. =Р.в. =Н.в.

О. ким чим

М. кому чому

Ці займенники є своєрідними еталонами для іменника:

1) це слова - питання до іменника;

2) це слова - питання до істот (хто?) і неістот (що?);

3) це слова - питання до відмінків іменника: Н. хто-що Р. кого-чого Д. кому-чому і т.д.

Хто , що не відмінюються в множині;так само, як хто , що , відмінюються заперечні та неозначені займенники, утворені від них. Напр.: Н. ніхто казна-що Р. нікого казна-чого Д. нікому казна-чому і т.д.

Відмінювання присвійних, вказівних, означальних та питальних займенників (прикметникового типу)

Відм. Однина Множина

Н. мій, наш, моє, наше, моя, наша мої, наші

Р. мого, нашого, мого, нашого, моєї, нашої моїх, наших

Д. моєму, нашому, моєму, нашому, моїй, нашій моїм, нашим

З. =Н.в. або Р.в. =Н.в. мою, нашу =Н.в. або Р.в.

О. моїм, нашим, моїм, нашим, моєю, нашою моїми, нашими

М. моєму/їм, нашому/їм моєму/їм, моїх, наших

нашому/їм моїй, нашій

Займенники цих розрядів відмінюються, як прикметники твердої групи. Виняток: їхній відмінюється за м’якою групою: їхнього, їхньому, їхнім і т.д.

Заперечні та неозначені займенники, утворені на основі питальних який, чий, котрий , відмінюються аналогічно до них.

Відмінювання займенників стільки , скільки

Відм. стільки скільки

Н. стільки скільки

Р. стількох скількох

Д. стільком скільком

З. =Н.в. або Р.в. =Н.в. або Р.в.

О. стількома скількома

М. (на) стількох (на) скількох

Ці числівникові займенники відмінюються, як два ; заперечні та неозначені займенники, утворені на основі стільки , скільки , відмінюються аналогічно до них.


4. Питання до теми «Прислівник»

4.1. Способи творення прислівників

Різноманітність структури, лексичного значення і синтаксичних функцій прислівників свідчить, що прислівники, як самостійна частина мови, сформувалися на основі різних частин мови — прикметників, іменників, числівників, займенників, прислівників і дієслів.

Прислівники утворювалися протягом багатьох епох. Кількість слів цієї категорії весь час збільшувалася і збільшується внаслідок утворення нових слів.

Незначна частина прислівників утворилася давно від таких слів і форм, які в сучасній мові вже не існують і які збереглись у своїх закам'янілих архаїчних формах тільки в цих прислівниках, наприклад, набакир: Висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу... (П. Мирний).

Більшість прислівників утворилася недавно, і тому легко можна визначити, від якої частини мови вони походять, наприклад: по-комсомольськи (від прикметника комсомольський), довіку (від форми родового відмінка іменника з прийменником), по-нашому (від форми давального відмінка присвійного займенника і префікса по- ), по-перше (від форми знахідного відмінка порядкового числівника з прийменником по) і т. ін.

Слова різних частин мови, перетворюючись у прислівники, змінюють своє лексичне значення, втрачають колишні граматичні ознаки і набувають нових ознак, властивих прислівникам.

Прислівники характеризуються властивими їм типами словотворення, які часто пов'язуються з перетворенням флексії в суфікс.

Для утворення прислівників вживаються особливі, властиві тільки їм, суфікси -о-, -е, -ськи, закам'яніла форма -ому префікси по-, в-, з-, на-.

Творення прислівників в українській мові відбувалось і відбувається різними способами, а саме:

а) переосмисленням іменних форм на основі нової функції слова;

б) сполученням різних частин мови з префіксами;

в) додаванням підсилювальної частки най до форм означального прислівника на ;

г) переосмисленням дієприслівників.

Прислівники прикметникового походження

1. Прислівники прикметникового походження в сучасній українській мові становлять найбільш продуктивний тип. Найбільшу групу в складі прислівників, утворених від прикметників, становлять прислівники на , що утворюються від називного відмінка якісних прикметників середнього роду нечленної форми: актуально, бадьоро, весело, грамотно, давно, красиво, ніжно, чисте, фанатично, задумливо, темно, тихо, тепло.

Прислівники цього типу мають невідмінювані ступені порівняння.

2. Значна кількість прислівників утворюється також від нечленної форми прикметників у сполученні з прийменником:

а) від форм родового відмінка однини давніх коротких (нечленних) прикметників з прийменником: звисока, здавна, здалека і здалеку, згарячу, спроста;

б) від форм давального відмінка нечленних прикметників чоловічого-середнього роду: помалу, потиху, потроху;

в) від форм давального відмінка відповідних членних прикметників і займенників: по-батьківському , по-козацькому, по-діловому, по-книжному, по-домашньому, по-старому, по-новому, по-доброму, по-хорошому; по-нашому, по-вашому, по-їхньому;

г) від форм знахідного відмінка однини з прийменником: востаннє, вручну, заново, наново, нарізно, напевне, нашвидку, наспіх;

д) від форм місцевого відмінка з прийменником на: напоготові.

Прислівники іменникового походження

Творення прислівників від іменників буває двох видів:

а) прийменникове творення (частіше) і

б) безприйменникове творення (рідше).

Прийменникове творення

Чимало прислівників української мови походять від форм непрямих відмінків іменників з прийменниками, тобто від тих форм іменників, які залежать від дієслів (адже прислівник відноситься найчастіше до дієслова).

1. Від форм родового відмінка однини з прийменнпками-префіксами до-, з- (с-), за-, а також з двома прийменниками і з займенником що . Наприклад:

а) з прийменником-префіксом з- (с-): збоку, зверху, звіку, згори, ззаду, знизу, знадвору, зсередини, зозла, здаля, спочатку;

б) з прийменником-префіксом за-: завтра (з «за утра»), загодя, завчасу;

в) з прийменником-префіксом до- : довіку, довкола, додому, додолу, до останку, дотла, дощенту;

г) з двома прийменниками-префіксами: вдосвіта, знадвору, спідсподу (із з- під- з- поду),

д) з займенником що : щодня, щоранку, щотижня, щороку.

2. Від форм знахідного відмінка однини з прийменниками-префіксами в-(у), за-, на-, над-, по-, а також з двома прийменниками:

а) з прийменником-префіксом в- (у-): вбік, вголос, вволю, вглиб, вгору, вдень, вниз, вплав, впору, впоперек, вподовж, всмак, вщент;

б) з прийменником-префіксом за-: завдовжки, завширшки, заздалегідь, залюбки, заміж, заочі, зараз;

в) з прийменником-префіксом на-: навгад, навздогад; назад, навідріз, навиліт, навскіс, нагору, назустріч, напам'ять, наперекір, наполовину, наприклад, насилу.

Головні способи творення займенникових прислівників такі:

а) сполучення займенникових основ з прийменниками-префіксами: доки, досі, доти, звідки, звідти, навіщо, надто, занадто і ін.;

б) сполучення первісних займенникових основ з прийменниками-префіксами: відколи, відтоді, відтак, відтам, звідусюди, повсюди і ін.;

в) сполучення первісних займенникових прислівників з частками: десь, колись, кудись, ніяк, якось-то, коли-небудь і ін.;

г) повторення однакових і різних прислівників: де-де, де-не-де, коли-не-коли, десь-інде, десь-інколи, так-сяк, туди-сюди і ін.;

д) вживання суфіксів, які надають словам здрібніло-пестливого відтінку значення: осьдечки, тамечки, тутечки і ін.

Прислівники дієслівного походження

Прислівники дієслівного походження в українській мов: становлять невелику групу. Творяться вони різними способами. Від дієслівних основ прислівники творяться за допомогою різних афіксів, наприклад: гопки, мовчки, пошепки, напомацки, досхочу, сторч, всупереч.

За допомогою закінчення колишньої форми орудного відмінка двоїни -ма (-ома) утворені такі прислівники: дарма, жартома, крадькома, сидьма.

Від колишніх нечленних активних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду утворилися такі прислівники: сидячи, держачи, крадучись і ін.

Від колишніх прикметників жіночого роду утворені прислівники типу загодя, нехотя; від префіксових форм колишніх дієприкметників утворені за допомогою суфікса -ки такі прислівники: навсидячки, навстоячки.

Здрібніло-пестливі форми прислівників

В українській мові здрібніло-пестливі форми прислівників творяться від якісних прислівників за допомогою суфіксів -еньк-, -ісіньк- , -есеньк-: гарненько, давненько, злегенька, легенько, легесенько, любенько, любесенько, любісінько, смачненько, помаленьку.

Під впливом цих форм в окремих діалектах вживаються форми прислівників: тепереньки, теперечки, тутечки, тутеньки, тамечки, осьдечки, ондечки, недалечко, змалечку. Ці прислівники втратили значення пестливості.

Здрібніло-пестливі форми прислівників вживаються лише в розмовній мові. У творах художньої літератури вони використовуються авторами з метою стилізації під розмовну мову.

Інші типи творення прислівників

Значна частина прислівників української мови твориться на зразок складних іменників і прикметників сполученням двох основ або коренів за допомогою сполучного звука о або без нього, наприклад: босоніж, сьогодні, силоміць.

У деяких складних прислівників чітко виступають своєрідні риси їх морфологічної будови, наприклад: запанібрата, насамперед, натщесерце, споконвіку і т. ін.

Складні прислівники за своїми структурними ознаками поділяються на такі групи:

1. Складні прислівники, утворені сполученням двох відіменних основ, наприклад: запанібрата, силоміць, голіруч, босоніж, праворуч, споконвіку, нашвидкуруч, натщесерце, водночас, втридорога, обабіч, повсякчас, обіруч, сьогодні, стократ, тимчасом, чимраз.

2. Складні прислівники, утворені сполученням іменної основи з часткою, наприклад: якраз, щоранку, щодня, щовечора, щогодини, щодуху, щоправда.

3. Складні прислівники, утворені сполученням самих прислівників із службовими словами , наприклад: набагато, набіло, наглухо, надалі, надовго, назавжди, начорно, забагато, задовго, замало, занадто, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, привселюдно, відтепер, дотепер, понині, потроху, анітрохи, аніяк, дедалі, щодалі, щоденно, щонайбільше, якнайбільше.

Незначну групу становлять прислівники, утворені сполученням самих прислівників з дієслівною основою , наприклад: мимохіть, мимохідь.

Своєрідним способом творення прислівників є повторення цілого слова або його основи , наприклад: давним-давно, далеко-далеко, ледве-ледве, тихо-тихо, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, сухо-насухо, повік-віки, сила-силенна.

Часто прислівники творяться сполученням двох синонімічних слів , наприклад: без кінця-краю, гидко-бридко, зроду-віку, сяк-так, тишком-нишком, часто-густо.

Ряд прислівників утворено сполученням двох антонімічних слів , наприклад: більш-менш, видимо-невидимо.

Особливу групу в сучасній українській літературній мові складають ідіоматичні прислівникові вирази, утворені сполученням різних відмінкових форм того самого іменника. Серед них можна визначити такі підгрупи:

а) словосполучення, утворені з форм називного і родового відмінків з прийменником від (од), наприклад: раз від разу, час від часу;

б) словосполучення, утворені з форм називного і знахідного відмінків з прийменниками в, у, на, о, наприклад: слово в слово, руна в руку, день у день, рік у рік, віч-на-віч,пліч-з-пліч;

в) словосполучення, утворені з форм називного і орудного відмінків з прийменником за , наприклад: день за днем, крок за кроком ;

г) словосполучення, утворені з форм родового відмінка з прийменником з і знахідного відмінка з прийменником на або в , наприклад: з боку на бік, з дня на день, з року в рік.

У сучасній українській літературній мові досить часто в ролі прислівників виступають різні фразеологічні сполучення і звороти, наприклад: на вічні часи, на власні очі, на всі заставки, на всю губу, по саме нікуди, по саму зав'язку, так собі, вкрай погано, в дорогою душею, ні туди ні сюди і ін.

Прислівники, утворені від прислівників

Поряд з прислівниками, утвореними від інших частин мови, в сучасній українській мові є також прислівники, утворені від прислівників. Прислівники цього типу утворюються за допомогою префіксів і суфіксів.

За допомогою префіксів утворені такі прислівники: ніколи. ніде, нікуди, назавжди, звідти, позавчора, післязавтра, задарма і ін.

За допомогою словоскладання від прислівників, співвідносних з прикметниками, утворюються такі прислівники: багато-багато, високо-високо, гарно-гарно, глибоко-глибоко, давно-давно, далеко-далеко.

Префіксовані прислівники виражають нову ознаку. Прислівннки, утворені за допомогою складання, виражають ту саму ознаку що й основне слово, але в більшій мірі.

4.2. Наголошення прислівників

1.Прислівники прикметникового походження, як правило, мають наголос на корені: важкий важко, легкий легко, сумний сумно, високий високо, глибокий глибоко, широкий широко, гарячий гаряче гаряче).

2.У прислівниках із суфіксом -ома наголошується кінцевий голосний цього суфікса, наприклад: крадькома, тайкома.

3. У прислівниках із суфіксом -ма наголос може припадати або на нього, або на основу: дарма, лігма і лігма, ліжма і ліжма, але прислівники ницьма, сидьма мають наголос тільки на корені.

4.3. Правопис прислівників

1. Разом пишуться:

а) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, відтепер, донині, дотепер, забагато, задовго, занадто, набагато, навічно, надалі, надовго, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, невтямки, негаразд, отак, отам, отут, підтюпцем, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, потроху, утричі, якнайкраще.

Примітка. Від подібних прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на завтра, на потім (не відкладайте цього до завуча, на завтра, на потім), за багато, на багато (пор.: забагато гуляєш і за багато років уперше приїхав, стало набагато легше й зал на багато місць) , на добраніч, на ура.

б) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісти, безперестанку, вбік, ввечері, ввіч, вволю, вголос, вгорі, вгору, вдень, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, влад, влітку, внизу, вночі, восени, впам'ятку, впень, вперед, впереміж, впереміш, вплав, вплач, впоперек, впору, враз, вранці, врешті, врівень, врівні, врозкид, врозліт, врозсип, врозтіч, вряд, всередині, вслід, всмак, вщерть, доверху, довіку, довкола, доволі, догори, додолу, додому, докупи, донизу, дотла, дощенту, заміж, замужем, заочі, запанібрата, запівніч, зараз, заразом, зарані, зарання, засвітла, збоку, зверху, звіку, згори, здуру, ззаду, зісподу, знизу, зозла, зокола, зразу, зранку, зрання, зрештою, зроду, зсередини, набік, набір, наверх, наверху, навесні, навиворіт, навиліт, навідліг, навідріз, навік, навіки, навіч, нагору (але на-гора), надвечір, надворі, надголодь, надзелень, надмір, надміру, назад, назахват, наздогад, назустріч, наїздом, наниз, нанизу, наостанок, наостанку, напам'ять, наперебій, напереваги, наперед, наперекір, напереріз, напівдорозі, напідпитку, напоказ, наполовину, напохваті, напочатку, наприклад, напровесні, напролом, напропале, нараз, нарешті, нарівні, нарозхват, насилу, наскоком, наспід, наспіх, насподі, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опівночі, опліч, підряд, побіч, поблизу, поверх, повік, поволі, позаду, поночі, попліч, поруч, поряд, посередині, почасти, скраю, спереду, спочатку, убік, убрід, увечері, увіч, уголос, угорі, угору, удень, узимку, узнаки, украй, укупі, улад, улітку, униз, унизу, уночі, упень, уперед, уплав, уплач, упоперек, упору, уранці, урешті, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, уряд, усередині, услід, усмак, ушир.

в) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: віддавна, востаннє, вручну, догола, допізна, завидна, замолоду, заново, звисока, згарячу, злегка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, нарізно, нашвидку, помалу, помаленьку, потихеньку, сповна, спроста, сп'яну.

г) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вчетверо й под.; вперше, вдруге, втретє й под.; надвоє, натроє, начетверо й под.; удвох, утрьох, учотирьох і т. д.; водно, заодно, поодинці, спершу.

д) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому; але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків.

є) Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки, завглибшки, завдовжки, завтовшки, завчасу, завширшки, знадвору, навздогін, навзнак, навкидьки, навколо, навкруги, навкулачки, навмисне, навпаки, навперейми, навприсядки, навпростець, навряд, навскач, навскіс, навскоси, навсправжки, навстіж, навтікача, навздогін, наздогін, наосліп, напоготові, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба.

є) Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, натщесерце, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, повсякчас, праворуч, привселюдно, самохіть, стрімголов, тимчасово, чимдуж, чимраз.

ж) Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітелень, анітрохи, анічичирк, аніяк; дедалі, деінде, деколи, декуди; чимало; щовечора, щогодини, щодалі, щоденно, щодня, щодуху, щомісяця, щомога, щонайбільше, щонайдовше, щонайдужче, щонайкраще, щонайменше, щонайширше й т. д., щоночі, щоправда, щораз, щоразу, щороку, щосили, щохвилини (але: дарма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що); якомога, якось і якось (з різними значеннями), якраз, якнайбільше, якнайдужче, якнайдовше й под.

Увага. Слід відрізняти прислівники, складені з прийменників або часток і різних частин мови, від прийменників або часток та іменників, прикметників тощо, коли останні зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже і пишуться окремо. Пор.:

Він повернув убік і Ударив у бік.

Спочатку це не було ясно й З початку розмови вони зрозуміли вашу думку.

Прочитай вірш напам'ять і На пам'ять він подарував мені книжку.

Всередині щось дуже заболіло й Це правило шукай у середині розділу.

Хлопці домовилися йти всі вкупі до міста й У купі піску гралися діти.

Зауважую вам востаннє й Вони постукали в останнє вікно.

Ми чуємо це вперше й Зайдемо в перше село.

Втім, я не заперечую й У тім спектаклі виступав і я.

У нас чимало є досягнень і Чи мало вам допомагали?

Нащо було починати справу? і На що ви натякаєте?

Ми теж виступали на зборах і Він говорив те ж, що і я.

Якось уже воно буде і Як ось і Марко на поріг.

2. Окремо пишуться:

а) Прислівникові сполуки, що складаються з прийменника та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним іменником можливе означення до цього іменника (прикметник, займенник, числівник) : без відома, без жалю, без кінця, без кінця-краю, без краю, без ладу, без ліку, без мети, без наміру, без пуття, без сліду, без смаку, без сумніву, без угаву, без упину, без черги, в затишку, в міру, в нагороду, в ногу, в обмін, в обріз, в позику, в цілості, до біса, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до запитання, до краю, до крихти, до ладу, до лиха, до лиця, до міри, до ноги, до обіду, до останку, до пари, до пня, до побачення, до пори, до пуття, до речі, до решти, до сих пір, до смаку, до смерті, до снаги, до сьогодні, за години, за дня, за кордон, за кордоном, за рахунок, за світла, з болю, з-за кордону, з краю в край, з переляку, з радості, з розгону, на бігу, на біс, на вагу, на весну (але навесні), на вибір, на видноті, на відчай, на відмінно, на віку, на гамуз, на голову, на диво, на дозвіллі, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на ніщо, на око, на поруки, на прощання, на радість, на радощах, на руку, на самоті, на світанку, на скаку, на славу, на слово, на сміх, на совість, на сором, на ходу, на шкоду, на щастя, над силу, не з руки, ні на гріш, під боком, під гору, під силу, по закону, по змозі, по знаку, по можливості, по правді, по силі, по совісті, по сусідству, по суті, по черзі, по щирості, у вигляді, уві сні, у поміч, у стократ, через силу, як слід, як треба.

б) Словосполуки, що мають значення прислівників і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ранку до вечора, день у день, з боку на бік з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу.

в) Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складаються з узгоджуваного прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня,
таким чином, темної ночі, тим разом, тим часом
і т. ін.

г) Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому.

д) Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.

3. Через дефіс пишуться:

а) Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и : по-батьківському, по-бойовому, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-козацькому, по-нашому, по-своєму, по-сусідському, по-українському, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-людськи, по-сусідськи, по-українськи; також по-латині.

Примітка. У прислівниках цього типу, утворених від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по- : по-соціалдемократичному.

б) Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє й т. д.

в) Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна -: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, де-небудь, десь-то, казна-де, казна-коли, коли-будь, коли-небудь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хтозна-як, як-небудь.

г) Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так і т. ін.

д) Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко,
де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

4.4. Н і нн у прислівниках

Прислівники, що утворилися від прикметників з -н- та -нн- , зберігають правопис цих прикметників: невпинний невпинно, нежданий — неждано.

З двома нн пишуться також прислівники зрання, навмання, попідтинню, попідвіконню, спросоння.

Пишеться -нн- Пишеться -н-

1. У прикметниках, утворених від іменників з основою на -н- за допомогою н :

стіна + н ®стінний,

день + н ®денний

1. У прикметниках, утворених від іменників з основою на будь-який приголосний (крім -н- ) за допомогою н :

брат + н ® братній,

клас + н ® класний

2. У прикметниках з наголошеними -анн-, -енн-, -янн-, що вказують на збільшену ознаку або неможливість дії:

нездоланний, священний,

незрівнянний, старанний, здоровенний

Увага: даний, довгожданий

2. У прикметниках, утворених додаванням -ан-, -єн-, -ин-, -їн-, -он-, -ян- до основи іменників:

гречаний, царствений, пташиний, солов'їний, солоний, скляний

Увага: божественний

4.5. Не і ні з прислівниками

1. ні з прислівниками пишеться

разом окремо
- якщо прислівник разом із ні виражає одне поняття: нізвідки, ніскільки - якщо ні заперечує, відкидає щось: ні туди ні сюди

Частка ні в прислівниках може бути наголошеною і ненаголошеною.

2. не з прислівниками пишеться

разом окремо

- якщо без не не вживається: невдовзі, невідв'язно, невпинно, ненароком;

- якщо не з прислівником виражають одне поняття і його можна замінити синонімом без не : недобре (погано), нешвидко (повільно)

- з більшістю прислівників;

- якщо не заперечує, відкидає щось: не вчора, не вдруге, не по-нашому

4.6. И та і в кінці прислівників

У кінці прислівників відповідно до вимови пишемо и або і : згори, угорі, відтоді, звідти.

и і

- після г, к, х : навкруги, залюбки, верхи, по-материнськи, по-людськи;

- після ж, ч , якщо прислівникутворено за допомогою префіксапо- : по-ведмежи, по-заячи;

- після ч , якщо прислівникутворено від дієприслівника:стоячи, лежачи, нехотячи

- після ж, ч , крім прислівниківіз префіксом по- : насторожі, уночі

Труднощі становлять прислівники, у яких перед и або і стоятьг, к, х, ж, ч.

и і

- після г, к, х : навкруги, залюбки, верхи, по-материнськи, по-людськи;

- після ж, ч , якщо прислівникутворено за допомогою префіксапо- : по-ведмежи, по-заячи;

- після ч , якщо прислівникутворено від дієприслівника:стоячи, лежачи, нехотячи

- після ж, ч , крім прислівниківіз префіксом по- : насторожі, уночі

4.7 Явище адвербіалізації

У сучасній українській літературній мові спостерігаються активні процеси переходу інших частин мови в прислівники і прислівників в інші граматичні категорії.

Процес переходу інших частин мови в прислівники називається адвербіалізацією (від латинського adverbium — придієслівник, буквально «від дієслова»).

При адвербіалізації відбуваються різні зміни в значенні і в граматичній структурі слів, що дають можливість докладно охарактеризувати природу прислівників.

Процес адвербіалізації в українській мові відбувався і відбувається безперервно і охоплює в тій чи іншій мірі всі повнозначні частини мови. Найбільш активно адвербіалізуються іменники в непрямих відмінках і прикметники. Також активно переходять у прислівники і дієприкметники.

Слова, що переходять у прислівники, втрачають свої колишні граматичні значення. Внаслідок утрати граматичних значень затемнюється морфологічна структура прислівника: в ньому перестають виділятися окремі морфеми, відбувається лексикалізація, коли функція слова в мові визначається словом в цілому, а не його складовими частинами. Перш за все втрачають своє значення і перестають виділятися закінчення і прийменники.

Широка за обсягом семантика іменників і різноманітність їх синтаксичних функцій у реченні спричиняються до того, що вони мають найбільше точок зіткнення з іншими частинами мови. Іменник, виступаючи в ролі прислівника, набуває його морфологічних ознак і синтаксичних функцій. При цьому послаблюється основна семантична ознака іменника — предметність, а разом з цим послаблюються і втрачають свою силу граматичні ознаки іменника. Таким чином, іменникова форма застигає і переходить у категорію прислівників. Іменникова форма, трансформуючись у прислівник і залишаючись однозвучною з іменником, утворює своєрідний омонім, який може виступати в функції двох частин мови. Особливо активно переходять у прислівники відмінкові форми іменників з прийменниками, а також і без прийменників. Наприклад: Його очі бігли кудись наперед , назустріч мурованим стінам (М. Коцюбинський).

Процес адвербіалізації в українській мові, як і в російській, проходить нерівномірно. В одних словах він закінчився, і ці слова вже остаточно перетворились у прислівники. Наприклад: вліво, зрання, навскіс, набакир, поруч, зопалу. А в інших словах цей процес тільки розвивається, і такі слова вживаються в мові то в функції прислівника, то в функції інших частин мови. Наприклад: На Чубинського напав тепер страх (М. Коцюбинський); Пішла по лісу косовиця аж страх , аж жаль було дивитись (Т. Шевченко). У першому реченні слово страх — іменник, у другому — прислівник. У другому реченні слово страх близьке за значенням і синтаксичними функціями до слів «сумно», «страшно», лячно».

Слово страх, виступаючи в реченні в функції прислівника, може набирати різних відтінків значення і цим збагачувати мову, вносячи в неї різні семантичні нюанси. Наприклад: Христя вийшла на кухню. Їй страх як хотілось розказати Марії усе (П. Мирний); Страх якого діла було на пасіці (М. Вовчок).

У першому реченні слово страх близьке до прислівника дуже, у другому — до прислівника багато.

Слово жаль також може виступати як у функції іменника, так і в функції прислівника. Наприклад: О, не жаль , а гнів мене пече... (М. Рильський); Йому навіть жаль стало тих апаратів (М. Коцюбинський).

У функції як іменника, так і прислівника можуть виступати, наприклад, такі слова: сила, час, сором, пора, шкода, лихо, добро і ін. Але треба пам'ятати, що не в усіх стилях мови можлива диференціація семантичних особливостей цих слів. Такі слова, як страх, сила, сміх, можуть виступати в функції прислівників в творах художньої літератури. Наприклад: Вид цікавий! Страх і сміх було дивитись! (Л. Українка); Погано дуже, страх поганої (Т. (Шевченко); Здалося їй, що він страх блідий і вимучений (М. Вовчок); І нащо йому така сила грошей здалася? (П. Мирний).

У цих реченнях ми маємо емоціональну підкресленість.

Дуже часто в функції прислівників виступають іменники в формі орудного відмінка. Наприклад: Шатнувся миттю сам із хати (І. Котляревський); Пішов слідом за дідом (З фольклору).

Іменникові форми легко створюють прислівники в конструкціях з прийменниками: взимку, навесні, вперед, вголос, внизу, зверху, удень, насилу, назустріч, услід та ін. Наприклад: Внизу, мов дно висохлого моря, розкинулось величезне плато (О. Гончар); Батальйон посувався вперед (О. Гончар); А то думають, думають, ні вголос, ні мовчки (Т. Шевченко); Під ним коник вороненький насилу ступає (Т. Шевченко).

Іменник, переходячи в категорію прислівників, втрачає можливість мати при собі узгоджене означення, виражене прикметником або займенником, наприклад: дути в гостях, їхати галопом бути на побігеньках.

Найбільш продуктивним у сучасній українській мові є творення прислівників від форм родового, знахідного та орудного відмінків іменників з прийменниками в (у), на, над, з, до , наприклад услід, вгору, наверх, надвечір, згори, до зарізу.

У сучасній мові активний і оригінальний процес перетворення займенників у прислівники. Наприклад, займенник все може виступати б функції прислівника із значенням, близьким до «безперервно», «довго».

В значенні прислівників виступають також цілі стійкі словосполучення. Такі сполучення називаються прислівниковими, наприклад: час від часу, рука об руку, слово за слово, крок за кроком.

Прислівники, втрачаючи значення ознаки дії або якості, можуть переходити в інші частини мови — прийменники, сполучники, частки, вставні слова.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:51:36 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:47:14 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150052)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru