Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Особистість в системі соціальних відносин

Название: Особистість в системі соціальних відносин
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 21:21:02 16 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 97 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ОСОБИСТІСТЬ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН


1. Поняття особистості

Суспільство окреслює соціокультурний простір, у межах якого людина формується як особистість, займає певні соціальні позиції, переміщується, “грає” ролі. Особистість і суспільство органічно пов’язані між собою. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування й розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- та макросередовищем.

Особистість і суспільство є соціокультурними системами. Зіткнення людини (особистості) з суспільством є соціальною драмою, що розігрується на протязі історії цивілізації й породжує, з одного боку, злочинність, соціальні відхилення, а з другого – поліцію, суд, пенітенціарну систему тощо. Людина вимушена або прийняти усі вимоги, умовності й настанови суспільства, або діяти всупереч нормам і наражатися на відповідні санкції.

Соціологія вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин. Вона вивчає зв’язки особистості і соціальних груп, особистості і суспільства, регуляцію, саморегуляцію соціальної поведінки.

2. СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА ОСОБИСТОСТІ

Людина – істота біосоціальна. Населення Землі складають понад 5 мільярдів осіб; усі вони належать до одного біологічного виду “ homo sapiens ” незалежно від расових та етнічних ознак, місця помешкання, ступеня соціально-економічного розвитку суспільства. Кожна нормальна людина від народження має комплекс властивостей, що відрізняє її від усіх біологічних організмів: здатність до абстрактного мислення й безперервного інтелектного вдосконалення, мовні здібності, розвинуті кінцівки, що достатні для виконання складних сенсорно-моторних функцій, нарешті, прямоходження. Загальновидові риси є джерелом, основою соціального життя. Але колективне буття не змінює біологічну природу людини, не вдосконалює її тілесну організацію. Вчені довели, що генетичний код людини залишається незмінним принаймні тридцять тисяч років, а може й більше.

Включення людини до суспільства здійснюється через різні елементи соціальної культури ( соціальні групи, інститути, соціальні організації ), через систему соціальних ролей, які вона виконує, через норми, цінності суспільства, які нею приймаються.

У соціології прийнято розмежовувати поняття “людина”, “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”. Поняття “людина” служить для характеристики її біосоціальної природи, це родове поняття, яке вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як жива істота, людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним законам, як соціальна - законам розвитку суспільства.

Поняття “індивід” характеризує окрему людину. Індивідуальність - те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це її неповторні індивідуальні особливості. Соціологію цікавить не сама по собі неповторність індивідуальності, а її вплив, місце в суспільних процесах.

Поняття “особистість” служить для характеристики соціального в людині. Це сукупність рис і властивостей, що формуються у суспільстві й не успадковуються генетично. В особистості подальше розвиваються потенційні можливості й природні здібності людини, але тільки шляхом засвоєння культурних чинників і за умови, що особа вступає у соціальні зв’язки з іншими людьми, соціальними групами. Людина, таким чином, є суперечливою єдністю біологічного й соціального, матеріального й ідеального. Особистість - міра втілення у людині суспільно-значущих рис, якостей. Як наслідок, особистість є соціокультурною підсистемою людини, що, з одного боку, поєднує її зі спільнотою, іншими людьми, суспільством, з другого - вона виконує “ внутрішні “ управлінські функції, керує поведінкою, активністю суб’єкта. Здатність до руху, енергетичні джерела забезпечують біологічні чинники, а ось напрямок діяльності, характер вчинків залежить від особистості. Вона транслює вимоги суспільства, соціальні цінності й норми, інтерпретує культурні чинники, продукує мотиви і цілі поведінки індивіда.

Тому соціологи розглядають особистість у контексті зв’язку людини з соціумом. Наприклад, теорія “дзеркального Я“ трактує сутність особистості як віддзеркалення індивідуальних властивостей людини в суспільній думці, оточенні. Індивід звикає усвідомлювати себе таким як його сприймають інші люди. Професор Мічіганського університету Чарлз Хортон Кулі ( 1864 – 1929 рр.) вважав, що особистість є результат багатьох взаємодій з оточенням. “Я” вбирає в себе, по-перше, уявлення про те, “як я виглядаю в очах іншої людини”; по-друге, уявлення про те, “як ця інша людина оцінює мій образ”; по-третє, самовідчуття гордості або приниження, що виникає внаслідок перших двох факторів. Дана теорія виходить з того, що особистість – сума соціальних ролей, які людина опановує протягом свого життя. Ця концепція вельми операціональна з точки зору соціологічної теорії, бо пов’язує особистість з соціальними структурами, інститутами, цінностями та нормами, що функціонують в їх межах; вона пояснює генезис особистості, механізм її формування в залежності від порядку опанування нових ролей. Але рольова концепція затьмарює індивідуальність, здатність особистості бути неповторним і унікальним феноменом.

Яка ж структура особистості? Особистість до певної міри повторює суспільство, віддзеркалює соціальне оточення людини, що робить її складною соціокультурною системою. Відома модель особистості австрійського соціального психолога З. Фрейда (1856 – 1939 рр.) має тяжіння до біологічного, підсвідомого, ірраціонального. Він виходив з того, що біологічне знаходиться у антагонізмі до соціального, і, таким чином, сама природа програмує конфлікт людини і суспільства. Особистість, за Фрейдом, нагадує айсберг, що , як відомо, на 9/10 свого обсягу занурений у воду, “ надводна ” частина особистості – свідомість і те, що вона породжує, контролює; “підводна” – підсвідомість, природжені біологічні інстинкти, імпульси, що створюють незалежну від свідомості сферу буття людини.

Структура особистості має три рівні:

1. Ід (Воно) - природжені пристрасті, джерело енергії, що живить потяг до задоволення. Енергія накопичується і виникає внутрішнє напруження; людина задовольняється, коли енергія “знаходить вихід”, що створює потужні імпульси, мотиви поведінки особи.

2. Его (Я) - регулятор, що затримує “вихід” енергії до появи придатного об’єкта розрядки напруження. Рівень формується на основі власного досвіду людини.

3. Супер-его (над-Я) - суто соціальна компонента, що вимагає від людини правильної поведінки відповідно до норм; здатність суб’єкта критично оцінювати свої дії, сфера моралі й відповідних почуттів (провина, сумління, співчуття, гордість, шляхетність тощо).

Фрейд вважав, що людьми керують дві головні пристрасті - “інстинкт життя” (сексуальність, лібідо або Ерос) та “інстинкт смерті” (потяг до руйнування, Танатос). Це - природжені імпульси, які контролюються й придушуються суспільством. Особа мусить постійно стримувати свої потяги, що створює психодраму. Соціальність тепер полягає в тому, що біологічні імпульси затиснуті у лещата, а природна енергія знаходить собі альтернативні “виходи” - перевтілюється у різноманітні культурні форми активності (праця, творчість, мистецькі образи, світ ідей тощо). В разі, коли третій рівень особистості руйнується (або він зформований не в повному обсязі), людина може перетворитися на звіроподібну істоту, що, як вважав Фрейд, відбувається в дійсності з деякими психічно хворими, злочинцями, збочинцями, або виникає під час масових психопатій (війна, паніка, погроми).

Тема особистості найбільш детально розробляється школою символічного інтеракціонізму (американські соціологи: Вільям Джемс, Чарлз Хортон Кулі, Джон Д’юі, Джордж Герберт Мід та ін.), яка за допомогою системного методу визначає функції, базисні елементи, рівні структурної організації особистості.

Особистості притаманні чотири функції: а) індикація; б) інтерналізація; в) самість; г) інтеракція. Людина, що набуває цих рис, перетворюється на особистість. Розглянемо їх докладно. Мід визначав особистість як рефлексивний процес, що народжує індикації: людина помічає речі й фіксує відповідні значення або самостійно надає предмету певного значення. Здатність оперувати значеннями - фундаментальна ознака особистості. Ця функція, у свою чергу, відчиняє двері для сприйняття людиною культури й спілкування з іншими особами. Інтерналізація - процес засвоєння, опанування “зовнішніх” цінностей, норм, культурних чинників. Джерелом інтерналізації можуть бути інші люди, письмові документи, інформаційні системи, власні спостереження.

Самість - властивість людини бути об’єктом для самої себе. Індивід може звертатися до себе з запитаннями, отримувати відповіді, тобто самість - здатність особистості вести внутрішній діалог. Вона дозволяє: а) усвідомлювати себе; б) мати концепції про себе; в) апелювати до себе; г) діяти по відношенню до самого себе. Нарешті, функцією особистості є інтеракція - налагодження зв’язків з іншими людьми, здатність особи бути суб’єктом соціального зв’язку. Ця функція інтегрує попередні, бо спілкування вимагає від особи орієнтуватися в системі значень, цінностей, норм і критично сприймати себе, корегувати свою поведінку.

Базисні елементи особистості, їх організація забезпечують наголошені вище функції. В структурі особистості можна виділити кілька чільних підсистем: а) мотиваційний комплекс; б) норми поведінки; в) сукупність значень, на базі якої формуються знання; г) рольові, професійні навички; д) соціально-психологічні риси (особливості характеру, темперамент, рівень чутливості й експресивності тощо).

Провідна роль у структурі належить мотиваційному комплексу, що “відповідає” за мотивацію дій, вчинків людей. Він “сплавляє” зовнішні й внутрішні чинники, визначає цілі, ідеали, до яких прямує особа, тобто детермінує поведінку. Комплекс має дві умовні лінії, що перехрещуються між собою:

1) потреби - інтереси - цілі;

2) цінності - ціннісні орієнтації (стереотипи) - ідеали.

Базисним елементом комплексу є потреби людини. Деякі соціологи взагалі визначають особистість як систему потреб.

Потреба - об’єктивна залежність людини від зовнішнього світу й власної тілесної організації, це - тяготіння до певного предмету, основа, на якій виникають мотиви дій. Потреби демонструють нам протиріччя між наявним і необхідним. Це характеристика об’єктивного в особистості. Це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує ії існування, збереження).

Одну з найбільш цікавих і повних класифікацій потреб дав американський соціолог та соціальний психолог А. Маслоу. Він виділив п’ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних:

1) фізіологічні;

2) потреби безпеки і якості життя (стабільність умов існування, впевненість у завтрашньому дні, безпека існування, гарантована зайнятість і т.п.;);

3) соціальні потреби (в уподобаннях, належності до колективу, спілкуванні, турботі про інших і увазі до себе, в участі в сучасній трудовій діяльності);

4) потреби престижу (повага з боку інших, службова кар’єра, статус, визнання і висока оцінка);

5) потреби в самореалізації, у творчому самовираженні і т.п.

За Маслоу, потреба кожного нового рівня не може перетворюватися в актуальну, якщо не задоволена попередня. Навряд чи можна погодитися з таким висновком, бо в діяльності можуть віднайти свій вираз різні потреби. Їхня ієрархія визначається багатьма факторами, в тому числі й особливістю конкретної ситуації, культурою суспільства, культурою особистості.”.

Становлення до тих чи інших потреб опосередковане системою цінностей, системою інтересів суспільства і окремих соціальних груп.

Інтерес є усвідомленою потребою, реальним мотивом поведінки, що націлена на задоволення певної потреби. Він має об’єктивно-суб’єктивну природу. Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного ставлення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей і ціннісних орієнтацій.

Ціль можна розглядати як умовний ідеальний ланцюг, що поєднує наступне з сьогоденням. Актуалізована мета примушує людину шукати відповідні засоби для її реалізації.

Ціннісні орієнтації та засвоєні особою норми можуть поділяти потреби, інтереси, цілі на “правильні” й “неправильні”. Наприклад, голод є природною нуждою й вітальною потребою людини, вона формує інтерес до їжі й ціль задовольнити потребу в той чи інший спосіб. Але переважна більшість навіть дуже зголоднілих дорослих людей не вдається до крадіжки у крамниці, не вихопить у дитини шкільну булочку. “Вето” на подібні дії накладають внутрішні ціннісні стереотипи й засвоєні норми поведінки. На запитання до самого себе: чи можна це вчинити, внутрішнє “я” відповість: ”Ні, цього робити не можна”. Мотивація людини формується не тільки на основі егоїстичних мотивів, але й з урахуванням суспільних чинників. В разі порушення цього співвідношення виникають різні соціальні відхилення. Таким чином, мотиваційний комплекс сприймає, віддзеркалює, перевтілює як внутрішні біологічні імпульси, так і зовнішні чинники, стимули.

Як стверджує І.М.Рущенко, особистість має багатошарову організацію; існує декілька структурних рівнів, що відповідають залученню людини до певних соціальних груп. “Усі ми належимо до невеликих “ватаг” і маємо змогу спокійно залишатися в їх межах” - писав Дж.Г.Мід. (Цит. там же). Людина сприймає суспільство не абстрактно, а відповідно до того, з якими спільностями, інститутами вона пов’язана. Особистість можна собі уявити як нашарування різних соціокультурних пластів. Кожний шар - система певних потреб, інтересів, цінностей, значень, навичок і та ін.

Під час соціологічного аналізу особистості та її поведінки важливо враховувати те, що практичне ставлення людини до тих чи інших явищ дійсності внутрішньо детерміноване не лише уявленнями, думками про цінності, але й відповідним емоційним ставленням. Соціальна спрямованість поведінки особистості являє собою складну, часто суперечливу єдність раціонального й емоційного. Соціальна характеристика особистості буде неповною без аналізу такого регулятора її поведінки, як соціальні норми. Повноцінним суб’єктом суспільного життя, учасником суспільних відносин особистість стає лише в міру засвоєння та прийняття нею відповідних соціальних норм, які регулюють практично всі сторони життєдіяльності суспільства.

Соціальні норми - загальні правила поведінки в різних соціальних ситуаціях, які поширюються на всіх членів суспільства чи на певні його категорії. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні людські дії і вчинки інтегруються у систему суспільних відносин, формують певний соціальний порядок. Зрозуміти винятковість тієї чи іншої особистості, той чи інший її тип можна, лише дослідивши соціальні норми, яких особистість дотримується не під зовнішнім тиском, примусом, а на основі переконаності в їх необхідності, правомірності, справедливості, в силу співпадання цих норм з її ціннісними орієнтаціями.

Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні норми - не вичерпують собою перелік елементів, що визначають спрямованість особистості на спосіб соціальної дії. До системи соціальної спрямованості особистості належать і її переконання, ідеали, світоглядні принципи, смаки, звички та багато інших компонентів, яки вимагають чіткої фіксації і дослідження.

Окрім соціальної спрямованості особистості, найважливішим предметом виміру під час соціологічного аналізу є соціальний потенціал. До цього збірного поняття належать такі особові характеристики, як нахили, здібності, знання, вміння, навички і т.п. Вони визначають у своїй сукупності не те, що людина робить, а те, як вона це робить, тобто спосіб, технологію людської діяльності, її рівень, її ефективність. Багато соціологічних досліджень спрямовано на вимірювання рівня здібностей людей до виконання певних соціальних функцій, їхньої підготовленості до професійної, суспільно-політичної, культурної та іншої діяльності.

3. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ІНДИВІДІВ: СУТЬ, ЕТАПИ, МЕХАНІЗМ, СТРУКТУРА ВИХОВАННЯ ТА ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Одна з найважливіших проблем соціологічного аналізу – проблема соціальної типології особистості. Схожі умови формування особистості детермінують у багатьох індивідів спільні, схожі погляди на світ і його цінності, спільні життєві цілі та завдання, норми поведінки, уподобання, звички, смаки, симпатії, антипатії, риси характеру, особливості інтелекту і та ін. Звичайно, кожна з особистостей по-своєму своєрідна і неповторна, та разом з тим їй притаманні таке поєднання, такий ансамбль соціальних цінностей, які можуть віднести її до цілком певного соціального типу – продукту складного переплетіння історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людей.

Відомий вислів проголошує: “Людиною народжуються, а особистістю становляться”. Становлення особистості, як підкреслює О.О.Якуба, - тривалий процес залучення особистості до соціального, тобто її соціологізація. Це найбільш широке поняття, яке служить для характеристики формування особистості. У словнику “ Сучасна західна соціологія ” соціалізація визначається як “процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить”. В процесі соціалізації людина адаптується до соціальних інститутів, цінностей, норм. Загальною функцією соціалізації є самовідновлення соціуму, включення в соціальну й інституційну структуру нових генерацій. Прорахунки, невдачі, відхилення у цьому процесі мають тяжкі наслідки: з’являються цілі прошарки злочинців, людей з асоціальною поведінкою, що загрожують суспільству, порушують соціальний порядок, стабільність.

Індивід соціалізується, приєднуючись до різних форм соціальної діяльності, засвоюючи характерні для нього соціальні ролі. У цьому плані соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим, соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки вона необхідна для сходження до індивідуального. Людина освоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд. Опановуючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому немає соціалізації без індивідуалізації. Процес соціалізації складається з ряду етапів. Виділяють первинну та вторинну соціалізацію (засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її до даної культури і послідовне засвоєння соціальних ролей, що відрізняють життєдіяльність дорослої людини). Виділяють і такі стадії соціалізації, як дотрудова (охоплює період життя людини дотрудової діяльності), післятрудова (період, що починається із закінченням активної трудової діяльності людини).

Соціалізація відбувається під стихійним та цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах та стадіях соціалізації (сім’я, родичі, однолітки та діти старші за віком, дошкільні дитячі заклади, навчальні заклади, трудові колективи, громадсько-політичні організації, мистецтво, література, засоби масової інформації тощо).

Таким чином, соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередковим впливом таких факторів соціального середовища, як: сукупність ролей і соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині; соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний соціальний статус; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх осмисленню і засвоєнню; загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстоко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда. Перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга - для суспільств у перехідні епохи їх розвитку

Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання й навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здібності брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення індивіда: сім’я, сусіди, однолітки, вихователі і вчителі, колеги по роботі і знайомі, засоби інформації тощо. Важливо відзначити, що соціалізація – не якийсь одноразовий чи короткотривалий акт, вона здійснюється протягом усього життя людини – від дитинства через зрілість і до старості включно. Це відбувається тому, що умови життя людини, а відтак, і вона сама, постійно змінюються, вимагаючи входження у все нові і нові соціальні ролі і відповідних змін статусу (інколи до корінних, як то перехід від статусу людини до статусу соціально зрілої особи).

Але якщо під час соціалізації дитини головним для неї виступає соціальна адаптація, тобто пристосування до суспільного середовища, то для соціалізації молоді і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріорізація, або формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє “Я” особистості. Результатом інтеріорізації стає індивідуальність особистості.

Соціалізація може бути з’ясована на підставі рольової теорії. Її прибічники залюбки цитують відомі шекспірівські слова: “Всесвіт – це театр. В ньому жінки і чоловіки – усі актори”. Сенс соціологізації, згідно з цією теорією, полягає у тому, що людина протягом життя опановує певну кількість соціальних ролей. Відповідно до цього особа мусить розв’язувати певне коло завдань. Людині треба відповідати очікуванням, що супроводять кожну роль. Ці очікування можуть бути трьох видів: а) очікування, що закладені у “сценарії” (норми, що регламентують поведінку людини відповідно до змісту ролі); б) очікування інших акторів (очікування людей, що знаходяться у зв’язку з суб’єктом); в) очікування “ аудиторії ”, так званої референтної групи. На думку американського психолога Г.Хаймана, референтна група - певне коло людей (іноді уявна, ідеалізована спільність), що є взірцем для суб’єкта (актора).

Людина, що претендує на будь-яку роль в суспільстві, мусить враховувати вимоги, що пов’язані з її виконанням. Іноді підготовка до опанування ролі триває довгий термін, бо суб’єкту належить отримати освіту, оволодіти практичними навичками, набути досвід, мати ті чи інші формальні ознаки, або навіть скласти іспити, засвідчити свою готовність виконувати роль.

Механізм соціалізації містить три обов’язкові моменти:

а) очікування (еспектації);

б) бажання особи відповідати очікуванням, грати відповідну роль за встановленими правилами;

в) зміни у поведінці людини й розвиток особистості.

В процесі соціалізації: інтерналізуються цінності й норми; з’являються нові інтереси, мотиви поведінки; накопичуються знання й практичні навички; навіть відбувається корекція характеру людини (придушуються риси, що заважають виконувати ту чи іншу роль, чи навпаки - “підсилюються” особливості, які потрібні для успішного виконання ролі).

Існує теорія, що розглядає соціалізацію як відповідь людини на певний виклик обставин, інших суб’єктів. У цьому разі виникають труднощі, кризові проблеми які людина мусить долати засобами вдосконалення, розвитку особистості. Наприклад, для молодої людини кризовими точками є вибір професії, шлюб, військова служба, вихід з “сімейного гнізда” тощо. Кризи можуть бути як заплановані, так і раптові, що застають особу зненацька (трагічна загибель близької людини, або розрив шлюбу внаслідок зради). Існує циклічна теорія соціалізації, згідно з якою життя – закономірний ланцюг криз. Людина мусить подолати певну кількість криз і відповідно кожного разу піднятися на нову сходинку як особистість.

Коли йдеться про механізми соціалізації, то звичайно звертаються до концепції З.Фрейда, який виділяє основні з них:імітацію (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів); ідентифікацію (засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних); почуття сорому і вини (або негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки: сором, як правило, асоціюється з внутрішніми переживаннями і муками совісті).

Звичайно, ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості. Так, американський соціолог Т.Парсонс вживає фрейдівські поняття у соціологічній теорії соціальної дії. Для нього імітація - процес засвоєння елементів культури шляхом скоріш простого наслідування, аніж свідомого вибору, а ідентифікація - вияв ставлення до соціального середовища та його складових компонентів, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї до них належності. Ступінь ідентифікації визначається силою і характером прихильності до цих форм людського співжиття.

Що детермінує соціалізацію?

Існує певне коло факторів, що мають вплив на процес соціалізації. Їх особливості, характер, інтенсивність впливу суттєво позначаються на результатах соціалізації, а отже - відбиваються в особистості. До цього кола відносяться:

а) генетичний фактор;

б) стан фізичного довкілля;

в) макросоціальні умови;

г) мікросоціум;

д) власне “Я” людини.

Соціалізація здебільшого - не хаотичний процес; впорядкування, контроль, управління соціалізацією досягається за допомогою виховання й освіти. Існують інститути, що мають головною функцією(або однією з функцій) виховання людини. Основними інститутами соціалізації є сім’я й інститут освіти. Ці функції виконують також народні традиції й фольклор, засоби масової інформації, інститут релігії, трудові колективи. Відповідно є соціальні ролі, що “спеціалізуються” на освіті й вихованні: вчитель, професор, вихователь дитячого садку, священик, не кажучи вже про батька й матір. Це чинники зовнішнього впливу на особистість. Але існує й самовиховання, коли суб’єкт стає по відношенню до себе “вчителем”, “вихователем” і він же є об’єктом впливу.

Є певні напрямки, відповідно до яких в суспільстві здійснюється процес виховання. Ці напрямки залежать від моделі особистості, що є прийнятою для суспільства або якоїсь його частини. Наприклад, у тоталітарному суспільстві перевага надається так званому ідейно-політичному або ідеологічному напрямку, бо він забезпечує формування відданих режиму особистостей, лояльних до влади й системи.

При цьому віддається належне:

а) трудовому вихованню;

б) патріотизму;

в) моральному розвитку особистості.

Праця – виток суспільного й особистого багатства, засіб досягнення певного статусу. Молода людина мусить мати не тільки відповідні знання й навички, але вона повинна психологічно бути готовою до праці, бути підприємливою, рухливою, не сидіти “склавши руки”. Наполеглива праця мусить стати цінністю у свідомості людини – ось завдання трудового виховання. Ця цінність є важливою складовою свідомості й світогляду, довкола якої формуються інші засади й цінності.

Патріотизм у широкому сенсі – те, що пов’язує людину з загалом, землею предків, нацією, державою, містом, або селом, де народилася або мешкає людина. Патріотизм – небайдужість до загальних справ, це вміння(й готовність) особисті інтереси корегувати з суспільними, національними, колективними; це піклування про довкілля, природу, землю; це – здатність, в разі потреби, захистити Батьківщину; це – законослухняність, повага до держави та її атрибутів.

Здорова мораль, здатність людини до самоконтролю й самообмеженню в ім’я підтримки нормальних, сталих стосунків з іншими людьми, породжує міцну сім’ю й стабільне суспільство. Мораль не абстрактна, а ймовірніше конкретна. Це – етика праці, людських стосунків, це поважливе ставлення до батьків і предків; це певні стосунки чоловіка й жінки, батьків і дітей і та ін. Витоки сучасної європейської моралі – у християнській традиції, хоча у секуляризованому суспільстві моральні норми вже мають світський характер.

Соціалізація, виховання, освіта – процеси, що дозволяють нагромаджувати так званий соціальний капітал. Він накопичується на протязі багатьох років відповідно до набуття людиною знань, навичок, цінностей і норм. Цей капітал може приносити особі дивіденди, але він не зменшується з роками й не тане. Соціальний капітал дозволяє людині, по-перше, користуватися значною свободою, вибирати альтернативи, бо індивіди, що його накопичили, мають попит і високо цінуються; по-друге, розширяти межі активного життя, тобто він сприяє соціальному довголіттю. Таким чином, роки, що віддані освіті, накопиченню професійних якостей, не є марно витраченими: вони дають вигоди протягом всього життя людини.

4. СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

Соціалізація не може бути повною без реалізації інтересів, цінностей людини. Суттєвим її моментом є розвиток соціальної активності, яка набуває особливого значення в умовах якісного перетворення суспільства.

Що таке соціальна активність? Які її критерії й показники?

Соціальна активність особистості тісно пов’язана з її соціальністю.

Соціальність особистості у широкому значенні цього слова – її зв’язок із соціально цілим: суспільством, соціальними спільнотами, людством. Тобто вона може бути зрозуміла через вивчення системи соціальних зв’язків особистості з найрізноманітнішими спільнотами: класовими, професійними, поселенськими, демографічними, етнічними, культурологічними, статусними і та ін. Інтереси потреби, цінності цих груп багатоманітні. Поняття соціальної активності дає уявлення про якість соціальності, рівень та характер її реалізації.

В умовах якісних змін, що відбуваються в суспільстві, особливо важливо виявити рівень, характер соціальності особистості. Чи відчуває, чи розуміє особистість потреби, інтереси соціуму та в зв’язку з цим цілі та завдання соціальних рухів? Чи сприймає їх як власні? Бездумно наслідує їх чи здатна усвідомити, самостійно осмислити? Чи усвідомлює себе суб’єктом суспільних відносин? Наскільки розвинене людське у людини, чи засвоєний досвід її історичного соціального розвитку? На ці питання неможливо відповісти без звертання до категорії соціальної активності.

Соціальна активність особистості – системна соціальна якість особистості, у котрій виражається та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина і повнота зв’язків особистості з соціумом, рівень перетворення особистості на суб’єкт соціальних відносин (див.: О.О.Якуба. Там же. - С .96 – 97).

Соціальна активність є висхідною соціальною якістю, що виявляє цілісне, стійке активне ставлення до суспільства, проблем його розвитку і визначає якісні особливості і свідомості, і діяльності, і станів особистості.

Інтереси особистості, цінності, які вона приймає, можуть вступати в протиріччя з інтересами більш широких спільнот, суспільства в цілому, але це зовсім не означає, що особистість не є соціально активною. Високий рівень соціальної активності передбачає не бездумне наслідування інтересів соціуму, механічне сприйняття його цінностей.

Соціальна активність – не лише розуміння і прийняття інтересів суспільства, але й готовність, уміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб’єкта.

В.О.Ядов найважливішими ознаками соціальної активності особистості (в протележність особистості пасивній) вважає сильне, стійке, а не ситуативне, прагнення впливати на соціальні процеси (в кінцевому підсумку на суспільство в цілому) та реальна участь в громадських справах, яка продиктована прагненням змінити, перетворити, або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми, сторони. І за своїм змістом, спрямованістю на певні цінності, а також за рівнем їхнього осмислення, за характером і за рівнем реалізації соціальна активність багатоманітна. Уявляється, що саме аналіз її зв’язків з соціальністю дає змогу виявити певні типи соціальної активності. Виходячи з особливостей цього зв’язку, О.О.Якуба виділяє три основних критерії соціальної активності.

Перший критерій дає змогу виявити широту, діапазон цінностей особистості, рівень соціальності в плані орієнтації на інтереси не лише вузької соціальної групи, але й більш широких спільнот, суспільства в цілому, людства. Соціальна активність може мати егоцентричну спрямованість, замикаючи людину в просторі її власної суб’єктивності; альтероцентричну, що підпорядковує життя служінню близьких; соціоцентричну, направлену на реалізацію суспільних потреб різного рівня, яка робить життя людини невіддільним від турбот і проблем широких соціальних спільнот. У сучасних умовах зростає значення орієнтації на загальнолюдські цінності. Для соціально активної особистості вони є висхідними, визначальними. Таким чином, перший критерій виявляє характер спонукальних сил, потреб, цінностей, що є основою соціальної активності.

Активна особистість – така особистість, для якої найвищою цінністю є життя в ім’я суспільних інтересів, життя у гущині соціальних подій, життя, об’єктивно включене у рух і розвиток суспільних організмів та суспільних процесів.

В основі соціальної активності є особливі характеристики самосвідомості особистості, котрі ідентифікують її з соціумом та розглядають її як суб’єкт, що виражає та захищає інтереси спільноти як власні. Продуктивним є поняття генеральної ціннісної спрямованості особистості, яка інтегрує у ціннісну єдність усі цінності, уявлення. Знаючи зміст генеральної ціннісної спрямованості індивіда, не можна з упевненістю передбачити його вчинки на певних дискретних відрізках життєвого шляху (вони можуть бути наслідком впливу багатьох факторів), та можна з упевненістю прогнозувати загальні лінії його соціальної активності у тривалій життєвій перспективі.

Другий критерій характеризує міру, глибину прийняття, засвоєння цінностей. Вихідним методологічним принципом розуміння соціальної активності О.О.Якуба вважає виділення трьох її сторін: раціональної, чуттєво-емоційної, ролевої. Особистість може сприймати цінності на рівні почуттів, настроїв, знань чи вольових спрямувань. Як правило, на рівні емоцій особистість засвоює цінності поверхнево, хоча і в яскравій емоційній формі. На рівні знань відбувається більш глибоке й конкретне засвоєння цінностей. На рівні вольових спрямувань формуються соціальні установки, тобто готовність до дії, до реалізації потреб, цінностей. Лише разом усі ці рівні дають справді повне й глибоке прийняття цінностей. Яскравим виявом органічного зв’язку знань, почуттів та волі, що забезпечують справжню соціальну активність, є переконання особистості, її соціальні установки. Показником високого рівня соціальної активності є свідоме приєднання до соціального життя, висока особиста значимість інтересів суспільства в цілому та конкретних спільнот, усвідомлення особистістю свого місця в суспільстві, персональної відповідальності за процеси, що відбуваються в ньому.

Третій критерій розкриває особливості реалізації цінностей. Показниками рівня реалізації виступають характер та масштаби, результати, форми діяльності.

Аналізуючи характер діяльності, надзвичайно важливо вияснити, чи реалізуються інтереси, соціальні ролі чисто формально, стандартно, чи творчо, який рівень творчості, новацій у методах, способах реалізації. Чи є реалізація внутрішньо несуперечливим процесом, коли реалізуються ціннісні орієнтації особистості, її соціальні установки, чи існує розрив між цінностями, ціннісними орієнтаціями особистості, її соціальними установками та діяльністю, коли на базі ситуаційних мотивів реалізуються інші цінності. Виявлення внутрішньої єдності процесу реалізації досягається в результаті співставлення ціннісних орієнтацій, соціальних установок та діяльності особистості.

Вивчаючи масштаби, необхідно з’ясувати, чи бере особистість на себе у зв’язку з орієнтацією на певні цінності цілі, додаткові зобов’язання, більш вагомі спеціалізовані ролі, чи лише добросовісно або ініціативно виконує ті, що раніше були їй притаманні.

При вивченні форм активності – найсуттєвіше виявити одноплановість чи різноплановість проявів соціальної активності. Чи реалізуються певні цінності, інтереси, цілі в одній або різноманітних формах? У сучасних умовах продуктивним є співставлення рівня розвитку форм активності та виявлення їхнього зв’язку.

Тісний зв’язок, взаємопроникнення форм соціальної активності є необхідними умовами її існування і розвитку. І, навпаки, активність буває неповноцінною, коли форми неузгоджені, не доповнюють, а суперечать одна одній. У сучасних умовах ми зустрічаємося з протистоянням політичної та моральної активності. Розвиток моральної активності відстає, і це призводить до трансформації політичної активності у квазіактивність, що породжує шкідливі наслідки у моральному та в усіх інших планах.

При системному підході соціальна активність постає як внутрішнє багатогранне явище, як єдність суб’єктивного та об’єктивного, як система орієнтацій та цінностей, що виражає інтереси тих чи інших соціальних спільнот, як система почуттів, знань, вольових компонентів, як творче ставлення, що передбачає новації у розумінні та реалізації цінностей у різноманітних формах.

Соціальна активність – системоутворююча якість, що характеризує цілісність особистості; про її рівень свідчить узгодженість елементів, не так рівень їх розвитку, як характер їх взаємозв’язку, єдність.

Важливим показником соціальної активності особистості є рівень її культури. Культура - загальний спосіб освоєння особистістю соціального досвіду, соціальних ролей, функцій; це не лише спрямованість, певний настрій свідомості, не просто сукупність знань, а й певний стан їхньої продуктивної реалізації, вияв соціальної активності та соціальної ініціативи особистості; це реалізація духовного оснащення, це спосіб сприйняття світу, видів діяльності, який складається на основі певних ціннісних орієнтацій, знань, переконань, певної діяльності і є виразом внутрішньо притаманних особистості соціальних властивостей.

Головними структурними елементами культури особистості є переконання, якості особистості, характер діяльності, її навички й уміння. Тому ми судимо про культуру особистості, перш за все за рівнем, освоєння та реалізації нею соціальних ролей, виконанням певних функцій, за опануванням у цьому плані механізмами засвоєння й розвитку соціального досвіду. Звернення до культури як інтегративного показника орієнтує на вивчення моментів активності особистості, що виражають її цілісну спрямованість, взаємозв’язок, структурну впорядкованість, системність якостей, цілісність діяльності.

Вивчення механізму становлення соціальної активності особистості в сучасних умовах потребує, перш за все, аналізу впливу новацій суспільного життя, формування нових економічних, соціальних та політичних структур, нових моментів духовного розвитку, характерних для нашого суспільства в нинішній час.

Порушення цілісності активності як соціальної системної якості особистості найяскравіше спостерігається у взаємозв’язку ціннісної орієнтації та діяльності, коли діяльність розвивається всупереч ціннісним орієнтаціям на базі ситуаційних моментів. Високо оцінюючи творчий характер роботи, творчу атмосферу в колективі, більшість все ж таки орієнтується не на новації, творчість у сучасній праці, а лише на сумлінне виконання службових та інших обов’язків, хоча поряд з наростанням нестійкості, суперечливості свідомості й поведінки не можна не бачити й позитивних моментів, пов’язаних з поглибленням розуміння складних проблем соціальних процесів, місця й ролі особистості у світі і т. ін.

Порушення цілісності соціальної активності виявляється сьогодні у вигляді розірваності емоційного, раціонального та вольового компонентів, що породжує певну ураженість соціальної активності.

Прийняття соціальних цінностей на рівні емоцій породжує непослідовний, нестійкий, ситуаційний характер активності, прийняття соціальних цінностей лише на раціональному рівні не забезпечує перетворення соціальних цінностей у власні особистісні, і тому теж породжує непослідовність, може призвести до діляцтва, прагматизму, нещирості.

Прийняття соціальних цінностей на рівні почуттів і волі може призвести до екстремізму, в чому ми неодноразово переконувалися, аналізуючи, наприклад, ставлення до міжнаціональних проблем, до кооперативного руху тощо.

Протиріччя у структурі соціальної активності виражається у неузгодженості форм активності. Результатом розірваності форм є вузький професіоналізм, який не поєднується з громадською позицією, морально неповноцінний характер політичної діяльності, коли вона не поєднується з моральною культурою, моральною активністю, що веде до виправдань будь-яких підходів, методів, способів діяльності, до вседозволеності у боротьбі за досягнення політичних цілей.

Поширеним виразом суперечливості соціальної активності в сучасних умовах є протиставлення, абсолютизація соціальних цінностей окремих спільнот та загальнолюдських цінностей. Становлення нового соціального мислення, загальногромадянських позицій передбачає подолання цих протиріч, оскільки загальнолюдські цінності не заперечують, а передбачають урахування інтересів і потреб окремих соціальних спільнот. Висока громадянськість є синтезом національних, державних та загальнолюдських начал.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:51:21 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:47:07 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Особистість в системі соціальних відносин

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150268)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru