Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Кримінально-процесуальне право України

Название: Кримінально-процесуальне право України
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 21:24:15 09 июня 2003 Похожие работы
Просмотров: 416 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Кафедра кримінального права

та процесу

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Курсова робота:

Студента юридичного

факультету

заочної форми навчання

Сарков О.Л.

Науковий керівник:

ст.вкл. Лесів А.В.

ЛУЦЬК – 2003

План

Вступ

1. Поняття та призначення Кримінально-процесуального права.

1.1. Значення та завдання кримінального процесу.

1.2. Елементи кримінального процесу.

1.3. Стадії кримінального процесу.

2. Наука кримінального процесу.

2.1. Предмет науки кримінального процесу.

2.2. Методи науки кримінального-процесу.

3. Кримінальний процес як навчальна дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.

3.1. Зв’язок кримінального процесу із законодавством про судойустій, прокурорський нагляд, адвокатури.

3.2. Зв’язок з кримінальним правом, криміналістикою та експертологією.

3.3. Зв’язок кримінального процесу з цивільними галузями права.

Висновки.

Література.

ВСТУП

Теперішній час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

Саме Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу — одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Святая святих юридичної науки — захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов'язані реальними справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку. Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

У нашій курсовій роботі ми поставили собі за мету: з одного боку, в лаконічній та доступній формі викласти основи кримінально-процесуальної науки та процесуального законодавства, з іншого — узагальнити досягнення юриспруденції та внести пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального права та практики його

Тема курсової роботи, була обрана саме для того, щоб допомогти тим хто пізнає ази кримінально-процесуального права, та має намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної науки.

1. Поняття та призначення Кримінально-процесуального права

1.1. Значення та завдання кримінального процесу.

Термін "процес" походить від латинського "procedere" й означає рух, діяльність. Кримінальний процес — це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Як зазначають вчені процесуалісти, сутність кримінального процесу проявляється в його спрямованості на захист суспільного та державного устрою, прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб від злочинних посягань. У цьому розумінні кримінальний процес має правоохоронний характер. Водночас, кримінальний процес — це активна діяльність з попередження та викорінення злочинів[1] .

Чинне законодавство зокрема ст. 1 Кримінально-процесуального кодексу (в подальшому КПК) зазначає, що призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах[2] .

Зміст кримінального процесу становить втілена у форму правових відносин діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення названих завдань у галузі боротьби зі злочинністю.

Отже, Кримінальний процес це — єдність змісту і форми: змістом кримінального процесу є кримінально-процесуальна діяльність, а його формою — кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.

Кримінальній процес не вичерпується системою дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження які зазначенні у ст. 2 КПК, а саме: Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних Інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Аналізуючи дану статтю необхідно сказати, що кримінальна-процесуальна діяльність здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором та судом і має свої мету та завдання.

В свою чергу мета — це уявна модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу. Мета кримінального процесу — це захист прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави від злочинних посягань, забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя.

На шляху до досягнення цієї мети суб'єкти процесу мають вирішити низку конкретних завдань. Завдання — це те, що має бути зроблено на тому чи іншому етапі процесу для досягнення його мети.

Завдання кримінального процесу сформульовані у ст. 2, 22, 23, 29 Кримінально-процесуального кодексу України. Ці завдання такі:

— швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних;

— охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

— встановлення об'єктивної істини;

— забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний;

— виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів;

— відшкодування матеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином.

Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи, яка вчинила злочин, факт розкриття злочину в практичній діяльності органів досудового розслідування формально ототожнюється з затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. Але слід мати на увазі, що вказані рішення можуть прийматись тільки при одержанні такої несумнівної системи доказів, яка б беззаперечно підтверджувала, що саме підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин, і виключала б можливість іншого твердження.

Викриття винних означає встановлення всіх осіб, які причетні до вчиненого злочину, отримання неспростовних доказів, що підтверджують винність кожного з них, з'ясування і доведення за допомогою доказів усіх епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного.

Встановлення об'єктивної істини — це досягнення такого рівня певності знань, що без сумніву відповідає дійсності, повне. і всебічне дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого, а також тих, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність, встановлення всіх фактів, що належать до предмета доказування і необхідні для розв'язання справи по суті.

Істина — це повна і точна відповідність суджень реальній дійсності.

Під істиною в кримінальному процесі розуміють відповідність висновків органів дізнання, слідчого, прокурора і суду про всі істотні обставини справи (подіто злочину, винність особи тощо) тому, що мало місце в дійсності.

У вирішенні питання встановлення об'єктивної істини як зазначають науковці потрібно виходити з того, що кожний злочин— це діяння, яке в силу загального закону про взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх предметів, фактів, явищ матеріального світу детерміновано навколишнім середовищем, обумовлено ним, відображається в ньому[3] .

Кожному засобові вчинення злочину відповідає відома сукупність слідів. Аналізуючи той або інший засіб учинення злочину, можна заздалегідь уявити собі, де і які сліди можуть бути залишені, і навпаки, відправляючись від окремих виявлених слідів, можна уявити собі засіб, яким зроблено злочин.

Необхідно відзначити, що діяльність слідчого, органу дізнання, прокурора або суду не можна розглядати як заволодіння готовими доказами. Цей процес містить у собі активну діяльність по пошуку джерел інформації, закріпленню отриманих даних і їх дослідженню. Доведення не обмежується пізнанням істини для себе. Воно спрямовано на те, щоб довести встановлену істину до усіх. Уцьому розумінні сліди злочину в ході розслідування не тільки збираються і досліджуються, а й процесуальне закріплюються, перевіряються, пристосовуються до використання в судовому доказуванні. Самі докази підтверджуються іншими допоміжними доказовими даними, що забезпечує використання як доказів лише достовірної інформації, а отже безпомилковість висновків. Встановлення об'єктивної істини — основне завдання попереднього слідства, дізнання і судового розгляду.

Забезпечення правильного застосування закону потребує насамперед встановити істину. Тільки встановивши істину, органи попереднього слідства, дізнання і правосуддя можуть забезпечити правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був би притягнутий до відповідальності і підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був би засуджений.

Правильне застосування закону означає насамперед правильне застосування норм кримінального права, включаючи висновок про наявність чи відсутність складу злочину і правильну кваліфікацію дій обвинувачуваного, а також неухильне додержання норм Конституції України та самого процесуального законодавства, безумовне дотримання принципів кримінального процесу і процесуальної форми. Нарешті правильне застосування закону означає справедливість прийнятого рішення. Не може бути законного, але несправедливого рішення, так як і справедливого рішення, прийнятого з порушенням закону.

Виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, — одне з найважливіших та найскладніших завдань кримінального процесу. Причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів,— це обставини об'єктивної дійсності та особливості інтелектуального, емоціонального та іншого стану особистості обвинуваченого і потерпілого, які обумовили, детермінували злочин і зробили можливим його вчинення.

Вони складаються із сукупності взаємодіючих між собою обставин, до яких належать:

— особливості об'єкта посягання та наявність криміногенних факторів (делінквентна поведінка жертви тощо);

— антисуспільна установка особистості обвинуваченого та причини її формування;

— конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з внутрішніми якостями особистості обвинуваченого спричинили злочин та сприяли його вчиненню.

Згідно зі ст. 23 КПК України при провадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.

Завдання відшкодування матеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином, покладається згідно зі ст. 29 КПК України на

орган дізнання, слідчого, прокурора і суд, які зобов'язані визнати відповідну особу потерпілою, роз'яснити їй право на цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вклади обвинувачуваного та відшкодування завданої потерпілому шкоди.

Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб — одне з найважливіших завдань кримінального процесу в умовах правової держави. Згідно зі ст. З Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Права людини являють собою комплекс свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в суспільстві та одержали правове визначення і юридичне закріплення,

Свобода — це можливість людини робити вчинки, діяти або поводитись відповідно до своїх волевиявлень і робити все, що не заборонено законом і не спричиняє шкоди правам і свободі інших людей. Основні права і свободи людини закріплені в Конституції України (ст. З, 21 —64) та в міжнародних правових актах, ратифікованих Верховною Радою України.

Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб здійснюється органами дізнання, слідчим, прокурором, захисником і судом шляхом: дотримання законності в своїй діяльності; недопущення безпідставного і незаконного втручання в гарантовані конституцією права і свободи; попередження та вжиття заходів щодо припинення порушень прав і свобод людини чи юридичної особи, ким би такі порушення не вчинялись; відновлення існуючих прав і свобод у разі їх порушення та забезпечення відшкодування завданої порушеннями моральної і матеріальної шкоди; надання юридичної допомоги громадянам у самостійному захисті свої прав і свобод; повної реабілітації невинуватих осіб, незаконно притягнутих до відповідальності.

Людині гарантується судовий захист прав і свобод. Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.97 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" зазначається, що судам слід посилити вимогливість до якості дізнання і попереднього слідства в кримінальних справах. У стадії судового розгляду суди повинні з'ясовувати, чи було виконано під час попереднього розслідування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушені права підозрюваного, обвинуваченого при затриманні, арешті, проведенні обшуку та чи не були обмежені права потерпілого й інших учасників кримінального процесу. Суд повинен реагувати на виявлені порушення закону і ставити питання про притягнення винних у них посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.

Навмисне порушення закону чи несумлінне виконання його, якщо це призвело до тяганини при розгляді справи й істотно обмежило права і законні інтереси громадян, слід розглядати як неналежне виконання суддею професійних обов'язків, яке тягне передбачену законом відповідальність.

1.2. Елементи кримінального процесу.

Як зазначають науковці, у Кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:

1) кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;

2) засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

3) правовідносини учасників процесу[4] .

Необхідно задатися запитанню, Яким є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.

Ми підтримуємо думку Міхеєнка М.М. який зазначав, що Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним впливом типову модель діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя[5] .

Кримінально-процесуальне право — галузь права, якою регулюються суспільні відносини у сфері правосуддя. Об'єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу.

Як зазначає В.М. Тертишник, Кримінально-процесуальне право — система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини[6] .

Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми,якимирегулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу[7] .

Інститути кримінально-процесуального права — це сукупність взаємопов'язаних об'єктом правового регулювання певних процесуальних норм. Наприклад, інститут окремої слідчої дії — це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

Кримінально-процесуальні норми — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

Норма кримінально-процесуального права — це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права — це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

Основним джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

Норми кримінально-процесуального кодексу України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції України, приводитись у відповідність з її нормами.

Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М. С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин[8] .

Необхідно зазначити, що кримінально-процесуальні відносини — це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.

Саме окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.

Функція — це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному процесі є п'ясть основних функцій; 1) розслідування, 2) нагляд, 3) обвинувачення, 4) захист. 5) правосуддя.

Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд — на додержання законності, обвинувачення — на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обставини. функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.

Кримінальний процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

1.3. Стадії кримінального процесу.

Таким чином ми підійшли до стадій кримінального процесу. Що потрібно розуміти під поняттям стадії кримінального процесу.

Як зазначають науковці, це діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу[9] .

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями і утворюючи єдину систему кримінального процесу.

Особливостями кожної стадії е: своєрідне коло завдань стадії;

певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної.

Основні стадії:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове (попереднє) розслідування (дізнання та досудове слідство);

3) віддання до суду;

4) судовий розгляд;

5) апеляційне провадження;

6) касаційне провадження;

7) виконання вироку.

В роботі ми коротко проаналізуємо кожну із стадій. Так перша стадія — порушення кримінальної справи починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних в законі як приводи для порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин, або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.

Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії — порушення кримінальної справи — зокрема.

У даній стадії процесу компетентні органи у специфічній процесуальній формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з'ясовують наявність у подіях ознак злочину.

Стадія порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. В останньому випадку кримінальний процес не знаходить продовження.

У разі порушення справи кримінальний процес переходить до наступної стадії.

Друга стадія — попереднє (досудове) розслідування. Попереднє розслідування полягає у провадженні органами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону.

У цій стадії кримінального процесу особі, яка вчинила злочин, пред'являється обвинувачення і надається право мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. До обвинувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи — застава, взяття під варту та інші. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого.

Основний зміст розслідування становить діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказування), розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

Підсумкові рішення, що приймаються у цій стадії кримінального процесу, можуть бути такими: закриття справи; складання обвинувального висновку та направлення справи до суду; направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Третя стадія — попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи.

Четверта стадія — судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв'язання справи по суті.

У цій стадії вирішується питання про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе покарання особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакшеякза вироком суду та відповідно до закону.

Головними учасниками процесу у цій стадії є суд, прокурор, який підтримує обвинувачення, підсудний, захисник та потерпілий.

Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

П'ята стадія — апеляційне провадження — полягає у перегляді апеляційним судом (обласним та іншим прирівняним до нього судом), у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, постановлені місцевим судом; на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом.

Апеляція може бути подана потерпілим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України особами протягом 15 діб з моменту проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду, а засудженим, який перебував під вартою,— протягом цього ж строку з моменту вручення йому копії вироку.

Шоста стадія — касаційне провадження. Касаційне провадження — стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції, а саме Касаційний суд України та Верховний суд України, за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, що не набули законної сили, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також вироки місцевих судів, військових судів гарнізонів та ухвали апеляційного суду, що набули законної сили, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину й вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення.

Касаційні скарги і подання на вироки та судові рішення апеляційних судів можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою,— в той самий строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. Касаційні скарги і подання на судові рішення місцевих судів та на ухвали апеляційних судів, постановлених щодо цих вироків, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.

Сьома стадія — виконання вироку — полягає в реалізації вироку, що набрав законної сили, та виконанні рішень суду.

До виключної стадії належить перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається законність та обґрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.

2. Наука кримінального процесу

2.1. Предмет науки кримінального процесу.

Перш ніж перейти до питання предмету науки кримінального процесу ми вважаємо що потрібно визначити поняття. Так як зазначають науковці, наука кримінального процесу — це юридична наука, яка представляє сукупність правових ідей і уявлень щодо правосуддя, аналізує, розробляє і розвиває теорію кримінального процесу, вивчає систему кримінально-процесуального права, його окремі інститути і норми, аналізує практику застосування процесуальних норм на різних стадіях кримінального процесу, визначає та досліджує актуальні проблеми вдосконалення процесуального права, теорії і практики кримінального процесу та вносить пропозиції і рекомендації щодо їх розв'язання, вивчає історичний шлях та тенденції розвитку кримінального процесу України і зарубіжних держав[10] .

Саме предметом науки кримінального процесу є процесуальне право, засновані на ньому процесуальна діяльність та процесуальні правовідносини, теорія й історія кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна наука вивчає закономірності розвитку кримінального процесу, систему його принципів, ефективність процесуальної форми і процесуальних гарантій правосуддя, особливості статусу окремих учасників процесу та проблеми вдосконалення їх правовідносин і процесуальної діяльності в цілому, проблеми забезпечення прав і свобод людини при здійсненні судочинства.

Необхідно зазначити, що особливе значення в кримінально-процесуальній науці має теорія доказів, яка досліджує поняття та джерела доказів, критерії їх допустимості, засоби збирання і дослідження доказів, особливості судового доказування. Без належного доказування неможливе встановлення істини, а без істини неможливі ні правосуддя, ні справедливість. Саме цьому значне місце в наукових дослідженнях займають проблеми доказового права та практики його застосування, процесуальної форми, методики і тактики провадження слідчих дій.

2.2. Методи науки кримінального процесу.

Методи науки кримінального процесу представляють собою систему логічних і спеціальних пізнавальних засобів та прийомів, застосовуваних в необхідно доцільному порядку для проведення дослідження. Вони включають загальнонаукові методи дослідження, застосовувані в суспільних науках. Після визначення можна і перейти до характеристики кожного з них.

Конкретно-соціологічний метод включає в себе метод спостереження, вивчення юридичних актів та інших документів, опитування, комплексного соціального дослідження, статистичного аналізу, соціального експерименту. Він є базовим методом кожного емпіричного дослідження.

Спеціально-юридичний метод — метод обробки й аналізу стану законодавства та практики його застосування, який включає описування норм права, емпіричне дослідження практики, встановлення юридичних ознак правових явищ, вироблення наукових понять і визначень, встановлення їх співвідношень між собою і з відомими теоретичними положеннями, їх пояснення.

Порівняльно-правовий метод — метод зіставлення декількох правових систем, інститутів чи норм. Він дає змогу розширити бачення шляхів розв'язання досліджуваних проблем, забезпечити його повноту і всебічність, оптимізувати наукове дослідження.

Статистичний метод — метод емпіричного дослідження, який полягає в виявленні й аналізі кількісних показників тих чи інших явищ і фактів. Він включає в себе логічну обробку фактів (класифікацію) й аналіз залежностей (пошук зв'язків і перевірки гіпотез).

Історичний метод — метод розгляду явищ і фактів у тісному зв'язку з конкретними історичними обставинами та тенденціями розвитку.

Формально-логічний метод — метод застосування логічних законів для доведення тих чи інших умовиводів та тлумачення правових норм.

Необхідно наголосити на тому, що у науковому дослідженні з необхідності виникає потреба в емпіричних знаннях — пізнання окремих емпіричних фактів і їх взаємозв'язків. Об'єкт, якому притаманна безмежна множина властивостей і відносин — зовнішніх проявів своєї суті, відображається в багатьох фактах, які, будучи виявлені, входять в емпіричний базис науки. В гносеологічному плані факти представляють собою обґрунтоване знання, яке отримане шляхом описання окремих фрагментів дійсності в визначеному просторово-часовому інтервалі.

Факти, які входять в емпіричний базис науки, поділяються на дві групи: нормативні матеріали (зміст правових норм, стан правотворчої діяльності) та практика застосування правових норм.

Як зазначає В.М. Тертишник, емпіричне пізнання включає як безпосереднє встановлення досліджуваних фактів, так і логічну їх обробку — виявлення взаємозв'язків окремих сторін правових явищ, встановлення емпіричних закономірностей[11] . Тут важливу роль відіграє статистичний метод.

Емпіричне знання слугує першоосновою системи наукового дослідження для переходу до теоретичного знання — пізнання глибинних якостей і закономірностей правничої діяльності, теоретичних законів найвищої форми узагальнення.

У процесі теоретичного пізнання з'ясовується зміст явищ і фактів, розкривається їх внутрішня сутність, єдність і протиріччя, виявляються причинно-логічні зв'язки. Тут одержані на емпіричному рівні дані піддаються науковій обробці, аналізу, обміркуванню від конкретного до абстрактного і навпаки. Емпіричні дослідження можуть виконувати тут роль перевірки наукових гіпотез.

Умовно-наукове дослідження можна моделювати за такою схемою. Найперше визначається проблема — протиріччя між теорією і емпірикою, законом і практикою, протиріччя в самих теоретичних положеннях чи в законодавстві, недоліки практики застосування законодавства. Якщо в науці існують білі плями — ні теоретично, ні емпірично не досліджені явища, ставиться завдання дослідження таких явищ. В юридичній науці проблема часто представляє собою окрему задачу, яку слід вирішити. Вирішення проблеми можливе в єднанні теоретичних і емпіричних досліджень. Для його провадження висуваються наукові гіпотези.

Гіпотези — допущення, система умовиводів щодо причин явищ, уявні моделі шляхів розв'язання проблеми. При висуненні гіпотез використовуються емпіричні знання, індукція, аналогія, інтуїція, мислиме моделювання. З гіпотези за допомогою дедукції виводяться можливі слідства. Безумовно, для їх перевірки знову застосовуються методи емпіричного дослідження.

Концепція — загальна ідея, головний задум, яким підкорено все дослідження, система взаємопов'язаних поглядів на те чи інше явище.

Розрізняють емпіричну і концептуальну перевіреність гіпотез і теоретичних положень взагалі. Емпірична перевіреність зводиться до зіставлення виведених з гіпотези наслідків із фактичними даними емпіричних досліджень. Концептуальна перевіреність — аналіз узгодження гіпотези з існуючими принципами і теоретичними положеннями юридичної науки. Якщо гіпотеза підтвердилась — вона стає елементом теоретичного знання. Якщо ні — вона видозмінюється і знову перевіряється, або ж відкидається взагалі.

На наш погляд важливим фактором є те, що наука кримінального процесу досліджує розвиток процесуальної теорії і законодавства в нерозривному зв'язку з розвитком державності в цілому, вивчає досвід зарубіжних країн, історичну спадщину, досягнення правової думки людства. Вона спирається на узагальнення слідчої, судової, прокурорської та адвокатської практики і має своїм головним завданням сприянняполіпшенню практичної діяльності, яке вирішується шляхом усунення виявлених недоліків, втілення передового досвіду, внесення наукових пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення, законодавства і практики його застосування.

Таким чином провівши аналіз тенденцій розвитку процесуальної науки дозволяє нам зробити висновок, що найближчим часом будуть мати найбільшу актуальність дослідження таких проблем: удосконалення інституту безпосереднього виявлення злочину, зміцнення статусу процесуальної самостійності і незалежності слідчого і суддів, теоріїі практики доказування, допустимості доказів, використання в доказуванні даних, здобутих оперативно-розшуковим шляхом та за допомогою сучасних науково-технічних методів і засобів, зміцнення гарантій істини і захисту прав та свобод людини, зокрема захисту сфери приватного життя при провадженні досудового слідства, забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, участі захисника на досудовому слідстві, провадження слідчих дій. удосконалення провадження в справах приватного обвинувачення і по протокольній формі; розширення прав потерпілого і забезпечення відшкодування завданої йому злочином матеріальної і моральної шкоди, удосконалення інституту повернення справи на додаткове розслідування, становлення суду присяжних, мирових суддів і спрощення процесуальної форми судочинства, реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі, забезпечення справедливості правосуддя, реабілітації невинуватих і відшкодування заподіяної їм шкоди.


3. Кримінальний процес як навчальна дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.

3.1. Зв’язок кримінального процесу із законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд, адвокатури.

Необхідно зазначити, що кримінальний процес як навчальна дисципліна належить до фундаментальних, нормативних, обов'язкових, професійно орієнтованих юридичних дисциплін і посідає провідне місце в професійній підготовці юристів. Навчальна дисципліна "Кримінальний процес" будується на базі процесуального права, практики його застосування і науки кримінального процесу. Вона вивчає чинне процесуальне законодавство, процесуальну діяльність і процесуальні правовідносини, теорію та історію кримінального процесу.

Як зазначають вчені, найбільш глибокі зв'язки кримінальний процес має з конституційним правом, законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, кримінальним правом, цивільним трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнародним правом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю, судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та кримінологією[12] .

Конституція України визначила пріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обов'язки держави. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави в усіх сферах діяльності.

Ці фундаментальні положення, безумовно, стають принципами кримінального процесу, визначають його зміст і форму. Поряд із цими вихідними положеннями в ст. 129. 62, 63, 28—32, 55—59 Конституції України сформульовані інші засади правосуддя взагалі і кримінального судочинства в тому числі.

Тісний взаємозв'язок існує між кримінальним процесом та законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладено принципи організації і діяльності суду, адвокатури, прокуратури та органів попереднього розслідування, закладені гарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їх об'єктивності і неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, що дозволяють йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному процесі.

Основні положення названого законодавства, які безпосередньо стосуються здійснення кримінально-процесуальної діяльності, знаходять закріплення в Кримінально-процесуальному кодексі України. З другого боку, аналіз кримінально-процесуальної діяльності нерідко дає емпіричну базу для вироблення наукових ідей, які втілюються як у кримінально-процесуальному законі, так і в окремих законодавчих актах щодо статусу суддів, прокуратури, адвокатів. Між КПК України та актами, що регламентують статус судових і правоохоронних органів, не повинно бути суперечностей.

3 .2. Зв’язок з кримінальним правом , криміналістикою та експертологією.

Кримінальний процес та кримінальне право це в свою чергу невід’ємні елементи кримінального законодавства. Кримінальне право визначає підстави кримінальної відповідальності, юридичний склад злочину та види покарань. Норми кримінального права не можуть бути реалізовані без застосування норм кримінально-процесуального права. Кримінальне-процесуальне право визначає порядок встановлення підстав кримінальної відповідальності по конкретних кримінальних справах та порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом реалізації норм кримінального права.

Зв'язок кримінального процесу з експертологією проявляється в сфері вирішення завдання встановлення об'єктивної істини. Для її досягнення нерідко виникає потреба в застосуванні спеціальних знань, досягнень природознавчих та інших наук. Найбільш ефективною формою використання спеціальних знань на досудовому слідстві є призначення судових експертиз. Експертиза значно поширює пізнавальні можливості слідства і суду, дозволяє використовувати під час розслідування чи судового розгляду кримінальної справ весь арсенал сучасних науково-технічних засобів і спеціальних знань.

Експертиза — це дослідження для вирішення питань, що потребують спеціальних знань, компетентними особами, котрих називають експертами (від лат. слова "expertus" — досвідчений).

У Кримінально-процесуальному кодексі України (ст. 75—77, 196 — 205,. 310—312) містяться окремі норми, які утворюють інститут судової експертизи. Цими нормами визначаються підстави, порядок призначення і проведення експертиз.

Водночас порядок, умови, методологія, строки проведення судової експертизи, правила роботи з речовими доказами, права й обов'язки експертів регламентовані Законом України від 25 лютого 1994 р. "Про судову експертизу" та підзаконними нормативними актами, які розвивають і конкретизують положення інституту судової експертизи, визначені в Кримінально-процесуальному кодексі України.

Зв'язок кримінального процесу з криміналістикою. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методи встановлення істини, відправляючись від слідів злочину. Іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв'язок.

Вона вивчає особливості окремих слідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляє рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи.

Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин за їхніми слідами. Відповідно об'єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність об'єктів та вирішуються діагностичні задачі.

Криміналістична експертиза, узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії, фізики, біології, медицини та знання, здобуті фахівцями багатьох інших наук, стає все більш природничою, комплексною та універсальною, її методологія поповнюється досягненнями інших наук і найбільш пристосована до методики розслідування злочинів. Це робить її найпоширенішою експертизою в слідчій практиці.

Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів. Зв'язок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримінального судочинства, по суті, створюють окремий інститут процесуального права України.

3.3. Зв’язок кримінального процесу з цивільними галузями права.

Зв'язки кримінального процесу з цивільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист усіх прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо в ході кримінального процесу в зв'язку з розслідуванням чи судовим розглядом справи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересів громадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновлення порушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди.

Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільного права, керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. Якщо злочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію морського судна чи залізничного транспорту, заподіяно ущерб навколишньому середовищу і праву громадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і розмір шкоди, призначають екологічну експертизу і вживають заходів по відшкодуванню шкоди.

По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з'ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходи з усунення негативних наслідків, відновлення порушених прав і відшкодування моральної і матеріальної шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального законодавства.

На наш погляд, необхідно, поглиблюючи зв'язки кримінально-процесуального законодавства з цивільно-правовими галузями права, сформулювати в Кримінально-процесуальному кодексі України інститут захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, де передбачити як обов'язки з відшкодування шкоди і виконання вказівок слідчого і рішень суду з відповідних питань, так і механізми відновлення порушених прав і відшкодування шкоди.

Аналогічним чином у кримінальному і в адміністративному законодавстві повинні бути окремі глави, в яких сформульовані міри відповідальності за всі можливі навмисні чи з необережності (винні) порушення прав і свобод людини, що передбачені як конституційним, так і цивільним, трудовим, екологічним та іншим законодавством. Такий підхід дасть змогу створити надійний механізм захисту прав, свобод і законних інтересів людини, включаючи засоби державного примусу, серед яких найбільш вагомі — кримінальна відповідальність. Оскільки остання застосовується в рамках кримінального процесу, то це сприятиме зміцненню його зв'язків з іншими галузями права та юридичними дисциплінами.

Також необхідно зазначити, що кримінальний процес тісно переплітається з оперативно-розшуковою діяльністю. Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних та негласних (таємних) пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, здійснюваних уповноваженими для цього суб'єктами відповідно до закону та інших нормативних актів, з використанням оперативних та оперативно-технічних засобів і спрямованих на вирішення завдань пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувальну та підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

Оперативно-розшукова діяльність складна й багатогранна. Вона включає в себе як гласні, так і негласні заходи. Безсумнівно, це діяльність пізнавальна, і має вона характер пошуку та фіксаціїфактичних даних. До того ж, боротьба зі злочинністю — лише одна з галузей застосування оперативно-розшукових методів пошуку, отримання і фіксації інформації.

Взаємодіє кримінальний процес також із судовою психологією, судовою медициною та судовою психіатрією. Як зазначають науковці, взаємодія кримінального процесу вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій[13] .

Вона розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливість проведення судово-психологічної експертизи, об'єктами дослідження якої є психічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу для застосування методів і прийомів судової психології.

Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддю.

Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених у кримінальному процесі. В її рамках проводиться експертизаживих людей, трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи.

Окрім кримінально-процесуального кодексу, діяльність судово-медичного експерта при проведенні експертизи регламентується також Положенням про бюро судово-медичної експертизи.

Використання досягнень судової медицини і судової психіатрії в кримінальному процесі здійснюється з дотриманням норм процесуального законодавства, одержана за допомогою судової медицини чи судової психіатрії інформація може бути використана в доказуванні, якщо вона здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведення слідчих та інших процесуальних дій.

Підводячи підсумки, слід відзначити, що кримінальний процес є такою галуззю юриспруденції, в рамках якої широко застосовуються практично всі юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичні знання — необхідна передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.


Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного необхідно зазначити, згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримінального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

В даній курсовій роботі ми зробили спробу проаналізувати чинне законодавство та публікації науковців які займаються актуальними проблемами кримінально-процесуального права. Тому у нашій роботі були висвітлені питання поняття та призначення Кримінально-процесуального права, значення та завдання кримінального процесу, елементи кримінального процесу, функції кримінального процесу, характеристика основних стадій кримінального процесу, наука кримінального процесу, предмет науки кримінального процесу, методи науки кримінального-процесу. Також висвітлено питання кримінального процесу як навчальної дисципліна та її зв’язок з іншими галузями права.

Дана курсова робота, мала за мету допомогти тим хто пізнає ази кримінально-процесуального права, та має намір поглибленого вивчення кримінально-процесуальної науки.


Література

1. Азаров Г.А. Деятельность следователя органов внетрених дел по доказыванию обстоятельств характеризующих личность обвиняемого. – Киев, НИиРИО КВШ МВД СССР. 1991. – С. 15-16.

2. Гальперин И.М. Квалификация преступлений.: закон, теория и практика // Соц. Законность 1989.№9 – С.36.

3. Декларация основных принцыпов правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью. Принята резолюцией 40/43 Генеральной ассамблеи ООН от 29 ноября 1985 года// Права человека и судопроизводство: Собраниемеждународных документов/ Составители: Ф. Куинн, А. Желлинский. – Варшава. Б.г. С. 229-232.

4. Державна програма боротьби із злочинністю // Голос України, 1993. №1. – С.9.

5. Кожевникова Г.К. Реформа кримінально-процесуального законодавства як елемент підвищення ефективності діяльності слідчого апарату // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. - №1. С.226-232.

6. Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - №9 –11с.

7. Конституція України К.1996.

8. Концепція розвитку судово-правової реформи України // Урядовий кур’єр. № 80-81. 1 червня 1993р.

9. Кримінальний кодекс України.: Науково практичний коментар (Н.Ф. Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші.) – К., 1989. – С.116

10. Кулик А.Г., Бобыр В.И. Общая тенденция преступности в Украине в 1972-1993 гг. и прогноз на ближайшие годы // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1994. – №2. – С.5-38.

11. Лисиченко В.К. Проблеми новації чинного-кримінально процесуального законодавства України та етапи його розвитку // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С.84.

12. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

13. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

14. Маляренко В.Т. Окремі питання давності притягнення до кримінальної відповідальності. – Коментар судової практики з кримінальних справ// Бюлетень Законодавства і юридичної практики України. – 1996. №6. – С. 11-17.

15. Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду україни. – 2000. - №4. – С.41-44.

16. Мариупольский Л.А., Статкус В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительное заключение в советском уголовном процессе. – М., 1969.

17. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. К., Юрінком Інтер., 1997р. 622с.

18. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. (автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та коментарі).

20. Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. - №4.

21. Новиков В. Гарантії прав особи на компенсацію шкоди, заподіяної незаконним обвинуваченням //Право україни. – 1998. - №11. –С.31-33.

22. Основні принципи незалежності судових органів // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996. – С. 28-31.

23. Очередин В.Т. Допустимость и недопустимость по уголовным делам доказательств. – Волгоград. 1998.- С.5-7.

24. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах // Бюлетень законодавствства і юридичної практики України. – 1995. - №1. –С.216.

25. Постанову Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. “Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист” // Право вісник. Додаток до журналу “Право України” – 1996. - №1 – С. 35-42.

26. Проект нового КПК України підготовлений робочою групою Кабанету Міністрів України станом на 1999р.

27. Радищев Н.А. О праве подсудимых отводить судей и выбирать себе защитника // Юридические произведения русских мыслителей. – М., 1979. – С.559.

28. Рощин В.Н. Процессуальное положение подозреваемого в советском уголовном процессе, “Советское государство и право”, 1975, №9, стр. 69-75.

29. Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. – М., 1971. – С.46.

30. Словник під ред. О.С. Мельничука. К. 1997. С. 450

31. Советский уголовний процесс / под.ред. Л.М. Карнеевой, П.А. Лупинской, И.В. Тиричева. – М., 1980. –С.16.

32. Советский Уголовный процесс( Под ред. Д.С. Карева) М. 1988 – С.242.

33. Соловьев А.Д. Всесторонность полнота и объективность предварительного расследования. – С.42. – К. Из-во МВД 1989 – 140с.

34. Стремовский И.В. Участники предварительного следствия. С.152-153. Учебное пособие. Изд-во. Ростовского ун-та.1995. 260с.

35. Стреновский В.А. Участники предварительного следствия в уголовном процессе РФ. С.34 М. Юр. лит. 1996. 160с.

36. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – М., 1968. – Т.1. – С.192.;

37. Строгович М.С. Уголовный процесс. – М., 1987. С.291-292.

38. Судова практика в цивільних і кримінальних справах (1990-1999 рр.). – К., 1999. – С. 288-290.

39. Тамербаев А.Т. Психологические основы расследования преступлений. – Одесса УВД.1989. –50с.

40. Тертышник В.М. Процессуальные документы предварительного расследования. – Харьков, 1990.

41. Тертышник В.М., Смоков С.М., Петренко А.В. и др. Досудебное расследование: юридические докементы. – Харьков, 1999.

42. Треушников М.К. Доказательства и доказывание. – М., МГУ 1992. –160с.

43. Удалова Л. Деякі проблеми розвитку кримінально-процесуального законодавства // Право України. – 2002. №6.

44. Цветков П.П. Исследование личности обвиняемого. – Л., Изд-во. ЛГУ 1993 –150с.

45. Чеканов В.Я. Привлечение в качестве обвиняемого и пред’явление обвинения. С.210. Учебное пособие Из-во.Саратовского ун-та 1990

46. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс, М., Госюриздат, 1957, стр.278;

47. Чельцов-Бебутов М.А. Уголовный процесс. – СПб., 1995.

48. Строгович М.С. Уголовный процесс, М., Госюриздат, МЮ СССР, 1964, стр.304-305;

49. Чубарев В. Л. Опасность лиц совершающих преступные деяния. – К., 1993. – 144с.

50. Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. – Волгоград, 1997.

51. Шейфер С.А. Предварительное следствие. Общие условия и основные этапы производства. С.40. Учебное пособие. Изд-во.: Куйбешевского ун-та. 1996. 83с.

52. Янович Ю.П. Захисник на попередньому слідстві. – Харків. 1995.


[1] Кримінально-процесуальне право України. Навчальний посібник. За ред Тертишник В.М. К.: Юрінком Інтер. 575с.

[2] Стаття 1 в редакції закону №2857-12 від 15.12.92.

[3] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

[4] Кримінально-процесуальне право України. Навчальний посібник. За ред Тертишник В.М. К.: Юрінком Інтер. 575с.

[5] Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. – К., 1992.

[6] Тертышник В.М. Уголовный процесс. Издание 3-е дополненное и переработаное. – Харьков, 2000.

[7] Грошевий Ю. М. Кримінально-процесуальне право //Юридична енциклопедія— Т. З— К., 2001.— С. 406.

[8] Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.—T.I.— М., 1968—С. 34.

[9] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

[10] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

[11] [11]Тертышник В.М. Уголовный процесс. Издание 3-е дополненное и переработаное. – Харьков, 2000.

[12] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

[13] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. 536с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:48:32 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:45:58 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Кримінально-процесуальне право України

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150558)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru