Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Функції моралі

Название: Функції моралі
Раздел: Рефераты по этике
Тип: реферат Добавлен 14:31:24 05 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 1719 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Київський педагогічний університет ім. Б.Д. Грінченка

Кафедра філософії

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з курсу "Етика та естетика"

на тему:"Функції моралі"

Виконала:

студентка групи 47-ПН

Швайчук Олена

Перевірила:

викладач Лаврова Л.Я.

Київ, 2009


ПЛАН

ВСТУП

Основні функції моралі. Регулятивна функція

Функція усуспільнення людини

Світоглядна функція моралі

Оцінно-імперативна функція моралі

Комунікативна функція моралі

Виховна функція моралі

Пізнавальна функція моралі

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Поняття "мораль" надзвичайно багатозначне. Існує кілька десятківпевної моралі. Найчастіше під мораллю розуміють один з основних способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві, а також особливу форму суспільної свідомості і вид суспільних відносин.

Ролі моралі в житті суспільства і окремої особистості численні. Важкопояснити, чому існує моральність, зате зрозуміло, для чого вона існує. Якщо для інших земних тварин спосіб життя і доля запропоновані від природи, то людина - істота історичне - складає свою долю сам. Для нього немає раз і назавжди написаного закону. Що є людина, ніколи не може бути вирішено остаточно, бо ні історія, ні наша особиста доля ще не завершені.

Щогодини ми стаємо іншими, удосконалюємося за програмою, якої щені, яку ми самі собі пишемо. Справа не в тому, щоб придумати модель майбутнього і вирішити, як ми збираємося жити. Набагато важливіше вирішити, якими будемо ми самі, що буде вважатися людяним і належним людині. Які будуть не тільки наші права, але і обов'язки? Ким ми повинні стати, щоб у повною мірою називатися людьми? Людина завжди на шляху цього пошуку, такий істинно людський шлях і є мораль[2].

Прагнучи гармонізувати відносини між людьми, суспільство регулює їх різними засобами, зокрема й за допомогою моральних вимог. При цьому індивід з його прагматичними егоїстичними інтересами часто розглядається як така ланка суспільства, що заважає його гармонізації. Проте кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвинутої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль, яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Функціональний аналіз моралі дає змогу розкрити деякі її грані. Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства[5].

Основні функції моралі. Регулятивна функція

Серед найважливіших функцій моралі виокремлюють регулятивну, оцінно-імперативну, комунікативну, пізнавальну, виховну, орієнтуючу та ін. Цей поділ умовний, оскільки перелічені функції часто перетинаються. Так, регулятивна функція включає в себе оцінно-імперативну й орієнтуючу, а виховна — мотиваційну й деякі інші. До того ж суто функціональний підхід до вивчення моралі таїть у собі загрозу її недооцінювання: мораль, а водночас і найвищі вселюдські цінності, можуть розглядатися як засіб досягнення локальних цілей — прагматичних, політичних тощо.

Результатом такого підходу до моралі є викривлене тлумачення її регулятивної, виховно-ідеологічної та комунікативної функцій. Розчленування моралі, навіть якщо розглядати її через функціональну своєрідність, розділення її за відношенням до практики-поведінки на сферу суспільної свідомості, початково тлумачену як протилежну індивідуальній свідомості, тягне за собою уявлення, що норми, приписи, правила вироблені суспільством у процесі практики, а індивідові належить їх засвоїти. Ставши після засвоєння норм суспільним індивідом, він у моральному відношенні оцінює ситуацію, робить вільний вибір, і одтепер уже свідомо реалізує їх у поведінці. В цьому й полягала суть тлумачення регулятивної функції моралі.

Оскільки засвоєння моралі, в такий спосіб забезпечувалося й підтверджувалося лише громадською думкою, а умоглядний характер таким чином процедури й не розраховував на муки совісті того, хто здійснив цей вибір або не підтвердив його в своїй поведінці, то громадська (а не суспільна) думка активізувалася в бік радикальних і за своєю суттю адміністративних форм покарання, оформлюваного як думка трудового колективу. Так і розумілася в етиці свобода морального вибору та відповідальності людини, а регулятивна функція моралі по суті означала приборкання індивіда (запевно не суспільної істоти) суспільними (оскільки вони вироблені суспільством) моральними нормами.

Відомо, що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів — права, політичних й адміністративних механізмів. Проте силові важелі регулювання життя суспільства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використанні часто ігнорують необхідність рахуватися із вселюдськими цінностями і провідну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину. А це негативно впливає й на розвиток суспільства. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життєдіяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вона ставить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами максимальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спільнот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігійні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює саморегулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов'язана із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціальних суб'єктів[5].

До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:

— повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;

— універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;

— поширеність на всі сфери життя людини;

— заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;

— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти;

— опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім — на її сумління;

— пов'язаність переважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки.

Поведінка людей регулюється й іншими позаінсти-туційними засобами, насамперед звичаями, які історично передують моралі.

Звичай— вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

У людському житті, попри всю його різноманітність і ускладненість, ситуації часто повторюються, що вимагає від людини однотипних вчинків. Загальноприйняті у конкретному суспільстві прийоми і способи праці, форми суспільно-політичної діяльності, шлюбно-сімейного життя, взаємини людей у побуті, релігійні ритуали тощо — усе це утворює звичаї в найширшому розумінні. У вузькому розумінні звичаями вважають дії, які відтворюються масами стихійно. Саме їх часто ототожнюють з мораллю, а ще частіше — з моральністю.

Звичаї відрізняються від моралі насамперед неможливістю вибору, оскільки людина змушена діяти так, як це прийнято у конкретній спільноті. На вимогу "Роби так, як мусять робити всі інші люди" людина чинить відповідно до моральних вимог і своїх переконань, насамперед відповідно до свого сумління, тобто здійснює вибір. Якщо мораль різко протиставляє належне сущому, то звичай їх ототожнює: "Роби так, як роблять усі інші". Звичаї відіграють важливу роль у житті суспільства, оскільки вони є наймасовішою формою регуляції людського життя. Адже в буденних ситуаціях людина спілкується, діє згідно з певними, звичними для неї, її спільноти, середовища загалом, традиціями. Лише в неординарних ситуаціях, коли вчинок пов'язаний із необхідністю вибирати, людина не може покладатися на звичне, тобто на звичай, шукаючи адекватних рішень у сфері моралі. У цій ситуації доводиться робити самостійний вибір — вибір моральний.

Як і мораль, звичай є необхідним засобом регулювання поведінки людей. Він об'єднує, цементує спільноту, визначає буденні взаємини її індивідів, формуючи та оберігаючи її традиції, а відповідно, і забезпечуючи її стабільність. Мораль або підсилює роль звичаю, якщо для неї такий стан речей виправданий, або діє опонуюче щодо невиправданого, на її погляд, звичаю, намагаючись подолати його. Правда, засудження мораллю конкретного звичаю не завжди виправдане, оскільки й мораль не є абсолютною досконалістю. Оптимально, коли дія, що відповідає звичаю, реалізується згідно з моральним вибором. Тоді вона перестає бути звичаєвою, а стає вчинком, тобто моральним феноменом.

Крім позаінституційних, існують інституційні форми регулювання поведінки людей зі своїми специфічними нормами. Основною з них вважають право, норми якого встановлюються і проголошуються від імені держави.

Мораль і право мають у собі багато подібного і водночас відмінного, специфічного.

Спільними для моралі і права є такі особливості:

— належність до форм суспільної свідомості;

— функціонування як систем відносно стійких норм, які регулюють поведінку людей і поширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства;

— поширеність на всі сфери людського життя. Відрізняється мораль від права такими ознаками:

— моральна свідомість (як і естетична) має особистісний характер, тому моральні вимоги інтеріоризуються індивідом у самовимоги. Правові норми реалізуються як обов'язкова для індивіда воля держави, будучи переважно зовнішніми щодо нього;

— правові норми поширюються на всіх членів суспільства (його громадян), а моральні — на всіх людей;

— мораль має загальний характер, а правові норми не поширюються на деякі приватні, передусім інтимні аспекти життя особистості;

— правові норми мають інституційний статус, а моральні — позаінституційний (народжуються, як правило, стихійно і живуть у суспільній свідомості);

— моральні норми є усними, а правові — викладають на письмі (крім звичаєвого права);

— правові норми чітко окреслені, впорядковані, систематизовані (кодифіковані), відповідно інтерпретовані, що дає змогу ефективно відстежувати їх виконання. Норми моралі такому впорядкуванню не піддаються. Кожній людині доводиться самостійно інтерпретувати норми моралі, особливо в нетипових життєвих ситуаціях і завдяки цьому ставати їх співтворцями. Незавершеність і усний характер моральних норм робить їх універсальними, придатними для всіх випадків життя;

— реалізація норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними й економічними санкціями) за допомогою правосуддя, яке здійснюється службовими особами. Вимоги моралі підтримуються силою громадської думки і особистісною переконаністю індивідів. Моральна санкція здійснюється засобами духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними певними особливими повноваженнями, а всією соціальною групою, суспільством чи й людством загалом;

— кожний антисуспільний вчинок (проступок) заслуговує на моральний осуд, але не всі вони піддаються кримінальному покаранню.

Водночас мораль і право перебувають у тісному взаємозв'язку, що сприяє розвитку їх обох[1].

Функція усуспільнення людини

У процесі розвитку устремління людини до самої себе, підкріпленого сьогодні працями філософів здійснюється процес усвідомлення, з'ясування специфіки морального відродження людства, котрий з необхідністю спонукає етику до теоретичної розробки моралі, знання якої відкрили б закон свободи вибору й моральної відповідальності людини як головну детермінанту її людського благополуччя, як закон людського буття, прочитаний у його позитивному розумінні древніми, як абсолютний моральний імператив, котрий свідчить, що головною функцією моралі є усуспільнення (соціалізація) людини.

Про те, що усуспільнення людини відбувається в моральній діяльності, свідчить справжній зміст свободи морального вибору та відповідальності людини. Моральний вибір і відповідальність за нього людини не покладається на неї із зовні, не визначається поза нею покладеними критеріями, а є проявом її суспільної сутності, її внутрішньої свободи.

Свобода морального вибору здійснюється в межах моральної діяльності, розкривається в суворій логіці моральної діяльності, вироблених перевагах згідно з критерієм добра і зла. Це означає, що у ставленні до іншого як до людини суб'єкт морального відношення вибирає через мотиви вибору спосіб, яким здійснюється вибір (співпереживання, співчутливість), у цілепокладанні результату вибору. Взятих у цілому й у кожному з них людина вибирає: бути їй моральним суб'єктом, справді суспільним, людським індивідом, а чи суб'єктом без моральності, частковим, функціональним, позбавленим власного стрижня, людського смислу.

Природно, що розуміти це треба як процес взаємопов'язаних між собою уподобань, переваг. Здійснювані, наприклад, у логіці індивідуалізму прояви зверхності у ставленні до іншого спираються на мотиви утвердження над ним закономірного, коли інша людина є не метою, а засобом. І не в прилученні до неї як до іншого вбачається утвердження себе, не в почутті спільності уявляється результат, а в самоствердженні ціною іншого, в розсуспіль-ненні, в зверхності, переживаній у почутті самовдоволення. Отже, йдеться не про одноразовий акт. Якби це було так, імперативність закону ставлення до іншого як ставлення до себе давно б усвідомилася людством у своїй глибині і серйозності. Ця істина виявляється в пророцтвах мудреців усіх культур і всіх релігій, але зостається не усвідомленою в своєму значенні для людських доль.

Свобода морального вибору, детермінована суспільною сутністю людини, накладувана нею ж і по відношенню до неї відповідальність є відповідальність перед собою за об'єктивний результат вибору, виражений у тому, яким став індивід у людському розумінні.

Реалізуючи, присвоюючи свою суспільну сутність у подальших відношеннях до інших (у межах знятої сприйнятливості, розвиненості моральних почуттів) на рівні доступних йому контактів, індивід буде в цих межах дружити, кохати, переживати своє життя, тим і відповідаючи за зроблений вибір.

Свобода морального вибору й відповідальності людини є законом морального способу існування суспільної сутності людини, істинної форми її буття. Об'єктивний характер закону, що визначає його належність до законів, за якими відбувається еволюційний розвиток людства, підтверджується тим, що його реалізація здійснюється в єдності мети і засобів її досягнення. Детермінований суспільною сутністю людини, моральний спосіб її безпосереднього існування розвивається в заданому цією сутністю напрямі становлення людини в процесі її усуспільнення. В цих межах здійснюваний у моральній діяльності вибір виражає певну мету й відповідні їй засоби її досягнення.

Мета визначається в межах усуспільнення людини й перебуває у зв'язку з покладеними в її основу засобами. В свою чергу досягнута мета перетворюється на засіб стосовно нової мети, а досягнуте при її здійсненні знімається в новій меті як її основа. Незалежно від того, в якому аспекті й на якому рівні виявляється ставлення до іншого як до людини, мета й відповідні їй засоби в діалектичній єдності стають підвалинами процесу спадкового розвитку людини, її усуспільнення лише за умови, що цей процес здійснюється в межах моральної діяльності. В цьому розумінні й залучаються поняття моральна ціль і моральні засоби стосовно розкриття необхідності відповідності засобів меті.

На завершення роздумів про головну функцію моралі — усуспільнення людини — необхідно підкреслити таке. Функція усуспільнення людини в процесі моральної діяльності має універсальне значення для життєдіяльності людей, її основоположний для суспільного розвитку смисл розкривається по відношенню до того значення, яке вона має для розвитку творчих потенціалів людини, її почуттів і здатностей, для розвитку форм істинно суспільного буття людства.

Здійснювана в моральній діяльності функція усуспільнення виражає специфіку моральної детермінації людського розвитку, виступає підвалинами свободи морального вибору та відповідальності людини, проявляється в єдності моральних цілі й засобів.

Регулятивна функція моралі є похідною стосовно функції усуспільнення, яка випливає з моральної форми суспільного зв'язку людей і виражає вільне, творче, добровільне волевиявлення людини у ставленні до іншого як до людини, спирається на совість людських індивідів та її узагальнене відображення в суспільній думці. Регулятивна функція моралі прямо залежить від рівня морального розвитку суспільства й від характеру зв'язку моральності та моралі.

Виражені в тлумаченні моралі ідеологізовані інтерпретації загальнолюдських моральних цінностей хоча й містили в собі певну співвіднесеність з реальною моральністю, враховували її стан навіть у кризові для моральної діяльності періоди, але брали тільки ті начала, котрі виражали її загальнолюдський, об'єднувальний, усуспільнюючий смисл. Суперечливість між справжньою моральністю, людяністю, вираженою в моральних цінностях, нормах, принципах, і її історично конкретним формалізованим існуванням розв'язувалася у викривленому тлумаченні моральних цінностей і норм, у пристосуванні їх до рівня, доступного сприйняттю. Так, зведення моральної діяльності до поведінки, специфіки моральної свідомості, вираженої у формі почуттів,— до раціонального осмислення по відношенню до здорового глузду — всі такі перетворення змінювали й особливості регулятивної функції моралі.

Спираючись не на совість, а на здоровий глузд, розраховуючи на суспільну думку не в розумінні виявлених у ній загальної совісливості, доброзичливості, керуючись не загальним моральним законом, що постав із глибин залягання людських почуттів, людських прихильностей, а перетворивши все це на модель здорової домовленості та взаємовигідної поведінки, регулятивна функція моралі стала силою, здатною впливати на зовнішню благопристойність поведінки відповідно до системи поведінкових стереотипів. І маніпулюючи ними, змінюючи їх відповідно до моди, регулятивна функція моралі виконує роль у спектаклі, поставленому режисером, котрий утратив будь-яке уявлення про творчість. Дружба, любов, братерство, героїзм, докори совісті й високі злети в творенні добра, обшири, що відкриваються у злитті з людством, залишаються поза сферою її дії.

Те ж саме відбувається з виховно-ідеологічною функцією моралі. Зі сфери світоглядної, в якій моральна діяльність формувала розуміння людської сутності буття, вона переміщується на рівень ідеологічного впливу, на зовнішню організацію проявів індивідів, у поведінку, так само регламентується міркуваннями здорового глузду й відповідно до цього справляє виховну дію. Але з таким чином організованого суспільного порядку проривається відчай самотності, спустошеність або навіть байдужість не реалізованої співпричетності зі світом, і способи їх подолання криють небезпеки, врегулювати чи зняти які всі, таким способом здійснювані, функції моралі в їхньому сьогоднішньому вираженні неспроможні.

Як подолати моральний вакуум? Досягти дружби? Дружба сама постає із себе, виникає з любові. Навчитися бачити в іншому — людину, розуміти всі глибинні процеси її неповторного прояву, бачити в них мету, смисл для своєї з ними співпричетності — головна умова для розвитку "людини розуміючої" — моральної[6].

Світоглядна функція моралі

Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралівизначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, суспільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує у собі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводить людину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, що орієнтують на втілення цих цінностей у лінії поведінки, діяльності людини. Для цього моральна філософія має з'ясувати і картину світу, і місце людини у ньому, і ставлення людини до світу і до себе.

У моральній філософії (теоретичному рівні свідомості) світоглядні позиції базуються на етичних поняттях (добра, зла, справедливості тощо). Реалізуючи свої основні властивості (імперативність, нормативність, оцінювальність), мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, вирішенні завдань суспільного життя, розумінні процесів, що відбуваються.

Таким чином, мораль існує як певна і цілісна система моральності, що має власні засоби впливу на суспільні процеси.

Оцінно-імперативна функція моралі

Суть її полягає в тому, що мораль осмислює дійсність такою, якою вона повинна бути, тобто як ідеальну модель належного. Це осмислення охоплює процедуру морального оцінювання дійсності, насамперед відповідності поведінки, вчинків людей найвищим уселюдським цінностям, добру. Наслідком такого осмислення є відповідні повеління. Оцінно-імперативна функція моралі реалізується через моральну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переконання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: добро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне, суще зіставляється із належним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальний характер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб'єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїх критеріїв.

Комунікативна функція моралі

Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Поза спілкуванням немислимі становлення і розвиток людини як особистості, функціонування суспільства загалом. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні. Саме у такій площині реалізується комунікативна функція моралі. [5]

Виховна функція

Четверта основна функція моралі - виховання особистості. Мета морального виховання полягає у формуванні духовної особистості, здатної до самовдосконалення. Така особистість постає вільною і відповідальною.

Мораль, як уже не раз повторювалося, робить людину людиною. Тому-томоральне виховання завжди вважалося основою всякого іншого.

Народжений дитина ні моральний, ні аморальним. І тим і іншим він може стати лише в суспільстві, в колективі, в сім'ї, в спілкуванні.

Моральність просочує кожен крок людини. Вона формує у ньогоуявлення про цінності життя та його сенс. Моральність не стільки привчає до дотримання зводу правил, скільки виховує саму здатність керуватися ідеальними нормами та "вищими" міркуваннями. При наявності такої здатності до самовизначення людина може не тільки вибирати відповідну лінію поведінки, але й постійно розвивати її, тобто самовдосконалюватися.

Під впливом виховних впливів суспільства на людину, а такожцілеспрямованих педагогічних впливів людина стає особистістю. Чим моральніші він, тим більш повним життям живе, тим сильніше в ньому індивідуальність, тим цікавіше він для оточуючих.

Усі конкретні переваги, які ми знаходимо у морально вихованої особистості, випливають з фундаментальної її здатності діяти як належить, виходити з ціннісних уявлень, зберігаючи при цьому свою автономію[3].

Пізнавальна функція моралі

Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов'язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномірності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозуміти моральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття і власного. Так, за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя, свій внутрішній світ, внутрішній світ інших людей, власні та людські моральні якості. Пізнання здійснюється з позицій загальнолюдських моральних цінностей, морального ідеалу, розуміння соціального та морального прогресу. Моральні якості людини як складники її загальної культури є важливою умовою будь-якого пізнання, у тому числі, наукового і художнього. У моральному пізнанні відіграють значну роль моральні почуття, інтуїція, а також віра. У процесі пізнавальної діяльності особистості формуються уявлення про зміст моральних відносин на почуттєвому та раціональному (теоретичному) рівнях, що дозволяє розуміти моральну сутність існуючого і прогнозувати розвиток подій. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред'являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо. Моральна свідомість загалом належить до буденного рівня, тому це пізнання має інтуїтивний характер. Щоб спростувати скептичне ставлення до пізнавальної ролі моралі, потрібно враховувати, що вона є однією з могутніх сил, які зумовлюють рефлексію, тобто осмислення людиною власних дій і їх законів; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини. Так, будь-який моральний осуд громадською думкою змушує людину замислитися над відповідною моральною проблемою, а відтак і звернутися до етики, тобто теорії моралі. Моральні проблеми постійно оволодівають свідомістю, переживаються, осмислюються. Результати такого осмислення відображаються на моральних почуттях. Саме тому їх іноді називають "почуттями-теоретиками". Отже, чогось людину навчає мораль, а чогось (глибше і ґрунтовніше) — її теоретичне мислення, пробуджене неспокоєм моральної самосвідомості, наприклад муками сумління. Зрозуміло, що пізнавальна функція моралі тісно взаємодіє із світоглядною, оцінювальною, виховною та є продовженням функції соціалізації[7].


ВИСНОВОК

Слід зазначити, що виділення певних функцій моралі (як і окремий аналіз кожної з них) є досить умовним, оскільки насправді вони завжди тісно злиті один з одним. Поряд із зазначеними основними функціями, нерідко виділяють і інші, зокрема, комунікативну, мотиваційну, прогностичну, оціночно-імперативну та інші. Мораль одночасно регулює, виховує, орієнтує і т.д.

Неважко помітити, що перераховані вище функції моралі взаємно перехрещуються: регулятивна функція містить у собі оціночно-імперативну, орієнтири, почасти комунікаційну (впорядковуючи спілкування людей); виховна функція містить у собі почасти оціночно-імперативну, мотиваційну; пізнавальна - орієнтуються і прогностичну і т.д.

Саме в цілісності функціонування виявляється своєрідність її впливу на буття людини. Для успішного функціонування і розвитку моралі важливо вільний, необмежений прояв всіх її функцій, їх гармонійна цілісність, єдність [4].


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Тофтул М.Г. Етика:навчальний посібник. - К., 2006

2. Гусейнов А. А. Этика: Підручник ― М., 2004.3. Зеленкова І. Л., Бєляєва О. В. Этика: Навчальний посібник. – М.,1995.4. Скрипник А. П. Этика: Підручник. ― М., 2004.

5. Анісімов С. Ф. Мораль и поведінка. - М., 1986.

6. Кант И. Основы метафизики нравственности//Соч.: В 6 т. М., 1964. Т. 4.

7. Фортова А. Й. Сутність, структура і функції моралі. - К., 1989.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:47:00 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:45:20 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Функції моралі

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151089)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru