Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні

Название: Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: дипломная работа Добавлен 15:45:08 02 января 2011 Похожие работы
Просмотров: 76 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА БАКАЛАВРА

Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні


ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Становлення та розвиток лівої ідеології в Україні

Розділ 2. Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування

2.1 Програмні положення економічної політики українських лівих партій

2.2 Соціальна політика в програмах сучасних соціалістичних та соціал-демократичних партій

Розділ 3. Проблема духовної політикив програмах українських лівих партій

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


ВСТУП

Програмні засади партій надзвичайно важливі для виборця при формуванні його рішення за кого віддати свій голос. В даній кваліфікаційній роботі досліджуються програми українських партій лівого спрямування, тобто СПУ, ПСПУ, СДПУ (о) та КПУ, спільне та відмінне в цих програмах.

Дослідження проводилося з використанням програм партій різних років видання, праць лідерів цих партій, тобто О. Мороза, В. Медведчука, П. Симоненка та Н. Вітренко. Також для дослідження використовувалися партійні видання цих партій, тобто газети «Товариш», «Комуніст», «Соціал-демократ» та «Досвітні вогні», також була використано критичні статті в різних виданнях.

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед потребою в управлінні політичними процесами, становленням політичних інститутів, до яких належать політичні партії, зокрема лівого спрямування. В Україні вони нині контролюють досить велику частину електорату, активно впливають на процес прийняття політичних рішень.

Інтерес до доктринального розвитку лівих партій України зумовлюється також перехідним характером суспільства, складністю прогнозування наслідків суспільних трансформацій, високим рівнем політичного впливу, зокрема партій, на процес реформування.

Важливого значення набуває аналіз осмислення лівими партіями в нових суспільних умовах базових принципів лівого руху – свободи, солідарності, справедливості. Це дає змогу не лише з’ясувати ступінь адекватності відображення ними соціальних реалій, а й рівень рефлексії політичною та суміжними науками значення даних принципів у процесі становлення нового суспільства.

Актуальність даного дослідження проявляється в тому, що:

- Необхідно розмежувати головні пріоритети партій лівого спрямування в різних галузях політики та визначити їх спільні та відмінні риси.

- Необхідно переглянути шляхи розвитку соціалістичної ідеології на теренах України, як колишньої республіки Радянського союзу.

Усі зазначені чинники зумовлюють необхідність комплексного наукового дослідження політичних доктрин лівих партій України на сучасному етапі, концептуалізації їх поглядів на розвиток політичних процесів в Україні в умовах перехідного суспільства.

Об’єктом дослідження є еволюція теоретичної думки лівих партій України, програмні положення найбільших українських партій соціалістичного спрямування.

Предметом дослідження є спільні та відмінні риси в програмах українських лівих партій, особливості розвитку політичних доктрин міжнародного лівого руху, концептуальні підходи лівих партій України до розв’язання проблем економічного, соціального, політичного і етнокультурного розвитку перехідного суспільства, праці та виступи теоретиків цих партій та громадських організацій, матеріали керівних органів Комуністичної, Соціалістичної, Прогресивної соціалістичної партій України, Соціал-Демократичної партії України(об'єднаної)

Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати ґенезу лівої політичної думки в сучасних умовах, виявити ступінь адекватності інтерпретації лівими партіями України суспільних змін, виробити концепцію доктринального розвитку, розкрити ідеологічні засади та шляхи і засоби суспільно-політичного розвитку України в політичних програмах партій лівого спрямування(СПУ, ПСПУ, СДПУ (о), КПУ).

Завданням кваліфікаційної роботи є:

– з’ясувати особливості позицій лівих партій щодо шляхів національно-державного будівництва в Україні, забезпечення потреб етнокультурного розвитку різних верств населення;

– визначити особливості концептуальних підходів лівих партій до реформування політичної системи України, шляхів досягнення політичної стабільності;

– прагнення проаналізувати та дослідити програмні положення партій лівого спрямування, які беруть активну участь в політичному житті України;

– виявити основні відмінності між програмами СПУ, ПСПУ, СДПУ(о) та КПУ;

– зробити власні висновки щодо економічної, соціальної, духовної політики в програмах партій лівого спрямування.

У ході дослідження нами були використані загальнотеоретичні методи – функціональний, структурно-функціональний, нормативно-ціннісний, метод порівняльного аналізу, соціологічний і культурологічний підходи, а також загальнологічні методи – аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного й логічного аналізу, прогнозування.

При роботі над кваліфікаційною роботою автором було опрацьовано значний комплекс джерел і літератури. Основу джерельної бази складають програми та статути українських лівих партій. Джерельну базу складають також оригінальні праці В. Медведчука, О. Мороза, Н. Вітренко, П. Симоненка. Також використано періодичні видання досліджуваних партій.

Кваліфікаційна робота складається з вступу, висновків, трьох розділів, в кожному з яких проаналізовано програмні положення партій, які стосуються найважливіших сфер життя будь-якого громадянина, також в дослідженні є таблиці в яких висвітлено основні відмінності між програмами партій.

В першому розділі «Становлення та розвиток лівої ідеології на території України» показана ґенеза лівої ідеології на території України. Другий розділ кваліфікаційного дослідження «Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування» присвячено порівнянню економічних та соціальних засад в програмах лівих партій, у третьому розділі «Бачення духовної політикив програмах українських лівих партій» висвітлена політика партій в сфері мови, культури, релігії.


Розділ 1. Становлення та розвиток лівої ідеології в Україні

Історія сучасного лівого руху в України розпочалася 1991 року, коли 22 липня Міністерство юстиції зареєструвало Комуністичну партію України. Проте досить швидко, 30 серпня 1991 року, після провалу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), Президія Верховної Ради України заборонила діяльність КПУ. Прийняте тоді рішення не мало резонансу в суспільстві і серйозно не опротестовувалося.

На уламках КПУ виникла Соціалістична партія України (вже у жовтні 1991 року). А пізніше, 14 травня 1993 року, Президія Верховної Ради ухвалила рішення, за яким громадяни України, які поділяють комуністичні ідеї, отримали можливість створювати партійні організації відповідно до чинного законодавства. Відтак 5 жовтня 1993 року знову була зареєстрована Комуністична партія України.

Відновлення КПУ не означало ліквідації СПУ. Понад те, протягом кількох наступних років в Україні з’явилася низка інших партій комуністичної орієнтації [23,c. 45].

Сьогодні лівий спектр української політики представлений досить широко – від СДПУ(о) та СПУ (які позиціонують себе лівоцентристськими) до ліворадикальних Комуністичної партії робітників та селян (КПРС), Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), молодіжних об’єднань – Ліворадикальне об’єднання молоді (ЛОМ) та Робітничий спротив (РС).

Особливо цікавим є рух так званих „нових лівих”, більшість організацій якого з’явилася у 1990-х роках. Це: профспілка „Пряма дія” та Всеукраїнська молодіжна гвардія більшовиків (ВМГБ) (які згодом приєдналися до ВКП(б) – сталіністи), „Революційна комуністична молодь” (РКМ), що трансформувалася згодом, 2000 року, в КСРД (Координационный совет рабочего движения) – лідери Ю. Докукін, Є. Лішан. Щоправда, ці організації проіснували недовго. До „нових лівих” відносять і створене 1998 року групою харківських ліворадикалів Ліворадикальне об’єднання молоді, яке стоїть на позиціях революційного екстремізму: будь-яке нагнітання напруження в суспільстві, будь-які деструктивні дії вважаються корисними для революції. З 2000 року ЛОМ – колективний член Революційного комітету соціалістичної молоді (більшовиків) (РКСМ(б).

На початку 1994 року троє троцькістів – активістів ЛОМу створили в Києві ініціативну групу „Робітничий спротив” (РС). Влітку того ж року РС почав співпрацювати з представниками міжнародної марксистської організації „Комітет за робітничий інтернаціонал”.

Слід зазначити, що рух „нових лівих” має майже винятково інтелектуальний характер і поширений лише у містах серед інтелігенції та студентства.

Ставлення українських лівих до СРСР досить різне: від схвалення сталінізму КПРС та ЛОМом (останні стверджують, що сталінізм зовсім не був якимось страхіттям, а „закономірною моделлю соціалізму на своєму історичному етапі і у своїх конкретних умовах”), до категоричного засудження політики Й. Сталіна і примусової колективізації (СПУ, РС).

Постсталінський Радянський Союз сприймається також неоднозначно. Так, СПУ та РС засуджують систему партійно-державного бюрократизму, вважаючи, що справжній марксизм в СРСР було забуто, внаслідок чого країна увійшла в системну кризу, „так і не подолавши стадію перехідного періоду від капіталізму до соціалізму”. Інші (КПУ, КПУ(о), ПСПУ, КПРС) сприймають розпад СРСР як трагедію. Хоча КПРС вважає, що після Й. Сталіна радянське суспільство фактично повністю переорієнтувалося на споживацький тип відносин, тобто на „приховану капіталізацію”[14,c. 24].

Усі організації намагаються спиратися на трудящих, яких вважають своєю базою. Але якщо ЛОМ, КПУ(о), ПСПУ, КПРС та РС називають себе винятково робітничими організаціями, то СПУ та КПУ свою електоральну базу розширили, залучивши до неї дрібних власників. Цікаво, що КПРС взагалі пропонує тимчасово обмежити виборче право і надати голос лише трудящим.

Проте жодну партію не можна назвати суто робітничою ні за складом, ні за лідерами, ні за реальною орієнтацією їх діяльності. Так, наприклад, у фракціях КПУ та СПУ в парламенті немає жодного колишнього робітника чи селянина.

Всі партії лівого спрямування мають спільну рису – негативне ставлення одна до одної. Звучать взаємні звинувачення в пасивності, співробітництві з владою, конформізмі. Лише СПУ та КПРС виявляють готовність до співробітництва з будь-якими рухами та організаціями, які виступають проти нинішньої влади і прагнуть створити коаліцію (хоча КПРС це скоріш декларує, ніж реалізує) [16,c. 127].

Хоча трапляються випадки і несподіваної кооперації. На президентських виборах 2004 року кандидат від СПУ (без отримання його згоди на те) був підтриманий КПУ(о). Аргументувалося це наявністю начебто багато чого спільного в програмі Соціалістичної партії та маніфесті КПУ(о). Проте, як буде показано далі, це твердження далеке від істинного. Такі кроки з боку лівих партій часто диктуються не тим, що в їхніх програмах і цілях немає протиріч, а суто політичною кон’юнктурою.

Важливо також згадати, що КПУ заклала у свою програму можливість лише тимчасового співробітництва з іншими організаціями і заборону створення фракцій з партіями, „ідейно не сумісними з КПУ”. Тобто – з будь-ким. Отже, чекати від комуністів тривалої співпраці у коаліції з іншими партіями та рухами було б помилкою.

Всі ліві партії та організації головною своєю метою проголошують побудову соціально справедливого суспільства. Що тут мається на увазі і як таке суспільство функціонуватиме, вони конкретно визначити не змогли.

В усіх програмах йдеться також про народовладдя, яке розуміється як верховенство народу над державою, самоврядування у політичній, економічній, виробничій, територіальній та суспільній сферах. Народовладдя повинно стати внутрішньою політичною та економічною самоорганізацією суспільства. О. Мороз у статті до 10-річчя СПУ писав, зокрема, що народовладдя – це найбільша цінність у програмі партії. І демократія є лише засобом його досягнення.

СПУ має „програму мінімум”, головна ідея якої – „усунення кланового режиму” (тобто боротьба за владу) та встановлення „народно-демократичної системи влади”, і „програму-максимум” – „перехід до суспільства демократичного соціалізму”, під яким розуміється соціалізація виробництва, розподілу та споживання, участь робітників в управлінні виробництвом та ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Проте і тут закладено протиріччя: СПУ в принципі не заперечує ринкових відносин, оскільки повне одержавлення для України безперспективне. А соціалізація планується не шляхом націоналізації, а через нагромадження акцій державної власності лише на стратегічні об’єкти. У цьому з соціалістами солідарна КПУ(о). Цікаво, що в публікаціях деяких провідних представників партії висловлюється думка, що ані приватна, ані державна власність як такі не є гарантією економічної ефективності чи соціальної справедливості [35,c. 14].

Не уникла протиріччя між ідейними цінностями та політичною реальністю і КПУ. Так, якщо у своїй програмі партія наголошує на намірі боротися за „утвердження та розвиток соціалізму”, то вже у програмі кандидата на пост Президента України від КПУ (вибори 2004 року) П. Симоненка цю тезу замінено на більш нейтральне прагнення виступати „за створення справді народної влади, соціально-орієнтованої держави”.

За збереження державної власності лише у базових галузях промисловості виступає і КПУ. В її програмі також містяться положення щодо відновлення державної монополії у банківській та зовнішньоекономічній діяльності, державної валютної монополії, планового ціноутворення.

КПРС та РС, як більш радикальні організації, бачать майбутнє у комуністичному суспільстві з диктатурою пролетаріату (як найкращою формою демократії), без класів. КПРС – взагалі без держави.

Домагатися поставлених цілей ліві партій та організації збираються також по-різному. Перш за все – усунути від влади (тут вживаються різні епітети в комуністичних традиціях) „олігархічні клани”, „паразитичні класи” тощо. Цей пункт є у програмі кожної лівої партії чи організації. Переважна більшість виступає лише за конституційні, парламентські методи боротьби у купі з соціально-політичною освітою населення (тобто – пропагандою). СПУ додає до цього проведення роботи щодо об’єднання опозиційних політичних і суспільних сил. ЛОМ та КПРС – за революцію. [15,c. 28].

Щодо вирішення земельного питання, то тут думки лівих теж розходяться. Якщо ПСПУ і КПУ категорично виступають проти продажу землі, то СПУ вважає, що земля повинна бути приватизована, але володіти нею має тільки той, хто її обробляє. КПРС теж за паювання землі, але без віддавання її у приватну власність, а лише у безстрокове користування тим, хто на ній працює.

За мораторій на приватизацію промисловості виступають ПСПУ, РС, СПУ (тимчасовий мораторій) з ревізією вже приватизованих підприємств.

Щодо інституту влади, то всі партії та організації тут одностайні. Ідеальною формою для них є „демократія Рад”, розвинене самоуправління.

За скасування інституту президентства чітко висловлюються (у програмах) КПУ, КПРС, ЛОМ, РС.

Для деяких організацій, таких, наприклад, як ЛОМ, національне питання взагалі не актуальне, оскільки вони вважають себе глобалістами.

КПУ(о) і ПСПУ у своїх програмах звели його фактично до однієї проблеми – російської мови: вони вважають за необхідне надати їй статус другої державної. Так само, як і КПУ та КПРС. СПУ пропонує вирішити це питання інакше: державною залишити лише українську мову, а статус офіційної, крім української, надати ще й російській мові та мовам національних меншин у місцях їх компактного проживання.

Всі ліві партії і організації виступають проти націоналізму, культури індивідуалізму та утвердження „західних стандартів духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконані, що такі націоналістичні організації, як ОУН та УПА за своєї ідеологією і світоглядом були соціал-демократичними, а деякі їх представники навіть тяжіли до марксизму. Щодо мовного питання, то організація взагалі проти введення єдиної державної мови в багатонаціональних країнах [23,с. 79].

Всі ліві партії та організації однозначно виступають за пріоритетний розвиток відносин з країнами СНД і передусім – з Росією та Білоруссю. Проте уявлення про цілі співробітництва у них різні.

Перспективи варіюються від простого розвитку стосунків та „консолідації слов’янства” (СПУ) до відновлення СРСР (КПУ, ПСПУ, КПРС). Іноді – через проміжне утворення Союзу Слов’янських Республік (КПРС). Цікаво, що серед пояснень цього прагнення помітне місце посідає необхідність існування СРСР не як самоцінності, а як альтернативи „американському світовому пануванню”. Логіка сучасного світу, на думку, зокрема, КПРС, полягає у пануванні сили. Україна все одно буде втягнута в союз капіталістичних західних держав або у союз з Росією та Білоруссю. Останнє, на думку комуністів, чомусь краще, оскільки начебто протистоїть „світовому капіталу”.

Щодо СНД, то тут СПУ, наприклад, виступає за входження у різні „політико-юридичні форуми та економічні структури СНД”; КПУ – за входження у систему колективної безпеки країн СНД.

Окрема позиція у РС. Організація мріє про створення на добровільній основі союзу робітничих держав. Але категорично проти „поширення російського імперіалізму” та „економічного шантажу Росією своїх сусідів”, а також за виведення російських військ з територій держав СНД, проти спроб посилити СНД і взагалі проти СНД.

Всі ліві партії та організації одностайно виступають проти розширення НАТО, Європейського Союзу та вступу України до цих організацій, проти втручання МВФ, ЄБРР, ВТО у справи України. Лише СПУ підтримує участь України у створенні багатосторонніх сил з підтримання миру під патронатом ООН і ОБСЄ.

Деякі ліві партії (СПУ, КПУ) не обійшли у своїх програмних документах релігійного питання, задекларувавши підтримку традиційних конфесій (особливо КПУ, яка підтримує Українську православну церкву Московського патріархату) та виступивши проти поширення „агресивних і модерністських сект”.

СПУ навіть пропонує ввести факультативне викладання релігійних дисциплін у навчальних закладах та поступове повернення релігійним громадам конфіскованих споруд. [30,с. 47].

Така нетрадиційна для лівих толерантність щодо релігії з одночасним підкреслюванням їх лідерами власних атеїстичних поглядів пояснюється лише прагненням надати партіям сучаснішого звучання, розумінням непопулярності антирелігійної позиції, у тому числі й серед виборців (наприклад, поміж прихильників КПУ значний відсоток становлять люди похилого віку – соціальна група традиційно підвищеної релігійності).

Якщо оцінювати програмні документи партій та організацій в цілому, то слід зазначити, що написані вони недостатньо якісно і страждають на популізм та неконкретність. Цілі в них визначені досить примарно, ідеалістично. Механізми їх досягнення теж майже не розроблені. Єдиний виняток – програма СПУ, в якій більш-менш повно розкрито позицію партії за всіма основними питаннями суспільного, політичного та економічного життя та здійснено спробу розробити програму соціально-економічної і політичної перебудови суспільства. [29,с. 8].

Водночас у програмах таких значних партій, як СПУ та КПУ, закладено певне протиріччя між соціалістично-комуністичними ідеалами (які, з одного боку, дісталися їм у спадок, а з іншого – визначають власне характер партій в ідеологічному сенсі) та реальністю, оскільки партії беруть участь у виборах, представлені у Верховній Раді України і претендують на владу. А отже повинні рахуватися з потребами реального життя, а не тільки з своїми ідеалами. Саме в цьому напрямку і змінювалися з часом їх програмні документи. Особливо це характерно для СПУ.

У програмних та передвиборчих документах усі ліві партії відштовхуються від двох основоположних моментів – це боротьба з існуючою владою та часто популістські абстрактні розмірковування про соціальну справедливість і соціальний захист населення. [49,с. 82].

Усім партіям та організаціям лівого спрямування властива також ідея месіанства. Причому чим консервативніша та радикальніша за своєю ідеологією партія, тим виразніше ця ідея вимальовується в її програмних документах.

Цей месіанізм складається не тільки з твердження, що лише комуністичний лад є справжнім захисником і рятівником робітників. Цікаво, що сучасні українські ліві у пошуках власної легітимності звертаються до історії, культури та навіть релігії. Спрощуючи марксистську теорію до ідеї лише соціальної справедливості (яка є у творах багатьох мислителів різних епох та культур), українські ліві роблять парадоксальний висновок: комуністичні погляди властиві людству з часів античності, давнього Китаю і є складовою християнської релігії. Відтак комунізм є абсолютно природним для людей, це мета розвитку цивілізації. Все інше (як капіталізм, наприклад) – або етапи цього розвитку, або аномальні (як розпад СРСР та утворення незалежної України) відступи від нього.

Крім всього зазначеного вище, для програм всіх лівих партій та організацій характерне:

поєднання класичної теорії марксизму-ленінізму з рефлексіями на сьогодення (особливо щодо питань приватної власності, релігії);

критика влади та існуючих соціально-економічних проблем, якій присвячено найбільші за обсягом частини програм;

несприйняття конкурентів з лівого табору.

На сьогодні найперспективнішими виглядають СПУ та, поки що, КПУ. Остання, незважаючи на особливе акцентування уваги на роботі з молоддю та розвитку комсомольської організації, поки що не змогла запропонувати у власній програмі нічого нового, що би зробило її життєздатною у майбутньому. Партія й досі сумує за СРСР і не може різко, через специфіку свого виборця та партійного контингенту, відірватися від цього історичного баласту, який не тільки не дає перспектив КПУ, а й робить її відповідальною за помилки минулого[49,с. 84].

На відміну від КПУ, СПУ вдало створює міф про європейський соціалізм, до якого через розвинений капіталізм начебто рухається західне суспільство. СПУ є членом Соцінтерну. І це, у поєднанні з соціалістичною ідеєю, успадкованою від СРСР, є надійним базисом для партії на майбутнє. Хоча сьогодні СПУ за соціологічними опитуваннями помітно поступається КПУ у популярності (відповідно за СПУ готові віддати свої голоси 5,8 % опитаних, за КПУ – 13,8 %), соціалісти у майбутньому набиратимуть рейтинг на виборах, тоді як КПУ, скоріш за все, його і надалі втрачатиме. Тут можна провести паралелі з останніми невдачами Комуністичної партії Російської Федерації. Брак нових ідей, кадровий застій, відсутність нових яскравих особистостей і, відповідно, неспроможність запропонувати у своїх програмах щось нове – все це призводить до втрати партіями ініціативи, мобільності. Їх засадничі ідеї, такі як соціальний захист населення, поглиблення співробітництва в межах колишнього СРСР, боротьба з владою, поступово перехоплюються іншими, молодшими партіями разом з голосами виборців [11,с. 16].

Щодо „нового лівого руху”, то сьогодні серйозно про нього говорити ще зарано через його малочисельність та неорганізованість. Проте цей рух (передусім йдеться про РС, головна мета якого – створення робітничої партії) є інтелектуальним, молодіжним, не позбавленим романтичної риторики і національно зорієнтованим; його ідеологи не зав’язані на радянському минулому, а, навпаки, відштовхуються від національної української історії і місцевих соціал-демократичних, революційних, іноді й анархістських традицій. А головне, цей рух уподібнюється з західними антиглобалістськими течіями. Це робить його досить перспективним і популярним серед молоді. Так що у найближчі роки можна очікувати на його зростання.

Якщо характеризувати в цілому потенційне майбутнє лівого руху в Україні, то тут можна погодитися з українськими соціалістами, які на своєму офіційному сайті під рубрикою „Суспільна свідомість, ідеологія” зазначили, що це майбутнє пов’язане з сучасним антиглобалістським (правда, поки що більше західним, ніж українським) рухом, який пройде період свого теоретичного структурування і переродиться на нову інтегральну ідеологію лівого руху ХХІ століття. У такому разі на лівому фланзі, шляхом природного відбору, залишаться, з одного боку, СПУ (як лівоцентристська партія), з іншого – більш радикальна організація (чи партія) на кшталт Робітничого спротиву[14,с. 25].


Розділ 2. Соціально-економічна політика в програмах партій лівого спрямування

2.1 Програмні положення економічної політики українських лівих партій

Економічні проблеми посідають центральне місце в передвиборних програмах абсолютної більшості партій і партійних блоків, що переконливо свідчить про визначальну роль економічної мотивації в поведінці українських виборців.

Аналіз змісту економічних аспектів передвиборних програм однозначно вказує на переважну увагу партій і блоків до проблем, по-перше, реформування і розвитку системи державного управління економікою, по-друге, до соціального захисту населення. Такі акценти видаються цілком логічними, зважаючи на те, що головними економічними проблемами на нинішньому етапі розвитку стали надмірний податковий тягар, всеосяжна бюрократизація та низька ефективність державного регулювання економіки. З іншого боку, для мільйонів українців саме соціальна незахищеність, неможливість в достатній мірі забезпечити свої сім'ї матеріально стала визначальним чинником ставлення не тільки до досягнутих результатів реформ, але й до будь-яких економічних програм розвитку в майбутньому.

На фоні вищезазначених проблем порівняно мало уваги сьогодні приділяється питанням макроекономічної політики. Після того, як у країні досягнуто помітного приросту виробництва і зниження до однозначного показника рівня інфляції, питання про те, як зупинити різке падіння виробництва та хвилю інфляції, що домінували під час попередніх виборів, очевидно, втратило свою політичну гостроту [16,с. 127].

Водночас слід зауважити, що практично всі провідні політичні сили, обійшли увагою ту обставину, що досягнута відносна макроекономічна стабілізація має дуже нестійкий характер. І головним чинником, що підриває перспективи тривалої стабільності, виступає невиважена бюджетна політика держави. Прийняті напередодні виборів додаткові соціальні зобов'язання, які не підкріплені реальними статтями доходів бюджету і необхідним перегрупуванням бюджетних витрат (зокрема, зменшенням витрат на економічно неефективні види субсидій галузям), повертають нас до бюджетної ситуації, що була кілька років тому. В поєднанні з сумнівною курсовою політикою, що має наслідком постійне підвищення курсу гривні до іноземних валют, нинішня бюджетна ситуація може виступити чинником, що підірве економічне зростання. Однак, здається, для більшості партій і блоків бюджетної проблеми ніби взагалі не існує. І це також має своє логічне пояснення. Адже за умов вираженого акценту на збільшення соціальних витрат держави посилена увага до макроекономічних проблем не тільки могла б заплутати виборця, але й поставити під сумнів реальність запропонованих рецептів соціальної політики [49,с. 88].

Водночас не можна сказати, що великою популярністю в абсолютної більшості партій лівого спрямування користується питання про формування інноваційної моделі розвитку економіки та розвитку відносин власності, ринкових інституцій та ринкової інфраструктури. Це може викликати подив, адже саме інноваційно спрямовані структурні реформи, послідовні інституційні перетворення мають закладати довгострокові основи сталого економічного зростання і вирішення соціальних проблем. Зазначена обставина ще раз засвідчує, що передвиборні економічні програми партій мають передусім пропагандистський характер, розрахований на масового споживача.

Зміни податкової системи. Зміни в податковій політиці держави практично всі політичні партії і блоки розглядають як один із головних засобів поліпшення соціально-економічної ситуації. Це повністю відповідає сприйняттю цих проблем населенням, яке вважає прийняття нових законів у сфері оподаткування пріоритетом №1 серед усіх інших можливих законів з економічних питань.

Проте конкретні цілі таких змін в програмах різних партій і блоків визначаються по-різному:

Наприклад СПУ вихід України з кризових економічних ситуацій бачить в наступних положеннях:

Становлення і розвиток народної економіки передбачає розвиток і чисельне збільшення підприємств, вільних від найманої форми експлуатації, народних підприємств. Ними можуть бути підприємства різних форм власності, якщо вони працюють на засадах самоврядування, вільної від експлуатації праці.

Переваги народних підприємств над іншими типами підприємств полягають передусім у тому, що їхньою активною рушійною силою стають інтереси всіх працівників, зумовлені справедливим розподілом доходу між членами трудового колективу, участю їх у цьому розподілі і в управлінні, колективістськими засадами в організації виробництва, духовною спільністю людей [27,с. 125].

Спільно з державними підприємствами народні підприємства є фундаментом економічної системи суспільства демократичного соціалізму. Окрім них, ця система включає також підприємства приватної власності, які є її повноцінним і рівноправним компонентом. Оптимізація структури економіки визначатиметься в конкурентній боротьбі з урахуванням рівня ефективності виробництва.

Налагодження народної економіки передбачає свідомі і цілеспрямовані дії з боку держави. Організаційне оформлення системи народної економіки проводиться:

- передачею власності на засоби виробництва фактично і юридично трудящим;

- стимулюванням створення народних підприємств;

- створенням умов для розвитку відносин самоврядування у трудових колективах;

- наданням державного сприяння всебічному розвиткові особистості працівників, органічному залученню їх творчого потенціалу у трудовий процес;

- забезпеченням свободи діяльності народних підприємств без втручання у їхні виробничі справи держави;

- створенням умов для ефективної дії ринково-конкурентних і договірних механізмів між підприємствами;

- здійсненням на основі аналізу балансів регулюючої функції держави в економічній сфері;

- використанням, як правило, економічних методів державного впливу на виробничі процеси (за винятком надзвичайних ситуацій і окремих спеціалізованих видів виробництв) [33,с. 27].

Народна економіка передбачає створення стабільної і високоефективної системи економічних і моральних стимулів до праці на всіх рівнях економічної ієрархії, раціонально поєднуючи індивідуальні, колективні та суспільні інтереси.

Натомість в КПУ такі погляди на економічну політику: Від хаотичного "наведення порядку" у всіх сферах економічної діяльності варто перейти до послідовного розвитку перспективних галузей. Україна має приєднатися до спільноти країн, що сповідують ідеологію сталого економічного розвитку, та здійснити низку заходів, спрямованих на вдосконалення системи господарювання.

Фінансово-економічною передумовою переходу до сталого економічного розвитку має стати підготовка та прийняття Державної стратегії оподатковування природних ресурсів й екологічних благ. Уряд має провести системну оцінку природних ресурсів на базі рентного підходу, а також підготувати закони про рентні платежі [39,с. 32].

Крім того, перехід до сталого економічного розвитку вимагатиме від нас дієвих зусиль у трьох ключових напрямках.

По-перше, Україна має реалізувати свій потенціал в області енерго- та ресурсозбереження, а також освоєння альтернативних джерел енергії. Для системних зрушень у сфері техногенної безпеки Україна повинна перейти від технологій, пов’язаних з надмірним споживанням невідновлюваних джерел енергії та природних ресурсів, до технологій, здатних гарантувати прийдешнім поколінням належний рівень продуктивності та ресурсної безпеки [10,с. 18].

По-друге, потрібно вийти за межі поточної економічної доцільності та відмовитися від системи субсидіювання екологічно та техногенно шкідливих технологій та проектів. Зокрема потрібно:

А) реалізувати нову політику енергетичної безпеки України. Основні орієнтири в цьому напрямку - зниження енергоємності ВВП, збільшення видобутку енергоносіїв (газу, нафти, вугілля), збільшення фінансування програм розвитку вітчизняного ПЕК та розвиток системи транзитних газопроводів. Треба стабілізувати відносини з країнами-постачальниками енергоресурсів, а також розв'язати конфлікти щодо транзиту ресурсів через територію України;

Б) віднайти нові інструменти покращення інвестиційної привабливості української економіки. Від традиційного протекціонізму необхідно поступово рухатись у напрямку розвитку податкового стимулювання та захисту пріоритетних інвестиційних проектів у перспективних галузях;

В) перейти до реалізації державних програм інвестування у перспективні галузі української економіки, що зможе забезпечити конкурентоздатність України на світовій арені, а також надати поштовх розвитку інших галузей національної економіки та внутрішнього ринку. Це продукція АПК, включно із сільським господарством; продукція машинобудівного комплексу, в тому числі такі високотехнологічні товари, як військова, авіаційна, ракетно-космічної техніка, продукція суднобудування, енергетичне машинобудування; надання послуг щодо будівництва залізничних доріг, газо- та нафтопроводів, розвідки та освоєння родовищ корисних копалин;

Г) розробити та застосувати механізми міжнародної торгівлі включно із квотами на викиди парникових газів промисловими підприємствами в рамках Кіотського протоколу. При цьому необхідно забезпечити перерозподіл доходів від торгівлі „екологічними квотами" на заходи щодо оздоровлення населення і навколишнього середовища.

ПСПУ в своїй передвиборчій програмі пропонує такі вирішення економічних проблем:

Стратегією держави вважати захист внутрішнього ринку та вітчизняного товаровиробника. Необхідно перейти до державного регулювання соціально-економічних процесів на основі розробки поточних і перспективних планів, національного ресурсного балансу. Впровадити державне замовлення та розмістити його на підприємствах усіх форм власності [6,с. 43].

Державними пріоритетами визнати:

1) впровадження в виробництво наукомістких, високоефективних технологій;

2) розвиток сільського господарства;

3) енергетики;

4) машинобудування;

5) житлового будівництва.

Забезпечити пріоритетний розвиток усуспільнених форм власності як основи справедливого суспільства і потужних соціальних гарантій. Природні ресурси України — земля, надра, водні ресурси — виключна власність усього народу. На цій основі змінити Земельний кодекс, виключивши розпродаж землі, чим забезпечити надання землі тим, хто на ній працює.

Розробити дієву програму створення робочих місць через відродження вітчизняного виробництва, підтримку підприємств усіх форм власності, розгортання суспільних робіт [7,с. 3].

Запровадити фіксовані ціни на енергоносії, стратегічні ресурси і товари першої необхідності. Спростити податкову систему, значно зменшивши тиск на товаровиробника. Підтримати підприємництво і розвиток малого і середнього бізнесу. Захистити промисловців і підприємців від поборів та здирства контролюючих, митних та правоохоронних органів. Забезпечити доступність кредитів, необхідні обсяги грошової емісії, припинити використання доларів у внутрішньодержавних розрахунках. Забезпечити дієвий контроль діяльності банків.

Стимулювати залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у сільське господарство та промисловість, у енергозберігаючі, наукомісткі, екологічно безпечні, високопродуктивні технології [7,с. 5].

Забезпечити інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва через державне замовлення на продукцію села, державну дотацію, паритет цін, доступність кредитів, впровадження сучасних технологій.

Збільшити державний бюджет за рахунок державної монополії на енергоринку та у виробництві горілчаних та тютюнових виробів.

А зараз можна переглянути програмні постулати СДПУ(о) і які економічні рішення вони пропонують:

Соціальна практика поки що не створила більш ефективного й універсального регулятора праці і виробництва, ніж ринок. Тільки ринок здатний розкріпачити господарську ініціативу і забезпечити економічну свободу, які є головними умовами ефективної виробничої діяльності.

Проте без громадського контролю, раціонального державного втручання, ринок може перетворитися на свою протилежність - засіб закріпачення робітника власником, що виключає будь-який прояв економічної свободи. Ринок породжує монополії, він не здатний враховувати соціальні складові економічної діяльності, протистояти росту безробіття і посиленню майнової диференціації у суспільстві, ефективно розв'язувати екологічні, гуманітарні та інші суспільно значущі проблеми [38,с. 47].

Саме тому визначальну роль у створенні економіки добробуту СДПУ(О) відводить державі, яка за допомогою активної, гнучкої і послідовної політики повинна ефективно регулювати ринок, формувати і удосконалювати діяльність відповідних інститутів, правових структур, реалізовувати податкові і фінансові програми з метою розкріпачення трудової ініціативи і активізації підприємницької діяльності, забезпечення стійкого економічного зростання і соціальної орієнтації економіки. СДПУ(О) хоче протиставити стихії ринку розумне втручання держави в економічні процеси для забезпечення загальнонаціональних інтересів, а також інтересів кожного громадянина, їх узгодження і гармонізації.

Економічну роль держави СДПУ(О) вбачає у встановленні загальних правил поведінки на ринку всіх господарських суб'єктів, а також у цілеспрямованому впливі на їх поведінку засобів державного регулювання економіки [23,с. 122].

Економіка добробуту не самоціль, а засіб досягнення високої якості життя людей, забезпечення стабільного, поступального розвитку національної економіки. Стратегічними цілями економічної політики держави СДПУ(О) вважає зростання добробуту всіх верств населення за умови забезпечення оптимального рівня трудової зайнятості і високих якісних параметрів трудових ресурсів. До них СДПУ(О) також відносить пріоритетне використання державних коштів на розвиток людського потенціалу і соціальної інфраструктури, забезпечення економічного росту на основі структурних перетворень, інноваційних рішень, виправлення наявних деформацій у відношеннях власності; стимулювання ділової та інвестиційної активності усіх суб'єктів господарювання, масштабне втілення в економічну практику новітніх технологій і на цій основі - інтеграцію України в європейський і світовий економічний простір.

Така ієрархія стратегічних цілей економічної політики потребує безумовного забезпечення соціальної спрямованості перетворень, що здійснюються у перехідний період. СДПУ(О) вважає, що реалізація соціальних цілей в умовах незбалансованого, нестабільного економічного розвитку суттєво обмежується економічними можливостями. В цих умовах цілі економічної політики були узгоджені з необхідними для їх досягнення ресурсами, щоб використовувалися ті форми і методи державного регулювання економіки, котрі у поєднанні з ринковими механізмами зможуть забезпечити максимальний соціально-економічний ефект.

Для становлення сучасного ринкового господарства головним завданням держави у перехідний період є створення сприятливого нормативно-правового, економічного і соціально-політичного середовища, проведення обґрунтованої науково-технічної, екологічної і зовнішньоекономічної політики [23,с. 134].

Стабільній економіці має відповідати стабільне, несуперечливе економічне законодавство. СДПУ(О) має намір брати участь в удосконаленні законодавства з питань реформування відносин власності, створення надійних гарантій розвитку різних форм власності і господарювання, забезпечення їх реальної правової рівності. Врахування економічних інтересів людей у здійсненні політики приватизації, підтримка державою розвитку малого і середнього бізнесу дозволять створити клас ефективних власників. Вони прагнуть щоб кожен, хто бажає, став господарем, але господарем, соціально відповідальним за результати своєї діяльності.

Державна турбота про розвиток підприємницької ініціативи і приватної конкуренції, стимулювання усіх форм господарської діяльності, захист національного виробника і державних інтересів є складовими сучасної економічної політики держави.

СДПУ(О) вважає, що держава має надати керованого характеру системній перебудові економіки, сприяти структурним зрушенням у промисловості. При цьому темпи згортання нежиттєздатних виробництв повинні відповідати можливостям залучення інвестицій для створення нових робочих місць. Особлива увага повинна приділятися підтримці підприємництва, розвитку приватного сектору на основі приватизації, а також залученню банків, інвестиційних, пенсійних та ін, фондів до реалізації цілей промислової політики [25,с. 5].

Ідеологи СДПУ(О) вважають що бачать реальні шляхи підвищення прибутків держави від управління своєю власністю і розуміємо, що поступово державна власність сконцентрується у тих виробництвах і галузях, де ринкові механізми недостатньо продуктивні. Як недержавний, так і державний сектори економіки повинні бути ефективними.

На їх думку досягнення стабілізації економіки і створення умов для економічного зростання значною мірою визначається тим, чи вдасться найближчим часом наповнити державний бюджет, оптимізувати рівень державних видатків і зупинити інфляцію. На оздоровлення виробництва не можна розраховувати без подолання платіжної кризи і гострого дефіциту капіталу. Всі вільні кошти повинні працювати на модернізацію виробництва, проведення структурної і науково-технічної політики [24,с. 8].

СДПУ(О) має намір усіляко сприяти залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій, їх технологічній спрямованості, а також брати участь у створенні системи захисту економічних І політичних ризиків інвесторів. Вони вважають що необхідно акумулювати можливості державного інвестування, залучити кредитні ресурси банків, кошти місцевих бюджетів і суб'єктів господарювання для забезпечення важливої складової економічного відродження - створення сучасної господарської інфраструктури на основі модернізації доріг, зв'язку, транспорту. Необхідно збалансувати наші зовнішньоекономічні інтереси, здійснити рішучі заходи для попередження витоку і повернення вітчизняного капіталу з-за кордону.

Найближчим часом державі належить вирішити важливі завдання зміцнення і розвитку внутрішнього ринку, створити режим найбільшого сприяння діяльності вітчизняного виробника. Саме це дозволить забезпечити реальний прожитковий мінімум усім громадянам і роботу тим, хто може працювати. За рахунок цього буде поступово скорочуватися розрив у доходах і зростати сукупний попит, що стимулює виробництво.

Необхідно у найкоротший час вирішити проблему легалізації "тіньового" капіталу, здійснити комплекс заходів правового і економічногохарактеру щодо подолання корупції. Це створить додаткові можливості для росту ВВП і національного доходу, розширення виробництва високо конкурентної продукції і збільшення її експорту, для реформування агропромислового виробництва [16,с. 135].

Інтегральний інтелект нації - головний засіб забезпечення економічного добробуту держави в цілому і кожного громадянина зокрема. Наша країна багата обдарованими людьми, які працюють у політиці і бізнесі, науці й освіті, культурі і спорті. Разом з тим, для здійснення необхідних змін у системі державного управління, його організаційній структурі виключно важливою є підготовка професійних управлінців. Ми повинні зосередити сукупні інтелектуальні зусилля на розробці державної концепції економічної безпеки, створенні системи моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, галузей економіки і народного господарства в цілому. Усе це дозволить приймати і здійснювати науково обґрунтовані рішення у сфері державного управління економічним розвитком.

2.2 Соціальна політика в програмах сучасних соціалістичних та соціал-демократичних партій

Соціальна політика є визначальним напрямком внутрішньої політики держави. Саме тому в програмах українських партій лівого спрямування соціальна політика займає одну з найважливіших ролей. Якщо проаналізувати програми українських партій лівого спрямування,то можна побачити певні відмінності. В кваліфікаційній роботі проаналізована соціальна політика найбільших українських партій які сповідують соціалістичну ідеологію: Соціалістична партія України (СПУ),Комуністична партія України(КПУ), Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ) та Соціал-демократична партія України(об'єднана) (СДПУ(о)).

Тепер можна розглянути основні засади цих партій,які спрямовані на покращення соціального стану суспільства.

Справедливе суспільство у розумінні СПУ - це суспільство, всі можливості якого надаються для задоволення реальних потреб кожної людини. Соціальну справедливість за умов розвитку демократичного соціалізму СПУ розглядає як поєднання соціальної рівності - забезпечення кожного члена суспільства необхідним мінімумом соціальної захищеності — та індивідуальної відмінності, коли кожний має право особистими зусиллями істотно поліпшувати власний добробут і реалізовувати себе відповідно до принципу «від кожного - за здібностями, кожному - за працею» [27,с. 115].

Кожному забезпечується право на повноцінне життя одночасно як рівноправному члену суспільства і як творцеві власного життя. Кожний має рівні права і можливості для задоволення своїх потреб, незалежно від походження, соціального і майнового становища.

Справедливість несумісна з дискримінацією особистості, передбачає компенсацію за фізичну і соціальну нерівність. Вона не зводиться до формальної рівності. Діє також принцип урахування індивідуальних відмінностей: кожний, хто потрапив у важку життєву ситуацію, має право розраховувати на підтримку суспільства. СПУ передбачає такі можливості відповідно до принципу єдності законності і справедливості.

Особливої уваги потребує питання захисту соціальних прав людей, боротьби з бідністю і нерівністю. Тут надзвичайно ефективно може вплинути на прихильність виборців цілеспрямована роз'яснювальна і практична робота по втіленню в життя механізмів реального зростання добробуту людей: введення прогресивного податку на прибутки багатих, підвищення ціни праці у вартості продукції, введення погодинної оплати праці.

Соціальна політика СПУ може базуватися на запропонованих Партією європейських соціалістів десяти принципах «Нової соціальної Європи», адаптованих до українських реалій (права і обов'язки для всіх - суть єдності; повна зайнятість - основа майбутнього; інвестиції в людей - автобус майбутнього; суспільство - всі люди без винятку; дитині - всеосяжну турботу і охорону; рівні права жінок; соціальний діалог - без нього неможливо; різноманітність і єдність - наша сила; суспільство розвитку у боротьбі проти кліматичних змін; активна Європа для людей) [41,с. 12].

Такими є основні постулати СПУ в соціальній політиці. їх можна порівняти із обіцянками КПУ, яка в своїй соціальній програмі висунула такі гасла:

1. Ввести в дію Закон України "Про оплату праці" в повному обсязі, а саме:

- встановити мінімальну заробітну плату на рівні 125% від прожиткового мінімуму;

- обмежити максимальну заробітну плату 10 мінімальними;

- ввести індексацію заробітної плати у відповідності до інфляції;

- встановити кримінальну відповідальність посадових осіб за затримку у виплаті заробітної плати [40,с. 22].

2. Відрегулювати систему оплати праці, забезпечивши співвідношення мінімальної і середньої плати як 1:2,5, співвідношення мінімальної і максимальної заробітної плати як 1:10 в усіх формах власності.

3. Виплачувати заробітну плату виключно грошима

4. Встановити тривалість робочого тижня 40,0 годин, робочого дня 8,0 годин.

5. Зняти оподаткування з праці поза межами робочого дня (з надурочної праці).

6. Відрегулювати систему пенсійного забезпечення, гарантуючи:

- встановлення мінімального рівня пенсій у відповідності з вартістю мінімального споживчого бюджету;

- нарахування пенсії у повній відповідності із стажем і умовами праці;

- обмеження максимального рівня пенсії 4-х кратним перевищенням мінімального рівня;

- скасування пенсій держслужбовцям;

- індексацію пенсій у відповідності з інфляцією.

7. Забезпечити виплату пенсій:

- із єдиного Пенсійного фонду, рівномірно по всій території України;

- через систему Міністерства зв'язку України;

- щомісячно виплачувати у повному розмірі;

- виплачувати виключно грошима.

8. Впорядкувати пільги пенсіонерам (інвалідам та ветеранам війни, праці, виплати чорнобильцям, афганцям, багатодітним тощо).

9. Скасувати систему житлових субсидій.

10. Встановити розмір виплат по безробіттю на рівні 80% мінімальної заробітної плати [41,с. 24].

11. Забезпечити повний облік безробітних, їх перепідготовку та працевлаштування на протязі 1 року при повному забезпеченні виплат побезробіттю.

12. Встановити розмір виплат по догляду за першою дитиною на рівні 50% мінімальної заробітної плати, 60% для другої, 70% для третьої дитини та всіх наступних дітей.

13. Встановити мінімальний розмір стипендій для ПТУ 40% (від рівня мінімальної заробітної плати), 50% для технікумів (коледжів), 70% для вузів На період виходу з кризи (до 3-х років) ввести систему продуктових карток, гарантуючи споживання продуктів харчування всім малозабезпеченим верствам населення на рівні мінімальних продуктових нормативів.

14. Забезпечити фінансування соціальних галузей із бюджетів всіх рівнів у відповідності із соціальними нормативами, реалізуючи всім громадянам України конституційні гарантії безкоштовної освіти, охорони здоров'я, доступність занять спортом, доступність мистецтва і культури

15. Реалізувати механізм повернення заощаджень населенню передбачивши повне погашення заборгованості у відповідності з інфляцією.

Щорічно погашати по 1/3 боргу, що був станом на 1.01.92 р., 20% суми виплачувати готівкою, 80% - векселями, що спрямовуються

- на погашення заборгованості по житлово-комунальним послугам;

- на оплату послуг охорони здоров'я та освіти;

- на оплату послуг по похованню;

- покриття витрат на весілля;

- оплата ремонту житла;

- та придбання товарів вітчизняного виробництва;

- купівлю нерухомості.

Лідер ПСПУ Наталя Вітренко пропонує наступні вирішення соціальних проблем у соціальній політиці:

1. Перейти від моделі дешевої до моделі дорогої робочої сили, для чого втричі збільшити частку собівартості на оплату живої праці через значне скорочення енерго- і матеріаломісткості продукції.

2. 3абезпечити встановлення мінімальних рівнів зарплати і пенсій не нижче прожиткового мінімуму. Нараховувати пенсію залежно від трудового стажу й умов праці [4,с. 6].

3. Захистити права інвалідів, ветеранів та учасників війни і праці, дітей війни, військовослужбовців, учасників бойових дій та потерпілих від аварії на ЧАЕС.

4. Повернути трудові заощадження за три роки.

5. Забезпечити надання пільг усім категоріям населення.

6. Гарантувати безоплатну освіту, забезпечивши надійне бюджетне

фінансування галузі.

7. Провести реформу організації, змісту та технологій освіти, базуючись на принципах гуманності, пріоритетності, якості, доступності та обов'язковості.

8. 3абезпечити безоплатне надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, реалізувати державну програму підвищення ресурсу здоров'я нації.

9. Відродити духовність суспільства. Гарантувати доступність культури і мистецтва, фізкультури і спорту.

10. Зробити високоякісними, обґрунтованими та доступними по оплаті житлово-комунальні послуги. Запровадити безоплатність житлово-комунальних послуг для інвалідів війни та учасників бойових дій. Безоплатно забезпечити споживачів приладами обліку. Надати бюджетні дотації сім'ям, сукупний доход яких нижче сукупного прожиткового мінімуму [3,с. 5].

11. Захистити материнство і дитинство. Реалізувати державну програму стимулювання зростання народжуваності, заохочення багатодітності, ліквідації дитячої безпритульності, підтримки сімейних будинків, інтернатів для дітей-сиріт та інвалідів.

Натомість ідеологи СДПУ(о) вважають що формування в Україні вільного, демократичного суспільства неможливе без розробки і здійснення сильної, активної соціальної політики, що відповідає цілям Європейської соціальної хартії і направлена на забезпечення гідних умов життя усіх громадян, незалежно від їх соціального стану, матеріального становища, статі, національності, віросповідання, переконань. Тільки за таких умов стануть досяжними високі ідеали соціальної рівності й соціальної справедливості [38,с. 19].

Вони декларують, що у найближчому майбутньому забезпечення рівності буде обмежене економічними і соціокультурними можливостями держави. Однак її досягнення можна наблизити солідарними діями суспільства, спрямованими на створення рівних умов для отримання роботи, освіти, соціального захисту, забезпечення послуг у сфері культури і охорони здоров'я, шляхом перерозподілу частини національного доходу на тих, хто його потребує".

Їхнім стратегічним завданням є: "До суспільства рівних шансів і можливостей" - таке стратегічне завдання СДПУ(О) у здійсненні соціальної справедливості. В умовах перехідного періоду основний акцент у його розв'язанні має бути зроблений на покращання умов життя завдяки відновленню державних гарантій соціальних прав громадян, створенню надійної системи соціального забезпечення та соціального захисту населення. Внаслідок цього буде досягнуто соціально прийнятливого рівня життя для непрацездатних громадян і створено умови зростання добробуту економічно активної частини населення.

Головним пріоритетом соціальної політики СДПУ(о) вважає соціальний захист знедолених; головним механізмом його здійснення - перехід від соціального утримання до адресної соціальної допомоги; від державного патерналізму до соціального партнерства.

Базовою цінністю і базовим правом у системі соціальних прав людини СДПУ(о) вважає право на вільну, творчу працю згідно із фахом, рівнем кваліфікації, інтересами працівника. Людина є господарем своєї долі та своєї праці лише за умови вільного вибору професії та місця роботи, якщо вона своєчасно отримує заробітну плату, що відповідає якості та кількості трудових зусиль [25,с. 8].

СДПУ(о) декларують,що вони проти будь-яких заборон на професію і проти дискримінації при найманні на роботу за ознаками статі, віку, національності, політичними або релігійними переконаннями, проти обмежень на вільне пересування громадян територією України і за її межами. Усі громадяни повинні мати гарантоване право на вільний виїзд з країни і можливість повернення. Для цього необхідно скасувати систему прописки, котра в демократичній державі не може бути умовою для отримання роботи.

СДПУ(о) виступає за утвердження економічної демократії, за якої трудівники беруть участь в управлінні підприємствами через систему колективних договорів і угод, та участь працівників в акціонуванні капіталу, а також за посилення контролю профспілок за діяльністю роботодавців.

На думку СДПУ(о) основою нових стосунків між роботодавцями і найманими робітниками в умовах ринкової економіки, що формується, повинні стати принципи соціального партнерства, які забезпечать дійсну рівність трудівників у їх взаєминах із підприємцями.

Гарантом такого партнерства є держава, яка у процесі підготовки і затвердження Генеральної угоди між урядом, профспілками і роботодавцями та на його основі - галузевих, тарифних, регіональних угод, повинна забезпечити узгодженість вимог сторін та розмірів соціальних нормативів щодо оплати праці, умов зайнятості, державної підтримки підприємства, охорони праці, соціального забезпечення і соціального страхування.

Особлива роль у захисті інтересів трудящих, дотриманні трудового законодавства, забезпеченні гідних умов праці та відпочинку працюючих належить професійним спілкам. СДПУ(о) в програмах підтримує розвиток профспілкового руху, створення нових незалежних профспілок, вважаємо їх основними союзниками трудящих у реалізації соціал-демократичної стратегії соціальної політики. СДПУ(о) підтримує їх послідовну боротьбу за те, щоб норми трудового законодавства (наймання і звільнення, тривалість робочого тижня, порядок надання і розмір відпусток, регулювання трудових спорів і конфліктів) дійсно розповсюджувалися на усіх найманих робітників, незалежно від форми власності підприємства. СДПУ(о) має намір добиватися дійсної рівності прав між профспілками та державою і роботодавцями в управлінні позабюджетними соціальним фондами [23,с. 175].

Добробут суспільства визначається рівнем добробуту кожного його громадянина. Сьогодні більшість українських громадян почувають себе приниженими через надзвичайну бідність і неможливість забезпечити собі й своїй сім'ї нормальні умови життя. Доходи значної частини населення не досягають прожиткового мінімуму, що негативно відбивається на соціальному самопочутті, психічному і фізичному здоров'ї людей. При цьому розрив у рівні доходів найбільш і найменш забезпечених груп населення досягнув критичного рівня. Це суттєво гальмує процеси соціальної трансформації українського суспільства, створення середнього класу, котрий у розвинених країнах є гарантом соціально-політичної стабільності, головною продуктивною силою суспільства. СДПУ(о) переконані, що Україна лише тоді стане сучасною демократичною державою з розвиненою економікою і культурою, коли у складі українського середнього класу будуть не лише бізнесмени і комерсанти, але й учені, лікарі, працівники освіти, культури, інженерно-технічні працівники, кваліфіковані робітники, трудові доходи яких дозволять забезпечити високі життєві стандарти та якість життя.

СДПУ(о) вважає, що політика доходів в умовах перехідного періоду повинна спрямовуватися на розв'язання двоєдиного завдання: подолання надмірної диференціації доходів різних соціальних груп і зростання реальних доходів більшості українських громадян. Головним інструментом реалізації даного завдання СДПУ(о) вважає реформу системи оплати праці, оскільки заробітна плата є основним джерелом доходу численної групи робітників найманої праці і її рівень визначає розмір пенсій, різних допомог та соціальних виплат іншим категоріям населення [23,с. 155].

СДПУ(о) декларує що підтримує політику, спрямовану на забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати. СДПУ(о) впевнені, що лише високооплачувана праця зацікавлює робітника у підвищенні її якості, стимулює науково-технічний і технологічний прогрес. При цьому під високою вартістю праці СДПУ(о) розуміє не номінальне зростання заробітної плати за рахунок знецінення грошових коштів, а таку її вартість, що забезпечує високий рівень життя. Тому, із зростанням продуктивності праці і ВВП, СДПУ(о) буде прагнути до підвищення питомої ваги зарплати в собівартості продукції та структурі ВВП до рівня розвинених країн світу. Розмір зарплати повинен встановлюватися і регулюватися трудовим договором між робітником і роботодавцем. СДПУ(о) підтримує таку систему колективних договорів, за яких умови укладання індивідуальних трудових угод не можуть бути гіршими, ніж умови колективних договорів, а останні, у свою чергу, - галузевих тарифних угод

Важливим напрямком реформування системи оплати праці СДПУ(о) вважає відновлення стимулюючої функції заробітної плати, що сприятиме підвищенню продуктивності праці та якості продукції, зацікавленості робітника у результатах своєї праці. З огляду на це необхідно повною мірою задіяти сучасні мотиваційні механізми - робітники повинні брати участь в акціонуванні підприємств, розподілі прибутків, визначенні розмірів зарплати з урахуванням особистого внеску кожного працівника.

Оплата праці повинна бути диференційованою залежно від її змісту та умов. СДПУ(о) рішуче виступає за покращання умов праці, встановлення чіткого режиму роботи, який не виснажував би робітника фізично і духовно, а залишав йому достатньо сил і часу для відпочинку, виховання дітей, підвищення свого освітнього і культурного рівня. Необхідно здійснити поступовий перехід від системи компенсацій робітникам за несприятливі умови праці до системи, що сприяє досягненню високого рівня його безпеки, підвищенню відповідальності роботодавців усіх форм власності за покращання умов і охорони праці [12,с. 190].

На думку ідеологів СДПУ(о) до невідкладних практичних заходів реформування системи оплати праці слід віднести:

ліквідацію заборгованості з виплати заробітної плати;

встановлення обґрунтованих міжгалузевих, міжпосадових і міжкваліфікаційних пропорцій в оплаті праці;

введення мінімальної оплати праці на рівні прожиткового мінімуму;

перехід до погодинної мінімальної оплати праці як законодавчо закріпленої соціальної гарантії; [38,с. 18].

реалізацію державних гарантій постійної індексації заробітної плати

Водночас потребує розробки і прийняття нове податкове законодавство, що обмежить надмірне зростання доходів найбільш багатої частини населення і забезпечить ефективний перерозподіл доходів на користь найменш забезпечених верств суспільства. Це можливо здійснити шляхом введення прогресивної шкали прибуткового податку з фізичних осіб.

СДПУ(о) має намір сприяти реалізації заходів, що зменшують податкове навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян. Вони вважають,що це буде реальним джерелом підвищення номінальної і реальної заробітної плати.

Такими є соціальні гасла українських найбільших лівих партій. Та автор не розуміє одно з пріоритетних гасел ПСПУ, де вони хочуть забезпечити надання пільг усім категоріям населення. Які повинні бути пільги всім без винятку громадянам України автору не зрозуміло. І які шляхи виконання цієї частини програми ПСПУ.

Розділ 3. Проблема духовної політики в програмах українських лівих партій

Якщо судити лише за програмами, може скластися враження, що більшість політиків збайдужіла до релігійного чинника. Вони відверто ігнорують релігійні інтереси своїх виборців, не дивлячись на свої передвиборчі обіцянки. Так було провалено ряд законопроектів, які мали покращити земельні відносини релігійних організацій, надати їм право засновувати загальноосвітні навчальні заклади чи накласти мораторій на приватизацію колишнього культового майна, яке держава не спішить повертати колишнім власникам. При чому, за рідким винятком, в парламенті проти інтересів Церков і релігійних організацій голосували як представники більшості, так і опозиції.

Особливо цинічними були дії членів Соціалістичної партії, які в дусі марксистського атеїзму заявляли, що віра — це лише стан душі і приватна справа людини, а тому їй не потрібні ні майно, ні земля.

Проте як тільки прозвучав перший президентський указ про перевибори, депутати згадали про Бога. У відповідь на заяву кількох християнських Церков на підтримку перевиборів, соціалісти ініціювали звернення до Папи Римського, щоби той «утихомирив» українських католиків. [49,с. 84].

Вже самі постулати говорять, про чиї інтереси йдеться насправді:

— підтримка канонічної Православної Церкви Московського Патріархату та захист її єдності з Російською Православною Церквою;

— відродження традиційної духовності та моральності в суспільстві;

— забезпечення дотримання закону про альтернативу ідентифікаційним кодам для фізичних осіб шляхом розробки реального механізму, який би давав змогу віруючим не приймати код або відмовлятися від нього за релігійними мотивами;

— заборона втягувати Україну в чужі цивілізаційні структури Заходу -НАТО та Євросоюз;

— надання державного статусу російській мові;

— здійснення політики, спрямованої на інтеграцію народів України, Росії та Білорусії.

У списку, як бачимо, немає таких питань, як захист суспільної моралі, запровадження християнської етики в освіті, гарантування повернення екс-церковного майна і т.п. Натомість багато суто політичних вимог, які є на руку нинішньому російському режимові.

Одним серед перших, хто заявив про готовність підтримати ці постулати, виявився Олександр Мороз, який в короткому часі після цього отримав високу відзнаку УГОД (МП) — орден Володимира Великого. На цих же позиціях стоїть і ПСПУ, КПУ. На шпальтах комуністичної преси зарясніла церковна тематика. І навіть архієпископ Павел з Києво-Печерської лаври заявив про свою любов до комуністів [17,с. 94].

Мовна політика також відноситься до духовної тому необхідно переглянути позиції партій по цьому питанню:

ПСПУ Н. Вітренко позиціонує себе як політична сила, орієнтована на створення союзу України, Білорусі та РФ. Відтак у галузі мовної політики та етнополітики Н. Вітренко традиційно чітко виступала за розширення сфери вжитку російської мови. Ще під час виборів 1999 року лідер ПСПУ обіцяла забезпечити громадянам рівноправність незалежно від їхньої національності, а російській мові надати статус другої державної (щоправда, за цього не йшлося, в який спосіб можливо втілити в життя такі ініціативи). Під час президентської виборчої кампанії 2004 року програма цієї претендентки на пост глави держави була абсолютно ідентична парламентській партійній, однак про російську мову в ній уже не говорилося нічого. Водночас варто зауважити, що в переліку різноманітних законодавчих ініціатив Н. Вітренко та представників ПСПУ, розміщених на сайті партії, не значиться жодної законодавчо оформленої ініціативи стосовно мовної проблематики чи етнополітики.

Парламентська виборча кампанія 2006 року значно радикалізувала цю політичну силу, що отримало вияв і в підході до мовних проблем, питань державного суверенітету та регіональної політики. Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" у складі Прогресивної соціалістичної партії України та партії "Русько-український союз" узялися за виконання ролі захисників"східнослов'янської цивілізації і канонічного Православ'я". ПСПУ пропагувала федеративний устрій України, надання автономії Закарпаттю і Галичині, уможливлення подвійного громадянства, закріплення державного статусу російської мови [5,с. 6].

Передвиборні обіцянки Н. Вітренко включали й пропозиції щодо внесення змін до Конституції на принципах, закріплених у Європейській хартії про місцеве самоврядування, Європейській хартії про громадянство, Європейській соціальній хартії, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, Рамковій конвенції про захист національних меншин, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, для забезпечення повновладдя рад депутатів трудящих, запровадження федеративного устрою України. Щоправда, в підсумку ця політична сила не потрапила до Верховної Ради України, здобувши 2,93% електоральної підтримки, хоча її очільниця й наполягала, що результати волевиявлення сфальсифіковані.

Після виборчої кампанії 2006 року Н. Вітренко та її політична сила продовжували розвивати у своїй діяльності та політичній риториці тезу про необхідність змінити статус російської мови. Зокрема в постанові XVII з'їзду ПСПУ від 24 червня 2006 року "за звітною доповіддю ЦК ПСПУ про роботу за період від 11 червня 2005 року по 24 червня 2006 року" вказується, що "в місцеві органи влади від блоку Н. Вітренко "Народна опозиція" обрано 1048 депутатів" і що "присутність" у них депутатів від цього блоку "радикально змінила роботу місцевих рад": адже "депутати від нашої партії практично у всіх радах внесли нами розроблені три ініціативи!" і першою з них стала пропозиція "про надання російській мові статусу регіональної". Дійсно, деякі місцеві ради ухвалили рішення про визнання російської мови як регіональної, однак невдовзі їх було опротестовано в судах [21,с. 5].

Симптоматичним кроком у контексті мовної політики стала й ініціатива ПСПУ щодо "зміни назви газети ПСПУ "Досвітні огні" у російськомовному виданні" - в російському варіанті партійний друкований орган відтепер мав називатися "Предрассветные огни".[22,8].

У 2006 році Н. Вітренко обстоювала необхідність широкого використання російської мови в судах: "Якщо судові процеси йдуть виключно українською мовою - значить, російськомовній людині створюють дискомфорт під час судових процесів. Навіть якщо йому дозволяють користатися російською, то всі документи, сам процес відбувається українською мовою". Вона також заявляла, що "надання однакового статусу державної двом мовам знімає всі відмінності" між регіонами, натомість витіснення російської мови називала "етноцидом". Процес "об'єднання країни", за міркуваннями Н. Вітренко, відбудеться лише завдяки утвердженню державної двомовності [7,с. 8].

Лідер ПСПУ переконана, що "у нас країну створювали і українці, і росіяни", а тому вважає росіян в Україні "державотворчим" етносом. Заслуговують на увагу й висловлювання інших керманичів ПСПУ з приводу мовної політики та міжетнічних взаємин, що можна розглядати як спроби пошуку соратників у майбутній ВР.У сфері мовної політики КПУ традиційно обстоює необхідність надання російській мові іншого статусу - "офіційної чи державної". Не цураються комуністи й реальних дій. Зокрема після ухвалення ВР Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р." у його нинішній редакції стали робитися спроби використати його для надання російській мові статусу регіональної. Наприклад, наприкінці 6-ї сесії ВР IV скликання депутатами від КПУ спільно з регіоналами та представниками СДПУ(о) було внесено проект

Закону України "Про гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин в Україні". У тексті проекту закону пропонувалося визначити правовий статус та надати державні гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин України у різних сферах - діловодства, документації, інформатики, обслуговування, судочинства та нотаріату, освіти й науки, ЗМІ, видавничої справи, поштово-телеграфного зв'язку, культури й спорту, реклами, топоніміки й картографії, на зборах і конференціях, виборах та референдумах. У висновку головного науково-експертного управління ВР щодо цього законопроекту вказувалося, що один із його концептуальних недоліків полягає в намаганні його авторів надати російській мові вищого статусу, ніж мовам інших національних меншин, а відтак констатовано, що документ потребує суттєвого доопрацювання. [6,с. 138].

У програмі КПУ до парламентської виборчої кампанії 2006 року приділялась увага і питанням регіональної політики - заради ліквідації потенційної "лінії розколу" України. В ній говорилося: "Зупинимо процес розколу України. Створимо умови для повноцінного культурного розвитку усіх націй і народностей, що проживають в Україні". Російській мові пропонувалося надати статус другої державної. [46,с. 8].

Свого часу лідер Компартії П. Симоненко у своєї виборчій програмі під час кандидування на посаду Президента України говорив не лише про всебічний розвиток державної української мови і культури, а й обіцяв надати російській мові статус офіційної (до речі, балотуючись у президенти в 1999 році, Петро Миколайович збирався надати російській мові статус державної).

КПУ в своїй політичній риториці ніколи не відмовлялася від подібних планів у мовній політиці. Однак після останніх парламентських виборів ішлося вже не тільки про російську як державну мову, але й про прагнення запровадити в Україні специфічну політику "двомовності" [55,с. 38].

Органи місцевого самоврядування, в яких депутати від КПУ ввійшли до складу спільних із ПР коаліцій, підтримували рішення місцевих рад про надання російській мові статусу регіональної. Так, наприклад, було в Дніпропетровську, КПУ та Блок Наталії Вітренко, на черговій сесії міської ради винесли на розгляд депутатів питання про надання російській мові статусу регіональної на території м. Дніпропетровська.

Після створення Антикризової коаліції в одному з інтерв'ю П. Симоненко сформулював своє бачення основних проблем цієї сфери, котрі, на його думку, становлять загрозу гармонійному розвитку України. Зокрема він заявив, що "не "двомовність" розколює Україну, а її відсутність". На його переконання, основна вада нинішньої мовної політики полягає в недостатньому задоволенні мовних прав російськомовної громади, хоча "російськомовних" громадян в Україні навіть більше, ніж "україномовних". Російськомовні громадяни часто-густо сприймаються "мовними опонентами" як своєрідна "п'ята колона". У свою чергу, корінне російськомовне населення України, переживши первісний шок обвинувачень у чужинстві, до певного часу зайняло вичікувальну позицію. Потрібно бути дуже наївним, щоб не розуміти: подібна вичікувальна позиція — явище тимчасове і питання лише в тому, скільки часу мине, поки вона стане протилежною - активно наступальною."... Мовний "дискомфорт" з часом перетворився на соціально вибухонебезпечну суміш - такий собі етнотротил! Потрібно лише активувати детонатор, щоб він вибухнув". Він також висловив переконання, що одним із шляхів розв'язання "мовної проблеми", а власне, зміни статусу російської мови, є референдум: адже є "дві концепції формування нації: перша - етнічна, яка несе в собі загрозу апартеїду; друга - формування політичної нації, де мовна проблема має бути розв'язана демократичним шляхом, враховуючи права та свободи громадян. Власне, останнє ми і пропонуємо реалізувати через референдум" [52,с. 18].

На погляд лідера комуністів, "процес розширення ареалу використання української мови необхідно проводити природними, еволюційними, а не революційними методами (за допомогою системи дошкільної і шкільної освіти, курсів підвищення кваліфікації та інше). Влада протягом десяти років веде жорстку боротьбу із "засиллям" ефірної і друкованої продукції російською мовою. Замість того, щоб створювати сприятливий клімат для україномовного друкарства, влада відкрила двері найгіршим зразкам західної мас та поп-культури". Вельми жалкуючи із приводу того, що "в 2005 р. на програми розвитку української мови було витрачено аж ЗО млн. гривень (5,5 млн. доларів)", народний депутат України П. Симоненко закликав здійснити в першу чергу "певні зміни в оподаткуванні. Через надмірні стягнення видання в Україні україномовної літератури є менш прибутковим, аніж російськомовної в Росії". Він підкреслював: "Наша програма передбачає державну підтримку україномовного книговидання, але не придушення податками російськомовного, контроль за чистотою мови на державному ТБ, замість викручування рук недержавним, як це зараз робить керівництво Нацради з питань телебачення та радіомовлення". Щоправда, у ВР не було зафіксовано законодавчих пропозицій, які б дозволяли виправити ситуацію.

П. Симоненко також пропонував розпочати "реформу державної мовної політики" шляхом внесення змін до ст. 10 Конституції України, яка проголошує українську мову єдиною державною, а російську - мовою національної меншини [52,с. 26].

Втілити в життя політику "двомовності", як переконаний лідер комуністів, можливо зокрема за допомогою розробки системи "заохочення держслужбовців на Сході до вивчення та використання української, а на Заході - російської!!!".

У нинішньому виборчому циклі КПУ продовжує лобіювати політику "двомовності". Наприклад, у зверненні позачергового XII з'їзду КПУ до виборців вказується, що комуністами розроблено проект нової редакції Конституції, в якому російській мові буде надано статус другої державної.

У виборчій програмі до дострокових виборів до ВР 2007 року під назвою "За народовладдя! Геть диктатуру" зазначається, що Компартією будуть забезпечені соціально-економічні та мовно-культурні потреби людей усіх національностей, що проживають в Україні, а "нова редакція Конституції, запропонована комуністами, надасть російській мові статус другої державної при реальному забезпеченні державного статусу української мови. Неухильно буде виконуватися Європейська хартія регіональних мов та мов меншин". Симптоматично, що поряд із цим пропонується запровадити й "інститут подвійного громадянства на підставі міжнародних угод".

Соціаліст Олександр Мороз та його політична сила у своїх попередніх виборчих програмах намагалися якнайдалі обходити питання мовної політики, обмежуючись загальними фразами про необхідність "подолання морально-духовної кризи в суспільстві - однієї з причин занепаду України".

У виборчій програмі СПУ зразка 2006 року, що мала назву "Збудуємо Європу в Україні", питання мовної політики опинилося на останньому, 21-му місці: "Внесений соціалістами закон про мови, який передбачає можливість кожному вільно користуватися рідною мовою, буде реалізований на практиці" [40,с. 29].

Ще в січні 2005 року О. Мороз, який раніше фактично уникав відвертого позиціонування СПУ стосовно мовної проблематики та етнополітики, різко змінив позицію. 12 січня 2005 року у ВР було зареєстровано ініційований ним законопроект, у якому було запропоновано надати російській мові статус офіційної поряд з українською. До речі, подібні ініціативи викликали тоді різкий спротив українських правих. Власне, в Конституції України взагалі відсутній термін "офіційна мова", українська мова є державною. Натомість у законопроекті О. Мороза обидві мови пропонувалось урівняти в правах, визнавши офіційними, тобто такими, що є робочими мовами органів державної, місцевої влади, а також використовуються в службовому спілкуванні, освіті та культурі, у веденні документації і діловодстві, при проведенні офіційних засідань в інформпросторі та у відносинах із громадянами. В пояснювальній записці до законопроекту вказувалося, що необхідність прийняття проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про мови в Українській РСР" викликана тим, що держава Україна не має власного закону про державну мову та про застосування мов, а відтак і досі користується законом, прийнятим Верховною Радою УРСР, тобто актом іншої держави, який не відповідає реаліям життя нової держави - України. За міркуваннями О. Мороза, Закон України "Про мови в Українській РСР", прийнятий 1989 року, ставить мови національних меншин в Україні в нерівні умови, що суперечить Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованій Верховною Радою України в 2003 році. Відповідно до положень ст. 6 проекту закону рішення про використання поряд з офіційною (державною українською мовою) офіційних (національних) мов в окремих територіально-адміністративних одиницях мають прийматись органами місцевого самоврядування. За цього поняття "адміністративно-територіальна одиниця", "дана місцевість", "та чи інша місцевість", "місця проживання більшості громадян інших національностей" вживаються без роз'яснення їх значення. З огляду на це виходить, що рішення про визнання якоїсь мови "офіційною" (державною) можуть приймати навіть селищні ради... [29,с. 17].

На думку О. Мороза, поточні еволюційні процеси в мовному середовищі спонукають до перегляду певних чинних законодавчих норм, що регламентують подальший розвиток української мови, а також регіональних мов та мов етнічних груп. Звідси випливає необхідність узгодження законів, що усуне довільне їх тлумачення, викликане суперечностями окремих статей, поліпшить можливості розвитку української мови як мови державної, поставить у рівні умови гармонійного розвитку мови національних меншин. Як стверджує лідер соціалістів, цей закон згідно зі ст. 10 Конституції України забезпечує українській мові статус державної мови. Він ставить в рівні умови всі національні мови, надаючи їм однакову правову базу, зобов'язує всі гілки влади повністю та пропорційно забезпечувати права кожної людини в мовному просторі. Всім громадянам України, незалежно від їх етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання чи віросповідання закон надає право вільно обирати й користуватися будь-якою мовою, будь-яку мову вивчати і підтримувати її розвиток.

Політика духовного розвитку нації передбачає створення всебічних умов для вивільнення творчого потенціалу людини, її духовної самореалізації, самовдосконалення та саморозвитку.

Саме у духовній сфері свобода - необхідна умова реалізації волі людини у її діяльності, у вивільненні її творчого потенціалу. Найбільше добро свободи - Добро духовного росту.

Провідні теоретики СДПУ(О) так відносяться до духовних та мовних проблем:

Всіма своїми діями СДПУ(О)сприяла і буде сприяти утвердженню в українському суспільстві засадних принципів духовності, людяності, дружби народів нашої Вітчизни. Діяльність СДПУ(О) спрямовується назустріч побажанням українського народу, всіх громадян її Сходу і Заходу, Півночі, Центру і Півдня якою б мовою вони не говорили і до якої б церковної конфесії не належали [23,с. 111].

СДПУ(О) виступає за розвиток української мови та культури як основи національного і державного розвитку українського народу, за вільний розвиток всіх мов і культур, носіями яких є громадяни України.

Ідеологи СДПУ(О) вважають, що нехтування мовних та культурних потреб багатомільйонного російськомовного населення, інших націй і народностей веде тільки до послаблення та розколу країни.

На думку ідеологів СДПУ(О) українцям потрібно усвідомити, що національні інтереси України потребують єдності у духовній сфері. СДПУ(О) виступає за конструктивну співпрацю всіх релігійних конфесій. Лише за умови духовної єдності народу відбудеться консолідація українського суспільства на ґрунті національної ідеї.

Всі ліві партії і організації виступають проти націоналізму, культури індивідуалізму та утвердження „західних стандартів духовного життя”. Виняток становить лише РС, члени якого переконані, що такі націоналістичні організації, як ОУН та УПА за своєї ідеологією і світоглядом були соціал-демократичними, а деякі їх представники навіть тяжіли до марксизму. Щодо мовного питання, то організація взагалі проти введення єдиної державної мови в багатонаціональних країнах.

Всі ліві партії та організації однозначно виступають за пріоритетний розвиток відносин з країнами СНД і передусім – з Росією та Білоруссю. Проте уявлення про цілі співробітництва у них різні.


Висновки

В програмах партій лівого спрямування, що зареєстровані на території України досить важко знайти відмінності. Їх програми досить схожі,тому що досить багато почерпнули із програми Комуністичної партії Радянського Союзу. Та все-одно в програмах партій є певні відмінності. У духовній сфері прикладом може бути мовна проблема. Одні партії пропонують надати російській мові статусу офіційної інші другої державної,також є розбіжності щодо впровадження в життя цієї проблеми. Також в партій лівого спрямування є розбіжності щодо вирішення економічних проблем України. Коли в таких питаннях як зміна податкової політики, усунення корупції, захист внутрішнього виробника та створення нових робочих місць всі партії солідарні, тобто це є головними пріоритетами їх економічних програм. Тоді як КПУ не визнає своїм пріоритетом розвиток малого та середнього бізнесу, натомість в програмі СДПУ(о) не можна побачити таких програмних засад як реформування заробітної плати, зміни кредитної політики та впровадження державної монополії на певні сегменти ринку. Водночас можна побачити,що програми СПУ та ПСПУ суперечать самі собі, тобто якщо впроваджувати державну монополію, то розвиток малого та середнього бізнесу який є основою ринкової економіки здається неможливим.

Також їх погляди відрізняються і в аграрному секторі. Тож КПУ та ПСПУ в програмах виступають за державний захист вітчизняного виробника, забезпечують держзамовлення на с/г продукцію. Натомість СПУ та СДПУ(о) виступають за забезпечення європейського механізму дотацій та кредитування. В питаннях єдності України СПУ, СДПУ (о) та КПУ виступають за єдину неподільну Україну, а ПСПУ закликає до федеративного устрою та надання автономії Закарпаттю та Галичині, також всі політичні сили виступають за поглиблене самоврядування регіонів. Та незважаючи на всі відмінності майже у всіх програмах досліджуваних партій є дуже багато спільного. Першою причиною цього є те, що всі вони дістали «спадок» КПРС, якого і намагалися дотримуватися перші десять років існування незалежності України. Також очевидним є те, що програма ПСПУ є дуже схожа на програму СПУ, і, окрім декількох позицій, вони майже ідентичні. Це спричинено тим, що ПСПУ внаслідок розколу вийшла з лав СПУ. Дещо окремо стоїть програма СДПУ (о), яка намагалася увібрати в свої програми більше європейського соціалізму, та все одно програми всіх досліджуваних партій дуже схожі і відмінності знайти досить важко.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бокий І. СПУ прагне змін / Іван Бокий // Ехо карпат – 2005. – 20 жовтня.

2. Вінський Й. Де немає державної політики, там буде злодійська «малина» / Йосип Вінський // Товариш – 2005. – 8 квітня.

3. Вітренко Н. Для ПСПУ армія - не стадо, і не об’єкт для пограбування / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2004. – 12 березня.

4. Вітренко Н. Декларація єдності / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2005. – 17 липня.

5. Вітренко Н. ПСПУ за федерацію / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2006. – 29 квітня.

6. Вітренко Н. Моя жизнь-борьба /Наталія Михайлівна Вітренко. – К., 2003 р. – 162 с.

7. Вітренко Н. Село потребує допомоги / Наталія Вітренко // Досвітні вогні – 2005. – 9 квітня.

8. Воплощая идею, или Лучшая политика – конкретные дела. // Товарищ ПЛЮС. – 2006 – № 21(21). –24 мая

9. Время выводов и новых целей // Товарищ ПЛЮС. – 2006 – № 19(19). –12 мая

10. Глобалізм і боротьба з ним. – Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/dumka/vybir/ideol1.htm

11. Дані соціологічного опитування соціологічної служби НІСД, проведеного з 11 по 23 грудня 2003 р.

12. Демидов А Комментарий по поводу одной статьи / Александр Демидов // Вибір. – 2001. – С. 187 – 192.

13. Кац К. Социалистические цели в глобальном протесте / Клаудио Кац // Вибір. – 2001. – С. 150 – 169.

14. Квятковський І. Ліва ідея: світовий і український виміри/ Іван Квятковський // Что делать? – № 1 (53) – К., 2006 р. – С. 15 – 27.

15. Концепция действия Леворадикального Объединения молодежи. Раздел 1: Естественная реальность. – Режим доступу: //http://lomleft.narod.ru/action_ru.htm

16. Локер Ф. Глобальний капитализм и социалистическая альтернатива / Локер Филлип // Вибір. – 2001. – С. 124 – 149.

17. Лоуг Дж. Мифы требующие розвенчания / Дж. Лоуг. Дж. Симмонс // Вибір. – 2001. – С. 93 – 97.

18. Манифест (программное политическое заявление) Коммунистической партии рабочих и крестьян. Пункт 15: К братскому Союзу. – Режим доступу: //http://www.kprs-ua.narod.ru/manifest.htm

19. Марковська Н. Біль кожної людини і всієї нації сприймаємо як свій / Ніна Марковська // Товариш – 2008. – 17жовтня.

20. Мартинюк А. Комуністи у Верховній Раді / Адам Мартинюк // Комуніст – 2007. – 17 вересня.

21. Марченко В. Держава для народа, а не народ для держави / Володимир Марченко // Досвітні вогні – 2007. – 21 вересня.

22. Марченко В. Молодь – майбутнє України / Володимир Марченко // Досвітні вогні – 2006. – 7 липня.

23. Медведчук В. Дух і принципи соціал-демократії: українська перспектива / Віктор Володимирович Медведчук – К., Основні цінності. 2000 р. - 200 с.

24. Медведчук В. Ідеологічна криза в Україні / Віктор Медведчук // Соціал-демократ. – 2005. – 18 серпня.

25. Медведчук В. Сучасна ідеологічна ситуація в Україні / Віктор Медведчук // Соціал-демократ. – 2005. – 18 серпня.

26. Мороза поддержат коммунисты // Кореспондент. – 2004 – 2 вересня.

27. Мороз О. Куди йдемо?../ Олександр Олександрович Мороз - К., 2007 р. - 156 с.

28. Мороз О. Ми хочемо іншої України / Олександр Мороз // Товариш – 2005. – 18 травня.

29. Мороз О. Чого хочуть соціалісти України / Олександр Мороз // Вибір. – 2001. – С. 5 – 37.

30. Мороз О. 10 лет Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибір. – 2001. – С. 38 – 62.

31. Мороз О. Хроника сьездов и партийных конференций Социалистической партии Украины / Олександр Мороз // Вибір. – 2001. – С. 63 – 69.

32. Мусієнко І. Україна має бути суб’єктом міжнародного процесу / Іван Мусієнко // Товариш – 2006. – 2 грудня.

33. Основы внутренней и внешней политики Украины (проект Социалистической партии Украины). Раздел XVII: Внешняя политика. – Режим доступу: //http://www.socinfo.kiev.ua/progr_doc/polit_r.htm

34. Партия демократического социализма. 15 лет СПУ. Хроника событий. Документы. - К., 2007 р. - 306 с.

35. Программа Коммунистической партии Украины. – Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm

36. Програма Прогресивної соціалістичної партії України. – К., 2007 р.

37. Програма секції СНД Комітету за Робочий Інтернаціонал. – Режим доступу: //http://www.workres.kiev.ua/map.html

38. Програма Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). – К., 2007 р.

39. Програма Соціалістичної партії України (Нова редaкція). Вступ. – Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/progr_dok/program.htm

40. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ І: Новий курс України (програма-мінімум). – Режим доступу: http://socinfo.kiev.ua/progr_doc/program_u.htm

41. Програма Соціалістичної партії України (Нова редакція). Розділ ІІ: До демократичного соціалізму (програма-максимум). – Режим доступу: //http://socinfo.kiev.ua/progr_doc/program_u.htm

42. Роман Г. Государственное регулирование заработной платы как елемент системы национальной безопасности / Роман Григорий // Вибір. – 2001. – С. 98 – 116.

43. Семенюк В. Українська земля не повинна стати випаленою / Валентина Семенюк // Товариш – 2006. – 25 травня.

44. Симоненко П. Государство, религия, народ и коммунисты. – Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm

45. Симоненко П. Комуністи не дозволять владі економити на дітях / Петро Симоненко // Комуніст – 2005. – 18 травня.

46. Симоненко П. Нове підвищення комунальних тарифів збагатить тільки олігархів / Петро Симоненко // Комуніст – 2006. – 25 липня.

47. Сиренко В. Почему коммунисты востребованы временем и народом?/Виктор Сиренко // Что делать? – № 1 (53) – К., 2004 р. – С. 1 – 7.

48. Сінько В. Усі питання, що стосуються «ліквідаторів» першочергові! / Василь Сінько // Товариш – 2007. – 14 вересня.

49. Славин Б. Идеи самоуправления и собственности в теории и истории социализма / Борис Славин // Вибір. – 2001. – С. 70 – 92.

50.Станков А. Фінанси кров економіки. А кровососів винищать соціалісти / Анатолій Станков // Товариш – 2009. – 25 січня.

51. Старинець О. Закони уже є. Тепер ми змусимо виконавчу владу їх виконувати / Олександр Старинець // Товариш – 2009. – 12 березня.

52. Статут Комуністичної партії України. Розділ ІІ: Членство в Комуністичній партії України. Організаційні засади. – Режим доступу: //http://www.kpu.kiev.ua/Main/index.htm

53. Степанов М. Комуністи борються з бідністю / Михайло Степанов // Комуніст – 2008. – 27 листопада.

54. Центральна виборча комісія. Передвиборна програма кандидата в Президенти України Симоненка Петра Миколайовича. – Режим доступу: //http://195.230.157.53/pls/vp2004/WP001

55. Шеховцов О. Молодь – майбутнє України / Олексій Шеховцов // Досвітні вогні – 2004. – 14 жовтня.

ДОДАТОК

Порівняльна таблиця найбільших українських партій лівого спрямування

СПУ КПУ ПСПУ
Основна мета Мета соціалістів – соціальна справедливість, добробут кожної сім’ї, сильна, демократична, суверенна держава. Таким бачимо демократичний соціалізм і європейський вибір України. Назва передвиборчої програми - «Збудуємо Європу в Україні». Приход до влади такої політичної сили, яка глибоко розуміє життєві потреби людей, має чітку програму політичних і економічних дій. Співробітництво з Білоруссю, Росією.
Соціальна політика

Держава - гарант соціального захисту громадян. Комунальні

платежі обмежимо законом до 12 відсотків доходу сім’ї, а якість комунальних послуг буде забезпечена. Безплатна освіта, охорона здоров’я. Пенсії, стипендії та інші соціальні виплати

будуть зростати та перевищать прожитковий мінімум.

Старшому поколінню та ветеранам буде гарантовано збереження пільг, безоплатну медичну допомогу. Діти війни

отримають реальні пільги і доплати з бюджету. Буде

переглянута вся система соціального захисту літніх людей.

Крім надійного пенсійного забезпечення, вони отримають права

на самостійну адаптацію до нових умов життя.

Джерелом надійності та далекоглядності соціальної політики і захисту громадян є стабільна економіка, збільшення кількості робочих місць, зростання продуктивності та оплати праці.

Держава фінансує не допомогу з безробіття, а робочі місця, бере на себе забезпечення гарантованих обсягів соціального захисту всіх: працюючих і непрацевлаштованих, здорових і хворих, молодих і старих, чоловіків і жінок.

Створення державної системи пільг і соціальної допомоги, яка гарантуватиме пристойні умови життя малозабезпечених

верств населення, ветеранів, інвалідів, одиноких, багатодітних і молодих сімей, сиріт і вдів.

Забезпечення матеріального достатку, поваги та всебічного захисту фронтовику-рятівнику людства від фашизму, реалізація вимог закону щодо дітей війни.

Запровадження на основні продукти харчування, товари

першої необхідності та ліки стабільні єдині ціни в межах

усієї країни, накладення мораторію на їх підвищення.

Повернення протягом 5-ти років громадянам заощадження.

Подолання дитячої безпритульності.

Реалізація державної програми ліквідації безробіття і створення нових робочих місць.

До 2010 року подвоєння реальних доходів працюючих.

Мінімальна пенсія, соціальна допомога на рівні 70% середньої зарплати.

Встановлення мінімальної ставки оплати праці не нижче реального прожиткового мінімуму.

Державне фінансування

Будівництва житла для

незаможних і пільговиків, робітників та інтелігенції.

Створення широкої системи дотацій, субсидій і кредитів для будівництва індивідуального і кооперативного житла на

доступних умовах, в першу чергу – для молодих сімей.

Заборона безпідставного знищення житла і соцкультпобутових об’єктів, продаж гуртожитків разом з їхніми безквартирними

мешканцями, виселення громадян без надання житла.

Державна програма Житлового будівництва для

малозабезпечених і молодих сімей, ліквідації бідності і

безробіття, різних форм експлуатації. Здійснимо пенсійну реформу для встановлення справедливої пенсії в залежності від

виробничого стажу й умов праці. Повернемо трудові

заощадження в повному обсязі за три роки. Платежі по житлово-комунальних послугах - не вище 10% сукупного доходу родини. Соціальні виплати інвалідам, студентам, малозабезпеченим, пенсії - не нижче прожиткового мінімуму.

Охорона здоров’я та

освіта

Освіту та медичне обслуговування за рахунок бюджету буде відновлено.

Підвищення рівня фінансування системи охорони здоров’я, розвитку мережі медичних закладів, ефективного використання

Коштів соціального страхування, встановлення

держзамовлення на продукцію вітчизняних фармацевтичних підприємств.

Забезпечення безоплатної якісної медичної допомоги,

збільшення розміру зарплати медпрацівників, оснащення закладів охорони

здоров’я сучасним обладнанням, установлення жорсткий державний контроль за якістю і рівнем цін на ліки. Підвищення до рівня середньої в промисловості зарплату

викладачів середніх спеціальних закладів, учителів шкіл.

Забезпечення стипендії студентів - до рівня прожиткового мінімуму

Безкоштовна медицина і безкоштовна освіта
Економіка

Поворот від ліберальної до соціальної політики влади.

Економіка — конкурентна, багатоукладна, з державними механізмами регулювання, спрямована на задоволення соціальних потреб народу. Не заперечуючи ролі ринкових відносин, партія дотримується принципу: ринкові відносини в економіці, але не в соціальній і духовній сферах. За народну економіку, соціалізацію виробництва, розподілу і споживання.

Усунення провідної ролі найманої праці.

Ціни буде взято під суспільний та державний контроль, а інтереси покупців і виробників та продавців збалансовані.

Монопольні ціни на деякі товари будуть встановлюватись державою напр., комунальні послуги).

Реальні доходи та заробітні плати громадян зростатимуть щорічно не менш як на 10% на основі відповідного зростання

економіки. Купівельна спроможність – умова піднесення виробництва. Заощадження громадян держава повертатиме

через видатки бюджету та за рахунок спеціально створеного фонду. Створення щонайменше п’яти мільйонів робочих місць, у тому числі шляхом розгортання масштабних суспільних

робіт.

Єдиний фіксований податок на землю та для дрібних підприємців буде збережено. Реформування і спрощення податкової системи, ліквідація податкових пільг, зменшення ставок оподаткування у виробничій сфері, введення прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб і майна. Держава стимулює розвиток підприємництва, дрібного і середнього бізнесу через макроекономічні механізми (інвестиції, пільги, конкурси та ін.), але безпосередньо не втручається в його діяльність. Українські товаровиробники матимуть підтримку і всебічний захист держави. Інноваційний розвиток держави буде забезпечено. Промислова політика — орієнтується на відтворення могутнього індустріального сектору економіки, як локомотиву розвитку дрібніших форм виробництва, формування конкурентного середовища. Стратегічні підприємства та монополії працюватимуть на суспільство та державу, їх приватизація не проводитиметься. Інвентаризація основних фондів, паспортизація підприємств усіх форм власності. Управління державним сектором здійснюється на основі поточних, середньострокових і перспективних прогнозів і планів, а недержавних — на основі індикативного ринкового регулювання (держзамовлення, нормативи, цінове і податкове стимулювання відповідно до контрольних параметрів, розроблюваних державою). Функціонують державний і народний контроль. Розвиток виробничої демократії, розвиток співвласності і оренди, різноманітних форм виробничого та економічного самоврядування. Різні форми власності і методи господарювання.

Недопущення підвищення квартирної плати, тарифів на

комунальні послуги.

Створення умов для безаварійного функціонування об’єктів

житла і систем життєзабезпечення населених пунктів, підвищення якості цих послуг.

Націоналізація стратегічно важливих галузей і підприємств.

Бюджетонаповнюючі галузі, в першу чергу виробництво

спиртних напоїв і тютюнових виробів, перейдуть у державну власність, а зовнішня торгівля стане державною

монополією.

Відновлення ролі трудових колективів і профспілкових

організацій в управлінні виробництвом і розподілом прибутку.

Забезпечення відродження

І прискорений розвиток традиційних високотехнологічних і конкурентоспроможних галузей вітчизняної економіки: авіа- і суднобудування, ракето- і танкобудування, важкого машинобудування, електроніки і приладобудування.

Тільки в Союзі з Росією і Білоруссю можливе відродження промисловості, сільського господарства, науки, культури і духовності, забезпечення Суверенітету України.

Унікальне географічне положення для України - те ж саме, що нафта для Росії. Програму розвитку транспортної інфраструктури можна виконати тільки в Союзі з Росією і Білоруссю при добросусідських відносинах з країнами ЄС.

У Єдиному економічному просторі економіка України

одержить усе необхідне для могутнього розвитку: гарантовані

ринки збуту продукції, дешеві енергоресурси, масштабні

інвестиційні проекти. Промисловці і підприємці позбудуться

митних бар'єрів і подвійного оподатковування. Державна програма розвитку машинобудування, що вимагає державної підтримки автомобіле-, судо-, ракето- і авіабудування.

Державна программа націоналізації стратегічних об'єктів з метою державного контролю над паливно-енергетичним комплексом, транспортом, зв'язком, найбільшими металургійними і хімічними підприємствами. Державна програма підтримки малого і середнього бізнесу з його захистом від сваволі чиновників і заміною існуючих платежів єдиним соціальним податком. Змінимо систему оплати праці. Реалізуємо модель дорогої робочої сили.

Сільське

господарство

Оголошення агропромислового виробництва основою відродження економіки України. В аграрному секторі буде відроджено великотоварне виробництво та запроваджено європейський механізм дотацій, субсидій, кредитування. Інвентаризація основних фондів АПК, їх модернізація і відновлення. Залучення для цього банківських кредитів, державних асигнувань, коштів різних підприємств, організацій і приватних осіб. Законодавчий розвиток інституту власності на землю, що виключає двозначності. Встановлення нового порядку ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, що забезпечує паритет. Бюджетні та інші компенсації для користування пільговими банківськими кредитами. Стимулююча і стабільна податкова політика щодо АПК. Державне замовлення на постачання частини сільськогосподарської продукції. Самостійний вибір підприємствами АПК напряму виробничої діяльності та розпорядження виробленою продукцією. Поновлення державного фінансування особливо важливих цільових програм, у тому числі забезпечення експлуатації систем меліорації земель, а також програм селекції, насінництва і племінної справи. На землю сільськогосподарського призначення не поширюються умови купівлі-продажу Гарантування доступних кредитних ресурсів для агропромислових підприємств та паритет цін на промислову продукцію. Виділення на потреби села 10% ВВП, встановлення пільгових кредитів (не вище 5% річних), державного замовлення на продукцію сільгоспвиробника з 50-відсотковою передоплатою. Одержання власниками паїв п’ятої частину вирощеного врожаю. Забезпечення відновлення і розвитку соціальної інфраструктури села – газифікацію, телефонізацію, будівництво житла для молоді, розширення мережі автомобільних доріг. Встановлення державного контролю за дотриманням конституційних норм використання земельних ресурсів, заборона передачі у приватну власність курортних і заповідних територій. Заборона перетворення землі сільськогосподарського призначення на предмет купівлі-продажу. Україна – експортер, а не імпортер продуктів харчування. Державна програма розвитку аграрно-промислового комплексу, пільгове кредитування, державні дотації, створення великих колективних господарств і фермерських асоціацій, новітні агротехнології, паритетні ціни, плата за земельний пай не нижче 5% кадастрової вартості землі, розвиток соціальної інфраструктури села. Неприпустимість продажу землі і природних ресурсів.
Енергетика Енергетичну безпеку держави буде забезпечено. Вугільна галузь буде підтримуватись державою Забезпечення на базі прогресивних технологій випереджаючих темпів розвитку вугільної промисловості – основи енергетичної бази держави. Державна програма забезпечення енергетичної безпеки шляхом розвитку вугільної галузі, впровадження енергозберігаючих технологій, електростанцій на поновлюваних ресурсах;
Бюджет Формування бюджету від низу до верху, оптимізація витрат на адміністративно-управлінський апарат Скасування податку на додану вартість, перш за все на споживчі товари і соціальні послуги. Транспортна інфраструктура здатна забезпечити одержання вагомої транзитної ренти, що наповнить державний і місцевий бюджети, підвищить доходи населення. З союзного бюджету (союзу з Росією та Білоруссю) будуть фінансуватися міждержавні програми розвитку, що забезпечить впровадження високих технологій, наукомістких виробництв.
Культура Можливість кожному вільно користуватися рідною мовою. Національна і духовна політика — враховує, що суспільство — це єдність соціального, економічного, політичного, релігійного, культурного, етнічного та іншого розмаїття. Створення умов для повноцінного культурного розвитку усіх націй і народностей, що проживають в Україні. Російській мові надання статусу другої державної. Гарантування свободи совісті та віросповідання, не допущення знищення канонічного православ’я. Ми захищаємо східнослов'янську цивілізацію і канонічне Православ'я. Державний статус російській мові.
Наука Поглиблення інтеграції виробництва, науки та освіти передумова промислового розвитку, основаного на інноваціях та високих технологіях. Забезпечення витрат на академічну науку і прикладні дослідження на рівні не менш ніж 3% ВВП. Державна програма розвитку науки і освіти;
Довкілля Охорона дозвілля, чиста вода і повітря будуть державними пріоритетами. Введення незалежної екологічної експертизи цільових програм, інвестиційних проектів, усіх господарських проектів АПК з урахуванням екологічної безпеки і охорони навколишнього середовища. Стимулювання впровадження природоохоронних і ресурсозберігаючих технологій. Ми категорично проти перетворення України на могильник ядерних відходів Європи.
Молодь Молодь і студентство держави будуть спеціально підтримуватись. Вони одержать законодавчі гарантії освіти, працевлаштування і повноцінне житлове кредитування. Безплатна вища освіта, державне пільгове кредитування будівництва і реконструкції житла для молодих сімей а також придбання товарів тривалого користування, просування молоді до представницьких органів влади, розвиток молодіжного підприємництва. Спільно з молодіжними організаціями розробляється і здійснюється ефективна державна молодіжна політика. Створити за рахунок державного фінансування: 1. мережу дошкільних закладів, дитячих санаторіїв, таборів відпочинку, позашкільних спортивних і мистецьких закладів; 2. безкоштовну середню, спеціальну і вищу освіту та отримання молоддю першого робочого місця; 3. державну підтримку молодої сім’ї, матері та дитини. Забезпечення молоді соціальні пільги на час навчання. Житлові пільги для молодих сімей. Гарантії на працевлаштування, в тому числі перше робоче місце для молоді.
Армія Реформування Збройних Сил України відповідно до принципу оборонної достатності. Виробництво і вдосконалення озброєнь, необхідних для підтримання боєготовності військ. Забезпечення надійного рівня обороноздатності країни, її безпеки. Створення захисникам Вітчизни належні умови для виконання конституційних обов’язків і гідного життя їхніх сімей. Система колективної безпеки (на основі союзу с Росією та Білоруссю) стане надійним гарантом суверенітетів наших країн. Її важливим елементом буде базування Чорноморського флоту РФ у Криму. Збройним силам України сучасну техніку, військовослужбовцям гідне утримання і соціальні гарантії
Зовнішня політика Ставлення до НАТО буде визначатись народом тільки на Всеукраїнському референдумі. Добросусідські взаємовигідні відносини з Росією та іншими країнами. Україна є органічною частиною європейської і світової систем. Недопущення втягування України до агресивного блоку НАТО. Зміцнимо дружні зв’язки з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та іншими країнами СНД. Наповнення реальним змістом Угоди про Єдиний Економічний Простір. Категорично проти вступу до НАТО, до ВТО та ЄС! Це перетворить Україну на ворога Росії і Білорусії. Наполягаємо на виході України з МВФ.

Судова система та

боротьба з корупцією

Правоохоронні органи та суди будуть реформовані. Їхня діяльність забезпечуватиме права та свободи громадян, інтереси суспільства. Влада буде очищена від корупціонерів, казнокрадів, хабарників. Недоторканість депутатів місцевих рад буде знято. Кримінально-кланові структури мають бути усунені від політичної та економічної влади. Доходи і капітали мають стати прозорими та легальними Ліквідація недоторканності депутатів, президентів і суддів, відклику депутатів і встановлення їхньої зарплати на рівні середньої по промисловості, обираємість суддів.
Державна влада та Місцеве самоврядування Місцеве самоврядування отримає реальний власний бюджет, майно та повноваження для кадрових призначень. Реалізація політичної реформи, перехід до парламентсько-президентської форми правління, підвищення ролі і розширення повноважень органів місцевого самоврядування у сфері бюджетної політики і соціально-економічного розвитку регіонів. Ми запропонуємо зміни до Конституції на принципах, закріплених у Європейській хартії про місцеве самоврядування, Європейській хартії про громадянство, Європейській соціальній хартії, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, Рамковій Конвенції про захист національних меншин, Європейській Конвенції про захист прав і основних свобод людини для забезпечення: повновладдя рад депутатів трудящих, федеративного устрою України, автономії Закарпаття і Галичини, подвійного громадянства, державного статусу російської мови, та ін.
Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:46:58 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:45:19 29 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Ідеологічні відмінності сучасних партій лівого спрямування в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150724)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru