Банк рефератов содержит более 365 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
365022
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4819)
Банковское дело (5232)
Безопасность жизнедеятельности (2626)
Биографии (3424)
Биология (4216)
Биология и химия (1519)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2837)
Бухгалтерский учет и аудит (8275)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (763)
ГДЗ (2)
География (5279)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20408)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (95)
Журналистика (898)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62958)
Информатика (3619)
Информатика, программирование (6459)
Исторические личности (2207)
История (21558)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3164)
Компьютерные науки (61)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8492)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2046)
Литература и русский язык (11728)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7996)
Математика (3743)
Медицина, здоровье (10559)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12497)
Металлургия (91)
Москвоведение (801)
Музыка (1339)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (215)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21745)
Педагогика (7853)
Политология (3804)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (474)
Промышленность, производство (7116)
Психология (8704)
психология, педагогика (4123)
Радиоэлектроника (447)
Реклама (953)
Религия и мифология (2974)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4884)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2008)
Схемотехника (15)
Таможенная система (664)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (26)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2658)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3480)
Физкультура и спорт (4486)
Философия (7216)
Финансовые науки (4593)
Финансы (5390)
Фотография (3)
Химия (2247)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20661)
Экономико-математическое моделирование (667)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1142)
.

www.Referatik.RuДипломы, Курсовые и Рефераты на Заказ!
Без предоплаты, Антиплагиат свыше 80 % , Срок от 24 ч.
Тел: (495) 223-11-00 с 10 до 20 ч. Подробнее Подробнее Заказать

Курсовая работа: Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження

Название: Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Добавлен 11:13:06 18 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 1934 Комментариев: 0 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження

Переяслав-Хмельницький2006


Вступ

У світовій фауні відомо близько 8600 видів птахів, з них на Україні – близько 416.

У ранньому дитинстві ми вперше знайомимось з представниками дивного тваринного світу і на все життя запам`ятовуємо їх імена. Але мало хто з нас у дорослому віці задає питання: «Чому їх так називають?» Адже походження багатьох назв тварин не можна пояснити простою мотивацією їх значення. Якщо назви таких тварин, як широконіска, шилохвіст, горихвістка, костогриз, снігур, рябчик тощо мотивовані іншими словами (широкий і ніс, шило і хвіст, горить і хвіст тощо) і тому цілком зрозумілі, то назви інших – нерідко залишаються зовсім неясними. Виникнення таких слів належить до глибокої давнини, і до нашого часу ці слова втратили минулі зв`язки з іншими словами. Крім того, в процесі розвитку мови змінюється звуковий вигляд слів, змінюються і їхні значення.

Отже, для розуміння дійсного значення таких назв потрібно відновити їх первісний зміст. Цими проблемами займається особлива галузь мовознавства – етимологія, тобто наука про походження слів. Однак не всі назви птахів вже розшифровані: етимологія багатьох назв залишається ще спірною або не з`ясованою.

Значну кількість народних назв птахів засобами лінгвістичного аналізу і силами філологів пояснити неможливо. Для цього необхідні глибокі знання анатомії, фізіології, морфології, екології і етології поширення та інших характеристик фітофауни. Такий аналіз стає можливий лише при участі біологів, а особливо орнітологів. Крім того, частина положень, зроблених у традиційних джерелах не витримує критики з позицій зоології.

Тому проблема з’ясування походження наукових та народних назв птахів є актуальною.

Мета: З`ясувати причини виникнення та етимологію наукових і народних назв птахів.

Предмет: Аналіз походження наукових і народних назв птахів.

Об’єкт: Наукові і народні назви птахів та біологічні характеристики птахів.

Завдання: 1) зібрати наукові та народні назви птахів;

2) проаналізувати взаємозв’язки між науковими та народними назвами та біологією птахів;

3) за допомогою етимологічних словників пояснити походження назв;

4) зробити типологію наукових і народних назв за їх етимологією.

Практичне значення: З зоологічної точки зору матеріали курсової роботи будуть використані на уроках біології у 7 класах при вивченні зоології тварин. У вищих навчальних закладах може використовуватися на заняттях зоології, географії, української, російської та інших іноземних мов.

Дослідивши народні назви та розкривши етимологію наукових орнітонімів ми встановлюємо взаємозв’язок між життєвим досвідом і використанням його в навчальній практиці. Такий підхід забезпечує міжпредметні зв’язки зоології та інших наук і в повній мірі збагачує кожну з них.

1. Теоретична частина

1.1 Поняття про народну етимологію

Народна побутова етимологія – етимологізування за першим випадковим співзвуччям, без урахування фонетичних законів, способу переходу значень, морфемного складу та його змін і переосмислення невідомого чи маловідомого слова за випадковою подібністю з відомим і зрозумілим, що призводить до хибного встановлення внутрішньої форми, а часто й до фонетичного «спотворення» слова.

Від етимології наукової, яка вимагає врахування закономірних фонетичних відомостей між спорідненими мовами і між фонетичними явищами різних часів тієї самої мови, треба, звичайно, відрізняти факти так званої народної етимології, або псевдоетимології. Цим терміном визначають ті тлумачення значень слів, можуть виникати у свідомості людей, які не мають наукової підготовки і певною мірою осмислюють слова за індивідуальними асоціаціями. Народна етимологія – дуже поширене в мовах явище, яке спостерігається переважно в говорах, і мовленні людей, які пристосовують нові слова до вже відомих, що потрапляють з ужитку, головним чином, освіченого середовища (літературної мови), найчастіше це слова іншомовного та старокнижного походження. Так, слово поліклінікав малописемних людей звучить іноді як полуклінікаі навіть політклініка.

Рідше, ніж іншомовні, впливу народної етимології зазнають слова рідної мови. Проте це звичайно слова маловживані, що належать до понять «другорядних», які не відіграють ролі ні в господарстві, ні в культурному житті мовців. Такими є, наприклад, власні назви, назви багатьох рослин, грибів, комах, птахів.

Особливо поширені народні етимології різноманітних іншомовних імен, прізвищ, географічних назв. Якщо назва предмета не мала зрозумілого пояснення, то його легко можна було пов’язати з бажаним змістом. Тому, як тільки народ помічав хоча б незначну подібність з тим чи іншим рідним словом, переосмислення відбувалося легко і просто. [5]

Народна етимологія не реконструює втрачені етимологічні зв’язки, а намагається пояснити походження слова стосовно сучасного стану мови.

Розбіжності між науковою і народною етимологією чітко можна простежити у випадку походження слова видра. Вчені встановили його праформу vudra, знайшли певну кількість відповідників в інших мовах і пояснили, що слово видра пов’язане зі значенням «водяний».

Народноетимологічне тлумачення походження слова видра (від видрати) повністю суперечить фактам історії мови. Таке пояснення ґрунтується тільки на пристосуванні слова видра до видрати, а порівняльно-історичний аналіз слова видра показує, що його поява відноситься до епохи, коли префіксальне творення типу видрати взагалі ще не було продуктивним в індоєвропейських мовах. Народна етимологія – це та ж сама легенда, за допомогою якої пояснюються незрозумілі факти далекого минулого близькими та зрозумілими явищами сучасної мови.

Феномен народної етимології вже понад 100 років привертає увагу лінгвістів, хоча й до сьогодні залишається невивченим. Спотворене звучання слів, а також їх хибне тлумачення на основі народної етимології визначили ставлення до неї, як до патологічної, аномальної риси якості мови, що пов’язана з порушенням загальноприйнятого вживання лексичних одиниць. До цього часу поширена думка, що з підвищенням грамотності, мовленнєвої культури, факти народної етимології зустрічатимуться все рідше і врешті-решт безслідно зникнуть. Народна етимологія перебуває у прямій залежності від культури народу, але бачити в ній лише мовний казус є грубою помилкою.

Важко погодитися з тим, що явище народної етимології приречене на вимирання. Народна етимологія – джерело розвитку і збагачення національної мови, що відображає складні взаємозв’язки лексичних одиниць, як у сфері зовнішньої (формальної) подібності, так і у сфері семантики.

Таким чином, народна етимологія – це не просто хибні й наївні пояснення походження різних слів, а складне явище, яке інколи ускладнює роботу дослідника, який вивчає історію слів. Дія народної етимології залишила численні сліди в мові, причому часто вони були так «замасковані», що вчені не завжди могли відрізнити народну етимологію від наукової. [15,20]

1.2 Становлення етимології як науки

Етимологія є однією з найважливіших галузей історичного мовознавства. Слово відбиває об’єктивну реальність, яка пройшла через суспільну свідомість; зміни і процеси, що відкриваються в історії слова, розповідають про те, як конкретна суспільна формація, середовище відображалися у внутрішній формі лексем.

Історія слів дуже тісно пов’язана з історією народу, і тому етимологічні дослідження набувають першочергового значення для розв’язання важливих історичних та етногенетичних питань.

Початки етимології ведуть із сивої давнини, зокрема з твору Платона «Кратіл», який, власне, і започаткував науку про мову і, в першу чергу, етимологію. Афінський вчений-філософ уперше окреслив рамки проблеми етимологічного аналізу, визначив цілі й напрями етимологічних досліджень.

У Давньому Римі над питаннями, що стосуються походження слів, працював саме Варрон. Він назначав етимологію як частину науки про мову, що вивчає, навіщо і звідки виникли слова. Цей учений у своїх працях передбачає напрямки й ідеї розвитку мовознавства, які розвинулися в етимологічній науці нового часу.

Найдавнішими етимологічними дослідженнями займалися граматики й філософи; перші з них характеризували слова описового характеру, другі – номінативного, хоча вони ще не були істинно науковими. Потрібно було б цілі томи книг, у яких би вмістилися хибні, несуразні, помилкові етимології і дослідження античних учених.

Етимологічні принципи і методи античних авторів зберігалися як у середні віки, так і в епоху Відродження. Вони змінювалися тільки в тому відношенні, що до античних поглядів на походження слів приєднували поняття з біблійних міфів про найдавніші назви й імена.

Зусилля середньовічної етимології зводилися в основному до спроб встановити походження окремих слів. Приклади невдалих етимологій, безпідставне фантазування щодо етимонів зустрічалися в той час набагато частіше, ніж правильні наукові етимологізування. У кожній європейській державі можна було відшукати зразки таких хибних міркувань. Подібні «патріотичні» етимології призводили до намагання пояснити етимони більшості мов світу саме від своєї рідної мови.

Помилкові етимологічні теорії та гіпотези призвели до того, що багато хто почав ставитися скептично, навіть з іронією до етимологічних досліджень.

Але найбільш різкий випад на адресу етимології зробив видатний французький письменник і філософ ХVІІІ століття Вольтер. Він скептично відносився до етимологічних пошуків науковців свого часу і з сарказмом говорив, що етимологія – це наука, в якій голосні нічого не варті, а приголосні варті не набагато більше. Тобто, про наукову етимологію в епоху Середньовіччя і Відродження можна було говорити лише в тому випадку, коли створилася лінгвістична наука, що мала в своїй основі ясне і чітке розуміння історичного становлення мов та історичних відносин між ними, відкривала закономірності їх змін у розвитку і не посилалася на химерні випадкові здогади, виробляла точні поняття з етимології слів у кожній лінгвістичній системі. Мета етимології – «відтворити у слові його первинну форму», – писав у 1843 році Ф. Діц (основоположник романської філології) у вступі до свого етимологічного словника.

Повільно, невпевнено у ХVІІ – ХVІІІ столітті етимологія почала розвиватися як наука загальноєвропейського значення. З’являються перші спроби укладання етимологічних словників. Такими є, наприклад, «Етимологічний словник французької мови» – Г. Менада (Париж, 1650, 1664, 1750 р.р.); «Нові міркування про кімерську мову» П. Сюв (1663 р.).

Найдавніші спроби української етимології також відбувалися на випадковій зовнішній подібності слів і були типовими для мовознавчої науки аж до середини ХІХ століття. У системі освіти ХVI – XIX ст. етимологія як розділ граматики посідала одне з найважливіших місць, оскільки її вважали засобом, за допомогою якого можна досягти усіх інших знань.

Власне наукова етимологія в Україні починається з діяльністю О. Потебні. Він будує етимологію на засадах порівняльної граматики, використовує значний історичний і фольклорний матеріал.

Над проблемами етимології в сучасному мовознавстві працюють наукові відділи історичної лексикології Інституту української мови й Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. [15,16]

1.3 Класифікація типів народної етимології

Існують різні погляди на лінгвістичну природу народної етимології, які стосуються не тільки процесу її утворення, а й розмежування різних типів.

Можна виділити такі типи народної етимології: 1) за зовнішнім пристосуванням співзвучних лексем, де звукова форма незрозумілого за походженням слова пристосовується до «знайомої» форми якоїсь лексеми; пор. зміну динамит в демит ; 2) за зміною і переосмисленням зовнішньої форми, ґрунтується на дії фонетичного і семантичного факторів, що призводять до встановлення зв’язків між значенням і звучанням лексем: а) за збереженням предметної співвіднесеності (пор. бульвар і гульвар ); б) за зміною в лексичному значенні слова (пор. свідок – очевидець, які мотивовані дієсловом ведать «знати», буквально «знаючий» «видаючий»).

Встановлені типи народної етимології неоднозначні за характером і результатами впливу на звукову форму і семантику слова. Основним типом народної етимології, безумовно, є пристосування, коли шляхом зміни зовнішньої форми слова пояснюється його внутрішня форма і значення. До периферійних типів народної етимології відносяться уподібнення, які не змінюють звучання слова, і уподібнення, що надають зміненому слову зовнішньої подібності зі співзвучною лексичною одиницею. [2,17]

2. Практична частина

2.1 Праслов’янські орнітоніми

Ворон (діалектні назви – ворін, гавран, крикун ) – назва цього роду пов’язана з кольором оперення птаха. Чорний з відблиском колір у слов’ян називається «вороним».

Гоголь (діалектні назви – гегавка, кракуша) – назва цієї качки, мабуть, утворена способом звуконаслідування (пор. «гоготати»); зустрічається у східних і західних слов’ян, має паралелі в деяких інших мовах (латиській, голландській, давньопруській, давньоісландській). Але є й інші, не менш переконливі теорії походження даної назви, а саме:

а) тюркського походження назва за кольором оперення – «синюватий», «сизий», «голубуватий»;

б) суфіксальне утворення, споріднене зі словами «гоготати», «гагара»;

в) вторинне за походженням значення – «молодцюватий» (пор. «ходити гоголем»).

Журавель (діалектні назви – веселик, василець, віщун, клекотень, бусел) – існує дві гіпотези походження назви:

а) назва тісно пов’язана з народними повір’ями, легендами, де означає «той, що журиться» (крик птаха дійсно має сумний відтінок);

б) назва загальнослов’янська; в основі лежить стародавній індоєвропейський корінь із значенням «різко кричати» (дійсно, різкий голос птаха чути далеко). [1,8]

Зозуля (діалектні назви – кукуля, куковка, підкидовка, брехушка) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; сучасна форма виникла внаслідок асиміляції й спрощення приголосних.

Кулик (діалектні назви – грицик, пісочник, морська сорока) – назва звуконаслідувальна за походженням, зустрічається у східних і західних слов’ян. Окремі види розрізняються за формою і розмірами тіла, специфічним забарвленням тощо (наприклад, кулик-горобець, кулик сорока).

Орел – назва цього птаха загальнослов’янська. Корінь слова індоєвропейський, означає «птах», а суфікс «ел» є збільшувачем. Отже, орел – це найбільший птах.

Орлан – назва утворена суфіксом «ан» від слова «орел». Суфікс надає слову значення «подібний.

Підорлик (діалектні назви – скигляк, пів орлик) – назва утворена префіксом «під» від слова «орел». Префікс надає слову значення «близький до орла, схожий на орла». А видові назви вказують на розміри птахів: великий, малий.

Сова (діалектні назви – пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча», «та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвлення або морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – на місцеперебування (болотяна). [12,18]

Сорока (діалектні назви – білобока, злодійка, скрекотуха, скреготуха) – слово звуконаслідувального походження (від комплексу «кор», де з часом «к» перейшло в «с»). Назва загальнослов’янська, але давнє значення слова втрачене.

Сойка (діалектні назви – соя, зеленушка, казарка, чубарка, деряба) – назва загальнослов’янська. Слово споріднене з «сяяти» (пор. церковнослов’янське «присоє» – осоння). Назва дана за характером забарвлення оперення: на крилах птаха є своєрідне «дзеркальце» з голубих, білих і чорних смужок.

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Тетерев (діалектні назви – тетеря, косак, дикий півень) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиській споріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха.

Чечітка (діалектні назви – чечик, слободянка, лебедянка) – висувається гіпотеза про звуконаслідувальний характер цієї праслов’янської назви (редуплікована основа). [4,10]

2.2 Іншомовні орнітоніми

Альбатрос – великий морський птах. Від араб. alkadus– «журавель при колодязі». До нас прийшло на початку XIX ст. через фр. albatros.

Баклан – назва запозичена. Спірним лишається джерело запозичення. За однією версією, назва запозичена з давньотатарської мови із значенням «дика гуска», хоча в систематичному відношенні цей птах належить до іншого ряду – пеліканоподібних, або веслоногих. За іншою версією, «баклан» є переоформленням грецького pelеcan. Можливо, назва пов’язана з киргизьким словом baglan – «великого зросту і товстий».

Балабан (діалектні назви – балабан, галаган, раріг, черево та ін.) – назва запозичена з турецької мови, де це слово мало значення «великий сокіл».

Беркут – назва запозичена з тюркських мов, де це слово мало значення «орел».

Бекас (діалектні назви – баран, баранчик, дикий баран, довгоносок, пастушок, кулик – болотянка ) – назва запозичена з французької мови, що означає «птах з довгим дзьобом».

Вальдшнеп (діалектні назви – валюшень, лежень, лісовий кулик , великий кулик, носата куриця, слуква, драч ) – запозичення з німецької мови, буквально – «лісовий кулик».

Гаршнеп (діалектні назви – баранчик, крячок, болотянка довгоносик, кулик-) – назва цього маленького кулика запозичена з німецької мови, що буквально означає – «волосяний кулик», оскільки вздовж верхньої частини шиї і спини птаха тягнуться тоненькі пір’їнки.

Дупель (діалектні назви – кулик, лежень, дупельт) – назва цього кулика запозичена з німецької мови: «дупельшнеп», що значить «подвійний кулик». Справа в тому, що він дуже подібний до іншого кулика – бекаса, але майже вдвічі більший за нього.

Завирушка (діалектні назви – тинівка, плітнівка, ольшанка, по кропивник) – назва запозичена з російської мови, пов’язана з дієсловом «врать» (брехати); назва дана птахові, очевидно, через те, що він «співає, ніби передражнює солов’я» (за Далем).

Кроншнеп (діалектні назви – кулик, босяк, тріскунчик) – запозичення з німецької мови; буквально «вінценосний кулик». Проте нічого подібного до вінця або корони на голові птаха немає. Назва дана, мабуть, за розміри, якими кроншнеп перевершує всіх інших куликів.

Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, берегівка) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Лелека (діалектні назви – бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) – слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук від ляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення: білий, чорний.

Оляпка (діалектні назви – водняк, нурко, гай дучок, білогрудець, водний кіс) – можливо, слово запозичене з російської мови. Етимологи намагаються зблизити з «ляпати» (мабуть, за звичку птаха швидко бігати по камінню на стрімких гірських річках). Інша назва цього птаха – пронурок (див. нижче). на Переяславщині – залітний.

Ремез (діалектні назви – болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) – назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретяна синиця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячі понад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).

Сапсан (діалектні назви – сокіл, зоркогляд) – назва тюркського походження. Цей сокіл міг одержати таку назву за те, що хапає здобич у польоті лапами. Інша версія пов’язує назву з уйгурським «швидкий, проворний»: відомо, що сапсан відзначається швидким польотом і спритністю.

Турухтан (діалектні назви – петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркської мови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують на звуконаслідувальний характер назви цього кулика.

Фазан (діалектна назва – бажант) – слово запозичене з латинської мови («фазіанус») як власна назва цього птаха.

Фламінго (діалектні назви – багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійського походження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітний птах. [9,14]

2.3 Семантично мотивовані орнітоніми із прозорим значенням

- за голосом:

Бугай (діалектні назви – бичок, гучок, гупало мале, вовчок лозяний , півень водяний ) – названий так за зовнішньою схожістю з бугаєм – птахом з того ж ряду лелекоподібних, але шугайчик – меншого розміру. Схожість виявлена також у поведінці (зокрема, звичці в разі небезпеки стоячи нерухомо, витягнувши шию і голову).

Вівчарик (діалектні назви – війчик, свистунка ) – назва цього маленького птаха, можливо, пов’язана із звуконаслідуванням: голос в одного з видів цього роду – жовтобрового – дещо нагадує белькотання овець. Проте, голоси інших видів різко відрізняються від описаного (див. вівчарик ковалик ). Найчастіше назви окремих видів пов’язані із забарвленням (зелений, жовтобровий ) або з часом прильоту до гніздових місць (весняний ).

Вівчарик – ковалик (діалектні назви – вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок, чабанець, будар, грицик, земнушка ) – назва звуконаслідуваного характеру; пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких, дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: « тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує», ніби б’ючи залізом по ковадлу.

Гагара – (діалектні назви – кожара, казарка ) – в основі назви лежить звуконаслідування «га-га». Видові назви відбивають особливості забарвлення певних частин оперення (чорновола, червоновола ).

Галка (діалектні назви – кава, кавка, галя, галочка, галиця, галич , ключниця ) – існує дві теорії походження цього птаха:

а) в основі назви лежить звуконаслідування: крик птаха подібний до «гал-ка, гал-ка»;

б) назва могла бути дана за кольором оперення, оскільки стародавнє східнослов’янське значення кореня «гал» – чорний. Проте, ця теорія малоймовірна, бо корінь «гал» із значенням «чорний» зустрічається тільки діалектно у старосербській мові.

Горлиця (діалектні назви – орлиця, туркач, турок, дикий голуб, туркочка, гуркавка) – назва, очевидно, праслов’янського звуконаслідувального походження; інша версія вважається менш переконливою: реконструкція праслов’янського «горлиця» як похідного від «горло» – за формою вола у цього птаха.

Грак (діалектні назви – галич, грайворон, чорна ворона) – назва звуконаслідувального походження (порівняйте діалектні українські слова «грянчати», «грявчати», «грякати», тобто кричати різким хриплим голосом).

Гуска – назва загальнослов’янська індоєвропейського походження. Початкове значення кореня пов’язане з поняттям «розкривати рот», а це значення виникло на основі звуконаслідування («га-га»). [14]

Деркач (діалектні назви – драч, дерун, дзьобоносик, камишовка, скороход) – утворення від звуконаслідувального дієслова «деркати», пов’язаного з вигуком «дер», що імітує крик птаха.

Дрізд (діалектні назви – гривак, кіс, тиркач, смородянка, рябиновик) – назва цього роду праслов’янська; в основі назви звуконаслідувальний комплекс «дррті», який передає характерний крик цих птахів. Окремі види дроздів одержали назви відповідно до особливостей забарвлення оперення (чорний, білобровий) або специфічного живлення (горобинник, дрізд-омелюх). Співочий дрізд названий за дуже мелодійні й різноманітні звуки, з яких складається його весняна пісня.

Зуйок (діалектні назви – цівкун, чиркун, пісочник малий) – ця родова назва найменших куликів, мабуть, звуконаслідувальна: крик птахів нагадує часте повторення «зуй-зуй-зуй…» Видова назва звичайного на Переяславщині малого зуйка підкреслює малі, дрібні розміри птаха. Назва іншого виду галстунчик – вказує на особливість забарвлення оперення (див. вище).

Іволга (діалектні назви – вивільга, єва, іва, жовтогуз, дика кішка, олійник, оліяр, черешенник) – назва індоєвропейського походження, пов’язана з поняттям «волати, кликати». Дійсно, голос птаха (самця) дуже дзвінкий, чути його здалека. Але етимологія слова може бути наближена й до «волога», тобто означатиме «провісник дощу».

Канюк (діалектні назви – шуліка, шуляк, мишоїд, мишолов, рябець, яструб) – праслов’янське звуконаслідувальне утворення, пов’язане з характером крику птаха (порівняйте «канючити» – настирливо, жалібно просити).

Квак (діалектні назви – квакун, кваква, квач) – назва звуконаслідувального характеру: крик цієї чаплі подібний до «квак-квак». На Переяславщину інколи залітає.

Кібчик (діалектні назви – кобуз, житник, кобчик гороб’ячий) – слово без чітко встановленої етимології, можливо, пов’язане з праслов’янським словом, яке має значення «ворожити з лету птахів»; співіснує також звуконаслідувальна теорія.

Клуша – назва цього мартина має звуконаслідувальне походження, аналогічне до латиського «кудкудакати, квоктати».

Крохаль (діалектні назви – куркуль, крех, качка) – слов’янська назва звуконаслідувального походження; пов’язана з «крек», «крекати», «крехтіти». Видові назви (великий, довгоносий) вказують на розміри птаха.

Крук (діалектні назви – крюк, ворон, крякун, крумкач) – назва звуконаслідувального характеру.

Крячок (діалектні назви – рибалка, рибоїд, риболяк, кряква, білогрудик) – назва має звуконаслідувальний характер: крик цих птахів з родини Мартинових подібний до «крак». Назви окремих видів розрізняються відповідно до забарвлення або розмірів птахів, а також за місцеперебуванням: чорний, світлокрилий, білощокий, малий, річковий.

Куріпка – праслов’янська назва, можливо, звуконаслідувального характеру; утворена від більш давньої форми «кур» тобто «півень» («кура»). Пізніше цей корінь набув значення «кричати». Видові назви вказують на певне забарвлення – біла, сіра.

Лебідь – назва загальнослов’янська; в основі лежить корінь із значенням «білий» (порівняйте: латинське «альбус»). Отже, птах названий за білим забарвленням опрення. Видові назви (лебідь – шипун, лебідь – кликун) мають прозору етимологію – звуконаслідувальні за походженням.

Одуд (діалектні назви – дудко, чубар, чупкарик, чуприндій, вудвуд, сінокос, пастушка, худ отут, гидко) – назва утворена шляхом звуконаслідування: крик птаха подібний до «оду-ду». Ці звуки він повторює багато разів.

Перепел (діалектні назви – підпадьомка, підколос, посвістьолка, дика курочка) – назва птаха загальнослов’янська. Вихідна форма «перепел» утворена в результаті здвоєння звуконаслідувального комплексу «пел», який розглядають частково – як імітацію крику птаха, частково – як передачу шуму від рухів крил при зльоті (при чому «л» з часом змінилось на «р»).

Пищуха (діалектні назви – піщак, піщук-деревач, медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист, наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха – підкоришник.

Погонич (діалектні назви – курочка дика, водяна, болотна) – цей птах з родини частушкових отримав назву за подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.

Пугач (діалектні назви – пуга, пугало, сова, попугай, мишоїд) – назва має звуконаслідувальний характер: крик цієї найкрупнішої сови подібний до «пу – гу».

Свищ (діалектні назви – свіязь, свистачка, дика качка) – назва звуконаслідувального характеру, утворена від «свист», «свистіти»: саме такий характерний звук, подібний до свисту, з якимсь шипінням, виникає від швидкого польоту зграї цих качок.

Сиворакша (діалектні назви – сивограк, синюха, красиворон, рибалка, ключниця) – складне слово, поєднує в собі характерні ознаки птаха: забарвлення оперення (сиве, попелясто-голубе) та особливості відтворюваних звуків (пов’язано із звуконаслідувальним коренем «рокотати»,» реготати»).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Сова (діалектні назви – пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча», «та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвлення або морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – на місцеперебування (болотяна).

Совка – назва утворена суфіксом «к» від слова «сова» і означає «маленька сова». На Переяславщині – залітній птах.

Сорока (діалектні назви – білобока, злодійка, скрекотуха, скреготуха) – слово звуконаслідувального походження (від комплексу «кор», де з часом «к» перейшло в «с»). Назва загальнослов’янська, але давнє значення слова втрачене.

Стрепет – (діалектні назви – хохітва, стрепетень) – в основі назви лежить звуконаслідувальний корінь, який пов’язується з латинським «шуміти», «бушувати», «гриміти». Назва птаха добре характеризує його тріпотливий політ: часте тріпотіння крильми породжує деренчливий свист, який чути дуже далеко.

Стриж (діалектна назва – серпокрилець) – назва вважається звуконаслідувальним утворенням від індоєвропейського кореня, який означає «свистіти, видавати різкий звук». Видова назва – чорний – зумовлено темним забарвленням оперення.

Тетерев (діалектні назви – тетеря, косяк, косець, косак, дикий півень) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиській споріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха.

Цвіркун – назва звуконаслідувальна: птах видає різкі звуки « тіпп» або «цчек», які потім переходять у тривалу монотонну трель, що нагадує скрекотання комах – цвіркунів.

Чечевиця – можливо, назва звуконаслідувальна: сидить пташка на верхівці куща і співає весело, з присвистом – « че-че-ві-чіу, че-че-ві-чіу». Так і здається, що ніби вона своє ім’я.

Чибіс – назва звуконаслідувальна, за характерним криком, в основі комплекс «чиві», «чибі». Цей кулик видає сумний, двоскладовий гнусавий вигук «тіі-ві» (по-російськи, його часто передають словом «чьи вы»). Є й інша назва – чайка, походження якої саме для цього птаха неясне (не плутати з мартином, який в російській мові має назву «чайка»).

Чиж (діалектні назви – чижик, краснюк, джигун, дзвоночок) – назва загальнослов’янська, за походженням звуконаслідувальна (комплекс «чі»).

Чирок (діалектні назви – трав’янка, чериця, пічкурик) – праслов’янська назва, звуконаслідувана за походженням (як звуконаслідування «чирікати» – пор. з укр. діал. «чиркати, циркати», тобто крякати). Видові назви відбивають варіації у відтворенні звуків птахами (свистунок – діал. свисток, свистун; тріскунок – діал. щелкунок, тріскунець). Щиглик – назва птаха загальнослов’янська, за походженням звуконаслідувальна (комплекс «щиг-щик-щег-щек» пов’язаний з «щебетати»). [9,13]

- за кольором оперення:

Вівсянка (діалектні назви – жовтяк, жовтушка, жовтобрюх, жовтогрудка, подорожник, землянка, житнянка ) – назва роду пов’язана з характером харчування: це типові птахи узлісь, часто живляться на полях, засіяних вівсом та іншими зерновими культурами. Але є й інше тлумачення: у цього птаха не лише голова, але й горлечко і черевце жовтогарячого кольору – зовсім як стиглий овес. Видові назви вказують на місця перебування (садова, очеретяна, дібровник) або особливості забарвлення (чорноголова, білоголова).

Ворона (діалектні назви – ґава, карга, кавка, сорока, сивоплечка ) – ця видова назва пов’язана зі словом «ворон» (див. вище). Поширений на Чернігівщині вид має ще й слово «сіра» через наявність сірого кольору в забарвленні спини і черева.

В’юрок – канареєчний (діалектні назви – зеленчик, щедрик, щедрик ) – назва пов’язана, очевидно, з яскравим кольором оперення.

Галка (діалектні назви – кава, кавка, галя, галочка, галиця, галич , ключниця ) – існує дві теорії походження цього птаха:

а) в основі назви лежить звуконаслідування: крик птаха подібний до «гал-ка, гал-ка»;

б) назва могла бути дана за кольором оперення, оскільки стародавнє східнослов’янське значення кореня «гал» – чорний. Проте, ця теорія малоймовірна, бо корінь «гал» із значенням «чорний» зустрічається тільки діалектно у старосербській мові.

Галстунчик – назва цього кулика пов’язана з характерним забарвленням оперення птаха: на волі й шиї є чорна поперечна смуга – «галстук».

Голуб (діалектні назви – гривак, сизак, дзюбак, туркун, гуркотливець, воркун, буркун, буркотун) – птаха названо за сизим (голубуватим) кольором оперення, що відбито й у видових назвах (сизий голуб, голуб – синяк).

Горихвістка (діалектні назви – Зорянка, чорногрудка, трясихвістка, дрижи хвіст, лисушка) – складне слово архаїчного походження, утворене з основ дієслова «горіти» (у формі наказового способу) та іменника «хвіст» – за характерним яскраво-рудим забарвленням хвоста. Коли птах під час польоту розгортає хвіст, то пір’я на ньому наче вогником спалахує. Видові назви також відбивають той чи інший колір оперення (наприклад, чорна горихвістка).

Жовна (діалектні назви – джолна, жовна) – назва пов’язується з праслов’янським «жовтий»; інша версія – зближення з індоєвропейським «колоти», «довбати». В останньому випадку жовна – «той, що довбає», тобто це значення є синонімом до слова «дятел».

Зеленяк (діалектні назви – жовтобрюшка, дзвоник, снігарик, пастушок) – назва цій маленькій пташці з родини в’юркових дана за характерним зеленим кольором оперення.

Корольок (діалектні назви – золотомушка, пастушка, золотоголовок, сичик, ксьондзи) – буквально «маленький король». Є дві версії походження назви:

а) назва дана за наявність на голові птаха золотисто-жовтої плями, неначе якийсь капелюшок виблискує – ніби золота королівська корона. А дрібні розміри птаха (це найменший птах України) спонукали назвати його зменшеним ім’ям – не король, а корольок;

б) назва зумовлена легендою про вибір царя птахами. Під час змагань корольок переміг, піднявшись вище від усіх у повітрі.

Видові назви (жовтоголовий, червоноголовий) пов’язані з деякими особливостями забарвлення (відтінками) «шапочки».

Кравка (діалектні назви – кривок, кривець, кулик, сорока) – можливо кровавка від «кровавий», оскільки цей птах має червоні очі і темно-червоні ноги.

Лиска (діалектні назви – лисуха, лисиця, лиска – курочка) – птах одержав назву за характерну лису (без пір’я) бляшку на лобі.

Лунь (діалектні назви – шуліка, гороб’ятник, рябець, коршак) – назва цього хижого птаха загальнослов’янська. Може бути виведена з вислову «сивий (білий), як лунь». Дійсно, самці більшості з видів мають світло-сіре забарвлення. У такому разі лунь – «світлий, блискучий». Назви окремим видам (болотяний, луговий, польовий, степовий) дано за характерним місцеперебуванням.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Рябчик (діалектні назви – рябець, рябок, орапка, курочка дика) – споріднене зі словом «рябий». Птах названий так за характерне строкате, темно-плямисте з пістрявинами забарвлення свого оперення.

Соловейко (діалектні назви – соловій, лозинчак) – загальнослов’янська назва, дана птахові за характерне забарвлення оперення («соловий» – значить «жовтувато-сірий»).

Сиворакша (діалектні назви – сивограк, синюха, красиворон, рибалка, ключниця) – складне слово, поєднує в собі характерні ознаки птаха: забарвлення оперення (сиве, попелясто-голубе) та особливості відтворюваних звуків (пов’язано із звуконаслідувальним коренем «рокотати»,» реготати»).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Синьошийка (діалектні назви – зірка, синьогорличка) – назва пов’язана з тим, що на горлі є блакитна пляма.

Фламінго (діалектні назви – багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійського походження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітний птах.

Червонозобик – назва вказує на характерне забарвлення оперення: низ тіла, особливо в ділянці вола, має інтенсивно каштаново-рудий колір.

Чернь (діалектні назви – чорнушка, монашка, дика качка) – це родова назва ниркових качок, дана за характерним чорним забарвленням пір’я, що відбито в корені слова. У назвах окремих видів відбиваються інші специфічні особливості забарвлення або морфології певних частин тіла: червоноголова, червонодзьоба, білоока, чубата.

Чорниш – назва цього кулика пов’язана з темним забарвленням спини і крил, які здалека здаються зовсім чорними.

Чорнозобик – назва цьому кулику дана за характерним забарвленням оперення: внизу, на білому череві в ділянці вола (по-російськи – «зоба») різко виділяється чорна пляма.

Щоголь (діалектні назви – щоглик, щиголь, панич) – назва перейшла з російської мови («щёголь») і цілком виправдовує себе. Цей кулик має дійсно чепурний вигляд: стрункий, на високих яскраво-червоних ногах, а оперення – строкате – темно-сіре (восени) або аспідно-чорне (навесні) з білими цяточками на спині. [6,9]

- незвичайна будова дзьоба:

Бекас (діалектні назви – баран, баранчик, дикий баран, довгоносок, пастушок, кулик – болотянка ) – назва запозичена з французької мови, що означає «птах з довгим дзьобом».

Гаршнеп (діалектні назви – баранчик, крячок, болотянка довгоносик, кулик-) – назва цього маленького кулика запозичена з німецької мови, що буквально означає – «волосяний кулик», оскільки вздовж верхньої частини шиї і спини птаха тягнуться тоненькі пір’їнки.

Костогриз (діалектні назви – дубонос, вишняк, костянка, лущак, ягідниця) – назва пов’язана з характером живлення птаха кісточковими плодами (вишня, черешня тощо), в результаті чого і утворився міцний товстий дзьоб (порівняйте: російська назва цього птаха «дубонос»; деякі українські діалектні назви – «товстоніс», «грубонос» та ін).

Широконіска (діалектні назви – лопоніс, плосконіска, тупоніска, носатик, попадя) – назва цієї качки пов’язана з характерною формою дзьоба – плескатого, широкого.

Шишкар (діалектні назви – шишкоїд, кедровка, клєст, клєщ сосновий, криво дзьоб, зимородок) – назва дана птахові за характером живлення (насіння хвойних дерев, яке він виколуплює з шишок). Видові назви підкреслюють улюблені місця перебування – сосновий, ялиновий ліс. [11,19]

- чітко виражений чубок:

Жайворонок (діалектні назви – верхоляк, посмітюшок, трепещук, подорожник, сусідка, веснянка, чубарик, заворонок) – в перекладі з давньоруської мови звучить як «орач». Назва дана за звичку птаха літати над ріллею в пошуках їжі. Видові назви пов’язані з особливостями морфології оперення (чубатий, рогатий) або місцеперебуванням (польовий, лісовий, степовий).

Одуд (діалектні назви – дудко, чубар, чупкарик, чуприндій, вудвуд, сінокос, пастушка, худ отут, гидко) – назва утворена шляхом звуконаслідування: крик птаха подібний до «оду-ду». Ці звуки він повторює багато разів.

Норець (діалектні назви – пірникоза, нирець, ниряльниця, криси ворона, заринушка, морська ворона) – ця родова назва дана птахам за їх звичку постійно пірнати у воду, де вони живляться рибою. На голові мають чубчик схожий на ріжки кози. Видові назви пов’язані або з розмірами птахів (великий, малий), або з особливостями забарвлення оперення (сірощокий, червоношиїй, чорношиїй).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика). [9,18]

- особливості будови хвоста:

Горихвістка (діалектні назви – Зорянка, чорногрудка, трясихвістка, дрижи хвіст, лисушка) – складне слово архаїчного походження, утворене з основ дієслова «горіти» (у формі наказового способу) та іменника «хвіст» – за характерним яскраво-рудим забарвленням хвоста. Коли птах під час польоту розгортає хвіст, то пір’я на ньому наче вогником спалахує. Видові назви також відбивають той чи інший колір оперення (наприклад, чорна горихвістка).

Дерихвіст (діалектні назви – кирзик, киргиз, кречітка, грицик, микита-швець) – складне слова архаїчного типу, утворене з основ дієслова «дерти» (у формі наказового способу) та іменника «хвіст». Назва цьому куликові дана, мабуть, за зовнішнім виглядом.

Ремез (діалектні назви – болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) – назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретяна синиця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячі понад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).

Синиця (діалектні назви – синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецького походження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»). Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення або морфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а також вказують на відносні розміри (велика).

Тетерев (діалектні назви – тетеря, косяк, косець, косак, дикий півень, тетерук) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиській споріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха. Відрізняється ліроподібним хвостом.

Шилохвіст (діалектні назви – дерихвіст, гострохвоста, косиця, шилуха, трав’янка) – назва цій качці дана за форму хвоста: середні рульові пера дуже видовжені, внаслідок чого хвіст має загострену, шилоподібну форму. [7,14]

- спосіб побудови гнізда:

Берестянка (діалектні назви – березянка, вівчарик, вівчарик садовий, юрочок ) – пов’язана з «берест» (березова кора): назва птаха зумовлена тим, що своє гніздо на дереві він маскує березовою корою.

Камінка (діалектні назви – чикалка, чечітка, дзвоник, каменяр, білогузець, іванчик, янчик) – назва пов’язана з тим, що птах мешкає в кам’янистих ландшафтах; в укриттях між камінням мостить і гніздо.

Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, берегівка) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Очеретянка (діалектні назви – комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, які мешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони і свої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова, чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).

Підкоришник – друга назва пищухи, пов’язана, по-перше, із звичкою цього деревного птаха, стрибаючи по стовбурах дерев, постійно зазирати під кору в пошуках їжі – комах; а по-друге – з тим, що здебільшого саме під відсталою корою моститься його гніздо.

Ремез (діалектні назви – болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) – назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретяна синиця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячі понад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).

Славка (діалектні назви – кропив’янка, підкропивник, травник, трав’янка, волосянка, зозульча кухарка) – етимологія до кінця не з’ясована. Найімовірніше, корінь слова має поняття «примушувати слухати, сповіщати». В окремих назвах видів відбиті особливості забарвлення (сіра, рябогруда, чорноголова) або екології (садова, прудка). [9,18]

- за характером харчування:

Бджолоїдка (діалектні назви – золотушник, щурка золотиста, красиворонок, жовна жовта, шпак бджільний, щурок ) назва дана птахові за характером харчування (бджоли). Ці птахи живляться й іншими комахами, але назву їм дали, напевно, бджолярі, які нерідко бачили в місцях розташування своїх пасік цих птахів, що полювали на бджіл.

Вівсянка (діалектні назви – жовтяк, жовтушка, жовтобрюх, жовтогрудка, подорожник, землянка, житнянка ) – назва роду пов’язана з характером харчування: це типові птахи узлісь, часто живляться на полях, засіяних вівсом та іншими зерновими культурами. Але є й інше тлумачення: у цього птаха не лише голова, але й горлечко і черевце жовтогарячого кольору – зовсім як стиглий овес. Видові назви вказують на місця перебування (садова, очеретяна, дібровник) або особливості забарвлення (чорноголова, білоголова).

Горіхівка (діалектні назви – кедруша, лускоріх, оріхар) – похідне від слова «горіх»; свою назву птах дістав за те, що живиться буковими, кедровими горішками та горіхами ліщини.

Горобець (діалектні назви – живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) – походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальне походження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважним місцеперебуванням.

Гуменник (діалектні назви – гусак, галаган, гелготень, гегало) – похідне утворення від слова «гумно»; назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.

Змієїд (діалектні назви – гадожер, змієвик, коршак, крачук) – назва цього хижого птаха пов’язана з характером живлення.

Коноплянка (діалектні назви – макоїд, маковій, попик, червончик) – птах названий за характером харчування.

Костогриз (діалектні назви – дубонос, вишняк, костянка, лущак, ягідниця) – назва пов’язана з характером живлення птаха кісточковими плодами (вишня, черешня тощо), в результаті чого і утворився міцний товстий дзьоб (порівняйте: російська назва цього птаха «дубонос»; деякі українські діалектні назви – «товстоніс», «грубонос» та ін).

Лелека (діалектні назви – бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) – слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук від ляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення: білий, чорний.

Мухоловка (діалектні назви – іванчик, пискуха, підхатничка, носульок) – ця родова назва дрібних горобиних птахів пов’язана з характером їх харчування: вони ловлять мух, хапаючи їх на льоту. Назви окремих видів пов’язані з певними особливостями забарвлення оперення (сіра, строката, білошийка) або розмірами тіла (мала).

Норець (діалектні назви – пірникоза, нирець, ниряльниця, криси ворона, заринушка, морська ворона) – ця родова назва дана птахам за їх звичку постійно пірнати у воду, де вони живляться рибою. На голові мають чубчик схожий на ріжки кози. Видові назви пов’язані або з розмірами птахів (великий, малий), або з особливостями забарвлення оперення (сірощокий, червоношиїй, чорношиїй).

Омелюх (діалектні назви – чубаб, краснокрилець, ямелюх, верестьолка) – названий так за характером харчування (плоди напівпаразитичної рослини омели, яка поселяється на деревах кулеподібними утвореннями).

Осоїд (діалектні назви – шуліка, рябець, золотушник, мишоловка) – назва цього хижого птаха пов’язана з характером живлення.

Підкоришник – друга назва пищухи, пов’язана, по-перше, із звичкою цього деревного птаха, стрибаючи по стовбурах дерев, постійно зазирати під кору в пошуках їжі – комах; а по-друге – з тим, що здебільшого саме під відсталою корою моститься його гніздо.

Побережник – це родова назва дрібних куликів, які живуть і живляться по берегах водойм.

Повзик (діалектні назви – повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) – назва дана за звичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначе повзати.

Поручайник (діалектні назви – коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське – «ручаями»), потічками.

Пронурок – друга назва оляпки (див. вище); пов’язана, мабуть, із здатністю пірнати під воду, де збирає собі їжу – дрібних личинок, комах, червів, молюсків тощо.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Скопа (діалектні назви – скоба, шкапа) – східнослов’янська назва ртбоїдного хижого птаха, споріднене зі словом «б’ючий, сікучий». Мабуть, взятий до уваги її спосіб ловити рибу – пікіруючи з повітря у воду, хапати здобич лапами, гострими кігтями.

Смеречник (діалектні назви – смеречнюк, щур, костогриз) – назва пов’язана з типовим місцеперебуванням: цей птах – мешканець смерекової тайги. На Переяславщині – залітній.

Ходуличник (діалектні назви – босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалеку цей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині – залітний.

Чапля (діалектні назви – бушля, волеваха, риболав, жабоїдка, баба, жирафа) – назва дана цим голінастим птахам за характерну звичку повільно рухатися, з плескотом, який вона видає, ступаючи по болоту – «чапати». У назвах окремих видів відбиті особливості забарвлення оперення: біла, сіра, руда.

Шуліка (діалектні назви – каня, шулак, коршак) – можливо, назва пов’язана з українським «шулькати, шулькнути», тобто «кидатись, кунитись» – за характерним способом добування їжі (каменем кидається на здобич). Видові назви підкреслюють відтінки у забарвленні оперення: чорний – темно-бурого кольору; рудий – переважають іржасто – руді тони (особливо на нижній частині тіла і на хвості).

Яструб (діалектні назви – шуляк, голуб’ятник, гороб’ятник, куроїд, стерв’ятник) – назва загальнослов’янська. Первісне значення кореня «ястр» – швидкий. Тобто, це птах з швидким, стрімким польотом. Видові назви вказують на розмір птахів – великий, малий. [3,6,9]

- за характерним біотопом:

Вільшанка – як і інша назва цього птаха з ряду горобцеподібних – малинівка , – пов’язана з місцеперебуванням: оселяється птах у вогких, зарослих вільхою і чагарниками (в тому числі й малиною) місцях, по лісових ярах, біля лісових боліт і озер.

Гаїчка (діалектні назви – пухляк, лугівка, комишівка, синиця , волосянка ) – назва цієї синиці, можливо, пов’язана з місцеперебуванням (гай). Видові назви вказують на особливості забарвлення оперення (чорновола ) або конкретизують улюблені місця перебування (болотна ).

Глухар (діалектні назви – глушець, тетеря, готур ) – похідне утворення від слова «глухий». Під час токування птах ні на що не реагує, ніби глухне. Механізм цього явища полягає в тому, що при розкриванні рота під час пісні квадратна кістка переміщується і слуховий прохід закривається. Ймовірним також є зв’язок назви з місцеперебуванням: птах тримається у найбільш глухих ділянках лісів.

Горобець (діалектні назви – живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) – походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальне походження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважним місцеперебуванням.

Грязьовик – назва пов’язана з місцеперебуванням: цей кулик завжди перебуває на мулистих місцях.

Дербник (діалектні назви – кібець, кібчик, підсоколик малий) – пов’язане з «дерба» (переорана цілина; переліг, порослий дерном); назва мотивується тим, що цей сокіл тримається відкритих місць.

Зимняк (діалектні назви – коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живлення птаха.

Зяблик (діалектні назви – берестянка, березівка, снігарик, буківник, юрко, пінькало) – назва цього птаха з родини в’юркових є у всіх слов’янських мовах і походить від назви «зяб нути» (мерзнути). Дійсно, птах з’являється на Переяславщині рано навесні, коли погода ще не стійка і температура повітря невисока, тобто в «зябкий», мерзлякуватий час. Але самі птахи холоду не бояться – до пізньої осені в лісі затримуються; навіть тоді, коли інші птахи давно відлетіли в теплі краї.

Кропивник (діалектні назви – королик, мишачий король, горішок, попадик, лозяночка, задерихвіст) – назва пов’язана, мабуть, з місцеперебуванням: птах тримається завжди близько до землі, постійно шмигає, перепурхує в заростях кропиви, малини, папороті тощо.

Ластівка (діалектні назви – красулька, щурик, пічкур, норець, березівка, побережниця, підбережок, берегулька) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.

Малинівка (діалектні назви – зорянка, рудяк, коропець, червеняк) – назва дана птахові за улюбленим місцеперебуванням (в заростях малини); інша назва – вільшанка – аналогічна за походженням (див вище).

Очеретянка (діалектні назви – комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, які мешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони і свої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова, чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).

Перевізник (діалектні назви – коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього кулика пов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі. Пищуха (діалектні назви – піщак, піщук-деревач, медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист, наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха – підкоришник.

Подорожник (діалектні назви – стерник, стренадка) – зрідка зимуючий на Переяславщині птах, названий так через те, що тримається (звичайно зграйками) на польових дорогах.

Поручайник (діалектні назви – коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з його місцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер з численними струмками (російське – «ручаями»), потічками.

Сич (діалектні назви – сичик, погутькало, пущик) – назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобто в основі – звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній – підкреслює типове місцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах, парках, навіть у досить великих містах.

Сорокопуд (діалектні назви – чекіт, чекан, пуд, страхопуд, татарська сорока, янчук, терняк) – дослівно перекладається як «той що ганяє сорок» (слово утворене з «сорока» і «пудити» – гнати, лякати). Видові назви підкреслюють особливості забарвлення (сірий, чорнолобий) або живлення (сорокопуд – жулан). Остання назва пов’язана з давнім словом «жулити» – різати, дерти, шматувати. Дійсно, свою здобич цей птах, як справжній хижак, розриває, розчленовує, шматує.

Травник (діалектні назви – коловодник, просянка, лозник червонодзьобий) – назва цього кулика пов’язана, мабуть, з місцем перебуванням: тримається переважно на трав’янистих берегах річок і озер та на заболочених, трав’янистих луках, де й гніздиться колоніями.

Турухтан (діалектні назви – петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркської мови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують на звуконаслідувальний характер назви цього кулика. [1,9,18]

- за характерними рухами, звичками, поведінкою:

Боривітер – (діалектні назви – вітролом, вітряк, трепещук, гонець, мишоловець, свистун, пустельга) – літературна назва дана цьому маленькому соколу за звичку довго «висіти» в повітрі, тримаючись на одному місці проти вітру (ніби переборюючи його).

Веретенник (діалектні назви – грицик, гриць, грищук, босяк ) – за однією теорією, ця назва вважається звуконаслідуванням, оскільки крик стурбованого птаха звучить як «веретень-веретень-веретень». Інші версії: обриси птаха в польоті нагадують веретено; пов’язують назву зі словом «вертітися» – за верткість, непосидючість птаха.

В’юрок (діалектні назви – юрок, Юрко, дзвоник) – назва пояснюється, за однією теорією, особливостями поведінки птаха: спритний, швидкий, пруткий, моторний – те саме, що і «юркий», «в’юрковатий»; за іншою, назва пов’язана з слов’янським антропонімом «Юрій, Юрко», при чому первісне звуконаслідування послужило приводом для зближенням з цим іменем. Доказом цього можуть бути відповідні діалектні назви (до речі, і російська назва цього птаха – юрок).

Дрімлюга (діалектні назви – лежень, лежебок, сплюха, ніч вид, сліпух, лінивець, комахоїд, нічник, козодой) – похідне утворення від слова «дрімати»; назва пояснюється нічним способом життя птаха, який вдень спить, «дрімає».

Дрофа (діалектні назви – дудак, дрохля, грофа) – зводиться до індоєвропейського «бігти» (за характерною ознакою птаха, більш здатного до швидкого бігу, ніж до польоту).

Дятел (діалектні назви – довбун, довбуш, клювач, ковкач, коваль, жовна, деревоклюй, яків) – загальнослов’янська назва споріднена зі словом «довбати». Отже, дятел – «довбаючий», «довблячий». Видові назви пов’язані з особливостями забарвлення оперення і розмірами: чорний, зелений, сивий, строкатий, (великий, середній, малий), білоспинний.

Крижень (діалектні назви – качка, кряква) – можливо, асоціація виникла за зовнішнім виглядом птаха, подібного в польоті до хреста («криж» – хрест).

Крутигололвка (діалектні назви – крутій, сич, гадючка, камінник) назва пов’язана зі звичкою птаха в разі небезпеки крутити головою (при цьому птах ще й наїжачується і шипить як змія).

Плиска (діалектні назви – пастушок, трясогузка, вівчарик, янчик, землянка, болотник, чабаник, грицик, косар, лиска) – можливо, назва пов’язані зі старослов’янським «плишть» (шум). Порівнюють також з «плескати». Отже, назва птаха звуконаслідувального характеру. Видові назви вказують на певне забарвлення оперення (біла, жовта, жовтоголова).

Повзик (діалектні назви – повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) – назва дана за звичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначе повзати.

Сплюшка – друга назва совки; зумовлена своєрідним голосом: «сплю – – у, сплю-у». [9,13]

- зв’язок з конкретною порою року:

Зимняк (діалектні назви – коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана за сезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе в тундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живлення птаха.

Снігур (діалектні назви – червоногрудка, червонюх, синюк, снігар) – слово споріднене зі словом «сніг». Ці птахи – пернаті вісники зими – прилітають на Україну разом з першим снігом. І нерозлучні вони з ним. Сніг почне танути – і пташок не стане, на північ полетять. А якщо, буває, знову завіє хуртовина, і ліс сніжинками вбереться, ці птахи обов’язково з’являться, неначе сніг той на крилах принесуть. [9]

2.4 Асоціативно пов’язані, непрямої номінації

- від певних людських професій:

Вівчарик – ковалик (діалектні назви – вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок, чабанець, будар, грицик, земнушка ) – назва звуконаслідуваного характеру; пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких, дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: « тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує», ніби б’ючи залізом по ковадлу.

Гуменник (діалектні назви – гусак, галаган, гелготень, гегало) – похідне утворення від слова «гумно»; назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.

Перевізник (діалектні назви – коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього кулика пов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самою водою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник при човні або паромі.

Погонич (діалектні назви – курочка дика, водяна, болотна) – цей птах з родини частушкових отримав назву за подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.

Рибалочка голуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва дана птахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілці прибережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часу пірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвлення оперення птаха.

Ходуличник (діалектні назви – босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цього кулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалеку цей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині – залітний. [10,21]

- випадкові асоціації:

Гоголь (діалектні назви – гегавка, кракуша) – назва цієї качки, мабуть, утворена способом звуконаслідування (пор. «гоготати»); зустрічається у східних і західних слов’ян, має паралелі в деяких інших мовах (латиській, голландській, давньопруській, давньоісландській). Але є й інші, не менш переконливі теорії походження даної назви, а саме:

а) тюркського походження назва за кольором оперення – «синюватий», «сизий», «голубуватий»;

б) суфіксальне утворення, споріднене зі словами «гоготати», «гагара»;

в) вторинне за походженням значення – «молодцюватий» (пор. «ходити гоголем») [18,19].

- пов’язані з легендами, переказами:

Журавель (діалектні назви – веселик, василець, віщун, клекотень, бусел) – існує дві гіпотези походження назви:

а) назва тісно пов’язана з народними повір’ями, легендами, де означає «той, що журиться» (крик птаха дійсно має сумний відтінок);

б) назва загальнослов’янська; в основі лежить стародавній індоєвропейський корінь із значенням «різко кричати» (дійсно, різкий голос птаха чути далеко).

Зозуля (діалектні назви – кукуля, куковка, підкидовка, брехушка) – праслов’янська назва звуконаслідувального походження; сучасна форма виникла внаслідок асиміляції й спрощення приголосних.

Лелека (діалектні назви – бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) – слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук від ляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення: білий, чорний.

Сова (діалектні назви – пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча», «та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвлення або морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – на місцеперебування (болотяна).

Сич (діалектні назви – сичик, погутькало, пущик) – назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобто в основі – звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній – підкреслює типове місцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах, парках, навіть у досить великих містах.

Висновок

-Основу наукової орнітологічної номенклатури української мови складають назви птахів, що сягають своїм корінням праслов’янської епохи, що становлять 7% від загальної кількості.

-Деякі з них у процесі мовного розвитку втратили прозорість своєї внутрішньої форми і лише шляхом етимологічного аналізу вдається встановити їх первинну назву. Мова йде про асоціативно пов’язані непрямої номінації; їхня кількість теж налічує 7%.

-До складу української орнітологічної номенклатури входить ряд запозичених назв з інших мов, а саме: з тюркської, турецької, латинської, італійської, німецької та російської. Їхня кількість налічує 8% від загальної кількості.

-Найбільшу частину наукових назв птахів складають орнітоніми з прозорим значенням – 78%.

Це найменування, які безпосередньо відбивають характерні особливості птахів: за голосовою ознакою 21% за кольором оперення 12%; або ж в їх основі лежать властивості інших реалій. Так, одні назви відбивають найвиразнішу зовнішню ознаку птаха: а) незвичайна будова дзьоба – 3%, б) чітко виражений чубчик – 1%, в) за особливостями будови хвоста – 3%; інші назви пояснюються: характерними рухами, звичкою, поведінкою – 6%, за способом життя – 10%, за характером харчування – 12%, за способом побудови гнізда – 4%. Але є найменування, які безпосередньо не відображають властивостей птахів – це назви, утворені шляхом народно етимологічного переосмислення: назви, в основі яких лежать народні спостереження, прикмети, повір’я, перекази та легенди.

-Через обмежену кількість досліджених народних орнітонімів їх класифікація у бакалаврській роботі не розглядається.


Бібліографія

1. Бабенко В.Г., Кузнецов А.А. Береги природу!: Птицы красной книги СССР. – М.: Педагогика, 1986. – с. 144.

2. Булаховській Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К.: Рад. школа, 1959. – с. 183.

3. Войнич А., Херцег Э. Одна ласточка весны не делает…: Пер. с венг./ Предисл. Г.П. Громовой; Послесл. А.Н. Стрижева. – М.: Мир, 1985. – с. 232.

4. Енциклопедія: Тварини і рослини світу. – Львів: Аверс, 2002. – с. 176.

5. Етимологія української мови: Навч. посібник / О.І. Потапенко, А.П. Кожуховська, Л.Е. Довбня та ін.; За ред. О.І. Потапенка. – К.: Міленіум, 2002. – с. 204.

6. Жизнь животных. В 7 т. / Гл. ред. В.Е. Соколов. Т.6. Птицы / Под. ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. – 2-е изд., перераб. – М.: Просвещение, 1986. – с. 527.

7. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. – К.: Вища шк., 1988. – с. 296.

8. Куйбіда В.В. Екологія і географічні назви. – Фастів: Поліфраст, 2002. – с. 176.

9. Марисова І.В., Бойко В.М. Світ пернатих Чернігівщини у назвах: Короткий етимологічний словник-довідник. – Ніжин, 1998. – с. 28.

10. Марисова І.В., Талпош В.С. Птахи України: польовий визначник. – К.: Вища школа, 1984. – 256 с.

11. Молис С.А. Книга для чтения по зоологии. – М.: Просвещение, 1986. – с. 224.

12. Наумов Н.П. Зоология позвоночных. ч. 1, 1972. – с. 279.

13. Наумов С.П. Зоология позвоночных. 4-е изд. – М.: Просвещение, 1982. – с. 464.

14. Охорона тваринного світу / В.Є. Борейко, В.О. Архіпчук, В.О. Бранних та ін. – К.: Урожай, 1992. – с. 224.

15. Пернатые друзья. Гальченко П.Ф. – К.: Урожай, 1978. – с. 200.

16. Словник іншомовних слів. – К.: Наукова думка, 2000. – с. 263.

17. Труфанов Г. Цікава орнітологія. – К.: Веселка, 1983. – 150 с.

18. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2000. – с. 409.

19. Формозова А.Н., Житкова Б.М. Животный мир СССР:Птицы. – М.: Изд-во Детской литературы, 1940. – с. 400.

20. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України: польовий визначник. – К.: 2002. – 416 с.

21. Хрестоматия по зоологии / Сост. А.М. Охрименко, Э.В. Шухова. – 2-е изд., доп. – К.: Рад. шк., 1988. – с. 272.

22. Янко М.П. Топонімічний словник України. – К., 1998.



Оценить/Добавить комментарий:
Имя:

Оценка:
Неудовлетворительно
Удовлетворительно
Хорошо
Отлично

Работы, похожие на Курсовая работа: Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(64365)
Комментарии (1018)
Copyright © 2005-2014 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru