Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми

Название: Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: курсовая работа Добавлен 03:13:47 21 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 280 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

КУРСОВА РОБОТА

«Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми»

Виконав

Керівник

Львів -2008


Зміст

Вступ

Розділ1. Психологічні особливості почуття провини

1.1 Психологічні характеристики почуття провини

1.2 Теорії почуття провини в психології

Розділ 2. Переживання провини людиною в сучасному суспільстві: різновиди, джерела, психологічна допомога

2.1 Почуття провини внаслідок падіння соціального статусу

2.2 «Почуття провини» жертви зґвалтування

2.3 «Провина» після смерті близької людини

2.4 Психологічна допомога людині, яка переживає почуття провини

Розділ 3. Переживання провини батьків щодо їхніх дітей

3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», що можуть викликати почуття провини

3.2 Психологічні аспекти батьківського почуття провини

Розділ 4. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей

4.1 Опис методик та процедури дослідження

4.2 Аналіз та інтерпретація результатів тестування

Висновки

Література


Вступ

Розвиток провини і становлення совісті – важливі етапи психологічного росту особистості. Провина є аналогом злості - це наша реакція на події в житті. Можна підкреслити - це наша особиста реакція на те, що відбувається з нами.

Почуття провини йде зсередини людини і тільки зсередини, відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Але викорінювати потрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція.

Поряд з почуттям провини людина дуже часто переживає сором. Вона почуває провину внаслідок порушення деяких, прийнятих ним етичних, моральних чи релігійних стандартів. Поряд з цим особа схильна переживати печаль і страх. Для провини характерний високий рівень напруженості, помірна імпульсивність та низький рівень впевненості у собі.

У батьків переживання провини супроводжується глибоким почуттям власної неправоти по відношенню до дітей чи самої себе. Батьки, що почувають провину можуть часто хворіти, бути тривожними, глибоко переживаючи це почуття.

Провина - прояв низької самооцінки батьків.

Почуття провини до дітей це проблема, яку батько чи матір змушені вирішувати. Допоки вона не буде вирішена, в сім’ї може панувати дискомфорт, звинувачування між батьками, нездорові стосунки з оточенням. Батьки будуть почувати тривогу, велику відповідальність, особистісну біду чи гіркоту, а це може передаватись дітям. Діти можуть цю провину переносити на себе і т. д.

Тому, є актуальним вивчення причин і наслідків виникнення почуття провини батьків до дітей, механізмів її функціонування. Мета нашої роботи зробити теоретичне та емпіричне дослідження питання психологічних особливостей почуття провини батьків щодо своїх дітей.

Об’єкт дослідження - психологія провини особистості.

Предмет дослідження – психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми.

Гіпотези дослідження :

Батьківське почуття провини має тісний кореляційний зв'язок з рівнем депресивності.

Переживання почуття провини батьками найчастіше супроводжується гнівом на себе.

Найбільше почуття провини у батьків є переживання неможливості захистити своїх дітей.

Завдання в роботі:

провести теоретичний аналіз науково-психологічної літератури з проблеми переживання батьками почуття провини до своїх дітей;

підібрати психологічні методики, провести тестування, щоб дослідити почуття провини у батьків щодо їхніх дітей;

зробити висновок, надати рекомендації батькам.


Розділ 1. Психологічні особливості почуття провини

1.1 Психологічні характеристики почуття провини

Провина, як всі інші емоції та почуття безперечно відіграла важливу роль в еволюції людини. Переживання провини було платою за агресію, безвідповідальну поведінку та інші вчинки людей. Провина разом з соромом лежить в основі почуття соціальної відповідальності і є розплатою за проступки особистості [ 6, с.17 ].

Специфіка почуття провини в тому, що воно стимулює виправляти ситуацію, відтворювати нормальний хід подій, спонукає у людини бажання загладити провину.

Без провини і сорому люди не підпорядковувалися б нормам моралі і етики. Суспільство, яке не знало би про почуття провини, виявилося б найнезаконнішим і найнебезпечним суспільством. Провина відіграє надзвичайно важливу роль для порозуміння в суспільстві

Почуття провини відіграє одну з основних ролей в розвитку особистісної і соціальної відповідальності, тісно зв’язане з необхідністю і бажанням жити чесно по прийнятим правилам [ 7, с. 23 ].

Провина допомагає людині відчути страждання, біль та муки ображеної, скривдженої людини. Вона заставляє почувати відповідальність і у такий спосіб спричиняє росту і самоутвердження особистості

Провівши порівняльний аналіз підходів до виховання дітей в різних країнах вчена М.Мід прийшла до висновку, що почуття провини, базовою умовою для виживання людини як виду [ 12, с.33].

Для того, щоб людина могла переживати почуття провини, вона в дитинстві повинна навчитися розуміти, що її вчинки можуть спричинити шкоду іншим людям. Дитина повинна зрозуміти, що вона може керувати своєю поведінкою, що вона відповідальна за свої дії. Діти вчаться змалечку розмежовувати що таке добре, а що таке – погано.

Проводячи дослідження, психологи прийшли до висновку, що саме діти сильно піддаються почуттю провини, переживають провину із-за недостатньо розвинутої здатності оцінити роль власної поведінки в причинах образ іншої людини [ 20].

Причиною для переживання провини може стати і незначний проступок, тому в першу чергу людина оволодіває нормами поведінки, дій в соціумі. В міру того, як людина бере на себе щораз більше соціальної відповідальності, в процесі розвитку як особистість, вона визначає, що є неприйнятним для її поведінки і далі (в житті) може ще гостріше відчувати провини.

В повсякденній ситуації людина може легко переплутати сором і провину, адже переживання кожної з цих емоцій зв’язане з бажанням приховати щось або виправити.

Міміка людини, що переживає провину не настільки виразна як мімічне вираження будь-якої іншої негативної емоції. Тому дуже важко по одному лише зовнішньому вигляді людини визначити чи почуває вона за собою провину чи ні.

Хоча зовнішній прояв почуття провини в міміці є невиразний, але внутрішні впливи її – дуже значимі для людини. Цей вплив є великим на когнітивні функції, на протікання нейрофізіологічних і гормональних процесів.

Вчені пробували відслідкувати почуття провини на детекторі брехні але це не дало переконливих позитивних результатів. Цей метод для психології не вважається надійним [ 13, с.29 ].

Коли ми в цій роботі аналізуємо почуття провини, то абсолютно не торкаємось аспекту юридичного. В судових справах людина може бути признана винною, але якщо є помилка – людина злочин не скоювала, то вона не буде переживати провини. В психології ми розглядаємо всі випадки з цією проблематикою окрім юридичного та судового аспекту.

В житті часто виникають ситуації, коли людина переживає провину по відношенню до самої себе, перед собою. Це зазвичай відбувається тоді, коли особа розуміє, що чинить в супереч характеру, своїм переконанням чи чомусь особистісно іншому.

Провина переважно «лягає на серце людини» важким каменем. Якщо сором частково «затуманює» голову людини, то провина – навпаки, стимулює мислительні процеси, зв’язані з усвідомлення вини і підбором можливостей для виправлення ситуації.

Інколи люди не бояться глянути провині в обличчя, признати свої помилки, виправити ситуацію. Буває і так, що особа не може набрати сміливості для того, щоб виправити ситуацію і тоді змушена багато раз переживати неприємну ситуацію, відкладаючи «на потім» дії щодо покращення свого становища.

За даними багатьох досліджень в переживаннях пов’язаних з провиною значну роль відіграє страх [ 6, 7 ]. Це означає, що часто в ситуаціях зв’язаних з переживанням провини, людина в той же час почуває страх. Психологи роблять висновок, що в обстановках, зв’язаних з переживанням провини, як емоція печалі, так і емоція страху виступають в ролі значимих мотивацій.

Виявлено також, що емоціональний профіль в ситуації провини відрізняється від профілів інших емоцій. Так, у випадку провини вираження емоції задоволення значно нижче, ніж у ситуації сорому.

Дослідники також зауважили, що чим значиміший для людини чоловік до якого почувається провина тим сильніше таке переживання [ 6, с. 67]. Це пізніше може призводити до виникнення печалі і до страху за втрачені позитивні стосунки чи якісь інші аспекти ситуації.

Значна частина переживань людини, яка почуває провину, зв’язана з очікуванням можливої реакції особи, перед якою вона провинилася. Людина може фантазувати, уявляючи деталі реакції, паралельно сумуючи, маючи певний острах чи сором.

Частково можна зробити висновок, що людина почуваючи провину має переживання пов’язані з відчуттям ізоляції щодо особи перед якою провинилася. Інколи навіть здається, що бар’єр не можливо подолати. Голова людини в такий період наповнюється величезною кількістю думок, які разом з образами немов самі собою народжуються.

Почуття провини - природне почуття, як тривожність чи самотність. Воно виникає як реакція на порушення людиною значущих моральних чи соціальних норм - допомагає нам усвідомити різницю між тим, ким ми є і тим, якими ми повинні бути.

В ідеалі, почуття провини попереджує нас про те, що ми скривдили іншу людину, і це може означати, що вона не байдужа кривднику. Але у гіпертрофованому вигляді це може виглядати як комплекс провини, коли людина з сильно розвиненою совістю, сумлінням, почуттям відповідальності постійно переймається через свої дії, вчинки, і частіше за все, - безпідставно. Може здаватися, що людина особисто винна в тому, що відбувається довкола неї та з іншими людьми, хоча насправді це може бути не так.

Відомо, що навіть негативні емоції, почуття неприємні для людини виконують адаптивну функцію. Почуття провини з часом породжує почуття відповідальності за страждання жертви. Саме провина, підкріплена радістю примирення, стає для людини основою особистісного росту.

1.2 Теорії почуття провини в психології

Основою для переживання провини є «неправильний» вчинок. Результатом вчинку, що вступив в протиріччя з моральними, етичними чи релігійними нормами, буде переживання провини.

Зазвичай провина прямо пов’язана з усвідомленням факту «поганого» вчинку чи зраді власних поглядів і переконань.

Крім того переживання провини може бути пов’язане з безвідповідальним вчинком.

Провина пов’язана з різними аспектами поведінки, тому переживання провини у різних людей, різних культур, можуть бути різними.

Ейбл-Ейбесфельдт довів, що розвиток почуття відповідальності і провини має генетичну основу. Осьюбел твердить, що почуття провини лежить в основі розвитку і зміцнення соціальних норм, тому воно є присутнім у всіх культурах [ 20, с.29]. Він висунув три психологічні передумови розвитку провини:

прийняття загальних моральних цінностей;

інтерналізація цих цінностей;

здатність до самокритики.

Окрім цього він запропонував існування деяких загальнокультурних механізмів засвоєння провини і поведінки. На його думку, це:

базові аспекти взаємостосунків між батьками та дітьми;

мінімум навичок соціалізації дитини;

визначена послідовність етапів когнітивного і соціального розвитку.

Осьюбел також наголошував, що в ролі однієї з найсуттєвих причин розвитку провини можна розглядати могутнє бажання батьків і всього суспільства в цілому виховувати у підростаючого покоління почуття відповідальності.

Психологи відмічають, що провина не залежить від переконань людини і від міри його згоди формальними чи очевидними нормами моралі, етики чи релігії[ 8, с.14 ].

Норми можуть сприйматися без чіткого усвідомлення, а згода чи незгода з ними може формуватися на інтуїтивному рівні. Практично кожна людина, будуючи свою міжособову і соціальну поведінку, користується деяким особистим етичним кодексом, але не всі люди в стані постійно усвідомлювати його структуру, складну ієрархію і взаємозв’язок окремих принципів.

Почуття провини практично є зрозуміле кожній людині. В кожній культурі будь-якого народу є свої заборони, зв’язані з сексуальними стосунками, з вбивствами людини і т.п. Моральні і етичні норми будь-якої культури не обмежуються засудженням крайніх форм правопорушень, всі вони певним чином визначають загальні стандарти, наприклад, сексуальної і агресивної поведінки.

Головної причиною провини тоді виступає «поганий» вчинок. Це може бути як аморальна діяльність, як порушення внутрішнього стандарту чи як зрада.

Але, психологами розглядаються і такі ситуації, коли «поганого» вчинку не має, але почуття провини існує. Це, наприклад, син чи донька почувають провину під час розлучень батьків.

В психології існує поняття екзистенцiйної провини, яка є позитивною силою в житті людини, так як допомагає виховувати людяність та чуйність у стосунках з іншими, спонукає творчо реалізовувати свої можливості, її неможливо уникнути. Вона є позитивною силою в житті людини. Існують три основні джерела екзистенційної провини за Ролло Мей [ 18, с.44 ]:

Провина як наслідок недостатньої самореалізації. Ми ніколи не здатні реалізувати всі свої можливості хоча б через те, що, обираючи одні можливості, ми відмовляємося від інших, і вони так і залишаються нереалізованими;

Провина через обмеженість зв'язків з близькими людьми. Ми ніколи у повній мірі не розуміємо своїх близьких та їх потреби, і через неминучий індивідуалізм "приречені" бачити інших через призму власної особистості, тому наше пізнання завжди суб'єктивне і повністю не відповідає дійсності;

Провина через втрату зв'язку з «Абсолютом» (говорячи словами екзистенціалістів).Бо ми, на їхню думку, являємо собою частину божественного плану і ніколи не зможемо його зрозуміти (як казав Паскаль "гілці не судилося знати призначення дерева").

Екзистенційної вини не можна уникнути, тому важливо її усвідомити.

Людина є соціальною істотою, тому важливе місце в її свiтi належить людям, з якими вона контактує. Для неї втрата когось з близьких - це втрата частини життєвого світу, яка потребує певної реабiлiтацiї.

На думку деяких вчених (Ханн), заклик екзистенціалістів до розвитку всіх можливостей так високо піднімає планку вимог до людини, що втрачає будь-який зміст. Адже стверджувати, що людина може переживати провину за те, що стала фізиком і «вбила» в собі талант актора – абсурд. Осуджувати її за це, означає звинувачувати її в тому, що, що вона, народившись на світ, навчилась робити усвідомлений вибір[ 20, с.66].

Розмірковуючи про провину, Ханн має на увазі почуття, причиною якого повинно бути порушення норм поведінки, а наслідком – потреба в дотримані цих норм.

На його думку, поняття екзистенційної провини слід застосовувати в тих випадках, коли поведінка людини вступає в протиріччя з прийнятими самою людиною стандартами поведінки і задекларованими самою людиною цінностями.

Поняття «почуття провини» найбільше розглядається в психоаналізі. Все, що робить людина, її реакції на оточуючий світ, керуються корою її головного мозку. Але тільки частину цієї діяльності ми усвідомлюємо – тобто можемо позначити словами, сказати про ці дії і описати їх на папері. Це наша свідомість. Але наш мозок виконує і величезну кількість іншої роботи, про яку ми нічого не знаємо - це і контроль діяльності залоз внутрішньої секреції, і збереження рівноваги при ходьбі, і навіть весь набір наших емоцій і почуттів. Все це відноситься до так званої області несвідомого. І якщо свідомість визначає наш інтелект, то несвідоме відповідає за біологічне існування і створює необхідні умови для існування інтелекту. Співвідношення свідомого і несвідомого у людини є дуже цікавим: ще в шестидесятих роках ХХ сторіччя учені звернули увагу, що для забезпечення всієї інтелектуальної діяльності людині необхідно всього 1-4% об'єму головного мозку. Решта частина - працює виключно на забезпечення несвідомого[ 21].

Психоаналітики підкреслюють, що людина за своєю біологічною сутністю – хижак. Але вбивство для хижака – справа природна. Саме тому на самій зорі цивілізації в структурі людського мислення з'явилася так звана «цензура» (або, за Юнгом, колективне несвідоме) - різні системи табу і заборон, у тому числі і на вбивство. Іноді ми називаємо це громадською думкою. На думку прихильників психоаналізу, як своєрідне покарання за асоціальну поведінку в ході еволюції на «колективно-несвідомому рівні» сформувалося почуття провини. Адже насправді людина, утримуючись від здійснення поганих на думку даного суспільства вчинків, боїться не стільки зовнішнього осуду, скільки, як мовиться, «суду власної совісті».

Згідно класичної теорії психоаналізу становлення почуття провини починається лише після повного формування структури особистості (складові: ід, его і суперего) [ 21, с. 34 ].

Пайерс і Сінгер, розвиваючи концепцію класичного психоаналізу, вивчали динаміку між почуттям провини і сорому. Вони також підтримують ідею психоаналітиків, що провина виникає в результаті протистояння між «ід» і «суперего». А почуття сорому, що може супроводжувати провину, вони трактували як неузгодженість між ідеальним та реальним «его» [ 20 ].

В психології научіння, теж досліджували провину. Це почуття бачиться як продукт процесу научіння. Якщо хороші вчинки людини – винагороджуються, а погані – засуджуються, то у людини поступово формується розуміння, що є правильним, а що – ні [ 6, 7 ].

Працюючи в цьому напрямку (біхевіоральному) Мауер вважає, що для дослідження та інтерпретації цього почуття слід використовувати ті ж методи, що і при вивченні розвитку мовлення. Мауер, Саразон не заперечуючи вроджених задатків. щодо здатності навчитися почувати провину, все ж ведучу, основну роль віддають дисципліні і покаранню. Підтримуючи теорію научіння, психолог Ангер зобразив переживання провини у вигляді процесу з двох стадій [ 20,с.25 ]:

1етап – вербально-оцінювальна реакція (наприклад, «я не повинен був цього робити»);

2 етап – вегетативна реакція страху.

Ангер пише, що базисом для розвитку почуття провини є почуття прив’язаності до іншої людини і страх розставання. Почуття провини вважає особливою різновидністю страху.

Ангер стверджує, що для ефективного навчання почувати провину є доречні не стільки методи фізичного покарання, скільки психологічні (орієнтовані на любов) методи виховання.

Від поглядів Ангера майже не відрізняється розуміння провини вченого Маера. Почуття провини ним бачиться, як різновид тривоги, що охоплює людину під загрозою втрати любові і під загрозою інших покарань за недостойну поведінку. Крім того вважає, що переживання провини може заставляти людину бажати покарання. Маер також приходить до висновку, що саме для психопата, як індивіда, не є притаманним (він не здатен, в нього не розвинута здатність) переживати почуття провини [ 14 ].

Теорія диференційних емоцій розглядає провину, як одну з базових емоцій, яка пройшла довгий шлях еволюційно-біологічного розвитку. Як людину не вчать боятися, так людину не навчають почувати провину.

Здійснивши такий огляд різностороннього вивчення почуття провини, можемо твердити, що це почуття корисне і не треба його зживати повністю. Можна сказати, що почуття провини у людини працює як стримуючий чинник перед асоціальною поведінкою.

Але відомо, що, наприклад, практично всі злочинці не відчувають себе винуватими (хоча їх вина доведена судом) і не шкодують про скоєне – хіба про те, що по дурному попалися. А почуття провини частіше дошкуляє їхню жертву. Взагалі нерідко почуття провини гнітить того, за ким і провини насправді немає ніякої. Тому, розглянемо приклади, коли людина марно витрачає життя на самозвинувачення і спокутування гріхів – види провин.


Розділ 2. Переживання провини людиною в сучасному суспільстві: різновиди, джерела, психологічна допомога

2.1 Почуття провини внаслідок падіння соціального статусу

Почуття цієї провини формується, як правило, після кризи, втрати роботи чи подібних неприємностей. Людина, наприклад, переконана, що її звільнили не через загальне скорочення, а тому що саме вона нехороша, не уміє сподобатися керівництву. Звинувачує себе в тому, що мало одержує зарплатні, що їй на будь-якій іншій роботі багато грошей не дадуть. Часом ще родичі долучаються до самозвинувачень, мабуть думаючи, що це спонукає людини на нові фінансові подвиги в спокутування своєї «провини» [ 10 ].

Почуття провини є дуже непродуктивним і шкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вже зроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправити ситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, не дає можливості формувати майбутнє.

Всі думки людини підпорядковуються тільки самозвинуваченню, і на те, щоб думати, як поліпшити своє становище, ні сил, ні розуму не залишається. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивна підтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості.

2.2 «Почуття провини» жертви зґвалтування

На жаль, в переважній більшості випадків, розмова людей про зґвалтування так чи інакше завершується висновком за принципом «сама винна». Насправді, варто поміркувати про те чи можемо осуджувати, чому жертва вийшла поодинці на вулицю пізно вночі, і з якої причини, наприклад, прийняла запрошення сісти в підозрілу машину. Можливо не змогла фізично за себе постояти, тому що просто не може ударити людини.

Більш того, бувають ситуації, в яких як ні ходи – все одно залишаєшся винуватою. Наприклад, дівчина прийшла в незнайому компанію з своїм хлопцем, який обіцяв її проводити – і, не виконав своїх обіцянок. І їй доводиться вибирати: або повертатися поодинці пізно вночі, або ловити машину (і то, якщо гроші є), або ж залишатися в незнайомій компанії і чекати невідомо чого. Звичайно, можна сказати, що не треба було нікуди ходити з цим хлопцем – але далеко не завжди можна передбачити таку поведінку свого супутника, особливо якщо дівчина закохана.

У багатьох випадках, жертва ще до факту насильства звертається до оточуючих за допомогою. Та чи часто їй допомагають? Криміналісти навіть рекомендують в небезпечній ситуації кричати не «ґвалтують» і навіть не «допоможіть», а «пожежа!!!» Вже тоді, мовляв, тоді люди точно вискочать з своїх квартир. А, якщо жертва не змогла піти на таку маленьку брехню тому що просто не уміє казати неправду.

Більш того, жертви зґвалтувань, якщо залишаються в живих, нерідко самі позбавляють себе життя – саме через почуття провини, а не тому що їм важко пережити сам факт насильства. Мабуть, у них просто не вистачає сил жити далі під гнітом загального осуду. Насправді, ті, хто намагається повісити почуття провини за насильство на жертву, швидше за все таким чином прагнуть уникнути звинувачень у власній безпорадності.

2.3 «Провина» після смерті близької людини

У цій проблемі спостерігається кілька різновидностей почуття провини. Людина переживає, що сама опосередковано винна в смерті близької особи (наприклад, погано доглядала за хворим). Людина може страждати, що перед смертю не змогла прийти і попрощатися «як слід». Особливо гнітюче відчуття виникає після самогубства близької людини, особливо якщо вона в останній записці прямо звинувачує саме вас.

А насправді, вашої провини ні в якому випадку немає. У людини ж не було наміру вбивати, вона навіть несвідомо не бажала смерті ближнього. Виникає почуття провини особливо, якщо не прийшли попрощатися. Але людина і не подумала, що інша особа може померти, більш того, в глибині душі була упевнена, що з нею буде все гаразд. Навіть, якщо людина в серцях побажала комусь щось недобре, а назавтра з цим чоловіком трапився смертельний випадок, то їй теж ні в чому себе винити. Хіба вона Господь Бог, що люди вмирають тільки по її бажанню.

Вже багато років існує конфлікт священиків і психоаналітиків. Тому, що психоаналіз визнає, що будь-які думки, у тому числі і приховане бажання комусь смерті, не є провиною, а священики вважають, що навіть такі думки можуть бути гріхом.

Суспільству в цілому (у принципі), потрібна така догма - про гріховність думки і відповідне почуття провини. Можливо саме тому, що у деяких людей від думки до дії - один крок (і цей крок може бути зроблений навіть несвідомо).

Саме з біологічної точки зору, людині несвідомо мало би хотітися тих або інших речей, спрямованих на забезпечення її «приземленого, тваринного щастя» – у тому числі і смерті того, хто стоїть на дорозі у досягненні цього щастя. І задача психологів – допомогти людині позбулося почуття провини за ці думки, а також допомогти собі знайти вихід з проблеми Але при цьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціально прийнятними методами.

2.4 Психологічна допомога людині, яка переживає почуття провини

Людина робить спроби вгамувати, приховати своє почуття провини та це не завжди допомагає, адже саме душевний біль, мабуть, i приносить їй найбiльшi муки. Особи з почуттям провини можуть вгамувати свій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживання найгірші в ночі. Рани «вибухають», коли людина є на самоті. Людина старається просто забути про все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль у підсвiдомiсть, але найменша згадка може винести його на поверхню. Навіть знання, що iншi теж пройшли через це, не гоїть рани.

Буває так, що людина дає собі звичайні поради, намагаючись притупити почуття провини:

моя ситуація не є винятковою;

хтось через таке вже проходив;

швидше за все я робила те, що мусила, йшла за своїм серцем, дiяла в мiру свого усвідомлення;

потрібно виплакатись – все пройде;

заспокоєння - життя триває;

сповідь близьким людям та інше.

Варто усвідомлювати, що почуття провини передбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чи притаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вони здаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись які норми було порушено у певній конкретній ситуації.

Зверніть увагу на те, які норми було порушено, для кого це було важливим. Можливо, ці норми властиві іншим людям і колись були властиві і вам також.

Можливо ці норми є «золотим правилом». Дайте собі самозвіт - чи хотіли б ви, щоб оточуючі виконували ті норми, які ви вибрали для себе?

Зверніть увагу на те, як би ви хотіли вчинити у даній конкретній ситуації, зважаючи на те, що ви враховуєте норми оточуючих, і, знаючи, якому життєвому принципу ви самі хотіли б слідувати. Відмітьте для себе цю різницю.

Зовсім не обов'язково надмірно перейматися життєвими принципами оточуючих. Можливо, вам захочеться зробити щось, щоб підтримати добрі стосунки з цими людьми, не зважаючи на те, що вони переслідують інші життєві принципи. А, можливо, ви не побажаєте продовжувати мати стосунки з ними.

У вас безліч можливостей, і ви, без сумніву, можете скористатися однією з них, а потім можливо зміните свою точку зору.

Уявіть собі, що відбудеться, якщо ви подивитесь на цих людей із співчуттям, якщо ви примиритеся з життєвими принципами інших, навіть, якщо вони здаються вам абсурдними. Ніхто не позбавлений недоліків, примиріться з їх недоліками і подивіться на них із співчуттям та повагою до їх особливостей.

Якщо ви усвідомлюєте свою провину, ви на півшляху до вирішення проблеми. Якщо б ви цього не помітили і продовжували поводити себе таким же чином, це б ускладнювало ваше спілкування з певними людьми.

Жодна людина не здатна жити у згоді з усіма своїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципи знаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. У деяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не є сильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.

Провина є аналогом злості - це наша реакція на події в нашому житті. Можна підкреслити - це НАША ОСОБИСТА реакція на те, що відбувається з нами. Почуття провини йде зсередини і тільки зсередини, відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Але викорінювати потрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція. Провина - прояв низької самооцінки.

Є один робочий метод, як позбутися почуття провини - більше любити себе. А як саме це робити – можна і необхідно навчитись. Приклад практичної робота психолога з почуттям провини клієнта.

Робота з. почуттям провини

Тривалість (приблизно) 1,5 години

Мета: трансформувати почуття провини в позитивне почуття -любові.

Процес:

1) Пропонується уявити символ ( образ) провини. Замалювати його.

2) Під час релаксації (медитації) поступово цей образ трансформувати, перефарбувати (наприклад, з чорного кольору в жовтий) або ввести усередину себе, де вона трансформується спочатку в співчуття, а потім в любов.

3) Замалювати новий образ.

4) Знову занурити його усередину себе (вдихнути - видихнути), представити новий образ провини і покликати тихо себе на ім'я.

5) Повідомити психологу, якщо спроби трансформації почуття провини результатів не дають. Процес обов'язково потрібно повторити.

6) Зворотний зв'язок.


Розділ 3. Переживання провини батьків щодо їхніх дітей

3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», що можуть викликати почуття провини

Психологи-дослідники вивчали питання навіщо потрібна дитина сучасній жінці і чоловікові? Дослідження показують, що тут зустрічаються різні мотиви. Основні з них наступні:

- досягти бажаного соціального і вікового статусу (я – доросла (ий), самостійна жінка (чоловік), що займає певне положення в суспільстві, має право на відповідне ставлення до себе в сім'ї і суспільстві);

- задоволення моделі "повноцінного життя" (людина повинна і може мати в житті певні речі, без цього його життя не повне, не таке, як у інших і т.п.);

- прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в життя, що саме також буде це продовження забезпечувати - народжувати дітей, моїх внуків, правнуків і т.п.);

- реалізація своїх можливостей (виховати дитину, передати їй свої знання, життєвий досвід, навчити, і т.п.);

- компенсація своїх життєвих проблем (щоб став кращим, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, одержав те, що не змогла (г) одержати в житті я);

- рішення своїх життєвих проблем (укласти або скріпити шлюб, довести собі і іншим, що я здатна (ий) бути матір'ю (батьком), врятуватися від самоти, знайти помічника в старості, поправити здоров'я і т.п.);

- любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності, усвідомлення того, що дитина стане самостійною, не «моїм», любитиме інших і т.п.).

У нашій культурі сім'я складається з батька, матерів і їх дітей, і ролі обох батьків у вихованні дітей не однакові. Як і мати, батько потрібен дитині завжди, і в кожному віці «по-різному». Звичайно, батька в будь-якій його ролі по відношенню до дитини замінити легше, ніж матір, тут ширше можливість частково або повністю виконати цю роль іншим чоловікам в сім'ї і поза сім'єю. Проте, зараз ми говоримо про батька «загалом». На перших етапах розвитку дитини батько може брати на себе частину материнських функцій, виконуючи їх, звичайно, по-своєму. Його власна, відмінна від матері, роль полягає в захисті і охороні єдності матері з дитиною, забезпечення ним упевненості, спокою, підтримки, психологічного комфорту. Він як би створює тил, на фоні якого дитина відчуває світ міцним і доброзичливим, а себе в ньому спокійним і упевненим [18, c.33].

Дещо пізніше батько стає еталоном соціальних норм і правил, в ньому втілені функції «оцінювача», він підтримує дитину в прагненні цим правилам слідувати. Не менш важливою стає його роль захисника, причому в основному від зовнішніх по відношенню до сім'ї впливів. Одночасно батько виконує ще одну найважливішу функцію. Він сприяє особистісному становленню дитини, його відділенню від матері, ззовні їх первинній спільності визнаючи самостійність як матері, так і дитини. Він стає «третьою силою», що допомагає дитині збудувати новий, роздільний з матір'ю, світ. Ще пізніше (після трьох років) батько утілює в собі зразок статевої, сімейної і соціальної ролі чоловіка. Тут його функції для хлопчика і дівчинки починають розрізнятися. Хлопчик сприймає його спочатку як зразок своєї майбутньої ролі по відношенню до матері (у якій утілюється образ майбутньої дружини, матері його дітей). В цьому випадку батько стає гіпотетичним конкурентом, можливі і правомірні ревнощі до нього. Пізніший для хлопчика батько - це зразок чоловіка в суспільстві. Ну, і кінцево, він завжди залишається зразком ролі батька, яку хлопчик коли-небудь стане виконувати сам.

Для дівчинки батько - це той, хто спочатку її любить, але по-іншому, ніж мати, а потім любить її, «як маму». Їй важливо, що б батько бачив і цінував в ній ті ж якості, які, як вона сама бачить, він цінує в мамі (жіночність, кокетування, м'якість, і, звичайно, материнство - здатність народжувати і виховувати дітей). У дошкільному віці дівчинка може ревнувати батька до матері. Пізніше вона «приміряє» його образ на своїх друзів і потенційних партнерів. Зрозуміло, батько завжди залишається для неї захисником і цінителем її жіночності, що розвивається.

Таким чином, функції батька і матері для дитини спочатку майже однакові, потім починають розрізнятися, і дедалі більше. Проте, обидва батько потрібні в будь-якому віці. У сім'ях з дорослими однієї статі (це звично жіночі сім'ї - мама, бабуся, сестри, тітки) батько (найчастіше - мама) прагнуть виконати обидві ролі, що неможливе. У тому-то і суть, що дитина може розібратися в світі і його «складових» тільки тоді, коли у кожного чітко визначені його роль, статус, особливості. Інакше виходить, що у дитини немає ні повноцінної матері, ні повноцінного батька, а щось середнє, чого в житті насправді не буває. Краще добре виконати свою роль, дозволивши дитині пізнати функції іншої статі на прикладі рідних, сусідів, друзів. Напевно, в складнішій ситуації опиняються діти батьків-одинаків. Ясне одне. Дитині татусі абсолютно необхідні.

Невиконання цих чи інших обов’язків щодо своїх дітей, не вдовільняючи їхні очікування, як батько так мати можуть мати почуття провини стосовно них. Звичайно, головне, чого потребує дитина - це любов і ухвалення. Це вимагає багато часу і душевні сили. Час, який ми віддаємо своїм дітям - адже ми його не втрачаємо. Ніхто не скаже, що годинник, проведений з любими дітьми - це втрата. Навпаки, ми прагнемо розтягнути цей дорогоцінний час. Адже дитину ми любимо ледве не більше, ніж кого-небудь іншого в світі. Крім того дитина - постійно змінюється, росте, перетворює наш світ.


3.2 Психологічні аспекти батьківського почуття провини

Почуття провини є дуже непродуктивним і шкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вже зроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправити ситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, не дає можливості формувати майбутнє.

Всі думки людини підпорядковуються тільки самозвинуваченню. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивна підтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості. Почуття провини переживають майже всі працюючі матері. З приводу цієї проблеми російський журналісти провели опитування працюючих батьків[5]. В результаті, велика частина (біля 3000) респондентів сказали, що у них бувають напади почуття провини. За словами деяких опитаних, вони «схожі на пульсуючі болі в колінах в похмурий день».

Що примушує працюючих людей переживати почуття провини? Сорок чотири відсотки опитаних вважають, що причина приховується в недостатній кількості часу, який вони проводять з дітьми. Якщо говорити відверто, напади почуття провини заспокоюється почуттям гордості і задоволення, яке вони одержують від роботи і внеску до бюджету сім'ї.

Працюючі жінки пішли на роботу або тому що вони хочуть працювати, або тому що їм необхідно працювати, а іноді і те, і інше разом. В сучасному суспільстві працююча жінка — це норма. З жінок, які повертаються на роботу протягом року після народження першої дитини, велика частина робить це після трьох місяців. Але багато хто зростає з намірами, подібно своїм матерям, залишитися удома з дітьми.

Є жінки, які живуть з постійною присутністю слова "повинна": я повинна працювати, тому що нам потрібні гроші; повинна працювати, тому що робота дає мені відчуття задоволення; я повинна залишатися удома, тому що дітей повинні виховувати батьки. Мабуть, саме у них найгостріше розвинуте почуття провини.

Але почуття провини не обов'язково погана річ. Воно дає поштовх до роботи душі. Почуття провини — це сигнал, що ми живемо не так, як хотілося б. Що нам потрібно зробити в цій ситуації, так це запитати себе, чи реальне те, що ми хочемо, чи ні.

Інколи, батьки схильні своїм дітям нав’язувати почуття провини. Як тільки діти підростуть і починають уявляти, звідки беруться діти, матері (чи інші родичі) розказують як важко син чи донька їм дісталися. Як, наприклад, важко мати переносила вагітність, як при появі дитини на світ мучилася і страждала, скільки перенесла неприємностей – і все для того, щоб дати синові чи донці життя! І закінчуються подібні розмови, як правило, одним (для чого, власне, і ведуться): а ти, невдячне дитя, тепер все життя повинно догоджати нам (батькам), тому що саме ти один у всіх муках винуватий! Виходить що дитина винувата вже тим, що народилася[15, c.38].

Зрозуміло, що дитина не має ніякого злого наміру відносно матері, і зовсім не планувала заподіяти їй біль. Принаймні, рішення народити цю дитину було якраз матусине. До речі, якщо докладніше проаналізувати більшість розповідей про важкі пологи, то виявляється, що ускладнення – теж багато в чому наслідок материнської поведінки (іноді просто за незнанням). А то і взагалі з'ясовується, що цій мамі медики спочатку заборонили мати дітей – але вона, як це часто буває, не послухалася і ризикнула. Її ризик увінчався успіхом, тільки довелося багато натерпітися. Але дитина в цьому не винна. Їй у такому випадку варто ще спасибі сказати, що вона зуміла народитися всупереч усьому.

Але на превеликий жаль, глибинна причина таких повчань в іншому: батьки (і частіше всього мама) насправді просто хотіли мати живу іграшку, а вийшла самостійна особа, яка їх не влаштовує. Тому подібним почуттям провини мати намагається прив'язати дитину до себе, перетворити на неживий предмет, покірний батьківській волі, щоб було легше ним маніпулювати, потішаючи своє прагнення пограти в «дочки-матері».

На думку психоаналітиків батьки несвідомо звинувачують дитину фактично в тому, що при її народженні довелося перерізувати пуповину, що дозволило дитині стати самостійною. Причому батькам не варто тут ображатися, навіть якщо вони вважають, що це не так (батьки самі можуть не усвідомлювати подібних своїх переконань) [ 13 ].

Часом ще родичі долучаються до самозвинувачень, мабуть думаючи, що це спонукає людини на нові подвиги в спокутування своєї «провини» [17].

Не слід забувати, що діти належать до іншого покоління і вже через це не можуть зрозуміти і прийняти погляди і принципи своїх батьків. Діти вважають за краще йти своїм шляхом, - так було і буде завжди. Вони просто не можуть повторювати шлях своїх батьків, бо саме в цьому і полягає прогресивний розвиток людства.

Крім того, необхідно пам'ятати про те, що більшість дітей вважає за краще повторювати помилки своїх батьків замість того, щоб скористатися їх досвідом; їм здається, що саме це робить їх дорослими.

Установка на відчуженість часто стає джерелом нерозуміння, недовір'я, конфліктів, почуття провини в подальші роки. Ще одна негативна сторона нашої сучасної традиції виховання – переважання осуду над похвалою. Багато батьків думають, що виховувати – значить, робити зауваження, забороняти, карати, і саме в цьому бачать свою батьківську функцію: «Вставай швидше, знову спізнишся в школу! Одягаєшся поволі, рухаєшся ледве-ледве! Треба зарядку вранці робити! Черевики знову не чищені, адже я тобі говорив! Ось, пролив чай, поклав лікті на стіл, чавкаєш, поспішаєш!» і т.д. Навіть коли дитина, йдучи, помахала вам рукою, ви нахмурите брови і не знаходите нічого кращого, ніж відповісти: «Розпрями плечі, зовсім зігнувся!».

Можливо, кожен батько і мати в думках бачать в своїх дітях дорослі створіння і тому так багато від них вимагають. Потім можна відчувати щодо цього провину, коли дитина хворіє чи щось інше з нею трапляється. Варто дружити з своєю дитиною, співпереживати і розуміти її відчуття, бачити в ній цікавого співбесідника, особу, гідну пошана і визнання.

І задача психологів – допомогти батькам позбулося почуття провини, а також допомогти їм знайти вихід з проблеми Але при цьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціально прийнятними методами.

Батьки з почуттям провини можуть вгамувати свій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживання найгірші в ночi. Рани «вибухають», коли людина є насамотi. Людина старається просто забути про все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль у підсвiдомiсть, але найменша згадка може винести його на поверхню. Навіть знання, що iншi теж пройшли через це, не гоїть рани.

Буває так, що людина дає собі звичайні поради, намагаючись притупити почуття провини:

моя ситуація не є винятковою;

хтось через таке вже проходив;

швидше за все я робила те, що мусила, йшла за своїм серцем, діяла в міру свого усвідомлення;

потрібно виплакатись – все пройде;

заспокоєння - життя триває;

сповідь близьким людям та інше.

Варто усвідомлювати, що почуття провини передбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чи притаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вони здаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись які норми було порушено у певній конкретній ситуації.

Жодна людина не здатна жити у згоді з усіма своїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципи знаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. У деяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не є сильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.


Розділ 4. Практичне дослідження почуття провини батьків до своїх дітей

4.1 Опис методик та процедури дослідження

У нашому досліджені взяло участь 56 осіб різного віку і статі.

30-жінок, 26-чоловіків.

Ми попросили відповісти їх на запитання наших методик:

- анкети, створеної самостійно;

- методики Басса-Дарки;

- методики FPI.

Коротко опишемо їхнє призначення.

Опитувальник Басса-Дарки.

Досліджуваним було запропоновано 75 тверджень, на які вони мали відповідати «так» і поставити біля відповідного номера запитання знак плюс, або «ні» і поставити знак мінус.

Дана методика дає можливість виявити такі види реакцій агресії:

Фізична агресія-ФА – використання фізичної сили проти іншої людини.

Непряма агресія-НА – агресія, яка обхідним шляхом направлена на когось іншого або ні на кого не направлена.

Роздратованість-Р – готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні.

Негативізм-Н – опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених правил і законів.

Образа-О – заздрість і ненависть до оточуючих за реальні і надумані дії.

Підозрілість-П – в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до впевненості в тому, що інші люди планують і завдають шкоди.

Вербальна агресія-ВА – вираження негативних почуттів як через форму (крик, писк), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

Почуття провини-ПП – виражає можливе переконання суб’єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить недобре, а також докори сумління, що він відчуває.

Застосовувався Фрайбургський особистісний опитувальник FPI.

Опитувальник FPI містить 12 шкал, загальна кількість питань – 114. Досліджувані мали дати відповідь на поставлені запитання, вказуючи «так» чи «ні».

Шкала 1 – невротичність .

Шкала 2 – спонтанна агресивність

Шкала 3 – депресивність.

Шкала 4 – роздратованість .

Шкала 5 – комунікабельність .

Шкала 6 – врівноваженість .

Шкала 7 – реактивна агресивність .

Шкала 8 – сором’язливість

Шкала 9 – відкритість .

Шкала 10 – екстраверсія-інтроверсія .

Шкала 11 – емоційна лабільність .

Шкала 12 – маскулінність-фемінність.

Сам опитувальник і його структура відповідає традиційним особистісним опитувальникам: містить запитання, висловлювання, які стосуються способів поведінки, станів, орієнтацій, навиків і фізичних труднощів.

Нами була розроблена анкета, в якій ми намагалися визначити як часто досліджувані почували почуття провини до своїх дітей, що вони розуміють під провиною, що супроводжувало їхнє почуття провини –страх, сором і т.д.


4.2 Аналіз та інтерпретація результатів тестування

В результаті проведеного дослідження були отримані наступні результати.

За анкетою виявилося:

А) 79% досліджуваних визначають почуття провини як переживання, 11% респондентів думають, що це певна людська реакція на події, 6% - вважають це певним станом у який потрапляє людина, а 4% - не можуть визначитись що це таке є.

Діаграма 1. Результати відповіді на запитання №1 анкети.

Мабуть, батьки мають право визначити почуття провини як переживання за дітей за близьких. Напевне, вони прагнуть побороти ці переживання, або щоб вони були легшими для їхнього здоров’я. Переживання викликають стрес, призводять до руйнування здоров’я.

Отже, батьки підкреслили більше емоційний бік почуття провини у своєму визначені, розуміючи це почуття як переживання.

Б) Спитавши досліджуваних, чи переживали вони хоч раз почуття провини до свої дітей виявили, що більшість сказала – «так».


Діаграма 2. Результати відповіді на запитання №2 анкети.

Почуття провини до своїх дітей почувають більше половини респондентів. Досліджувані (5%)можуть, виявляється, і не переживати такі почуття, а можливо вони у них були мало тривалими, чи незначними за амплітудою прояву. Мабуть, коли сьогодні ця часточка досліджуваних відповідає «ні» на за це запитання анкети, то слід розуміти, що у них все в порядку, немає тривог за здоров’я дітей, мир та щастя панує у їхніх сімейних стосунках. Можна лише порадіти за них.

Отже, почуття провини схильні переживати більше досліджуваних.

В) На третє запитання анкети досліджувані відповіли, що найчастіше почуття провини у них викликало переживання за здоров’я дітей.

За частотою прояву почуття провини розподілились у такому спадаючому порядку:

49% - переживання за здоров’я дітей;

19% - переживання за добробут дітей;

15% - переживання за щастя дітей;

7% - успішність дітей;

5% - захист дітей;

5% - інші запропоновані варіанти.

Отже, наша третя гіпотеза не підтвердилась – почуття провини у батьків найчастіше виникає із-за здоров’я своїх дітей. Але відповідь «так» (5% з всіх досліджуваних) про почуття провини через захист своїх дітей, дали лише чоловіки, а не жінки. Саме їм характерно піклуватися більше про захист сім’ї.

Г) Під час переживання почуття провини наші досліджувані найбільше переживали почуття гніву на себе, тобто незадоволеністю своїми діями, міркуваннями і т.д. (35%).

Чоловіки схильні більше переживати страх за дітей і сором, а жінки більше сердитись на себе, тобто займатись самокартанням. Мабуть, тут велике значення має спрямованість жінок орієнтуватись лиш на свої сили і не надіятись на допомогу оточуючих.

Діаграма 3. Гама почувань у досліджуваних батьків, які супроводжували їхнє переживання почуття провини.

Д) Почуття провини переживалося досліджуваними по різному сильно. Спостерігалися середні, високі і низькі значення переживання цього явища.


Діаграма 4. Рівень глибини переживань досліджуваними почуття провини до своїх дітей.

Переживання почуття провини до своїх дітей у батьків є дуже високими, тобто, якщо є такі переживання, то вони тривають переважно як глибокі і сильні. Тому вони можуть впливати як на здоров’я батьків так і на здоров’я їхніх дітей.

Рівень почуття провини у досліджуваних батьків переважно високий. 60% опитаних батьків за методикою Басса-Дарки виявили високий рівень почуття провини.

Діаграма 5. Рівень почуття провини до своїх дітей у батьків за методикою Баса-Дарки.

Кореляційний аналіз результатів дослідження.

Для кореляційного аналізу ми звернули свою увагу на дві шкали «рівень депресивності» і «рівень почуття провини». Ми виокремили дві групи - чоловіків і жінок. Для жінок виявився тісний значимий кореляційний зв'язок, r=0,68 між досліджуваними факторами. Для чоловіків такий зв'язок виявився незначимим, слабким r=0,39 і статистично не значимим.

Можна припустити, що переживання почуття провини спричиняє глибокий самоаналіз жінки, інколи призводить до депресії, коли іде самозвинувачення. Можливо ще є причина в емоційності жінок, притаманній їм властивості переживати за все. Отже, наша гіпотеза підтвердилась частково. Вона справджується лише для жінок, матерів.

Correlations

Marked correlations are significant at

p < ,01000

N=30 (Casewise deletion of missing data)

Variable РР N D SA RO K VR RA SR VD E EL MF
РР 1
N 0,24 1
D 0,68 0,57 1
SA 0,32 0,78 0,18 1
RO -0,17 0,51 0,61 0,56 1
K -0,78 0,21 0,40 0,21 -0,18 1
VR 0,10 -0,29 0,28 0,20 0,11 -0,24 1
RA 0,03 -0,48 -0,78 0,04 0,13 -0,19 0,18 1
SR 0,85 0,46 0,36 0,06 0,25 0,47 0,26 0,16 1
VD 0,49 0,34 0,37 0,24 0,19 0,31 0,35 0,38 0,17 1
E -0,47 0,82 0,12 0,02 -0,17 0,02 0,19 0,59 0,77 0,17 1
EL -0,55 0,33 0,53 0,43 -0,05 0,13 0,50 0,46 0,83 0,31 0,61 1
MF 0,29 0,34 0,04 -0,03 0,21 0,45 0,14 0,29 0,22 -0,11 0,39 0,08 1
РР 1
N 0,27 1
D 0,39 0,84 1
SA 0,02 0,38 0,48 1
RO 0,47 0,36 0,27 0,49 1
K 0,66 -0,01 0,31 0,37 0,49 1
VR 0,20 0,38 0,48 0,05 0,21 0,64 1
RA -0,13 0,23 0,17 0,34 0,37 0,06 -0,28 1
SR 0,05 0,39 0,05 0,26 0,11 0,24 0,66 0,26 1
VD 0,15 0,49 0,01 0,44 0,10 0,28 0,05 0,31 0,38 1
E -0,18 0,09 0,20 0,42 0,27 0,09 0,10 0,41 0,45 0,19 1
EL 0,76 0,03 0,44 0,13 -0,49 0,23 0,30 -0,41 0,37 0,11 0,01 1
MF -0,31 0,19 0,10 0,33 0,36 0,32 0,34 0,40 0,29 0,24 0,41 0,18 1

Висновки

Висунуті нами на початку нашого дослідження гіпотези про те, що:

Батьківське почуття провини має тісний кореляційний зв'язок з рівнем депресивності - підтвердилось частково. Ця гіпотеза підтвердилась лише для жінок-матерів.

Під час переживання почуття провини батьки паралельно найчастіше переживали гнів на себе, самокартання - підтвердилась.

Найбільше почуття провини у батьків є переживання неможливості захистити своїх дітей - не підтвердилась. Почуття провини у батьків найчастіше виникає із-за негараздів у здоров’ї їхніх дітей.

Також виявилося, що:

Батьки, роблячи визначення почуття провини, виділяють більше емоційний бік цього явища, розуміючи це почуття як переживання.

почуття провини до своїх дітей схильні переживати переважна більшість досліджуваних нами батьків.


Література

1. Айви А.Е, Айви М.Б. Психологическое консультирование и психотерапия. М., 2000.

2. Асаджоли Р.Психосинтез.М.1994.

3. Гусин Л.А.Психология вины. М., 1999.

4. Гладышева М.Д. Психология отношений «отцы и дети». М, 1997.

5. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. М. Изд МГУ, 1980

6. Изард К.Э. Психология эмоций. –СПб.:Питер.2000

7. Ильин Э.И. Эмоции и чувства. – СПб.: Питер.2002

8. Ветров И.И. Психология личности. – М., 2002.

9. Майерс Д. Социальная психология – СПб.: Питер, 2004.

10. Носов К.М. Социальная психология. М., 2000.

11. Нулиев С.Т. Психология чувств человека. М, 2001.

12. Немов Р.С. Психология.-М.:Просвещение, 1995.

13. Общая психодиагностика.//Под ред А.А.Бодалева, В.В.Столина., М.,1987.

14. Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. - М.: Просвещение, 1987.

15. Пирин Н.Г. Чувство вины у родителей. - К., 1989.

16. Психодиагностика: теория и практика. М.,1986.

17. Психологія / За ред. Г.С.Костюка. - Київ: Радянська школа, 1988.

18. Рогов Е.И. Настольная книга школьного практического психолога в образовании. - М.: Владос, 1996.

19. Рувин С.С. Эмоции и чувства человека. - М., 1998.

20. Теории личности в западно-европейской и американской психологии. Хрестоматия по психологии личности. Редактор-составитель Райгородский Д.Я. - Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1996.

21. Фрейд З. «Я» и «Оно». Тбилиси, «Мерани», 1991

22. Шингаров Г.К. Эмоции и чувства как форма отражения действительности.М.,1971

23. Щукин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику.-М.,1993.

24. Якобсон П.М. Психология чувств. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:38:22 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:41:23 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150755)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru