Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Доклад: Педагогічна технологія

Название: Педагогічна технологія
Раздел: Рефераты по педагогике
Тип: доклад Добавлен 19:33:16 01 ноября 2008 Похожие работы
Просмотров: 245 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Прагнення постійно оптимізовувати навчально-ви­ховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рів­нів і різної цільової спрямованості. Подальший їх роз­виток пов'язаний з орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти й виховання.

Технологія як наука про майстерність

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація - не­ухильне дотримання змісту і послідовності етапів впро­вадження нововведень.

Історично поняття «технологія» (грец. techne ­- мистецтво, майстерність і logos - слово, вчення) у зна­ченні науки про майстерність виникло у зв'язку з тех­нічним прогресом. Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мис­тецтво володіння процесом. До основних ознак техноло­гії належить стандартизація, уніфікація процесу, мож­ливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес зав­жди передбачає чітку послідовність операцій з викорис­танням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) запевних умов.

Провідним у будь-якій технології вважається де­тальне визначення кінцевого результату і точне досяг­нення його. А передумовами застосування поняття «технологія» щодо процесів у виробничій чи соціальній сферах є їх запрограмованість, окресленість кінцевих властивостей передбачуваного продукту, засобів його створення, цілеспрямоване моделювання умов їх здійснення, а також реальне функціонування цих процесів.

Науково-технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання. Усі технології поділяють на два види:

1. Промислові. До них належать технології пере­роблення природної сировини (нафти, деревини, руди тощо) або одержаних з неї напівфабрикатів (металів, деталей і вузлів будь-яких виробів). Вони вимагають неухильного дотримання послідовності передбачених технологічних процесів і операцій. Заміна одного про­цесу іншим, зміна їх послідовності часто знижує ре­зультативність або взагалі унеможливлює досягнення позитивного результату.

2. Соціальні. Для таких технологій вихідним і кін­цевим результатом є людина, а основним параметром змін - одна чи кілька її властивостей. Соціальні техно­логії гнучкіші за промислові. Проте неухильне дотри­мання послідовності навіть найрезультативніших про­цесів у соціальній сфері ще не гарантує досягнення не­обхідної ефективності. Адже людина є надто складною системою, на неї впливає багато зовнішніх чинників різ­ної сили і спрямованості, тому заздалегідь передбачити ефект конкретного впливу на неї неможливо. Специфі­ка соціальних технологій полягає в можливості присто­сування їх до будь-яких умов, оскільки вони здатні ско­ригувати недоліки процесів і методик технологічного процесу. Однак ці технології досить складні за організа­цією і здійсненням. На цій основі грунтуються твер­дження про них як технології вищого рівня організації.

Спільне між промисловими і соціальними техноло­гіями те, що завершальним результатом їх використан­ня є продукт із заданими властивостями.

Розвиток цивілізації завжди пов'язаний із прогре­сом у сфері обох цих технологій. З кожним витком циві­лізаційного розвитку зростали вимоги до соціальних технологій як важливого чинника гармонізації взаємо­дії людини і природи, людей на планеті. Не менш гос­трою є ця проблема і на постіндустріальному етапі роз­витку людства.

З цього приводу німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804), виокремлюючи культуру простих умінь і культуру дисципліни волі; зазначав, що культура умінь здатна торувати шлях злу, якщо культура ВОЛІ не стане їй противагою. Йдеться про інструментальну і гумані­тарну культури, на яких базується технологічний і мо­ральний потенціал суспільства. Як відомо, еволюційні кризи здебільшого виникали тоді, коли інструменталь­ний інтелект недостатньо стримувався інтелектом гума­нітарним. Тобто суспільство живе стабільно доти, доки руйнівний потенціал виробничих, зокрема і військових, технологій врівноважується якістю культурно-психо­логічних засобів стримування. Якщо ж енергетичний потенціал технологій, що прогресує, суттєво перевищує можливості нормативної регуляції, суспільство опиня­ється в кризовому стані. Надалі, нагнітаючи напружен­ня екологічних і соціальних конфліктів, воно або стає жертвою власної могутності, або встигає своєчасно пере­будувати технологічні, організаційні, інформаційні, нормативні параметри діяльності, виходячи на новий щабель розвитку.

Історичні аспекти педагогічної технології

Термін «педагогічна технологія» з'явився в освіті порівняно недавно. щодо навчального процесу його бу­ло вжито у 1886 р. англійцем Джеймсом Саллі (1842­-1923). Однак дискусія з приводу того, чи існує в приро­ді педагогічна технологія як певний інструмент навчан­ня й виховання, яким може оволодіти кожний педагог, триває дотепер. У ній окреслилося дві принципові пози­ції. Прибічники однієї переконані, що виховання й нав­чання є творчими процесами, інтуїтивним осягненням світу іншої людини і відповідним впливом на цей світ.

Їх опоненти доводять, що педагогічний процес має інс­трументальний характер. Його мета полягає у вихован­ні особистості із заздалегідь заданими властивостями.

Одним із перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гу­маніст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592-1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «Друкує» людей. Учитель, на його думку, в педагогічному процесі користується тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типо­графські працівники, створюючи книгу. Технологія нав­чального процесу, за переконаннями Я.-А. Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка, за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встано­вити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важ­ливий засіб впровадження провідних дидактичних принципів.

Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712-1778) основою розвитку особистості вважав вільне виховання, за якого «дитина живе в радості, самостійно відчуваючи, слуха­ючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись, за­довольняючи жагу пізнання». Зважаючи на природу дитини, необхідно відмовитися від встановлених волею вихователя обмежень, відучати дитину від сліпого під­корення цій волі, дотримуватися непорушних природ­них законів. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнан­ня, творчого саморозвитку.

Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) актуальним завданням педагогіки вважав СТворення «механізму освіти», що дасть змогу кожному Підготовленому педагогу, який докладе багато власних Зусиль, виховати будь-яку дитину.

Концепція розвитку особистості американського гу­маніста Карла Роджерса (1902-1987) основана на протиставленні когнітивного (засвоєння знань, розвиток Особистості учня під неухильним контролем педагога) і дослідного (зорієнтованого на особистісний розвиток та емоційну сферу учня) типів навчання. За твердженням Роджерса, особистий досвід самоцінний для учня і тому є єдиним критерієм оцінювання життєвих подій. Учін­ня, у процесі якого особистість самостійно розвиваєть­ся, приносить величезне задоволення, вирішальновпливаючи на особистість людини.

Австро-німецький філософ і педагог, засновник антропософії Рудольф Штейнер (1861-1925) започат­кував індивідуальний підхід до виховання дітей, який ліквідовував відокремлене навчання дівчаток і хлопчи­ків, поділ за соціальними прошарками, ступенем обда­рованості і належності до різних віросповідань. Най­важливішою проблемою людського мислення Ш тейнервважав необхідність «зрозуміти людину як засновануна собі самій вільну особистість». На основі антропосо­фії, яка вивчає людину в тілесному, душевному і духов­ному аспектах, він створив педагогіку, що охоплює роз­виток і саморозвиток цілісної особистості, її здібностейдо пізнання, мистецтва, розвитку власних почуттів, мо­ральних задатків і релігійних переживань. Завданняпедагога Штейнер вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень і умовисновків. Саме цей принцип було покладено в основу навчання і вихо­вання у перlIIій Вільній вальдорфській ІІІколі.

Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде, Г. Шаррельман) засуджували спроби вплива­ти на неповторну особистість дитини за допомогою тех­нології. Будучи переконаними, що до кожної особистос­ті дитини необхідно добирати індивідуальні засоби ви­ховання, вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до ду­ші дитини.

На відмові від педагогічної технології як інструменту впливу на дитину грунтуються традиції «вільного вихо­вання", які започаткували і розвивали в Росії Лев Тол­стой (1828-1910), Костянтин Вентцель (1857-1947),

Луїза Шлегер (1863-1942) та ін. Вони заперечували можливість «технологізувати» педагогічний процес, пропагували ідею створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в лю­дині оригінальність і яскравість дитинства, а успіlIIністьчи неуспіlIIНість роботи навчального закладу оцінювалине на підставі використовуваних технологій, а зважаю­чи на творчу спрямованість особистості педагога, на створений ним клімат у процесі навчання й виховання.

У колишньому Радянському Союзі педагогічні тех­нології розглядали як засіб реалізації білыІ Івицькоїї ідеології, що надавало їм відповідної політичної заанга­жованості, вимагало врахування класових характерис­тик індивіда у процесі цілеспрямованої діяльності то­що. Зміст інформації свідомо добирали з орієнтацією навиховання комуністичної свідомості й моралі. Тобтопедагогічні технології використовувались як засіб фор­мування комуністичного світогляду і поведінки. Полі­тично заангажовані вчені, педагоги-практики активнорозпочали процес конструювання адекватних цим зав­данням технологій.

Однією з перlIIИХ була створена протягом 20-х років ХХ ст. педологія (грец. pais (paidos) - дитина і logos ­- слово, вчення) - комплексна наука про дитину, яка, зазадумом її засновників, мала стати антропологічною базою педагогіки. Саме в наукових працях із педоло­гії, заснованих на рефлексології (М. Басов, В. Бехте­рєв, О. Ухтомський, С. Шацький), вперlIIе згадано тер­мін «педагогічна технологія». Тоді розповсюджувалосяй поняття <<педагогічна техніх;Ф> - сукупність прийо­мів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну органі­зацію навчальних занять. Елементами педагогічної тех­нології вважали також уміння оперувати навчальним ілабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. Нормативні педагогічні знання виводили з педології і вибудовували за схемою, згідно з якою кон­кретні педагогічні впливи повинні відповідати конкрет­ним умовам виховання і віковим особливостям дитини. Педагоги, які сповідували цей підхід, намагалися вивча­ти побутові, природні, соціальні й культурні чинники се­редовища, які зумовлювали розвиток дитини, її генетич­ні, фізіологічні, психологічні, соціальні характеристики як похідні від соціальних умов життя. З цією метою вони використовували тести, анкети, інтерв'ю, експерименти, життєві спостереження. Збагачення і розвиток життєвих уявлень, входження дітей у світ природи, праці і сусальних відносин сприяли оволодінню ними системоюзнань, цілісних уявлень, яких не давало і не могло датина ВКОЛИIIIНЄ мікросередовище. Згідно з концептуаль­ним задумом педологів, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи на ВКОЛИIIIНЄ середовище відпо­відно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, оволодіва­ють соціально значущими видами діяльності. Цей ас­пект педагогічної технології був високо оцінений відо­мими зарубіжними вченими (Д. Дьюї, В. Кілпатрік).

У 30-ті роки ХХ ст. розпочалася технологічна рево­люція в освітній системі США. Протягом наступних де­сятиліть зазнало еволюції тлумачення терміна (,педаго­гічна технологія», що породило дискусію про його сут­ність, структуру і джерела розвитку. Трансформація його змісту від «технології в освіті» до «технології осві­ти» охоплює чотири періоди.

1.1940-1950 рр. У цей час з'явилися і впроваджу­вались у навчальний процес технічні засоби запису, від­творення звіку та проекції зображення, термін «техно­логія в освіті», який протягом наступних років підвпливом праць із методики застосування різноманітних технічних засобів навчання модифікувався в термін«педагогічні технології».

2. Середина 50-х - 60-ті роки. Протягом цього пері­оду педагогічна громадськість активно дискутувала щодо суті поняття «педагогічна технологія», внаслідок чого виокремилось два напрями його тлумачення, а відповідно, і суті педагогічної технології як феномену. Представники одного з них виступали за необхідність застосування аудіовізуальних (лат. audio - чую, слу­хаю і visualis - зоровий) засобів і програмованого нав­чання (technology іп education), прихильники іншого головним завданням вважали підвищення ефективності організації навчального процесу (technology of educati­оп), подолання відставання педагогічних ідей від стрім­кого розвитку техніки. На цій підставі один напрям був означений як «технічні засоби у навчанні», другий, Овиник дещо пізніше, - як «технологія навчання», або «технологія навчального процесу». Тоді у багатьох високо розвинутих країнах почали видавати спеціальні пе­дагогічні часописи: у США - журнал «Педагогічна тех­нологія» (1961), у Великій Британії (1964), Японії (1965) та Італії (1971) - «Педагогічна технологія і програмова­не навчання». У 1967 р. в Англії було створено Націо­нальну раду з педагогічної технології, у США – Інститут педагогічної технології. У колишньому Радянському Со­юзі започатковано дослідження з алгоритмізації навчан­ня (Л. Ланда). Педагогіка і психологія намагалися знай­ти раціональні для себе зерна в обгрунтованій філософі­єю та соціологією концепції системного підходу в до­слідженні соціальних, природних явищ і процесів.

3. 70-ті роки ХХ ст. У системі освіти розпочато мо­дернізацію навчального обладнання і навчальних пред­метних середовищ як необхідної умови реалізації про­гресивних методик і форм навчання. Утверджувалось тлумачення педагогічної технології як вивчення, роз­роблення та застосування принципів оптимізації нав­чальної діяльності на основі найновіших досягнень нау­ки і техніки. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікацій (грец. tele - далеко і лат. commu­nicatio - зв'язок, повідомлення), педагогічної квалі­метрії (галузі педагогічної науки, яка вивчає і реалізуєметоди кількісного оцінювання якості навчально-ви­ховного процесу), системного аналізу та нових досяг­нень психолого-педагогічної науки було значно розши­рено базу педагогічної технології. Тоді ж розпочато підготовку професіональних педагогів-технологів, ма­сове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, полі­екран, електронна дошка, синхронізатори звуку та зоб­раження тощо. Педагогіка почала використовувати можливості без машинного програмування, набули по­пулярності створені за принципом програмування по­сібники, зокрема з педагогіки.

4. 80-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. На цей пері­од припало створення і розвиток мережі комп’ютерних лабораторій і дисплейних класів. Динамічно розвива­ються програмовані, інтерактивні засоби навчання, тривають різноманітні дослідження теоретичних пи­тань педагогічної технології та шляхів її практичного впровадження.

Запропонована періодизація вибудовується на таких конкретних фактах:

1946 р. - обґрунтування плану аудіовізуальної осві­ти в університеті штату Індіана США.

1954 р. - обгрунтування ідеї програмованого нав­чання.

1961 р. - відкриття факультету технології навчан­ня в університеті Південної Кароліни.

1968 р. - розроблення і застосування мови програ­мування лада в школі (Масачусетський технологічний інститут США).

1976 р. - створення першого персонального ком­п'ютера.

1981 р. - застосування у навчанні спеціальних програмованих засобів у дисплейних класах.

1990 р. - використання інтерактивних технологій в освіті.

Історію становлення педагогічної технології певною мірою відтворює така схема: задум упровадити інже­нерний підхід «<інженерна педагогіка») ~ технічні за­соби в навчальному процесі ~ алгоритмізація навчан­ня .--+ програмоване навчання ~ технологічний підхід ~ педагогічна технологія (дидактичний аспект) ~ пове­дінкова технологія (аспект виховання). Не всі складові педагогічної технології набули однакового розвитку. Особливо складним є створення технології виховання, хоча й ця галузь має вагомі напрацювання у процесі становлення і функціонування педагогіч­них технологій простежуються певні тенденції та зако­номірності. Передусім необхідні об'єктивні та суб'єк­тивні передумови. Наприклад, педагогічні технології, засновані на ідеях «Школи діалогу культур», «імовір­нісна педагогіка» могли утвердитися лише внаслідок кризи педагогічної технології, розробленої на ідеях «розвивального навчання» .

Загалом, технологія як феномен є важливою складо­вою історії людства, формою вираження інтелекту, сфо­кусованого на розв'язанні важливих проблем буття, синтезом розуму і здібностей людини.

Сутність і особливості педагогічної технології

З визнанням педагогічної технології важливим чин­ником навчально-виховного процесу не припинялися спроби з'ясування її сутності та особливостей. З одного боку, це спричинено поглибленням наукового і прак­тичного інтересу до педагогічних технологій як засобу підвищення ефективності навчально-виховного проце­су, з ІНШОГО - розвитком конкретних педагогічних тех­нологій, у процесі якого розкривалися нові їх універ­сальні сутнісні дані. Підходи дослідників до визначен­ня поняття «педагогічна технологія» різноманітні.

Наприклад, російський учений Борис Ліхачов (1929­-1998) розглядає педагогічну технологію як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спе­ціальний набір і поєднання форм, методів, способів, при­йомів навчання, виховних засобів; організаційно-мето­дичний інструментарій педагогічного процесу. Росій­ський педагог-новатор Ігор Волков тлумачить її як опис системи дій учителя та учнів, які слід виконувати для оптимальної реалізації навчального процесу. Педагог­ дослідник п. Москаленко вважає цей феномен послідов­ним (системно представленим) рядом вказівок, діяль­ностей і операцій моделювання, реалізації діагностики ефективності, корекції процесу навчання або вихован­ня. Володимир Беспалько визначає педагогічну техно­логію як проект певної педагогічної системи, що реалі­зується на практиці, як змістову техніку реалізації нав­чально-виховного процесу.

Асоціація з педагогічних комунікацій і технологій США трактує її як комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і способи організації діяльності для аналізу проблем, що охоплюють основні аспекти засвоєння знань. У «Глосарії термінів з техноло­гій освіти» (Париж, ЮНЕСКО) це поняття сформульова­но як системний метод створення, застосування і визна­чення всього процесу викладання та засвоєння знань зурахуванням технічних і людських ресурсів та їх взає­модії, завдання якого - оптимізація форм освіти.

На думку російського педагога Михайла Кларіна, пе­дагогічна технологія є системною сукупністю і порядком функціонування всіх особистісних, інструментальних і методичних засобів, що використовуються для досягнен­ня педагогічних цілей. Російський учений Віталій Слас­тьонін вбачає в ній закономірну педагогічну діяльність, яка реалізує науково обгрунтований проект дидактич­ного процесу і володіє більш високим ступенем ефек­тивності, надійності, гарантованого результату, ніж за використання традиційних методик навчання. За укра­їнською дослідницею Ольгою Козловою, педагогічна технологія є радикальним оновленням інструменталь­них і методологічних засобів педагогіки і методики за Умови збереження наступності в розвитку педагогічної науки і шкільної практики, набором технологічних процедур, які забезпечують професійну діяльність учи­теля, - гарантованістю кінцевого результату.

Спільним в усіх визначеннях є спрямування педаго­гічної технології на підвищення ефективності навчаль­ного процесу, що гарантує досягнення запланованих ре­зультатів навчання.

Існує загальноприйняте уявлення про технологію як конструювання навчального процесу за певною схемою (рис. 3), яка відображає ознаки, притаманні й традицій­ній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мети і оцінювання результатів.

Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як сис­тема способів, принципів і регулятивів, які застосову­ють у навчанні, і як реальний процес навчання. Не менш поширений погляд на неї як на конструкцію, стратегію, алгоритм дій педагога, організацію педаго­гічної діяльності. Але як би її не розглядали, головне в педагогічній технології - розроблення, деталізація інс­трументальних аспектів педагогічного процесу. Ство­рення нової технології, як правило, є наслідком незадово­лення результатами навчання й виховання, а також не­ефективністю педагогічної діяльності як професійного експромту. Суттєвою особливістю педагогічної техноло­гії є те, що довільним діям вона протиставляє жорсткі алгоритмічні приписи, систему логічно вмотивованих дій, послідовний перехід від елементу до елементу.

Потреба в розробленні технологічних конструкцій виникла у зв'язку з ідеєю управління педагогічним про­цесом. Реалізація її стала можливою на основі систем­ного підходу, що дає змогу порівняти різноманітні педа­гогічні вміння, які у своїй сукупності гарантують ре­зультат.

Розробленню нової технології, як правило, переду­ють нові потреби (цілі) суспільства, наукові відкриття або результати наукових досліджень. Наприклад, ви­никненню програмованого навчання передували розви­ток кібернетики та інформатики, створення електрон­но-обчислювальної техніки; виникненню й розвитку проблемного навчання - дослідження закономірнос­тей розвитку мислення, вчення російського психолога Льва Виготського (1896-1934) про зону найближчого розвитку. Філософські, психологічні дослідження з проблем людської діяльності прислужилися формуван­ню діяльнісного підходу в навчанні та обґрунтуванню контекстного навчання, моделюванню професійної ді­яльнocтi в навчальному процесі.

Процес становлення нової педагогічної технології охоплює такі етапи: виникнення суспільної потреби ­фундаментальні дослідження в галузі психології ­прикладні психолого-педагогічні дослідження - роз­роблення нових технологій - відображення новоство­рених технологій у навчально-програмній та навчаль­но-методичній документації.

В освітній практиці педагогічна технологія може функціонувати на таких рівнях:

1. 3агальнопедагогічний рівень функціонування пе­дагогічної технології. 3агальнодидактична, загально ви­ховна технологія репрезентує цілісний освітній процес урегіоні, освітньому закладі, на певному рівні навчаннячи виховання. У такому вигляді педагогічна технологія тотожна педагогічній системі, оскільки вона містить су­купність цілей, змісту, засобів і методів навчання (вихо­вання), алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів навчаль­но-виховного процесу.

2. Предметно-методичний рівень функціонування педагогічної технології. Йдеться про застосування педа­гогічної технології як окремої методики, тобто як су­купності методів і засобів реалізації певного змісту нав­чання та виховання в межах одного предмета, групи, вдіяльності педагога.

3. Локальний (модульний) рівень функціонування педагогічної технології. 30рієнтована на цей рівень пе­дагогічна технологія реалізується як технологія окре­мих частин навчально-виховного процесу, розв’язання окремих дидактичних і виховних завдань (технологіяокремих видів діяльності, формування понять, вихо­вання окремих особистісних якостей тощо).

У зв'язку з цим правомірним є розмежування таких понять, як «освітня технологія», «педагогічна техноло­гія», «технологія навчання (виховання, управління»>, оскільки кожне з них має свою ієрархію цілей, завдань, змісту.

Об'єднують освітню, педагогічну технологію, а та­кож технологію навчання (виховання, управління) ак­туальні для певного історичного етапу освітні концеп­ції, педагогічні парадигми (системи поглядів).

Освїmuя mехuолоzїя. Вона відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору.

Призначення освітніх технологій полягає у розв'язанні стратеГІЧНИХ для системи освіти завдань: прогнозуван­ня розвитку освіти, проектування і планування цілей, результатів, основних етапів, способів, організаційних форм освітньо-виховного процесу. Такими освітніми технологіями є концепції освіти, освітні закони, освітні системи. У сучасній Україні такими освітніми техноло­гіями є гуманістична концепція освіти, Закон України

«Про освіту», система безперервної освіти (дошкільний, шкільний, вузівський, поствузівський рівні) та ін.

Педаzоzїчuа mехuолоzїя. Відображає тактику реа­лізації освітніх технологій у навчально-виховномупроцесі за наявності певних умов. Педагогічні техно­логії акумулюють і виражають загальні ознаки та за­кономірності навчально-виховного процесу незалежновід конкретного навчального предмета. :Кожна конкрет­на педагогічна технологія відображає модель навчаль­но-виховного та управлінського процесів у навчальному закладі, об'єднує в собі їх зміст, форми і засоби. Вона може охоплювати й спеціалізовані технології, що засто­совуються в інших галузях науки і практики - елек­тронні, нові інформаційні технології, промислові, по­ліграфічні, валеологічні (які зберігають здоров'я) тощо.

Техuолоzїя uавчаuuя (виховаuuя, уnравлїuuя). Цей тип технології моделює шлях освоєння конкретного нав­чального матеріалу (поняття) в межах відповідного нав­чального предмета, теми, питання. За багатьма парамет­рами вона є наближеною до окремої методики. Дидактич­на технологія охоплює зміст, форми, методи навчання. Специфічні зміст, форми і методи властиві й технології виховання або управління. У структурі технології нав­чання (виховання, управління) виокремлюють підрівні:

- кількість технологічних етапів;

- ступінь технологічності;

- складність технологічності;

- гнучкість і мобільність технології тощо.

З'ясування цих параметрів забезпечує прийняття виваженого рішення про доцільність впровадження конкретної технології навчання, виховання.

Важливими теоретичною і практичною проблемами є співвіднесення дидактичних систем і технології нав­чання. Щодо цього в орієнтації педагогічної свідомості окреслилося такі два напрями:

1. Технологічний напрям організації педагогічного процесу. Спрямований він на ефективність навчання, розроблення критеріїв засвоєння, формування і підсуму­вання оцінювання, подання інформації та етапів її засво­єння, конкретизацію навчальних цілей, корекцію зво­ротного зв'язку, повне засвоєння знань, умінь і навичок.

2. .гуманістичний напрям організації педагогічного процесу. Прибічники його головною метою своєї діяль­ності вважають формування і розвиток критичного, творчого мислення.

Перший напрям реалізується за допомогою «тех­нології навчання», другий - за допомогою моделей навчання, передусім дослідницької, комунікативно­ діалогової, дискусійної та ігрової. Модель навчання тлумачиться як окреслена схема або план діяльності педагога у навчальному процесі. Її стрижнем є органі­зована вчителем діяльність учнів. Якщо технологічно­ орієнтована модель передбачає репродуктивний ха­рактер діяльності учнів, то Пошукова - продуктив­ний, пошуковий.

Середовищем реалізації педагогічної технології є технологічний процес.

Технологічний процес - система технологічних одиниць, зорієн­тованих на конкретний педагогічний результат.

У теорії виховання технологічними процесами є, наПриклад, меТОДика колективних творчих справ, ме­ТОДика організації колективу, система виховної роботи ТОЩо, у теорії навчання - система форм і засобів вив­чення певної теми навчального курсу, організація прак­ТИчних занять з відпрацювання умінь і навичок грамот­Ного Письма або розв'язання задач.

На педагогічний результат технологічного процесу ВПЛивають рівень майстерності педагога, ступінь роз­витку кожної дитини, психологічний клімат у колекти­ві тощо.

У педагогічній технології виокремлюють також тех­нологічні схеми і технологічні карти.

Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі фУНКЦіональні елементи і позначення логіч­них зв'язків між ними.

Таке зображення є необхідною умовою унаочнення процесу, що сприяє його аналізу і ефективному застосу­ванню. не підміняє вона методику. Як відомо, методика обумов­люється окремою дидактикою, яка враховує своєрідністьзмісту освіти і засобів і1 засвоєння. За смислом поняття «методика - ширше за поняття «технологія», адже воно включає разом із змістовим інструментальний аспект пе­дагогічного процесу. У межах методики можуть співісну­вати різні технології. Отже, методика є окремою теорією, а технологія - алгоритмом її втілення у практику.

Педагогу недостатньо знати методику, він повинен уміти трансформувати знання і вміння, тобто володіти технологією отримання запланованого результату. Сут­тєвою особливістю педагогічної технології є гаранту­вання кінцевого результату і проектування майбутньо­го навчального процесу.

Останнім часом увійшов у вжиток термін «інновацій­на педагогічна технологія». Одні дослідники тлумачать його як цілеспрямоване систематичне та послідовне впровадження в практику прийомів, способів педагогіч­них дій і засобів, які охоплюють цілісний навчально-ви­ховний процес від визначення його мети до одержанняочікуваних результатів, інші - як комплексний, інте­грований процес, що охоплює суб'єктів, ідеї, способи ор­ганізації інноваційної діяльності і забезпечує результа­тивність нововведення. За іншими підходами до іннова­цій зараховують не просто створення нових засобів, а й сутнісні зміни, які виявляються в новому способі діяль­ності, стилі мислення. У цьому контексті вважають ін­новаційними підходи, що перетворюють характер нав­чання щодо його цільової орієнтації, взаємодії педагога іучнів, їх позиції в навчальному процесі.

Водночас висловлюються думки щодо обмеження використання поняття «технологія - у педагогіці, до­цільності функціонування його лише у сфері дидакти­ки, оскільки визначити діагностичну мету чітко і якіс­но можна лише у навчанні. Нею може бути засвоєння певного обсягу навчального матеріалу, способів дій при підготовці до професійної діяльності тощо. Цей підхід аргументується тим, що якість засвоєного конкретного матеріалу можна легко проконтролювати й оцінити.

Значно важче чітко визначити діагностичну мету (на­приклад, рівень сформованості певної психологічної, особливо особистісної якості) у вихованні. Тому створи­ти технологію, на думку прибічників цього підходу, неможливо, оскільки не існує системи діагностичних за­

Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій із зазначенням засобів, що використовуються.

Професійне вміння проектувати технологічну карту є одним із інноваційних компонентів професійної діяль­ності педагога, вершиною його методичної вправності. [рунтується воно на добре розвинених рефлексивних здібностях педагога, а за своєю суттю є інтегративним, багатокомпонентним.

Технології максимально пов' язані з навчальним процесом, діяльністю тих, хто навчає, і тих, хто навча­ється. Структуру технології навчання утворюють:

а) концептуальна основа;

б) змістова частина, яка охоплює:

- постановку, максимальне уточнення, формулю­вання цілей (загальних і конкретних) щодо досягнення результатів;

- зміст навчального матеріалу;

в) процесуальна частина, до складу якої належать такі компоненти:

- організація навчального процесу відповідно допоставлених цілей;

- методи і форми навчальної діяльності учнів та ді­яльності викладачів;

- управління навчальним процесом (оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована

на досягнення поставлених цілей); .

- заключна оцінка результатів.

Педагогічній технології притаманні всі ознаки сис­теми: логіка процесу, взаємозв'язок частин, структурнаі змістова цілісність, соціо- і природодоцільність, інтен­сивність усіх процесів.

Оскільки технологія є важливою умовою втілення концепції в практику, закономірно постає питання, а чисобів. "у процесі виховання можна спиратися лише на розроблені методики і суб'єктивні методи контролю. "у зв'язку з цим доцільно, на їх погляд, вести мову лише про <І елементи технологізації виховання», використан­ня яких сприяє ефективності виховного процесу.

Сучасна практика виховання перебуває у перехідній стадії - вихователі та вчителі ще не працюють за ціліс­ними науковими технологіями, але вже поступово від­ходять від замкненого на індивідуальності інтуїтивногорозв'язання виховних завдань. Помітна тенденція довпровадження апробованих технологічних знахідок, прагнення до уніфікації та стандартизації вимог.

Виховну технологію не можна ототожнювати з вихов­ним методом. Якісно нові методи, які Грунтуються нарефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпере­живання й позитивно-емоційного оцінювання, апелюютьдо самосвідомості, свідомого, творчого ставлення людинидо суспільних норм і цінностей, український дослідникІван Бех кваліфікує як виховні технології особистісноїорієнтації.

Класифікація педагогічних технологій

Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педаго­гічних технологій, динаміка продукування яких пос­тійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність пе­дагогічних технологій зумовлюють необхідність їх кла­сифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згрупова­но за різноманітними системними та інструментальнозначущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

- загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

- предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

- локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

- 2. За провідним чинником психічного розвитку:

- біогенні (провідна роль належить біологічним инникам);

- соціогенні (переважають соціальні чинники);

- психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

- матеріалістичні та ідеалістичні;

- діалектичні та метафізичні;

- наукові та релігійні;

- гуманістичні й антигуманні;

- антропософські (грец. anthropos - людина і sop­hia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях провсезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

- вільного виховання та примусу Тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

- асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

- біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r - поведінка) (за основу взято теорію научіння);

- розвивальні (r'рунтуються на теорії розвитку здіб­ностей);

- сугестивні (засновані на навіюванні);

- нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістич­ному програмуванні);

- гештальттехнології (нім. Gestalt - цілісна фор­Ма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

- авторитарні (засновані на чіткій надмірній регла­ментації);

- дидактоцентристські (центровані на навчанні);

- особистісно-орієнтовані (гуманно-особисті сні, технології співробітництва, технології вільного вихо­вання) .

6. За орієнтацією на особисті сні структури:

- інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

- операційні (формування способів розумових дій); - емоційно-художні й емоційно-моральні (форму­вання сфери естетичних і моральних відносин);

- технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

- евристичні (розвиток творчих здібностей);

- прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

. 7. За типом організації та управління пізнавальною ДІЯльністю:

- структурно-логічні технології навчання (поетап­не формулювання дидактичних завдань, вибору способуїх розв'язання, діагностики та оцінювання одержанихрезультатів);

- інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

- ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати зав­дання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньо­му процесі використовують театралізовані, ділові, ро­льові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове про­ектування та ін.;

- комп'ютерні технології (реалізуються в дидак­тичних системах комп'ютерного навчання на основівзаємодії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомо­гою інформаційних, тренінгових, розвивальних, кон­тролюючих та інших навчальних програм);

- діалогові технології (пов'язані зі створенням ко­МУНІкативного середовища, розширенням просторуспівробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень­учитель », « учитель - автор,>, « учень - автор,> та ін.);

- тренінгові технології (система діяльності щодо від­працювання певних алгоритмів навчально-пізнавальнихдій і способів розв'язання типових завдань у процесі нав­чання - тести, психологічні тренінги інтелектуальногорозвитку, розв'язання управлінських задач).

Педагоги-практики розробляють авторські техноло­гії, які поєднують у різних варіантах елементи апробо­ваних технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані нареалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого ірізнопрофільного навчання.

Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій ма­ють у своїй основі такі концепції засвоєння соціальногодосвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах яко­го розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутріш­ній розумовий план;

3) сугестопедична концепція навчання, яка обr'рун­товує комплексне використання у навчальних ціляхвербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх за­собів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятову­ванню;

4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовува­тися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології нав­чання, які по-різному поєднують слово і наочність. Тео­рія проблемного навчання покладена в основу техноло­гій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну ак­тивність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними парамет­рами. У зв' язку з цим важливо мати цілісну систему заcoбiв опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та про­цесуальний аспекти.

Головні ознаки педагогічної технології

Будучи наділеною всіма ознаками системи, що типо­логічно ріднить її з усіма соціальними системами, педа­гогічна технологія має специфічні сутнісні ознаки, яківиокремлюють її як самодостатній неповторний фено­мен. До таких специфічних сутнісних ознак належать:

- концептуальність (передбачає опору технології на конкретну наукову концепцію або систему уявлень);

- діагностичне визначення цілей і результативності (полягає в гарантованому досягненні цілей, ефективних результатів за оптимальних затрат для досягнення пев­ного стандарту навчання);

- економічність (виражає якість, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у найстисліші строки);

- алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість (передбачає легке відтворення конкретної технології будь-яким педагогом у будь-якому освітньому закладі). Кожний етап і прийом роботи повинен обумов­люватися математично точно і передбачати можливістьзаміни іншим. Керованість пов'язана з можливістю чіт­кого визначення мети, планування, проектування педа­гогічного процесу, поетапної діагностики;

- коригованість (можливість постійного оператив­ного зворотного зв'язку, послідовно орієнтованого начітко визначені цілі). У цьому плані ознаки коригова­ності, діагностичного визначення мети і результативності тісно взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Система контролю та оцінювання розвитку має забезпе­чувати щоденну фіксацію динаміки зміни стану нави­чок, знань, тобто кожна дія педагога повинна обумов­люватися точною діагностикою стану об'єкта;

- візуалізація (характерна для окремих технологій, передбачає використання аудіовізуальної та електрон­но-обчислювальної техніки, а також конструювання та застосування різноманітних дидактичних матеріалів іоригінальних наочних посібників).

Не позбавлені рації намагання виокремити ще такі ознаки педагогічної технології:

- декомпозиція педагогічного процесу на взаємо­пов'язані етапи (чим відповіднішим є опис етапу педа­гогічної технології реальному стану певного процесу, тим вища ймовірність досягнення успіху при її розроб­ленні й реалізації);

- координованість і поетапність дій, спрямованих на досягнення запланованого результату (послідовність і порядок виконання дій повинні базуватися на внут­рішній логіці процесу);

- однозначність виконання передбачених процедур і операцій (необхідна умова досягнення адекватних пос­тавленій меті результатів: чим зна.чніші відхилення в діях суб'єкта від приписаних технологією параметрів, тим реальніша і серйозніша небезпека деформувати весь процес і одержати результат, що не відповідає очі­куваному).

Будь-яка педагогічна технологія виражає певний концептуальний підхід до освіти, тому для порівняння технологій необхідно дотримуватися універсальної ме­тодології її проектування та експертизи, послуговую­чись апробованою системою критеріїв оцінки педагогіч­них технологій навчання. Параметри цієї системи да­ють змогу охарактеризувати конкретну педагоГІЧНУтехнологію на етапах її проектування, функціонування, оцінювання результатів.

До критеріїв оцінювання педагогічної технології на етапі проектування належать:

- поділ процесу на етапи, дії, операції;

- алгоритмічність (спосіб і послідовність одержання результату, що визначається вихідними даними);

- технологічна послідовність реалізації етапів, виконання дій, операцій;

- управління.

Критерії оцінювання педагогічної технології на етапі функціонування:

- зміст навчання;

- методи навчання;

- система дидактичних засобів;

- організація навчання.

Критерії ефективності результатів застосування пе­дагогічної технології:

- засвоєння знань (глибина, усвідомленість, сис­темність, ціннісно-смислове ставлення, дієвість, міц­ність, самостійність тощо);

- розвиток ціннісних орієнтацій;

- самореалізація вчителя та учня;

- зміна стосунків у педагогічному процесі;

- специфічне мислення (діалектичність, проблем­ність, аналітичність тощо).

За результатами експертного оцінювання педагогіч­ної технології мають бути з'ясовані такі питання:

1) чи присутній у педагогічній системі, яка підлягає експертизі, технологічний інваріант (незмінна за будь­-яких перетворень величина);

2) чи забезпечує педагогічна система, яка претендує на статус технології, гарантований позитивний резуль­тат, адекватний задекларованим цілям;

3) чи є педагогічна технологія актуальною, тобто чи СПрИяє вирішенню конкретних педагогічних проблем і Труднощів у практиці навчання й виховання.

Отже, сучасна педагогічна технологія повинна га­рантувати досягнення певного рівня навчання й вихо­вання, бути ефективною за результатами, оптимальною щодо термінів впровадження, витрат сил і засобів.

Важливим також є моральний аспект технологізації освіти. Йдеться про «педагогічну чистоту (О. Пєхота), моральну безпеку, валеологічну обґрунтованість і ду­ховну екологічність відомих і створюваних педагогіч­них технологій. Важливо, щоб в основу кожної з них бу­ло покладено принципи гуманістичного світогляду, що передбачають формування таких якостей особистості, як усвідомлення єдності природи і людини, відмова від авторитарного стилю мислення і взаємодії педагога та учня, терпимість, схильність до компромісу, шанобли­ве ставлення до думки іншого, інших культур, мораль­них і духовних цінностей тощо.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:23:16 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:36:07 29 ноября 2015

Работы, похожие на Доклад: Педагогічна технологія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150913)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru