Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин. Конституційні основи права людини на труд

Название: Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин. Конституційні основи права людини на труд
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: курсовая работа Добавлен 18:12:10 01 августа 2007 Похожие работы
Просмотров: 54 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра правового

регулювання економіки

КУРСОВА РОБОТА

„СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ТРУД”

Керівник роботи

Викладач М. В. Грузд

Студентка 2 курсу 6 групи

ф-ту економіки і права С. С. Мартиросян

Харків – 2006


ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА.

МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ 4

2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 8

2.1. Загальні положення трудових відносин 8

2.2. Індивідуальні трудові відносини 11

2.3. Колективні трудові відносини 13

3. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО

ТРУДОВОГО ПРАВА 18

3.1. Основні законодавчі акти України, які регулюють трудові відносини 18

3.2. Гарантії дотримання законодавчих акті 24

ВИСНОВОК 27

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28


ВСТУП

Акт проголошення незалежності України, прийняття Конституції обумовили необхідність подальшого зміцнення правової основи державного й громадського життя в умовах переходу до ринкових відносин. Невід'ємною частиною цієї основи є заходи щодо вдосконалювання законодавства, практики його застосування, підвищенню рівня правової культури громадян і посадових осіб.

Трудове законодавство є найважливішою складовою частиною системи законодавства України, воно складається із численних нормативних актів різних рівнів - як законодавчих, так і підзаконних. Своєрідність методу правового регулювання трудових відносин проявляється й у широкому договірному регулюванні соціально-економічних відносин, що виникають при організації праці й створенні належних умов праці й побуту. Такі відносини мають безліч особливостей на галузевому й регіональному рівнях, де діють угоди по соціально-економічних питаннях, а також на виробничому рівні, де приймаються колективні договори. Ці акти не тільки сприяють реалізації основних трудових прав і воль, але й дозволяють урахувати інтереси конкретних колективів трудящих.

У системі нормативних актів, що регулюють трудові відносини, головним, безумовно, є Кодекс Законів про працю. Він закладає основи реалізації конституційних положень про права й волі людини в області праці, установлює гарантії трудових прав в області робочого часу й часу відпочинку, охорони праці й створення безпечних умов праці, охорони заробітної плати, визначає особливості правового регулювання для окремих категорій трудящих (неповнолітні, жінки, інваліди й ін.). Роль його в регулюванні трудових відносин важко переоцінити, так само як і неможливо допустити, щоб Кодекс не виконував своє основне призначення - бути основою системи регулювання відносин у сфері праці. Коментований Кодекс був прийнятий більше тридцяти років тому, і за ці роки в нього були внесені численні зміни й доповнення.

1. ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА. МІСЦЕ ТРУДОВОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ

Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні пра­ва. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в орга­нізовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайня­ти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:

1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог тру­дящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максималь­не розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;

2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких поступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «анти робітниче законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спря­мованість на скасування раніше проведених поступок.

Соціальний і анти робітничий види законодавства не ста­новлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають анти робітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши пра­цівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при яко­му працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за до­помогою цивільного права, нормами, що відносились до сво­боди умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його нази­вав законодавець, — договір про найом послуг, розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяєть­ся лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунен­ня підданства, і що в разі виникнення спору зі слу­гою перевага в показаннях надається хазяїнові.

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітни­че право», термін більш широкий, тому що він охоплював пра­цю не тільки робітників, а й людей розумової праці.

В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законо­давство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють тру­дові відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Тру­дове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився до­сить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулюван­ня праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівни­ком, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комі­рець»).

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб ство­рювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, нала­годжувати і настроювати систему машин, здійснювати конт­роль за процесом виробництва, що завершується без його без­посередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).

Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують та­рифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відпо­відних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розу­мовою.

Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «пра­цівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Тер­міни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.

Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Зако­ном України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відпо­відно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави.

Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій пра­цівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.

Трудове право тісно пов'язане з Іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове пра­во, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї си­стеми галузей права, що регулюють інші відносини суспільства.


2. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

2.1. Загальні положення трудових відносин

Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених право­вих норм, розподілених по різним структурним підрозділам. Система трудового права України становить структуру взає­мозв'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспіль­них відносин — трудові відносини. Ця сукупність норм пере­важно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об'єднування в певні групи, ство­рює певну систему правових норм.

Усвідомлення цієї системи сприяє правильному вивченню права, подальшому удосконаленню законодавства, дозволяє пра­вильно застосовувати ці норми на практиці.

Трудове право України поділяється на дві частини: загаль­ну і особливу. До загальної частини відносяться норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, кла­сифікують суб'єктів трудового права, визначають правове ста­новище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки та укладення колективних договорів, кла­сифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, що регулюють певні еле­менти трудових відносин, порядок виникнення, зміни та при­пинення трудових відносин, тривалість праці та відпочинку, види оплати праці, порядок і строки виплати заробітної плати, питання внутрішнього трудового розпорядку, дисциплінарної і матеріальної відповідальності працівників, визначають здорові.

Функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті сус­пільства. В першу чергу цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, зміцнення економічних відносин, ос­кільки передумовою прискорення соціального розвитку є са­мовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян трудове право ак­тивно впливає на виробництво і тим самим виконує економіч­ну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізу­ються виробничі програми, створюються і збільшуються народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.

Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що за її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи праців­ника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах тру­дового колективу та громадських організаціях.

Соціальна функція трудового права є основною і характер­ною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юри­дичній літературі. Так, наприкінці 1975 р. в Федеративній Рес­публіці Німеччини оголошено про створення Соціального ко­дексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціаль­ної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу».

До соціальної функції трудового права тісно примикає іде­ологічна (виховна) функція, яка має загальну соціальну спря­мованість на справедливе регулювання трудових відносин і ви­ховання свідомості цієї справедливості. Провідне становище людини у виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина відіграє активну роль в суспільному виробництві.

Норми трудового права містять правила належної поведін­ці працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим дані норми містять й певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.

Громадянином визнається фізична особа, яка володіє пев­ним цивільним статусом, тобто сукупністю обставин фактич­ного порядку, що характеризують цю особу як учасника юри­дичного спілкування. Термін «громадянський статус» досить широко застосовується в цивільному праві. Але він необхідний також для визначення становища особи як суб'єкта криміналь­ного, житлового, сімейного, трудового права.

Реалізувавши своє право на працю шляхом укладення тру­дового договору (ст. 2 КЗпП), громадянин набуває статусу працівника. Для того щоб вступити в трудові відносини, громадя­нин повинен досягнути віку шістнадцяти років. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замі­нює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли п'ятнад­цяти років.

Право займатися трудовою діяльністю відповідно до Зако­ну України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іно­земців» мають також іноземці. Обсяг їх прав залежить від того, чи проживають вони в Україні постійно, чи іммігрували в Ук­раїну для працевлаштування.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або зай­матися іншою трудовою діяльністю нарівні з громадянами Ук­раїни, мають рівні з ними права і обов'язки.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Та­кий дозвіл оформляється за умови, коли в країні чи певному регіоні відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатнє обґрунтування доцільності використан­ня праці іноземних фахівців. Дозвіл на працевлаштування ви­дається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України.

Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або зай­матися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до за­конодавства України призначення на цю посаду або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства Ук­раїни.

2.2. Індивідуальні трудові відносини

Індивідуальні трудові відносини виникають з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці відносини, як правило, носять позовний характер, є спорами про право.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгляду цих відносин:

1) в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії по трудових спорах (КТС) і суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;

2) в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;

3) в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальни­ми нормами.

Другу значну групу становлять колективні трудові відносини, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-економічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декількох підприємств. Предметом таких відносин можуть бути розбіжності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв'язку із застосуванням чинного законодавства.

Третю групу становлять причини організаційно-господарсь­кого характеру. Розрив економічних зв'язків, відсутність у дос­татній кількості власних енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу, що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зай­нятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини на­селення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здо­ров'я, культури.

Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового стану під­приємств, підтримка інвестиційних програм та заохочення інве­стицій.

Причини, що породжують трудові спори в сфері застосу­вання праці, відомі, і держава намічає заходи щодо їх усунен­ня. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє.

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують та­кож приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. При­водом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спо­ром існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер.

Розгляд трудових спорів був удосконалений новим Поло­женням про порядок розгляду трудових спорів, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. Але органи по розгляду трудових спорів і порядок їх вирішення залишилися такими, якими вони були установлені Положен­ням-від 31 січня 1957 р.

Законом України від 18 лютого 1992 р. в КЗпП України була повністю замінена глава XV «Трудові спори» (ст. ст. 221 — 242). Вона одержала назву «Індивідуальні трудові спори», була зменшена на три статті — відсутні ст. ст. 240, 241 та 242. Пізніше, за відсутності ст. ст. 240 і 241, були введені ст. ст. 240' і 241'.

Трудові спори стали розглядатись тільки комісіями по тру­дових спорах і районними (міськими) судами. Фабричний, за­водський, місцевий комітет профспілки був виключений з чис­ла органів, що розглядали трудові спори.

Змінився і порядок створення комісії по трудових спорах. Якщо, починаючи з 1957 р., комісії по трудових спорах створю­вались на паритетних засадах з представників адміністрації та профспілкового комітету і за відсутності погодженої думки сторін рішення не приймалося, то тепер вони обирались трудовим колективом, обов'язково по трудовому спору виносили рішен­ня по суті і це рішення поряд з працівником, у разі незгоди, міг оскаржити власник або уповноважений ним орган.

Встановлювались особливості розгляду трудових спорів судей, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників на­вчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають власні чини.

Порядок розгляду спорів з приводу встанов­лення або зміни умов праці, що регулювався ст. 242 КЗпП.

2.3. Колективні трудові відносини

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється Законом України „Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 року, розділом ІІ „Колективний договір” КЗпП.

Згідно з діючим законодавством , ко­лективний договір – це угода, що укладається власником підприєм­ства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілко­вий комітет чи інший представницький орган на проведення ко­лективних переговорів і укладення договору, — з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відно­син, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особ­ливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також пи­тань, що не урегульовані чинним законодавством.

Метою колективного договору є поліпшення господарської діяльності підприємства, підвищення його рентабельності і якості продукції, що випускається, забезпечення трудящим можливості брати участь в управлінні виробництвом, удоско­налення винагороди за працю, підняття рівня охорони праці, матеріально-побутового та культурного обслуговування працю­ючих.

Забороняється включати до колективного договору умови, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників.

Зміст колективного договору і його сторони значною мірою залежать від форми власності на засоби виробництва.

Укладенню колективного договору передують колективні переговори між сторонами колективного договору. Від імені трудового колективу переговори повинен вести орган, який одержав на це повноваження. Відповідно до прак­тики, що існувала в минулі роки, таким органом виступав проф­спілковий комітет підприємства. Але право вести колективні переговори може надаватись й іншим представниць­ким органам, наприклад раді трудового колективу, страйково­му комітету, якщо трудовий колектив висловився за надання їм таких повноважень. Такі повноваження надаються загаль­ними зборами трудового колективу або конференцією його членів шляхом голосування.

Якщо на підприємстві є кілька професійних спілок чи інших об'єднань або інших уповноважених колективом представниць­ких організацій, усі вони повинні сформувати спільний пред­ставницький орган для ведення переговорів і укладення колек­тивного договору.

Основою цивілізованих відносин профспілок з державою є укладення колективних угод. Поняття «колективна угода» в за­конодавстві України з'явилося порівняно недавно з прий­няттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузево­му, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Та­рифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соці­ально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оп­лати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інте­ресів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укла­дення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких перего­ворів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих пра­цівників зайнято в державному секторі економіки, тому інте­реси власника при укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.

Право представляти інтереси трудящих при укладенні Ге­неральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою профспілкам. Але інші представницькі організації трудящих не поз­бавляються можливості брати участь в переговорах і при укла­денні Генеральної угоди.

18 жовтня 1997 року підписана Генеральна угода на 1997-1998 роки. Її особливість полягає в тому, що вона укладена між Кабінетом Міністрів України і Українським союзом промис­ловців і підприємців, з одного боку, та профспілковими об'єд­нанням України — з другого, тобто на двосторонній основі. Держава в особі Кабінету Міністрів України і Український союз промисловців і підприємців виступили єдиною, об'єднаною стороною.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднан­ня власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника пред­ставляють міністерства і відомства. Інтереси ж працюючих пред­ставляють галузеві об'єднання профспілок.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної виконавчої влади або регіональними об'­єднаннями підприємців, якщо вони створені і мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими упов­новаженими трудовими колективами органами.

За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок або їх об'єднань чи інших уповноважених трудо­вим колективом на представництво органів вони повинні сфор­мувати спільний представницький орган для ведення перего­ворів і укладення колективної угоди. У разі недосягнення зго­ди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники проф­спілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колек­тивом на представництво органи, до яких входить більше по­ловини найманих працівників галузі, території.

Законодавець послідовно відстоює право інших, крім про­фесійних спілок, організацій трудящих на участь в колективних переговорах і укладення колективних угод, а також право тру­дящих самим вирішувати, які організації представлятимуть їх інтереси.

Колективна угода є нормативним актом, її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що пе­ребувають у сфері дії сторін. Одночасно вона є локальним ак­том, бо її положення поширюється на певне коло суб'єктів, обмежене сферою дії сторін, які підписали угоду.

Порядок укладення колективної угоди є досить демокра­тичним. Однією з її сторін виступають уповноважені пред­ставники трудящих, хоча їх участь в розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.

Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укла­дення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект уго­ди, використовують прямі процедури для регулювання роз­біжностей тощо. Але колективна угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами.

Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на визначений термін і набирає чинності з дня їі підписання пред­ставниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.

Угодою на державному рівні регулюються основні прин­ципи і норми реалізації соціально-економічної політики і тру­дових відносин. Зокрема, ст. 8 Закону України «Про колек­тивні договори і угоди» передбачає включення в зміст угод га­рантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці, розміру прожит­кового мінімуму, соціального страхування, умов охорони праці та інші питання.

Структура Генеральної угоди законодавче не визначена, тому Це питання вирішується сторонами під час проведення перего­ворів. Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів Ук­раїни і профспілковими об'єднаннями України, що підписана 4 серпня 1995 р., передбачено 10 розділів з різних питань, що пов'язані з трудовими відносинами. Генеральна угода на 1997— 1998 роки вміщує вже 11 розділів.

Чинне законодавство і наука трудового права не дають виз­начення поняття колективної угоди. З урахуванням наведених вище відправних позицій можна визначити колективну угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних положень в сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відно­син і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а та­кож уповноважених ними органів.

3. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, ЯК ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО ТРУДОВОГО ПРАВА

3.1. Основні законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини

Основним законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів у країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права та свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

Конституція України проголосила, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є

невідчужуваними та непорушними, вони не є вичерпними. Кож­на людина має право на вільний розвиток своєї особистості. якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний та всебічний розвиток її особистості.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожний має право на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність.

Громадянам України належить право володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності, що не заборонена законом, право на працю, яку вони вільно обирють або на яку вільно погоджуються, право на відпочинок, право на соціальний за­хист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, право на охоро­ну здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та ін.

Проголошувані Конституцією права можна назвати пози­тивними правами, які у власному розумінні цього поняття не є правами, оскільки їм не кореспондуються певні обов'язки, вони не гарантуються і не можуть гарантуватись у повному обсязі, наприклад, за допомогою судового захисту.

У той же час право на працю, право на освіту, право на житло, право на охорону здоров'я є найважливішими еконо­мічними, соціальними та культурними правами. В сучасних умо­вах вони можуть бути лише соціальними намірами держави, що засвідчують її гуманістичну мету.

Важливим надбанням Конституції є те, що вона закріпила національний суверенітет, недоторканність території України, забезпечила права людини, визначила співвідношення законо­давчої, виконавчої та судової влади, розв'язала економічні та інші важливі для держави питання.

Разом з Конституцією України на території України діють інші закони, які забезпечують верховенство Основного Закону.

Так, чинний КЗпП повністю відтворив Основи законодав­ства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були зат­верджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. На підставі цих Основ в союзних респуб­ліках були розроблені і прийняті нові кодекси: в Росії — 9 груд­ня 1971 р., в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 р., в Узбекистані — 17 грудня 1971 р., в інших республіках — вже в 1972 р.

КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 груд­ня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається

з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою «Забезпе­чення зайнятості вивільнюваних працівників», главою “Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по де­кілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли свят­ковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».

На 1998 р. припадає п'ять таких днів, і Прем'єр-міністр України зробив подання до Верховної Ради, яка Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила чинність, хоча вона й відповідала рекомендаціям МОП. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є «штопан­ням дірок». Тому не випадково в Основних напрямах соціаль­ної політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, за­безпечення захисту трудових прав громадян вимагають прий­няття нового Кодексу законів про працю України.

Поряд із КЗпП, діють інші закони України. Так, Верховна Рада 7 лютого 1991 р. прийняла Закон України «Про власність», який дає визначення права власності як урегульованих зако­ном суспільних відносин по володінню, користуванню і розпо­рядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, передбачені законом. Майно може використовуватися і для підприємницької діяль­ності.

16 грудня 1993 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про державну службу», який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, орга­нізаційних, економічних та соціальних умов реалізації грома­дянами України права на державну службу. Закон визначає за­гальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження дер­жавної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побу­тове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу.

Для реалізації державної політики зайнятості населення і забезпечення громадянам України гарантій в цій галузі Вер­ховна Рада 1 березня 1991 р. прийняла Закон України «Про зай­нятість населення», який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зай­нятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи.

22 жовтня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про ста­тус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», основни­ми завданнями якого є створення належних умов для підтри­мання здоров'я й активного довголіття; організація соціально­го та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похило­го віку в Україні» визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соці­альній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Передбачено надання ветеранам праці, а ними визнаються громадяни, які сумлінно пропрацювали в народно­му господарстві: жінки — 35 років, чоловіки — 40 років і вий­шли на пенсію, — низку пільг.

Закон України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціаль­ної захищеності інвалідів в Україні» гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повно­цінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів.

Загальні засади створення організаційних, соціально-еко­номічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрямки реалізації державної молодіжної політики в Україні закликаний урегулювати Закон України від 5 лютого 1993 р. «Про сприяння соціальному ста­новленню та розвитку молоді в Україні».

Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудо­вої діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища і встановлює єдиний порядок органі­зації охорони праці в Україні.

Основи законодавства України про охорону здоров'я, прий­няті Верховною Радою 19 листопада 1992 р., визначили пра­вові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здо­ров'я в Україні. Вони регулюють суспільні відносини в цій га­лузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активно­го життя громадян.

Закон України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» визначив економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власн

ъості та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечен­ня відповідальності та стимулюючої функції заробітної плати.

Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення» всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспіль­не корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кож­ної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.

15 листопада 1996 р. прийнятий Закон України «Про відпу­стки».

23 грудня 1997 р. прийнято Закон України «Про уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини», яким перед­бачено парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист їх прав на території України в межах її юрисдикції.

Усі права і свободи громадян України, закріплені в Кон­ституції України, знайшли відображення в ст. 2 КЗпП, конкре­тизовані в ньому та інших законодавчих актах. Наслідком такої конкретизації є те, що законодавством про працю розробля­ються і закріплюються інші принципи, але вже не безпосеред­ньо, не як норми-принципи, а побічно, як правові ідеї при реалізації, застосуванні норм трудового права.

Трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, пе­редбачених законом, зокрема ст.ст. 36-41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин.

Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість на­селення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1).

Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні дого­вори і угоди» визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом та проф­спілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колек­тивом на представництво його інтересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено прин­цип участі трудових колективів чи їх представницьких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за додер­жанням законодавства про працю.

Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване право на винагороду і закріплено принцип ма­теріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузево­му, регіональному та виробничому рівнях.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а та­кож оплачуваної щорічної відпустки. Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлені державні га­рантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпу­стку громадяни України мають незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності підприємства, уста­нови, організації.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці».

3.2. Гарантії дотримання законодавчих актів України, що регулюють трудові відносини

Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає чи на яку погоджується. Держава створ-умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовці перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства.

Для нормального функціонування системи керування охороною праці власник зобов'язаний розробляти й затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установлювати правила виконання робіт і поводження працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, установленим державними міжгалузевими й галузевими нормативними актами про охорону праці. У випадку відсутності в цих актах вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов'язаний прийняти погоджені з органами державного нагляду міри, які забезпечать безпека працівників.

Законодавство про охорону праці передбачає й обов'язку працівників. Зокрема , вони зобов'язані знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного й індивідуального захисту; дотримувати зобов'язань по охороні праці, передбачені колективним договором (угодою, трудовою договором) і правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні й періодичні медичні огляди й т.д.

Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно кількості і якості. Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або об'єднання з інши­ми особами для досягнення своєї мети.

Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визна­чається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиж­день, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.

При цьому кожному громадянинові, що має виборче пра­во, належить рівне право доступу до зайняття державних по­сад, а також посад в органах місцевого і регіонального само­врядування.

Забороняється використання примусової праці, за винят­ком роботи, що визначена для певних осіб вироком суду або при уведенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану.

У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені за­коном мінімальна тривалість щодобового вільного часу, що­тижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпуст­ка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей.

Кожний громадянин, який працює, має право на умови "Раці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись колективними й індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом переговорів.

Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, спричиненої його здоров'ю чи майн) екологічними правопорушеннями, а також на компенсацій витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень. Гарантується доступність і безплатність обов'язкової освіти.

В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інші джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, ні .нижчий прожиткового мінімуму.


ВИСНОВОК

Система трудового права - це всі діючі юридичні норми регулюючі суспільні відносини в сфері труда. Структура система трудового права обумовлена внутрішньою організацією трудового права, котра знаходиться в єдності, узгодженості, розподілі трудових норм по окремим галузям, інститутам. Трудове право складається з 3 частин: загальні положення, котрі містять норми, що визначають предмет, функції, принципи трудового права; індивідуальні включає такі інститути, трудового договору, нормування праці, оплату; колективні включають в себе соціальне партнерство, колективній договір, вирішення колективних трудових спорів, правовий статус.

Галузь трудового права займає важливе місце в системі права України, бо відіграє значну роль в житті кожного громадянина, так як кожна людина має право на працю і отримання нагороди в вигляді заробітної плати.

В даній роботі я намагалася детально роздивитися питання пов’язане з місцем трудового права в системі права України. Всі громадяни повинні знати свої прав, основні трудові норми і вмів ними користуватися в конкретних випадках: влаштуванні на роботу, звільненні, соціальному забезпеченні, нормуванні робочого дня и т.д.

Крім того, трудові відносини які складаються між працівником та роботодавець мають регулюватися чинним законодавством, чим і займається трудове право. Але нажаль не всі знають про свої права. Тому я вважаю, що роботодавець, а в першу чергу професійні спілки мають пояснювати і захищати права працівників у відповідності до діючого законодавства. Необхідно також підвищувати правову культуру населення через засоби масової інформації, проводити роз’яснювальні роботи.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кодекс Законов О Труде Украины: Х. «Одиссей» 2006. 387 с.

2. Трудовое право Украины.— Г.И. Чанышева, Н.Б. Болотина X.: «Одиссей», 2000, 387 с.

3. “Рынок труда: занятость и безработица” ;Пристанева А.А., К, 2002 г., - 95 с.

4. “Загальна теорiя занятостi, процентiв та грошей.” Стрепов А.П., Київ, 1998г.,-456 с.

5. «Основы трудового права Украины», Венедиктов В.С. Мельник К.Ю., Уч.пособ. – Х.: Консум, 2005 – 315 с.

6. Трудове право України: Підр. / [Н. Б. Болотіна, Т. М. Додіна та ін.]; За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. – К.: Знання, 2000, - 125 с.

7. Гражданский Процессуальный Кодекс Украины.-Х.: ООО «Одиссей», 2005,-192с.

8. Трудовое право. Учеб./Под ред. О.В.Смирнова/, К., Проспект, 1996., 264с.

9. В.Н. Толкунова, К.Н. Гусов Трудове право України. Учеб. Л., Юрист, 1996, 421с.

10. Трудовое право Украины Учеб./Под ред. А.С. Пашкова/, Д, 1994, 243с.

11. Прокопенко В.И Трудове право України.-Х.: Консум, 1998. – 360 с.

12. Трудове право України: Г.И.Чанищевой. -К.: «Знання», 2001.- 564 с.

13. Трудове право України: Збірник нормативно-правових актів. Видання 2-е випр. та доп./ Упоряд. П. А. Бущенко, І. А. Вєтухова. – Х.: Консул, 2002. – 464 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:14:10 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:31:35 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Система трудового права в Україні в умовах формування ринкових відносин. Конституційні основи права людини на труд

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150330)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru