Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Класична школа політичної економії

Название: Класична школа політичної економії
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Добавлен 13:25:18 08 февраля 2008 Похожие работы
Просмотров: 226 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГЕНІЧЕСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

РЕФЕРАТ

з дисципліни „ Історія економічних вчень”

на тему: «Класична школа політичної економії»

Виконала : студентка групи 3зГБ

Перевірив: старший викладач

Генічеськ 2007

ПЛАН

1

Характерні особливості класичної політичної економії

2

Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції.

3

Економічна теорія фізіократів у Франції.

4

Економічне вчення А. Сміта.

5

Д. Рікардо — економіст епохи промислової революції.

1. Характерні особливості класичної політичної економії

Класична політична економія — один із наукових на­прямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст.

Класична політична економія виникла тоді, коли під­приємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошо­вим обігом набуває поширення у сфері виробництва в ціло­му. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфакту­ри, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові дже­рела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.

Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмува­ли розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнен­ня нової економічної концепції — концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підпри­ємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична еко­номія.

На відміну від меркантилістів класики політичної еко­номії предметом дослідження обрали сферу виробництва.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII—XIX ст. — В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрбо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.


2. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класич­ної школи політичної економії в Англії. Народився у м. Рамсі (Англія) в сім'ї ткача. Дістав освіту в Лейдені, Па­рижі та 3 роки навчався в Оксфордському університеті. У 27 років здобув ступінь доктора. Через 10 років став вели­ким землевласником. У 1658 р. Петті був обраний до парла­менту, де висунув ідеї реформування податкової системи, організації статистичної служби, проекти поліпшення торгівлі.

Перший серйозний економічний твір Петті — "Трактат про податки і збори" (1662 р.). Серед інших відомих творів можна назвати такі: "Політична анатомія Ірландії" (1672 р.), "Політична арифметика" (1576 р.), "Декілька слів з приво­ду грошей" (1682 р.).

Петті — перший автор трудової теорії вартості, в основі якої лежить вчення про природну ціну (вартість). Розріз­нював внутрішню вартість, яку і називав "природною ціною", і ринкову ціну. Вартість визначав витраченою пра­цею, встановлюючи кількісну залежність величини вартості від продуктивності праці.

Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

Виступав проти припливу дорогоцінних металів, оскіль­ки бачив у ньому джерело зростання цін.

Говорив про існування пропорції грошей для торгового обміну: надлишок грошей призводить до зростання цін, а їх нестача — до скорочення обсягів робіт, що виконуються, і низького рівня податкових платежів.

Створив економічну статистику (політичну арифметику) і запропонував метод обчислення національного прибутку.

Загалом вчення Петті описове, але аналізуючи низку економічних явищ, він наближається до розкриття їхньої сутності.

Він вважав, що рента — додатковий продукт, який зали­шається після витрат (заробітної плати і насіння). Конкретні її вияви — земельна рента і грошова рента, тобто відсоток.

Петті ввів поняття "диференціальна земельна рента", причини існування якої вбачав у різній родючості та місце­знаходженні земель. Він вважав також, що ціна землі є су­мою річних рент за 21 рік. (Кількість років визначав, вихо­дячи з часу одночасної тривалості життя трьох поколінь.)

Позичковий відсоток Петті вважав платою за незруч­ності, що заподіюються кредитору при позичанні грошей. Рівень відсотка не повинен перевищувати розміру ренти з тієї кількості землі, яку можна купити на позику.

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Народився в 1646 р. у сім'ї дворянина. Дістав юридичну освіту. З 1677 по 1689 р. займав посаду судді, а потім генерального начальника су­дового округу Руана.

У 1696 р. вийшла книга Буагільбера "Докладний опис стану Франції", в якій автор жорстко критикує політику меркантилізму. У 1707 р. видав праці "Обвинувачення Франції" і "Трактат про природу багатства", в яких дається характеристика кризової ситуації в економіці Франції.

П'єр Буагільбер дав обґрунтування трудової теорії вар­тості (незалежно від У. Петті). У ній величина "істинної вартості" визначалася витратами праці.

Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, за­хищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різно­манітність благ і речей.

Недооцінював роль грошей як товару, вважаючи, що вони заважають обміну товарів за "істинною вартістю". У грошах Петті вбачав основне зло і причину народних бід і вважав, що для викорінювання влади грошей необхідно звести їх роль до простого засобу обігу.

Є попередником фізіократів.

Французька школа класичної політичної економії на відміну від англійської вела рішучу боротьбу з політикою меркантилізму.

Француз П. Буагільбер бачив у грошах причину пору­шень справедливого обміну між товарами; англієць У. Петті вважав гроші двигуном розвитку економіки.

Французька класична школа вважала, що мета виробниц­тва — споживання, тому більшу увагу приділяла вивченню споживної вартості. Англійська школа оцінила значення ка­піталізму в розвитку продуктивних сил і взяла за основу міно­ву вартість. П. Буагільбер ідеалізував сільськогосподарське виробництво, а У. Петті був прихильником розвитку промис­ловості. Французька школа виражала інтереси дрібної бур­жуазії, а англійська школа — промислової буржуазії.

3. Економічна теорія фізіократів у Франції

Фізіократія (з гр. — "влада природи") — напрям кла­сичної політичної економії у Франції, який центральну роль в економіці відводив сільськогосподарському виробництву.

Фізіократи піддавали критиці меркантилізм, вважаючи, що увага виробництва має бути спрямована не на розвиток торгівлі та нагромадження грошей, а на створення достат­ку "творів землі", в чому, на їхню думку, полягає справжній достаток нації.

Фізіократизм виражав інтереси великого капіталістич­ного фермерства.

Нейтральні ідеї теорії фізіократії такі.

Економічні закони мають природний характер (тобто зрозумілі кожному), і відхилення від них призводить до порушення процесу виробництва.

Джерелом багатства є сфера виробництва матеріальних благ — насамперед землеробство. Тільки землеробство є про­дуктивним, оскільки при цьому працюють природа і земля.

Промисловість фізіократи вважали безплідною, невироб­ничою сферою.

Під чистим продуктом вони розуміли різницю між сумою всіх благ і витратами на їх виробництво. Цей надлишок (чи­стий продукт) — унікальний дар природи. Промислова пра­ця лише змінює його форму, не збільшуючи розміру чистого продукту. Безплідною вважалася і торгова діяльність.

Фізіократи проаналізували речовинні складові капіта­лу, розрізняючи "щорічні аванси", річні витрати і "первинні аванси", які становлять фонд організації землеробського господарства і витрачаються відразу на багато років упе­ред. "Первісні аванси" (витрати на землеробське облашту­вання) відповідають основному капіталу, а "щорічні аван­си" (щорічні витрати на сільськогосподарське виробниц­тво) — оборотному капіталу.

Гроші не зараховувалися до жодного з видів авансів. Для фізіократів не було поняття грошового капіталу, вони ствер­джували, що гроші самі по собі безплідні, і визнавали лише одну функцію грошей — "як засіб обігу". Нагромадження грошей вважали шкідливим, оскільки воно вилучає гроші з обороту і позбавляє їх єдиної корисної функції — слугува­ти обміну товарів.

Фізіократи дали визначення "первинних авансів" (основний капітал) — витрати на землеробське облаштування — і "щорічних авансів" (оборотний капітал) — щорічні витра­ти на сільськогосподарське виробництво.

Оподаткування фізіократи зводили до трьох принципів:

• оподаткування є джерелом прибутку;

• наявність співвідношення між податками і прибутками;

• витрати на стягнення податків не повинні обтяжувати.

Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694— 1774) був придворним медиком Людовіка XV, а проблемами економіки почав займатися у 60 років. Кене — автор "еконо­мічної таблиці", в якій показано, як сукупний річний про­дукт, що створюється в сільському господарстві, розподі­ляється між класами: продуктивним (особи, зайняті в сільському господарстві, — фермери і сільські наймані ро­бітники), безплідним (особи, зайняті в промисловості, а та­кож купці) і власниками (особи, що одержують ренту, — землевласники і король). У цьому творі Кене представив основні шляхи реалізації суспільного продукту у вигляді напрямленого графіка з трьома вершинами (класами), об'єд­навши всі акти обміну в масовий рух грошей і товарів, але при цьому виключивши процес накопичення.

Сам оборот річного продукту, на думку Кене, складаєть­ся з п'яти актів:

1) клас землевласників купує у класу фермерів засоби існування на один мільярд ліврів. Внаслідок цього до класу фермерів повертається один мільярд ліврів і одна третина річного продукту виходить з обігу;

2) клас землевласників на другий мільярд ліврів отрима­ної ренти купує у "безплідного" класу промислові вироби;

3) клас "безплідних" на отриманий за свої товари міль­ярд ліврів купує у класу фермерів продукти харчування. Отже, до класу фермерів повертається другий мільярд ліврів і дві третини продукту виходять з обігу;

4) клас фермерів купує у "безплідного" класу на мільярд ліврів промислові вироби, що йдуть на відновлення інстру­ментів і матеріалів, вартість яких увійшла до вартості ви­робленого річного продукту;

5) клас "безплідних" на цей мільярд ліврів закуповує сировину в класу фермерів.

Таким чином, обіг річного продукту забезпечує відшко­дування використаних фондів сільського господарства і промисловості як передумову поновлення виробництва.

Податки, на думку Кене, повинні стягуватися тільки із землевласників у розмірі 1/3 чистого продукту.

Кене розробив концепцію природного порядку, в основі якої лежать моральні закони держави, тобто інтереси окре­мої особи не можуть іти врозріз зі спільними інтересами суспільства.

Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781) народився у Фран­ції. Згідно із сімейною традицією закінчив теологічний фа­культет Сорбонни, але захопився економікою. У 1774— 1776 р. займав посаду генерального контролера фінансів. Співробітничав із просвітителями в "Енциклопедії" Д. Дідро. Головна праця Тюрго — "Роздуми про створення і роз­поділ багатств" (1770 р.).

Услід за Кене та іншими фізіократами він обстоював принцип свободи економічної діяльності і поділяв їх погляд на землеробство як єдине джерело додаткового продукту. Уперше виділив усередині "землеробського класу" і "класу ремісників" підприємців і найманих працівників. Тюрго уперше сформулював так званий закон спадної родючості ґрунту, який свідчить: кожне додаткове вкладення капіта­лу і праці в землю дає менший порівняно з попереднім вкла­денням ефект, а після певної межі всякий додатковий ефект стає неможливим.

Взагалі вчення Тюрго збігається зі вченням фізіократів, але при цьому слід зазначити такі ідеї:

• прибуток від капіталу поділяється на витрати для ство­рення продуктів і прибуток на капітал (заробітна плата влас­ника капіталу, підприємницький прибуток і земельна рента);

• обмін взаємовигідний обом товаровласникам, тому відбувається зрівнювання цінностей благ, що обмінюються;

• силача позичкового відсотка виправдовується втратою прибутку позикодавця при наданні позики;

• поточні ціни на ринку, на думку Тюрго, формуються з урахуванням попиту і пропозиції, будучи критерієм, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів.


4. Економічне вчення А. Сміта

Адам Сміт (1723—1790) народився в Шотландії в сім'ї чиновника. У 1740 р. закінчив університет у м. Глазго і був направлений для підвищення освіти в Оксфордський уні­верситет. У 28 років обраний професором філософії і моралі університету в Глазго. У 1759 р. він видав наукову працю під назвою "Теорія моральних почуттів", яка принесла йому широку популярність. У 41 рік Сміт відмовився від роботи в університеті й зайняв місце вихователя в сім'ї видатного політичного діяча. У цей час (1764—1766 рр.) він багато подорожував по Європі, особисто познайомився з французькими вченими Ф. Кене, А.Р.Ж. Тюрго і почав роботу над головною працею "Дослідження про природу і причини ба­гатства народів". У 1778 р. Сміт був призначений на посаду комісара митниці в Единбурзі, з 1787 р. — ректор універси­тету в Глазго.

Поява книги Сміта "Дослідження про природу і причи­ни багатства народів" було завершенням етапу становлення політичної економії як науки. У ній автор чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії як особливої галузі знання.

Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси суспільства, використання яких веде до створення благ і багатства народу.

Методологія вчення Сміта ґрунтується на концепції еко­номічного лібералізму, основні положення якої такі:

• інтереси окремих осіб співпадають з інтересами су­спільства;

• "економічна людина", за Смітом, — це особа, яка на­ділена егоїзмом і прагне до все більшого нагромадження ба­гатства;

• неодмінною умовою дії економічних законів є вільна конкуренція;

• "полювання" за прибутком і вільна торгівля оцінюють­ся Смітом як діяльність, вигідна всьому суспільству;

• на ринку діє "невидима рука", за допомогою якої вільна конкуренція управляє діями людей через їхні інте­реси і веде до вирішення суспільних проблем у найкращий спосіб, максимально вигідний як окремим особам, так і всьому суспільству взагалі.

Завдання політичної економії, за Смітом, полягає у збільшенні могутності та багатства країни.

В основі економічних поглядів Сміта лежить ідея, що продукти матеріального виробництва — це багатство нації, а величина останнього залежить:

• від частки населення, зайнятого продуктивною пра­цею;

• продуктивності праці.

Головний чинник збільшення рівня продуктивності пра­ці — поділ праці, або спеціалізація. Результатом поділу праці, за Смітом, є:

• економія робочого часу;

• вдосконалення навичок роботи;

• винахід машин, що полегшують ручну працю.

Гроші, за Смітом, — особливий товар, який є загальним засобом обміну.

Сміт вважав, що витрати обігу мають бути мінімальни­ми, і тому віддавав перевагу паперовим грошам. У теорії вартості яскраво виражена суперечливість по­глядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості:

1) вартість визначається витратами праці;

2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробниц­тва, а в умовах капіталістичного виробництва — ні, оскіль­ки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витра­тив на оплату праці;

3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибу­ток і ренту. Це визначення носить назву "догма Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.

Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім при­бутків, входить також вартість спожитих засобів виробниц­тва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюєть­ся живою працею в інших галузях, тому, зрештою, вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми при­бутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів вироб­ництва, створена працею минулих років, зникла.

Сміт вважав, що заробітна плата — це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні ба­гатства збільшується попит на працю. Прибуток — це "ви­рахування з продукту праці", різниця між вартістю вироб­леного продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента — це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал — це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.

Головний чинник нагромадження капіталу, за Смітом, — ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборот­ний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним — капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнору­вав постійний капітал.

Принцип повного невтручання держави в економіку країни — "laissez fairе", за Смітом, — є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.

Сміт сформулював чотири правила оподаткування:

пропорційність — податки мають сплачувати всі гро­мадяни, кожний відповідно до своїх доходів;

мінімальність — податок має бути мінімальним і вста­новлюватися за принципом справедливості;

визначеність — податок, який слід сплатити, має бути точно наперед визначеним і не змінюватися довільно;

зручність для платника — всякий податок має стя­гуватися у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника.

5. Д. Рікардо — економіст епохи промислової революції

Наприкінці XVIII ст. в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот.

Почався перехід від мануфактури до великого машин­ного індустріального виробництва (заводів, фабрик), вели­кого землекористування.

Промислова революція супроводжувалася такими подіями:

• високі темпи економічного розвитку;

• різке збільшення числа міського населення за раху­нок міграції із сільської місцевості;

• використання на великих підприємствах некваліфікованої праці робітників, а також жінок і дітей;

• зростання інтенсивності праці з одночасним зменшен­ням розміру заробітної плати;

• набуття безробіттям масового характеру;

• зростання нерівності серед людей;

• виникнення протистояння між промисловцями і зем­левласниками ;

• інфляція і швидке зростання цін внаслідок війни між Англією і Францією.

Давид Рікардо (17721823) — економіст епохи промис­лової революції — народився в сім'ї біржового маклера в Лондоні. Вчився в торговій школі. З 14 років Рікардо допо­магав у торгових і біржових операціях батькові. До 26 років без опіки батька добився фінансового благополуччя і повер­нувся до занять математикою, природознавством та інши­ми науками. До 38 років став великим фінансовим магна­том. У 1817 р. Рікардо опублікував головну працю "Основи політичної економії і оподаткування". У 1819 р. він зали­шив бізнес і був обраний членом палати громад парламенту. У парламентській діяльності домагався лібералізації еко­номіки, свободи торгівлі тощо.

Рікардо в "Основах..." заклав базові принципи модель­ного методу в дослідженнях економічної теорії. Основні по­ложення методології дослідження Рікардо такі:

• система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;

• визнання об'єктивних економічних законів, тобто за­конів, що не залежать від волі людини;

• кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношен­ня між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо;

• Рікардо прагнув виявити закономірності, виключаю­чи випадкові явища, тобто дотримувався абстрактного методу.

Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами.

Рікардо, розрізняючи споживну і мінову вартість, вва­жав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень.

Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому — витратами на виробництво товару.

Зміна заробітної плати працівників веде до зміни при­бутку підприємця, а не ціни, причому зростання заробітної плати веде до зниження прибутку, і навпаки. Це положен­ня називають "системою міжусобиці між класами".

Зниження вартості грошей як товару веде до зростання заробітної плати і підвищення цін на товари.

Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток най­маного робітника, плату за працю.

Література

1. Блауг М. Эк ономическая мысль в ретроспективе. — М., 1994.—Гл. 1,2,4.

2.Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

3.Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. — К., 2001. — Розд. III.

4.Ковальчук В.М., Сарай М.І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. — Т., 2000. — Розд. III. — Гл. 6—8.

5.Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — Ч. II. — 4.1—4А.

6.Майбурд Е.М . Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. —М., 1996. —Гл. 8, 14.

7. Петти У . Избранные работы: Трактат о налогах и сборах. — М., 1997.

8.Петти У. Экономические и статистические работы. — М., 1940.

9.Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения // Антология экономической класики. — М.: Экономика, 1991.

10.Смит А . Исследование о природе и причинах богатства народов // Антология экономической классики. — М.: Экономика, 1991.

11.Ядгоров Я.С. История экономических учений. — М.,1999.—Темы 4—7.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:59:24 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:22:19 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Класична школа політичної економії

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150925)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru