Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Вчення Зигмунда Фрейда

Название: Вчення Зигмунда Фрейда
Раздел: Рефераты по психологии
Тип: реферат Добавлен 16:51:53 10 апреля 2010 Похожие работы
Просмотров: 215 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Вчення Зиґмунда Фрейда

Вчення Фрейда склалося на зламі XIX–XXстоліть. Спочатку воно обмежувалося досить скромною метою – віднайти причини й методи лікування невротичних захворювань та патологічних відхилень, які трапляються в окремих людей. Проте вже в перші десятиріччя існування психоаналізу зміст його значно розширився, він став філософським ученням. Результати вивчення особливостей психічно неповноцінних людей психоаналітики намагалися поширити на всі сфери нормальної людської діяльності. Ідеї психоаналізу швидко здобували популярність, знаменитим став і сам засновник психоаналізу Зиґмунд Фрейд, якого почали сприймати як «справжнього сина епохи Шопенгауера та Ніцше», як революціонера, що знищив класичну психологію. На початку XXстоліття психоаналіз набув широкого визнання серед інтелігенції Європи, а з 1909 року теорія австрійського психіатра ставала дедалі популярнішою і в США.

Популяризації ідей Фрейда сприяли дев'ять психоаналітичних конгресів, проведених Фрейдом та його послідовниками між 1908 і 1925 роками, а також численні публікації європейських психоаналітиків. Зазначимо, що вже в перші десятиліття існування психоаналізу Фрейд наполегливо працював над розробкою теорії нового методу, над її поняттєво-категоріальним апаратом, вів значну емпіричну роботу, особисто коригував добір хворих пацієнтів, яким психоаналіз міг допомогти якнайкраще. Фрейд наполягав: хворий повинен мати певний рівень інтелектуального розвитку, бути не надто старим і «виявляти характер». Як зазначає один з біографів Фрейда Роже Дадун, ці вимоги часто-густо набирали карикатурного характеру, адже ідеальним пацієнтом могла бути лише «молода, приваблива, балакуча, розумна, енергійна» людина. Ще жорсткіші вимоги Фрейд висував щодо матеріального становища хворого. У статтях і листуванні він неприховано висловлював своє кредо: «час і гроші». Фрейд відверто обговорював питання про гонорари лікаря, неодноразово підкреслював, що «ніщо в житті не коштує так дорого, як хвороба». Наслідком такої позиції стала соціальна обмеженість психоаналізу, орієнтація його на освічені й заможні кола суспільства. Саме ці тенденції психоаналізу часто ставали об'єктом гострої критики в роботах Е. Соссюр, Дж. Наема, Р. Дадуна та ін.

Психоаналіз 3. Фрейда містить три теоретичні складові, без урахування будь-якої з котрих він втрачає цілісність, а саме: 1) теорія позасвідомого; 2) вчення про дитячу сексуальність, яке, по суті, переросло у твердження, що сублімована (перетворена) статева енергія є джерелом творчої активності людини; 3) теорія сновидінь.

Учення про позасвідоме є вихідним положенням психоаналізу, його, за словами Фрейда, «першим короблячим твердженням». Проте Фрейд не був першовідкривачем у цій галузі. Поняття «позасвідоме» покладено в основу теоретичних концепцій Ф. Гербарта, А. Шопенгауера, Г. Лебона. Зазначимо, що в «Автобіографії» 3. Фрейд віддавав належне тим теоретикам, ідеї яких тією чи іншою мірою вплинули на формування окремих положень психоаналізу: «Я завжди був відкритий для ідей Г.Т. Фехнера і в найважливіших пунктах спирався на цього мислителя». Фрейд визнавав також суттєвий збіг психоаналізу з ідеями А. Шопенгауера щодо «примату афективності й першорядного значення сексуальності» та з окремими ідеями Ф.Ніцше. Проте, як стверджував Фрейд, його знайомство з творчістю цих філософів відбулося вже після формування основних ідей психоаналізу – для нього «важливим був не пріоритет, а неупередженість».

Незалежно від того, як 3. Фрейд ставився до своїх попередників, незаперечним є те, що ні до нього, ні після нього ніхто не надавав позасвідомому такого значення, яке Фрейд відвів йому в роботі «Психологія мас і аналіз людського «Я». У цій праці стверджується, що всі процеси психічного життя людини по суті позасвідомі, а свідоме життя розуму є надто маленькою часткою порівняно з його позасвідомим життям. Почуття, мислення, бажання, фантазію, уяву Фрейд пов'язує зі сферою позасвідомого. Свідоме («Я») та позасвідоме («ВОНО») теоретик порівнює з фотографічним відбитком і негативом. Зрозуміло, що без негатива фотопортрет неможливий, але не всякий негатив може бути портретом. Щось подібне, стверджує Фрейд, ми спостерігаємо в психіці людини. Позасвідоме віддає свідомості частину свого внутрішнього змісту, свого «психічного багажу» – тобто тієї важливої та різноманітної інформації, якою воно володіє. Проте далеко не все те, чим володіє позасвідоме, повинно усвідомлюватися, зауважує Фрейд. Він також переконаний, що свідомості властиві агресивність, консервативність, які стають на перешкоді цілковитій інтеграції змісту позасвідомого у сферу свідомості, звужують інформаційну насиченість позасвідомого.

Між сферами позасвідомого та свідомого існує, на думку Фрейда, третя сфера – передсвідомого. Вона виконує роль своєрідного «сторожа». Поняття передсвідомого вводиться вченим з метою визначення взаємодії між свідомістю і позасвідомим.

Варто наголосити, що позиції Фрейда властива певна суперечність між формальним визначенням місця й ролі позасвідомого в психіці людини та фактичним знанням головних його рис. Звичайно, визначити ті риси (а вони розкрили б нам внутрішній зміст позасвідомого) нелегко, і Фрейд, на жаль, не систематизував їх. З нашої точки зору, найважливішими ознаками позасвідомого Фрейд вважав такі: а) поза-часовість; б) спадковість; в) активність; г) інфантильність; д) ірраціональність. Позасвідоме слугує також непохитною основою для найрізноманітніших психічних нашарувань. Будь які інші сфери психічного життя людини, які визнає Фрейд, виступають лише як надбудова, що має власні риси в окремих індивідів або цілих рас. Але під час руйнування цієї надбудови однорідним у всіх виявляється позасвідомий фундамент – такого висновку дійшов учений. Причину неврозів, різних аномалій людської психіки Фрейд вбачав у придушенні позасвідомого, насамперед дитячих сексуальних спогадів. Інфантильні сексуальні потяги створюють, на його думку, серцевину позасвідомого. Звідси й основна мета психоаналізу – проникнути в позасвідомі психічні процеси.

Спираючись на позасвідоме, 3. Фрейд обґрунтував також ідею дитячої сексуальності, однією з форм прояву якої став «Едіпів комплекс». На думку вченого, в «Едіповому комплексі» поєднуються начала релігії, моралі та мистецтва. В межах ідеї дитячої сексуальності Фрейд вводить поняття «лібідо», що, як він вважає, «абсолютно аналогічне голодові, означає силу, з якою виявляється потяг – у даному разі сексуальний, схожий на той, що виникає при потягу до їжі». Протягом усього людського життя енергія еросу – лібідо – бореться з енергією смерті – танатосом. Слід зазначити, що в поняття еросу й танатосу Фрейд вкладає досить широкий зміст. Ерос – це інстинкт життя, самозбереження, а не лише сексуальний потяг. Танатос також поєднує в собі інстинкт смерті з інстинктом руйнування, агресії, деструкції. Боротьба еросу й танатосу, на думку Фрейда, не лише пояснює буття конкретного індивіда, а й визначає діяльність соціальних груп, народів та держав. Займаючись терапією психоневрозів і дослідженням причин, що їх викликають, учений виявив неврози, можливою причиною виникнення яких був конфлікт між сексуально-еротичними потягами, з одного боку, і морально-психологічними обмеженнями – з іншого. У зв'язку з цим Фрейд припустив, що неврози виникають унаслідок придушення сексуально-еротичних бажань.

Спираючись на думку, що сексуальна поведінка людини становить «прототип її загального реагування й поведінки в житті», Фрейд стверджував, що сексуальність є чинником усіх інших реакцій людини, є джерелом моралі, сорому, страху, відрази тощо. Звернення до давньогрецької міфології дало вченому можливість на прикладі аналізу долі фі-ванського царя Едіпа продемонструвати трагедію придушення дитячих бажань. Міф розповідає про трагічне вбивство Едіпом свого батька – царя Лайя й одруження з рідною матір'ю – царицею Іокастою. Фрейд інтерпретує вчинки Едіпа як «здійснення бажань нашого дитинства», а в подальшому розглядає цей міф як засіб об'єднання людства на основі єдиного, спадкового, позасвідомого фундаменту. Саме міф, який склався на перших етапах розвитку людської цивілізації, виявляє, на думку Фрейда, глибинні процеси нашої психіки.

3. Фрейд, висунувши ідею дитячої сексуальності, докладав значних зусиль для її обгрунтування й використання в процесі виховання дітей. При цьому практичний матеріал, на який він спирався, здебільшого був пов'язаний із хворими дітьми, з особливостями їхньої невротичної поведінки. Фрейд розробляє положення про «філогенетично успадковані схеми, під впливом яких життєві враження, неначебто під керівництвом філософських «категорій», укладаються в певний порядок». 3. Фрейд, розвиваючи цю ідею, пише: «Я готовий захищати погляд, згідно з яким саме вони складають залишки людської культури. Комплекс Едіпа, пов'язаний зі ставленням дитини до батьків, належить до числа цих схем, або, точніше, становить приклад такого роду»1 . Обґрунтовуючи цю думку, Фрейд зауважує, що в тих випадках, коли переживання не відповідає успадкованій схемі, здійснюється переробка фантазій, простежити яку в усіх деталях було б безумовно корисно. Саме ці випадки найпереконливіше можуть показати нам самостійне існування схем. Схема часто перемагає індивідуальне переживання – дитина, на думку Фрейда, часто сприймає батька як силу, яка загрожує сексуальності. Суперечність між переживанням і філогенетично успадкованою схемою формує «багатий матеріал дитячим конфліктам».

Роботу Фрейда щодо з'ясування особливостей сексуального розвитку дитини активно продовжувала його дочка Анна Фрейд. Велику увагу вона приділяла морально-етичним проблемам застосування психоаналізу до лікування дитячих неврозів, адже форму лікування вибирають батьки, саме вони дозволяють «проникнути» в потаємні сфери дитячої психіки. Коли ж лікар проводить психоаналітичні сеанси з дитиною, то він досить часто спостерігає роль сновидінь у житті дитини й переконується в існуванні того, що Анна Фрейд називає «снами наяву» – саме вони роблять дітей «пристрасними мрійниками». Багатий матеріал, який дає змогу поглибити розуміння психології дитини й виробити науково обґрунтовані методи її виховання, дають лікареві-психоаналітику малюнки дітей. Тяжіння до малювання є свідченням складності й глибини їхнього внутрішнього життя.

Робота Анни Фрейд з дітьми виявила суперечності їхнього морально-етичного світу. Дослідниця констатувала, що «дитина має подвійну мораль: одну для світу дорослих, а другу – для своїх однолітків». Ці та інші спостереження психоаналітиків дали змогу виробити принципи нової педагогіки. Серед цих принципів Анна Фрейд виділяє створення атмосфери цілковитої свободи від страху в дитячі роки, яка запобігає неврозам. Психоаналітики виявили залежність між затримкою в інтелектуальному розвитку й незадоволенням первинних сексуальних інстинктів у дитячі роки.

Ідеї дитячої сексуальності мали як своїх прихильників, так і досить суворих опонентів. Концепція дитячої сексуальності, по суті, завершувала процес біологізації людини за Фрейдом. Отже, «біологізованому» людству штучно нав'язувалася сексуальність як єдина рушійна сила набуття справжньої людської сутності.

Поряд з позасвідомим і дитячою сексуальністю Фрейд аналізує роль сновидінь у житті людини. Сновидіння, на думку вченого, «розкріпачує» зміст позасвідомого, адже психологічна природа сну пов'язана із втратою інтересу до зовнішнього світу. Людина, вважає Фрейд, без особливого бажання існує в реальному світі й робить усе можливе, аби хоча б тимчасово «повернутися» в материнське лоно. Сон і є тим станом, який нагадує людині утробне існування: тепло, темно, нема ніяких зовнішніх подразників. Фрейд намагається виявити часові й просторові аспекти сновидінь, простежити дію принципу «логіка – алогічність» у снах людини. Він переконаний, що «сновидіння ніколи не відтворює альтернативу «або – або», а містить обидві її складові як рівнозначні, в одному й тому ж зв'язку». Ось чому при відтворенні альтернативи «або – або», з якою ми зустрічаємося уві сні, її слід «передавати словом «і». Фрейд доклав чимало зусиль, щоб розробити новий поняттєвий апарат для аналізу природи сну й сновидінь або ж пристосувати існуючі поняття до нового контексту. Аналіз численних сновидінь пацієнтів та своїх власних учений проводив, спираючись на поняття «регресія», «конфлікт волі», «подібність», «спільність», «узгодженість», «нова єдність» та ін. Розробка нового поняттєвого апарату потрібна була Фрейду для тлумачення сновидіння, тобто «заміщення сновидіння прихованими його думками», адже Фрейд визнавав «існування прихованих думок як психічного матеріалу найвищого порядку, який має всі ознаки найвищої розумової діяльності, але не потрапляє у сферу свідомості до того часу, поки сновидіння не спотворять його». Такі «приховані думки» є, вважає Фрейд, у кожного, бо навіть «найнормальніша людина» здатна бачити сни.

Великої ваги надавав Фрейд і символіці сновидінь. Пояснюючи її, він зазначає, що «постійне відношення між елементом сновидіння та його перекладом ми називаємо символічним, сам елемент сновидіння – символом позасвідомої думки сновидіння». Взагалі Фрейд виділяв чотири види відношень між елементами сновидіння та його власним змістом, а саме: частини й цілого, натяку, образного уявлення, символіки. Поступово символічне відношення висунулося на перший план і зазнало найпослідовнішого висвітлення.

Що ж містять у собі символи сновидіння, як вони «розшифровуються»? На думку Фрейда, сновидіння (через символи, натяки, образні уявлення, певні деталі тощо) дають змогу лікареві-психоаналітику зрозуміти приховані бажання людини, визначити об'єкт любові чи ненависті, злочинні нахили, самообожнювання, тугу за смертю і т.ін. До речі, Фрейд широко застосовував сновидіння в процесі аналізу художньої творчості конкретних митців, тематичної спрямованості конкретних творів, художніх образів, сюжетних ліній. Загалом він виявляв значний інтерес до історії мистецтва, до особи митця, прагнув показати стимулюючу роль позасвідомого, сновидінь, дитячих сексуальних потягів у творчому процесі. Найпершою спробою цілісного застосування психоаналізу до художньої творчості можна вважати дослідження Фрейдом життя і творчості видатного італійського митця Леонардо да Вінчі.

Свій психоаналіз Фрейд будує на дитячих спогадах митця, на дослідженні його сновидінь. Леонардо залишив свідчення про шуліку, який неодноразово в різні періоди його життя «приходив» до нього уві сні. Фрейд пов'язує символ шуліки з поняттям «мут», яке в давньоєгипетській міфології інтерпретувалося як мати, богиня неба, мати матерів. Поняттю «мут» у єгиптян відповідав ієрогліф «шуліка», і серед зображень «мут» найчастіше траплявся образ напівжінки-напівшуліки. Єгипетська міфологія з глибокою повагою ставилася й до інших символів матері – богині Сехмат (жінка-лев), богині Баст (жінка-кішка). Фрейд тлумачить появу в сновидіннях митця шуліки як відтворення образу матері, якої Леонардо не знав. Крім цього, теоретик звертається до міфологічних образів численних тварин, появу яких у сновидіннях людини трактує як шлях до розкріпачення позасвідомого. На думку Фрейда, сексуальний потяг до матері «сублімувався» (перетворився) в Леонардо в інші форми творчої активності. Саме на цьому шляху слід, стверджує Фрейд, шукати пояснення геніальності митця. Пізніше один з учнів Фрейда Альфред Адлер введе поняття «компенсація» – подолання тих чи інших ознак неповноцінності через розвиток протилежних рис характеру й особливостей поведінки. На думку А. Адлера, талановитість чи геніальність окремих митців є компенсацією певних моральних чи фізичних травм. Розглядаючи психіку як автономну сферу, психоаналітики називають компенсацією принцип психічної саморегуляції, врівноваження свідомих і позасвідомих тенденцій.

3. Фрейд «розшифрував» символіку ряду творів Леонардо да Вінчі, а також В. Шекспіра, Ф. Достоєвського, Т. Манна та інших видатних діячів світової культури. Психоаналітичні дослідження особи митця, інтерпретація конкретних образів стали на початку XXстоліття популярними в різних країнах Європи, зокрема в Україні та Росії. «Розшифруванню» піддавалися життя і творчість О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого. 1916 року у Львові вийшла праця С. Балея, в якій зроблено спробу психоаналітично дослідити стимули творчості Т. Шевченка та Ю. Федьковича. С. Балей вважав, що у творчості Т. Шевченка слід передусім аналізувати «материнську тему», яка, мовляв, служить ключем до розуміння не тільки художньо-образної своєрідності творів поета, а й соціальної їх спрямованості. Дослідник наголошує на «культі жінки» у творчості поета, на його «ніжному погляді на покриток». Саме це, вважає С. Балей, «є не тільки виявом висоти суспільної свідомості поета, вираження його любові до ближнього і співчуття до обездоленого, але й має яскраве особове забарвлення, є свідченням якогось душевного процесу, який лежав поза сферою суспільних інтересів». С. Балей говорить про «кризу психіки» поета, яка була наслідком «ранньої втрати матері». На думку дослідника, творча активність поета – це передусім пристрасне бажання подолати «кризу психіки», відшукати душевну рівновагу й звільнитися від «комплексу сирітства». Він наполягає на збігові «особових «приватних» почуттів» поета й образів його творів.

Мотиви «Едіпового комплексу» С. Балей вводить і в аналіз творчості Ю. Федьковича, вважаючи, що творчий процес письменника стимулювався боротьбою суперечливих почуттів: любов'ю до матері й ненавистю до батька. Загалом праця дослідника не вільна від традиційних помилок, властивих усім спробам застосування психоаналізу до дослідження художньої творчості. Йдеться передусім про переоцінку ролі психофізіологічного чинника в становленні творчості особистості.

Граничні прояви психофізіологізму при дослідженні творчості видатних митців минулого демонструють праці З. Фрейда, присвячені В. Гете і Ф. Достоєвському. Фрейд з глибокою повагою і любов'ю ставився до творчої спадщини цих письменників, перечитував їхні твори, посилався на їхні мистецтвознавчі зауваження. Та створені ним психоаналітичні портрети цих митців виявилися на диво жорстокими й непринадними. Відомо, що Гете знищив більшість документів, щоденників, листів, матеріал яких не відповідав тому «образові Гете», який він хотів залишити нащадкам. Проте Фрейд, спираючись лише на єдиний дитячий спогад Гете, залишений ним у статті «Поезія і правда», «розшифрував» і ненависть Гете до брата, бажання йому смерті, і сексуальний потяг до матері, і вплив дитячих почуттєво-емоційних переживань на створені згодом поетичні образи.

Що ж до особистості Ф. Достоєвського, то Фрейд розглядає її в чотирьох аспектах: як письменника, як невротика, як мислителя-етика і як грішника. Написана 1928 року стаття «Достоєвський і батьковбивство» є прикладом застосування в процесі аналізу особи письменника всіх специфічних психоаналітичних підходів. Життя і творчість великого письменника розглядаються тут із залученням ідей «Едіпового комплексу», «комплексу батьковбивства», з урахуванням невротичних страхів, епілепсії тощо.

Цінність деяких спостережень і висновків Фрейда безперечна, але не слід забувати, що глибоке розуміння творчості неможливе без осягнення проблеми «митець та його час». Розкриття цієї проблеми – єдиний шлях, який дає змогу збагнути сутність творчого процесу будь-якого митця – від геніального до пересічного, в будь-які часи та в будь-якого народу. Епоха створює митця, визначає його етичні та естетичні ідеали. Вона ж примушує митця займати певну громадську позицію, зумовлює політичну та філософську насиченість його образів. Усі інші фактори є другорядними чинниками творчого процесу. Якщо знехтувати це, відірвати митця від ґрунту, який живить його, то будь-яка розмова про його творчість зведеться до відвертого спрощення.

Спонуку творчості Фрейд вбачає і в тому, що в душі митця начебто існують «незадоволені бажання». На його думку, це бажання шанолюбні або еротичні. Жадоба багатства, слави, прихильності жінок змушує людину ставати на шлях служіння мистецтву. І якщо йти за Фрейдом, то видатні діячі мистецтва, більшість яких звідала чимало життєвих тернів на шляху безкорисливого служіння високим ідеалам, постають перед нами як пожадливі особи, яких роздирають тваринні пристрасті. Зазначені стимули творчості породжують фантазію митця, яка, на думку Фрейда, становить сутність мистецького твору. Завдання митця полягає в тому, щоб, користуючись фантазією, створити «штучний світ», «сон наяву», побудувати «надхмарний замок». У статті «Поет і фантазія» Фрейд проводить паралель між митцем і дитиною, яка зайнята грою. Він стверджує, що «поет робить те ж саме, що й дитина, яка грається, він створює світ, до якого ставиться дуже серйозно, тобто вносить у нього багато захоплення; водночас він чітко відрізняє його від дійсності».

Появі особливої здатності людини – фантазії передує, за теорією Фрейда, складний шлях розвитку людської психіки. Основою психічного життя людини дослідник, як ми вже зазначали, вважає «позасвідомі душевні процеси», які виступають як первинні. Сутність їх у тому, що вони підпорядковуються дії принципу задоволення. Проте ці первинні душевні процеси, видозмінюючись і вкриваючись найрізноманітнішими нашаруваннями, починають поступово втрачати свій, у минулому єдиний, результат – задоволення. Перед людиною постає завдання повернути душевним переживанням їхню первісну форму. Спочатку робиться спроба за допомогою сну «повернути нам те, що було б подібним до первинних душевних процесів». Але трагедія, на думку вченого, полягає в тому, що «уві сні ми не дістаємо задоволення, на яке сподівалися, нас чекає розчарування. І саме те, що ми не дістаємо реального задоволення, якого бажали, а лише його галюцинацію, змушує нас відмовитися від форми задоволення шляхом галюцинації». Та, як зауважує Фрейд, відмовившись від такої форми здобування задоволення, «психічний апарат» мусить опанувати «реальні співвідношення зовнішнього світу». Це зумовлює введення «нового принципу душевної діяльності»: перед людиною постає необхідність опанувати не лише «те, що є приємним, а й те, що є дійсним, навіть якщо воно й неприємне».

Поява вторинного душевного процесу – принципу реальності «відкрила для розумової діяльності, вільної від критерію реальності та підпорядкованої винятково принципові задоволення, нову сферу – сферу фантазування, яке починається з дитячих ігор і продовжується у вигляді снів наяву, які не мають жодної опори в реальних об'єктах». На думку Фрейда, в людини з'являється нова здатність – фантазія, яка становить сутність мистецтва. Два принципи душевних процесів – принцип задоволення та принцип реальності – досягають згоди, «примирення» в мистецтві. Від роздумів про існування двох (первинних та вторинних) душевних процесів Фрейд приходить до ідеї фантазії і змальовує процес творчості таким чином: «Митець – це людина, яка спочатку відвертається від дійсності, тому що неспроможна примиритися з необхідністю відмовитися від задоволення бажань: митець відкриває простір своїм егоїстичним та шанолюбним помислам у галузі фантазії. Проте з цього світу фантазій він знаходить зворотний шлях у реальність, перетворюючи завдяки особливим здібностям свої фантазії на новий вид дійсності, який сприймається людиною як цінне відображення реальності. Таким чином, він стає справжнім героєм, королем, митцем, улюбленцем, яким він хотів стати, позбавляючись необхідності дійсного перетворення зовнішнього світу».


Література

1. Александер Ф., Селесник Ш.Человек и его душа: познаниеи врачевание от древности и до нашихдней. – М., 1995.

2. Дадун Р. Фрейд. – М., 1994.

3. Левчук Л.Т. Наш современник Зигмунд Фрейд // Академия. 1996. №2.

4. Левчук Л.Т. Психоаналіз і художня творчість. – К., 1980.

5. Руткевич A.M.От Фрейда к Хайдеггеру. – М., 1985.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:24:57 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:08:52 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Вчення Зигмунда Фрейда

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150240)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru