Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Етичні засади в професії соціального працівника

Название: Етичні засади в професії соціального працівника
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: курсовая работа Добавлен 16:44:21 13 мая 2007 Похожие работы
Просмотров: 435 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство праці та соціальної політики України

Вище професійне училище – інтернат

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Етичні засади в професії соціального працівника”

ЖИТОМИР - 2006
ЗМІСТ

Вступ. 3

1. Генеза соціальної роботи в Україні 4

2. Сучасна соціальна концепція України. Сутність професії соціального працівника 12

3. Посадові обов’язки та функції соціального працівника. 16

4. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального робітника. 20

Висновки. 24

Список використаної літератури. 26

Вступ

Актуальність теми полягає у тому, що людство здавна плекало мрію про такий спосіб життя, такий його устрій, який би зумовив би єдність матеріального, соціального, морального прогресу. За останні роки підвищилася роль тих галузей , які виходять за межі вчительської діяльності. Однією з таких професій є соціальна робота. Вона дає поштовх до розвитку повноцінного суспільства.

Для того, щоб дати правильне визначення, як потрібно оцінювати етичні вимоги в професії соціолога на даний період часу у нашій державі, нам необхідно дослідити декілька найважливіших аспектів.

Мета цієї роботи, показати значимість професії соціального працівника з боку етичних вимог.

Українське суспільство, яке поступово трансформується, має морально відродитися. Тому за сучасних умов етичні знання стають важливим чинником розвитку духовної культури суспільства і морального світорозуміння особистості, а до етики як науки ставляться нові вимоги.

Без взаємодії етики з педагогікою, психологією і соціологією неможливо розібратися у моральному світі особистості, виявити реальні мотиви людських вчинків , визначити шляхи й методи формування моральної культури особистості в тому чи іншому соціоморальному середовищі.

За сучасних умов, коли формуються ринкові відносини, розбудовується громадянське суспільство і правова держава, зростання вільного саморегулюючого першопочатку в праці, підсилення моральних чинників у системі її стимулів, гуманізація різних сфер праці веде до постійного розширення кола професій, що претендують на створення власних моральних кодексів.

1. Генеза соціальної роботи в Україні

Як суспільно-історичний феномен, соціальна робота пройшла тривалий шлях розвитку. Формування передумов становлення соціальної роботи пов'язується низкою дослідників (С.В.Тетерський, Є.І.Холостова, П.Д.Павленок, В.І.Курбатов) iз виникненням благодійності. Благодійність ми трактуємо як прояв співчуття до ближнього, надання приватними особами матеріальної допомоги нужденним. Своїм корінням вона сягає глибокої давнини. Співчутливе ставлення до бідних і вбогих, різноманітні найпростіші форми благодійництва, головним чином роздача їжі й одягу, входили у звичаї східних слов'ян і були розповсюдженими ще в VII-VIII ст. ст., тобто у період існування союзів племінних князівств.

Перший період історії становлення соціальної роботи хронологічно пов'язують iз виникненням у IХ ст. Древньоруської держави й утвердженням християнства як державної релігії (988 р.), коли надання допомоги хворим, убогим та іншим нужденним верствам населення стало однією iз форм реалізації християнської заповіді любові до ближнього.

Серед основних форм благодійництва у період Київської Русі особливого значення набула княжа благодійність. Крім роздачі милостині, це було "годування" нужденних на князівських дворах, облаштування притулків для калік тощо. В цілому маємо підстави весь період князівського благодійництва в Київській Русі розподілити на три основні етапи. В основу періодизації покладено значення благодійницької діяльності окремих князiвських родiв:

1. 882-972 рр. – перший період хронологiчно збiгається з князюваннями Олега і Святослава;

2. 980-1054 рр. – другий охоплює правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого;

3. 1113-1132 рр. – період князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава Володимировича.

Іншим напрямом соціальної підтримки нужденних у цей час стала церковно-монастирська діяльність. Iз метою впорядкування форм благодійності у 996 році великий князь Володимир Святославич видав Статут, відповідно до якого соціальне піклування про нужденних віддавалося під покровительство церкви. Результатом такого роду діяльності церков і монастирів стало створення на Русі численних богадiлень, притулків та інших благодійних закладів. Після Батиєвого нашестя православна церква взагалі виявилася єдиним інститутом допомоги нужденним.

Другий період. Традиції княжої благодійності у ХІІ-ХІІІ ст. ст. розвинулися в історії південно-західного Галицько-Волинського князівства. Серед галицьких князів особливим благодійництвом прославилися Ярослав Осмомисл, Данило Галицький і Володимир Волинський. У цілому після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі воно перейняло велику частку київської культурно-освітньої спадщини, тим самим зберігши в українців почуття культурної ідентичності, у тому числi відновивши основні напрями соціальної благодійності.

Третій перiод розвитку соцiальної роботи припадає на час входження України до складу Речі Посполитої. З ХVІ ст. осередками відродження православ'я, а отже, і організованої благодійницької діяльності стають братства. Вони завоювали повагу й широку популярність, опікуючися вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безвідсоткові позики. Іншим напрямом соціально-благодійницької діяльності братств стала освітня справа і, зокрема, відкриття шкіл та організація в них безплатного навчання при досить демократичному шкільному устрої (школи були відкриті для всіх верств населення).

Особливий імпульс для розвитку соціальна благодійнiсть за Україні отримала за Козацької доби. Саме у період ХVІ-ХVІІ ст. ст. тут сформувалися основи соціальної козацької педагогіки, якою декларувалася необхідність захисту потреб, інтересів, прав як окремої особистості, так і груп людей.

Основою організації шкільної освіти (зокрема полкових, січових шкіл, шкіл джур) був принцип соціальної благодійності, що знайшло відображення в організації безплатного, демократичного за формою навчання, у тому числі й дітей-сиріт, яких, за традицією, всиновлювали, а отже, i виховували козацькі курені. Вони ж опікувалися й матеріальним забезпеченням сімей загиблих козаків.

Оцінюючи висвітлену інформацію щодо перших трьох періодів соціальної роботи в Україні бiльше як характеристику передумов її становлення, зазначимо, що організаційне і законодавче оформлення соціальної роботи в Україні починається з другої половини ХVII ст., що знаменувало четвертий етап становлення соціальної роботи. Саме в цей час внаслiдок посилення центральної влади поряд iз церковною, приватною благодійністю, зокрема благодійністю окремих культурних осередків-братств, козацьких угруповань, набирає силу процес оформлення державного призріння. Так, 1670 року в Російській імперії, до складу якої входила на той час і Україна, було засновано Приказ створення богаділень, що, у свою чергу, знайшло подальше відображення у постановах Земського собору (1681) про практичну реалізацію цих завдань.

Особливо активно зазначена робота проводиться у першій чверті XVIII ст., що позначило п'ятий етап соціальної роботи в Україні. Однак, зауважимо, що в цей період, з одного боку, активно формується державна політика, спрямована на надання матеріальної та іншої допомоги нужденним, створюється мережа світських соціальних установ, а з іншого – виходять такі закони, як, наприклад, "Про заборону жебрацтва" (1712) та "Про визначення жебраків соціальне небезпечним елементом" (1721), що, власне, стало деякою суперечністю цього етапу соціальної роботи. Так чи інакше, а саме за петровських часiв було закладено фундамент інституту соціальної роботи і здійснено значний крок уперед у підвищенні ролі державного регулювання щодо організації призріння.

Наступним кроком стосовно реалізації ідеї створення системи державного призріння стало заснування в ході губернської реформи 1775 р. спеціальних губернських приказів громадського призріння. Організацію таких структур було в цілому здійснено в 42 губерніях Російської імперії за часів Катерини II, у тому числі й у кiлькох малоросійських.

До компетенцiї приказів громадського призріння входило опікування організацією і діяльністю народних шкіл, сирітських будинків, шпиталів і лікарень, богаділень для вбогих і людей похилого віку, будинків для інвалідів, громадських їдалень. Для губернських приказів громадського призріння з державної казни було виділено по 15 тис. карбованців. Крім того, з метою формування власного бюджету їм надавалося право використовувати відсотки на нерухомість, прибутки від підприємств місцевої промисловості.

Однак суперечністю періоду стало те, що державні соціальні установи були спроможними надати допомогу лише частині нужденних. Тому уряд сприяв виникненню філантропічного напряму – різноманітних товариств, що підтримували як церковну, так і приватну благодійність. Серед найбільш відомих товариств, що функціонували на 1850 р., можна назвати: Виховне товариство шляхетних дівчат, Вільне економічне товариство, Відомство установ імператриці Марії (ним було засновано інститути шляхетних дівчат, спрямовані саме на підтримку освіти дітей збіднілих дворянських родин), Імператорське людинолюбиве товариство, Комітет піклування про поранених тощо.

Загалом XVIII - перша половина XIX ст. – це період становлення і розвитку державного призріння. Особливістю цього етапу стала поява і відструктурування адресної допомоги нужденним, що згодом перетворилося на стійку тенденцію, реалізовану і в наші дні. Це, перш за все, допомога інвалідам, людям похилого віку, хворим, сиротам і тощо.

Отже, у Російській імперії, а таким чином і в Україні у першій половині XIX ст. було створено державну систему соціального призріння, яка підпорядковувалася спеціальним адміністративно-управлінським органам і складалася переважно з благодійних установ закритого типу. Водночас розширилася діяльність філантропічних товариств і приватних благодійників.

Шостий етап становлення соціальної роботи пов'язаний iз скасуванням кріпосного права (1861). Ця подія стала передумовою і основою широких реформаторських процесів. Утвердження нових соціально-економічних відносин вимагало коректування сталих підходів в управлінні соціальною сферою, зумовило необхідність відпрацювання нових принципів, форм і методів благодійності. Серед оновлених принципів соціальної роботи виділяємо такі:

Заперечення жорсткої бюрократичної опіки соціального призріння.

Децентралізація управління справою допомоги нужденним.

Створення умов для розвитку місцевої ініціативи й самодіяльності в цій сфері громадського життя.

60-70-ті роки XIX ст. – період проведення ліберальних реформ, серед яких дві: земська 1864 р. і міська 1870 р. законодавчо зумовили зміну системи соціальної благодійності. Першою, згідно з "Положенням про губернські й повітові земські установи", декларувалося утворення губернських земств як органів місцевого самоврядування. Іншою у містах на виборній основі утворювалися міські думи. До компетенції земських і міських органів самоврядування ввійшло: завідування лікувальними і благодійними закладами, призріння бідних, невиліковно і психічно хворих, опікування народною освітою і охороною здоров'я.

Наприкінці XIX ст. земські й міські органи самоврядування на території земських губерній утримували у 5 разів більше благодійних установ порiвняно з кількістю одержаних ними від приказів громадського призріння. В Україні саме земства стали головними осередками організації і проведення соціальної роботи. Вони справедливо можуть вважатися першоосновою системи соціальної роботи в Україні.

Один із найвідоміших дослідників діяльності українських земств О.Моргун досить правомірно назвав "земське самоврядування "одним iз найвидатніших явищ у суспільному, економічному й культурному житті України кінця XIX ст.".

В Україні земства було впроваджено з 1865 р. на Лівобережжі й Півдні. З 1911 року цей процес охопив і Правобережжя. Яскравими і водночас типовими прикладами може слугувати соціальна діяльність Полтавського й Херсонського земств. Так, у другій половині XIX ст. у Полтавській губернії земськi органи самоврядування створили досить розгалужену систему соціальної допомоги населенню, серед основних напрямів якої варто виділити: відкриття лікарень і аптек, організацію притулків для дітей, створення закладів громадського призріння для дорослого населення, фінансування освіти незаможних верств населення, організацію бібліотек-читалень. У діяльності Херсонського земства особливого значення набув аспект медико-санітарного обслуговування населення. 1886 року ним була створена перша в Україні Херсонська земська санітарна організація.

Таким чином, можна дійти висновку, що результатом переходу справи призріння до органів самоврядування стало розширення масштабів, виникнення нових форм соціальної підтримки, підвищення загального рівня організації допомоги немічним, бідним та хворим. Звичайно, були й слабкі сторони у їхній діяльності (обмеженість та недостатність деяких заходів, невеликі потужності та повільний розвиток практики надання допомоги нужденним верствам населення через брак фінансування), але вони в жодному разi не можуть слугувати підґрунтям для недооцінки практики соціальної роботи земств.

До позитивних здобуткiв слiд вiднести:

· залучення коштів iз різних джерел (земських бюджетів, благодійницьких організацій, у тому числі тих, що перебували у вiданні державних попечительських органів) з метою пiдвищення рівня проведення різноманітних заходів, розгортання соціальної допомоги в нових сферах діяльності;

· створення притулків для дітей;

· адресну допомогу;

· допомогу у працевлаштуванні;

· медичну допомогу.

Крім зазначеної системи, в Україні частина благодійних організацій і закладів діяла у межах великих державно-громадських об'єднань. Зокрема, у складі Відомства закладів імператриці Марії в Україні наприкінці 90-х років XIX ст. функціонували майже 300 благодійних товариств і установ, у Товаристві Червоного Хреста – більше ніж 250. Як правило, їхня діяльність контролювалася урядовими відомствами: Міністерством фінансів, Міністерством юстиції, Міністерством народної освіти та ін.

Активно розвивається в цей період і приватна благодійність. Відомі українські підприємці Терещенки, Симиренки, Ханенки, Бобринські, Бродські, Гальперіни жертвували значні суми на лікарні, богадільні, училища та інші благодійні установи.

Характерною рисою другої половини XIX ст. став розвиток церковнопарафіяльної благодійності. Урядовий закон 1864 р. про парафіяльні попечительства поклав початок новому періоду церковно-парафіяльної благодійності. Одним із її завдань стало початкове навчання дітей і устаткування благодійних закладів. Фінансувалися ці заходи головним чином за рахунок добровільних унесків парафіян.

Саме в цей період почала складатися і система соціального забезпечення. Так, у 1903 р. вийшов урядовий закон "Про винагороду потерпілих унаслідок нещасних випадків робітників і службовців на підприємствах фабрично-заводської, гірничо-видобувної промисловості". Цей закон передбачав нарахування пенсій або надання одноразової допомоги внаслідок травми, отриманої на виробництві, чи тимчасової втрати працездатності у зв'язку із виробничими обставинами. Іншим напрямом соціального забезпечення в цей час стало нарахування пенсій службовцям цивільних і військових відомств. При цьому передбачалася залежність розміру пенсій від вислуги років, військового чину, посади.

Отже, саме iз другої половини XIX ст. в Україні відбуваються істотні зміни щодо розуміння соціальної роботи. Децентралізація управління соціальною сферою, передача значної частини функцій призріння земським і міським органам самоврядування, широке залучення громадськості до організації допомоги нужденним, урядове заохочення благодійників та низка інших підходів до розвитку соціальної роботи забезпечили якісно новий її рівень, зокрема зародження таких тенденцій і особливостей, як відкритість, диференційованість й адресність, розвиток трудової допомоги, розширення мережі благодійних товариств і установ, організація соціального страхування, державного пенсійного забезпечення службовців.

Безумовно, залежність України від Російської імперії, авторитарний політичний устрій, адміністративно-бюрократична система управління, тривале збереження кріпосного права не могли не позначитися негативно на характері і масштабах, а також формах соціальної роботи цього періоду в Україні. Так чи інакше, проаналізований досвід потребує критично-творчого осмислення з метою його актуалізації і можливого використання в сучасних умовах розбудови соціальної роботи.

2. Сучасна соціальна концепція України. Сутність професії соціального працівника

Радикальні економічні та політичні зміни в українському соціумі призвели до глибоких кризових процесів, а саме: руйнації господарсько – економічних зв’язків; майнової диференціації; зростання соціальної напруженості.

Ці кризові процеси спричинюють виникнення глибинних передумов для соціальних вибухів і означають збереження соціальної несправедливості у сучасному українському суспільстві. Натомість загально визнаним критерієм цивілізованості будь – якого суспільства є якраз соціальна справедливість , яка тлумачиться як створення рівних реальних життєвих можливостей для вияву і здійснення своїх інтелектуальних творчих сил.

Єдиної моделі соціальної справедливості, звичайно немає. Жодна з існуючих соціальних моделей у світі, водночас, не може забезпечити рівень соціальної справедливості, достатній для пересічного громадянина. Не є гарантом соціальної справедливості ані ринковий капіталізм, ані приватна власність, ані соціалістичний метод господарювання. Не стало причиною якогось зростання соціальної справедливості й руйнування державного сектору економіки.

Подальший соціальний розвиток України може серйозно залежати від двох чинників :

1. Здатності науки своєчасно осмислювати і прогнозувати соціальну ситуацію.

2. Вміння і бажання використовувати світовий соціальний досвід.

Соціальна політика сучасної держави європейського зразка має містити дві складові частина – активну і пасивну. Основними державними документами, які регулюють перспективи соціального розвитку України , стали «Концепція соціального забезпечення населення України» (грудень 1993) та «Концепція соціальної політики» (липень 1994). Соціальний досвід соціального розвитку може бути представлений у двох напрямах – ліберальному та патерналістському.

Отже перейдемо до того, а яке ж значення відіграє соціальний працівник у цій системі.

В самому загальному вигляді соціальну робота - це є практична, професійна діяльність з подання допомоги та підтримки людей, які опинилися в скрутній ситуації .Соціальна діяльність різноманітна , потребує певної уваги з боку суспільства, держави; стає самостійним феноменом сучасної цивілізації, що відображає діалектику поєднання загальнолюдських цінностей і унікальності особи, тому під соціальною роботою надалі будемо розуміти професійну діяльність соціальних інститутів державних і не державних організацій, груп і окремих індивідів з наданням допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві, або особистих вад їх соціалізація припиняється, або відбувається у зворотному напрямку (десоціалізація) .

Соціальна значимість професії соціального працівника, визначається в функціях закладів соціальної роботи, які виконують структурні елементи, системи соціального захисту населення. Ці дії регулюються певними нормативними документами, контролюються і мають забезпечити інтереси системи соціального захисту, як цілого.

Соціальна робота:

· Професійна або волонтерська діяльність, спрямована на гарантовану підтримку і надання соціальних послуг будь – якій людині. У широкому розумінні слова соціальна робота – це діяльність соціальних служб (державних, приватних, громадських); у вузькому – вплив спеціалістів із соціальної роботи на особистість з метою надання допомоги у самовиявленні.

· Система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом підтримки найменш захищених верств населення та протидії факторам соціального виключення

· Вивчає закономірності і принципи функціонування і розвитку соціальних процесів, їх динаміку під впливом психолого – педагогічних і управлінських факторів при захисті громадянських прав і свобод особистості в суспільстві.

· Цілеспрямована діяльність у суспільстві через вповноваженні органи , спрямована на забезпечення соціального, культурного, матеріального рівня життя всіх членів суспільства та спрямована на надання допомоги різним категоріям людей. Соціальна робота має макро, -мезо -мікро.

Об’єкти соціальної роботи – люди, які мають проблеми, незалежно від віку.

Суб’єкти соціальної роботи – держава, державні установи, служби, окремі люди.

Соціальна робота розглядається також як самостійна наука, об’єктом дослідження якої є процес зв’язків, взаємодій, способів та засобів регуляції поведінки соціальних груп і особистостей в суспільстві . Предметом соціальної роботи виступають закономірності , що зумовлюють характер та спрямованість соціальних процесів.

Професійна діяльність, об’єктом якої виступають живі люди, утворює складну систему взаємо перехідних, взаємозумовлених моральних стосунків. До цієї системи належать перш за все: а) ставлення спеціалістів до об’єкта праці; б) стосунки спеціаліста з колегами; в) ставлення спеціаліста до суспільства. Отже, як тільки професійні стосунки набули якісної усталеності, це привело до формування особливих моральних настанов , що відповідають характеру і змісту праці, відображають практичну доцільність певних стосунків як між членами професійної групи, так і самої групи з суспільством.

Таким чином, можна дійти висновку про те , що головні соціально – педагогічні категорії тлумачать так:

Соціальна робота – професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноваженні державні і недержавні соціальні інститути , спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорій населення .

Соціальний працівник – це професійно підготований спеціаліст , який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення , котрі потребують захисту і підтримки.

Оскільки соціальна робота має інтегральний характер, її представники мають володіти якостями педагога, психолога, медичного працівника, юриста, соціолога, державного службовця.

Соціальні проблеми освіти стосуються по суті, всіх людей, а не лише учнів і педагогів.

Взаємини соціального працівника і клієнта, що базуються на співчутті і довірі, більш нагадують дружні стосунки. Дійсно , ці взаємини передбачають допомогу клієнтові з боку соціального працівника, а не навпаки. Впевненість клієнта у тому , що така допомога йому буду надана, є головним соціальним фактором , що впливає на ефективність соціальної роботи.

3. Посадові обов’язки та функції соціального працівника

Так як соціальний працівник весь час має спілкуватися з різними людьми, він має широкий перелік посадових обов’язків .

Він повинен:

· Виявляти в сімї та окремих дітей та підлітків, які потребують соціального захисту ; дітей підлітків та дорослих, які потребують опіки та допомоги у влаштуванні в лікувальні та навчально—виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової та іншої допомоги.

· Встановлювати причини утруднень, конфліктів , що виникають у навчальний та поза навчальній сфері, у сімї та ін.

· Сприяти розв’язанню цих труднощів та конфліктів та гарантувати соціальний захист;спільній діяльності різних громадських та державних організацій і установ по наданню необхідної допомоги групам ризику.

· Надавати допомогу в сімейному вихованні, діяльності педагогічних колективів.

· Проводити психолого-педагогічні та соціально-педагогічні консультації, виховну роботу з неповнолітніми важковиховуваними дітьми

· Брати участь у створенні центрів соціальної допомоги (всиновлення, піклуванні й опіка; соціальна реабілітація; притулки; молодіжні, підліткові, дитячі, сімейні центри, клуби, асоціації, об’єднання за інтересами та ін.)

Напрямки професійної діяльності соціального педагога полягає у вивченні соціально-психологічних цінностей особистості, соціально-педагогічного впливу макросередовища на зростаючу особистість, та організовувати освітньо-виховні взаємодії з проблемними особистостями, які потребують допомоги.

Рівні здійснення професійної діяльності соціального працівника:

1. Виконання (копіювання чужих зразків виконання діяльності);

2. Планування (здійснення діяльності за власним уявленням без врахування обставин);

3. Проектування (здійснення діяльності, виходячи з її системного розуміння)

Функціональний аспект діяльності соціального працівника. Функції соціального працівника – це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні функції соціального працівника дозволяють уявити структуру функціональних обов'язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів в практичній роботі. Ми приділяємо цим питанням особливу увагу.

Аналізуючи функції соціального працівника, вважаємо треба підкреслити різноманітність підходів до їх виділення і класифікації.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури свідчить про відокремлення двох підходів характеристики професійної діяльності соціального працівника через анали виконуваних ним функцій: спектральний і процесуальний.

Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії а працівника через спектр виконуваних ним функцій.. Процесуальний підхід базується на відокремлені соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії із клієнтом, адекватного парадигмі „ визначення проблеми – розробка план реалізація намірів - оцінка результату" за Стівеном Шардло;

Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав класи: базові таспеціальні. До базових функційза ці фікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, прогностичну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.

Діагностична функція соціального працівника включає вивчення, аналіз і оцінку клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільно1 і направленість впливу на них соціального середовища і „ставить с діагноз"; дана функція передбачає також і оцінку результатів, д в процесі соціальної роботи.

Прогностична функція полягає у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій, процесів, які проходять у сім'ї, гру суспільстві і розробці певної моделі соціальної поведінки. 3міст прогностичної функції вимагає від соціального працівника визначення пріоритетів, тому що проблеми, з якими йому доводиться м здебільшого багатогранні і вимагають дій за декількома параметрами

У зарубіжній практиці соціальної роботи прогностична соціальних працівників реалізується, як правило, у формі (письмової або усної угоди), яка укладається між соціальним пра- клієнтом та іншими задіяними особами чи структурами. здебільшого укладається з метою визначення обов'язків всіх сторін і деталізації різноманітних аспектів сервісних послуг.

Запобіжно-профілактична або соціально-терапевтична функція дозволяє передбачити і привести у дію соціально-правові, юридичні, психологічні, соціально-медичні, педагогічні заходи, попередження та подолання негативних явищ, організацію відповідної допомоги особам, які її потребують, забезпечити захист прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді підтримку груп ризику.

Правозахиснафункція полягає в знанні та вмінні використовувати закони правові акти, які спрямовані на надання допомоги і підтримки дітей та підлітків, їх захист.

Власне педагогічна функція передбачає виявлення інтересів та потреб дітей у різних видах діяльності/культурної, спортивно-оздоровчої, технічної художньої творчості тощо/ і залучення до роботи з ними різних установ організацій, громадських, творчих та інших спілок, спеціалісти»

Психологічнафункція передбачає консультування та корекцію міжособистісних стосунків, допомогу у соціальній реабілітації всім, хто її потребує, сприяння соціальній адаптації особистості.

Соціально-медична функція спрямована на організацію роботи з профілактики здоров'я, на оволодіння першою медичною допомогою, кульгу) харчування, санітарно-гігієнічними нормами, основами трудотерапії, сприяння формуванню здорового способу життя.

Соціально-побутовафункцію реалізують шляхом надання необхідної допомоги підтримки різним категоріям дитячого населення/особливо дії інвалідам, різним типам сімей та ін./.

Комунікативнафункція передбачає встановлення контактів з особами, які потребують тієї чи іншої допомоги, підтримки, організації обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб, допомоги у сприйнятті й розумінні іншої людини.

Посередницькафункція передбачає встановлення взаємозв'язку та спільної діяльності багатьох громадських, соціальних, державних структур вирішення проблем дітей та підлітків, а таж соціальних груп ризику

Морально-гуманістичнафункція соціальної роботи як своєрідна концентрація всіх інших функцій надає соціальній роботі високий гуманістичний

4. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального робітника

Професійна етика у сфері соціальних досліджень потребує особливої регламентації. В усьому світі діяльність соціологічних співтовариств регулюють спеціальні етичні кодекси, які відбивають «багатошаровість» професійної етики соціолога, зумовлену мультиваріантністю його соціальних відносин. За сучасних умов соціальний працівник як представник професійної спільноти має нести особисту моральну відповідальність за взаємини з різними суб’єктами , з якими необхідно вступати в контакти під час здійснення професійної діяльності: 1) із суспільством, презентованим а) ретрансляторами інформації (журналісти, політики, політологи, коментатори), б)споживачами інформації, (фахівці ,котрі апелюють до результатів соціологічних досліджень ), в) населенням як носієм громадської думки, г) владними структурами й ідеологічними інституціями, зацікавленими у тенденційній інформації; 2) зі співвиконавцями у конкретних проектах; 3) із респондентами;4) із замовниками;5) із професійною спільнотою.

Звісно етика соціального працівника ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадянському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування. Почастішання випадків порушення канонів професійної етики в Україні за нової соціальної ситуації на жаль, уже призвело до численних публічних спекуляцій навколо соціології, до спотвореного сприйняття громадськістю ролі та місця соціологічної науки в суспільстві. Як перший крок розв’язання сучасних етико-професійних проблем соціологічної спільноти на 3-ьому з’їзді Соціологічної асоціації України було ухвалено рішення про створити Комісію з професійної етики і доручити їй підготовку Кодексу професійної етики відповідно до сучасних вимог до професійної діяльності соціологів.

Кодекс професійної етики соціолога був затверджений 5 з’їздом Соціологічної асоціації України 20 травня 2004 року. Цей кодекс визначає головні принципи і етичні норми професійної відповідальності та поведінки соціологів України. Кодекс містить вступ, основний зміст(«Етичні норми»), додаток(«відповідальність за порушення кодексу професійної етики соціолога») і висновки.

Основний зміст кодексу становлять етичні норми та правила, структуровані відповідно до таких сфер професійної діяльності соціологів:

· організація професійної діяльності та трудові відносини

· науково-дослідна діяльність

· наукове спілкування

· презентація результатів дослідження і наукові публікації

· редакційно-видавнича діяльність

· освіта, викладання, професійна підготовка

· консультування й експертиза

· публічні виступи

· робота за контрактами та надання послуг.

Як додаток до складу Кодексу входить розділ «Відповідальність за порушення Кодексу професійної етики соціолога», який описує процедури подання і розгляду скарг Комісією з професійної етики САУ.

Етичні норми, задекларовані цим Кодексом, спираються на загальні моральні принципи, прийняті в міжнародній соціологічній спільноті:

· професійна компетентність

· чесність

· професійна відповідальність

· соціальна відповідальність

· повага до прав і гідності кожної людини.

Етичні норми встановлюють загальні правила поведінки соціальних працівників. Потреби практики визначають ціль тієї чи іншої професії і вимагають від працівників відповідного профілю необхідної кваліфікації (професіоналізму, компетенції), з одного боку, її етичної підготовки , що передбачає теоретичне освоєння норм і принципів моралі для застосування їх у професійній практиці ,- з іншого. Кожна людина в силу обставин життя втягується у рольове спілкування з різними професіоналами, наприклад, з лікарем, юристом, і т.д. При цьому вона очікує від них не тільки кваліфікованого виконання їх обов’язків щодо задоволення її потреб, інтересів, а й уважного, увічливого до неї ставлення. Тому професійна етика покликана дати рекомендації професіоналам , посадовим особам, у тому числі і керівникам , щодо моральної складової у виконанні професійних функцій.

Специфіка функцій соціального працівника та соціального педагогавимагає органічного єднання особистісних та професійних якостей широкої освіченості, а тому підготовка такого фахівця має ґрунтуватися на тлі практичного людинознавства. Професійні стандарти,до таких фахівців базуються на кодексі етики та професійних умінь, які слугують своєрідною "клятвою Гіппократа", ґрунтуються І фундаментальних загальнолюдських цінностях, враховують гід-М1 її унікальність кожної особистості, її права та можливості.

Прикладами можуть слугувати кодекси етики соціального працівника СЩА та Канади, в яких наголос робиться на клінічній соціальній роботі чи на соціальному розвитку. Створений і кодекс етики соціального працівника та соціального педагога Росії та України,офіційно схвалений Асоціацією соціальних працівників та соціальних педагогівусіма регіональними підрозділами.

Навіть, порівняно невеликий досвід розвитку соціальної роботи в Україні свідчить, що співпраця соціальних педагогів та соціальних працівників спрямована на об'єднання людей безпосередньо там, де вони живуть. Вона відкриває великі перспективи та має конкретний результат: перемагають загальнолюдські цінності, милосердя, послаблюється соціальне напруження. Соціальні педагоги та соціальні працівники створюють реально діючий механізм соціального захисту, підтримки,що допомагає державним та суспільним структурам наблизитись до кожної конкретної сім'ї, до кожної людини, яка є найбільшою цінністю оновленого суспільства.

Професії соціального працівника та соціального педагога схожі
та переслідують одні й ті самі цілі. Результат діяльності цих фахівців – підвищення життєвого рівня усіх людей незалежно від віросповідання та національності.. Кожна людина право на належне повноцінне
існування. Важливо зазначити, що такі професії, як соціальний працівник і соціальний педагог є необхідними для нашого суспільства у
сучасний складнийперіод розбудови української держави, коли виникає багато проблем і люди потребують підтримки та допомоги.
Тому в професії соціального працівника виділяють головні принципи і вимоги.

Висновки

Отже, роблячи висновки можна сказати, що професія соціального працівника, цілком залежить від етичних принципів. Цей висновок, можна зробити на підставі тих фактів, що соціальний працівник весь час контактує безпосередньо з людьми, в якій би організації він не працював. Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати, як упорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб’єктів , що забезпечують загальні умови, раціоналізацію організацій і норм здійснення допомоги для підтримки груп та осіб, які опинилися у стані соціального ризику, відповідно до їх інтересів, потреб і можливостей.

Тому, соціальний працівник повинен не лише бути кваліфікованим робітником своєї справи, але і вміти бути добрим психологом і мати певні уявлення про етичні норми у спілкуванні з людьми якими він безпосередньо контактує, бо мораль одна із форм духовного життя , один із найдавніших універсальних способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс і моральний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.

Зважаючи на той факт, що Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про права людини, в гідність і цінність людської особистості , соціальні робітники дотримуються вимог Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників (1994)

Професійно-етичний кодекс соціальних працівників України дозволяє здійснювати соціальну і соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами, спільнотами на їхнє благо.

Можна виділити такі загальні принципи соціальної роботи:

· Соціальний працівник виконує свої обов’язки на засадах таких принципів:

· Кожна людина цінна для суспільства своєю унікальністю , яку потрібно враховувати і поважати

· Кожна людина має право на самореалізацію , яка не призводить до порушення подібних прав інших людей

· Соціальний працівник зобов’язаний всі свої знання і навички спрямовувати на надання допомоги окремим людям , групам, спільнотам у їхньому розвитку, а також на розв’язання конфліктів між особою і суспільством.

· Соціальний працівник надає допомогу кожному , хто звертається до нього за допомогою і порадою без будь – якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних і розумових недоліків, кольору шкіри, соціальної і расової належності, віросповідання, мови, політичних поглядів, сексуальної орієнтації.

· Соціальний працівник дотримується принципу особистої недоторканості, конфіденційності та відповідального використання інформації у своїй роботі.

· Діяльність соціального працівника базується на засадах взаємодії, партнерського співробітництва і передбачає двосторонню відповідальність за вирішення проблеми клієнта.

· Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь – яких дій, навіть на користь клієнта.

· Соціальний працівник здійснює етично виправдані дії, дотримуючись міжнародних етичних стандартів соціальних працівників, Декларації прав людини ООН та Професійно-етичного кодексу соціального працівника України.

Отже, підбиваючи підсумки можна сказати, що етичні вимоги у професії соціального працівника відіграють провідну роль.

Список використаної літератури

1. Вульфов Б.З. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. – М – Тула, 1993.

2. Етичний кодекс соціального працівника. – прийнято на установчих зборах МФСР у Коломбо, Шрі-Ланка, 6-8 Липня 1994 року.

3. Євнух М.Б., Сердюк О.П. Соціальна педагогіка: Підручник. – 2-г. вид., стереотип. – К.: МАУП, 2003.

4. Касянович Г.П. Моральні права і відповідальність: Теоретико-методологічний аспект: Монографія. – Львів: Ліна – Прес. 2000.

5. Лукашевич М.П. План-проспект методичного забезпечення викладання у ВНЗ предмета (соціальної роботи). – К.: МАУП, 2000.

6. Основы социальной работы: Учебник / Под.ред. П.Д. Павленок. – М., 2000.

7. Словник-Довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів/За ред. А.Й.Капськой та ін. – К.: УДЦССМ, 2000.

8. Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. – Ростов-на-Дону, 1999. – 230с.

9. Соціальна робота в Україні/За ред. В.Полтавця – К.; 2000.

10. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: Наук. світ, 2003. - 233 с.

11. Тетерский С.В. Введение в соціальною работу: Учебн. Пособие. – М; 2000.

12. Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. – М., 1995. – 220с..

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:23:41 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:08:21 29 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Етичні засади в професії соціального працівника

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149903)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru