Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Генезис та етапи культурної еволюції

Название: Генезис та етапи культурної еволюції
Раздел: Рефераты по культуре и искусству
Тип: реферат Добавлен 11:26:55 20 марта 2009 Похожие работы
Просмотров: 53 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему:

«Генезис та етапи культурної еволюції»

Для того, щоб краще зрозуміти сутність культурної еволюції як процесу формування поведінки людини, звернемось до її генезису.

У тваринному світі є також позагенетичний спосіб передавання досвіду від однієї особини до іншої. Наприклад, досліди з вищими мавпами свідчать про те, що їх молена навчити використовувати знаряддя праці і навіть користуватись примітивною мовою глухонімих. Мавпа, яка знає мову глухонімих, може навчити її інших особин. Це дало підставу деяким авторам говорити про існування у тварин елементарної культури чи пракультури. Тварини мають елементарний засіб передавання досвіду, однак тут відсутні позагенетичні засоби закріплення цього досвіду всередині виду чи популяції. У людини з виникненням виробничої діяльності з'явились й інші, крім статевих клітин, матеріальні структури, в яких фіксувався і з якими, разом з тим, передався від покоління до покоління попередній досвід. Такими матеріальними структурами були виготовлені знаряддя. З початком фіксування у засобах виробничого досвіду кожне нове покоління, вступаючи у життя, одержало у своє розпорядження матеріалізований досвід попередніх поколінь, збагачувало його і передавало далі. Виникнення нового засобу фіксування і передавання досвіду мало своїм наслідком появу особливого матеріального процесу — еволюції знарядь. Врешті-решт розвиток знарядь праці приходив у суперечність з морфологічною будовою організму людини і починав вимагати приведення його у відповідність з потребами дальшого прогресу. І ця суперечність долалась з допомогою грегарно1 -індивідуального добору. Про природний індивідуальний добір не може йти мови, бо здатність до виробничої діяльності не давала ніяких біологічних переваг індивіду, та наявність їх в об'єднанні людей робила всіх членів колективу, разом взятих, більш здатними до пристосування. Специфіка цього добору була в тому, що його спрямування визначалося не особливостями середовища, а особливостями процесу еволюції знарядь. Відтоді, як виникла еволюція знарядь праці, головний напрям розвитку організму пішов по лінії не прямого пристосування до середовища, а пристосування його до виробничої діяльності і тільки тим самим до середовища. У силу всього цього даний добір можна характеризувати як виробничий. Особливостями виробництва визначалось те, що добір був не індивідуальним, тобто та зграя перед людей краще пристосувалась до середовища і виживала, яка мала досконаліші знаряддя праці. Виробничий прегарно-індивідуальний добір був особливою формою, якісно відмінною від форм природного добору. І спроби поставити його в один ряд з добором, що призвів до пристосування одного виду тварин до життя у норах, іншого — до життя на деревах, не мають під собою ґрунту. Під впливом виробничої діяльності змінювалась і сама організація перед людей — від зграї (біологічної) до суспільства (соціальної)х

Взаємини у зграї будуються, як правило, на принципі домінування сили. Виготовлення знарядь праці передбачає ускладнення центральної нервової системи, передусім головного мозку, здатність до тонших і точніших рухів, але аж ніяк не розвиток м'язів. Взаємини, що існують у зграї на основі сили, з певного моменту зробили фактично неможливим розвиток виробничої діяльності. Треба було або відмовитись від удосконалення знарядь праці, а отже, від адаптації до оточуючого середовища (що означало б припинення еволюції виду і його деградацію), чи обирати інший шлях — вийти за межі біологічної організації до соціальної, де провідними відносинами стають виробничі, які й визначають особливості поведінки людей, передусім рівний доступ до їжі.

Поступово формуються комуналістичні відносини, тобто рівноправний доступ всіх членів колективу до існуючої власності: їжі, знарядь праці, одягу тощо, які зустрічаються у народів, що перебувають у першій фазі первісного суспільства. Велику роль у нейтралізації біологічного індивідуалізму і формуванні суспільних відносин (спочатку як відносин рівноправ'я) відіграли табу. Табу становили собою норми поведінки, що виражались у забороні якоїсь дії. Ця норма начебто із зовні нав'язувалась суспільству якоюсь сторонньою силою, з якою не можна було не рахуватись. Так виражала себе громадська воля. Об'єднання, в яких табу порушувалося, зникало з неминучістю. Суспільні відносини остаточно утвердились, коли вимоги колективу до індивіда стали внутрішньою потребою кожного члена, причому сильнішою за його біологічні інстинкти. Це трапилося десь 40—35 тис. років тому. З цього часу культурна еволюція почала визначати розвиток людства, який пішов швидшими темпами, збільшилося число альтернативних форм поведінки людини у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.

Відзначаючи особливості культурної еволюції, ми підкреслювали, що вона грунтується на збереженні знань, надбанні нових і передаванні їх наступним поколінням. Щоб зберегти і розвинути всю свою нову суспільну сутність, соціалізувати в належному напрямку кожного індивіда, людству треба було передати йому всю сукупність свого соціального життя — виробничі здібності, принципи взаємин (табу), а також духовний світ, що почав формуватись: думки, почуття, стани людей. У верхньому палеоліті (35 тис. років тому) виникла ситуація, за якої значна частина суспільної життєдіяльності не могла бутизакодована, втілена і передана існуючими засобами. Які ж засоби мала в наявності культурна еволюція на вищезгаданий момент?

1.Передусім, як вже зазначалось, розвиток знарядь праці, передавання виробничого досвіду в процесі навчання молодших старшими.

2.Існувала мова як засіб спілкування, щоправда, вкрай примітивна, нерозвинена.

3.Певні моральні уявлення вже регулювали поведінку людей, визначали їх ставлення один до одного, до колективу, до осіб іншої статі, оточуючого світу. Цьому навчали з дитинства.

4.Міфологія через одухотворення природи намагалась дати зв'язану і загальну картину світу, хоча і в не усвідомленому, а швидше у змодельованому, "картинному", образному вигляді.

Передмагія служила засобом практичного впливу на світ і давала людині впевненість в успіхові передбачуваної справи, передавала досвід у різних сферах життєдіяльності. Зокрема, дуже ймовірно, що у первісних людей полюванню передувала його репетиція. Ускладнення мисливської діяльності неминуче вимагало на певному етапі попереднього вироблення плану дій. Через крайню конкретність мислення первісної людини вироблення плану полювання і розподіл ролей могли відбуватися лише у вигляді інсценізації полювання, яка початкове не носила магічного характеру, але надалі неодмінно мала перетворитись на обряд, — так виникає магія. Всі засоби, про які йшлося вище, зберігали наявні соціальні відносини і духовний світ людей. Обмеженість їх була в тому, що кожен із цих засобів мав вузьке поле застосування у соціальному житті (знаряддя праці — економіку, табу — моральне життя тощо). Вони були факторами зовнішньої взаємодії людини і світу. У первісному суспільстві, напевне, досить часто траплялися сплески індивідуалізму, що виявляли себе в різних антигромадських проявах, отже, необхідний був засіб, який, відтворюючи суспільні цінності і "необхідну модель життя", безпосередньо й непримусово впливав на світовідчуття людини, регулюючи її поведінку. Духовний світ особистості, що ускладнювався, ніякою мірою не в силі був відобразити і зберегти жоден із названих засобів.

Ці завдання могли бути розв'язані тільки з появою на світ мистецтва. Мистецтво здатне увібрати і передати всі можливі ситуації взаємодії людини і світу, всі ситуації взаємин людей, без будь-якого локального обмеження. Відображенню мистецтвом доступні як матеріальні, так і духовні сторони суспільного життя Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя і ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов'язані. При художньому сприйнятті вся життєдіяльність, відображена в мистецтві, "оживає" навіть для людини, яка не має в особистому досвіді чогось подібного. Завдяки цьому індивід виявляється здатним воскрешати, а отже, зберігати і передавати досвід, думки, почуття громади. Мистецтво є найдоступнішою формою засвоєння знань, оскільки воно сприймається в конкретній формі справжньої життєдіяльності.

Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала в тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа в тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке додержання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не дозволялося, що заважало виявленню ініціативи, свободі особистості. Мистецтво ж — за самою своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі, співвіднесення досвіду того, хто передає і того, хто сприймає; вплив думок і почуттів, закон уподібнення, розкріпачення при сприйнятті). Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило її "справжньою" реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чином, мистецтво виявилось і засобом, здатним найкращим чином передавати суспільне необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, і засобом, що сприяє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоологічного індивідуалізму в поведінці. Мистецтво не створює копію, зліпок світу (дійсності) — в такому варіанті воно було б непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність.

Культурна еволюція з виникненням мистецтва — цього універсального механізму збереження і передавання соціальної інформації від покоління до покоління — набула незворотного і прискореного характеру. Мистецтво — це самосвідомість культури. Універсальність мистецтва як засобу збереження життєдіяльності з віками не тільки не втратилась, а навпаки, зросла, тому що в ньому з'явились нові види і жанри. Стали різноманітнішими художньо-виражальні засоби, а це призвело до того, що життя суспільства, людини стало можливо втілити у мистецтві багатогранніше й досконаліше.

Таким чином, культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалися суспільство і людина, була представлена такими інформаційними каналами: еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, мистецтво, релігія (її перша форма — магія), зміст яких визначала, "фіксувала" своєрідність поведінки, світовідчуття людини в епоху верхнього палеоліту.

Які ж основні етапи культурної еволюції людства? Загальноприйнятим у культурології є поділ людської історії на три великих етапи: дикість, варварство, цивілізацію, запропоновані ще в кінці ХУШ ст. шотландським філософом Анрі Фергюссоном. У XIX ст. американський етнограф Л. Морган, а потім Ф. Енгельс пов'язували виділення кожної з цих епох з певним рівнем матеріальної культури, з конкретними формами розвитку господарства. Епосі дикості відповідають такі господарства, що "привласнюють" (збирання, полювання і рибальство), епосі варварства — ті, що виробляють (раннє землеробство і скотарство), епосі цивілізації — розвинена аграрна культура, промислова і науково-технічна культури.

Таким чином, ми бачимо, що основним критерієм етапів культурної еволюції є критерій матеріальний, розвиток виробничих сил, який врешті-решт визначатиме і своєрідність культурно-історичних епох. З культурною еволюцією — еволюцією людського духу — ідеальні фактори в свою чергу істотно впливають на матеріальну культуру суспільства. В теорії культури поняття "цивілізація" дуже зблизилося з поняттям культури. Нам важливо визначити сутність цих понять. Як зазначалося вище, поняття "цивілізація" було введено у науку як назва певного етапу в культурній еволюції людства, що починається з 3500 року до н.е. і триває по сьогоднішній день. В ході дискусії щодо древніх міст, яка відбувалася 1958 року в Чикаго, вчені запропонували три ознаки цивілізації: монументальна архітектура, писемність, міста. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергусаме як культурний комплекс, тоді як соціально-економічну сутність даного явища становлять поява класового суспільства і держави. Пам'ятки архітектури показові з точки зору виробничого потенціалу суспільства, що їх створило.

Поява писемності характеризує відділення розумової праці від фізичної, що дозволило зосередити зусилля окремих груп людей на розвиткові мистецтва і різних форм позитивного знання. Міста виконували специфічні функції у суспільній системі: були центрами сільськогосподарської округи, центрами ремесел і торгівлі та свого роду ідеологічними центрами. Саме в пору перших цивілізацій ідеологічна сфера, систематизована і централізована, стала справді величезною силою.

Отже, цивілізація сформувалася лише на певному етапі розвитку людства, являючи собою якісну межу на еволюційному шляху. Виділяють різні типи, етапи, рівні цивілізації. Принциповою позицією вчених радянського періоду було виділення формаційних типів цивілізації (рабовласницький тип, феодальний тип і т.д.). Такий підхід відрізнявся від поглядів багатьох західних вчених, які в основному спираються на концепцію Арнольда Тойнбі. У ЗО — 50-ті роки нашого століття в роботах "Цивілізація перед випробуванням" та "Дослідження історії" А. Тойнбі зробив спробу пояснити одночасно хід розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття "цивілізація" до особливостей розвитку народів і культур різних регіонів і країн. В результаті всесвітня історія мала вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком суверенних культур, які розташовані поруч і співіснують. Однак А. Тойнбі довів: при всій відмінності і несхожості культур різних народів всі вони належать до єдиної цивілізації і в своєму розвиткові рано чи пізно проходять ідентичні етапи, які характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, основні ідеї Просвітництва, без яких сьогодні неможливо уявити сучасну цивілізацію: всі люди від природи рівні, кожна людина — неповторна особистість, людина — мета розвитку суспільства, а не засіб, та інші — це доробок європейської культури XVIII ст. Трохи пізніше під знаком засвоєних європейських ідей починає розвиватись східнослов'янська культура. Ці ідеї живили творчість українських, російських та білоруських просвітителів. І зсідай з кінця ХІХ - поч. ХІХ ст, ці ідеї починають панувати в культурах далекосхідних держав (Індії, Китаю, Японії та ін.), відбиваючи своєрідність цих народів. Парламент — феномен розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід’ємний елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації. Таким чином, поняття "культура" підкреслює неповторність, а в окремих випадках і тупикове відгалуження розвитку етносів, країн. Поняття ж "цивілізація" означає безперервність, єдність, загальність культурно-історичного процесу для всіх народів. Коли окремі ідеї культури стають в силу умов, що склалися, стереотипами поведінки великих груп людей, визначають особливості їх світобачення, тоді можна говорити про певний етап розвитку цивілізації.

Сьогодні більше ніж будь-коли вчені прагнуть осмислити спеціальні галузі наукового знання (як гуманітарного, так і природничо-наукового) в контексті культурної епохи. Такий підхід у науці дістав назву цивілізаційного. Він ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Не відсуваючи в бік реальну конфліктність історії, ця концепція історії дозволяє зрозуміти її реальну безперервність, розкрити механізми дій людей, витоки і зміст загальнолюдських цінностей. Моральні переваги цивілізаційного підходу очевидні: стимулюючи практику, ідеї, настрої мирно-цивілізаційної взаємодії людей, він відкриває тим самим великий простір творчим тенденціям історії культура середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо.

При семіотичному підході до культури за критерій виділення культурно-історичних епох береться розвиток мови. Різні сторони культури можуть бути представлені як своєрідні системи знаків, що моделюють дійсність. Авторами концепцій, згідно з якими культура детермінована мовою, є В. Гумбольдт і О.О. Потебня. В залежності від етнічного розвитку, існуючого укладу життя, частково детермінованого кліматичними і географічними факторами, формувалися особливості мови. Існують мови з переважно дієслівним (динамічним) зображенням дійсності, але й існують мови з переважанням іменного (статистичного) визначення понять. Мовні відмінності накладають значний відбиток на культуру народів у цілому. Суттєво відрізняються культури алфавітного типу від культур ієрогліфічного типу, де переважають неперервність, статичність, споглядальність. Для лінгвістики такий підхід є досить правомірним.

Ми ж будемо базуватися на найзагальнішому, філософському підході до культури. Слід зазначити, що в філософії на сьогоднішній день існує близько трьохсот визначень культури і загальним у них є те, що так чи інакше в них пов'язуються поняття особистості, суспільства, діяльності. Тільки через діяльність особистість може об'єктувати свої духовні цінності, створюючи матеріальні та духовні блага, і тим самим сприяти розвитку суспільства та історії; і лише через діяльність особистість може засвоювати ті цінності, які були накопичені суспільством, і тим самим розвиватися. При філософському підході до визначення культури особистісний фактор може бути покладений в основу періодизації культурно-історичного процесу. З розвитком історії змінюється особистість, її світобачення, світовідчуття, виникають нові форми людського пізнання, народжуються, розквітають та гинуть ідеї, які наповнюють живу свідомість людства і втілюються в мистецтві, культурі, практичній діяльності. Духовний світ особистості, що ускладнюється, потребує для свого вираження нових видів, жанрів; мистецтва, нових художніх засобів. К.М. Мамардашвілі якось зазначив, що європейська цивілізація — це сукупність емпірично намацаних механізмів реалізації людської особистості. М. Бердяєв вважав, що про прогрес в культурі говорити взагалі аморально, бо в цьому випадку особистість, яка живе в певну епоху, відчуває себе і свою діяльність як основу, сходинку для наступних поколінь, і це не дає їй можливості відчути свою самоцінність, неповторність. У той же час, недооцінюється своєрідність, непересічне значення для людства кожної сходинки в історії культури. Багато видатних істориків культури вважають, що культури переживають періоди розвитку, розквіту, потім вмирання і падіння. Вони думають, що в стародавньому світі були такі великі культури, в порівнянні з якими наступні часи є лише поверненням до минулого. Наприклад, стародавня культура Вавилону, Стародавньої Греції були настільки досконалими, що в багатьох відношеннях не поступаються нашій культурі XXстоліття. І, звичайно, перемога буржуазної цивілізації над епохою поетичного варварства не є абсолютним прогресом.

Якщо ми будемо розглядати культурно-історичний прогрес з погляду наповнення його особистісним началом, пов'язувати його розвиток з удосконаленням самої людини як представника роду, з еволюцією внутрішнього світу особистості в напрямку більшої витонченості душевних порухів, більшої сприйнятливості, рефлексії, усвідомлення своєї особливості, відповідальності і пошуку нових ідей, художніх та естетичних засобів вираження духовного світу особистості — то в цьому випадку можна говорити про поступальний розвиток в культурно-історичному процесі, не забуваючи, а навпаки, підкреслюючи самобутню цінність кожної сходинки і кожного народу в історії культури. Ніщо в культурі не вмирає, все по крихтах вливається в потік вічності.


Література

1. Джонсон Д. Люси. Истоки рода человеческого. — М., 1984.

2. Мид М. Культура й мир детства. — М., 1988.

3. Канарский А.С. Диалектика зстетического процесса. Генезис
чувственной культури. — К., 1982.

4. Кууси П. Зтот человеческий мир. — М., 1988.

5. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 19871. Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук.
автор, кол. Е.В. Попов. — М., 1995. — С. 336.

6. Вернадский ВЛ. Философские мисли натуралиста. — М., 1988.

7. Бердяев Н.А. Смьісл истории. — М., 1900

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:22:39 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:07:53 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Генезис та етапи культурної еволюції

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150401)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru