Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Влада у традиційному суспільстві

Название: Влада у традиційному суспільстві
Раздел: Рефераты по политологии
Тип: реферат Добавлен 17:41:18 11 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 26 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Влада у традиційному суспільстві

План

1. Різниця понять «влада» та «панування»

2. Іерархія панування у традиційній владі

3. Роль вождя у традиційній владі

4. Вождество як складна система правил та традицій

4.1 Організаційно-управлінські функції

4.2 Перерозподільчі функції

4.3 Контроль над ресурсами

4.4 Контроль над обміном і торгівлею

4.5 Контроль над ремісничим виробництвом

4.6 Війна й військово-організаційні функції

4.7 Ідеологія

4.8 Обряди коронації

Література

1. Різниця понять «влада» та «панування»

Поняття "традиційна влада" вимагає уточнення. Веберовське трактування "влада" (Macht) варто відрізняти від "панування" (Herrschaft). У першому випадку підпорядкування ґрунтується на простому насильстві, не обов'язково легітимному. У другому - об'єкт влади визнає свій статус законним і підкоряється панові в силу існуючих норм. У української мові "влада" (однокорінні слова - володіти, владар, воля, великий) ближче до німецького Herrschaft, чим до Macht (влада, сила, міць; дієслово machen - робити; порівн. також з англ. domination - панування й power - влада, сила, енергія). У зв'язку із цим можна вважати поняття "влада" й "панування" синонімами й, отже, використати такі сталі словосполучення, як "традиційна влада", "харизматична влада" й "раціональна влада".

Однак, говорячи про веберовські погляди на структуру влади в традиційних суспільствах, коректніше говорити про традиційний тип панування. Найбільше докладно традиційне панування розглядається в книзі "Господарство й суспільство".

Найважливішою рисою традиційного панування є віра у священний характер традицій і правил, "порушення яких спричиняє дурні магічні або релігійні наслідки". Для традиційної свідомості характерні конкретність й образність мислення, віра в надприродні сили, які перебувають поза реальним миром і при певних обставинах можуть втручатися у відносини між людьми або карати їх. Щоб забезпечити собі психологічно комфортне існування, традиційна людина створює міфологічно – ритуальну ідеологію, покликану магічними засобами забезпечувати природну й соціальну гармонію. Підтримка порядку покладена на ті, хто здатний виконувати ці функції завдяки своїм надприродним здатностям. Вони можуть вступати в контакти з богами й силами природи й забезпечувати своєму народу захист і стабільне існування.

2. Іерархія панування у традиційній владі

Традиційне панування має особистісний характер. Відносини між правителем і його помічниками будуються не на службовому боргу й діловій компетенції, а на відданості панові, що розглядає керування як функцію своєї особистості й використає владу відповідно до власних прагнень й інтересами. Скільки-небудь істотний поділ компетенції й обов'язків між чиновниками відсутній. "Замість твердої ділової компетенції має місце конкуренція доручень і повноважень, спочатку надана паном по вільному розсуді, що потім стають довгостроковими й, нарешті, часто стереотипні ...завдяки цьому найчастіше конструюються ділові компетенції й тим самим відомства.

Порученці, які мають довгостроковою компетенцією - це, насамперед, придворні чиновники пана; не пов'язана із двором компетенція надається їм часто по досить поверхневій подобі [пропонованої] області діяльності їхній придворній службі або ж, насамперед, по зовсім довільному виборі пана". Як правило, в "штабі" пана (так Вебер називає двір правителя) відсутні "a) тверда ділова "компетенція"; b) тверда раціональна ієрархія; c) систематичне призначення за допомогою вільного контракту й упорядкованого підвищення; d) (звичайно) спеціальна підготовка; e) (часто) конкретне й (ще частіше) виражене в грошовій формі платня"

Соратники правителя розцінюють виконання своїх посадових обов'язків як особисте служіння панові. Їхні права й обов'язки є привілеями, які дані паном і можуть бути відібрані відповідно до його примх. У відносинах з підлеглими й простими людьми соратники пана й чиновники діють так само довільно, як і сам правитель, якщо це не суперечить сакральним традиціям і вказівкам понад.

"Штаб" помічників пана складається з підданих, котрих Вебер розділяє на дві категорії - "патримоніально рекрутуємих" й "екстрапатримоніально рекрутуємих". До першого він відносить родичів пана, домашніх слуг, рабів, колонів, клієнтів і вільно відпущених. До других - васалів, зв'язаних словом честі, інших вільних осіб, зв'язаних особистими довірчими відносинами із правителем.

Вебер розділяє раціональну бюрократію й бюрократію взагалі. Бюрократія з'явилася ще в патримоніальних державах; чиновниками ставали "екстрапатримоніально рекрутуєми" особи. У традиційних суспільствах ці чиновники є, насамперед, особистими слугами пана.

Традиційне панування базується не на формальному зводі загальних для всіх законів і правил, а, по-перше, на традиційних правових нормах й, по-друге, на особистих рішеннях самого пана або його наближеними, убраними цими обов'язками, - останнє відповідно до німецької традиції Вебер називає "князівським правом". Причому "особисто присутній пан вище всякої законності", він не зв'язаний ніякими формальними приписаннями.

Моральні й етичні принципи традиційного суспільства ґрунтуються на вірі у священні підвалини. Внаслідок цього протест проти зловживань пана або його слуг направляється проти конкретних індивідів (того ж правителя або, як правило, його помічників), але не проти існуючої системи цінностей.

Вебер виділяє кілька типів суспільства, заснованого на традиційному пануванні. До їхнього числа ставиться суспільство з геронтократичною патріархальною владою батька сімейства, найстаршого члена громади або роду, де панування обумовлене традиціями. У патримоніальному суспільстві влада правителя над васалами, клієнтами й кріпаками базується на особистих відносинах панування й підпорядкування. По суті, це вже держава, де владні відносини засновані на патріархальному зв'язку між "батьком" й "синами".

Станове, або феодальне, суспільство являє собою розвитий варіант патримоніального; тут колишній "штаб" структурується в замкнуту групу, наділену певними владними прерогативами й джерелами існування. У становому суспільстві система влади децентралізована. Васали, або "патримоніальні чиновники", територіально відділені від свого пана, кожний з них управляє своєю долею й внаслідок цього в якомусь ступені незалежний.

3. Роль вождя у традиційній владі

У розвиненому патримоніальному суспільстві великі чиновники ("патримоніальні бюрократи") також територіально відділені від пана. Однак їхнє право на користування землею спадково: у цьому відмінність такого суспільства від станового феодалізму. Класичний патримоніалізм перешкоджає розвитку ринкового капіталізму, тоді як економічна незалежність феодалів створює базис для формування надалі середніх класів. Зразком цього, на думку Вебера, є Англія, де перевага станового суспільства над патримоніальним обумовило ранній розвиток буржуазних відносин.

Більшість дослідників не схильні зводити влада вождів до якому-небудь одному факторові й виділяють велика кількість каналів, по яких здійснюється розвиток владних відносин. Так, відповідно до Томаса Манну, головними силами, що ведуть до влади, є економіка, політика, війна й ідеологія. Тімоті Ерл виділяє такі джерела досягнення влади, як економічний базис, військову міць й ідеологію. Схожий набір рис відзначають й інші автори.

По ступені значимості можна виділити дві групи факторів, що обумовлюють владу в традиційному суспільстві. З них основними є управлінські й редистрибутивні обов'язки вождів і контроль над продуктивними ресурсами. Серед неосновних - контроль над внутрішнім і зовнішнім обміном або торгівлею, ремісничим виробництвом, а також ідеологія, військові функції вождів... Розглянемо перераховані функції докладніше.

4. Вождество як складна система правил та традицій

4.1 Організаційно-управлінські функції

Це один із провідних каналів установлення влади правителів у всіх суспільствах. Без ієрархії в керуванні будь-яка складна система не здатна адекватно реагувати на зовнішні збурювання й внутрішні стреси й в остаточному підсумку приречена на розпад. Уже вождество являє собою складну ієрархічну систему, що поєднує локальні общинні поселення. Такі передумови й складові процесу виникнення вождеств (chiefdoms), як ріст прибавочного продукту внаслідок переходу до "виробляючому" господарству, ріст населення й т.д., приводили до ускладнення керуючої підсистеми. Для того щоб регулювати процеси в такому суспільстві, необхідно було замінити вироблені в більше эгалітарних суспільних структурах системи політичного лідерства на більше складні.

Однак звільнення вождів від участі в безпосереднім виробництві прибавочного продукту відбулося не відразу. Існує маса проміжних форм і варіацій. В Океанії, наприклад, на Пуапуке й Футуне, вожді самі займалися видобутком їжі, але на Самоа вони були звільнені від цього, а на Таїті, Тонга й Гавайях фізичною працею не займалися також члени родин вождів й їхнє найближче оточення.

4.2 Перерозподільчі функції

Цей канал влади тісно пов'язаний з попередньої, тому що багато архаїчних суспільств мали централізовану економіку. У перед державних суспільствах редистрибуція (перерозподіл прибавочного продукту) могла бути використана: 1) для роздач на традиційних святах; 2) для забезпечення різних суспільних робіт; 3) як страховий фонд у періоди голоду; 4) для персонального споживання вождя, його домочадців, слуг і наближених.

З одного боку, редистрибуція не сприяла автоматичній концентрації багатств і надлишків їжі в еліти. Збагачення вождів й їхнього оточення відбувалося опосередковано. Роздаючи суспільний продукт від свого імені, вождь підвищував тим самим свій престиж, а общинники змушені були робити відповідні подарунки, як правило, що перевершували по обсязі первісний дарунок. Таким чином, процес ішов по наростаючі. З іншого боку, за виконання суспільних функцій вождь одержував частину колективного прибавочного продукту для особистих потреб, забезпечення домочадців і слуг і на "представницькі витрати". Спочатку ця частина була невелика, але поступово вона зростала. У ряді найрозвиненіших ієрархічних структур того часу правителі використали зроблений народом продукт винятково на власні потреби. Можливості маніпуляції із суспільним продуктом прямо або побічно приводили до того, що вожді могли відкривати або прикривати суспільну "годівницю" - заохочувати одних і стримувати інших. Це підсилювало залежність найближчого оточення від правителя.

Важливо відзначити, що редистрибуція характерно не тільки для традиційних суспільств. У СРСР, наприклад, існувала система особливих магазинів і спецрозподільників для "номенклатури", де товари вищої якості продавалися за заниженими цінами. Інші громадяни задовольнялися звичайними магазинами з їхніми невигадливими асортиментами (найбільш дефіцитні товари розподілялися ще на базах і складах магазинів або з-під прилавка по так називаному блаті). Ще в роки громадянської війни по указі В.И. Леніна були створені спеціальні магазини для обмеженого числа осіб.

4.3 Контроль над ресурсами

Серед політантропологів найбільше послідовно роль цього фактора відстоював М. Фрід. У його еволюційній схемі головним критерієм завершального етапу первісності (стратифіковане суспільство) був нерівний доступ до основних економічних ресурсів. У тім або іншому ступені важливість цих механізмів для посилення влади вождів підкреслювалася багатьма іншими авторами. Дана теза добре підтверджується й численними етнографічними прикладами. На Гавайях вожді контролювали або активно втручалися в перерозподіл земельних ділянок. За виконання посередницьких функцій вождь користувався часткою прибавочного продукту, що зберігався на суспільних складах. Влада ольмекських вождів багато в чому ґрунтувалася на контролі над високопродуктивними терасовими землями. Приклади подібного роду демонструють також карибські, амазонські вождества (chiefdoms), засновані на інтенсивному землеробстві в алювіальних річкових долинах. У число ресурсів "обмеженого доступу" входили не тільки землеробські ділянки, але й озера, багаті рибою, пасовища із соковитою травою й т.д. Така практика могла поширюватися й на ресурси, не зв'язані прямо з видобутком або виробництвом їжі. П. Рік наводить приклад того, як еліта одного з "чифдомов" намагалася впливати на сектор керамічного виробництва, контролюючи території, багаті глиною.

Як контроль над ресурсами міг збільшувати владу правителів архаїчних і традиційних суспільств? По-перше, наявні ресурси правитель міг передавати в користування, "дарувати" своїм підданим (так само, як і прибавочний продукт), підвищуючи тим самим свій престиж, а згодом і своє економічне становище. По-друге, він міг залучати підданих до обробки суспільних або ресурсів, що перебувають у його розпорядженні, під яким-небудь пристойним приводом. По-третє, правитель мав право на кращу частку ресурсів: самий родючий шматок землі, самі гладкі пасовища, найбільш багатою рибою або молюсками частина ріки або озера.

У цілому керування, контроль і перерозподіл варто розглядати як різні сторони процесу монополізації суспільно-корисних функцій. Вождь і його оточення, володіючи інформацією й ключовими важелями розподілу ресурсів і зробленого прибавочного продукту, виступають як ідеологічних власників засобів виробництва й прибавочної праці. Однак ця "власність" умовна так само, як "власність" бюрократів при державному способі виробництва, вона проізводна від функції влади] і залежить від місця в ієрархії керування суспільством.

Проте, навіть не володіючи ресурсами, носії традиційної влади намагаються ідеологічно обґрунтувати свої права на них. А. Соутхалл, що спеціально вивчав це питання, думає, що приватизація ресурсів початку здійснюватися на стадії вождества через зародження символічно-ритуального нерівності стосовно них, ритуальну монополію верхів на засоби виробництва й заміну останньої реальними приватновласницькими відносинами. І саме в той момент, коли еліта ідеологічно монополізує ресурси й засоби виробництва, на думку А. Соутхалла, з'являються зародкові форми ранньої держави.

4.4 Контроль над обміном і торгівлею

Обмеження доступу до зовнішньоторговельної діяльності - універсальна риса, характерна як для надлокальних первісних суспільств, так і для ранніх держав. У вождествах право обміну належало, як правило, тільки його правителеві або також главам ведучих линиджей. Це робило розрив у статусі між елітою й простими общинниками ще більш відчутним. Одержуючи через границю своїх володінь рідкі й дивовижні товари й розподіляючи їх у суспільстві, ієрарх контролював редистрибутивну мережу, підвищував свій престиж і збільшував вплив на підданих. У той же час зовнішню торгівлю можна розглядати як один зі способів конкуренції еліти, що приводить до підвищення позицій більше щасливих вождів і до формування широкої мережі династичних шлюбів, васальних і союзницьких відносин. Правителі, чиї вождества й ранні держави були розташовані осторонь від головних торговельних артерій, вели війни за контроль над ключовими пунктами обміну. У той же час торгівля не була провідним чинником політогенеза. Вона сприяла трансформації вождеств у ранні держави тільки з виникненням широкої торгово-обмінної мережі; влада еліти більше залежала від керування економікою й контролю над озброєнням.

4.5 Контроль над ремісничим виробництвом

Контроль над обміном інтенсифікує й контроль над виготовленням предметів престижного споживання, призначених як для особистих потреб вождів, так і для зовнішнього обміну. Існує безліч підтверджуючих це археологічних й етнографічних прикладів. Однак не слід забувати, що ремісниче виробництво у вождествах розвинене ще порівняно слабко й, отже, вожді можуть здійснювати контроль тільки над виробництвом невеликого числа найбільш престижних речей.

Правителі вождеств прагнуть також тримати під контролем виготовлення знарядь праці й озброєння. У поселеннях індіанців камилюї більшість обсидіанових знарядь концентрується в господарствах еліти. Тробрианські вожді контролювали імпорт каменів, що застосовувалися для виготовлення сокир. З появою залізних знарядь, коли на великих просторах Європи, Азії й Африки поширюється землеробська економіка, починається контроль над їхнім виробництвом і розподілом. Іноді контроль над "продуктивними технологіями" здійснювався й за допомогою прямого залучення еліти в ремісниче виробництво. Не випадково в ряді регіонів (Скандинавія, Британія, Полінезія, Південна Африка) вожді й королі повинні були володіти ковальським ремеслом; у Полінезії вожді практикували таку престижну форму ремісничої діяльності, як виготовлення човнів і різьблення по слоновой кістки. У майя зроблені представниками влади предмети мистецтва служили символічними маркерами вищих груп населення.

4.6 Війна й військово-організаційні функції

Війна є ще одним важливим фактором, що потенційно сприяє політогенезу. Споконвічно - як "війна всіх проти всіх" - вона була названа Т. Гоббсом причиною виникнення держави; Г. Спенсер думав, що війна була механізмом ендогенного розвитку й у той же час сприяла підпорядкуванню одних суспільств іншим. Останнє положення вилилося в особливу "завойовницьку" теорію, відповідно до якої держава виникав як наслідок експансії більше сильних груп (Л. Гумплович, Ф. Оппенгеймер, К. Каутский й ін.). Особливо часто вказувалося на роль у цих процесах войовничих кочівників-скотарів. Зокрема, згідно "обмежувальної" теорії Р. Карнейро, генезис держави зв'язаний, головним чином, з ростом населення й конкуренцією за ресурси, що приводить до множення конфліктів і війн. Природний вихід із цього - введення політичної ієрархії, що, з одного боку, закріплює панування перемігших у конфліктах груп, і, з іншого боку, інтенсифікує виробництво для дозволу демографічних й економічних проблем.

Роль військового фактора багаторазово обговорювалася в спеціальній літературі. У цей час більшість дослідників схиляються до думки, що хоча війна теоретично й не ставиться до обов'язковим складової політогенеза, у реальності багато хто вождества й ранні держави утворювалися саме за рахунок завоювань.

Важливо розглянути, як саме війна сприяла концентрації влади в руках військових вождів, правителів вождеств і ранніх держав. Насамперед, війна була важливим джерелом доходів правителя і його найближчого оточення: по-перше, це награбовані предмети престижного споживання й прикраси; по-друге, це захоплені бранці, які могли використатися в господарстві вождя, для культово-церемоніальних потреб, даруватися, продаватися, обмінюватися й т.д.; по-третє, це завойовані землі (як правило, разом з населенням). Оскільки військові придбання рідше піддавалися престижному перерозподілу, чим результати безпосередньої економічної діяльності, то контроль над ними підсилював владу військових проводирів.

Крім цього, у традиційних суспільствах з низькою вертикальною мобільністю участь у війнах для основної маси населення (особливо для осіб з низьким спадкоємним статусом, маргиналов і молоді) - чи не єдиний спосіб підвищити своє положення в суспільстві. Нерідко саме тому біля правителів вождеств або військових проводирів (при функціональній розмежованості еліти) поступово концентруються професійні воїни - дружина, що слабко пов'язана із традиційними суспільними структурами й орієнтована на особисту відданість командирові. Цілком зрозуміло, що опора лідера на особисті зв'язки зі збройними, дисциплінованими й нерідко молодими прихильниками - вагомий аргумент у політичній боротьбі. Досить послатися на добре відомі приклади приходу до влади російських царів Івана IV і Петра I. Нарешті, у традиційних державах, що вже сформувалися, армія могла бути ефективно використана для придушення внутрішнього сепаратизму, повстань мас і репресій.

Особливе місце займає питання про участь правителя у воєнних діях. Як видно, скрізь він уважався верховним воєначальником, і від його особи проводилися військові кампанії. Багато монархів особисто брали участь у боях і прославилися як відважні воїни й (або) видатні полководці. Своя політична могутність добули зі зброєю в руках й Олександр Великий, і Цезар, і Хлодвиг, і Карл Великий, і Наполеон Бонапарт. У вітчизняній історії це такі відомі політичні діячі, як Святослав, Олександр Невський, Дмитро Донськой і Петро Великий.

Однак особиста участь у походах і битвах заохочувалося далеко не скрізь. У багатьох африканських вождествах і ранніх державах тіло пануючи вважалося занадто великою цінністю, щоб піддавати його небезпеки. Навіть рана, не говорячи вже про хворобу або фізичний дефект, могла привести до втрати їм сакральних якостей. Кельти нерідко зв'язували програні бої із загибеллю або пораненням свого правителя. Але поза залежністю від того, приймав правитель участь у військовій чи діяльності ні, всі перемоги приписувалися винятково його надприродним медиативним якостям.

4.7 Ідеологія

Голе насильство не може діяти нескінченно. Панування припускає наявність певної ідеологічної системи, що зв'язує панів і підданих певними нормами. Із цієї причини важко не погодитися з думкою Петера Скальника, що виховання в людей прийняття існуючого політичного порядку грало не меншу роль, чим пряме насильство.

З даної точки зору сакралізація була важливим механізмом консолідації суспільства, вироблення ідеології, спрямованої на подолання антагонізму між елітою й простими общинниками. Центральним компонентом цієї системи був правитель. У багатьох архаїчних і традиційних суспільствах люди вважали, що він наділений надприродними здатностями або ж є представником миру богів на землі, і тому плин природного й соціального життя в чималому ступені підлегал його впливу. Правитель може викликати дощ, зупиняти буру, робити тварин більше плідними, а врожаї рясними, він може викликати страх у ворогів і приносити військові перемоги. Це вважається головною (а нерідко і єдиної) його завданням, і від того, наскільки успішно він з нею справляється, залежить тривалість його царювання й навіть життя.

Особливо багато для вивчення цього механізму зробив Джордж Фрезер. Він займався вивченням магії й релігійних звичаїв в архаїчних народів й, зокрема, численних обрядів, пов'язаних із сакралізацією влади в суспільстві. Фрезер відзначав, що в поданнях багатьох архаїчних народів існує чіткий зв'язок між благополуччям суспільства й авторитетом його правителя. У народів латуку, бари й лалуба, що жили в посушливих районах Нила, влада проводирів-знахарів ґрунтувалася на вмінні викликати дощі за допомогою магічних ритуалів. Своїми здатностями вони здобували значний авторитет у суспільстві. Однак у періоди посух розгнівані одноплемінники могли вбити проводиря, мотивуючи це тим, що він не справляється з покладеними на нього обов'язками. Його посада в цьому випадку часто переходила до його сина або якому-небудь іншому близькому родичеві, оскільки вважалося, що подібні чудесні якості передаються в спадщину. Інший приклад, що приводить Дж. Фрезером, показує, що архаїчні подання про зв'язок між авторитетом правителя й вищих сил зачіпали не тільки зовнішні, безпосередньо спостережувані події (дощ - посуха, удала - невдале полювання, урожай - неврожай і проч.). Шиллукі Судану вважали, що й реальні вчинки, і здоров'я вождя, зокрема його потенція, впливають на добробут усього суспільства. У випадку захворювання правителя або при ознаках його недієздатності землеробство й тваринництво прийде в занепад, а народ почнуть переслідувати хворості та інші напасті. Із цієї причини численні дружини й старійшини уважно спостерігали, наскільки регулярно вождь виконує свої подружні обов'язки. З появою тривожних симптомів вождеві вручалася "біла мітка" - під час щоденного полуденного відпочинку його особа накривалася шматком білої матерії. Через якийсь час після цього приводився у виконання жорстокий вирок - вождя замуровували в спеціально побудованій хатині з незайманою, що досягла повноліття.

Подібний набір ідеологічних обов'язків був досить типовий для правителя пізнього перед державного й раннього державного суспільства. Порівняльно-історичне дослідження 21 ранньої держави, пророблене Х. Классеном, показує, що в 18 з 19 випадків правитель мав надприродний статус; в 17 з 19 випадків він генеалогічно був пов'язаний з богами; в 14 з 16 випадків виступав посередником між миром людей і миром богів; в 5 з 18 випадків мав статус верховного жерця.

Подібні подання були широко поширені й у середньовічних суспільствах. Можливо, найбільш відомим прикладом є популярне в середні століття повір'я, що французькі королі можуть зціляти хворих золотухою покладанням рук. Віра в це чудо проіснувала аж до нового часу. Уважалося, що подібним дарунком володіли й англійські королі. Коли в 1649 р. англійський король Карл I був страчений, з'явилися слухи, що хустки, змочені в його крові, володіють тим же цілющою властивістю, що і його руки. Останній сюжет був докладно розглянутий М. Блоком в 1922 р. у книзі "Королі-чудотворці". Відштовхуючись від здатності королів лікувати золотуху, Блок перейшов до більше широкого кола сакральних функцій монархічної влади й, виходячи із цього, - до ідеологічних поглядів широких мас, ментальності середньовічного суспільства. Стає зрозуміло, яким потужним знаряддям влади є віра у взаємодію вождів з потойбічними силами. Користуючись своїми "зв'язками" з богами, вождь міг наслати на неугодні або не підкоряються йому осіб хвороби або інші напасті.

Влади, причому не тільки традиційної, властива особлива символіка. З якою метою це робиться? У політ антропологічної літературі поширена точка зору, що символи призначені для маркування опозиційних політичних груп, фіксації в культурно-ритуальній формі реальних політичних зв'язків і структур. Іншими словами, у веберіанської термінології символи влади - це особлива система ознак приналежності до якої-небудь групи в рамках даної системи панування. Символи можуть бути офіційно затвердженими або визнаними неофіційно, але вони завжди легітимні. Сфери поширення символів дуже різноманітні. Одяг, татуювання, прикраси, зачіска, комплекція (тучність як показник солідності), мова, манера поводження, - от неповний перелік маркерів соціального стану індивіда.

Глибоко в стародавність іде традиція зв'язувати владу з хижими тваринами (лев, тигр, вовк, орел і т.д.), які символізують агресивність, силу, твердість, військову перевагу й навіть жорстокість її представників. Влада створює також спеціальні символи індивідуального статусу, у яких концентруються її магічні властивості. Уже чаклуни й шамани мають священні предмети, що дозволяють їм викликати парфумів і змінювати плин природних процесів. Потім з'явилися традиційні атрибути влади - корона, держава, скіпетр, ціпок, жезл.

Дистанція між правителем й іншою елітою, елітою й простими масами показує розходження в статусах. Цю же різницю підкреслює й численна звита. Коли монарх пересувався верхи, поруч і за рухалася кавалькада вершників. Навіть для сучасного обивателя досить сильне виглядає супровід із чорних машин із блимавками, численні охоронці, помічники, секретарі. Символіка влади в архаїчних суспільствах вимагала, щоб при спілкуванні із правителем піддані підкреслювали свою повну незначність. У Дагомеї й Буганде під час аудієнції прохач повинен був підповзати до короля, іноді повністю оголеним, посипаючи свою голову й особу пилом або брудом. На Таїті й Тонга не дозволялося перебувати в присутності вождя з покритими плечима. В інків до імператора покладалося підходити тільки босоніж і з вантажем на плечах. У багатьох суспільствах на правителя заборонялося дивитися, а іноді з ним можна було спілкуватися тільки через спеціального посередника. Відповідно до інший широко розповсюдженій традиції правитель не міг стосуватися землі босими ногами. Тому він пересувався на спеціальних носилках, а в аканов один із соратників вождя завжди мав при собі запасні сандалії.

У ряді вождеств і ранніх держав не покладалося бути присутнім при прийомі правителем їжі. У королівстві Лоанго були вбиті дванадцятирічний син й улюблений собака правителя, які випадково застали його за трапезою. Посуд, з якої вождь або король приймає їжу, строго табуйован. Залишки недоїденої їжі, зрізані волосся, нігті, а також екскременти таємно знищуються у відповідності зі спеціальним ритуалом, щоб вони не стали надбанням чаклунів. Деякі ритуали й церемонії (наприклад, обряди коронації або похорону) супроводжуються людськими жертвоприносинами.

4.8 Обряди коронації

Особливе значення мають обряди коронації. З магічної точки зору вони призначені для передачі правителеві сакрального статусу. У рідких випадках цей статус успадковувався претендентом до інаугурації - наприклад, на Гавайях або Таїті. Як правило, пишно обставлену церемонію випереджають ритуали очищення, у момент зведення в царське достоїнство вручаються символи верховної влади (корона, жезл, спис і т.п.), коронований володар приймає належному його статусу, титул (Чингисхан) або нове ім'я (китайська традиція), здійснює масові роздачі подарунків. Нерідко церемонія коронації супроводжується людськими жертвоприносинами (у Буганде, на Гавайях і Таїті, в ацтеків й інків, у Древньому Китаєві, Єгипті, у йоруба, скіфів, монголів і т.д.).

Відхід з життя правителя приводив до порушення гармонії сакральних процесів. Суспільство втрачало свого заступника, заступника перед богами. У країні оголошувалася жалоба. У деяких суспільствах смерть правителя викликала ритуальну анархію (Анкол, Вольта, Гавайи й ін.). На Таїті молодь під предводительством жерців робила заборонені, табуйовані вчинки. На Тонга розверталися інсценовані бої між слугами покійного вождя й плакальщіками.

Похорони правителя вироблялися з особливою пишністю. Зводився монументальний похоронний комплекс (гробниця, мавзолей, піраміда, курган і т.д.), що нерідко вимагало більших матеріальних і людських витрат. Під час жалобної церемонії в могилу разом з розкішно прикрашеною труною опускався багатий інвентар - одяг, прикраси, зброя, предмети побуту, їжа - словом, усе, що могло знадобитися покійному на тім світлі. Жалобна церемонія закінчувалася, як правило, пишною ритуальною трапезою із приношенням жертв богам, душі померлого, майбутньому правителеві. У багатьох вождествах і державних утвореннях обряд похорону супроводжувався людськими жертвоприносинами (в алеутів, галлів, германців, кельтів, маорі, монголів, полінезійців, скіфів, у Древньому Єгипті й Китаєві, у середньовічній Норвегії і Японії й т.д.), нерідко досить кривавими. У Дагомеї, наприклад, для покійного правителя труна виготовлялася із глини, замішаної на людській крові.

Смерть правителя могла викликати серйозні соціальні наслідки: смуту через престолонаслідування, повстання вчорашніх васалів і данників, нарешті, спробу скористатися ситуацією з боку сусідніх країн. Чи може таке суспільство вважатися деспотичним? При всій зовнішній подобі потрібно враховувати одна важлива обставина: правитель має настільки високий статус тільки тому, що, на думку підданих, при його сприянні природні процеси сприяють їхньому благополуччю. Він бог або посередник між богами й людьми. Люди ставляться до нього як до бога, оточують піклуванням і почестями, схиляються перед ним. Однак це преклоніння продиктоване прагненням відгородити суспільство від потойбічних сил. "Правитель живе, обплутаний мережами детально розробленого етикету, заборон і приписань, ціль яких складається не в охороні його достоїнства й тим більше благополуччя, а в утриманні його від здійснення вчинків, які, порушуючи гармонію природи, могли б увергнути його самого, народ й увесь світ у загальну катастрофу. Ці приписання, що регламентують кожен його вчинок, не тільки не сприяють зручності, але, навпроти, донезмоги стискують його волю й часто перетворюють саме життя його, що вони мають своєю метою зберігати, у тяжкий тягар".

Як тільки правитель перестане справлятися зі своїми обов'язками, його виженуть або зрадять смерті. Турбота про повернення подій у нормальне русло буде покладена на його спадкоємця. Правитель архаїчного суспільства ніколи не управляв одноосібно. Його завжди оточували численні родичі й дружини, вожді й старійшини підлеглих володінь, воєначальники й особисто віддані воїни, придворні й слуги. Як правило, на них була покладена більшість практичних завдань по керуванню вождеством або державою. У ряді суспільств правитель взагалі був відсторонений від реальної політичної влади. Уважалося, що вже своїм існуванням він підтримує божественний порядок (Японія, Хазарський каганат, Бенін, Непал).

При відсутності реальних механізмів інтеграції, контролю й примуса більших мас людей персона сакрального правителя виконувала важливі консолідуючі й організаційні функції. Вона була не тільки ключовим психологічним механізмом ідеології державного суспільства, що зароджується, але й важливим символом, що поєднує соціум. З формуванням державної системи з'явилися більше діючі механізми запобігання розколу в суспільстві (армія, поліція, суд.). Необхідність в "сакральному правителі" відпала. Однак залишилися повага, таємничий церемоніал і символіка влади, значимість яких інтуїтивно усвідомлюється, але функціональний зміст уже втрачений.


Література

1. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. - М., 1994.

2. Блок М. Короли-чудотворцы: очерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии. – М., 1998.

3. Салинз М. Економіка кам'яного віку. – К., 2000.

4. Восленський М.С. Номенклатура. – К.,2004.

5. Васильев Л.С. Феномен власти-собственности // Типы общественных отношений на Востоке в средние века. – М., 2005.

6. Крадин Н.Н. Вождество: современное состояние и проблемы изучения. – М., 2003.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:19:44 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:06:32 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Влада у традиційному суспільстві

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150011)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru