Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю

Название: Українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю
Раздел: Рефераты по религии и мифологии
Тип: реферат Добавлен 13:09:38 01 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 283 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему:

Українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю


Легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю, всупереч запевнянням професора М. Сумцова, містять досить суттєві відхилення від біблійної легенди про той же предмет — почасти під впливом апокрифів, а головним чином тому, що в цих легендах дано доволі значний простір фантазії, іноді аж занадто фривольний. Слід зауважити, що взагалі українські легенди і принагідно, і без нагоди люблять відхилятися від Біблії і впадати в грайливо-вульгарний тон. Перше пояснюється частково незвичайним поглядом українського народу на Біблію, в якій «весь світ зав'язаний і зв'язаний; її ніяк не можна прочитати, і якщо хто й схоче пізнати все, що в ній є, той неодмінно з глузду зсунеться. Письменним людям особливо треба остерігатися Біблії, тому що в ній є такі слова, які, справді, можна читати; та з-поміж них є й такі, яких ніяк не годиться вимовляти (Іванов В.В. Життя й творчість селян Харківської губернії // Нариси з етнографії краю). Та відхилившись од Біблії й відчувши себе у сфері більш чи менш вільного апокрифа, легенда не проти часом доволі легко, з народним гумором поставитись до того чи іншого космогонічного чи будь-якого іншого серйозного питання і розв'язати його навіть в анекдотичному ключі. З апокрифів найбільший вплив на українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю справили «Слово про Адама» і «Слово про сповідання Свине», що являють собою, власне кажучи, лише дві різні редакції того ж самого апокрифа (тексти обох творів видано в слов'янській редакції професором Тихонравовим у «Пам'ятках відлученої літератури» та академіком Пипіним у «Пам'ятках старовинної руської літератури»).

Зміст «Слова про сповідання Свине» в тій частині, яка безпосередньо стосується гріхопадіння перших людей та їхнього вигнання з раю, може бути переданий у таких загальних рисах (розповідь-сповідання ведеться від імені Єви, яку попросили про те її діти й онуки). Коли Диявол спокушав перших людей, то він зійшов до них в образі світлого янгола й на слова Адама і Єви, що Бог не велів куштувати від древа пізнання добра і зла, став жаліти їх: вони, — казав Диявол, — цього не розуміють, бо коли б скуштували від того древа, то були б, як боги. Коли потім спокушена дияволом Єва скуштувала від плоду, то «серце в ній збунтувалося». Вона покликала Адама й каже: «Йди до мене й поглянь на велике диво: я отверзла вуста, і язик мій сам у мені заговорив». Адам узяв од Єви плід і також з'їв його. Тоді отверзлись очі в них; Адам і Єва побачили свою наготу, і в серці їхньому явилась хіть. Листя з усіх дерев миттєво осипалось, крім однієї смоківниці. Адам і Єва підійшли під неї і зшили собі з її листя одіяння. Адам одразу ж відчув свій тяжкий гріх і став гаряче молитися Богові, а проте Господь вигнав і його, і Єву з раю.

Канва апокрифа дуже проста; розповідь ведеться в усьому згідно з Біблією, за винятком лише збудження «в серці» Адама і Єви «хіті», по тому як вони побачили наготу одне одного. Не те в легендах, обставлених, крім іншого, ще й багатьма додатковими подробицями щодо подій, що передували гріхопадінню перших людей. Так, легенда, записана в Куп'янському повіті, у м. Ново-Біленькому, починається доволі докладною розповіддю про скинення Сатанаїла з неба.

Господь правічний Дух, — говорить легенда, — без пори, без часу витав і незбагненної триєдності Своєї ні в чому ще не виявляв. Він відав, що все буде так, як Ним визначено давно: і Син Його, і Мати, і сонми янголів святих, і частина, що відпала від них, і просторий світ, і мала земля, і смертна людина на ній. І от явились духи-янголи перед Ним. Перший янгол підступив до Нього, щоб пізнати волю Його. І чує Данило-Умнило (так звуть першого янгола) від Бога такий наказ: «Піди й збери усі свої полки, все воїнство своє представ на огляд Синові Моєму». Відійшов Данило-Умнило з насумреним чолом й гадає: «Звідки взявся Син? Був Бог та я один — глава всіх янголів Його, а нині ось з'явився ще новий Володар».

Поділив Данило-Умнило всі янгольські полки на дві частини: одну він склав із однокрилих янголів і Богові віддав, а другу — з шестикрилих — повів їх за собою і став із першими до битви. Поставив Данило-Умнило престол свій вище Божого, аби хоробрості додати своїм войовникам. Три дні й три ночі в небесах ішла запекла битва; Господь чекав на їхнє каяття. Архангел Михаїл тоді ще звався Михою, а гордий Данило-Умнило носив велике ім'я Сатанаїла. З Ми- хи Господь зробив Михаїла-архістратига, дав йому списа й жезло й велів прогнати з неба Данила-Умнила з його шестикрилим воїнством на тисячу років у пекло. «Піди, — мовив Бог, вручаючи архістратигу Михаїлу спис і жезло, — піди прожени його цією зброєю з неба, почорни його, пазурі йому настроми, хвоста причепи, роги настав». Архістратиг Михаїл виконав наказ Божий: скинув Данила-Умнила з престолу, пазурі йому на пальці настромив, хвоста до заду причепив, роги на голову начепив і всього почорнив та й загнав його до пекла на тисячу років — а тисяча років, як один день. Потім створив Бог сонце; місяць і зорі, воду і землю, насадовив рай; створив із землі Адама і Єву з ребра Адама, призначив сімох янголів — начальників (очевидно, відповідно до семи чинів янгольських) і розподілив їх за чинами їхніми. Вилетів Данило-Умнило на світ із пекла, кинувся до сонця, щоб зірвати його з неба; та сонце обпалило його. Тоді він побіг у рай. Побачив блаженство перших людей і заздрість стала мучити Данила-Умнила: він уліз у жабу і підповз під Єву, яка спала в затінку райського дерева, потьмарив їй розум, збудив хіть. Потім виліз із жаби, ввійшов у змію, поповзав по Адаму і Єві й, повабивши їх, спокусив на гріх. Бачить далі Данило-Умнило заборонене дерево, зриває з нього червоне яблучко, подає Єві й каже: «Якщо хочеш бути богинею, з'їж цього плоду: отверзуться твої очі, пізнаєш ти добро і зло». Єва скуштувала від яблука й подала Адамові. Отверзлись у них очі: уздріли вони свою наготу; а вздрівши, засоромились й поспішили затулитися листям. Приходить Господь у рай і, не бачачи Адама, гукає:

— Адаме, де ти? — Я тут, у раю. — За те, що послухався своєї жони і скуштував забороненого плоду, працюватимеш до поту ти сам і весь твій рід. А ти, Єво, слухатимешся . чоловіка і народжуватимеш у недузі чад.

Затим Бог наказав архангелу Михаїлу вигнати Адама і Єву батогами з раю.

Завершення епізоду про повалення Сатанаїла в легенді, записаній у слободі Ново-Миколаївці того ж Куп'янського повіту, переказується дещо інакше. Янгол Миха, проводир Божої раті, двічі являвся до Бога доповісти про те, що ніяк не може подужати свого супротивника; але Бог посилав його вести битву з ворогом далі. Та коли Миха постав перед Богом утретє і сказав, що почувається безсилим проти ворога, Бог відняв од імені Сатанаїл дві останні літери (їл), додав їх до імені Миха й призначив останнього Своїм архістратигом. Тоді архістратиг Михаїл одразу ж переміг Сатану і все воїнство його.

У Києві Юрієм Олтаржевським записано ще один дуже цікавий варіант про повалення Сатанаїла з неба.

Давно це було. Тоді не було ні людей, ні землі, ні дерев, ні птахів —- і взагалі ніякої живої тварі не було ще на світі, її вже опісля Господь Бог премудрістю Своєю створив, благословив і звелів кожній робити свою справу. Одна лиш зозуля поміж птахами, як циган між людьми, ніяк не може осісти на одному місці, у своїй хаті: нема в неї свого гнізда, в чужі гнізда яйця кладе. Отакий їй від Господа, кажуть, заповіт дано, щоб вона не сміла своїм власним господарством жити, а щоб тинялась по чужих кутках і не знала втіхи від своїх дітей.

Кожна твар, яка б вона не була проклятуща, — от хоча б, наприклад, вовк — вже ж який, здається, великий розбійник, а й той утішається своїми дітками — авжеж! А зозуля — адже це, власне, навіть і не птах, а так — перевертень, тьху! — ось вона що. Так от тоді була всюди вода, а над нею перше небо, на якому жив Бог і двоє Його служників: Мишко й Грицько. Ото як при монастирях, можливо, доводилось вам бачити послушників або служок, так при такому саме ділі й вони були. А на самому небі, там, де тепер живе Божа Матір, жив Сатанаїл і в усьому йшов наперекір Господу. Що не захоче Господь зробити, то він, лукавий оцей Сатанаїл, візьме та й завадить, не дасть таки, проклятий, зробити. Ось і замислив Господь Бог, як би це Йому знищити Сатанаїла, і не так цілком знищити, як відняти ризу його, в якій була вся його сила. Одного разу Сатанаїл роздягся, поклав ризу свою на камені і став плавати в морі, бо дуже любив, проклятущий, купатися. А Господь сидить на Своєму небі та й дивиться. Оце й засперечався Господь Бог із Сатанаїлом: «Не дістанеш, — каже Господь, — дна морського». А Сатанаїл каже: «Ні, дістану». От Сатанаїл і почав пірнати, а Господь гукнув Мишка й велів йому, щоб летів на море, і коли пірне Сатанаїл, то щоб став дмухати, скільки є духу, на море. Отак і зробили. Сатанаїл пірнув перший раз, а Мишко й став дмухати з усієї сили на воду — море так і взялося корою, замерзло. Сатанаїл випірнув та й пробив головою кригу. От Господь і каже: «Ну, пірнай другий раз!» У них, бачте, така вже умова була, щоб до трьох разів пірнати. Пірнув Сатанаїл удруге, а Мишко дмухає на воду, аж присів, — хочеться таки і йому вислужитись перед Господом. Море знову взялося кригою, ще товщою. Сатанаїл випірнув і знову пробив головою кригу. Господь каже: «Ну-мо, пірнай третій раз!» Сатанаїл пірнув, а Мишко — ледь не лусне, так дмухає на море; і Господь став теж йому допомагати — почав і Собі дмухати щосили на море. Море взялося такою грубою кригою, що Сатанаїл, коли випірнув, то не зміг уже пробити її головою, а Грицько тим часом схопив ризу Сатанаїла і давай утікати з нею на небо. Побачивши, що з ним не жартують, Сатанаїл зараз же став прохукувати кригу; прохукав діру, та й погнався за Грицьком і вже почав було наздоганяти його, бо в Грицька було два крила, а в Сатанаїла цілих шестеро. Коли тут де не взявся Мишко, та мечем і відхопив Сатанаїлу крила. Сатанаїл упав у море, а ризу його Мишко з Грицьком принесли до Бога. В цій самій ризі Ісус Христос пізніше на хресті мучився; з Мишка та Грицька Господь зробив архангелів Михаїла та Гавриїла. Очевидно, тут ми маємо справу з легким зміненням в бік до ще яскравішого вираженого дуалізму легенди, вже наведеної.

Скажемо спочатку декілька слів про епізод з поваленням Сатанаїла, щоб більше до нього вже не повертатися. В наведеній легенді Сатанаїл стає грішним янголом внаслідок своєї надмірної гордині. Щодо мотиву бунту Сатанаїла проти Бога слід зауважити, що це — не витвір народної фантазії або домисел народу, а, без сумніву, книжне запозичення, книжний відголосок. Так, у «Літописі Димитрія, митрополита Ростовського» причини гріха й занепаду частини янголів пояснено таким чином: «Вину тієї янгольської гордині ницої зі слів богословів переказують: начебто Господь Бог відкрив був янголам таємницю втілення Слова, через яке мало поєднатися божество з людством в особі Христа, а Йому всі янголи мусили поклонятися. Та один з найбільших янголів, на ймення Світлоносний, що роздивився висоту й славу єства свого янгольського, міркуючи про мізерність тлінного єства людського, загордів і умислив не поклонятися прагнучому втілитися в Бога Слову, і каже про себе: «На небо зійду і буду подібний до Всевишнього».

За іншими легендами, погорда Люцифера виявилась у тому, що він відмовився виконати наказ Бога поклонитися першій людині. «Я створений зі світла й полум'я, — сказав Люцифер, — а він із земного багна, і я мушу йому поклонитися? Ні, не принижуся я перед земним тліном, який своїми вчинками осквернить матір свою — землю!» Цей мотив відмови Люцифера поклонитися Адамові міг бути внесений до українських легенд з талмудичних сказань, перенесених і до Аль-Корану. В останньому сказано: «Коли ми рекли янголам: «поклоніться Адаму», — вони всі йому поклонилися, за винятком Євлиса, який рік: «Чи поклонюся тому, якого Ти створив з глини?» І він рік: «Що Ти мислиш про людину, яку Ти визнав кращою за мене? Воістину, якщо Ти потерпиш мені до дня воскресіння, я викореню всіх нащадків його, за винятком декотрих».

Щодо гріхопадіння перших людей, то початком його легенда визнає потьмарення розуму внаслідок збудження хіті спершу в Єви, для чого Сатанаїл «вліз у жабу і підповз під Єву, яка спала в затінку райського дерева, а затим в Адамі і Єві й, принадивши їх, спокусив на гріх». Цей мотив міг увійти в легенду 1) з Апокаліпсиса, де в главі 16-й, стовпці 13-му мовиться: «І я бачив, що виходили з уст змія, і з уст звірини, і з уст неправдивого пророка три ду™ нечисті, як жаби»; 2) з народного світогляду й безпосереднього спостереження. Жаби водяться в болотах, — і чорти також водяться в болотах; отже, чорти живуть разом з жабами, близькі до них. Потопельниці (що втопилися умисне) перетворюються, за народним повір'ям, на жаб і стають подругами, полюбовницями чортів. Крім того, не могло бути не підмічено, що жаби під час шлюбного періоду, перебуваючи у збудженому стані, стрибають, як отьмарені, на будь-який кинутий їм предмет і є, таким чином, уособленням любострастя. Звідси вже зрозуміло, чому в легенді Данило-Умнило ввійшов саме в жабу, щоб потьмарити розум Єви і збудити в ній хіть.

Питання про повалення Сатанаїла, а також про створення Адама, Єви й нечистих духів торкається й легенда, записана в с. Хомутинцях, хоч головний предмет її — гріхопадіння перших людей. В легенді цій є риси, схожі з іншими легендами, але є й такі характерні подробиці в суто народному дусі, які зустрічаються лише в ній одній. Наводимо текст легенди по можливості в дослівному перекладі.

Людину, кажуть, виліпив Господь з глини, причому дав їй Свою святу «постать». Тільки, на лихо, зосталась ще після цього жменя глини. Де її подіти? Господь і приліпив цю глину між ногами людини, — і з неї виникло «грішне тіло», яке й згубило людину. Якби не воно, жив би собі Адам в раю, розкошуючи; а то — ні! Прожив день, та й занудьгував: сказано — підійшла «Грішна думка». Однак Господь усе ж не хоче дати йому жінку. «Краще, — міркує Собі, — дам Я йому товариша; товариш усе ж краще, аніж жінка.» Ось Бог і каже Адамові: «Не журись, Адаме: буде те, чого ти бажаєш! Обмочи в росу мізинного пальця та й струси перед собою — і буде в тебе товариш. Гляди ж тільки, — додав Господь, — не струси позад себе!» А Адам — чи забув, чи що: обмочив у росу всю руку та як струсить назад, так і з'явилося п'ять чортів. Глянув Адам, та в ноги. А чорти давай обмочувати в росу лабети та струшувати позад себе. І стільки їх розмножилося, що навіть небо тріскотіло.

Оте так і нині «жиди» роблять (собача віра) нізащо не витре після миття рук по-християнськи, а неодмінно трусне спочатку позад себе мокрими руками.

Подивився Господь, якого лиха накоїв Адам, та й велів Своїм янголам усіх чортів позганяти з неба. Як посипались із неба чорти, то де котрий пом'янув Бога, там і лишився: хто на небі — на небі лишився, хто на землі — на землі лишився, а хто в повітрі — у повітрі лишився. Одначе чорти завше залишаються чортами. Ті, які на землі, підводять людину; ті, які під небом, дражняться з Богом, за що Господь й побиває їх Своїм громом. Буває так, що чорт ховається за християнина; тоді Господь убиває громом і християнина, та натомість одпускає йому гріхи"'. А іноді чорт ховається в землю; але громова стріла вбиває його і в землі, а через сім літ виходить із землі, й кажуть, що вона допомагає від кольок. А ті чорти, які лишилися на самому небі, щовечора запалюють там свої смоляні свічки; однак янголи ходять спиною вперед («плечима») та й зганяють їх з неба. І летить чорт з неба, як світляна смужка (падучі зорі), і скільки разів християнин скаже «амінь», на стільки сажнів чорт згородиться в землю, а якщо, бува, ніхто не скаже, то він по землі так і розіллється смолою.

Оце знову приходить Господь до Адама та й каже: «А що, Адаме, з усього видно, тобі жінки б треба!» Глянув Адам на Бога та лиш облизався. «Ну, вже ж бо нічого з тобою робити! — каже Господь. — Треба тобі й жінку дати». І наслав Господь на Адама сон, виламав у нього ліве ребро — із того ребра постала жінка.

Радості Адама не було меж, коли побачив він жінку; але скоро переконався, що де чорт сам не зможе, то пошле жінку. В раю були в одній місцині такі яблучка, які Бог заборонив їсти. Жінка як поглянула на них, так і причепилася до чоловіка: дай та й дай. Адам каже, що не можна, а вона своєї править: «Оце так ти мене, — каже, — любиш, що жалієш і яблучка мені». — «Та їж уже, — каже Адам, — коли хочеш! Тільки мене хоч не доведи до гріха». Єва, як тільки з'їла сама, одразу ж почала вмовляти й чоловіка. Як не відмовлявся Адам, та де там. Ось уже їсть і він; щойно почав ковтати, коли приходить Господь, — так те яблуко в горлі й застрягло, і тепер воно «на горлі» в кожного мужчини (кадик). Поглянув Господь, дає Адаму заступ, лопату й жменю насіння і каже йому: «Ото так, Адаме: не хотів ти берегти Мого заповіту, тепер іди, кривавим потом добувай собі хліб!» Та й вигнав його з раю на землю.

Нову спонуку до спокуси Єви Сатанаїлом вказує легенда, записана в Радомишльському повіті. Коли Бог, — говорить легенда, — створивши Адама і Єву й поселивши їх у раю, пішов на небо, Єва зараз же пішла в сад прогулятися. А вона була така красуня, що той янгол, якого Бог скинув з неба, зразу закохався в неї. Перекинувся він на змію та й виліз на яблуню, на якій росли заборонені Богом яблука. Підходить туди Єва. Грішний янгол й каже їй: «Чому ви з цього дерева не рвете яблук? Вони вже достигли». Єва відповідає: «Нам Бог сказав, щоб ми не їли з цього дерева яблук, інакше помремо». — «Бог тому так сказав, — зауважила на це змія, — щоб ви самі не стали богами, тому що коли ви з'їсте хоч одне яблучко з цього дерева, то будете також богами». Єва повірила й хотіла було вже з'їсти яблуко з того дерева, коли йде Адам. «А ти й забула, що цих яблук не можна їсти?» Єва каже: «Ми станемо богами, якщо з'їмо хоч одне яблуко». І з'їли Адам і Єва заборонене яблуко. Щойно проковтнули, як стало їм соромно і холодно. Вони позшивали липове листя, затулилися та й сховалися, щоб їх не знайшов Бог. Однак Бог довідався про все і вигнав їх з раю, а біля воріт приставив янгола, щоб не пускав їх. Рогове тіло Адама і Єви Бог зараз же перемінив на таке, що маємо ми нині, лишивши частину його тільки на кінці пальців.

У цій легенді помічаємо також заувагу про втрату нашими прабатьками після гріхопадіння рогового тіла й заміну його на справжнє людське тіло, причому народ додає, що обстрижені нігті — залишки рогового тіла — не слід кидати на землю, а треба ховати їх за пазуху, бо а) з них диявол шиє собі шапку-невидимку, а коли надягає цю шапку, то Бог не може влучити в нього блискавкою; б) обстрижені нігті треба зберігати для того, щоб після смерті можна було за їхньою допомогою видертися на високу скляну гору раю. Останнє повір'я зустрічається взагалі у всіх слов'ян і литовців, ввійшло до Талмуду і Едди й позначене відверто міфічними рисами.

Зовсім осібно стоїть легенда про створення Адама і Єви, їхнє гріхопадіння й вигнання з раю, повідана згадуваною вже нами раніше бабунею Марцею Оверчихою. На жаль, легенда ця, уміщена в спогадах «з дитячого світу сільського хлопчика», лишилась якось непоміченою і не звернула на себе належної уваги серйозних фольклористів. Цікаві в ній деякі подробиці створення перших людей, але найцікавіший погляд на те, в чому саме полягало гріхопадіння їхнє. Ось ця легенда.

Коли створили Господь небо і землю і освітили її сонцем, то взяли в руки глини, стали місити її, ліпити — й виліпили чоловіка і жінку та поклали їх проти сонця, щоб вони обсохли, а Самі пішли в рай трохи відпочити. А диявол блукав собі в цей час по світу та й наткнувся на людей. Дивиться на них, — а вони такі гарні з лиця, як янголи, хоч води з них напийся. Страшна заздрість узяла диявола, що вони такі гарні, а він такий чорний, потворний; навіть сльози виступили в нього з очей. Обійшов він навколо людей, подивився ще, скривився, та взяв і обблював їх. Якраз на ту пору Господь підійшли до людей.

Як глянули на людей, то аж в долоні сплеснули. «Ай! Що ж це ти наробив, Сатано?» — «А навіщо Ти їх створив такими аж занадто гарними?..» Тоді Господь узяли та й вивернули людей нутром наверх, а лицем усередину. Оскільки люди тепер вивернуті, то вони й не гарні, а потворні; а оскільки їх обблював диявол, то всередині в них міститься сморід.

Нічого не вдієш. Взяли Господь людей та й намочили їх на сім днів у помиях, щоб викисли з них гріхи. Коли гріхи викисли, Господь просушили людей проти сонця, а потім дмухнули на них — і стали люди живими. І прозвали Господь чоловіка Адамом, а жінку — Євою; і дали Адамові заступ й ланцюг, а Єві — кужіль і веретено, щоб вони жили собі в раю й працювали.

Якось вийшли Господь з Адамом орати; Самі стали за плугатаря, а Адама поставили погоничем. Ополудні Господь зупинили плуга й мовили: «Адаме, випряжи волів з плуга на полудень: хай поки попасуться, а Я тим часом перепочину під деревом. А ти гляди не спи; пообідай сам, попаси, напій худобу і, коли сонце поверне з полудня, розбуди Мене». Адам добре пообідав, походив трохи за худобою, потім присів під кущем, схилився на руки та й заснув. Господь прокинулися, поглянули на небо — сонце вже геть- геть над вечір спустилося; проте ні Адама, ні волів немає. «Адаме, агов!» — кличуть Господь. Та де там! Ні слуху ні духу! Кинулись Господь до кущів, — а Адам влігся під кущем та й спить собі, аж хропе. Тоді Господь його гистиком (лопатка, якою зчищають землю з плуга), — гистиком — раз, ще раз вдарили та й кажуть: «Прокляте ти створіння, занапащене дияволом, таке ж неслухняне, як і він! Не достойне ти жити зі Мною в раю! Іди ж собі к бісу!..» Отак і вигнали Господь з раю людей. — «Ось за що вигнали Господь людей з раю, — додає від себе оповідачка, — за непослух; а що кажуть, наче за яблучко, так то — неправда».

Без сумніву, в цій легенді ми маємо справу з природним прагненням пробудженої народної свідомості сповна осмислити — на засадах усе того ж легендарного переказу — як деякі вади в богоствореній людині, так і спосіб життя перших людей у раю, який вони мусили, за заповітом Божим, обробляти й зберігати. Так само в легенді видно прагнення осмислити й саме гріхопадіння, сутність якого полягає не в тому, власне, що Адам і Єва з'їли яблуко, яке саме в собі й по собі не містило нічого особливого, а в тому, що вони порушили заповіт Божий, не послухалися Господа. Гріхопадіння приписується Адаму, цілком імовірно, як главі; принаймні ми аж ніяк не схильні вбачати перенесення першої провини з Єви на Адама тому лиш, що легенда йде з вуст жінки.

Але оцей мій реферат був би неповним, якби ми я не навів ще тут надзвичайно характерного «Вірша на Різдво» (Різдво Христове), записаного в м. Куп'янську, який колоритно, з незрівнянним українським гумором пародіює гріхопадіння перших людей. Наводимо «Вірша» в оригіналі, в якому дотримано правопису П. Куліша, що, до речі, прийнято і в перекладі Євангелій Матвія і Марка українською мовою, недавно опублікованого:

Чи чули ви, панове, зроду,

Що Бог явивсь до нас аж Сам?

Та ще чого?! Щоб побити пику, морду

І очі виколоть бісам.

Бо старший біс хотів спізнаться з Богом:

Надувсь, як сич, аж очі лізуть рогом.

А Бог йому і каже: «А зась, поганий!

Нема тобі тут місця з нами».

Зайшов чорт з іншого тут краю:

Адама в гості пригласив,

А сам мерщій удрав до раю,

Та Єву яблуком скусив,

Та й Адама угостив.

Очнувсь Адам, аж баче — лихо:

Чорт сорочку з його зняв.

Адам питає Єву тихо:

А з ким це вчора я гуляв,

Що він сорочку з мене зняв?..

А що, стара, невже і в тебе її нема?

Не викупимось ми від сорома!

Задумався Адам, сів у куточку та й заснув; А Бог його збудив та й каже:

А де ти дів свою сорочку?

Мене, тато, чорт обманув.

Пішов же геть, поганий, з раю!

Це ти так раю доглядів,

Що чорт з Євою всі яблука поїв!..

Іди і ти, поганко, з раю прясти!

Тебе Адам щоб доглядав,

Щоб більш не сміла яблук красти,

Так я Адамові нагайку дав...

А йди і ти, проклятий чорте!

Ти що з Адамом це зробив?

Старого в гості пригласив,

А з Євою всі яблука поїв:

Хазяїна раю навіки погубив!

Чорт гласу Божого злякався,

Утік та й у пекло аж забрався.

А щоб Адама й Єву одягти,

Христос родивсь. Адам гуляє:

Є нова свита і кожух,

І Єва в плахті щеголяє,

І знов у всіх радіє дух.

Гуляйте же і ви, панове, хоть щодня,

Бо й ви Адамова рідня.

Так будьте з празником здорові!

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:18:18 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:05:49 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151059)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru