Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Сочинение: Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка

Название: Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: сочинение Добавлен 08:03:18 19 марта 2008 Похожие работы
Просмотров: 601 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

Секція: Українська мова

Антонімія творчості Василя Симоненка

Автор роботи:

Дебрівна Анастасія Борисівна

учениця 10 класу

гімназії № 56

Печерського району м. Києва

д. т. 269-07-02

Педагогічний керівник:

Лісовенко Ніна Миколаївна

Київ – 2003

ЗМІСТ

І. ВСТУП. ........................................................................................................ 4

ІІ. Василь Симоненко - "витязь молодої української поезії". ....................... 7

ІІІ. Лінгвістичне трактування антонімії. ...................................................... 14

IV. Особливості антонімії Василя Симоненка. ............................................ 21

1. Семантична класифікація. ........................................................................ 21

2. Класифікація з структурного погляду. ................................................... 22

3. Морфологічна класифікація. ................................................................... 23

V. Стилістичне використання антонімів. ..................................................... 30

VI. ВИСНОВКИ. .......................................................................................... 36

VII. ЛІТЕРАТУРА. ....................................................................................... 39

VIII. ДОДАТКИ. ........................................................................................... 41


І. ВСТУП

Прийшовши в літературу, Василь Симоненко, наділений щедрим талантом і непідкупним розумом, голосно заспівав сердечну пісню.

"Як грім народжується з тиші, так з глибини нашої землі, з надр нашого народу вибрунькується нова поетична індивідуальність, виникає щира, тверда, упевнена мова В.Симоненка, що уміє, знає, як сказати читачам. Якщо молодий поет переживає радість першовідкриття світу ідей і художніх образів, то для нас - це першовідкриття таланту". [6, 5]

В.Симоненко жив у дуже складний для країни час. Не лише тому, що дитинство В.Симоненка випало на тяжкі воєнні та повоєнні роки, що лютував сталінський режим. Він жив у той час, коли правду говорили пошепки, а більшість її зовсім не знала; у час коли славили комуністичне майбутнє і ганьбили християнські моральні принципи; у час, коли багато говорили про щастя народу, Батьківщини і знущатись над ними; у час, коли творили мистецтво "реалістичне" і "правдиве" і тут же паплюжили та нищили кращих представників його. То був період тяжкого існування для передової думки, чесної та відкритої душі, невгамовного і завжди готового до боротьби за правду серця. Василь Симоненко - наш сучасник. І хоча минуло вже багато років від дня його народження, для всіх він залишився 28-річним юнаком і досі живе у своїх вічних, чесних, глибокозмістовних громогласних віршах.

Секрет популярності В.Симоненка той самий, що й завжди в подібних випадках: у його творах читачі-сучасники знаходять відгук своїм власним почуттям і передчуттям. Він прийшов і сказав дуже прості і всім зрозумілі слова, в яких, нібито, й відкриття ніякого не було, було багато любові до людей.

Життя і творчість В.Симоненка за влучним висловом Д.Павличка, нагадує "політ надзвукового реактивного літака: він уже зник за горизонтом, а в цей час через небо, над головами людей, летить його могутній звук, на який усі звертають увагу, шкодуючи, що не здогадалися подивитися у небо раніше, щоб побачити сам літак".

Аналізуючи творчий шлях поета, подають розробку автором певної теми. Літературній творчості В.Симоненка присвячені статті в журналах та газетах, передмови до його збірок "Тиша і грім", "Земне тяжіння", "Лебеді материнства".

Серед таких праць можна виділити :

1. Брюховецький В. Хто найдужче любить життя. - УМЛШ – 1985. - №1 - С.13-18.

2. Гончар О. Витязь молодої української поезії. Лебеді материнства - К., 1985. - С.

3. Ільницький М. В твоєму імені живу. - Прапор – 1985. - №1 - С.160-169.

4. Моренець В. Василь Симоненко: філософія почуття. - Вітчизна – 1981. - №1 - С. 173-181.

Існує ще велика кількість статей, що з'являлись у періодичних виданнях України з часу смерті поета. Але, на жаль, всі ці дослідження приділяли увагу літературній спадщині поета та його життєвому шляху. Студій, присвячених мові письменника, його самобутньому стилю майже не зустрічаємо. Лише кількома словами торкаються автори статей мовного стилю митця.

Так, С.Крижанівський у праці "Радість першовідкриття" наголошує на "гуманістичній тональності його віршів", відзначає, що мова поета щира, тверда, упевнена.

Про афористичність творів В.Симоненка говорить Є.Соловей у своїй статті [22, 19]. Автор, хоч і кількома рядками, наголошує на фольклорну основу деяких Симоненкових віршів; торкається поетики простих слів і влучних слововживань.

Дещо детальніше приділяє увагу використанню В.Симоненком антитез М.Ільницький у названій вище роботі [10, 160]. Зокрема, автор аналізує вживання цієї стилістичної фігури у вірші "Україні".

Чим же Василь Симоненко відрізняється від своїх попередників, що нового вносить в українську поезію? Про індивідуальність і самобутність, про поетичний стиль цього поета ще буде написано роботи та проведені ґрунтовні дослідження. Адже, в кожному вірші письменника постає щось нове, відкриваються багатющі можливості українського слова.

Як бачимо, мова творів В.Симоненка майже недосліджена. Не написано робіт із мовної творчості на широкому фактичному матеріалі. Відсутні студії про застосування поетом властивих тільки йому лінгвістичних та стилістичних образних засобів.

Щодо дослідження антонімії як мовного явища існують різні точки зору. При всіх існуючих розбіжностях у визначенні антонімів більшість науковців, що розробляли цю тему, поділяють думку про те, що слова-антоніми виражають одне й те ж поняття і належать до однієї й тієї ж частини мови. Та не слід ігнорувати й твердження дослідників про існування міжчастиномовної антонімії (зокрема, Міллера). Різноманітні класифікації антонімів будуються за такими ознаками : 1) в залежності від того, якими мовними одиницями представлені компоненти антонімічної пари; 2) за частинами мови; 3) за морфологічними особливостями; 4) за приналежністю до того чи іншого лексико-семантичного класу; 5) в залежності від того, яке місце антонімічність займає в системі значень слова тощо.

Теорія антонімії пройшла чотири етапи свого розвитку. Перший із них позначений відсутністю спеціальних досліджень, присвячених цьому питанню. Про антоніми згадується у підручниках з лексикології тазагальному мовознавстві. Антоніми визначають, як слова протилежного значення .

Для другого етапу характерна поява спеціальних праць, у яких робляться спроби розкрити суть антонімії за допомогою логічних критеріїв на основі класифікації несумісних понять. Представники цього напрямку визначають антоніми як слова, що виражають протилежні поняття .

Для третього етапу типові роботи, автори котрих підходять до антонімії як до характерної риси нашої свідомості. Підхід до антонімії з позиції логіки і психології неодноразово піддавався критиці. Загальне зауваження до названих теорій в тому, що жодна з них своїм визначенням антонімів не охоплює всіх слів, які сприймаються як антоніми.

Найбільшу увагу привертає до себе четвертий етап розвитку теорії антонімії. На цьому етапі об'єкт кожного дослідження звужується до певної лексико-семантичної групи слів-антонімів на матеріалі конкретної мови, а завданням є розкриття основних власне лінгвістичних особливостей даної групи слів. Визнано, що початок сучасному етапу в розвитку теорії антонімії було покладено працями В.М.Комісарова. Він вважає антонімами ті "слова, у котрих протилежність одне одному відображена у лексичному значенні". Дослідник особливо наголошує на важливості регулярного відтворення слів-антонімів у мовленні, як фактора, необхідного для їх існування у мові.

Зважаючи на все вище сказане, метою даної науковоїроботи є дослідження, систематизування, аналіз типів антонімів у творчості В.Симоненка.

Для реалізації названої мети ставляться такі завдання :

1) простежити різні погляди вчених-мовознавців на проблеми антонімії;

2) розробити власну класифікацію досліджуваних одиниць;

3) провести ґрунтовний аналіз антонімів, вжитих В.Симоненком, з погляду їх семантичних, структурних та морфологічних особливостей;

4) дослідити природу загальномовних і контекстуальних антонімів у творах поета;

5) простежити стилістичне використання та особливості названих одиниць у творчому доробку митця.

Об'єктом вивчення є антоніми у творах В.Симоненка, які досліджуються у роботі на матеріалі його збірок "Лебеді материнства", "Поезії", "Берег чекань".

Методи дослідження. При вивченні антонімії у поетичній спадщині В.Симоненка важливе місце посідає описовий, порівняльний та семантичний методи. Дібраний різноманітний фактичний матеріал дає можливість для функціонально-лексичного аналізу антонімів у контексті.

Науково-практична цінність дослідження визначається його актуальністю. Результати науковоїроботи можуть бути використані при висвітленні питань лексикології, зокрема, що стосується розділу "Антонімія", а також на уроках української мови та літератури в школі при вивченні як мовних аспектів, так і життєвого та творчого шляху поета.


ІІ. Василь Симоненко - "витязь молодої української поезії"

"... він висловив характерне для багатьох, спраглими вустами виспівав юність свого покоління, став чистим, непідкупним сумлінням своїх ровесників..." [14, 34]

В історію входять непоквапливо, навіть коли доля безжально виділила на життя всього неповних двадцять дев'ять літ, трагічно обмеживши його датами : 1935-1963. Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині - помер 14 грудня 1963 року в Черкасах. Його біографія була схожою на тисячі інших, які були в його друзів і ровесників: важке повоєнне дитинство на Полтавщині, натруджені руки матері, життєві уроки доброго і мудрого діда, школа, а потім - факультет журналістики Київського державного університету. Багато Василевих ровесників уже друкувались в університетській багатотиражці, республіканській пресі, дехто готував, а дехто й видавав першу книжку. Та жадана демократична пора дала народження літературі шістдесятників. Василь Симоненко був одним із лідерів тих палких молодих поетів, які за короткий час зуміли створити свою неповторну школу в українській ліриці. Діти однієї доби - хрущовської "відлиги" - вони заговорили кожен своїм голосом, сповідуючи спільний морально-етичний принцип - говорити правду. То було яскраве товариство : Ліна Костенко, Іван Драч, Борис Олійник, Микола Вінграновський, Віталій Коротич... Мешкаючи разом із ними у Києві, скромний, старанний студент-ерудит Василь Симоненко слухав ті голоси, мовчав, не наважуючись дати на суд однокласникам свої вірші, які, за свідченням матері, писав ще з 6-го класу.

Що стримувало його? Очевидно, перш за все розвинуте критичне чуття, усвідомлення відповідальності перед словом. Як згадує товариш і однокурсник Василя поет Микола Сом, Симоненко найбільше любив Тараса Шевченка, Михайла Лєрмонтова, Роберта Бернса. Є, однак, ще одна причина мовчання письменника - внутрішня сором'язливість, яка часто ховається під маскою скепсису, самоіронії. "Всі ми або писали, або планували написати геніальні вірші, поеми, новели, повісті, романи, драми, - це слова ще одного з однокурсників поета, Бориса Олійника, - Василь Симоненко не був винятком. Хіба що менше звертав на себе уваги, бо рідко читав свої вірші, а коли читав, то сам же скептично їх і оцінював. Взагалі, на перший погляд він був скептиком, і наші словесні бої оцінював вибачливою посмішкою. Це дратувало багатьох із нас, проте заперечувати його оцінку було важко, бо в несправедливості Симоненка важко звинуватити". [18, 160]

Розбурхані літературні суперечки початку шістдесятих років, здавалося би, ніяк не сприяли вирізненню поетичної постаті В.Симоненка, який починав скромно і відверто традиційно. "Перші вірші поета важко було чимось примітним виділити в тогочасній літературі. Тільки щиро-піднесені інтонації, натуру рвійну, сповнену душевного захоплення, відкриту, романтичну." [10,82]

Кораблі! Шикуйтесь до походу!

Мрійництво! Жаго моя! Живи!

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови. [28, 12]

Як уже зазначалось, Т.Г.Шевченко був одним із найулюбленіших письменників В.Симоненка. Він справив на молодого поета великий вплив, особливо в ранніх його творах. Шевченківські інтонації, мотиви народної пісні так часто озиваються у поезіях Василя Симоненка. Могутній вплив геніального автора "Кобзаря" на творчу манеру В.Симоненка. Його можна пояснити ставленням до Т.Шевченка як до найвищого авторитету і в житті, і в літературі.

Зближувало обох поетів також загострене почуття власної гідності, честі, неприйняття несправедливості, природний альтруїзм. Нарешті, неабияку роль відіграла певна схожість епох, в які довелося творити обом митцям. І в шевченківські, і в симоненківські часи проводилась політика послідовного національного нищення.

Любов до світу починається у кожного з любові до Батьківщини, до землі, на якій він народився, на якій вперше збив коліна, де почув перше слово, пісню, казку. Поет жагуче відчуває єдність зі своєю землею, народом, його історією.

Люди - прекрасні.

Земля - мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в'язко.

Вона мене цупко трима. [28, 22]

"Наша любов до рідної Вітчизни, - писав поет, - творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати велемовні фрази, а той, хто своєю кропіткою щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину". Дійсно, Василь Симоненко був гідним сином своєї Батьківщини, щиро закоханим в українську землю, який переживав до болю за рідний край. Він тяжко вболівав за долю України. Яким сумом, обуренням пронизані рядки:

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок похожа,

Коли думки у тебе на лобі нема.

Я люблю тебе іншу - коли ти бунтуєш.

Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,

Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш

І несеш од криниці вагоме відро. [28, 30]

Майже кожен вірш про Україну - це, в той же час, вірш про матір. У В.Симоненка не роз'єднується почуття окремо для матері, окремо дня Вітчизни. Духовним образом людини для поета є образ Матері. Природно відчуваючи той невідхильний закон життєтворення, що єднає різні покоління людей, зміг так піднести образ Батьківщини та образ матері, що він нерідко виявляється уособленням духовності цілого народу. Чи можна сказати краще, красномовніше і водночас так просто і для кожного близько:

Можеш вибирати друзів і дружину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину. [28,10]

У творчості В.Симоненка була особлива сторінка - інтимна лірика. Вразливість його натури, щедрість і чистота почуттів тут виявилися настільки сильно, що найпростішими, найзрозумілішими, часом найбуденнішими словами поетові вдалося передати найсокровенніше, відкрити глибини своїх почуттів. Любов несе не лише щастя, а й страждання, та все одно поет оспівує зливу почуттів, що освятили його душу.

Я не помру від розпачу і муки,

Лиш в одинокій ночі навесні

Все будуть сниться милі, теплі руки

І оченята сині і ясні.

І буду ждать я кожної години

В далекому чи близькому краю

Одну тебе, тебе єдину,

Маленьку милу дівчинку мою. [28, 38]

Ставлення до жінки сповнене у В.Симоненка такої чистоти, такого світла, що одухотвореність кохання сягає найвищих рівнів. Це водночас згусток болю й умиротворення, це поєднання тиші і грому. "Він кохав як і жив, -сильно, безоглядно, до краю. І це повною мірою відбилося в його любовній ліриці, яка, проте, не втрачала своєї заземлено-реальної конкретності" [8, 13].

Ображайся на мене як хочеш.

Зневажай, ненавидь мене -

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне. [23, 42]

Почуття поета живилися джерелами його душевної ніжності. Тому навіть безхитрісно-неприховане, аж ніяк не прикрашене художніми оздобами, зізнання звучить як поетичне одкровення. Він був такий у всьому.

Творчий шлях В.Симоненка, як і будь-якого талановитого письменника, був напруженим, сповненим щастя і болю. Він безупинно шукав свого єдиного слова, того, що найсокровенніше, найсправедливіше. "Йому було відворотне примітивно-бездумне ковзання по поверхні. А, як відомо, будь-яке заглиблення, особливо коли воно здійснюється людиною з гострим зором і серцем щирим, відкриває, оголює те, що називаємо звичайно пліснявою" [3, 13], Він мав велику мужність сперечатися, боротися за очищення, зокрема поезії. "Давайте менше сперечатися, - писав В.Симоненко, - якою повинна бути наша поезія, а побільше творити таку, яку вміємо, щоб завтра не пережовувати сьогоднішнього." [14, 34] "Ми живемо, - розмірковував поет, - в добу великих діянь, а отже, і в добу високої радості і великих трагедій. Відвертатися від людських мук і страждань, а замість правди тикати їм під носа пучечок чебрецю - до біса такий жалюгідний оптимізм!" [10,160]. Він мав мужність говорити правду.

Поезія безплідна, як толока,

Усе завмерло, мов прийшла чума,

............................................................

Біля керма - запроданці, кастрати

Дрижать від жаху в немочі сліпій...

Коли б оту толоку розорати,

Шевченко міг би вирости на ній! [28,45]

В.Симоненко мав мужність ніколи не зраджувати своїх переконань і "ніколи не зраджував гострого слова бійця на скептичні репліки спостерігача" [14, 34].

Художня палітра його багатюща, він випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської та інтимної лірики (ці мотиви у нього часто гармонійно зливаються в однорідний поетичний сплав) з-під його пера виходять дошкульні сатиричні епіграфії і твори такого улюбленого народом жанру, як байка; він пише віршовані жарти й казки для дітей, зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом.

Сів Горобець і скаргу пише в суд:

"Від Солов'я життя мені немає -

Мої пісні, весь мій натхненний труд

Цвіріканням, бездара, називає!" [28, 157]

Василь Симоненко виявляє себе як критик, прозаїк і особливо виразно як сатирик. "Мішенню його їдких влучних стріл стає передусім конформізм, епідемія якого швидко поширювалася на багатьох земляків і не тільки з чиновників, а й з письменників, що ревниво заповзялися уславлювати нового вождя - М.С.Хрущова. Ознаки повернення епохи деспотизму були для Симоненка очевидними." [3, 13]Убивча сатира поета на негативні суспільні явища несподівана з огляду на його патріотичні вірші. Але це тільки на перший погляд. Хто вміє любити, той уміє ненавидіти.

Як поет В.Симоненко найповніше відкрився саме в посмертних книгах, які не встиг побачити, а може, навіть і завершити до кінця й підготувати до друку. Особливо це стосується збірки "Земне тяжіння" ("Молодь" 1964). Виходили книжки, які виявляли нові грані обдарування митця : збірка новел "Вино з троянд", казка "Цар Плаксій та Лоскотон", "Подорож у країну Навпаки", нарешті "Лебеді материнства", що зібрала краще з доробку поета. Та за всіма цими збірками стояла нікому невідома боротьба. Борня його поезій за право існування.

Цілих п'ятнадцять років забороняли видання його творів, - підготовлене видавництвом "Молодь". Вибране поета розсипали й по-живому шматували аж до 1981 року, коли з горем та інквізиторським редагуванням вийшли його "Лебеді материнства".

Богдан Горинь, згадуючи про своє знайомство з видатним поетом, писав, що Василь Симоненко боляче говорив про абсолютну неможливість надрукувати вірші з гострою суспільною проблематикою, а "поезія має силу, коли її читають, а щоб її читали, мусить бути надрукована, - згадує Б.Горинь слова, сказані В.Симоненком при одній із зустрічей. - Але в яку форму одягти думки, щоб вони обминули вила цензури, придирливої тепер до кожного рядка, і буквально до кожного слова?" [8, 3]. В.Симоненко розповідав, як шукав різних способів, удаючись до езопівської мови, щоб написати про те, що найбільше наболіло.

Одна з проблем, що дуже хвилювала поета, - свідома цілеспрямована русифікація України. На його очах проходило методичне руйнування української культури, гинула рідна мова. Глибоке усвідомлення, що на душу українського народу накинуто міцно сплетений шовіністичний зашморг, причиняло йому фізичний біль. Не менше мучило питання, як протидіяти, як зупинити смертельний процес. Всі ці болючі роздуми знайшли вияв у вірші, присвяченому курдам. В адресований "Курдському братові" вірш, В.Симоненко вклав усю пристрасть зболеного серця, у якому вже клекотіли громи:

Жиріє з крові змучених народів

Наш найлютіший ворог - шовінізм. [29, 27]

Ця поезія - громадянський заповіт художника слова. У вірші нарешті вдалося закласти той динаміт, який він так довго шукав. Наділений від природи чітким аналітичним мисленням, Симоненко не сплутував понять шовінізм, інтернаціоналізм, патріотизм. Богдан Горинь також згадує, як восени 1962 року готувалася до виходу в журналі "Зміна" (тепер "Ранок") велика добірка поезій Василя Симоненка. Поет приїхав до Києва, щоб одержати сигнальний номер журналу в редакції. Коли він вийшов із редакції, був дуже схвильований і пригнічений. Червоним олівцем грубими лініями було перекреслено навхрест половину віршів Симоненка. Підписав відповідальний редактор, пропустила журнальна цензура і тільки при остаточному погодженні в ЦК ВЛКСМ перший секретар, використавши своє службове становище, грубо і безцеремонно вчинив чорну справу. То були поезії Симоненка, яким він став в останні рік-два, коли в його духовному небі була не тільки лірична тиша, а й кресали блискавиці і клекотіли громи. З добірки поставав поет, який виражав зболену і збурену душу цілого народу. Було викреслено вірші "Злодій" і "Некролог кукурудзяному качанові, що загинув на заготпункті". Інші вірші скалічила цензура : змінені слова, пропущені окремі рядки і цілі строфи.

В останні роки життя В.Симоненко почав замислюватися над становищем у країні. Сталін як особа і сталінізм як соціальне явище його особливо хвилювали, над цими проблемами він багато думав. Хвилювали митця слова і долі його попередників, поети та письменники, яких було знищено в Концтаборах та тюрмах - Плужник, Зеров, Хвильовий, Драй-Хмара, Куліш. Незадовго до трагічного завершення свого життя Василь Симоненко відкрив для себе правду. Його шлях до істини був тяжким. Причиною тому були романтично-комуністичні переконання, що тяжіли над митцем із дитинства і впали лише за кілька років до смерті; глибоко закорінений у душі атеїзм і віра, навіть сліпа, в неіснуюче комуністичне майбутнє; рамки соцреалізму, в яких творив поет. Не лише "проклята газетярська поденщина" спричинила до появи в талановитого чесного митця деяких сірих, мертвих віршів. Із гіркотою і жалем говорив він, що написав чимало газетних віршів, за які йому по-справжньому соромно, то газета калічить поета своїм "треба": треба до ювілею, треба до з'їзду, до конференції, до пленуму і так без кінця. В.Симоненко болючіше й чіткіше, ніж будь-хто інший, збагнув і підсумував у щоденнику зі спепеляючою безжальністю до себе: "Земля вже двадцять восьмий раз несе мене навколо Сонця. Мало встиг я зробити за цей час гарного і доброго. Зате навчився я пити горілку, смердіти тютюном, навчився мовчати і бути обережним, коли слід кричати. І найстрашніше - навчився бути нещирим. Брехня - мабуть, моя професія." [8, 3]

Василь Симоненко вмів любити і вмів ненавидіти. Він був одним із тих, що згоріли від любові й гніву. У спогадах Станіслава Тельнюка є таке нищівно-гостре й безжальне своєю правдивістю місце: "Смерть вибила його з найпередовіших лав борців-лицарів, але далі воювала його поезія, його творча спадщина, пам'ять про нього. І як же ненавиділи його поезію, його пам'ять сталіністи, які за часів Брежнєва здобулися-таки на реванш за удар, завданий їм на XXз'їзді КПРС. Не вмер би Василь Симоненко - його б вони загнали туди, куди загнали Василя Стуса, чи Івана Світличного.., чи Івана Дзюбу, чи Олеся Бердника, чи багатьох інших. Загнали б у тюрму. Чи загнали б у петлю, як Григора Тютюнника або Віктора Близнеця, у загибель від горілки, як Станіслава Шумицького, Валерія Юр'єва, Василя Бондаря... Вони б знайшли спосіб розквитатися з ним. Але - і в цьому я непохитно впевнений - не змусили б його відмовитися від свого "Я". [25, 15]

Він рано збагнув своє призначення, не боявся його і ніби аж накликав свою долю.

Я хочу буть несамовитим,

Я хочу в полум'ї згоріть,

Щоб не жаліти за прожитим,

Димком на світі не чадіть. [29, 41]

Багато він ще міг би створити. Може лише третину відміряв свого звитяжного шляху, і скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими непройденими верствами...


ІІІ. Лінгвістичне трактування антонімії

Існуючі визначення антонімів можна умовно поділити на три групи. Перша група — це такі, щовідносять до антонімів слова з протилежним значенням. Подібні формулювання мають власні варіації, але в головному — в тому, що відмічається наявність протилежних значень — вони не розбігаються. Наприклад : "Антоніми — це слова протилежного значення" [19, 92]; "Антоніми є словами різного звучання, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття" [9, 95]; "Антоніми — це слова, протилежні за сигніфікативним значенням" [11, 24]. Цей тип визначень незмінно містить вказівку на протилежну семантику; додаткові характеристики про різне звучання слів, про сигніфікативність значення та інші, не змінюючи при цьому суттєво зміст формулювань.

До другої групи належать визначення, в яких робиться спроба окреслити межі антонімії шляхом перелічення основних ознак антонімів і способів їх ідентифікації. Наприклад: "Антоніми — це лінгвістичне спряжені пари слів, що належать до однієї частини мови, є членами унікальної, єдиної, бінарної, пропорційної, багатомірної опозиції. Під лінгвістичною спряженістю розуміється регулярна відтворюваність їх значень" [12, 15]

Третю групу об'єднують спроби описового визначення антонімів шляхом перелічення та пояснення різноманітних їхніх властивостей, функцій, способів творення та вживання тощо.

На мійпогляд, найбільш містко, точно і всебічно дав визначення антонімам Є.М.Міллер.

"Антоніми — це взаємопротилежні за значенням номінативні одиниці мови, які служать для п о з н а ч е н н я взаємопротилежних односуттєвих явищ об'єктивної реальності. Антоніми — це клас слів, фразеологізмів і нефразеологічних сталих словосполучень, які володіють семантичними і структурними особливостями, що відрізняють їх від інших семантичних класів слів тощо. Між антонімами, як і між синонімами, існує сильний семантичний зв'язок, який має концептуальну природу — предметно-речові позначення "ототожнених" контрастів викликають у свідомості найбільш сталі асоціативні зв'язки. Основні якості антонімів: наявність антонімічного з а п е р е ч е н н я (в опозиції антонімів — граничного); здатність викликати асоціації за тотожністю і відмінністю значень... Антоніми виникають, функціонують, ровиваються у мовленні, утворюють антонімічні опозиції. Антонімічні відносини охоплюють всю систему номінації, тобто антонімічність є внутрішня фундаментальна властивість мови. Антонімія слів реалізується (виникає) тільки у мовленні. Клас антонімів безперервно зростає, змінюється, не має чітких меж, носить відкритий характер. Антонімія — абсолютна мовна універсалія." [13]

В антонімічні відношення вступають, звичайно, не всі слова нашої мови. Не входять в антонімічні зв'язки лексеми, які означають конкретні поняття, а саме: Іменники з конкретними значеннями, велика кількість відносних прикметників, багато дієслів та інших лексико-граматичних категорій. Зумовлюється це тим, що слова з конкретним значенням (папір, кобза, будинок, риба, дерев'яний, мідний, читати, лагодити тощо) називають такі поняття, які не мають прямих, співвідносних за протилежністю, відповідників. Для визначення антонімічних слів використовуються такі критерії: 1) антоніми, слова з протилежними значеннями, розрізняються за вираженням протилежності, що передбачає одночасно тотожність в якомусь відношенні. Наприклад: великий - малий ; 2) антоніми регулярно вживаються в типових синтаксичних конструкціях у взаємному протиставленні, наприклад, "Життя стало і бідніше, і багатше"; 3) антоніми мають однакову сферу лексичної сполучуваності, наприклад: новий костюм — старий костюм, прокидатися рано — прокидатися пізно ; 4) антоніми означають якісні ознаки, наприклад: широкий вузький, довгий короткий; 5) антоніми утворюють словотворчі гнізда: веселий, весело, веселитися сумний, сумно, сумувати. Необхідно зазначити, що специфічною властивістю антонімів є лише протилежність значень, інші ознаки притаманні й іншим групам слів. Так, у типових синтаксичних конструкціях можуть протиставлятися не тільки антоніми, а й синоніми. Наприклад: не великий, а величезний; пароніми: не емігрант, а мігрант тощо.

Не можна також вважати достатньо надійним критерій однакових сфер лексичної сполучуваності, адже для багатьох антонімів така поєднуваність неможлива. Це пояснюється специфікою їх значень — взаємовиключні і тому в багатьох випадках не допускають однакової дистрибуції: запущена хвороба богатирське здоров'я.

Таким чином, вказані критерії не є абсолютними для визначення антонімічності слів, хоча вони дозволяють виявити парадигматичні і синтагматичні відношення антонімів між собою та з іншими словами в лексико-семантичній системі мови.

Антоніми можуть позначати абсолютні або відносні протилежності. Хоча треба зауважити, що на рівні буденної свідомості протилежності значень можуть сприйматися без розрізнення.

До першої групи можна віднести два різновиди антонімів:

1. Антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості та ін., що існують у об'єктивній дійсності матеріального світу, наприклад: виділення — поглинання (енергії); прискорення гальмування (процесу); замерзання — танення (грунту); підвищення — зниження (густоти тіла); розділення — з'єднання (елементів речовини).

2. Антоніми, які позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що існують у суспільстві, наприклад: питання — відповідь, ворожнеча — дружба, згадувати — забувати, виграти — програти (в шахи)., входити — виходити (з дому), віддавати — одержувати (книгу), друг — ворог (кращий, таємний), зав'язати — розв'язати (вузол) та інші.

Розділення антонімів першої групи на дві підгрупи умовне: протилежності значень, які утворюють антоніми першої підгрупи, можуть передавати протилежності, Існуючі в суспільному житті, наприклад: підвищення зниження, роз'єднання об'єднання, і навпаки.

Друга група включає в себе теж два різновиди антонімії.

1. Антоніми, що означають або характеризують реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, процеси, факти, події, речі, властивості, між якими відношення протилежності обмежені якимись рамками; протилежність значень таких антонімів є відносною і має конкретний характер — стосовно до конкретної сфери дійсності й у певному відношенні, наприклад: бідний багатий (селянин, поміщик), ближня дальня (сопка, зірка), високо— низько, кінець — початок (мотузки, пшеничного поля), крупний — мілкий (горох, картопля), новий — старий (костюм, завод), молодість — старість (людини, гірського хребта), тепло — холод ( для мешканців тундри і тропіків).

2. Антоніми, що позначають чи характеризують явища, процеси, факти, події, речі, властивості, об'єктивна різниця між якими сприймається свідомістю суб'єктивно як протилежність у підпорядкованості усталеним в суспільстві нормам оцінки явищ, фактів, процесів, властивостей тощо, зважаючи на конкретні умови життя людини, на багатовікові звичаї, традиції, звички, на ті чи інші ситуації тощо, наприклад: потворний гарний (малюнок), гіркий — солодкий (смакове відчуття), грішний — святий (чоловік), вдалий — невдалий (дослід) та ін.

Між двома різновидами другої групи неможна, звичайно, ставити глуху стіну: головне тут те спільне між ними, що їх об'єднує в одну групу, а саме — позначення відносних протилежностей.

Розробка питань взаємозв'язку мови з об'єктивною дійсністю, що нас оточує, має велике теоретичне та практичне значення. Вона допомагає правильному розумінню багатьох процесів, які відбуваються у мові, та сприяє успішному проведенню лінгвістичних досліджень.

"Слова та їх значення живуть не ізольованим один від одного життям, а з'єднуються в окремі групи, причому основою для групування служить подібність чи протилежність за прямим значенням." [13, 45]

"Смислові зв'язки за контрастом належать до числа найважливіших засобів поєднання лексичних одиниць в мікросистеми. В цьому виявляється природна схильність людського розуму. Експериментальні дослідження показали, що найбільш вживаними словами-реакціями є антоніми: великий — малий, життя — смерть." [21, 77]

Антоніми утворюють найпростішу групу слів, яка складається з двох лексичних одиниць, на відміну від синонімів та омонімів, які групуються гніздами, рядами.

Протиставлення значень слів може виявитися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану. Протиставлення мовних одиниць передбачає існування в кожному з них спільної семантичної основи; розвиток кожного нового протиставлення є разом з тим розвитком широкого та нового значення у лексем, що протиставляються. Причини цього різні, але найголовнішою з них є та, що за допомогою контрастного зіставлення фактів "найяскравіше вимальовується їх глибина, бо на темному тлі найчіткіше видніється ясне, звучання чудово сприймається в тиші, знайшовши кінець чомусь підсвідомо шукаємо його початок." [13, 36]

"Антонімічні відношення між словами найчастіше виявляються тоді, коли вказують на якість (білий — чорний, швидкий — повільний, рідкий — густий); кількість (багато — мало); простір (вперед — назад, північ — південь); час (зима — літо, весна — осінь, день — ніч); дію (говорити— мовчати, приїхати — від'їхати); стан (стояти — лежати; війна — мир); почуття (любов— ненависть); стосунки між людьми (друг — ворог)." [11, 86]

За своєю суттю антоніми неоднорідні. Слушною в галузі науки про антонімію є передмова до словника антонімів М.Р.Львова, в якій він виділяє такі різновиди протилежності:

1.Контрарну протилежність виражають, крайні симетричні члени впорядкованої більшості, між якими існує середній, проміжний член: молодий не старий, не молодий, літній - старий.

2. Контрадикторна — між протилежними членами, які доповнюють один одного до єдиного цілого і є за своєю природою граничним, між ними немає; ніякого проміжного члена: живий — мертвий, разом — нарізна.

3. Векторна протилежність - протилежність різноспрямованих дій, рухів, ознак: підніматися - опускатися.

4. Окремо виділяються антоніми, що вказують на участь у дії двох сторін , і кожна з яких виконує протилежну функцію: давати брати, купувати — продавати.

Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Три основні різновиди антонімічних лексико-семантичних відношень виділяють за такими критеріями:

1) наявність ознаки — відсутність ознаки: рух — спокій, веселий сумний, логічний — алогічний;

2) початок дії або стану — припинення дії або стану: влетіти — вилетіти, заснути — прокинутися.

3) більший ступінь вияву ознаки— менша кількість або ступінь вияву ознаки (тип "більше — менше"): високий — низький, широкий — вузький.

Відомі також й інші принципи виділення антонімів. За характером протиставлення розрізняють кілька типів антонімів.

До першого класу належать антоніми, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища: старий — молодий, злий — добрий.

Другий клас становлять так звані антоніми-конверсиви. Під конверсією мають на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони: потопати — виринати.

До третього класу антонімів відносять слова, які означають протилежну спрямованість дії, стану, ознаки: сходити заходити, світає — смеркає.

Четверту групу антонімів за характером протилежності становлять слова, що виражають протилежність понять, які доповнюють одне одного і в сумі два антонімічні слова охоплюють усе родове поняття. Ступінь антонімічності лексем цього типу полягає в тому, що два протилежних значення доповнюють одне одного до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення, тобто в логічному відношенні — до всього родового поняття: живий — мертвий.

Виражальні можливості антонімічних відношень між словами не вичерпуються наведеними семантичними класами та типами.

На думку А.П. Грищенка [23, 121] та багатьох дослідників антонімії, антоніми поділяються за двома основними різновидами показників — семантичними і структурними. Детально семантичні класи були наведені вище. Тепер зупинимося на структурній класифікації.

Із структурного погляду розрізняють два типи антонімів: різнокореневі (темнийсвітлий) та однокореневі (надія — безнадія). У праці Л.А.Новікова "Типи антонімів в російській мові" розглянута структурна класифікація антонімів, яка заснована на словотворчих зв'язках слів. Дослідник виділяє такі різновиди:

1) різнокореневі (лексичні). Вони є найпоказовішим класом мовних одиниць з протилежними значеннями й охоплюють найважливіші лексико-граматичні класи слів (частини мови), особливо прикметники, іменники, прислівники та дієслова: високий — низький, швидко — повільно, день ніч, любити ненавидіти, всі — ніхто, так ні, в — із.

2) однокореневі . Значення протилежності виражається не частинами кореня слів, а афіксальними морфемами. Антонімія виникає тут як результат кореляції протилежних за значенням слів, або як результат вживання префікса, який надає слову протилежного значення : закривати відкривати, приходити відходити.

На окрему увагу заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У частині випадків вона виражає значення відсутності тієї чи іншої ознаки, внаслідок чого в антонімічній парі виникає відношення повної протилежності. Підтримує цю точку зору А.А.Реформацький, творячи, що "найпримітивніші" антоніми є слова з заперечною часткою типу : добрий — недобрий", Цієї ж думки й А.П.Грищенко [23, 121]. Але існує інша точка зору на дану проблему. І.С.Олійник вважає, що "антоніми— це протиставлення, за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не- ". [11,57]

Структурна класифікація антонімів тісно пов'язана з їхньою приналежністю до певної частини мови. Тут слушно перейти до розгляду морфологічної класифікації. У рамках останньої можна розмежувати два типи антонімів: одночастиномовні та міжчастиномовні антоніми. Не всі дослідники вважають за доцільне виділення останнього типу. За визначенням, наприклад, А.П.Грищенка, "антонімами називаються слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови і мають протилежні значення..." [23, 121].

Багато вчених вважають антонімами лише ті слова, що належать до однієї й тієї ж частини мови.

У тексті, звичайно, протиставляються антоніми — слова однієї частини мови. Така антонімія називається одночастиномовною . Вона є типовим, найуживанішим, найбільш розповсюдженим засобом позначення протилежних процесів, предметів, властивостей тощо об'єктивної реальності. Внаслідок типовості і широкому розповсюдженню вона представлена в науці як єдиний засіб вираження протилежності значень у лексиці. Саме цій антонімії присвячені спеціальні праці, в яких досліджуються властивості, відношення, функції антонімічних одиниць. Тільки одночастиномовну антонімію включають словники антонімів.

Проте спостереження над мовою показують, що протиставлятися й утворювати протилежні змісти можуть і слова різних частин мови. Наприклад: "Все для нього було загадкою, яку він намагався розгадати." Міжчастиномовну антонімію дослідив і описав Є.М.Міллер у праці "Міжчастиномовна антонімія" [13, 73]. Між частинами мови, що виділилися, і різними явищами об'єктивної дійсності існують складні відносини : одне і те ж явище може бути узагальнене в різних частинах мови і різні явища можуть бути узагальнені в одній і тій же частині мови. Наприклад, конкретна дія підводиться не тільки під поняття процесу, яке виражене в дієслові, але й під поняття предмета, яке виражене в іменнику: бігати і біг, стрибати і стрибок . Звідси випливає, що якщо взяти два ряди слів, наприклад: жар, жарко, жаркий і холод, холодно, холодний, то в сукупності вони будуть означати одну сутність — щось цілісне, а саме: температурне явище, яке конкретизоване позначенням протилежних полюсів— відносно високої температури і відносно низької температури.

Вчення про частини мови. що виникло і розвинулось раніше вчення про антоніми, не могло не вплинути на формування в теорії стійких поглядів про форми антонімічних одиниць, які протиставляються в мові, і відповідно в словниках, — типів антонімічних опозицій, тим паче, що більшість антонімів, котрі протиставляються — одночастиномовні. Але саме тому, що мовлення є першоджерелом творення лексичного складу, не можна ігнорувати систематичне вживання поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.

Приклали міжчастиномовної антонімії представлені іменниками і дієсловами, що свідчить про об'єктивність її існування. Не викликає сумніву міжчастиномовна антонімія і в тих випадках, коли слова, що протиставляються, належать до інших частин мови. Наприклад: "Мета життя людини? — ...Пізнати непізнане..."

М.Р.Львов у праці "До питання про типи лексичних антонімів" подає класифікацію за ступенем антонімії .

Повну протилежність значень мають далеко не всі пари антонімів. Вони протиставляються прямолінійно, вони симетричні. Їхні риси:

1) незалежність від контексту: низ верх, ніч день;

2) взаємозаміна. В реченні один член пари антонімів може бути замінений протилежним членом цієї пари, при цьому значення всього вислову змінюється на протилежне: від розумного — навчишся, від дурного — розучишся;

3) приналежність до одного семантичного ряду: високий низький (позначають протилежні характеристики при вимірюванні будь-яких предметів по вертикалі);

4) здатність першого члена пари антонімів мати разом із одним прямим антонімом ряд непрямих, неповних антонімів, які являють собою синоніми другого члена цієї пари: любов ненависть, любов — неприязнь, любов — антипатія, любов — відраза;

5) Здатність зберігати значення протилежності в словотворчих паралелях, у різних частинах мови: високий — низький (прикметники), високо — низько (прислівники), підвищувати понижувати (дієслова), підвищення — пониження (іменники);

6) особливо широке вживання: земля — небо, купити — продати. Неповними вважаються такі антоніми, які володіють:

1) різноманітними відтінками ідеографічних значень: маленький — гігантський (неповні антоніми, оскільки гігантський — це не просто великий, а надзвичайно великий);

2) різними сферами вживання : ректи — мовчати.

3) різним емоційно-експресивним забарвленням: височенний — низький.

Регулярне протиставлення антонімів один одному спричиняє те, що кожен із них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність. Це антоніми мови, тобто загальномовні , постійні, слова, антонімічні стосунки яких зрозумімі поза будь-яким контекстом. Такі антоніми існують у лекско-семантичній системі мови незалежно. Вони зафіксовані в усіх словниках української мови і регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах. Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, щов звичайному вживанні не мають протилежних значень. У мовній практиці майстрів художнього слова виражальні можливості протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або індивідуально-авторських антонімів: правда — легенда, століття антивік.


IV. Особливості антонімії В.Симоненка

Антоніми В.Симоненка — частина мовної палітри поета, яка дає змогу простежити деякі важливі особливості його поетичної творчості. Адже вона вражає нас своєю внутрішньою красою, щирістю почуттів наповненістю. "Його обдарованість була щедра, ласкава. І тому, художня палітра поета багатюща." [10, 160]

В.Симоненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської, пейзажної та інтимної лірики не можна обійти увагою його дошкульних сатиричних байок, віршованих жартів. Його казки для дітей зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом. Митець відомий своїми новелами та гуморесками, як досвідчений публіцист.

Лексичний склад поезій В.Симоненка також надзвичайно багатий і різноманітний. Поет широко використовує синоніми, влучні порівняння, образні метафори та епітети. Все говорить про те, що творчий діапазон автора був надзвичайно багатогранним.

Поетові притаманне широке використання антонімів. Вони виконують важливі образні, художньо-естетичні, структурно-композиційні та ідейні функції. Переважають у поетичних творах митця загальновживані антоніми, наприклад: ніч — день, щастя біда, радощі — сльози, тиша — грім та багато інших.

Розглядаючи антоніми у творчості В.Симоненка, роблюспробу проаналізувати їх за загальною класифікацією, поданою та описаною у попередньому розділі.

ЛЕКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Семантична класифікація

З урахуванням характеру згаданих протилежностей можна виділити три семантичні класи антонімів.

У межах першого класу об'єднуються антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Антонімічні відносини охоплюють строго визначені пари слів. Проміжні ступені вияву відсутні. До даної групи можна віднести антоніми, що позначають:

а) стать:

тато матір

У Івася немає тата.

Не питайте тільки, чому

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому [29, 37]

б) орієнтація в просторі:

земля небо

Вслухайтеся, земле і небо,

У рокіт страждань моїх... [29, 71]

в) наявність ознаки — відсутність ознаки:

радісна сумна; дуже — трохи

І припала така година,

Дуже радісна й трохи сумна. [29, 34]

г) абстрактні поняття :

будні — свята, радістьжаль

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль... [29,59]

д) риси характеру людини та її почуття:

ненависть любов

І земля впилась водою,

Мов живою кров'ю,

І обнявся сміх з журбою.

Ненависть з любов'ю. [29, 43]

Цей клас дуже широко представлений у творах Василя Симоненка. До другого класу належать антоніми, які позначають протилежне спрямування дій, ознак, властивостей, антоніми на позначення руху, так звані векторні антоніми; антоніми, що вказують на початок дії або стану — припинення дії або стану:

іду — падаю; спішу — плетусь; вперед — назад

І я іду, і падаю, і знову

Спішу вперед або плетусь назад. [29,106]

Третій клас утворюють антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву:

а) більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь ознаки:

найскладніша — проста

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста. [29,83]

б) смакові відчуття та колір:

сіреголубе

Я не йму тобі зовсім віри,

Як сумною побачу тебе—

Небо в сутінь буває сірим,

А насправді ж воно— голубе. [29, 46]

в) емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості:

строга ніжна

Може, ти зі мною надто строга,

Та й чого б ти ніжною була. [29, 114]

2. З структурного погляду, як уже зазначалось, розрізняють різнокореневі, або лексичні, та однокореневі, або лексико-граматичні (ще зустрічається термін словотвірні), антоніми.

У поезіях В.Симоненка більше представлені різнокореневі (лексичні антоніми):

правдазло; друг — ворог

Я не цього бажаю, не папуга,

Щоб віддаватись цьому ремеслу.

Я хочу правді бути вічним другом

І ворогом одвічним злу. [29, 108]

ненавидіти — любити

Ображайся на мене, як хочеш,

зневажай, ненавидь мене —

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне. [29, 45]

Другий розряд антонімів — однокореневі (лексико-граматичні або словотвірні). Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів. Загальне значення заперечення ознаки виражають префікси без-, проти-, а-, анти-, де-, лез-, лис-, ір-, ін-, що вживаються в прикметникових, іменникових і дієслівних антонімах.

дай — віддам

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

.................................................

Все одно ті скарби по краплині

Я тобі закохано віддам. [29, 67]

Окремої уваги заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У Симоненка знаходимо:

недруги — друзі

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі , зачекайте на путі! [29, 95]

забуте — незабуте

Але воно живе — забуте й незабуте,

А час не зупиняється, а молодість біжить. [29,80]

3. Морфологічна класифікація

Досліджуючи антоніми в поезіях В.Симоненка, можна помітити, що найчастіше поет вживає іменникові та дієслівні антонімічні пари, рідше — прикметникові та прислівникові, а також числівникові, займенникові та прийменникові антонімічні пари. Наприклад:

— іменникові антонімічні пари:

щастя — зло

Задихнеться від люті сірість —

Нам на щастя, а їй на зло... [29, 100]

палац — печера

У палацах пишних — не в печері –

Варвари космічної доби

Мріють дати людству на вечерю

Атомні опеньки і гриби. [29, 41]

правда брехня

Але правди в брехні не розмішуй.

Не ганьби все підряд без пуття... [24, 83]

— дієслівні антонімічні пари:

благословляюпроклинаю

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм. [29, 72]

полюби зрадь

О жорстока ! Щастя хоч краплину

В душу мою змучену згуби -

Полюби і зрадь через хвилину,

Та хоч на хвилину полюби ! [29, 97]

заридатизасміюсь

І буду нерозумно обридати,

І недоречно скиглити чомусь,

Але, як треба буде заридати,

Я горемично, тупо засміюсь. [29, 105]

— прикметникові антонімічні пари:

добрі — злі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди—

Добрі, ласкаві і злі. [74,70]

маленькі великі

Хай в маленьких очах відбивається світ

Од маленьких ромашок до стартів великих... [29, 112]

— прислівникові антонімічні пари:

оптом — вроздріб

Тепер ви знов, позв'язувавши кості,

Торгуєте і оптом, і вроздріб... [29, 40]

вранці — вночі

Там, у степу, схрестилися дороги,

Немов у герці дикому мечі,

І час неспинний, стиснувши остроги,

Над ними чвалить вранці і вночі. [29, 85]

— числівникові антонімічні пари:

міліони — одна

Те, що кидали ви, як намисто,

Міліонам красунь до ніг,

Я в душі недоторканно чистим

Для одної для неї зберіг. [29, 51]

безліч — один

На світі безліч таких, як я.

Та я, їй-богу, один. [29, 108]

Порівняно невелика кількість займенникових антонімічних пар. Майже всі вчені виділяють займенникову антонімію. У "Сучасній українській літературній мові" Олійник І.С. зазначає, що у складі займенників антоніми трапляються досить рідко. А Петік В.А. у своєму посібнику "Сучасна українська мова" займенникову антонімію не виділяє взагалі.

Як позначалося вище, у поезіях В.Симоненка займенникова антонімія має місце. Переважно, такі антонімічні пари вживаються в інтимній ліриці.

ти я

І ти ясна, і я прозорий. [29, 104]

Ну чим я себе розважу ?

Мені не пробачиш ти... [29, 97]

За себе за них

Живу не лише за себе,

Я мушу жити й за них. [28, 20]

Кількість прийменникової антонімії невелика, але її не можна не помітити.

з — в

Я живу з тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду. [29, 40]

без із

Так і ступити без них не міг би

Так би із ними ділився надіями. [28, 82]

Потрібно сказати, що прийменникова антонімія дає можливість поетові ще більше увиразнити мову. Вони виконують важливу структурно-синтаксичну функцію у Симоненкових віршах. Але необхідно зазначити тут, що не всі вчені вважають прийменникові антоніми за окрему групу, або й зовсім не визнають прийменникові протиставлення.

У творах В.Симоненка зустрічаємо не тільки протиставлення окремого слова слову. Наявні також випадки протиставлення слова парі слів або словосполученням. Яскравим прикладом даного явища є уривок із поезії "Тиша і грім", де автор протиставляє слову "щастя" зразу п'ять слів-синонімів, і кожне з них ми можемо розглядати як антонім до першого.

Чому смуток з тобою поруч

Часто ходить у світлі дні ?

Певне, є в тебе біль і горе,

Невідомі зовсім мені.

Хоч на щастя життя багате,

Але кожну людину ждуть

І печалі, і сум, і втрати,

І не можна їх обминуть. [29, 46]

Можна знайти антонімічні відношення між словом та словосполученням (здебільшого поєднання іменника та прикметника синтаксичним зв'язком узгодження):

ранки вечірній час; свята дні робочі

Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,

В морозні ранки і в вечірній час,

І в свята гомінкі, і в дні робочі

Ми думаємо правнуки про вас. [29, 25]

Тут же присутня антонімія словосполучень, що виражають абстрактні поняття:

літні ночі — морозні ранки.

Як видно з наведених вище прикладів, В.Симоненко широко і вміло користувався всіма структурними можливостями антонімії.

Хотілося б зупинитися на такому мовному явищі як синонімічна антонімія. Для Симоненкової антонімії воно характерне. Візьмемо для прикладу антонімічну пару щастя — біда. Поет вміло використовує не протиставлення, замінюючи один із членів синонімом. У його віршах знаходимо такі варіанти:

щастя біда

День, коли мене родила мати,

Для життя, для щастя, для біди. [29, 69]

щастя лихо

Ти прийшла і щастя, і лихо,

Поважала мій труд і піт... [29, 16]

Прикладом синонімічної антонімії можуть бути такі пари:

радощі муки

І наші спільні радощі і муки Чи випливуть із серця глибини. [29, 96]

радощі — сльози

І десь знайду невблаганну, жорстоку,

Тебе, богине радощів і сліз. [29, 118]

Наведені вище різні класи та типи антонімів відносять до так званої одночастиномовної антонімії. Та в творах В.Симоненка має місце й міжчастиномовна антонімія. Це антонімічні відношення між словами, що є різними частинами мови. Наприклад:

один — інший

Один волає : "Зупинись ! Не треба !"

Штовхає інший : "Не впиняйся, ні." [28,102]

У даному випадку антонімічна пара виражена числівником та займенником.

Наявне також і синонімічне протиставлення, члени яких є різними частинами мови. Наприклад:

мрія — наяву (іменник — прислівник)

Якщо того, що в мріях маю,

Хоч краплю мати наяву. [28, 84]

мрія жива (іменник — прикметник)

Ти для мене не тільки мрія,

Я живою тебе люблю. [28, 165]

снятьсянаяву (дієслово — прислівник)

Але їм тільки сняться крила,

Наяву ж — вони зовсім без крил. [28, 174]

Зміст цих рядків приблизно однаковий. Але поет не повторює одну й ту ж антонімічну пару в кожному випадку, а добирає синонімічні антоніми і вдало їх застосовує.

Наведемо ще яскраві приклади міжчастиномовної антонімії. Протиставлення однокореневих антонімів, виражених субстантивним прикметником та іменником.

Смертні вам безсмертя дарували

Смертні вам продовжили життя. [29, 90]

Ця пара використана поетом для більшого контрасту, для увиразнення думки. Василь Симоненко звеличує простих людей, вважаючи, що кожна смертна людина по-своєму безсмертна завдяки своїй праці, своїм внескам у світобудування.

Наявна також така антонімічна пара, яку складають прислівник — дієслово:

Чи він умер всерйоз,

Чи тільки прикидається. [28, 40]

Тож, з наведених вище прикладів видно, що міжчастиномовна антонімія посідає не останнє місце у творах поета і широко вживається ним.

За протилежністю значень у лексичній системі мови виділяють насамперед загальномовні , або узуальні, антоніми, їм властиві суттєво важливі ознаки, а саме:

1) стійке лексико-семантичне відношення в межах відповідних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматично взаємозумовлювані одиниці:

2) регулярна відтворюваність в одних і тих же синтагматичних і стилістичних умовах. Наприклад:

щастя — біда

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди. [29, 69]

дні— ночі

Дні і ночі думать про тебе,

Виглядати тебе щомить —

Лиш для цього, їй-богу, треба,

Тричі треба на світі жить! [29, 53]

Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки в певній ситуації можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень. Протиставленість семантики у таких лексемах створюється лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні, слова, що набувають антонімічних стосунків тільки в певному контексті. Контекстуальні антоніми тісно пов'язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами. Наприклад:

туман — сонце

У душі моїй —

Місця немає туманам.

У душі моїй —

Сонце червоне буя... [29, 114]

Контекстуальні антоніми туман і сонце передають протилежні почуття, настрої, які в мові виражені антонімами сум, туга — радість, веселість. Слова вжиті в переносному значенні.

У своїх поезіях Василь Симоненко широко використовує контекстуальні антоніми. Наприклад, ось деякі з них:

зустрів не зберіг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг. [29, 101]

спати жити

Але ж я не спати жити!

Жить і мріять люблю... [29, 98]

ненаглядна, чудова — злюща

У мою б увірвалася мову,

Щоб сказати в тривожну мить

- Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить !.. [29, 59]

віяв — вмер

Довго вітер уперто віяв,

Але чомусь і він тепер,

Зазирнувши тобі під вії,

У волоссі твоєму вмер. [29, 55]

Контекстуальні антоніми завжди образні. Автор може використовувати антоніми не тільки за усталеною в мові схемою, а й залежно від особливостей власного світосприймання.


V. Стилістичне використання антонімів

Антоніми посідають помітне місце серед виразових засобів мови, відіграють чималу стилістичну роль. Це пояснюється тим, що вони дають можливість створити контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ.

Поезія В.Симоненка контрастна на всіх рівнях : від ідеї до композиції, від сюжету і характерів до окремого малюнка і образу. Гармонії і красі світу протистоять обов'язково крайні стани краху, убогості, небуття. Радості буття і щастю його повнокровного відчуття протистоять страждання, біль, горе.

Яскравим прикладом контрастності є вірш "З вікна", в якому зимовий пейзаж зіставляється зі своєю протилежністю — літнім краєвидом:

Синиця в шибку вдарила крільми

Годинник став. Сіріють німо стіни.

Над сизим смутком ранньої зими

Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Плине печаль. Біліють смолоскипи

Грайливо пофарбованих ялин —

Вони стоять, немов у червні липи,

Забрівши в сивий і пустий полин. [27, 153]

Разючість протилежностей демонструють і такі образи поета: "губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі", "задихнеться від люті сірість - нам на радість, а їй на зло" та багато інших. Це передусім позначає нам орієнтири художнього світосприйняття митця, які дозволяють безпомилково виділити все прекрасне і чітко виділити "лінію зла". Вся поезія В.Симоненка — це крайні вияви буття: затхла і пересихаюча заплава поруч зі струменінням повноводного потоку, осіння втома і млявість поряд з життєрадісною весною. Вона вся зі сліпучого світла і непроглядного мороку, зі зламів, пронизуючих ліній і гострих кутів. У кожному вірші поета звучить явно чи підсвідомо той яскравий контраст, який так вміло використовував митець для творення своїх образів. Навіть назва циклу віршів, а потім збірки "Тиша і грім". Тиша і грім — всього два слова, а як багато вони нам говорять, як багато ми відчуваємо й розумієм. Спокій, безтурботність життя, навіть може безцільність та апатичність на противагу бурхливості, свіжості, оновленню, змінам у житті, які несуть із собою грім, дощ, вітер.

У поезії В.Симоненко майже виключає сумніви, вагання, нерішучість. Він точно і однозначно розмежовує правду і кривду, добро і зло, щастя і горе, радості і сльози. Для нього не існує напівтонів. Є біле і є чорне. Навіть в інтимній ліриці він вимагає остаточної відповіді — "так" або "ні".

Станеш ти біля мого благання

Чи до інших станцій просвистиш ? [29, 115]

Стилістичне варіювання лексичних засобів може пов'язуватися з різноманітними семантичними зіставленнями і протиставленнями на основі внутрішньомовного значеннєвого колориту, Саме у зв'язку з цим виникає лексично-стилістична категорія антонімів — слів, що мають діаметрально протилежне значення. Антоніми потрапляють до стилістичних засобів як завдяки своїм власним внутрішнім семантичним властивостям, так і тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим і мовець може вживати антонімічні слова не тільки за усталеною в лінгвальному обігу схемою, але й у залежності від особливостей власного, індивідуального світосприймання. Семантичні стосунки між антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують слова-антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення й антонімічної градації.

Функція протиставлення полягає у вживанні антонімів для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками. Наприклад :

сонце біль

І стоїть тополя, повна сонця й болю,

Вітами-привітами кланяється полю. [29, 63]

сміятися — страждати

Як мені даровано багато,

Скільки в менещастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми. [29, 69]

Вживаючись у функції зіставлення, слова, що перебувають в антонімічних стосунках, допомагають порівнювати різні реалії та поняття:

Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію

Прийде чистою до тебе біла моя мрія. [29, 61]

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. Це допомагає митцеві слова яскравіше змалювати картину змін тих чи інших подій:

ні початку, ні краю

І здалося—нема ні початку, ні краю

Цій нудоті німій і нудній німоті... [29, 42]

Виражально-зображальні можливості Симоненкових антонімів найчастіше реалізуються в антитезних та оксюморонних побудовах. Антитеза та оксюморон широко використовуються в художній літературі і публіцистиці. В.Симоненко вживає антоніми як засіб контрасту. Цим прийомом він користується в своїх епіграмах, які носять сатирично повчальний характер. Але в його громадських віршах та інтимній ліриці теж не бракує яскравого контрасту. А вже контраст на рівні словосполучення та речення створює антитезу.

Антитеза (antithesis — грец. "протиставлення") — стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі названого прийому лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна). Різке протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний об'ємний образ. Наприклад :

Просвітіть, премудрі,

Недозріму

Душу мою,

Зрячу і сліпу ! [29, 81]

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі, трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси. [29, 35]

За принципом антитези митець будує цілий вірш "Україні" [29, 72]. Поет-громадянин, поет-патріот, справжній син своєї Батьківщини ставить власні твори на службу народові.

Структурну основу твору становлять антитези, які розгортаються у двох останніх рядках кожної строфи:

Коли крізь розпач випнуться надії,

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді ім'ям твоїм радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує велич неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм. [29, 72]

Перші двовірші строф мають розгорнуту послідовність: мир, неспокій, війна. Відповідно до цього побудована і шкала моральних категорій, де об'єднано дві протилежності: радості й суму під безхмарним небом, благословення й прокльону в час передгроззя, готовності вмерти і віри в безсмертя подвигу в час грози.

Коли мечами злоба небо крає

І крутить твою вроду вікову

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу. [29, 72]

Ліричний герой поета відчуває кровний зв'язок із рідною землею, з народом і цей зв'язок переходить до злиття особистого "я", свого імені з іменем Батьківщини. Митець кожної хвилини готовий стати на захист країни своїм сильним гучним словом, гордо несучи ім'я своєї Вітчизни.

За принципом антитези побудований також вірш "Перехожий" [29, 36]. Як глибоко і тонко дібрав тут В.Симоненко свої антоніми:

Не просто ступали

Співали ноги.

І тиша музику берегла.

Потрібно зазначити, що одне із слів антонімічної пари вжито у прямому значенні, лексему "співали" — у переносному. В.Симоненко творчо використовує антоніми під час своєї роботи над віршами. Антоніми в його поезіях стають дійсно образними засобами.

Василя Симоненка по праву можна назвати майстром оксюморонів. Взагалі, оксюморони - це яскравий експресивний стилістичний прийом. У цій мовній фігурі поєднуються два протилежних поняття, що суперечать одне даному і є ніби несумісними і непоєднуваними. У творах поета знаходимо велику кількість аналізованих фігур.

Симоненкові оксюморони можна умовно поділити на групи. До першої з них відносимо ті, які є засобом передачі соціальних контрастів. Звертаючи погляд в минуле, поет бачить нескінченні покоління знедолених, принижених, ошуканих предків своїх. Деякі з них ще не народилися, а вже були ошукані:

Цивілізовані мавпи в мундирах

Розтоптали їх незачаті життя

Підірвали на мінах їх вроду,

Погасили пожежами дикими

Їх незапалений розум. [24, 86]

У наведеному уривку поет вживає три оксюморони. Вони дають змогу в стислій, незвичайній формі розкрити суперечливість описаного явища.

Окрему групу складають оксюморони для передачі складних душевних порухів самого автора. Наприклад:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

Говорячи, не мовчи.

Нащо правді словесна маска ?

Ти мовчанням мені кричи. [29, 55]

Справді, глибоко, суперечливо і навіть незвично сказано — говорячи, не мовчи; мовчанням кричи. Але в цьому й полягає одна з особливостей багатогранної творчості поета - поєднати два непоєднувані, протилежні за змістом поняття, які суперечать одне одному.

Сам я сонний ходив землею,

Але ти, як весняний грім,

Стала совістю і душею,

І щасливим нещастям моїм. [24, 44]

Митець зумів поєднати два полярно протилежні поняття і розкрити щире, відверте почуття ліричного героя до своєї коханої.

Говорю я з тобою мовчки,

Тиша хмарою проплива. [29, 100]

Як тонко поетично підмічено автором настрій ліричного героя, його душевний стан.

Скільки в тиші чаїлося ласки,

Скільки в грубості теплоти. [29, 192]

І далі:

Джерелом вдарить ніжність із грубості,

Заворкують живі струмки. [29, 192]

Оксюморони допомагають увиразнити мову поета надати творам тільки їм властиве звучання.

В одному вірші В.Симоненко сміливо використовує по два, або й три оксюморони.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива

Найскладніша людина проста. [29, 90]

В.Симоненко сповідав істину "найскладніша людина проста", від якої все починається і на котрій тримається світ. Оксюморон вжитий влучно. Поет схиляється перед вічним трудівником "найскладнішою простою людиною". Він дуже вдало вживає й інші оксюморони, тонко вибудовує їх структури, увиразнюючи зміст думки.

Їй право, не страшно вмерти,

А страшно мертвому жить. [29, 58]

Як бачимо, оксюморони несуть важливе смислове, ідейне і художньо-естетичне навантаження.

Поряд із вищеназваними стилістичними фігурами мови, В.Симоненко використовує у своїх віршах прийом антонімічної іронії. Цей прийом полягає у тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному розумінні, тобто стає самоантонімом. Антонімія використовується як композиційний засіб: за її принципом складаються афоризми, гумористичні та сатиричні вислови, байки, гуморески, ліричні строфи. У Василя Симоненка знаходимо:

І гукали:

— Ми символ доби.

—Хто не з нами, той проти бога.

Хто не знами, той проти всіх. [29,73]

Гей, почуйте, добрі люди,

Заздрить мені треба:

Грім ударив мені в груди,

Грім з ясного неба. [29, 43]

Як бачимо, В.Симоненко широко та вміло використовує явище антонімії та різні лінгвальні засоби, створені на основі цих мовних одиниць. Він влучно та дотепно виводить різні образи, через контрасти доносить до нас свої почуття та думки. Тим часом В.Симоненко однозначний лише у протиставленні добра і зла. Але це більшою мірою стосується його як людини. "Художнє ж бачення В.Симоненка значно місткіше. Як поет разюче проникливий, він має, сказати б, "оксюморонне" бачення." [14, 34] В.Симоненко сприймав світ об'ємно, він відчував мінливість і рухливість усього живого. Застиглість і спокій, впокорення і сталість були неприйнятні його натурі бійця, шукача істини. Він відчував постійну змінність життєвих з'яв, не вдовольнявся сьогодні відкритим, в ім'я справедливості не раз піддавав сумніву самим же утверджувані цінності. У нього не було нічого раз і назавжди даного.


VI . ВИСНОВКИ

В. Симоненко широко використовує антоніми у своїх поетичних творах. На основі протиставлення побудована більшість його творів. Антонімія дає змогу поетові через контрасти точно виразити свої почуття та переживання, болі та радощі.

Аналізуючи творчість В.Симоненка, дослідила вживання автором антонімів у його поетичному доробку. Антоніми широко використовуються письменником у творах, вирізняючи їх, утворюючи неповторний самобутній колорит.

1. Антонімія ще залишається не достатньо дослідженим мовним явищем. Багато мовознавців звертались до вивчення даної проблеми. Але точки зору з деяких питань, стосовно антонімів, дуже різняться.

Розрізняють антоніми, що позначають абсолютні та відносні протилежності. Кожну з цих груп поділяють на підгрупи. Так, до першої групи відносять антоніми, які означають протилежні явища, процеси, властивості, що існують в об'єктивній дійсності матеріального світу; а також антоніми, що позначають протилежні явища, процеси, події, факти, властивості, що діють у суспільстві. Друга група також включає в себе два різновиди : антоніми, що означають реально існуючі незалежно від свідомості людей явища, та мовні одиниці, які позначають явища, протилежність яких сприймається свідомістю суб'єктивно.

М.Р.Львов класифікує антоніми, вирізняючи чотири типи протилежності: контрарну, контрадикторну, векторну та лексеми, що вказують на участь у дії двох сторін.

Наведена класифікація антонімів не може вважатися єдиною. Так, на основі лексико-семантичних відношень виділяють три основні різновиди: 1) наявність ознаки — відсутність ознаки; 2) початок дії або стану — припинення дії або стану; 3) більший ступінь вияву ознаки — менший ступінь вияву дії чи ознаки.

На думку багатьох дослідників антонімії, ці мовні одиниці поділяються за двома різновидами показників: семантичними і структурними. Докладно структурну класифікацію розглянув Л.А.Новіков. Дослідник виділяє різнокореневі (лексичні) та однокореневі (словотвірні) антоніми. З ним погоджується більшість науковців. Але існують різні точки зору на виділення антонімів, утворених шляхом додавання частки не-, в окрему групу.

Не всі науковці визнають існування міжчастиномовної антонімії, вважаючи антонімами лише слова однієї частини мови. Не дійшли вчені згоди щодо морфологічної класифікації. Усі одностайно визнають іменникові, дієслівні, прикметникові, прислівникові протиставлення. Стосовно виділення прийменникової та займенникової антонімії питання залишається відкритим.

2. У даній науковійроботі проведена класифікація антонімів, ужитих у поетичних творах "В.Симоненка, за трьома найважливішими напрямками: семантичним, структурним та морфологічним.

Семантична класифікація виділяє три типи антонімів. До першого включаємо антоніми, що позначають: стать, орієнтацію в просторі, наявність ознаки— відсутність ознаки, абстрактні поняття, риси характеру людини та її почуття. Другий клас об'єднує у собі антоніми, що позначають протилежне спрямування дій, ознак, антоніми на позначення руху. До третього класу підносять антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву . Серед них виділяють : більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь вияву ознаки; смакові відчуття та колір; емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості.

З структурного погляду розрізняємо однокореневі та різнокореневі антоніми.

Досліджуючи антоніми з морфологічного боку, можна твердити, що найчастіше автор вживає іменникові та дієслівні антонімічні пари. Рідше знаходимо прикметникові та прислівникові антонімічні пари. Зустрічається антонімія серед прийменників та займенників. У науковійроботі зупиняюся на такому мовному явищі як синонімічна антонімія. Для Симоненка воно дуже характерне. Поет вміло використовує синонімічну антонімію, замінюючи один із членів пари синонімом.

У творах митця знаходимо приклади міжчастиномовної антонімії. Хоча не всі вчені виділяють даний клас, але на мій погляд слушно розглядати антоніми не лише як слова однієї частини мови, а й різних. Вживання міжчастиномовної антонімії поетом ще раз доводить доцільність її існування.

3. Лексична антонімія є досить поширеним явищем у мові поезій Василя Симоненка. За допомогою цих одиниць автор висловлює найрізноманітніші почуття і думки у будь-якому стилістичному ключі, починаючи з урочисто-піднесеного і закінчуючи підкреслено-побутовим чи навіть гумористично-сатиричним. Засоби антонімії, до яких звертається митець, свідчать про його намагання донести до читача ідейний задум творів. Ідейно-мистецькі засади талановитого майстра, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гострота і влучність висловлювання — все це сприяє збагаченню поетичної думки. У поета глибоко відшліфоване кожне слово. За допомогою антонімічних пар в межах речення виявляються яскраві зіставлення і протиставлення.

У мовній практиці В.Симоненка велика кількість антонімів, які базуються на загальномовній лексиці, і тому називаються загальномовними. Поет використовує їх, уникаючи нагромадження однакових антонімічних пар, змінює їх форму, стиль вірша, його структурну будову.

Не менш важливе значення в Симоненкових поезіях відіграють і індивідуально-авторські антонімічні пари. Вони яскраві, неповторні. Читаючи його поезії, можна зрозуміти, що це пише саме В.Симоненко. Ці протиставлення і становлять одну із специфічних рис творчого доробку митця. Найчастіше для індивідуально-авторських новотворів використовуються словосполучення, дещо рідше — іменникові та дієслівні антоніми. Саме останні антоніми і надають найбільшого стилістичного ефекту.

4. Важливе значення відіграє контрастне протиставлення у поетичних творах В.Симоненка, яке письменник використовує для яскравішого відображення сказаного.

Семантичні стосунки між словами-антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення, антонімічної градації. Ці стилістичні прийоми широко вживає В.Симоненко.

Творчо використовує поет у своїх творах антитезу, як стилістичний прийом. Вона цікаво переплітається з переносним вживанням одного з членів антонімічної пари. Прикладом широкого використання антитези є його вірш "Україні" та "Перехожий".

Симоненкові оксюморони створюють експресію поетичного вислову. Вони вказують на незвичність зіставлюваного, на небуденність явища. Вони свіжі, колоритні, виразні. Тонко вживає їх поет в інтимній, громадянській та філософській ліриці.

Отже, можна стверджувати, що мовна естетика Василя Симоненка створювалась на максимальному використанні антонімів, Це дозволяло поетові всебічно характеризувати образи людей, їх дії, вчинки, явища природи, суспільне життя; виявляти при цьому своє ставлення до зображуваного. Саме завдяки філігранно дібраним і витвореним антонімам (та фігурам, побудованим на їх основі) В.Симоненко витворив свій власний неповторний індивідуальний стиль, який відрізняє його твори від решти письменників, не дає сплутати ні з ким. Цим і цінна лірика Симоненка. Саме тому так хвилюють і привертають увагу його поезії читачів протягом років.


VII . ЛІТЕРАТУРА

НАУКОВА, ПРАКТИЧНА.

1. Бердник З. Спогади про альма-матір, або квіти Василеві Симоненку. -Літ. Україна. - 1989.

2. Бобух Н.М. Антоніми та фразеологізми з семантичне протилежними компонентами. - Мовознавство. - 1992. - № 4 - С.62-67.

3. Брюховецький В. ...Хто найдужче любить життя: (штрихи до портрету В.Симоненка. - УМЛШ. - 1985. - №1 - С. 13-18.

4. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Наукова думка, 1985.

5. Гатненко А. Історія одного запису (про поета В.Симоненка). - Знання та праця. - 1989. - С.11.

6.Гончар О. Витязь молодої української поезії. - В кн.: Лебеді материнства. - Дніпропетровськ: Промінь, 1989. - С.5-9.

7. 3 матір'ю на самоті, (розмова поета М.Сома з Г.Ф.Симоненко-Щербань про творчість В.Симоненка). - Дніпро. - 1985. - №1 - С.74-89.

8. Горинь Б. Тихий і громовий голос Василя Симоненка. - Вечірній Київ. - 1994.

9. Грищенко А.П. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1993, С.121. 10.Ільницький М. В твоєму імені живу. (Про творчість В. Симоненка), - Прапор. - 1985. - №1 -С. 160-169.

11. Історія української мови: Лексика і фразеологія. Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. та ін. - К.: - Наукова думка, 1983.

12. Коваль В.П. Експресивне використання антонімів в художньому мовленні. - УМЛШ - 1986. - №4. - С. 15-21.

13. Миллер Е.М. Межчастеречная антонимия. - Изд-во Сарат. ун-та., 1983.

14. Моренець В. Василь Симоненко: філософія почуття. - Вітчизна. -1981. - №11. - С. 34-37.

15. Олійник Б. Вітер часу не остудить. - Літ. Україна. - 1985. - 10 січня 16.Пахаренко В. Духовний камертон В.Симоненка. - Слово і час. - 1993 - №2 - С. 3-7.

17. Полюга Л.М. Словник антонімів. - К., 1987. - С.4.

18. Пономарів Д.О. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь 1993. - С.64.

19. Пономарів Д.О. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1990. - С. 92.

20. Процеси оновлення літератури. - Слово і час. - 1990. - №3 - С. 78-90.

21. Русанівський В.М. Семантичні процеси розвитку української лексики. - К., 1983 - С. 677.

22. Соловей Е. Уроки поэзии, уроки перевода. – Литературное обозрение. – 1985. - № 10.

23. Сучасна українська мова. // за ред. Грищенка А.П. - К.: Наукова думка, 1993. - С.121-125.

24.Ткаченко А.О. Василь Симоненко. Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1990.

25. Ткаченко А. Нерозкрита грань. - Слово і час. – 1990. - №1 - С. 32-33.

26. Яременко В. Духовні острови. - Дніпро. - 1988. - №6 - С. 69-70.

ХУДОЖНЯ

27. В.Симоненко. Лебеді материнства. - К. : Молодь, 1981.

28.В.Симоненко. Лебеді материнства. - Дніпропетровськ: Промінь, 1989.

29. В.Симоненко . Поезії. - К. : Радянський письменник, 1984.

VIII. ДОДАТКИ

СЛОВНИК АНТОНІМІВ.

Б

без—із [28,88]

безліч — один [29, 108]

безсмертні — смертні [29, 90]

біль і горе — щастя [29,46]

благословляю— проклинаю [74, 72]

бродить — спочивать [29, 32]

будні— свята [29, 59]

було—не було [29, 58]

було —нема [29, 13]

В

вийшов—перейду [29, 87|

відчай —надії [29, 102]

вір—брехать [29, 105]

віяв—вмер [29, 55]

вмирав—воскресав [29, 37]

ворог—друзі [29, 79]

вперед—назад [29, 106]

вранці — вночі [29, 85|

всерйоз — прикидається [74, 40]

втіхи — печалі [29, 26]

втратив—стрів [29, 53]

Г

глухі ночі—сонячні віки [29, 21]

говорю мовчки [29, 100]

говорячи не мовчи [29, 44]

гомін—тиша [24, 43]

гомінливі—мовчали [29, 35]

господь— простий чоловік [29, 23]

година—негода [24, 23]

грім з ясного неба [29, 43]

грубість— теплота [29, 100]

гуркотять— зупишію [29, 96]

Д

дай —віддам [29, 67]

дні—ночі [29, 53]

дні—ночі [29, 80]

доблесть і слава— оргії і варварські забави [29, 30]

добрі—злі [29,70]

дорога—стежинка [74, 109]

древніє—молодіє [29, 74]

друг—ворог [29, 108]

дуже радісна—трохи сумна [29, 34]

Є

є —пощезнуть [29, 74]

Ж

жахливо веселий [29, 93]

живився — погас [29, 23]

живу— вмираю [29, 72]

жорстока—лагідна [29, 74]

жорстока—мила [29 71]

З

з —в [28,49]

за себе—за них [28, 20]

забуте —незабуте [29, 80]

забуття — мудрість [29, 31]

загадкова— проста [29, 26]

заридати— засміюся [29, 105]

застав —нема [29,13]

з вечора до ранку [29, 52]

земля — небо [29, 71]

знайти— загубить [29, 60]

зряча —сліпа [29,81]

зупинись—не впиняйся [29, 106]

зустрів —не зберіг [29, 101]

Л

любити—ненавидіти [29, 53]

любов—зненависть [29, 113]

любов і ласка—ненависть і гнів [29, 20]

М

маленьких-великих [29, 112]

мільйон—один [24, 109]

міліони—одна [29, 51]

мовчанням мені кричи [29, 44]

мрійна—тривожна [29,25]

мрія—наяву [28, 184]

мрія—жива [28, 165]

мука— радість [29, 25]

Н

надія—смуток [29, 105]

нагадує забутий сон [29, 49]

на життя — на смерть [29, 29]

найскладніша людина проста [29, 83]

не дивитись— дивитись [29, 62]

недруги—друзі [29, 95]

ненавидіти—любити [29, 45]

ненависть— любов [29, 43]

ненаглюдна— злюща [29, 59]

не сплю— засну [29, 98]

ніжний —жорсткий [29, 100]

ніжність—грубість [29, 100]

ні краю ні кінця [29, 67]

німою тугою —живою радістю [29, 48]

ні початку, ні краю [29, 42]

ніч—день [29, 112]

ніч—ранок [29, 48]

О

образа, гнів— любов [29, 59]

один— інший [28, 102]

одурені прозріли [29, 72]

оптом—вроздріб [29, 40]

П

палац—печера [29, 41]

пилюка, багнюка—чиста, біла [29, 61]

погасили пожежами [29, 86]

полюби—зрадь [29, 97]

правда— брехня [29, 83]

правда—зло [29, 108]

правда— кривда [29, 21]

правда—тьма [29, 90]

проміння із імли [29, 69]

Р

радість — жаль [29, 59]

радію — сумую [29, 72]

радощі - турботи і жалі [29, 96]

радощі— муки [29, 96]

радощі—сльози [29, 118]

ранки—вечірній час [29, 25]

регіт— плач [29, 22]

С

самиці— самці [29, 86]

світло—морок [29,113]

свята—дні робочі [29, 25]

сизохмарна даль— світла печаль [74, 47]

сіре —голубе [29, 46]

слова ясні—бурмотіння [29, 105]

сльози—любов [29,84]

смертні—безсмертя [29, 90]

сміх— журба [29, 43]

сміятись— плакати [29, 107]

сміятися—страждати [29,69]

сняться—наяву [28,174]

сонце—біль [29, 63]

спати—жити [29,98]

співали—тиша [29, 78]

станеш— просвистиш [29, 96],

стара—нова [29, 16]

строга—ніжна [29, 114]

сум—любов, щастя [29, 87]

сумний—веселіш [29, 58]

Т

тато— матір [29, 37]

ти—я [28, 108]

тиша— грім [19, 42]

туман —сонце [29, 114]

У

убиті ожили [29, 72]

усмішки —мука [29, 70]

ущухне—загуде [29, 33]

X

холодно— радісно [29, 29]

хто не з нами, той проти всіх [29, 73]

Ц

цивілізовані мавпи [24, 86]

Ч

чорні—білі [29, 96]

Щ

щасливий нещастям [29, 44]

щастя—зло [29, 16]

щастя—лихо [29, 16]

щастя—біда [29, 69]

Я

я—ти [29, 97]

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:06:55 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:00:30 29 ноября 2015

Работы, похожие на Сочинение: Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150724)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru