Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики

Название: Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 22:47:39 13 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 240 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики


План

1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

2. Генеративізм

3. Використана література


1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

На відміну від Празького лінгвістичного осередку і глосематики американський структуралізм не є пря­мим продовженням запропонованих Соссюром теоре­тичних положень.

Американський структуралізм, або дескриптивізм (від англ. descriptive«описовий»), — мовознавчий напрям, для якого характерний форма­льний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо).

Виник у 30-ті роки XXст. і розвивався до 50-х років. Між ним і європейськими школами структуралізму існують відмінності, що зумовлено специфікою суспіль­но-історичних, філософських і мовних умов розвитку мовознавчої науки в США: поширенням філософій неопозитивізму, прагматизму та біхевіоризму, актуаль­ністю проблем, пов'язаних із вивченням туземних мов американських індіанців і різнорідних етнічних груп іммігрантів. Можна стверджувати, що це відгалужен­ня структуралізму виникло з суто практичних потреб. Згодом, переносячи свої методи на вивчення англійсь­кої та інших індоєвропейських мов, мов семітської і тюркської родин, дескриптивна лінгвістика прагнула зберегти свою практичну спрямованість, передусім зв'язок із методикою викладання мов.

Зародження дескриптивізму пов'язане з іменем ві­домого антрополога і лінгвіста Франца Боаса (1858— 1942). Він довів непридатність опрацьованих на мате­ріалі індоєвропейських мов методів і принципів для дослідження індіанських мов. Це пов'язано з тим, що цим мовам властиві інші мовні категорії і до них не можна застосувати порівняльно-історичний метод, бо вони «не мають історії», тобто зафіксованих у писем­них пам'ятках попередніх етапів свого розвитку. Саме цим зумовлено те, що, по-перше, ці мови можна вивча­ти тільки на синхронному зрізі, і, по-друге, потрібно створити такі об'єктивні методи їх опису, які б ґрунту­валися на суто зовнішніх, формальних ознаках.

Ідеї Боаса розвинули у двох різних напрямах його учні Едуард Сепір (1884—1939) і Леонард Блумфільд (1887—1949). Сепір зосередив свою увагу на вивченні мо­ви у зв'язку з культурою і таким чином заклав основи етнолінгвістики, а Блумфільд обґрунтував принципи «механістичної лінгвістики», яка розчленовує процес мовного спілкування на ряд стимулів і реакцій (мову розумів як різновид поведінки людини і її вивчення орієнтував на положення біхевіоризму — панівної на той час школи в американській психології, яка вважа­ла предметом психології не свідомість, а поведінку як сукупність реакцій на певні стимули). Блумфільд та­кож сформулював у дусі біхевіористської психології теоретичні положення синхронічного опису мови і за­пропонував дескриптивний метод.

Дескриптивна лінгвістика не була однорідною течі­єю. У ній чітко виокремлювались дві школи: єльська (Л. Блумфільд, Б. Блок, Дж.-Л. Трейджер, 3. Харріс, Ч. Хоккет та ін.), яка досліджувала лише проблему структури мови, і анн-арборська (Мічиганський уні­верситет), яку цікавила ширша проблематика, зокре­ма значення мовних одиниць (ця школа зближувала­ся з етнолінгвістикою). Представники — Ч.-К. Фріз, К.-Л. Пайк, Ю.-А. Найда та ін.

Мовознавці єльської школи зосереджували свою ува­гу на описі зовнішніх формальних елементів структури мови, уникаючи всього, що має якийсь стосунок до логі­ки, психології та інших дисциплін. Вони розробляли не загальну теорію мови, а лише методи синхронного опису мови. Так, скажімо, Трейджер усе, що стосується науко­вого вивчення мови, визначив як макролінгвістику, яка в свою чергу поділяється на пралінгвістику, мікролінг-вістику і металінгвістику. Пралінгвістика вивчає про­блеми експериментальної фонетики (акустичні й арти­куляційні властивості звуків) і частково психологію мо­влення. Мікролінгвістика — це власне лінгвістика, яка є основним об'єктом дослідження дескриптивістів. Металінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне лінгвістичних явищ, а входить, за Блумфільдом, до «фізіологічної сфери стимулів і реак­цій». Дескриптивісти єльської школи свідомо відмежу­валися від значення. Пояснення мовних явищ через ка­тегорії мислення і психіки людини Блумфільд назвав менталізмом (від лат. mentalis «мисленнєвий») і вва­жав його головною перешкодою перетворення лінгвісти­ки на точну науку. Метою дескриптивістів є індуктивне встановлення на основі текстів мовної системи як су­купності деяких одиниць і правил їх розташування.

Загальний метод дескриптивістів ґрунтується на стру­ктурних властивостях мови, які можуть бути виражені в абстрактних термінах і поняттях. Звідси їх прагнення до формалізації опису, до репрезентації його у вигляді суво­рої й лаконічної системи постулатів і визначень, запози­чених із математики й математичної логіки.

Основними методиками дослідження мови дескрип-тивістами є дистрибутивна й безпосередніх складників (див. розділ «Методи мовознавства»). Очевидною є фети­шизація дистрибутивної методики. Дистрибуція (суку­пність усіх оточень елемента, в якому він трапляється), за Блумфільдом, — це єдина мовна універсалія (інші мовні універсали він не визнавав). Харріс у праці «Ме­тод у структуральній лінгвістиці» (1948) наголошує: «Головною метою дослідження в дескриптивній лінгві­стиці, а разом із тим і єдине відношення, яке буде розглядатися в цій праці, є відношення порядку розташу­вання (аранжування) або розподілу (дистрибуція) в процесі мовлення окремих її частин чи ознак стосовно один одного».

Американські структуралісти детально опрацювали методику дистрибутивного аналізу, визначили його рів­ні та сфери застосування. Найуспішніше ця методика «спрацьовувала» у застосовуванні до тих елементів мовної системи, які не мають плану змісту (значення), тобто до одиниць фонетичної системи. Однак дескрип-тивісти проголосили ізоморфізм дистрибутивної ме­тодики, тобто придатність її застосування до всіх мов­них рівнів. Суть цієї методики зводилася до таких процедур:

1)членування тексту на мінімальні для певного рів­ня одиниці (фони, морфи), встановлення їх дистрибу­ції і визначення на цій основі структурних одиниць мови (фонем, морфем) з алофонів і аломорфів;

2)встановлення дистрибуції структурних одиниць і об'єднання їх у дистрибутивні класи;

3)побудова моделей мови на певному рівні її струк­тури;

4)побудова загальної моделі структури мови, яка б відображала взаємодію всіх рівнів.

Дескриптивісти створили вчення про різні типи дис­трибуції, сформували загальні принципи ототожнення варіантів мовних одиниць. Вони вважали, що можна повністю описати мову виключно на основі дистрибуції. Ними описано фонологічні системи багатьох мов, до­сліджено суперсегментні явища (тон, наголос, явища стику). Жоден структурний напрям не залишив стіль­ки фонологічних описів мов світу, як дескриптивізм. Створено чимало праць і з морфології. Описано різні типи морфем, причому поняття морфеми розширено внаслідок виокремлення суперсегментних, злитих, за­перечних та інших морфем. Особливо цінними праця­ми з морфології багатьох мов є студії Найди, Грінберга, Харріса, Хоккета, Гарвіна, Вьогліна. Якщо традицій­на морфологія йшла від слова, то дескриптивна — від морфеми.

Дескриптивісти слово як основну одиницю мови не виділяли і трактували його як ланцюжок морфем. Син­таксис розглядали як продовження морфології: конс­трукції описували через морфеми, що до них належали, як лінійну модель, що складається з ядра й ад'юнктів (праці Фріза, Харріса, Найди). У синтаксичних дослі­дженнях, крім дистрибутивної методики, використову­вали аналіз за безпосередніми складниками (праці Чет-мена). Одиниці, більші за речення, не розглядали, бо вва­жали, що вони знаходяться за межами структури мови. Винятком було дослідження Харріса «Аналіз дискур­су» (1952).

Детальний опис дескриптивної методики дано в під­ручнику Г. Глісона «Вступ до дескриптивної лінгвісти­ки» (1955). Процедуру формалізації опису мови найпов­ніше викладено у праці Харріса «Метод у структураль­ній лінгвістиці», яку опубліковано в 1951 р. (у 1961 р. цю книжку перевидано під назвою «Структурна лінгві­стика»). Вона підсумовує розвиток дескриптивної лінг­вістики.

Дескриптивісти значно збагатили метамову лінгвіс­тики, створили чимало нових термінів, які відобража­ли специфічні риси їх наукової парадигми. Новим для мовознавства було введення тріад термінів для позна­чення одиниць мовлення, одиниць мови та їх варіантів (фон — фонема — алофон, морф — морфема — аломорф та ін.). Метаапарат дескриптивістів вичерпно представлено у «Словнику американської лінгвістич­ної термінології» Е.-П. Хемпа (1957).

Отже, американські дескриптивісти розвинули мето­дику лінгвістичних досліджень, стали активно застосо­вувати математичні методи, що об'єктивізувало резуль­тати дослідження й наблизило лінгвістику до точних наук. Водночас вони звузили лінгвістичну проблема­тику. Уже в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський, який був одним із структуралістів, та його прибічники довели неспроможність дескриптивізму вирішити багато те­оретичних і практичних завдань. Прийоми сегмен­тації й дистрибуції були корисні на певних етапах фонологічного й морфологічного аналізу, однак для розв'язання інших проблем мало що давали. Спро­щене розуміння мови, перебільшення значення дис­трибутивного аспекту мови, ігнорування соціально-історичних умов функціонування мови і людського чинника взагалі призвели на початку 60-х років до кризи дескриптивної лінгвістики. Однак методичні прийоми дескриптивістів не втратили свого значен­ня донині.


2. Генеративізм

У другій половині 60-х років виникає трансформа­ційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. togenerate«породжувати»), або породжу­вальна лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризу­ється проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів поро­дження мовних конструкцій.

Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський1 (нар. 1928 p.). Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. сам Харріс відчував обмеженість методики дис­трибуції й аналізу за безпосередніми складниками, тому разом із Хомським почав опрацьовувати методику трансформаційного аналізу. У ключі трансформаційної граматики Хомський написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» (1957). У ній автор багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом зародження генеративіз­му є саме 1957 рік — рік виходу «Синтаксичних струк­тур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання мовознавс­тва Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.

Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Це засвідчують не тільки викладені в «Синтаксичних структурах» деякі положення, які перегукуються з ідеями Декарта, а й пізніша його праця «Картезіанська лінгвістика», яка своєю назвою вказує на зв'язок із ученням Декарта. Крім того, інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіансь­кого раціоналістичного методу пізнання. Американ­ський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї.

1 Останнім часом у науковій літературі це прізвище передають як Чомський або Чомські, що відповідає англійському написанню Chomsky.

Новим етапом у становленні генеративізму був ви­хід книжок Хомського «Аспекти теорії синтаксису» (1965) та «Мова і мислення» (1968). Центральним по­няттям цих праць є ідея породжувальної граматики. Породжувальна граматика, за Хомським, — це «сво­єрідний механізм, який породжує всі граматично пра­вильні послідовності мови і не породжує жодної грама­тично неправильної». Поняття граматичної правиль­ності в нього не збігається з поняттям осмисленості. Так, фраза в устах дитини На мене «Візьми мене на руки» осмислена, але граматично неправильна, тоді як фраза Круглий квадрат випив гіпотенузу безглузда, але цілком правильна граматично.

У праці «Аспекти теорії синтаксису» викладено кон­цепцію породжувальної моделі, тобто «правил, які ви­значають правильно побудовані ланцюжки мінімальних синтаксичних функціональних одиниць», уведено понят­тя компетенції (competence) і вживання (performance). Під компетенцією автор розуміє знання своєї мови мов-цем-слухачем, а під вживанням — реальне викорис­тання мови в конкретних ситуаціях. Компетенція і вживання не завжди збігаються; іншими словами, вживання не завжди відображає компетенцію (у мов­ленні людей, які добре ознайомлені з літературними нормами, трапляються обмовки, обривки фраз, ковтан­ня слів, відхилення від правил тощо).

Дослідник намагається побудувати модель діяльно­сті реального носія мови. Завдання лінгвіста, за Хомсь­ким, «як і дитини, яка оволодіває мовою, є виявити з даних уживання систему правил, що лежить у їх основі, якою оволодів мовець-слухач і яку він використовує в реальному вживанні. Граматика мови прямує до того, щоб бути описом компетенції, притаманної ідеа­льному мовцеві-слухачу». Хомський застерігає, що компетенція — це не те саме, що мова в соссюрівсько-му розумінні. Вона є динамічною і являє собою «систе­му породжувальних процесів».

Недоліком традиційної й структурної граматики Хомський вважає те, що вони «не йдуть далі класифі­кації конкретних прикладів і не доходять до стадії фор­мулювання породжувальних правил». Перспективу лінгвістики він вбачає у виявленні цих правил.

Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор-Рояля і Гумбольдта про творчий характер мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для вираження

необмеженої кількості думок, які виникають у найріз­номанітніших ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти речення, яких вона ніколи раніше не чула. Першочерговим завданням лінг­вістики є розкриття сутності цих творчих процесів.

У праці «Мова і мислення» Хомський всупереч де-скриптивістам трактує мову як особливу гілку психо­логії пізнання. З огляду на це його теорію можна назвати менталістською. Критика дослідника спрямо­вана проти дескриптивізму і біхевіоризму як «неадек­ватних у фундаментальному плані концепцій», бо в їх межах не можна вивчати мовну компетенцію. Лінгві­стику, резюмує автор, не можна зводити до сегментації й класифікації та до синтагматики й парадигматики. Трансформаційно-генеративна граматика вивчає струк­туру механізму, яка уможливлює процес мовленнєво­го спілкування. Сутність цього механізму полягає в трансформації глибинних структур у поверхневі. По­няття глибинних і поверхневих структур співзвучне з ідеями граматики Пор-Рояля, де «на передній план ви­суваласьпроблема пояснення фактів використан­ня мови на основі пояснювальних гіпотез, пов'язаних із природою мови і, в кінцевому підсумку, з природою людського мислення». Так, зокрема, увагу Хомського в граматиці Пор-Рояля привернуло вже згадуване в темі «Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Від­родження» речення Невидимий Бог створив видимий світ. На думку вченого, Арно і Лансло розмежовують поверхневі й глибинні структури, коли стверджують, що ця фраза містить три судження: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Поверхневою струк­турою є все речення, а глибинною — наведені три су­дження.

Глибинна структура формує зміст речення, визна­чає його семантичну інтерпретацію, а поверхнева є зву­ковим втіленням цього змісту. Глибинна структура співвідноситься з поверхневою за допомогою граматич­них трансформацій. Граматика повинна опрацювати систему правил, які б охарактеризували глибинні й по­верхневі структури та трансформаційні відношення між ними. Необхідно сформулювати правила, за якими породжується необмежена кількість пов'язаних між собою глибинних і поверхневих структур.

Отже, поняття глибинної структури пов'язане з семантизацією теорії Хомського. Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із основних у його вченні.

Концепція Хомського за своєю суттю є психологіч­ною. Проблеми мови він пов'язує з проблемами людсь­кого знання і водночас вважає, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим згадує положення Декарта про вродженість мисленнєвих структур, у тому числі мовної компетенції. Вроджені структури — це поняття, які не набува-ються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції. їх можна також розуміти як вроджену здатність до засво­єння мови. Про вродженість мовних структур, зауважує вчений, свідчить той факт, що володіння мовою в осно­вному не залежить від розумових здібностей людини. Варто взяти до уваги й те, що всі нормальні люди ово­лодівають мовою, а людиноподібна мавпа на це не зда­тна, хоч є розумною з інших поглядів. Положення про вроджені структури викликало бурхливі дискусії в на­уці. Більшість учених, які взяли участь в обговоренні цього положення, не сприйняли його.

Хомський вважав, що дослідження мови відкриває перспективу для вивчення розумових процесів людини, тому повинно посідати центральне місце в загальній психології. Учений відносить мовознавство до психо­логії й теорії пізнання (це положення широко викори­стовує сучасна когнітивна лінгвістика). Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка визна­чає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно психології, внаслідок чо­го лінгвістика втрачає свою самостійність, за яку боро­лись багато поколінь мовознавців.

Як бачимо, Хомський запропонував багато оригіна­льних і сміливих ідей, які знайшли і щирих прихиль­ників, і жорстоких опонентів. Його вчення отримало такий резонанс, що в наукових колах почали говорити про «хомськіанську революцію» в мовознавстві. Після виходу праць Хомського мовознавство змінилося. Во­но знову стало антропоцентричним, посилився його зв'язок із психологією. Мову почали досліджувати з погляду мовця, а не слухача, як це було раніше (аналі­тичний підхід до мови змінився синтетичним: від смислу до тексту). Увага дослідників була перенесена з фонології й морфології на синтаксис і семантику, атакож на комунікативний аспект мови (замість пробле­ми «Як влаштована мова?» поставлена проблема «Як функціонує мова?»).

Безумовно, генеративна лінгвістика не розв'язала всіх проблем мовознавства. Понад те, в ній виявлено чимало слабких сторін: апріорність у виділенні вихід­них синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагма­тичних чинників, невелика здатність для опису різно-структурних мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма — когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл — текст» російського мо­вознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат гене­ративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасно­го мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, породжувальна граматика та ін.).


Використана література

Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — С. 78—96.

Звегинцев В. А. История языкознания XIX—XX веков в очерках и из­влечениях. — М., 1960. — Ч. 2.

Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвисти­ки. — М., 1966.

Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С. 5—45, 82—157.

Мельничук А. С. Глоссематика // Философские основы зарубежных направлений в языкознании. — М., 1977.

Хауген Э. Направления в современном языкознании // Новое в лин­гвистике. — М., 1960. — Вып. 1.

Трансформационно-генеративная грамматика в свете современной научной критики. — М., 1980.

Звегинцев В. А. Предисловие //Хомский Н. Аспекты теории синтакси­са. — М., 1972.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:06:43 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
08:00:21 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150290)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru