Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України

Название: Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
Раздел: Рефераты по географии
Тип: реферат Добавлен 10:32:34 31 мая 2003 Похожие работы
Просмотров: 2747 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти та науки України

Одеська Національна Академія Харчових Технологій

Кафедра ЕРПСТ

Реферат

з к у рсу “ Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Т ема:

« Економічна оцінка природно – ресурсного потенціалу України »

Виконав студент I курсу

гр. 13 - У

Саламаха О. І.

Науковий

керівникк.е.н., доцент

Михайлюк О. Л.

Одеса НАХТ 2003

Зміст

стор.

Вступ........................................................................................ 3

1. Місце і роль природних ресурсів в економіці країни.......... 4

2. Характеристика природних ресурсів ..................................... 6

а) паливно – енергетичні; ..................................................... 6

б) рудні; ................................................................................. 12

в) нерудні; ............................................................................. 13

г) біологічні; .......................................................................... 13

д) заповідні; ........................................................................... 18

е) рекреаційні ........................................................................ 22

3. Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва ............................................................................. 23

Висновок ................................................................................... 23

ВСТУП

Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в об’єктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування.

Прадавні люди усвідомлювали свою повну залежність від природи, розуміли свою беззахисність перед її стихіями і тому ставились до них з повагою. Недарма колись природу шанобливо називали “матінко-природа”, тим самим вважаючи себе покірним сином чи донькою цієї великої матері.

Але природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримувала знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне суспільство, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю пристосованому до її потреб оточенні.

Людина - володар, споживач, але який споживач? Раціональний, розумний, дбайливий, накінець? Якщо ти розумний споживач, то ти не тільки будеш забирати щось, але й обов’язково будеш це повертати, якось компенсувати витрачене, бо воно не бездонне. Старі люди знають, що ніколи не треба повністю вичерпувати колодязь. Треба залишити трохи води, і, з часом, колодязь знову стане повним. Природа працює за тим самим принципом.

Чим білше існує людство, подих цивілізації мов дракон знищує природу, знищує багатства які накопичувалися мільйони років, ми молоде покоління повинні правильно оцінити природно – ресурсний потенціал, щоб ефективно його використовувати і як найменше втрачати, щоб було що залишити в спадок нащадкам.

А тепер ми розглянемо всі питання щодо цього приводу більш розгорнуто, поринемо у найцікавіший світ природи що навколо нас, і взнаємо як треба користуватись природними багатствами не завдаючи шкоди їм шкоди, не забуваючи при цьому що ми теж частина природи.

1. МІСЦЕ І РОЛЬ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ

Економічна оцінка природно – ресурсного потенціалу України передусім повинна базуватись на реальних показниках, якщо розраховувати запаси ресурсів на 10 років то наша країна багата, а якщо на більше років то що – бідна! Ні не бідна якщо правильно її використовувати.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково – технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище. Використовування природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил України і навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їх динаміку. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Нині особливо актуальними є, наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби. Природно-ресурсний потенціал важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна­чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія­льності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре­сурси, і як умови. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен­ти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими за­тратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобі­гання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додатко­ві витрати з соціальних фондів тощо.

Для розміщення галузей народного господарства велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позаба­лансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еконо­мічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів ко­рисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і СІ — розвідані менш докладно; Сг — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, СІ, СІ разом з прог­нозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експ­луатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

а) паливно – енергетичні;

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність га­лузей промислового виробництва, які здійснюють видо­буток палива, виробництво електроенергії, їх транспор­тування та використання. До складу паливно-енерге­тичного комплексу входять галузі паливної промисло­вості (вугільна, нафтова, газова, торф'яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лі­нії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна між­галузева територіальна система, складова частина єди­ного господарського комплексу країни; це базовий комп­лекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонуван­ня — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Запаси вугілля на території України зосередженні в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпров­ському (Табл.1 ). В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т), крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогноз­них ресурсів, ( Табл.1 ).

Таблиця 1

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАПАСІВ ВУГІЛЛЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ на 01.01.1999p.*

Запаси всього

Балансові запаси

Забалансові запаси
Басейни

млрд

%

А+ В + С, С2 Всього

млрд. т

%

млрд. т % млрд. т

%

млрд. т %
Україна 117,1 100,0 45,7 100,0 11,2 100,0 56,9 100,0 17,4 100,0

Донецький

101,9 87,0 42,2 92,3 10,7 95,5 52,9 93,0 16,7 96,0
Львівсько-Волинський

2,3

2,0

1,2

2,6

0,25

2,2

1,5

2,6

0,4

2,3

Дніпровсь­кий

4,1

3,5

1,9

4,2

0,25

2,2

2,2

3,9

0,2

1,1

* За даними Державного балансу запасів корисних копалин України (вугілля).

Наведенні в (Т абл. 2 ) дані характеризують стан вугільних басей­нів України. Вони свідчать про те, що геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2 м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна — становить 1400 м. На горизонтах понад 600 м функціонує майже 60% шахт, на част­ку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека рапто­вих викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний пока­зник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмеже­ні (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комуналь­но-побутові потреби. Розробкабуровугільних родовищ прово­диться підземним та відкритим способом.

Частка відкритих роз­робок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля ниж­ча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України)

Таблиця 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВУГІЛЬНИХ БАСЕЙНІВ УКРАЇНИ

(заданими 1999 р.)

Показники

По Мін-вугле-прому Доне­цький басейн Львівсько-Волинсь­кий басейн Дніпров­ський басейн
Промислові запаси вугілля кат. А + В+ С1 млрд . т

45,7

42,2

1,2

1,9

Розроблювані і підготовлені до осво­єння запаси, млрд. т

23,3

21,5

0,7

0,8

Середня потужність розроблюваних пластів, м

1,18

1,06

1,24

3,27

Максимальна глибина розробки, м 1400 1400 550 100
Мінімальна глибина розробки, м 24 123 345 24
Середня глибина розробки, м 651 692 456 77
Виробничі потужності, млн. т 115,1 109,1 4,0 2,0
Видобуток вугілля, млн. т 75,9 70,9 3,6 1,4
в тому числі: коксівного, млн. т 31,6 31,6
енергетичного, млн. т 44,3 39,3 3,6 1,4
Зольність видобутого вугілля, % 36,0 36,2 47,6 21,7
Середньоспискова чисельність НИМ, тис. чол. 428,0 403,2 19,3 5,5

Із загального обсягу постачання вугілля на територію України до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% стано­вить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпров­ського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення влас­них потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних ро­довищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.

На території України вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку XVII ст. Як галузь промислового вироб­ництва нафтова промисловість розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці XIX — на початку XX ст. із засто­суванням глибокого буріння свердловин.

У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкар­патті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому районі у 1909 р. (2053,1 тис. т), однак у подальшому він почав знижувати­ся і становив у 1938 р. 370 тис. т.

У повоєнні роки було відкрито нові родовища в Передкарпатті — Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін.

В результаті зосередження геологорозвідувальних робіт на наф­ту і газ у східних районах України було відкрито майже 150 наф­тових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській облас­тях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать — Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанів-ське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної промисловості республіки.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазо­носний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіо­ні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснює­ться не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000—2500 м, в той час як середня глибина основ­них покладів нафти становить 3000—4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фон­дів по AT «Укрнафта» становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обу­мовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшен­ня видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обгрунтованих прогнозних запасів ви­сокоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродук­тах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успі­хи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідуваль­них робіт по пошуку нафти.

В Україні розміщені і функціонують шість основних нафтопе­реробних заводів (НПЗ) — Кременчуцький, Лисичанський, Херсон-140, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966 p., його потужність з пер­винної переробки нафти становить зараз 18,6 млн. т. за рік. Другий побудований у 1976 р. і має потужність 16,0 млн. т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повоєнний період в ре­зультаті реконструкції їх потужності зросли до 2,7—7,1 млн. т за рік (1997 p.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні за­лишилась досить низькою — до 60%. У Західній Європі вона до­сягла узагальнено 80%, а у США — понад 90%. Зазначені дані по Україні свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених наф­топродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% по­тужності первинних процесів (близько 12% з 35% — поглиблен­ня переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня роз­витку нафтопереробки.

Низький технічний рівень виробництва нафтопереробної про­мисловості України, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруд­нення навколишнього середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сір­ки азоту, сажа тощо.

Розвиток газової промисловості в Україні розпочався наприкін­ці XIX ст. На той час будувалися заводи з виробництва штучного газу, який використовувався переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У промисловості такий газ майже не використовувався.

Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946—1950 pp. було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові гори­зонти на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища.

Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових га­зових родовищ створили передумови для перебудови системи га­зотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава — Київ, Дашава — Калуш — Галич — Добівці, Бендери — Івано-Франківськ.

Важливе значення для газової промисловості та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956 р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті та­кі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на схо­ді України), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході).

У межах України зараз виділяється дев'ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об'єднати їх в три нафтога­зоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтонос-на область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закар­патська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березансь-ка область.

При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігів­ську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франків­ську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.

Запаси природного газу категорій А+В+Q станом на 01.01.1999 р. становлять 1098,4 млрд. м3, категорії С2 — 331,3 млрд. м3 (табл. 3 ).

Запаси газу категорій А +В + СІ + СІ зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від за­гальних запасів цих категорій в цілому по Україні. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%).

Крім цього, Україна станом на 01.01.1999 р. має перспективні ресурси (Сз) — 711,89 млрд. м3, прогнозні ресурси (ДІ + Д2) — 2651,79млрд. м3.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобут­ку в останні роки становить 21—22% .

Таблиця 3

РОЗМІЩЕННЯ ЗАПАСІВ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ПО НАФТОГАЗОНОСНИХ РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

на 01.01.1999p., млрд. м3 *

Регіон Кількість родовищ Запаси газу по категоріях Забалансовані запаси
А+В+СІ С-, усього %
усього % усього %
Східний 155 921,9 84,0 245,1 74,0 2,8 96,6
Західний 60 118,2 11,0 27,2 8,0
Південний 26 58,3 5,0 59,0 18,0 0,1 3,4
Україна — разом 241 1098,4 100,0 331,3 100,0 2,9 100,0

* За даними Державного геологічного підприємства ГЕО. ІНФОРМ.

До того ж спо­стерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов'я­зано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у при­родному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменистану.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов'я­зані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обся­гів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати до­сягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх техно­логій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забруд­ненням земель в районах промислової експлуатації газових родо­вищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економі­ки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є най­більш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ре­сурсами, як вугілля, мазут, торф.

На території України розміщено понад 2,5 тис. родовищ тор­фу , а геологічно його запаси становлять 2,46 млрд. т., з них промислових 1,84 млрд. т. що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Жито­мирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі іх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування населення пов'язаний з використанням енергії.

Енергетичною основою розвитку продук­тивних сил на сучасному етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз'єд­нати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце виробництва енергії від її споживачів. В результаті виробництво енергії, її передача і розподіл відокремились у самостійну галузь — електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях промисловості і народного господарства. Це відкрило простір для концентрації виробництва в різних галузях і роз­міщення виробництва на відстані від енергетичних джерел.

Умови і фактори розміщення об'єктів електроенергетики за­лежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні.

Сумарна встановлена потужність електростанцій України на 1.01.1999 р. становила 51,87 млн. кВт, у тому числі за типами: теплові — 31,72 млн. кВт (61,2%), атомні — 12,82 млн. кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС — 4,69 млн. кВт (9,0%) і блок-станції про­мислових підприємств — 2,64 млн. кВт (5,1%).

Електростанціями України в 1999 р. було вироблено 173 млрд. кВт – рік (Табл. 4) . електроенергії, у тому числі більше половини — на тепло­вих, близько 40% — на атомних і майже 4% — на гідроелектростан­ціях. Загальний спад виробництва електроенергії за 1991—1997 pp. складає 122,0 млрд. кВт - год. Він був спричинений переважно за­гальним зниженням споживання електроенергії галузями народного господарства (особливо в промисловості), скороченням експорту та гострою нестачею паливних ресурсів для електростанцій.

В (Табл. 4 ) , наведено дані про виробництво електро­енергії на існуючих типах електростанцій об'єднаної енергетич­ної системи України у 1990, 1995 і 1999pp. та його розподіл по областях в регіонах.

Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході України — Дніпропет­ровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході — Львівська та Івано-Франківська області; в центрі — Вінницька та Київська області.

Таблиця 4

ВИРОБНИЦТВО ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ ОБ'ЄДНАНОЮ ЕНЕРГЕТИЧНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ

у 1990,1995 та 1999pp., млрд. кВт • еа рік.*

1990 1995 1999
Всі електростанції системи 296,3 192,6 173,0
у тому числі: АЕС 76,2 70,5 75,2
ТЕС 201,7 104.1 74,4
ГЕС + ГАЕС 10,7 10,1 15,9
Промстанції 7,7 7,9 3,5

* За даними Міністерства енергетики України.

Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ) розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П'ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельниць­кій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції знаходя­ться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) — в Київській області, Ка­нівська ГЕС — в Черкаській, Кременчуцька — в Полтавській, Дніп-родзержинська — в Дніпропетровській, Каховська — в Херсон­ській області та Дніпрогес — в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС — у Львівській області.

Основну електроенергетичну базу України становлять тепло­електростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6),

атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду).

б) рудні;

Запаси залізних руд зосереджені в Криворізькому басейні (запаси близько 18 млрд. т), Кременчуцькому (4,5 млрд. т) і Білозерському (1,4 млрд т) залізорудних районах. Залізні руди Керченського басейну (1,8 млрд т) — осадового походження з невисоким (до 37%) вмістом за­ліза. Проте вони містять марганець (до 5%) і ванадій, що підвищує їх цінність для металургії.

Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцеворуд­ний басейн — один із найбільших у світі, його площа 5 тис. км2 ; рудний пласт (осадового походження) має потужність до 2 м. Загальні запаси марганцю в Україні 3,5 млрд. т., і з них промислових – 2,3 млрд. т.. Україна забезпечує 32% його світового видобутку.

Великі родовища титанових руд розробляються в Дніпропетровській і Житомирській областях. Значними є запаси уранових руд (Кірово­градська, Дніпропетровська обл.), кіноварі (ртутної руди) (Донецька, За­карпатська обл.), нікелевих руд і хромітів (Кіровоградська, Миколаїв­ська обл.). Родовище алюмінієвих руд виявлено в Дніпропетровській обл., поліметалічних руд — на Закарпатті і в Донбасі,б окситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Мідні руди є в Донецькій області, в Карпатах, молібден – у середньому Придніпров’ї, Побужжї, олово – у Приазов’ї, ванадій у Житомирській області. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Пошуки золота увін­чалися відкриттям у 90-х рр. родовищ у Придніпров'ї, на Закарпатті. Перспективні в цьому відношенні Приазов'я і Донбас.

в) нерудні;

Україна багата на гірнохімічну сировину, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо.

Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях. У Львівській області на Роздольському та Яворівському родовищах є великі запаси самородної сірки , запаси якої оцінюються в 9 млрд. т. Знайдено відомі поклади кухонної сілі в Словянську, Артемівську, Солотвино, Дрогобичі, Калуші, Долини.

Великі запаси флюсових вапняків в Донецькій області та в Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській і Закарпатській областях. Особливо багато запасів в Україні високоякісного каоліну , запаси якого зосереджені в Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській, Запорізькій і Вінницькій областях. Також в Україні є запаси фосфоритів , що залягають у Придніпров’ї , Сумській і Харківській області, і ще виявлено графіт в Запорізькій та Донецькій областях.

Україна багата на будівельну сировину. Базальти в Рівненській, Донецькій, Дніпропетровській областях, мармур у Карпатах, Криму. Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. кв. м., мурувального каменю - 375 млн. кв. м.. Вапняки є в Придністровському, Донбаському, Кримському ареалах, а крейда, мегель – Волинський, Подільський, Сумський ареали. Родовища бетонітів – Черкаське, Камиш –Бурунське. Промислові запаси скляних пісків – 120 тис. т. вони містяться більш як у 20 родовищах найбільші; Авдіївське, Новоселівське, Глібівське.

У Волинській і Рівненських областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, буритин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь .

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо.

г) біологічні;

Фізико-географічне положення, особливості літогенної основи та геологічного розвитку, рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих вод, густота річкової мережі, заболоченість території, специфіка ґрунтового покриву, інтенсивність і територіальні особливості антропогенної діяльності тощо безпосередньо впливають на географію багатого і різноманітного рослинного і тваринного світу України.

Флора України

Територія України входить до Циркумбуральної, а також частково (Південний берег Криму) до Середземноморської областей Кореального підцарства Голарктичного флористичного царства і маж характерну для названих регіонів рослинність.

Рослинний світ та його географія в Україні порівняно вивчені. Республіка відноситься до країн з великою різноманітністю флори. З 300-350 тис. видів вищих рослин Земної кулі, наприклад в Україні налічується понад 25 тис., у тому числі водоростей — близько 4 тис., грибів і слизовиків — понад 15 тис., лишайників — більше ніж 1 тис., мохоподібних — майже 800 і судини стих рослин — понад 6,5 тис. видів.

Про багатство і високу видову насиченість рослинного світу на одиницю площі України свідчать такі зіставлення. Природна флора судинних рослин налічує 4523 види, тоді як у Білорусії — 1460, Молдові — 1762, Польщі — 2300 видів. В Україні значно більша кількість видів припадає на один рід — 4,45; У Білорусії — 2,66, Польщі — 3,00

Найбагатшими за видовим складом є родини айстрових, злакових, бобових, трояндових, губоцвітих, хрестоцвітих, гвоздикових. У республіці росте близько 80 видів дерев, 280 чагарників, 985 однорічних трав’янистих рослин, з вищих рослин 600 видів є ендотермічними; майже стільки ж рідкісних і зникаючих рослин. Понад 150 видів рослин занесено до першого видання Червоної книги України, яку було засновано в 1976 р. (до другого видання потрапило вже понад 400 видів судинних рослин). Особливо багато ендемічних, рідкісних та зникаючих видів є в Кримських горах і Карпатах — майже половина всіх ендемічних і близько 30 % усіх рідкісних та зникаючих видів. Природна рослинність збереглася лише на 20 % території республіки; культивується більше тисячі видів рослин. У процесі виробничої діяльності рослинний світ суттєво змінився: протягом XVI — XIX століть у Лісостеповій зоні площа лісів скоротилася більш ніж у п’ять разів, а площа найцінніших дубових і букових лісів тільки у XIX ст. зменшилася на чверть.

Понад 30 % площі України припадає на масиви, де збереглася природна чи вторинна напівприродна рослинність, серед якої широкий видовий склад лікарських (100 видів), вітамінних (понад 200), жиромасличних (300), медоносних (понад 1000), дубильних та фарбувальних (по 100). Шкідливими в флорі України є близько 600 видів бур’янів.

Природна рослинність переважно збереглася в лісах, заповідних територіях, на постійних луках і пасовищах, схилах балок і яруг.

Понад 100 видів налічують в Україні деревні рослини.

Ліси України виконують багатопланові народногосподарські функції: вони дають цінну сировину, мають велике протиерозійне, кліматичне, санітарно оздоровче, природоохоронне значення.

У 1989 р. ліси займали 8,6 млн. га, що на 1,4 млн. га більше ніж у 1965 р. Площа лісів державного значення дорівнює 6,2 млн. га (У 1961 р. — 5,4 млн. га). Вкрита лісом площа республіки становить 14,3 %. Це в 2 рази менше ніж, наприклад, у Польщі. На Україні розширюється площа лісів, які під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися: за період з 60-х років заліснень близько 4,5 млн. га. Проводиться лісонасадження зокрема в Степовій зоні. Ліси тут здебільшого мають природоохоронне значення і створюються у вигляді лісосмуг.

Лісистість у різних частинах і регіонах республіки нерівномірна. Вона значно виза від середньо республіканської на заході і півночі, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. З просуванням на південь і Південний схід лісистість поступово зменшується. У західній та північній частинах республіки вкрита лісом площа становить 20-40 %, в Карпатах — понад 60 %, на Поліссі — 25,7 %. На півдні республіки лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10 %, у Степу — 4 %). Незважаючи на те, лісові масиви та лісосмуги виконують тут важливі ґрунтозахисні та водоакумулятивні функції, вони часто створюються безсистемно; за ними переважно не забезпечується належного догляду.

Потреби у деревині за рахунок власних ресурсів Україна задовольняє лише на 20-25 %, а решту — за рахунок доставки лісу з північної частини європейської території Росії та Сибіру.

В Україні зосереджено значні запаси цінних лісових порід: дубові насадження становлять 15 %, букові — 20 %, ясеневі 10 % відповідних насаджень колишнього Радянського Союзу. Саме площа цінних порід зростає найшвидшими темпами. У той же час скорочується площа менш цінних порід (осика, граба).

У лісах республіки ростуть шпилькові, твердолистяні і м’яколистяні породи. Переважно хвойні, на які припадає 54 % загального запасу деревини. Сосна (35 %) зосереджена в основному на Поліссі. На ялину (смереку) припадає 16 % загального запасу деревини (Карпати). Ялиця (також росте в Карпатах) займає третє місце (3 %).

Близько 40 % загальних запасів деревини — це твердолистяні породи: дуб високостовбурний (18 %), дуб низькостовбурний (близько 4 %), бук (13 %), граб (2 %). Дуб переважає на Поліссі і в Лісостепу, бук — у західній частині республіки (переважно по Збруч) і в Криму. М’яколистяні породи — береза, осика, вільха сіра вільха чорна, липа, тополя та ін. — займають 7 % загального запасу деревини і зосереджені на Поліссі та в Лісостепу.

Загальний запас деревини становив на Україні (1989 р.) 1319,9 млн. м3 , що майже на 300 млн. м3 більше, ніж у 1978 р. (1025,5 млн. м3 ), в тому числі в лісах державного значення відповідно 1048,2; 400 (і 850,7) млн. м3 . У розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га лісу, а запасу деревини — 26 м3 . Це відносно низькі показники. В Україні є необхідні умови для збільшення наведених показників.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин, лікарські рослини. Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль, використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби (боровики), рижики, підберезовики (козарі), підосичники (червоноголовці), маслюки, опеньки та ін. Поширена груша, яблуня, черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця тощо.

Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні лікарськими визнано майже 250 видів, у тому числі 150 — науковою медициною. (Інші застосовуються лише в народній медицині). Заготовляється близько 100 видів, з них в широких масштабах — 40-50 видів. Головними по заготовлі лікарських рослин є райони Полісся та Лісостепу, а також Карпати.

Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина, фіалка триколірна, шавлій, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок малий, лепеха звичайна, цмин пісковий, суниці лісові, живокіст лікарський, оман високий, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця, малина, калина, лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха, цикорій дикий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія та ін. Багато видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до Червоної книги України. Це — цибуля ведмежа, тирлич жовтий, астрагал шерстистоквітний та ін. Більшість лікарських рослин росте в природних умовах, деякі — культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).

У лісах України останнім часом щороку заготовляють близько 25 тис. т березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7 тис. т дикорослин плодів і ягід, а також понад 5 тис. т лікарських рослин. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів України і прилеглих до них територій. Це, по-перше майже на третину скоротило площу для заготівлі дикорослих плодів і ягід, і, по-друге, збільшило навантаження на лісові площі інших областей республіки, що в свою чергу посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів. В лісах живуть цінні звірі й птахи.

Фауна України

Тваринний світ, який нараховує в Україні майже 45 тис. видів, ділиться на найпростіших (понад 1200 видів), плоских червів (1290), трематод (540), членистоногих (39 тис.), риб (понад 270), птахів (344), ссавців (108). До першого видання Червоної книги України занесено 85 видів і підвидів тварин (29 ссавців, 28 птахів, 6 плазунів, 4 земноводних, 18 комах), а у друге майже 400 видів безхребетних і хребетних тварин. В Україні нараховується понад 6640 видів прісноводних і солонувато водних тварин.

У процесі господарської діяльності зазнають суттєвих змін традиційні біоценози, у результаті чого змінюється видовий склад тварин; багато з них стають рідкісними чи випадковими.

Формування близького до сучасного тваринного світу почалося зі середини палеогену. В льодовиковий період фауна території сучасної України у зв’язку з похолоданням зазнала великих якісних змін.

В Україні повсюдно поширені мисливські тварини. На кінець 1989 р. нараховувалося 263,6 тис. копитних і 64,0 тис. пушних звірів і чимало пернатої дичини (на кінець 1985 р. налічувалося 223,3 тис. копитних, 86,9 тис. пушних звірів). За 1985-1989 роки поголів’я копитних зросло майже на 20 %; кількість же пушних звірів скоротилася на 14 %. Зміни в загальній чисельності тварин за 1985-1989 роки ілюструють такі показники. В 1989 р. лосів було 14,7 тис. (в 1985 р. 11,8 тис.), оленів — 24,5 тис. (21,2 тис.), диких кабанів — 58,8 тис. (52,0 тис.), косуль — 163,4 тис. (135,2 тис.), інших копитних — 2,2 тис. (2,0 тис.), білок — 64,0 тис. (86,9 тис), Зайців — 1801,8 тис. (1461,7 тис.), куниць — 30,8 тис. (28,5 тис.), червоних лисиць — 80,7 тис. (71,3 тис.), ондатр — 69,1 тис. (59,0 тис.), норок вільних — 0,2 тис. (0,02 тис.), бобрів — 7,7 тис. (5,8 тис.), вовків — 1,4 тис. (1,3 тис.), бурих ведмедів — 0,6 тис. (0,7 тис.).

Останнім роком зменшилася кількість глухарів (за 1985-1989 роки з 5,1 до 4,9 тис.) і тетерів (з 19,5 до 15,6 тис.); значно зросла чисельність сірої куріпки (з 19,5 до 723,5 тис.), диких гусей (з 41,7 до 77,4 тис.) і диких качок (з 3000,3 до 4581,8 тис.).

Згідно з географічним районуванням, проведеним О. Кістяковським, в Україні виділяються Голарктична область у складі Європейської та Середземноморської під областей. До складу Європейської під області входять такі провінції.

Змішано-лісова зоогеографічна провінція, яка співпадає з Поліссям. Ця провінція розташована в північно-західній частині України. Вона займає північну і центральну частину Волинської і Рівненської областей, майже всю територію Житомирщини (за винятком крайньої південної частини), північну Київщину і північний захід Чернігівщини. В її межах поширеними є тритон гребінчастий, вугор, карась, щука, лящ, чехонь, жаба звичайна, жаба трав’яниста, гадюка звичайна, ящірка, вуж, тетерук, глухар, рябчик, чорний лелека, бекас, лісові кулики, вальдшнепи, дятли, дрозди, синиці, яструб, полівка, кріт сірий, річковий бобер, заєць, бурозубка звичайна, буро зубка мала, дикий кабан, видра, олень благородний, вовк, лісова кішка та ін.

Лісостепова зоогеографічна провінція розташована на південний захід від Змішано-лісової. Вона простягається з південного заходу на південний схід. У центральній придніпровській частині України ця провінція звужується. Характеризується значною внутрітериторіальною диференціацією. Типовою для неї є лісостепова фауна, яка північному сході є перехідною до степової, на північному заході — перехідною до лісової. Водяться тритон гребінчастий, карась, щука, лящ, сом, чехонь, лісовий полоз, степова гадюка, крапчастий суслик, сіра куріпка, яструб, лисиця, лісовий жайворонок, борсук, тхір, куниця, дикий кабан, кажан двокольоровий, вихухоль, підковоніс великий, козуля, благородний олень та ін.

Степова зоогеографічна провінція займає південну та південно-східну територію України. Ця провінція розширюється в південно-східному напрямку. Вона включає також північну степову частину Криму. Переважає тут степова фауна — жаба зелена, ропуха зелена, водяний вуж, степова гадюка, жовтобрюхий полоз, жайворонок, степовий орел, степовий журавель, сіра куріпка, земляний заєць, малий ховрах, пацюк, малий сліпак, зубаті кити, дельфіни, нутрія, сірий горностай, хом’ячок, полівка гуртова, бабак, європейський муфлон, лань та ін.

Карпатська провінція займає Українські Карпати та прилеглу до них територію Передкарпаття та Закарпаття в межах Закарпатської, Чернівецької, Львівської та Івано-Франківській областей. Її фауна, що має значну кількість ендемічних видів, досить різноманітна. Типовими для карпатських лісів є альпійський та карпатський тритони, прямиста саламандра, жаба звичайна, чорний дятел, орел-беркут, білка, дикий кабан, видра, благородний олень, вовк, рись, лісова кішка, лисиця, бурий ведмідь, зубр та ін.

Середземноморська під область представлена в Україні округом Гірського Криму та Позазональними долинно-річковими, водосховищами і приморськими районами.

Округ Гірського Криму включає крайню південну і південно-східну частину півострова — Гірський Крим і Південний берег Криму. На видовий склад тваринного світу тут вирішальний вплив мають кліматичні ресурси, які відрізняються від клімату прилеглих з півночі степових регіонів. Тут поширені кримська і скальна ящірки, кримський гекон, леопардовий полоз, морські чайки, сизий голуб, південний соловей, чорний гриф, благородний олень, муфлон та ін.

Позазональні долинно-річкові, водосховищні і приморські райони можуть бути віднесені до Середземноморської під області досить умовно — в них переважає не середземноморський клімат, а клімат степів та лісостепу. До цих районів включено прибережні райони дніпровських, дністровських та інших водосховищ, бузько-дніпровські, дунайські, дністровські плавні. Характерною особливістю фауни цих районів є її тісний зв’язок з водними ресурсами. Тут багатий та різноманітний світ тварин, що живуть у воді чи в при берегових районів, особливо рибні ресурси та водоплавні птиці, болотна та водна фауна. Поширені дунайський оселедець, ставрида, лящ, карась, рибець, сом звичайний, щука, сом, болотна черепаха, лебідь-шипун, велика біла чапля, чапля руда, довгоносий баклан, баклан великий, малі баклани, пелікани, сірі гуси, річкові качки, видра, бобер та ін.

У Чорному та Азовському морях відповідно нараховується понад 2400 видів тварин.

д) заповідні;

Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

В Україні природно-заповіднийфонд охороняється як національне надбання, щодо якоговстановлюється особливий режим охорони, відтворення івикористання.

Україна розглядає цей фонд як складову частинусвітової системи природних територій та об'єктів, що перебуваютьпід особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповіднийфонд охороняється як національне надбання, щодо якоговстановлюється особливий режим охорони, відтворення івикористання. Україна розглядає цей фонд як складову частинусвітової системи природних територій та об'єктів, що перебуваютьпід особливою охороною.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бутивстановлено додаткові категорії територій та об'єктівприродно-заповідного фонду.

Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник – вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних лісів.

У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.

У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Об’єктами охорони є степові ландшафти.

У Карпатах – Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.

У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян . Охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.

Пропоную розглянути два найцікавіших, на мою думку, заповідники України – Карпатський та Кримський. На їх прикладі можна краще зрозуміти що таке природний заповідник і яка робота ведеться по збереженню природного довкілля.

Карпатський заповідник .Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського заповiдника (КЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 вида тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в “Долині нарцисів" від - 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від - 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок - дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Карпатський заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні “Музей екології гір та історії природокористування Карпат”, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові – Прикарпаття і Закарпаття. Українські Карпати є нині однією з найбільш перспективних зон для масового відпочинку та лікування трудящих нашої країни. На великій території Карпат зростає більше половини усіх видів нижчих і вищих рослин.

Карпати за винятком певної території високогір’я були до початку агрокультурного періоду повністю вкриті лісами. Внаслідок господарського впливу лісистість тут скоротилася у 3 рази.

Українські Карпати – не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого економічного значення, зона цінних лісових масивів, що очищають повітряний басейн над значною частиною Східної Європи. Карпати відзначаються багатими й різноманітними біологічними ресурсами.

Головні хребти Карпат – важливі частини Європейського вододілу між Балтійським і Чорним морями. Маючи загальну довжину понад 1500 км, вони охоплюють значну площу п’яти братніх (колишніх соціалістичних) країн і відіграють в їх економічному житті важливе значення.

Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї території – одна з найвищих в Україні. Тут ростуть 2110 видів квіткових рослин, багато цінних видів дерев і лікарських рослин. Проте протягом останніх десятиліть Карпати зазнають все більших втрат від людської діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише від лісорозробок, порушення ґрунтового і рослинного покриву, але й від хімічного пере забруднення, кислотних дощів.

Українські Карпати – це також центральна і найбільша частина Східних Карпат, які починаються від Лупківського перевалу на заході і кінчаються в масиві Бучедж на території Румунії. Їх загальна довжина становить 240 км, ширина 100-110 км. Висота Українських Карпат з північного заходу на південний схід поступово зростає.

Кліматичні умови мають вирішальний вплив на формування екосистеми, їх географічне поширення, структурні особливості й функціонування.

Українські Карпати, подібно до інших гірських систем, мають свою регіональну специфіку формування рослинних смуг, обумовлену їх географічним положенням, історією розвитку рослинності, впливом сусідніх геоботанічних провінцій, напрямком гірської системи, геологічною і зокрема складною геоморфологічною будовою.

В Українських Карпатах, включаючи прилеглі рівнинні території, вичленовано дванадцять рослинних смуг, або ступенів, у тому числі 6 підступенів. Розташовані вони в такій вертикальній послідовності:

І – смуга дубових лісів із дуба звичайного,

ІІ – дубових лісів із дуба скельного,

ІІІ – буково-ялицево-дуобвих і дубово-букових лісів із дуба звичайного,

IV – смуга буково-дубових і дубово-букових лісів із дуба скального,

V – смуга букових лісів,

VI – смуга високогірних буково-яворових і яворово-букових лісів,

VII – смуга ялицево-букових та буково-ялицевих лісів,

VIII – смереково-ялицево-букових і смереково-буково-ялицевих лісів,

IX – буково-ялицево-смерекових і ялицево-буково-смерекових лісів,

X – смерекових лісів,

ХІ – смуга криволісся і субальпійської рослинності з домінуванням зеленої вільхи.

У Карпатах також досить перспективним є розвиток туризму, але цивілізованого, з урахуванням екологічної витривалості рекреаційних зон і заповідних територій.

Кримський природний заповідник , найбільший у Криму й один з найстарших на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника імператорських полювань і прилягаючих до нього землях. Загальна площа заповідника в даний час складає 44175 га, у тому числі філія «Лебедячі острови», що має міжнародне значення, як місце мешкання водоплавних і болотних птахів.

Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні умови, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це додає заповіднику виняткову наукову цінність. У заповідних лісах живуть олені, козулі, дикі кабани, муфлони, лиси, борсуки й інші ссавці.

В даний час тут відомо 1180 видів вищих рослин, серед них багато рідких, ендеміків, реліктів.

На території заповідника беруть свій початок самі великі гірські ріки Криму - Альма, Кача, Авунда, Дерекойка.

Найвища вершина Кримських гір - гора Роман-Кіш висотою 1545 м, також знаходиться в заповіднику.

Історія залишила тут свій багатий слід. Це і залишки древніх таврських поховань, Монастир святих Косьми і Даміана, каплиця, побудована на честь 300-річчя будинку Романових, унікальне джерело «Савлух-Су», Форельне господарство, Альтанка вітрів. Ці й інші унікальні визначні пам'ятки по праву користаються підвищеною увагою гостей і жителів Криму.

е) рекреаційні;

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо­дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд­шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич­но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в пів­денних областях України — на території Одеської, Миколаївсь­кої, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зо­середженні в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) облас­тях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Фран­ківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна струк­тура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунк­тами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреацій­ними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інф­раструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов'яза­них регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародно­го значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 са­наторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостері­гається тенденція зменшення мережі та місткості закладів орга­нізованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рек­реаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреа­ційних ресурсів України полягають у: максимально повному за­доволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лі­куванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанніякості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційно­го комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпо­чинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреа­ційної сфери у зростанні національного доходу країни.

3 . РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при­родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са­мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе­льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра­цьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об'єктів.

Необхідневикористання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позетивно відображаєтся на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин­ний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарю­вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе­реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається форму­вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значнного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя­тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі­мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж­ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе­реження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит­них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич­ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех­нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер­гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних тех­нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо­вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра­диційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере­ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба­зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур­сів та маловідходному виробничому циклі.

Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з боку держави за новітні пропозиціі, щодо економіі ресурсів, за рахунок нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що, такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкціі та Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованних на підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес – проекти на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі відсотки.

Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України, у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Такими регіонами уряд визнав:

Донецько-Придніпровський,

Поліський,

Карпатський,

Азово-Чорноморський.

Охорона природних ресурсів – це в першу чергу, турбота не тілки за них, а і про людей, їхній добробут і здоров’я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно – ресурсним потенціалом, був його другом.

Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості.

Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, ресурсосбереженння — це не лише елемент виробництва, воно також важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.

Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.

Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:

ОПРе =Ее/Ве

де; ОПРе - оцінка природних ресурсів епергетична;

Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;

Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.

Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов — соціальних, економічних, природних, науковотехнічних, від етапу і ступеня використання самих при-родних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.

ВИСНОВОК

В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно – ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громаднина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є - позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні.

Треба с любов’ю ставитись до того що нас оточує, не забувати що ми частина природи. Якщо ми захистимо природу то й вона захистить нас, дасть нам тепло, дах над головою, хліба на столі, добру погоду, відпочинок на своєму лоні, затишок та спокій, добру надію на завтрашній день. Отож давайте використовувати природу на добрі справи і не кривдити її.

Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни, те що він в собі має – безцінне ! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалу природи.

Література:

1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч­ної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплекс­ного развития территории. — К. : Наукова думка, 1994. — 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна геог­рафія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178—215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.

5. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139—179, 389 –399.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Ка­чана. — К.: Вища школа, 1998. — С., 4—10, 100 – 125.

7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994.— 150с.

8. Трегобчук В. Ресурсне — екологічна складова національної без­пеки // Економіка України. — ] 999. — № 2. — С. 4—15.

9. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 1. — 163 с.

10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 2. — 117 с.

11. Дибров А. С. Экономика природопользования с основами экологии: Учеб. пособие. – Одесса: 2000. – С. 39 – 43.

12. Дібров. А. С. Основи розміщення продуктивних сил України. – Одеса: Товариство знання та вміння: 2000. С. 32 – 39.

13. Заставний Ф. Д. Географія України: У двох книгах. – Львів: Світ, 1994. 1. С. 87 –94.

14. В.Ф. Верес “Земне намисто Карпат”. – Ужгород, видавництво “Карпати”, 1989 р.

15. С.М.Стойко “Карпатам зеленіти вічно”. – Ужгород, видавництво “Карпати”, 1977р.

16. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй “Основи екологічних знань”. – Київ, видавництво “Либідь”, 1997 р. С. 23 – 55.

17. Природні заповідники України. – К., 1994.

18. Вісник № 4 2001 Л. Руденко, С . Лісовський. Стаття: Природно – ресурсний потенціал економічного зростання

19.Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основные направлення фор-мирования знергетической политики УкраиньІ. — К: Зкономика Украйни. — 1992. — № 8. — С. 3—8.

20. Народне господарство України у 1990 p.: Статистичний щоріч­ник. — К: Техніка, 1991. — 496 с.

21. Піріашвілі Б. 3. Якою буде енергетична політика, таким стане наше життя. — К: Віче, 1994. — С. 47-54.

22. РешетнякА. А. Зффективность развития топливно-знергети-ческого комплекса Украины І. — К: Наукова думка, 1991. — 124 с.

23/05/2003 р. _________ / О. І. Саламаха

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:53:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
07:54:19 29 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України
... України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та ...
Курсовая робота студента групи ІКС-51 Зимник А.В. Український Фінансово Економічний інститут Факультет экономической информатики Київ-1998 Зміст ...
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн ...
Площа природно-заповідного фонду України зростає повільними темпами і становить на сьогодні лише 2 млн. гектарів, або 3,4 відсотка території країни, що є недостатнім гарантом для ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: курсовая работа Просмотров: 3517 Комментариев: 5 Похожие работы
Оценило: 5 человек Средний балл: 4.4 Оценка: неизвестно     Скачать
... України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та ...
Курсовая робота з теми: "Основні напрями державної політики України угалузі охорони довкілля, використання природнихресурсів та забезпечення ...
Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об"єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір ...
Площа природно-заповідного фонду України зростає повільнимитемпами і становить на сьогодні лише 2 млн. гектарів, або 3,4відсотка території країни, що є недостатнім гарантом ...
Раздел: Рефераты по экологии
Тип: реферат Просмотров: 2135 Комментариев: 6 Похожие работы
Оценило: 5 человек Средний балл: 2.8 Оценка: неизвестно     Скачать
Паливно-енергетичний комплекс України
Вступ Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу ...
В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну - 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському - відповідно 2 ...
Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей - 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі - 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т ...
Раздел: Рефераты по географии
Тип: курсовая работа Просмотров: 2864 Комментариев: 1 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок
Зміст 1. Вступ 2. Поняття "мала річка". Будова річкової долини 3. Загальна характеристика річкових басейнів Північного Приазов"я. Характеристика їх ...
До основних характеристик басейну річки, крім його площі, належать довжина, пересічна та найбільша ширина, похил, пересічна висота і коефіцієнт асиметрії басейну.
У літні місяці (червень-серпень) тільки в межах Бердянської курортної зони зосереджується 0,3-0,5 млн. відпочиваючих на загальній площі пляжів біля 400 тис. кв. м. Із цього ...
Раздел: Рефераты по геологии
Тип: дипломная работа Просмотров: 1141 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Ресурсозбереження - головний напрям використання природно-ресурсного ...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Кіровоградський національний технічний університет Курсова робота з предмету: Розміщення продуктивних сил на тему ...
Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському.
Щорічне виробництво ріпаку в Україні складає близько 300 тис. т. Цю кількість насіння можна розглядати як потенційний сировинний обсяг для початку виробництва близько 100 тис. т ...
Раздел: Рефераты по географии
Тип: курсовая работа Просмотров: 2317 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України
План: Вступ 1. Сутність екологізації розвитку продуктивних сил України 2. Екологічна точка опри екологізації суспільного виробництва 3. Природо ...
Українські Карпати - не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого екологічного значення, одна з найцінніших східноєвропейських оздоровчих ...
Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї території одна з найбільших в Україні (53,5%). Тут ростуть 2110 видів квіткових рослин (50% фіто фонду України ...
Раздел: Рефераты по экологии
Тип: курсовая работа Просмотров: 293 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Малый географический атлас \укр\
Північна Європа Данія (Королівство Данія). Держава на пн. зах. Європи. Займає більшу .частину пів-ва Ютландія і групу о-вів (Зеландія, Фюн, Лоллан ...
Виробництво важливих видів продукції промисловості за 1991 р.: 38, 9 млрд. квт-год. електроенергії, 28,4 млн. т вугілля, 1,3 млн. т прокату чорних металів, 17,3 тис. тракторів.
Запаси мінеральних ресурсів вивчені мало, відкриті родовища танталу (близько ЗО тис.т), природного газу (ЗО млрд. м3), золота (190 г). Видобувають золото, платину, марганцеву руду ...
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: шпаргалка Просмотров: 640 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка
ЗМІСТ ВСТУП.. 4 1. Предмет, метод і завдання дисципліни.. 6 1.1 Продуктивні сили як невід"ємна складова розвитку економіки. 6 1.2 Предмет, мета ...
В Україні запаси залізних руд становлять близько 26,3 млрд т. Основні родовища - Криворізький басейн Дніпропетровської області, Кременчуцький басейн Полтавської області ...
Вогнетривкі глини використовуються для виробництва вогнетривкої цегли, при будівництві доменних і мартенівських печей та пристосування для розливу сталі їх запаси в країні 2,5 млрд ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: учебное пособие Просмотров: 20470 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Проблеми ефективності виробництва та формування ринку зерна
ЗМІСТ ВСТУП I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В АПК 1.1 Сутність механізму регулювання міжгалузевих відносин 1.2 Методичні засади дослідження ...
додатково забезпечило виробництво 50 тис. дал. пива, розширення посівних площ під ячменем є позитивним явищем.
Динаміка структури посівних площ зернових культур відбувалася під впливом зміни реалізаційних цін, котрі здебільшого стимулювали виробництво продовольчих культур, крім того ...
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: дипломная работа Просмотров: 2368 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi ...
Вступ Актуальність теми. Галузь виробництва зерна є галуззю стратегічного значення. Продукція галузі використовується в трьох основних і дуже важливих ...
Саме на основі впровадження нових сортів і гібридів, доведення питомої ваги сортових посівів у загальній площі озимої пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, гороху до 99,9%, підвищення ...
Економічною основою сівозмін є науково обґрунтована структура посівних площ, яку розробляють відповідно до спеціалізації та концентрації виробництва сільськогосподарської продукції ...
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: дипломная работа Просмотров: 3765 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Реферат: Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України (4721)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru