Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Формування доходів Державного Бюджету України стан та напрямки розвитку

Название: Формування доходів Державного Бюджету України стан та напрямки розвитку
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 14:52:37 03 апреля 2007 Похожие работы
Просмотров: 414 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Формування доходів Державного Бюджету України стан та напрямки розвитку.


ПЛАН

Вступ. 3

1. Економічна сутність доходів Державного бюджету України і їх роль у розв’язанні проблем економічного зростання. 5

2. Законодавчо-нормативна база формування доходів Державного Бюджету України 11

3. Джерела формування доходів бюджету. 16

Висновок. 24

Список використаної літератури. 27

Вступ

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях – від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв’язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Актуальність теми дослідження обумовлюється не тільки потребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічного наукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ його формування зокрема. В контексті даного дослідження найменш розробленими в науковому плані є питання формування ресурсної бази Державного бюджету. Однак, без з’ясування на науковій основі цього питань не можливе ефективне вирішення питань розподілу бюджетних коштів.

Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів. Підходи до вирішення проблеми формування доходної частини бюджету наведено у працях наступних вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Андрущенка, С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка, І.Д'яконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова, А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної, В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідження особливостей формування доходної частини Державного бюджету України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань :

· дослідити науково-методичні засади формування доходів Державного бюджету України;

· проаналізувати особливості формуванні доходної частини Державного бюджету України;

· напрацювати можливі шляхи оптимізації формування доходної частини Державного бюджету України.

Предметом дослідження є відносини по формуванню Державного бюджету України.

Об’єктом дослідження виступає доходна частина Державного бюджету України.

В якості інформативної бази курсової роботи виступили нормативно-правові акти з питань формування Державного бюджету, літературні джерела з теми дослідження, матеріали спеціалізованої періодичної преси.

В дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, метод багатовимірного статистичного аналізу, групувань, вибірок тощо.

Курсова складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт, інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати роботи.

1. Економічна сутність доходів Державного бюджету України і їх роль у розв’язанні проблем економічного зростання

Державний бюджет займає провідне місце в бюджетній системі України. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно до глави 5 Бюджетного кодексу (далі — БК) можна виділити доходну і видаткову частини Державного бюджету[1] .

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості. Наведене свідчить про актуальність досліджуваної теми[2] .

Норми, які регулюють відносини по формуванню доходної частини бюджету, відіграють важливу роль у системі бюджетно-правових норм, оскільки ці відносини впливають як на фінансове забезпечення функцій управління, так і на розвиток держави в цілому. Звернемо увагу на особливий характер зв'язку бюджетних матеріальних і процесуальних норм порівняно з цивільними матеріальними і цивільними процесуальними нормами. Відмінність полягає передусім в тому, що в бюджетних відносинах беруть участь одні й ті ж учасники, якими є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (ст. 20 БК), а у цивільних — самостійні й різні суб'єкти. До учасників формування державного бюджету відносяться Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України і Верховна Рада України, а також розпорядники бюджетних коштів.

Стаття 2 БК дає наступне визначення доходів бюджету — це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. Але, на нашу думку, ця дефініція не повністю відображає сутності поняття «доходи бюджету». З огляду на розробки, здійснені наукою бюджетного права, можна дати наступне визначення: доходи бюджету — це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічні відносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створення централізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізації державних програм[3] . Правові норми, що стосуються складу і формування доходів державного бюджету, складають окрему групу, але розглядаються в одному розділі з групою правових норм, що регулюють видатки бюджету. Тим самим підкреслюється єдність і взаємозалежність між доходною і видатковою частинами, тобто збалансованість бюджету, що має бути враховано при формуванні кожної з цих частин. Необґрунтовані розбіжності між обсягами доходів і видатків, нехтування узгодженістю в процесі формування кожної з цих частин бюджету призводять до таких негативних явищ як розбалансованість та дефіцит державного бюджету, у зв'язку з чим немає оптимального впливу бюджету на розвиток економіки і соціальної сфери[4] .

Розмаїття видів доходів відображається завдяки бюджетній класифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного аналізу в розрізі доходів та забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена така класифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податкових надходжень належать обов'язкові платежі, передбачені податковим законодавством України[5] . Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14 Закону України «Про систему оподаткування». Також до законодавства про податки, збори та обов'язкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядок справляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України «Про плату за землю», Декрети Кабінету Міністрів «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток» та ін., Укази Президента та постанови Кабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, які уточнюють і доповнюють законодавчі приписи.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові платежі.

Виходячи з наведеної класифікації доходів бюджету і визначається склад доходів Державного бюджету України.

Склад доходів Державного бюджету включає доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами)[6] , які отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету України також входять: гранти і дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються і систематизуються переважно за економічними і правовими джерелами. За соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: від господарської діяльності; від використання природних ресурсів; від зовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі; доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо[7] .

За порядком та умовами зарахування доходів у Державний бюджет та в місцеві бюджети вони поділяються на закріплені і регулюючі. До закріплених відносяться доходи, які чинними законодавчими актами віднесені у доходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірі територіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), що встановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи — це доходи, надходження яких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України або представницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженні своїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати як закріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходи Державного бюджету поділяються на податкові і неподаткові[8] .

Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно як і місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт (далі - ВВП) країни. Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширення виробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу, заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельної спроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тим зниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить до номінального зменшення надходжень до бюджету[9] .

Система мобілізації доходів до державного бюджету може як завдати імпульс економічному зростанню, так і навпаки пригнітити його. Так, задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до не виправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставок оподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування. Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень[10] .

На сьогодні очевидним є й те, що створення ефективної системи доходів — справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтована політика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище в Україні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного й соціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політики доходів державі важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципами побудови системи доходів держави є:

· мобілізація доходів до бюджетної системи завдяки впровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохід фізичної особи, земля, майно й капітал;

· використання непрямих податків лише у формі акцизів і з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

· застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку чи доходу;

· ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижують конкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

· надходження повинні бути з багатьох різних джерел — чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждає від несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;

· зростання видатків пропорційно зі зростанням доходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-яких економічних умов у державі);

· прогнозована й стійка система надходжень, що, в свою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих систем збирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучасних комп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банків даних.

Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, що зараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування[11] .

Отже, на завершення ми можемо констатувати, що досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.

2. Законодавчо-нормативна база формування доходів Державного Бюджету України

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

1. Конституція України

2. Бюджетний кодекс України

3. Закон про Державний бюджет на поточний рік

4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Бюджетний процес прив’язаний до календарного циклу. Бюджетне законодавство розглядає весь цикл бюджетних процедур – планування, затвердження, виконання та звіт про виконання бюджету. На відміну від цього тендерне розглядає лише тендерні процедури, випускаючи такі важливі моменти, як планування закупівель та моніторинг за виконанням контрактів.

Офіційно бюджетний процес починається з Постанови Верховної Ради України про Основні напрями бюджетної політики на наступний рік (Бюджетна резолюція), хоча реально він починається раніше, відповідно до плану, затвердженого міністром фінансів, про початок підготовки бюджету: реально – в лютому-березні року, що передує плановому. На цей момент здійснюються формування бюджетної політики й планування основних показників Бюджетна резолюція узаконює ці підходи. І хоча процедура затвердження Бюджетної резолюції на перший погляд носить формальний характер, уряд однак рідко коли дотримується параметрів, запропонованих ним же в Бюджетній резолюції, однак вона є досить важливим моментом. З однієї сторони парламент може висловити свої пріоритети, з іншої – уряд може оцінити ступінь реакції на ті параметри і нововведення, які пропонуються в ній, для того щоб прийняти рішення як про рамкові параметри бюджету, які затверджуються, так і доцільність та глибину змін у бюджеті та в механізмі застосування закону про бюджет.

Місцеві бюджети починають формуватися практично в серпні, коли міністерство фінансів доводить параметри трансфертів, розраховані на підставі формули. Здебільшого це занижені показники, які базуються на песимістичному сценарії розвитку економіки.

До 15 вересня відповідно до Конституції Державний бюджет подається до Верховної Ради. Якщо вона його не відхиляє за формальними ознаками, як, наприклад, через невідповідність Основним напрямам бюджетної політики, то бюджет вважається прийнятим до розгляду.

Перше читання бюджету готується Комітетом Верховної Ради з питань бюджету. В цей час депутати та цілі фракції подають до комітету свої пропозиції, здебільшого в бік збільшення їхніх видатків. Головні розпорядники коштів теж дружно відвідують кабінети Бюджетного комітету, що по суті означає зраду уряду, який пропонує збалансовану позицію від імені всіх міністерств. Хоча Бюджетним кодексом передбачається, що ці пропозиції повинні бути збалансовані (збільшення одних видатків повинне супроводжуватися зменшенням інших або пропозицією нових джерел доходів), однак на практиці таке відбувається рідко. Тому Бюджетний комітет здебільшого героїчно вишукує додаткові джерела доходів чи «надуває» існуючі, оскільки жорсткої методики розрахунку доходів немає, а заборони міняти обсяг доходів, як це є, наприклад, у Швеції, українське законодавство не передбачає. Тим більш, що довіряти уряду особливих підстав нема: Рахункова палата не має права контролювати надходження до бюджету відповідно до роз’яснень Конституційного суду.

Бюджетний комітет готує висновки й пропозиції до проекту бюджету, які повинні бути збалансовані та позбавлені внутрішніх протиріч і подає на затвердження Верховній Раді. Затвердження цього документу є формальним розглядом проекту бюджету в першому читанні.

Далі з бюджетом працює уряд. Відповідно до Кодексу на друге читання уряд має подавати лише первинний текст й ті пропозиції, які містились у Висновках та пропозиціях. При цьому цифрові показники не повинні мінятися, якщо в період з 15 вересня до подання в другому читанні не змінилися більш як на 2 відсотки. Часто уряд подає на друге читання практично новий текст, а цифрові показники завжди міняються. Якщо врахувати, що на перше читання проект готується в песимістичному сценарії, то такі зміни завжди легко пояснити.

Факт затвердження бюджету в другому читанні означає старт для підготовки й затвердження місцевих бюджетів.

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

3. Джерела формування доходів бюджету

Базою для формування доходів державного бюджету України виступають фінансові ресурси країни. Фонди фінансових ресурсів є об’єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт[12] .

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі[13] . Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у держави знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина – у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів[14] .

Тому введення в науковий обіг поняття „фінансові ресурси” дає змогу точніше визначити об’єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об’єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень[15] .

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

На нашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

З огляду на це фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб[16] .

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов’язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв’язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру[17] .

При формуванні доходної частини державного бюджету України необхідно дотримуватися принципів бюджетної системи, які визначені ст. 7 БК. Деякі з цих принципів поки що реалізується недостатньо ефективно.

Найважче, як свідчить практика, забезпечити принцип збалансованості бюджету, згідно з яким повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Цей принцип не був дотриманий при прийнятті Закону України про Державний бюджет України на 2002 рік. Не вдалось його дотримати і при прийнятті Закону України Про Державний бюджет України на 2003, 2004, 2005 та 2006 роки. Приймаючи Закон, Верховна Рада України, за поданням Бюджетного комітету, доходну частину Державного бюджету «пристосовувала» під видаткову частину бюджету. Непомірно збільшуючи видатки Державного бюджету, Верховна Рада України у Законі про Державний бюджет на 2003-2005 рр. набагато збільшила доходну частину Державного бюджету порівняно з обсягами, поданими до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України у своєму проекті.

Однією з головних проблем щодо наповнення Державного бюджету в Україні є необхідність кардинальної реформи системи пільг, які надаються платникам податків та платежів. Розвинена система пільгового оподаткування та протекціоністська політика держави щодо окремих галузей економіки призвела до того, що загальний обсяг пільг з оподаткування у 2004 - 2006 рр. сягнув 71,3 та 85,1 мільярди гривень відповідно, що співставно, практично, з 95-ма відсотками доходів бюджетів України[18] .

Податок на додану вартість втратив основну роль джерела доходів бюджету і фактично використовується як інструмент регулювання виконання Державного бюджету. Залишок невідшкодованих сум за цим податком на перше січня 2006 року сягнув 6,4 мільярда гривень, прострочена бюджетна заборгованість 1,8 мільярдів гривень[19] .

Податок на додану вартість є найбільш криміналізованим видом податку, за яким скоєно, за даними Державної податкової адміністрації, більше 50 відсотків злочинів у податковій сфері, в основному при експортно-імпортних операціях платників податку. Очевидно, найкращим за цієї ситуації було б запровадження іншого, зрозумілого і простого, адміністрування податку. Таким міг би бути, наприклад, податок з продажу.

Враховуючи, що обсяг роздрібного товарообігу на 2007 рік прогнозується на рівні 55,5 мільярда гривень, запровадження цього податку у розмірі 10 відсотків ціни забезпечило б надходження до бюджету майже 6 мільярдів гривень, що дорівнює надходженню податку на додану вартість. До того ж це призвело б до позитивного соціального ефекту через зниження цін на 10 відсотків та зменшення рівня криміналізації бюджетної сфери.

Таким чином, можна констатувати, що проблема наповнення доходної частини Державного бюджету України на сьогодення є однією з найбільш гострих.

Щодо порівняння бюджетних показників у міжнародному форматі, таблиця 1.1 показує, що Україна перебуває на 54-му місці серед 197 країн світу та 9-му місці серед країн вибірки, випереджаючи Словаччину, Болгарію, Казахстан та інші.

Таблиця 1.1

Порівняння доходної частини бюджетів

Назва країни

Доходи бюджету у 2005 р.

(млн. $)

Місце у світі

(серед 197 країн)

Франція 210000.0 6
Швеція 133000.0 9
Польща 49600.0 21
Росія 40000.0 27
Фінляндія 36100.0 29
Чеська Республіка 16700.0 42
Угорщина 13000.0 48
Румунія 11700.0 49
Україна 8300.0 54
Словаччина 5200.0 64
Болгарія 4850.0 67
Бєларусь 4000.0 69
Казахстан 3100.0 76
Литва 1500.0 101
Латвія 1330.0 105

Складено за даними Міністерства фінансів України та Держкомстату України


Рис. 1.1 Рейтинг на основі порівняння доходної частини бюджету

За доходами бюджету на душу населення Україна перебуває на останньому місці серед країн вибірки та 132-ому місці у світі. Це вказує на низький рівень податкоспроможності населення, що пов’язано з невисоким рівнем доходів населення та недостатньою ефективністю стягнення податків. Це також підтверджує необхідність реформи податкової системи і, зокрема, прибуткового податку з громадян. Аналіз розташування країн у таблиці 1.2 свідчить про високу кореляцію між показником доходів бюджету на душу населення та рівнем економічного розвитку: більш розвинені країни знаходяться у верхній частині таблиці. Тобто тут є над чим замислитись.


Таблиця 1.2

Аналіз розподілу доходів бюджету на душу населення

Назва країни

Доходи бюджету у 2005 р. на душу населення

($)

Місце у світі (серед 197 країн)
Швеція 14985.83 4
Фінляндія 6974.79 16
Франція 3526.38 35
Чеська Республіка 1627.01 54
Угорщина 1286.36 58
Польща 1283.85 59
Словаччина 960.31 74
Болгарія 629.26 88
Латвія 557.60 91
Румунія 523.16 95
Литва 415.45 105
Бєларусь 386.47 108
Росія 274.97 124
Казахстан 185.28 129
Україна 170.22 132

Складено за даними Міністерства фінансів України та Держкомстату України

У наступній таблиці показано доходи бюджету в розрахунку на площу території країни. За цими даними Україна випереджає тільки Росію та Казахстан, які мають величезні земельні площі. У той же час, родючість українських ґрунтів набагато краща. Таким чином, можна зробити висновок про недостатньо ефективне використання ресурсів чи оподаткування земельних площ. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути реформування податку на майно, який зараз існує в Україні у вигляді плати за землю.


Таблиця 1.3

Доходи бюджету в розрахунку на територію країни

Назва країни Доходи бюджету у 2005 р. на км2 ($) Місце у світі (серед 197 країн)
Франція 383891 37
Швеція 295579 43
Чеська Республіка 211752 53
Польща 158626 57
Угорщина 139740 58
Фінляндія 107112 61
Словаччина 106459 62
Румунія 49263 75
Болгарія 43729 82
Литва 23006 98
Латвія 20592 105
Бєларусь 19268 108
Україна 13749 115
Росія 2343 163
Казахстан 1141 171

Складено за даними Міністерства фінансів України

На завершення відзначимо, що у 2007 році планується зростання доходної частини доходів державного і зведеного бюджетів, а також збільшення частки податкових надходжень у структурі доходів державного бюджету, що пояснюється, в першу чергу, запланованим збільшенням надходжень від податку на додану вартість з одночасним скороченням частки бюджетного відшкодування податку.

Водночас, запропонований Державний бюджет України на 2007 рік має деякі негативні риси:

· невідповідність запланованих темпів економічного зростання запланованим показникам бюджетних надходжень;

· запровадження норм, які змінюють податкове законодавство, що суперечить чинному законодавству;

· передбачення певної кількості норм, що містять ризики щодо подальшого економічного зростання.

Висновок

В якості висновку відзначимо наступне. В останні роки через різку диспропорцію між зосередженими на регіональному і місцевому рівнях значними зобов'язаннями і наявними бюджетними коштами, з одного боку, та недостатнім ступенем відповідальності за їхнє виконання і використання, з іншого в Україні відбулося загострення кризи державних і регіональних фінансів.

Формування державного бюджету продовжує здійснюватися за методом "від досягнутого". Процес виконання бюджетів дещо поліпшився в зв'язку із удосконаленням казначейської системи. Вона вже дозволила упорядкувати витрати коштів відповідно до прийнятих законів: посилено поточний контроль за цільовою витратою коштів бюджетними установами, реалізується принцип функціонування єдиного рахунку казначейства. Проте проблеми в цій сфері ще дуже великі. Казначейська система лише незначною мірою стосується виконання регіональних бюджетів. Далекі від досконалості процедури перерозподілу ресурсів і використання додаткових доходів протягом бюджетного року. Не вдається відійти від накопичення кредиторської заборгованості по окремих бюджетних статтях.

Процедури державних закупівель, у тому числі конкурсні, залишають значні можливості для дискримінації потенційних виробників товарів і послуг, а також для завищення бюджетних потреб і збереження неефективних бюджетних витрат.

Зберігається широке використання цільових бюджетних фондів і механізмів зв'язаного кредитування як інструментів бюджетного фінансування. Ці інструменти є, як правило, неефективними, оскільки ведуть або до надлишкових витрат, прямо не передбачених чинним законодавством, або до втрати відповідальності на базовому рівні та відповідної фінансової відповідальності на більш високому рівні. Позабюджетні фонди продовжують грати надмірну роль у системі державних фінансів.

Управління боргом донедавна продовжувало здійснюватися (як на державному, так і на регіональному рівні), головним чином виходячи з бюджетних потреб. Воно слабо корелює з управлінням державними активами. В управлінні державним майном відсутні комплексність і підходи, що спираються на оцінку ефективності.

Бюджет виконує унікальну функцію балансування між бажаним та можливим, перетворюючи економічну політику держави у бухгалтерсько-облікові категорії, що, власне, забезпечує практичну реалізацію цієї політики. Об'єктивний стан соціально-економічної системи накладає за посередництвом бюджетних відносин обмеження на спроможність державної політики до дії. Між тим, ці обмеження в жодному разі не повинні диктувати державну стратегію. Остання, навпаки, має бути спрямованою на "розсування" цих обмежень.

Функціональна збалансованість бюджетної політики має надзвичайну вагу. Зосередження уваги переважно на фіскальних функціях бюджету при нехтуванні його стратегічними функціями веде до втрати стратегічних орієнтирів та руйнування потенціалу довгострокового економічного зростання. Акцент на завданнях антициклічного та структурного регулювання без врахування необхідності стимулювання економічної активності вестиме до економічної стагнації. Між тим, і неврахування власне фіскальної функції бюджетної політики на тлі амбіційних стратегічних орієнтирів містить у собі загрозу суттєвої макроекономічної дестабілізації.

Активізація фіскального тиску та посилення вилучення ліквідних ресурсів у підприємств та населення веде до зменшення децентралізованого інвестиційного потенціалу. Зазначені кошти, які потенційно могли б бути спрямовані на інвестування, перерозподіляються на поточне споживання. Водночас, зменшення розміру наявного доходу зменшує схильність населення до заощадження та підприємств до інвестування. Відтак жорстка фіскальна політика суттєво посилює відповідальність держави за використання вилучених ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси.

Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічних пріоритетів перешкоджає виробленню збалансованої бюджетної політики і, власне, є одним з найголовніших чинників її фіскалізації.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України // http://www.rada.gov.ua

2. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Київ: НІОС, 2005, - с.42

3. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна система. Київ: КНЕУ, 2002, - с.75

4. Василик О.Д., Павлюк К,В. Бюджетна система України. Київ: Центр навчальної літератури, 2004 – с. 144

5. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Львів: “Новий Світ – 2000”, 2005 - с.261

6. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. Київ: Вікар, 2003, с.117

7. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 2004, с.44

8. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 10, 2006р. – с.10-12


[1] Бюджетний кодекс України // http://www.rada.gov.ua

[2] Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Київ: НІОС, 2005, - с.42

[3] Бюджетний кодекс України // http://www.rada.gov.ua

[4] Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна система. Київ: КНЕУ, 2002, - с.75

[5] Бюджетний кодекс України // http://www.rada.gov.ua

[6] Бюджетний кодекс України // http://www.rada.gov.ua

[7] Василик О.Д., Павлюк К,В. Бюджетна система України. Київ: Центр навчальної літератури, 2004 – с.144

[8] Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Львів: “Новий Світ – 2000”, 2005 - с.261

[9] Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Львів: “Новий Світ – 2000”, 2005 - с.262

[10] Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. Київ: Вікар, 2003, с.117

[11] Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. Київ: Вікар, 2003, с.118

[12] Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, с.71

[13] Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, с.72

[14] Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, с.73

[15] Там же

[16] Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, с.74

[17] Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 2004, с.44

[18] Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 10, 2006р. – с.10-12

[19] Там же

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:37:53 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
23:26:10 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Формування доходів Державного Бюджету України стан та напрямки розвитку

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151152)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru