Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період

Название: Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 13:47:11 01 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 190 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Курсова робота

З фінансового права України

На тему

Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період


План

Вступ

Розділ І. Фінансовий контроль та різні аспекти розуміння його сутності

1.1 Загальне розуміння поняття контроль. Контроль у сфері фінансів

1.2 Фінансовий контроль як історичне явище

1.3 Фінансовий контроль в економічному розумінні

1.4 Фінансовий контроль як різновид фінансової діяльності

1.5 Фінансовий контроль як метод управлінняфінансами

1.6 Фінансовий контроль як функція держави та інструмент державної політики

Розділ ІІ. Фінансовий контроль у фінансовому праві

2.1 Фінансовий контроль як інститут фінансового права

2.2 Поняття, принципи й сутність фінансового контролю у фінансовому праві

2.3 Фінансово-контрольне правовідношення

Розділ ІІІ. Завдання фінансового контролю в сучасний період

3.1 Завдання державного фінансового контролю

3.2 Завдання муніципального фінансового контролю

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Фінансовий контроль є досить складним та багатогранним явищем. Складність його розуміння зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну результативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі свого роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, що необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності. Необхідність фінансового контролю, його сутність і значеннявизначаються Конституцією України. В даний час, коли Україна переживаєперіод становлення ринкових відносин і пов'язаних із цим перетворень усіхдержавних інститутів, відбувається процес розмежування повноважень міжцентральними органами державної влади та місцевими. Дуже гостро постало питання пронеобхідність визначення завдань і функцій різноманітних контрольних органоввиконавчої і представницької влади. Крім того практика свідчить, що із постійним розвитком та ускладненням суспільних відносин в тому числі і фінансово-правових роль фінансового контролю особливо в сучасний період не зменшується, а навпаки зростає. В сучасний період спостерігається поширення фінансового контролю не тільки на фінансові, але й на певний комплекс господарських відносин і це є правильним, закономірним явищем. Для підтвердження цього висновку досить послатися на акти ревізії, перевірок господарсько-фінансової діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта. Однак визнання даного положення навряд чи дає підстави для перейменування фінансового контролю у фінансово-господарський. Об'єктивною тенденцією сучасного етапу реформування фінансової сфери є скорочення частки фінансів державного сектора та збільшення питомої ваги комунального і приватного секторів. Це означає поступове згортанняпримусовості здійснення фінансового контролю і розвиток йогодобровільності, тому надалі повинні частіше застосовуватися такі методиздійснення фінансового контролю, як тематичні перевірки, обстеження,безперервне відстежування фінансової діяльності господарюючих суб'єктів.Наукова новизна даної роботи визначається, перш за все, тим, що в цій роботі вперше комплексно, узагальнено досліджено правове регулювання процесу фінансового контролю.У роботі обґрунтовується низка концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, практичних рекомендацій щодо вдосконалення порядку здійснення фінансового контролю шляхом вироблення відповідної процесуальної форми його проведення та удосконалення чинного законодавства, які виносяться на захист.Елементи наукової новизни знайшли відображення у таких положеннях:

- на основі комплексного аналізу поняття „контроль” виявлено його визначальну рису – можливість приведення фактичного стану об’єкта контролю до вимог контролюючого суб’єкта та доведено, що контроль, як конструктивна дія, принципово відрізняється від „порівняння”, „аналізу”, „спостереження”, що дало можливість сформулювати перелік атрибутивних ознак фінансового контролю;

- поняття фінансового контролю розкрито у багатьох аспектах розуміння його сутності;

- на основі аналізу соціально-економічної сутності державного фінансового контролю як функції господарського керування уточнені його змістовні характеристики, до яких ставляться визначення цільового призначення й ефективності витрати державних і інших фінансових ресурсів, встановлення відповідності результатів фінансової діяльності бюджетним призначенням, виявлення несприятливих ситуацій і відхилень від затверджених нормативів;

- на основі аналізу співвідношення процесів „контроль” і „управління” доведено, що контроль не є органічною складовою процесу управління, а як самостійне явище є його альтернативою;

- поряд із дослідженням державного фінансового контролю та його завдань в сучасний період досліджена необхідність існування муніципального фінансового контролю, сформульовані його основні завдання.

Реалізація вироблених в роботі висновків і пропозицій матиме наслідком суттєве поліпшення контролю за станом фінансової системи та фінансовими потоками в державі і сприятиме відчутному збільшенню обсягів фінансових ресурсів у розпорядженні держави. Визнання сформульованих уточнень термінології фінансового контролю і запропонованого в роботі його співвідношення з іншими різновидами фінансової діяльності сприятиме досягненню концептуальної єдності в теоретичній і методичній базі державного фінансового контролю, допоможе формуванню його як окремого наукового напрямку в системі вищої економічної освіти.


Розділ І. Фінансовий контроль та різні аспекти розуміння його сутності

1.1 Загальне розуміння поняття контроль. Контроль у сфері фінансів

Контроль, в перекладі з французької (“controle”), означає перевірку або спостереження з метою перевірки. Цей термін можна трактувати як спостереження, нагляд, перевірку з метою протидії чомусь небажаному.

У загальному з погляду суспільних процесів слід розрізняти такі види контролю:

— контроль як функція відношень у соціальному управлінні – це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об'єкта в соціальній сфері суспільства з метою встановлення його відхилень від заданих параметрів;

— як функція відношень у політичному керівництві є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна мета контролю – перевірка виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвиборних платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни для зростання добробуту народу;

— контроль як функція відношень у народній демократії – засіб самоврядування народу, що здійснюється самим народом і для народу;

- контроль як функція відношень в управлінні продуктивними силами і виробничими процесами або, інакше кажучи, економічний контроль доцільно розглядати як систему контрольних заходів, спрямованих на раціональне господарювання підприємств з різних форм власності в ринкових умовах.

Контроль у державному управлінні розглядається як один із важливих його елементів, за допомогою якого забезпечується своєчасність внесення коректив в управлінську діяльність, отримання інформації про реальний стан справ у сфері державного управління, виявлення порушень чинного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил, а також прийнятих управлінських рішень. Під час економічних, політичних і соціальних змін, що відбуваються в Україні, стає очевидною потреба у нових підходах до здійснення контролю в державному управлінні та, власне, і його призначення, він має відігравати не лише відображаючу, фіксуючу роль, а й регулятивну. Особливістю контролю є те, що він здійснюється з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень, тобто фактично після здійснення інших функцій управлінської діяльності. Точніше кажучи, контроль перевіряє і оцінює процес управлінської діяльності. Метою такої оцінки є приведення діяльності у відповідність із чинними правовими нормами та прийнятими згідно з ними управлінськими рішеннями. Як функція соціального управління контроль об’єктивно необхідний. Деякі автори розглядають контроль як систему спостержень і перевірки процеса функціонування відповідного об’єкта з метою усунення його відхилення від заданих параметрів. Він спрямовує процес управління по встановленим ідеальним моделям, коректуючи поведінку підконтрольного об’єкта. Значний інтерес до контролю викликаний тим, що на всіх рівнях державної влади спостерігається зниження виконавської дисципліни, нехтування законодавчою базою, і навіть більше - пряме порушення закону.Специфіка методу регулювання контрольних відносин полягає в тому, що з однієї сторони є тільки обов’язки, а з іншої – тільки права. На лиці імперативний метод правового регулювання. Він відображає пріоритет суб’єкта контролю як суб’єкта, що втілює державну волю в контрольних правовідносинах. Звідси і особливий спосіб формування контрольних правовідносин: вони у всіх випадках виникають по ініціативі контролюючої сторони (суб’єкта контролю) поза волею контрольованої сторони (об’єкта контролю). Оскільки контроль є методом і функцією державного управління і передбачає використання таких заходів, що у певних випадках передбачає застосування засобів державного примусу, безумовне виконання управлінських приписів тощо. Задля належного, точного, правильного здійснення контрольної функції діяльність контролюючих органів повинна бути детально регламентована діючим законодавством, що також є попередженням можливих зловживань з боку контролюючого органу. Законодавство повинно чітко визначати завдання даного виду контролю, орган, що повноважний здійснювати даний вид контролю, компетенцію даного контролюючого органу, засоби впливу на підконтрольного, чіткий перелік підстав їх застосування, стадія, на якій здійснюється контроль (попередній, поточний, послідуючий), в яких джерелах фіксуються результати контролю (якими офіційними документами оформляються).При виділенні функції контролю в літературі часто акцентується увага на здійсненні її у вигляді нагляду, протиставляючи або поєднуючи поняття «контроль» і «нагляд». Слід зауважити, то прийнятнішою вважається точка зору, відповідно до якої нагляд вважається видом контролю. Особливістю контролю як функції державного управління є те, що контролюючі мають можливість втручатися в оперативну діяльність підконтрольних, давати їм обов'язкові для виконання вказівки. Нагляд же має за мету лише виявлення та попередження правопорушень, відповідність діяльності підконтрольних об'єктів чітко встановленим правилам. Органи, що здійснюють нагляд, не мають права втручатися в оперативну діяльність або змінювати акти органів державного управління. Отже, нагляд порівняно з контролем є більш звуженим видом діяльності. Обсяг контролю за тією чи іншою сферами державного управління визначається в залежності від завдань, що їх ставить суспільство перед державою у кожній конкретній сфері. Так, за суб'єктами, що перебувають у державній власності, держава може здійснювати контроль у повному обсязі, включаючи внутрішньоорганізаційні питання та їх вирішення.Інша ситуація виникає, коли йдеться про діяльність суб'єктів, що не є державною власністю. Їх держава може контролювати лише з питань дотримання чинного фінансового та податкового законодавства, охорони довкілля тощо. Інші питання, що стосуються безпосередньо внутрішньої діяльності суб'єктів, останні вирішують самостійно, без втручання держави. Отже, межі здійснення контролю чітко окреслені правовими нормами.Мова йде про особливості державного контролю, пов'язані з правовим статусом контрольованих суб'єктів, особливостями правового стану підприємств, установ, організацій державного і недержавного секторів в економіці та інших сферах, за якими здійснюється контроль. Сфера контролю у не держаному секторі обмежена, як обмежене і державне управління, порівняно з державним сектором. Щодо питань загальнодержавного значення, які зачіпають корінні інтереси держави і суспільства в цілому, обмеження у застосуванні державного контролю не поширюються. Контроль здійснюють майже всі суб'єкти державного управління, серед них і органи виконавчої влади, оскільки їх діяльність за своїм змістом є управлінською. Кожен орган виконавчої влади, їх посадові особи у межах своїх повноважень контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства у діяльності певної системи, окремої структурної ланки чи галузі. Такий контроль може стосуватися як внутрішніх аспектів діяльності системи, так і її зовнішніх зв'язків.

Різновидом контролю є фінансовий контроль, який є елементом фінансової діяльності держави, функцією управління фінансами. Для фінансового контролю характерні всі ознаки контролю взагалі, проте він має свої специфічні особливості. Фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю провадиться за тими відносинами, які пов’язані із формуванням (наприклад, за внесками обов’язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням фондів коштів. Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансовий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового контролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю самих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.Перш ніж переходити до детального розгляду поняття фінансового контролю розглянемо причини його виникнення та історичний розвиток.

1.2 Фінансовий контроль як історичне явище

Зрозуміти сутність фінансового контролю в повній мірі неможливо без вивчення причин його зародження та історичного розвитку. Наявність поняття фінансового контролю та розуміння його сутності не є досягненням сучасності, він зародився досить рано із виникненням перших державних утворень та пройшов досить довгий історичний розвиток. Фінансовий контроль, як і фінанси, пройшов тривалий період свого становлення та розвитку ще в рамках докапіталистичних формацій. Окремі його елементи виявлялись в суспільних відносинах рабовласницької та феодальної формації. Відношення, що виникають у зв’язку із збиранням грошових податків, які нагадують суто підпорядковане значення в загальних економічних зв’язках натурального господарства та характеризуються свавіллям при їх встановленні, обумовлювали не менше свавілля при їх стягненні та здійсненні “фінансового контролю”. Відносини панування та підлеглості, що просякають всі соціальні верстви у рабовласницькому та феодальному суспільствах, культ “кулачного” права створювали сприятливу об’єктивну основу щодо розквіту різноманітніших “контрольних” форм діяльності збирачів державних податків. Типовим явищем щодо рабовласницької та феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. Лише в період Римської республіки, коли в політичному житті рішучу роль відігравав Римський сенат, публічне господарство було відділено від приватного. У час її розквіту з’явилася розвинута система фінансових відносин, головним чином по лінії державних доходів: митні податки, акцизи, фіскальні монополії. Як доходи, так і видатки були розподілені на еріріум (казна Римського манату) та фіск (казна імператора). Однак стягнення податків здійснювалось дуже невпорядкованими методами. Важливою його формою була відкупа.

Це мало своїм наслідком існування повного свавілля при стягненні податків, оскільки публікани (відкупники), здобували від держави за певну платню право збирати податки, не забували при цьому й власних інтересів. Грошові видатки держави, які здобули деякій розвиток в Римської республіці, включали до себе й окремі елементи фінансового контролю з боку Римського сенату. Однак ці елементи були досить незначними, так як навіть апарат державного управління містився в цілому не за рахунок державних коштів, а за рахунок різноманітних поборів з населення. Із занепадом Римської республіки (особливо в період Римської Імперії) ці елементи фінансового контролю зникли, так як імператори, захопивши владу, розглядали казну як свою власну та абсолютно довільно витрачали кошти. У зв’язку з появою римської імператорської найманої армії зростали податки з населення, збільшилось свавілля з боку збирачів податків. “Звідси під впливом величезного фінансового свавілля посилювався тиск, що було одним з істотних факторів, які прискорили погибель Римської імперії”.

Таким чином, розвиток фінансового контролю в рабовласницькій формації відбувався значно повільніше, ніж фінансів. Фінансове свавілля зіграло велику роль в загибелі цього засобу виробництва.

В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсюди. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У зв’язку з постійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах — центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судові збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв’язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення найманою армією, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілісною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у зв’язку з формуванням та використанням загальнодержавного грошового фонду. В порівнянні з існуючими елементами фінансів, фінансовий контроль був в початковому стані. Навіть в містах, де грошове господарство і фінанси були розвинуті сильно, мобілізація коштів на основі системи відкупів та примітивних розкладочних зборів відрізнялася безконтрольністю та свавіллям. Фінансовий контроль над грошовими ресурсами феодалів та монархів був повністю відсутнім в силу таких обставин. Державна казна не відрізнялась від казни голови держави, та монархи розпоряджалися грошовими ресурсами цілком безконтрольно, як власними коштами. В мобілізації державних податків переважали розкладочні податки, які породжували свавілля в їх стягненні. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів” також приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладання обов’язків збирачів ренти в сеньйорії на самих селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчуючи наданням відкупів окремим національностям чи містам. Звідси стає зрозумілою потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову систему, при якої платник залежав би не від збирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад, встановлення всякого роду синекур тощо. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвиваються швидше, ніж фінансовий контроль.

Прийшовши до влади, буржуазія створює розгорнуту фінансову систему, відділяє державну казну від казни голови держави. Влаштовується суворо регламентована система податків та зборів, що спирається на чотири правила стягнення податків. В Англії з 1688 року в умовах буржуазної революції було встановлено, що всі податки можуть вводитися тільки не основі постанови парламенту. У Франції це ж право було закріплено в часи буржуазної революції 1789 року. Паралельно з цим законотворчі збори поступово привласнювали собі право ветування видатків. В Англії розвиток бюджетного права почався з 1689 року, коли парламент спочатку затвердив право ветувати військові видатки, а потім й право обговорення інших витрат. Цей процес закінчився в 1890 року, коли всі видатки бюджету стали об’єктом обговорення та затвердження парламентом, крім видатків на утримання короля та його двору (по цивільному листі), які встановлювались парламентом в постійної сумі. Буржуазія в епоху вільної конкуренції із ціллю контролю за фінансовою діяльністю уряду потребувала побудови бюджету на таких принципах: повноти, єдності, гласності та реальності бюджету. Отже, в умовах капіталізму виникає розширена фінансова система, одержує свій розвиток фінансовий контроль. З’являються безпосередні суб’єкти державного фінансового контролю з боку парламенту: в Англії — Головний контролер та Головний платник, у Франції та Італії — Рахункові палати тощо. Однак цей контроль по мірі зміцнення панування буржуазії все більш одержував класовий характер та втрачав свою об’єктивність. Відсування вільних представників від фінансового контролю в силу класового змісту не могло не відобразитися на ступіні дійсності цього контролю. З переходом до імперіалізму, в епоху державно-монополістичного капіталізму поширюється сфера фінансового контролю у зв’язку з розвитком державної власності, в той же час він стає все більш умовним. Останнє має місце не тільки в приватнокапіталістичних підприємствах, які безкарно переховують свої дійсні прибутки, але й в підприємствах державного сектору. У ХІХ та на початку ХХ століття всі державні підприємства знаходились на системі кошторисного фінансування, тобто включались до державного бюджету всіма своїми валовими доходами та видатками. Але на початку ХХ ст. монополістична буржуазія все більше починає протестувати проти такої системи фінансування. Це мотивувалося негативним впливом цієї системи на ініціативи підприємств, використанням кон’юнктури та прагненням виділити доходи та видатки підприємств цього сектору з державного бюджету, саме тому звільнюючи їх від контролю парламенту. Широкий розвиток ця політика одержала після першої та особливо після другої світових війн. В сучасний період фінансовий контроль спрямований на забезпечення дій економічних законів ринкових відносин, шляхом правового регулювання.[1.5]

1.3 Фінансовий контроль в економічному розумінні

Окремим об'єктом дослідження поняття «контроль» як категорії є економічний контроль, який ототожнює собою певні відносини з приводу контролю в економічному житті. Контроль за станом економіки, розвитком соціально-економічних процесів в суспільстві є важливою сферою діяльності щодо управління народним господарством. Економічний контроль – сукупність економічних відносин, які виникають у системі взаємодії та управління продуктивними силами і виробничими процесами. При цьому слід відмітити, що поняття “економічний контроль”, виходячи з багатогранності економічних відносин, не є остаточно визначеним, тому вчені й досі дискутують з цього приводу. Різновидом економічного контролю є фінансовий контроль. Фінансовий контроль здійснюється як на самому підприємстві, так і щодо підприємства з боку держави та недержавних органів контролю, реалізується за допомогою фінансових інститутів, зумовлених товарно-грошовими відносинами. На відміну від інших видів контролю фінансовий контроль - вартісний контроль. Тому він має місце у всіх сферах суспільного відтворення і супроводжує весь процес руху грошових фондів, включаючи і стадію осмислення фінансових результатів. Його призначення містить сприяння успішної реалізації фінансової політики держави, забезпечення процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх сферах та ланках народного господарства. Роль фінансового контролю при переході до ринку багаторазово зростає.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, а з іншого, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так же як фінанси є основою будь-якої сфери суспільної діяльності, водночас вони відбивають їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би лакмусовим папером, на якому реально проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якої сфері, та закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Можна сказати, що фінансовий контроль в економічному розумінні — це сукупність дій та операцій по перевірці фінансових та пов’язаних з ними питань діяльності суб’єктів господарювання і управління із застосуванням специфічних форм та методів його організації.

Для здійснення фінансового контролю утворюються особливі контрольні органи, укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами. Їх права, обов’язки та відповідальність суворо регламентовані, також і в законодавчому порядку.

Фінансовий контроль як особлива область контролю, що пов’язана з використанням вартісних категорій, має окрему сферу застосування і відповідну цільову спрямованість. Об’єктом фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси при формуванні та використанні фінансових ресурсів, в тому числі у формі фондів грошових засобів, на всіх рівнях та ланках народного господарства.

Безпосереднім предметом перевірок є такі фінансові (вартісні) показники як прибуток, доход, податок на додану вартість, рентабельність, собівартість, витрати обігу, відчислення на різні цілі та фонди. Ці показники мають систематичний характер, тому контроль за їх виконанням, динамікою, тенденціями охоплює всі сторони виробничої, господарчої та комерційної діяльності об’єднань, підприємств, установ, а також механізм фінансово-кредитних взаємозв’язків.

Сферою фінансового контролю є практично всі операції, що здійснюються з використанням коштів, а в деяких випадках і без них (бартерні угоди тощо).

Контролю підлягають не тільки погано працюючи підприємства та організації, але й ті, що мають нормальні результати діяльності.

Фінансовий контроль містить перевірку: дотримання економічних законів, оптимальності пропорцій розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту та національного доходу; складання та виконання бюджету (бюджетний контроль); фінансового стану і ефективного використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів підприємств та організацій, бюджетних установ, а також податковий контроль; інші напрями.

Перед фінансовим контролем в економіці ставляться наступні завдання: сприяння збалансованості між потребою в фінансових ресурсах та розмірами грошових доходів і фондів народного господарства; забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових обов’язків перед державним бюджетом; виявлення внутрішньо виробничих резервів, зростання фінансових результатів, в тому числі по зниженню собівартості та підвищення рентабельності; сприяння раціональному витраченню матеріальних цінностей та грошових коштів на підприємствах, організаціях та бюджетних установах, а також правильному веденню бухгалтерського обліку та звітності; забезпечення додержання законодавства та нормативних актів, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правових форм; сприяння високій результативності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, в тому числі в сфері оподаткування підприємств, які відносяться до різних організаційно-правових форм; сприяння високої результативності зовнішньоекономічної діяльності підприємств, в тому числі по валютних операціях та інше.

Фінансовий контроль тісно пов’язаний з відповідальністю підприємств, організацій, установ а також державних і фінансово-банківських структур за виконанням фінансової дисципліни. Ця відповідальність може бути відображена як в адміністративних так і в економічних (матеріальних) мірах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні міри впливу конкретно проявляються через фінансові санкції які є тими важелями фінансового механізму, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню тощо.

Фінансовий контроль у сучасних умовах переходу до ринкових відносин в економіці скеровано на розвиток суспільного і приватного виробництва, він охоплює виробничу і невиробничу сфери, втілюється завдяки діяльності державних і недержавних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій всіх форм власності.

1.4 Фінансовий контроль як різновид фінансової діяльності

Фінансовий контроль в широкому розумінні органічно пов’язаний із фінансовою діяльністю держави, органів місцевого самоврядування, різноманітних підприємств, установ та організацій в процесі якої збираються та витрачаються кошти, що становлять національний доход країни, відбувається рух коштів від споживача до виробника тощо. Фінансовий контроль є одним із обов’язкових елементів ефективної фінансової діяльності не тільки держави, але й навіть будь-якого приватного підприємства. Фінансовий контроль є одним з видів фінансової діяльності держави щодо перевірки застосування встановлених законодавством методів контрольної діяльності, законності та раціональності дій суб’єктів господарювання в процесі утворення, розподілу й використанню грошових фондів держави. Фінансовий контроль крім того слугує важливим способом забезпечення законності та доцільності здійснюваної фінансової діяльності. Найважливішим напрямком діяльності органів державної влади є контроль за різними сферами громадського життя. Фінансовий контроль охоплює своїм впливом суспільні відносини, що виникають у сфері фінансової діяльності держави, тобто в процесі збирання, розподілу й використання певних фондів коштів. Питання про поняття фінансового контролю, його сутності й формах залишається дискусійним в економічній і юридичній літературі. Звертаючи увагу на взаємозумовленість фінансового контролю й фінансової діяльності, Е. А. Вознесенський правильно вказує на розширення зовнішніх меж контрольної активності органів фінансового контролю. Висновок про поширення фінансового контролю не тільки на фінансові, але й на певний комплекс господарських відносин, єправильним, відповідним реальній дійсності. Для підтвердження цього висновку досить послатися на акти ревізії, перевірок господарсько-фінансової діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта. Однак визнання даного положення навряд чи дає підстави для перейменування фінансового контролю у фінансово-господарський.[1.10]

1.5 Фінансовий контроль як метод управління фінансами

Фiнансовий контроль є однiєю iз завершальних стадiй управлiння фінансами і водночас вiн є необхiдною умовою ефективностi управлiння фiнансовими вiдносинами в цiлому. Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним. Водночас для того, щоб з потенційно можливого фінансовий контроль став реальним і на практиці, необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового контролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю самих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють. Ці органи використовують його як метод управління фінансами. Система управління фінансами в сучасній ринковій економіці являє собою взаємопов'язаний комплекс заходів, інструментів, а також фінансових інститутів, що забезпечують стабільне й ефективне функціонування фінансової системи в цілому і її окремих ланках, що сприяють розвитку реального сектора економіки й рішення назрілих. Управління - це сукупність прийомів і методів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату. Сукупність всіх організаційних структур, що здійснюють керування фінансами, називаються фінансовим апаратом. У керуванні фінансами виділяють кілька функціональних елементів: планування; керування; контроль. 1) планування. У ході планування господарюючий суб'єкт, всебічно оцінює свої фінансові можливості, виявляє можливості збільшення фінансових ресурсів, напрямку найбільш ефективного їхнього використання. Управління в процесі планування приймається на основі аналізу фінансової інформації; 2) управління може бути стратегічним (загальним) і оперативним Стратегічне управління виражається у визначенні фінансових резервів через прогнозування на перспективу, встановлення обсягу фінансових ресурсів і реалізації цільових програм. Оперативне управління. Це комплекс заходів, розроблених на основі оперативного аналізу складної фінансової ситуації щопереслідують ціль одержання максимального ефекту при мінімальних витратах за допомогою перерозподілу засобів. Основний зміст оперативного управління зводиться до маневрування фінансовими ресурсами, з метою ліквідації «вузьких» місць, і рішення виникаючих завдань; 3) контроль дозволяє зіставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів із плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи ефективного розвитку.

Сутність фінансового контролю як методу управління полягає в тому, що суб’єкт управління фінансами здійснює перевірку того, як об’єкт, що управляється (державний орган, місцевий, бюджетна організація, підприємство будь-якої організаційно-правової діяльності і форми власності), дотримується фінансового законодавства чи виконує його накази. Стосовно державного фінансового контролю, то він є різновидом державного контролю як одного із методів державного управління і здійснюється за фінансовою і господарською діяльністю господарюючих суб’єктів. Але фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю за господарською діяльністю провадиться за тими відносинами, які пов’язані із формуванням (наприклад, за внесками обов’язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням фондів коштів. Фінансовий контроль, як метод управління взагалі, можна уявити у вигляді системи, стосовно складу якої висловлюються різні точки зору. За загальним уявленням обов'язковим елементом цієї системи є суб'єкт, який його здійснює, оскільки його відсутність унеможливлює контроль взагалі. Другим елементом системи є об'єкт контролю. Можливість контролю обумовлюється певним зв'язком між суб'єктом та об'єктом, оскільки відсутність цього зв'язку також призводить до неможливості контролю. Тому на перший погляд систему фінансового контролю можна уявляти як взаємопов'язану сукупність контролюючого суб'єкта, контрольних дій та контрольованого об'єкта. І. Стефанюк запропонував модель системи фінансового контролю, яка включає такі елементи: - контролюючий суб'єкт (суб'єкт контролю) - це юридична чи фізична особа, яка спрямовує контрольні дії на власну діяльність або діяльність іншої фізичної чи юридичної особи (осіб), що перебувають в оточуючому господарському середовищі; - контрольні дії - це операції порівняння (зіставлення) показників діяльності підконтрольного суб'єкта з певною нормою (нормами), здійснювані контролюючими суб'єктами з метою знаходження й блокування відхилень від цих норм; - підконтрольний об'єкт (об'єкт контролю) - це фізична чи юридична особа (особи), на певний вид діяльності яких спрямовуються контрольні дії; - предмет контролю - це конкретний вид діяльності (певні фінансово-господарські операції) підконтрольного суб'єкта, на які спрямовуються контрольні дії контролюючого суб'єкта.

1.6 Фінансовий контроль як функція держави та інструмент державної політики

Ефективний та дієвий фінансовий контроль є необхідною умовою існування сучасної демократичної держави, важливим фактором управління. Регулююча функція держави в економічній сфері -це не тільки попередження, виявлення та ліквідація фінансових правопорушень, а й функціонування дієвої системи державного фінансового контролю.Фінансовий контроль ми можемо віднести до основних внутрішніх та постійних функцій держави. За сферами суспільного життя фінансовий контроль можна віднести до економічних функцій держави, азалежно від суб’єктів державної діяльності і принципу поділу державної влади в суспільстві до контрольно-наглядових функцій. Фінансовий контроль є важливою функцією держави поряд із фіскальною функцією чи функцією формування та використання бюджетів усіх рівнів. Будь-яка держава для здійснення своїх функцій і досягнення певних державних і соціально-економічних завдань використовує фінанси. Важливу роль у реалізації поставлених цілей грає фінансова політика. Через фінансову політику держава здійснює вплив на економічний і соціальний розвиток суспільства. Фінансова політика - це особлива сфера діяльності держави, спрямована на мобілізацію фінансових ресурсів, їхній раціональний розподіл і ефективне використання для здійснення державою його функцій. Головним суб'єктом проведеної політики є держава. Вона проводить: розробку науково обґрунтованої концепції розвитку фінансів; визначає основні напрямки їхнього використання; розробляє заходи, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Залежно від тривалості періоду й характеру розв'язуваних завдань розрізняють фінансову стратегію й фінансову тактику. Фінансова стратегія - довгостроковий курс фінансової політики, розрахованої на тривалу перспективу, що передбачає рішення великомасштабних завдань. Фінансова тактика - це рішення завдань конкретного етапу розвитку за допомогою сучасного перегрупування фінансових зв'язків. Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави.

Важливим інструментом державної фінансової політики є фінансовий контроль. За допомогою заходів фінансового контролю держава може здійснювати тієї чи інший різновид фінансової політики та перевіряти її ефективність. Розрізняють такі різновиди фінансової політики держави: а) класична; б) регулююча; в) планово-директивна. Класична фінансова політика спрямована на невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів і тому майже повною відсутністю державного фінансового контролю за господарюючими суб’єктами. (А. Сміт, Д. Рікардо й ін.) Регулююча фінансова політики виходить із необхідності втручання держави в циклічний розвиток економіки, забезпечення повної зайнятості. Інструментами втручання стають державні витрати, які формують додатковий попит (ріст підприємницької діяльності, збільшення НД, ліквідація безробіття.), а також державний фінансовий контроль. Відбувається ріст заощаджень у населення, і держава за допомогою прогресивних ставок податків вилучає надлишки, це сприяє збалансованості бюджету й погашення державних боргів. (Дж. Кейнс і ін.) Планово-директивна фінансова політика. Ціль: максимальна концентрація ресурсів у руках держави й перерозподіл їх відповідно до плану. При цьому на всіх етапах концентрації фінансових ресурсів у держави здійснюється жорсткий фінансовий контроль. Кожний із цих різновидів фінансової політики держави характеризується різним ступенем втручання держави в економіку та різним ступенем фінансового контролю. За допомогою різного ступеня фінансового контролю можна здійснювати ту чи іншу фінансову політику. Загалом фінансовий контроль у фінансовій політиці держави дозволяє співставити фактичні результати від використання фінансових ресурсів з плановими, виявити резерви росту фінансових ресурсів, намітити шляхи ефективного розвитку.


Розділ ІІ. Фінансовий контроль у фінансовому праві

2.1 Фінансовий контроль як інститут фінансового права

Здійснення фінансового контролю як найважливішої функції держави регламентується нормами фінансового права, сукупність яких утворить самостійну підгалузь фінансового права. Існують різні думки щодо її розташування в системі фінансового права.

• Традиційно фінансовий контроль визначається як інститут фінансового права, який відносять або до загальної, або до особливої частини фінансового права. Ряд учених вважає, що оскільки фінансовий контроль реально здійснюється в конкретних напрямках фінансової діяльності, варто говорити лише про специфічні його види, здійснюваних різними органами в сфері, наприклад, оподатковування, бюджету, кредитування, страхування й т.д. Останнім часом у науці фінансового права прийнято говорити про фінансовий контроль як інститут фінансового права, що відноситься до загальної частини фінансового права. Разом з тим відзначається специфіка проведення фінансового контролю в сфері бюджету, податкових відносин, страхування, кредитування, а також валютний контроль. Здається, незважаючи на різноманіття видів фінансового контролю, необхідно говорити про загальні принципи, цілі, завдання його здійснення, характерних для всіх сфер фінансової діяльності й для всіх органів, що його здійснюють. З огляду на всеосяжний характер фінансового контролю, його зростаючу роль в умовах формування ринку як найважливішої функції фінансів, є можливим говорити про особливу роль фінансового контролю й, у першу чергу, державного фінансового контролю на кожному етапі здійснення фінансової діяльності.

• Важливістю суспільних відносин, що при цьому формуються і необхідністю їхнього врегулювання правом обумовлене виділення названих фінансово-правових норм у підгалузь фінансового права. У цьому зв'язку є можливим говорити про особливості даної підгалузі, що полягають у тім, що це - єдина підгалузь фінансового права , що має складну структуру, оскільки складається, у свою чергу, з фінансово-правових норм, включених як у загальну, так і в особливу його частині. До загальної частини фінансового права можна віднести фінансово-правові норми, що регулюють організацію й порядок проведення, загальні цілі, завдання й принципи здійснення фінансового контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності й внаслідок цього володіючи специфічними цілями, завданнями, змістом, вираженими в спеціальних нормативних актах (Бюджетний кодекс, банківське, страхове, валютне законодавство), а також норми, що визначають правовий статус контрольних органів у конкретній сфері фінансової діяльності, включаються у відповідні інститути фінансового права.Таким чином, структура підгалузі фінансового права фінансового контролю має складний характер. Норми, його утворюючі, носять всеосяжний, всепроникаючий характер і втримуються як у загальної, так і в особливій частині фінансового права. Названі норми можуть розрізнятися за наступними підставами:

1) за цілями і завданнями здійснення фінансового контролю в конкретній сфері фінансової діяльності;

2) за об'єктами (змісту або напрямкам його здійснення);

3) за формами і методами;

4) за органами, на які покладено його проведення (при цьому необхідно враховувати їхній правовий статус і повноваження).

Фінансовий контроль властивий всім фінансово-правовим інститутам. Тому крім загальних фінансово-правових норм, що регулюють організацію й порядок проведення фінансового контролю в цілому, є норми, що передбачають його специфіку в окремих фінансових правових інститутах.

На наш погляд фінансовий контроль є важливим інститутом фінансового права, який в сучасний період включають в загальну частину цієї галузі права. Проте в цьому питанні існують численні суперечності. Так професор О. Ю. Грачева пропонує поділити фінансовий контроль на загальну і особливу частини.[1.1] До загальної частини пропонує віднести норми, що регулюють організацію і порядок проведення, завдання і принципи здійснення фінансового контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності і мають специфічні цілі, завдання та зміст, включені в кодекси, банківське, страхове, валютне законодавство. Норми, що визначають правовий статус контрольних органів у конкретній галузі фінансової діяльності, повинні бути зараховані до відповідних інститутів фінансового права". Пропозиція слушна і висловлюється не тільки О.Ю. Грачовою, але поки що єдності думок щодо виділення окремого інституту фінансового права — фінансового контролю — немає. Однак не зрозуміло, чому в загальній частині фінансового права повинна залишитися частина фінансового контролю, а друга частина має бути перенесена в особливу частину? Зараз багато авторів підручників майже половину їхнього об'єму переносять до податкового права, причому спочатку дають теорію податкового права, а потім розглядають податки. А хіба не можна віднести важливий і величезний за обсягом фінансово-правовий інститут фінансового контролю в особливу частину? Чи зможе існувати бюджетне, податкове, валютне право без фінансового контролю? Фінансовий контроль (або як його називає проф. К.С. Бєльський — фінансово-контрольне право) повинен зайняти своє місце в особливій частині фінансового права, бо він є постійно працюючим у державі механізмом фінансово-правового регулювання'[1.4]. Думку про те, що фінансовий контроль треба виділити в особливу частину фінансового права, висловлював і проф. А.А. Ялбулганов. Але він пропонував створити комплексний інститут фінансового контролю, що складається з норм конституційного, адміністративного та фінансового права. Вважаємо, що залучення до фінансового права комплексних правових інститутів зробить неможливим вважати цю галузь самостійною.

2.2 Поняття, принципи й сутність фінансового контролю у фінансовому праві

Визначення поняття фінансового контролю змінювалося з розвитком суспільства. В більшості наукових джерел соціалістичного періоду фінансовий контроль визначався як одна із сфер, ланок, форм, галузей контролю за суспільним виробництвом і розподілом продукції. Е.О. Вознесенський визначав фінансовий контроль як одну із форм контролю рублем за всіма стадіями розширеного соціалістичного відтворення, важливу ланку державного контролю за виробництвом і розподілом суспільного продукту, використанням матеріальних і грошових засобів, що належать суспільству. Фінансовий контроль - діяльність державних і громадських органів, яка полягає у перевірці обгрунтованності процесів формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою збереження планових пропорцій у розширеному соціалістичному виробництві. Таким чином, автор визначає фінансовий контроль як різновид державного контролю. Характерним є також ототожнення фінансового контролю з контрольною функцією фінансів, як у працях, виданих за радянську добу, так і в працях, виданих в Україні. І.А. Бєлобжецький наголошував, що фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій фінансів, тобто внутрішньо властивої їм риси - можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу, хоча і зазначав, що однозначно трактувати поняття "контрольна функція фінансів" і " фінансовий контроль" не можна. Але слід зазначити, що ряд авторів визнавали наявність не фінансового, а фінансово-господарського контролю, який на їх думку, досліджує фінансово-господарську діяльність підприємств у сфері виробництва, обміну й споживання суспільно-необхідного продукту. З урахуванням змін, що відбулися протягом останнього десятиріччя дещо змінилися підходи до визначення поняття фінансового контролю. На думку, М. Вороніна, фінансовий контроль слід розглядати як врегульовану правовими нормами діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування по перевірці формування, розподілу, цільового, ефективного і раціонального використання фінансових ресурсів держави й органів місцевого самоврядування, використання державної і комунальної власності у відповідності з чинним законодавством з метою виявити й попередити недоліки в роботі підконтрольних об'єктів. Але це визначення, на думку І. Стефанюк, викликає певні зауваження, зокрема, містить неповний перелік суб'єктів контролю, виключається можливість його здійснення безпосередньо суб'єктами господарювання, аудиторами тощо, тобто суб'єктами, які не відносяться ні до державних органів, ні до органів місцевого самоврядування. Не враховано того, що фінансові ресурси держави включають державні фінансові ресурси (в т.ч. органів місцевого самоврядування), ресурси суб'єктів підприємництва та населення, тому, на думку автора, є зайвим у визначенні зазначати фінансові ресурси органів місцевого самоврядування. Різні підходи до визначення поняття і сутності фінансового контролю мають місце й станом на сьогодення. Зокрема, В.Г. Мельничук визначає фінансовий контроль як один із видів державного контролю, який здійснюється спеціально створеними для цього державними органами і службами, їх територіальними представництвами, органами виконавчої влади, контрольно-ревізійними службами підприємств, установ, організацій, суб'єктами незалежного фінансового контролю від імені державної влади або самостійно відповідно до їх статусу, функцій та повноважень з метою перевірки законності та ефективності формування, володіння та використання коштів Зведеного бюджету України, інших фінансових ресурсів, державного майна, фінансової діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування. Надаючи визначення, автором до переліку суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, не включено органи місцевого самоврядування, які не є органами виконавчої влади. Крім того, предметом контролю поряд із фінансовими ресурсами, на думку І. Стефанюка, безпідставно визначено державне майно та фінансову діяльність, а також не враховано, що усі операції з майном, і не тільки державним та фінансова діяльність обслуговуються фінансовими ресурсами. На думку А.В. Шаповалова, під фінансовим контролем слід розуміти одну із форм управління фінансами, особливу сферу контролю, зумовлену формуванням і використанням фінансових ресурсів в усіх структурних підрозділах економіки держави, що передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитивних кінцевих результатів. Але це визначення не містить вказівки на коло осіб, які здійснюють і в чиїх інтересах його здійснюють, а форма контролю зведена лише до перевірки. На думку І. Стефанюка, фінансовий контроль - це система активних дій, що здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання та громадянами України, по стеженню за функціонуванням будь-якого об'єкта управління в частині утворення, розподілу та використання ним фінансових ресурсів з метою оцінки економічної ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній відхилень, що перешкоджають законному і ефективному використанню майна та коштів, розширеному відтворенню виробництва, задоволенню державних, колективних та приватних інтересів і потреб, та удосконаленню управління економікою. Спроби надати визначення поняття фінансового контролю робилися й робляться також і в юридичній літературі. Так, на думку Н.І. Хімічевої, фінансовий контроль - це контроль за законністю та доцільністю дій в галузі утворення, розподілу та використання грошових фондів держави та муніципальних утворень з метою ефективного соціально-економічного розвитку держави та її регіонів. П.С. Пацюрківський визначає фінансовий контроль як цiлеспрямовану дiяльнiсть законодавчих i виконавчих органiв публiчної влади i недержавних органiзацiй, спрямовану на забезпечення законностi, фiнансової дисциплiни i рацiональностi в ходi мобiлiзацiї, розподiлу i використання коштiв централiзованих i децентралiзованих грошових фондiв держави з метою найефективнiшого соцiально-економiчного розвитку усiх суб'єктiв фiнансових правовiдносин. Таким чином з урахуванням вищезазначеного ми можемо дати найбільш точне визначення понняття фінансового контролю: Фінансовий контроль – це регламентована нормами права діяльність державних, муніципальних, громадських органів та організацій, інших господарюючих суб’єктів щодо перевірки своєчасності й точності фінансового планування, обґрунтованості й повноти надходжень доходів у відповідні фонди грошових коштів, правильності та ефективності їх використання. Основний зміст фінансового контролю у відносинах, врегульованих фінансовим правом, полягає в:а) перевірці виконання фінансових зобов'язань перед державою іорганами місцевого самоврядування, організаціями і громадянами;б) перевірці правильності використання державними імуніципальними підприємствами, установами, організаціями, щознаходяться в їх господарському веденні або оперативному управлінні,грошових ресурсів (банківських позичок, позабюджетних коштів таінших засобів);в) перевірці дотримання правил здійснення фінансових операцій,розрахунківі збереження коштів підприємствами, організаціями, установами;г) виявленні внутрішніх резервів виробництва;д) усуненні і попередженні порушень фінансової дисципліни.У випадку їх виявлення у встановленому порядку приймаються заходи впливу до організацій, посадових осіб і громадян, винних в даному фінансовому порушенні. забезпечується відшкодування матеріального збитку державі, організаціям, громадянам, які постраждали внаслідок даного порушення.Фінансовий контрольлише тоді виконує призначену йому роль, якщогрунтуватиметься на певних принципах, встановлених у Лімській декларації 1977 року. До їх числа належать:— принцип законності, об'єктивності, поєднання державних, регіональних іприватних інтересів;— принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежуванняфункцій ініціювання та виконання фінансового контролю між суб'єктами;— принцип повноти охоплення об'єктів контролем, який досягається завдякисуцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментівпідконтрольних об'єктів;— принцип достовірності фактичної інформації, дотримання якого забезпечуєїї відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і результатамдіяльності, які відображає ця інформація;— принцип збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженістьїхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагуфінансового контролю;- гласність та відкритість контрольних органів з обов'язковою вимогою дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом;— принцип превентивності контрольних дій, завдяки якому досягаєтьсязавчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвихвідхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених норм;— принцип самодостатності системи контролю, що передбачає наявністьтакого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує ефективністьїї функціонування й розвитку;— принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю дофінансової діяльності господарюючих суб'єктів і залежить від повнотивиконання контролюючими суб'єктами таких основних вимог:а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно й систематично;б) бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодоохоплення об'єктів контролю;в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;— принцип відповідальності, який передбачає відповідальність контролюючихсуб'єктів за ефективність функціонування;- принцип компетентності - це принцип, який проходить через усі нормаппліо-нравоні акти, якими встановлюється правовий статус фінансового і контролюючого органу. До службовців і посадових осіб висуваються вимоги про певну освіту, наявність стажу професійної роботи, рангів службових осіб, все це скеровано на досягнення компетентності як органу фінансового контролю, так і його посадових осіб і контролерів;- принцип дотримання професійної етики та інші.

Відповідно до вимог Лімської декларації вищий контролюючий орган повинен бути зовнішнім (не створеним усередині відповідних організацій), що забезпечує незалежність його дій і прийнятих рішень від стороннього впливу, тобто функціональну та організаційну незалежність на основі положень Конституції. Відповідно незалежність членів цього контролюючого органу також має бути гарантована Конституцією, передусім їх відкликання. Матеріальна основа такої незалежності — фінансова незалежність (забезпеченість відповідними ресурсами для виконання поставлених перед вищим органом фінансового контролю завдань). Перевірка вищим контролюючим органом діяльності уряду (окремих підзвітних йому органів) не означає підпорядкування уряду, який повністю відповідає за свої дії незалежно від оцінок експертів цього органу. Для виконання своїх функцій вищий контролюючий орган має право доступу до потрібних документів, інформації. У разі виявлення недоліків, відхилень від законодавче прийнятих рішень перевірені організації повинні інформувати його у встановлений термін про вжиті заходи. Вищий контролюючий орган може подати експертний висновок (в т.ч. зауваження) щодо проектів законів та інших постанов з фінансових питань.

2.3 Фінансово-контрольне правовідношення

Норми інституту фінансового права, що регламентують порядок здійснення фінансового контролю реалізуються у конкретних правовідносинах. Такі відносини одержали назву фінансово-контрольних правовідносин. Для того, щоб у повній мірі дослідити сутність фінансового контролю необхідно проаналізувати сутність фінансово-контрольного правовідношення.

Багато сучасних дослідників виявляють підвищену цікавість до вивчення різних аспектів контрольних правовідносин, так, наприклад, О. Ю. Грачова у своїй роботі заявляє про те, що "питання про зміст контрольних правовідносин являє не тільки теоретичний інтерес, але має й велике практичне значення. Від того, наскільки точно й повно буде встановлений зміст контрольних правовідносин і сам характер суб'єктивних контрольно-процесуальних прав, обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності, залежить ефект розгляду юридичної справи, а отже, і прийняття справедливого, законного рішення. В остаточному підсумку це забезпечує ефективність усього контрольного процесу"[1.1] . На думку Р.О. Халфіної, правовідношення це "суспільне відношення, урегульоване нормою права". Можна також погодитися з її висловленням, що "реалізація правової норми в правовідношенні - лише один із засобів впливу права на суспільні відносини, але найпоширеніший і ефективний засіб", що ставить його в лідируючі позиції. [1.13]Контрольні правовідносини мають свою специфіку стосовно інших адміністративних правовідносин, вони являють собою "правовий зв'язок між контролюючими й підконтрольними суб'єктами з метою створення найбільш сприятливих умов для реалізації нормативно-правових приписань у поводженні, діяльності підконтрольних суб'єктів, забезпечення ефективності правового регулювання, відновлення стану законності й правопорядку у випадках їхнього порушення". Фінансові ж правовідносини - це особливий вид державних відносин, що виникають у процесі акумулювання державних коштів. М.В. Карасьова вважає фінансові правовідносини "різновидом правового відношення. По-перше, фінансове правовідношення виникає на основі фінансово-правової норми, отже, є результат дії правової норми, або "форма її реалізації". По-друге, фінансове правовідношення має вольовий характер. Ця ознака підкреслює, що правовідношення в сутності обумовлено державною волею, інтересами держави". [1.12]Отже, можна зробити висновок про те, що фінансово-контрольні правовідносини - це особливий вид правовідносин, спрямованих на створення більше сприятливих умов для реалізації нормативно-правових приписань у поводженні. Фінансово-контрольні правовідносини обумовлюються функціонуванням в інтересах держави й наявністю правового зв'язку між контролюючими й підконтрольними інститутами. Е.Ю. Грачовій, що вважає, що вони "по-перше, побудовані на засадах субординації, тому що завжди будуються на принципі влади й підпорядкування; по-друге, мають інший склад учасників, ніж склад учасників, пов'язаних з ними "організуючих" відносин; по-третє, складаються не заради здійснення своїх інтересів, а заради реалізації "чужого" інтересу, закладеного в "организуючих" відносинах і, як правило, мають допоміжний характер, виконують службову роль стосовно останніх" [1.1]. Найбільш повно, на нашу думку, особливості фінансово-контрольних правовідносин стосовно інших адміністративних правовідносин представлені в роботі О.А. Ногіної. За її словами, фінансово-контрольні правовідносини: 1) є похідними, вторинними стосовно правовідносин матеріального (майнового) характеру. 2) у тимчасовому відношенні їхня значна частина виникає після виконання особами своїх обов'язків. 3) при встановленні в ході процесуальних дій фактів порушення законності спричиняють виникнення нових майнових правовідносин по доплаті (або поверненню) сум. 4) у них беруть участь особи, що не мають власного майнового інтересу. Звертає увагу на особливості фінансово-контрольних у своїй роботі О.Ю. Грачова, що вважає, що вони "по-перше, побудовані на засадах субординації, тому що завжди будуються на принципі влади й підпорядкування; по-друге, мають інший склад учасників, ніж склад учасників, пов'язаних з ними "організуючих" відносин; по-третє, складаються не заради здійснення своїх інтересів, а заради реалізації "чужого" інтересу, закладеного в "організуючих" відносинах і, як правило, мають допоміжний характер, виконують службову роль стосовно останніх". Відповідно до загальної теорії права, фінансово-контрольне правовідношення, як і будь-яке інше правовідношення, складається з елементів, які можна розділити на: а) суб'єкти правовідносин; б) об'єкти правовідносин; в) зміст правовідносин. До суб'єктів фінансово-контрольного правовідношення належать: 1) державні установи, які здійснюють фінансовий контроль (як спеціалізовані, так і ті, для яких контрольна діяльність є другорядною); 2) державні установи підконтрольні ревізійним органам. Об'єкти правовідносини - це те, на що спрямовано діяльність суб'єктів, або те реальне благо, на користування яким і охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки. В основному це діяльність, породжувана суб'єктами правовідносини. Найважливішим моментом при аналізі системи правовідносин є їхній юридичний зміст, під яким розуміються "суб'єктивні права й обов'язки учасників правовідносини". Зміст контрольного правовідносини, на думку О.А. Ногіної, завжди визначається комплексом прав і обов'язків суб'єктів даного правовідношення. У нашому випадку це позначені законом функції ревізійних органів, а також методи, за допомогою яких вони ці функції реалізують. Однак, крім юридичного змісту правовідношення, можна виділити і його фактичний зміст, що виражається в конкретних контрольно-ревізійних діях, здійснюваних суб'єктом правовідносини. Важливо відзначити те, що в системі контрольних правовідносин істотну роль грають юридичні факти, що мають кілька різновидів. Найбільш значущим юридичним фактом у відносинах процесуального характеру, на думку О.А. Ногіної, є юридичні факти-дії, що охоплюють юридичні вчинки і юридичні акти, "що викликають саме розвиток і рух цих правовідносин". О.Ю. Грачова до юридичних фактів-дій фінансово-контрольних правовідносин відносить акти-документи контрольних органів, які, на її думку, не входять у загальну систему нормативних актів держави. Акти-документи, на наш погляд, - це основне джерело інформації при винесенні адміністративного рішення, призначення стягнення або іншого покарання за неправомірні дії, що робить його найважливішим елементом системи контрольного правовідносини. Крім юридичних фактів-дій дослідниками виділяються юридичні факти-події, серед яких можна виділити - строки, "які виступають одним з елементів фактичного складу, оскільки строк завжди взаємозалежний з розвитком конкретної ситуації". На наш погляд, такий елемент системи правовідносини як суб'єктивне право в контрольному правовідношенні застосовувався дуже рідко, тому що контроль - це чітко задане, встановлена нормами права поведінка, що не припускає різні варіанти розвитку подій. А суб'єктивне право є ніщо інше, як можлива поведінка. Ця обставина не дає можливості для частої наявності суб'єктивного права в контрольному правовідношенні.


Розділ ІІІ. Завдання фінансового контролю в сучасний період

3.1 Завдання державного фінансового контролю

Головною метою державного фінансового контролю, особливо в сучасний період є забезпечення законності та ефективності використання державних бюджетних та позабюджетних фінансових коштів та державної власності. Із зростанням ролі державного фінансового контролю зростає і кількість завдань, які ставляться перед ним в нових умовах. У зв’язку із цим його завданнями є:

1. організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням доходних та видаткових статей державного бюджету та позабюджетних цільових фондів за обсягом, структурі та цільовим призначенням; визначення ефективності та доцільності витрачання державних коштів та використання державної власності;

2. оцінка обґрунтованості доходних та видаткових статей державного бюджету та цільових позабюджетних фондів;

3. фінансова експертиза проектів законів, а також нормативно-правових актів органів державної влади, що передбачають витрати, які покриваються за рахунок державного бюджету, або такі, що впливають на формування та виконання державного бюджету та позабюджетних фондів;

4. аналіз виявлених відхилень від встановлених показників державного бюджету та позабюджетних фондів та підготовка пропозицій, що спрямовані на їх усунення, а також на вдосконалення бюджетного процесу в цілому;

5. контроль за законністю та своєчасністю руху коштів державного бюджету та коштів позабюджетних фондів в уповноважених банках чи інших фінансово-кредитних установах України;

6. забезпечення надходження в доходну частину державного бюджету податкових, митних та інших платежів, що забезпечують формування доходної частини державного бюджету;

7. оцінка ефективності діяльності міністерств та відомств по використанню коштів державного бюджету та позабюджетних коштів;

8. контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку та звітності;

9. покращення бюджетної та податкової дисципліни;

10. виявлення резервів росту доходної бази бюджетів різних рівнів та зниження видаткової частини бюджету;

11. контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин;

12. перевірка обороту коштів бюджету та позабюджетних коштів у банках та інших кредитних установах;

13. контроль за формуванням та розподілом цільових бюджетних фондів фінансової підтримки регіонів;

14. забезпечення дотримання діючого законодавства та нормативних актів;

15. присікання незаконних рішень по наданню податкових та митних пільг, державних дотацій, субвенцій та іншої допомоги окремим категоріям платників чи регіонам;

16. виявлення фінансових зловживань у сфері бюджетних та міжбюджетних відносин та притягнення винних до фінансово-правової та інших видів юридичної відповідальності;

17. Сприяння підвищенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Важливу роль у забезпеченні якості фінансового контролю відіграє рівень організації обліку у державі - бухгалтерського, бюджетного, податкового., оскільки звітна документація є основним об'єктом фінансового контролю.


3.2 Завдання муніципального фінансового контролю

В Україні реформа фінансового контролю як елементу фінансового управління значно відстає від реформи міжбюджетних відносин. Сучасна система міжбюджетних відносин в Україні вимагає розробки чітких критеріїв оцінки виконання делегованих функцій для здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів. Зволікання у процесі реформування фінансового контролю, зокрема чіткого розмежування основних видів державного та муніципального фінансового контролю (тобто фактичного делегування окремих державних повноважень щодо цього елементу бюджетного процесу органам місцевого самоврядування), може призвести до погіршення стану фінансово-бюджетної дисципліни у державі і загострення невідповідності систем управління місцевими бюджетами та фінансового контролю. Отже, йдеться про фінансову децентралізацію, яка є процесом розподілу функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання між центральними і регіональними рівнями управління. Реалізація положень Закону України «Про місцеве самоврядування» зумовлює появу в Україні принципово нових суб’єктів фінансового контролю, якими стають органи місцевого самоврядування [2.1]. Вони повинні відігравати дедалі важливішу роль у здійсненні фінансового контролю за таких обставин. Передусім органи місцевого самоврядування є дієвим засобом суспільного самоконтролю. Саме тут значною мірою концентрується нереалізований потенціал регіонів, який обов’язково необхідно розвивати. Крім того, вони є суб’єктами управління фінансовими ресурсами та майном відповідних територій. Місцеві бюджети, які є складовою бюджетної системи і основою фінансової бази діяльності органів самоврядування, забезпечують фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюється органами влади і управління на відповідній території. Згідно із зазначеним законом органи місцевого самоврядування уповноважені на здійснення фінансового контролю, зокрема щодо бюджету, фінансів, цін, права власності, соціально-економічного розвитку, планування та обліку, відносин з підприємствами, установами і організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад тощо. Перевірки виконання бюджетів усіх рівнів дають змогу визначити характерні порушення, головною причиною яких є: недотримання органами місцевого самоврядування та виконавчої влади норм законодавства на стадіях формування та виконання відповідних бюджетів; відсутність дієвого контролю над підпорядкованими установами і організаціями щодо бюджетної дисципліни; неналежна організація попереднього та поточного контролю. Типовим порушенням у регіонах є недотримання порядку розподілу доходів між бюджетами різних рівнів, багато проблем створюють негрошові форми розрахунків у бюджетній сфері, відбувається зростання обсягів фінансування з місцевих бюджетів установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету, що суперечить вимогам Бюджетного кодексу України. Наведені факти зумовлюють необхідність зміни пріоритетів державної регіональної політики у сфері фінансового контролю. Йдеться про створення та розвиток в Україні системи муніципального фінансового контролю, яку необхідно виважено і обгрунтовано відпрацювати [1.6]. Розширення фінансової автономії органів місцевого самоврядування України потребує запровадження спеціальних процедур фінансового контролю й аудиту їхніх рахунків та фінансових операцій.Головними завданнями муніципального фінансовогоконтролю слід визначити:

· перевірку законності й ефективності використання фінансових ресурсів держави, сконцентрованих у місцевих бюджетах;

· стеження за дотриманням фінансової безпеки держави і передусім бюджетної стабільності;

· встановлення доцільності й раціональності використання фінансових ресурсів, зосереджених на відповідній території;

· виявлення достовірності та повноти надходжень до місцевих бюджетів усіх рівнів, а також цільових і позабюджетних фондів.

Система муніципального фінансового контролю повинна складатися з таких елементів: суб’єкт контролю, об’єкт контролю, предмет контролю. Мають бути чітко визначені принципи контролю, його методи та форми, технологія проведення, методика прийняття рішень за результатами контролю та форми звітності. Контроль бюджетного процесу на муніципальному рівні може стати реальністю лише за наявності відповідних контролюючих суб’єктів. Проте їх невизначеність у сучасних умовах унеможливлює здійснення процедури контролю. Відтак найсуттєвішою передумовою функціонування контролюючої системи на муніципальному рівні стає визначення ініціаторів і виконавців процедур контролю за процесами формування місцевих бюджетів [1.7]. Суб’єктами внутрішнього фінансового контролю відносно коштів місцевих бюджетів повинні стати органи місцевого самоврядування та місцеві адміністрації. Згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації» вони здійснюють на відповідних територіях державний контроль за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням збитків, заподіяних державі [2.2]. Крім того, оскільки місцеві державні адміністрації є головними розпорядниками бюджетних коштів, вони відповідно до норм Бюджетного кодексу України несуть відповідальність за організацію і стан внутрішнього фінансового контролю як у відповідних державних адміністраціях, так і у підвідомчих установах. Як суб’єкт зовнішнього фінансового контролю коштів місцевих бюджетів, на думку автора, доцільно розглядати регіональні представництва Рахункової палати та безпосередньо Рахункову палату. Об’єктами муніципального фінансового контролю повинні стати кошти відповідних місцевих бюджетів та трансферти, фінансові відносини між різними рівнями місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, їх відносини із сферами державної влади і суспільства стосовно формування та використання фінансових ресурсів для задоволення соціально-економічних потреб територіальних громад і окремих територій. Основні принципи муніципального фінансового контролю мають відповідати принципам, закладеним у Бюджетному кодексі України. Це, зокрема, принципи обгрунтованості та повноти, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, відповідальності учасників бюджетного процесу, публічності, прозорості та субсидіарності.Система муніципального фінансового контролю може застосовувати усі форми фінансового контролю (попередній, поточний, послідуючий), оскільки вони перебувають у тісному взаємозв’язку, тим самим забезпечуючи безперервний характер контролю [1.8]. Основними методами, які найбільш доцільно застосовувати органами, уповноваженими на здійснення муніципального фінансового контролю, на погляд автора, є аудит та тематична перевірка. Важливим елементом муніципального фінансового контролю є звітування про виконання бюджету. Згідно з вимогами Бюджетного кодексу України перевірка звіту про виконання місцевого бюджету повинна здійснюватися комісією з питань бюджету відповідної ради (для Автономної Республіки Крим — Рахунковою палатою), яка розглядає показники виконання місцевого бюджету з профільними комісіями. Саме на цьому етапі бюджетного процесу необхідно посилити роль муніципального фінансового контролю. Однією з головних проблем створення та розвитку муніципального фінансового контролю в Україні є несформованість інституцій, які б забезпечили його ефективність і дієвість у кожному окремому регіоні. На сьогодні згідно із Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій» у структурі апарату адміністрацій не передбачено окремого підрозділу, на який би покладалися функції проведення внутрішнього фінансового контролю [2.3]. Фактично ж ситуація щодо організації внутрішнього фінансового контролю в регіонах різна: у більшості обласних державних адміністрацій при їх структурних підрозділах діють контрольно-ревізійні відділи; в окремих обладміністраціях функції внутрішнього фінансового контролю здійснюються підрозділами, що діють у складі галузевих управлінь; у деяких з них відповідних підрозділів взагалі не створено. Наведене вище і є причинами малоефективного внутрішнього фінансового контролю за витрачанням коштів місцевих бюджетів та трансфертів.Місцеві органи влади не мають належного законодавчого забезпечення та фінансової бази для вирішення питань створення і розвитку системи муніципального фінансового контролю. На думку автора, одним із перших кроків на цьому шляху має бути створення місцевими органами влади структурних підрозділів з внутрішнього контролю та аудиту, які б забезпечували на належному рівні контроль за оцінкою обгрунтованості й законності показників проектів відповідних бюджетів та їх виконанням; формуванням і використанням фінансових ресурсів відповідної території; виконанням місцевих програм економічного та соціального розвитку. Зазначені підрозділи забезпечували б організацію і проведення поточного контролю за належним виконанням відповідних бюджетів, проведення тематичних перевірок і обстежень за окремими статтями бюджету, перевірку підприємств, що отримували кошти місцевих бюджетів. Також доцільно уповноважити служби внутрішнього контролю та аудиту на проведення аналізу порушень і відхилень від затверджених показників при виконанні бюджету, визначення причин таких порушень і підготовки пропозицій щодо їх усунення та недопущення у подальшому.Отже, в умовах сучасного бюджетного процесу створення муніципального фінансового контролю є необхідним і обгрунтованим з точки зору забезпечення на належному рівні фінансово-бюджетної дисципліни, передусім у регіонах. Реформа фінансового контролю в Україні у частині децентралізації контрольних функцій і повноважень між центральними та місцевими органами влади повинна здійснюватися синхронізовано з реформою міжбюджетних відносин.


Висновки

За роки державної незалежності в Україні сформовано основні інституційні складові сучасного демократичного суспільства. До останніх відноситься державний фінансовий контроль – система, яка за формальними ознаками перейшла у спадок від адміністративно-командної економіки, однак набула якісно нових характеристик і за нових умов має виконувати відповідні функції. Від стану державних фінансів, ступеня їх прозорості, ефективностівикористання державної власності значною мірою залежать довіра до держави з боку власних громадян та зарубіжної спільноти, умови розвитку бізнесу, інвестиційний клімат.Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх глибока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів переходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінансової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без винятку юридичних осіб. Фінансовий контроль як особливе явище є історичною категорією і важливою функцією держави. Фінансовий контроль - це аналіз уповноваженим суб’єктом стану фінансової системи, грошових потоків і фінансових результатів об’єкта контролю та приведення її до встановлених державою параметрів. Головна ознака контролю– це реальна можливість впливу суб’єкта контролю на об’єкт, яка має бути оформлена в нормах права і бути конструктивною дією.Фінансовий контроль як поняття в науковій літературі і практиці державного управління трактується невиправдано широко. Поняття контролю принципово відрізняється від “порівняння”, “аналізу”, “спостереження”, “управління” , які є пасивним і неоднозначним відображенням фактичного стану контрольованого процесу, в той час як контроль передбачає активну дію щодо об’єкта контролю. Держава відображає сукупний інтерес всіх членів суспільства, який не співпадає навіть з сумою індивідуальних інтересів окремих громадян і юридичних осіб. Тому вона має право і зобов’язана контролювати всі грошові потоки, протікання яких має відношення до інтересів суспільства. Першочерговим об’єктом державного фінансовогоконтролю мають бути безпосередньо пов’язані з самою державою грошові потоки – рух коштів бюджетів усіх рівнів та різного роду позабюджетних державних фондів, податкові та митні надходження. В його сферу мають бути включені вся діяльність НБУ, приватизація державної власності та управління нею. Максимальне залучення в національну економіку коштів, які можуть бути отримані від детінізації економіки та легалізації доходів, прихованих від оподаткування, можливе лише при послідовній реалізації державою комплексу заходів, серед яких: проведення податкової реформи, створення умов для легалізації зайнятості, скорочення рівня монополізації виробництва, забезпечення прозорості у сфері виконавчої влади, підвищення ефективності системи управління корпоративними правами, розробка відповідного правового забезпечення з урахуванням світового досвіду. Значення фінансового контролю у сучасний період виражається в тому, що при його проведенніперевіряється, по-перше, дотримання встановленого правопорядку в процессфінансової діяльності державними і суспільними органами, підприємствами,установами, по-друге, економічна обгрунтованість і ефективністьздійснюваних дій, відповідність їх завданням держави. Фінансовий контроль - це контроль за законністю дій усфері cтворення і використання коштів держави і суб'єктів місцевогосамоврядування з метою ефективного соціально-економічного розвитку країни іокремих регіонів.Фінансовий контроль містить у собі: контроль за виконаннямбюджету; бюджетів областей України; бюджетів позабюджетних фондів; контроль за станом зовнішнього і внутрішнього боргу; державних резервів.Об'єкт фінансового контролю не обмежується перевіркою тільки коштів. В остаточному підсумку він означає контроль за використанням матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів країни, оскільки в сучасних умовах процес виробництва і розподілу не обмежується тільки грошовими відносинами. Державний фінансовий контрольпризначений для реалізаціїфінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації.Це, насамперед розробка, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств і установ, державних банків і корпорацій. Фінансовий контроль з боку держави, недержавної сфери економіки обмежується лише сферой виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податки і інші платежі, дотримання законності і доцільності при витраті виділених або бюджетних субсидій і кредитів, а також дотримання встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку і звітності. Фінансовийконтроль притаманний всім фінансово-правовимінститутам. Тому крім загальних фінансово-правових норм, що регулюютьорганізацію і порядок проведення фінансового контролю в цілому, є норми, щопередбачають його специфіку в окремих фінансових правових інститутах.


Список використаної літератури

1.1 Грачёва Е.Ю., Толстопятенко Г.П.. Рыжкова Е.А. Финансовый контроль. — М, 2004. — С. 127.

1.2 Грачёва Е.Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля. - М., 2000. - С. 36.

1.3 Цыпкин С.Д. Финансово-правовые институты, их роль в совершенствовании финансовой деятельности Советского государства. — М., 1983.

1.4 Бельский К.С. Оригинальный взгляд на предмет финансового права // Государство и право.— 2005.— № 4. — С. 107-116.

1.5 К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочин., Т. 21, стр. 147.

1.6 Державний і муніципальний контроль за формуванням бюджетів та використанням бюджетних коштів: Матеріали круглого столу. — К.: УНЦП, 1998. — 63 с.

1.7 Шевчук В.О. Удосконалення процедури контролю за процесом формування бюджетів // Фінанси України. — 1999. — ¹ 6. — С..19—28.

1.8 Виконання місцевих бюджетів на основі положень Бюджетного кодексу України: Навч. посіб. — К.: Міленіум, 2002. — 280 с.

1.9 ІвановаІ.М. Проблеми створення та розвитку муніципального фінансового контролю в Україні.

1.10 Белобжецкий И.А. Финансово-хозяйственный контроль в управлении экономикой. М., 1979. С. 13.

1.11 Нагребельний В.П. – Фінансове право України: Поняття, сутність і призначення фінансового контролю.

1.12 Карасёва М.В., Крохина Ю.А. Финансовое право: Краткий учебный курс.— М., 2003. — С. 71–98.

1.13 Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. — М.: Юрид. литература, 1974. — С. 71.

1.14 Матеріали практики органів фінансового контролю-Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. – К.: Вища школа права при інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної Академії наук України, 1999. – 47с.

1.15 Губерська Н.Л. Фінансове право: Метод, рекоменд., нормат.-прав. акти, бібліогр.): Загальна частина: Навч.-метод, посіб. К. Знання України, 2007. - 328 с.

Нормативні акти органів державної влади

2.1 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 ) в редакції від 01.01.2008.

2.2 Закон України «Про місцеві державні адміністрації» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190 ) в редакції від 01.01.2008.

2.3 Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій: Постанова Кабінету Міністрів України 821 від 18.05.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — 20. — С..91.

2.4 Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року зі змінами і доповненнями станом на 15 лютого 2008 року, Міністерство юстиції України, офіційне видання, «Кодекси України» № 2/2008, Київ, «Форум», 2008 р.

2.5 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.05.2005 р. №158-р «Про схвалення Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю».

2.6 Постанова Кабінету Міністрів України від 24.07.2003 р. №1156 «Про затвердження Стратегії розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади».

2.7 Закон України від 26.01.1993 р. «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» з наступними змінами а доповненнями.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:37:14 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
23:25:29 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149937)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru