Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Фінанси

Название: Фінанси
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: контрольная работа Добавлен 05:00:27 23 октября 2008 Похожие работы
Просмотров: 16 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

.


ПЛАН

1.Боротьба з бідністю в Україні і можливості фінансів в її здійсненні............. 3

2.Місцеві податки і збори, їх роль у формуванні місцевих бюджетів.............. 6

3. Оцінка платіжного балансу України з урахуванням можливості забезпечення необхідного притоку валютних коштів для здійснення.................................... 9

Список використаної літератури...................................................................... 16


1.Боротьба з бідністю в Україні і можливості фінансів в її здійсненні.

Боротьба з бідністю та підвищення суспільного добробуту є пріоритетним напрямом діяльності Уряду України. Статистичні дані 2004 року свідчать про закріплення позитивних тенденцій у ситуації з бідністю, а з початку поточного року в Україні відмічається істотне зростання усіх видів реального доходу населення.

Середньомісячна заробітна плата за січень-червень 2005 року зросла на 27,9% щодо відповідного періоду 2003 року і становила 542,37 грн.; реальна заробітна плата збільшилася на 26 відсотків.

Рівень бідності знизився вперше за три роки і становив 26,6%. І хоча рівень злиденності залишився без змін на фоні 2003 року, глибина бідності зменшилась і становила 22,9%. Треба зауважити, що, згідно з Указом Президента України "Про Стратегію подолання бідності", передбачалося, що у 2005 році прогнозні показники бідності становитимуть: рівень бідності - 25,5%, глибина бідності - 20,5%. Але запланованих показників не досягнуто.

Аналіз динаміки показників бідності за 1999-2004 роки свідчить про загалом стабільну ситуацію з помітною позитивною тенденцією за останні два роки. Але на фоні загальної позитивної картини спостерігаються серйозні негативні явища: підвищення показників бідності серед домогосподарств пенсіонерів, де рівень бідності становив 18,53%, та подальше погіршення ситуації на селі - 36,7% (аналогічний показник по Україні - 26,6%). Крім того, незважаючи на деяке поліпшення ситуації на Україні, серед сімей з дітьми показники бідності залишаються досить високими. Найбільш вразливими є сім'ї з двома і більше дітьми, де рівень бідності - 40,66% (з дітьми до 3-х років - 40,40%), з подвійним демографічним навантаженням - дітьми та непрацюючими - цей показник становив 18,42 відсотка.

Таким чином, хоча і є стійкі позитивні тенденції у ситуації з бідністю, як і раніше, в групі ризику перебувають сім'ї з дітьми і особи старших вікових груп.

Викликає занепокоєння стійка тенденція до підвищення показників бідності в сільській місцевості: починаючи з 2000 року щорічно рівень бідності в сільських домогосподарствах зростає на два відсоткові пункти. Отже, політика держави має бути спрямована не тільки на закріплення позитивних тенденцій, а й на підтримку окремих категорій сімей, які опинилися в найгіршому становищі.

Скорочення обсягів виробництва й відповідне зниження попиту на робочу силу обернулося зниженням зайнятості, насамперед у промисловості, будівництві та сільському господарстві, які традиційно визначали структуру ринку праці України, призвело до поширення вимушеної неповної зайнятості, зростання рівня і тривалості безробіття. У промисловості, яка колись визначала обличчя вітчизняної економіки, ці негативні процеси виявилися настільки суттєвими, що чисельність працюючих тут нині поступається чисельності само зайнятих (включаючи тих, хто працює в особистому підсобному господарстві).

Крім того, саме в промисловості протягом останніх років спостерігається найнижчий із усіх галузей економіки рівень використання фонду робочого часу — 72% у 2004 році (у цілому по економіці — 78%), тобто насправді ситуація ще гірша. Близько третини так званих зайнятих у промисловості перебувають в адміністративних відпустках (у цілому по економіці — 16%) — ці люди фактично не мають ані роботи, ані заробітків і змушені орієнтуватися на незареєстрований сектор економіки.

Бідність сімей з дітьми. За такого рівня оплати праці навіть двоє працюючих батьків не завжди можуть забезпечити гідний (за нашими низькими національними стандартами) рівень життя своїм неповнолітнім дітям. Коли працюють і батько, і мати й у родині немає непрацюючих дорослих, бідними є 26,1% сімей з дітьми, — не кажучи вже про багатодітних! Рівень бідності серед родин з однією дитиною становить 29,5%, із двома — 35,9%, із трьома — 47,0%; серед родин із чотирма дітьми він зростає до 64,1%, а з п’ятьма й більше — до 88,7%.

Кількість дітей до трьох років є особливо помітним фактором ризику (у середньому рівень бідності серед таких родин становить 44,1%).

Закономірно, що бідність дуже тісно пов’язана з безробіттям. Особливо небезпечне зростання так званого сімейного безробіття, характерного для малих і моно функціональних міст. Наявність у родині хоча б одного безробітного підвищує ризик бідності на 50%, двох — у 2,3 рази, а трьох і більше (на жаль, в Україні, особливо в так званих депресивних регіонах, є й такі сім’ї) — у 2,6 рази. Майже половина безробітних жінок має неповнолітніх дітей, а 6% — це багатодітні матері.

За ідеєю, матеріальними труднощами родин із дітьми за таких умов має перейматися держава. Однак навіть просте порівняння різних видів допомоги на дітей із середньою зарплатою показує, що цього не відбувається. Якщо 1994 року самотня мати отримувала на дитину 13,4% середньої по Україні зарплати, а дружина солдата — 24,7%, то в 2004 -му — відповідно лише 4 і 6,1%.

Однак навіть такі мізерні суми населення не отримує вчасно. Допомога, передбачена законом про державну допомогу сім’ям із дітьми, — майже єдиний вид соціальних трансфертів, заборгованість з виплати яких не скорочується, а зростає: за 2003 рік — у 1,6 рази, а за 2004-й — ще в 1,4 рази.

Бідність пенсіонерів. Про цю проблему говорять, мабуть, найбільше, особливо перед виборами. Справді, 96% пенсій, призначених на загальних підставах, — нижчі від межі бідності. У результаті, основна частина населення пенсійного віку використовує всі можливості для трудової діяльності (частково як наймані працівники в зареєстрованому секторі, частково — в особистому підсобному господарстві, частково — у тіньовій економіці). У багатьох випадках, особливо в сільській місцевості, для 55—70-літніх пенсія перестала бути основним джерелом доходів.

Водночас люди похилого віку, які вже не в змозі працювати, просто бідують. Особливо у скрутному становищі перебувають самотні, які не мають постійної допомоги, але конче потребують її.

Таким чином, матеріальне становище нинішнього пенсіонера (йдеться про людей, які отримують пенсії на загальних підставах) визначається не стажем роботи, не заробітком протягом усього попереднього життя — з якого, до речі, сплачувалися внески до Пенсійного фонду, — а можливістю продовжувати трудову діяльність після виходу на пенсію і наявністю дітей, які можуть допомогти матеріально. Попри виплачені нарешті борги й невелике підвищення пенсій, становище непрацюючих пенсіонерів залишається вкрай важким, зокрема через низьке співвідношення пенсій і зарплат. Якщо в економічно розвинених країнах воно становить приблизно 70%, то в Україні — 32%. І без кардинальної зміни системи фінансування істотно його збільшити неможливо.


2.Місцеві податки і збори, їх роль у формуванні місцевих бюджетів

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які с фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури місцевого господарства

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо воно матиме в своєму розпорядженні достатню кількість фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Втручання в цей процес із боку державних органів не припускається. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.

У доходи республіканського бюджету Автономної Республіки Крим. обласного, міського (міст Києва та Севастополя) бюджетів зараховуються:

· частина загальнодержавних податків (в разі, якщо це передбачено Законом України „Про державний бюджет” на поточний рік)

· податок на майно підприємств і організацій усіх форм підпорядкування і власності;

· плата за землю до обласних бюджетів;

· надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, ще провадяться за рішенням відповідних представницьких органів влади згідно із законами України;

· частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Законом про державний бюджет на рік;

· відрахування, дотації та субвенції з державного бюджету України;

· надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

· дивіденди, одержані на акції та цінні папери, що належать державі в акціонерних підприємницьких структурах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня.

До місцевих бюджетів зараховуються місцеві податки та збори, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. До місцевих податків і зборів належать: податок на рекламу; комунальний податок; збір за здійснення зарубіжного туризму; готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за право використання місцевої символіки; збір за проведення аукціону, конкурсного розпродажу та лотерей; збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збори за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах.

Місцеві податки та збори встановлюються міськими, селищними й сільськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.

Ради, ухвалюючи рішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення про кожний вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставки податків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування до місцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків і зборів, відповідальність органів та платників за дотримання нормативно-правових актів із питань оподаткування.

Ради в межах своєї компетенції мають право надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів, звільняти певні категорії платників від їх сплати. У разі несплати в установленому порядку місцевих податків і зборів або заниження їх сум платники та органи, на які покладено відповідальність за своєчасну сплату до місцевих бюджетів, сплачують суми донарахованих органами державної податкової служби місцевих податків і зборів, штраф у розмірі 100% від донарахованих сум та пеню, обчислену, виходячи із 120% від облікової ставки Національного банку України, що діє на дату складання акта перевірки.

Не застосовуються фінансові санкції до платників податків, які до початку перевірки органом державної податкової служби виявили факт заниження суми місцевих податків і зборів, у письмовій формі повідомили про це зазначений орган та сплатили недоїмку й нараховану пеню.

Фізичні особи сплачують місцеві податки та збори за рахунок власних доходів. З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній-території, або дотацій і субвенцій. Розмір відрахувань за поданням Президента України затверджується Верховною Радою України в Законі про державний бюджет на рік з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного становища відповідних територій.

Розмежування доходів, закріплених за бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя між республіканським бюджетом Автономної Республіки в Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) і бюджетами районів, міст, міст обласного підпорядкування, районів у містах (міст Києва і Севастополя), здійснюється Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного становища відповідних районів та населених пунктів за поданням рад нижчих рівнів.


3 . Оцінка платіжного балансу України з урахуванням можливості забезпечення необхідного притоку валютних коштів для здійснення

Платіжний баланс — це структура макроекономічних показників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фінансування.

Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовнішньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображаються цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення капіталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжного балансу країни.

Стан платіжного балансу держави є одним із базових показників для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держави, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.

Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використання резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її державності.

До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов'язань країни давалися в розрізненому вигляді в торговельному балансі, балансі фінансових ресурсів та валютному плані країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. При цьому враховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.

Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого пе­редбачено формування багатосторонньої системи платежів за поточними розрахунками, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на міжнародній фінансово-економічній конференції. Був розроблений механізм регулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у світовій та національних валютних системах. Україна стала членом МВФ з вересня 1992 р.

Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою валютною системою. У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сфері обмінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу загального економічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як зовнішньої, так і внутрішньої економічної політики. За вимогами розділу 5 Статті VIII та розділу 3(6) Статті IV Статей угоди Міжнародного валютного фон­ду країни-члени зобов'язані подавати МВФ дані з платіжного балан­су, необхідні для виконання його функцій.

Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципам складання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшості європейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої покладено банківську звітність. Національний банк України фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтями платіжного балансу стосовно окремих країн та валют.

У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної території України.

Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей.

Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права власності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фінансовими вимогами і зобов'язаннями.

В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічні взаємовідносини між холдинговою компанією і дочірнім підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається такий потік економічних цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протягом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань держави на визначений момент часу.

Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних цінностей.

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1. провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2. девальвувати національну валюту;

3. запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів деструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:

· якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то величина резервів поновлюється;

· «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки частково:

· змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.

· кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків платежів.

Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто-боржником.


Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка, 2002, 368 с.

3. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС, 2001, 416 с.

4. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003, 608 с.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа, 1998, 544 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:36:50 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
23:25:02 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Фінанси

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150728)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru