Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Особливості оподаткування суб’єктів господарювання

Название: Особливості оподаткування суб’єктів господарювання
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Добавлен 12:21:22 19 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 440 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра обліку та фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси підприємств»

на тему:

«Особливості оподаткування суб’єктів господарювання»

Керівник роботи:

к.е.н., доцент Л.В. Дікань

Студент факультету банківської

справи, обліку та фінансів

ІІ курсу, групи 37-ОА

Спеціальність 6.050100

“Облік та аудит” М.А.Худик

ХАРКІВ 2008


Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність податків і податкової системи

1.1 Податки як система суспільних відносин перерозподілу створеного продукту

1.2 Принципи та функції оподаткування

Розділ 2. Аналіз податкової системи України

2.1 Особливості податкового регулювання сталого економічного розвитку держави

2.2 Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності

2.3 Встановлення та справляння місцевих податків (світовий та український досвід)

Розділ 3. Необхідність реформування податкової системи України

3.1 Напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування

3.2 Сучасні тенденції вдосконалення податкової системи України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ

Одним із найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Адже податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції, завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі й часі значної частини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результати економічної діяльності платників, тому податкова політика може або зацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певних територіях, або ні. Також держава використовує податкову політику для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин податкова система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

У цьому зв’язку дослідження питань організації, функціонування реформування та податкової системи України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку даного питання.

Отже, об’єктом дослідження наукової роботи є податки, податкова система та податковий механізм. Під час дослідження мною була переглянута законодавча база та зміни, що в ній відбуваються (Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами і доповненнями (2003 р.), Закон України „Про систему оподаткування”, Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб”, Закон України від 19.09.96 р. №378/96-ВР „Про плату за землю”, Закон України від 11.12.91 р. №1963-ХІІ „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних механізмів” та ін.). Крім цього, проблеми удосконалення та раціоналізації податкової системи країни з метою посилення її позитивного впливу на сталий випереджальний розвиток економіки плідно працювуються Д. Василиком, В.П. Вишневським, А.І. Даниленком, О.Д. Даниловим, Н.І. Костіною, І.О. Луніною, П.В. Мельником, А.М. Соколовською, В.М. Федосововим, Л.М. Шаблистою та іншими науковцями.

Тож для дослідження даної проблеми було використано систематизацію, узагальнення, конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і праць вітчизняних та закордонних учених на дану тематику і на основі цієї літератури було запропоновано власні висновки та пропозиції.

Головною метою наукової роботи є аналіз оподаткування, як основи економічної системи та визначення основних напрямків удосконалення податкового законодавства України. На основі цієї мети можна сформулювати таке завдання: визначення головних напрямків реформування податкової системи, які мають забезпечити регулювання відносин оподаткування і створити правову основу для функціонування ефективної податкової системи.

У даній роботі розглянуто розвиток податкової системи України, державних податкових інспекцій, класифікація об’єктів податкових правовідносин, функції та принципи оподаткування, система оподаткування доходів громадян-суб'єктів підприємницької діяльності, також запропоновано способи покращення взаємовідносин між платниками податків та податковими службами, а також напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування.

Проведені дослідження створюють підґрунтя для пізнання податкової системи України в контексті загальних законів і закономірностей функціонування і розвитку податкових систем, а впровадження пропозиції та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить підвищити ефективність функціонування податкової системи України.


Розділ 1. Сутність податків і податкової системи як найважливіших факторів розвитку національної економіки

1.1 Податки як система суспільних відносин перерозподілу створеного продукту

Податкам в системі державних фінансів належить центральне місце. Вони, як система економічних розподільних відносин, охоплюють фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це, зокрема, пов’язано з тим, що податки повинні забезпечувати виконання державою її основних функцій.

Наявні в сучасній літературі визначення є досить різноманітними за ємністю та змістом. Наведемо декілька з них:

«Податок — обов'язковий платіж, що стягується державою з фізичних та юридичних осіб»;

«Податки — частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально-економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей»;

«Податки — це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах та в терміни, передбачені законом».

Аналіз наведених визначень свідчить, що вони більш-менш дають відповідь на питання про зміст податків. Однак у них не уточнюється про який саме зміст йдеться. Із вивчених літературних джерел лише в одному дане чітке уточнення щодо цього: «Матеріальний зміст податків полягає в тому, що вони є частиною новоствореного продукту, який в процесі його розподілу і перерозподілу в обов'язковому порядку безповоротно мобілізується на користь держави для виконання покладених на неї функцій».

Отже, як бачимо, питання економічної сутності податків залишається відкритим. Але, думаю, можна визначити термін «податки» в такій інтерпретації: податки — це система суспільних відносин перерозподілу створеного продукту, у ході яких провадиться вилучення частини доходів юридичних та фізичних осіб на користь держави для її забезпечення і вторинного перерозподілу на користь інших юридичних і фізичних осіб та на громадські потреби [12, с.70].

У зв'язку з викладеним та з метою уникнення термінологічних непорозумінь вважаю необхідним означити, що під «оподаткуванням» також пропонується розуміти процес стягнення податків. З цього випливає принципова різниця між даними термінами: податки — система суспільних відносин, притаманних будь-якому суспільству, що має державні утворення; оподаткування - процес, що має суттєві відмінності у рамках різних суспільних об'єднань з огляду на його організацію. Тобто оподаткуванню значно більшою мірою притаманні суб'єктивні риси [12, с.70].

Отже, на сучасному етапі розвитку нашої держави вже можна чітко визначити, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. А сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

1.2 Принципи та функції оподаткування

Важливим завданням сучасної економіки є формування головних принципів становлення, функціонування й розвитку податкової системи ринкового типу, від успішного вирішення якого значною мірою залежить економічний потенціал країни, соціальна стабільність у суспільстві, підвищення рівня добробуту малозабезпечених верств населення.

Уперше науково обґрунтовану концепцію оподаткування запропонував А. Сміт, який визначив такі базові принципи оподаткування:

1. Усі громадяни повинні брати участь в утриманні уряду пропорційно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави. тобто потрібно дотримуватися рівності оподаткування.

2. Податки повинні бути чітко визначені, а не довільні. Це означає становлення термінів сплати, способів платежу, сум податків, зрозумілих для платника та всіх інших осіб.

3. Податки повинні стягуватися тоді та в такий спосіб, щоб це було вчасно й зручно для платника. Ця необхідна умова оподаткування передбачає зручність їх справляння.

4. Кожний податок має бути розроблений так, щоб якомога менше вилучати грошей у платників понад той дохід, який вони приносять у скарбницю, тобто забезпечити дешевину справляння податків. Великі витрати на утримання податків роблять сам податок недоцільним [16, с.91].

Дослідження А. Сміта продовжив Дж. С. Мілль, який критикував вчення свого попередника з позицій фіскальної рівності та стверджував, що дохід не є точним критерієм платоспроможності.

Взагалі, різні вчені пропонують свої принципи оподаткування, але сучасна податкова система має відповідати перехідним економічним умовам і ґрунтуватися на таких принципах:

1. Стабільність податкового законодавства;

2. Правове регламентування взаємовідносин платників податків і держави;

3. Рівномірний розподіл податкового тягаря між окремими категоріями платників;

4. Пропорційна відповідність стягнених податків доходам платників;

5. Зручність способу, дати, механізму справляння податків для їхніх платників;

6. Рівність усіх платників податків перед законом – принцип недискримінації;

7. Мінімізація витрат, пов’язаних із нарахуванням і сплатою податків;

8. Нейтральність системи оподаткування щодо різних сфер економічної діяльності та форм господарювання;

9. Доступність і відкритість податкової інформації;

10. Дотримання податкової таємниці.

Охарактеризую коротко зміст вказаних принципів оподаткування.

Під стабільністю податкового законодавства слід розуміти незмінність норм і правил, які регулюють сферу податкових відносин. Відповідно до цього принципу податкове законодавство не повинно змінюватися протягом як мінімум бюджетного року, а діючі пільги та преференції зберігати свою чинність до встановленого законом періоду [14, c.92].

Правовий характер податкових взаємовідносин передбачає взаємну відповідальність усіх суб’єктів оподаткування в галузі податкового права і оприлюднення змін в податковому законодавстві відповідно до чинної процедури ухвалення законів.

Принцип пропорційної відповідності стягнення податків доходів платників має подвійне значення. По-перше, після виконання платниками податкових зобов’язань їм має залишатися необхідна сума обігових коштів для забезпечення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. По-друге, належна до сплати сума податкових платежів у момент сплати не повинна перевищувати рівня поточних надходжень.

Дотримання принципу створення максимальних зручностей для платників податків – важливе завдання кожної держави, яка дбає про підвищення обсягів економічного зростання. Під зручностями платника слід розуміти не лише встановлення оптимальних термінів сплати податків, механізм їх справляння, можливість отримання податкових знижок і кредитів, а й доступність норм і правил податкового законодавства.

Важливим принципом побудови податкових систем є недопущення податкової дискримінації. Формою її вияву є індивідуальний підхід до надання податкових пільг, тобто перевагами від зниження податкового тиску користуються не всі платники як суб’єкти оподаткування, а й окремі їх категорії [5].

Щодо принципу нейтральності податків, то наслідком грубого його порушення є поширення організаційно-правових форм підприємницької діяльності, для яких встановлені особливі умови оподаткування.

До основних принципів побудови цивілізованої податкової системи належить доступність і відкритість інформації про нарахування й сплати податкових платежів, а також даних про використання коштів платників податків обов’язковим атрибутом для податкових служб правових держав є дотримання податкової таємниці.

Податковій системі кожної країни притаманні суперечності, зумовлені загальним рівнем податкового тягаря, непропорційністю його розподілу між окремими сферами господарювання. Природно, створити систему оподаткування, яка б відповідала критеріям абсолютної справедливості для всіх платників, в умовах ринкового середовища неможливо. Водночас податкове законодавство має бути спрямоване на вирівнювання нерівномірності фіскального навантаження між різними категоріями платників податків, які відрізняються соціальним складом, родом занять, місцем проживання тощо, а також не допускати суттєвих розбіжностей при оподаткуванні суб’єктів підприємництва з пропорційно рівними доходами.

Необхідно відмітити, що базуючись на даних принципах податкова система виконує певні функції, базову основу яких становлять функції фінансів, як загальної економічної категорії розподілу.

Загальновизнаними є дві функції фінансів: розподільча та контрольна. В рамках кожної з них формується особлива функціональна спеціалізація податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формулювання податкових функцій.

Взагалі, податкова функція – це прояв сутності податків у дії, спосіб виразу їх властивостей. У числі податкових функцій економісти звичайно називають такі функції, як фіскальна, регулююча, економічна, перерозподільча, контрольна, стимулююча. Вони діють як в повному обсязі, так і в компонуванні окремих з них. Звичайно, основними функціями вважаються фіскальна та регулююча.

За допомогою фіскальної функції податків реалізується головне суспільне призначення податків – формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в бюджеті та у державних цільових фондах, які необхідні для виконання державою своїх власних функцій. Відомо, що ринкова економіка – це економіка, що регулюється. Уявити собі ефективно функціонуючу ринкову економіку в сучасному світі, що не регулюється державою, не можливо. Інша справа – як вона регулюється, яким чином, у яких формах. Але якими б не були ці форми та методи, центральне місце в самій системі оподаткування належить податкам. Ось чому на одне з перших місць треба поставити функцію без якої в економіці, що базується на товарно-грошових відносинах, не можна обійтися. Ця функція – регулююча.

Інша функція податків – стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо.

Наступна функція – перерозподільча. Вона виражає сутність податків як особливого централізованого інструменту розподільчих відносин, адже за допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного доходу суспільства.

Нарешті, остання функція податків – контрольна. Її сутність заключається в тому, щоб платники податків, зборів та інших обов’язкових платежів своєчасно і повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.

Необхідно відмітити, що вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умовний характер, оскільки всі вони пов’язані і здійснюються одночасно. Крім цього, чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почуватиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розрахувати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже невизначеність – найголовніший ворог підприємництва. Підприємницька діяльність завжди пов’язана з ризиком, але ступінь ризику щонайменше подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон’юнктури додається нестабільність податкової системи.

Законодавче закріплення та практична реалізація окреслених принципів та функцій податкової системи дають належний ефект за умови комплексного реформування всіх сегментів ринкової економіки як чинника забезпечення загальнополітичної та соціально-економічної рівноваги в державі, активізації проведення інституційних, структурних, правових реформ.

Розділ 2. Аналіз податкової системи України

2.1 Особливості податкового регулювання сталого економічного розвитку держави

Останнім часом з'явилося чимало фундаментальних праць, присвячених результатам дослідження особливостей становлення податкової системи України, раціоналізації її структури, профілактики податкових правопорушень, взаємодії податкових та інших регуляторів економічного.

Слід визнати, що податкову систему України останніми роками вдалося дещо модернізувати. Запроваджено спрощене оподаткування малого та середнього бізнесу, скасовано збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, удосконалено механізм розрахунків між бюджетом і платниками. Поліпшено роботу з платниками, кількість обгрунтованих скарг на дії працівників державної податкової служби скорочується. Щороку обсяги податкових надходжень збільшуються.

Проте податкова система України має низку недоліків. Витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються високими (підприємства змушені вести подвійний облік — бухгалтерський і податковий, щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази). Податковий тягар розподілений між платниками різних галузей нерівномірно, а практику надання податкових пільг не можна визнати справедливою та суспільне корисною. Відсутня стабільність правового регулювання оподаткування, а чинна нормативно-правова база непрозора та заплутана.

Окремі дані про доходи зведеного бюджету і податкові надходження України подано у додатку А.

Абсолютний обсяг податкових надходжень протягом останніх років невпинно зростав. Найбільші податкові надходження — від податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, податку на додану вартість, акцизного збору, плати за землю. До 2004 року найбільший відсоток надходжень давав ПДВ, а у 2004 році за обсягом надходжень він посів третє місце після податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян. Це є свідченням поступового наближення структури податкових надходжень до такої, як склалася у розвинених країнах. Тобто в умовах домінуючої фіскальної ролі прямих податків держава має бути зацікавленою у поліпшенні фінансового становища платників і зниженні інфляції.

Крім цього, упродовж 1998—2004 років фіскальний тиск на економіку посилювався (темпи зростання податкових надходжень перевищували темпи зростання ВВП і доходів бюджету). Частка податкових надходжень у ВВП коливається у межах 18—22%, частка ж податкових надходжень у доходах бюджету — від 63 до 75%.

Низькою залишається частка податків на власність (серед яких основне місце посідає плата за землю) — майже 1 % (хоча в країнах з ринковою економікою податки на власність забезпечують до 5—10% надходжень). Неприпустимо низькою залишається частка місцевих податків і зборів — у межах 1 %, через що переважна більшість районів, міст і областей є дотаційними. Це свідчить про намагання центральних органів влади "акумулювати" і "розподіляти", що зашкоджує податковій дисципліні.

Простежується тенденція до зростання питомої ваги основних податків. Фактично три чверті податкових надходжень забезпечуються за рахунок податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість і прибуткового податку з громадян. Майже десять податків і зборів (податок на промисел, плата за використання лісових ресурсів, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, єдиний податок на підприємницьку діяльність юридичних осіб тощо) не забезпечують надходження навіть на рівні 0,5% від загальної суми податкових коштів. На шляху подальшого удосконалення та спрощення податкової системи України податки з мінімальними доходами мають бути реформовані або скасовані. Можна об'єднати кілька податків (наприклад, за реєстрацію суб'єктів підприємництва стягувати не окрему плату, а державне мито, замість кількох ресурсних платежів запровадити один тощо).

Серед прямих податків найвагомішим є податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій. Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Законом України "Про податок на прибуток підприємств", чинний з 1 липня 1997 року. Згідно з цим законом об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу платника на суму валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань [16, c.93].

Нині чинна ставка податку на прибуток — 25%. У положеннях проекту Податкового кодексу України передбачено зберегти ставку податку на рівні 25%. Зауважу, шо в інших країнах ставка цього податку значно більша: у Бельгії — 39%, Німеччині й Іспанії — 35%, Австрії — 34%, Франції — 33%.

Система оподаткування прибутків підприємств і організацій істотно впливає на прийняття багатьох фінансових рішень на мікрорівні. Абсолютні обсяги надходжень податку на доходи (прибуток) підприємств і організацій (у тому числі податку на збільшення ринкової вартості) щорічно збільшуються, причому досить високими темпами, що є свідченням зростання прибутковості економіки. До позитивної динаміки приєднався і такий чинник, як зменшення тіньового сектору економіки (за експертними оцінками, з 40—45% у 2001 році до 35% у 2004 році).

База оподаткування податком на прибуток украй звужена через, по-перше, наявність великої кількості збиткових підприємств, по-друге, індивідуальні пільги, по-третє, встановлені законом преференції щодо умов нарахування податку.

Додає негативу й недосконале адміністрування податку на прибуток. Про це свідчить, зокрема, той факт, що обсяги фактичних надходжень від сплати податку на прибуток нижчі від планових (у 2001 році — на 5%, у 2002 році — на 25%).

Серед непрямих податків чільне місце відводиться податку на додану вартість. Так, абсолютні обсяги надходжень ПДВ протягом 2000—2002 років зростали, причому прискореними темпами, а у 2003 році знизилися порівняно з 2002 роком на 873,1 млн. грн. Тим часом фіскальна ефективність того чи іншого податку визначається не лише абсолютним чи відносним приростом надходжень порівняно з попереднім періодом, а й виконанням плану надходжень, коефіцієнтом ефективності, кількістю і обсягом ухилень, витратами на адміністрування тощо [17, c.85].

Середнє значення коефіцієнта фіскальної ефективності ПДВ упродовж 1998—2004 років становило в Україні 26,1%, тоді як середнє значення у країнах ЄС — 38%. Зниження в окремі роки частки ПДВ у структурі доходів бюджету і податкових надходжень пояснюється наявністю значних податкових пільг і численними фактами ухилення від оподаткування.

На практиці податкового адміністрування важливо правильно спланувати, яка сума ПДВ має бути відшкодована платникам відповідно до вимог закону. Адже своєчасне та повне відшкодування стимулює зростання обсягів виробництва й інвестицій в експортних гапузях. Трапляється, що в окремому регіоні сума заявленого відшкодування з ПДВ перевищує суму надходжень. Це пояснюється або широким використанням нульової ставки ПДВ на відповідній території і, як наслідок, зниженням доходів бюджету, або фактами зловживання платників. У більшості областей сума недоплати з ПДВ перевищує суму відшкодування.

Регулююча і стимулювальна роль оподаткування гальмується недосконалістю механізму стягнення ПДВ (недосконалість законодавства про ПДВ, несвоєчасність бюджетного відшкодування ПДВ, відсутність ефективної процедури банкрутства боржників тощо). Кількість платників, яким надано пільги зі сплати ПДВ, зростає вчетверо-вп'ятеро швидше, ніж кількість уперше зареєстрованих платників.

Питання про доцільність зниження ставок податку на додану вартість є одним із найдискусійніших. Слід пам'ятати, що ПДВ фактично сплачує і споживач, і виробник. Тому теоретично зниження ставки ПДВ не сприяє автоматичному і адекватному зниженню цін на споживчі товари. Слід удосконалювати чинну нормативно-правову базу та впроваджувати ефективніший механізм адміністрування.

Серед ресурсних платежів найбільший обсяг надходжень від плати за землю. Цей податок має стимулювальну дію, оскільки не лише акумулює кошти до бюджету, а й стимулює раціональне використання земельних ресурсів (брати в оренду землю та не обробляти її невигідно). Кошти, отримані від плати за землю, спрямовуються на фінансування заходів шодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості фунтів, здійснення землеустрою й кадастру.

Абсолютні дані надходжень від плати за землю в умовах збереження наявного земельного фонду щорічно збільшуються. Це сталося завдяки розширенню бази оподаткування, удосконаленню механізму адміністрування та зменшенню рівня девіації серед платників податків. Здебільшого кошти надходять від юридичних осіб. Темпи змін обсягів надходжень плати за землю переважно відповідають темпам розвитку економіки, що є позитивним явищем.

Система екологічного оподаткування має сприяти й підвищенню якості продукції. Приміром, у низці держав оподатковується збільшення вмісту свинцю в пальному, сірки в нафті, стягуються податки за порушення норм використання пестицидів, міндобрив. Ці важелі змушують підприємства постійно дбати про виконання стандартів та екологічних обмежень у процесі виробництва, фінансувати заходи із упровадження екологічних інновацій.

Щодо податкових пільг, то вони — одна із форм податкового регулювання розвитку економіки (в тому числі промисловості) і за змістом є законодавчим обмеженням ставок та (або) бази оподаткування на окремих платників. З метою забезпечення сталого економічного розвитку доцільно надавати пільги саме тим видам діяльності, що забезпечують розширення відтворення економічних ресурсів (інноваційна діяльність, людський розвиток, енергозбереження, відтворення природо-ресурсного потенціалу тощо).

У 2004 році в цілому по Україні пільги в оподаткуванні було надано 129,9 тис. платників — юридичним особам, тобто пільгами користувалися 18,6% від загальної кількості зареєстрованих платників, або на 3% більше, ніж у 2002 році. Загальна оцінка суми фактично отриманих пільг зросла на 10,1%, або на 5,1 млрд. грн. — з 51,2 млрд. грн. у 2002 році до 56,3 млрд. грн. у 2002 році.

Протягом 6 років (1998—2004) обсяги надходжень зведеного бюджету, що контролюються ДПА, зросли в 1,7 разу (з 24,1 млрд. грн. до 40,6 млрд: грн.), а обсяги пільг — у 2,9 разу (з 19,7 млрд. грн. до 56,3 млрд. грн.). Неважко помітити — обсяг наданих пільг зі сплати податків за цей період перевищив обсяг податкових надходжень, що є переконливим свідченням нераціональної побудови вітчизняної податкової системи. Найвагоміші пільги використали платники регіонів, де забезпечуються і найбільші суми надходжень до бюджету: міста Києва — 14,7 млрд. грн. (або 26,2% від загальної суми пільг по Україні), Дніпропетровської області — 11,1 млрд. грн. (19,7%), Донецької області — 7,1 млрд. грн. (12,6% від загальної суми). Скоротилася сума пільг, наданих місцевими органами влади (з 5,1 млрд. грн. у 1998 році до 2,2 млрд. грн. у 2003 році). Частка пільг зі сплати місцевих податків і зборів у загальній сумі пільг скоротилася з 25,9% у 1998 році до 4% у 2003 році.

Зважаючи на те, що деякі закони не передбачають обов'язкового для платників окремого обліку пільг, а також цільового їх використання і відповідальності за нецільове використання, здебільшого визначити обгрунтованість користування законодавче встановленими пільгами можна лише документальними та зустрічними перевірками. Визначення ефективності запровадження пільг в оподаткуванні ускладнюється відсутністю методичних і прогнозно-аналітичних наукових напрацювань з цих питань.

Тож податкові пільги мають надаватися підприємствам, які дотримуються державних умов щодо пріоритетного розвитку промисловості, а саме: реалізують продукцію на експорт, упроваджують інновації, демонструють кращі показники ефективності господарювання, забезпечують високу якість виготовленої продукції [20, c.164].

В Україні діє спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Аналізуючи зміст нормативно-правових актів щодо запровадження спрощеної системи оподаткування, можна дійти висновку, що така система є стимулом для розвитку малого підприємництва за рахунок двох чинників: по-перше, поліпшення фінансового стану суб'єктів малого підприємництва внаслідок зменшення податкового навантаження, по-друге, економії обігових коштів через зменшення облікових процедур. Розраховано, що єдиний 6% податок не має стимулювальної дії, тому що при сплаті ПДВ і 6% податку на прибуток його сумарний абсолютний розмір за будь-якого поєднання змінних перевищує обсяг єдиного 10% податку. А от єдиний 10% податок має подвійну стимулювальну дію. Загальне податкове навантаження на доходи таких суб'єктів коливається у межах від 10 до 30%. Тож оподаткування діяльності малих підприємств потребує реформування, зокрема запровадження пільгових умов нарахування амортизації, що зазвичай сприяє Зниженню податкової бази та підвищенню рівня окупності інвестицій.

Загалом впровадження в Україні спрощеної системи оподаткування малого бізнесу справило помітний позитивний вплив на стан надходжень до бюджету та розвиток малого бізнесу. Водночас ця система дестимулює підвищення технологічного рівня продукції та надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. Показово, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості малих підприємств. Натомість відбувається випереджальне зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Якісний аналіз розвитку малого й середнього бізнесу в Україні також засвідчує наявність істотних системних вад. Зростання економічної активності у 2000—2002 роках адекватно не позначилося на малому та середньому бізнесі, а підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Втрачається важлива інституційна роль малого бізнесу у формуванні дієздатної ефективної конкурентоспроможної ринкової економіки.

Отже, обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не лише величиною податкових ставок, а складністю й нестабільністю системи податкового адміністрування, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств. Відтак зниження ставок оподаткування сприятиме насамперед переорієнтації вивільнених коштів підприємств на фінансування цих витрат та відновлення прийнятного рівня рентабельності бізнесу. Перспективи децентралізованого фінансування завдань розвитку, що забезпечать зростання бази оподаткування в довгостроковому періоді, видаються за таких умов вельми сумнівними.

2.2 Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності

Сьогодні в Україні спостерігається ситуація, коли високе податкове навантаження є однією з головних проблем податкової системи. Мова йде про питому вагу податків у доходах суб'єктів господарювання. Це питання варто розглядати в двох аспектах: аналізі показників податкового навантаження на фізичних та юридичних осіб.

По-перше, політика доходів населення є однією з основних проблем, яка потребує негайного вирішення. Загальний рівень оподаткування фізичних осіб залишається високим. Такі умови змушують людей жити сьогоднішнім днем, а нормальне життя перетворюється на виживання за скрутних обставин. Наслідки таких процесів вкрай негативні: зубожіння широких верств населення, зменшення прошарку середнього класу, формування спадкової бідності, розвиток тенденцій ухилення від сплати податків. Обмеження купівельної спроможності фізичних осіб спричиняє дестимулюючу функцію щодо підвищення рівня життя та накопичення населення, а отже, негативно впливає на розширення попиту та робить неефективним розвиток високотехнологічних виробництв, що, безумовно, позначається на економіці в цілому.

По-друге, гострою проблемою для економіки України залишається високе податкове навантаження на доходи підприємств. Це спонукає їх шукати різні методи несплати. Беручи до уваги лише один аспект - нарахування до фонду оплати праці, які інколи сягали 70%, - зрозуміло, що такі умови природно породжували бажання керівників підприємств уникнути прямої сплати податків. Наслідок цього — тінізація економіки. Чинна податкова система стримує процеси нагромадження та інвестування, спрямовує ресурси на непродуктивне споживання, вона закладає ризики для розвитку економіки у довгостроковій перспективі. Тому основним фактором удосконалення оподаткування має стати необхідність стабілізації фінансів на мікрорівні та формування мікроекономічних передумов економічного розвитку [9, c.216].

Отже, дана проблема досить актуальна для економіки України в цілому, особливо на сучасному етапі реформування податкової системи. Адже невирішеною залишається проблема комплексного зниження податкового навантаження, яке передбачає зменшення не лише ставок прибуткового податку з громадян та податку на прибуток підприємств, але й скорочення нарахувань до фонду оплати праці, удосконалення стягування непрямих податків, зниження податку на додану вартість, продовження реформи заробітної плати з метою встановлення її оптимального розміру та визначення джерел її підвищення.

Тож найбільшу питому вагу в структурі податкового навантаження посідають нарахування до фонду оплати праці. Співвідношення фонду оплати праці та загальної суми сплачуваних роботодавцями податків у цілому по економіці України показує, що зараз 39,92% фонду оплати праці стягується до бюджету.

За даними Державного казначейства України, доходи Зведеного бюджету за січень–лютий 2005р. становили 15,5 млрд.грн. (31,1% до ВВП), що складає 14,1% від річних призначень. В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (73,4% від загальної суми доходів).

Державний бюджет по доходах (з урахуванням взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 11,8 млрд.грн. (13,7% річних призначень), або 23,7% до ВВП, і на 70,3% сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких податок на додану вартість становить 38,9%, податок на прибуток підприємств – 35,9%.

З огляду на значну обмеженість внутрішнього попиту, рівень податкового навантаження на фонд оплати праці залишається надто високим. До того ж, він закономірно підвищується в галузях з вищим рівнем заробітної плати. Також рівень фактичного податкового тиску на офіційні грошові доходи населення буде ще вищим, якщо враховувати прибутковий податок з громадян (Додаток Б) та сплачувані споживачами непрямі податки: ПДВ та акцизи.

Як бачимо з додатка, частка прибуткового податку з громадян, яка у загальному обсязі грошових доходів не перевищує 7-8 %, у 2002 році знизилася до 6,6 %. Така низька сукупна величина є наслідком відносно вузької податкової бази. Адже фактично прибутковий податок стягується із заробітної плати працівників та доходів, отриманих не за основним місцем роботи. Податкове навантаження цього виду доходу склало 13,3 %. Проте заробітна плата складає лише близько половини усіх грошових доходів населення (41,0 % у 2004 р.).

Але з урахуванням податку на додану вартість та акцизів доходи населення зменшуються майже на третину. Крім цього, за статистичними даними в 2005 р. 82,6% своїх доходів населення витратило на придбання товарів та послуг, тобто більшість громадян просто не має змоги заощаджувати та інвестувати свої кошти.

Між тим, навіть за таких обставин сукупне податкове навантаження на населення залишається істотно нижчим, ніж на доходи підприємств, що пояснюється структурою собівартості продукції українських підприємств (Додаток В), у якій витрати на виробництво продукції складають понад 90%, а витрати на оплату праці становлять значно меншу частку, ніж в розвинених країнах світу. Частка оплати праці у ВВП становить 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, а в Україні в 2003 р. - 27,9%, 2004 р. - 36,1%.

Однією з фундаментальних проблем української економіки залишається високий рівень її витратності, основна причина чого полягає в надмірному податковому навантаженні. Питома вага матеріальних витрат (проміжного споживання) у валовому випуску зросла з 51,6 % у 1990 р. до 60,7% у 1993 р., потім дещо знизилась і в наступні роки стабілізувалась на рівні 56-58%. Витрати на оплату праці у 2004 році становили 16,3 %, при тому, як витрати на соціальні заходи 4,9 %.

Маємо ситуацію, коли легальна господарська діяльність спрямована не на отримання максимального прибутку, а на «роздування» собівартості. Це спонукає суб'єктів господарювання до збільшення виробничих витрат, а прибутки приховуються в «тіні». За різними оцінками в Україні тіньовий капітал вже набрав критичну масу в розмірі 50—60% ВВП. Основним шляхом подолання даної проблеми є істотне зниження податкового навантаження.

У 2004 році спостерігаєть формування доходів державно бюджету на 68,8 % (Додаток Г) за рахунок податкових надходжень. Це відповідно сформувало значне податкове навантаження на платників податків, тобто фізичних та юридичних осіб.

Саме така модель розрахунку дає змогу визначити справжній обсяг податкового навантаження, адже валова додана вартість створюється саме в галузях матеріального виробництва. З наведених даних видно, що обсяг усіх податків, які сплачують суб'єкти господарювання, протягом досліджуваного періоду склав вагому частку в бюджеті. А, отже, зниження податкового навантаження відбувалося за рахунок зростання валової доданої вартості та фонду оплати праці відповідно.

У порівняння в 2002 році спостерігалося підвищення податкового навантаження на національну економіку майже у півтора рази. Це зумовило різке скорочення темпів зростання інвестицій, які активно збільшувалися протягом двох попередніх років.

Безумовно, слід зазначити, різке зниження податкового тиску сприятиме збільшенню вільних коштів у розпорядженні підприємств, але, з іншого боку, значно, щонайменше у короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету. Однак у перспективі це скорочення може компенсуватися платниками податків за рахунок збільшення кількості прибуткових підприємств і розширення бази оподаткування. На думку експертів, з моменту зміни податкової політики до початку реального зростання доходів бюджету пройде від 0,5 до 2 років. А зміни в темпах економічного зростання проявляться ще пізніше. Розрахунки, проведені по країнах ОЕСР за 35-річний період, показали, що скорочення податкового тиску на 10 процентних пунктів призводить до зростання ВВП на 0,5—1 процентний пункт на рік. Наведені дані свідчать, що саме по собі зниження рівня податкових ставок не вестиме до Економічне зростання, що триває з кінця 1999 р., не позначилося на збільшенні кількості прибуткових підприємств. Так, у 2002 р. частка прибуткових підприємств (до оподаткування) склала 57% (у 2001 р. — 62%, а в промисловості відповідно 48 і 59%). Кількість же збиткових підприємств, яка становила у 1991 р. 9%, наприкінці 90-х рр. перевищила 50%, у 2000 р. значно знизилася (до 37,7%), починаючи з 2001 р. знову почала зростати, а в2004 році з втпровадженням ставки єдиного податку 13% знову почала скорочуватися (Додаток Є).

Вплив уряду на стимулювання ділової активності є недостатнім, а ефект від зменшення податкового навантаження за рахунок локальних пом'якшень бюджетних обмежень - короткостроковим. Реалізація урядових пропозицій щодо податкової реформи не призвела і не призведе до суттєвих позитивних результатів, оскільки запропоноване зниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу на економічну активність, крім того, негативно відбивається на обсязі надходжень до бюджету [8, c.27].

Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток та стимулювання розвитку зайнятості.

2.3 Встановлення та справляння місцевих податків (світовий та український досвід)

Відомо, що органи місцевого самоврядування, як правило, розраховують на три основні джерела надходжень, які становлять законну основу діяльності місцевого самоврядування, а саме: субсидії на послуги, покладені на них центром; майнові податки для послуг, пов'язаних з майном; збори з отримувачів послуг.

Загалом, сукупність податків, які можуть стягувати органи місцевого самоврядування, встановлюється у законах, якими визначаються органи місцевого самоврядування, їхні повноваження й сфера відповідальності. У цих визначених законом межах рішення про запровадження, внесення змін і доповнень та скасування муніципального податку приймає переважно місцева рада. Така постанова місцевого органу регулює введення й збирання податків. Оскільки надходження від будь-якого податку є добутком бази на податкову ставку, то постанова повинна визначати базу оподаткування, спосіб її обчислення, податкову ставку, яку буде введено, дату набуття податком чинності та всі інші питання, пов'язані з оподаткуванням і стягненням податків [8, c.28].

Існує досить довгий список податків, що стягують місцеві органи влади на Заході. Рішення про необхідність встановлення цих різноманітних податків повинні спиратися на результати оцінки низки критеріїв, що, як правило, розцінюються як бажані ознаки будь-якого податку. До найпоширеніших ознак належать такі: справедливість, стягуваність податку, ефективність, вплив оподаткування на поведінку громадян, тенденція до підвищення або еластичність, територіальна прив'язаність (обмежена мобільність) бази оподаткування, відчутність і підзвітність, сумісність з іншими податками та інші.

Хоча повний перелік податків (багато з яких досить незначні), що встановлює і стягує місцева влада по всьому світі, досить довгий, зовсім небагато місцевих податкових зборів поширені у більшості країн. Далі розглянемо три з них.

З усіх податків, що стягуються місцевою владою, найпоширенішим є майновий податок. Однією з причин цього є, як зазначалося раніше, те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад будинки) досить важко. У деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке, як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування.

Базою оподаткування можуть бути потенційна або продажна вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великій Британії. У Франції майновий податок коригується відповідно до чисельності сім'ї. У Сполучених Штатах Америки і Великій Британії малозабезпечені власники або мешканці користуються податковими знижками. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній, але на сьогодні спостерігається загальна тенденція до вирівнювання податків на ці два типи майна з причин економічного порядку.

Незважаючи на те, що становить базу оподаткування, загалом податок, з одного боку, справляється пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна у разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фактично придбаним і проданим впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі визначення ціни на майно у разі його продажу. Цей тип бази оподаткування називають базою майнового податку на основі вартості реального основного капіталу, і саме її застосовують найчастіше.

З іншого боку, у деяких країнах базу оподаткування визначають як річну орендну вартість майна, тобто суму доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу. Отже, у країнах західної демократії найпоширенішим податком, що встановлюється місцевою владою, є майновий податок.

Місцеві й регіональні податки на доходи і прибутки застосовують у 17 з 24 країн - членів загальноєвропейського вільного ринку. Головною перевагою цих податків є те, що вони, як правило, вважаються справедливими з погляду платоспроможності. Крім того, можуть запроваджуватися прогресивні ставки оподаткування, коли вищі доходи оподатковуються за вищими граничними рівнями ставок. Коли прибуткові податки встановлюють органи влади вищого рівня, а місцевий прибутковий податок стягують ті самі збирачі податків, витрати на інкасо залишаються низькими. Оскільки вони безпосередньо пов'язані з місцевими доходами, їхня реакція на зростання цін, збільшення чисельності населення й прибутків теж достатньо гнучка.

Одна проблема, пов'язана з місцевим прибутковим податком, виникає тоді, коли об'єкти оподаткування перебувають на одній території, а працюють (а отже, отримують свої прибутки) на іншій. Стягувати податок набагато зручніше саме за місцем роботи, однак переважна частина комунальних послуг, ймовірно, надається громадянам за місцем проживання [21, c.95].

Частка ВВП від податків на доходи і прибутки для більшості країн дуже подібна -вона становить від 13 до 15%. Місцеві податки на компанії та інші джерела податкових надходжень.

Органи місцевої влади іноді обкладають місцевими й комунальними податками також прибуток місцевих компаній. Це характерно для Австрії, Німеччини, Італії, Іспанії, Сполучених Штатів Америки та деяких інших країн. Існують також податки на підприємницьку діяльність, не пов'язані безпосередньо або виключно з прибутками: наприклад, У Франції та Німеччині вони поєднуються з розрахунком рентабельності та іншими змінними величинами податку на підприємництво, їхня частка у складі ВВП коливається від 0,1 % в Італії та Іспанії до 0,6 % у Швейцарії, а частка у загальних місцевих податкових надходженнях становить від 1,7 % в Данії до 14 та 15 % у Бельгії і Німеччині.

Що стосується України, то підвищення результативності фінансової діяльності держави передбачає докорінну перебудову податкової системи й удосконалення такого важливого її механізму, як місцеві податки і збори. Саме вони покликані зміцнювати місцеві бюджети, розширювати їх фінансову автономію. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим способом зміцнення всієї фінансової системи України.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчує, що їх використання в Україні малоефективне і що їх роль у формуванні місцевих бюджетів поки що незначна. Крім того, окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за рахунок упровадження місцевих податків і зборів. У цілому по країні 59 органів місцевого самоврядування, на території яких є потенційні платники, не впровадили комунального податку, 135 - збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, 5 -податку з реклами, 6 - збору за право використання місцевої символіки, 2 - збору за паркування автотранспорту.

Необхідно відмітити, що становлення системи місцевого оподаткування в Україні відбувається надто повільними темпами. На розгляді у парламенті України знаходяться два варіанти законопроекту про місцеві податки і збори. Відповідні статті мають місце і у проекті Податкового кодексу України. При їх підготовці враховано численні пропозиції, що надходили від органів місцевого самоврядування, фінансових органів, платників податків.

На думку спеціалістів-податківців, основу місцевого оподаткування повинні забезпечити майнові податки, зокрема, місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Можуть бути запроваджені податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, рибальство, використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються у багатьох країнах.

Важливе питання - введення самооподаткування. Цей вид податків не новий. Він існував у недалекому минулому. Кожен житель села, селища сплачував певну суму грошей, які цільовим призначенням йшли на впорядкування населеного пункту, будівництво доріг, інші громадські потреби. Також необхідно, щоб у законі про місцеві податки і збори було чітко визначено механізм розрахунків з кожного виду податків і зборів, їх облік, відповідальність за зберігання коштів, що надходять у рахунок сплати податків [8, c.29].

Отже, підвищення результативності податкової діяльності нашої держави потребує вдосконалення такого важливого її інструменту, як місцеві податки та збори. Адже саме вони мають становити основну прибуткову статтю бюджетів органів місцевого самоврядування і відігравати важливу роль у формуванні державних фінансів.

Розділ 3. Необхідність реформування податкової системи України

3.1 Напрямки та принципи оновлення вітчизняної системи оподаткування

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалися в період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової системи, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра проблема невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого податкового законодавства.

Тому, на погляд спеціалістів в основу оновлення вітчизняної системи оподаткування мають бути покладені такі принципи:

– Достатність: податки мають бути достатніми для виконання конституційно закріплених функцій держави.

– Адекватність: податкова система повинна бути адекватною особливостям економічної та політичної організації суспільства, рівню податкової культури та правосвідомості громадян.

– Ефективність: забезпечення мінімального впливу податкової системи на ефективний розподіл ресурсів та економічні рішення платників, що формуються під впливом ринкових важелів;

– Використання податкових важелів для стимулювання ефективного розподілу ресурсів, підвищення інвестиційної активності, прискорення НТП тією мірою, якою ринок не забезпечує розв’язання цих проблем.

– Соціальна справедливість;

– Загальність оподаткування;

– Недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

– Утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, і різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю (принципи горизонтальної і вертикальної справедливості);

– Забезпечення рівномірного розподілу податкового тягаря на основі легалізації “тіньових” доходів та ліквідації необґрунтованих податкових пільг.

– Стабільність: податки мають бути незмінними протягом певного, попередньо визначеного і достатньо тривалого періоду, в довгостроковій перспективі вони мають змінюватися поступово, еволюційним шляхом.

– Еластичність (гнучкість): податкова система повинна містити в собі механізми пристосування до поточних змін економічної ситуації, які б давали можливість збільшувати доходи бюджету в разі необхідності.

– Адміністративна простота та економічність: податкова система повинна бути простою і недорогою в управлінні [7, c.95].

Взагалі, той факт, що податкова система України не достатньо орієнтована на реалізацію основних принципів оподаткування, свідчить про те, що вона ще не сформувалася як органічна цілісність. А щодо реформування законодавства, то вирішити це питання можна, певна річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого не ставилося за мету абсолютно змінити чинні елементи податкової системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для платників податків механізмів.

Проектом кодексу, який 29 листопада 2002 року прийнято Верховною Радою України в другому читанні, передбачене суттєве скорочення загальної кількості податків і зборів як загальнодержавного рівня, так і місцевого (21 вид податків і зборів проти 39 у чинній системі оподаткування), що дасть змогу дещо спростити їхнє адміністрування.

Прийняття проекту Податкового кодексу України сприятиме гармонізації податкового законодавства України з вимогами законодавства ЄС та положеннями угод системи ГАТТ/СОТ. Але деякі дослідники не погоджуються з певними положеннями цього проекту, тому, на мою думку, варто відзначити основні напрямки вдосконалення власне податкової системи України [7, c.97].

3.2 Сучасні тенденції вдосконалення податкової системи України

Взагалі, реформування податкової системи України передбачає розв’язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу структури та окремих елементів.

– Високий загальний рівень оподаткування, тенденція до розширення складу податкової системи України свідчать про необхідність законодавчого обмеження зростання податкового навантаження на юридичних і фізичних осіб, а отже, і обмеження зростання державних видатків, яке має стати стимулом до забезпечення більш ефективного використання бюджетних коштів.

Взагалі, напрямки реформування податкової системи України мають бути узгодженими із завданням побудови в країні ринкової економіки.

Зокрема, затверджений у першому читанні проект Податкового кодексу України засвідчує перемогу поглядів представників ліберального напрямку економічної думки на шляхи реформування податку на прибуток підприємств, що передбачають зниження ставки податку для всіх суб’єктів господарювання і відмову від податкових пільг і метою створення рівних умов для підприємницької діяльності в усіх сферах економіки, розвитку конкуренції. Також не зовсім прийнятним для України є, на мою думку, і закріплений в проекті Податкового кодексу напрямок реформування податку на доходи фізичних осіб. Крім цього, на етапі реформуванні прямих податків варто також відмовитися від перегляду ставки ПДВ. Її перегляд можливий після завершення реформування прямих податків і лише на наявності бюджетної рівноваги та відсутності зростання держаного боргу.

Щодо акцизного збору, вдосконалення обкладання цим податком має здійснюватися в двох основних напрямках: 1) підвищення його фіскальної ролі, якає значно меншою, ніж у розвинутих країнах; 2) виконання традиційних функції оподаткування з метою підвищення податкового тягаря на заможних громадян і більш повної реалізації внаслідок цього принципу соціальної справедливості.

Отже, орієнтирами реформування податкової політики в Україні повинні стати: стимулювання динамічного розвитку економіки, заохочення інвестиційної діяльності, забезпечення конкурентоспроможності виробництва, орієнтація на його інноваційний розвиток, стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості, підвищення добробуту населення та розвитку людського капіталу [10, c.293].

Враховуючи викладений вище матеріал, пропонується наступне:

- по-перше, першочерговим завданням залишається комплексне зниження податкового навантаження, а саме: зменшення нарахувань на фонд оплати праці до 15—20%. Розв'язання цієї проблеми можливе у два етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського — на першому, та поступове, відповідно до розрахованого на багато років графіку, скорочення ставок відповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи - на другому;

- по-друге, зниження ставок оподаткування має відбуватися поступово та поетапно і обов'язково бути компенсованим синхронним розширенням податкової бази, надмірне зниження ставок може втягти українську економіку до зниження ефективності бюджетної політики;

- по-третє, при реформуванні податкової системи слід мінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу (цікавою видається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого та нерозподіленого капіталу, яка існує в ряді європейських країн та заохочує інвестування в розвиток виробництва); також необхідно звільнити від оподаткування прибуток, який інвестується в межах України;

-по-четверте, в індивідуальних доходах населення має оподатковуватися лише той обсяг, який перевищує вартість простого відтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі), збільшення, в свою чергу, неоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку дасть змогу збільшити обсяги споживання;

-по-п'яте, необхідно посилити податковий контроль за рівнем витрат виробництва, водночас істотно підвищивши оподаткування непродуктивних видів діяльності.

Однією з важливих складових оптимізації податкової системи України є радикальне посилення її позитивного впливу на формування повноцінних суб'єктів ринку і всієї ринкової інфраструктури, формування сприятливого інвестиційного клімату в офіційній економіці, забезпечення ефективного та безпечного вкладення капіталів, створення механізмів захисту від знецінення коштів, створення конкурентного середовища як механізму реалізації найбільш ефективних господарських рішень. Вносячи зміни до податкової політики, слід пам'ятати, що податкова система має бути повернута до виробництва, стимулюючи його зростання та не створюючи антистимулів у підприємств до його розвитку, а у населення - до продуктивної праці.

Вдосконалення податкового законодавства є важливою, але не достатньою умовою встановлення ефективної податкової системи України. Остання визначальною мірою залежить від того, чи відповідають форми та елементи оподаткування досягнутому рівню розвитку податкової служби, технічним організаційним можливостям сучасного адмініструванням податків.

В країнах з ринковою економікою результативність податкових реформ значною мірою залежить від системного характеру перетворень в країні, а отже, від узгодженості податкової реформи з реформуванням інших сфер суспільного життя, без докорінних перетворень яких неможливе ефективне реформування податкової системи. Але за сучасних умов видається малоймовірною можливість створення цілісної більш-менш постійної моделі оподаткування, зафіксованої в єдиному документі. Відтак доцільнішим видається поетапне реформування податкової системи шляхом прийняття окремих податкових законів. Першим повноцінним кроком у цьому напрямі стало прийняття змін до закону про податок на прибуток підприємств 26 грудня 2002 року [9, c.216].

Отже, довгострокове економічне зростання та якісна структурна перебудова національної економіки потребують мобілізації сил в усіх напрямах державної економічної політики. Тому на теперішньому етапі побудови податкової політики слід виходити насамперед з потреби максимізації дії регуляторної та стимулювальної функцій податків.


Висновки

Українська держава на сучасному етапі свого розвитку вдосконалює власну податкову систему, яка враховує досвід інших країн, але не є простим копіюванням. Адже податкова система кожної окремо взятої держави повинна відображати конкретні особливості країни: рівень розвитку економіки соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. Ось чому форми оподаткування однієї країни суттєво відрізняються від форм оподаткування іншої і в світі немає хоча б двох країн з однаковими системами оподаткування.

Сьогодні податкова система України перебуває на етапі кардинальних перетворень. В державі постійно проводилась політика зміни системи оподаткування, але, на жаль, не завжди продумана, економічно обгрунтована, та не завжди це відбувалось у комплексі з іншими фінансовими нововведеннями.

Взагалі, реформування податкової системи України передбачає розв’язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу структури та окремих елементів.

Також високий загальний рівень оподаткування, тенденція до розширення складу податкової системи України свідчать про необхідність законодавчого обмеження зростання податкового навантаження на юридичних і фізичних осіб, а отже, і обмеження зростання державних видатків, яке має стати стимулом до забезпечення більш ефективного використання бюджетних коштів. Характерним і дестабілізуючим фактором для України на сучасному етапі її розвитку є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства тощо.

Але не можна не відмітити, що податки зберігають капітали суспільства, формують джерела для їх достатньо швидкого накопичення з метою розширення виробництва та забезпечення всебічного розвитку країни. Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, держава забезпечує свій захист, розвиток виробництва, поліпшує матеріальне становище своїх громадян, суттєво впливає на стан і розвиток науки, культури, освіти і міждержавних зв’язків.

Як підсумок можна сказати, що комплексність податкового реформування зазвичай пов'язується з прийняттям Податкового кодексу. Проте його доля залишається невизначеною. По-перше, в українському суспільстві досі відсутній консенсус щодо того, якою має бути податкова система України. По-друге, загострення політичного протистояння посилює значущість економічної і, зокрема, фіскальної політики та стає на заваді ліберальній податковій реформі, яка загрожує на певний період зниженням касових надходжень. По-третє, в Україні поки що не сформовано узгодженої концепції бюджетної та податкової політики як вагомих важелів реалізації довгострокової стратегії розвитку. Невизначеним поки що є можливий вплив на структуру бюджетних витрат та податкову систему вступ України до СОТ. Останнім часом активізувалися заяви щодо узгодження економічної, в тому числі й податкової, політики України на просторі СНД. Зрештою, орієнтири європейської інтеграції України також потребують поступового руху до європейської системи оподаткування.


Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4.12.1990.// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №6. - С. 37.

3. Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000.// Відомості Верховної Ради. – 2001. - №9-10. - С. 194.

4. Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991.// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №39. - С. 510.

5. Василевська Г.В. Податкова політика у регулюванні економічного зростання// “Економіст”. - № 2.- 2003. - С.39.

6. Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової системи// “Економіст”. - № 7-9. – 2002. - C. 120-130.

7. Влажевич В. С. Місцеві податки і збори та їх особливості. Світовий та український досвід встановлення та справляння місцевих податків// „Підприємництво, господарство і право”. - № 1. – 2004. - С.94-99.

8. Горобінська І.В. Аналіз податкового навантаження та його вплив на динаміку ділової активності// „Актуальні проблеми економіки”. - № 10. – 2004. - С.26-33.

9. Данілов О.Д., Фліссак Н. П. Податкова система та шляхи її реформування. Навчальний посібник. – К.: Парламентське вид-во. – 2001. - 216с.

10. Данілов О.Д., Лапшин Ю.В., Онищенко В.А. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі. Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України. – 2002. - 292с.

11. Данілов А.В. Вдосконалення механізму податкового регулювання сталого екомомічного розвитку// ”Фінанси України”.- № 2. – 2005. - С.92-99.

12. Демченко Т. М. Податкова політика як інструмент відтворювального процесу// „Актуальні проблеми економіки”. - № 2. – 2004. - С.69-75.

13. Дікань Л. В. Податки у фінансовому менеджменті підприємництва: Монографія. – Х.: Константа. – 2003. - 87с.

14. Загорський В. С., Благун І. Г. Принцип функціонування податкової системи ринкового типу// “Фінанси України”. - №10. – 2003. – С.92-99.

15. Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку// „Фінанси України”. - № 2. – 2005. - С.92-101.

16. Кулик В.В. Податки у системі відтворення національної економіки// “Фінанси України”. - № 11. – 2003. - С.91.

17. Лащак В.В. Стимулювальна роль прямих податків// „Фінанси України”. - № 2. – 2005. - С.84-101.

18. Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник – К.: МАУП. – 2003. - 224с.

19. Мельник В.М. До питання про “податкову систему”// “Актуальні проблеми економіки”. - №10. – 2003. – С.78.

20. Опарін В. М. Фінанси. Загальна теорія: Навч. посібник. – К.: КНЕУ. – 199. - 164с.

21. Кулик В.В. Податки у системі відтворення національної економіки// “Фінанси України”. - № 11. – 2003. - C.91.

22. Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник – К.: МАУП. – 2003. - 224с.

23. Печуляк В. Гармонізація відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків як один із напрямів податкової політики України// „Підприємництво, господарство і право”. - 2004. - № 4. - С.130-134.

24. Піхоцький В. Ф. Реформування податкової системи України – вимога сьогодення// “Фінанси України”. - №9. – 2003. - C.80-85.

25. Соколовська А. М. Податкова система України – теорія та практика становлення. – К.: НДФІ. – 2001. - 372с.

26. Степовой А.Г. Упрощенная система налогообложения// “Все о бухгалтерском учете”. - № 24. – 2005. - C.73-74.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:19:43 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
23:06:32 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Особливості оподаткування суб’єктів господарювання

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150048)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru