Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Учебное пособие: Оподаткування підприємств

Название: Оподаткування підприємств
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: учебное пособие Добавлен 23:11:49 12 ноября 2008 Похожие работы
Просмотров: 497 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

1. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1СУТНІСТЬ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА

1.1.1 Сутність податків і їх функції

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки — це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов’язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції — фіскальну та регулюючу.


Рис. 5.1. Схема впливу податків на фінансово-господарськудіяльність підприємства



Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків . Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб’єктів господарювання (рис. 5.1). Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об’єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об’єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.

1 .1.2 Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, ( обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— обов’язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обгрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються за здійснення податкової політики, у законодавчих актах щодо окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

На рис. 1.2. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., а також наступних доповнень до нього.

Підприємства — суб’єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), aкцизний збір, мито];

— збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

— державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

— два податки (комунальний податок і податок з реклами);

— різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше , це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге , основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє , система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.


Рис. 1.2. Підсистема оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності (підприємств) в Україні


1 .2 ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

1 .2.1 Становлення оподаткування прибутку

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб’єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об’єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об’єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.

Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991—1997 рр. неодноразово змінювався об’єкт оподаткування. У цей період об’єктами оподаткування послідовно були: 1991 р. — прибуток; 1992 р. — валовий дохід; 1993 р. (перший квартал) — прибуток; 1993 (з другого кварталу) — 1994 рр. — валовий дохід; 1995—1997 рр. (до 1 липня) — прибуток, що визначався коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. — прибуток, що визначається через коригування валового доходу.

Така непослідовність у визначенні об’єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і справили негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності в цілому.

Період оподаткування прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) рр. був найтривалішим і свідчив про певну стабілізацію податкової системи. Механізм оподаткування прибутку тоді сформувався згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», що був ухвалений 28 грудня 1994 р. Протягом указаного періоду в оподаткування прибутку були внесені несуттєві зміни, що не порушували його механізму в цілому.

Цей період в оподаткуванні прибутку, окрім стабілізації податкової політики, мав кілька інших позитивних особливостей, які заслуговують на окрему увагу.

По-перше , об’єкт оподаткування визначався в основному через коригування суми балансового прибутку. Схему визначення оподаткованого прибутку зображено на рис. 5.3.

Таке коригування давало змогу:

— виключити подвійне оподаткування (з балансового прибутку вираховувались податки на землю і з власників транспортних засобів);

— звільнити від оподаткування прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяло розвитку ринку цінних паперів);

— звільнити від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктури підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

Оскільки оподаткований прибуток визначався головним чином на підставі балансового прибутку, податковими адміністраціями здійснювався контроль за правильним формуванням прибутку підприємств. У підприємств не було необхідності вести окремий податковий облік.

По-друге , у процесі визначення об’єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховувалися інші показники. Так, об’єкт оподаткування збільшувався на суму:

— збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;

— коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

— коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб’єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).

Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб’єктів господарювання.

По-третє , нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте , ставки податку були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30% посередницькі операції оподатковували в розмірі 45%, ігровий бізнес — у розмірі 60%.


Рис. 1.3. Схема визначення оподаткованого балансового прибутку підприємства відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.


1 .2.2 Чинний порядок оподаткування прибутку

З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”» з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти . З числа резидентів платниками податку є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

Принципово новим в ухваленому Законі є також визначення об’єкта оподаткування. Схему визначення об’єкта оподаткування (оподаткованого прибутку) зображено на рис. 1.4.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.


Рис. 1.4. Схема визначення об’єкта оподаткування (оподаткованого прибутку)

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

— загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

— доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов’язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

— доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

— доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

— доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансової допомоги, а також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді; сум невикористаної частини коштів, повернених із страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням суду);

— суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

— суми акцизного збору та податку на додану вартість;

— суми або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусові відчуження державою іншого майна платника податку;

— суми коштів або вартість майна, отримані платником податку з рішення суду як компенсація його витрат або збитків;

— суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

— суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

— суми одержаного платником податку емісійного доходу;

— номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, виданих боржником на ім’я платника податку як (підтвердження заборгованості боржника);

— доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від інших платників податку, що оподатковувалися за їхньої виплати;

— кошти або майна, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквідації, або після закінчення договору про спільну діяльність;

— кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

— кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі;

— вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася подія:

— зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку — дата її оприходування в касі платника податку);

— відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового доходу вважають дату:

— відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дату фактичного надання послуг платником податку;

— оприходування товарів, а для робіт (послуг) — дату оформлення документа, що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.

До складу валових витрат слід включати:

1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого раніше відбувалася подія:

— списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів;

— оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного їх отримання.

Витрати на оплату праці включають витрати (в грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств, виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахуванням відсотків за борговими зобов’язаннями протягом звітного періоду, які пов’язані з веденням господарської діяльності платником податку.

2. Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

3. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерезидентів, податків на доходи від грального бізнесу.

4. Суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, готової продукції на початок звітного кварталу над їхньою балансовою вартістю на кінець того самого звітного кварталу.

Якщо вартість указаних запасів на кінець звітного кварталу перевищує їхню вартість на початок того самого звітного кварталу, різниця зараховується до складу валових витрат платника податку у звітному періоді.

5. Сума перевищення балансової вартості над виручку від продажу окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

6. Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій (не більше 4% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

7. Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, коли на цих підприємствах як на основному місці роботи працює не менше 75% таких осіб, згаданим об’єднанням для проведення благодійної діяльності (не більше 10% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

8. Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

9. Суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з утратою або псуванням документів чи допущенням помилок у розрахунках податкового зобов’язання, виявлених у звітному податковому періоді.

10. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні дії щодо стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати і такі витрати платників податку на прибуток (витрати подвійного призначення):

— на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

— на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

— на придбання науково-технічної літератури, передплату спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових семінарах з основної діяльності;

— на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

— на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

— на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку, страхування громадянської відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

— на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

— на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

— на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

— на експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі підприємства та утримувалися за рахунок платника податку до прийняття Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Не дозволяється включати до складу валових витрат платника податку такі витрати:

— не пов’язані з веденням господарської діяльності;

— на придбання торгових патентів;

— сплату штрафів та неустойки;

— на утримання органів управління об’єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній;

— виплата емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

— виплата дивідендів;

— суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, ніж звичайні.

Вивчення валових витрат, особливостей їхнього формування дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподаткованого прибутку.

Це досягається у зв’язку з віднесенням до складу валових витрат: використання прибутку на благодійну діяльність; використання прибутку на фінансування соціальної інфраструктури підприємств та інших витрат.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються зі скоригованого валового доходу. Збільшення амортизаційних відрахувань зумовлено такими змінами щодо їх обчислення.

По-перше , значно підвищено норми амортизаційних відрахувань. Вони встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в таких розмірах (у розрахунку на календарний квартал): група I — 1,25%, група II — 6,25%, група III — 3,75%.

По-друге , амортизації підлягають витрати на проведення ремонту основних фондів, їх реконструкцію і модернізацію та інші витрати для поліпшення фондів, що перевищують 5% витрат щодо вартості основних фондів на початок року і які було включено до складу валових витрат.

По-третє , платник податку може самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи III, придбаних після набуття чинності Законом «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суми амортизаційних відрахувань визначаються із застосуванням знижувального коефіцієнта 0,8 до встановлених норм амортизації. При цьому від суми зменшення амортизаційних відрахувань окремо обчислюється податок у розмірі 30% «розрахункова сума», що підлягає зарахуванню до державного бюджету.

Якщо «розрахункова сума» податку на прибуток, визначена із застосуванням знижувального коефіцієнта, є більшою, ніж загальна сума податку на прибуток, до бюджету переказується фактично нарахована сума податку на прибуток. При цьому перевищення «розрахункової суми» податку над суму нарахованого податку на прибуток не враховується за визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у наступні звітні (податкові) періоди.

Якщо «розрахункова сума» податку на прибуток, визначена із застосуванням знижувального коефіцієнта, є меншою або дорівнює сумі нарахованого податку на прибуток звітного (податкового) періоду, до бюджету переказується «розрахункова сума» податку на прибуток.

Указаний порядок визначення «розрахункової суми» податку на прибуток, у зв’язку із застосуванням знижувального коефіцієнта до норм амортизації, не застосовується до суб’єктів господарської діяльності, що сплачують єдиний (фіксований) податок.

Зниженню податкового тиску на суб’єктів підприємництва з числа резидентів сприяє така особливість оподаткування прибутку. Якщо в платника податку об’єкт оподаткування (оподаткований прибуток) за результатами звітного (податкового) періоду має від’ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення об’єкта оподаткування у наступному звітному (податковому) кварталі, а також кожному з наступних двадцяти звітних (податкових) кварталів до повного погашення від’ємного значення об’єкта оподаткування.

Пільги за оподаткування прибутку . Звільняється від оподаткування прибуток:

— підприємств від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів;

— підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, якщо протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів за основним місцем роботи становить не менше 50% чисельності працюючих, а фонд оплати їхньої праці — не менше 25% суми витрат на оплату праці, що включається до складу валових витрат;

— прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги, яка надається на безоплатній основі для виведення енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації.

Прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого і зареєстрованого в інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50% від чинної ставки протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об’єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);

6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя.

Термін сплати податку на прибуток . Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподатковуваний прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяців кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі (відповідно до 20 числа другого і третього місяців кварталу). Розрахунок авансових внесків платники здійснюють самостійно без складання податкових декларацій. Слід звернути увагу, що штрафні санкції за невідповідність розмірів сплачених авансових внесків розміру платежів, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

Підприємства — виробники сільськогосподарської продукції подають податкову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток і сплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Платники податку на прибуток подають бухгалтерську звітність за результатами своєї діяльності за рік тільки статистичним органам, тобто подання бухгалтерської звітності податковим адміністраціям не є обов’язковим.

Відповідальність платників податку на прибуток. Платники податку, які на час перевірки податковим органом не мають податкових декларацій про прибуток і розрахунків, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податку, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення. За кожні наступні такі порушення, допущене протягом дванадцяти місяців після першого, сплачується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помножених на кількість таких порушень.


Рис. 1.5. Структурно-логічна схема оподаткування дивідендів, що їх виплачують емітенти корпоративних прав


Платники податку, які не подали або несвоєчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжні доручення щодо перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% від суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

Якщо має місце приховування або заниження сум податку на прибуток, платник сплачує:

— суму донарахованого податку,

— штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку,

— пеню, обчислену, виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Оподаткування дивідендів . Як уже зазначалось вище, Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачене оподаткування дивідендів. На рис. 5.5зображено схемуоподаткування дивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1) платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне підприємство (емітент корпоративних прав);

2) джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3) виплата дивідендів нерезидентам, а також у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

4) підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток;

5) отримані юридичними особами дивіденди не враховуються за визначення їхнього оподатковуваного прибутку.

1 .3 П латежі за ресурси

Виробничо-господарська діяльність суб’єктів господарювання пов’язана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою раціонального ефективного використання ресурсів суб’єктами господарювання та формування централізованих фінансових ресурсів держава може встановлювати відповідні платежі.

До передбачених податковим законодавством України для суб’єктів господарювання платежів за ресурси, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через формування собівартості і розподіл прибутку. Зменшення суми вказаних платежів, якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.

1 .3.1 Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

— заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

— розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно-логічну схему податку на землю зображено на рис. 5.6.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2 ). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.


Рис. 1.6. Структурно-логічна схема плати (податку) за землю


Місцеві ради можуть диференціювати й затверджувати ставки (виходячи із середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки на території населеного пункту та її функціонального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза проти ставок, передбачених Законом «Про плату за землю».

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Щодо знову відведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до частки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди — орендодавця (власника) та орендаря.

Суб’єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок собівартості. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

1 .3.2 Фіксований сільськогосподарський податок

Згідно із Законом України від 17 грудня 1998 р. «Про фіксований сільськогосподарський податок» з 1 січня 1999 р. відбулися зміни в оподаткуванні сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб виробництва.

1. Для сільськогосподарських товаровиробників встановлюється фіксований сільськогосподарський податок замість таких податків і зборів (обов’язкових платежів):

— податок на прибуток підприємств;

— плата (податок) за землю;

— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

— комунальний податок;

— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— збір на обов’язкове соціальне страхування;

— збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг;

— збір до Державного інноваційного фонду;

— збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

— плата за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

— збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України «Про систему оподаткування», повинні сплачуватися сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

2. Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності (колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства), які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу підприємства.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менше ніж 50% загального обсягу реалізації, підприємство сплачуватиме податки у наступному податковому періоді на загальних підставах.

3. Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати вказаного податку — у грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сільськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, здійснюється, виходячи з такого еквівалента — однієї тонни пшениці м’якої третього класу за цінами, які щорічно визначатимуться Кабінетом Міністрів України .

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за еквівалент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюється обласними радами щорічно, але не пізніше 1 січня.

4. За об’єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тім числі на умовах оренди.

5. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

— для багаторічних насаджень — 0,3.

6. Платники фіксованого сільськогосподарського податку у грошовій формі визначають його суму на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених Законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за місцем їхнього знаходження.

Протягом поточного року щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним, указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал. Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал — 10%, ІІ квартал — 10%, ІІІ квартал — 50%, ІV квартал — 30%.

Для сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок сільськогосподарської продукції встановлені такі терміни. Щодо поставок зерна термін встановлюється за погодженням з районною державною адміністрацією, але не пізніше 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та технічні культури). Поставка продукції тваринництва для сплати податку має здійснюватись щомісячно, але не пізніше останнього дня поточного місяця. При цьому витрати, пов’язані з транспортуванням сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій, несуть платники податку.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на окремий рахунок Казначейства України.

З метою стабілізації сільськогосподарського виробництва з 1 січня 1999 року до 1 січня 2001 року звільняються від сплати фіксованого сільськогосподарського податку сільськогосподарські товаровиробники, які є платниками податку згідно з розглянутим вище Законом.

При цьому вказані платники не звільняються від сплати коштів на обов’язкове державне пенсійне страхування та на обов’язкове соціальне страхування.

1 .3.3 Податок із власників транспортних засобів

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Структурно-логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис. 5.7.

Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 р.

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) — власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.


Рис. 1.7. Структурно-логічна схема податку на транспортні засоби суб’єктів господарювання


Згідно із законодавством об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані.

Ставки податку визначено в розрахунку на рік: зі 100 см3 об’єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, зі 100 см довжини транспортного засобу. Усі ставки податку встановлені з 1 січня 2000 р. в грн. за видами транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення й використання.

Обчислення податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року.

Податок сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів.

Територіальні дорожні фонди 85% податку спрямовують на фінансування витрат, пов’язаних із будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Решту (15%) вони спрямовують до бюджетів місцевого самоврядування на фінансування відповідних витрат.

Податок сплачується щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітними кварталами.

За придбані транспортні засоби протягом року податок сплачується перед їх реєстрацією.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи на оплату проїзду на цих транспортних засобах) незалежно від форми власності.

Сільськогосподарські підприємства-товаровиробники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (з кількістю місць менше 10) у розмірі 50%.

Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату податку . У разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і штраф у двократному розмірі від тієї ж суми. За браком обліку об’єктів оподаткування або за ведення обліку з порушенням установленого порядку (неподання, несвоєчасне подання розрахунків та інших документів, необхідних для обчислення та сплати податку) стягується штраф у розмірі 10% від суми податку, що підлягає сплаті. За несвоєчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120% річних від облікової ставки Національного банку на день складання акта перевірки, від суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Рис. 1.8. Структурно-логічна схема податку на нерухоме майно (нерухомість)


Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму податку на нього. Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, що впливає на розмір прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дає змогу зробити висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів.

1 .3.4 Податок на нерухоме майно (нерухомість)

У Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на нерухоме майно суб’єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Мета введення названого податку — забезпечити збалансування доходів і витрат бюджету держави та сприяти підвищенню ефективності використання нерухомості суб’єктами господарювання. Було підготовано кілька варіантів закону стосовно цього податку. Останній його варіант, опрацьований 1997 року, передбачав, що об’єктом оподаткування є земля, а також постійні будівлі і споруди, що конструктивно й технологічно зв’язані з землею, на якій їх розміщено.

Структурно-логічну схему названого варіанта проекту Закону «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)» подано на рис. 5.8.

Передбачалось, що податок на нерухомість (згідно зі згаданим вище проектом закону) має бути загальнодержавним податком і є різновидом податку на майно.

У підготовленому проекті Закону «Про місцеві податки і збори» також передбачений податок на нерухоме майно. Тобто названий податок віднесено до місцевих.

Податок на нерухомість складається з суми податків на землю, будівлі і споруди. Нерухомість — це земля і постійно розміщені на ній будівлі та споруди. Будівлі — це житлові будинки, офіси, гаражі, дачі. Споруди — це об’єкти, які підпадають під визначення першої групи основних фондів, за винятком будівель. Якщо об’єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується одночасно як споруда та як будівля, платник податку має звернутися до податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямів використання такого об’єкта з метою окремого визначення податкових баз і строків оподаткування.

Слід звернути увагу на те, що в розглянутому варіанті податку на нерухомість передбачалось для розрахунків бази оподаткування застосовувати індексацію бази оподаткування на рівень інфляції. Така індексація можлива, коли рівень інфляції, розрахований на базі податкового року, дорівнює або перевищує 110%.

1 .4 НЕПРЯМІ ПОДАТКИ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА

1 .4.1 Вплив непрямих податків на фінансово-господарську

діяльність підприємств

Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків —універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки. У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського Союзу, але поширена в інших країнах.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Цей податок широко і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у Радянському Союзі. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами товарів.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки. Це полегшує обчислення податку і контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування — доданої вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації – матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в країнах Західної Європи.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

На рис. 5.9 зображено структурно-логічну схему формування цін реалізації товарів з урахуванням непрямих податків. Слід звернути увагу, що є особливості у визначенні бази (об’єкта) для обчислення окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов придбання товарів.

Рис. 1.9. Структурно-логічна схема формування цін реалізації товарів із включенням у них непрямих податків

У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих сумах з одиниці реалізованого товару, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором.

Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаються в ціну реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортованих. Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продукції. Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що включає ці непрямі податки. З прийняттям Закону України «Про податок на додану вартість» з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торгових націнок), отриманого підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється. Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загальної вартості (ціни) придбаних товарів і суми торгової націнки.

Ціна реалізації споживачам імпортованих товарів може включати три види непрямих податків: ввізне мито, акцизний збір, ПДВ.

Ввізне мито встановлюється у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці товарів, що імпортуються, або у відсотках до митної вартості імпортованих товарів.

Сума акцизного збору, що включається в ціну , визначається у твердих сумах з одиниці товарів, що імпортуються, або за ставками у відсотках до обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів та ввізне (імпортне) мито.

Митна вартість придбаних товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород.

Податок на додану вартість, що включається в ціну , визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар). Для обчислення ПДВ щодо імпорту в оподаткований оборот не включається оплата митних послуг.

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулюючу функцію непрямих податків. На суму непрямих податків відповідно зростає ціна товарів, що впливає на їх виробництво й реалізацію.

Реальними платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є суб’єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб’єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб’єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.

При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб’єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.

По-перше , він пов’язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб’єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб’єктам підприємницької діяльності.

По-друге , цей вплив пов’язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб’єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб’єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.

Вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб’єктів підприємництва залежно від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні особливості впливу непрямих податків на діяльність підприємств виробничої сфери (з урахуванням галузі), тих, які займаються торгово-посередницькою діяльністю, тих, що надають послуги (у тім числі фінансові).

Розглянемо особливості обчислення та сплати в бюджет окремих непрямих податків та їхній вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств.

1 .4.2 Мито

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов’язане з увезенням або вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.

На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за ввезення таких на митну територію. Воно є диференційованим:

— щодо товарів, які походять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

— щодо товарів, котрі походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший за чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито застосовується:

— як спосіб захисту українських виробів у цілому;

— як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

— як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньо-економічної діяльності;

— як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується у разі:

— ввезення на митну територію товарів, і є об’єктом демпінгу, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

— вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів подібних або конкуруючих товарів.

Компенсаційне мито застосовується у разі:

— ввезення на митну територію товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

— вивезення за межі митної території товарів для виробництва переробки, продажу або споживання котрих надавалася субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Міжнародна практика (а також і досвід України) свідчать, що найбільш поширеними є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються. Суб’єкти підприємництва, які імпортують товари для наступної реалізації, під час перетину митного кордону сплачують мито за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на їхній фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

На фінансову діяльність імпортерів — суб’єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об’єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товару що переміщується через митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яку визначено укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.

Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:

— у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;

— у грошовому розмірі на одиницю товару.

На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в ЄВРО з одиниці товарів, що імпортуються. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Контроль за стягненням мита здійснюють митні органи. За виконання ними своїх обов’язків і надання платникам відповідних послуг стягуються митні збори. Вони теж можуть бути встановлені у відсотках від митної вартості товарів, однак їх не слід ототожнювати з митним податком.

1 .4.3 Акцизний збір

Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності — виробники (за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного кордону).

Залежно від виду підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення об’єкта оподаткування. Законодавством визначено такі об’єкти оподаткування :

1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безоплатна передача. В оподаткований оборот включається реалізація (передача) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників (у тім числі і в порядку натуральної оплати праці);

2) митна вартість імпортованих товарів, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій, отриманих без оплати їхньої вартості.

Платниками акцизного збору в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності (їхні філії, відділення, підрозділи):

— виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини;

— нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;

— суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

— фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;

— юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових агентів.

Є певні особливості впливу акцизного збору на фінансово-господарську діяльність підприємств, зайнятих виробництвом і реалізацією підакцизних товарів (виробнича діяльність) або імпортом підакцизних товарів з наступною реалізацією (торговельна діяльність). Ці особливості залежать від ставок акцизного збору, методики розрахунку суми податку, терміну його сплати в бюджет, джерел сплати суб’єктом підприємництва.

Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

З 1 січня 2000 р. значно скорочено перелік підакцизних товарів, змінено ставки податку та запроваджено новий механізм обчислення акцизного збору для імпортованих товарів за застосування ставки акцизного збору у відсотках.

До підакцизних товарів віднесено:

— бензини моторні;

— дизельне пальне;

— автомобілі;

— тютюнові вироби;

— ювелірні вироби;

— спирт етиловий та алкогольні напої;

— пиво солодове.

Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох варіантах:

— у твердих сумах з одиниці реалізованого товару;

— за ставками у відсотках до обороту з продажу товарів.

Ставки акцизного збору встановлені у твердих сумах з одиниці товарів, що реалізовані. Ці ставки диференційовано залежно від якісних характеристик товару і визначено в гривнях (щодо тютюнових виробів) та в ЄВРО (щодо бензину, дистиляторів, пива, алкогольних напоїв).

Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що їх вироблено і реалізовано в Україні, сплачується у валюті України. При цьому використовується валютний (обмінний) курс Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару. Цей курс для обчислення ставок акцизного збору залишається незмінним протягом кварталу.

Акцизний збір, обчислений в ЄВРО для товарів, що імпортуються в Україну, сплачується у валюті України за валютним (обмінним) курсом Національного банку, який діяв на день подання митної декларації.

За використання відсоткових ставок акцизного збору можливі такі варіанти визначення обороту, що оподатковується:

1) для товарів, що реалізовуються за вільними цінами, оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами, без урахування акцизного збору і податку на додану вартість;

2) для товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами, оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої вартості за вказаними цінами без урахування торговельних знижок, а також суми податку на додану вартість;

3) за закупівлі імпортних товарів оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої митної вартості та включаючи мито.

Приклад 1.

1. Митна вартість товару (відповідно до митної

декларації) 70 дол. США

2. Курс Національного банку України 1 дол. США — 5,5 грн.

3. Митна вартість товару, перерахована за курсом

(70 ´ 5,5) 385 грн.

4. Митні та комісійні збори 20 грн.

5. Ставка ввізного мита 20%

6. Сума ввізного мита (385+20) ´ 0,2 81 грн.

7. Ставка акцизного збору 55%

9. Сума акцизного збору (385 + 81´ 0,55) 256 грн.

Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від виду підакцизних товарів, суми податку.

— Підприємства-виробники, що реалізують спирт, алкогольні напої, пиво, сплачують податок на третій робочий день після здійснення обороту за реалізації.

— Підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби, податок сплачують один раз на місяць (до 16 числа), виходячи з фактичного обсягу реалізації за минулий місяць.

— Власники (замовники) алкогольних напоїв, спирту, пива, тютюнових виробів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують податок не пізніше дня отримання продукції.

— Підприємства, (крім указаних вище), в яких середньомісячна сума акцизного збору за минулий рік становила понад 25 тис. грн., сплачують податок щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 5 числа місяця, наступного за звітним), виходячи з фактичного обороту за звітну декаду.

— Решта підприємств сплачує податок щомісяця до 15 числа також виходячи з фактичного обороту за минулий місяць.

За імпортовані підакцизні товари акцизний збір сплачується під час «розмитнення» імпортного товару.

Аналіз зазначених термінів сплати акцизного збору дає змогу дійти таких висновків:

1) найбільш негативний вплив на фінансовий стан суб’єктів господарювання справляє сплата акцизного збору на імпортовані товари. Суб’єкти господарювання зобов’язані сплатити акцизний збір під час «розмитнення» товару, а за алкогольні та тютюнові вироби — під час придбання марок акцизного збору за рахунок своїх оборотних коштів. Відшкодування цих коштів відбудеться тільки після реалізації товарів. Отже, має місце іммобілізація оборотних коштів суб’єктів господарювання на сплату акцизного збору. Період іммобілізації залежить від часу між сплатою акцизного збору і реалізацією товарів, що імпортуються. Слід звернути увагу, що в разі імпорту підакцизних товарів не дозволяється використовувати векселі для розрахунків з бюджетом (крім імпорту паливно-мастильних матеріалів). Відтак немає можливості відстрочування сплати акцизного збору. Імпортерам підакцизних товарів не дозволяється користуватись векселями і для сплати податку на додану вартість (крім імпорту бензину);

2) у підприємств, що виробляють і реалізують підакцизні товари, також може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату акцизного збору. Це пояснюється тим, що оподаткований оборот, який ураховується для обчислення акцизного збору, визначається за фактом відвантаження підакцизних товарів. Коли станеться затримка в оплаті відвантаженої продукції, може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату збору. Така ситуація частіше трапляється за щоденної та подекадної сплати податку;

3) якщо оплата покупцями підакцизних товарів здійснюється авансом або одночасно з відвантаженням продукції постачальником, іммобілізації оборотних коштів у постачальника на сплату акцизного збору може і не статися. Більше того, за подекадної та місячної сплати податку постачальник певний час використовуватиме у власному обороті частину акцизного збору, що підлягає перерахуванню в бюджет.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку «акцизний збір» (як і інших непрямих податків) матиме місце тоді, коли встановлення або підвищення ставок податку супроводжується підвищенням цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

Пільги щодо акцизного збору . На фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання справляють вплив пільги, надані стосовно акцизного збору.

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту. Ця пільга підвищує конкурентоспроможність відповідних товарів на зарубіжних ринках, сприяє збільшенню надходжень валютних ресурсів.

2. Не обкладаються акцизним збором обороти з реалізації підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів. У цьому разі виключається можливість подвійного оподаткування.

3. Не підлягає обкладанню акцизним збором реалізація легкових автомобілів спеціального призначення.

4. Не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового для виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів.

5. Встановлені певні пільги щодо справлення акцизного збору в спеціальних економічних зонах, визначених відповідними законами України.

1 .4.4 Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання та на їхній фінансовий стан.

Слід звернути увагу, що варіант обчислення ПДВ, який застосовується в Україні, допускає оподаткування перенесеної вартості, а також подвійне оподаткування. Це зумовлено тим, що ставки ПДВ установлюються на оподаткований оборот, який включає вартість матеріальних витрат (перенесену вартість), а також попередньо включені у вартість товарів (робіт, послуг) податки.

Податок на додану вартість був уведений в Україні з 1 січня 1992 р. згідно із Законом України «Про податок на добавлену вартість» від 20 грудня 1991 р. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість», що почав діяти з 1993 р., було підписано 26 грудня 1992 р. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993—1997 рр. (до 1 жовтня 1997 р.).

З 1 жовтня 1997 р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. На жаль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ.

Виходячи з чинних законодавчих актів, розглянемо порядок обчислення і сплати ПДВ, механізм його впливу на фінансово-господарську діяльність підприємств.

Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами господарювання:

— продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

— завезення (пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на митній території України; завезення (пересилання) майна згідно з договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;

— вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Слід звернути увагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продаж товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачу права власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не є продажем операції з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки, відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та інших громадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на товари іншій особі.

Продаж послуг (робіт) — це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (робіт) з передачею права користування або розпоряджання товарами, у тім числі нематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовного надання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання права користування або розпоряджання товарами згідно з договорами оренди (лізингу), продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі права інтелектуальної власності.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, здійснювані суб’єктами господарювання:

— випуск, розміщення і продаж цінних паперів, емітованих суб’єктами підприємницької діяльності, а також деривативів;

— обмін цінних паперів на інші цінні папери, депозитарна, реєстраторська та клірингова діяльність з цінними паперами;

— передача майна в оренду і його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договорів фінансової оренди;

— надання послуг зі страхування й перестрахування, із соціального та пенсійного страхування;

— обіг валютних цінностей;

— надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, за кредитними і депозитними договорами;

— виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

— надання брокерських, дилерських послуг з укладанням контрактів на торгівлю цінними паперами і деривативами на ринку цінних паперів;

— передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

База оподаткування. База оподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльності суб’єкта господарювання. Розглянемо можливі варіанти визначення бази оподаткування.

База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт, послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базу для розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податки і збори.

Приклад 2.

Договірна (контрактна) ціна виробу 120 грн. Виріб є підакцизним. Акцизний збір (включений у відпускну ціну) — 20 грн. Відпускна ціна, включаючи акцизний збір, — 140 грн. Сума ПДВ, включена в ціну, — 28 грн. (140 грн. ´ 0,2). Відпускна ціна виробу, включаючи акцизний збір і ПДВ, становитиме 168 грн. (140 грн. + 28 грн.).

Сьогодні в практиці роботи суб’єктів господарювання поширені бартерні операції і натуральні виплати в рахунок оплати праці фізичним особам. У такому разі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але не нижче за звичайну ціну.

Звичайна ціна — ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суми нарахованих (сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, котрі не пов’язані з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, акцизний збір.

Певні особливості оподаткування підприємницької діяльності пов’язані з комісійною торгівлею. Щодо товарів, котрі були в користуванні та отримані від осіб, що не зареєстровані як платники податків, базою оподаткування є сума комісійної винагороди платника податку.

Вартість тари, що згідно з договором (контрактом) є поворотною, у базу оподаткування не включається. Однак якщо протягом встановленого законодавством терміну тара не повертається відправнику, її вартість включається в базу оподаткування покупця товару.

Операції, звільнені від оподаткування. Сфера і види діяльності суб’єктів господарювання дуже різноманітні. Тому в процесі їхньої діяльності важливо враховувати, які операції звільнено від податку на додану вартість. Згідно з чинним законодавством від ПДВ звільнено такі операції суб’єктів господарювання.

1. Операції з продажу:

— вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями і спеціалізованими магазинами;

— товарів спеціального призначення для інвалідів (відповідно до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України);

— лікарських засобів і виробів медичного призначення, що зареєстровані в Україні в установленому порядку (в тому числі надання послуг з їх продажу аптечними закладами);

— книг вітчизняного виробництва, періодичних видань, друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва (включаючи їх доставку), учнівських зошитів, підручників та інших навчальних посібників;

— путівок для санаторно-курортного лікування та відпочинку дітей;

— товарів, робіт, послуг для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ і представництв міжнародних організацій в Україні;

— товарів, робіт, послуг (за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу) підприємствами, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів. На цих підприємствах інвалідів має бути не менше 50% від загальної кількості працівників, а фонд оплати їхньої праці має становити не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці.

2. Операції з надання послуг:

— перевезення пасажирів міським транспортом (за умови, що тарифи на такі перевезення регулюються законодавчо);

— ремонт шкіл, дошкільних установ, інтернатів, установ охорони здоров’я (в сільській місцевості);

— обробка землі сільськогосподарськими виробниками багатодітним сім’ям, інвалідам, ветеранам, самотнім особам і особам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, школам, дошкільним установам, інтернатам, установам охорони здоров’я в сільській місцевості;

— послуги освіти, які надаються установами освіти, що мають відповідний дозвіл;

— послуги, що надаються установами охорони здоров’я, які мають спеціальний дозвіл на надання таких послуг;

— доставка пенсій і грошової допомоги населенню.

3. Операції з виконання робіт:

— будівництво за рахунок коштів інвесторів житла для військовослужбовців, ветеранів війни, членів сімей військовослужбовців, що загинули, виконуючи службові обов’язки;

— будівництво житла, що здійснюється за рахунок коштів фізичних осіб за умови передачі його у власність тим самим фізичним особам;

— фундаментальні дослідження, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що здійснюються за рахунок державного бюджету.

4. Операції з передачі:

— земельних ділянок під об’єктами нерухомості або незабудованої землі;

— безкоштовної передачі рухомого складу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту іншим залізницям або підприємствам залізничного транспорту загального користування державної форми власності.

5. Операції завезення на митну територію України продуктів морського промислу, виловлених суднами України.

Як уже зазначалося, на фінансовий стан суб’єктів господарювання справляє вплив сплата ПДВ у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг). При цьому важливим для покупця — суб’єкта господарювання є визначення джерела сплати і наступного відшкодування ПДВ (вхідного ПДВ), включеного в ціну.

Установлені такі джерела відшкодування вхідного ПДВ.

1. Для придбаних товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, вхідний ПДВ відшкодовується за рахунок сум ПДВ, які надходять від реалізації продукції (робіт, послуг) суб’єктом господарювання, а також із коштів державного бюджету.

Такий самий порядок відшкодування вхідного ПДВ встановлений щодо придбаних основних фондів і нематеріальних активів, котрі підлягають амортизації. Сплачений вхідний ПДВ включається в податковий кредит. В обліку суми вхідного ПДВ відносять на дебет 68 рахунка «Розрахунки з бюджетом (субрахунок — розрахунки з бюджетом за ПДВ)» (рис. 5.10).

Податковий кредит виникає (формується) в суб’єктів господарювання, що здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються ПДВ. При цьому в суму податкового кредиту включається та частина сплаченого ПДВ за придбані товари (роботи, послуг), які використано для виробництва і реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт, послуг).

Згідно із Законом «Про податок на додану вартість» застосовуються дві ставки оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

— продаж товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;

— продаж робіт (послуг), призначених для використання і споживання за межами митної території України;

— продаж товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах);

— надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

— продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і торф’яних брикетів, електроенергії, імпортованого газу.

Не дозволяється застосування нульової ставки ПДВ до операцій, що пов’язані з вивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від оподаткування на митній території України.

Таким чином, застосування нульової ставки оподаткування ПДВ до перелічених вище операцій уможливлює включення в суму податкового кредиту ПДВ, сплаченого на придбані товари (роботи, послуги), що були використані для продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються за нульовою ставкою.

Підставою для включення ПДВ у податковий кредит є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем товарів (робіт, послуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покупцеві, а копія залишається в продавця. Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні законодавчі документи.

Не дозволяється включати в податковий кредит витрати на сплату ПДВ, що не підтверджені податковою або митною декларацією. За імпортування робіт (послуг) підтвердженням факту виникнення податкового кредиту є акт прийняття робіт (послуг) або банківський документ, що свідчить про переказ грошей на оплату таких робіт (послуг).

Коли на час перевірки платника податку податковим органом включені до складу податкового кредиту суми не підтверджуються відповідними документами, до платника податку застосовуються фінансові санкції на суму непідтвердженого документами податкового кредиту.

Слід звернути увагу на дату виникнення права платника податку на податковий кредит. Вона залежить від виду операцій, що здійснюються, форми розрахунків. Можливі такі варіанти визначення дати виникнення податкового кредиту.

1. Для звичайних операцій, пов’язаних із продажем товарів (робіт, послуг), — це дата списання коштів із банківського рахунка платника податку для оплати товарів (робіт, послуг), підтверджена податковою накладною, або дата отримання товарів.

2. Для бартерних (товарообмінних) операцій — це дата здійснення заключної балансуючої операції.

3. Для операцій, зв’язаних із завезенням (імпортом) товарів, — це дата оформлення ввізної митної декларації з указаною в ній сумою податку.

4. За імпортування робіт (послуг) — це дата списання коштів з поточного рахунка платника податку для їх оплати або дата оформлення документа, що підтверджує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом.

Погашення (відшкодування) податкового кредиту здійснюється насамперед за рахунок сум ПДВ, що надходять від реалізації товарів (робіт, послуг) платника податку. Суми ПДВ, що надходять від реалізації продукції (робіт, послуг), в обліку відносять на кредит рахунка 68 «Взаємовідносини з бюджетом (субрахунок — розрахунки з бюджетом за ПДВ)» (рис. 5.10).

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет суб’єктом господарювання — платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.

Якщо за результатами звітного періоду сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов’язань платника ПДВ, різниця підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.


Рис. 1.10. Структурно-логічна схема функціонування рахунка 68 (субрахунок — розрахунки з бюджетом)


Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет або сума податкового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період. Відшкодування з бюджету податкового кредиту платнику ПДВ має бути здійснене після подачі звіту через три звітні періоди (крім оподаткування за нульовою ставкою). На вимогу платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в суму наступних платежів з ПДВ або інших податків, які зараховуються до державного бюджету.

Суми податкового кредиту, не відшкодовані платнику податку в установлений термін, є бюджетною заборгованістю. На суму цієї бюджетної заборгованості нараховується пеня в розмірі 120% від облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості. Пеня на користь платника податку нараховується за кожний день бюджетної заборгованості, включаючи день її погашення.

Терміни сплати ПДВ у бюджет. Вибираючи податковий період, платник має врахувати можливість отримання бюджетного відшкодування податкового кредиту . Таке відшкодування безпосередньо пов’язане з податковим періодом.

Для платників податку, у котрих обсяг операцій, що оподатковуються, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному місяцю. При цьому сплата ПДВ має здійснюватися не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Платники податку, що в них обсяг оподатковуваних операцій є меншим, ніж указано вище, самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення платник податку подає в податковий орган за місяць до початку календарного року. Протягом календарного року можлива заміна квартального податкового періоду на місячний за заявою платника податку.

Платник ПДВ, що використовує квартальний податковий період, але здійснює експортні операції з продажу товарів (робіт, послуг), може одержати бюджетне відшкодування частини податкового кредиту за результатами двох перших місяців кварталу.

Час виникнення податкових зобов’язань. Здійснення розрахунків з бюджетом щодо ПДВ, можливість отримання бюджетного відшкодування податкового кредиту, яке впливає на фінансовий стан підприємства, залежать від часу виникнення податкових зобов’язань.

Час (дата) виникнення у платника податкових зобов’язань унаслідок продажу ним товарів (робіт, послуг) має деякі особливості залежно від умов продажу, учасників цього процесу, форми розрахунків .

1. За звичайного продажу товарів (робіт, послуг) датою виникнення податкових зобов’язань є дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбулося зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок постачальника в оплату за продані товари (роботи, послуги), або дата відвантаження товарів.

2. У разі здійснення бартерних (товарообмінних) операцій дата виникнення податкового зобов’язання — це:

·дата відвантаження товару, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що підтверджує факт виконання робіт (послуг);

·дата одержання товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що підтверджує факт отримання робіт (послуг).

3. За продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів датою виникнення податкових зобов’язань є дата надходження коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому вигляді, включаючи зменшення заборгованості платника податку за його зобов’язаннями перед бюджетом.

4. У разі імпорту товарів датою виникнення податкових зобов’язань є дата оформлення ввізної митної декларації з указаною в ній сумою податку, що підлягає сплаті. За імпорту робіт (послуг) датою виникнення податкових зобов’язань є дата списання коштів з розрахункового рахунка платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що підтверджує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом.

Відтак можна дійти висновку, що між формуванням вхідного ПДВ (виникнення податкового кредиту) та його відшкодуванням минає час. Цей період є періодом іммобілізації оборотних коштів на сплату вхідного ПДВ . Чим він триваліший, тим більш тривалою є іммобілізація оборотних коштів, тобто негативний вплив на фінансовий стан підприємств (рис. 5.11).

Час іммобілізації оборотних коштів підприємства — платника податку на сплату вхідного ПДВ залежить від часу списання коштів з його банківського рахунка за куплені товари (роботи, послуги) і часу надходження ПДВ від продажу продукції (робіт, послуг), тобто зарахування коштів від покупця, замовника на банківський рахунок платника податку, а також від часу отримання відшкодування з державного бюджету.

Час перерахування коштів для сплати вхідного ПДВ і час надходження ПДВ від продажу продукції (робіт, послуг) залежить від форм розрахунків, що застосовуються, умов купівлі товарів, напрямків продажу продукції, платоспроможності покупця.

Час іммобілізації оборотних коштів підприємства на сплату вхідного ПДВ також залежить від умов його відшкодування з бюджету (виплата компенсації з бюджету або залік у наступні платежі в бюджет). Впливає також тривалість податкового періоду.

Коли ПДВ, сплачений підприємством під час купівлі товарів (робіт, послуг), включається до складу витрат виробництва, реальне відшкодування вхідного ПДВ відбувається не після його віднесення на собівартість продукції (робіт, послуг), а тільки після реалізації цієї продукції. Отже, збільшується період іммобілізації оборотних коштів.

З метою скорочення заборгованості (недоїмки) платників податків дозволено зарахувати суму бюджетного відшкодування ПДВ у рахунок інших податків і зборів, що сплачуються відповідним платником податків до державного бюджету. Згідно із Законом про ПДВ використання суми бюджетного відшкодування було можливим лише в рахунок платежів за ПДВ. Така зміна може позитивно вплинути на фінансовий стан підприємств.


Рис. 1.11. Умови і фактори, що впливають на формування й відшкодування
вхідного ПДВ (податкового кредиту) на підприємстві


1.5 ЗБОРИ І ЦІЛЬОВІ ВІДРАХУВАННЯ, ЯКІ СПЛАЧУЮТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб’єктів господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок обчислення яких визначено окремими нормативними документами.

Відрахування в цільові державні фонди нині становлять значні за обсягом суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив виявляється в такий спосіб.

* По-перше , через формування валових витрат, які виключаються із суми скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.

* По-друге , через формування поточних витрат (собівартості). Указані відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а отже, створити проблеми зі збутом продукції.

* По-третє , через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок прибутку під-
приємства.

Отже, вплив названих відрахувань на фінансово-господарську діяльність підприємств є суперечливим. Можливість підприємств впливати на формування абсолютної суми відрахувань у цільові фонди є обмеженою. Це пояснюється тим, що нормативи відрахувань визначено законодавчо і вони однакові для всіх суб’єктів господарювання. Кількість суб’єктів господарювання, які користуються пільгами щодо таких зборів, також обмежені. Можливість впливати на розмір зборів з боку суб’єктів господарювання пов’язана з формуванням показників, стосовно яких встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції та ін.).

Схему участі підприємств у формуванні цільових державних фондів показано на рис. 1.12.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування . Порядок визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та внесеними змінами до цього закону від 15 липня 1999 р.

Платниками такого збору є:

* суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські установи й організації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників;

* філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають статусу юридичної особи та розміщені на іншій території;


Рис. 1.12. Структурно-логічна схема участі підприємств у формуванні цільових державних фондів


* фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси;

* фізичні особи, що працюють за трудовим договором (контрактом), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами;

* юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

* суб’єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпортери тютюнових виробів;

* суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платники, коштовних каменів;

* юридичні та фізичні особи за відчуження легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

* підприємства, організації, установи незалежно від форми власності, які придбавають нерухоме майно, крім державних підприємств, організацій, установ, які придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів;

* підприємства, організації, установи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку.

Є певні особливості визначення об’єкта оподаткування для обчислення суми збору щодо окремих суб’єктів підприємницької діяльності.

Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні і фізичні особи), які використовують працю найманих працівників, для визначення суми збору беруть фактичні витрати на оплату праці, що підлягають оподаткуванню прибутковим податком: витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок; премій, заохочень, у тім числі в натуральній формі.

Платникам збору, які мають найманих працівників, але не здійснюють виплат на оплату їхньої праці, для визначення суми збору розрахунково визначається показник, як добуток мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких здійснюється нарахування заробітної плати.

Не беруть у розрахунок для обчислення збору витрати на виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків, інші витрати, що не враховуються за обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій.

Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що не використовують найманої праці, для обчислення збору беруть суму свого оподаткованого доходу (прибутку).

Суб’єкти підприємницької діяльності — платники збору зобов’язані зареєструватися в органах Пенсійного фонду України. Слід звернути увагу, що інформацію про таку реєстрацію вимагають комерційні банки у разі відкриття банківських рахунків.

Ставки збору встановлено і диференційовано за категоріями платників. Для суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних і фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, затверджено ставку 32% від згадуваного вище об’єкта оподаткування.

На підприємствах, де працюють інваліди, ставку збору диференційовано. На заробітну плату та інші виплати інвалідам, що є об’єктом оподаткування, збір нараховується у розмірі 4%. Щодо інших працівників використовується ставка 32%.

Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи, що не користуються найманою працею, зобов’язані нараховувати 32% збору від суми оподаткованого доходу (прибутку).

Слід звернути увагу на особливість визначення джерела сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Як відомо, оплата праці найманих працівників суб’єктами підприємницької діяльності здійснюється за рахунок двох джерел:

— собівартість (основна й додаткова заробітна плата, інші види заохочень, виходячи з тарифних ставок);

— прибуток (премії, заохочення).

Тому сума збору на ту частину витрат на оплату праці, що віднесена на собівартість, також відноситься на собівартість. Сума збору на другу частину витрат на оплату праці, що здійснюється за рахунок прибутку, перераховується за рахунок прибутку.

Отже, обсяг витрат на оплату праці і структура джерел указаних витрат впливатимуть на формування собівартості, а значить, і на прибуток суб’єктів господарювання.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за трудовими договорами (контрактами), виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування нараховується у розмірі 2% якщо сукупний дохід є більшим за 150 грн., або 1%, якщо сукупний дохід є меншим. Цей збір здійснюється за рахунок нарахованого доходу (заробітної плати). Відповідальними за утримання цього збору є суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні й фізичні особи), що використовують працю найманих працівників.

Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з отриманням коштів в установах банків на оплату праці.

На рис. 5.13 приведена інформація, щодо платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, об’єктів оподаткування та розміру ставок збору згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”» від 15 липня 1999 року.

Пенсійний фонд включається до державного бюджету. Забороняється використання коштів фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на кредитні, депозитні операції, надання позичок. Тимчасово вільні кошти фонду, за браком заборгованості у виплаті пенсій, можуть бути використані Пенсійним фондом на придбання державних цінних паперів.

Збір на обов’язкове соціальне страхування . Порядок визначення збору встановлено Законом України «Про збір на обов’язкове соціальне страхування» від 26 липня 1997 р.

Особливість такого збору полягає в тім, що він включає і збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. У зв’язку з цим скасовані відрахування підприємств у Фонд сприяння зайнятості населення, що здійснювались згідно із Законом України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994 р.


ПЛАТНИКИ ЗБОРУ ОБ’ЄКТ ОПОДАТКУВАННЯ Ставки збору від об’єкта оподаткування
1 Юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, громадські установи й організації, об’єднання громадян, а також
фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників (їхні філії та відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичні особи, розташовані на іншій території)
Фактичні витрати на оплату праці працівників, а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт за угодами цивільно-правового характеру

32%

4%

2 Фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, котрі не використовують працю найманих працівників, а також особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності (адвокати, приватні нотаріуси, інші особи), але займаються діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу Сума оподаткованого доходу 32%
3 Фізичні особи, які працюють на умовах трудового (контракту) або виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами Сукупний оподаткований дохід 1%
2%
4 Юридичні і фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валюти Сума операції з купівлі-продажу валюти 1%
5 Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами Вартість реалізованих ювелірних виробів 5%
6 Юридичні та фізичні особи за відчуження легкових автомобілів Вартість легкового автомобіля 3%
7 Суб’єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпортери тютюнових виробів Вартість вироблених та імпортованих тютюнових виробів з урахуванням акцизного збору, що підлягають продажу, обміну, безоплатній передачі 1%
8 Підприємства, установи та організації, які придбавають нерухоме майно Вартість нерухомого майна, зазначеного в договорі купівлі-продажу 1%
9 Підприємства установи, організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку Вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку, сплачених споживачами цих послуг 6%

Рис. 1.13. Структурно-логічна схема визначення зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування


Для суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних і фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, ставку збору передбачено в розмірі 5,5% від об’єкта оподаткування, визначеного Законом. У складі загального нормативу 1,5% становить збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліди, збір на обов’язкове соціальне страхування встановлений окремо: 1% від об’єкта оподаткування для інвалідів, які працюють; 5,5% від об’єкта оподаткування для інших працівників підприємства. При цьому збір у розмірі 1% в повному обсязі зараховується у Фонд соціального захисту інвалідів.

Суб’єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, збір на обов’язкове соціальне страхування включають до складу валових витрат під час обчислення оподаткованого прибутку, а також відносять на собівартість.

Із суми сукупного оподаткованого доходу фізичних осіб, які працюють за трудовим договором (контрактом) чи виконують роботи (послуги), згідно з цивільно-трудовими договорами, збір нараховується у розмірі 0,5% тільки на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. У цьому разі утримання збору здійснюється за рахунок нарахованого доходу (заробітної плати). Відповідальність за утримання цього збору покладено на суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників.

Збір на обов’язкове соціальне страхування (у тім числі на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття) перераховується в державний бюджет платниками збору. Це здійснюється одночасно з отриманням грошей у банках на оплату праці. Кошти від збору зараховуються на окремі рахунки державного бюджету: обов’язкового соціального страхування, обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття. Забороняється використання цих коштів не за цільовим призначенням.

Для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, збір визначено у розмірі 0,5% від об’єкта оподаткування тільки на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

Внески в державний інноваційний фонд . Державний інноваційний фонд почав створюватися згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1992 р. № 77 «Про утворення державного інноваційного фонду».

Для формування вказаного фонду підприємства, об’єднання, організації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації, банки ці відрахування здійснюють від обсягу валового доходу. Указані відрахування включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

Згідно з указаною постановою із загальної суми відрахувань 30% в обов’язковому порядку треба було перераховувати в Державний інноваційний фонд. Інші 70% перераховувалися підприємствами, об’єднаннями, організаціями в галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, якщо такий фонд утворювався міністерством або відомством. Кошти відрахувань, віднесені на собівартість продукції (робіт, послуг), але не перераховані міністерствам, відомствам, мали вилучатися податковими органами в державний бюджет.

В окремих випадках за письмової згоди керівного органу, який утворював галузевий спеціальний фонд позабюджетних коштів, державні підприємства, об’єднання, організації могли залишати у своєму розпорядженні частину коштів з відрахувань, що належали галузевому позабюджетному фонду.

Підприємства, об’єднання, організації, котрі не мали галузевого спеціального фонду позабюджетних коштів для фінансування інноваційної діяльності, могли залишати у своєму розпорядженні 70% відрахувань. Це було можливо за умови, що вони вели науково-дослідні роботи і здійснювали заходи щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції. У такому разі залишені в підприємств кошти не можна було спрямовувати на фінансування капітальних вкладень (будівництво, придбання основних фондів, обладнання, приладів), не пов’язаних зі здійсненням науково-дослідних робіт, заходів щодо освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції.

Кошти цих відрахувань залишались у розпорядженні підприємств. Якщо вони не були використані протягом року, то й далі перебували в розпорядженні підприємства і використовувались за цільовим призначенням наступного року.

Якщо підприємство не проводило науково-дослідних робіт, не вживало заходів для освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, відрахування здійснювались тільки в Державний інноваційний фонд у розмірі 0,3%. Решта 0,7% не нараховувалась.

Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 1998 рік» у бюджеті було сконцентровано всі відрахування підприємств на інноваційну діяльність. Таке саме рішення прийнято на 1999 і 2000 рр.

1 .6 МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

Cуб’єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

Сплачуючи місцеві податки і збори, суб’єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори». Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети.

Місцеві податки:

— комунальний податок;

— податок на рекламу.

Місцеві збори:

— за право використання місцевої символіки;

— за паркування автотранспорту;

— за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

— за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

— за право проведення кіно- і телезйомок;

— за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

Органи місцевого самоврядування мають право:

—запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;

— установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

— установлювати додаткові пільги для окремих платників по-
датків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).

В 1998—1999 рр. було підготовлено два варіанти проекту закону «Про місцеві податки і збори». Перший варіант закону, підготовлений в 1998 році, передбачав внесення певних змін до їх складу і методики визначення. Загальну їхню кількість пропонувалося зменшити до 14. Проте в проекті названого закону передбачалося запровадження нових зборів:

— за надання в користування земельних ділянок для будівництва об’єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах;

— за право розміщення офісів суб’єктів підприємницької діяльності в центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають історико-архітектурну цінність;

— за здійснення міжнародного туризму.

Важлива особливість підготовленого законопроекту полягала у зменшенні податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника. Податковий тягар стосовно місцевих податків і зборів переносився на споживача (переважно щодо товарів імпортного виробництва). Було зроблено спробу реалізувати принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання та залученням прибутків тіньового капіталу.

Комунальний податок . Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.

Об’єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об’єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.

Згідно з указаним проектом закону «Про місцеві податки і збори» пропонувалося внести суттєві зміни в порядок обчислення комунального податку.

За об’єкт оподаткування передбачалось брати вартість товарів (послуг), реалізованих суб’єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе, ресторани, лотки).

Об’єктом оподаткування мала бути також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб.

Від оподаткування передбачалося звільнити реалізацію таких товарів вітчизняного виробництва:

— хліб і хлібобулочні вироби, борошно пшеничне та житнє;

— сіль, цукор, олія соняшникова і кукурузна;

— молоко і молочна продукція;

— продукти дитячого харчування;

— безалкогольні напої і морозиво;

— яловичина, свинина, риба, домашня птиця, яйця;

— ягоди, фрукти, картопля і плодоовочева продукція;

— поштові марки, листівки, конверти;

— друковані засоби масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів;

— готові лікарські засоби;

— вугілля, вугільні брикети, гас, торф, дрова для продажу населенню;

— мило господарське, сірники;

— насіння овочевих, баштанних, квіткових культур.

Ставки комунального податку пропонувалося встановлювати від вартості реалізованих товарів без ПДВ: у 1999 році — 2%, у 2000 році — 3%.

Податок з реклами . Платниками вказаного податку згідно з указаним вище декретом було визначено суб’єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами.

Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.

Об’єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.

Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами — щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).

Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами.

За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт 5.

За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт 0,5.

У 1999 році було розроблено другий варіант закону України «Про місцеві податки і збори». У цьому варіанті законопроекту передбачається стягнення таких податків:

— місцевий податок на прибуток підприємств;

— місцевий податок на доходи фізичних осіб;

— податок на нерухоме майно;

— ринковий податок;

— готельний податок;

— торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві збори мають бути такими:

— рекламний збір;

— збори з торговельної діяльності:

а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об’єктів торгівлі, сфери побутових послуг;

б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу;

— збір за паркування автотранспорту;

— будівельний збір;

— екологічний збір (збір за забруднення навколишнього середовища).

Отже, згідно з другим варіантом закону передбачене внесення змін до складу місцевих податків, а також методики їхнього визначення. Це має розширити податкову базу, а отже, сприяти зміцненню фінансової бази місцевих органів влади.

1 .7 ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із способів подолання економічної кризи в економіці.

На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.

З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з 1 січня 1999 року внесено зміни в оподаткування суб’єктів малого підприємництва (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» з додатковими змінами відповідно до Указу Президента від 28 червня 1999 р.).

Указані зміни пов’язані зі спрощенням системи оподаткування (встановлення єдиного податку), обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Такими визнано:

юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень;

фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи , а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з такою особою, включаючи членів її сім’ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу.

Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунків грішми.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов’язкових платежів):

— податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа вибрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

— податку на прибуток;

— податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності);

— плати (податку) за землю;

— збору за спеціальне використання природних ресурсів;

— збору до Державного інноваційного фонду;

— збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— збору на обов’язкове соціальне страхування;

— комунального податку;

— податку на промисел;

— збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

— внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

— внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

— плата за патенти згідно із Законом «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності.

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкт малого підприємництва має подати письмову заяву в орган державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), за умови сплати всіх установлених податків та зборів за попередній звітний (податковий) період.

Суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні особи , мають право вибирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату єдиного податку.

Ставки єдиного податку для фізичних осіб встановлюються місцевими радами за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності з урахуванням виду діяльності та місця її здійснення . Ставка податку не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за календарний місяць.

Якщо фізична особа—суб’єкт підприємницької діяльності здійснює кілька видів її, для яких встановлено різні ставки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво і сплачує один податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Для платника єдиного податку (фізичної особи), який займається підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці або коли участь у підприємницькій діяльності беруть члени його сім’ї, розмір єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб’єкт підприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від зборів до державних цільових фондів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї.

Сплачена суб’єктом підприємницької діяльності — фізичною особою, сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, що перебувають з ним у трудових відношеннях, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи можуть самостійно вибрати ставку єдиного податку: 6% суми виручки від реалізації без урахування акцизного збору, але з окремою оплатою ПДВ; 10% суми виручки від реалізації без урахування акцизного збору, але зі включенням ПДВ до складу єдиного податку.

Суми єдиного податку перераховуються щомісячно до 20 числа місяця наступного за тим, в якому одержано виручку, на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Наступного дня після надходження коштів відповідне відділення казначейства перераховує суми єдиного податку:

— до державного бюджету — 20%;

— до місцевого бюджету — 23%;

— до Пенсійного фонду — 42%;

— на обов’язкове соціальне страхування — 15% (у тому числі 4% до Державного фонду сприяння зайнятості населення).

Суб’єкти малого підприємництва (юридичні особи) за результатами господарської діяльності за звітний період (квартал) подають до органу державної податкової служби (до 20 числа місяця, наступного за звітним періодом) розрахунок сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість (якщо ними вибрано ставку 6%).

На спрощену систему оподаткування суб’єктів малого підприємництва не можуть бути переведені:

— довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

— суб’єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в частині придбання спеціального торгового патенту;

— суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам—учасникам та засновникам даних суб’єктів (які не є суб’єктами малого підприємництва), перевищують 25%;

— фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб’єкти малого підприємництва, які подали заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, стають суб’єктами вказаної системи оподаткування з того кварталу, в якому здійснено їхню державну реєстрацію.

Суб’єкт малого підприємництва може відмовитися від застосування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу). Для цього необхідно подати заяву до відповідного органу державної податкової служби за 15 днів до закінчення звітного податкового періоду.

ТЕСТИ ДО РОЗДІЛУ

Знайдіть правильну відповідь (одну чи кілька)

ТЕСТ 1. У якому з елементів оподаткування найбільше виявляється регулююча функція податків?

1. Визначення об’єкта оподаткування.

2. Визначення джерела сплати податків.

3. Установлення величини ставок податків.

4. Установлення термінів сплати податків.

5. Надання податкових пільг.

ТЕСТ 2. За використання якого джерела сплати податків найбільше виявляється їх регулююча функція?

1. Балансовий прибуток.

2. Собівартість продукції.

3. Виручка від реалізації продукції.

4. Прибуток від реалізації продукції.

5. Амортизаційні відрахування.

ТЕСТ 3. Яка з методик визначення ставок оподаткування більш позитивно впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства?

1. В абсолютних сумах з одиниці продукції, що реалізується.

2. У відсотках до об’єкта оподаткування — універсальні ставки.

3. У відсотках до об’єкта оподаткування — диференційовані ставки.

4. У відсотках до об’єкта оподаткування — прогресивні ставки.

5. У відсотках до об’єкта оподаткування — регресивні ставки.

ТЕСТ 4. Який спосіб надання податкових пільг більш позитивно впливає на прояв регулюючої функції податків?

1. Пільги для окремих платників податків.

2. Пільги щодо окремих об’єктів оподаткування.

3. Пільги щодо термінів сплати податків.

4. Відшкодування сплачених податків.

5. Надання податкового кредиту.

ТЕСТ 5. За яке порушення податкового законодавства встановлено підвищену відповідальність платника податків?

1. Порушення терміну подання податкової звітності.

2. Порушення терміну складання податкової декларації.

3. Приховання об’єкта оподаткування.

4. Несвоєчасне перерахування податку до бюджету.

5. Порушення терміну подання платіжного доручення на сплату податку до бюджету.

ТЕСТ 6. Назвіть найсуттєвіший недолік чинної системи оподаткування підприємств в Україні.

1. Високі ставки податків.

2. Велика кількість податків.

3. Недостатня кількість податкових пільг.

4. Нестабільність законодавства з питань оподаткування.

5. Недосконалі терміни сплати податків.

6. Необхідність тимчасового використання оборотного капіталу підприємств для сплати податків.

ТЕСТ 7. Назвіть основні причини, що пояснюють недоліки системи оподаткування підприємств.

1. Недостатня кількість професійно підготовлених фахівців, які розробляють законодавчі акти з питань оподаткування.

2. Недостатня кількість національного досвіду з оподаткування підприємств.

3. Брак затвердженої податкової концепції в державі.

4. Брак затвердженого Податкового кодексу держави.

5. Затримка прийняття законодавчих актів Верховною Радою.

6. Недостатня кількість професійно підготовлених кадрів у податкових адміністраціях.

ТЕСТ 8. Назвіть податок, якого не сплачують комерційні банки і страхові компанії.

1. Податок на землю.

2. Податок на рекламу.

3. Акцизний збір.

4. Податок на транспортні засоби.

5. Податок на додану вартість.

6. Комунальний податок.

ТЕСТ 9. Знайдіть правильне визначення поняття «податкова система».

1. Сукупність податків, що їх визначає держава.

2. Сукупність зборів, що їх визначає держава.

3. Сукупність податків і зборів, що їх визначає держава.

4. Сукупність обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів.

5. Сукупність обов’язкових платежів до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в установленому законами порядку.

6. Сукупність загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

ТЕСТ 10. Назвіть принцип побудови системи оподаткування, з яким безпосередньо пов’язана регулююча функція податків.

1. Соціальна справедливість.

2. Недопущення податкової дискримінації.

3. Рівномірність сплати податків.

4. Обов’язковість сплати податків.

5. Стимулювання підприємницької діяльності.

6. Однозначність і пропорційність установлення податків.

ТЕСТ 11. Які із названих обов’язкових платежів належать до місцевих податків і зборів?

1. Податок на землю.

2. Гербовий збір.

3. Комунальний податок.

4. Збір за використання місцевої символіки.

5. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

6. Плата за використання місцевої символіки.

ТЕСТ 12. Назвіть надходження коштів, які не включаються до складу валового доходу платника податку на прибуток.

1. Дохід від реалізації цінних паперів.

2. Дохід від надання фінансових послуг.

3. Сума ПДВ, отриманого в складі ціни реалізації продукції.

4. Сума невикористаної частини коштів, що повертаються зі страхового резерву.

5. Дохід від операції лізингу (оренди).

ТЕСТ 13. Назвіть витрати, що не включаються до складу валових витрат платників податку на прибуток за обчислення оподатковуваного прибутку.

1. Кошти, добровільно перераховані до державного бюджету.

2. Сума безнадійної дебіторської заборгованості, стосовно якої закінчився термін позовної давності.

3. Сума штрафів, сплачених за порушення господарських договорів.

4. Витрати на утримання приміщень житлового фонду підприємства.

5. Відрахування до Державного пенсійного фонду.

ТЕСТ 14. Назвіть витрати, що не включаються до складу валових витрат платників податку на прибуток за обчислення оподатковуваного прибутку.

1. Суми коштів, внесених до страхових резервів.

2. Збір на обов’язкове соціальне страхування.

3. Витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, підприємства.

4. Виплата дивідендів.

5. Витрати підприємства на придбання ліцензій для ведення господарської діяльності.

ТЕСТ 15. Джерела сплати податку на прибуток — це ...

1. Собівартість продукції.

2. Загальна сума отриманого прибутку.

3. Чистий прибуток.

4. Виручка від реалізації продукції.

5. Податковий кредит.

ТЕСТ 16. Назвіть витрати платника податку, які зменшують суму обчисленого податку на прибуток, що буде перерахований до бюджету.

1. Податок на землю, яка використовується для сільськогосподарського виробництва.

2. Витрати на придбання торгових патентів.

3. Сплачений податок на дивіденди.

4. Сплачений комунальний податок.

5. Амортизаційні відрахування.

ТЕСТ 17 Назвіть показники, які будуть використані для обчислення суми податку на прибуток.

1. Загальний прибуток підприємства.

2. Чистий прибуток.

3. Сума валових витрат.

4. Сума нарахованих амортизаційних відрахувань.

5. Скоригований валовий дохід.

ТЕСТ 18. Назвіть об’єкт оподаткування для обчислення ПДВ.

1. Собівартість випущеної продукції.

2. Вартість продукції в оптових цінах відвантаженої покупцям.

3. Відпускна ціна відвантаженої продукції, включаючи акцизний збір.

4. Відпускна ціна відвантаженої продукції, включаючи акцизний збір і ПДВ.

5. Прибуток від реалізації продукції.

ТЕСТ 19. Назвіть можливі джерела відшкодування вхідного ПДВ на підприємстві.

1. ПДВ, отриманий від реалізації продукції.

2. Кошти державного бюджету.

3. Виручка від реалізації продукції.

4. Амортизаційні відрахування.

5. Кошти резервного фонду.

ТЕСТ 20. Назвіть, що входить до митної вартості товарів.

1. Контрактна вартість товару.

2. Оплата митних послуг.

3. Оплата брокерських та комісійних винагород.

4. Витрати на страхування товару.

5. Сплата ввізного мита.

6. Транспортні витрати до перетину митного кордону.

ТЕСТ 21. Як може вплинути на фінансово-господарську діяльність підприємств-виробників звільнення їхньої продукції від акцизного збору?

1. Зменшить собівартість продукції.

2. Збільшить прибуток від реалізації.

3. Підвищить рентабельність виробництва продукції.

4. Зменшить іммобілізацію оборотних коштів.

5. Збільшить обсяг виробництва і реалізації підакцизних товарів.

ТЕСТ 22. Назвіть можливі наслідки негативного впливу сплати вхідного ПДВ на фінансову діяльність підприємства — платника податку (вхідний ПДВ відшкодовується підприємству).

1. Зростання ціни продукції.

2. Іммобілізація оборотних коштів підприємства.

3. Зменшення прибутку від реалізації продукції.

4. Зниження рентабельності підприємства.

5. Підвищення собівартості продукції.

ТЕСТ 23. У чому полягає позитивна роль застосування нульової ставки ПДВ для підприємства — платника податку на додану вартість?

1. Дає змогу отримати відшкодування вхідного ПДВ.

2. Дає змогу збільшити прибуток від реалізації продукції.

3. Підвищує рентабельність продукції.

4. Знижує собівартість продукції.

5. Збільшує балансовий прибуток.

ТЕСТ 24. Які фактори впливають на встановлення терміну сплати податку «акцизний збір» до бюджету?

1. Величина акцизного збору в ціні продукції.

2. Умови реалізації підакцизної продукції.

3. Вид підакцизного товару.

4. Рентабельність продукції.

5. Загальна сума акцизного збору, що її сплачує платник податку.

ТЕСТ 25. Назвіть об’єкт оподаткування для обчислення акцизного збору за використання відсоткової ставки.

1. Собівартість продукції.

2. Ціна виробника (оптова ціна).

3. Ціна виробника + акцизний збір.

4. Ціна виробника + ПДВ.

5. Ціна виробника + акцизний збір + ПДВ.

ТЕСТ 26. Назвіть фактори, що впливають на встановлення розміру ставки податку на землю, яка використовується для сільськогосподарського виробництва (ставка з одиниці земельної площі).

1. Розмір земельної ділянки.

2. Призначення ділянки для певного виду виробничої сільськогосподарської діяльності.

3. Розміщення земельної ділянки.

4. Родючість грунту.

5. Ефективність використання земельної ділянки.

ТЕСТ 27. Назвіть показники, що використовуються для обчислення плати за землю сільськогосподарського призначення?

1. Прибуток, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції.

2. Вартісна оцінка землі.

3. Розмір земельної ділянки.

4. Кількість виробленої сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі.

5. Вартість реалізованої сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі.

ТЕСТ 28. Назвіть фактори, що впливають на встановлення розміру ставки податку на землю в населеному пункті (ставка з одиниці земельної площі).

1. Кількість населення в місті.

2. Призначення земельної ділянки (її використання).

3. Розмір земельної ділянки.

4. Розміщення земельної ділянки в межах міста.

5. Ефективність використання земельної ділянки.

ТЕСТ 29. Основне призначення фіксованого сільськогосподарського податку.

1. Спрощення оподаткування сільськогосподарських виробників.

2. Зменшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.

3. Збільшення надходження коштів до бюджету.

4. Стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва.

5. Стимулювання переробки сільськогосподарської продукції виробниками.

ТЕСТ 30. Назвіть податки і збори, які заміняє фіксований сільськогосподарський податок.

1. Акцизний збір.

2. Податок на транспортні засоби.

3. Збір на обов’язкове соціальне страхування.

4. Комунальний податок.

5. Податок на землю.

6. Податок на додану вартість.

ТЕСТ 31. Назвіть, який з указаних суб’єктів господарювання може бути платником фіксованого сільськогосподарського податку.

1. Виробник, що вирощує і реалізує сільськогосподарську продукцію.

2. Переробляє сільськогосподарську продукцію, придбану в інших виробників, і її реалізує.

3. Регулярно сплачує податки і збори і не має податкової заборгованості.

4. Бажає сплачувати фіксований сільськогосподарський податок.

5. Виробник, у якого обсяг реалізації вирощеної і переробленої сільськогосподарської продукції за попередній рік перевищує 50% валового доходу.

6. Виробник, у якого обсяг реалізації вирощеної і переробленої сільськогосподарської продукції за попередній рік перевищує 50 відсотків валового доходу і котрий виявив бажання сплачувати фіксований сільськогосподарський податок.

ТЕСТ 32. За рахунок якого джерела має сплачуватися фіксований сільськогосподарський податок (при використанні грошової форми сплати)?

1. Загальна сума отриманого прибутку.

2. Виручка від реалізації сільськогосподарської продукції.

3. Собівартість виробництва сільськогосподарської продукції.

4. Валовий дохід підприємства.

5. Чистий прибуток.

6. Фінансовий резерв платника податку.

ТЕСТ 33. Які фактори впливають на розмір (суму) фіксованого сільськогосподарського податку?

1. Обсяг отриманого прибутку.

2. Родючість землі і структура сільськогосподарських угідь.

3. Отримана виручка від реалізації сільськогосподарської продукції.

4. Вартісна оцінка сільськогосподарських угідь.

5. Сума податків, що їх заміняє фіксований сільськогосподарський податок.

6. Розмір ставки фіксованого сільськогосподарського податку.

ТЕСТ 34. Хто приймає рішення про форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку?

1. Районна податкова адміністрація.

2. Обласна податкова адміністрація.

3. Верховна Рада за ухвали відповідного Закону.

4. Платник податку.

5. Кабінет Міністрів.

ТЕСТ 35. Назвіть фактори, що впливають на суму фіксованого сільськогосподарського податку за грошової форми його сплати.

1. Сума отриманого балансового прибутку підприємства.

2. Сума валового доходу підприємства.

3. Площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському виробнику.

4. Сума податків, що їх заміняє фіксований сільськогосподарський податок.

5. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь.

ТЕСТ 36. Назвіть фактори, що впливають на розмір фіксованого сільськогосподарського податку за сплати його у формі поставок сільськогосподарської продукції.

1. Кількість виробленої та реалізованої сільськогосподарської продукції.

2. Вартість виробленої і реалізованої сільськогосподарської продукції.

3. Кількість виробленої, переробленої і реалізованої сільськогосподарської продукції.

4. Площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику.

5. Сума валового доходу підприємства.

6. Ставки фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь.

ТЕСТ 37. Яке основне призначення податку з власників транспортних засобів?

1. Забезпечити фінансування автомобільних доріг.

2. Підвищити ефективність використання автомобільного транспорту.

3. Забезпечити скорочення виробництва автомобілів.

4. Забезпечити екологічний захист навколишнього середовища.

5. Забезпечити підвищення якості транспортних засобів.

ТЕСТ 38. Які фактори впливають на розмір ставки податку з власників транспортних засобів (автомобілів)?

1. Потужність двигуна автомобіля.

2. Пробіг автомобіля.

3. Екологічний стан автомобіля.

4. Час випуску (виробництва) автомобіля.

5. Вантажопідйомність автомобіля.

ТЕСТ 39. Назвіть фактори, котрі впливають на абсолютну суму податку на транспортні засоби, що його сплачує підприємство.

1. Прибуток, отриманий від експлуатації транспортних засобів.

2. Загальна сума прибутку підприємства.

3. Кількість транспортних засобів, які є у власності підприємства.

4. Кількість транспортних засобів, узятих в оренду.

5. Потужність двигуна транспортних засобів.

ТЕСТ 40. Об’єктом для визначення відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування є ...

1. Балансовий прибуток підприємства.

2. Фонд споживання.

3. Виплачена основна і додаткова заробітна плата.

4. Сума нарахованих дивідендів.

5. Витрати на оплату праці (загальна сума).

ТЕСТ 41. Назвіть об’єкт, який використовується для обчислення відрахувань до інноваційного фонду.

1. Прибуток від фінансових інвестицій.

2. Загальна сума прибутку підприємства.

3. Вартість основних виробничих фондів.

4. Обсяг товарної продукції.

5. Кількість працівників на підприємстві.

ТЕСТ 42. Яка основна мета здійснених змін щодо оподаткування малого підприємництва?

1. Спрощення порядку оподаткування.

2. Зменшення податкового навантаження на виробника.

3. Збільшення надходження коштів до бюджету.

4. Підвищення рентабельності малого підприємництва.

5. Сприяння розвитку малого підприємництва.

ТЕСТ 43. Яке джерело сплати єдиного податку із суб’єктів малого підприємництва (юридичних осіб)?

1. Загальний прибуток.

2. Собівартість продукції.

3. Амортизаційні відрахування.

4. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг).

5. Чистий прибуток.

6. Фінансовий резерв платника податку.

ТЕСТ 44. Які фактори впливають на величину єдиного податку із суб’єктів малого підприємництва (юридичних осіб)?

1. Сума балансового прибутку підприємств.

2. Сума виручки від реалізації продукції.

3. Обсяг реалізації продукції.

4. Розмір ставки єдиного податку.

5. Сума податку на прибуток, що його сплачувало мале підприємство.

6. Сума податку на додану вартість, що його сплачувало мале підприємство.

ТЕСТ 45. Назвіть суб’єктів малого підприємництва (юридичних осіб), які не можуть бути переведені на сплату єдиного податку.

1. Довірче товариство.

2. Підприємство торгівлі.

3. Фінансово-кредитні на небанківські фінансові установи.

4. Підприємства, які мають стійку податкову заборгованість (недоїмку).

5. Підприємства, у статутному фонді яких частка, що належить юридичним особам — учасникам та засновникам даних підприємств (які не є суб’єктами малого підприємництва), перевищує 25%.

6. Страхова компанія.

ТЕСТ 46. Назвіть об’єкти оподаткування, що використовуються за обчислення єдиного податку для суб’єктів господарювання (юридичних осіб).

1. Отриманий балансовий прибуток підприємства.

2. Сума виплаченої заробітної плати.

3. Середньооблікова чисельність працівників за рік.

4. Обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

5. Обсяг прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

6. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

ТЕСТ 47. Яке головне призначення місцевих податків і зборів?

1. Регулювання розвитку промисловості та послуг на місцевому рівні.

2. Підтримка вітчизняних виробів.

3. Наповнення дохідної частини місцевих бюджетів.

4. Підвищення якості комунальних послуг.

5. Розвиток місцевої інфраструктури.

ТЕСТ 48. Назвіть джерела сплати місцевих податків і зборів суб’єктами господарювання.

1. Загальний прибуток підприємства.

2. Виручка від реалізації продукції, послуг.

3. Витрати виробничо-господарської діяльності (собівартості).

4. Валовий дохід.

5. Амортизаційні відрахування.

6. Резервні фонди підприємств.

ТЕСТ 49. Як впливають місцеві податки і збори на показники фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання?

1. Збільшують собівартість продукції.

2. Збільшують виручку від реалізації продукції, послуг.

3. Зменшують чистий прибуток.

4. Підвищують рентабельність виробництва.

5. Поліпшують якість продукції

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:18:24 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
23:05:45 28 ноября 2015

Работы, похожие на Учебное пособие: Оподаткування підприємств

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151359)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru