Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)

Название: Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)
Раздел: Рефераты по финансам
Тип: курсовая работа Добавлен 20:09:39 24 июля 2003 Похожие работы
Просмотров: 306 Комментариев: 2 Оценило: 2 человек Средний балл: 3 Оценка: неизвестно     Скачать

.

Курсова робота:

Виконала студентка ІІ курсу факультету природничих наук Охріменко Ольга.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

КИЇВ,1999

Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формування концепції про тісний взаємозв¢язок між економічним та екологічним добробутом.

В наш час еколого-економічна проблематика визначає не лише ефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності, але й принципіальні умови нормального функціонування кожної людини.

Екологічна економіка – молода наукова дисципліна, що відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково обгрунтованих рішень із фінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керування соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування зокрема.

Проблеми, які досліджує екологічна економіка можна об¢єднати у дві великі групи. По-перше, це ефективне використання економікою природних ресурсів. По-друге, це пошук та обгрунтування методів запобігання та ліквідації збитків від забруднення навколишнього середовища. Ці проблеми мають вирішуватися на основі закономірностей природно-історичного характеру, а також із урахуванням потреб суспільства, що постійно змінюються; формування нової системи цінностей на тлі економічних проблем сучасності.

В теоретичному плані екологічна економіка спрямована на створення наукових основ концепції стійкого екологічно-економічного розвитку, а її практичне значення виражається в створенні науково обгрунтованих конкретних рекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереження середовища життя людського суспільства.

Основні відмінності між екологічною економікою та її попередницями – традиційними економікою та екологією - показані в таблиці.

Напрями досліджень для екологічноі економіки

Для того щоб досягнути стійкості,необхідні кроки,де за основу беруться новітні дослідження. Такі дослідження нерозривно пов'язані з політикою та менеджментом. Екологічна економіка повинна розвивати такі основні напрямки:

-забезпечення умов для існування живих систем та стійкого розвитку

-оцінка національних запасів та національного капіталу

-економіко-екологічне моделювання на місцевому,регіональному та світовому рівні

-оновлення інструментів природоохоронного менеджменту.

І більш широко про кожен з пунктів.Стійкість не має на увазі ні статичну,ні тим більш застійну стагнантну економіку.До того ж ми повинні розрізняти поняття росту та розвитку.Економічний ріст ні в якому випадку не веде до стійкості,на відміну від економічного розвитку.

Стійкий економічний розвиток можна визначити як використання протягом тривалого часу без значного виснаження національних запасів,в тому числі й природного капіталу (сировини).

В бізнесі до національних запасів належать довгострокові активи,такі як споруди та обладнання, що використовуються як засоби виробництва.Природні ресурси - це грунти та атмосферне повітря, рослинний та тваринний світ,що формують екосистеми.Цей "природний акціонерний капітал" використовує "первинні компоненти" ( сонячне світло) на потреби самоі екосистеми та на утворення запасів природноі сировини.Прикладами природного капіталу можуть бути ліси,популяціі риби,запаси нафти.А запаси природноі сировини - це деревина,спіймана риба,викачана нафта.

Необхідно також зупинитися на екологічній класифікаціі природного капіталу.Вона базується на ознаках вичерпності та відновній здатності.Виділяють:

-невичерпні.Використання не призводить до виснаження в даний час або в майбутньому (сонячна енергія,внутрішнє тепло землі,енергія води,повітря)

-вичерпні невідновні - безперервне використання веде до зменшення запасів,до такого рівня,при якому подальша експлуатація економічно недоцільна.Не здатні до самовідновлення у термінах співрозмірних до термінів споживання

-вичерпні відновні - ресурси здатні до відновлення (через розмноження або інші природні цикли)- флора,фауна,водні ресурси.

Зараз ми маємо нову еру,де лімітуючий фактор розвитку - це не штучний капітал,а збережений природний.(Для видобутку деревини обмежуючим фактором будуть збережені ліси,а не потужності лісопильного заводу). Більшість економістів розглядають природні та штучні ресурси як взаємозамінні, а не взаємодоповнюючі фактори. Тобто жоден з них не може бути лімітуючим. (Обмежувати фактор може лише тоді,коли він є комплементарним).

Екологічна економіка розглядає природні та штучні ресурси,як фундаментально комплементарні і тому наголошує на важливості лімітуючих факторів.Це основна відмінність.

Оцінка запасів екосистем та національного капіталу

Щоб досягти стійкості,ми,перш за все, повинні визначити оцінки для продуктів (результатів діяльності) екосистеми так само як для екологічних товарів та послуг.Причому необхідно зважати й на те,скільки з екологічних живих систем ми можемо дозволити собі втратити,до якого часу ми можемо заміняти штучні фонди природними,яка частка наших національних запасів невідновна.

Зауважимо також,що ми не можимо застосовувати екологічну оцінку до так званих "неосяжностей"-людського життя,природноі естетики,перспективних екологічних прибутків.

Через невід'ємні складнощі та невизначеності у оцінюванні екологічноі екосистеми застосовують декілька незалежних підходів.Не досягнуто згоди,який з них найбільш правильний.

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД I.Метод оцінки за безпосередніми витратами - сума витрат на освоєння та експлуатацію джерела ресурсів.

II.Метод оцінки за витратами,коли враховуються не лише безпосередні фінансові витрати але й збитки від його експлуатацій.Складовими цього підходу є:

-оцінка за принципом втраченого прибутку. Вона має на увазі оцінку втраченого прибутку через відмову від одного виду використання ресурсноі ділянки на користь іншого (наприклад, створюючи водосховище, суспільство свідомо відмовляється від сільськогосподарського використання даноі територіі). Таким чином втрачені прибутки від неотримання сільськогосподарської продукціі характеризують економічну цінність земельноі ділянки.

-оцінка за вартістю залишків,коли визначається об'єм коштів,які суспільство повинно витратити на заміщення даного джерела ресурсів іншим,рівноцінним йому.В цьому випадку до видатків відносять додаткові витрати на вивчення (геологічну розвідку) територіі з метою експлуатаціі.

III.Метод оцінки вартості відтворення,коли оцінюються витрати,необхідні для відновлення втраченого виду або виду,що деградував ( біологічного).

IV.Метод "бажання платити",коли через опитування,анкетування населення з'ясовують бажання людей платити за існування певного виду ресурсів, наприклад, рослин чи тварин,що зникають.Цей підхід використовують,коли немає нормальних ринків.

V.Метод "транспортних витрат",коли на основі вартісних або часових витрат на досягнення ресурсного об'єкту (економічноі відстані) визначають економічну цінність ресурсного джерела.

РЕНТНИЙ ПІДХІД базується на концепціі існування диференціальноі ренти.В залежності від кількісних та якісних характеристик,ресурсні джерела одного виду приносять неоднакову користь на одиницю витрат,тобто диференціальну ренту.Вона розраховується за принципом гранично допустимих витрат,які готове нести суспільство заради стримання одиниці даного ресурсу.Витрачати більше вже неефективно.Різниця між гранично допустимими витратами та індивідуальними фактичними витратами показує,скільки виграє економіка на одиницю даного виду ресурсів. Згідно з цим підходом гірші ресурсні джерела отримують нульову оцінку, хоча іх використання економічно ефективне.

Рентна концепція здається більш обгрунтованою за витратну. Хоча у теорії гранично допустимих витрат є недоліки. Наприклад, фактичні витрати на джерело ресурсів можуть не збігатися із суспільно необхідними, що визначають вартість.

На рентному підході основана оцінка за прибутками підприємств, які експлуатують джерела ресурсів (економічна оцінка за диференцальною рентою підприємств). Прибутки економічних суб’єктів відображають цінність джерел, що експлуатуються.

Економіко-екологічні розрахунки

ВНП так само як і інші показники функціонування національної економіки став важливим відображенням політики, загального добробуту та життєвого рівня. Але ВНП не показує внесок природи у функціонування виробництва, а саме він найчастіше є визначальним.

Наприкдад, ліс забезпечує економічні об’єкти грунтом, чистим повітрям, водою, виконує рекреаційну функцію. Але ВНП – сукупна вартість кінцевих товарів та послуг в ринкових цінах , тобто лише загальна вартість деревини у даному випадку.

З іншого боку відомий випадок, коли мільярди доларів, вкладені у ліквідацію нафтових плям, полііпшили стан економікии США (створення нових робочих місць, використання – усе це додавалося до ВНП). Звичайно, ці кошти не були б потрібні, якби нафта не розлилася, тому їх не можна вважати прибутком. Але в ВНП розглядає виробництво без відокремлення витрат та прибутків. Тому це не дуже ефективний показник здоров'я економіки. H. Daly та J. Kobb зробили спробу пристосувати ВНП до врахування виснаження національних запасів сировини, ефекту забруднень. Був отриманий індекс стабільного економічного добробуту - ICED. Вчені зробили висновок, що в той час як ВНП США зростав (з 1956 по 1986 рік), ICED залишався майже незмінним з 1970. Коли були враховані такі показники як збитки фермерських господарств, збитки від кислотних дощів, витрати на оздоровлення постраждалих, виявилося, що економіка США зовсім не поліпшилася.

Якщо ми й надалі ігноруватимемо природні екосистеми, ми розвалимо економіку, причому у впевненості, що розбудовуємо її. Бездумно витрачаючи наші національні ресурси, ми ставимо під загрозу здатність досягти стабільного розвитку. Є кілька додаткових перспективних підходів до розрахунків роботи екосистем та запасів національних ресурсів. Це досить велика сфера досліджень для екологічної економіки.

Підходи базуються на різних припущеннях, але всі вони намагаються визначити кількість зв’язків між екосистемами та приходять до загальносистемних вимірів здоров’я та життєдіяльності. Василь Леонтьєв першим спробував детально кількісно описати комплексні системи, що дозволило підраувати міжсистемні зв’язки.

Аналіз Леонтьєва став концептуальним аналізом та прикладною методикою у еколого – економічних розрахунках. Він видає кількісний та загальний коефіціент здоров'я системи, що застосовується як в економіці так і в екології.

На сьогодні ООН та розвинені країни використовують ще й індекс рівня населення. Він є агрегатним показником, що розраховується на основі характеристик тривалості житт, рівня знань, рівня оволодівання ресурсами, необхідними для нормального життя.

Моделювання екологічних процесів

На сьогодні екосистеми зазнають великого впливу від людської діяльності, тому захист їх та збереження вимагають обізнаності із прямими та непрямими ефектами антропогенного фактору протягом тривалого часу та на достатньо великій території.

Першою моделлю прогнозування була модель Т. Мальтуса (1798 р.). він пов’язав геометричний ріст чисельності населення та арифметичне збільшення засобів існування. Подальший досвід показав спрощеність та помилковість такого підходу. Дж. Форестер запропонував динамічну світову модель (1970 р.), що враховувала зміну населення, капітальних внесків, природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та виробництво харчових продуктів. Взаємозв’язки, що покладені в основу моделі, досить складні. Наприклад, зростання чисельності населення поставлене у залежність від його густини, забезпеченості харчуванням, рівня забрудненості, наявності ресурсів, матеріального рівня. Темп смертності тут пов’язаний із рівнем життя, харчуваням. Забруднення середовища – з об’ємом фондів та іншими факторами. Багатофакторна модель Форестера динаміку показників стану світової системи в залежності від варіювання різноманітних її чинників. Одним з результатів досліджень Форестера були графіки витрат природних ресурсів за стабілізації чисельності населення, фондів та якості життя. Група Д. Медоуза (1972) побудувала динамічну модель на основі п’яти основних показників: прискорена індустріалізація, зростання чисельності населеня, збільшення числа осіб, що недоїдають, виснаження ресурсів, погіршення стану навколишнього середовища. В модель закладено велику кількість окремих зв’язків: в три рази більшу за ту, що в моделі Форестера. Виробництво сільськогосподарської продукції пов’язане з площею землі для оранки, індустріалізація – з видобутком корисних копалин і т. д. Враховуються в моделі і такі аспекти як знаходження нових природних ресурсів та можливість їх більш ефективного використання.

Прогноз за моделлю Медоуза показав, що внаслідок вичерпання ресурсів та збільшення об’єму забруднень в середині 21 століття станеться світова катастрофа. Єдиний спосіб уникнути її – стабілізувати чисельність населення та об’єм промисловості, а також стимулюватирозвиток сільського господарства.

Модель М. Месаровича та Е. Пестеля (1974) відрізняється розмірністю та детальністю зв’язків. Вона містить більш ніж 100.000 рівнянь, що описують світову систему як сукупність регіональних систем. Автори виділили найбільші країни ( Японія, Росія, Китай, В’єтнам та інші) та регіони (Північна Америка, Західна Європа, Північна Африка), 10 груп населення, 5 категорій транспорту, 2 різновидності сільського господарства, 19 різновидів промислового капіталу, 5 видів капіталу в енергетиці. На основі цієї моделі автори розглянули різні сценарії розвитку світової системи.

В Пенсильванському університеті створена система сумісного функціонування національних моделей. В кожній з них проводяться розрахунки взаємопов’язаних показників валоввого продукту, інвестицій, експорту та імпорту, цін, військових витрат тощо. Система постійно нарощується та коректується. Її математична частина складається більш ніж з 20.000 рівнянь.

Група експертів ООН під керівництвом В. Леонтьєва в кінці 70-х років розробила міжрегіональну модель міжгалузевого балансу світової економіки. Подібні моделі найбільш пристосовані для опису одноцільових заходів з охорони повітря та водних басейнів від забруднення. У 80-х роках в інституті економіки модель цього типу була побудована для 18- продуктової схеми міжгалузевого балансу нашої країни. Модель враховувала 6 галузей промисловості, 5 забруднювачів, 3 категорії стічних вод.

В кінці 70-х років під керівництвом Н. Н. Мойсеєва було розроблено математичну модель атмосфери “Гея”. Вона складалася з двох взаємопов¢язаних систем. Перша описувала процеси, що проходили в атмосфері та океані. Друга – кругообіг речовин в природі ( перш за все, карбону). В основу математичної моделі покладені такі локальні моделі як випаровування з поверхні океану води та її конденсація в атмосфері, поглинання СО2 морською водою, перенос енергії атмосферою, реакція фотосинтезу, відмирання рослин, розподіл біомаси по поверхні Землі тощо. На базі моделі “Гея” вчені виконали розрахунки різноманітних сценаріїв зміни клімату на планеті під впливом ядерного вибуху, пожежі, виверження вулкану, створення місцевого ПЕКу, зміни гірського ландшафту. Поверхня Землі у розрахунках моделі була розбита на сітку з ділянками 4´4.

У першій половині 80-х років вчені різних країн створили глобальні математичні моделі, щоб прогнозувати наслідки ядерної війни. Найбільш поширеними стали модель К. Сагана та модель “Гея”.значною мірою саме дослідження вчених стимулювали держави щодо рішень із скорочення ядерного озброєння та сформували уявлення про наслідки ядерної війни для Землі.

В наш час необхідні глобальні математичні моделі, в які б входили підсистеми взаємодій між атмосферою та водою, атмосферою та поверхнею грунту, процеси в кожному з елементів навколишнього середовища, взємодія верхнього шару атмосфери з Космосом, механічні саморегуляції в природі, вплив розумної діяльності людини на навколишнє середовище.така модель має бути досить детальною для регіонів Землі. На ній можна буде оцінювати інженерні проекти, діяльність міст, варіанти гідросистем, розміщенння заводів.

Економічні механізми природокористуванння

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

плата за користування природними ресурсами;

система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

плата за забруднення навколишнього середовища;

створення ринку природних ресурсів;

вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

екологічні фонди;

екологічні програми;

продаж прав на забруднення;

система “застава – повернення”;

екологічне страхування.

На основі економічних оцінок має вводитися платність природокористування.

Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином платаза природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

за право користуватися природними ресурсами;

за відновлення та охорону природних ресурсів.

Плата за право користування природними ресурсами практично призначена для їх власника (держава чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення – це компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.

Суттєвого ззначення в системі платного природокористування

Набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. У випадку відчуждення земель через їх нераціональне використання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкими металами, радіоактивними елементами, обробки, що руйнує грунтовий шар тощо), забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повинні застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У екологічних ( зелених) податків дві мети:

- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача, на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її екологічності тощо.

В загальному випадку для виробників податкові пільги повинні встановлюватися із урахуванням рівня проведення природоохоронних заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені податки на природоекусплуатуючі галузі. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш м’якою у порівнянні із екологічно чистими регіонами.пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об’єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оціюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар, етильованого бензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати промисловості час на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов’язаних з природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової частини державного бюджету.

Вимагає поліпшення система державних субсидій для економіки. В наш час субсидії відіграють антиекологічну роль. Особливо це помітно на прикладах двох економічних комплексів ПЕК та АПК.

Прискорена амортизація основних фондів добре випробована у світі як стимулятор приорітетних видів діяльності НТП. Підприємство, завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. В результтаті цього його чистий прибуток зростає.

Важливим елементом в системі економічного механізму природокористування є платежі за забруднення природного середовища. Вони компенсують еколого – економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами. Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

В залежності від впливу на довкілля встановлені два види нормативної плати:

-за гранично допустимі викиди в межах встановлених норм;

-за перевищення гранично допустимих нормативів. У цьому випадку платежі зростають в декілька разів.

Суттєвим моментом є й механізм утворення джерел. Платежі в межах нормативів забруднення можна віднести до собівартості і таким чином перенести їх сплату наспоживача. Сума за понаднормативний вплив на довкілля сплачується з прибутку підприємства. Це знижує його рентабельність.

Така система стимулює виробника до мінімізації забруднень. Інший момент – можливість зменшення платежів за рахунок витрат на природоохоронні роботи (будова очисних споруд, фільтрів, землеохоронні заходи).

Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їх дефіцитності та можливості отримання значних коштів від їх продажу. Цивілізований ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал в природоексплуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведення аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду за умов жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи могли б суттєво збільшити державні та регіональні прибуткки від природокористування.

Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен передбачати і створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть закладувати їх для отримання інвестицій у розвиток виробництва.

Концепція удосконалення ціноутворення в економіці має важливе значення для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї проблеми:

досягненння НТП, запровадження маловідходних технологій натикаються на неефективність ресурсозбереженння через низьку вартість ресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим економної експлуатації;

-більш того, ціна повинна враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Чиста екологічно продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якої пов’язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною для природи та здоров’я людини.

Важливе значення для фінансової сторони охорони природи відіграють позабюджетні фонди. Основна мета їх формування - створення незалежної від державного бюджету централізованого джерела фінансування природооохоронних потреб. Серед їх основних задач:

-фінансування та кредитування програм та науково – технічних проектів, спрямованих на покращення стану довкілля та забезпечення екологічної безпеки населення;

-мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи та програми,

-економічне стимулювання раціонального природокористування, запровадження чистих технологій;

-сприяння розвитку екологічного виховання та екологічної свідомості.

Джерела формування екологічних фондів: в основному платежі підприємств за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування заподіяних збитків, добровільні внески.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має формуваннняекопрограм – комплексних заходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:

виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару, подоланння проблеми парникового ефекту, збереження біорізноманіття);

- охорона та раціональне використання природних ресурсів;

охорона особливо цінних природних об’єктів;

реабілітація зон екологічного лиха.

Великі перспективи має розвиток ринкових механізмів продажу прав на забруднення. Одна з важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та скидів. Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупити право на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природи мінімізується.

Документом, що закріплює права є екологічна ліцензія – вид цінних паперів, що законно надає дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному рівню сукупних викидів.

На одну й ту саму забрудюючу речовину ціна екологічної ліцензії може змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації в регіоні (нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.

Концепцію екологічної ліцензії з початку 1970-х років розробляє та вдосконалює Агенство з охорони навколишнього середовища США. З 1979 року ліцензія стала реальним механізмом регулювання. Основні її складові: політика “хмари”, політика компенсацій, випуск банківських зобов’язань. Перша складова дає можливість органам оцінювати екологічний вплив фіврми в цілому. Всередині вона має право вільно розподіляти викиди між джерелами. Розрахунковий перерозподіл здійснюється по кожній з речовин окремо.

Політика компенсацій визначає правила еконмічного росту в регіонах. Нова фірма, що бажає відкрити підприємство, повинна викупити право на емісію кожної із забруднюючих речовин у інших фірм даного регіону. При цьому продавці маєть скоротити викиди.

Банківські зобов’язання передбачають можливість накопичення ліцензій на викиди. Якщо фірма знизила свої викиди нижче рівня, передбаченого стандартом, то на різницю вона отримує аккредитив, який може покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензззій пошук продавців.

Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший метод економічного регулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та прагнення до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП. Підприємство – джерело шкідливих викидів – має різні мотиви для укладення економічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за недозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.

В основу рішення підприємства - покупця екологічної ліцензії покладені дві умови: екологічна допустимість, економічна можливість.

Екологічна допустимість описується рівнянням:

Σ aij ( xi(0) + xi ) + a0y (x0 (o) + x0) ‹ S

i

aij , a0j – внесок і-го, базового підприємства в забруднення j–ї контрольної точки (базове підприємство – те, що купляє ліцензію.).

хі(0) та х0(0) – кількість викидів, що забезпечені ліцензією на і-му та базовому підприємствах.

х0 та хі – кількість викидів не забезпечених ліцензією на і- му та базовому підприємствах;

s- допустимий показник ГДК для окремої речовини або групи речовин.

Але підприємство зацікавлене в укладанні угоди, якщо вона економічно вигідна.

Σ di (xi ) › D(x0 )

i

де di (х0 ) - функція витрат підприємства і на зниження викидів у масі хі

D(х0 ) - ціна ліцензії.

D(х0 ) не враховує витрат на проведення переговорів та на обгрунтування доцільності угоди. Значення di(хі ) можуть встановлюватися експертами або можливими партнерами.

Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти і ресурси завдяки утилізації

Можливим економічним механізмом запобігання або пом¢якшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.

До екологічного страхування належать:

страхування загальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачає відшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров¢ю населення в результаті аварій та катастроф.

страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміють страхування власників потенційно небезпечних об¢єктів в зв¢язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.

Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обов¢язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обов¢язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об¢єктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.

В основі рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки вірогідності страхового ризику (події щодо якої проводиться страхування) та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють три групи:

-особливо небезпечні – група А. Повинні обов¢язково підлягати страхуванню.

-небезпечні – група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.

-малонебезпечні – група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі.

Страхове відшкодування виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільним законодавством і визначається в результаті розгляду справи в судовому або іншому порядку. Страхове відшкодування містить:

компенсацію збитків пов¢язаних із пошкодженням або загибеллю майна;

суму збитків, пов¢язаних із погіршенням якості життя та стану навколишнього середовища;

витрати необхідні для врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;

Не відшкодовуються збитки, пов¢язані з генетичними наслідками забруднення навколишнього середовища.

Забезпечення екологічної безпеки населення та господарських об¢єктів на всіх рівнях реалізується через створення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:

-Страхові фонди підприємств – джерел підвищеного ризику:

-Фонди взаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними об¢єднаннями таких підприємств;

-Фонд страхування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб, у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитків самого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахунок коштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохоронну діяльність.

Страхові фонди підприємств та фонди взаємного страхування призначені для компенсації, як правило, невеликих збитків. Розміри внесків та величина відшкодування збитків з цих фондів визначаються спільним рішенням учасників в кожному конкретному випадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачі та громадяни (реципіенти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які у випадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. об¢єднання фондів в єдину систему дає можливість переміщувати капітал, тимчасово розміщувати вільні кошти на депозитних банківських рахунках.

Практично підприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків, викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів і населення, і підприємств є страхування.

Країни, що вводять у себе систему екологічного страхування найчастіше стикаються з такими проблемами:

-відсутність методології страхування екологічного ризику;

-відсутність методик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоров¢ю населення;

-необхідність пошуку перестраховика для виконання зобов¢язання або створення резервних фондів.

В механізмі екологічного страхування не передбачені часові рамки відповідальностістраховика, а також способи визначення хкарактеру забруднення (постійне, поодиноке).

Угода укладається на один рік і може бути продовжена за бажанням підприємства. При укладенні визначається сума страхових платежів. Вона встановлюється, як правило, в % від річного обороту підприємства. Найвищий він може бути в енергетичному комплексі, нафтохімічній, хімічній та лісообробній промисловості, металургії.

Підприємства, з якими протягом 2 та більше років без перерви укладали угоди екологічного страхування користуються пільгами. Знижка від суми складає протягом двох років – 10%; трьох – 15%; чотирьох – 20.5%; більше – 30%.

ПРІОРИТЕТИ У СФЕРІ ВИТРАТ НА ОХОРОНУ ДОВКІЛЛЯ

Щоб швидше поліпшити стан навколишнього середовища, потрібні бюджетні асигнування. Дві основні категорії витрат – це 1) фінансування діяльності, пов¢язаної з утриманням та ремонтом вже існуючих державних об¢єктів та служб з охорони довкілля. Особливо це стосується проблем очищення питної та стічної води, обробки комунальних відходів, а також організації обліку та контролю за знищенням токсичних та небезпечних ядерних відходів.

безпрограшні інвестиції, які виправдовуються економічно і дають значні прибутки в сфері охорони довкілля. Економія енергії, низьковитратні технології - все це стосується другої категорії.

Крім того до пріоритетних категорій витрат належать:

термінові інвестиції у сферу охорони здоров¢я. У регіонах з високим рівнем забрудненості повітря пріоритети повинні віддаватися заходам щодо поліпшення системи контролю за пилом від підприємств кольорової металургії та сталеплавильних заводів, а також заходам, пов¢язаним із заміною вугілля на газ для використання на районних ТЕС та в будинках. Щодо забруднення водних ресурсів в першу чергу увагу слід звернути на попередню обробку промислових стічних вод із великим вмістом вапжких металів та токсичних хімічних речовин, а також заходам, які б знизили надмірний вміст нітратів у джерелах питної води в сільській місцевості. Щодо небезпечних відходів, особливу увагу варто звернути надійному захисту джерел грунтових та поверхневих вод від забруднюючих речовин, що вимиваються із звалищ. Слід також підтримувати охорону навколишнього середовища з боку підприємств (зменшення викидів засолених вод шахтами, очищення промислових витоків целюлозних, текстильних та хімічних підприємств. Необхідно заохочувати і зменшення викидів токсичних речовин хімічними та нафтохімічними підприємствами.

Ефективні інвестиції на вирішення специфічних проблем різних країн. До цих заходів відносять очищення стічних вод для охорони цінних прибережних, туристичних та екологічних ресурсів, поетапне закінчення будівництва очисних споруд, особливо там, де це впливає на якість води, а також виконання програм, які запобігають пошкодженню найважливіших екосистем.

-Заходи, що не потребують великих витрат і стосуються довгострокових екологічних пріоритетів у тих випадках, коли своєчасні дії допоможуть уникнути більших витрат у майбутньому. До них можна віднести поступову заборону використання бензину високим вмістом свинцю; фінансування прикладних досліджень в галузі охорони екосистем, а також розвиток систем збору, обробки та поширення екологічної інформації про стан довкілля.

Промисловість країн Центральної та Східної Європи використовує технології та виробляє продукцію, що була характерна для промилової ринкової економіки інших європейських країн тридцять та більше років тому. Протягом останніх двадцяти років західні держави інвестували кошти у поглиблення основних виробничих фондів та почали використовувати менш енергомісткі та менш шкідливі для довкілля технології. В країнах, де панувала централізована планова економіка, пріоритетним напрямком став екстенсивний розвиток основних фондів,при якому високого рівня виробництва досягають через будівництво нових більших підприємств, а не шляхом модернізації вже існуючих. Нові технології вводилися безсистемно, часом шляхом ліцензування або копіювання західних ноу-хау.Серед економічних показників не зростали ні ті, що пов¢язані із навчанням на досвіді, ні ті, що стосувалися інвестування у невеликі вдосконалення фізичного та людського факторів. А саме вони стали лейтмотивами економічного росту у країнах з ринковою економікою.

БЕЗПРОГРАШНІ ІНВЕСТИЦІЇ

З того часу як збільшилося занепокоєння щодо погіршення здоров¢я людей внаслідок шкідливого впливу промислових викидів, почалися розробки та реалізація нових технологій та ефективних методів контролю. Але у багатьох випадках не відомо чи зможуть економічні прибутки зацікавлених галузей промисловості виправдати сподівання. В зв¢яязку з цим краще більшу увагу приділити не таким масштабним, легнко контрольованим акціям. Це може значно поліпшити ситуацію особливо в найбільш забруднюючих галузях промисловості.

Установка термостатів та інших найпростіших засобів контролю підвищить ефективність використання палива, зменшить втрати сировини. Підвищення цін на енергію та

Схема 1. Порівняння екології, економіки та екологічної економіки.

Традиційна економіка Традиційна екологія Екологічна економіка
Світовий погляд

Механістична,статична, атомістична

Рушійна сила – індивідуальні смаки та вподобання

Ресурси розглядаються як практично невичерпні, завдяки технічному прогресу.

Еволюційна, атомістична

Рушійною силою є еволюція

Ресурси розглядаються як дуже обмежені, люди розглядають як вид, але рідко вивчаються.

Динамічна, системна, еволюційна

Людські уподобання, уявлення,технології та рівень організації розвиваються паралельно

Часові рамки Невеликі: максимально – 50 років, зазвичай – 1-4 роки Масштабні: весь період існування життя Масштабні: вічність
Просторові рамки

Від місцевого до міжнародного

Складові одиниці варіюють від фірм до країн

Від місцевих до регіональних

Більшість досліджень зосереджено на малих ділянках, всередині одної екосистеми.

Від місцевих до глобальних.
Видові рамки

Лише люди.

Тварини і рослини інколи розглядаються, але лише як засоби існування людини.

Усі, крім людини. Тривають спроби знайти екосистеми, незаймані людиною. Екосистеми включно з людиною. Досліджуються взаємозв¢язки між людиною та рештою живого світу.
Першочергові мікрозавдання Максимальні прибутки для фірми, максимальна вигода для людини. Максимальна репродуктивність. Залежить від мети системи.
Першочергові макрозавдання Розвиток національної економіки. Виживання видів. Стійкий розвиток еколого-економічних систем.
Думки щодо технічного прогресу Дуже оптимістичні. Песимістичні або відсутні. Завбачливо скептичні.
Академічний статус

Дисципліна.

Моністична, основана на математичних операціях.

Дисципліна.

Більш плюралістична, але також зосереджена на засобах та технологіях.

Міждисциплінарний науковий напрямок. Плюралістична. Розглядає екологічні проблеми сучасності з боку їх впливу на людину.

сировину або введення плати за забруднення навколишнього середовища – для підприємств це стимул, щоб вкласти кошти у потрібне обладнання та підготовку кадрів.

Модернізація технологій на підприємстві чи організація контролю за викидами може значно знизити їх концентрацію і об¢єм. Особливо перспективні усі низьковитратні та маловідходні технології. Гарні приклади застосування цих заходів можна знайти в такій галузі як очистка питних вод. Звичайна хімічна або біологічна очистка дає можливість у багато разів збільшити об¢єм води для її повторного використання на підприємстві. При цьому знижується кількість витоків, а також кількість твердих та органічних частинок, що потрапляють разом із стічними водами у річки.

Технологія регенерації може застосовуватися і для твердих відходів металургійних підприємств, електростанцій та шахт.

Контроль в кінці технологічного циклу при помірних витратах. Стандартним прикладом подібних заходів є встановлення більш ефективних пилових фільтрів на металургійних та металообробних заводах з метою зменшення викидів металічного пилу разом з топковими газами. Велика кількість підприємств кольорової металургії в Центральній та Східній Європі – джерела шкідливих викидів свинцевого, цинкового, нікелевого, кадмієвого та інших видів металічного пилу, який завдає суттєвої шкоди здоров¢ю людей, що живуть поблизу. На відміну від цього, пилові фільтри та інші засоби, що застосовуються в США на підприємствах із виплавлення свинцю, настільки ефективні, що у тих, хто живе на віддалі 1 км від підприємства, кількість свинцю у крові не вища за ту, що мають мешканці інших штатів. Подібну картину можна бачити при аналізі аналогічних проблем, пов¢язаних з викидами бензолу та інших токсичних органічних відходів від підприємств нафтопереробної та хімічної промисловості. Неможливо радикально скоротити об¢єм шкідливих викидів, але значних змін на краще можна досягти, як правило, за рахунок невеликих витрат.

Таким чином, інвестиції в основні фонди лише один із способів поліпшення стану довкілля економічними новаціями. Але жодні внески в більш досконале виробництво чи екологічний контроль не вирішать проблеми охорони довкілля у країнах Центральної та Східної Європи, якщо вони не будуть доповнені ефективним керівництвом та експлуатацією.

З іншого боку, можна досягнути значного прогресу при мінімальних витратах ресурсів, якщо просто забезпечити належне керівництво підприємством, ефективну експлуатацію його обладнання, функціонування заходів екологічного контролю відповідно з технічними умовами та швидку ліквідацію наслідків шкідливих викидів. Значною мірою цей процес залежить від ступеню відповідальності за доручену справу та бажання досягти кращих показників у справі охорони довкілля.

Так, наприклад, такі загалом тривіальні кроки, як донесення до широкого загалу досягнень підприємств або робочих колективів сфері поліпшення стану довкілля можуть принести великі прибутки. Все сказане вище означає, що інвестиції мають підсилюватися видатками на організацію правильної управлінської діяльності, навчання персоналу тощо.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ, УТРИМАННЯ ТА РЕМОНТ

Існує думка, що права на постачання питної води, знищення комунальних відходів, нормальне функціонування системи громадського транспорту належать до основних прав. Одночасно, створюється враження, що капіталовкладення в дані галузі необов¢язкові. Помилка виникає тому, що часто плутають інвестиції в основні фонди та витрати на покриття поточних витрат з ЕУР.

Як свідчить досвід роботи в Центральній та Східній Європі системи водопостачання в урбанізованих районах вимагають значно кращого утримання, але не обов¢язково потребують інвестицій в основні фонди. Аналогічно, система громадського транспорту має підтримуватися на адекватному рівні, але в коротко- та середньостроковій перспективі інвестиції в її основні фонди необов¢язкові. Актуальною стає проблема управління комунальними відходами, але видатки мають спрямовуватися на запровадження більш досконалого обладнання для пресування сміття та створення управління звалищами для їх ефективнішого та безпечнішого використання. І нарешті, систематична переробка небезпечних ядерних чи токсичних відходів виходить далеко за межі того, що можуть дозволити собі країни ЦСЕ (навіть найбагатші країни ОЕВР утримуються поки що від такої діяльності), але це не повинно виключати ретельний моніторинг знищення таких відходів, їх інвентаризації та вжиття термінових заходів у тих випадках, коли є ризик для здоров¢я населення.

ПРІОРИТЕТИ У ГАЛУЗІ ДЕРЖАВНИХ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ

Аналіз проблем, пов’язаних із станом довкілля і попереднє порівняння витрат та екологічних вигод від виконання різних інвестиційних програм показують, що наведені нижче заходи мають стати пріоритетними при розподілі інвестицій протягом наступних 5-7 років.

а) Встановлення систем пилових колекторів та фільтрів на підприємствах кольорової металургії, що розташовані в межах 5 км з навітряного боку від великих населених пунктів. Особливу увагу слід звернути на підприємства - виробники свинцю,цинку, міді, алюмінію.

б) Встановлення обладнання для зменшення викидів пилу, диму, сажі, а також диоксиду вуглецю підприємствами - виробниками чавуну та сталеливарними заводами, особливо там, де використовуються подові доменні печі.

в) Інвестиції або для заміни вугілля природним газом, або для переведення районних ТЕС на використання бездимного твердого палива в тих містах, де середній рівень концентрації твердих частинок в повітрі узимку перевищує 150 мкг/м3.

г) Забезпечення підприємств засобами попередньої очистки промислових витоків в тих місцях, де забруднення річок важкими металами розглядають як серйозну проблему, наприклад, в містах з високою концентрацією металопереробних, дубильних та електролітичних підприємств.

д) Надання матеріальної допомоги на встановлення септичних баків внутрішнього користування та на відповідні заходи для позбавлення від гною (результату інтенсивного тваринництва в сільській місцевості) там, де рівень нітратів у питній воді невеликих колодязів вищий за 10 мг нітратів-N на літр води.

е) Заходи, що забезпечили б суворий контроль за захоороненням відходів внутрішнього виробництва, а також заходи щодо попередження витоків таких відходіав у місцях їх захоронення.

ІНВЕСТИЦІЇ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ ПРОБЛЕМ, СПЕЦИФІЧНИХ ДЛЯ РІЗНИХ КРАЇН

Пріоритети, про які мова буде вестись далі, як правило, стосуються всіх країн регіону, хоча масштаби кожної проблеми різняться в залежності від характеру промислового виробництва та використання палива.

є) Встановлення споруд для очистки стічних вод у містах, що межують із зонами, важливими для туризму чи охорони дикої природи, особливо на узбережжі Адріатики, Балтійського та Чорного морів, в районах озера Балатон,Мазурських озер, Карпат та Родопів.

ж) Закінчення будівництва об’єктів для очистки стічних вод в районах, де бактеріологічна якість води особливо низька.

з) Виконання проектів стійкого розвитку для сільської місцевостів районах з високим біологічним різноманіттям та великою екологічною цінністю, яким загрожує небезпека. Такі проекти повинні поєднувати більш ефективне управління підохоронними територіями з екологічно безпечною діяльністю в галузі сільського та лісового господарства, туризму тощо.

НИЗЬКОВИТРАТНІ ЗАХОДИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ

Наприкіннці огляду пріоритетів в інвестуванні не можна не згадати про інші, триваліші екологічні проблеми, вартість вирішення яких в майбутньому може значно знизитися за рахунок відносно дешевих заходів у наш час. Найбільш значними з цих довгострокових пріоритетів є ті, що пов’язані з проблемою подальшого спаду якості повітря в містах через збільшення транспортних потоків. Зараз ця проблема не стоїть так гостро, як, наприклад, викиди свинцю, шкідливих домішок та частинок від стаціонарних джерел,проте в таких містах як Будапешт, Москва і навіть Варшава автомобільний рух поступово стає, а в майбутньому і стане основною причиною середнього та високого рівня забрудненості повітря. Наступні типи видатків - високоокупні, завдяки зниженню викидів у наш час, а також за рахунок уникнення набагато більших проблем у майбутньому.

и) Організація станцій з перевірки автомобілів в поєднанні з установкою на автотранспорті необхідного регулювального обладнання. Це потрібно для посилення дії обгрунтовано суворих стандартів щодо вихлопних газів дизельних автомобілів. Як відомо, автобуси та вантажівки - основні джерела викидів твердих частинок.

і) Виконання програми із поступового припинення використання бензину із високим вмістом свинцю. Також суттєво могло б допомогти введення нових правил, згідно з якими всі нові автомобілі (легкові, вантажні та автобуси) мають відповідати новим стандартам ЄС. Основні витрати із втілення в життя даної програми понесуть нафтопереробні підприємства, виробники автомобілів та їх покупці. Разом з тим певні інвестиції для надання технічної допомоги та подолання проблем перехідного періоду сприятимуть швидкому виконанню цієї програми.

ї) Кошти також необхідні для фінансування прикладних досліджень щодо вирішення екологічних проблем. Їх вартість може бути досить високою, наприклад, очистка земної поверхні при забрудненні її нафтою. Такі дослідження можуть звернути увагу на екологічно допустимі способи ведення сільського та лісового господарства, особливо на засадах економічних витрат та прибутків. Фінансова підтримка може стосуватися і спеціалізованих дослідницьких установ, що займаються проблемами збереження флори і фауни (наприлад, ботанічні сади), і організації конкретних дослідницьких робіт щодо визначення екологічних збитків, які були завдані масштабними, але не добре продуманими проектами (будівництво заплав, каналів, активний розвиток туризму тощо).

й) Знадобляться також ресурси на підтримання на належному рівні системи збору та поширення інформації щодо стану навколишнього середовища та природних ресурсів.

ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ В ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Як загальний принцип можна взяти варіант, згідно з яким державна допомога при інвестиціях в програму підприємств щодо охорони навколишнього середовища буде здійснюватися лише в тому випадку, коли підприємство також бере участь у фінансуванні. Крім того, має виконуватися ще одна умова: вартість таких інвестицій повинна бути відшкодована за час функціонування даного підприємства. Це означає, що даний вид інвестицій не стосуватиметься тих підприємств, що нежиттєздатні в умовах світових цін. Такі підприємства підлягають якнайшвидшій ліквідації.

Разом з тим є можливість продовжити короткострокові програми урядової або іноземної допомоги для боротьби із забрудненням навколишнього середовища в ряді екологічно небезпечних галузей промисловості. При цьому перед кожним з підприємств має стояти запитання: чи зможуть майбутні прибутки мати додатній баланс у цінах на даний час, якщо справжня вартість основних фондів оцінюється як нульова (тобто залишкові основні фонди не мають ніякої цінності)?

Якщо ці умови виконуються‚то уряд може брати участь в таких природоохоронних інвестиціях‚ пропонуючи гранти (базуються на надходженнях від зборів) або позики з реальнимим ставками‚що мають повертатися за 5-7 років.

Підприємства із від’ємним балансом можуть продорвжувати свою діяльність на тимчасовій основі‚ якщо вони отримали субсидії для забезпечення зайнятості або випуску продукції. У цьому випадку треба шукати компроміс між розміром витрат на охорону довкілля та часом‚ протягом якого дане підприємство може існувати.

Майбутня конкурентоспроможність та попит на продукцію різних підприємств невизначені. Але мало галузей промисловості‚ попит на продукцію яких знизиться більш ніж на 50% у середньостроковій перспективі. В зв’язку з цим можливо використовувати простий механізм відбору підприємств для здійснення природоохоронних інвестицій. Нижче запропонована схема‚ яку легко реалізувати.

Організація спеціального фонду для боротьби із промисловим забрудненням навколишнього середовища (ФПЗ) для фінансування екологічних інвестицій в найбільш забруднюючі галузі промисловості‚ такі як металургія‚ хімічна‚ целюлозно-паперолва промисловість‚ виробництво металовиробів немінерального походження.фонд забезпечить комбінацію грантів та позик в розмірах не більших, наприклад, за 2.5 млрд доларів США для фінансування високопріоритетних екологічних капіталовкладень. Дуже велика ймовірність того, що цей Фонд буде функціонувавти як спеціалізований підрозділ Національного екологічного фонду і звітувати одночасно перед міністерствами промисловості та Мінекобезпеки.

Підприємства зможуть отримувати фінансову допомогу від ФПЗ‚ якщо увійдуть до першої частини списку підприємств своєї галузі за наступними двома категоріями: рентабельність та середня новизна основних засобів виробництва.

Рентабельність розраховується за формулою:

R = (P – S) / P‚

Де Р - прибутки‚ S – витрати.

ФПЗ повинен мати консультантів‚ які могли б швидко проводити екологічні ревізії підприємства‚ яке звернулося з проханням про інвестиції‚ за умови його відповідності наведеним вище критеріям. Консультанти мають визначати‚ чи приведуть капіталовкладення до стабільного зниження викидів речовин‚ небезпечних для здоров’я працівників підприємства‚ а також осіб‚ що живуть поблизу. Необхідно також з'ясувати, чи є запропонований підприємством метод зниження викидів екологічно ефективним. Такі роботи мають проводитися протягом місяця‚ і у випадку позитивної відповіді пропозицію підприємства слід прийняти.

Від підприємств необхідно вимагати‚ щоб витрати точно відповідали (із розрахунку долар до долара) сумі‚ що інвестується Фондом. Фінансові кошти надаються‚ в основному‚ у вигляді позик з умовою виплати протягом 5 років при помірному розмірі відсоткової ставки‚ наприклад‚5% річних.

Фонд можуть підтримувати зовнішні донори‚як безпосередньо‚ так і на утримання співробітників на термін не менший за 6 місяців (для начання персоналу‚ відповідального за проведення термінових екологічних ревізій та оцінки фінансової ситуації підприємств).

Додатково до тих типів видатків‚ що оприсані у пп а)‚ б)‚ г) ФПЗ може також фінансувати наступні заходи:

к) Встановлення спеціального обладнання, що зменшить витоки важких металів‚ токсичних газів у атмосферу‚ промислові води чи в тверді відходи виробництва. Це особливо стосується нафтохімічних та інших хімічнихмпідприємств‚ розташованих поблизу населених пунктів.

л) Встановлення обладнання для очистки промислових стічних вод на підприємствах (наприклад‚ текстильної та целюлозно-паперової промисловості‚ що несуть відповідальність за викиди БТК та інших шкідливих речовин у відносно чисті води річок в районах‚ розташованих за течією вище населених пунктів.

м) Капіталовкладення для зменшення скидів засолених вод із шахт в таких країнах як Чеська Республіка, Польща‚ Україна‚ за умови‚ що шахти повернуть вкладені кошти у довгостроковій перспективі.

Жоден з випадків‚ розглянутих у пп л) та м) не завдає великої та тривалої шкоди здоров’ю населення‚ хоча економічні втрати через скиди солоної води дуже великі. Але у випадках к) та л) свідчень про те, що в грунти в місцях забору питної води потрапили важкі метали і/або токсичні хімікати достатньо‚щоб віднести ці пункти в категорію проблем‚ що вимагають термінового вирішення.

Щодо хімічних підприємств категорії к)‚ то маємо реальний‚ але не визначений кількісно ризик для здоров’я людей. У найбільшій небезпеці здоров’я персоналу даних підприємств. Не меншу загрозу становлять і викиди ртуті‚ мономера вінілхлориду та БТК (бензолу‚ толуолу‚ ксилолу).

Працівників заводів має захищати чинне трудове законодавство та гігієна праці. Викиди за межами заводів повинні контролюватися відповідними законами у галузі охорони навколишнього середовища.

В усх випадках “гарне ведення домашнього господарства” дасть можливість значно скоротити об¢єм шкідливих викидів. Кошти повернуться через скорочення витрат сировини та зниження витрат на стандатртні виробничі операції.

Урядові інвестиції в середньостроковій перспективі мають концентруватиися на проблемі викидів від малих промислових підприємств, сфери послуг та приватних господарств. Їх (інвестиції) слід використовувати, щоб зробити користування вугілля невигідним, заохочувати економію енергії споживачами, а також для пошуку недорогих методів обробки великих об¢ємів стоків, що зараз забруднюють ріки та підземні води. Це саме ті заходи, які не стануть результаом перебудови економіки і для яких необхідна участь державного сектору.

Більшість малих споживачів вугілля із задоволенням хотіли б перейти на використання газу, навіть якщо він коштуватиме дорожче, оскільки цей спосіб зручніший і не такий трудомісткий. Основним лімітуючим фактором є можливості місцевих мереж газорозподілення для опалення житлових будинків. У Болгарії, наприклад, постачання газу обмежене великими підприємствами, тому необхідно створити нову систему газорозподілення. В Польщі місцеві газопроводи були сконструйовані для задоволення потреб домашнього господарства, для приготування їжі, а не для опалення. Таким чином, необхідна широка програма інвестицій для розвитку інфраструктури. Це дасть можливість споживачам перейти на використання газу. Програма займе не менше 10 років, а може й більш тривалий час. Очевидно, що в першу чергу увагу слід звернути на розподіл газу в тих районах, де особливо високий вміст твердих частинок та/або диоксиду сірки в повітрі через спалювання вугілля.

Такі державні інвестиції, наскільки це можливо, мають бути каталізатором дій приватного сектору, які мобілізують приватні інвестиції в економічні реформації. В свою чергу такі реформації несуть в собі і природоохоронні прибутки. Державні інвестиції також відіграють важливу роль у фінансуванні пріоритетних проектів у тих галузях господарства, які вимагають спільних зусиль для функціонування основних природоохоронних служб. Наприклад, інфраструктур для збору та ліквідації відходів, управління водними ресурсами, а також для охорони живої природи, інформаційних служб та досліджень.

ПІДСУМКИ

Економічний розвиток визначається трьома факторами економічного росту, трудовими ресурсами, штучно ствшореними засобами виробництва,природними ресурсами економічна наука мало звертала увагу на екологічні проблеми, що й стало одною з причин формування техногенного типу економічного розвитку. Цей тип можна охарактеризувати як природоруйнівний, оснований на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень.

Для запобігання глобальної та локальної екологічних криз необхідно змінити техногенний тип розвитку на стійкий. Останняій дає можливість задовільнити потреби сучасних поколінь. Але не ставить під загрозу існування наступних. Концепція стійкого розвитку набула визнання як в економічній науці, так і в міжнародній практиці.

Економічний механізм природокористування в Україні знаходиться у стадії формування . його подальший розвиток повинен базуватися на:

оцінці ефективних чинних елементів економічної системи в стимулюванні раціонального користування природними ресурсами.

розробці спеціальних елементів економічного механізму, що стимулював би збереження середовища існування людини, законодавче та нормативно-методичне забезпечення їх функціонування.

оцінці світових тенденцій економічного розвитку.

Розвиток екологічної економіки тісно пов¢язаний з пріоритетами внутрішньої та зовнішньої політики держави. Вони повинні забезпечити природо- та ресурсозберезжні національні інтереси.

При цьому очевидна потреба у підвищенні достовірності інформації про функціонування різних блоків економічних регуляторів у галузі управління природокористуванням. Це сприятиме ліквідації недоліків у економічному та правовому механізм

Список литературы

Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г., Яковлев А..Ф. Экономика и качество окружающей среды. - СПб., 1995. – 296 с.

Бобылев С.Н. Экологизация экономического развития. – М.,1994.- 404 с.

Боголюбов С.А. Защита экологических прав.- М., 1996. – с. 8-20.

Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.- 455 с.

Глухов В.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.П. Экономические основы экологии. – СПб.,: «Специальная литература», 1997 с. – 304 с.

Макар С.В. Основы экономики природопользования. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 192с.

Мелешкин М.Т., Зайцев А.П., Маринов Х. Экономика и окружающая среда (Взаимодействие и управление). М.: Экономика, 1996. – 206с.

Чепурных Н.В., Новоселов А.П. экономика и экология: развитие, катастрофы. – М. 1996.- 388с.

Robert Costanza. Ecological Economics: the Science and Management of Sustainability. Columbia University Press, New York

10.Costanza, R., H.E.Daly. 1987. Toward an Ecological Economics. Ecological Modelling 38:1-7.

11.H.E.Daly. 1986. Comments on “Population Growth and Economic Development.” Population and Development Review 12: 582-585.

12. Demeny, P. 1988. Social Science and Population Policy. Population and Development Review14: 451-479.

13. Hardin, G. 1972. Exploring New Ethics for Survival. New York: Vicing.

14. Hardin, G. 1986. Cultural Carrying Capacity: A Biological Approach to Human Problems. BioScience 36:599-606.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:02:45 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:52:57 24 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150119)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru