Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів

Название: Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: дипломная работа Добавлен 18:35:03 10 апреля 2007 Похожие работы
Просмотров: 552 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Українська Академія державного управління

при Президентові України

Одеський філіал

«Допущено до захисту

магістерської роботи»

Завідувач кафедри «Державного управління і права»

Марущак Володимир Петрович,

кандидат юридичних наук, доцент_______________ «___» лютий 2000р.

Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів

Магістерська робота

на здобуття кваліфікації магістра державного управління

Науковий керівник Свірін Михайло Геннадійович,

кандидат політичних наук, доцент _______________________

Слухачка Пятаєва Олена Василівна ____________________

Одеса-2000р.


ЗМІСТ

Вступ

1 Розділ. Принципи формування місцевих бюджетів.

2 Розділ. Власні доходні джерела органів місцевого самоврядування.

2.1. Місцеві податки і збори.

2.2. Фінанси комунальних підприємств.

2.3. Комунальні платежі.

2.4. Комунальний кредит

2.5. Позабюджетні фонди.

3 Розділ. Передані загальнодержавні доходи.

3.1. Закріплені доходи.

3.2. Регульовані доходи.

4 Розділ. Бюджетні трансферти, як один з основних засобів фінансового вирівнювання місцевих бюджетів.

Висновки та пропозиції.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Актуальність теми. Прийняття Конституції та Закону України “Про місцеве самоврядування” призвели до появи в Україні нової системи публічної влади. Головним принципом побудови цієї системи є принцип децентралізації. На практиці це веде до перерозподілу повноважень між органами державного управління і органами місцевого самоврядування в напрямку збільшення ролі останніх. Територіальні громади, згідно з Конституцією і Законом України “Про місцеве самоврядування”, отримали незалежність та самостійність в здійсненні покладених на них функцій у межах своєї компетенції. Проте, тільки наявність особистих фінансових ресурсів дає змогу органам місцевого самоврядування виконувати свої функції. Неможливо бути дійсно самостійними, будучи залежними в фінансовому відношенні. Тому пошук форм і методів посилення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування має найбільш важливе і актуальне значення.

Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали проблемою насправді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально- культурна сфера, освіта, охорона здоров’я, погіршується стан доріг та інших засобів комунікації. До цього додається ще й надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагалися вирішувати з єдиного центру.

За цих умов сам процес прискореного формування місцевих фінансів має стати серйозним фактором стабілізації ситуації в країні. Він дозволить залучити активність та енергію багатьох тисяч територіальних громад, які з прохачів грошей перетворяться на суб’єкти, що заробляють ці гроші.

Активний вплив місцевих органів влади на формування нових суспільних відносин можливий лише за умови, що вони матимуть у своєму розпорядженні фінансові ресурси. Чинне законодавство України визначає основою самостійності місцевих бюджетів власні та закріплені за ними на стабільній основі законом загальнодержавні доходи. Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірю визначаються способами їх формування. Отже важливою складовою вивчення фінансів місцевих органів є дослідження способів формування доходів, які зумовлені характером та особливостями економічної системи, котра домінує на тому чи іншому етапі розвитку. В Україні сьогодні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів, нормативи відрахувань від яких щорічно затверджуються центральною владою. Власні ж доходні джерела відіграють незначну роль. Отже самостійність місцевих бюджетів поки що є декларованою. Перехід до застосування інших способів формування доходів місцевих органів влади України, що надасть змогу мати дійсно самостійні, незалежні, достатні стабільні фінансові ресурси цим органам, є найважливійшею актуальною проблемою сьогодення.

Мета та завдання роботи. Метою даної роботи є вивчення джерел формування доходної бази місцевих бюджетів, механізму їх перерозподілу та перспективи розвитку.

З метою досягнення поставленої мети автор в роботі вирішує наступні завдання:

-І- Провести аналіз принципів формування місцевих бюджетів.

-ІІ -Проаналізувати власні доходні джерела місцевих бюджетів та шляхи їх мобілізації у місцевий бюджет.

-ІІІ - Провести аналіз закріплених та регулюючих доходів місцевих бюджетів, їх ролі в формуванні цих бюджетів.

-І V - Проаналізувати бюджетні трансферти, як одного з засобів фінансового вирівнювання місцевих бюджетів.

Новізною роботи є вирішення поставлених задач.

Об’єкт дослідження . Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів.

Предмет дослідження. Структура доходної бази місцевих бюджетів територіальних громад міст обласного підпорядкування.

Ступень наукової розробки теми. Аналіз літератури щодо місцевих фінансів показує, що в сучасній українській літературі не було комплексних досліджень місцевих фінансів. Це пов’язано з тим, що до початку 90-років, місцевих фінансів в УРСР не було і теоретично вони не визначалися як складова фінансової системи. Наявність у фінансовій системі сучасної правової держави місцевих фінансів як самостійної, об’єктивно необхідної складової є закономірністю. Місцеві фінанси в колишніх СРСР і УРСР було ліквідовано в 30-х роках внаслідок деформації фінансової системи, зумовлених командно-адміністративними методами управління. На початку 90-х років в Україні склалися об’єктивні передумови для відродження місцевих фінансів у процесі становлення національних фінансів, зумовлені застосуванням інституту місцевого самоврядування, розмежуванням функцій і завдань центральних та місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування, подоланням деформацій фінансової системи.

В періодичних виданнях стали з’являться різні публікації щодо окремих проблем місцевих бюджетів. Зокрема у журналі “Фінанси України”- ЧиркаД. «Напрямки збалансування місцевих бюджетів», РоманківВ. «Формування місцевих бюджетів», КриницяС. «Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування», ВасиленкоЛ. «Місцеві фінанси та фінансова незалежність», у журналі “Місцеве самоврядування”- КравченкоВ. Чому місцеві фінанси співають романси?», ПадалкоВ. «Покладаємось на власні сили», у журналі “Финансы”- СедовК. «Распределение налогов между звеньями бюджетной системы», ПетровВ. «Совершенствование механизма межбюджетных отношений». Проблеми місцевих бюджетів розглядалися деякими авторами в комплексі загальних проблем місцевого самоврядування, зокрема В.Пархоменко “Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-років”, ТкачукА., АграноффР, БраунТ. «Місцеве самоврядування: світовий та український досвід».

Але ж першим і поки що єдиним виданням, в якому висвітлено комплекс проблем становлення та розвитку місцевих фінансів України, є навчальний посібник В.Кравченка “Місцеві фінанси України”. У ньому викладено основи теорії місцевих фінансів, узагальнено практику формування їх в Україні за період 1990-1998рр., а також зарубіжний досвід місцевого фінансування. Детально проаналізовано вітчизняне та зарубіжне законодавство, нормативно-правові акти, що регламентують фінансову діяльність органів місцевого самоврядування й інших органів влади у сфері місцевих фінансів, запропоновані шляхи зміцнення фінансової автономії місцевої влади. У посібнику використано результати досліджень автора, що виконувалися за дорученням Президента України.

Основні терміни використані в роботі:

Місцеві фінанси- система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення функцій і завдань, що покладаються на місцеві органи влади.

Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет)- план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Обласний бюджет- план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання.

Доходи місцевих бюджетів - кошти, які надходять до відповідних місцевих бюджетів у розмірах і в порядку, встановлених законодавчо. Включають: власні або закріплені доходи, відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції та інші трансферти. Доходи місцевих бюджетів розподіляються на податкові і неподаткові.

1 Розділ. Принципи формування місцевих бюджетів

Після набуття Україною суверенітету розпочався процес становлення національної фінансової системи. Важливою складовою цього процесу є відродження місцевих фінансів як об’єктивної економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов’язано з радикальною зміною концепції державної влади від її радянської моделі й переходом до організації влади на основі поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.. Це також викликано початком становлення в державі інституту місцевого самоврядування, процесами розмежування функцій та завдань публічної влади по вертикалі між її центральним, регіональним і місцевим рівнями.

Самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування є однією з найважливіших передумов побудови демократичної держави. Не буде перебільшенням сказати, що фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади є визначальним. Від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самостійними, будучи залежним у фінансовому відношенні.

Ступень фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади.

Україна як суверенна держава стала членом Ради Європи, приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт. Таким чином, вона взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів. Європейська хартія про місцеве самоврядування стала першим багатостороннім правовим актом, який визначає і захищає принципи місцевого самоврядування. Вона була відкрита до підписання країнам- членам Ради Європи в жовтні 1985 року. Стаття 9 хартії визначає основні принципи організації фінансів місцевого самоврядування. Вона має назву «Фінансові засоби органів місцевого самоврядування». У статті вісім принципових положень про фінансову діяльність місцевого самоврядування. Як випливає з п.1 цієї статті, органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами. Отже, згідно з цим положенням, країни, які підписали хартію, беруть на себе два основні зобов’язання. По-перше, органи місцевого самоврядування слід наділити достатніми власними засобами. По-друге, ці органи в межах загальнодержавної економічної політики мають вільно розпоряджатися такими засобами. У пояснювальному коментарі до Європейської хартії місцевого самоврядування зазначається відносно цього пункту, що місцеві органи влади не може бути позбавлено свободи визначати першочергові витрати.

Згідно з пунктом 2 ст.9 фінансові засоби органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом. Тобто хартія визначає порядок формування та обсяги фінансових ресурсів. Які мають належати місцевому самоврядуванню. Вона закріплює принцип відповідності фінансових ресурсів місцевого самоврядування обсягу обов’язків і завдань, котрі на нього покладаються. У пояснювальному коментарі до хартії щодо цього пункту наголошується: вказаний принцип означає необхідність достатнього співвідношення між фінансовими засобами місцевих органів влади та їхніми завданнями. Це співвідношення особливо важливе для виконання спеціальних доручених справ.

Пункт3 ст.9 хартії встановлює, що хоча б частина фінансових засобів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи визначають у межах закону. Отже, хартія вказує: частина фінансових ресурсів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків і зборів, тобто тих податків і зборів, що встановлюються цими органами самостійно. Вона не встановлює обсягу цієї частки, враховуючи різні умови кожної країни. Крім того, згідно з цим пунктом, органи місцевого самоврядування мають право в межах закону самостійно визначати ставки місцевих податків і зборів.

У пояснювальному коментарі до хартії стосовно цього пункту зазначається: здійснення політичного вибору між послугами, що надаються, і витратами на них які сплачує місцевий платник податків чи користувач, є найголовнішим обов’язком місцевих виборних представників. Вважається загальноприйнятим, що межі повноважень місцевих властей стягувати податки встановлюється законами центральних або регіональних органів влади. Але вони не можуть перешкоджати ефективному функціонуванню місцевої фінансової системи.

У пункті 4 ст.9 хартії вказується, що фінансової системи, які забезпечують надходження фінансових засобів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження, по можливості, відповідності реальним витратам при здійсненні повноважень. Цей пункт хартії зобов’язує країни, котрі її підписали. Створити такі умови, в яких органи місцевого самоврядування мали б можливість вибору тієї чи іншої моделі місцевої фінансової системи. Тобто пункт ст.9 обумовлює свободу формування кожним місцевим органом влади тієї чи іншої моделі місцевої фінансової системи.

У пояснювальному коментарі до хартії стосовно цього пункту зазначено, що певні податки чи джерела фінансів місцевих органів влади, з огляду на їхній характер чи з практичних причин, не реагують на дію інфляції та інших економічних факторів. Занадто велика залежність місцевої влади від таких податків чи джерел може поставити її у важке становище, оскільки на витрати, пов’язані з наданням послуг, прямо впливають мінливі економічні фактори. Але визначається, що навіть у разі відносно динамічних джерел доходів між витратами і розвитком ресурсів немає автоматичного зв’язку.

Пункт5 ст.9 хартії встановлює необхідність запровадження процедур фінансового вирівнювання чи еквівалентних заходів, призначених для корегування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування. Такі процедури чи заходи не можуть обмежувати свободу дій органів місцевого самоврядування у у власній сфері відповідальності. Отже, хартія зобов’язує уряди, які її підписали, надавати фінансову допомогу фінансово слабким органам місцевого самоврядування. Допомога може надаватися запровадженням процедур фінансового вирівнювання або іншими заходами. Ці заходи, відповідно до умов хартії, мають скоригувати нерівномірність розподілу потенційних джерел фінансування та їхній фінансовий тягар. Проте в хартії наголошується, що такі процедури чи заходи не можуть обмежувати свободу дій місцевого самоврядування в його власній сфері відповідальності.

Пункт6 ст.9 хартії вказує на необхідність відповідним чином погоджувати з органами місцевого самоврядування виділення їм перерозподілюванних коштів. Це означає: кошти, що використовуються для цілей фінансового вирівнювання та допомоги органам місцевого самоврядування, мають вилучатися і надаватися лише за погодженням з органами місцевого самоврядування.

У пояснювальному коментарі до хартії стосовно цього пункту зазначається, що в разі розподілу ресурсів відповідно до спеціальних критеріїв, котрі встановлюються в законодавчому порядку, положення такого пункту будуть вважатися виконаними, якщо в ході підготовки відповідного законодавства проводяться консультації з місцевими органами влади.

Пунктом7 ст.9 хартії визначається, що, по можливості, субсидії. Котрі надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів. Важливо, щоб асигнування субсидій не обмежувало свободи дій органів місцевого самоврядування у власній сфері компетенції. Цей принцип означає: держава, яка надає субсидії органам місцевого самоврядування не повинна, по можливості, обумовлювати спрямування їх. Субсидії мають бути незв’язаними. Крім того, надання субсидій не може обмежувати незалежності діяльності місцевого самоврядування у сфері його власної компетенції. З приводу цього пункту в пояснювальному коментарі до хартії вміщено досить обширне пояснення. Тут вказується на більшу бажаність дотацій загального призначення чи навіть дотацій на спеціальні галузі з погляду свободи дій місцевої влади, ніж дотацій, що виділяються на спеціальні проекти. Було б неправильним вважати, що всі дотації на спеціальні проекти буде замінено дотаціями загального призначення особливо це нереально для великих капіталовкладень; водночас надмірне використання дотацій різко обмежить свободу вибору місцевих властей щодо першочергових витрат. Але частка дотацій у загальних ресурсах не однакова в різних країнах, і більш значна частка на спеціальні проекти порівняно з дотаціями загального призначення може вважатися нормальною, якщо дотації в цілому складають відносно невелику частину в загальних доходах.

Пункт8 ст.9 хартії встановлює: з метою фінансування інвестицій органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу. Згідно з цим принципом, уряди, які підписали хартію, зобов’язуються створити умови для розвитку комунального кредиту. В цьому пункті наголошується, що метою кредитної діяльності органів місцевого самоврядування є фінансування інвестицій.

У пояснювальному коментарі до хартії з приводу зазначеного пункту вказано, що для місцевих органів влади важливо мати можливість отримувати позики на капіталовкладення. Але вірогідність джерела такого фінансування неминуче залежить від структури ринку капіталу в кожній країні. Порядок і умови доступу до таких джерел фінансування можуть встановлюватися в законодавчому порядку.

Отже, Європейська хартія про місцеве самоврядування визначила основні стандарти побудови фінансів місцевих органів влади. Україна, приєднавшись у липні 1997 року до хартії, зобов’язалася забезпечити впровадження цих стандартів у життя.

Прийнята 28 червня 1996 року Конституція зафіксувала кілька важливих принципів існування місцевого самоврядування в Україні. Так, ст.7 розділу «Загальні засади» встановлює: «В Україні визначається і гарантується місцеве самоврядування». Розділ ІХ Конституції повністю присвячений питанням місцевого самоврядування. Ст.140 Конституції встановлює: «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».

Ст.142 закріплює матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування, без якої не можливо здійснення тих завдань і функцій, які покладаються на ці органи. Згідно з цієї статті матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в правлінні районних і обласних рад. Стосовно ж доходів місцевого самоврядування ст.142 Конституції встановлює участь держави у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування. Визначено також, що витрати органів місцевого самоврядування які виникли в наслідок рішень органів державної влади, компенсуються державною.

Ст.143 закріпила право органів місцевого самоврядування на одержання з Державного бюджету України у повному обсязі фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які їм передаються Законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядування кошти з Державного бюджету або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі загальнодержавні податки і передає їм об’єкти державної власності. Отже Конституція визначила два способи фінансування делегованих повноважень органів місцевого самоврядування: за рахунок коштів державного бюджету України або за рахунок коштів передачі місцевому самоврядуванню доходів від загальнодержавних податків та об’єктів загальнодержавної власності. Згідно цієї ж статті Конституції органи місцевого самоврядування мають право на визначення власних доходних джерел у своїх бюджетах. Ст.143 встановлює також порядок формування бюджету обласних та районних рад, який складається з коштів державного бюджету з цільовим призначенням «для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів , а також із коштів місцевих бюджетів населених пунктів «для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм».

Отже Конституція України від 28 червня 1996 року закріпила існування в Україні інституту місцевого самоврядування та визначила його матеріальну і фінансову основу. Основні положення Конституції, що стосуються формуванню фінансової бази місцевого самоврядування знайшли свій подальший розвиток, конкретизацію в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року.

В ст.1 І розділу Закону надається чітке визначення таких понять як бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - «план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.»; районний бюджет, обласний бюджет.

Ст.16 І розділу визначає матеріальні і фінансові основу місцевого самоврядування, яка складається з рухомого та нерухомого майна, доходів місцевих бюджетів, позабюджетних цільових (в тому числі валютних) та інших коштів, землі, природних ресурсів, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Ст.6 проголошує самостійність місцевих бюджетів, які не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Розділ ІІІ Закону повністю присвячений матеріальній і фінансовій основі місцевого самоврядування. Ст. 61 наголошує, що «органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах ( уразі їх створення ) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з цим законом та законом про бюджетну систему». В п.2 ст.61 визначається порядок формування бюджетів обласних та районних рад, які як вже зазначалося у Конституції формуються за рахунок коштів Державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Ст.62 Закону визначає участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів. Держава «гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет».

У п.2 ст.62 дається пояснення щодо мінімальних розмірів місцевих бюджетів, які визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Ст. 63 присвячена формуванню доходів місцевих бюджетів, згідно з якою вони формуються:

-за рахунок власних, визначених законом, джерел;

-закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Доходи ж місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються міськими радами. Порядок зарахування доходів до місцевих бюджетів визначається законом про бюджетну систему та іншими законами.

У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Ст. 66 визначає, що місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. У разі, коли вичерпано можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій відповідно до закону.

В ст.69 зазначається , що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Отже, можна сказати, що прийняття цього Закону є дуже значним кроком у питаннях законодавчої регламентації матеріальних і фінансових основ місцевого самоврядування. Особливо заслуговує на увагу положення про гарантії стабільності фінансової бази місцевих бюджетів та ведення розрахунку бюджету через нормативи бюджетної забезпеченості на одного мешканця територіальної громади виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб. Впровадження цієї норми у життя повинно було надати змогу почати докорінне реформування усіх місцевих фінансів і, головне, зацікавити у збільшенні своєї власної бази фінансових надходжень як багаті, так і бідні громади. Важливим елементом гарантій місцевих бюджетів від тиску з боку держави повинен стати і розподіл бюджетів по здійсненню власних та делегованих повноважень, а також впровадження ідеї формування поточного бюджету та бюджету розвитку. Але, що Закон відкриває дорогу місцевій ініціативі, то це є важливо і позитивно.

Саме місцеві бюджети є фондами, в яких мобілізується основна частина фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення громадських послуг. Тому забезпечення самостійності місцевих органів влади у формуванні цих фондів - надзвичайно важливе завдання, що має бути розв’язане в процесі формування системи місцевих фінансових інститутів та визначення її структури. Становлення інституту самостійності місцевих бюджетів відбувається в процесі формування окремої підсистеми в структурі системи місцевих фінансових інститутів. Це - система місцевих бюджетів. Особливо важливе значення для її становлення мають такі інститути, як поточні бюджети, бюджети розвитку, видатки, власні та закріплені доходи.

Ключову роль у становленні системи самостійності місцевих бюджетів відіграють їхні доходи та способи, на основі котрих вони формуються. Основу самостійності місцевих бюджетів складають власні та закріплені доходи. Це було законодавчо закріплено в 1990 році, а потім підтверджено в новому Законі «Про бюджетну систему в редакції 1995 року. У цьому Законі поняття власні доходи вживається в контексті забезпечення принципу самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи і державний бюджет України. Згідно ст.4 Закону самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.

Законодавство України не дає детального переліку власних доходів місцевих бюджетів. Немає в ньому норм про порядок формування та використання власних доходних джерел. Проблема власних доходів місцевих бюджетів потребує детальної розробки в законодавстві України. Власні доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади і згідно з його рішеннями. До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та ін. Частка власних доходів місцевих бюджетів України є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів, законодавчо закріплений, залишається поки що декларованим.

Поняття закріплені доходи місцевих бюджетів в українському законодавстві виникає в 1990р. Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, встановлено Законом «Про бюджетну систему Української РСР» від 5 грудня 1990р. Разом з тим, Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. Законодавство України до 1995р. включно не передбачало закріплених доходів для районних та обласних бюджетів. Таким чином, самостійність цих бюджетів була декларованою.

Перелік закріплених доходів усіх рівнів бюджетної системи встановлено Законом «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995 року, але в ньому не передбачено такого поняття, як закріплені доходи місцевого самоврядування.

Згідно ст.12 Закону закріпленими доходами обласних бюджетів слід вважати :

-частина податку на додану вартість, яка визначається Законом України про Державний бюджет на наступний рік, але не менш як 20 відсотків;

-частина акцизного збору, яка визначається Законом України про Державний бюджет на наступний рік, але не менш як 20 відсотків;

-податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмір, що дорівнює 70 відсоткам від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

-70 відсотків податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування;

-плата за землю, що дорівнює 10 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством до обласних бюджетів;

-надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішенням відповідних Рад народних депутатів, згідно з законами України;

-надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

-дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;

Закріплені доходи міських бюджетів встановлюються ст.13, а саме:

-100 відсотків податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

-плата за землю - 60 відсотків;

-податок на нерухоме майно громадян;

-місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

-надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

Прийнятий у 1995р. Закон «Про бюджетну систему України» лише частково розв’язав проблему закріплених доходів місцевих бюджетів. Повноваження органів місцевого самоврядування, за цим Законом, навіть звужуються. Слід відмітити, що у прийнятій у 1996 році Конституції України термін закріплені доходи не згадується.

Ст. 143 Конституції, яка вже розглядалася вище, передбачає такі норми порядку формування обласних і районних бюджетів, які, по суті, виключають наявність закріплених доходів цих бюджетів.

У Законі України «Про Державний бюджет України на 1998 рік» вперше здійснено спробу розмежувати доходи між державним бюджетом України і місцевими бюджетами в цілому шляхом повного закріплення їх. Разом з тим, Закон не передбачив розмежування цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. За цих обставин розмежування їх у 1998 році на практиці здійснювали обласні ради, що суперечить Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування».

Отже, проблема доходних джерел місцевих бюджетів України, які надходили б до них на стабільній основі, залишається відкритою. З цією метою доцільно ще раз повернутися до визначення конституційних норм стосовно формування місцевих бюджетів.

Основну частку доходів місцевих бюджетів в нашій країні становлять так звані регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85 відсотків. Поняття регульовані доходи запозичено Україною з бюджетної практики колишнього СРСР. Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

Регульовані доходи - основні надходження до місцевих бюджетів України. У Законі «Про бюджетну систему Української СРСР», прийнятому в 1990р., визначено, що за нормативами до місцевих бюджетів зараховуються такі надходження: від податку з обороту; від податку на доходи; від податку на експорт та імпорт; від податку на прибуток підприємств (об’єднань), організацій та установ, за винятком підприємств, які входять до складу місцевого господарства, новостворюваних малих підприємств, а також спільних підприємств відповідно до частки участі в них місцевих рад народних депутатів. Законом також регламентовано розміри відрахувань від цих доходів до місцевих бюджетів встановлювати згідно з соціально-економічними нормативами бюджетної забезпеченості населення території і станом місцевих джерел доходів.

У Законі «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року черговий раз внесено зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання. Згідно з цим окремі доходи стануть до певної міри закріпленими і регульованими одночасно. Це стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Доцільність такого підходу викликає сумніви.

Окремі новації в частині формування доходів місцевих бюджетів внесено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятому у травні 1997 року. Це, зокрема, стосується встановлення норм, згідно з якою в доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Крім того, запроваджено норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Встановлено, що доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також за рахунок інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

Однак це ще не дало можливості розв’язати проблему самостійності місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів України поки що багато в чому є лише декларованою в законодавстві. Їхня доходна частина в основному залежить не від зусиль місцевої влади в розвитку власної бази оподаткування, а від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет. Поки буде зберігатися така ситуація, місцеві фінанси залишатимуться слабкими. Вони, що нині спостерігається, не будуть забезпечувати виконання покладених на місцеві органи влади функцій.

2 Розділ. Власні доходні джерела органів місцевого самоврядування

В умовах прискорення процесу розвитку демократичних принципів у державному устрою та управлінні, одною з найважливіших складових частин фінансової системи держави є місцеві (регіональні) фінанси, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. Місцеві фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов’язаних з соціально-культурним та комунально-побутовим обслуговуванням населення.

Місцеві фінанси - це система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Фінанси місцевих органів влади включають у себе кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів. Це видатки, доходи, способи формування доходів, інститути системи, суб’єкти і об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі.

Названі 7 основних структурних елементів системи не можуть бути фотографічним відображенням її внутрішньої структури. У реальному житті ця система набагато складніша і має свої особливості в кожній країні. Але названі структурні елементи може бути виявлено майже в усіх європейських країнах, що мають сформовані фінансові системи місцевих органів влади.

Формування місцевих інститутів в Україні є складним і неоднозначним процесом. Одні інститути формуються швидше, інші повільніше, що відображає реальний стан економіки країни та її законодавства. Незважаючи на це, місцеві фінансові інститути формуються в тісному взаємозв’язку один з одним і, таким чином, утворюють певну систему.

Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного характеру і перебуває в стадії становлення. Для цієї системи ще не властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Не зовсім сформована структура системи місцевих фінансових інститутів, як наслідок, місцеві фінанси України поки що не забезпечують можливості реалізації функцій і завдань, які покладаються на місцеві органи влади. Тобто, становлення місцевих фінансів України неможливе без формування структурованої й цілісної системи місцевих фінансових інститутів.

Об’єктом нашого ж дослідження є доходи місцевих органів влади та способи їх формування. Наявність обумовлених функціями та завданнями місцевих органів влади видатків є причиною утворення доходів цих органів влади. Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

-податкові доходи;

-неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

-доходи за рахунок кредитів та позик;

-трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на:

-власні доходи;

-закріплені доходи;

-регульовані доходи

Власні доходи - це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна , що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

До переданих доходів належать доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого рівня.

В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені і регульовані. Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему. Природа закріплених доходів місцевих органів влади відрізняється від природи власних доходів. Закріплені доходи - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в Законі України «Про Державний бюджет». Порядок регулювання доходів місцевих бюджетів визначається також рішеннями органів влади вищого територіального рівня щодо органів влади нижчого територіального рівня.

Стан і рівень доходів місцевих органів влади значною мірою визначаються способами їх формування. В способах формування доходів місцевих органів влади є певні закономірності, властиві всім країнам, в економічній системі яких функціонують фінанси місцевих органів влади. Способи формування доходів, у свою чергу, зумовлені характером та особливостями економічної системи, котра домінує на тому чи іншому етапі розвитку, в тій чи іншій країні. Закономірним явищем є те, що основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країнах є місцеві податки і збори. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти. В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади нині є відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальних країн, в Україні відіграють незначну роль.

Схематично види доходів місцевих бюджетів та способи їх формування можна представити так:

ДОХОДИ

СПОСОБИ ФОРМУВАННЯ

ДОХОДІВ

місцеві податки і збори
комунальні платежі
власні -

доходи від майна та землі,

що належать місцевій владі

доходи комунальних підприємств
кредити
комунальні позики
закріплені - частка загальнодержавних податків, закріплених за місцевими бюджетами
регульовані - нормативи відрахувань від загальнодержавних податків
бюджетні трансферти, як засіб фінансового вирівнювання бюджетів

2.1. Місцеві податки і збори

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним засобом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону.

Питання місцевого оподаткування розв’язано в Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року, за яким встановлено 16 місцевих податків і зборів. Серед них:

-готельний збір;

-ринковий збір;

-збір за парковку автомобілів;

-збір за видачу ордера на квартиру;

-збір з власників собак;

-курортний збір;

-збір за виграш у бігах;

-збір за розміщення офісів в центрі міста;

-податок з реклами;

-збір за право використання місцевої символіки;

-збір за право проведення кіно- і телезнімань;

-збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

-комунальний податок;

-збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

-збір за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також максимальні ставки місцевих податків і зборів. Перелік і ставки місцевих податків і зборів вміщено в додатках.

Крім названих законодавчих актів, місцеве оподаткування в Україні регламентується також Законом «Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР «Про систему оподаткування», ухвалений 18 лютого 1997р.

Але слід відмітити, що місцеві податки і збори поки що формують незначну частину доходів місцевих бюджетів. Так, наприклад взяти м.Одесу - у 1999 році частка місцевих податків і зборів склала- ________% від загальної суми доходів.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії. Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів - важливий інструмент зміцнення всієї фінансової системи України. Але це не може бути одноразовим актом. Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці. Майже половина основних фондів в Україні перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює об’єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавчо зафіксовану частку прибуткового податку з громадян.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків. Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар’єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих податків. Робити це необхідно обережно, поетапно і в контексті реформи всієї податкової системи, під час якої доцільно збалансувати співвідношення між надходженнями від загальнодержавних і місцевих податків на користь значного підвищення частки других.

У новому законі о місцеві податки і збори доцільно передбачити дві групи місцевих податків і зборів.

Перша група -це місцеві податки і збори. Що повністю регламентуються центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки.

Друга група місцевих податків і зборів може самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох елементів: обов’язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок.

Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходяться декілька законопроектів щодо місцевих податків і зборів, в тому числі законопроект Кабінету міністрів і законопроект, який знайшов підтримку Асоціації міст України, що значно розширює, по-перше, перелік місцевих податків і зборів, і по-друге, зміцнює фінансову базу місцевого самоврядування та розширює права органів місцевого самоврядування по встановленню і стягненню цих податків. Звичайно, це питання ще потребує обговорення. В тому вигляді, в якому законопроект поданий, швидше за все він законом не стане, але можна говорити про те, що основними місцевими податками повинні стати податок на землю, податок на нерухомість і прибутковий податок з громадян. Це ті податки, які мають стати фінансовою базою місцевого самоврядування.

Можна дискутувати ще про деякі інші податки. Так, зараз у Верховній Раді на розгляді знаходяться законопроекти, які стосуються саме цих питань, у тому числі і законопроект про податок на нерухомість. Доля цього законопроекту була складною. І хочеться відмітити, що законопроект про податок на нерухомість двічі приймався в першому читанні. Але остаточно так і не був прийнятий. Не був прийнятий через основну причину - відсутність методики оцінки. Крім того, визнаючи, що потрібен податок на нерухомість, депутати сперечалися про те, які об’єкти повинні попадати під оподаткування цим податком. Наприклад, чи необхідно промислові об’єкти включати туди, чи включати лише житло, чи включати ще якісь рухомі об’єкти.

Можна було б багато сперечатися про те, які податки мають бути місцевими податками чи зборами, можна було б багато сперечатися довколо прийняття нового закону і введення його в дію, але глибоко переконана, що на сьогоднішній день прийняття нового закону о місцеві податки і збори є абсолютно передчасним.

Це може здатися дещо парадоксальним. Але ж справа в тому, що на сьогодні в Україні не існує закону про бюджетну систему України, який би відповідав Конституції України, та Закону «Про місцеве самоврядування». І фактично надходження до міського бюджету визначаються, якщо це місто районного значення - на рівні району, якщо це місто обласного значення - на рівні області.

Тому говорити про те, що місто може визначати долю свого бюджету, встановлюючи ту чи іншу ставку місцевого податку, є абсолютно хибним, адже вже чимало міст в Україні поплатилися саме за те, що вони надто активно намагалися впроваджувати місцеві податки і збори. Найяскравішим прикладом такого міста є Хмельницький, яке за дуже короткий час втричі збільшило доходи від місцевих податків та зборів і добилося лише того, що рівно на цю суму обласна рада зменшила місту відрахування від регульованих податків в міський бюджет, й зменшила дотації на рівень міста з обласного бюджету.

Тобто доти, поки ми законом про бюджетну систему в Україні чітко не розмежуємо, де місцеві фінанси, а де державні фінанси, говорити про реформу системи місцевих податків абсолютно передчасно. Тому що будь-яка зацікавленість органів місцевого самоврядування у впровадженні місцевих податків абсолютно нівелюється тим, що всі прекрасно розуміють, що наступного року на цю суму, на яку збільшили доходи від місцевих податків, вони не доотримають відрахувань від загальнодержавних податків.

Тому, поки не буде зруйнована оця, так звана, бюджетна матрьошка, коли розмір бюджетів областей визначається на Верховній Раді, коли розмір бюджетів міст обласного значення і районів визначається на обласній раді - нічого не буде.

Необхідно чітко розмежувати повноваження. Принципи розмежування повноважень були закладені у вимоги бюджетної резолюції на 1999 рік, але абсолютно не були враховані урядом. Не були розмежовані місцеві фінанси і державні. Не була запропонована і схема вирівнювання, яку також пропонувалося подати Верховній Раді в проекті бюджету 99 року, де пропонувалося при обрахуванні дотацій і вилучень в регіони чи з регіонів місцеві податки і збори не повинні враховуватися. Ця позиція Бюджетного Комітету підтримана громадськими організаціями самоврядування в Україні: Асоціацією міст України, Асоціацією сільських, селищних рад України.

2.2. Фінанси комунальних підприємств

Комунальна власність є однією з складових економічної основи місцевого самоврядування взагалі і в нашій країні зокрема.

Муніципальна (комунальна) форма власності утворює власну економічну основу місцевого самоврядування. Подібна форма власності - один із інститутів, що впливає на функціонування фінансів місцевих органів влади. Використання майна муніципальної власності є одним із джерел доходів місцевих органів влади. В окремих країнах доходи від використання нерухомого майна муніципальної власності становлять 10-15% загальних доходів муніципальних бюджетів.

Поняття комунальна власність у законодавстві України виникає в грудні 1990 року хз прийняттям Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування». Законодавством визначено, що комунальна власність становить основу місцевого самоврядування, а також те, що управління комунальною власністю здійснюється від імені населення адміністративно - територіальних одиниць відповідні місцеві ради народних депутатів та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. До комунальної власності було віднесено майно, що передається безоплатно колишнім СРСР і Українською РСР, іншими суб’єктами, а також майно, що набувається місцевими радами народних депутатів за рахунок належних їм коштів.

Прийнятим у лютому 1991 року Законом Української РСР «Про власність» визнано правовий режим майна комунальної власності. Згідно зі ст.31 цього Закону комунальну власність як власність адміністративно- територіальних одиниць, поряд із загальнодержавною власністю, віднесено до державної власності.

Суб’єктами комунальної власності стали адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Об’єктами права комунальної власності визначалося майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів. Державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, враховуючи націоналізоване майно, передане відповідним міністерствам, установам, організаціям. А також інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Крім того встановлено, що в комунальній власності також перебуває майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності. Визначено: держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов’язаннями одне одного в процесі реалізації права державної власності.

Фактично право комунальної власності в Україні почало здійснюватися з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №311 від 5 листопада 1991 року «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», а згодом - із прийняттям ще кількох постанов аналогічного характеру. Цими постановами затверджено перелік об’єктів державного майна, що передаються до власності адміністративно- територіальних одиниць (комунальної власності).Передача майна здійснювалося міністерствами та відомствами України, органами, уповноваженими управляти державним майном. Встановлювалася процедура передачі майна до комунальної власності по вертикалі місцевих рад та їхніх виконкомів. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів у містах Києві та Севастополі здійснювали облвиконкоми, Київський та Севастопольський міськвиконкоми.

Розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування і власністю районів у містах, містах районного підпорядкування, сіл і селищ здійснювали відповідно міські та районні виконавчі комітети.

Передача майна здійснювалася безоплатно. Процесі формування комунальної власності визначено право обласної комунальної власності, право районної комунальної власності, право міської комунальної власності, право районної в місті комунальної власності, право сільської та селищної комунальної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має свої особливості.

По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. В зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформовано, як правило шляхом викупу об’єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об’єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

По-друге, в зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на відміну від України до 1996р., майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності -власністю територіальних колективів

По-третє, в зарубіжних країнах суб’єктом права комунальної власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування і , відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, в зарубіжних країнах право комунальної власності реалізується лише на рівні первинної адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб’єкта місцевого самоврядування. Економічною основою зарубіжних регіональних органів влади, котрі також мають певні самоврядні права, є кошти і майно, що перебувають у власності населення регіонів.

Прийняття у 1996 році Конституції України, якою не передбачається поділу державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну, а також закріплення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування означають зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності.

Нова Конституція України визначила принципово нові засади функціонування комунальної власності та її економічної природи. Згідно з Конституцією комунальна власність запроваджується як форма власності, котрої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільність громадян України- жителів міста, села та селища або добровільного об’єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Отже суб’єктом права комунальної власності за Конституцією є територіальна громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об’єднання сіл.

Комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими, як державна, приватна та ін. За своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ та об’єднань сіл коштів, об’єктів і майна цієї власності, ставлення їх до них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.

Адже слід відмітити, що Конституція передбачає інститут комунальної власності, але ніяким чином не визначає і не гарантує її правового режиму. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» дещо конкретизує правовий статус комунальної власності, окреслює її обсяг, передбачає, що «Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом».

Однак ніде в законодавстві немає вказівок щодо приведення у відповідність з Законом України «Про місцеве самовряджування в Україні» застарілих на сьогодні положень Закону України «Про власність». Кабінетом Міністрів не виконана вимога закону щодо внесення у двомісячний термін з дня набрання чинності Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тобто не пізніш 12 серпня 1997 року) на розгляд Верховної Ради проекту закону про комунальну власність. Це не сприяє належному забезпеченню статусу комунальної власності. Томі досі «в свідомості всього населення України комунальна власність сприймається як різновид державної власності.

Потреба визначення належного статусу комунальної власності обумовила розробку групою фахівців (В.Кравченко, І.Грицяк, В.Ковтюх, М.Пухтинський, М.Теплюк) Концепції комунальної власності в Україні, як основи майбутнього закону.

Концепція передбачає такий правовий режим комунальної власності, згідно з яким вона на рівних правах з державною, приватною та іншими формами власності визначається і захищається законом. Володіння майном та фінансовими ресурсами комунальної власності, згідно з Концепцією, може здійснюватися на правах власності, на правах господарського відання, на правах оперативного управління. У Концепції пропонується порядок формування комунальної власності, згідно з яким, зокрема, до неї не можуть належати об’єкти, функціонування яких не пов’язане з наданням послуг територіальній громаді і спрямоване виключно на отримання прибутку. В межах закону органи місцевого самоврядування формують склад об’єктів комунальної власності самостійно. Необхідні громаді об’єкти можуть бути передані їй з державної власності у визначеному законом порядку або викуплені з інших форм власності органом місцевого самоврядування на основі права переважного викупу. Земельні ділянки можуть бути викуплені в примусовому порядку. Передача комунальної власності до інших форм власності має здійснюватися лише за рішеннями відповідного представницького органу місцевого самоврядування, і, як правило, на основі купівлі-продажу за ринковими цінами.

У зв’язку з новим правовим режимом комунальної власності створені на її основі в 1991-1996рр. підприємства потребують перереєстрації у формі комунальних підприємств.

Комунальний сектор в Україні включає: промисловість, сільське господарство, транспорт і зв’язок, будівництво, торгівлю та громадське харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення та ін. Галузі. Наприклад, як комунальні зареєстровано понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110тис. Чоловік. Це 8% промислових підприємств України. Частина комунальних закладів не мають самостійних банківських рахунків, а лише субрахунки, на приклад, школи, дитячі садки та ін. Ще частина комунальних установ і закладів мають змішану систему фінансування - як кошторисну. Так і госпрозрахункову.

Якщо повернутися до законодавчого врегулювання правових засад комунальної власності, то має бути визначено правовий статус різних форм комунальних підприємств та особливості організації їхніх фінансів. З урахуванням зарубіжного досвіду слід установити. Що комунальні підприємства можуть утворюватися з таким правовим статусом: унітарні комунальні підприємства. Товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Також треба встановити, на чому вже наголошувалося, заборону на створення комунальних підприємств у формі повних товариств, командитних товариств і товариств із додатковою відповідальністю. Необхідно заборонити участь органів місцевого самоврядування в капіталі таких товариств. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають отримати право на створення підприємств лише в таких формах, коли їхні засновники несуть фінансову відповідальність у межах їхнього внеску до статутного капіталу. Територіальна громада не може нести відповідальність за діяльність комунального підприємства всім своїм статутом.

Має бути врегульовано фінансові взаємовідносини комунальних підприємств та їхніх засновників. Слід встановити, що майно комунальних підприємств може використовуватися на основі права повного господарського відання і права оперативного управління. Перший режим може бути застосовано до комунальних компаній. Котрі функціонують у режимі комерційної самоокупності. Другий- до комунальних закладів та установ, які мають кошторисне та змішане фінансування. Належить також врегулювати правові й фінансові аспекти діяльності унітарних комунальних підприємств, тобто підприємств. В яких є лише один власник - територіальна громада.

Особливо складною є проблема встановлення меж комерціалізації діяльності комунальних підприємств з урахуванням потреб громади в суспільних послугах. Треба законодавчо встановити, що власником прибутків унітарних комунальних підприємств є територіальна громада. Вона має стати власником доходів змішаних підприємств відповідно до частки органу місцевого самоврядування в їхніх статутних капіталах.

Нині фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі законодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці України. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості. Їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, котрим належать вказані підприємства.

Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню. Згідно із Законом «Про бюджетну систему України» 100% податку на прибуток комунальних підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надавати пільги або повністю звільнити від оподаткування підприємства комунальної форми власності в тій частині, в якій ці податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси. Їхні рахунки не об’єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування. Більшість установ і закладів, котрі перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.

2.3. Комунальні платежі

Із фінансами комунальних підприємств тісно пов’язані комунальні платежі. В Україні система комунальних платежів одержавлена. Органи місцевого самоврядування фактично не мають повноважень щодо власної цінової й тарифної політики в комунальній сфері. ЇЇ визначає Кабінет Міністрів України. Міністерства, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Необхідність надання відповідних повноважень органам місцевого самоврядування є очевидною.

Частково цю проблему розв’язує Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 20 травня 1997 року. За ст.28 виконавчі органи сільських, селищних та міських рад отримали право на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів з оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади. Виконавчим органам місцевого самоврядування також надано право погодження в установленому порядку цих питань підприємствами, установами та організаціями. Котрі не належать до комунальної власності.

Інститут комунальних платежів є атрибутом місцевих фінансових систем фактично в усіх розвинутих зарубіжних країнах.

Отже однією з основ економічної самостійності регіону є його власність. Власність, не закріплена юридично, не забезпечує регіонам економічної основи. Питання про право на власність, краще розуміння якого сприятиме ефективності державних економічних реформ, сьогодні інтенсивно обговорюється у зв’язку із проблемою розмежування компетенції держави й органів самоврядування в економічній та господарській діяльності. Органи місцевого самоврядування не можуть виконувати покладених на них функцій без необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Останні можна отримати, володіючи умовами процесу виробництва або маючи право на привласнення результатів цього виробництва. Отже, питання про необхідність формування власності органів самоврядування - це питання про створення відповідної економічної бази, без якої влада залишається безтілесною і функціонально безсильною.

2.4. Комунальний кредит

Інститут комунального кредиту відіграє особливу роль у фінансах місцевих органів влади. Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових системах - основне джерело фінансування муніципальних інвестиційних програм.

Європейською Хартією місцевого самоврядування визначено, що місцеві власті повинні мати доступ до національного ринку позичкового капіталу в межах закону. Конституцією України таке право органів місцевого самоврядування окремо не обумовлене, проте вже попередній закон про місцеве самоврядування передбачав право органів місцевого самоврядування користуватися на договірних засадах кредитами на виробничі і соціальні цілі.

Участь місцевих рад у фінансово-кредитних відносинах регламентується також у Законі «Про бюджетну систему України» 1995 року. Ст.12 цього Закону визначено: надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, які проводяться за рішеннями відповідних рад, зараховуються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, Київського і Севастопольського міських бюджетів. Відповідно до ст.21 цього закону встановлено порядок регламентації розміру місцевих позик. Визначено: розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим встановлюється Верховною Радою цієї республіки, а внутрішніх місцевих позик - обласними та міськими радами. Це здійснюється під час затвердження радами відповідних бюджетів і уточнюється при внесенні змін і доповнень до них. Загальний обсяг випущених внутрішніх позик регулює Верховна Рада України в межах визначеного Законом внутрішнього державного боргу.

У 1997 році рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня №48 затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик. Встановлено, що реєстрація випуску цих паперів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Чинний закон про місцеве самоврядування передбачає право місцевих рад або їх виконавчих комітетів відповідно до законодавства випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з ії погашенням до кінця бюджетного року. А також отримувати кредити в банках. Органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та ін. Фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних громад.

Однак, хоча отримання органами місцевого самоврядування банківських кредитів та випуску облігацій й дозволено законодавством, проте процедура здійснення цього права не регламентована. В принципі розміри та терміни одержання кредитів не обмежані і можна очікувати, що ради нового скликання можуть опинитися перед необхідністю сплачувати величезні кошти за кредити, взяті попередниками, як це трапилося 1998 року з новообраною Одеською міською радою. У 1997 році місцеву позику обсягом понад 62млн. грн. Розмістив Одеський міськвиконком. У ході реалізації цієї позики було допущено значні помилки, внаслідок чого місту в 1998 році довелося розраховуватися за борговими зобов’язаннями майном комунальної власності. Загальна сума боргових зобов’язань з урахуванням процентів перевищує 90 млн.грн. На жаль, цей випадок не одинокий. Як зазначає Роман Безсмертний, «в Україні міські голови спокусилися були на ці кроки, чим завдали непомірних втрат не тільки територіальним громадам, а й бюджету держави. Окремі територіальні громади використовували можливість отримання кредитів від міжнародних структур. Добившись за допомогою різних методів гарантії Кабінету Міністрів, вони завдали великих ударів Державному бюджету.

Ряд міст України, зокрема. Тернопіль, здійснили невдалі спроби муніципальних облігацій для вирішення поточних проблем. Заставою по таких зобов’язаннях є міська земля, тобто право на її дострокову оренду або навіть приватизацію. Розміри цих позичок не перевищують кількох відсотків від міського бюджету, а термін погашення - від кількох місяців до одного року. Зрозуміло, що такі позички не можуть принципово покращити фінансовий стан міста. Окремі міста, як наприклад Київ, мали намір створювати муніципальні банки, однак ці наміри не були реалізовані. Альтернативою створенню муніципальних банків є проведення конкурсів на право обслуговування розрахункового рахунку міськвиконкому серед комерційних банків міста. Як це було зроблено, наприклад, у Харкові чи в Черкасах.

Президент України, до речі, відзначив Харків як місто з позитивним досвідом випуску муніципальних позик. Так, випуск там місцевих облігацій на суму 150 млрд.крб. дав змогу профінансувати підприємство теплових мереж, підтримати харчову промисловість, придбати додаткові транспортні засоби і відкрити кілька нових автобусних маршрутів.

Передбачене законом право органів місцевого самоврядування виступати гарантами кредитів інших суб’єктів права через недостатню конкретність положення закону створює проблеми на практиці. Так, зокрема, такі гарантії мали б надаватися лише за згодою представницького органу місцевого самоврядування, оскільки в разі невиплати кредиту боржником кредитор може спрямувати свої вимоги на комунальну власність, що тягне її відчуження, яке, як відомо здійснюється лише за рішенням сесії місцевої ради.

Таким чином, право органів місцевого самоврядування України на участь у кредитно-фінансових відносинах не є на сьогодні належним чином забезпечене через недостатність законодавчої бази для його здійснення.

За відсутністю відповідних законодавчих актів Президент України влітку 1998 року видав Указ, яким визначав, що розмір випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, а також позик та кредитів, які отримують органи місцевого самоврядування в банках, повинен визначатися місцевими радами під час затвердження відповідних бюджетів з обов’язковим погодженням цього розміру з Міністерством фінансів. З цих коштів можуть фінансуватися лише відповідні місцеві бюджети, в яких повинні передбачатися витрати на обслуговування зазначених позик та кредитів. Передбачена реєстрація кожного випуску облігацій внутрішніх місцевих позик у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку після погодження його розміру з Міністерством фінансів.

Бачимо, що цим документом не передбачені ніякі обмеження ні щодо розміру місцевих позик, ні щодо термінів, на які вони можуть братися. Якщо передбачається, що ці питання повинні вирішуватися в процесі передбачених погоджень з Міністерством фінансів, то відсутність відповідних законодавчих норм залишає умови для сваволі і зловживань з боку як урядовців цього Міністерства, та і урядовців органів місцевого самоврядування.

2.5. Позабюджетні фонди

Один із інститутів у системі місцевих фінансів - це різноманітні позабюджетні фонди грошових ресурсів. Вони, як правило, акумулюються на окремих рахунках, використовуються за цільовим призначенням для фінансування конкретних програм чи заходів. Утворення та функціонування таких фондів здійснюється на основі законодавства та положень про ці інститути, що затверджуються представницькими органами місцевої влади.

В Україні до 1990 року законодавство не передбачало правових норм про створення місцевими радами подібних фондів. Інститут позабюджетних. Валютних та інших цільових фондів в Україні запроваджено лише в кінці 1990 року. Після прийняття законодавства про місцеве самоврядування та Закону про бюджетну систему.

Правова база формування позабюджетних фондів місцевих рад склалася головним чином в 90-х роках, що змінило фінансові основи місцевого самоврядування в Україні. Взагалі інститут позабюджетних фондів успадкований органами місцевого самоврядування України ще з радянської системи. Тоді у розпорядженні голів виконавчих комітетів були невеличкі за обсягом позабюджетні кошти на різні обмежені неплановані видатки - квіти для поздоровлень тощо. Надходили ці кошти за рахунок перерахування деяких місцевих адміністративних штрафів та інших незначних статей.

Право на позабюджетні кошти місцеві ради всіх рівнів отримали після ухвалення в 1990р. Закону «Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». У ст.15 визначено можливість і джерела формування місцевими радами єдиного позабюджетного фонду. Закон «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 року внес деякі уточнення щодо статусу та джерел формування позабюджетних фондів. В Законі передбачається, що до позабюджетних фондів надходять:

-додаткові доходи і зекономлені кошти, одержані за рахунок здійснення самими органами місцевого самоврядування заходів щодо розв’язання економічних і соціальних проблем;

-добровільні внески і пожертвування;

-доходи від місцевих позик, лотерей, аукціонів;

-штрафи з підприємств за одержання ними необгрунтованого доходу у зв’язку з завищенням цін на продукцію;

-штрафи, встановлені рішеннями самої ради за забруднення території, пошкодження зелених насаджень, порушення правил торгівлі, порушення правил паркування автомобілів тощо;

-штрафи за адміністративні правопорушення на території;

-доходи від реалізації безгосподарного і конфіскованого майна на території;

-доходи від розпродажу майна комунальних підприємств;

-плата за реєстрацію підприємств тощо.

Щодо порядку здійснення видатків, то цей закон передбачав, що позабюджетні кошти витрачаються за розсудом відповідних органів місцевого самоврядування.

Можна побачити, що джерела надходжень до позабюджетного фонду були визначені досить неконкретно, що давало можливість для їх широкого досить довільного тлумачення.

Саме в період дії цього закону розпочалися процеси розвитку підприємництва. З’явилася велика кількість підприємців, які потребували приміщень під офіси, магазини, ресторани тощо. Орендні ж ціни встановлювалися, не місцевими радами чиїх виконавчими комітетами, а урядом і були мізерними порівняно з ринковою вартістю оренди. Тому чиновники органів місцевого самоврядування в угодах з підприємцями про надання їм приміщень передбачали попереднє внесення орендарями так званої «плати за право оренди», що сягала значних сум. І ці суми зараховувалися не до бюджетів, оскільки там вони не були передбачені, а до позабюджетних фондів. В той час кошти, що перебували на позабюджетних рахунках окремих міст та районів м.Києва, в сумі перевищували третину, а той половину сум на їхніх бюджетних рахунках.

Наповнення та витрачання позабюджетних фондів регулювалося положеннями про ці фонди (статутами), які затверджувалися самими місцевими радами. Вони бул досить неконкретними, бо передбачали тільки перелік джерел залучення коштів без планування суми залучених коштів, а також лише дозволені напрямки використання коштів без планування певних сум. Звітність про використання цих фондів зазвичай полягала в усній інформації, що її голова органу місцевого самоврядування доповідав депутатам в кращому разі один раз на рік. Тому ці позабюджетні фонди були постійним предметом зловживань. З них непрямим чином фінансувалися, наприклад, виборчі компанії чиновників тощо. Заради справедливості треба сказати й те, що з цих фондів часто надавалася матеріальна допомога особам, які потребують соціального захисту, та робилися інші справді необхідні, але не забезпечені бюджетом видатки.

Нові зміни статусу й ролі позабюджетних фондів місцевих рад передбачено Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про бюджетну систему Української РСР» від 29 червня 1995 року. У ст. 23 Закону вказано, що централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, що утворюються за рішеннями верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад, є самостійними фінансовими інститутами і як складові включаються до бюджетів у доходах і видатках. У ст.18 забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Ці фонди можуть утворюватися за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, від інших небюджетних коштів. Відповідні положення відображено і в постанові Верховної Ради «Про основні напрямки бюджетної політики на 1996 рік» від 7 липня 1995р.(Бюджетная резолюція). З метою обліку вона передбачає включення до бюджету всіх позабюджетних фондів фінансових ресурсів, у тому числі рад усіх рівнів, відрахування до яких є обов’язковими згідно із законодавством. Цільове призначення цих фондів не змінюється.

Прийнятий у 1997 році Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» відновив самостійність позабюджетних фондів місцевого самоврядування. За ст.65, ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в установах банків. Встановлено: порядок формування та використання цих коштів визначається положенням про ці кошти, що затверджується відповідною радою. Це означає, що в Україні і надалі голови міст матимуть можливість створювати будь-які позабюджетні фонди, надавши їм форму цільових фондів і домігшись рішення про створення цих фондів відповідних рад.

На місцевому рівні функціонують фонди зайнятості згідно з Законом УРСР «Про зайнятість населення» (ухвалений у березні 1991 року),приватизації згідно з Законом «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4.03.92р., приватизації державного житлового фонду згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду від 23 червня 1992 року, фінансування шляхових робіт згідно з Законом України «Про джерела фінансування шляхового господарства України» від 18 березня 1991року, охорони навколишнього середовища згідно з законом УРСР «Про охорону навколишнього природного середовища». На місцевому рівні також функціонують регіональні відділення Державного інноваційного фонду та місцеві підрозділи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, інших державних цільових позабюджетних фондів.

Досвід формування позабюджетних фондів та цільових фондів місцевих органів влади в Україні показує наявність багатьох нерозв’язаних проблем як у законодавстві, так і у сфері його реалізації. Численними стали факти, коли органи місцевого самоврядування спрямовують до позабюджетних фондів кошти, що мають надходити до бюджету або не передбачені законодавством. Дуже слабким поки що є контроль за законністю використання цих коштів. На загальнодержавному рівні слід розробити типове положення по ці фонди. Водночас не можна погодитися з пропозиціями щодо ліквідації їх, бо це суттєво обмежило б фінансові можливості органів місцевого самоврядування. В.Пархоменко у своїй книзі «Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-хроків» настоює на ліквідації всіх позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування. Він вважає, що всі джерела фінансових ресурсів, що надані в розпорядження місцевого самоврядування, повинні спрямовуватися до місцевих бюджетів, де за ними буде кращий контроль.

В Закону України «Про державний бюджет на 1999 рік» передбачено, що «з 1 січня 1999 року кошти усіх...місцевих позабюджетних фондів...зараховуються до відповідних бюджетів і витрачаються на заходи, передбачені законодавством».

Правова база, що регламентує діяльність чисельних позабюджетних цільових фондів, потребує систематизації та уточнення. Слід також чітко визначити й розмежувати компетенцію місцевих рад різних рівнів і держави у сфері управління територіальними відділеннями державних позабюджетних фондів та місцевими позабюджетними фондами.

Ухвалення у 1995 році нової редакції Закону України «Про бюджетну систему України» і встановлення ним порядку, згідно яким позабюджетні фонди можуть утворюватися лише за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, зумовлює необхідність нового визначення джерел формування їх у законодавстві про місцеве самоврядування.

Проаналізував склад, механізм формування власних доходів місцевих бюджетів, можемо зробити висновок, що проблема власних доходів місцевих бюджетів потребує детальної розробки в законодавстві України. Частка власних доходів місцевих бюджетів (як показано в Таблиці 2) є вкрай незначною, і, таким чином, принцип самостійності цих бюджетів залишається поки що декларованим.


3 Розділ. Передані загальнодержавні доходи

3.1. Закріплені доходи

Закріплені доходи - це доходи, які закріпляються за певним бюджетом. Разом з власними доходами вони є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, вперше, як вже зазначалося, встановлюється Законом «Про бюджетну систему Української РСР» від 5 грудня 1990р. Разом з тим, Закон не визначив порядку розподілу цих доходів між рівнями місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів зараховувались:

-прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають на території місцевих Рад;

-податок на фонд оплати праці колгоспників;

-податок на прибуток кооперативів, колгоспів, радгоспів, споживчої кооперації та громадських організацій;

-державне мито;

-плата за патенти на індивідуальну трудову діяльність;

-надходження від здачі в оренду майна, яке перебуває в комунальній власності відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

-податок з власників транспортних засобів;

-плата за землю;

-плата за трудові ресурси;

-за природні ресурси;

-податок на прибуток підприємств, об’єднань, організацій і установ, які входять до складу місцевого господарства та їх структурних одиниць, новостворюваних малих підприємств, а також спільних і підприємств відповідно до частки в них місцевих Рад народних депутатів;

-місцеві податки і збори

У новій редакції Закону про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування, ухвалений у 1992р., перелік закріплених доходів бюджетів місцевого самоврядування скорочується. З числа закріплених доходів вилучається плата за трудові ресурси. Змінюється їх перелік. Визначаються наступні закріплені доходи:

-прибутковий податок з громадян та осіб без громадянства які проживають на відповідній території;

-податок на фонд оплати праці колгоспників;

-державне мито;

-плата за патент на заняття індивідуальною трудовою та підприємницькою діяльністю;

-надходження від здачі в оренду майна. Яке належить до комунальної власності;

-податок з власників транспортних засобів;

-земельний податок

-плата за природні ресурси місцевого значення;

-податок на прибуток кооперативів;

-податок на доходи підприємств (об’єднань), організацій та установ, які входять до складу місцевого господарства, їх структурних одиниць, колгоспів, радгоспів, кооперативних і громадських організацій, а також: спільних підприємств відповідно до частки в них органів місцевого самоврядування;

-місцеві податки і збори.

У березні 1993р. замість земельного податку до закріплених доходів включаються платежі за землю.

Перелік закріплених доходів органів місцевого самоврядування неодноразово змінювався в процесі ухвалення щорічних законів про Державний бюджет України.

Законом «Про Державний бюджет України на 1992рік» (ст.8) прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства було вилучено із числа закріплених за місцевим самоврядуванням доходів. Вказаним актом встановлено, що цей податок є регулюючим між усіма рівнями бюджетів. Крім того, законом передбачено включити до державного бюджету 30% плати за землю, яка також була закріпленим доходом місцевого самоврядування.

Закон «Про державний бюджет України на 1993р.» (ст.6) встановив, що регулюючими доходами між усіма рівнями бюджетів є прибутковий податок з громадян та частина плати за землю в розмірі 40% від загальної її суми.

Закон «Про Державний бюджет України на 1994рік»передбачив зарахування до державного бюджету 30% плати за землю і встановив норматив відрахування від прибуткового податку з громадян до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в розмірі 50%. Аналогічні норми встановлено і в Законі «Про Державний бюджет України на 1995рік».

Закон «Про Державний бюджет України на 1996рік» передбачив зарахування 100% прибуткового податку з громадян до бюджетів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. До бюджетів областей та м.Києва він зараховувався в обсязі 50%.

Закон «Про Державний бюджет України на 1997рік» передбачав 100% зарахування прибуткового податку з громадян до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя, а також Автономної Республіки Крим.

Закон «Про Державний бюджет України на 1998 рік» передбачив 100% надходження до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя прибуткового податку з громадян та податку на землю .

Закон «Про Державний бюджет України на 1999 рік» передбачив нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян для Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя визначаються окремо для кожного регіону ; податок за землю зараховується в розмірі 100%.

До 1995 року законодавство не передбачало розподіл закріплених доходів по рівня бюджетної системи. Перелік закріплених доходів усіх рівнів бюджетної системи встановив Закон «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995р., але у ньому не передбачено таке поняття як «закріплені доходи місцевого самоврядування». Перелік закраплених доходів по рівням місцевих бюджетів був наданий у І главі. Але прийнятий Закон навіть звужує повноваження органів місцевого самоврядування.

Серед визначених у законі принципів бюджетного устрою України (єдність, повнота. Достовірність, гласність, наочність) передбачено і принцип самостійності бюджетів, що входять до цієї бюджетної системи, отже і місцеві бюджети. Є самостійними, і це забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. Однак передбачений цим законом спосіб формування доходів місцевих бюджетів задекларованому принципу їх самостійності не відповідає. Так,

-податок на прибуток підприємств і організацій всіх форм власності, крім комунальної;

-прибутковий податок з громадян;

- плата за землю до районних бюджетів;

-частина доходів від приватизації державного майна;

зараховуються до місцевих бюджетів у розмірі, визначеному радою вищого рівня.

Замість вжити заходи до зміцнення економічної автономності органів самоврядування, норму Закону про бюджетну систему від 1990 року: «втручання вищих рівнів та їх виконавчих органів в процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається» законодавці замінили, приймаючи нову редакцію Закону у 1995 році на «втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України» На жаль, такі винятки залишаються майже правилом.

Як ми бачимо перелік закріплених доходів місцевих бюджетів залишається нестабільним. Проблема доходних джерел, які б надходили до місцевих бюджетів на стабільній основі, залишається таким чином відкритою.

3.2. Регульовані доходи

Регульовані доходи -це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. На сьогоднішній день вони є основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів. В Законі «Про бюджетну систему Української РСР», прийнятому в 1990році визначено перелік регульованих доходів.(Перелік цих доходів наданий у І главі).Закон «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року уніс зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання це, як вже зазначалося стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Згідно з ним окремі доходи стали певною мірою закріпленими і регульованими одночасно.

Розподіл цих видатків здійснюється за принципом «згори донизу»: до 1997 року Верховна Рада законом про Державний бюджет на наступний рік щороку встановлювала нормативи відрахувань від кожного податку окремо для кожної з областей. Ці нормативи щорічно змінювалися, що не давало можливості областям не тільки приймати, але й розглядати власні бюджети до прийняття Верховною Радою Державного бюджету України.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів встановлюються (у %) пропороції розподілу цих доходів між різними рівнями бюджетної системи. Склалась певна практика регулювання бюджетних доходів. На державному рівні встановлюються нормативи розподілу доходів між державним бюджетом України і бюджетами областей, міст Києва і Севастополя.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя розраховуються Міністерством фінансів України і за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджуються Верховною Радою в Законі України «Про Державний бюджет».

У межах переданої Автономній Республіці Крим, областям, містам Києву і Севастополю частки регульованих доходів здійснюється подальший розподіл їх між іншими ланками бюджетної системи. Ця частка, в свою чергу, розподіляється між республіканським бюджетом Автономної республіки Крим, обласними і міськими, міст Києва і Севастополя бюджетами і бюджетами міст республіканського підпорядкування, районів Автономної республіки Крим, міст обласного підпорядкування, районів, районів у містах Києві і Севастополі.

Нормативи відрахувань до бюджетів міст республіканського підпорядкування, районів Автономної Республіки Крим. Міст обласного підпорядкування, районів, районів у містах Києві і Севастополі затверджуються відповідною Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами, Київською і Севастопольською міськими радами.

Частка регульованих доходів, передана бюджетам міст республіканського підпорядкування, районам Автономної Республіки Крим, містам обласного підпорядкування. Районам, підлягає подальшому перерозподілу. Визначається пропорція розподілу цієї частки між бюджетами міст республіканського підпорядкування, районів Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування. Районів у містах, міст районного підпорядкування, сільських і селищних рад.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів районів у містах, міст районного підпорядкування, сільських і селищних рад затверджуються відповідними міськими і районними радами.

В Закону «Про Державний бюджет України на 1998 рік» була зроблена спроба відмовитися від так званих регульованих доходів. У Законі вперше доходи між державним бюджетом і місцевими бюджетами не розподіляються за допомогою такого інструменту як нормативи відрахувань від регульованих доходів. До бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя зараховувалися в повному обсязі:

-місцеві податки і збори;

-прибутковий податок з громадян;

-податок на прибуток підприємств;

-плата за торговий патент та деякі види підприємництва;

-плата за землю;

-податок з власників транспортних засобів;

-податок на промисел;

-надходження від приватизації комунальних підприємств (80%);

-інші надходження в розмірах, визначених законодавством.

За такою нестабільною системи формування бюджетів згори донизу міста об’єктивно не зацікавлені в розвитку своєї податкової бази бо при щорічному встановлені обласною радою нормативів відрахувань до бюджетів міст на наступний рік їх зусилля зводяться нанівець встановленням менших відрахувань від цих податків до їх бюджетів.

В Законі «Про Державний бюджет на 1999 рік» повернулися до розподілу регульованих податків (прибутковий податок з громадян, прибутковий податок підприємств, акцизний збір з вітчизняних товарів) для кожної з областей окремо, податок на додану вартість повністю зараховується до Державного бюджету.

За наявністю постійних змін в законодавстві щодо регульованих доходів, які складають майже 80% доходів місцевих бюджетів, проблема доходних джерел, які б надходили до місцевих бюджетів на стабільній основі, залишається таким чином відкритою. Проблема запровадження стабільних нормативів відрахувань до міської казни із загальнодержавних податків обговорюється вже кілька років. В Законі «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року було передбачено, що 70% зборів від податку на прибуток буде зараховуватися до обласного бюджету, не менше 20% - від податку на додану вартість, стільки ж від акцизного збору і т.ін. Проте, врешті-решт, у законах про Держаний бюджет на 1996 і наступні роки з’явилася така позиція як перевищення норм доходів над видатками. І отой, хай і частковий принцип стабільності нормативів, було знівельовано.

Тобто, слід припинити практику щорічного затвердження нормативів відрахувань від регульованих доходів у законах «Про Державний бюджет України». Необхідно в законодавчому порядку визначити переліки податків, що зараховуються до відповідних рівнів системи бюджетів. Ці нормативи повинні залишатися незмінними декілька років, що надасть змогу прогнозувати доходи регіонів на перспективу.

4 Розділ. Бюджетні трансферти, як один з основних засобів фінансового вирівнювання місцевих бюджетів

Регульовані доходи є одним з головним інструментом збалансування доходів бюджетів. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає запровадження державами - членами Ради Європи процедур усунення диспропорцій або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування місцевих властей і фінансового тягаря, який вони повинні нести. Цій вимозі цілком відповідає передбачене чинним в Україні законом про місцеве самоврядування визначення мінімальних розмірів місцевих бюджетів на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Але ж як засвідчує В.Кравченко «у практиці 1990-1998 років ці норми не застосовувалися. В 1999 році, як засвідчив Міністр фінансів України Мітюков вони теж не були розроблені. Аналіз зарубіжного досвіду та національні реалії засвідчують: постановка питання про розробку таких нормативів є некоректною. Єдиних нормативів бюджетної забезпеченості на душу населення взагалі не може бути, оскільки різні територіальні одиниці мають різні витрати для забезпечення одного й того ж обсягу послуг.

В Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року є показник оцінки доходної бази територій рівень такий як рівень»мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою. Коли ж власних доходів у місцевому бюджеті для забезпечення цього рівня недостатньо, держава надає органу місцевого самоврядування відповідну фінансову допомогу. У разі перевищення доходів бюджету для задоволення цих потреб держава вилучає надлишок коштів до державного бюджету згідно із Законом «Про Державний бюджет». Проте поняття мінімальні соціальні потреби не може бути прийнятними. Ці потреби на практиці визначити не можливо.

Реально регулювання доходів бюджетів в Україні поки що здійснюється в режимі «ручного управління», з великою часткою суб’єктивізму та під тиском на центральну владу регіональних еліт. На основі наявних мережі, контингентів і штатів установ та об’єктів, що фінансуються з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, складаються проекти видаткової частини зведених бюджетів цих рівнів. Їх подають на погодження з Міністерством фінансів України, після чого визначаються суми видатків указаних місцевих бюджетів. Потім із суми видатків вираховуються власні й закріплені доходи бюджетів цих рівнів і визначаються обсязі ресурсів, котрі слід пережати цим територіям з державного бюджету України у формі частки від регульованих доходів. Після визначення обсягів ресурсів, які має бути передано регіонам, містам Києву і Севастополю, розробляються проекти єдиних чи індивідуальних нормативів відрахувань до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя від загальнодержавних податків.

Проаналізована процедура регулювання доходів бюджетів засвідчує: чим більшими будуть власні й закріплені доходи, тим меншими, відповідно, стануть відрахування від регульованих. Якщо ж за допомогою нормативів відрахувань від регульованих доходів не вдається відрегулювати бюджети, то застосовуються дотації, субвенції з державного бюджету.

Бюджетними трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції.

Як вже зазначалося вони є одним з методів регулювання доходів бюджетів, вирівнювання фіскального дисбалансу регіонів. Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання зумовлено рядом об’єктивних причин.

По-перше. Це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціювання податкової бази регіонів та територій України. Причому, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більш занепадає податкова база аграрних регіонів України.

По-друге. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється значною диференціацією обсягів витрат у сфері державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці послуги несуть східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.

По-третє. Гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави. Сьогодні такі стандарти не розроблено і вони не забезпечуються Внаслідок цього сформувався і поглиблюється розрив у рівнях життя в окремих регіонах України.

Суттєво розрізняються рівні доходів і видатків з місцевих бюджетів на душу населення. У 1996р. видатки місцевих бюджетів на душу населення в розрізі областей України порівняно із середніми в Україні становили 187,6%, як максимальна величина у місті Києві, і 58,9%, як мінімальна величина у Волинській області. В цілому менш, ніж середні в Україні, душові бюджетні видатки в 1996 році мали 16 областей України. Розрив між максимальними і мінімальними душовими видатками в 1996 році склав 3,18 рази. У 1991 році такий розрив становив 1,55 рази.

Четверте. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється потребами передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частини видатків, невластивих для її конституційних функцій. Такі видатки більш ефективно здійснюватимуться на місцевому рівні. Це стосується видатків з фінансування освіти, культури. Охорони здоров’я, фізкультури і спорту та деяких інших.

П’яте. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлено і так званими зовнішніми ефектами соціальних виплат. Це означає, що послугами. Які фінансуються з бюджету однієї адміністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших територіальних одиниць, але їхні владні органи при цьому не несуть ніяких витрат.

Бюджетна дотація - це виділена безповоротно тверда сума з вищестоячої ланки бюджетної системи для збалансування цього бюджету у випадках перебільшення видатків над доходами. Дотація виділяється в твердій сумі коштів.

Субвенції - метод, що широко застосовується як в Україні, так і в усіх інших державах. Субвенція видається нижчестоячому бюджету з чітко обумовленим цільовим призначенням. Як допомога на програми і заходи соціального розвитку. Кошти у вигляді субвенції додаються як часткова допомога до фінансових ресурсів, які виділяються з бюджету на певні цілі. Регіональний або місцевий орган самоврядування не має права використовувати ці кошти на інші цілі.

Згідно із законодавством, доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субсидії і субвенції, що надаються з державного або місцевого бюджетів рад вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів рад нижчого рівня. Відповідну норму встановлено в 1990р. ст.13 Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». Норму аналогічного змісту встановлено в ст.12 ухваленого того ж року Закону «Про бюджетну систему Української РСР».

Більш широко надання дотацій і субвенцій регламентує Закон «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року. Згідно із статтями 12, 13, 14, і 15 дотації і субвенції зараховуються відповідно до доходів республіканського бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів, районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів, районних у містах бюджетів, міських (міст районного підпорядкування). Селищних, сільських бюджетів. Ст.19 визначила видатки державного бюджету України, які включають окремою статтею дотації та субвенції, що передаються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Обсяги дотацій і субвенцій, що надаються із бюджетів, визначаються згідно із ст.22 відповідними органами виконавчої влади і затверджуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами.

Законом визначено порядок надання й використання дотацій і субвенцій, оскільки це питання до останнього часу було в правовому аспекті не врегульованим. Згідно із ст.17 порядок та умови надання й використання дотацій і субвенцій із державного бюджету України, з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів затверджується Верховною Радою України.

Закон «Про бюджетну систему України» визначив також і певний механізм контролю за використанням субвенцій. Згідно із ст.38 органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування вищого рівня здійснюють нагляд за дотриманням вимог законодавства, рішень органів влади вищого рівня з питань виконання бюджету відповідними виконавчими органами нижчого рівня. У разі невитрачання у встановлений термін або використання не за цільовим призначенням субвенцій, виділених бюджету нижчого територіального рівня, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

Питання вирівнювання фінансових ресурсів між бідними та багатими регіонами є надзвичайно важливим і складним стосовно місцевих фінансів. З одного боку ми маємо розуміти. Що рівень життєвих благ та муніципальних послуг по всій Україні має бути приблизно однаковим, оскільки це єдина держава і люди мають відчувати себе громадянами держави, а не регіону. Але з іншого боку, як пояснити тим людям, які проживають у промисловому регіоні, що вони мають віддавати надто багато фінансів, законно сформованих саме у їхньому місті для міст і сіл, які не можуть (чи не хочуть?) мати достатньо ресурсів. Як потім стимулювати розвиток місцевої ініціативи у ситуації, коли все додатково зароблене буде забране для перерозподілу іншим?

Ось тут знову потрібно повернутися до конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» і спробувати дати відповідь на питання, що таке «рівень мінімальних соціальних потреб». (ст.62, ч.1), «мінімальний рівень місцевого бюджету, визначений законодавством» (ст.63, ч.6), що значить «бюджетна система будується на засадах справедливого і упередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. (ст.95, ч1, Конституції України).

Як наповнити реальним змістом означені вище поняття? Для прикладу наведемо таблицю, де показано рівень мінімальних соціальних потреб для різних населених пунктів.

Соціальна

потреба

невелике

село

селище-

містечко

місто

місто-

мегаполіс

вивезення сміття + + + +
переробка сміття - - ?+ +

каналізація/очиси

і споруди

? + + +
акушерський пункт = + + +
поліклініка - + + +
лікарня - ? + +

спеціалізована

лікарня

- - ? +
кіно + + + +
театр - - ? +

З цієї таблиці видно, що мінімальні соціальні потреби збільшуються по мірі зростання чисельності територіальної громади. Виконати фінансові обрахунки буде можливо, лише визначившись з конкретним наповненням термінів реальним змістом мінімально-необхідних послуг які зобов’язані надавати органи місцевого самоврядування в залежності від категорії населеного пункту.

Оптимальним, універсально апробованим є той варіант, за якого обсяг дотацій та вилучень визначається на основі чітких, об’єктивних, безкомпромісних показників, які є сталими і які дають місцевим урядам гарантію того, що принаймні протягом кількох років вони будуть отримувати гарантовану суму дотацій. В свою чергу регіони-донори будуть знати, як вони мають ділитися з державним бюджетом.

Світовий досвід говорить по те, що найоптимальнішим показником в цій ситуації є так званий індекс відносної податкоспроможності областей. Механізм не складний: узагальнюється сукупний обсяг власних, закріплених та регульованих податків, що збираються на території кожного з адміністративно-територіальних утворень, та на їх сонові вираховується середній показник по Україні. Скажімо, за таким критерієм Одеський регіон є типовим для України, адже на його території стягується середня величина податків та зборів по державі. Області при цьому поділяються на дві групи. Якщо регіон має індекс відносної податкоспроможності більший за одиницю, це означає, що він повинен перерахувати так звані лишки до Державного бюджету. Області, які мають відносний індекс податкоспроможності менше одиниці, мають розраховувати на дотації з державного бюджету.

Сучасна фінансова система фактично всіх держав характеризується вертикальними та горизонтальними фіскальними дисбалансами. Наявність їх зумовлює об’єктивну необхідність державної політики фінансового вирівнювання. Обов’язок проведення такої політики зафіксовано в Європейській хартії про місцеве самоврядування. В Україні проблеми фінансового вирівнювання поки що в стадії постановки та осмислення. Діюча в державі практика регулювання доходів бюджетів дісталася в спадщину від радянських часів і фактично не має правових основ.

У державі наростають горизонтальні фіскальні дисбаланси, а за умови розмежування функцій та обов’язків різних рівнів влади виникнуть і вертикальні фіскальні дисбаланси. Саме це вимагає запровадження в державі сучасної системи фінансового вирівнювання, яка має бути врегульована спеціальним законодавчим актом.


Висновки та пропозиції

Згідно проведеного аналізу щодо механізму формування доходної частини місцевих бюджетів, які за Конституцією України визначені як фінансова основа місцевого самоврядування, як показник незалежності й самостійності місцевих органів влади в процесі реалізації покладених на них функцій, ми можемо зробити висновки:

-принцип самостійності місцевих бюджетів поки що залишається нереалізованим. Частка власних і закріплених доходів місцевих бюджетів дуже низька. Доходна частина місцевих бюджетів у значній частині формується за рахунок так званих регульованих доходів, розміри надходження яких регулюється центральними органами влади;

-немає законодавчого закріплення розподілу доходних джерел за рівнями бюджетної системи, що призводить до надмірної бюджетної залежності міст від обласних рад;

-щорічна зміна нормативів відрахувань від регульованих доходів, які складають основу доходної бази місцевих бюджетів не дає можливості належного планування місцевих бюджетів;

-механізм щорічного розподілу нормативів відрахувань регульованих доходів знищує ініціативу місцевих органів влади щодо збільшення доходної бази бюджетів за рахунок власних надходжень;

-нинішня система регулювання доходів бюджетів в Україні, яке дісталося їй у спадок від радянських часів, виявилося нездатною забезпечити подолання фіскальних дисбалансів. Некоректним є використання таких показників як норматив мінімальної бюджетної забезпеченості на одного мешканця та норматив соціальних потреб. Що запроваджено з метою регулювання доходів бюджетів.

-діюча система трансфертів, які мають особливо важливе значення для організації міжбюджетних взаємовідносин, не врегульоване достатнім чином у праві. Такі трансферти як дотації, субсидії і субвенції відіграють незначну роль у формуванні заходів місцевих бюджетів, але ж це є один з головним інструментів за допомогою якого держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів.

В способах формування доходів місцевих органів влади є певні закономірності, властиві всім країнам, в економічній системі яких функціонують фінанси місцевих органів влади. Способи формування доходів, у свою чергу, зумовлені характером та особливостями економічної системи, котра домінує на тому чи іншому етапі розвитку. В тій чи іншій країні. Закономірним явищем є те, що основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країн є місцеві податки і збори. Важливими способами є комунальні платежі. Доходи від комунального майна та землі, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти, закономірним явищем у практиці надання яких є перехід у більшості країн від спеціальних (цільових) трансфертів до загальних субсидій.

В Україні основним способом формування доходів місцевих органів влади є нині відрахування від регульованих доходів. Місцеві податки і збори, кредити та інші способи формування доходів місцевих органів влади, характерні для розвинутих індустріальнихкраїн, в Україні відіграють незначну роль.

З метою забезпечення самостійності місцевих бюджетів, їхньої стабільності, пропонується вирішити такі принципові питання:

-відмінити практику застосування регульованих доходів. Встановити, що доходи органів місцевого самоврядування складаються з власних, переданих державою доходів й бюджетних трансфертів, як інструменту фінансового вирівнювання доходів бюджетів;

-встановити фіксовані частки кожного рівня влади в загальнодержавних переданих доходах;

-закріпити їх за відповідними рівнями в бюджеті на постійній основі на певний період;

-в процесі затвердження нормативів відрахування від загальнодержавних податків і зборів не враховувати надходження від місцевих податків і зборів;

-підвищити роль бюджетних трансфертів, як основного інструменту фінансового вирівнювання бюджетів;

-обсяг бюджетних трансфертів повинен розраховуватися за коефіцієнтом відносної податкоспроможності регіону, який визначається за такою формулою:

КВП= (Ri/Pi)/(R*/P),

де Ri/Pi - доходи на душу населення і-го регіону з власних джерел

R*/P - середньодушовий дохід по країні

-законодавчо закріплений (ст.63 п.4 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні») поділ доходної частини бюджету на доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади, закріпити у новому законі про бюджетну систему України;

-у новому законі закріпити також такі положення, щодо механізму формування доходів місцевих бюджетів:

-законодавчо закріпити джерела надходжень до доходної бази цих бюджетів, зокрема, трансфертів з держбюджету; коштів, що передаються з бюджетів самоврядування інших рівнів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм; реалізації об’єктів власності тощо;

-доходи територіальних громад поділити на виконання власних і делегованих повноважень.

Доходи на виконання власних повноважень формуються за рахунок власних доходних джерел . Перелік яких повинен бути конкретно визначено .

Доходи на виконання делегованих повноважень формуються за рахунок частки переданих загальнодержавних податків, з їх конкретним переліком.

-законодавчо визначити перелік власних доходів місцевих бюджетів, які на сьогодні складаються з місцевих податків і зборів, позабюджетних фондів, фінансів комунальних підприємств, комунальних платежів, комунальних кредитів;

-головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії повинно стати підвищення ролі місцевих податків і зборів, збільшення їх частки в доходної частини місцевих бюджетів, як основного структурного елементу власної доходної бази. Для цього пропонується:

-оновлення правової бази, яка регламентує місцеві податки і збори в Україні. це насамперед стосується Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори» із відповідними змінами. Доцільно розробити і прийняти новий Закон про місцеві податки і збори, в основу якого слід покласти нову ідеологію місцевого оподаткування. Слід врахувати ті зміни, які в останні роки вже сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах населення України;

-необхідно значно розширити перелік місцевих податків та повноважень органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечувати майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю

-встановити право місцевого самоврядування встановлювати місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв, на розлив;

-визначити такі податки, як податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; плата за землю, податок на промисел, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності - як власні;

-отже з метою підвищення ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходів органів місцевого самоврядування визнати місцевими податками - податок на нерухоме майно юридичних осіб, податок на нерухоме майно фізичних осіб, прибутковий податок з громадян, плата за землю, місцеві акцизи та інші.

-у новому законі необхідно передбачити дві групи місцевих податків і зборів: 1) перша група - це місцеві податки і збори, що повністю регламентуються центральною владою. Місцеві органи влади матимуть право на встановлення пільг на ці податки; 2) друга група - це податки і збори, які можуть самостійно встановлюватися місцевою владою. Механізм державного контролю передбачає включення двох елементів: обов’язкову реєстрацію таких податків у Міністерстві Фінансів України та встановлення верхніх меж податкових ставок;

-з метою запобігання негативних наслідків щодо отримання органами місцевого самоврядування банківських кредитів та випуску облігацій, випуск яких законодавчо регламентовано і які повинні стати одним з основних джерел фінансів муніципальних інвестиційних програм, законодавчо закріпити розмір місцевих позик та терміни на які вони можуть братися органами місцевого самоврядування;

-з метою приведення у відповідність банківського законодавства та ст.70 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо надання права органам місцевого самоврядування створювати комунальні банки, які повинні сприяти діяльності органів місцевого самоврядування, розв’язанню соціально-економічних проблем міст і зміцненню їхньої інфраструктури, внести зміни в банківське законодавство, згідно з яким, окрім вже діючих, до банківської системи України входитимуть і комунальні банки, котрі можуть створюватися органами місцевого самоврядування та підприємствами й організаціями. Що перебувають у комунальній власності;

-привести у відповідність положення ст.142 Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо існування комунальної власності на рівних правах з державною, приватною та ін. формами власності, яка визначається і захищається законом з Законом України «Про власність», де комунальна власність входить до складу державної власності;

-визначити правовий статус різних форм комунальних підприємств та особливості організації їхніх фінансів. Встановити, що комунальні підприємства можуть утворюватися з таким правовим статусом: унітарні комунальні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають отримати право на створення підприємств лише в таких формах, коли їхні засновники несуть відповідальність у межах їхнього внеску до статутного капіталу. Територіальна громада не повинна нести відповідальність за діяльність комунальних підприємств всім своїм майном;

-встановити порядок формування комунальної власності, згідно з яким а) до неї не можуть належати об’єкти, функціонування яких не пов’язане з наданням послуг територіальній громаді і спрямовано виключно на отримання прибутку; б) в межах закону органи місцевого самоврядування формують склад об’єктів комунальної власності самостійно. Необхідні громаді об’єкти можуть бути передані їй з державної власності у визначеному законом порядку або викуплені з інших форм власності органам місцевого самоврядування на основі права переважного викупу. Об’єкти комунальної власності можуть також бути створені за кошти громад.

Список використаної літератури

1. Конституція України.-К: Вікар,1996.-64с.

2. Закон УРСР «Про бюджетну систему Української РСР» від 5 грудня 1990р.// Відомості Верховної Ради України.-1991.-№1.-С.3-10.

3. Закон України «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995р.// Голос України.-1995.-18липня.

4. Закон УРСР «Про власність»// Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою Українською РСР.-Лютий-липень 1991.-Ч.1.-С.12-35.

5. Закон України «Про внесення змін та доповнень до Закону Української РСР про систему оподаткування» від 2 лютого 1994р.// Відомості Верховної Ради України.-1994.-№21.-С.87-94.

6. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997р.// Урядовий кур’єр.-1997.-20 березня.

7. Закон України «Про Державний бюджет України на 1992р.» від 24 червня 1992р.// Голос України.-1992.-8 липня.

8. Закон України «Про Державний бюджет України на 1993р.» від 9 квітня 1993р.// Урядовий кур’єр.-1993.-22 квітня.

9. Закон України «Про Державний бюджет України на 1994р.» від 1 лютого 1994р.// Урядовий кур’єр.-1994.-19 лютого.

10. Закон України «Про Державний бюджет України на 1995р.» від 6 квітня 1995р.// Голос України.-1995.-21 квітня.

11. Закон України «Про Державний бюджет на 1996р.» від 22 березня 1996р// Урядовий кур’єр.-1996.-6 квітня.

12. Закон України «Про Державний бюджет України на 1997р» від 27 червня 1997р.// Урядовий кур’єр.-1997.-31 липня.

13. Закон України «Про Державний бюджет України на 1998р.» від 30 грудня 1997р.// Офіційний вісник України.-1998.-№3.-С.66-128.

14. Закон України «Про Державний бюджет України на 1999р.» від 31 грудня 1998р.// Офіційний вісник України.-1999.-№4.-С.1-15.

15. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997р. // Урядовий кур’єр.-1997.-14 червня.

16. Закон Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990р. // Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою Української РСР на першій і другій сесіях.-1990.-Травень-грудень.-С.127-191.

17. Закон України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 27 березня 1992р.// Відомості Верховної Ради України.-1992.-№28.-С.907-940.

18. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992р. // Зб. Нормат. Актів по реформуванню власності.- К.: Урожай,1993.-С.72-80.

19. Декрет Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993р. №56-93.// Голос України.-1993.-11 червня.

20. Європейська Хартія про місцеве самоврядування.- Стразбург: Рада Європи, відділ вид. і док., 1990.- Травень (Надруковано у Франції).-10с.

21. Пояснительный коментарий к Европейской Хартии местного самоуправления / Изд. Совета Европы.-13с.

22. Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик/ Затв. Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №48 від 13 жовтня 1997р.// Урядовий кур’єр.-1997.-27грудня.

23. Альвианская Н. Местные бюджеты: понятие, механизм функционирования// Финансы.-1995.-№9.-С.7-10.

24. Бабич П., Василенко Л. Місцеві фінанси та фінансова незалежність// Фінанси України, 1998.-№8.-С.112-117.

25. Брызгалин А. Правовое регулирование порядка установления и взимания местных налогов и сборов// Финансы.-1996.-№1.-С.30-31.

26. Василик О. Державні фінанси України: Навч.посібник.-К.:Вища шк.,1997.-383с.

27. Голікова Т. Методологічні засади розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування// Економіка України.-1996.-№4.-С.48-52.

28. Граберт Р. Финансовая автономия органов местного самоуправления в ФРГ// Государство и право.-1992.-№10.-С.96-107.

29. Деркач М. Формування фінансової бази регіонів// Економіка України.-1995.-№1.-С.12-20.

30. Игудин А. Нормативно-долевой метод межбюджетных отношений: первые итоги и перспективы// Финансы.-1996.-№8.-С.9-14.

31. Кравченко В. Місцеві фінанси України: Навч. Посіб.-К.: Т-во «Знання», КОО,1999.-487с.

32. Кравченко В., Василик О., Пухтинський М., Пітцик М., Безсмертний Р. Про місцеві податки і збори: Проект Закону України// Місцеве самоврядування.- 1997.-№3-4.-С.138-146.

33. Кравченко В. Соціально-економічні проблеми міст та шляхи їх розв’язання// Місцеве та регіональне самоврядування України.-1994.-Вип.4(9).-С.57-62.

34. Кравченко В. Фінанси місцевого самоврядування в Україні// Вісн. Укр. Акад. Держ. управління при Президентові України.-1996.-№2.-С.87-95.

35. Кравченко В. Фінансові проблеми місцевих органів влади в Україні// Фінанси України.-1995.-№1.-с.61-63.

36. Кравченко В. Фінансові терміни// Фінанси України.-1997.-№3.-С.111-113.

37. Кравченко В. Чому місцеві фінанси співають романси// Місцеве самоврядування.-1996.-№1.-С.35-39.

38. КравченкоВ. ГрицякІ., Ковтюх В., Пухтинський М., Теплюк М. Концепція комунальної власності в Україні// Місцеве самоврядування.-1997.-№1-2.-С.98-108.

39. Криниця С. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування// Фінанси України,1998.-№2.-С.38-47.

40. Кузьменко Н. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні (на прикладі Чернівецької області)// Фінанси України.-1996.-№9.-С.40-44.

41. Кунас Зигмар Основные принципы бюджетной системы Германии// Финансы.-1993.-№9.-С.68-76.

42. Кучма Л. Утвердження правових засад місцевого самоврядування: Виступ Президента України Л.Д. Кучми на звітно-виборчих зборах Асоціації міст України,25 січня 1997р.//Урядовий кур’єр.-1997.-28 січня.

43. Лукінов І. Концептуальні основи регіональної економічної політики// Економіка України.-1993.-№1.-С.3-8.

44. Макуха В., Татарчук В., Глен Р. Методологічні основи організації випуску комунальних позик в Україні// Фінанси України.-1996.-№1.-С.50-62.

45. Мітюков І. Бюджет і бюджетна політика у 1999 році// Фінанси України,1999.-№3.-С.3-16.

46. Обозна Н. Муніципальна позика: проблеми її використання і шляхи їх розв’язання// Фінанси України.-1996.-№12.-С.14-21.

47. Павлова Л. Бюджетные потоки и проблемы бюджетного регулирования// Финансы.-1996.-№4.-С.45-48.

48. Падалко В. Покладаємось на власні сили// Місцеве самоврядування, 1998.-№5-7.-С.59-63.

49. Пархоменко В. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х років.- К.: «Українська книга»,1999.-252с.

50. Петров В. Совершенствование механизма межбюджетных отношений// Финансы.-1995.-№9.-С.3-6.

51. Подпорина И. Современные проблемы бюджетного регулирования// Экономист.-1996.-№7.-С.69-78.

52. Рибак В. Проблеми формування дохідних джерел місцевих бюджетів // Економіка України.-1996.-№10.-С.29-38.

53. Романків І. Формування місцевих бюджетів// Фінанси України,1999.-№9.-С.106-110.

54. Сало І. Методи формування і регулювання бюджету та позабюджетних фондів // економіка України.-1995.-№10.-С.24-33.

55. Седов К. Распределение налогов между звеньями бюджетной системы // Финансы.-1996.-№2.-С.28-31.

56. Слухай С. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин // Фінанси України.-1996.-№12.-С.22-32.

57. Татаренко В. Економічні засади місцевого самоврядування.-К.,1994.-91с.

58. Ткачук І. Економічні передумови фінансової незалежності регіону// Фінанси України,1999.-№11.-С.3-11.

59. Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування: світовий та український досвід.-К: «Заповіт»,1997.-186с.

60. Фінансове право: Підручник. Під ред. Воронова Л.-Х.: Фірма «Консум»,1998.-496с.

61. Хурсевич С. Использование нормативного подхода при организации бюджетного выравнивания // Финансы.-1996.-№10.-С.7-9; №11.-С.10-13.

62. Чирка Д. Напрямки збалансування місцевих бюджетів// Фінанси України, 1998.-№1.-С.22-25.

63. Юркова С., Широков А. Местное самоуправление: рыночный облик местной власти// Экономист.-1996.-№1.-С.85-90.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:14:42 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
23:03:47 28 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150925)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru