Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Філософські ідеї Л. Витгенштейна

Название: Філософські ідеї Л. Витгенштейна
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 23:05:18 04 мая 2010 Похожие работы
Просмотров: 16 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Філософські ідеї Л. Витгенштейна


Справжнім духівником неопозитивізму був Л. Витгенштейн (1889-1951). Народився він в Австрії. По утворенню інженер. Займався теорією авіаційних двигунів і пропелерів. Математичний аспект цих досліджень залучив його увагу до чистої математики й до філософії математики. Він познайомився з роботами Фреге й Рассела по математичній логіці. У результаті Витгенштейн направився в Кембридж і в 1912-1913 р. працював з Расселом.

Рассел у своїх спогадах розповідає, що Витгенштейн часто приходив до нього додому по вечорах і, не говорячи ні слова, годинами ходив перед ним по кімнаті. Рассел розповідає також, як Витгенштейн один раз запитав його, чи вважає Рассел його здатним до філософії. Рассел попросив написати йому що-небудь. Коли Витгенштейн приніс йому написане, те Рассел, прочитавши першу фразу, дав позитивну відповідь на його питання. Він не повідомляє, яка це була фраза. Але можливо, що це був початок «Логіко-філософського трактату»: «Мир є все те, що має місце».

Під час першої світової війни Витгенштейн служив в австрійській армії й зрештою потрапив у полон. У полоні він, видимо, і закінчив «Логіко-філософський трактат», опублікований у Німеччині в 1921 р., в Англії в 1922, у нас в 1958. Після звільнення з полону Витгенштейн працював учителем у школі, мав деякі контакти зі Шликом, відвідав Англію. В 1929 р. остаточно переїхав у Кембридж. Під час другої світової війни працював у Лондонському госпіталі, в 1947 р. вийшов у відставку. В 1951 р. умер.

Витгенштейн була своєрідна людина. Захоплювався ідеями Л.Толстого, намагався жити відповідно до його навчання. Питання кар'єри, життєвого успіху його не цікавили. Він була людина дуже чесний і прямої, іноді до різкості. Ходив завжди в сорочці з розстебнутим коміром, мало спілкувався зі своїми колегами (ніколи не обідав з ними в їдальні). Як говорили, він був схожий скоріше на первосвященика якоїсь таємної секти, чим на професора Кембриджу. В 1935 р. він приїжджав у Радянський Союз.

Витгенштейн говорив, що залишився працювати в Радянському Союзі, але запрошення він, на щастя, не одержав і виїхав назад.

В 1953 р. були опубліковані його філософські дослідження, а в 1958 р. «Сині» і «Коричневі» зошити, після яких пішли й інші публікації його рукописної спадщини.

На виникнення логічного позитивізму величезний вплив зробив «Логическо-Філософський трактат». Т.Хилл у книзі «Сучасні теорії пізнання» говорить, що «Логіко-філософський трактат» зробив ні із чим не порівнянний вплив на всю філософську літературу трьох останніх десятиліть».

Це дуже важка, хоча й невеликій книжечці, написана у формі афоризмів. Познайомитися хоча б з уривками з її, необхідно. Але ця нелегка справа! У ній, що ні фраза, то в найкращому разі проблема, а в гіршому - загадка.

Тому що, як говорить Ейкен: «Витгенштейн - це одна з найбільш суперечливих фігур у новітній філософії». Трактат його повний протиріч. На деякі вказав уже Б.Рассел в «Введенні».

Витгенштейн будує насамперед плюралістичну картину миру. Мир, згідно Витгенштейну, має атомарну структуру й складається з фактів.

«Мир є все те, що має місце». «Мир є сукупність фактів, а не речей». Це значить, що зв'язки споконвічно властиві миру. Далі треба, що «мир розпадається на факти».

Обертає на себе увага те, що поняття «факт» Витгенштейн ніяк не визначає. Факт - це все те, що трапляється, що має місце. Але що ж саме має місце? Витгенштейн не уточнює цього, і невизначеність і неясність залишаються в самому фундаменті його філософії.

Єдине, що можна сказати про факт, це те, що вже сказав Рассел, а саме, що факт робить пропозицію щирим. Факт, таким чином, є щось, так сказати, допоміжне стосовно пропозиції як до чого первинному.

Це значить, що коли ми хочемо довідатися, чи істинно дану пропозицію або неправдиво, ми повинні знайти той факт, про яке пропозиція говорить. Якщо у світі є такий факт, пропозиція істинно, якщо немає - воно помилково. На цьому міркуванні, властиво, будується логічний атомізм.

Всі начебто ясно. Але отут виникають труднощі: «Всі люди смертні» - є такий факт?

«Не існує єдинорогів» - виходить, що це негативний факт, а вони не передбачені в «Трактаті», тому що виходить, що факт - це те, що не має місця.

Але це ще не все. Якщо говорити про науку, то вже давно встановлено, що фактом, або скоріше, науковим фактом, називається не що потрапило, тобто далеко не все, що «має місце». Факт установлюється в результаті відбору й виділення деяких сторін дійсності, відбору цілеспрямованого, здійснюваного на основі певних теоретичних установок. Факти не валяються на вулиці, подібно круглякам або полінам. Один автор дотепно помітив, що шахівниця з певною позицією фігур для шахіста є, звичайно, деякий факт. Але ви можете, скажемо, пролити кава на дошку й на шахові фігури, але ви не можете пролити кава на факт. Можна лише сказати, що факт є щось, що відбувається або має місце в людському світі, тобто світі, відкритому для людини, що несе на собі якусь людську печатку.

Згідно Витгенштейну, факти не залежать друг від друга, і тому «будь-який факт може мати місце або не мати місця, а все інше залишиться тим же самим». Отже, всі зв'язки, всі відносини між фактами є чисто зовнішніми.

Немає потреби заглиблюватися в структуру миру, як вона зображується Витгенштейном. Варто лише відзначити, що, як і в Рассела, атомарний факт не є щось неподільне.

Але важливіше те, що інтерес Витгенштейна зосереджений не стільки на світі самому по собі, скільки мовою й на його відношенні до миру тих фактів, які роблять пропозиції щирими. Витгенштейн заявляє, що «мир визначений фактами й тим, що це все факти». Факти - це все те, про що говориться в пропозиціях. Із цього погляду природа факту байдужна.

Але хіба пропозиції говорять тільки про факти? Ні, звичайно. Однак, для Витгенштейна характерно саме це допущення. Витгенштейн виходить із цього фундаментального допущення, що насправді є довільним і не відповідає дійсності. Воно тільки показує залежність його картини миру від певної системи логіки.

Яке ж відношення пропозицій до фактів? Згідно Расселу, структура логіки, як кістяка ідеальної мови, повинна бути такий же, як і структура миру. Витгенштейн доводить цю думку до кінця. Він уважає, що пропозиція є не що інше, як образ, або зображення, або логічна фотографія факту. «У пропозиції повинне бути в точності стільки різних частин, скільки їх є в положенні речей, що воно зображує».

І кожна частина пропозиції повинна відповідати частині «положення речей», і вони повинні перебувати в зовсім однаковому відношенні друг до друга.

Згідно Витгенштейну, «в образі й у відображуваному повинне бути щось тотожне, щоб перший взагалі міг бути образом другого». Це тотожне і є структура пропозиції й факту. Витгенштейн писала: «Грамплатівка, музична думка, партитура, звукові хвилі - все це коштує друг до друга в тім же внутрішнім образному відношенні, яке існує між мовою й миром. Всі вони мають загальну логічну структуру.

І далі ми читаємо: «Пропозицію є образ дійсності, тому що я знаю представлене їм положення речей, якщо я розумію дану пропозицію. І я розумію пропозицію без того, щоб мені пояснили його зміст». Чому це можливо? Тому що пропозиція саме показує свій зміст.

Для того ж, «щоб довідатися, щирий або помилковий образ, ми повинні зрівняти його з дійсністю». З образа самого по собі не можна довідатися, щирий він або помилковий, тому що немає образа щирого апріорі. Операція порівняння тим більше можлива, що, згідно Витгенштейну, «у пропозиції повинне бути в точності стільки різних частин, скільки їх є в положенні речей, що воно зображує».

Цю ситуацію наочно можна уявити собі на прикладі пропозиції, що нерідко фігурує в роботах неопозитивистів: «Кішка на килимі». Зображення описаного їм положення речей показує всі три елементи пропозиції:килим, кішку і її положення на килимі.

Таке, по Витгенштейну, відношення мови до миру, до дійсності. Безсумнівно, що Витгенштейн почав дуже цікаву спробу проаналізувати відношення мови до миру, про яке мова говорить. Тому що питання, на який він хотів відповісти, це, як виходить, що те, що ми говоримо про світ, виявляється щирим?

Але ця спроба все-таки завершилась невдачею. По-перше, вчення про атомарні факти було зовсім штучною доктриною, придуманої ad hoc для того, щоб підвести онтологічну базу під певну логічну систему. Вище приводилися вже відповідні слова Рассела. А от, що говорить сам Витгенштейн: «Моя робота просувалася від основ логіки до основ миру».

По-друге, визнання мовного вираження або пропозиції безпосереднім зображенням дійсності, її образом у самому буквальному значенні слова, настільки спрощує дійсний процес пізнання, що ніяк не може служити його скільки-небудь адекватним описом.

Можна було б міркувати так: логіка і її мова сформувалися під впливом структури дійсності й відображають її структуру. Тому, знаючи структуру мови, ми можемо від її спуститися до структури миру.

Але це було б можливо, якби ми мали гарантію того, що логіка (у цьому випадку логіка Principia Mathematica) має абсолютне значення. Але це не так. Логіка «Principia Mathematica» - одна з можливих логічних систем, не більше того. Логік може бути багато, а мир тільки один. У цьому випадку це своєрідна аберація свідомості Рассела, що створив цю систему, і Витгенштейна, що неї сприйняв.

З нашої звичайної точки зору, проблема пізнання - це проблема відносини свідомості насамперед до матеріальної дійсності, це - теоретичне відношення суб'єкта до об'єкта. Пізнання, здійснюване, зрозуміло, за допомогою мови, мовних знаків, є ідеальне відтворення об'єктивної реальності, її відтворення на понятійному рівні. Знання ідеально, хоча воно здобувається, фіксується й виражається за допомогою матеріальних знаків.

У Витгенштейна позиція інша. У нього процес пізнання, оскільки про нього можна говорити, розгортається на одному рівні, саме, на рівні «нейтрального монізму».

У Витгенштейна думка й пропозиція, по суті справи, збігаються, тому що й те й інше є логічний образ факту. У той же час і сам цей образ теж є факт поряд з іншими. Образ це такий факт, що зображує інший факт.

Вся нескінченно різноманітна дійсність зводиться Витгенштейном до сукупності атомарних фактів, як би розкладених на одній площині. Паралельно їй розташована площина, заповнена елементарними пропозиціями, структура яких у точності зображує структуру фактів. (Ми відволікаємося зараз навіть від того, що в дійсності у Витгенштейна структура фактів є лише проекція структури пропозицій.)

Це надзвичайно спрощена модель. Вона ніяк не відповідає дійсному процесу пізнання. Вона односторонньо зображує предмет пізнання, зводячи його до атомарних фактів. Вона ставить абсолютну межу, до якого може дійти пізнання у вигляді цих фактів. Вона спрощено представляє процес пізнання і його структуру, тому що ігнорує його надзвичайну складність: висування гіпотез, створення моделей, використання математичного апарата й т.п.

Це данина певної розумової традиції, що прагне до максимального спрощення багатства дійсних відносин миру й пізнання, що зберігає переконання в тім, що всі складні відносини можуть бути зведені до найпростішим і елементарним. Це ідея не тільки Витгенштейна й Рассела, вона була властива взагалі всьому науковому мисленню протягом багатьох століть. Тільки поступово наука стала переконуватися в нездійсненності цього ідеалу, у надзвичайній складності реальності, а отже, і її пізнання, у помилковості будь-якого редукционизма.

Правда, прагнення до простоти збереглося у вигляді свого роду регулятивної ідеї. З багатьох, більш-менш рівноцінних гіпотез або видів доказу, учений завжди вибере й визнає найбільше простої. Але ця простота не абсолютна, а відносна, це простота в складності.

Що стосується позитивізму, з яким ми зараз маємо справу, то простота була для нього не методологічним принципом, а вираженням певної філософської установки. У Маху вона була сформульована як принцип економії мислення.

Позитивістська філософія в цьому випадку відстала від розвитку науки через прихильність своїй антиметафізичній догмі. У випадку ж з Витгенштейном це відставання повторилося, оскільки надзвичайно складне відношення мислення до дійсності було зведено до спрощеної картини зображення в мові її атомарної структури, тобто атомарних фактів.

Все-таки це була одна з перших спроб усвідомити філософський зміст відносини мови до миру, до фактів.

Неспроможність своєї концепції незабаром стала очевидної самому Витгенштейну, і він від її відмовився. Погляди пізнього Витгенштейна виходять із досить відмінного розуміння мови. Однак, ми ще не можемо розстатися з «Трактатом». У ньому є ще ряд надзвичайно важливих ідей, які вплинули на становлення логічного позитивізму.

З того, що ми вже знаємо, треба, що єдине призначення мови, по Витгенштейну, полягає в тому, щоб затверджувати або заперечувати факти. Мова призначена для того, щоб говорити про факти, і тільки про факти. Усяке інше використання мови неправомірно, тому що ніщо інше не може бути виражене або висловлене в мові. Зокрема, мову непридатний для того, щоб говорити самому себе. А це значить, що, по-перше, хоча мова має щось загальне або тотожне з миром, про яке він говорить, це загальне не може бути висловлено. Пропозиції можуть зображувати всю дійсність, але вони не можуть зображувати те, що вони повинні мати загального з дійсністю, щоб бути здатними її зображувати - логічну форму.

«Для того, щоб можна було зображувати логічну форму, ми повинні були б могти поставити себе разом із пропозиціями поза логікою, тобто поза миром».

Витгенштейн говорить, звичайно, про мову науки, хоча не обмовляє це спеціально. Однак, якщо вважати мовою мова науки, те це не позбавить нас від необхідності вирішити одну важку проблему. Справа в тому, що, якщо мова може говорити тільки про факти, те як бути із пропозиціями логіки й математики? А V A. 2+2=4 і т.д. У цих висловленнях мова адже йде не про факти, і вони не можуть бути зведені до атомарних пропозицій. У той же час очевидно, що ці пропозиції щось затверджують.

Що ж являють собою ці пропозиції? Тут Витгенштейн підходить до одному із важких питань теорії пізнання, до питання, що хвилював і Аристотеля, і Декарта, і Канта, і Гуссерля. Мова йде про природу так званих самоочевидних істин. Ніхто не сумнівається в тім, що 2х2=4, або в тім, що А V A, тобто в тім, що сьогодні 7 жовтня або сьогодні не 7 жовтня. Але що робить ці пропозиції очевидними істинами? Чому ми не сумніваємося в них? Яка їхня природа, а отже, і природа всієї логіки й математики?

Декарт уважав, що ми сприймаємо їх з такою ясністю й виразністю, які виключають можливість сумніву. Кант думав, що вони є синтетичними судженнями апріорі. Вони можливі, завдяки тому, що ми маємо апріорні форми чуттєвості: простором і часом.

Гуссерль думав, що положення логіки є вічними, абсолютними, ідеальними істинами, їхня істинність убачається безпосередньо в акті інтелектуального споглядання або інтуїції.

Витгенштейн, якому потрібно було насамперед установити логіко-лінгвістичний статус подібних пропозицій, пішов іншим шляхом. Він запропонував досить радикальне, сміливе й новаторське рішення питання. Він заявив, що пропозиції логіки й математики є абсолютно щирими, тому що нічого не говорять, нічого не зображують, не виражають ніякої думки. Строго говорячи, вони навіть не є пропозиціями. На думку Витгенштейна, це тавтології.

Мовні вираження Витгенштейн ділить на три види: пропозиції — вони щирі, якщо відповідають дійсності; тавтології — завжди щирі, наприклад, (а + b)2 = а2 + 2аb + b2; протиріччя — ніколи не щирі.

Тавтологія й протиріччя - не образи дійсності. Вони не зображують ніякого можливого положення речей, оскільки перша допускає будь-яке можливе положення речей, а друге не допускає ніякого. Але, згідно Витгенштейну, «те, що образ зображує, є його зміст». А тому що тавтологія, як і протиріччя нічого не зображує, то «тавтологія й протиріччя не мають змісту». Як ми сказали б зараз, тавтології (тобто пропозиції логіки й математики) не несуть ніякої інформації про світ.

«Я не знаю, наприклад, нічого про погоду, якщо я знаю, що дощ іде, або, що дощ не йде». А V A. Це не виходить, по Витгенштейну, що тавтологія взагалі безглузда, вона є лише частиною символізму, необхідного для перекладу одних пропозицій в інші.

Ці думки Витгенштейн висловив в «Трактаті» досить фрагментарно, але вони були докладно розвинені діячами «Віденського кружка» і склали одну з фундаментальних догм логічного позитивізму.

Але іноді Витгенштейн говорить і щось інше. Адже для нього логічна структура мови тотожна логічній структурі миру. Тому, хоча пропозиції логіки й математики беззмістовні, хоча вони нічого не висловлюють про світ, проте вони показують нам дещо самою своєю формою.

Це розходження тим часом, що пропозиція говорить, і тим, що воно показує, досить істотно для Витгенштейна. «Логікові миру, що пропозиції логіки показують у тавтологіях, математика показує в рівняннях».

Ця думка Витгенштейна логічними позитивістами була відкинута.

Але як зрозуміти зауваження Витгенштейна про те, що пропозиції логіки показують логікові миру? Візьмемо таку тавтологію: «Дощ іде або не йде» або А або не - А. Отож, ця тавтологія, по Витгенштейну, розкриває нам структуру миру. Ця структура така, що допускає альтернативи.

Візьмемо математичне вираження 2 + 2 = 4. Це вираження вказує на дискретність світу, на існування в ньому різних частин. Світ Парменида не такий. Він являє собою абсолютну єдність.

Така справа із пропозиціями логіки й математики. Але крім них, і крім висловлень про факти, існують ще філософські пропозиції. Як бути з ними? Тут Витгенштейн надходить не менш радикально. Оскільки ці пропозиції не говорять про факти й не є тавтологіями, здебільшого вони безглузді.

«Більшість пропозицій і питань, висловлених із приводу філософських проблем, не помилкові, а безглузді. Тому ми взагалі не можемо відповідати на такого роду питання, ми можемо тільки встановити їхня безглуздість. Більшість питань і пропозицій філософів випливає з того, що ми не розуміємо логіки нашої мови». Тому, якщо філософія хоче мати хоч якесь право на існування, вона повинна бути нічим іншим, як «критикою мови».

Згідно Витгенштейну, це значить, що «філософія не є однієї із природничих наук».

«Ціль філософії - логічне прояснення думок.

Філософія - не теорія, а діяльність.

Філософська робота складається, по суті, з роз'ясненні.

Результат філософії - не деяка кількість "філософських пропозицій", але прояснення пропозицій.

Філософія повинна проясняти й строго розмежовувати думки, які без цього є як би темними й розпливчастими». Це розуміння філософії, в основному, було прийнято логічними позитивістами.

У наведених вище словах Витгенштейна висвітлюється не тільки концепція філософії, але й ціла світоглядна концепція. Вона припускає, що єдиною формою зв'язку людини з навколишнім його природним і соціальним миром є мова. Людина пов'язаний з миром і іншими способами, практичним (коли він оре, сіяє, робить, споживає й т.д.), емоційно, коли він випробовує якісь почуття стосовно інших людей і речей, вольовим і т.п. Але його теоретичне, інтелектуальне відношення до миру вичерпується мовним відношенням, або навіть є мовне відношення. Інакше кажучи, картина миру, що людина створює у своєму розумі або в поданні, визначається мовою, його структурою, його будовою й особливостями.

У цьому змісті світ людини - це світ його мови. У свій час неокантіанці Марбургської школи вчили про те, що світ, як його розуміє наука, конституюється в судженні. У Витгенштейна ми знаходимо відгомін цієї ідеї, але з упором не на акт мислення, а на акт говоріння, мови, на мовний акт. Світ конституюється в мовному акті.

Таким чином, всі проблеми, які виникають у людини в процесі його теоретичного відношення до миру, являють собою мовні проблеми, що вимагають мовного ж рішення. Це значить, що всі проблеми виникають у результаті того, що людина щось говорить про світ, і тільки тоді, коли він говорить про нього. А тому що говорити він може правильно, відповідно до природи його мови, і неправильно, тобто в порушення його природи, то можуть виникати труднощі, плутанина, нерозв'язні парадокси й т.д. і т.п. Але існуюча мова досить недосконала, і це його недосконалість теж є джерелом плутанини. Так на даному етапі вважав Витгенштейн.


Література

1. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. - М., 1958.

2. Витгенштейн Л. О достоверности. Отрывки // Вопр. филос. 1991. № 2.

3. Рассел Б. Людське пізнання. - К., 1999.

4. Куайн У. ван О. Слово й об'єкт. - К., 2000.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:59:57 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:56:51 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Філософські ідеї Л. Витгенштейна

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149898)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru